ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ЙАСПЕКТІ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ПРИРОДОЗНАВСТВУ
Зміст
Вступ
Розділ 1. Зародження йрозвиток природознавчих методичних ідей у Київській Русі
Розділ 2. Розвитокприродознавчих методичних ідей у братських школах
Розділ 3.Шкільнеприродознавство та методика його викладання в XVII1-XIX ст.
Розділ 4. Розвитокметодики навчання біології в XX ст.
Висновки
Список літератури
Вступ
Методиканавчання природознавству — явище історичне. Аби зрозуміти його суть, требадослідити, як воно виникло, як розвивалося й чим стало нині.
Знанняісторії методики природознавства необхідні для того, щоб усвідомити зроблененею, щоб не повторювати помилок, не відкривати вже відкритого, а також длявикористання цінних досягнень минулого в розв'язанні й дослідженні актуальнихметодичних проблем сучасності.
Визначниметапом в історії розвитку цивілізації стало прагнення людини до освіти,навчання, долучення до скарбниці педагогічної та методичної мудрості. Хоча відстародавніх часів до нас дійшло небагато прямих свідчень про конкретні методи навчанняй виховання дітей, однак сучасні археологія й лінгвістика допомогли нагромадитизагальні відомості щодо способів передавання знань про природу від покоління допокоління, про формування навичок і вмінь спостерігати за рослинами йтваринами, вирощувати, доглядати та охороняти їх.
Значнийвнесок у розвиток природознавчих методичних ідей зробили відомі письменники,громадські діячи, автори підручників, учителі братськихшкіл — Осип Кононойн-Горбацький, Іософ Корковський, Лаврентій Зизаній, ЄпіфанійСлавинецький, Памво Беринда.
Упедагогічному відношенні видатним явищем того часу були книги, в якихреалізувалися дидактичні принципи вивчення природи такою, якою вона єнасправді.
Розділ 1. Зародженняй розвиток природознавчих методичних ідей у Київській Русі
Удавнину навчання відбувалося під час трудової діяльності. Дорослі вчили дітейзбирати їстівні й лікарські рослини, полювати, вирощувати рослини, які давалилюдині продукти харчування, слугували будівельним матеріалом тощо. Великезначення в навчанні й вихованні молоді мали народні традиції. Вонинаслідувалися за допомогою аграрного календаря, в якому було визначено річнийцикл сезонних сільськогосподарських робіт. Прилучаючися до них, дітиоволодівали знаннями, набували вміння та навички обробітку ґрунту, сівби,саджання дерев, кущів у певні строки, а це, своєю чергою, сприяло засвоєннюнародних агрономічних знань і досвіду.
Дітиспостерігали за сезонними змінами в природі, засвоювали народні прикмети пропогоду, від якої залежали ріст і розвиток рослин, їхня врожайність, життятварин, забезпеченість їх кормом тощо. Досліджуючи життя комах, риб,земноводних, птахів, ссавців, діти вчилися передбачати погоду. Вонидізнавалися, що поведінка тварин залежить від стану довкілля.
Набутізнання відображувались у фольклорі — «книзі» життя. В усному фольклорі яскравовідбито ідеї не лише народної педагогіки, а й народної методики навчання тавиховання дітей.
Методинавчання й виховання дітей формували люди, які мали великий життєвий досвід,педагогічну й методичну мудрість.
Важливоюподією в розвитку людського суспільства було утворення в IX ст. на землях нашихпредків — східних слов'ян Київської Русі, яка стала однією з провідних країнраннього середньовіччя. Висока культура й освіченість населення Київської Русібули загальновизнаними. Настінні написи тих часів у Софійському соборі свідчатьпро доступність освіти навіть для простого люду. Це підтверджується йматеріалами археологічних розкопок, зокрема на Подолі в Києві.
Навсьому шляху розвитку української історії, культури, освіти, починаючи відчасів Київської Русі, простежується безперервний пошук ефективних методівнавчання й виховання дітей.
Найдавнішоюпам'яткою, в якій закладено методичні ідеї стосовно навчання дітей, є «Ізборник»Святослава (1076). Відомий тогочасний педагог-методист Іоанн у вступі до«Ізборника» виклав розроблені й науково обґрунтовані ним методичні поради щодосамостійної роботи учнів із навчальною книгою. Він рекомендував учням читативдумливо, без поспіху, щоб усвідомити прочитане, й не квапитися переходити доіншого абзацу чи розділу. А якщо раптом учень не зрозуміє прочитаного, то вінмає кілька разів перечитати, доки зрозуміє, й лише після цього читати далі.
Уперіод правління Ярослава Мудрого для навчання учнів створювалися книгозбірні,про що повідомляється в літописі «Повість временних літ» (1113). Приновозбудованому храмі Святої Софії (1037) було відкрито першу на Русібібліотеку, де в XI ст. зберігалися твори вчених, філософів, письменників —загалом близько тисячі томів рукописних богослужбових, світських та навчальнихкниг, в яких, крім богословських текстів, містилися розповіді про природу,рослини й тварин.
Бібліотекибуло відкрито також при Києво-Печерському та Києво-Видубицькому монастирях. Тутзберігалося чимало книг античних учених, зокрема Арістотеля, Платона, Сократа,Епікура, Плутарха, Геродота. Вивчаючи їхні твори, учні набували знань ізфілософії, риторики, історії, географії, медицини, природознавства. Освіта вКиївській Русі досягла небувалого розвитку: вона не лише прирівнювалася доєвропейської, а й багато в чому випереджала її. Зокрема, наприкінці XI ст.княгиня Анна Всеволодівна відкрила в Києві перше в Європі жіноче училище, вякому дівчата навчалися читати, шити, співати. При княжих дворах створювалися^школи книжного учіння. У школі учні знайомилися навіть із творами англійськихфілософів, забороненими тоді в Європі.
Ушколі при Києво-Печерському монастирі викладали досвідчені вчителі. Вонивикористовували різноманітні методи, прийоми, принципи навчання, за допомогоюяких розвивали в учнів творчі здібності, забезпечували свідоме засвоєння нимизнань про природу та вчили застосовувати їх у повсякденному житті.
Тодішнівчителі створювали умови для підготовки здібних вихованців, які згодом ставаливидатними діячами культури й освіти. Учні вчилися досліджувати природу,малювати рослини, тварин, виготовляти різні предмети.
Зачасів правління князя Ярослава Осмомисла (1153—1 187), того, що «мислив завісьмох» (адже він розмовляв вісьмома мовами — українською, польською,болгарською, грецькою, латинською, німецькою, угорською, арабською), вихідці зУкраїни здобували освіту в Краківському, Празькому та інших європейськихуніверситетах. Багато випускників цих вищих навчальних закладів стали видатнимивченими.
Визначноюй найдавнішою пам'яткою вітчизняної педагогічної думки є «Повчання» ВолодимираМономаха (ймовірно 1099 або 1106). У цьому творі зокрема містяться дидактичнінастанови. Мономах повчає своїх дітей самим учитися й поширювати освіту; радитьнавчати дітей так, щоб вони були добре обізнані з природою, навколишнім світом,розвивати в них здібності, вимагати від учнів повторювати раніше прочитане,старанно, самостійно, наполегливо навчатися. Мономах уперше у вітчизнянійлітературі обґрунтував необхідність зв'язку освіти з потребами життя людини таїї діяльністю.
Наформування й розвиток методичних ідей, поглядів великий вплив справили такожлітописці Данило Заточник, Кирило Смолятич, Кирило Туровський, Нестор.Розділ 2. Розвиток природознавчихметодичних ідей у братських школах
Післятого, як роз'єднана й ослаблена нескінченними усобицями й нападами половцівКиївська Русь упала під ударами полчищ Батия в 1237—1241 рр., її спадкоємцемстало Галицько-Волинське князівство, в якому продовжувалося поширення шкільноїосвіти, книг, писемності населення.
УXIV—XV ст. створювалися нові школи в Києві, Львові, Закарпатті та іншихрегіонах України. В цих школах, якими опікувалися парафії та батьки учнів,учителювали дяки, паламарі (їх називали «дидаскалами»). Тут дістали продовженняметодичні традиції Київської Русі.
Освіта,школа, вчителі були у великій пошані. Повага до вчителя виявлялася в тому, щопід час уроку він сидів, а учні слухали його стоячи.
Видатніпедагоги через учнів поширювали в Україні передові наукові ідеї античності,епохи Відродження.
Усередньовічній школі головним джерелом знань вважалося слово. Як стверджувалипедагоги того часу, словом можна цікаво, доступно, зрозуміло описати суспільнеабо природне явище, рослину чи тварину. Проте в довільних словесних описахчасто допускалися помилки, неточності. Зрозуміло, що така методика навчанняучнів не задовольняла прогресивних педагогів.
Невпиннезростання інтересу до природознавства, особливо наприкінці XVI—початку XVIIст., сприяло вдосконаленню системи та змісту освіти. Важливу роль у цій справівідіграли братські школи, які почали створюватися церковними братствами в 80-хроках XVI ст. в різних містах і селах України. Тут працювали кваліфікованівчителі, тому за якістю навчання братські школи вигідно відрізнялись як відцерковно-приходських шкіл України, так і від зарубіжних навчальних закладів.
Братськішколи були доступними для всіх верств населення, й батьки, які прагнули датисвоїм дітям кращу освіту, посилали їх навчатися саме в ці школи.
Утогочасних навчальних посібниках більше місця відводилося елементам природничихзнань. Так, відомий педагог братської школи Кирило Транквіліон-Ставровецький(?—1646) у своїй книжці «Зерцало богослов'я» (1602, 1618) з тогочаснихприродничо-наукових поглядів розповідав, що Всесвіт складається з чотирьохсвітів: невидимого (вищі сили), видимого (природа), малого (людина), злостивого(диявольського).
К.Транквіліон-Ставровецький рекомендував пояснювати учням, що природа складаєтьсяз чотирьох стихій: вогню, з якого створені небесні світила, повітря — диханнялюдей і тварин, з води — водяні істоти (риби, плазуни), із землі — назімнітварини й рослини, й що між цими природними елементами існують взаємозв'язки, ісаме ці елементи зумовлюють перетворення в природі. К.Транквіліон-Ставровецький намагався пояснити походження тварин. Зокрема, віндоводив, що з води й землі походять чотириногі звірі та плазуни; живуть наземлі дикі та свійські звірі й птахи, й існують вони для задоволення потреблюдини: одні—для їжі (зубр, куріпка, лось, вівця), інші — для одягу (рись,соболь, куниця, лисиця). Квіти — також для людини: одні для втіхи, інші — длялікування. К. Транквіліон-Ставровецький вважав, що учні мають дізнаватися пророслини й тварин, навчаючися в школі, роздивляючись їх, а також спілкуючися зприродою під керівництвом учителя. Він пропонував у навчальному процесізастосовувати способи активізації розумової діяльності учнів — порівняння,аналогію, протиставлення, наприклад, вивчаючи дихання тварин і людини,порівнювати функціонування легенів із роботою ковальського міха.
СучасникК. Транквіліона-Ставровецького Йосип Кононович-Гор-бацький (?—1653) також радивучителям під час навчання розвивати мислення дітей, застосовуючи порівняння, щодопомагає виявити подібність чи відмінність зовнішньої будови рослин і тварин.
Відомийучений, педагог Інокентій Гізель (бл. 1600—1683) пішов далі: він надававвеликого значення формуванню понять у процесі спостережень за рослинами йтваринами. За тогочасними уявленнями, форма, розмір, забарвлення рослин, звуки,які видають тварини, сприймаються органами чуттів людини й передаються в мозок,де відбиваються, ніби на воскових печатках. Чуттєвим шляхом (зором, слухом,нюхом, на смак, на дотик) можна дізнатися лише про окремі властивості рослин ітварин, їхніх органів, а цілісне уявлення формується за допомогою інтелекту,яким наділена тільки людина.
І.Гізель вважав, що інтелект дитини дає змогу осягнути лише суттєві ознаки будовиокремих рослин і тварин, явищ в їхньому житті й сформувати окремі уявлення проних, які лише згодом узагальнюються в поняття «кущ», «трава», «дерево»,«тварина».
Учителібратських шкіл Києва, Львова, Луцька приділяли увагу реалізації принципунаочності: рекомендували насамперед натуральні наочні «посібники» — рослини,тварин, і лише за відсутності їх — користування таблицями або малюнками.
Середукраїнських педагогів-методистів другої половини XVII ст. необхідно відзначитиодного з найталановитіших учених свого часу, вихованця Київського колегіуму,професора Іоанникія Галятовського (бл. 1620—1688). Він був також педагогом іметодистом у галузі природознавства.
Унаукових працях І. Галятовського, зокрема в такій, як «Ключ к ра-зумению»(1665), міститься багато відомостей із ботаніки, зоології, інших наук, а такожпро методи їх вивчення в школі. Він вважав природознавство одним ізнайважливіших предметів у школі, оскільки воно дає учням правильне розумінняприроди. Учений не лише торував шлях шкільному природознавству в Україні, а йрекомендував пов'язувати навчання з життям, поєднувати з практичною роботоюучнів, з активним пізнанням природи.
І.Галятовський одним із перших повно й переконливо обґрунтовував необхідністьзастосування різноманітних методів вивчення рослин і тварин у школі. Вінзаперечував схоластичні методи навчання, високо цінував лекцію, бесіду, диспут,диктант, самостійну роботу, взаємоперевірку знань.
І.Галятовський радив педагогам у процесі вивчення рослин доступно й зрозумілопояснювати явища в їхньому житті, показуючи, що вони зумовлюються природнимипричинами, наприклад, дерево на зиму листки скидає, не плодоносить, а якнастане літо, воно знову зацвітає, в листя зелене вбирається, плодоносить.Вивчаючи тварин, І. Галятовський звертає увагу на цікаві явища в їхньому житті,наприклад, як павук снує павутину або що дельфіни люблять музику. Аби пов'язатинавчання з життям, І. Галятовський радив, наприклад, розповідаючи про рану натілі, пояснити, що треба негайно знайти ліки або звернутися до лікаря, бо якзапустити, то рана розшириться, й людина може померти. Розповідаючи пророслини, треба звертати увагу на їхню користь (оливкове дерево дає оливу,фігове — плоди, виноград — вино; якщо зерно посіяти в землю, то воно проросте,дасть урожай).
І.Галятовський наблизився до розв'язання найважливіших проблем методики навчанняприродознавству, а саме: науковості, доступності, послідовності,систематичності викладу змісту природничих знань.
Вінвиявів нанеобхідність застосування натуральної наочності, яка допомогла не лише розпізнатирослину чи тварину, а й правильно зрозуміти, помислити їх практичне значення вприроді та житті людини.
У нашчас зрозуміло, що І. Галятовський у своїх підходах, методах і визначення природи в школі набагатовипередив західноєвропейську таросійську методичну думку. Він був видатним педагогом,позитивно вплинув на подальший розвиток шкільної природознавчої освіти вУкраїні.
Значнийвнесок у розвиток природознавчих методичних ідей зробили відомі письменники,громадські діячи, автори підручників, учителі братськихшкіл — Осип Кононойн-Горбацький, Іософ Корковський, Лаврентій Зизаній, ЄпіфанійСлавинецький, Памво Беринда.
Упедагогічному відношенні видатним явищем того часу були книги, в якихреалізувалися дидактичні принципи вивчення природи такою, якою вона єнасправді.
Створенів той час навчальні книги становлять великий інтерес для Сучасної українськоїметодики навчання біології. Хоча в цих книжках було чималонаївного, та їхнє важливе значення незаперечне, бо вони викладали основи длянаступного розвитку методики.
Розвитокприродознавчих методичних ідей у XVII ст. був нерозривно пов'язанийіз досягненнями природничих наук: видатні вчені, дослідники зазвичай вели такожвикладацьку діяльність, яку будували на основі розроблених ними теоретичнихконцепцій.
Центромрозвитку освіти того часу стала Києво-Могилянська колегія, заснована1632 р. (з 1701 р. — Київська академія). Ініціатором її відкриття бувмитрополит Київський Петро Могила (1597—1647). Він об'єднавлаврську та Київську братську школи. В Київській академії було добрепоставлено вивчення таких предметів, як діалектика, арифметика, астрономія, апізніше тут викладали географію, природничу історіютощо.
Отже,в XVII ст. в Україні створилися передумови для формування Й розвитку методикиприродознавства як науки. Проте самостійним Шкільним предметом природознавствостало лише після того, як його Виділили зі складу фізики, що в той часоб'єднувала в собі всі природничі знання. Розділ3.Шкільне природознавство та методика його викладання в XVII1-XIX ст.
У періодвизвольного руху в Україні створювалася нова за формою та змістом системаосвіти. Провідна роль у цій справі належала вчителям братських шкіл, викладачамКиївської академії. Вони активно пропагували нові методичні ідеї, збагачувалисвоїм досвідом теорію та практику шкільної природничої освіти. Вчителібратських шкіл виховували в учнях патріотизм, дбайливе ставлення до природисвого краю.
Унаслідокімперської політики царського уряду Україна перетворилася на провінцію Росії,що призвело до поступового занепаду освіти в нашій державі, до втрати значнихдосягнень, зокрема в методах і засобах навчання учнів. Доробок І.Галятовського, К. Транквіліона-Ставровецького та інших педагогів у галузіукраїнської методичної науки з часом було забуто.
Відомийросійський природодослідник, педагог, методист В. Ф. Зуєв (1754— 1794) післяподорожі Україною (1781) розповідав, що побачив у Кременчуці, Полтаві, Харковіта інших містах «убозтво й темноту серед українського населення». У школах тодівчителювали відставні солдати, офіцери й писарі. Вони, як могли, навчали учнівчитати, писати й рахувати.
Архівніматеріали тодішнього Міністерства освіти також свідчать про низький рівеньнавчання в школах. Природознавство як шкільний предмет не викладалося. Такийстан освіти був характерний для всієї Росії.
Протерозвиток економіки, зародження капіталізму вимагали освічених людей. Саме цезмусило царський уряд здійснити реформу освіти. В Росію було запрошеноінспектора однієї зі слов'янських провінцій Австрії, серба за походженням Ф. І.Янковича де-Мерієво (1741—1814). Протягом п'яти років він заснував у 25губерніях Росії 133 школи, в яких працювали 288 учителів, а до кінця XVIII ст.було відкрито вже понад 300 народних училищ, в яких навчалося близько 20 тис.учнів і викладало більш як 700 учителів.
У цейчас розпочали роботу так звані малі й головні училища: в малих — протягом двохроків учні вивчали арифметику, Закон Божий,
Граматику,а в головних — п'ять років вивчали географію, історію, механіку, фізику,природничу історію, мінералогію, ботаніку, зоологію.
У1786 р. В. Ф, Зуєв підготував перший російський підручник із природознавства«Начертание естественной истории», що ґрунтувався на матеріалістичномутлумаченні явищ природи. Книгу було надруковано тритисячним накладом. Цимпідручником користувалися вчителі й учні 14 губерній Росії, а решта булипозбавлені такої можливості. Тому в наступні роки було здійснено ще чотириперевидання.
Узазаначеному підручнику навчальний матеріал уперше викладено Від простогодо складного: незцива природа, рослини, тварини. Вміщено методичніпоради, як самостійно працювати з підручником, як користуватися наочністю.Вчителеві рекомендувалося (як і в «Ізборнику» Святослава, в працях І.Галятовського) вимагати від учня вдумливо й послідовно читати кожен параграф, апотім пояснювати прочитане. Пояснюючи зміст параграфа або вивчаючи якийсь об'єкт,учитель має показати його в натуральному вигляді або, як виняток, намалюнку.
В. Ф.Зуєв надавав великого значення натуральним наочним посібникам якзасобу підвищення якості навчального процесу. Тому він запропонував створитипри кожному народному училищі кабінети, де були бзібрані малюнки й натуральні наочні посібники. В. Ф. Зуєв намагався піднестиефективність викладання природознавства не лише різноманітнішими методами,прийомами, засобами, а й організаційними формами навчання, основною з яких вінвважав позакласну роботу.
Отже,В. Ф. Зуєва можна вважати продовжувачем багатьох прогресивних методичних ідейукраїнських педагогів-методистів XVII ст. та на початкуXIX ст. активізувалася робота з поліпшення змісту й методики викладанняприродознавства в школі.
Науказбагатилася новими відкриттями, фактами, які не були відоб-ражені в шкільномуприродознавстві. Підручник В. Ф. Зуєва, виданий у 1786р., вже не задовольняв багатьох вимог і запитів школи. ПротеЧиновників Міністерства освіти така ситуація цілком влаштовувала. А. М.Теряєву навіть було доручено перекласти з німецької посібник Блуменбаха«Керівництво до природничої історії», який У Методичному відношенні значнопоступався підручнику В. Ф. Зуєва.
У1828 p. за наказом Міністерства освіти природознавство взагалі було забороненовивчати в школі, але під тиском прогресивних представників природничих наук у1852 р. викладання його в школі було відновлено.
Особливізаслуги в галузі методики природознавства належать педагогові-методисту, учневіВ. Ф. Зуева, професорові першого російського педагогічного інституту А. М.Теряєву. Він протягом трьох десятиліть був єдиним російським методистом, якийздійснював навчання й підготовку викладачів природознавства. А. М. Теряєвнаписав багато підручників, навчальних посібників, створив перший шкільнийботанічний атлас із морфології рослин; із його ініціативи школи одержувалигербарії, колекції, вологі препарати, схеми, таблиці. Велика заслуга А. М.Теряєва полягає в тому, що він на допомогу вчителям, студентам, учням гімназійпереклав російською працю К. Ліннея «Система природи».
У1827 р. Міністерство освіти припинило постачання шкіл наочністю.
У40-х роках XIX ст. німецький учитель, методист, реформатор шкільногоприродознавства Август Любен (1804—1873) надрукував «Методику навчанняприродознавству». Зокрема, він радив не перевантажувати опис рослин,використовувати наочність, застосовувати порівняння; вивчаючи окремі рослини,обов'язково показувати їх учням, пояснювати причини їхньої різноманітності.
Методичніпогляди А. Любена підтримували його послідовники — німецькі вчені, педагоги,методисти, зокрема Ф. Юнге, О. Шмейль.
Позитивнооцінюючи доробок А. Любена, проте слід зазначити, що написаний ним підручник ізприродознавства не відповідав його власнимметодичним поглядам, бо був перевантажений описомсистематичних і морфологічних ознак великої кількості рослин (900 видів і 136родин). Російський ботанік A.M. Бекетов у передмові до російського виданняпідручника вказав на недопустимість такого перевантаження учнів термінами, якінеспроможні запам’ятами зміст книги: «Той, хтовимагатиме цього, вчинить злочин мцчні дітей».
Активнимнаслідувачем методичних ідей А. Любена був Д. С. Михайлов (1824—1899) — педагог, методист,організатор освіти. Він автор підручника«Подготовительный курс зоологии» (1862 багатьох і имей, написаних на основі методичнихідей А. Любена. Його праці мали компілятивний характер. У підручника булисуттєві вади — віді у іпість чіткої системи викладу змісту навчального матеріалу, наукові огріхи, щонегативно впливало на використання методів і прийомів навчання, знижувало їхнюцінність. Д. С. Михайлов рекомендував учителям вивчати зміст уроку, темиметодом катехізисної бесіди, хоча матеріал підручника неможливо було вивчатицим методом. Проте на той час це було доцільніше, ніж застосування методики А.Любена.
М. І. Раєвський— автор підручників із ботаніки, зоології, мінералогії Ії для учнів реальнихучилищ, викладач природознавства, методист — рекомендував застосовувати науроках різноманітні прийоми й методи навчання, особливо такі, як бесіда,спостереження, порівняння. М, І. Раєвськийвідмовився від перевантаження змісту підручника «(Підготовчий курс ботаніки»великою кількістю назв рослин: скоротим їїучетверо порівняно з підручником А. Любена, який пропонував протягомнавчального року вивчати лише 84 рослини. Цей досвід запозичили вчителігімназій. М. І. Раєвськийодним із перших створив при школі сад,де вирощував з учнями рослини свого краю, необхідні для вивчення на уроках.
У1855 р. Міністерство освіти затвердило нову програму для жіночих навчальнихзакладів, у якій вже рекомендувалося знайомити учнів І предметами і явищами природи,які мають практичне значення.
Неоціненнийвнесок у подальший розвиток методики навчання природознавству зробив видатнийучений-ботанік, педагог А. М. Бекетов (1825—1902).Він був піонером запровадження шкільних дослідів як прийому викладання природознавства,що допомагає розкриттю наукових законів життя й розвитку органічної природи.
Методичніідеї А. М. Бекетова підтримав російський антрополог і біолог А. П.Богданов (1834—1896), виступивши за перебудову змісту Природознавства таметодики його викладання. Прагнучи поліпшити процес навчання й виховання учнів,А. П. Богданов у передмові до свого підручника для середніх навчальних закладів«Зоология и зоологическая хрестоматия» (1883) визначив, що слід вивчати, якдобирати матеріал та як його викладати. Він рекомендував широко застосовуватиметоди бесіди з використанням наочності (живих об'єктів), перевірки засвоєногоматеріалу та порівняння. А. П. Богданов намагався розв'язувати проблемувзаємозв'язку змісту та методів навчання, хоча в його підручнику обсягнавчального матеріалу не зовсім відповідав віковим особливостям учнів. Та все жнеможливо не відзначити його вплив на поліпшення якості викладання зоології.
СучасникиА. П. Богданова — видатні російські педагоги К. К. Сент-Ілер (1843—1897), О. Я.Герд (1841—1888) — збагатили методику як науку новими ідеями.
К. К.Сент-Ілер продовжував справу В. Ф. Зуєва зі створення кабінетів і куточківживої природи в школі.
О. Я.Герд став основоположником наукової методики навчання природознавству.
«Учебникзоологии» (1877) О. Я. Герд також побудував від простого до складного. Вінвважав, що такий виклад навчального матеріалу забезпечить формування науковогоуявлення про розвиток природи, зокрема тваринного світу. Цей підручник, хоч іперевантажений систематикою, був кращим за всі попередні, зокрема перекладені знімецької.
О. Я.Герд науково обґрунтував і на прикладах показав, як можна цікаво навчати учнів,уникаючи описовості у викладанні природознавства. «Досить корисно, — писав він,— організовувати в школі практичні роботи, що можуть виховати в дітейсамостійність, яка так необхідна для успіху всіх наступних занять».
Упрацях О. Я. Герда приділено увагу також методиці проведення спостережень проприроду й виховують інтерес до неї.
Осьяк він у своїй статті «Жуки» подає методику спостережень за комахами.
Учервні-липні часто трапляються на нижньому боці листків дрібні купкибрудно-жовтого кольору. Це яєчка сонечка. Роздивіться яєчок у купі.Запам'ятайте місце, де ви знайиіли яєчка, й приходьте через кожні два-три днідля спостереження за їх розвитком. Коли з'являться личинки, роздивіться добреодну з них. Стежте за їхніми рухами, щоб виявити, чим саме вони живляться. Визверніть увагу нате, що листки, на яких живуть личинки сонечка, залишаютьсянеушкодженими. Припиніться, й ви напевне побачите на черешках листків, настеблі багато вошей (попелиць). їх відшукують та поїдають личинки. Звернітьувагу на те, як вони схоплюютьмаленьку ніжну тварину, підносять її до щелеп. Дізнатися про їжу личинок,візьміть кілька з та додому, посадіть у коробочку з нитками та вошами, щобпростежити за розвитком личинок. Спостерігайте, що відбуваються з личинкою підчас лялькування. Роздивіться лічинку, Зачепіть її, прослідкуйтеза рухами після цього. Збережіть лялечку доти, доки з неї не вийде жук(приблизно через вісім днів після лялькування).
Удореволюційній Росії було багато шкіл для різних верств населеним, й природознавствовикладалося найрізноманітнішими, часто й неефективнимиспособами. Тому поява прогресивних методичних поглядів іще неозначала їх поширення в масовій школі. Тому здебільшого викладання мало сутоописовий характер.
Передовіпедагоги того часу намагалися запровадити в практику все передове. їхпідтримали учасники Першого (1861) та Другого (1862) з'їздів природодослідників.Перший з'їзд прийняв постанову, в якійрекомендувалося створювати в гімназіях кабінети, обладнані мікроскопами,таблицями, колекціями.
У XIXст. у науці панувала систематика. Широкої популярності набула «Системаприроди» (1735) К. Ліннея. В цей час було визнане за Необхідне вивчати природуна морфолого-систематичному рівні. Тому багатьох праць різних учених булоскомпільовано й надруковано Шкільний підручник із природознавства. Оскільки вінбув перевантажений термінами,мав методично непродуману структуру й не враховував вікових особливостей учнів, змістйого треба було зубрити.
Тогочаснішкільні підручники майже не відрізнялися від університетських. Вони неактивізували мислення дітей, викликали негативне ставлення до навчання.
Підручник«Руководство к ботанике. Курс гимназический» (1853), Написаний професором І. І.Шиховським, мав 450 сторінок, на яких Викладалася систематика з 97 родин;посібник «Руководство к зоології», написаний учителем математики Ю. І.Симашком, мав 500 сторінок з описом 2000 родин тварин. Відомийпедагог того часу Д. С. Михайлов зазначав, що лихо було вчителям іучням, які користувалися цими підручниками.
Можнасказати, що понад півстоліття методика вивчення природознавства нерозвивалася. (Лише в кадетських корпусах, які не входили ДО МО, відносно добребуло поставлене викладання цього предмета, бо в цих навчальних закладахготували не природознавців, тому й природознавство тут вивчалося лише длязагального розвитку. В підручниках, якими користувалися в цих навчальнихзакладах, цікаво описувалося життя рослин і тварин різних регіонів земноїкулі.)
Прогресивніпедагоги, методисти того часу А. М. Бекетов, К.Д. Ушин-ський, О. Я. Герд таінші прагнули поліпшити долю шкільного природознавства.
Вагомийвнесок у розвиток освіти й методики природознавства в Західній Україні зробиввідомий український природознавець, мінералог, соматолог, філолог, письменник,педагог-методист та енциклопедист І. Г. Верхратський (1846—1919). Він одним ізперших написав підручники з ботаніки й зоології українською мовою. Зміст цихпідручників, їхні структура, стиль, науковий рівень відповідали віковимособливостям учнів і вимогам методики навчання біології в тогочасній школі.Розділ 4. Розвиток методикинавчання біології в XX ст.
ПочатокXX ст. став етапом пошуку нових підходів до вивчення природознавства взагальноосвітній школі. Більшу увагу було приділено змісту шкільної біології,методам навчання й виховання. Цього вимагала нова соціальна епоха — капіталізм.Пожвавлення педагогічного життя в усіх галузях освіти й виховання зумовилопомітне зростання інтересу до шкільного природознавства.
Період1901—1907 рр. позначився боротьбою передових педагогів за введенняприродознавства в молодші й старші класи чоловічих гімназій, за кращі методийого викладання. На XI Всеросійському з'їзді природодослідників і лікарів, якийвідбувся в Петербурзі 1901 р., було ухвалено рішення про запровадженняприродознавства як обов'язкового предмета для учнів усіх класів єдиноїзагальноосвітньої школи. Учасники з'їзду визнали за необхідне створювати пригімназіях у навчальних цілях сади, розвивати в учнів спостережливість, науроках застосовувати демонстраційні досліди, проводити лабораторні роботи,екскурсії.
Підтиском педагогічної громадськості Міністерство освіти царської Росіїпереглянуло систему гімназичної природничої освіти, яка була відірвана віджиття.
У1901 р. за вказівкою Міністерства було введено нову шкільну програму Д. Н.Кайгородова (1846—1924), в навчальний матеріал розміщувався им попредметами (ботаніка, зоологія й і д ), а за природнимиугрупованнями— під, лука, ставок і т. д. Це негативно відзначилося на навчанній вихованні школярів. Одним із головних способів мішання природи Д. Н.Кайцрродов вважав екскурсії, чим знецінював інші методи й форми навчання.Проти такої програми, а отже, й викладання за нею виступили російські вчені-природо-дослідникиВ. А. Вагнер, А. П. Павлов, Н, М. Шимкевич і вимагали натомість напровадитипрограму В. М. Шимкевича.
В. М.Шимкевич (1858—1923) рекомендував застосувати в навчальному Процесірізноманітні форми й методи, які сприяють активізації мислення учнів,розвитку їхніх пізнавальних здібностей. Отже, В. М. Шимке-ІИЧ, на відміну відД. Н. Кайгородова, не віддавав перевагу якомусь одному методові або формінавчання, а кожен метод вважав корисним і ефективним, якщо він відповідаєзмісту навчального матеріалу, рівню знань учнів.
У1907 р. було видано посібник «Основы общей методикиприродоведения» іИаначнішого методиста початку XX ст.
У ньомуне лише визначено зміст методики, а йнаведено низку порад щодо дослідів, практичних занять, екскурсій, колекціонування,використання наочності.
Ціметоди, методичні прийоми, організаційні форми навчання допоможуть учнямнайкраще сприймати й розуміти явища природи. Проте В. В. Половцов, як і багатоінших методистів, переоцінював індуктивний метод навчання, вважаючи йогоосновним у пізнанні.
Прогресивніідеї В. В. Половцова не були підтримані Міністерством освіти царськоїРосії. Не дістали вони розвитку й після 1917р., хоча засоціалістичної системи ставилося завдання створити нову за змістом і формоюприродничу освіту.
Для вдосконаленнявикладання природознавства в школі багато зробив відомий російський методист Б.Є. Райков. уйого високоякісних посібниках «Практические занятия по зоологии дляначинающих», «Методика практических занятий по природоведению» таінших послідовно, чітко, доступно розкрито техніку й методику багатьох видівзанять. Однак Б. Є. Райков явно переоцінював форму практичних занять, вважаючиїх особливим методом навчання, за допомогою якого можна перебудувати всюсистему шкільної освіти.
Дореволюційнашкола не спромоглася втілити цінні рекомендації Б. Є. Райкова та іншихпрогресивних методистів, бо не була готова до цього: бракувало кадрів, коштівна придбання наочних посібників та на обладнання кабінетів.
Улистопаді 1917 р. згідно з декретом Ради Народних Комісарів було сформованоДержавну комісію з народної освіти, яка опікувалася питаннями створеннярадянської школи.
Усерпні 1918 р. учасники Першого Всеросійського з'їзду з народної освітиобговорили стан навчальної і виховної роботи в школі, а також внесли пропозиціюпро створення єдиної трудової школи.
Ужовтні 1918 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет видав Положення йДекларацію про єдину трудову школу РРФСР, в якій основним шляхом опануваннязнань визначено трудовий метод навчальної роботи. У Декларації вказувалося, щоучні мають самостійно вчитися всім предметам, подорожуючи, колекціонуючи,малюючи, фотографуючи, моделюючи, спостерігаючи за рослинами й тваринами,вирощуючи їх та доглядаючи за ними.
Втіленняв життя такої настанови нівелювало роль учителя й негативно позначилосяна якості навчально-виховної роботи, зокрема на 11 ним у ванні теоретичними знаннями збіології. Керуючися цими державнимидокументами, місцеві органи народної освіти й навіть окремі мі поли створювалисвої програми з природознавства. Ініціатори введення нових програм намагалися втакий спосіб підвищити ефективністьвикладання природознавства в школі. Але, як показавдосвід, через відсутність державного документа — шкільної програмиз біології — потерпали теорія і практика навчання учнів, недодержувались єдині вимоги до викладання. Згодом губернські відділи народноїосвіти як у РФСР,так і в Україні скасували такі програми й натомість запроваджували єдиніпрограми для всіх шкіл своєї губернії. Це було певним досягненням, адже новіпрограми визначали обсяг умінь, навичок принаймні для учнів окремої губернії.
У1923 р. російською Вченою Радою затверджено нову єдину державну навчальнупрограму, в якій центральне місце відводилося трудовомунавчанню. На підставі цієї програми було складено робочу групу дляучнів. Навчальний матеріал у програмі та в робочій книзі об'єднувався в«комплекси». Наприклад, у тему «Сільськогосподарські сировина» входив матеріалпро велику рогату худобу, корисних і шкідливих комах, риб, бавовник тощо. Небуло логічного зв'язку між елементами біологічних знань.
Ізцього випливає, що біологія як навчальний предмет була вилучена зішколи, а тому вчителі не могли забезпечувати учням систематичних знаньпро життя тварин, їхню будову, розвиток, розмноження. Навіть у пояснювальнійзаписці до розглядуваної програми вказувалося: Не чиста наука, не систематичнізнання, не теоретичні курси нам потрібні в трудовій школі». Згодом, під часрозбудови нової радянської школи,цей підхід до організації навчально-виховної роботи було узгоджено.
Російськіметодисти Б. Є. Райков і В. Ф. Наталі рекомендували вчителям проводитина уроках лабораторно-практичні роботи, а Б. В. Всетський, навпаки,критично оцінював лабораторний метод навчання й Пропагував«пошуковий». Ця дискусія відвернула увагу від розробки Нового змісту навчальнихпрограм, що позначалося на якості викладання біологіїв школі.
Зініціативи й під керівництвом російських методистів почали видаватисяметодичні журнали на допомогу вчителям: «Природознавство в ШКОЛІ»за редакцією Б. Є. Райкова, «Екскурсійна справа» (1921—1924)за редакцією І. І. Полянського й В. М. Шимкевича, «Листи біостанції юних натуралістів»(1924) за редакцією Б. В. Всесвятського, «Жива природа», «Досліджуйте природу»та ін. У них містилися цінні поради вчителям, як долати труднощі в навчальномупроцесі.
Крімжурналів, видавалися методичні посібники, зокрема «Позакласні біологічні екскурсії»Б. М. Завадовського, «Уроки з природознавства» К. П. Ягодовського, в якихрозглядалися питання навчання біології.
Хочарадянська школа нагромадила певний досвід роботи за комплексними програмами,проте головна мета шкільної біологічної освіти не реалізовувалася, оскільки небуло предметних навчальних програм з основ біології. Тому педагогічнагромадськість вимагала запровадження в школі предметного навчання.Вчені-методисти, вчителі чинили активний спротив проявам формалізму в навчанні,що сприяло підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, який відбувавсяна уроках, у куточку живої природи, на пришкільній земельній ділянці, під часекскурсій, у позашкільних установах.
Напочатку 1925 р. в Києві вчителі природознавства, біології створили на громадськихзасадах біостанцію, яку влітку того ж року за розпорядженням Народногокомісаріату освіти України було перетворено на Педагогічну біостанцію — єдину вУкраїні науково-педагогічну установу, що працювала без державних дотацій. Цябіостанція організовувала педагогічну, методичну й наукову роботу відповідно допотреб шкільної природничої освіти України.
Педагогічніпрацівники біостанції, відмовившися від сліпого наслідування Московськоїбіостанції імені К. А. Тімірязєва, намітили такі напрями роботи:
• вивчення,нагромадження й поширення передового досвіду;
• щорічнепідвищення кваліфікації шкільних учителів природознавства;
• організаціяй проведення екскурсійної роботи;
• організаціяботанічного, агробіологічного, зоотехнічного та інших відділів;
• створеннядослідно-показових городів, садів, ділянок різних культур, насінництва,тваринництва;
• створенняприродничого музею;
• вивченнятеорії і практики екскурсійної справи;
• забезпеченнязв'язку зі школою;
• стороннялабораторій із залученням до роботи в них висококваліфікованих спеціалістів,учених; поширення природничо-історичних колекцій, приладів.
В усіхокругах України видавалися спеціальні бюлетені, в яких висвітлювався передовийдосвід проведення уроків із біології, організація екскурсій.У багатьох областях, зокрема Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, підкерівництвом учителів створювалися гуртки юних пасічників, шовківників,ентомологів, рибоводів, тваринни, Учнівивчали тварин у куточку живої природи, на екскурсіях, вели дослідну роботу. Всільській школі значне місце відводилося суспільно кориснимзаходам, мета яких полягала насамперед у сприянні піднесенню сільського господарства.
Великогорозмаху набрав юннатівський рух, який по суті був однієї зланок, яка зближувала школу з практикою; і офіційні програми, (І навчальналітература в цьому відношенні йшли слідом за юннатівськимистанціями. Важливу роль відіграла київська станція юнихнатуралістів: школярі залучалися до боротьби зі шкідниками садів, городіселянських господарств Літинського, Хмельницького, Калинівського табагатьох інших районів Вінницької, Житомирської областей.
Видатноюподією в історії народної освіти України став Перший український з'їздучителів, який відбувся в січні 1924 р. в Харкові. На ньому обговорювалосяпитання розбудови української школи.
Учителішкіл Глухівської округи й Захарївського району Одеської Округина своїх конференціях в 1924 р. критикували тодішню системунавчання; вони обстоювали ідею вивчення в школіпредмета «Біології», виступализа розвиток методів навчання, за підвищення якості знань, уміньучнів, реалізацію принципів зв'язку навчання з життям.
Чиннів той час комплексні програми (саме через їхню комплексність) незабезпечували системності біологічних знань. Тож учителі Українивиступили за вдосконалення змісту програм, створення новихпосібників.
У політизованійперіодиці «Комуністична освіта», «Наша освіта» друкувалисяметодичні розробки уроків учителів-методистів «Уроки біології в 7класі», «Внутрішня будова птаха» Н. Гаценка, О. Оверка, «Як зробитиуроки природознавства цікавими», «З досвіду роботи гуртківюних ботаніків» Д. Зайцева та ін.
На допомогувчителям розроблялися методичні матеріали щодо організації таметодики проведення екскурсій (Г. Потапенко, 1928), спостережень, самостійноїрозумової праці учнів.
Створювалисяметодичні посібники для практичних занять із ботаніки, зоології. В методичнихрозробках для вчителів значна увага приділялася питанням організації таметодиці проведення навчальних занять у куточку живої природи (О. Підгрушко),на шкільній ділянці (X. Великохотько), в гуртках юних ботаніків, зоологів.
Вінститутах народної освіти (ІНО) розроблялися спеціальні методичні посібникидля вчителів. Так, Зінов'ївська округа видала методичні матеріали з організаціїта проведення педагогічного процесу, складання зразкових робочих планів, виборуметодів навчання, розвитку спостережливості, постановки дослідів тощо.
Широкопропагандувався передовий педагогічний досвід навчання біології через виставки.В Харківському вважали, що виставки допоможуть учителям у викладанніприродознавства, стануть центрами, де вчителі дізнаватимуться, як збиратирослини, як їх визначати, як знайомити учнів із літературою, як організовуватидітей у школі.
Методистиніколи не зупинялися на досягнутому в методиці навчання учнів, а запроваджувалинові прийоми, методи навчальної роботи на уроках природознавства, біології.
Післяухвалення постанов ЦК ВКП(б) про школу, програми й підручники з 1 січня 1933 р.органами народної освіти СРСР було впроваджено нову державну навчальну програмуз біології, яка вже відповідала вимогам соціалістичного будівництва. Невдовзібуло видано стабільні підручники з біології, які докорінно відрізнялися відробочих книг.
Авторицих підручників, дотримуючися принципів систематичності й послідовності,науковості та доступності викладання, спираючися на природну класифікаціюрослин, тварин, на вчення Ч. Дарвіна, знайомили учнів із теорією еволюції,подавали характеристику окремих представників рослинного й тваринного світу, розкривализначення флори, фауни в природі та житті людини. Це був перший серйозний крокдо підвищення якісного рівня теоретичної підготовки учнів, який сприяв такожактивізації навчального процесу. В школі широко й цілеспрямованозастосовувалися різні методи й прийоми навчання, пожвавішала позакласна робота,особливо гурткова. Але, за документальними відомостями, навчальний процес бувперевантажений, тому окремі теми вивчалися поверхово.
Учервні 1934 р. в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд учителівприродознавства. На ньому розглядалися питання про підвищення якості навчаннябіології, необхідність вивчення передового досвіду вчителів.
Реалізація цих завдань сприялаполіпшенню організації позакласних позашкільних навчальних занять з учнями,активізації творчо-поміжної, науково-методичноїдіяльності вчителів біології, що, своєю чергою, зумовиловдосконалення навчально-виховного процесу в українській загальноосвітній школі.Яскравим свідченням цього є численні фактиз практики роботи вчителів. Так, учитель біології однієї з шкіл І. Буртянськийу 1934 р. уперше в історії методики викладання біологіївисунув, розробив і реалізував ідею формування біологічних понять, зокрема щодо сутівивчення еволюційного вчення в класі. Усвоїй статті «До питання про проробку курсу еволюційного закінчення в середній школі» він рекомендуваввивчати на уроках закони спадковості, мінливостіз позицій хромосомної теорії спадковості на конкретних фактах, добутих у природі, населекційних станціях, у власних дослідах ізпольовими й городніми культурами.
І. Буртянськийвважав, що учні можуть успішно засвоювати суть еволюційного вчення, закониМенделя, принципи селекції, хромосомну теорію на уроках, опрацьовуючироздатковий матеріал, порівнюючи Його, аналізуючий узагальнюючи, а також у процесі дослідної робота з рослинами й тваринами наділянці та під час екскурсій. Ці сміливі Методичні ідеї І. Буртянськогопідтримали й розвивали досвідчені українські практики-педагоги Н. Дедюкіна(Охтирка), В. Коменська (Херсон), Я.Зубко (Харків), що йшли врозріз із поглядами авторитетних російськихметодистів М. Беляєва й В. Наталі, які вважали безглуздім формуванняпонять про хромосомну теорію спадковості, гени. Саме томуця ідея формування біологічних понять не набула свого розвитку втеорії і практиці навчання біології в школі.
Взагалів Україні переважно користувалися досягненнями російської методичної науки, зокрема працями зметодики викладання ботаніки, зоології, анатомії, фізіології, дарвінізмуросійських методистів М. М. Беляєва, М. Г. Кременецького, І.В. Козиря, М. Я. Цузмера, І. В.Всесвятського, П. І. Боровицького, М. І. Мельникова, Б. Є. Райкова, І. Ф. Шалаєва,М. О. Рикова, С. В. Герда та ін. Тому дослідження глобальних проблем методики навчаннябіології було поверховим або й довгім не відбувалося. Лише наприкінці 40-хроків почалась активна Науково-дослідна робота з методики навчання біології.Центром її став Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП) уКиєві. Тут розгорнулисяплідні наукові дослідження з методики навчання біології в середній загальноосвітній школі.
Упершеукраїнські вчені, методисти-біологи, враховуючи значне відставання вітчизняноїметодичної теорії та практики, спрямували свою діяльність на реалізаціюосновної мети біологічної освіти — формування наукового світогляду учнів шляхомподолання описовості біологічних фактів, явищ, наближення навчання до життя, доприроди, до виробництва.
У цейчас перед ученими-біологами й методистами України, педагогічною громадськістюбуло поставлено завдання — вивчити, узагальнити й впровадити в школах новіпідходи до викладання біології. Розв'язанню цього завдання великою міроюдопомагав оригінальний методичний збірник «Природознавство та хімія в школі»(1949—1960), який можна вважати значним внеском учителів біології України вметодичну скарбницю: тут друкувалися найкращі методичні розробки уроків,лабораторних і практичних занять із ботаніки, зоології, анатомії і фізіологіїлюдини, дарвінізму.
Назмісті шкільної біологічної освіти, так само як і біологічної науки, вкрайнегативно позначилися діяльність Т. Д. Лисенка й рішення серпневої 1948 р.сесії ВАСГН1Л. На цій сесії, що відбулася під гаслом «творчого дарвінізму»,були проголошені антинаукові концепції, які на 10—15 років призупинили розвитокідеї дарвінізму й у цілому теорії еволюції в країні.
Розпочаласяперебудова навчання біології в загальноосвітній середній школі. Органаминародної освіти були складені нові навчальні програми й підручники з курсубіології, створені колективи авторів для написання навчальних та методичнихпосібників для учнів і вчителів. Із програм і підручників було вилучено питаннягенетики, селекції, хромосомної теорії спадковості, інші важливі науковізакони, теорії, закономірності.
Народнійосвіті, вченим-біологам, методистам довелося з великими труднощами долатинаслідки помилкових рішень ВАСГНІЛ СРСР із питань біологічної науки та сесії1948 р.
Лишев 60—70-х роках XX ст. еволюційна біологія оговталася від потрясінь, щопозитивно позначилося на навчально-виховній роботі з біології в школі.
У цейчас зросла увага до навчання біології в Україні, розгорнулась активнаекспериментальна робота колективів методистів. Сектор методики біології УНДІП,біологічні кафедри педагогічних вищих навчальних закладів, кабінети біологіїобласних Інститутів удосконалення нагромаджували багатий шкільний досвід, опрацьовували,узагальнювали, впроваджували в школу лекційні курси.
Вагомийвнесок у методику викладання біологічних дисциплін методисти педагогічних вищих навчальнихзакладів. Спільні застосування методичних працівників Інститутівудосконалення вчителів та інших кафедрпедагогічних інститутів були спрямовані на розробку форм, методів, прийомів і засобів вивченнязмісту навчального матеріалу з біологічнихпредметів у школі.
Велика заслуга у розв'язанні проблемипідвищення ефективності уроків біології, позаурочної та позакласної роботи належить відділубіології УНДІП, який на початкових етапах розвитку біологічної освіти став координаційним центромметодичної діяльності в Україні, спрямувавсвою роботу на підготовку та видання методичної літератури для вчителівбіології.
Уметодиці викладання біології провідною стає проблема наукового змістунавчального матеріалу. У зв'язку з розвитком біологічної науки виникла потреба в створенні нових методичнихпосібників. Було розроблено методику використання на уроках та позакласнихзаняттях рослий, тварин,дослідів, технічних засобів навчання, різних типів іщочності, діючих моделей. Завдякитворчій, наполегливій праці українських методистівучителі одержали такі методичні посібники: «Уроки зботаніки на шкільній навчально-дослідній ділянці» І. А. Тюпи (1955), «Зоологічні екскурсії» І. К.Шульги (1956), «Навчальне кіно на уроках біології»І. І. Мазепи (1958), «Питання тваринництва в курсі Біології» О. Д. Гончара, Е. В. Середенко(1958), «Методика демонстраційних дослідівз ботаніки» Н. І. Вакуленко (1960), «Уроки зоології» М, Т. Суремеєвої (1962), «Розвиток інтересуучнів до ботаніки» (1960), «Методика лабораторнихдемонстраційних дослідів з ботаніки» (1965), «Біологічнийкабінет у школі» Д. І. Трайтака (1968), «Навчально-виховна робота з учнями вкурсі зоології» О. Д. Гончара (1969), «Методика навчаннязоології» 1.1. Мазепи,Е. В. Шухової (1972), «Підвищення ефективності викладання зоології» О. Д.Гончара (1975) та ін.
Учені,методисти-біологи України особливу увагу зосередили на розробці практичнихпитань методики. Вивчення біології в школі супроводжувалося демонстрацієюдослідів, виконанням лабораторно-практичних завдань. Вважалося, що учні можутьдістати правильну відповідь на теоретичні питання лише під час дослідів укласі, куточку живої природи, на шкільній навчальній ділянці, спостережень уприроді.
Упершев історії загальноосвітньої школи було розроблено й запроваджено новіоригінальні методичні прийоми, дидактичні засоби, форми навчання біології.Вдосконалювалися словесні, наочні, практичні методинавчання біології. Набули поширення змагання на кращого знавця рослин, тварин,людського організму, конкурси знавців рідкісних, зникаючих рослин та тварин,морфології, анатомії, систематики, представників рослинного й тваринного світу,народознавства, групова робота, біологічні ігри, кросворди, ребуси, шаради,використання набірних та динамічних таблиць, анаграм, метаграм тощо. В цейперіод особливо актуальною стає проблема науковості змісту навчальногобіологічного матеріалу. Для загальноосвітньої школи було випущено новіпідручники з біології та посібники з методики її викладання. З 80-х роківвидавався методичний журнал «Биология в школе». В ньому вміщувалась обмеженанаукова та методична інформація, тому це видання сповна не відображувалометодичних поглядів і досягнень.
У цейперіод робилися спроби класифікувати методи навчання біології, вирішитипроблему методики уроку, форм навчання. В 70—80-х роках діяльність школи була спрямованана активізацію навчального процесу, на ефективне засвоєння знань, умінь інавичок користуватися ними для розв'язання практичних завдань.
Теоретичній практичні питання методики навчання дістали подальший розвиток у працяхпровідних російських учених, методистів, біологів П. І. Боровицького, М. М.Верзіліна, Б. В. Всесвятського, І. Д. Звєрєва, В. М. Корсунської, М. І.Мельникова, М. О. Рикова, А. Н. М'ягкової, В. П. Медової, А. І. Нікішова, І. Н.Пономарьової, 1.1. Полянського, В. Ф. Шалаєва, А. А. Яхонтова, українськихметодистів-біологів О. Д. Гончара, А. В. Степанюк, Л. Г. Козетової, В. І.Кузнецової, І. В. Мороза, О. К. Богданової, Д. І. Трайтака, Є. В. Шухової таінших авторів методичних посібників для вчителів та студентів біологічних спеціальностейпедагогічних вищих навчальних закладів.
У90-х роках XX ст. продовжувалися дослідження з таких проблем методики навчаннябіології, як структура та зміст шкільної біології, факультативних курсів,формування біологічних понять, самостійна робота учнів у процесі вивченнябіології, навчально-матеріальна база, методика роботи з учнями в кабінетібіології, форми організації навчання.
Розгорталисядослідження на кафедрах природничих факультетів педагогічних вищих навчальнихзакладів. Робота колективів методистів спрямовувалася на розробку новихпрограм, шкільних підручників, методичних посібників. Певний внесок у цю справузробили кабінети обласних Інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кадрівякі вивчають,узагальнюють і поширюють передовий досвід роботивчителівбіології України.
Діяльність відділу методики біологіїбула тісно пов'язана з Нековкою дидактичнихоснов навчання біології в загальноосвітній школі І також концепції нової програми біологічноїосвіти.
Сучаснийстан розвитку методики навчання біології характеризуюча докорінною перебудовоюнавчальних планів, програм, підручників. Українськівчені-біологи, методисти спільно з учителями розробили концепціюбіологічної освіту вдосконалюють зміст освіти, впроваджуютьу навчальний процес нові технології, створюють профільніПрограми для спеціалізованих шкіл. Ця робота активно проводиться на кафедрахметодики та інших біологічних кафедрах Національного педагогічного університетуім. М. П. Драгоманова, Тернопільського національного педагогічного університетуім. В. М. Гнатюка та інших педагогічних навчальних закладів. Тут створюютьсяшкільні програми, підручники,методичні посібники з біології для загальноосвітніх і Профільних шкіл.Методисти розробляють гнучкі методи, прийоми навчання біології з урахуванням узмісті біології національних та регіональних факторів.Методичні дослідження спрямовані на підготовку новихнаочних посібників, засобів навчання тощо. Методисти, вчені-біологи,вчителі, працюють над стандартами біологічної освіти, Вдосконалюють її зміст.
Ниніпроблеми змісту шкільної біологічної освіти досліджують А. В.Степанюк, Н. Й. Міщук, Л. С. Барна, В. П. Суряднова, М. М. Сидоро-ВИч; активізаціїпізнавальної діяльності учнів — О. Д. Гончар, І. В. Мороз, Е. В.Шухова, В. І. Кузнецова, О. К. Богданова; форми, методи та засоби навчаннярозробляють О. Д.Гончар, Н. Ю. Матяш, В. І. Шулдик, І. В.Мороз, Г. Я. Жирська, Н. Й. Міщук.
Висновки
«Провідна роль у розвитку методики навчання природознавству в XV—XVI ст.належала вчителям братських шкіл. Вони формували й розвивали нові методичніідеї, збагачували своїм досвідом теорію й практику шкільної природничої й методичноїнауки. Проте зроблене вчителями, методистами братських шкіл було забуто.
УXVIII—XX ст. розвиток методики навчання біології в Україні відбувався підвпливом російських педагогів, методистів на основі їхніх методичних ідей.Створювалися нові навчальні плани, програми, підручники, методичні посібники.Такий стан тривав до здобуття Україною незалежності.
Теоретичній практичні питання методики навчання біології в умовах незалежності в XX—XXIст. дістали розвиток у працях провідних українських учених-методистів,біологів.
Сучаснийстан навчання біології, особливо у зв'язку з переходом на новий змістбіологічної освіти й 12-річний термін навчання, характеризується докорінноюперебудовою навчальних планів, програм, підручників.
Учені-біологи,методисти України спільно з учителями розробили концепцію біологічної освіти,вдосконалили її зміст, упроваджують в навчально-виховний процес новітехнології, форми й засоби навчання.
Отже,на всьому шляху розвитку суспільства простежується безперервний пошукефективних методів, прийомів навчання й виховання підростаючого покоління.
Список літератури
1. Берлінський М. Ф. Історія міста Києва. — К.: Наук, думка, 1991, — 317 с.
2. Верзілін М. М., Корсунська В. М. Загальна методика викладання біології. — К.: Рад. шк.,1980. — 352 с.
3. Зверев И. Д., Мягкова А. Н. Общая методика преподавания биологии. — М.: Просвещение,1985. — 192 с.
4. Проблемы методики обучения биологии в средней школе / Под ред. И. Д.Зверева. — М.: Педагогика, 1978. — 318 с.
5. Федорова В. Н. Развитие методики естествознания в дореволюционной России.— М.: Учпедгиз, 1957. —434 с.
6. Шульга I. К. Нариси з історіїшкільного природознавства в Росії. — К.: Рад. шк., 1965. — 291 с.