НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра обліку та фінансів
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Економіка підприємства»
на тему: «Підприємницька діяльність та їїактивізація в Україні»
Керівникроботи,
д.е.н.,професор В.М.Тимофєєв
Студентфакультету банківської
справи,обліку та фінансів
ІІкурсу, групи 25-Ф
Спеціальність6.050100
«Фінанси»В.А. Худик
ХАРКІВ 2008
Анотація
Важливезначення для розуміння становлення і подальшої стратегії розвиткупідприємництва в Україні має аналіз ролі й ефективності функціонуваннясередовища. У найближчій перспективі головним напрямком підвищенняконкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабнетехнічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти належного рівнярозвитку підприємств в Україні.
Актуальність теми полягає в необхідності активізаціїпідприємницької діяльності в Україні та шляхи її вдосконалення.
Метою курсової роботи є:
- обґрунтування тенденцій розвитку підприємств;
- визначення організаційно-правових основ формуванняпідприємницької діяльності;
- визначення основних передумов для існування малогобізнесу.
Згідно зметою дослідження були поставлені такі завдання:
- проаналізувати фактичний стан та правову базупідприємства в Україні;
- дослідити ефективність функціонування підприємств;
- визначити основні шляхи вдосконалення таактивізації підприємницької діяльності.
Об’єктомдослідження є промислові підприємства України на сучасному етапі розвитку.
В результаті проведеної роботи були досліджені правовіаспекти підприємств, механізм їхнього функціонування.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів тависновків.
Ключові слова: ПІДПРИЄМНИЦТВО, ДІЯЛЬНІСТЬ, РИНОК.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.
1.1.Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва
1.2.Цілі та форми підприємницької діяльності: правові аспекти
1.3.Джерела фінансування українських підприємств
РОЗДІЛ2АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ
2.1.Аналізекономічного становища за 1997-1998 роки
2.2.Економічнестановище Харківського регіону за 2005-2006р.
РОЗДІЛ3ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
3.1.Значення оцінки використання активів у аналізі ефективності підприємства
3.2.Роль інноваційного підприємництва в структурі малого бізнесу в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
«Підприємець – це людина особливого роду.
Прибуток для нього лише символ успіху.
Головне – ступити на незвіданий шлях,
далекий від усталених рішень.»Йозеф Шумпетер
Формування ринкових відносин в економіціУкраїни, створення конкурентного середовища зумовлюють необхідністьтеоретичного обгрунтування та розробки практичного інструментарію забезпеченнястабільного, сталого розвитку промислових підприємств. Розв'язання цієїпроблеми значною мірою залежить від того, наскільки повно в системі виробничогоменеджменту вирішені завдання підвищення ефективності управління персоналом,розвитку його трудового та інтелектуального потенціалу, створення ефективнодіючої корпоративної системи мотивації праці.
Рівень мотивації співробітників у сучаснихумовах стає одним з важливих факторів забезпечення конкурентоспроможностіпідприємства, а наявність та дієвість мотиваційного механізму, адекватногозавданням інноваційного розвитку національної економіки та гуманізаціївиробничого менеджменту, є одними з найвагоміших його конкурентних переваг.
Сьогодні актуальним є питання подальшого розвиткутеоретичних засад і науково-практичних рекомендацій з формування тавикористання сучасного механізму мотивації в системі виробничого менеджментупромислових підприємств.
Метою роботи є дослідження функціонування промисловихпідприємств на сучасному етапі в Україні.
Завданням курсової роботи є винайдення шляхів вдосконаленняефективності підприємств на сучасному етапі, пошук інноваційних та аналіздіючих технологій в підприємництві.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙЕКОНОМІЦІ
1.1 Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва
Підприємництво – явище досить широке і багатовимірне. Томув теорії поняття «підприємництво» розглядається як різноаспектне (рис.1.1.).
Будь-яка людська діяльність є суб’єктивною, оскільки воназдійснюється суб’єктом (людиною). Підприємницька діяльність – не виняток ізправил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняютьтакі види підприємництва за суб’єктами діяльності.
Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливістьзайматися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:
— військовослужбовцям;
— службовим особам органів прокуратури, державної безпеки,МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;
— представникам органів державної влади та управління;
— громадянам, що мають судимість за економічні злочинитощо.
Будь-якаекономічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності ємаксимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певнийоб’єкт.
Об’єкт підприємництва – сукупність певних видів економічноїдіяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагаєтьсямаксимізації доходу.[2,13]
Суб’єкти підприємницької діяльності:
— приватні особи – організатори одноосібної та великоїекономічної діяльності;
— група юридичних або фізичних осіб, пов’язаних між собоюдоговірними відносинами та економічними інтересами;
— держава в особі відповідних органів.
/>
Рис.1.1. Визначення змісту підприємництва
Підприємництву притаманні певні риси та засади (принципи).
Принципи підприємницької діяльності:
— орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;
— прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються вінноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;
— максимальне використання конкурентних переваг;
— дотримання принципів ділової етики;
— постійний творчий пошук, прагматизм, наслідуваннядемократичних традицій;
— вільний вибір бізнесової діяльності;
— залучення на добровільних засадах ресурсів (грошовихкоштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткуванняй розгортання такої діяльності;
— самостійне формування програми діяльності, вибір постачальниківресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги,наймання працівників;
— вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишаєтьсяпісля внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів;
— самостійне здійснення підприємцями — юридичними особамизовнішньоекономічної діяльності.
Підприємництво якформа переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонуватиу вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності,посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюютьсяіндивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливівиди останньої, як: а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується наособистій власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство),засноване на колективній власності; в) корпоративне підприємництво,матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.
Ознаки підприємництваяк економічної діяльності: самостійність, новаторство, ініціатива, творчість,ризиковість, економічна та соціальна відповідальність, масштабність мислення,діловитість.
1.2 Ціліта форми підприємницької діяльності: правові аспекти
Розвиток і подальше удосконалення відносинза участю підприємців, які мають певну специфіку, вимагають їх детальногорегулювання спеціальними правовими нормами. Об'єктивно необхідним є подальшеудосконалення підприємницького законодавства, що забезпечує ефективнезастосування правових норм, усуває прогалини і протиріччя правовогорегулювання. Закріплення в раніше діючому Законі України «Пропідприємництво», а зараз в Господарському кодексі (далі — ГК) Українилегального визначення поняття «підприємництво» послужило поштовхомдля його наукових досліджень. Поняття й ознаки підприємницької діяльностіпіддавалися спеціальному докладному аналізу в роботах багатьох сучасних учених.Однак цілі підприємницької діяльності з точки зору їх правових аспектів не булипредметом детального дослідження вчених-юристів.[4,8]
Загальновизнано, що підприємницькадіяльність — це діяльність, спрямована на одержання прибутку. У статті 42Господарського кодексу України в легальному визначенні поняття «підприємництво»однією з його цілей назване одержання прибутку. У літературі (як економічній,так і юридичній) мета одержання прибутку є обов'язковою ознакою підприємницькоїдіяльності.
Спрямованість характеризує суб'єктивнебажання підприємця, його заінтересованість в одержанні певних позитивнихрезультатів від своєї діяльності. Це – мотивація його дій.
Як економічна категорія прибуток є найважливішимпоказником фінансової діяльності суб'єкта підприємництва, оскільки максимізаціяприбутку — одна із основних цілей його розвитку і безпосередній об'єктфінансового управління.
У сучасній літературі досить поширеним євизначення прибутку як надлишку доходів над витратами, що одержується урезультаті реалізації прийнятого підприємницького рішення з виробництва іпостачання на ринок товару, щодо якого підприємцем виявлений прихований аботакий, що не задовольняється, попит споживача.
Під підприємницьким доходом слід розумітинасамперед додатковий доход, доход від управління, надлишок, одержуванийпідприємцем за рахунок його природних якостей або особливого вміння аналізуватиі по-новому комбінувати фактори виробництва залежно від зовнішніх умов.
Підприємницький прибуток визначається якособливий вид доходу, винагорода за винахідливість, специфічну творчуактивність у сфері приватного бізнесу.
Слід зазначити, що існують певні фактори,які впливають на розмір одержуваного прибутку. Прибуток від продажу новоготовару зростає лише спочатку, а потім зменшується під впливом конкуренції. Цейфактор є важливим аспектом підприємницького прибутку. В умовах конкуренціїрівень доходів постійно вирівнюється, тому процес творчого пошуку підприємцямає бути безперервним. Суб'єкт господарювання завжди знаходиться в ситуаціївибору оптимальної конкурентної стратегії, що дозволяє зайняти вигідну позиціюна ринку праці та капіталу незалежно від виду галузі, обсягу ресурсів. Усе цедозволяє визначити підприємництво як професійну діяльність.
Слід зазначити, що зараз продовжуютьсядослідження економічного змісту прибутку, що ведуться в основному на двохрівнях:
•мікроекономічному,що припускає аналіз формування прибутку в рамках організації;
•макроекономічному,що досліджує роль прибутку в доходах країни (як податку на прибуток).
На мікроекономічному рівні розрізняютькілька видів прибутку: економічний (чистий), бухгалтерський, валовий,підприємницький, оподатковуваний тощо.
Сучасні нормативно-правові акти такожмістять ряд визначень прибутку: бухгалтерського, валового, нерозподіленого,чистого і т. д. Слід зазначити, що правильне розуміння того, у чому полягаєекономічний зміст прибутку, є не лише чисто теоретичною проблемою, пов'язаною звирішенням економічних спорів. Він має важливе значення для правильногозастосування бухгалтерських стандартів обліку доходів і витрат суб'єктапідприємництва, вирахування оподатковуваного прибутку, з'ясування логікипобудови фінансових документів.
Згідно з ч. І ст. 142 ГК України прибуток(доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів йогогосподарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходусуб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та сумуамортизаційних відрахувань.
Прибуток (доход) суб'єкта господарювання — основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарськоїдіяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Звітпро фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансівУкраїни від 31.03.1999 р., прибуток — це сума, на яку доходи перевищуютьпов'язані з ними витрати.
У Цивільному кодексі (далі — ЦК) Українимета одержання прибутку покладена як критерій в основу класифікації товариствна підприємницькі та непідприємницькі (ст. 84 ЦК). Основна мета діяльностіпідприємницького товариства — одержання прибутку та його наступний розподіл міжучасниками.
Закон України «Про підприємництво»,що діяв раніше, у легальному визначенні поняття «підприємництво» невизначав інших цілей, крім мети одержання прибутку. Вказівка на метузадоволення суспільних потреб як на мету або, принаймні, на одну з цілейпідприємницької діяльності вперше була сформульована у Господарському кодексіУкраїни (ст. 42).
Таким чином, згідно з легальним визначеннямпоняття «підприємництво» є дві мети підприємництва: мета досягненняекономічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволеннясуспільних потреб у товарах, роботах і послугах та мета одержання прибутку.
1.3 Джерела фінансування українськихпідприємств
У найближчій перспективі головним напрямомпідвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати йогомасштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти, по-перше,поліпшення якості вироблюваної продукції, по-друге, зниження її собівартостізавдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів,по-третє, створення імпортозамінних виробництв, по-четверте, запровадженнясучасних технологій, особливо енергозберігаючих. Технічне переозброєннявимагатиме величезних інвестицій, обсяг яких для реального сектора економікиоцінюється експертами приблизно в 40-60 млрд. грн. Більша частина їх може бутизабезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансуванняпідприємств, заощадження населення, кошти бюджету.[7,11]
Самофінансування підприємств здійснюєтьсяза рахунок прибутків та амортизаційних відрахувань. У 2007 р. для промисловихпідприємств воно становило 2141,8 млн. Часто модернізація зводиться тільки дозаміни фізично спрацьованого обладнання та впровадження дещо поліпшенихтехнологій. Можливості самофінансування значні, але на практиці вонизменшуються через вилучення частини прибутку на користь фірм, які здобуликонтроль над тим чи іншим підприємством. До того ж підприємства найчастіше всеще залишаються малорентабельними чи збитковими.
У країнах з розвинутою економікоюмодернізація виробництва істотною мірою фінансується за рахунок заощадженьнаселення. В Україні, за різними оцінками, вони становлять від 10 до 20 млрд.дол. Зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, у 2008р. становили близько 32,3 млрд. грн. Отже, більша частина заощаджень перебуваєв тіньовому обороті.
Банківські інвестиції у реальний секторекономіки, так само як інвестиції страхових компаній, обмежені придбанням акційпідприємств лише як ліквідних активів для подальшого продажу при очікуваномупідвищенні їхньої ціни. Хоча за останні роки фінансові можливості банківськоїсистеми істотно зросли, висока вартість залучення коштів при підвищеному ризикудовгострокових кредитів орієнтує банки на короткострокові (рідше — середньострокові) кредити посередницьким фірмам зі швидким обігом коштів.
Зведений бюджет України також не можерозглядатися як визначальне джерело фінансування модернізації виробництва зогляду на чималий державний борг та гостроту соціальних проблем. Прийняттячисленних задекларованих програм розвитку ряду галузей призвело лише дорозпорошення фінансових ресурсів та розширення бази корупції при розподілікоштів урахуванням їх можливого зростання, недостатньо для масштабноготехнічного переозброєння виробництва у прийнятні терміни, — тут потрібнізовнішні інвестиції. їхніми джерелами є кредити міжнародних фінансовихорганізацій та ресурси світового фінансового ринку.
Повернення в Україну вивезених капіталівмає базуватися на компромісі держави і їхніх власників. Принциповим для державиє оподаткування доходів від цих коштів та їх використання в реальному секторіекономіки, включаючи банківську систему. Для власників вивезених капіталівнайважливіше — надійність і анонімність розміщення коштів, а також їхнялегалізація та мінімізація оподаткування.
В Україні ринок довгострокових банківськихкредитів дуже обмежений. Головними фінансовими інструментами залученнядовгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери — акціїта облігації. Як твердять фахівці, фінансування інвестицій в реальний сектор задопомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок неспекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішимджерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створенофінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання івідновлення промисловості.
В Україні безпосереднє інвестування заощадженьнаселення у цінні папери підприємств майже не практикується. Ці кошти (обсягиїх у результаті розпочатої боротьби з тіньовою економікою можуть суттєвозбільшитись) акумулюються на банківських депозитах, у страхових компаніях, аостаннім часом — у пенсійних фондах. Тому має бути підвищена заінтересованістьінституціональних інвесторів, а також фінансово-промислових фурм у тому, щобнаправляти кошти саме на модернізацію вітчизняних підприємств. Одним з важливихфакторів створення такої заінтересованості може стати зміна умов приватизаціїдержавної власності.
Необхідно збільшити інвестиційнупривабливість цінних паперів українських підприємств шляхом підвищення їхньоїнадійності та ліквідності.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІНОГО РОЗВИТКУХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ
2.1 Аналіз економічного становища за 2003-2004 роки
Соціально-економічнаситуація в області протягом 2004 року залишалась складною і суперечливою. Зодного боку, завдяки здійсненим заходам, намітилися певні ознаки стабілізації упромисловості, в тому числі в більшості її галузей, транспорті, зв'язку,досягнуто приросту обсягів виробництва товарів народного споживання,товарообороту, надання платних послуг населенню.
У тойже час, зростання обсягів виробництва не супроводжувалось поліпшеннямфінансово-економічного стану галузей і підприємств, подоланням платіжної кризи.Залишається тенденція до зростання заборгованості по виплатах заробітної платиу виробничій сфері та рівня безробіття. Високим є рівень бартеризаціїекономіки. Не сформовано сприятливі умови для інвестицій, як фактора оновлення,модернізації та реструктуризації виробництва. Заходи, що приймалися в областіпо концентрації зусиль на пріоритетних напрямках розвитку промисловості,структурній перебудові підприємств дозволили збільшити за 2008 рік обсягипромислового виробництва на 1,8%; вперше за останні роки зросло виробництвотоварів народного споживання на 2,8 %.
Забезпеченоприріст виробництва у 8 найважливіших галузях з 14, в першу чергу, уелектроенергетиці; паливній; хімічній; медичній; харчовій промисловості.
Разомз тим знижено обсяги виробництва у таких галузях як машинобудування іметалообробка — на 2,8 %, деревообробній та целюлозно-паперовій — на 22,2 %,легкій — на 2,5 %, борошномельно-круп'яній — на 30,2%.
Не накраще відбулися структурні зміни у промисловому виробництві. Так, питома вагамашинобудування та металообробки зменшились проти 2003 року на 3,1%, а доляпаливно-енергетичного комплексу навпаки збільшилась на 6,5%. Зменшилась питомавага галузей, які виробляють товари народного споживання – харчової та легкоїпромисловості відповідно на 2,5% та на 0,3%, а борошномельно-круп’яної – на1,2%.
Визначиласьстійка тенденція до збільшення виробничих запасів, незавершеного виробництва,готової продукції та товарів на складах. Їх загальний обсяг дорівнюєвиробництву продукції за півроку.
Незважаючи на збільшення обсягів виробництва промислової продукції в цілому пообласті, а також виручки від реалізації цієї продукції, фінансово-економічнийстан промислових підприємств залишається складним. Фінансово-економічніпоказники промисловості у 2004 році гірші, ніж у 2003 році. Протягом минулогороку поступово збільшувалась кількість збиткових підприємств та сума збитків.Кредиторська заборгованість перевищує дебіторську у 1,4 рази. Все це свідчитьпро те, що у промисловості зараз відсутні відповідні умови до збільшенняприбутків, поповненню обігових коштів. За 2004 рік зросли обсяги роздрібноготоварообороту на 4,1% і платних послуг — на 4,8% (у порівняних цінах). Складнимзалишається стан із заборгованістю по зарплаті, стипендіях і пенсіях. Станом на2004 в цілому по народному господарству області заборгованість по заробітнійплаті складала близько 416,7 млн.грн. (2,9 місяці) і збільшилась за рік на 36%(дані ЦСУ).
Боргу виробничій сфері складав 374,8 млн.грн., що становить 90% від загальноїзаборгованості по області і збільшився за рік на 33%.
Недоїмкапідприємств до Пенсійного фонду склала 192 млн. грн. З загальної суми недоїмки122,3 млн.грн. боргів реструктуризовано.
Ситуаціяна ринку праці характеризується збереженням у значних обсягах прихованогобезробіття та неповної зайнятості, прискоренням темпів зростання чисельностіофіційно зареєстрованого безробіття, поглибленням дисбалансу між попитом іпропозицією робочої сили. Навантаження на одне вакантне робоче місце у 2004році зросло з 12 чоловік до 19 чоловік.
Складність ситуації в галузях народногогосподарства обумовлена продовженням негативного впливу цілого ряду факторів,що нагромадилися протягом попередніх років: недосконалим податковимзаконодавством, тяжким фінансовим станом підприємств та організацій, фізичнимта моральним старінням виробничого потенціалу, використанням застарілихтехнологій, щорічним виведенням з економічного обороту значних коштів внаслідокнагромадження неконкурентоспроможної та неліквідної продукції, низьким рівнемдоходів населення.
2.2 Економічне становище Харківськогорегіону за 2007-2008 роки
Починаючи з 2005 року стан економіки значно покращився, аледеякі галузі промисловості залишаються на тому ж рівні. На перехідному етапіекономіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видаткиповинні спрямовуватись насамперед на стабілізацію економіки, створеннянеобхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузейекономіки.
Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються черезтакі форми фінансування:
- капіталовкладення
- операційні витрати
- кредити і дотації
Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансуваннямає здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певнихкритеріїв (термін окупності, рентабельність, економічна ефективність, соціальназначущість проекту) проводиться тендер серед потенційних виконавців того чиіншого проекту.
В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежатьпотреби у забезпеченні певних темпів зростання.
Таблиця 1. Видатки бюджету на розвиток економіки за 2003-2008рр.(млн. грн.)
Видатки зведеного бюджету на розвиток економіки 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Усього 4423,6 5669 5820,5 6668,9 7301,8 6262,3 Промис-ть, енергетика, будівництво 3322,4 3409,4 3842,9 2473,3 С/г, лісове/г, рибальство, мисливство 607,6 885,7 1094,8 1377,6
Транспорт, зв’язок, телекомунікації,
Інформатика, дорожнє господарство 1739 1891,2 1789,8 1816,7 Інші послуги пов’язані з екон діял-тю 482,6 574,3 594,7 Питома вага у загал сумі видатків, % 12,9 18,1 16,7 12,7 14,3 10,4
Проаналізувавши данні наведені у таблиці можна зробитивисновок, що витрати на розвиток економіки в останні роки зменшуються. Цеоб’єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходятьекономічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється зарахунок коштів підприємницьких структур. Однак, навіть враховуючи цей факт,виділених коштів не вистачає для оптимального фінансування економіки.
Сутність проблеми полягає в тому, що є галузі, які бездержавної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей длярозвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економікидержави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійнийкомплекси. Необхідність існування державного сектора економіки і бюджетногофінансування виробництва є незаперечною, про що свідчить досвід розвинутихкраїн світу. Основні напрямки розвитку економіки визначаються КабінетомМіністрів України, установами Академії наук України.
Видатки на соціальну сферу займають чільне місце в системівидатків бюджету. Це пов’язано насамперед з тим, що галузі соціальної сфериактивно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічногопрогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої силиі є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.
Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чомузалежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесіруху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування тавикористання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин доситьрізноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ тагалузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини знаселенням.
Витрати на соціально-культурні заходи визначаються задопомогою економічних нормативів та фінансових норм. Економічні нормативи, щорегулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливостідержави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах дляреалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крімтого, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподіліфінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативамиможуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбаченийпрограмою для цієї території чи установи.
Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України,як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одногоучня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображаєгарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати назазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа,або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народнихдепутатів.
Бюджетні норми можуть змінюватись під впливом багатьохфакторів. Збільшення норм пов’язано з зростанням зарплати, зміною цін татарифів, з появою додаткових можливостей по фінансуванню видатків в місцевихбюджетах.
Таблиця 2. Видатки нафінансування соціальної сфери за 2003-2008рр. (млн. грн.)Видатки зведеного бюджету на соціально-культурні заходи 2003 р., 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2008 р. Усього 15949,3 13094,2 13455,4 19060,5 25519,6 33868,7 Освіта 5033,7 4564,2 4719,5 7085,5 9449,3 12269 Наука 582,9 319,7 294,9 Охорона здоров'я 3955,9 3632 3808,7 4888,2 6156,3 7537,9 Фізична культура 167,4 140,2 204,3 253,3 300,2 352,1 Соціальний захист населення 5607,7 4227 4147,1 5985,2 8121,8 12643,9 Культура і мистецтво 482,1 387,5 97,7 634 819,5 804,7 Засоби масової інформації 116,3 143,3 67,5 214,3 257,8 252,8 Питома вага у заг сумі видатків,% 46,5 42 38,6 39,6 46 56,1
В Україні законодавством передбачено такі статті видатків усоціальній сфері:
1) освіта;
2) охорона здоров'я;
3) соціальний захист та соціальне забезпечення:
4) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення,преси, книговидання, інформаційних агентств;
5) фізична культура і спорт;
Проаналізуємо данні наведені у таблиці.
Видатки бюджету за 2003 рік знизились на 9,1% у порівнянніз попереднім роком, що у номінальному виражені становило 3117,1 млн.грн. притому що ВВП зросло на 9,8%. Відсоток виконання видаткової частини в цьому жроці, в порівнянні з 1999, впав на 11,1 %. В 2004 році видатки знов зросли, а в2001 ріці видатки бюджету були профінансовані в сумі 48148,6 млн. грн., щоперевищує відповідний показник 2003 року на 16953 млн. грн., або 54,3%. Івиконання видатків державного бюджету до річного плану становило 98%значнобільше за аналогічний показник у 2003 році (87,3%).
Як ми бачимо загальна сума видатків на соціальну сферу у 2003скоротилась на суму 2855,1 млн. грн., що відповідає зменшенню цих видатків на4,3% ВВП, або 4,5% від загальної суми видатків порівняно з попереднім роком.Хоча в наступному 2004 році видатки на соціально-культурні заходи уномінальному виразі у гривнях мали незначне зростання (361,2 млн. грн.), їхнячастка у ВВП скоротилася на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня узагальній сумі видатків з 42,0% до 38,6%. Але починаючи з 2005 року, їх сумапочинає зростати як у номінальному виразі так і у співвідношенні до ВВП. І в2006 році частка видатків на соціальну сферу становила 15,3%, що на 2,6% більшеніж у 2003 році але на 1,7% менша ніж у 2002 році.
Середній рівень, на якому були профінансовані видаткибюджету порівняно з планом у 2004 році, становив 87,3%. При цьому видатки порозділам культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%, фундаментальнідослідження і сприяння науково-технічному прогресу — на 56,4% що значно нижчеза середній рівень по державному бюджету.
У структурі видатків на соціально-культурні заходи провіднемісце посідають видатки на освіту, охорону здоров'я й соціальний захистнаселення. Більшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захистнаселення. В середньому в період із 2003 по 2006 роки на них припадало 33,3%,що відповідає 4,9% ВВП. Видатки за цим напрямом із 2003 по 2005 зменшилися нелише у відносних показниках, а й у грошовому виразі (на 1460,6 млн. грн.порівняно з 1999 роком). Але починаючи з 2005 року спостерігається збільшенняцих видатків. І в 2007 році видатки на соціальний захист населення дорівнюють5,7 % від ВВП, що на 2,5 % більше ніж у 2003 році.
Загалом, стан фінансування видатків на освіту поліпшився. Здержавного бюджету вони були профінансовані на суму 7085,5 млн. грн. в 2005році, що становить 106,3% плану проти 84,3% за 2003 рік. Обсяг фінансуванняосвіти з державного бюджету у 2005 році перевищив фінансування цієї галузі в 2003році у 2 рази.
Видатки на охорону здоров'я мають трохи іншу динаміку.Середній рівень фінансування у період із 2003 по 2005 роки становив 11,7% відзагальної суми видатків зведеного бюджету України. за цей період, питома вагивидатків на охорону здоров'я у ВВП зменшилась 4,2% до 2,7%. В 2007 році часткацих видатків вже становила 3,4%, що в номінальному виразі склало 7537,9 млн. грн.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ВУКРАЇНІ
3.1 Значення оцінки використання активів у аналізі ефективностіпідприємства
Найважливішою, суттєвою характеристикоюсуспільного виробництва є його економічна ефективність. За сучасних умовефективність господарювання стає вирішальною передумовою соціально-економічногопрогресу незалежної України і, у свою чергу, залежить від успіху ринковоїтрансформації економіки, активізації стимулюючих факторів вільної конкуренції,підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньомуі зовнішньому ринках, створення системи господарського управління ефективністю,адекватною ринковій економіці.[11,5]
При цьому важливо зазначити ту відмітнуобставину, що в кожний даний момент (період) не всі факти підвищенняекономічної ефективності є однаковими і рівнозначними з точки зору економічнихінтересів підприємства та його конкурентоспроможності. Є резерви ефективності,мотивація яких пов'язана із зростанням поточної прибутковості виробництва, зрентабельністю продукції, яка випускається, а є резерви ефективності, щозалежать від використання ресурсів, авансованого капіталу, активів підприємства
В умовах адміністративно-командної системипріоритет віддавався оцінці поточних результатів виробництва, йогоприбутковості, собівартості продукції. Що ж до оборотності активів якспецифічного вияву ефективності, що характеризує швидкість обігу коштів, то цейаспект недооцінювався, оскільки за директивного планування разом з доведеннямдо підприємства «зверху» плану виробництва затверджувався і планреалізації. Отже, оборотність активів, час перебування коштів на стадіях обігувизначалися вищою інстанцією; тому за відсутністю ринку аналітична тавимірювальна робота на стадії обігу не були істотними і глибокого інтересу невикликали. Звідси й практичне ігнорування аналізу обороту вартості таоборотності капіталу (активів) на різних його стадіях (виробничій, товарній,реалізації). У кращому разі визначалася так звана оборотність оборотних коштівяк відношення суми реалізованої продукції за даний період до середнього залишкуоборотних коштів.[6,11]
У цьому зв'язку дуже показовий феноменпереорієнтації економіки країни на нові напрями ефективності, яку здійснилаЯпонія, коли фактори «японського дива», пов'язані з підвищеннямконкурентоспроможності продукції та економії на поточних затратах, сталивичерпуватися і було зроблено масштабний різкий поворот у бік факторівприскорення оборотності активів. Відбулося це на базі так званого«гнучкого виробництва», одна з головних особливостей якого полягає упереході до «постачання з коліс», ліквідації або значному зменшенніскладування виробничих запасів матеріалів та напівфабрикатів, обсяги якого булоістотно скорочено під впливом таких причин: «менше організаторських зусильна виробництві, менше виробничих і складських площ, менше затрат наустаткування, менше людино-годин і реального часу на розробку продукту. До тогож вона потребує вдвічі менше запасів матеріалів та комплектуючих.» Деталіта вузли постачаються на складання у строго встановлений (до хвилин і секунд)час. У цьому випадку підприємство в цілому не програє також у тих екстремальнихситуаціях, коли через непередбачені обставини поставка затримується, що можепризвести навіть до зупинки конвеєра, отже, і до зростання собівартості тавтрат прибутку. Проте такі збитки не стають для компанії згубними, оскількиекономія на «нульових» виробничих замовленнях перекриває втрати відперебоїв на дільниці складання.
У господарській практиці, в теоретичнихрозробках застосовуються як узагальнені (синтезуючі, інтегральні) показникиекономічної ефективності, які характеризують комплексне використання всіхвиробничих ресурсів у цілому, економічну віддачу всіх затрат, так і окреміпоказники ефективності, які відбивають результати використання окремих видівресурсів (робочої сили, основних і оборотних фондів, капітальних вкладень,природних ресурсів) або окремих елементів поточних затрат (зарплати,матеріалів, амортизаційних відрахувань).
Комплексні узагальнюючі показники економічноїефективності формуються за рахунок різних джерел і складових ефективності, підвпливом численних факторів. їх чітка, досить повна і розгалужена класифікація — найважливіша вихідна методологічна передумова аналізу, планування і практичноїмобілізації резервів економічної ефективності на всіх рівнях господарськогоуправління.
Усі дані, необхідні для обчисленняузагальнюючих і часткових показників економічної ефективності, зокремапоказників раціонального використання активів (ресурсів), містяться у фінансовійзвітності підприємства.[5,7]
Для створення коректної бухгалтерськоїоснови обчислення оборотності активів підприємств слід внести зміни до балансупідприємства, який нині застосовується в нашій країні, по-новому згрупувати вньому активи.
Тепер він складається з трьох такихрозділів:
— необоротніактиви (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби,довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи);
— оборотніактиви (запаси, в тому числі виробничі, незавершене виробництво, готовапродукція тощо; отримані векселі; дебіторська заборгованість за товари, роботи,послуги; дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, за нарахованимидоходами та ін.; поточні фінансові інвестиції, кошти та їх еквіваленти і т. д.);
— затратимайбутніх періодів.
Провести глибокий аналіз використанняактивів, дати об'єктивну економічну оцінку їх оборотності, виявити імобілізувати реальні резерви їх економії неможливо, абстрагуючись від розподілуруху вартості за стадіями її обороту на підприємстві. Оскільки кожна стадіяобороту має велику специфіку за місцем застосування активів, особливостямироботи, оплатою праці щодо їх обслуговування, причинами прискорення абоуповільнення руху вартості на тій чи іншій стадії обороту (на стадії ВЗ- це,наприклад, організація постачання, зберігання, регулярності поставок тощо, настадії НЗВ — тривалість виробничого циклу, продуктивність техніки та ін., настадіях обігу — це мистецтво проведення маркетингу, вирішення конкретнихзавдань щодо реалізації продукції і т. п.). Тільки вникаючи в такі«подробиці», доступні лише при по стадійному вивченні руху активів,можна скласти надійний план підвищення ефективності та конкурентоспроможностіпідприємства на основі поліпшення застосування його активів.
3.2 Роль інноваційного підприємництва вструктурі малого бізнесу в Україні
У руслі стратегії європейської інтеграціїУкраїни розпочався перехід до структурно-інноваційної моделі розвитку, наоснові якої прогнозується можливість істотного підвищення конкурентоспроможностівітчизняної економіки та довгострокового її зростання. Цей шлях тіснопов'язаний з активізацією інноваційної функції малого підприємництва: якпоказує світовий досвід, малі підприємства часто діють у сферінауково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок. Загальновідомим є тойфакт, що половина всіх нововведень XXІ ст. припадає саме на малі підприємства.Тому аналіз інноваційної діяльності малих підприємств, виявлення особливостейїх функціонування, факторів, можливостей та перспектив мають винятково важливезначення. Ці питання ще не дістали широкого висвітлення у спеціальнійлітературі, хоча зарубіжні дослідники приділяють велику увагу особливостямстворення інновацій в малому бізнесі. Наприклад, у 1985 р. у Великобританіїбуло проведено дослідження підприємств з чисельністю працівників від 11 до 99осіб, метою якого було оцінити й інтерпретувати важливість різноманітнихвпливів на інновації.
У цілому, судячи з публікацій за 1986-2006рр., найбільший інтерес науковців викликали малі інноваційні підприємства (МІП)у період перебудови, коли темпи збільшення їх кількості і питома вага взагальному масиві малих підприємств були максимальними. Але дослідникиобмежилися тільки стислим викладом варіацій форм таких підприємств, а такожсфер їхньої діяльності.
Щодо української наукової думки, тоситуація з дослідженням МІП аналогічна. За 15 останніх років з'явилася чи неєдина публікація, що узагальнює світовий досвід функціонування малихдослідницьких підприємств .І лише останнім часом спостерігається відновленняінтересу до цієї тематики, причому позитивний момент полягає в тому, щооб'єктом аналізу стає саме вітчизняне мале інноваційне підприємництво.
Інформаційний вакуум у сфері, про якуйдеться, зумовлений об'єктивними причинами: по-перше, феномен малогоінноваційного підприємництва зовсім «молодий», бо з'явився відноснонещодавно; по-друге, дотепер дослідженню малих інноваційних форм в Україні ненадавалося першочергового значення на державному рівні; по-третє, у нас ніколине проводилися соціологічні дослідження, які би дозволили оперувати конкретнимиданими про фактори впливу й особливості внутрішнього менеджменту МІП. Сьогодніми можемо спиратися лише на деякі періодичні видання.
Об'єктивна необхідність розвитку МІП насучасному етапі пояснюється тими радикальними змінами, що відбуваються всуспільстві. Не вдаючись до подробиць, визначимо головні передумови посиленняролі МІП:
1)перехід суспільства до епохи економічного зростання, яке базується наздобутках НТП;
2)загострення внутрігалузевої та зовнішньої конкуренції;
3)насичення ринку стандартизованою продукцією масового попиту, яказадовольняє базові потреби, і відкриття ніш специфічних, не задоволених досіпотреб;
4)формування нового управлінського мислення на принципах подолання бюрократизації,підвищення гнучкості та демократичності управління;
Прототипи МІП з'являються в Українінаприкінці 80-х років минулого сторіччя. Саме тоді на тлі стрімкого звуженнябудь-якого попиту на наукову продукцію в умовах інвестиційної кризи утворилосявідносно багато наукових кооперативів, а пізніше -й малих підприємств, якіспеціалізувалися на створенні та освоєнні інноваційної продукції.
Малі підприємства інноваційноїспрямованості зразка тих, що з'явилися в кінці 80-х — на початку 90-х років,формувалися різними шляхами. Одні виокремлювалися з науково-досліднихінститутів, науково-виробничих об'єднань, які занепали в умовах швидких змін.Інші створювалися як «ринкові двійники» лабораторій. Вони займалисяяк суто науковими чи прикладними дослідженнями, так і повним циклом«дослідження — виробництво — збут». Деякі підприємства створювалися зініціативи розробників, які відчули в собі потяг до підприємництва і мали намірвиробляти конкурентоспроможну, прибуткову наукомістку продукцію. Часто такікомпанії, маючи на меті швидке просування продукції за кордон, організовувалиспільні підприємства з іноземними партнерами.
У середині 90-х років уже чітковимальовується цілий клас суб'єктів інноваційного малого підприємництва — тих,для кого бізнес є самоціллю, хто може створити справу «на порожньомумісці», хто прагне до самореалізації, самостійності, розкриття своготворчого потенціалу. Сьогодні вже є змога проаналізувати стан і тенденціїрозвитку таких підприємств в Україні за певними показниками. Так, за даними2005 р., кількість малих інноваційних підприємств (з чисельністю працівників до50 осіб) становила 185 од., або 6,6% всіх малих підприємств. Для порівняння: уСША 12,5% всіх малих підприємств мають у сфері своєї діяльності інноваційнийнапрям. Водночас спостерігається тенденція до зростання кількості МІП вУкраїні: у 2004р. їх налічувалося 134 од. (6,1%). Основним джереломфінансування вітчизняних МІП є власні кошти — 59,2%, на кредити припадає лише0,4% всього обсягу фінансування. Активізується участь іноземних інвесторів:якщо у 2000 р. тільки 0,4% фінансового капіталу МІП було отримано відзакордонних джерел, то у 2004 р. — вже 17,6%, а у 2002 р. — до 35%. Це свідчитьпро зростання заінтересованості іноземних інвесторів в інноваційній продукціїукраїнського походження. Внесок українських інвесторів у МІП виглядає скромніше– лише 16,5%. Щодо вітчизняних джерел фінансування МІП, то ще у 2001 р. вониодержували підтримку з державного бюджету (3,9%) і місцевих бюджетів (3,9%),але у 2005 р. такої допомоги не зафіксовано.
Аналіз витрат МІП за напрямамиінноваційної діяльності засвідчив, що кошти йшли головним чином на придбаннязасобів виробництва (52,5% всіх витрат) і на його технологічну підготовку(24,2%). Безпосередньо на дослідження і розробки направлено 5,8% коштів, нарекламу та збутові заходи — 1,2%. Структура витрат МІП недостатньо ефективна;для порівняння: американські інноваційні підприємства малого бізнесунаправляють на дослідження і розробки 15-40% витрат, на виробництво — 40-60%,на рекламу та збут -10-25%. Діяльність українського інноваційного малогобізнесу досить прибуткова. Так, у 2005 р. МІП отримали 65,8 млн. грн. прибуткупроти 50,6 млн. грн. у 2001 р., а в розрахунку на 1 грн. затрат прибутокдорівнював 5,5 грн. (проти 3 грн. у 2001
Ми пропонуємо таке тлумачення малогоінноваційного підприємництва: це особливий тип сучасної підприємницькоїдіяльності (складова частина сектора малого підприємництва), спрямованої наотримання прибутку від провадження науково-дослідницької роботи, результатомякої є створення нової (або вдосконалення існуючої) конкурентоспроможноїпродукції (технології, послуг), використання котрої істотно поліпшує умовивиробництва або життя людини, та її успішна комерціалізація.
Особливості функціонування МІП безпосередньовизначаються особливостями НТП в даний момент. Роль МІП у НТП корелює з типамигалузей, причому мають значення «вік» галузі, ресурсомісткістьвиробництва, обсяг стартового капіталу, динаміка розвитку галузі, тривалістьжиттєвого циклу продукту. Встановлено, що саме на час «молодості»галузі припадає максимальна кількість інновацій-продуктів, а на час її«зрілості» — збільшення кількості інновацій у технологіях.
Більшість МІП переймаються питаннямистворення саме інноваційних продуктів, а не технологій: адже вдосконаленняостанніх здебільшого актуальне для широкомасштабного виробництва і характернедля великих компаній. Надзвичайну роль МІП відіграють саме на початку розвиткугалузі (часто-густо якраз винаходи МІП і започатковують нову галузь), потім новинкуосвоюють великі компанії, і подальші нововведення припадають переважно саме наних. Це стосується насамперед тих галузей, де життєвий цикл товарів доситьтривалий (металургійна, сталеливарна, текстильна промисловість).Високотехнологічні галузі з постійно скорочуваним життєвим циклом продукціїпотребують невпинного вдосконалення, і тут МІП незамінні. І хоча з часомспостерігається повсюдне скорочення життєвого циклу будь-яких товарів, все жтаки зазначені тенденції зберігаються, а змінюються лише часові інтервали.
Аналізуючи стан і тенденції розвиткумалого підприємництва в Україні, можна виділити два сегменти вітчизняногомалого бізнесу — «класичний» та "інноваційний". Сьогодніможна цілком упевнено стверджувати, що обидва сегменти мають як спільні, так івідмінні риси, визначені особливостями їх функціонування та роллю вгосподарській системі (рис.3.1)
Рис.3.1. Функції «класичного» та інноваційногомалого підприємництва
/>
ВИСНОВКИ
Слід зазначити, що за роки незалежності в Українісформувалися майже всі ринкові інституції для функціонування підприємництва,але основний механізм, що забезпечує дотримання формальних законних норм уконтрактах і угодах, потребує удосконалення. Основною проблемою становленняпідприємництва в Україні є відсутність соціально-економічного порядку, якийзалежить від загальної моральної свідомості учасників ринку та формальнихправил поведінки.
Проведене дослідження правових аспектів цілейпідприємницької діяльності дозволяє зробити висновки, що діяльність підприємцяспрямована на одержання прибутку. У цьому – економічна сутність підприємництва;пріоритетного значення у підвищенні економічної ефективності підприємствнабуває використання ресурсів, активів, а не ефективність поточноговиробництва; врахування активів підприємства, об’єктивна їх оцінка, якнайповніша мобілізація резервів економічності їх застосування передбачаютьвикористання в теорії та практиці господарювання системи показників оборотностіактивів на всіх стадіях кругообороту вартості підприємств: для цього необхідно,зокрема, вдосконалити баланс підприємств, структурувавши в ньому активи точноза ознакою їх участі у процесі кругообороту вартості.
Здійснений аналіз переконує, що мале інноваційне підприємництвослід розглядати як особливу частину економічної системи, що має власніспецифічні функції, завдяки яким воно може стати дійовим джерелом підвищенняжиттєздатності економіки в майбутньому. Подальше опрацювання тематики малогоінноваційного бізнесу можливе, наприклад, у напрямі визначення факторів, щовпливають на його діяльність в Україні, виявлення слабких місць і резервів МІП.Розуміння особливостей малих інноваційних компаній, визначення умов їх розвиткумають стати підґрунтям для формування національної та регіональної політики їхпідтримки. Реалізація цієї політики здатна не лише максимально підвищитиконкурентоспроможність МІП, а й збільшити їхній позитивний вплив на економіку вцілому.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Господарськийкодекс України// із змінами, доповненнями від 6.07.2005, Відомості ВерховноїРади України, 2005.
2.КонституціяУкраїни: Закон України від 28 червня 1996р. №254к/96-ВР.
3.«Пропідприємництво»: Закон України від 7 лютого 1991р.№698-ХІІ.
4.«Прогосподарські товариства»: Закон України від 19 вересня 1991р.№1576-ХІІ.
5.«Пропорядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності»:Положення Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р.№740.
6.БондарН.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник. – К.: Видавництво А.С.К.,2004. – 405с.
7.БойчикІ.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 125с.
8.БусыгинА.В. Предпринимательство. – М., 2004.
9. Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічногозростання// «Економіст». — № 2.- 2003. — С.39.
10. Влажевич В. С. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовийта український досвід встановлення та справляння місцевих податків//„Підприємництво, господарство і право". — № 1. – 2004. — С.94-99.
11.ГеєцьВ. Соціогуманітарніскладові перспективи переходу до соціально-орієнтованоїекономіки в Україні//Економіка України. – 2005. — №1 – с.4-12.
12.Данілов А.В. Вдосконалення механізму податкового регулювання сталогоекомомічного розвитку// «Фінанси України».- № 2. – 2005. — С.92-99.
13. Дікань Л. В. Податки у фінансовому менеджменті підприємництва:Монографія. – Х.: Константа. – 2003. — 87с.
14.КатаевА.В., Устінова І.Г. Розвиток малих форм бізнесу як шлях розв’язуваннясоціально-економічних проблем регіону// Проблеми економіки і управління//ВісникДержавного університету «Львівська політехніка». – 1994. – №345. –с.31-38.
15.Коробов В.А. Финансы предприятия. – М.: Инфра,2003. – 544с.
16.МіщенкоВ.І., Шаповалов А.В., Юрчук Г.В. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг.Практич.посібник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003.
17.ПетровичЙ.М., Будіщева І.О. Основи виробничого підприємництва. – Львів: Львівськаполітехніка, 1994. – Ч.1; Ч.2. – 176с.
18.Сутормина В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Либідь, 2001.
19.НиколенкоЮ.В., Діденко М.М., Шегда А.В. Основи економічної теорії. – К.: Либідь, 2003. –326с.