1. Поняття виробничої програмипідприємства та правила її розробки
Стратегія та цілі підприємства, заплановані на конкретнийперіод, є основою розроблення стратегічного плану, в якому визначаєтьсястратегічне становище підприємства на основі аналізу конкурентного зовнішньогосередовища та внутрішніх особливостей підприємства.
Найскладніший напрям діяльності підприємства —виробнича діяльність, її організація, планування й оперативне регулювання впросторі та часі.
Виробничадіяльність підприємств характеризується системою показників. Найістотнішими зних в умовах вільних ринкових відносин є такі, як попит на продукцію та обсягвиробництва, величина пропозиції й виробнича потужність підприємства, витрати йціни на продукцію, потреба в ресурсах та інвестиціях, обсяг продажу тазагальний дохід тощо.
Найважливішим у процесі планування діяльностіпідприємств є розроблення виробничої програми, тобто обґрунтування обсягувиготовлення продукції, конкретної номенклатури й асортименту відповідно допотреб ринку.
За результатамидослідження потреб ринку в продукції підприємства визначають обсяг виробництвакожного виду продукції, при цьому досягається рівновага попиту та пропозиції.Це означає, що плани виробників та споживачів з виготовлення й споживання тогочи іншого виробу або послуги збігаються, що є важливою умовою нормальногофункціонування підприємства.
Планування виробництва продукції на підприємствах — цепроцес розроблення та виконання основних показників з обсягів виробництва.Номенклатуру, асортимент і кількісні показники продукції визначають виходячи зпотреб ринку, на підставі яких складають план збуту продукції.
У процесі планування виробництва продукції досягають забезпеченнязбалансованості виробничої програми й виробничої потужності, конкретизаціїобсягів та термінів виконання робіт і послуг, також виконують розрахунки потребв усіх видах ресурсів і визначають можливості забезпечення ними процесу виробництва.
Вирішуючи, яку продукцію виробляти на підприємстві тав якій кількості, варто виходити з:
1) попиту на продукцію, рівня й динаміки цін, наявності конкурентіві цін на їхню продукцію, тобто взагалі кон’юнктури ринку;
2) власнихможливостей, тобто наявності виробничої потужності та площі, трудових іматеріальних ресурсів, а також, у разі потреби, інвестиційних ресурсів.
Попит зовнішньогота внутрішнього ринку на товари й послуги вивчають служби маркетингупідприємств, які проводять ринкові дослідження з допомогою виставок, ярмарківта інших форм, на яких виявляють попит на відповідні вироби й послуги, приймаютьзамовлення, укладають договори на поставку тощо.
У процесі планування виробництва продукції необхідно забезпечитивзаємоузгодження обсягів виробництва продукції зі зміною попиту на неї в певніперіоди.
Визначаючивиробничі можливості, виконують розрахунки наявних і потрібних виробничих потужностей,кількості працівників, матеріальних ресурсів. У ринкових умовах основним обмеженнямобсягів виробництва товарів та послуг, що плануються, є недостатність ресурсів.Через це та через межі, що вони ставлять перед усякою виробничою діяльністю,обсяг виробництва на кожному підприємстві лімітується багатьма факторами.Важливим чинником виробничих можливостей підприємства є виробнича потужність.Вона визначає рівень виробництва продукції та послуг, ступінь стримуванняобсягу випуску, тобто верхню межу продажу продукції. Верхня межа зумовленанаявністю виробничих площ, технологічного устаткування, трудових ресурсів, матеріаліві капіталу.
На етапіпланування виробничої програми й особливо її структури, тобто питомої вагиконкретних видів виробів чи послуг, необхідно виходити з основнихекономіко-теоретичних положень, суть яких полягає в тому, що можливий випускпродукції за повного й ефективного використання ресурсів при даному розвиткутехнології характеризує крива виробничих можливостей, на якій зображено альтернативніваріанти структурної програми за повного використання ресурсів. Наприклад, увиготовленні двох різних виробів можливі такі співвідношення (табл. 1,рис. 1).
Таблиця 1. Таблиця виробничихможливостейМожливості Виріб 1 (шт.) Виріб 2 (шт.) А 5 Б 4 2 В 2 5 Г 6
/>
Рис. 1. Крива виробничих можливостей
З таблиці видно, що збільшення виготовлення виробу 2зменшує виготовлення виробу 1 і навпаки. Крива АБВГ, яку називають кривоювиробничих можливостей (рис. 1), показує альтернативні варіанти за повноговикористання ресурсів. Усі точки, які містяться всередині фігури 0АГ, означаютьнеповне використання ресурсів (наприклад, точка Д — одночасне виготовлення двохвиробів 1 і трьох виробів 2). І навпаки, будь-яка виробнича програма, точкиякої розміщуються за межами фігури 0АГ, не буде забезпечена тими ресурсами, якімає підприємство (наприклад, точка Е — одночасне виготовлення п’яти виробів 1 ічотирьох виробів 2). Крива виробничих можливостей має випуклу форму. Цеозначає, що кожне збільшення виготовлення, наприклад, виробу 1 на одиницюпотребує дедалі більше ресурсів, які використовують для виготовлення виробу 2.
Якщо збільшуютьсяресурси або поліпшується технологія, площа фігури 0АГ зростає, а крива АБВГзміщується вгору та вправо.
Крива виробничих можливостей може використовуватисядля характеристики структурних зміщень між різними номенклатурними позиціямивиробничої програми. Наведемо умовний приклад формування виробничої програмипідприємства з урахуванням виробничих можливостей. Підприємство великосерійноготипу виготовляє два види виробів: С1 і С2. Ціна С1становить 1,2 тис. грн, а С2 — 1 тис. грн. Прибуток наодиницю: С1 — 0,24 тис. грн, С2 — 0,15 тис. грн.Розрахунки наведено в табл. 2.
Таблиця 2. Альтернативні варіантиВаріанти виробничих можливостей Виробнича програма, шт. Обсяг реалізації, тис. грн Прибуток, тис. грн Усього за варіантами
С1
С2
С1
С2
С1
С2 Обсяг реалізації Прибуток А 10 2 12,0 2,0 2,4 0,48 14 2,88 Б 8 4 8,6 4,0 1,92 0,6 12,6 2,52 В 6 6 7,2 6,0 1,44 0,9 13,2 2,34 Г 4 8 4,8 8,0 0,96 1,2 12,8 2,16
Усі варіанти виробничої програми сформовані зурахуванням ресурсних можливостей підприємства. Вибір варіанта залежить відобсягу замовлень споживачів на верстати С1 і С2. Дляпідприємства вигідніший варіант А виробничих можливостей. Виробнича програмапідприємства, яка сформована за варіантом А, забезпечує більший обсягреалізації та суму прибутку за повного використання ресурсів.
Плануючи виробничу програму, використовують як теоретичніположення, так і практичні матеріали, що їх наведено нижче:
· стратегічнийі перспективний плани виробництва продукції та послуг;
· прогнозпотреби в продукції підприємства, який складається на основі досліджень змінринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентівтощо;
· державнийконтракт і державне замовлення на продукцію підприємства;
· результатививчення поточного попиту на продукцію;
· договори навиробництво й поставку продукції, які укладають у результаті вільного продажувиробів на оптових ярмарках;
· заходищодо спеціалізації та кооперування виробництва;
· заходищодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
· дані прозалишки нереалізованої продукції в попередньому періоді.
За принципом формування виробничої програми можна виокремититри групи номенклатурних позицій:
1) номенклатурапродукції, установлена в державному контракті та замовленні;
2) номенклатурапродукції, яка визначається на основі ринкового попиту, замовлень споживачів,торгових і посередницьких організацій;
3) номенклатуравиробів і послуг, які використовуються підприємством на внутрішні виробничіпотреби й визначаються планом виробництва продукції та послуг, які будутьреалізовані в плановому періоді.
Продукція, якавиготовляється на підприємствах, відтворюється в натуральній і вартіснійформах. Тому, плануючи виробничу програму підприємства, розраховують обсягвиробництва в натуральних вимірниках і вартість обсягу виготовлення продукції.Схему формування виробничої програми підприємства наведено на рис. 2.
/>
Рис. 2. Схема формування виробничої програмипідприємства
Вимірниками обсягупродукції в натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці — штуки, метри,кілограми, тонни тощо. Іноді використовують умовно-натуральні (наприклад, умовнітонни, штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, тканини,лінолеум можуть вимірюватися погонними та квадратними метрами).
Обсяг продукції у вартісному вираженні напідприємствах різних галузей виробничої сфери визначається показникамитоварної, валової, чистої та реалізованої продукції./>
2. Методи оцінки й добору працівниківдля підприємств
Під оцінкою персоналу звичайно розуміютьцілеспрямоване порівняння певних характеристик (професійно-кваліфікаційногорівня, ділових якостей, результатів праці) працівників з відповіднимипараметрами, вимогами, еталонами.
У практиці господарювання застосовуються зовнішняоцінка та самооцінка. Зовнішньою вважають оцінку діяльності працівника керівником(керівниками) фірми, трудовим колективом, безпосередніми споживачами продуктівпраці. Самооцінка здійснюється самим працівником і базується на власномууявленні про цілі життя та трудової діяльності, допустимих і забороненихспособах їхнього досягнення, моральних якостей (сумлінність, чесність,відданість ділу тощо).
Зазвичай оцінка персоналу виконує орієнтуючу істимулюючу функції. Орієнтуюча функція полягає в тім, що кожнийпрацівник за допомогою громадської оцінки та самооцінки усвідомлює свою поведінку,одержує можливість визначати напрями і способи дальшої діяльності. Стимулюючафункція проявляється в тім, що вона, породжуючи у працівника переживанняуспіху чи невдачі і підтверджуючи правильність або помилковість поведінки,спонукає його до діяльності у позитивному напрямку.
Оцінка персоналу має базуватися на загальновизнанихпринципах, а саме: об’єктивності; усебічності; обов’язковість; систематичності(постійності). Дотримання цих принципів дає змогу використати оцінку персоналудля: а) підбору й розстановки нових працівників; б) прогнозуванняпросування працівників по службі; в) раціоналізації прийомів і методівроботи (управлінських процедур); г) побудови ефективної системи мотиваціїпраці; д) оцінки ефективності діяльності окремих працівників і трудовихколективів.
Конкретний зміст, застосовувані методи й типовупроцедуру оцінювання персоналу показано на рис. 3.
Дуже широко застосовується на практиці комплекснаоцінка персоналу за бальною системою. Головна ідея такої оцінки персоналу —кількісно виміряти за допомогою балів найбільш істотні характеристики як самогопрацівника, так і виконуваної ним роботи.
Для характеристики працівника комплексно оцінюють:
· професійно-кваліфікаційнийрівень — />;
· ділові якості — />;
· складність роботи (виконуванихфункцій) — />;
· конкретно досягнутий результат—/>;
/>
Рис. 3. Складові процесу оцінки персоналу.
Комплексна оцінка конкретногопрацівника (/>) здійснюєтьсяза формулою
/>
де 0,5 — емпірично визначений коефіцієнт, уведений уформулу для посилення значущості оцінки складності та результативності праці.
Професійно-кваліфікаційний рівеньпрацівникавизначається за загальним для всіх категорій персоналу набором об’єктивнихознак — освіта, стаж роботи за спеціальністю, активність набуття професії іпідвищення професійної майстерності. Кожна з цих ознак оцінюється певноюкількістю балів. Інші елементи оцінки, які характеризують ділові якості,складність і результати праці робітників, спеціалістів і керівників, дещовідрізняються за змістом і питомою значущістю ознак.
Розрахунковийкоефіцієнт професійно-кваліфікаційного рівня визначають за допомогою формули
/>,
де /> — оцінка освіти;
/> — оцінка стажу роботи;
/> — активність участі в системіпідвищення професійної майстерності;
0,85 — максимальна балова оцінка.
Оцінка ділових якостей робітників здійснюється за найбільшуніверсальними ознаками, які істотно впливають на морально-психологічний кліматв колективі та індивідуальну продуктивність праці. Перелік можливих ознак дляоцінки ділових якостей робітників наведено у табл. 3. Кожна ознака ділових якостеймає чотири рівні прояву та оцінюється в балах: низький — 0,5; середній — 1,0;вищий середній — 2,0; високий — 3,0. Оцінка від 0,5 до 3 балів даєтьсяробітникові за кожну ознаку з урахуванням її питомої значущості. Оцінка усієїсукупності ділових якостей проводиться додавання оцінок рівнів ознак зурахуванням їхньої питомої значущості.
Важливою є оцінка складності виконуваних робітникомфункцій. Вона здійснюється за ознаками, урахованими втарифно-кваліфікаційному довіднику та відображеними в тарифному розряді. Окрімцього, беруться до уваги й ознаки, що їх не включено до згаданого довідника,але які впливають на складність праці робітників (різноманітність робіт,керівництво ланкою чи бригадою, додаткова відповідальність у технологічномупроцесі, робота із самоконтролем).
Таблиця 3. Оцінка ознак, що характеризують діловіякості робітниківОзнака Питома значущість у частках одиниці Оцінка рівнів ознак з урахуванням їх питомої значущості, балів 1 2 3 4 (0,5) (1,0) (2,0) (3,0) · Професійна компетентність 0,17 0,08 0,17 0,34 0,51 · Винахідливість та ініціативність у роботі 0,15 0,08 0,15 0,30 0,45 · Добра організація роботи (без нагадувань і примусу) 0,14 0,07 0,14 0,28 0,42 · Розвинуте почуття відповідальності 0,13 0,06 0,13 0,26 0,39 · Добра контактність та вміння ефективно працювати 0,15 0,08 0,15 0,30 0,45 · Схильність до нових ідей і неординарних рішень 0,15 0,08 0,15 0,30 0,45 · Емоційна витримка 0,11 0,05 0,11 0,22 0,33
Комплексна оцінка керівників і спеціалістів фірми(підприємства, організації) має охоплювати оцінку їхніх ділових якостей, складностівиконуваних функцій та результатів праці.
Для оцінки ділових якостей керівниківі спеціалістів попередньо визначається певна сукупність ознак. Зокрема для спеціалістівможна користуватись такими ознаками: 1) компетентність; 2) здатністьчітко планувати та організовувати свою роботу; 3) відповідальність задоручену справу; 4) самостійність та ініціативність; 5) спроможністьоволодіти новими напрямками та методами й використовувати їх у роботі;6) працездатність; 7) комунікабельність. Набір ознак для оцінкиділових якостей керівників має бути дещо іншим, оскільки повинен враховуватиїхню спроможність як організаторів і вихователів.
Кожна ознака ділових якостей має чотири рівні(ступеня) прояву та оцінюється в балах: низький — 1, середній — 2, вище засередній — 3, високий — 4. Оцінка всієї сукупності ділових якостей здійснюєтьсяпідсумовуванням оцінок ознак з урахуванням їхньої питомої значущості.
Для оцінки складності функційкерівників і спеціалістів треба використати загальні ознаки, які дають змогунайповніше охопити всі аспекти змісту робіт з урахуванням характеру таособливостей того чи того виду діяльності.
До такого (з виокремленням рівнів оцінки за групамивиконуваних робіт), як правило включають:
· характер робіт, щовизначають зміст праці (технологічну складність трудового процесу).Установлено кількість рівнів оцінки груп робіт, які мають характер:
а) інформаційно-технічний ® 1–3-й рівні;
б) аналітико-конструктивний ® 4–6-й рівні;
в) організаційно-адміністративний ® 7–10-й рівні;
· різноманітність ікомплексність робіт. За цією ознакою вирізняються роботи:
а) прості,часто повторювані, що потребують стереотипного виконання ® 1–2-й рівні;
б) складніші, що проводяться в масштабі підрозділу ® 3–5-й рівні;
в) комплексні, зв’язані з великою різноманітністюзавдань, які потребують складної аналітичної діяльності у процесі прийняття рішень® 6–8-й рівні;
· самостійність виконанняробіт. За даною ознакою виокремлюються роботи, які виконуються:
а) під безпосереднім керівництвом ® 1–3-й рівні;
б) під оперативним і загальним керівництвом ® 4–6-й рівні;
в) самостійно ® 7–8-й рівні;
· масштабі складність керівництва. У межах цієї ознаки виділено чотири групи робіт:
а) керівництво підрозділами, що входять до складувідділу ® 1–2-й рівні;
б) керівництвосамостійними структурними підрозділами ® 3–5-й рівні;
в) керівництво кількома підрозділами ® 6-й рівень;
г) комплексне керівництво підприємством ® 7-й рівень;
· відповідальність. Зацією ознакою розмежовується характер відповідальності:
а) матеріальна (за збереження ресурсів) ® 1–4-й рівні;
б) моральна(за керівництво в небезпечних умовах) ® 5–7-й рівні./>
3.Фінансово-економічні результати та інтегральна ефективність діяльностіпідприємства
Прибуток — це та частина виручки, що залишаєтьсяпісля відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає метупідприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності(ефективності).
Прибуток є основним джерелом фінансування розвиткупідприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіхформ інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечитизростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.
Залежно від формування та розподілу виокремлюютькілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибутокпісля оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства,одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такийприбуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування,тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширенуу вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.
У зарубіжній економічній теорії та підприємництвізагальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку. Валовийприбуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістюпродукції за калькулювання за неповними витратами). Це поняття включає власнеприбуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційнийприбуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнюєваловому прибутку за мінусом невиробничих витрат. Маржинальний прибутокхарактеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Вінвключає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиноюзбігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише зазмінними витратами.
Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а)продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційніоперації.
Прибуток від продажу продукції(виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Цеприбуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства.Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахуванняподатку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.
У разі калькулювання за неповними витратами ту частинувитрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний періоді за обчислення прибутку (/>) відраховують від виручки, тобто
/>,
де /> — виручка від продажу продукції; /> — собівартістьпроданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; /> — витрати, що їх невключено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.
Це так званий метод прямого обчислення прибутку, якийвважають основним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з якимпрогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної)величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому)періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва тапродажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано навелику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.
Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажуосновних фондів (матеріальний активів), нематеріальних активів, цінних паперівінших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу табалансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витратна продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).
Прибуток від позареалізаційнихоперацій —це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна воренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями,роялті, надходження від економічних санкцій тощо.
Розглянута схема обчислення величини загальногоприбутку за його джерелами має важливе значення для аналізу і прийняття господарськихрішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування. Узв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчисленняоподатковуваного прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України«Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) оподатковуваний прибуток (/>) обчислюєтьсяза формулою
/>,
де /> — валовий дохід за певний період;/> — валовівитрати за той же період; /> — сума амортизаційних відрахуваньвід балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.
Основною складовою валового доходу є виручкавід продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і відпозареалізаційних операцій. Валові витрати — це передусім витрати нареалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансовоївартості об’єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні відрахуваннявиокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюєтьсяфіскальними органами в особливому порядку.
Оцінка фінансово-економічного стану підприємства нафіксовану дату здійснюється на підставі аналізу системи розрахункових показників.Загальновживані групи таких показників наведено на рис. 4.
/>
Рис. 4. Групи розрахункових показників для оцінки фінансово-економічногостану підприємства.
Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками —прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахуваннявикористаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показникомрентабельності.
Рентабельність — це відносний показникефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється яквідношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованихформ залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати)використовують урозрахунках.
Передусім виокремлюють рентабельність інвестованихресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованихресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельністьактивів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерногокапіталу.
Рентабельність активів (Ра) характеризуєефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється заформулою
/>,
де />— загальний (чистий) прибутокпідприємства за рік; /> — середня сума активів за річнимбалансом.
Обчислюючи цей показник виходять як із загального (дооподаткування), так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичногопідходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибутокузято.
Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований,якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за умов диверсифікації). Уцьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається їхнярентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельністьвиробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).
Рентабельність власного капіталу (/>) відображає ефективністьвикористання активів, створених за рахунок власних коштів:
/>,
де /> — чистий прибуток підприємства; /> — власнийкапітал підприємства.
Величинавласного капіталу береться за даними балансу підприємства. Вона дорівнює суміактивів за мінусом усіх боргових зобов’язань.
Рентабельність акціонерного капіталу (/>) свідчить про верхню межудивідендів на акції та обчислюється так:
/>,
де /> — статутний капітал (номінальнавартість проданих акцій).
Цей показник можна обчислювати також як рентабельністьакціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку /> віднімають фіксованідивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — їхню номінальнувартість.
Рентабельність продукції (/>) характеризує ефективність витратна її виробництво і збут. Вона визначається за формулою
/>,
де /> — прибуток від реалізаціїпродукції за певний період;
/> — повна собівартість реалізованоїпродукції.
Рентабельність продукції можна обчислювати також яквідношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цейпоказник використовується в зарубіжній практиці.
У багатономенклатурному виробництві поряд зрентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих їїрізновидів. Рентабельність одного виробу (/>) розраховується формулою:
/>,
де /> — відповідно ціна й повнасобівартість і-го виробу.
Ділова активність підприємства є досить широкимпоняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показникамитут служать оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величинидебіторської та кредиторської заборгованості.
Оборотність активів (/>) — це показник кількості оборотівактивів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто
/>,
де /> — виручка від усіх видівдіяльності підприємства за певний період; /> — середня величина активів за тойсамий період.
За цих умов середня тривалість одного обороту (/>) становитиме
/>,
де /> — кількість календарних днів у періоді.
Оборотність товарно-матеріальнихзапасів (/>) виражаєтьсякількістю оборотів за певний період:
/>,
де /> — повна собівартість реалізованоїпродукції за певний період; /> — середня величина запасів угрошовому виразі.
Активність підприємства у сфері розрахунків зпартнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської і кредиторськоїзаборгованості.
Середній термін оплати дебіторськоїзаборгованості покупцями продукції підприємства (/>) обчислюється за формулою
/>,
де /> — дебіторська заборгованість(заборгованість) покупців; /> — кількість календарних днів уперіоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); /> — обсягпродажу продукції за розрахунковий період.
За період /> платіжні вимоги підприємства допокупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічновигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) —небажаним і потребує з’ясування причин.
Середній термін оплати кредиторськоїзаборгованості постачальникам (/>) визначається співвідношенням:
/>,
де /> — величина кредиторськоїзаборгованості постачальникам; /> — обсяг закупівлі сировини іматеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.
Скорочення /> за інших однакових умов невизначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів.Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різнихпричин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягуванняоплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерелафінансування тощо. Фінансова стійкість підприємства характеризуєтьсяспіввідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуютьсярізні показники, які заведено називати коефіцієнтами.
Коефіцієнт автономії (/>) обчислюється діленням власного капіталуна підсумок балансу підприємства:
/>,
де /> — власний капітал підприємства; /> — підсумокбалансу (сума всіх джерел фінансування).
Коефіцієнт забезпечення боргів (/>) є модифікацією першого показникаі визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
/>,
де /> — боргові зобов’язанняпідприємства (залучений капітал).
Платоспроможністьпідприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами,визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскількикороткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскількипоточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтівліквідності — загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (/>) — це відношення оборотнихактивів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (розділІІІ пасиву):
/>,
де /> — оборотні активи підприємства; /> —короткострокова заборгованість підприємства.
Коефіцієнт термінової ліквідності (/>) обчислюється як відношенняоборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів,тобто
/>,
де /> — оборотні активи високої(термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусомтоварно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (/>) — це відношення абсолютноліквідних активів до короткострокових пасивів:
/>,
де /> — абсолютно ліквідні активипідприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення(ліквідні цінні папери).
Рівеньекономічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьохчинників. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністюважливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певнимиознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності)виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьомаознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямамирозвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації всистемі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинниківзростання ефективності наведено на рис. 5.
Групування чинників за першою ознакою уможливлюєдостатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивностіпраці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці),зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затратуречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів(економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищенняефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів,які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконаленнявиробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (другакласифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискореннянауково-технічного та організаційного прогресу (підвищеннятехніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва,організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, їїпланування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможностіпродукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічноїдіяльності суб’єктів господарювання.
/>
Рис. 5. Інтегрована модель і класифікація чинниківефективності діяльності первинних суб’єктів господарювання.
Практично найбільш важливою треба вважати класифікаціючинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю(третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлюваннявнутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських)чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м’які.
Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м’які»є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання.Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп’ютерної термінології,відповідно до якої сам комп’ютер називається «твердим товаром», а програмнезабезпечення — «м’яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називаютьті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м’якими» — ті, щоїх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічногоуправління діяльністю трудових колективів.
Практична частина
Задача 1
Розрахувати планвипуску товарної, валової та реалізованої продукції механічного заводу, якщо внаступному році планується виготовити 7700 насосів по ціні 817 грн. за одиницю,5700 акумуляторів по ціні 167 грн. і 2700 карбюраторів по ціні 117 грн. Такожбудуть виготовлені запасні частини на суму 167 тис. грн., 50% яких будевикористано для власних потреб, а решта буде реалізована. Вартість послуг,призначених для реалізації на сторону, складе 87 тис. грн. Залишокнезавершеного виробництва на початок планового періоду становить 37 тис. грн.,на кінець періоду — 77 тис. грн. Залишок готової продукції на початок рокустановив 370 тис. грн., а на кінець року — 350 тис. грн.
Розв’язання
Валова продукція (ВП) характеризує в грошовомувиразі кінцевий результат промислово-виробничої діяльності підприємства зазвітний період.
Валову продукцію підприємства можна визначити:
ВП = ГВ + НФр + Рпс + DНФ + DПД + DЗ,
де ГВ — вартість готових виробів;
НФр – реалізовані напівфабрикати;
Рпс – вартість робітпромислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони, включаючикапітальний ремонт власного устаткування і транспортних засобів;
DНФ – різниця у залишкахнапівфабрикатів;
ВП = 7700*817+5700*167+2700*117+167*0,5*1000+87*1000 +(77-37)*1000 =7769200 грн. або 7769,2 тис.грн.
Товарна продукція (ТП) промисловогопідприємства є частина валової продукції, яка підготовлена для її реалізації.
Товарну продукцію підприємства можливо розрахувати:
1. ТП =ВП – НЕ,
деНЕ –нетоварні елементи, якіскладаються з вартості зміни залишків незавершеного виробництва,напівфабрикатів та інструментів власного виробництва (DЗ+ DНФ + DПД).
ТП = 7769,2 – (77-37)=7729,2 тис.грн.
Реалізованою називають продукцію (РП), щовідвантажена споживачу і за яку на розрахунковий рахунок надійшли грошовікошти. Реалізована продукція ідентична товарній за сукупністю тих елементів, щоїї становлять.
РП = 370+7729,2-350=7749,2 тис.грн.
Задача 2
Визначитисередньорічну вартість основних фондів підприємства, показники фондовіддачі,фондомісткості і фондоозброєності, якщо відомо, що вартість основних фондів напочаток року становила 67 млн. грн., з 1 березня було введено основних фондівна суму 20 млн. грн., з початку третього кварталу — введено на 37 млн. грн. з 1липня виведено основних фондів на 24 млн. грн., а з четвертого кварталу — виведено основних фондів на 27 млн. грн.
Запланованийобсяг випуску продукції становить 270 млн. грн., а чисельністьпромислово-виробничого персоналу — 5700 чол.
Розв’язання
При складанні планів середню річнувартість основних фондів розраховують за формулою:
/>;
де Фп – вартістьосновних фондів на початок року;
Мекс– кількість місяців їх експлуатації;
Фвв– вартість введених в експлуатацію основних фондів у звітному році;
Фвиб– вартість вибулих у звітному році основних фондів;
Мзал– кількість місяців, що залишилися до кінця року після вибуття основних фондів.
/> =67+20*10/12+37*6/12-24*6/12-27*3/12= 83,42 млн.грн.
Узагальненими показникамиефективності використання основних виробничих фондів є фондовіддача ( f ),фондомісткість ( f’ ) та фондоозброєність ( foзб.).
/> = 270/83,42=3,24 /> =1/3,24=0,31
/>= 83,42*1000/5700=14,64тис.грн./люд.
де Q – обсяг виробленоїпродукції;
Т –середньоспискова чисельність всього промислово-виробничого персоналу;
Задача 3
У звітному роцісума нормованих оборотних засобів на підприємстві склала 370 тис. грн.Тривалість одного обороту оборотних засобів — 47 днів. В наступному році обсягреалізованої продукції збільшиться на 18 %. Визначити, на скільки днівскоротиться час одного обороту при тій же величині нормованих оборотних коштів.
Розв’язання
Тривалість одногообороту визначається за формулою:
О = С*Т / Р
Р0=С*Т / О = 370*365/47 = 2873,4 тис.грн.
Р1 =2873,4*1,18 = 3390,6 тис.грн.
О1 =370*365/3390,6=39,8 днів
Час скороченняодного обороту = 39,8-47=-7,2 дні
Задача 4
Середньосписковачисельність працівників на підприємстві за 2004 рік склала 517 чол. Протягомроку за власним бажанням звільнилось 27 чол., за порушення трудової дисциплінизвільнено 5 чол., пішли на пенсію 22 чол., поступили в навчальні заклади наденну форму навчання — 3 чол., переведені на інші посади і в інші підрозділи — 32 чол..
Визначтекоефіцієнт плинності кадрів та коефіцієнт вибуття кадрів.
Розв’язання
Коефіцієнтвибуття = Всі працівники, що вибули / Середньоспискова чисельність працівників= (27+5+22+3+32) / 517 = 0,17
Коефіцієнтплинності кадрів = Працівники, що вибули з причин не пов’язаних з виробництвом/ Середньоспискова чисельність працівників = (27+5+22+3) / 517 = 0,11
Задача 5
На маломупідприємстві витрати на оренду приміщень та їх утримання становлять 22 тис.грн. на рік, а витрати на управління, інженерне і виробничо-господарськеобслуговування та амортизаційні відрахування — 23 тис. грн. Надходження відреалізації продукції склали 87 тис. грн. за рік, а змінні витрати — 37 тис.грн. Виробнича потужність підприємства -1217 одиниць.
Визначитимінімальний обсяг випуску продукції на рік, який забезпечує беззбитковістьвиробництва.
Розв’язання
Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості)можна визначити наступним чином:
Nкр=Спв/(Ц-Сзв),
де Ц – ціна одиниці продукції
Спв – постійні витрати;
Сзв – змінні витрати на одиницю продукції.
Постійні витрати = 22+23=45 тис.грн.
Змінні витрати на одиницю продукції =37*1000/1217=30,4 грн.
Ціна одиниці = 87000/1217 = 71,49 грн.
Nкр=45 000 /(71,49-30,4) = 1095 од./>/>
Список використаної літератури
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства:Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл… — К.: Атіка, 2004. — 480с.
2. Бондар Н.М. Економіка підприємства:Навч. посіб… — К.: А.С.К., 2004. — 400с.
3. Грещак М.Г., Колот В.М., НаливайкоА.П., Покропивний С. Ф., Сай В. М. Економіка підприємства: Підручник /Київський національний економічний ун- т / С.Ф. Покропивний (ред.). — 2.вид.,перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 526с.
4. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз:Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти. — 2.вид., перероб. і доп. — Л.: НовийСвіт-2000, 2003. — 319с.