/>/>Зміст
Вступ
1. Особливості саморегулювання ринку
2. Поняття та сутність економічного прибутку
3. Вплив прибутку на функціонування ринку
Висновки
Список використаної літератури
/>Вступ
На нинішньому етапі універсальним механізмом координаціїiнтересiв економічних суб'єктів є ринок. Ринкові відносини опосередковують Поділпраці, поширюють iнформацiю, сприяють територiальному та галузевомуперерозподiлові ресурсiв, очищують суспiльне виробництво вiд економiчно слабкиходиниць. Узгодження iнтересiв здiйснюється з допомогою механiзму збору тапередачi iнформацiї, який, за виразом Ф. Хайека, дає змогу використовувати«розсiяне та невидиме знання для формування надiндивiдуальних схем»[6, с. 30].
Феномен суспiльної ефективностi ринку яксистеми виробничих вiдносин випливає з двоякої природи товару. Оскiлькиспоживча вартiсть є носiєм мiнової вартостi, остiльки iндивiдуальний iнтерес довиробництва пов'язаний з iнтересом до виробництва споживчої вартостi, тобтозадоволення потреб суспiльства. Ринок найкращим чином вiдповiдає базовiйпотребi iндивiда — до максимiзацiї споживання для самовiдтворення. Оскiлькилюдина є суспiльною iстотою, вона змушена задовольняти свої потреби увiдносинах з iншими людьми, тим самим сприяючи задоволенню їхнiх потреб. Зточки зору Ф. Хайека, ринок вiдiграє координуючу i об'єднавчу роль як єдинийдоступний спосiб отримувати iнформацiю, яка дає змогу iндивiдам бачитипорiвняльнi переваги того чи iншого ресурсу, про якi він дає необхідне знання iякі слугують потребам незнайомих їм людей. «Кожний iндивiд, — пише вчений,- стає ланкою в численних ланцюгах передачi, i по цих ланцюгах вiн отримуєсигнали, якi дають змогу йому пристосовувати свої плани до обставин, яких вiнне знає» [6, с. 147]. Як результуюча сила, ринок використовує бiльшеiнформацiї, нiж та, якою може володiти будь-який iндивiд. Тому людина, на думкуХайека, не може одержати повного знання, яке зробило б її господарем ситуацiї,вона повинна, скорiше, сприяти самодiї ринку, зрощувати необхiдне середовище.
Механiзм ринкового регулювання досить простий:на базi приватної власностi виникає вiдповiдна iєрархiя потреб до входження упевнi виробничi відносини, на поверхнi вона проявляється у виглядi попиту чипропозицiї, при цьому iнтереси суб'єктів ринку узгоджуються з допомогоюмеханiзму конкуренцiї. Найiстотнішою складовою ринкових вiдносин є передачаiнформацiї, агентом якої виступають грошi.
Об'єктивнiсть i всеохоплюванiсть ринковихвiдносин, вiдображена теорiєю «невидимої руки» А. Смiта, частозумовлює некритичне i позаiсторичне їх сприйняття, iдеалiзацiю ринковихвiдносин. На думку В. Рьопке, прибiчники ринкової економiки нададуть їйнайгiршу послугу, не побачивши її обмежень та умов i не зробивши необхiднихвисновкiв [5, с. 141]. Поряд з незаперечними позитивними якостями ринковi відносинимають низку суспiльно негативних аспектiв. Так, механiзм циклiчного оновлення єдосить шкiдливим соцiально i з точки зору збереження ресурсiв. Конкуренцiя якмеханiзм узгодження iнтересiв може призводити і до їх руйнування. Визнаними єтакож притаманнi ринкові асоцiальнiсть, тенденцiя до монополiзацiї тощо. Зависловом В. Ойкена, «носiї приватної влади здатнi усунути гарантованеправо iнших на свободу» [2].
Взагалi значний вплив на дiю ринкових вiдносинздiйснюють позаекономiчнi чинники: окрiм полiтики i права — мораль, нацiональнасвiдомiсть, релiгiя, культура, звичаї та вподобання. В. Рьопке зауважує, щоринок — лише одна з частин суспiльства, чиє iснування виправдане i можливе лишеоскiльки це частина бiльшого, яке включає не лише економiку, але й фiлософiю,iсторiю тощо. Тобто ринковi відносини включають і певну сукупнiстьпозаекономiчних вiдносин, якi в поточному планi можуть бути визначальними,хоча, як зазначалося, формуються виробничими вiдносинами. Тому проблемивiдсутностi надбудовного середовища для ринкових вiдносин найчастiшетрапляються при iмплантацiї вiдносин ззовнi, на неринковий грунт, який не маєпотрiбних для ринку надбудовних iнститутiв.
1. Особливості саморегулювання ринку
Про ринковий механізм Сміт писав як про«невидиму руку», що направляє дії розрізнених виробників і споживачівпродукції. Кожний діє, переслідуючи свій особистий інтерес. Орієнтиром для неїє лише підвищення або зниження ціни. Однак у результаті розрізнених дій,заснованих на підпорядкуванні ціновому механізму, народжується певний порядок,і структура суспільного продукту в більшому або меншому ступені відповідаєструктурі суспільних потреб. «Невидима рука» — це деперсоніфікований,безособистісний ціновий механізм. Ринковий механізм із високим ступенемефективності вирішує проблеми:
— виробництва необхідних споживачам товарів іпослуг. Через ринок відбувається стихійне пристосування обсягів і структуривиробництва до обсягу й структури суспільних потреб,
— ефективне використання ресурсів, ефективнийрозподіл факторів виробництва між різними галузями, тобто вирішується питання — що, як і в якій кількості робити,
— впроваджуються досягнення науково-технічногопрогресу. На відміну від витратного, марнотратного характерукомандно-адміністративної системи, у якій на превелику силу, повільно й болісновпроваджує досягнення науково-технічного прогресу, ринкова система прагневикористати наявні ресурси найбільш ефективним образом. Виробник в умовахтвердої конкурентної боротьби може зміцнити свої позиції, розширити ринкизбуту, збільшити одержуваний прибуток головним чином шляхом зниження витрат,росту продуктивності праці, удосконалювання технічного рівня виробництва.Використовуючи останні досягнення науки й техніки, виробник одержує хоча йтимчасові, але вагомі переваги в конкурентній боротьбі за рахунок зниженняіндивідуальних витрат і одержання квазіренти. Командно-адміністративна системаздійснює твердий централізований контроль за рівнем доходів, що неминучепороджує переважно зрівняльний розподіл, що не створює належних стимулів допраці.
— багато економістів вважають, що важливоюперевагою ринкової економіки є те, що це саморегулююча система. Вона здатнаефективно функціонувати без прямого втручання держави. У цьому змісті ринковуекономіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільшефективну із всіх відомих дотепер форм організації суспільного виробництва.
Ринкова економіка є хоча динамічною, аленедостатньо стабільною системою. Частина економістів не вважають ринковусистему саморегулюючою системою й визнають необхідність державного регулювання.Усередині самої ринкової системи відбуваються процеси, які можуть істотнопослабити сили конкуренції, що веде за собою до негативних результатів:
1. По-перше, хоча із суспільної точки зоруконкуренція більш ніж бажана, кожний окремий підприємець прагне позбутися відтих твердих обмежень, які вона накладає на нього. Це породжує тенденцію дотаємних змов виробників, використанню держави у своїх інтересах і т.д.
2. По-друге, технічний прогрес, постійно втимульованийринковим механізмом, у багатьох галузях вимагає, із чисто технологічної точкизору, великомасштабного виробництва, що веде до збільшення розмірів фірм — якабсолютних, так і щодо розмірів ринку. Скорочення числа фірм і збільшення їхніхрозмірів неминуче породжують тенденцію до монополізації ринку.
3. По-третє, до монополізації веде й самалогіка розвитку конкурентної боротьби, у ході якої одні виробники зміцнюютьсвої позиції, інші розоряються, більш сильні підкоряють собі й поглинають більшслабких. Так відбувається процес централізації виробництва й капіталу, що, усвою чергу, створює сприятливі умови для монополізації ринків.
У результаті проявляються негативні явища, якіможна описати у формі дій «зовнішніх ефектів». Зовнішні ефекти являють собоювитрати й вигоди, пов'язані з виробництвом або споживанням блага, але, щовипадають на частку осіб, що не є учасниками даної ринкової угоди. Ці ефекти незнаходять на ринку адекватної грошової оцінки, оскільки вони спрямовані натретіх осіб і, отже, ніяк не відбиваються в ціні цього блага.
Існують негативні зовнішні ефекти й позитивнізовнішні ефекти.
Ринок зіштовхується й із проблемою позитивнихзовнішніх ефектів, коли виробництво або споживання якого-небудь благапороджують некомпенсовані вигоди в третьої сторони. Негативні виникають у томувипадку, коли виробництво або споживання якого-небудь блага породжуютьнекомпенсовані витрати в третьої сторони. Ринок загострює проблему соціальноїнерівності, породжує значну диференціацію доходів, майнове розшаруваннянаселення.
Отже, важливою перевагою ринкової економіки(як вважає частина економістів) є те, що це саморегулююча система, тобтосамостійно приходить у стан рівноваги. Вона здатна ефективно функціонувати безпрямого втручання держави. Саму рівновагу в економіці слід розуміти не статично(як незмінну й фіксовану), а динамічно. Вона теж змінюється під впливом різнихобставин, така рівновага розглядається як спонтанний порядок, що виникає вринковій системі в результаті взаємодії попиту та пропозиції.
Сучасна ринкова система краще, ніж інші,пристосована до використання досягнень науково-технічного прогресу,інтенсифікації виробництва й, в остаточному підсумку, повному задоволеннюпотреб суспільства. Лежачий у її основі ринок виявив свою перевагу увикористанні спонукальних стимулів до високоефективної господарськоїдіяльності.
Ринок має й негативні сторони. Він не в змозізабезпечити ефективне рішення ряду стратегічних завдань розвитку економіки,соціальних проблем. Ринку, наданому самому собі, властива анархічність істихійність, що приводять до економічних втрат і зниження ефективностігосподарювання. Ринок загострює проблему соціальної нерівності, породжує значнудиференціацію доходів, майнове розшарування населення.2. Поняття та сутність економічного прибутку
Зворотним боком витрат виробництва є прибуток.Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток — це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на їївиробництво.
За економічною природою прибуток є перетвореноюформою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, вякому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічноївідокремленості виробника. Чистий доход — виражена у вартісній формі вартістьдодаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистогодоходу — додаткова і певною мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход є категорієюрозподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишок вартостітовару понад виробничі витрати. Внаслідок відхилення ціни товару від йоговартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту.Відокремленість витрат виробника, які набувають форми собівартості, зумовлює відокремленістьдоходу, який набуває форми прибутку.
В умовах ринкової економіки прибуток на рівніпідприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено іманентнопритаманною капіталу тенденцією до самозростання.
А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, якрезультат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартостіматеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця;по-друге — як результат функціонування капіталу.
Д. Рікардо вважав, що величина прибуткузалежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітнаплата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивністьпраці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.
За К. Марксом, прибуток — це перетворена формадодаткової вартості. Додаткова вартість m — це функція змінного капіталу, якийавансується на робочу силу.
Прибуток Р — це функція авансованого капіталу:Р = f(с + V), де с — капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.
Багато західних економістів при поясненніприбутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея, за якоюучасть у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибутоквони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та якплату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже,доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.
Критикуючи теорію факторів виробництва, К.Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця.Однак при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від технологічноїоснащеності праці, родючості, розташування земельних угідь тощо. Разом зоснащеністю праці та родючістю землі, зростає якість праці, отже, за одиницючасу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створеннюбільшої вартості.
Величина прибутку, за Марксом, залежить відсередньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можнарозглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку єрозмір капіталу.
Мр=рК
де Мp — маса прибутку; р — норма прибутку; Кa- розмір авансованого капіталу.
Щодо прибутковості, доходності підприємства,слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отриманнядоходу на весь авансований капітал (відсоткове відношення прибутку доавансованого капіталу), по-друге, прибутковість виробів конкретної партії,тобто отримання доходу на витрати виробництва (собівартість) для виготовленняцієї кількості продукції (відсоткове відношення прибутку до собівартості).
Загальна прибутковість підприємства визначаєнорму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщоприбуток Р — це різниця між ціною і собівартістю, Кa — авансований капітал, тоформула норми прибутку буде такою:
р=Р/К*100.
Оскільки в колишньому СРСР не існувалоринкових відносин, то відповідним було й ставлення до прибутку. Вважалося, щойого можна досягати коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактичнорозглядалась як адміністративний норматив, то прибуток був продуктомнормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закластирентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5 відсотків.Згідно з цим здійснювалось ціноутворення на практиці. У 60-і роки вцентралізовану ціну почали закладати рентабельність до 15 відсотків.
В умовах сучасної світової ринкової економікиприбуток і норма прибутку є головними орієнтирами і водночас показником станувиробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективністьвикористання всього капіталу, ступінь його зростання.
У такому випадку прибуток виступає не тількияк надлишок над витратами, а і як приріст авансованої вартості, тобтовідображає процес створення нової вартості. 3. Вплив прибуткуна функціонування ринку
Оскільки в розвиненому ринковому середовищінаявна потужна система саморегуляції, існує небезпека надмiрного регулювання,за якого державнi заходи вiдiграватимуть гальмуючу i деформуючу роль,спотворюючи розподiл ресурсiв, розрив зв'язкiв i порушення механiзмiв передачiiнформацiї. Найбiльш легко i найменш передбачувано реагує на державне втручаннямотивацiйна система, в якiй, зокрема, може виникати iнтерес до усуненняiснуючої держави як iстотної перешкоди. З iншого боку, японськими науковцямирозвинено теорiю «рентної» активностi, яка полягає в завоюваннiпривiлеїв вiд державних органiв на шкоду максимiзацiї прибутку [1]. Це,безумовно, руйнує стимули до ефективної працi, але при вмiлому застосуванніможна викликати загальнонародний iнтерес.
Значна частина представникiв захiдноїекономiчної думки виходить з позицiй взаємозалежностi держави i ринку. Так, А.Окунь вважає, що державi потрiбен ринок як засiб пiдтримки, але водночас вонавиступає його противагою. Як засiб пiдтримки, ринок фiнансує державнудiяльнiсть, з iншого боку, капiталiзм iснує лише тому, що уряд уповноважуєвiдправлення мiльйонiв сигналiв «застереження», забороняє деякимгромадянам чинити речi, якi вони б хотiли. Без держави як реферi гра ринковихчинникiв була б неможливою. «Якби нашою метою дiйсно була б максимiзацiясвободи в смислi мiнiмуму примусу з боку держави, якби ми справді хотiли б»laissez-faire", ми скорiше мали б звалище хаосу, нiж ринковуекономiчну активнiсть" [7, с. 634]. Дж. Б'юкенен у своїй «Конституцiїекономiчної полiтики» [5] навіть виводить будь-яку активнiсть держави векономiчних ринкових термiнах прибуткiв, витрат, продуктивностi тощо. Такийпогляд набув певної популярності i серед науковцiв СНД [7]. На нашу думку,незважаючи на взаємозалежнiсть полiтики й економiки, часто їхні вiдносинилежать значно глибше i не можуть бути охопленi суто економiчними термiнами,хоча у сферi економiчної полiтики застосування таких термiнiв видаєтьсявиправданим.
На сучасному етапi розвиток продуктивних силпов'язаний з таким рiвнем усуспiльнення виробництва, за якого ринковакоординацiя економiчних процесiв виявляється недостатньою. Тому одним зпровiдних чинникiв процесу вiдтворення стає економiчна дiяльнiсть держави. Рiчу тiм, що пiдвищення усуспiльнення виробництва вiддзеркалюється в зростаннiкiлькостi рiзноспрямованих iнтересiв, якi потребують оперативного узгодження,причому вони дедалі частіше виходять зі сфери власне економiки, а отже, з-пiдвпливу ринкових законiв. Основна мета держави — саме узгодження iнтересiв,iнколи — i за рахунок обмеження дiї законiв ринку. В свiтлi цього постаєсерйозна суперечнiсть державного регулювання ринкової економiки — дiалектичнеспiввiдношення необхiдностi пiдтримки ринкових вiдносин — i водночас їхобмеження.
Сьогоднi лише держава може взяти на себе врахуваннявсього комплексу чинникiв розвитку цивiлiзацiї. При цьому її стратегiя полягаєв забезпеченнi адекватностi системи суспiльних вiдносин потребамсоцiально-економiчного розвитку, тактика — в поточному узгодженнi iнтересiврiзних груп населення, економiчних суб'єктiв та iн., тобто забезпеченнi єдностіринку як запоруки згуртованості суспiльства. Слід зазначити, що в досконаломуринковому середовищi тактичнi завдання перекладаються здебільшого на самодiюоб'єктивних законiв, i держава має змогу зосередити зусилля на вирiшеннiстратегiчних проблем.
Науково-технiчний прогрес, змiна мiсця людиниу виробництвi i зростання частки розумової працi, яка потребує пiдвищенняосвiтнього рiвня й iндивiдуальної свободи, зростання загальної ефективностiсуспiльного виробництва та послаблення безпосередньої залежностi людства вiдприродних умов в останнi десятирiччя пiдвищили роль позаекономiчних чинникiвсуспiльно-економiчного прогресу. Серед них — полiтична ситуацiя в країнi,регiонi i свiтi, мiждержавнi угоди, стан правової системи, особливостiсоцiокультурного середовища, панiвна iдеологiя, система цiнностей i мотивацiїтощо. Не менш відчутно позначаються в цей час обмеженiсть природних ресурсiв таекологiчнi обмеження.
Складнiсть становища полягає в тому, що врахуванняцих чинників має здійснюватися на базі наявного економічного потенціалу. Отже,на порядок денний виходить максимiзацiя використання останнього, i, такимчином, традицiйнi заходи державної економiчної полiтики мають сьогоднiрозглядатися як складовi загальноцивiлiзацiйного процесу. Вiдповiдно, значнорозширюється поле рiзноспрямованих iнтересiв, якi пiдлягають свiдомомуузгодженню засобами державної полiтики. Для скеровування цих iнтересiв унапрямі, перспективному для суспiльства в цiлому, необхiдна зважена iкомплексна державна полiтика, яка охоплювала б усi ланки суспiльно-економiчноїсистеми, забезпечуючи органiчний зв'язок продуктивних сил, виробничих вiдносинта надбудови як механiзм поступу цивiлiзацiї.
В. Ойкен ще наприкiнцi 40-х років видiлявчотири головнi помилки у державному регулюваннi економiки XX ст. Це — замiнаточного економiчного розрахунку загальними оцiнками, неузгодженiсть окремихзаходiв мiж собою, вiдсутнiсть перевiрки дiєвостi вжитих заходiв та неврахуваннянедосконалостi системи цiн. На думку Ойкена, iдею комплексного господарськогопорядку заступили iдеї власностi, органiзацiї працi на пiдприємствi та повноїзайнятостi. Кожний господарсько-полiтичний акт має оцiнюватися за трьомакритерiями: як вiн вплине на трансформацiю господарського порядку (тенденцiя);який його безпосереднiй вплив, як тенденцiя та вплив змiнять iншi порядки(державний, правовий тощо). За словами В. Ойкена, «лише економiчнаполiтика, у межах якої усi акти орiєнтуються на спiльне рiшення, може отриматибiльший ступiнь свободи вiдносно iсторичної тенденцiї».
На думку колишнього мiнiстра транспорту ЯпонiїШ. Iсiхари, нинiшню епоху характеризує конфлiкт мiж лiберально-капiталiстичноюепохою, що вiдступає, i наступаючою державно-корпоративною епохою. Суть державно-корпоративногогосподарського механiзму полягає в тому, що стратегiчною метою стаємаксимiзацiя суспiльного продукту в цiлому, для чого здiйснюються потужнiперерозподiльчi процеси, спрямованi на пiдпорядкування зусиль окремих ланоквiдтворювальної системи завданню пiдвищення кiнцевих результатiв та скороченнясуспiльних витрат. Головним засобом здiйснення такої стратегiї є вдосконаленняi розширення планування народногосподарських зв'язків, органiчне їх включення вринкову систему. Ще в серединi 80-х колишнiй вiце-президент компанiї«Форд», президент компанiї «Крайслер» Лi Якокка заявив:«У нас не буде прогресу, якщо ми не вiдмовимося вiд безглуздої думки, начебудь-яке планування в масштабi країни є наступом на капiталiстичнусистему» [11, с. 57].
В умовах сучасної ринкової економiкинародногосподарський план виконує чимало взаємопов'язаних завдань. По-перше,вiн показує основнi напрями економiчної полiтики уряду, на якуорiєнтуватимуться усi державнi органи при розробцi своїх заходiв; по-друге,план аналiзує наявнi проблеми i розробляє стратегiю їх подолання; по-третє,план дає орiєнтири ринковим суб'єктам, якi формують вiдповiдно стратегiю своїхдiй; по-четверте, координує iнтереси рiзних суспiльних груп в напрямідосягнення суспiльно визнаної мети. Загальнонацiональний план передбачаєдосконалу систему реалiзацiї державної влади, а також, певним чином — менталiтет, який не сприймає такi засоби, як обмеження свободи особистостi.Тому у багатьох країнах розробляють також регiональнi, галузевi плани, програмитощо.
Будучи основним чинником забезпеченнязбалансованого самовiдтворення суспiльно-економiчної системи, державнаекономiчна полiтика водночас є важливим фактором економiчної безпеки, елементомнацiональної безпеки держави. Економiчна безпека держави складається зефективного виробничого потенцiалу i сукупностi дiєвих вiдносин щодо йогозастосування з метою стабiльного розширеного вiдтворення головнихсоцiально-економiчних параметрiв. Елементи економiчної безпеки можна подiлитина матерiальнi i нематерiальнi, тобто такi, що лежать у сферi суспiльнихвiдносин.
/>Висновки
Зростання прибутку забезпечується насампередчерез зниження собівартості продукції. На собівартість продукції впливають продуктивністьпраці, економія матеріалів і сировини, рівень накладних (постійних) витрат.Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тутвиявляються результати маркетингової діяльності підприємства.
Західні вчені-економісти, виходячи з концепціїграничних витрат, вивчають можливості отримання максимального прибутку знайменшими витратами в умовах досконалої конкуренції, монополії, олігополіїтощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибуткудосягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечує однаковийграничний доход і граничні витрати.
В економіці України є специфічні фактори, щовпливають на рівень прибутку. Передусім це високий ступінь монополізму: близько96 відсотків засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належалидержаві. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольнезаконодавство мають подолати зумовлені цим негативні явища. Чинником підвищеннянорми прибутку все більше має виступати продуктивність праці./>
Список використаноїлітератури
1. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум:Навчальний посібник. – Київ: Вікар, 2003. – 240 с.
2. Макроекономіка: Підручник/А.Г. Савченко, Г.О.Пухтаевич, О. М. Тітьонко. – К.: «Либідь», 1999. – 288 с.
3. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.:Видавничий центр «Академія», 2001. – 656 с.
4. Небава М.І. Теорія макроекономіки: навчальнийпосібник. – Київ.: Слово, 2003. – 536 с.
5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект:Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.:Знання-Прес, 2002. – 615 с.
6. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібникдля студентів вузів. – К.: «Либідь», 2001. – 614 с.
7. Самуельсон П. Економiка. — Львiв: Свiт, 1993. — 495 с.
8. Солонінко К.С. Макроекономіка: Курс лекцій. –Житомир: 2000. – 419 с.
9. Старченко В.Д. Макроекономіка: (опорний конспектлекцій). – К.: Вид-во "Європейського університету", 2000. – 103 с.
10. Фельдерер, Бернард. Макроекономіка і новамакроекономіка = Macroeconomic: Підручник. – К.: «Либідь» — «Нічлава», 1998. – 464 с.