МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
КАНІВСЬКИЙННВК
Контрольнаробота
здисципліни___________________
натему
«Економічні потреби та інтереси. Економічна система. Способи і типи суспільноговиробництва. »
Перевірив: Виконав:
Посада керівника студенткаІ курсу
групи__________
Штефан Тетяна
Канів– 2008 р.
ЗМІСТВСТУП1. Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація. Економічні інтереси;
2. Технологічний спосіб виробництва.Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва;3. Економічна система й економічний лад суспільства;
4. Основні сучаснісоціально-економічні системи та їх еволюція.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Сутність потребособливості розвитку їхВизначнімислителі, політологи, економісти минулого і сучас-ності — Дж. Гобсон, К. А.Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребахвираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.Потреби — це категорія, що відбиває ставлення людей доумов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кількатипів відносин, що характеризують зв'язок людей з умова-ми життєдіяльності:ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); доіснуючих засобів життя (потре-би у засобах виробництва і предметах споживання);до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальномустатусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, твор-чій праці,у відпочинку та ін.).Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлен-нянових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умовжиттєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад,потреба у підвищенні швидкості пересуван-ня, яка виникає як бажання змінитиіснуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання щевідсутні, тому воно втілюється в казкових килимах — літаках. Проте потреба вжеви-никла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задо-волення — до винаходу автомобіля, поїзда, літака.Напідставі загального визначення можна конкретизувати уяв-лення про потреби якпредмет дослідження економічної теорії.Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.
Економічна система — це об’єктивна єдністьзакономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. Воснові економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість —органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісноїоднорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування.Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивнихсил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даноїточки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні таутворюють систему.
Складові економічноїсистеми
Матеріальною основоюекономічної системи є продуктивні сили. Їх розвиток, як і кожне економічнеявище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитисясаме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповіднізакономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильногозростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їхелементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактора продуктивних сил;різнобічного гармонійного розвитку людини і т. ін.
Типи економічних систем
Людське суспільство,розвиваючись, використовувало різні економічні системи. Розглянемо основні зних. Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, якізавжди передавались із покоління до покоління. Саме ці обставини визначали, щовиробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системинедостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізмрозвитку суспільства.
Суспільневиробництво і його роль у житті суспільства
Первісну основу життястановить суспільне виробництво. Перш ніж займатися наукою, мистецтвом,політикою і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя: дах надголовою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складного клубкасуспільних відносин, розкрити господарські зв'язки, соціальні процеси івизначити спрямованість, тенденції в їхньому русі, нам насамперед необхіднорозглянути суспільне виробництво, як джерело всякого благополуччя.
Виробництво — не єдинийфактор, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвитоквпливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьмизнання і досвід, кількість народонаселення та інші фактори. Однак певного результатусуспільство може досягти лише в тому випадку, якщо використовує ефект,закладений у цих факторах, у процесі виробництва.
Під виробництвом розуміється процесвпливу людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тихчи інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини,предмети праці і засоби праці.
1. Економічні потребисуспільства: сутність і класифікація. Економічні інтереси
Кінцевою метоювиробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство(незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальнанація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три основнівзаємозалежні економічні проблеми:
· щоповинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якійкількості)?
· яквироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?
· длякого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними таодержувати від них користь)?
Ці питання — основні ізагальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процесвиробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а зіншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства,для виробництва цих благ.
Сутність потреб та їхкласифікація
Людина має споживати, щобжити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формуєсукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дужерізноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше,враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметамипершої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожноїлюдини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметіврозкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.
Потреби існують у всіхлюдей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливістьцих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресуютьі його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюютьсядуховні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілийланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять новупотребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якійкраїні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самогонародонаселення Землі.
Таким чином, висновокоднозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмеженіпотреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного законузростання потреб.
Потреба — це природний потяглюдини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття іпороджує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотивирушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів,бажань, цілей і т. д.
Загальна класифікаціяпотреб характеризує їх як: базові — по-вітря, їжа, вода; породжені розвиткомцивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні —дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку;нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадськийпорядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт,відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні —розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці,задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.
Потреби також поділяютьсяна економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містятьматеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.
За характером задоволенняпотреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметівособистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, якіскладають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видівпотреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.
Відома класифікаціяпотреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічніпотреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні;потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняютьсяпотреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженнісуспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені.Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені іна їх виготовлення потрібні ресурси.
Поняття «ресурси» та їхкласифікація
Ресурси (фактори) виробництва —це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всіприродні, людські, а також створені людиною ресурси, що використовуються увиробництві. Різноманітні ресурси можна класифікувати відповідно до різнихпідходів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (абосировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людськіресурси — праця і підприємницька діяльність.
Потреби необхіднозадовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується налімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб навсіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямованана подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вжечерез те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння,кваліфікація, вид використовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів маютьвідтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.
Тож, земля — ценасамперед просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ. На нійрозташовуються країни, держави. Історично склалося так, що одні країнималенькі, інші — великі. Проте території всіх країн мають свої кордони, хочаступінь обмеженості різноманітний. Земля до того ж і сама є виробничим чинникомабо ресурсом. На ній вирощують врожай — де більший, де менший. Крім цього, унадрах землі ховаються незліченні багатства у вигляді мінералів, газу, нафти іт. д. Але й вони обмежені за своєю природою. Зробити або нагромадити землюнеможливо. Вона — природний чинник.
Під капіталом розуміютьзасоби виробництва: сировину, матеріали, машини, устаткування, будинки,споруди, транспорт, зв’язок. Вони всі є продуктом праці і вже через це маютьобмежений характер. Крім того, їх лімітованість визначається обмеженістю земліта її надр, звідки добуті врешті — решт усі наші матеріальні блага.
Капітал до того ж маєвластивість старіти, зношуватися. Отже, частина нового капіталу йде на замінустарого. Тому процес подолання обмеженості цього ресурсу стикається з великимискладнощами, хоча людина постійно переборює їх. Капітал, на відміну від землі,є ресурсом економічним.
У процесі праці людинареалізує всю сукупність своїх фізичних і духовних можливостей: знання, вміння,кваліфікацію, тобто усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня йогоісторичного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо,оскільки в кожний даний момент наш досвід, знання упираються у свої межі. Минамагаємося перетинати їх, рухаємося вперед — межа відсувається, але не зникає.У цьому й полягає суть обмеженості ресурсів. Тому суспільству потрібно завждивибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це порушує проблемураціонального ефективного господарства (виробництва).
Оскільки потребисуспільства безмежні, а засоби їх задоволення завжди обмежені, передсуспільством у кожний даний момент, а значить так само завжди постає проблемавибору. Виникає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагаліжертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночаснимскороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникаєпроблема виробничих можливостей. Звідси — розвиток виробництва на основізадоволення потреб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.
Економічні інтереси: сутність і класифікація
За Марксом, економічнівідносини кожного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Тож,економічні інтереси являють собою об’єктивні, зумовлені відносинами власностіспонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволенняпотреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступаютьформою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічніінтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Взагалі інтерес— ка-тегорія об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивності інтереси можнакласифікувати як: особисті, групові, колект ивні, національні, відомчі,регіональні, загальнолюдські, суспільні. З цього погляду економічні інтересиявляють собою господарську мотивацію, у разі реалізації якої суб’єкт відносинзабезпечує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження,саморозвиток.
У системі інтересіввиокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересівостанні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці,інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові,майнові та ін.
З погляду часовихаспектів інтереси розрізняють як поточ-ні і перспективні, з позиціїусвідомлення вони бувають істин-ні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіямиінтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, господарюючі суб’єкти іт. д.
У реальному житті єдністьінтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії івзаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо небуде реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції,суспільства в цілому.
2. Технологічний спосібвиробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва
Суть іперіодизація НТП, концепція його прогнозування
Науково-технічнийпрогрес – цебезперервний і складний процес відкриття і використання нових знань і досягненьв господарському житті. В результаті НТП відбувається розвиток і вдосконаленнявсіх елементів продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили,технології, організації і управління виробництвом.
Безпосереднім результатомНТП є інновації або нововведення. Це зміни техніки і технології, в якихреалізуються наукові знання. У своєму розвитку НТП прошел декілька етапів. Першийетап – перша промислова революція кінця XVIII – початки XIX століття. Перехіддо машинного виробництва на науковій основі. Другий етап – друга промисловареволюція кінця XIX – початки XX століття. Розвиток продуктивних сил намашинній основі, зміна енергетичної основи виробництва, розвиток науки на базітехніки, перехід до стадії автоматизації виробництва, створення нових галузей.Третій етап – третя промислова революція середини XX століття, перерісша внауково-технічну революцію (НТР). НТР – це корінне якісне перетворенняпродуктивних сил на основі перетворення науки на провідний чинник виробництва,безпосередню продуктивну силу.
У останні десятиліття XXстоліття почали складатися ознаки нового четвертого етапу промисловоїреволюції.
Його основні межі:
1. Регулювання взростаючих масштабах біологічних процесів і систем; комплексна автоматизаціявиробництва;
2. Новий вигляденергетики; технологія виготовлення нових матеріалів і ін.
Узагальнювальне вираженнявпливу НТП на процес відтворення – це зміна співвідношення між екстенсивним іінтенсивним зростанням на користь останнього. Головний результат НТП – цепідвищення економічної ефективності, яка формується і матеріалізується увиробництві.
На всіх етапах розвиткуНТП здійснювався в наступних формах: еволюционой, революційною і комбінованою. Прогнозуванняі регулювання розвитку науки і техніки здійснюється за допомогою системинаступних прогнозних документів: загальнодержавного прогнозу науково-технічногорозвитку на строк до 15 років; приватних науково-технічних прогнозів намакроекономічному і галузевому рівнях на 5-10 років; державних цільовихнауково-технічних програм на 10-15 років.
Об'єднує вказанідокументи державна науково-технічна політика. У загальнодержавному прогнозінауково-технічного розвитку містяться: техніко-економічна оцінка найважливішихдосягнень вітчизняної і світової науки і техніки; виводи про використаннянауково-технічних досягнень в народному господарстві; визначення пріоритетнихнапрямів НТП і першочергових міжгалузевих науково-технічних завдань; варіанти доріг і засобів вирішення цих завдань; оцінкасоціально-економічних наслідків НТП. Представлені в прогнозі напрями носятьглобальний характер в рамках довгострокової стратегії науково-технічногорозвитку країни. При розробці приватних науково-технічних прогнозів як об'єктипрогнозування можуть виступати різні напрвленія НТП, а також основні стадіїінноваційного циклу. Перспективні (на 5-10 років) і річні приватнінауково-технічні прогнози грають важливу роль в державному регулюванні НТП.Вони можуть розроблятися на всіх рівнях управління (народне господарствокраїни, республіка, край, область, міжгалузевий комплекс, галузь,підприємство). Державні цільові науково-технічні програми розробляються понайважливіших проблемах і найбільш перспективних напрямах науки і техніки, щомають загальнодержавне значення і міжгалузевий характер. Ці програми направленіна створення нових поколінь техніки і базових технологій і розробляються настрок до 10-15 років, що охоплює весь інноваційний цикл нововведень. Виділяютьфедеральні, галузеві, регіональні і міждержавні науково-технічні програми. Державнанауково-технічна політика виражає відношення держави до наукової інауково-технічної діяльності, визначає цілі, напрями і форми діяльності органівдержавної влади РФ в області науки, техніки і реалізації досягнень науки ітехніки.
Її основними цілями є: розвиток,раціональне розміщення і ефективне використання науково-технічного потенціалу; забезпеченняпрогресивних структурних змін в області матеріального виробництва, підвищенняйого ефективності і конкурентоспроможності продукції; найважливіших соціальних завдань; зміцнення обороноздатностікраїни; поліпшення екологічної обстановки і ін. В умовах ринкової економікиодним з головних є питання про джерела і принципи фінансуваннянауково-технічної діяльності. У РФ відповідно до законодавства фінансовезабезпечення наукової і науково-технічної діяльності збільшення вкладу науки і техніки в розвиток економікидержави, реалізацію грунтується на його цільовій орієнтації і множинностіджерел фінансування. Фундаментальні наукові дослідження фінансуються переважноза рахунок засобів федерального бюджету. Федеральні науково-технічні програми,пріоритетні прикладні наукові дослідження і експериментальні розробкифінансуються за рахунок засобів федерального бюджету, фондів підтримкинауково-технічної діяльності і в порядку пайової участі за рахунок організацій,об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. Роботи регіональногозначення можуть фінансуватися за рахунок засобів бюджетів суб'єктів РФ,місцевих бюджетів, регіональних фондів і в порядку пайової участі за рахунокзасобів організацій, об'єднань, банків і інших господарюючих суб'єктів. У РФдіють також державні, недержавні і міжнародні фонди підтримки наукової іначно-технічної діяльності. Наукова і науково-технічна діяльність можездійснюватися також за рахунок грантів.
3. Економічнасистема й економічний лад суспільства
Будь-яке суспільство являє собоюсоціальну систему.
Соціальна система — це складно організованавпорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та їх суспільнихугрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальноїсистеми є економічна система.
Економічна система — це сукупність усіх видівекономічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої навиробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулюванняекономічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементамиекономічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносинивласності та господарський механізм.
В цілому під економічною системоюрозуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.
В економічній літературі визначаютьрізні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізаціїекономічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосібвиробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.
Економічні системи поділяють наринкові, адміністративно-командні, змішані перехідні та традиційні.
Ці моделі різняться, насамперед формою власності на ресурси (матеріальніі капітальні) та способом управління ікоординації економічної діяльності.
Класична ринкова економічна система має наступні ознаки:
1) приватнавласністьнаресурси;
2) самостійністьучасниківекономічногопроцесу;
3) конкуренціясуб'єктівгосподарювання;
4) ціновакоординаціяекономічноїдіяльностітауправління, асаме: формуванняекономічнихпропорційвідбуваєтьсяпідвпливомдинамікицінтаконкуренції, аціноутворення— підвпливомпопитуіпропозиції;
5) державаобмежуєтьсязахистомприватноївласностітазабезпеченнямналежноїправовоїструктури, щосприяєсвободіпідприємництва;
6) функціонуєвеликакількістьвиробниківоднорідноїпродукції, якіневзмозівпливатинарішенняодинодного;
7) неіснуєобмеженьвінформаціїпропопит, пропозицію, ціни, якість; відбуваєтьсявільнеціноутворення, відсутніштучнібар'єридлятоварногорухуірухукапіталу.
Монополістична ринкова економічнасистема характеризується:
1) невеликоюкількістювиробниківпевноготовару;
2) йогодиференціацією(відмінностямиторговоїмарки, якості, технічноїхарактеристики);
3) дефіцитомнеобхідної інформації;
4) утрудненимдоступом до ресурсів;
5) погодженістю дійучасників ринкових відносин.
Командна економічна система функціонує на таких засадах:
1) діяльністьгосподарських суб'єктів регулюється централізовано державою;
2) макроекономічніпропорції формуються на базі директивних планів; 3) ціни встановлюютьсяадміністративним шляхом.
Командні економічні системихарактеризуються такими основними ознаками:
а) суспільною власністю на всіматеріальні ресурси;
б) колективним прийняттям економічнихрішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування.
Змішана (ринково-державна) економічнасистема єпроміжною між чистою ринковою і командною.
Уряд тут відіграє активну роль:
а) сприяєстабілізації і зростанню економіки;
б) забезпечує економіку деякимитоварами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязіабо й зовсім не постачаються ринковою системою;
в) модифікує розподіл доходів іресурсів тощо.
Розрізняють також перехідні татрадиційні економічні системи.
Перехідні економічні системи - це різновид змішаної в періодтрансформації економічної системи з одного в інший функціональний чифункціонально-історичний тип.
Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинутих країн(Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). Це — економічні системи, в якихтехніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях;спадковість і касти диктують економічну поведінку індивідів, що зумовлює чітковиражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадженняінновацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і загрожуютьстабільності суспільного ладу.
Поширеною є також класифікаціяекономічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвиткупродуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне (аграрне) суспільство — економічну систему, у якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство,основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, щоґрунтується на автоматизованій праці. В даний час в розвинутих країнах зринковою економікою формується інформаційне суспільство.
Марксистській науці притаманнийформаційний підхід до типізації суспільства. Суспільно-економічна формаціярозглядається як єдність базису і надбудови. Під базисом розуміють спосібвиробництва, тобто єдність продуктивних сил та економічних(виробничих)відносин. Під надбудовою — особливу організація політичних,правових, ідеологічних, національних, сімейних і інших суспільних відносин іінститутів.
У розвитку людства виділяється рядпослідовно змінюючих один одного способів виробництва і відповідносуспільно-економічних формацій.
Прийнято вважати, що класичнийприклад зміни способів виробництва продемонстрований у Європі. На європейськійтериторії послідовно складалися, змінюючи один одного, первіснообщинний,рабовласницький, феодальний, капіталістичний, тасоціалістичний лад.
Для первісного ладу характерна зрівняльність розподілу,що було наслідком вкрай важкого існування наших предків. Жоден з них поодинціне міг прогодували навіть самого себе. З ростом продуктивності праці,створенням матеріальних благ у розмірах, що перевищують безпосередні потреби,стала поступово складатися майнова нерівність, що і привело потім дорозкладання первісного суспільства і появі експлуатації людини людиною.
У рабовласницькому і феодальномусуспільствахголовні засоби виробництва (інасамперед земля) належали панівним прошаркам, класам і державі. Вони,використовуючи силу політичної влади, сприяли відтворенню відносинексплуатації, особистої залежності безпосередніх виробників від своїх хазяїв — рабовласників та феодалів. Усе це на визначеному етапі почало стримуватирозвиток продуктивних сил. Найбільш відчутний імпульс для свого розвиткупродуктивні сили одержали лише в зв'язку з появою капіталістичних відносин,коли виробники стали прагнути до удосконалення знарядь праці, щоб збільшитикількість продукції, що поставляється на ринок.
4. Основні сучаснісоціально-економічні системи та їх еволюція
Під системою розумієтьсясукупність елементів, які взаємодіють і становлять цілісне утворення, що маєнові властивості, яких немає в її елементів.
У світі все системне,але, незважаючи на спільність, системи мають свої специфічні риси йзакономірності. Особливо великі відмінності властиві соціальним системам,оскільки невід'ємним елементом тут є людина, групи людей, які беруть активнуучасть у формуванні їх, впливають на характер зв'язків і стосунків, на"їхні функціонування й розвиток.
Соціальні системи можнаумовно підрозділити на три види: соціально-політичні (політичні партії,громадські рухи, урядові угруповання і т. ін.), соціально-культурні (наукові,творчі і т. ін), соціально-економічні (суспільне виробництво, галузі економіки,організації, підприємства і т. ін).
Будь-яка з них являєсобою сукупність елементів. Елемент завжди є частиною системи, яка утворюєструктури. Наприклад, підприємство є елементом виробничого об'єднання,корпорації або концерну як системи. Разом з тим саме підприємство — це складнасукупність елементів (цехів, служб, відділів). Елементу притаманні одна абодекілька властивостей, які визначають його місце у внутрішній організаціїсистеми. Водночас своє призначення він може виконувати тільки, якщо взаємодіятимез іншими елементами системи.
Кожна соціальна системаскладається з двох самостійних, але взаємопов'язаних підсистем: керованої \керуючої. До керованої належать усі елементи, які забезпечують безпосереднійпроцес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг. До керуючої —всі елементи, які забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованоговпливу на колективи людей у керованій системі. Найважливішим елементом керуючоїпідсистеми є організаційна структура управління.
Кожна з названихпідсистем має свої особливості. До того ж, говорячи про систему і сукупність їїелементів, слід звернути увагу на те, що в самій соціальній системі і в їївеликих частинах (керованій і керуючій підсистемах) явно проглядаютьсяоднорідні групи елементів, які утворюють своєрідні системи меншого рівня:технічну, технологічну, організаційну, економічну і соціальну (у вузькомурозумінні).
Технічна система являєсобою пропорційне поєднання технічних засобів із багатьох окремих видів різногообладнання. Наприклад, у соціально-економічних системах вона виражає виробничіпотужності підприємства, організації, галузі, за допомогою яких люди здатнівиробляти продукцію в певній кількості і заданої якості.
Технологічна системаоснована на поділі політичної діяльності, матеріального або духовноговиробництва на стадії і процеси. її елементами є предмети праці, окреміоперації і процеси. Ця система — особливий набір правил і норм, що визначаютьпослідовність операцій у процесі матеріального і духовного виробництв ікерування ними.
Організаційна система задопомогою розробки структури управління, відповідних положень і конструкційдозволяє раціонально використовувати технічні засоби, предмети праці,інформацію, трудові ресурси.
Економічна система являєсобою єдність господарських і фінансових процесів та зв'язків, форм власності.
Соціальна система єсукупністю соціальних стосунків, утворюваних внаслідок спільної діяльностілюдей, соціальних груп. Саме вона спільно з економічною системою визначає ціліматеріального і духовного виробництв, суспільної політики, формує принципи іметоди їх організації.
Всі перераховані системивзаємопов'язані, складають у своїй єдності цілісний організм. Водночастехнічна, технологічна і організаційна системи в сукупності забезпечують і характеризуютьорганізаційно-технічну сторону управління, а економічна й соціальна —соціально-економічну.
Таким чином, кожна ланка,яка характеризує рівень управління соціальними системами, складається зкерованої і керуючої підсистем, що перебувають у взаємному зв'язку ізалежності. Так, підприємства є первинними ланками в ієрархії управліннягалузями, регіонами. Вони являють собою частину структури економіки і в той жечас — основні ланки всього промислово-економічного комплексу, що визначаютьекономічну структуру сучасного суспільства.
Зв'язок між керуючою ікерованою системами здійснюється за допомогою інформації, яка служить основоюдля вироблення управлінських впливів і рішень, що надходять із керуючої системив керовану для виконання і навпаки — для корекції рішень.
Кожна соціальна системасамокерована. В той же час у процесі управління вона зазнає зовнішніх впливів.Зовнішні і внутрішні впливи в будь-якій системі тісно пов'язані між собою івзаємно зумовлюють один одного: чим значущіший один, тим менший другий.
Діяльність і розвитоксистеми підпорядковані глобальній меті, а її елементи і підсистеми — вирішеннюлокальних завдань. Функціонування таких систем і управління ними є і процесомзбереження їх цілісності і визначеності, і процесом, переведення в новийякісний стан.
Проте соціальні зміни,динаміка життя не зводяться до лінійних процесів — це наслідки складноговзаємопроникнення явищ. Людська історія як цілісний процес, якийсаморозвивається, має яскраво виявлений нелінійний характер.
Стилю мислення,характерному для нелінійності, властива готовність до сприйняття нового. Чимбільші масштаби нелінійності, тим глибші і значущіші нововведення, яких слідочікувати. Аналіз суспільства, соціальних процесів потребує виробленняметодології дослідження закономірностей виникнення, розвитку, функціонування ізагибелі соціальних систем різного рівня складності, що неможливо без виходу зарамки лінійності.
У світоглядному планіідею нелінійності може бути подано за допомогою:
— ідеїбагатоваріантності, альтернативності шляхів еволюції;
— ідеї вибору з данихальтернатив;
— ідеї темпу еволюції(швидкості розвитку процесів у середовищі);
— ідеї необоротностіеволюції.
Будь-яка природна система(також будь-яке соціальне угруповання) може існувати лише в тому випадку, якщоїї значущі параметри, змінюючись, все ж таки не виходять за визначені рамки.
Соціальна ентропія,неминуча в будь-якому осередку суспільства, веде до зростання дезорганізації,збільшення кількості помилок у відтворенні культури, руйнування соціальнихстосунків, послаблення відтворювального процесу, зниження його ефективності.Тому можуть бути тільки соціальні утворення, що володіють достатньою здатністюпостійно спрямовувати свою енергію, творчі сили проти ентропійних процесів,проти їхніх джерел.
Зіткнення соціальноїентропії і активної конструктивної дії може розглядатися як серцевинажиттєдіяльності суспільства, як центр його боротьби за власне існування — відсуспільства в цілому до малої соціальної групи.
Перехід через поріг мірисоціальної ентропії, який умовно називають першим, приховує у собі негативнінаслідки. Дезорганізація після цього може, як вважають багато дослідників,відбуватися швидше і в більших масштабах, ніж це дозволяють історичніможливості, що склалися, саморозвитку суспільства-суб'єкта.
У цьому випадку можеспостерігатися необоротне зростання дезорганізації, тобто перехід через другийпоріг, або поріг необоротності, а це може означати національну катастрофу,банкрутство, розпад і т. ін.
Є третій (проміжний) стан— розкол, застійна соціокультурна суперечність, що виникає на грані порогунеоборотності, але все ж таки опирається на здатність утриматися на краюкатастрофи, постійно перебувати в надзвичайній передкатастрофічній ситуації.
Сказане виводить нас нафеномен самоорганізації. На цей час завдяки опублікованим книгам І. Пригожината його колег із Брюсельського Вільного університету значного поширення набулиуявлення про становлення порядку через хаос, про біфуркаційні зміни,необоротність часу, про несталість як фундаментальну характеристику еволюційнихпроцесів.
З'явилися фундаментальніколективні дослідження, присвячені тим революційним змінам у картині світу, вметодологічних підвалинах науки, в самому стилі наукового мислення, яківикликані розвитком теорії самоорганізації (синергетики).
Синергетика вражаєнезвичайними ідеями та уявленнями.
По-перше, стає очевидним,що не можна нав'язувати шляхи розвитку складноорганізованим системам. Замістьцього конче потрібно зрозуміти, як можна сприяти їхнім власним тенденціямрозвитку, як виводити системи на ці шляхи. Якщо говорити загалом, то важливоосягнути закони спільного життя природи і людства. Проблема керованого розвиткунабуває, таким чином, форми проблеми самокерованого розвитку.
Пригожий Ілля Романович(нар. 1917 р.) — бельгійський фізико-хімік російського походження, лауреатНобелівської премії з хімії за 1977 p., засновник найбільшої наукової школи,один із творців синергетики.
По-друге, синергетикадемонструє нам, яким чином і чому хаос може поставати як начало, яке творить,конструктивний механізм еволюції, як із хаосу може розвинутися власнимизусиллями нова організація.
Через хаос здійснюєтьсязв'язок різних рівнів організації. В певні моменти — моменти несталості — малізбурення, флуктуації можуть розростатися в макроструктури.
Водночас в особливихстанах несталості соціального середовища дії буквально кожної окремої людиниможуть впливати на макросоціальні процеси. Звідси — необхідність усвідомленнякожною людиною своєї величезної відповідальності за долю всієї соціальноїсистеми, всього суспільства.
По-третє, синергетикасвідчить, що для складних систем, як правило, є декілька альтернативних шляхіврозвитку, однак при цьому з вибором шляху в точках галуження (біфуркації),тобто на певних стадіях еволюції проявляє себе якась зумовленість розгортанняпроцесів. Справжній стан системи визначається не тільки її минулим, історією,вона формується й з майбутнього, відповідно до прийдешнього порядку.
По-четверте, синергетикавідкриває нові принципи «збирання» складного еволюційного цілого з частин,побудови складних структур, що розвиваються, з простих. Але об'єднання структурзовсім не зводиться до їх простого складання — ціле вже не дорівнює сумі його
складових.
По-п'яте, синергетика даєзнання про те, як належним чином оперувати складними системами і як ефективнокерувати ними. Тут головне — не сила, а правильна топологічна конфігурація,архітектура впливу. Досить сказати, що малі, але правильно організовані —резонансні — впливи на складні системи надзвичайно ефективні (за принципамидревнього даосизму: слабке перемагає сильне, м'яке перемагає тверде, тихеперемагає гучне).
По-шосте, синергетикарозкриває закономірності і умови перебігу швидких, лавиноподібних процесів іпроцесів нелінійного зростання, то самостимулюється. Важливо зрозуміти, якможна ініціювати такого роду процеси у відкритих нелінійних середовищах(наприклад, в економічному, політичному, соціально-культурному та ін.) і якимиє вимоги, що дозволяють уникати ймовірнісного розпаду складних структур,моментів максимального розвитку.
Отже, синергетикаприходить загалом до знаменного результату. Хоча все у світі стале, але тількивідносно, до певної міри, на якійсь, хай і тривалій, стадії розвитку.Складноорганізовані системи мають властивість розпадатися, сягаючи свогорозвинутого стану. Сталість виростає з несталості, внаслідок несталості, бонародження нового структурного утворення пов'язане з випадковістю, хаосом. Асталість рано чи пізно обертається несталістю.
Визнання необхідноїконцентрації зусиль суспільства на боротьбу за своє збереження і розвитокробить особливо доконечним:
— визначення діапазонузначущих параметрів існування суспільства;
— виявлення характерутраєкторії ймовірного руху розглядуваного параметра між його пороговимизначеннями, численності припустимих варіантів цього руху, його швидкості;
— оцінка впливу змінцього параметра на економічні, соціальні, екологічні, демографічні, політичніхарактеристики І т. ін.;
— формування конкретноїстратегії життєдіяльності суспільства для забезпечення його власноговідтворення на основі знання своїх найважливіших параметрів і характеру їхніхзв'язків між собою.
Водночас особлива увагадо дослідження об'єктивних засад соціального прогресу не повинна затулятисуб'єктивно-діяльнісні характеристики суспільства, соціальну якість його життя.
Людина не повиннарозчинитися, загубитися в системі соціальних стосунків, у взаємодії елементів іпідсистем суспільного цілого.
Такий підхід спрямованийна постійне подолання суперечності між зовнішньою зумовленістю людської поведінкиі свободою волі, між взаємодією, організацією людей і самореалізацією людськоїсутності, самодіяльністю індивіда.
Розв'язання суперечностіміж «взаємо-» і «само-» багато в чому залежить від якості управління:державного, регіонального, місцевого, корпоративного і т. ін. Це особливоважливо на нинішньому етапі розвитку українського суспільства в новихполітичних і соціально-економічних умовах.
Головне в реформах, щопроводяться, — їхній реальний, а не декларований зміст, становлення і зміцненняукраїнської державності, формування нового способу життя людей, інакше кажучи,саме реформування ставиться в пряму залежність від соціально-гуманістичноїзрілості суспільних стосунків. Ось чому принципово важливо з'ясовувати, якасправжня ціна тих або інших реформ.
Сьогодні доводиться зжалем констатувати, що намічена мета — побудова сучасної правової держави —досягається далеко не завжди цивілізованими методами. Соціально-гуманістичнийпідхід потребує конкретного визначення, що дають людині кардинальні реформи в економіці,в соціальній, духовній, політичній сферах, чи стає вона внаслідок цихперетворень розумнішою, добрішою, фізично міцнішою, духовно багатшою; чисприяють накреслювані плани повсюдному утвердженню гуманно-колективістськогоспособу життя людей, формуванню громадянського суспільства.
Конче потрібнадіалектична ґрунтовність у модернізації країни. Відомо, що будь-який історичнийчас суперечливий, але нинішній, як бачимо, особливо. Щоб розплутатинайскладніший клубок проблем і суперечностей, треба знати, де та нитка, з якоїслід починати. Такими вузловими моментами, очевидно, є суперечності сутнісногопорядку.
Поєднання об'єктивації ісуб'єктивації в управлінні дозволяє змістити акцент на процес взаємо- ісамореалізації людини в конкретно-історичних суспільних відносинах —економічних, політичних, духовних, екологічних та інших.
І критерій тут цілкомвизначений, а саме: як відтворюється і реалізується людинотворчий потенціаллюдини. Якщо сила взаємопокладання суспільно-колективістського і особистогозгасає, це певний симптом кризи в управлінні, а отже, вкрай потрібен пошукдосконаліших моделей суспільного розвитку.
ВИСНОВОК
Отже, будь-яке суспільство являє собоюсоціальну таекономічну систему.
Соціальнасистема — це складно організована впорядкована цілісність, що включаєокремих індивідів та їх суспільних угрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливоюпідсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система.
Економічна система — це сукупність усіх видівекономічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої навиробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулюванняекономічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементамиекономічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносинивласності та господарський механізм.
В цілому під економічною системоюрозуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.
В економічній літературі визначаютьрізні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізаціїекономічних систем є домінуюча форма власності, технологічний спосібвиробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.
Якщо людинаусвідомила свої економічні потреби і прагне домогтися їх реалізації шляхомпостановки, конкретної мети, то такі потреби виявляються як економічніінтереси. їх можна визначити з урахуванням різних суб'єктів господарськоїдіяльності.
Економічні інтереси — усвідомлені економні потребиокремих людей, трудових колективів, соціальних верств, груп і класів.
Економічні інтереси є також формою вияву різних типів і форм відносин власності. Відповідно до їх кількостірозрізняють кількість типів і форм економічних інтересів. Так, існування трьохосновних типів власності (приватної, колективної та державної) зумовлює існуванняприватних, колективних та суспільних інтересів.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. «Основи економічної теорії»;Мочерний. Київ – 2006.
2. «Глобальна соціальнаполітика»; Дікон Б. Пер. З англ – К., 1999. – 346 с.
3. «Соціальнітехнології»; Матвієнко В.Я. К.: Укр. пропілеї, 2001.
4. «Основи економічної теорії»; Базилевич.Київ – 2007.