Зміст
1. Теоретична частина
1.1. Фінансово-кредитна система країни. Державний бюджет, джерело йогоутворення і напрямок його використання
1.2. Експлуатаційні витрати судна та їх структура
1.3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати
2. Практична частина
2.1. Вирішити завдання
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Теоретична частина
1.1. Фінансово-кредитна система країни. Державнийбюджет, джерело його утворення і напрямок його використання
Фінанси — цеекономічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення івикористання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом, якорганізації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансівзумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва ізаконів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межахсуспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набуваютьнаціональних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, задопомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту інаціонального прибутку для утворення і використання грошових фондів нарозширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйомурівня життя людей.
Фінанси є основоюформування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізмуфункціонування виробництва і соціального розвитку.
За допомогоюфінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили, коштів труда і предметівтруда в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули іінтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумовизадоволення соціальних потреб суспільства.
Рушення фінансів«приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і сировинні ресурси,готові продукти виробництва, послуги, забезпечує зростання інтелектуальногопотенціалу і добробут суспільства загалом і кожної людини зокрема. Фінансовімеханізми «здійснюють» кругообіг придбаного капіталу і його нарощування.Рушення фінансів в економіці подібно рушенню крові в живому організмі і функціїїх зводяться до живлення своїх систем. Економіка, складовими частинами якої єтрудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал,формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.
Без постійногофінансового живлення складових частин економічної системи наступає їхнедієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова системавиступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їхвисокоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів дляздійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Дляздійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинназадовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належномурівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри. За формамиорганізації фінанси мають три рівні:
• фінансизагальнодержавні;
• фінансипідприємств і їх галузей;
• фінансинаселення.
Фінанси держави іпідприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством абокерівництвом галузі.
Загальнодержавніфінанси:
— державнийбюджет;
— бюджетдержавного соціального страхування;
— фонд коштівдержавного майнового, приватного майнового і особистого страхування;
— фонд коштівдержавного кредиту.
Фінансипідприємств і галузей національної економіки:
— фінансидержавних підприємств і галузей національної економіки;
— фінансикооперативних підприємств;
— фінанси приватнихпідприємств;
— фінансигромадських організацій.
Кожна ланканаціональної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферуфункціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.
Основоюзагальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розкладмайбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно.Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному іполітичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державногосуспільного устрій.
Система фінансівв Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як національна. До того часувона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньоїрадянської держави і залежала від його фінансової політики.
Характерфінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання ібув витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутністьстимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств впромисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємствапостійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, щопідривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда.Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах,певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цихфінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологіювиробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати підчас створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси,розраховувати витрати на виробництво.
Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка ббула позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективнийтруд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддямперебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйомужиттєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлюєдержавна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини.Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупністьекономічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподілсукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення івикористання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективноговиробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу.
Перехід економікиУкраїни до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансовоїсистеми показують, що держава орієнтується на посилення економічноїнезалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнароднихфінансово-торгових розрахунках.
Бюджетна системаскладається з двох частин:
• прибуткової;
• витратної
Перша частиназабезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша — розподілакумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби. Інструментомформування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки цеобов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, яківносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяютьна прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковийподаток), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих — мито, податокна додану вартість, акцизи і інші.
Податкова системає основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме радиформування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування івикористання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.
Податковаполітика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від їїгнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема настимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи найкращої єтака система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків іменшає частка непрямих.
Кредитна системаце сукупність банків і інших кредитно-фінансових інститутів, діючих на ринкупозикових капіталів і що здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошовогокапіталу.
Складовимикредитної системи є:
— сукупністькредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування;
— системакредитно-фінансових інститутів.
Кредитна системаяк сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали,прибутки і заощадження різних верств населення і надає їх в позику фірмам,уряду і приватним особам.
Основою кредитноїсистеми історично є банки. Перші попередники сучасних банків виникли уФлоренції і Венеції (1587 р.) на основі обмінної справи обміну грошей різнихміст і країн. Головними операціями банків були прийом грошових внесків ібезготівкові розрахунки. Пізніше за таким принципом виникли банки в Амстердаме(1609 р.) і Гамбурге (1618 р.). Останні спеціалізувалися на обслуговуванніторгівлі, і така важлива функція як випуск кредитних грошей у них не буларозвинена.
Отже,кредитно-фінансові інститути поділяються на:
— центральнібанки;
— комерційнібанки;
— спеціалізованікредитно-фінансові інститути.
Центральні банкице банки, що здійснюють випуск банкнот і що є центрами кредитної системи. Вонизаймають в ній особливе місце і є, як правило, державними установами.
До основнихфункцій центрального банку відносяться наступні:
Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і ранішенеобхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитноїсистеми, яка повинна мати кошти остаточного погашення боргових зобов'язань. Функціяакумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків, тобто кожнийбанк, член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати на резервномурахунку в Центральному банку суму в певній пропорції до розміру його внесків.Одночасно Центральний банк по традиції є охоронцем офіційних золотовалютнихрезервів країни.
Функціякредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної економіки придержавній монополії на кредитну діяльність, а також для перехідного періоду, щосупроводиться недостачею коштів в руках приватних фінансових інститутів. Меншвиявляється вона в розвиненій ринковій економіці, де подібне кредитування існуєпереважно в періоди фінансових труднощів.
Надання кредитіві виконання розрахункових операцій для урядових органів, оскільки в бюджетахрізного рівня акумулюється до половини і більше за ВВП країн. Дані коштинагромаджуються на рахунках в центральних банках і витрачаються з них. Прицьому центральні банки ведуть рахунки урядових установ і організацій. Крімтого, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державікредит в формі прямих короткострокових і довгострокових позик або купівлідержавних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядовихорганів операції із золотом і іноземною валютою.
Кліринговафункція або функція проведення безготівкових розрахунків. Так, в ряді країнцентральний банк веде операції по загальнонаціональному клірингу, виступаючипосередником між комерційними банками, розташованими в різних районах країни.Прикладом загальнонаціональної розрахункової палати може служити Федеральна резервнасистема Сполучених Штатів. Комерційні банки являють собою приватні і державнібанки, що здійснюють універсальні операції по кредитуванню промислових,торгових і інших підприємств, головним чином за рахунок тих грошових капіталів,які вони отримують у вигляді внесків.
Виділяютьдекілька їх функцій.
Акумулюваннябезстрокових депозитів, або ведення поточних рахунків, і оплата чеків,виписаних на ці банки.
Надання кредитівпідприємцям.
Особлива заслугакомерційних банків також складається в здійсненні розрахунків в масштабахусього національного господарства. На базі їх операцій виникають кредитні гроші(чеки, банківські векселі).
Спеціалізованікредитно-фінансові інститути включають банківські і небанківські організації,що спеціалізуються на певних видах кредитування. Так, зовнішньоторгівельнібанки спеціалізуються на кредитуванні експорту і імпорту товарів, а іпотечнібанки і компанії на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (земліі будівель).
Основу фінансовоїполітики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням івиконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державнийбюджет України — це головний фінансовий план країни, який віддзеркалюєсуспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спадвиробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатківбюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмоюсоціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконаннязазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямкуДержавний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм тасприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку Україниі Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення всистемі суспільно-економічних відносин.
Практика розвиткуфінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:
— по-перше,формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічногорозвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й уконтексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;
— по-друге,досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і державита розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік іперспективу;
— по-третє,виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічногорозвитку має проходити ж руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективнихнорм і методів організації фінансово-економічних відносин;
— по-четверте,підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципуформування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно йефективно впливають на виробництва, виконання показників економічного розвитку,а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається,та використання емісійних джерел поповнення бюджету;
— по-п'яте,проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальностіза стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвиткурегіонів, міністерств (відомств), держави ж цілому.
Бюджет є головнимфінансовим документом країни. Виходячи з нього можна зробити висновок, щовивчення бюджету (процесу його формування) є однією з першорядних задачеюекономічної науки.
Пояснення цьомулежить у зв'язках бюджетної політики з усіма сторонами економіки країни. Такпроцес формування бюджету тісно пов'язаний із податковим законодавством, атакож із процесом виробництва: або стимулює його, або натискає. З іншого боку,розподіл бюджетних засобів також тісно пов'язаний з виробництвом: фінансовівкладення направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуютьсясоціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здоров'яі т.п.
Формуваннябюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно збюджетним законодавством України:
1. КонституціяУкраїни
2. Бюджетнийкодекс України
3. Закон проДержавний бюджет на поточний рік
4. Інші закони,що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету МіністрівУкраїни; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішенняорганів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органівмісцевого самоврядування.
КонституцієюУкраїни (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системиУкраїни, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільногобагатства між громадянами і територіальними громадами.
Виключно Законпро Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави назагальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Такимчином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Урядпротягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципомбюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видаткиДержавного бюджету України мають бути оприлюднені.
На виконаннязавдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р.прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетногозаконодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися участині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4).Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетногопроцесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітленоміжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків міжбюджетами різних рівнів.
Крім виправленнячисленних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну системуУкраїни» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприянняшвидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому планіновий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчіакти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», вяких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої наобласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл іселищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважноз власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізмупрактичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскількилегше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети длязбалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищогорівня.
Відтеперзаконодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетівсамоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевихбюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а нестосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формуваннярегіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базінормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витраттого чи іншого регіону.
Водночас Кодексне ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки цесуперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним уКонституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджетимісцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні,обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.
Говорячи про іншіджерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, щоприймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основнінапрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд маєорієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.
1.2.Експлуатаційні витрати судна та їх структура
Виробничіпоказники роботи судна включають виробничі і фінансово-економічні показники,які складають систему експлуатаційно-економічних показників. Вони служать длярейсового плавання, аналізу і оцінки праці колективу судна.
Найважливішимипоказниками роботи судна є:
Виробничіпоказники за об'ємом транспортної роботи в нормо-годинах і об'єм перевезень уфізичних тоннах;
Економічніпоказники по доходах і витратах;
Розрахунковіпоказники, які показують використання судна по навантаженню, швидкості, часу,продуктивності праці, собівартості і рентабельності.
Вихіднимдокументом для розрахунку виробничих показників роботи судна є графік рухуфлоту. Тут приводяться технічні і технологічні норми на всі операціїтранспортного процесу (рух, обробки і обслуговування судів в портах).
Витрати зутримання судна в процесі експлуатації називаються експлуатаційними. Їхвеличина залежить від типу і потужності судна, тривалості експлуатаційногоперіоду, цін на паливо, мастило і інші матеріали, чисельності і посадовихокладів членів екіпажу, співвідношення часу, витраченого на рух і стоянки,встановлених норм амортизаційних відрахувань і інших показників.
Пароплавство ікомандний склад флоту повинні бути зацікавлені в тому, щоб витрати з утриманнясудна були якомога меншими.
Експлуатаційнівитрати судна складаються з наступних статей витрат:
заробітна плата(основна і додаткова);
відрахування досоціальних фондів споживання;
витрати на раціонколективного харчування;
витрати напаливо;
витрати намастило;
вартістьнавігаційних матеріалів;
витрати на зносмалоцінного і швидкощношувального інвентаря;
витрати назимовий ремонт;
витрати нанавігаційний ремонт;
витрати назимовий відстій;
амортизаційнівідрахування;
. витрати накомплексне обслуговування флоту;
суднові збори нанавігаційне обслуговування;
інші прямівитрати.
Підсумовуючи цівитрати грошових коштів по всіх статтях, визначаються загальні експлуатаційнівитрати по судну.
1.3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати
В основуекономічного підходу до обліку поточних витрат підприємства покладено:
А) витрати,які оцінюють фактичне використання ресурсів у поточних цінах придбанихресурсів;
Б) витрати,пов’язані з формуванням персоналу підприємства;
В) витративтрачених можливостей, тобто сума грошей, яку можна було б отримати при більшефективному використанні ресурсів.
Економічнийпідхід до визначення витрат походить з їх економічної природи (як витрати напросте відтворення ресурсів, що використовуються), а не з характеру та джерелвідшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідновключати всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в томучислі і непродуктивні витрати у зв'язку з порушеннями увиробничо-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, щовикористовуються тощо. Такий підхід відповідає інтересам власниківпідприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат,пов'язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначитиреальний фінансовий результат діяльності підприємства.
За економічноюсутністю поточні витрати підприємства являють собою сукупність затрат живої тауречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльностіпідприємства; а за натурально-речовим складом — спожиту частину матеріальних,трудових та фінансових ресурсів.
Таблиця1 Визначення поняття витрат підприємства№ Джерело Поняття 1 2 3 1 Економічна теорія Витрати — це виражені у грошовій формі витрати різних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу і розподілу продукції, товарів 2 П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності". З „Звіт про фінансові результати", 16 „Витрати" Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками) 3 Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджено наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002р. №145 Поточні витрати підприємства в торгівлі — це грошове відбиття живої та уречевленої праці на здійснення поточної торгівельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів 4 Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями Валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності
Витрати – цегрошова форма витрачених за певний період задіяних чинників виробництва,необхідних для здійснення підприємництвом своєї виробничої і реалізаційноїдіяльності.
Проте, вбухгалтерському обліку ми користуємось П(С)БО 16 «Витрати». Згідноцього положення витрати визнаються за наступних умов:
1. Зменшенняактивів або збільшення зобов'язань, яке призводять до зменшення власногокапіталу підприємства.
2. Визнання напідставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, якізабезпечує актив протягом декількох звітних періодів (наприклад, нарахуванняамортизації основних засобів, нематеріальних активів, тощо).
3. Негайневизнання, якщо економічні вигоди не відповідають критеріям активів підприємства(наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних боргів).
4. Можливадостовірна оцінка суми витрат.
Дотримання цієїумови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національнихстандартів.
2. Практична частина
2.1. Вирішити завдання
Обчислити часрейсу судна (tp). Вантаж – обладнання вагою Qп = 19000тн.Судно робить простий рейс між двома портами. Чиста вантажопідйомність Дч =20000тн. Відстань між портами L = 1420 миль. Швидкість в вантажі Vв= 15,3 милі/год. Час проходу каналів та вузькостей 0,7 діб. Норма завантаженняв Одесі Мз = 2400 тн/доб., норма розвантаження в Неаполі Мр= 2500 тн/доб. Простої у Неаполі (tпр = 0,8 діб). Визначити резервипідвищення ефективності праці судна в рейсі.
Розв’язання
За простоюформулою час рейсу судна – це відношення відстані до швидкості проходження цієївідстані.
/>
Але слідвраховувати коригування показника на тривалість проходу вузькостей та каналів.Обчислимо показник часу рейсу:
/>
Під резервамипідвищення ефективності праці розуміють відшукання невикористаних можливостейзбільшення обсягу і підвищення якості праці судна за рахунок економноговитрачання матеріально-технічних ресурсів, усунення будь-яких виробничих втрат,використання повного обсягу можливостей. Таким чином, резерв підвищення ефективностіпраці судна в рейсі можна визначити наступним чином:
/>
Отже, враховуючинеповне завантаження судна (на 1000 тн. менше за чисту вантажопідйомність),можна збільшити ефективність роботи судна в рейсі на 2,5 тн./доб.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. В. В. Винников, Е. Д. Крушкин, Н. А.Лущан «Экономика, организация и планирование работы морского транспорта».М. – «Транспорт».– 2001, 359 с.
2. Захаров В.Н.,Зачесов В.П., Малышкин А.Г. Организация работы флота, — М.: Транспорт, 1994.
3. Ирхин А. П.,Суворов В. С., Щепетов В. К. Управление флотом и портами: Учебник для вузов Подред. А.П. Ирхина, — М; Транспорт, 1986
4. Калюга Є.В.Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. -К.: Єльга,Ніка -Центр, 2002/
5. Бланк И.А.Управление предприятием. — М.: Ассоциация авторов и издатилей «Тандем». Изд-воЭКМОС, 1998.
6. Бутинец Ф.Ф.Бухгалтерський і управлінський облік Навч. посібник./ Ф.Ф. Бутинець, Л.В.Лижевська, Н.В. Герасимчук. – Житомир: ЖІТІ, 2000.
7. Бухгалтерськийфінансовий облік. Підручник./ За ред. проф Ф.Ф. Бутинця, – Житомир: ЖІТІ, 2000.
8. Горщар В. 1С:Облік витрат на виробництво продукції // Бухгалтерія – 2003-№35
9. Дорфман В.Облік матеріальних витрат у промисловості // Дебет-Кредит – 2002 — №10
10. Іванов Ю.,Котлярів Є. Реформована собівартість (калькулювання у прмисловості) //Бухгалтерія – 2001– №20/1