Міністерствоосвіти та науки України
«Київськийнаціональний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Центрпіслядипломної освіти
Контрольнаробота
натему:
«Господарствопервісного суспільства: типи і форми»
здисципліни "Історія економіки та економічної думки"
Виконав: слухач факультету
центр післядипломної освіти
спеціальність:
економіка підприємства
4 курс, 2 група
Гаркуша Д. О.
Перевірив:
стар. викладач Волкова О.М.
Київ-2010
План
Вступ1.Первісна доба –найдовша2.Палеоліт3.Неолітичнареволюція. Неоліт4.Бронзовий таранньозалізний вікПерелік використаної літератури
Вступ
Всі народи світупройшли через первіснообщинний лад. Виходячи з матеріалів, що служили длявиготовлення знарядь праці, історію людства прийнято ділити на кам'яний,бронзовий і залізний віки. Первісний спосіб виробництва в основномухронологічно збігається з кам'яним віком. У ньому можна виділити три періоди:
1) древній кам'янийвік, або палеоліт, – 2,5 млн. – 12 тис. років тому;
2) середнійкам'яний вік, або мезоліт, – XII – VIII тис. до н.е.;
3) новий кам'янийвік, або неоліт, –VIII – III тис. до н.е.
Якщо в основуперіодизації покласти такий критерій, як тип господарства, то можна виділити панування:
1) господарства,що привласнює,
2) виробляючі господарства.
З кам'яним віком збігаєтьсяетап господарства, що привласнює, але в неоліті відбувся перехід довиробляючого господарства – землеробства й скотарства, хоча їхні зародки виникли вдеяких народів ще в палеоліті й мезоліті. Цей перехід мав воістину всесвітньо-історичнезначення, і слідом за англійським археологом В.Г.Чайлдом його стали називати«неолітичною революцією».
1. Первісна доба — найдовша
Первіснообщинний лад – перша в історії суспільно-економічна формація, заснована на колективнійвласності окремих громад, засобах виробництва й зрівняльному розподілі. Заданими сучасної науки, первіснообщинний лад виник близько 2 млн. років тому,існував до V – IV тис. до н.е. Вся епоха виникнення йрозвитку первісного ладу ділиться на два періоди. Перший, котрий умовноназивають періодом дикості, тривав до 40-го тис. до первісної ери іхарактеризувався поступовим виділенням людини із тваринного світу, присвоєнням готових продуктівприроди, створенням перших найпростіших кам'яних знарядь праці, добуваннямвогню й виникненням виробничих відносин. Першим етапом формуваннясуспільно-економічних відносин була первісна людська череда, що займала певнутериторію і являла собою групу людей, що не мають професійних або соціальнихвідмінностей. Другий період — період родового ладу, або варварства, тривав від40-го тис. до V – IV тис. до н.е. Це був час повного утвердженнясистеми виробництв, відносин первісного суспільства. При родовому суспільствіосновним осередком був рід, що поєднував групу людей, зв'язаних кровнимспорідненням. Кілька родів становили плем'я. Період родового ладу ділиться на матріархат(материнська родова громада) і патріархат (батьківська родова громада). Основоювиробництв, відносин первісного суспільства була суспільна власність на засобивиробництва, що існувала в нерозвиненому виді. Фактично вона була общинною,груповою власністю. Для цього періоду характерні колективна праця й найпростішайого кооперація, заснована не на поділі праці, а на об'єднанні зусиль колективулюдей у добуванні засобів існування. У цих умовах праця окремої особистостііснувала як функція члена суспільства, організму, як безпосередньо суспільнапраця. Вся праця виступала як необхідна, а продукт — як необхідний продукт. Відсутністьприбавочного продукту не створювало матеріальних умов для експлуатації людинилюдиною. У зв'язку із примітивними засобами виробництва та неможливістюдобувати матеріальні блага поодинці, без колективної праці, головна метапервіснообщинного виробництва складалася не в задоволенні потреб окремих членівгромади, а в забезпеченні умов існування громади в цілому. Величезне значеннядля розвитку продуктивних сил мало зародження землеробства й тваринництва, щопривело до виникнення суспільств, поділу праці. Першим великим суспільним поділомпраці було виділення вівчарських племен. Це значно підвищило продуктивністьпраці й створило можливості для виробництва прибавочного продукту й розвитку обміну.Другий великий суспільнпий поділ праці – виділення ремесла, сприяло подальшомувдосконалюванню засобів праці й підвищенню його продуктивності. Нові засобипраці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальневикористання. Стала розвиватися індивідуальна праця, на основі якої поступововиникли приватна власність і приватне господарство, що породило майновунерівність та експлуатацію. Першою формою експлуатації чужої праці булаексплуатація рабів, яких брали в полон під час міжплемінних сутичок і воєн.Пізніше, у зв'язку з ростом майнової нерівності, у рабів почали перетворювати йсвоїх родичів, що потрапляли в боргову залежність. Так, відбувався класовийрозподіл суспільства на рабовласників і рабів, утворювалася нова системасуспільно – економічних відносин. Первіснообщинний лад змінився рабовласницькимладом.
2. Палеоліт
Палеоліт – древній кам'яний вік. Виділенийв XIX столітті Дж. Леббоком як перший інайбільш ранній період кам'яного віку. Датується приблизно часом від 3 млн. до10 тис. років тому. У період палеоліту почався й завершився процес виділеннялюдини із тваринного світу, заклалась найдавніша соціально-економічна формація – первіснообщинний лад. У тойчас були виготовлені перші знаряддя праці з каменю, дереза й кістки, виниклитрудові навички. Люди навчилися добувати вогонь, виготовляти одяг, споруджуватиперші житла, займатися полюванням і збиранням. Формування й розвитокнайдавнішого людського суспільства відбувалося в мінливих природно-кліматичнихумовах останнього, так називаного четвертинного (антропогенного) періоду вісторії Землі. Похолодання, що наступило з початком цього періоду,супроводжувалося заледенінням, періодичним утворенням у північних районахльодовиків. Відповідно до змін у характері знарядь праці й у фізичному типілюдини, палеоліт ділять на ранній (нижній) і пізній (верхній). Для того часухарактерними знаряддями праці були чоппери (грубі знаряддя, що рубають) і отщепи.Фізичний тип людини – Homo habilis (людина вмілий).
Стоянки ашельскоїепохи виявлені на великій території Старого Світу, у тому числі й на територіїУкраїни. Характерні знаряддя – ручні рубила, колуни, скребла, ножі, пилки, струганки. Вашельску епоху люди навчилися користуватися вогнем. Фізичний тип людей –архантропи, – жили на початковій стадії первіснообщинного ладу.
Пам'ятникимустерскої епохи поширені на території Європи, Азії, Африки. Досліджені вони йна території України. Носії мустерскої культури користувалися остроконечниками,скреблами, ножами, пилками, проколками. У той час з'явилися штучні поховання.Фізичний тип людини – палеоантпропи.
У пізньомупалеоліті люди заселили майже всю вільну від льодовика території Європи, значнучастину Азії й проникли на Американський континент. На території України відомічисленні давньопалеолітичні пам'ятники (Сюренські стоянки, Радомишльскастоянка, Пушкарівска стоянка, Доброночівска стоянка, Межирічська стоянка,Кормань, Гонцовська стоянка, Амвросієвськая стоянка й багато ін.). Суворийконтинентальний клімат, характерний для пізнього Палеоліту у Європі обумовивіснування холодолюбивих тварин: мамонтів, північних оленів, шерстистихносорогів тощо. З розвитком полювання люди жили на тих самих місцях протягомтривалого часу. Замість сколювання отщепів з дисковидних нуклеусів, типових длямустерської епохи, застосовувався такий спосіб виготовлення знарядь як сколювання й отжим довгихножевидних пластин із призматичних або конусоподібних нуклеусів. Поширилися виробиз кістки й рога. У період пізнього палеоліту панував матриархально — родовийлад. Зароджувалося мистецтво, що носило як реалістичний, так і стилізованно-схематичнийхарактер. Виникли первісні релігійні вірування – магія й тотемізм, фетишизм йанімізм. У період пізнього палеоліту жили неоантропи. Територіальне розселенняїх у різних, віддалених один від іншого фізико-географічних районах призвело доутворення трьох основних рас людини.
Оволодіння вогнемвідокремило людину від миру тварини.
Найдревніші слідивикористання вогню перебувають у печері Чжоукоудянь біля Пекіна. Її мешканціжили тут приблизно 400-500 тис. років тому. Але з'явилася й нова версія, заякою людина почала використовувати вогонь на 1 млн. років раніше, ніж уважалосядотепер. При вивченні стоянки Чесованья в Кенії, мешканці якої жили 1,4 млн.років тому, виявлені грудочки обпаленої глини; існує думка, що в даному випадкумова може йти про залишки звичайного багаття.
Людина навчиласятакож виготовляти знаряддя праці. Хоча й повільно, але вони вдосконалювалися.Уже в ранньому палеоліті, за даними деяких археологів, набір знарядь відповідав30-40 функціям, більша частина з них була пов'язана з мисливською діяльністю.Зроблені вони в основному в техніку оббивки. Наприкінці верхнього палеоліту зменшеннярозмірів тварин змусило вдосконалити мисливські зброї: винаходиться лук (німецькийархеолог А. Руст двважає, що лук був винайдений 15 тис. років тому),удосконалюється коп’єметалка.З'явилися нові прийоми полювання – індивідуальне полювання на середніx і дрібних тварин.
У мезолітігосподарство й знаряддя праці стали більш різноманітними. Характерна рисамезоліту – зменшеннярозмірів знарядь, поява мікролітів – знарядь, зроблених із дрібних пластин абоотщепів геометричної форми. Вони служили наконечниками стріл, дротиків, алемогли використовуватися і як деталі складних знарядь.
Зростало значенняіндивідуального полювання на дрібних тварин, причому його ефективністьобумовила одомашненнюя й початок використання у полюванні собак. Зберегласятенденція до збільшення ролі рибальства, у деяких регіонах виник морськийзвіробійний промисел. Рибу били з луків, на гачок.
Із споживаннямрослинної їжі, спеціальні знаряддя – зернотерки, ступи – одержали поширення. Громади, що нараховуваливід 30 до 100 чоловік, ставали більше рухливими. Прагнучи повніше використатихарчові ресурси, вони почали мігрувати, відвідуючи в конкретні періоди рокупостійні місця, де до цього часу дозрівали плоди або з'являвся певний видтварин. Складався сезонно-осілий спосіб життя, хоча залишалися й бродячігромади.
3. Неолітична революція. Неоліт
У період неоліту вдосконалювалисястарі й вироблялися нові технічні прийоми. Шліфування й свердління набулиособливого значення у зв'язку з необхідністю рубання й обробки дерева. Потреба вкам'яних знаряддях викликала розробку підземних відкладень кременя, з'явилисяшахти. Почалося широке використання обсидіану – твердого вулканічного скла з дужегострим ріжучим краєм, причому знаряддя з нього знаходять за багато сотенькілометрів від родовища. Стали застосовуватися порожні свердла, шліфованісокири й тесла, жнивні ножі, човни-долбленки, лижі, сани, посуд і різні виробиз обпаленої глини. Найдавніше гончарне коло повільного обертання з'явилося вМесопотамії й Ірані наприкінці VI – першій половині V тис. до н.е., уПівденно-Західній Європі – у другій половині V – першій половині IV тис. дон.е. У неоліті вперше з'явилися серпи й мотики. Плетиво кошиків, що почалося щеу верхньому палеоліті, стало передумовою таких удосконалень, як мережі, верші,пастки, капкани; на тій же основі виникло ткацтво, про що свідчать знахідкинайдавніших веретен і кам'яних пряселець. У пізньому неоліті – бронзовомустолітті, в окремих областях з'явилися ткацькі верстати – горизонтальні(Єгипет) і вертикальні (Передня Азія, Європа).
У період неолітулюдина стала використовувати метал.
Найдавнішаковальська обробка міді зафіксована в ряді селищ Передньої Азії з VIII тис. дон.е., а в V – IVтис. до н.е. на Близькому Сході та в Ірані виникло найдавніше бронзолитійне виробництво.
Головнимзавоюванням неоліту став перехід до виробляючого господарства, що надав людиніновий могутній засіб виробництва – землю. «Неолітична революція» не скасувалаполювання й збирання, які довго залишалися головними постачальниками їжі. «Революція»визначила економічну вигоду первісного землеробства, тим більше його продукціюдосить легко зберігати тривалий час.
Учені не прийшлидо єдиної думки про причини переходу до виробляючого господарства. Ясно, що туту комплексі діяли економічні, екологічні, соціальні, духовні фактори,найважливішими з яких, на наш погляд, були наступні.
1. Виснаженнязапасів дичини й корисних рослин, що викликало потребу в заповненні втрат.
2. Рістнаселення. Деякі вчені говорять навіть про «демографічний стрес»,хоча виробництво їжі могло бути причиною й наслідком демографічного зрушення.
3. Доситьвисокий технічний рівень знарядь праці, зачатки знань.
4. Наявністьсприятливих природніх умов, розвиток землеробства й тваринництва.
Людина розводила такірослини, як пшениця, ячмінь, горох, сочевиця гірка, фінікова пальма, бананове йхлібне дерево тощо; свійських тварин – вівцю, козу, корову, свиню, собаку, коней.
Де ж впершевідбувся перехід до виробляючого господарства?
Деякі дослідникишукали одне єдине вогнище виникнення землеробства, однак загальновизнаною єконцепція поліцентризму «неолітичної революції». Виділено кількавогнищ виникнення землеробства. В узагальненому виді їх можна представити так:10 – 6 тис.років до н.е. – Північно-Західний Таїланд; 8 – 6 тис. – Передня Азія й СхіднеСередземномор'я; 7 – 6 тис. – Індокитай; 6 – 5 тис. – Іран і Середня Азія; 5 – 4тис. – долина Нілу; 5 – 3 тис. – Індія; 4– 1 тис. – Індонезія, Китай,Центральна Америка, Перу.
Перехід до землеробствай скотарства був дуже тривалим процесом. Наприклад, якщо перші свідченнявиробляючого господарства на південному сході Європи сягають VII – VI тис. до н.е., то напівночі – середини IV тис. до н.е. Знадобилося майже три тисячоріччя, щобвиробляюче господарство перетнуло Європу з півдня на північ. Для Європиобчислюють навіть швидкість просування землеробських племен – приблизно 5,5 кму рік, або за одне покоління від 100 до 150 км.
Перехід до новоготипу господарства вирішив проблему їжі. У людей з'явилися небачені ресурсичасу, в історичній перспективі він відкривав можливість для утворення приватноївласності й виникнення держави. Причому кочове скотарство як різновидвиробляючого господарства не дозволяло суспільству здійнятися вище ранньокласовихвідносин, тільки землеробство або комплексне хліборобсько-скотарськегосподарство допомогло людині переступити рубіж классоутворення.
Розвитокземлеробства й скотарства створювало передумови для зародження ремесла (людинамала потребу в одязі, житлі, знаряддях праці тощо). Спочатку ремісники поєднувалисвою працю із землеробством, але з освоєнням металів, особливо заліза (II тис.до н.е. у Єгипті й Месопотамії, початок I тис. до н.е. у Європі), виробництвознарядь праці ускладнювалося й було під силу лише фахівцям. Поява стійкогонадлишкового продукту дозволила звільнити людей від сільськогосподарськоїдіяльності. Так поступово ремесло відокремлювалося від землеробства. Прогрес угосподарській діяльності людей, відділення землеробства від скотарства,розвиток ремесла, що спричинило збільшення обсязів виробництва, створювалисприятливі передумови для обміну між групами, що спеціалізувалися в тому чиіншому виді господарства. За допомогою обміну люди прагнули одержати,насамперед, які-небудь рідкі речі або важкодоступну сировину. Як обміннийеквівалент різні народи використовували найчастіше худобу.
З появою металувиготовлені з нього престижні вироби іноді виконували роль «первіснихгрошей». Нерідко підсумком обмінних відносин було прискорення розвиткубільш відсталих суспільств. Досить тривалий період обмін здійснювався без спеціальнихторговців, але й вони поступово виділилися в особливий прошарок. Наприклад, напочатку III тис. до н.е. у деяких селищах Ірану й Північної Сирії жили цілігромади месопотамских торговців.
Так визрівнаступний великий поділ праці. Стали виділятися старійшини пологів, племіннівожді. Джерелом їхніх доходів були їхні власні землі, оброблені працеюобщинників, податки, побори, війни, які стали мати на меті захоплення землі. Уїхніх руках накопичувалися матеріальні цінності.
Продуктивність працівикликала все більшу її індивідуалізацію, що відкривало можливість приватногоприсвоєння виготовленого продукту спочатку певною групою всередині колективу,звичайно родиною, потім окремими особами. Виникнення приватної власності призвелодо розкладання первісного ладу, розпаду родової громади. Як відомо, громада вдокласовому суспільстві пройшла три стадії розвитку:
1) родова, абокровнородствена, заснована на спільному веденні господарства й спільномукористуванні та володінні землею кровними родичами;
2) землеробська,у якій власність на територію сполучалася з розділом орних ділянок більшимиродинами;
3) сусідська, абогромада-марка, у якій переважала індивідуальна власність малих родин на наділиорної землі при збереженні колективної власності громади на інших угіддях.
Перехід доземлеробства, розкладання громади, розширення рамок приватної власностівикликали майнову й соціальну нерівність, обумовили утворення держави. Процесскладання класових суспільств не був синхронним. Одні народи створили своїдержави в IV – IIIтис. до н.е., інші – після розпаду Римської імперії на початку нашої ери, треті– в XVIII – XIX тис. н.е. Причому, раніше всього вони виникли в тих областях, депродуктивність землеробства була особливо значною. Як правило, такою інтенсивноюсистемою було іригаційне землеробство.
4. Бронзовийта ранньо залізний вік
Енеоліт – період виникнення й розвитку металургії міді. Першінечисленні металеві вироби, переважно примітивні прикраси, виготовлені задопомогою холодного кування із природної міді або свинцю, з'явилися наПередньому й Близькому Сході ще в часи неоліту в VII – VI тис. до н.е. (Чатал-Хююк, Чайоню-Тепезив Анатолієві, Ал-Кіш на Іранському плато, пам'ятники хассунській культури в Месопотамії).Початок мідного віку в цьому регіоні й у Європі (V тис. до н.е.) пов'язаний з розвиткомгірничорудної справи, литтям металу й виробництвом із чистої міді знарядьпраці, що застосовувалися поряд з виробами з каменю та костей. Горнометалургійнийпроцес здійснювався професійними майстрами: гірниками, металургами,ковалями-ливарями. Розквіт мідного віку в Європі припадає на IV тис. до н.е., коли із численних копаленьБалканського півострова (Аі-Бунар у Фракії, Рудна Глава в Сербії й ін.)надходили тисячі тонн руди, а виплавлений з неї метал у вигляді злитків абоготових виробів (важкі сокири, мотики, тесла, різні прикраси) шляхомміжплемінного обміну надходив у райони, що не мали власної сировини. У мідномувіці основою економіки стали орне землеробство й скотарство, розвивалися ремеслай домобудівництво. Нові риси придбали мистецтво й ідеологічні подання.Удосконалилася суспільна організація; виділилася племінна верхівка. Окреміплемена, пов'язані з виробництвом і поширенням міді, нагромадили значнібагатства, про що свідчить, зокрема, могильник гумельницької культури в містіВарні, у якому знайдено понад 2 тис. золотих предметів. Тривав процес утвореннявеликих родинних міжплемінних об'єднань (этнокультурні області переважно натериторії сучасної Румунії й Болгарії). На території колишнього СРСР початокмідного віку пов'язаний з півднем Середньої Азії й Закавказзям, де в 2-йполовині V тис. до н.е. під впливомДревнього Сходу виникли культура Анау (Туркменія) і численні землеробськіпоселення Азербайджану (Кюль-тепе, Шому-тепе), Грузії (Шулавери, Арух-ло) іВірменії (Техут).
Пізніше (на рубежі V й IV тис. до н.е.) мідний вік почався на південному заході й тривав майже докінця III тис. до н.е. У результатіпросування частини населення із західних районів на Пруто-Днестровське межиріччятут виникла трипільська культура.
Періхід від міді до бронзи був обумовлений тим, що останнятвердіше міді й більш легкоплавка. У різних частинах земної кулі одержаннябронзи й поширення виробів з неї відбувалися не в один час. В IV тис. до н.е. бронза вже була відомана території Ірану, Месопотамії, Малій Азії, у Єгипті; в III тис. до н.е. — у Середземномор'ї, Індії, протягом II тис. до н.е. — у всій Європі й Азії. Виникнення вБронзовому столітті металургійних центрів, поява майстрів по виготовленню бронзовихзнарядь (мотик, серпів, сокир, молотів, мечів, ножів, тощо) обумовили виробничуспеціалізацію й прискорили процес другого великого поділу праці — відділенняремесла від скотарства й землеробства.
Поширення виробів із бронзи сприяло розвитку обміну. А цевело до вдосконалювання засобів пересування (веслових і вітрильних судів,колісних візків й ін.). Поява нових знарядь праці сприяла розвитку орногоземлеробства й кочового скотарства. Нагромадження цінностей у руках окремихосіб, майнова нерівність приводили до поступового розпаду первіснообщинноголаду. У бронзовому столітті в Месопотамії і Єгипті виникли перші міста йдержави, сформувались ранньокласові суспільства. На островах Егейського моря йприлягаючих територій Балканського півострова й Малої Азії існувалависокорозвинена крито-микенськая культура. Для культур альпійської зони булихарактерні польові будівлі й террамари. На території Прикарпаття йТрансільванії, де в Бронзовому столітті розвивався ряд археологічних культур,зокрема нова культура, знайдені скарби бронзових предметів, пов'язані змісцевим металургійним центром. У Північній Європі бронзове століття триваломайже до середини I тис. дон.е. На території колишнього СРСР уже в III тис. до н.е. окремі племенабронзового століття досягли високого для того часу рівня розвитку. Значнимметалургійним центром став Кавказ. На Північному Кавказі жили племенамайкопської культури, пізніше — північно-кавказької, наприкінці II — початку I тис. до н. е. — племена кобанської культури.У Закавказі в племен куро-аракської культури в III тис. до н.е. з'явилися великі поселенняз оборонними спорудами. В II тис. до н.е. у племен триалетської культури вже виділилася родоплемінна верхівка,про що свідчать багаті поховання під курганами. В 2-й половині II тис.— початку I тис. до н.е. на території від Дніпрадо Єнісею жили носії родинних культур — срубної культури й андропівськоїкультури. Високорозвинена металургія бронзи цих племен базувалася на рудахУралу, Казахстану, Середньої Азії, Гірського Алтаю. У лісостепових і лісовихрайонах, де розвивалися фат'янівська, абашевська й інші культури, металу булозначно менше.
На территории сучасної України бронзове століття тривалоблизько 1 тис. років. Умовно його ділять на три періоди: ранній (19 — 16 ст. дон.е.), середній (16 — 12 ст. до н.е.), пізній (12 — 8 ст. до н.е.). Значнатериторії степового Півдня України починаючи з 19 ст. до н.е. була заселенаплеменами катакомбної культури. У них були постійні зв'язки з Кавказом, а черезнього — із країнами Древнього Сходу. В 16 — 15 ст. до н.е. майже всю територіїУкраїни займали племена культури багатоваликової кераміки, а пізніше на степовеЛівобережжя зі Сходу прийшли племена зрубної культури. Їхнім основним заняттямбуло орне землеробство. Можна говорити про місцеве високорозвинене бронзолитійневиробництво, що базувалося, зокрема, на руді, що добувалась поблизу сучасногоАртемівська. Частина племен срубной культури переселилася на територіюПравобережної України; вони вплинули на культуру племен, що заселяли цю територію,і були носіями так званої сабатинівської культури. Основна частина металевихвиробів надходила на територію Правобережної України з Карпатськогометалургійного центра. Наприкінці II — початку I тис. до н.е. на Чорноморському узбережжі жили кимерійці, які булиносіями культур пізнього періоду бронзового століття. Майже всю лісостеповучастину сучасної України населяли з кінця III до середини II тис. до н.е. племена культури шнурової кераміки. Басейн верхнього й середньогоДніпра, Десни, Сейму населяли племена середньо-дніпровської культури, територіюЗахідної України — племена стжижовської культур. У середині II тис. до н.е. на території майжевсієї Північної України жили землеробські племена тшинецької культури. В 12 — 8 ст. до н.е. існувало кільказемлеробсько-скотарських культур, серед яких найбільш значними і дослідженими єбілогрудівська культура (на Дніпрі й Бузі) і висоцька культура на територіїЗахідної України. У північно-східній частині України в ранньому й середньомуперіодах бронзового століття жили племена мар'янівської культури, у часипізнього бронзового століття — племена бондарихінської культури. Носії цихгенетично родинних культур займалися спочатку полюванням і рибальством, пізніше— землеробством і скотарством. У них було розвинене й металургійне виробництво.Деякі із племен, що жили в бронзовому столітті на території сучасної України, унаступний період раннього залізного віку припинили своє існування. Інші йнадалі жили на старих місцях і пізніше ввійшли до складу племен Скіфії.
Термін «залізний вік» уживався ще в античному світі,але до наукової класифікації був уведений в 1836 датським археологом К. Ю.Томсеном. Цей період характеризується розвитком видобутку заліза, виготовленнямз нього основних знарядь виробництва й зброї. Абсолютна хронологія початкузалізного віку в різних країнах неоднакова. У зв'язку з тим, що археологічнакласифікація не тотожна історичної періодизації, залізний вік не збігається з певноюсуспільно-економічною формацією; він відбиває певний рівень розвитку продуктивнихсил. У Месопотамії, Єгипті, Передній Азії, Індії й Китаї Залізний вік почався вумовах рабовласницького ладу. У більшості країн Європи, Азії й Африки Залізнийвік збігається з тим часом, коли тут ще був первіснообщинний лад або відбувавсяпроцес його розкладання. В Америці, Австралії й Океанії Залізний вік почавсятільки з появою європейців. Найдавніші вироби з метеоритного або земногосамородного заліза датуються IV — III тисячоріччям до н.е. У господарствів той час переважали знаряддя з каменю, міді й мідних сплавів. Спосіб видобуткукрічного заліза при температурі 900—1050°С за допомогою сиродутного процесу буввідкритий ще в III тис.до н.е. Тоді ж почали виплавляти й чавун.
Залізна доба навіть у передових країнах наступила тільки в кін. II — на початку I тис. до н.е. Тривалість періодуосвоєння заліза пов'язана з необхідністю навчитися одержувати не тільки м'якезалізо, але й сталь, шляхом кування й зварювання.
Пізніше люди познайомилися із загартуванням сталі. Її впровадженнязіграло революційну роль в історії, вплинувши на розвиток основних галузейгосподарства. У багатьох племен у період залізного віку відбулося відділенняремесла від сільського господарства. З ростом продуктивності праці виниклотоварне виробництво безпосередньо для обміну, і розширилася міжплеміннаторгівля. Це порушило замкнутість родових колективів, сприяло зміцненнюприватної власності й влади родоплеменної аристократії, поглиблювало майноверозшарування між членами громади. У результаті частих військових зіткнень виниклиукріплені поселення — городища, що стали центрами ремісничого виробництва йобміну, а найважливіші з них — і політичними центрами. У нових історичнихумовах утворилися великі союзи племен, що зіграли значну роль у формуваннінародностей. На території багатьох країн у період залізного віку відбулосяостаточне розкладання первіснообщинного ладу, формувалося класове суспільство, виникалидержави. У Центральній і Західній Європі залізний вік ділять на 2 епохи: гальштатськуй латенську. До залізного віку відносять лише 2 останні щаблі гальштатськоїепохи, які датуються 7 — 6 тис. до н.е. Латеньська епоха датується 5 — 1 тис.до н.е. На території від східної частини Балканського півострова до Дністравиділяється своєрідна область так названого фракійського гальштату. У басейніОдеру й Вісли була поширена лужицька культура, пізні етапи якої відносяться дозалізного віку. Частину носіїв лужицької культури вважають праславянами. Натериторії Східної Європи місцеве населення познайомилося із залізом раніше, ніжйого навчилися добувати з руди. Про це свідчать знахідки предметів зметеоритного заліза, найдавніші з яких датовані 2-й чвертю II тис. до н.е. (курган у м. Елісти).Перші достовірні сліди місць видобутку й обробки заліза в Східній Європідатуються 2-й половиною II тис. до н.е. Ранні знахідки (переважно ножі, шильця, долота, заготівлі йшлаки) є в пам'ятниках зрубної культури, абашевської і білогрудівськоїкультури. Багато виробів (ножі, мечі, кинджали, наконечники копій, сокири,серпи й ін.) зустрічаються в пам'ятниках чернолеської культури, бондарихінськоїкультури, ананінської культури й на території Південної України,Криму й Сівба. У племен, що жили з 7 тис. до н.е. на значній територіїПівденно-Східної Європи, названої античними письменниками Скіфією, всі основнівиди металевих знарядь праці й зброї виготовляли вже із заліза й сталі.Найбільш ранні центри видобутку й обробки заліза були в лісостеповій частиніСкіфії. Залишки сиродутних горнів знайдені на Бельському городищі, Шарповськомугородищі, Люботинському городищі, Басовському городищі. У степовій Скіфії, дежили переважно кочівники-скотарі, важливим центром обробки заліза з 4 тис. дон.е. стало Кам'янське городище. На території Східної Європи ранній Залізний вікзвичайно датують періодом до 4 тис. н.е. Подальший розвиток техніки видобутку йобробки заліза відбувався в період раннього середньовіччя, зокрема в утворенійслов'янськими племенами наприкінці 1-го тис. давньоруській державі — КиївськійРусі.
Список використаної літератури
1. БібіковС. Трипільська культура. Археологія Української РСР, т. І. – Київ, 1971.
2. ЄфименкоП. П. Первобытное общество. – Киев, 1953.
3. БерисковскийП. И. Палеолит Украины. – Москва, 1953.
4. БереговаяН. А. Палеолитические местонахождения СРСР. – Москва, 1960.
5. СмирновС. В. Палеоліт Дніпровського Надпоріжжя. – Київ, 1973.
6. Черных Е.Н. История древнейшей металлургии Восточной Европы. М., 1966;
7. МонгайтА. Л. Археология Западной Європы. Каменный век. – Москва, 1973.
8. МонгайтА. Л. АрхеологияЗападной Європы. Бронзовый и железный века. – Москва,1975.
9. Граков Б.Н. Ранний железный век. – Москва, 1977.
10. Шрамко Б.А., Фомін Л. Д., Солнцев Л. О. Техніка виготовлення скіфської наступальноїзброї із заліза і сталі //Археологія. – 1970.
11. АртеменкоИ. И. Племена Верхнего й Среднего Поднипровья в эпоху бронзы". – Москва, 1967.
12. ХаликовА. X. Древняя история Среднего Поволжья. – Москва, 1969.
13. БерезанськаС. С. Середній період бронзового століття в Північній Україні. – Київ, 1972.