Зміст
Вступ
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
1.1 Визначеннята поняття сталого розвитку
1.2 Засоби,методи та інструменти фінансування сталого розвитку
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗВИКОРИСТАННЯ ГЛОБІЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ФІНАНСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
2.1 Світовийдосвід використання глобальних стратегій
2.2 Мобілізаціяресурсів як одна зі стратегій акумуляції грошових коштів
2.3 Вивільненнякоштів
2.4 Податковінадходження
2.5 Інституційно-організаційністратегії
2.6Альтернативні методи фінансування сталого розвитку
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИСТАЛОГО РОЗВИТКУ В СВІТІ
3.1 Результативикористання механізмів і методів фінансування
3.2 Майбутнєсвіту за сценарієм сталого розвитку
Висновки
Списоквикористаних джерел
Вступ
Наприкінці XXстоліття у багатьох сферах світового розвитку поглибились кризовові явища. Такаситуація поставила людство перед необхідністю формування нового світогляду,обгрунтування нових цінностей, морально — етичних критеріїв та корекціїспільних цілей і пріоритетів. Після завершення «Холодної війни», коливиникли сприятливі умови кооперування, інтеграції, розширення міжнародноїспівпраці для вирішення актуальних проблем, що постали перед світовоюспільнотою, як ніколи потрібна ідея, мета, котра б об' єднувала народи йдержави. Найбільш прийнятною метою в найближчому майбутньому, вважають фахівці,може бути сталий розвиток людства.
Актуальність теми.На початку третього тисячоліття людство опинилось в надзвичайно складній івкрай небезпечній ситуації. Переважна більшість мешканців нашої планетисерйозно не усвідомлюють рівень загрози діяльності людини й наслідки впливуцієї діяльності на навколишнє середовище, що фактично привело нашу планету доглобальної екологічної катастрофи. Обмеженість природних ресурсів й здатностінавколишнього середовища асимілювати негативний вплив забруднення(асиміляційного потенціалу) викликають необхідність у визначенні механізмівоптимального використання цих ресурсів, розробці інструментів ефективногокерування якістю навколишнього середовища, пошуку шляхів сталого екологічнозбалансованого економічного розвитку суспільства з урахуванням інтересів нетільки нинішнього, але й майбутніх поколінь. Тому виникає необхідність прийняттянегайних, конкретних та всеохоплюючих заходів щодо акумулювання фінансових талюдських ресурсів задля забезпечення сталого розвитку та недопущення остаточноївичерпаності природних ресурсів, переслідуючи меркантильні цілі.
Метою курсовоїроботи є виявлення методів та механізмів фінансування умов сталого розвитку тапроблем на шляху його виконання.
Для досягнення зазначеноїмети були поставлені такі завдання:
- аналіз необхідності переходу на модельсталого розвитку;
- виявлення існуючих та можливістьстворення нових стратегій фінансування сталого розвитку
- розкриття поняття всіх існуючих методівзалучення коштів
- виявлення результатів від застосуванняконцепції сталого розвитку.
Структуракурсової роботи. Дана робота складається з вступу, основної частини, висновківта списку використаних джерел. Вступ являє собою початкові положення по теміроботи. Основна частнина складається з трьох розділів. В першому розділірозкриті основні теоретичні положення. У другому проведено аналіз механізмівфінансування сталого розвитку. У третьому розділі показані результативикористання стратегій та перспективи розвитку світу за сценарієм сталогорозвитку. В висновках визначено власне розуміння поняття «сталий розвиток» та загальнийпідсумок проведеної роботи.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
1.1 Визначеннята поняття сталого розвитку
Концепціясталого розвитку може запропонувати новий підхід до проблем світоустрою. Вінпередбачає суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя, зокрема і вполітичній. У зв'язку з переходом до сталого розвитку перед політичною системоюпостають нові непрості цілі й завдання, які потребують певної трансформаціїцієї системи. Так, сталий розвиток висуває на порядок денний політичнихінститутів проблеми, пов' язані з віднайденням балансу між необхідністюглобального управління та збереженням державного суверенітету країн, пошукомефективних методів вирішення глобальних і локальних питань, визначеннямефективного політичного ладу худо. Різним аспектам зазначеної проблемиприсвячено вже чимало наукових праць. Серед зарубіжних авторів, які досліджуютьполітичні і міжнародні аспекти сталого розвитку, варто згадати Д. Медоуза, Л.Брауна, Г. Гарднера, Н. Картера, Ш. Лиле. Вплив глобалізації на сталий розвитокдосліджується в розвідках Д. Кортена, До. Флавіна, Г. Френч. Глибоко аналізуютьтеоретичні і практичні проблеми сталого розвитку такі російські автори, як В.Бєлкін, X. Гизатулін, С. Глазачов, В. Голубев, До. Даніелян, Би. Маклярський,Н. Потрубач, Т. Петрова, В. Писарєв, І. Потравний, А. Урсул.
В Україні,починаючи з 1992 року, питання сталого розвитку так само стали предметомусвідомлення, вивчення і обговорення в колі науковців, політиків — практиків,представників громадськості. Але в цілому наші вчені торкаються переважноокремих аспектів цієї складної проблеми, їхні дослідження носять спародичнийхарактер. І усе ж можна можна вирізнити досить грунтовні праці таких вчених, якБи. Буркинський, С. Герасимова, JI. Круглякова, В. Кухар, О. Майданник, О.Осауленко, В. Степанов, О. Царенко, О. Черкас, В. Шевчук.
Основнимидокументами, що регулюють питання акумулювання фінансів на забезпечення сталогоекономічного розвитку є Монтеррейський консенсус від 22 березня 2002 року, Ріо-де-Жанейрська декларація з навколишнього середовища та розвитку, результатиМіжнародної конференції з фінансування розвитку, Кіотський протокол, а такожПорядок денний на ХХІ століття. [3, стор.118-119]
Результатидіяльності людства у минулому столітті — суперзабруднення всіх геосфер,величезна і незворотна деформація природних властивостей навколишньогосередовища, глобальна екологічна кризу на планеті, яка руйнує систему життєзабезпеченнянаселення. Техносфера витісняє біосферу. Нестримно продовжується освоєння новихтериторій і акваторій, активно наближається година виснаження майже всіхприродних ресурсів, ускладнюються демографічні проблеми, стрімко накопичуютьсявідходи людської діяльності, з якими ні біосфера, ні сама людина вже несправляються. Немає жодних сумнівів, що продовження цих процесів веде дозагибелі людства. Кризу земельна, кризу водна, кризу повітряна — усе це вжереальність. Головною причиною розвитку глобальної екологічної катастрофи єперенаселення планети, яку породжує перевиснаження ресурсів, перевиробництво таперезабруднення довкілля. Демографічна проблема нині залишається поза розумнимконтролем і керуванням. Іде потужний наступ техносфери на біосферу. За данимисвітових експертів за сто останніх років швидкість пересування людейзбільшилася приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії — в 1000разів, зброї в 100000 разів, швидкість обробки інформації — в 1 млн разів іпродовжує зростати науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищуєшвидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині щодо того, щобуло на світанку цивілізації, збільшилося приблизно в 5000 разів. Вплив людинипоширився на близький космос, а обсяги діяльності в межах земної кору досягаютьгеологічних масштабів. Антропогенне навантаження на природне середовищезбільшилося в сотні тисяч разів, результатом, чого стали неконтрольованийрозвиток у багатьох регіонах планети і незворотні процеси деградації екосистем,поява небезпечних кризових екологічних ситуацій, загроза існування самоїцивілізації. Новий сплеск загострення суперечностей між різними країнами інародами, між різними партіями конфесіями, розростання екологічної,економічної" соціальної кризи як у різних регіонах планети, так і вглобальному масштабі — наслідок вичерпання соціально — економічних формрозвитку суспільства в межах існуючих природно-ресурсних і екологічних умів.Дедалі більша кількість людей і держав відчуває гострий дефіцит не тільки вякісних харчових продуктах, айв якісній воді, в чистому повітрі, венергетичних, земельних, біологічних та інших ресурсах. Відомо, що традиційнеземлеробство може прогодувати лише 3 млрд. чоловік. Кожні ж 10 днівнароджується на планеті майже 4 млн чоловік. Якщо такі темпи зростаннянаселення залишаться, то, за даними світових експертів, працівникам сільськогогосподарства треба тільки за перші 20 років цього століття виробити стількипродуктів харчування, скільки їх було вироблено за останні 10 тисяч роківісторії цивілізації.
Виходячи зцього, конференція ООН у Ріо -де- Жанейро у 1992 р. на загальнопланетарномусамміті задекларувала принципи сталого і екологічно безпечного розвитку. Йогосуть — розвиток, який забезпечує споживи нинішнього покоління без втрат длямайбутнього покоління забезпечувати свої власні споживи, органічне тринітарнепоєднання економічної, соціальної і екологічної сфер, за визначальної роліостанньої, контроль за забрудненням довкілля, замінити стратегією чистоговиробництва, тобто опущення забруднення і т. ін. Час, який пройшов з моментупояви документу, засвідчує, що жодна мета, поставлена в ньому, не досягнута.Навпаки, триває активне загальне погіршення екологічної ситуації на континентахі у світовому океані, збільшується кількість як природних, так і техногеннихкатастроф, військових конфліктів тощо. Йде нарощування матеріальних благ,глобалізація способу життя і стереотипу поведінки, які не сумісні зі сталимрозвитком. За цей період виникла нова глобальна загроза — можливість використанняINTERNET людьми й організаціями для здійснення актів і акцій, які матимуть длялюдства дуже важкі негативні наслідки економічного, екологічного і соціальногохарактеру.
Якби людствозадекларувало і впровадило сталий розвиток на качану XX століття — десь1910-1920 pp., коли на планеті було трохи більше 1,5 млрд населення,катастрофічного стану розвитку біосфери можна було б уникнути. Але в тій година«логічним» було витратити 50 млрд доларів на деру Світову війну і революції іне прогнозувати майбутнє цивілізації. А після другої світової війни, на якові,до. речі, людство витратило більше 500 млрд доларів, та після вибухів ядерних ітермоядерних бомб — це вже сенсу не мало. Що ж можна було чекати від самміту1992 року, коли на планеті вже десятки років вирувала глобальна екологічнакризу, коли суперзабруднено всі екосистеми, коли вичерпано до 90% природнихресурсів, копи успішно перейдено екологічний бар' єр (бар' єр зростання), якийвизначає вичерпування природних ресурсів і деградацію природного середовища?Зрозуміло, що пішли некеровані процеси.
І головне — вжескоро на планеті буде 7 млрд чоловік, їм треба дати їсти, пити, вдягатися,якесь житло тощо. Де взяти на усе це природні ресурси, — енергію, грунти, воду,потужну промисловість тощо?
Спеціальнідослідження свідчать, що для підтримання нормального існування такої кількостілюдей природних ресурсів Землі й можливостей біосфери недостатньо. Тому напланеті відбуватиметься масове вимирання людей від голоду, поширюватимутьсяепідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води, нестачуприродних ресурсів. Біосфера законами свого розвитку і функціонування причетнадо цього в прямому сенсі. Тому що внутрішня стійкість біосфери ґрунтується наконтролі за її складовими — видами, популяціями, співтовариствами. Для системиневажливо, які віди популяції її складають, головешці — щоб дотримуваласьрівновага.
Людство вийшлоз-під контролю біосфери, створивши нову систему — ноосферу, що регулюєтьсязаконами людського розуму, а не біології. Воно розірвало всі контрольнімеханізми біосфери. Зростання чисельності населення понад межі природнихколивань — це вже пусковий механізм епідемії. Виклик ноосфери — стрімкенарощування чисельності людей у біосфері — за своїм часовим виміром (повідношенню з еволюційними масштабами) — миттєвий. Відреагувати на ньогоеволюційно може лише ті, що генетичне змінюється набагато швидше завибухоподібну мінливу ноосферу. З усього складу біосфери це притаманно лишевірусам і мікроорганізмам, їм характерна блискавична і масова мінливість.Найтривожніше ті, що зміни вірусів відбуваються стрімко, вибухова еволюція йденавіть на рівні одного індивідуума в процесі хвороби. Людина, яка заселила усюпланету, є субстратом, в якому мутують віруси. Так вірус імунодефіциту мутує вмільйон разів інтенсивніше, ніж структури ДНК людини. Взагалі СНІД, нетиповапневмонія, свинячі і пташині грипи та ще багато інших хвороб і епідемій людства- це реакція біосфери на порушення рівноваги в її складових.
Тому один ізважливих напрямків виживання людства — людство повинне зайти у свої природнімежі.
Ученіпідрахували, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне існування ірозвиток не більше 4-5 млрд чоловік, до того ж за умови раціональногоприродокористування, охорони природи, високої екологізації виробництва іекологізації мислення, взаєморозуміння всіх націй і глобального світу.
Важливоюскладовою цих умів є раціональне природокористування, особливо женергозбереження. І це зрозуміло, тому що паливно-енергетичний комплекс — це основарозвитку сучасної цивілізації, від нього залежить рівень життя людей. Ниніенергія Сонця, вітру, гідроенергія річок, морських припливів, внутрішньоготепло Землі привертають пильну увагу людства. Особливо енергія Сонця івнутрішнє тепло Землі, їх розвиток і впровадження — стратегічне завданнялюдства. Важливо, що використання відновлюваних джерел енергії не порушуєтеплового балансу Землі, бо при цьому відбувається лише перетворення однихвидів енергії на інші. Використання ж невідновлюваних джерел енергії (вугілля,нафти, газу, ядерного палива худе) призводить до додаткового нагріваннянавколишнього середовища. Підраховано, що тільки 0,1% потужності сонячноїенергії, яка надходить на Землю (приблизно 100 млрд кВт) — безпечна межавикористання невідновлюваних джерел енергії. Отже, є теплова межа, яковілюдство не повинне переступати, інакше це матиме для нього катастрофічнінаслідки. Якщо темпи збільшення виробництва енергії залишаться такими самими,то теплової межі буде досягнуте вже в середині XXI століття.
Сьогодні жлюдство ще й нарощує ці темпи — 70% усієї енергії воно отримує за рахунокспалювання вугілля, нафти й газу плюс 7% — за рахунок атомних електростанцій.
Мінеральнепаливо можна віднайти в надрах Землі ще в таких обсягах, що його достатньо будебільше, ніж на 100-150 років, але ж використовувати його в цих обсягах, якджерело енергії, не можна внаслідок існування теплової межі. Тому тількивпровадження відновлюваних джерел енергії вирішує всі питанняпаливно-енергетичного комплексу, бо безпечна межа їх використання без шкоди длябіосфери складає не 0,1%, а 3% потужності сонячної енергії, яка надходить наЗемлю. Така теплова межа людством практично недосяжна і забезпечуватиме всійого споживи.
І усе жнасторожує інше. За даними світових експертів (екологів, соціологів,психологів) пріоритетною складовою глобальної екологічної кризи є кризулюдського духу. До її проявів належать :
►планетарнаепідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, жадоби швидкоїнаживи, бездумності і тотальної легковажності;
►деградаціяособистості в різних проявах; У зростання корупції, проявів некомпетентності йнепрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань;
►зниженнякультурного й духовного рівня;
Це інстинктивнеставлення людей до природи та її багатств як до чогось такого, що призначенезадовольняти наші споживи й примхи. Мова йде про споживацьке й навіть хижацькевикористання природних ресурсів. Мало хто з людей замислюється над доцільністютакого стану розмов, коли мі, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємона сміття ще зовсім справні речі, які могли б слугувати не один рік, зарадибільш модних чи таких, які мають кращий дизайн. Ми оточуємо собі безліччюмаловживаних, а то й заклику непотрібних розмов. Але ж на виготовлення їхвитрачаються дорогоцінні ресурси, енергія. Уся система західної, а з недавньогогодині — й нашої реклами побудована на цих споживацьких інстинктах: насзапевняють, що, скажімо, без нової моделі годинника, мобільного телефону чиавтомобіля мі будемо справляти враження відсталої людини. І багато хто увесьсенс свого життя вбачає в гонитві за усе новими й новими «благами».
Це надзвичайноважливий чинник, тому що ступінь розвитку цивілізації визначається не кількістюкіловат, які виробляються енергетичними об'єктами, а низькою моральних ідуховних критеріїв, мудрістю людей, особливо тихий із них, котрі рухають упередцю цивілізацію. Взагалі дії людства стосовно природи, а означати і собі,алогічні.
Підраховано:накопичених ядерними державами боєголовок, кількість яких перевищує 60 тис.штук, а їхня сумарна потужність становить 20000 Мт, достатньо для того, щоб 70разів знищити всі великі й малі міста планети, і сьогодні тільки США витрачаєна воєнні споживи до 600 млрд доларів. З часом потрібні будуть не менші кошти,щоб усе це озброєння утилізувати. Колі б кошти, які витратило людство на воєнніцілі за останні 100 років, булі спрямовані на збереження природи, біосферизагалом, на розробку і впровадження альтернативних джерел енергії (особливосонячної), на підтримку здоров'я людей, то багато проблем і катастроф, якінакопичились за увесь цей період і стримують подальшу ходу цивілізації, могли бі не виникнути.
Очевидно, щодальший поступ суспільства на засідках, на яких воно розвивалося віднайдавніших часів і до наших днів, вже неможливий, оскільки майже повністювичерпано рекреаційні можливості глобальної соціоприродної системи «Людина(суспільство) — Природа». Можна категорично і впевнено стверджувати: якщо людизалишаться зі старою ментальністю й не відбудеться перетворення людства наспільноту, свідому небезпеки глобальних екологічних і соціальних проблем, топопереду нас чекає життя на смітнику й велике підвищення смертності (голод івійни).
Тому наступнийшлях виживання цивілізації — формування нового типу світогляду у людини,формування людини з новою філософією життя, формування нового типу особистості.
Суть новоїфілософії життя — нова поведінкова домінантна людини в природі і суспільстві,визначення розумної (достатньої) межі задоволення власних потреб, тобтообмеження споживацьких інстинктів, рух до ноосфери як нині, так і на віддаленуперспективу. На зміну праці як діяльності, продиктована тільки матеріальноюнеобхідністю, має прийти умотивоване бажання розкрити собі відповідно довласної внутрішньої природи. Ідеться про зміну ціннісних пріоритетів людини,створення ситуації, коли головним устремлінням особистості стає вдосконаленняїї внутрішнього, духовного потенціалу. Пріоритетом освітянської діяльності уXXI столітті має бути гуманізація навчання, формування нового типу особистості,що своєю діяльністю створить новий тип культури. А це вимагає формування новоїдуховної парадигми та нової просторової структури культури.[1,стор.26-29]
Дбаючи простворення сприятливих умів для сталого розвитку на міжнародній арені, передусімнеобхідно подолати конфронтаційні тенденції, які стали супутникамиглобалізації. Серед них головна — нерівноправність взаємовідносин між суб'єктамисвітового господарства, в деру чергу між розвиненими країнами і тими, що розвиваються.Сучасна система світового розподілу праці, світової торгівлі та кредитуванняміжнародними фінансовими установами побудована так, що країни, якірозвиваються, практично не мають можливості поліпшувати своє становище шляхомчесної конкуренції. До того ж транснаціональні корпорації, що діють натериторії цих країн, як правило, тільки погіршують їхнє становище, експлуатуючимісцеві ресурси, використовуючи методи нееквівалентного обміну і формуючинаціональні ринки з урахуванням переважно власних інтересів. У цьому аспектісправи від часів Конференції в Ріо -де-Жанейро тільки погіршуються, жоднихознак формування передумов сталого розвитку поки що не спостерігається.
Така ситуаціябагато в чому зумовлена економічною парадигмою, за якою функціонує людськацивілізація. Деремо кроком на шляху впровадження концепції сталого розвиткуповинна бути зміна цієї парадигми. Так, на думання Г. Дейлі, економічнийпринцип кількісного зростання, на якому базується сучасний ринок, вже невідповідає завданням розвитку. Вчений наголошує: «Споживи економічноїдіяльності в зовнішній екосистемі для поновлення сировинних ресурсів „навході“ і поглинання „на виході“ мають обмежуватися на рівнях, щоможуть бути підтримувані цією системою» [4, стор 73]. Прийняття концепціїсталого розвитку тягне за собою необхідність переходу до принципу якісногорозвитку і обмеження діяльності ринку. Саме цій зміні опирається більшістьекономічних і політичних інституцій та гравців, діяльність яких грунтуєтьсясаме на кількісному зростанні. Ринок не може задовільно врахувати довгостроковіпроблеми, що стосуються відносин між поколіннями, а також оптимізувативикористання ресурсів, що: «Перебувають у суспільній власності. Системаринкової економіки зі своєю структурою виробництва і споживання балується наконкуренції та мотивується егоїстичними інтересами. [3, стор119-120].
Як відомо,швидке економічне поліпшення — це питання «Життя або смерті» для більшостікраїн третього світу. Життя довело, що ці країни мають йти більш раціональнимшляхом, ніж тій, яким рухались індустріальні країни і який заразом нав'язуєтьсявідсталими. Інакше — бідність, голод і хвороби загублять цілі народи. Є великаймовірність виникнення війн за володіння природними ресурсами, скажімо, водою іт.д. Але яка, навіть найбагатша країна, заради рівноваги довкілля готовапожертвувати своїм комфортом чи економічним зростанням? Отже, впровадженняекологічно чистих, але дорогих технологій у країнах третього світу під великимсумнівом.
З іншого боку,цей діалог нещодавно збагатили такі пропозиції, як «обмін боргів на екологію»,згідно з якими боржники мають брати доля у заходах із захисту ділянокнавколишнього середовища, що перебувають у небезпеці. Давно визріланеобхідність координації зусиль багатих і бідних країн у проведенні ефективноїекологічної політики в планетарному масштабі. Проте більшість країн Африки іЛатинської Америки залишаються поки що за межами глобальної економіки і від нихбагаті країни вимагають виплат величезних коштів (торб) у вигляді відсотків заколишні борги, що призводить до зростання злиденності й соціальної напруги, аразом з тим і екологічних негараздів. [13, стор.36,38]
Багаті країничасто діють через багатопрофільні інститути на зразок Всесвітнього банку тарегіональних банків розвитку. Але міжнародні програми розвитку нерідкообертаються для країн, які одержують допомогу, катастрофою. Справа в тому, щобагато великих проектів націлювалися підняти в них промисловість водночас,навіть якщо під загрозою опинялося навколишнє середовище. Типовою є ситуація, колифінансовані індустріально розвинутими країнами проекти мало коли повністювідповідали справжнім потребам третього світу і його природному оточенню. Якрезультат — занадто багато проектів принесло більше шкоди, аніж користі,зруйнувавши як екологічний баланс, так і стабільність суспільства. Частково заце довелося розплачуватися занепадом духовності людей, цинізмом та спрощенимивисновками про небажаність промислового розвитку як такого.
Є чимало іншихпроблем, невирішеність яких суттєво ускладнює створення моделі життєздатногосуспільства. Насамперед це:
—різнорідністькраїн і народів стосовно політичного влаштую, рівня економічного й культурногорозвитку;
—сильна опозиціявимогам глибоких перетворень економіки в найрозвинутіших країнах;
—інтеграціяслаборозвинутих країн у світову економіку і збереження їх суверенітету;
—створення тапередача (поширення) екологічно придатних технологій;
—підготовка,підписання та виконанні міжнародних договорів та догод по збереженню природногосередовища;
—проведеннядоцільної екологічної політики в окремих державах і проблема наднаціональноївлади;
—стабілізаціячисельності населення;
—формуванняетики стійкого розвитку;
—мінливістьгромадської думання щодо економіко — екологічних пріоритетів;
—труднощі зфінансуванням екологічних програм;
—небажаннявзяти на собі відповідальність за розробку ефективної екологічної стратегії. [11, стор681-682].
Зістановленням теорії людських відносин у 60-х рр. ХХ ст. у науковий обіг увійшлакатегорія „Сталий розвиток“. Еволюція основних підходів до формуванняі реалізації ідеї сталого розвитку представлена на рис.1.1.
/> /> /> /> /> /> /> /> />
Рис 1.1. Основніетапи становлення теорії сталого розвитку.[7]
Важливим євзаємодія трьох голових компонент діяльності світу та міжнародної економіки.Етапи цієї взаємодії показані на рис. 1.2.
/>
Рис.1.2. Головні компоненти концепції сталого розвитку суспільства [23]
Соціум- економіка — справедливий — потрібно задовольнити елементарні споживи всіхлюдей і всім надати змогу реалізувати свої надії на щасливе життя. Без цьогосталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причинвиникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайнимявищем.
Економіка — довкілля — життєздатний — обмеження, які наявні в галузі експлуатації природнихресурсів, відносні. Сморід пов'язані з сучасним рівнем техніки та соціальноїорганізації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення. Потрібнопогодити стан життя тихий, хто користується надмірними засобами (грошовими таматеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносновикористання енергії.
Соціум — довкілля — зносний — обсяги й темпи росту населення повинні бути погоджені звиробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється. Стійкий — це»золото середина" у тріаді економіка — соціум — довкілля. Людствоповинне надати розвиткові сталого і довготривалого характеру, для того, щоб вінвідповідав потребам людей, що живуть тепер, не втрачаючи при цьому можливостімайбутнім поколінням задовольняти свої споживи. Сталий розвиток у формулюванніООН — це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти споживи нинішньогопокоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь длязадоволення їхніх потреб. [10, стор 181-183]
Сталийдовгостроковий розвиток являє собою не незмінний стан гармонії, а скоріше,процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень,орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються знинішніми і майбутніми потребами.
У сучасній науцііснує велика кількість визначень сталого розвитку. Найбільш популярніпредставлені в таблицях 1.1., 1.2.
Табл. 1.1.«Сталий розвиток»: зарубіжна наукова думкаПосібник (1980)
Покращання якості життя в межах можливостей (місткості) екосистем, які
залишатимуться у стані відносної рівноваги. При цьому сталість є характеристикою
процесу чи стану, який може зберігатися (підтримуватися) необмежено
Роби Г. Е. (Daly
1990)
Розвиток, при якому зростання не перевищує несучої здатності (carrying capacity)
навколишнього середовища. можна вважати соціально стійким
Інститут світових
ресурсів (1996)
Розвиток, при якому природні ресурси, людство і фінанси управляються і
використовуються таким чином, щоби збільшити багатство і благоустрій людей без погіршення умів їх життєдіяльності у майбутньому
Комісія
Брундтланд
(Акимова, 1998)
Така модель соціально — економічного розвитку, при якій досягається задоволення
життєвих потреб нинішнього покоління людей без того, щоб майбутні покоління булі позбавлені такої можливості через вичерпання природних ресурсів деградацію навколишнього середовища Газізулін Н. Ф. (1992) Еколого-економічна рівновага в суспільстві Гузєв М. Н. (1997) Форма соціально — економічного розвитку суспільства на базі постіндустріальної моделі господарювання і вільної творчої праці з урахуванням інтересів сучасного і майбутніх поколінь та спрямування на досягнення високого рівня якості природного середовища життєдіяльності людини Возняк В. (1993) Необхідність цілеспрямованих антропогенних змін природного середовища і соціального стану, які повинні допомогти суспільству подолати обмеженість біосферних умів його існування
Розенберг Г.
Гелашвілі Д.,
Краснощоков Г. (1996) Допустимий розвиток, або розвиток, що не виснажує наявні ресурси або розвиток, який зберігає цілісність Замятіна М. Ф. (1998)
Сукупність соціальних і структурних економічних перетворень, які оптимізують
економічні та соціальні блага, що знаходяться в розпорядженні суспільства без загрози потенційним чи аналогічним благам у майбутньому
Табл 1.2 «Сталийрозвиток»: вітчизняна наукова думка[8, стор.170-172]Концепція сталого розвитку України(1997) Це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь
Данилишин Би. М.
Шостак Л. Би.
(1999)
Це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне
співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного
середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення
Шевчук В. Я.
(2001)
Процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних потреб усіх членів
суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього
середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи та вимогами людей усіх
поколінь
Герасимчук З. В.
(2002)
Процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в
певних умовах, протягом необхідного проміжку годині, що веде до гармонізації факторів
виробництва та підвищення якості життя сучасних і наступних поколінь за умови
збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища
Прадун В. П.
(2005)
Збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між
компонентами інтегрованої екосистеми
1.2Засоби,методи та інструменти фінансування сталого розвитку
Необхідністьпереходу світу на концепцію сталого розвитку не можливо переоцінити. Це єєдиний шлях виживання та гідного існування. Але для його забезпечення необхіднівеличезні фінансові механізми.
Серед основнихмеханізмів фінансування сталого розвитку можна виділити наступні:
- мобілізація ресурсів. До неї можнавіднести зовнішні потоки приватного капіталу, офіційна допомога донорів,зобов'язання розвинених країн у розмірі 0,7%, а також фінансування з бокуміжнародних фінансових установ, зокрема Глобального екологічного фонду.
- вивільнення коштів. Основним завданнямцього засобу є списання непомірних боргів держав, що розвиваються, а такожскорочення видатків державного бюджету.
- податкові надходження. Введення новихневеликих податків на найбільш вживаніші операції. До таких податків можнавіднести податок Тобіна на валютообмінні операції у розмірі 0,1-0,25%. Такожввести «невеликий податок» на користування мережею Інтернет в розмірі 1цент
- інституційно — організаційні. Включаєзбільшення фінансування Глобальним екологічним фондом транскордоннихекологічних проектів в регіонах. До цього ще можна віднести організаціюзустрічей донорів на різних рівнях.
- альтернативні. Доповнюють традиційні джерелафінансування сталого розвитку. До таких належать обмін екологічними знаннями,запобігання фінансовим кризу та передача екологічно чистих технологій. Дужеважливим є інвестування в освіту, науку та професійну підготовку й впровадженнянововведень у інформаційні технології.
РОЗДІЛ2 АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ГЛОБІЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ ФІНАНСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
2.1Світовий досвід використання глобальних стратегій
Найбільшважливою галуззю, яка потребує вдосконалення та модернізації є енергетика. ЄБРРусвідомлює величезну потребу в інвестиціях, необхідних для розвитку сталої енергетикив регіоні, у зв'язку з чим розробляє механізми фінансування, спрямовані напідтримку проектів малого і середнього масштабу в області енергоефективності іпоновлюваної енергії.
Залученнядо співпраці місцевого фінансового сектора дозволяє долати бар'єри, щоперешкоджають розробці і фінансуванню проектів в області енергоефективності іпоновлюваної енергії. Механізми фінансування сталої енергетики успішнореалізуються по каналах 28 місцевих банків в шести країнах.
Прикладамитакої співпраці є :
- Болгарія: 2004-2009
ФінансуванняЄБРР в сумі 105 млн. євро задля підвищення енергоефективності і розвиткупоновлюваних джерел енергії в промисловості. Підтримка механізму забезпечуєтьсяза рахунок надання безвідплатного фінансування і технічного сприяння по лініїМіжнародного фонду виведення із експлуатації Козлодуйской АЕС.
- Болгарія: 2005-2009
ФінансуванняЄБРР в сумі 50 млн. євро задля підвищення енергоефективності в житловомусекторі. Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатногофінансування і технічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення ізексплуатації Козлодуйской АЕС.
- Україна: 2006-2010
ФінансуванняЄБРР в сумі 150 млн. євро на реалізацію великих проектів підвищенняенергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості.Підтримка механізму забезпечується шляхом надання технічного сприяння з бокуфедерального міністерства фінансів Австрії і Шведського агентства поміжнародному розвитку.
- Грузія: 2007-2009
ФінансуванняЄБРР в сумі 20 млн. євро на підвищення енергоефективності і розвиткупоновлюваних джерел енергії в промисловості і житловому секторі. Підтримкамеханізму забезпечується за рахунок надання технічного сприяння по лініїКанадського агентства міжнародного розвитку, Фонду підтримки країн напочатковому етапі переходу і Британського фонду підтримки ініціатив в областістійкої енергетики.
- Словаччина: 2007-2010
ФінансуванняЄБРР в сумі 60 млн. євро з метою підвищення енергоефективності і розвиткупоновлюваних джерел енергії в промисловості і житловому секторі. Підтримкамеханізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування ітехнічного сприяння по лінії Міжнародного фонду виведення із експлуатаціїБогуницкой АЕС.
- Румунія: 2008-2010
ФінансуванняЄБРР в сумі 80 млн. євро для підвищення енергоефективності в промисловості.Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатногофінансування і технічного сприяння з боку Європейського союзу.
- Болгарія: 2008-2010
ФінансуванняЄБРР в сумі 20 млн. євро на меті підвищення енергоефективності в промисловості.Підтримка механізму забезпечується за рахунок надання безвідплатногофінансування і технічного сприяння з боку Європейської комісії.
- Казахстан: 2008-2010
ФінансуванняЄБРР в сумі 50 млн. євро на підвищення енергоефективності і розвиткупоновлюваних джерел енергії в промисловості; технічне сприяння здійснюється зарахунок засобів Фонду стійкої енергетики Сполученого Королівства і ЄБРР,міністерства закордонних справ Норвегії, Японсько-європейського фонду співпраціі федерального міністерства екології, охорони природи і ядерної безпекиГермании.
- Західні Балкани: 2009-2011
ФінансуванняЄБРР в сумі 60 млн. євро на меті реалізації проектів підвищенняенергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії в промисловості ібудівництва громадських будівель. Підтримка механізму забезпечується за рахунокнадання безвідплатного фінансування по лінії Програми ЄС по сприяннюкраїнам-кандидатам на вступ в Європейський союз, а також технічного сприянняБагатостороннього донорського фонду для Західних Балкан.
- Росія: 2009-2011
ФінансуванняЄБРР в сумі 200 млн. євро на меті підвищення енергоефективності впромисловості. Підтримка механізму забезпечується шляхом надання технічнесприяння з боку федерального міністерства екології, охорони природи і ядерноїбезпеки Германії.*
- Україна: 2009-2011
ФінансуванняЄБРР в сумі 100 млн. євро для того, щоб реалізувати малі проекти підвищенняенергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії на МСП. Підтримкамеханізму забезпечується за рахунок надання технічного сприяння з бокуЄвропейського союзу.
- Молдова: 2009-2011
ФінансуванняЄБРР в сумі 20 млн. євро на меті реалізації малих проектів підвищенняенергоефективності і розвитку поновлюваних джерел енергії на МСП. Підтримкамеханізму забезпечується за рахунок надання безвідплатного фінансування ітехнічного сприяння з боку Європейського союзу [10]
2.2Мобілізація ресурсів як одна зі стратегій акумуляції грошових коштів
Першою та дужеважливою стратегією є мобілізація міжнародних ресурсів. Вона включає в собізовнішні потоки приватного капіталу, зобов'язання, а також офіційна допомогадонорів.
У останні п'ятьроків стале економічне зростання і поліпшення інвестиційного клімату в цілійнизці країн сприяли істотному збільшенню об'єму приватних інвестицій, у томучислі і в країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції як і раніше єнайбільшим компонентом потоків приватних ресурсів в країни, що розвиваються, ів 2006 році їх загальний об'єм складав майже 400 млрд. дол. США. Зіставленнявидів і дії прямих іноземних інвестицій в країни, що розвиваються, між різнимирегіонами свідчить про важливе значення політики в цій області. Наприклад, вАзії іноземні інвестори прагнули внести свій вклад в експорт промисловоїпродукції, що динамічно розвивається, після того, як в країнах цього регіону булауспішно реалізована державна політика, спрямована на розвиток таких секторів,як електронна промисловість. Останнім часом прямі іноземні інвестиції в країниЛатинської Америки охоплювали декілька секторів, головним чином у зв'язку зприватизацією; при цьому деякі з цих інвестицій стимулювали експорт.
Недавнєглобальне збільшення об'єму інвестицій в добувні галузі в усіх регіонах світубуло особливо помітним в Африці, проте поки що не зрозуміло, чи істотновплинуть ці інвестиції на забезпечення зайнятості завдяки ефектумультиплікатора. Важливе значення для залучення і використання стійкого ідовгострокового капіталу для внутрішніх і міжнародних інвестицій маютьсприятливі умови для підприємницької діяльності. Низка країн добилася в цьомуплані значно більшого прогресу, чим інші, особливо в справі здійснення реформнормативно-правової основи і в справі забезпечення необхідної інформації.Розвинений внутрішній приватний сектор, який і сам інвестує кошти у своюекономіку, посилає тим самим потужний сигнал для залучення продуктивнихприпливів приватних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в найважливішісектори економіки, такі, як сектор інфраструктури, як фізичної, так ісоціальної, повинні зіграти важливу роль у багатьох країнах з низьким ісереднім рівнем доходу. Турбота про інфраструктуру як і раніше покладається надержаву, проте країни прагнуть залучати і приватний сектор до цієї діяльності,а також до фінансування проектів інфраструктури у зв'язку зі збільшеннямфінансових потреб і бюджетно-податковим тиском. Вдосконалення структурипартнерської співпраці між державним і приватним секторами має важливезначення, оскільки воно допомагає уникнути ті невдачі і труднощі, якимисупроводжувалася недавня участь транснаціональних корпорацій в справі створенняінфраструктури і комунальних служб, таких, як водопостачання.
Залученнянеобхідного об'єму прямих іноземних інвестицій для задоволення потреб у сферіінфраструктури багатьох країн, що розвиваються, залежатиме від усуненнястурбованості іноземних інвесторів рисками, пов'язаними з діючими в цих країнахнормативними режимами. Питання про те, як установи, що займаються фінансуваннямрозвитку, можуть сприяти залученню приватних інвестицій в сектор інфраструктурикраїн, що розвиваються, розглядалося на консультаціях, що проводилисянещодавно, з різними зацікавленими сторонами з питань фінансування розвитку,які були організовані Всесвітнім економічним форумом при підтримка Департаментуз економічних і соціальних питань. У якій мірі приватні інвестори, що вкладаютькошти в інфраструктурні проекти, мають бути захищені від ризиків, є спірнимпитанням.Існує думка, що нормальні ринкові риски, включаючи ризик знецінення валюти,повинні враховуватися приватним сектором, і лише ті чинники ризику, якіабсолютно не залежать від нього, такі, як риски, пов'язані з нормативнимирежимами і форс-мажорними обставинами, повинні страхуватися державним сектором.[20]Втой же час украй важливо, щоб уряди країн, що розвиваються, не брали на себериски або зобов'язання відносно врегулювання потенційних вимог, з якиминабагато ефективніше працює приватний сектор. Збільшення об'єму прямихіноземних інвестицій тісно пов'язане з діяльністю добувних галузей іінфраструктурою. У число основних чинників, які сприяють швидкому розширенню іпоширенню прямих іноземних інвестицій в добувних галузях, входить підвищенийпопит на природні ресурси, особливо обумовлений потребами в енергетичних ісировинних ресурсах великих і динамічно таких, що розвиваються країн з ринковоюекономікою, що формується. Оскільки сировинний сектор грає виключно важливуроль у багатьох країнах, що розвиваються, включаючи країни Африки, ЗахідноїАзії і Латинської Америки, прямі іноземні інвестиції в добувні галузі зачіпаєнизка запитань, пов'язаних з цілями в області розвитку. У контексті мобілізаціїфінансових ресурсів на меті розвитку приплив великих сум інвестиційногокапіталу, а також позитивне сальдо торгового балансу означають, що для низкикраїн, що розвиваються, найважливішим питанням в короткостроковій ісередньостроковій перспективі є вже не те, як мобілізувати необхідні засоби, аяк найефективніше використовувати їх для досягнення цілей розвитку. Тут важливотакож відмітити, що, міжнародні зусилля, спрямовані на те, щоб зменшитипрагнення до отримання ренти і запобігання корупції в цих областях, такі, якІніціатива по забезпеченню транспарентності в добувних галузях, набувають усебільш активного характеру. Разом з традиційними інструментами можна виділитинові механізми фінансування, як за рахунок випуску облігацій, так і акцій,державного і приватного секторів для країн, що розвиваються, і країн зперехідною економікою в інтересах передусім малих підприємців і малих ісередніх підприємств і інфраструктури. Ці державні і приватні ініціативи можутьвключати розвиток механізмів консультацій міжнародних і регіональних фінансовихорганізацій і урядів країн з приватним сектором як в країнах походження, так ікраїнах-одержувачах в якості засобу створення сприятливих для підприємницькоїдіяльності умов. [21]
Важливу рольвідіграє Офіційна допомога в цілях розвитку (ОПР), як компонент, доповнюючийінші джерела фінансування в процесі розвитку, особливо в тих країнах, які маютьв розпорядженні найменший потенціал для залучення прямих приватних інвестицій.Найбільшими країнами -донорами є США, Великобританія, Франція, Німеччина,Японія, Китай, Австралія. ОПР може посприяти тій або іншій країні в досягненнідостатніх рівнів мобілізації внутрішніх ресурсів впродовж відповідного проміжкучасу у міру зміцнення людського капіталу, виробничих потужностей і експортнихможливостей. ОПР може також грати украй важливу роль в поліпшенні умов длядіяльності приватного сектора і тим самим створити можливості для динамічногоросту. ОПР є також одним з вирішальних інструментів надання підтримки освіті, охороніздоров'я, розвитку державної інфраструктури, сільському господарству і розвиткусільських районів і підвищенню продовольчої безпеки. Для багатьох країн вАфриці, найменш розвинених країн, малих острівних держав, що розвиваються, ікраїн, що розвиваються, не мають виходу до моря, ОПР як і раніше є найбільшимджерелом зовнішнього фінансування і грає вирішальну роль в досягненні цілей іцільових показників в області розвитку, закріплених в Декларації тисячоліття, іінших погоджених на міжнародній основі цільових показників в області розвитку.
Після проведенняв 2002 році Міжнародної конференції з фінансування розвитку, коли об'єм ОПРскоротився до 0,2 відсотка валового національного доходу (ВНД), ця тенденція доскорочення об'єму цієї допомоги була повернена назад. У 2005 році об'єм ОПРзбільшився до 106,5 млрд. дол. США і склав 0,33 відсотка ВНД розвинених країн.Проте в 2006 році об'єм ОПР скоротився до 0,30 відсотка. Незважаючи назбільшення об'єму цієї допомоги з 2002 року і нові зобов'язання, включаючи іті, які були узяті в 2005 році Групою восьми на їх Зустрічі на вищому рівні вГлениглзе, нинішні і прогнозовані об'єми ОПР на період 2006-2010 років як іраніше не досягають цільових показників. За оцінками, для досягнення до 2015року цілей в області розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття,потрібно 150 млрд. дол. США, а при оцінному показнику, що становить 0,36відсотка ВНД, до 2010 року об'єм ОПР як і раніше залишатиметься нижче за рівень0,5 відсотка, досягнутого на початкових етапах здійснення ініціатив Комітетусприяння розвитку (КСР) Організації економічного співробітництва і розвитку, іскладе трохи більше половини цільового показника в 0,7 відсотка.
Ефективніпартнерські зв'язки між донорами і одержувачами засновані на обліку факту національногокерівництва розробкою планів розвитку і відповідальності за їх виконання, і націй основі потрібні раціональна політика і благе управління на усіх рівнях длязабезпечення ефективності ОПР. Одне з основних пріоритетних завдань полягає вналагодженні цих партнерських зв'язків з питань розвитку, особливо на підтримкутих, хто потребує її найбільшою мірою, і забезпеченні максимального скороченнямасштабів убогості за рахунок ОПР. Закріплені в Декларації тисячоліття цілі,цільові показники і зобов'язання і інші погоджені на міжнародному рівні цільовіпоказники в області розвитку можуть сприяти країнам у визначеннікороткострокових і середньострокових національних пріоритетів в якості основидля налагодження партнерських зв'язків в цілях отримання зовнішньої допомоги.Тому неможливо переоцінити важливе значення фондів, програм і спеціалізованихустанов Організації Об'єднаних Націй і надаватимемо їм рішучу підтримку. У зв'язкуз цим необхідно, зробити конкретні зусилля для досягнення цільового показникавиділення країнам ОПР, що розвиваються, в об'ємі 0,7 відсотка від валовогонаціонального продукту (ВНП) і в об'ємі 0,15-0,20 відсотка від ВНП розвиненихкраїн на потреби найменш розвинених країн, що підтверджено на третійКонференції Організації Об'єднаних Націй з найменш розвинених країн. [19]
2.3 Вивільненнякоштів
Надзвичайноважливим в питанні методів фінансування сталого розвитку, особливо для країн,що розвиваються є вивільнення коштів.
Потокидонорської допомоги носять нестійкий характер, і ця нестійкість частопосилюється розривом між узятими зобов'язаннями і реальними виплатами. Допомогадонорів є набагато нестабільнішою, ніж податкові надходження, при цьому воназалежить від циклічності і характеризується відсутністю гнучкості. Коли об'єм допомогискорочується, це часто веде до податково-бюджетних коригувань у виглядізбільшення податків і скорочення витрат, що лише посилює циклічну дію потоків допомоги,що зменшуються. Тому в Монтеррі (Мексика) міжнародне співтовариство визналоключову роль систематичних заходів, спрямованих на полегшення заборгованості івідміну боргу, у вивільненні ресурсів для цілей розвитку. Воно призвалоборжників і кредиторів прикласти спільні зусилля в цілях запобігання іврегулювання нестійких боргових ситуацій. Докладені відтоді зусилля булиспрямовані на рішення поставлених завдань і, що найбільш важливо, дозволиливитягнути спільні уроки в плані поліпшення регулювання і моніторингузаборгованості і вдосконалення механізмів врегулювання, спираючись на якіналежить вести подальшу роботу. Ініціатива відносно боргу бідних країн звеликою заборгованістю охоплює 41 країну, у тому числі 33 в Африці, 5 вЛатинській Америці і Карибському басейні і 3 в Азії. З цих країн 31 досягла«моменту ухвалення рішення» і почала отримувати допомогу у рамках Ініціативи, а22 досягли також «моменту завершення процесу». У 2005 році була оголошенаБагатостороння ініціатива по полегшенню заборгованості в цілях подальшогополегшення положення бідних країн з великою заборгованістю і забезпечення додатковихресурсів, з тим щоб вони змогли виконати цілі в області розвитку, проголошені вДекларації тисячоліття. [14]
В результатісукупної дії Ініціативи боргу бідних країн з великою заборгованістю іБагатосторонньої ініціативи по полегшенню боргу загальна сума заборгованості 31країни, по якій прийнято рішення, скоротиться в середньому приблизно на 90відсотків. Крім того, платежі в рахунок обслуговування боргу, відраховані тієюж групою країн, скоротилися з 19 відсотків від об'єму експорту за рік до моментуухвалення рішення до приблизно 6 відсотків через п'ять років після ухваленнярішення. Згідно із скороченням платежів в рахунок обслуговування боргу витратина заходи по скороченню масштабів заборгованості збільшилися приблизно з 7відсотків ВВП в 1999 році до понад 12,5 відсотка в 2006 році. У абсолютномувираженні витрати на скорочення масштабів заборгованостісклали 20 млрд. дол. США за станом на кінець 2006 року, що більш ніж в п'ятьразів перевищує платежі в рахунок обслуговування заборгованості після облікуочікуваних надходжень в рахунок зниження заборгованості у рамках Ініціатививідносно бідних країн з великою заборгованістю.[21]
У разі країн зсереднім рівнем доходу, де переважає заборгованість приватним компаніям,нинішні підходи до перебудови приватної заборгованості можуть не забезпечуватиїм можливість «почати з нуля» після дефолту. Підходи до врегулювання борговихпроблем мають бути більшою мірою зосереджені на кінцевому результаті, а не напроміжних віхах.
Значне числокраїн з середнім рівнем прибутків — а в них проживає 41 % світової бідноти —мають великі борги і, швидше за все, зіткнуться з серйозними борговимипроблемами, коли нинішня глобальна кон'юнктура зміниться. Механізми збереженнязаборгованості на прийнятному рівні, використовувані для аналізу заборгованостів цих країнах, будучи передусім моделями боргової динаміки, є недостатніми дляналежного аналізу питань платоспроможності. Для обгрунтування усеосяжних зусильіз перебудови боргу ці механізми мають бути доповнені іншими інструментамизгідно з потребами аналізу питань платоспроможності.[18]
У рамках підходудо полегшення і перебудови заборгованості країн з низьким рівнем прибутків ісупутніх їй умов не приділяється достатньої уваги засадничим потребам росту івідповідному реальному розширенню політичних перетворень, необхідних длязабезпечення можливості подолання боргових проблем. Зважаючи на цю неадекватнуувагу наслідкам росту ресурсів, що вивільняються за рахунок скороченнязаборгованості, для інвестицій, механізми підтримки стійкості борговоїситуації, як правило, сильно залежать від управлінських і інституціональнихзмінних, що не дозволяє точно виміряти коефіцієнт кредитоемкости. Нинішніхрамок Паризького клубу промислових стран-кредиторів, які є механізмом, щогрунтується на співпраці між членами, але що не має якої-небудь реальноїофіційної структури, виявилося недостатньо. Крім того, важливу роль на ційарені починають грати нові донори і кредитори, що не входять в Паризький клуб.Тому в наявності необхідність в міжнародно визнаному механізмі врегулюванняофіційної заборгованості для усіх донорів. [21]
Нинішнякон'юнктура підтверджує наполегливу необхідність зміни парадигми з переходом наметодику перебудови заборгованості, яка забезпечує самодостатній ріст в країнахз борговими проблемами, включаючи використання безвідплатних позик і можливість100-процентної відміни боргу. За відсутності такого росту і вивільненняресурсів на скорочення масштабів убогості у багатьох країнах наднормативназаборгованість залишатиметься перешкодою на шляху до досягнення міжнароднопогоджених цілей в області розвитку, включаючи цілі, проголошені в Деклараціїтисячоліття. Крім того зусилля із скорочення заборгованості бідних країн звеликою заборгованістю повинні користуватися повною підтримкою двосторонніх ікомерційних кредиторів, що не є членами Паризького клубу. Слід розширитипрактику надання бідним країнам з високим рівнем заборгованості безвідплатноїдопомоги. Країнам потрібно розробити усеосяжні національні стратегії в областіконтролю за зовнішніми зобов'язаннями і їх регулювання, які повинні стати однимз ключових інструментів зниження національної боргової вразливості. В зв'язку зцим потрібні заходи, спрямовані на :
- забезпечення оперативного, ефективногоі повномасштабного здійснення розширеної ініціативи в інтересах бідних країн звеликою заборгованістю (БСКЗ), яка повинна повністю фінансуватися за рахунокдодаткових ресурсів з обліком, у відповідних випадках, заходів, необхідних узв'язку з корінною зміною економічних умов країн, що розвиваються, з непомірноюзаборгованістю в результаті стихійних лих, різкого погіршення умов торгівлі абоконфліктів, а також з урахуванням ініціатив по зменшенню заборгованості, щозалишається;
- заохочення участі в реалізаціїініціативи на користь БСКЗ усіх кредиторів, які ще не приєдналися до цієїініціативи;
- скликання відповідних міжнароднихфорумів за участю міжнародних боржників і кредиторів для своєчасноїреструктуризації непомірної заборгованості з обліком, у відповідних випадках,необхідності залучення до вирішення проблеми заборгованості приватного сектора;
- забезпечення визнання того, що зпроблемами непомірної заборгованості стикаються і деякі країни з низьким рівнемдоходу, що не відносяться до групи БСКЗ, зокрема країни, що опинилися увиняткових обставинах;
- заохочення використання нетрадиційнихмеханізмів для комплексного вирішення проблеми заборгованості країн, щорозвиваються, у тому числі країн з середнім рівнем доходу і країн з перехідноюекономікою. Такі механізми можуть передбачати, зокрема, списання заборгованостів обмін на зобов'язання по забезпеченню стійкого розвитку;
- заохочення країн-донорів до вжиттязаходів до того, щоб виділення засобів на меті зменшення боргового тягаря невело до зменшення ресурсів, призначених для надання тих, що розвиваютьсякраїнам офіційної допомоги в цілях розвитку. [19,14]
Міжнароднафінансова система є неповною і небезпечною без механізму врегулюваннядержавного боргу, і тому необхідно докласти нові зусилля. Кодекс поведінкизосереджений на поліпшенні стосунків між інвесторами і кредиторами і потребуєподальшої підтримки і вдосконалення, проте його може оказатися недостатньо длязабезпечення впорядкованої перебудови боргу. Збільшення пільгового інепільгового кредитування, у тому числі новими кредиторами, вказує нанеобхідність в розробці міжнародно визнаного механізму врегулювання борговихпроблем за участю усіх кредиторів. Тому країнам належить досягти згоди по рядупринципів врегулювання потенційних боргових криз, які повинні передбачатисправедливий розподіл тягаря між державним і приватним секторами і міжпозичальниками, кредиторами і інвесторами. Країнам належить також розширюватизастосування інструментів, якось: заміни боргових зобов'язань на акціонернийкапітал, які сприяють запобіганню борговим кризам і зниженню рівнів нестійкоїзаборгованості.
2.4 Податковінадходження
Задлязабезпечення стратегії сталого економічного розвитку необхідною умовою ємодернізація діючого податкового законодавства та співпраця на дво- табагатосторонніх рівнях. Комітет експертів з міжнародної співпраці в податковихпитаннях вже провів дві сесії і, серед іншого, веде оновлення Типової конвенціїОрганізації Об'єднаних Націй про уникнення подвійного оподаткування увідносинах між розвиненими країнами, що розвиваються, для використаннякраїнами, що розвиваються, при укладенні двосторонніх договорів прооподаткування з розвиненими країнами. Типова конвенція Організації Об'єднанихНацій заснована на досягненнях, які знайшли віддзеркалення в Типовій конвенціїОЭСР про подвійне оподаткування прибутків і капіталу і в практиці двосторонніхдоговорів, наскільки вони застосовані до ситуацій країн, що розвиваються.Заохочення інвестування в країну і торгівлі з нею (зокрема, за рахунокуникнення подвійного оподаткування) самого по собі недостатньо для сприянняфінансуванню розвитку: справедлива податкова віддача від інвестицій і торгівліє важливим джерелом фінансування інфраструктури і досягнення стабільності,необхідної для подальшого інвестування і розвитку. Робота Комітету експертіввідбиває визнання того, що між типовими конвенціями ОЭСР і ОрганізаціїОб'єднаних Націй існують чіткі концептуальні і практичні відмінності: першамає тенденцію закріплювати більше прав в плані оподаткування за країноюпроживання інвестора, а друга залишає більше прав в плані оподаткування за«джерелом» або країною перебування, де відбувається економічна діяльність.[14]
Усе більшшироким визнанням користується та обставина, що міжнародна співпраця в справіборотьби з ухиленням від оподаткування не лише є незамінною у боротьбі зміжнародною злочинністю і тероризмом, але і може, по суті, бути інноваційнимджерелом фінансування розвитку за рахунок зменшення витоку надходжень.
Багатосторонняспівпраця в цій області може, зокрема, усунути несправедливість податковогорежиму дрібних і середніх підприємств, що сприятиме розвитку приватногосектора. Оновлення податкових кодексів і податкових адміністрацій за рахунокміжнародної співпраці приймає усе більш широкі масштаби за сприяння багатьох міжнароднихустанов, включаючи ОЭСР. Відповідно до існуючого широкого мандату в областізміцнення міжнародної співпраці в питаннях оподаткування, у тому числі в ціляхрозвитку, Організації Об'єднаних Націй належить розширювати і активізувати своюроботу в плані забезпечення співпраці в податкових питаннях і грати помітнішупрактичну роль в розгляді питань оподаткування, включаючи нові питання, якінині не розглядаються в інших організаціях. Під егідою процесу наступноїдіяльності по фінансуванню розвитку в зв'язку з цим представляється доречниморганізувати обговорення вивчити потенціал розширення діяльності по співпраці впитаннях оподаткування на багатосторонньому рівні, включаючи його організаційніаспекти. Зокрема, працюючи з іншими установами в цій області при збереженніпріоритетності питань розвитку Комітет експертів з міжнародної співпраці вподаткових питаннях міг би за власною ініціативою постаратися забезпечити ширшуміжнародну співпрацю в таких областях, що розглядалися нині, як боротьба зухиленням від оподаткування, оподаткування послуг і використання природнихресурсів і податкові адміністрації. [20]
Окрімтрадиційних податків необхідно ввести цільові податки, які могли б виступати вякості джерела фінансування сталого розвитку на глобальному рівні. До них належатьподаток Тобіна. Серед широкої публіки Тобин став знаменитим завдяки своїйпропозиції, висловленій ще на початку 1970-х, що якщо ввести податок наоперації з іноземними валютами, то навіть якщо він би дорівнював тільки 0,1% — 0,25%, це могло б різко обмежити трансграничні валютні спекуляції, зробившивелику частину з них невигідною і зменшити їх шкоду, особливо для країн, щорозвиваються. На думку Тобина цей податок приносив би в рік не менше 150 млрд.доларів, які він пропонував розділяти між Міжнародним валютним фондом інаціональними банками. Зазвичай прибічники цього податку пропонуютьвикористовувати його для боротьби проти нерівності і бідності, для розвиткуосвіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах, хоча сам Тобинвиступав з набагато помірніших позицій. У цього пропозиція багато прибічників,особливо в тих, що розвиваються.[25]Іншими податком можна назвати податок на використання мережіІнтернет в розмірі 1 центу, а також податок на використання авіа палива.
2.5Інституційно-організаційні стратегії
У Монтеррейскомконсенсусі прозвучав заклик до вдосконалення управління глобальними фінансовимиустановами. Бреттон-вудські установи були засновані після закінчення другоїсвітової війни, і за минулий період в глобальній економіці сталися глибокізміни. Не завжди успішна і іноді суперечлива історія їх діяльності і різкескорочення масштабів їх роботи в країнах з середнім рівнем прибутків примушуютьпоставити питання про їх роль у світі, що розвивається. В той же час ціустанови незамінні у багатьох сферах. Ці організації і установи є не лишезначними джерелами фінансів, їх дії служать індикаторами, які використовуютьсяіншими донорами і приватними сторонами, що ведуть роботу в країнах, щорозвиваються. Крім того, вони відіграють важливу роль в процесах генерування іапробації ідей відносно стратегій розвитку і як і раніше виступають впливовимиарбітрами в плані оцінки політики країн, що розвиваються. Нинішні зусилля ізреформи представленості і участі в цих установах можуть сприяти підвищенню їхефективності, актуальності і підзвітності по відношенню до користувачів їхресурсів. [20]
Крім того,зміцнення незалежності і компетентності регіональних і глобальних установ сприяєрозширенню системи управління найважливішими міжнародними питаннями замістьтого, щоб і надалі надмірно покладатися на обмежений контингент установ ікраїн.
У вересні 2006року Рада керівників МВФ ухвалила резолюцію по реформі квот і голосів. Двомаголовними цілями реформи є: забезпечити, щоб розподіл квот адекватніше відбивавекономічну значущість і роль держав-членів в глобальній економіці, і підвищитипредставленість країн з низьким рівнем прибутків. Зробивши перший крок, якийполягав у збільшенні квоти чотирьох самих недопредставлених країн, МВФ продовжуєсвою роботу над пакетом реформ, який включатиме консенсус по новій формуліквот, яка ляже в основу для другого раунду конкретних збільшень квот, а такожпитання про базові голоси, з метою досягти згоди до третього кварталу 2007року, але не пізніше за перший квартал 2008 року.[21]
Всесвітній банктакож приступив до здійснення свого власного процесу перегляду розподілуголосів у своїх керівних структурах. На своїй квітневій (2007 року) нарадіКомітет з питань розвитку розглянув доповідь, в якій викладений комплексваріантів підвищення значущості голосу країн, що розвиваються, і країн зперехідною економікою в механізмі ухвалення рішень Банку.
Багатосторонні ірегіональні банки розвитку продовжують грати життєво важливу роль в задоволенніпотреб країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в областірозвитку. Вони повинні сприяти забезпеченню достатнього припливу об'ємуфінансових коштів в країни, які борються з убогістю, проводять раціональнуекономічну політику і можуть бути позбавлені належного доступу до ринківкапіталу. Вони повинні також пом'якшувати наслідки надмірної нестабільностіфінансових ринків. Зміцнення регіональних банків розвитку і субрегіональнихфінансових установ підвищує гнучкість фінансової підтримки національних і регіональнихзусиль в області розвитку за рахунок підвищення відповідальності і загальноїефективності. Вони також є життєво важливим джерелом загальних і спеціальнихзнань відносно економічного зростання і розвитку для тих, що являються їхчленами країн, що розвиваються.
Першимпріоритетом є знаходження прагматичних і новаторських шляхів подальшогорозширення ефективної участі країн, що розвиваються, і країн з перехідноюекономікою в міжнародних діалогах і процесах ухвалення рішень. У рамкахмандатів і засобів відповідних установ і форумів ми закликаємо вжити наступнізаходи:
- Міжнародний валютний фонд і Всесвітнійбанк: продовжувати розширювати участь усіх країн, що розвиваються, і країн зперехідною економікою в процесах ухвалення рішень і тим самим зміцнюватиміжнародний діалог і роботу цих установ в тому, що стосується розгляду потреб ісподівань цих країн в області розвитку;
- Світової організації торгівлі:забезпечити, щоб будь-яка консультативна група представляла усіх її членів іщоб участь в ній грунтувалася на чітких, простих і об'єктивних критеріях;
- Банк міжнародних розрахунків, Базельськікомітети і Форум фінансової стабільності: продовжувати активізувати зусилля,що робляться ними, із поширення інформації серед країн, що розвиваються, і країнз перехідною економікою і проведення з ними консультацій на регіональному рівніі переглянути, при необхідності, свій членський склад, з тим щоб забезпечитиадекватну участь цих країн;
- спеціальні групи, розробляючірекомендації з питань політики з глобальними наслідками: продовжуватиактивізувати свою діяльність по поширенню інформації серед країн, що не єчленами, і зміцнювати взаємодію з багатосторонніми установами, що мають чіткопевні і широкі міжурядові мандати. [14]
При наданніфінансових коштів для здійснення Порядку денного і інших рішень Конференції наХХI століття необхідно забезпечувати максимально широкий доступ до нових ідодаткових ресурсів і використовувати усі наявні джерела і механізмифінансування. До них відносяться, зокрема, наступні джерела і механізми :
1)Багатосторонні банки розвитку і фонди:
— Міжнароднаасоціація розвитку (МАР). Серед різних питань і варіантів, які представники вМАР розглянуть в ході Десятого поповнення ресурсів МАР, особливу увагу слідприділити заяві президента Всесвітнього банку, зробленій в ході КонференціїОрганізації Об'єднаних Націй з довкілля і розвитку, з тим щоб надати допомогубідним країнам в справі досягнення їх цілей в області стійкого розвитку, щомістяться на порядку денному на ХХI століття;
— Регіональні ісубрегіональні банки розвитку. Регіональні і субрегіональні банки розвитку іфонди повинні грати усе зростаючу і ефективнішу роль в наданні ресурсів,необхідних для здійснення Порядку денного на ХХI століття, на пільгових абоінших сприятливих умовах;
— Глобальнийекологічний фонд, яким на спільній основі управляють Всесвітній банк, ПРООН іЮНЕП і додаткові кошти якого, що надаються на безвідплатних і пільгових умовах,покликані принести екологічні вигоди загальносвітового значення, повиненпокривати погоджені додаткові витрати на проведення відповідних заходів урамках Порядку денного на ХХI століття, зокрема в країнах, що розвиваються.Таким чином, необхідно зробити його перебудову, з тим щоб вирішити, зокрема,наступні завдання:
· стимулювати загальну участь;
· забезпечити достатню гнучкість дляпоширення сфери охоплення Фонду на відповідні програмні області Порядки денніна ХХI століття, що можуть принести погоджені екологічні вигодизагальносвітового значення;
· забезпечити гласність і демократичністьв керівництві його діяльністю, у тому числі в процесі ухвалення рішень іфункціонування Фонду, завдяки забезпеченню того, щоб інтереси країн, щорозвиваються, були представлені в нім збалансовано і в тій мірі, в якій воницього заслуговують, і приділенню належної уваги заходам по фінансуванню, щоробляться країнами-донорами;
· забезпечити надання нових і додатковихфінансових ресурсів, країнам, що зокрема розвиваються, на безвідплатних іпільгових умовах;
· забезпечити передбачуваність потокуфінансових ресурсів у вигляді внесків розвинених країн з урахуванням важливостіпринципу справедливого розподілу витрат;
· забезпечити доступ до фінансових коштіві їх виділення на основі взаємно погоджених критеріїв, не вводячи нових формобумовленості;
2) Відповідніспеціалізовані установи, інші органи Організації Об'єднаних Націй і іншіміжнародні організації, які покликані грати відведену ним роль в сприянніздійсненню національними урядами Порядку денного на ХХI століття;
3) Багатосторонніустанови, що займаються створенням потенціалу і технічною співпрацею. Сліднадати ПРООН необхідні фінансові кошти, з тим щоб задіювати її мережу відділеньна місцях і використовувати її широкий мандат і багатий досвід в областітехнічної співпраці для сприяння створенню потенціалу на страновом рівні,повною мірою використовуючи досвід спеціалізованих установ і інших органівОрганізації Об'єднаних Націй у рамках відповідних сфер їх компетенції, зокремаЮНЕП, у тому числі багатосторонні і регіональні банки розвитку.
Доінституціонально — організаційної стратегії можна розглянути наступнізапропоновані фінансові механізми для фінансування стійкого розвитку в регіоніі провести подальше вивчення життєздатності деяких пропозицій:
· Організації регіональних зустрічейдонорів, спрямованих на надання підтримки в реалізації регіонального плану дійНа зустрічі може бути розглянуте питання створення механізму регіональногофінансування у формі трастового фонду, мобілізації прямих іноземних інвестиційі передачі технологій; прохання розвинених країн оцінити їх зобов'язання по ODAдля досягнення прийнятої мети Об'єднаних націй в 0.7 % від їх ВНП; збільшенняфінансування ГЭФ трансграничних екологічних проектів в регіоні; і проханнязбільшення фінансової підтримки країнам, що беруть участь в ініціативахрегіону.
· Створення регіонального екологічногофонду (РЭФ) для фінансування проектів по трансграничних проблемах і важливихдля регіону проектів, діяльність по реалізації яких знаходиться поза сфероюГЭФ, таких, які наприклад, торкаються бідності і довкілля, якості довкілля іпитань здоров'я людини, свіжої води і інших питань, визначених в Регіональнійпрограмі дій. У реалізовуючі агентства РЭФ можуть входити АБРБ, ПРООН, ЮНЕП іінші організації;
· Створення «загального фонду по стійкомурозвитку» в кожній країні — реципієнтові, яким можуть спільно управлятипредставники донорських, урядових і місцевих організацій і звертатисяміжнародним інститутам розвитку звернути особливу увагу на реалізацію в першучергу вже існуючих проектів країн, — реципієнтів, не розробку нових проектів;
· Створення нових фінансових механізмівшляхом прийняття відповідних економічних інструментів, включаючи збір іпоширення інформації в країнах про ці інструменти; повернення до питанняфінансування, включаючи спонукання донорів виконувати свої зобов'язання повиконанню цілей ООН по наданню допомоги країнам, що мають великі борги, шляхомзниження боргу і ліквідації бідності;
· Спонукання основних донорів, таких якАБР, Всесвітнього банку, системи ООН і двосторонніх донорів діяти оперативно постворенню стратегічних ефективно діючих альянсів; спонукання країн посилитипартнерство по реалізації механізму чистого розвитку у рамках Кіотськогопротоколу, який не залежить від підтримки донорів або пільг і є «додатковими»потоками до ОПР від приватного сектора. [19]
2.6Альтернативні методи фінансування
Сучаснестановище економіки та світу в цілому вимагає розробки та прийняттяальтернативних стратегій акумулювання фінансових ресурсів… Розширювати,полегшувати і фінансувати, де це необхідно, доступ до екологічно безпечнихтехнологій і відповідних технічних ноу-хау, а також їх розробку, передачу іпоширення, зокрема в країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідноюекономікою на сприятливих умовах, у тому числі на пільгових і преференційнихумовах, по взаємній домовленості, як це передбачено в главі 34 Порядку денногона XXI століття, у тому числі шляхом вжиття невідкладних заходів на усіх рівняхз метою:
· ефективніше надавати інформацію;
· зміцнювати існуючий національнийорганізаційний потенціал в країнах, що розвиваються, для розширення доступу дорозробки, передачі і поширення екологічно безпечних технологій і відповіднихноу-хау;
· полегшувати проведення за ініціативоюкраїн оцінок технологічних потреб;
· створити правову і регламентаційнуоснову як в країнах-постачальниках, так і в країнах-одержувачах, що дозволяєприскорити рентабельну передачу екологічно безпечних технологій як державним,так і приватним секторам, і сприяти її впровадженню;
· заохочувати доступ і передачутехнології, пов'язаної з системами раннього попередження і програмамипом'якшення наслідків, країнам, що розвиваються, постраждалим від стихійнихлих.
Поліпшитипередачу технології країнам, що розвиваються, зокрема на двосторонньому і регіональномурівнях, у тому числі за допомогою вжиття невідкладних заходів на усіх рівнях зметою:
· поліпшити взаємодію і співпрацю,стосунки між зацікавленими сторонами і контакти між університетами,науково-дослідними інститутами, державними установами і приватним сектором;
· налагодити і зміцнити контакти зсуміжними структурами інституціональної підтримки, такими, як технологічні іпродуктивні центри, наукові і учбові заклади і заклади, що займаються питаннямирозвитку, і національні і регіональні центри екологічно чистого виробництва;
· встановити партнерські стосунки, щосприяють інвестиціям і передачі, розробці і поширенню технології, в ціляхнадання допомоги країнам, що розвиваються, а також країнам з перехідноюекономікою в обміні передовим досвідом і заохоченні програм допомоги, істимулювати співпрацю між корпораціями і науково-дослідними інститутами в ціляхпідвищення економічної ефективності промислового виробництва, продуктивностісільського хазяйства;
· допомога країнам, що розвиваються, атакож країнам з перехідною економікою в отриманні екологічно безпечнихтехнологій, які належать державі або є загальнодоступними, а такожзагальнодоступних знань з науково-технічних питань і в отриманні ноу-хау ідосвіду, необхідних для самостійного використання ними цих знань для досягненнясвоїх цілей в області розвитку;
· підтримувати існуючі механізми і, принеобхідності, створювати нові механізми для розробки, передачі і поширенняекологічно безпечних технологій в країнах, що розвиваються, а також країнах зперехідною економікою. [14]
Варто надаватикраїнам, що розвиваються, допомогу в створенні потенціалу для ширшого доступудо багатосторонніх і глобальних програм НИОКР. В зв'язку з цим зміцнювати і, деце доцільно, створювати центри з питань стійкого розвитку в країнах, щорозвиваються; створювати ширший науково-технічний потенціал в цілях сталого розвитку,з тим щоб посилити співпрацю і партнерські стосунки в області НИОКР ізабезпечити їх широке застосування дослідницькими інститутами, університетами,приватним сектором, урядами, неурядовими організаціями і мережами, а такожученими і викладачами з країн, що розвиваються і розвинених, і в зв'язку з цимзаохочувати створення мереж з центрами наукових досліджень в країнах, щорозвиваються, і між ними. Сприяти країнам, що розвиваються, шляхом міжнародноїспівпраці в розвитку їх потенціалу в плані вжиття заходів за рішенням питань,пов'язаних з охороною довкілля, у тому числі по розробці і здійсненню політикив області раціонального використання і охорони довкілля, серед іншого, шляхомвжиття невідкладних заходів на усіх рівнях з метою:
· удосконалювати використання ними науки ітехніка для екологічного моніторингу, оцінних моделей, надійних баз цих ікомплексних інформаційних систем;
· сприяти і, де це доцільно,удосконалювати використання ними супутникових технологій для збору, перевірки іпоповнення якісних даних і подальшого вдосконалення спостережень з повітря іповерхні землі на підтримку їх зусиль із отримання якісних, точних,довгострокових, послідовних і надійних даних;
· створити і, де це доцільно, забезпечитиподальший розвиток національних статистичних служб, здатних надавати надійнідані про наукову освіту і НИОКР, які потрібні для ефективного ухваленнядирективних рішень в науково-технічній області.
У наявностінаполеглива необхідність запобігання системним фінансовим кризам. Важлива ролькраїн з ринковою економікою, що розвивається, в глобальних потоках капіталусильно зросла. Розширилися механізми спільного використання резервів врегіональному масштабі. Різке збільшення об'єму потенційне нестабільнихтрансграничних потоків капіталу свідчить про те, що традиційно використовуваніМВФ методи запобігання і врегулювання криз набагато менш ефективні, чим раніше.Відповідно, нарощування резервів в ринках, що розвиваються, можливо, щонайменшечастково є симптомом їх невпевненості в майбутній стабільності міжнародноїфінансової системи і ефективності існуючих багатосторонніх інструментівзапобігання кризі. Незважаючи на деякі зусилля, міжнародному співтовариствудоки не вдалося розробити яку-небудь широко прийнятну форму резервногоінструменту забезпечення ліквідності для надання фінансової підтримки країнам зринковим доступом, які стикаються з потенційними кризами капітальних рахунків.
Цей інструментмає бути передбачуваним, гнучким і істотним, щоб потенційні користувачірозглядали його в якості ефективного засобу. Важливо скористатися нинішнімисприятливими умовами і грунтовно переглянути міжнародні підходи до запобіганнякризам. У МВФ необхідно забезпечити результативність зусиль із створеннямеханізму, який забезпечить надійний і зручний доступ до значних ресурсів. Слідрозглянути також можливості ширшої співпраці між МВФ і регіональнимифінансовими структурами або механізмами спільного використання резервів.Різносторонність на регіональному рівні підвищує вірогідність виявленняналежних рішень і повинна привести до зменшення тягаря, яке лягає на глобальніустанови. Зусилля із зміцнення стандартів і кодексів з'явилися в міжнародномупорядку денному після криз на фінансових ринках у кінці 90-х років. Одне зджерел цих зусиль полягало в точці зору, згідно якої саме відсутністьтранспарентності і проблеми у фінансовому секторі привели до необгрунтованихрішень відносно економіки країн, результатом яких стала стадна поведінка вприватному секторі. Усе більше число розвинених країн і країн, що розвиваються,з перехідною економікою здійснюють різні міжнародно погоджені стандарти ікодекси, включаючи Погоджені на міжнародному рівні методи оцінки капіталу інормативних вимог в його відношенні (Базельська угода II). [21]
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИСТАЛОГО РОЗВИТКУ В СВІТІ
3.1 Результативикористання механізмів і методів фінансування
Концепціясталого розвитку на даному етапі розглядається здебільшого з теоретичної точкизору. Всебічної реалізації вона ще й досі не набула, незважаючи на великукількість документів, які задекларували засади переходу суспільства на рейкистійкого економічного розвитку.
Але післяпроведення аналізу стратегій щодо залучення фінансових спрямованих назабезпечення сталого розвитку можна виділити ті аспекти, які знайшли своєвтілення.
Задля фактичної реалізаціїплану переходу до політики сталого розвитку був створений Глобальнийекологічний фонд.
ГлобальнийЕкологічний Фонд (ГЭФ) — унікальна міжнародна організація. Його місія,управління і складені процедури є творчою відповіддю на дух і мандатглобального саміту в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Місія ГЭФ — захист глобальногодовкілля. ГЭФ був створений, щоб виконати конкретну мету: досягти глобальнихвигод довкілля через фінансування програм і проектів в чотирьох основнихнапрямах — біорізноманітність, зміна клімату, міжнародні води, виснаженняозонового шару, а також таких напрямів, як деградація земель, запустинювання,знелісення в тій мірі, наскільки вони пов'язані з чотирма основними.
Початий в 1991р. як експеримент, ГЭФ був перетворений після Глобального саміту 1992 р. вРіо-де-Жанейро в структуру для вираження і захисту екологічних інтересів людейв усіх частинах світу. Перетворений фонд став більше цілеспрямованим,ефективним, прозорим, використовуючим принцип обліку інтересів залученихсторін.
Виконавчимиагентствами ГЭФ є Всесвітній банк (ВБ), Програма по довкіллю ООН (ЮНЕП) іПрограма розвитку ООН (ПРООН).
Всесвітній банкздійснює інвестиційні проекти ГЭФ, мобілізує ресурси приватного сектора, іслужить як довірчий власник трастового Фонду ГЭФ.
ЮНЕП виконуєнауково-технічну і аналітичну діяльність, здійснює регіональні і трансграничніпроекти і є Науково-технічним консультативним комітетом ГЭФ.
ПРООН залучена впрограми по посиленню можливостей і наданню технічної допомоги, і йому належитьпровідна роль в підтримувальній діяльності і керівництво програмою малихгрантів ГЭФ.
Програма малихгрантів Глобального екологічного фонду управляється ПРООН, і нині здійснюєтьсяв 54 країнах. Оскільки програма є невід'ємною частиною корпоративногобізнес-плану ГЭФ і структурною одиницею ГЭФ ПРООН, реалізація програми ГЭФ/ПМГ(програмамалих грантів) децентрализована і керівництво здійснюється на рівні країни. Ізсамого початку з 1992 року, ГЭФ/ПМГ зайняла стратегічну нішу усередині системиГЭФ, підтримуючи громадські (місцеві) ініціативи, які відповідають критеріям іцілям ГЭФ.
До функцій ГЭФ/ПМГналежать :
- підвищує обізнаність і пропагуєдосягнення в області глобальних екологічних проблем;
- посилює можливості співтовариств інеурядових організацій в їх реакції на ці проблеми;
- надає механізм для демонстрації іпоширення досвіду зроблених на рівні співтовариств і рішень адресованихглобальним проблемам довкілля.
У цьому сенсі,ГЭФ/ПМГ пропонує системі ГЭФ і усій сфері довкілля і розвитку, випробуваніпідходи, які можуть бути повторені і розширені з користю і вигодою дляглобального довкілля.[26]
Також допозитивних тенденцій можна віднести зростання інвестиційної компоненти навпровадження екологічно чистих технологій.
Щодо такогонемало значущого напряму, як списання боргів країн, що мають великий борговийзобов'язок,то на тлі глобальної економічної кризи це стає складним питанням. Більшістькраїн світу потрапили у скрутну фінансову ситуацію і всі її зусилля направленіна стабілізацію внутрішньої ситуації та подолання наслідків рецесії.
Невиконанимзалишилось і впровадження податку Тобіна та податку на доступ до мережіІнтернет.
Задля того,побачити результат від введення політики сталості можна порівняти дві ситуації:ситуація, яка склалась в світі зараз та, яка чекає в майбутньому в результатівпровадження політики стійкого розвитку в усіх країнах без вийнятку
Табл. 3.1.Порівняння двох цінносних парадигм суспільного розвитку [3,9]Ознака порівняння Ціннісна парадигма пануюча в індустріальному суспільстві Нова, яка відображає ідею екостійкості 1. Відношення до природи
Утилітарне відношення до природи
• -використання природи як чинника виробництва
• -панування людини над природою
• -економічне зростання важливіше захисту довкілля
• Визнання самоценности природи
• -благоговіння перед природою
• -взаємозв'язок людини і природи
• -захист довкілля важливіший за економічне зростання 2. Відношення до ризику
• Прийнятність ризику заради максимізації багатства
• " абсолютизація науки і
• технології як вищого блага
• -форсування ядерної енергетики
• -дерегулювання, ринок, індивідуальна відповідальність за ризик
• Прагнення уникнути ризику
• " наука і технології не завжди благо
• -відмова від подальшого розвитку ядерної енергетики
• -державне регулювання в цілях захисту природи і людини 3. Відношення до меж росту
Ігнорування меж росту
-ресурси практично неограниченны
-проблема зростання населення вирішиться сама собою
упор на виробництво і споживання
Визнання меж росту. Детермінанти розвитку :
— обмеженість ресурсів і
ранима екосистем " демографічна загроза
суспільству і природі збереження ресурсів і
збереження екосистеми Землі 4. Відношення до громадського устрою і управління
• «Так — існуючому суспільству». Орієнтири:
• -ієрархія і ефективність
• -упор на ринок
• -конкуренція
• -гонитва за новими благами, накопичення багатства
• -робота — засіб задоволення економічних потреб
Необхідність створення нового суспільства. Орієнтири:
відкритість влади і участь населення в управлінні
-упор на громадські блага
-співпраця, узгодження інтересів
" простіший стиль життя в задоволення роботою 5. Відношення до політики і її головні характеристики
• Продовження старої політики
• -усі вирішують експерти і менеджери
• -ринковий контроль соціальних процесів
• " проти прямих дій -
• використання звичайної практики
• -ліво-права партійна структура — суперечка про власність на засоби виробництва
• Формування нової політики
• -консультації і участь громадян в ухваленні рішень
• -передбачення і планироваріие соціальних процесів
• -демократія прямих дій
• -нова партійна структура — уздовж екологічної осі
Виживаннясвітової системи і складових її країн можливо тільки досягши екостійкості ісоціальної стабільності усіх країн, великих і малих співтовариств.Протеця найважливіша для майбутнього людства умова залишають без уваги нові іновітні концепції і теорії — «постіндустріального суспільства»,"інформаційного суспільства", «суспільства, заснованого назнаннях», «економіки знань», «віртуальної економіки»,«глобальної електронної економіки», «глобалізації» і томуподібне. У них більшепроявляється фетишизм нових інформаційних і технічних засобів, які не лишеудосконалюють традиційні ринкові стосунки алеі створюють інформаційно-технічні можливості для безпрецедентнихвалютно-фінансових маніпуляцій і отримання прибутків, ніяк не пов'язаних зреальною економікою. Посуті новітні переконання на розвиток виправдовують і закріплюють реалії сложившегося«світового ладу» — розподіл людства на «золотий мільярд» імайже шість мільярдів іншого бідного і бідного населення світу. [5 стор.110]
Брак зрушень убік сталого розвитку зумовлюється тим, що не вироблено відповідної комплексноїполітики на всіх рівнях світової Спільноти, а також нездатністю всієї системиорганізації влади адаптуватися до нових умов. Концепція сталого розвитку, якпроект збереження цивілізації, ставить перед людьми проблему переосмислення ітрансформації структурних та інституційних основ існування.[3,стор.124]
3.2 Майбутнєсвіту за сценарієм сталого розвитку
Існує можливістьпереходу до стійкої економіки в нинішньому столітті, тому що зростаннянаселення буде максимальним. За даними Організації Об'єднаних Націй в проекціїсереднього зросту, чисельність населення світу досягне свого піку в 2075близько 9200 млн, а потім почне повільно знижуватися.
ОрганізаціяОб'єднаних Націй неодноразово переглянула свої прогнози населення по спадаючійтенденції, і цілком імовірно, що чисельність населення світу досягне свого пікуне мнегим більше 9200 мільйонів.
Щобпереконатися, що світ може перейти до стійкої економіки, необхідно такожзапитати, скільки на душу населення валового світового продукту ростименайближчими роками — тобто, необхідно проаналізувати, скільки кожен з цих людейробитиме і споживатиме.
Аналізуючипоточні темпи економічного зростання, варто відмітити, що виробництво на душунаселення і споживання досягне високого рівня у відносно короткі терміни. Між1950 і 2000 роках, на душу населення валового світового продукту збільшився врозмірі близько 2,1 відсотка в рік. Якщо він продовжить рости в такому темпі,то:
— Валовийсвітовий продукт складатиме $ 17147 в 2040 році, що більше, ніж ВВП в Америціна душу населення — $ 16420 в 1965 році.
• ВСП на душубуде $ 39778 в 2080 році, більше, ніж в Америці ВВП на душу населення $36883 в2004.
Це необов'язково означає кінець бідності у світі, оскільки зростання і багатствобуде розподілений нерівномірно по всьому світу. Розвинені країни знаходяться нарівні вище за середній. Це означає, що країни, що розвиваються, знаходяться нарівні нижче середнього. Серед країн, що розвиваються, Азії росте швидко істійко, Латинська Америка ще знаходиться в состояниии нестабільності, і вАфриці економічний рівень розвитку росте повільно.
Проте, якщо зростанняпродовжиться, багатство поширюватиметься на значну частину світу до кінцястоліття.
Заробітна платавже досягли рівня середнього класу на Тайвані і в Кореї. На даний момент Китай іІндія показують стрімкий ріст рівня розвитку, хоча їх середня заробітна платаяк і раніше дуже низька, обидві ці країни мають зростаючі зарплати і швидкозростаючого середнього класу. Велика частина країн, що розвиваються,знаходиться на тій стадії зараз, на якій Європа була в дев'ятнадцятому століття.[22]
У основуподальшого розвитку світу і світової економіки ляже турбота про людей і займе центральнемісце в зусиллях із забезпечення стійкого розвитку. Вони мають право на здоровеі плідне життя в гармонії з природою.
Право нарозвиток має бути реалізоване, щоб забезпечити справедливе задоволення потребнинішнього і майбутніх поколінь в областях розвитку і довкілля. Усі держависпівпрацюватимуть в рішенні найважливішої задачі викорінювання бідності — необхідноїумови стійкого розвитку — в цілях зменшення розривів в рівнях життя іефективнішого задоволення потреб більшості населення світу. Особливомуположенню і потребам країн, що розвиваються, в першу чергу найменш розвинених іекологічно найуразливіших країн, необхідно і надалі приділяти особливезначення. Міжнародні дії в області довкілля і розвитку мають бути такожспрямовані на задоволення інтересів і потреб усіх країн. [15]
Також необхідноючастиною є тісніше співпраця у дусі глобального партнерства в цілях збереження,захисту і відновлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі. Внаслідоксвоєї різної ролі в погіршенні стану глобального довкілля держави несутьзагальну, але різну відповідальність. Розвиненікраїни візьмуть на себе усю відповідальність, яку вони несуть в контекстіміжнародних зусиль із забезпечення стійкого розвитку з урахуванням стресу, якийстворюють їх суспільства для глобального довкілля, і технологій і фінансовихресурсів, які вони мають.
Також необхіднодля досягнення стійкого розвитку і вищої якості життя для усіх людей державиповинні обмежити і ліквідовувати нежиттєздатні моделі виробництва і споживанняі заохочувати відповідну демографічну політику.
Дляефективнішого вирішення проблем стійкого розвитку держави надалі поглиблюватимутьвзаємне співпраці у справі створення сприятливої і відкритої міжнародноїекономічної системи, яка привела б до економічного зростання і стійкогорозвитку в усіх країнах. Заходи в сфері торгової політики, не мають бути засобидовільної або невиправданої дискримінації або прихованого обмеження міжнародноїторгівлі. Заходи в області охорона довкілля, спрямована на рішеннятрансграничних або глобальних екологічних проблем, повинна надалі грунтуватисяна міжнародному консенсусі. Держави повинні розробляти національні закони, щостосуються відповідальності і компенсації жертвам забруднення і іншогоекологічного збитку. Держави оперативним і рішучішим чином співпрацюють також вцілях подальшої розробки міжнародного права, що стосується відповідальності ікомпенсації за негативні наслідки екологічного збитку, що заподіюєтьсядіяльністю, яка ведеться під їх юрисдикцією або контролем, районам, щознаходяться за межами їх юрисдикції. [16]
Важливимчинником, стримуючим розвитку стійкості суспільства являються війни.
Тому державиповинні поважати міжнародне право, що забезпечує захист довкілля під часозброєних конфліктів, і повинні співпрацювати, у справі його подальшогорозвитку. [15]
Такимчином, можна зробити висновок про те, що світова економика майбутнього матименаступний вигляд :
-Зростаннязагального добробуту населення, не завдаючи шкоди довкіллю;
-Зниженнязначної різниці в прибутках між різними країнами;
-Удосконаленняіснуючої моделі світової економіки, перетворення діючої фінансової системи длямінімізації ризиків і наслідків фінансових криз;
-Створення новоїінституціональної бази, спрямованої на підтримку економік країн і фінансуванняпроектів за програмою стійкого розвитку.
-Уникнення воєні озброєних конфліктів.
ВИСНОВКИ
Виконуючи дану курсовуроботу, я сформувала своє визначення поняття «сталий розвиток».
Сталий розвиток– це сукупності заходів, які спрямовані на запобігання та мінімізацію наслідківкризових явищ, а також таке використання природних ресурсів, що невиснажуватиме рекреаційні запаси Землі.
Нова модельрозвитку світу є життєво необхідною задля можливості подальшого виживаннялюдства. Тому необхідно акумулювати та спрямовувати грошові кошти назабезпечення концепції сталого розвитку: перехід на енерго зберігаючитехнології, реструктуризацію боргових зобов’язань, створення в державахсприятливого інвестиційного клімату.
Пройшло вже 18років, після того, як світове суспільство провело зустріч в Ріо-де-Жанейро натему навколишнього середовища та розвитку та сформулювало пропозиції по сталомурозвитку, відмітивши, що шлях, який обрали індустріально розвинені країни длядосягнення свого максимального розвитку, є стратегічно тупиковим, оскількипризведе до посилення економічної та екологічної кризи. Конференція вРіо-де-Жанейро мала стати принциповим напрямком в реалізації політики сталогорозвитку, однак поглиблення глобальних проблем у тому числі збільшення розривуміж розвиненими в економіко-технічному рівні країнами и тими країнами, щорозвиваються, продовжується.
Необхідно підкреслити,що екологічна криза розвивається скоріше, ніж прогнозувалось. Научних концепційщодо виходу з кризи досі не існує, і наука має докласти всіх зусиль длястворення таких концепцій.
Використаннязапропонованих стратегії фінансування сталого розвитку допоможе перевестирозвиток світу з шляху переслідування матеріальних цілей, нещадноговикористання ресурсів Землі та високої залежності від кризових явищ будь-якогохарактеру до раціонального використання природних ресурсів і зменшення витратна подолання наслідків колапсів.
Ідея сталогорозвитку й досі лишається скоріш ідеологією, ніж завершенимтеоретико-концептуальним напрацюванням. Аби ідея сталого розвитку моглареалізуватися, треба провадити подальші ретельні дослідження різних їїаспектів. Необхідно розробляти її теоретичні засади, а також стратегію ітактику впровадження на всіх рівнях функціонування суспільства, виходячи зосновних тенденцій і протиріч сучасного розвитку.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1) Атаманюк Ю.А. Шляхи виживання людства //Міське господарство України. – 2009 – №2 – С.26 – 29
2) Вебер А. Б. Устойчивое развитие ипроблема ценностей. – М.: Ин-т социологии РАН, 1999. – 122 с.
3) Дергачова К. Концепція сталого розвиткуу науково-практичному вимірі // Політичний менеджмент. – 2004- №4 – С.118-125.
4) Дейлі Г. Поза зростанням. Економічнатеорія сталого розвитку. К.: Інтелсфера, 2001. – 312 с.
5) Заец Р.В. Предпосылкии проблемы прогнозирования процессов перехода к экоустойчивому развитию. // Науката наукознавство, — 2006 — №3 – С.101-117
6) Єфремов О. Сталий чи гармонійнийрозвиток: чому віддати перевагу? // Економіка України. – 2008. — №2 – С.83-88
7) Калинин В.Б. Устойчевое развитие всхемах и пояснениях // Вестник АсЭкО.-2003.- №4, С.1-16
8) КотіковаО. І. Зміст поняття сталого розвитку. //Науковий вісник Волинського державногоуніверситету імені Лесі Українкиhttp://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvvnu/ekonomika/2007_12/R5/5.pdf
9) Котляков В.М. Избранныесочинения в шести томах. Кн.3. География в меняющемся мире. – М.: Наука, 2001. –411 с.
10) Механізми фінансування сталоїенергетики. Інфораційнай листок ЄБРР
11) Онуфрік І.П. Економічне зростання,сталий розвиток та українські реалії. // Вісник Національного лісотехнічногоуніверситету України– 2009. − Вип. 19.7 – С.180-186
12) Стасюк Л.Л. До питання про створеннямоделі суспільства стійкого розвитку. // Держава і право – 2008 — №40 — С.680-686
13) Шубравська О. Сталий економічнийрозвиток: поняття і напрям дослідження. // Управління економікою: теорія іпрактика. – 2008 — № 4 – С. 36-42
14) Порядок деннйна XXI век // www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/.
15) Ріо-де-Жанейрськадекларація по навколишньомусередовищу та розвитку// www.un.org/russian/ documen/declarat/riodecl.htm.
16) Оценкапрогресса, достигнутого со времени проведения Конференции ОрганизацииОбъединенных Наций по окружающей среде и развитию //http://www.un.org/russian/conferen/summit5/ age21-2.htm.
17) Резолюция«Программа действий по дальнейшему осуществлению Повестки дня на XXI век» // www.un.org/russian/conferen/summit5/rsl9-2.pdf.
18) Йоханнесбургскаядекларация по устойчивому развитию // www.un.org/russian/conferen/
wssd/docs/decl_wssd.pdf.
19) Планвыполнения решений Всемирной встречи на высшем уровне по устойчивому развитию// www.un.org/russian/conferen/wssd/docs/plan_wssd.pdf.
20) Монтерейська угода www.un.org/esa/ffd/monterrey/MonterreyConsensus.pdf
21) Международнаяконференция по финансированию развития www.un.org/russian/conferen/ffd/
22) The End of Economic Growth www.preservenet.com/endgrowth/EndGrowth.html
23) http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvvnu/ekonomika/2007_12/R5/5.pdf
24) Електронний ресурс //Wikipedia.org/wiki/Сталийрозвиток
25) Електроннийресурс //Wikipedia.org/wiki/Податок Тобіна
26) Глобальний екологічний фонд www.aris.kg/our_partners/org/gef/