План
Вступ
1.Вартість. Aльтернативні теорії
1.1Теорія трудової вартості
1.2Суб’єктивно-психологічна теорія вартості
1.3Неокласична теорія вартості
1.4«Природна» вартість товару
2.Теорії, що визначаютьцінність товару
2.1Теорія трудової вартості
2.2Теорія граничної корисності
2.3Теорія попиту і пропозиції
3.Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності
3.1Корисність продукту та її види
3.2Гранична корисність та її сутність
3.3Закон спадної корисності
3.4Факторивизначення корисності
Висновок
Використані джерела
ВСТУП
вартістькорисність цінність
Методологічніпідходи до аналізу корисності, вартості й цінності були сформульовані в класичнихроботах А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла та ін. Їх ідеї про вартість, економічнуцінність та корисність товарів стали основою для проведення систематичнихнаукових досліджень у цій сфері. У дослідженнях вчених австрійської школимаржиналізму XIX–XX ст. К. Менгера, О. Бем-Баверка, Ф. Візера, У. Джевонсона,Л. Вальраса, Д.Б. Кларка, а також Д.М. Кейнса, А. Маршалла, В. Леонтьєва булопоглиблено теорії вартості, економічної цінності та корисності. Питанняекономічної цінності розглядаються й сучасними науковцями, серед яких: В.З.Баликоєв, С.С. Дзарсов, Н.М. Зубко, С.С. Носова, С.А. Семенищева, Ф.Ф.Стрельников, М.Ф. Гуськова. Однак, незважаючи на суттєві наукові результати,отримані вказаними та іншими вченими, залишаються не визначеними відмінностіміж економічними категоріями «корисність», «цінність», «вартість» та їх співвідношення,не виокремлено їх місце в системі ціноутворення продуктів.
Процесціноутворення посідає провідне місце у ринковій економіці. Саме від того, наскількиточно будуть ураховані вартість, цінність, корисністьзалежатимейого просування на ринку, що, в свою чергу, впливатиме на очікувані результати.
1. Вартість. Aльтернативнітеорії
Що ж являєсобою вартість як категорія товарного виробництва?
Слід сказати,що на це питання економісти XVIII, ХІХ, ХХ і початку ХХІ ст. не даютьоднозначної відповіді.
Теорії вартості, які є найбільшпоширеними в економічній науці: теорія трудової вартості, суб’єктивно-психологічна теоріявартості і неокласичної теорія вартості.
1.1 Теоріятрудової вартості
Середпредставників вітчизняної і російської політекономії має найбільшеприхильників. Її основоположниками є такі всесвітньо відомі вчені-теоретики, якА. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс.
Розглянемоконцепцію трудової теорії вартості в трактуванні К. Маркса, викладену ниму першому томі «Капіталу».[1]
Згідноз цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількіснопорівнюються. А кількісне порівняння завжди передбачає наявність чогось якіснозагального, єдиного. Такимзагальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створилаїх.
У даномувипадку мова йде не про конкретні види праці, наприклад, слюсара, металурга,фермера. Вони якраз якісно відрізняються, що й обумовлює особливості конкретнихматеріальних благ і послуг. Порівнянними товари стають тому, що всі вони —продукти праці взагалі, тобто затрат енергії людини, його мозку, м’язів,нервів, волі і т. д. «Всі ці речі, — пише К. Маркс, — виражають лишете, що на їх виробництво затрачено людську робочу силу, нагромаджено людськупрацю. Як кристали цієї спільної їм усім суспільної субстанції, вони — вартості,товарні вартості». Вартість проявляється при обміні товарів, тому міновавартість (тобто пропорція обміну корисних благ) слугує формою вартості, їїзовнішнім проявом у сфері обміну.
Величинавартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.Це той робочий час, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживноївартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середнього вданому суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці.
У західній економічнійлітературі теорія трудової вартості має небагато прихильників.
1.2 Суб’єктивно-психологічнатеорія вартості
Марксоватеорія вартості не позбавлена недоліків, багатьох економістів останньої третиниХІХ ст. вона не задовольняла. У 70-ті рр. ХІХ ст. австрійська школаполітичної економії на чолі з відомим австрійським економістомК. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Дляобґрунтування своєї концепції вартості вони застосувалисуб’єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши дляцього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теоріюрозробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас,а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк,Ф. Візер та італійський економіст. В. Парето.
Дію закону спадної граничної корисності,реальність, буття його підтримуєбагато економістів. Але представники суб’єктивно-психологічної теорії, зокремаЕ. Бем-Баверк, вважали, що «…цінність речі вимірюється величиною граничноїкорисності цієї речі.[2] Це твердженняБем-Баверк ілюстрував на прикладі поселення, хатинка якого самітньо стоїть упервісному лісі. Він припускає, що у поселенні є п’ять мішків зерна: 1-й мішокнеобхідний для того, щоб не померти з голоду, 2-й — для покращання харчування,3-й — для відгодівлі домашньої птиці, 4-й — для виготовлення горілки і,нарешті, 5-й мішок використовується як корм для папуг, приручених зарадизабави. За теорією граничної корисності 2-й мішок зерна має меншу корисність,ніж 1-й, 3-й мішок — меншу корисність, ніж 2-й і т. д. Їх корисностіможуть бути виражені спадаючим рядом цифр: 10, 9, 8, 7 і 6. Корисність 5-гомішка зерна, виражена цифрою 6, є граничною корисністю, яка, на думкупредставників суб’єктивно-психологічної теорії вартості, визначає міновувартість хліба.
Більшістьсучасних економістів не поділяє суб’єктивно-психологічної теорії вартості,оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо.Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку:купуючи той чи інший товар, він обов’язково враховує ту величину корисності,яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни.
1.3 Неокласичнатеорія вартості
Найбільшприйнятною теорією вартості (і найбільш детально опрацьованою) слід вважатирозробки таких видатних економістів неокласичного напряму, як А. Маршалл і П. Самуельсон. На наш погляд, є вагоміпідстави підтримати саме цей напрям обґрунтування сутності даної категорії, ане класичний, у тому числі й марксистський.[3] Хоча саме останній переважає внашій політекономічній літературі.
А.Маршалл не тільки сприймає термін «вартість», а й намагається збагатити йогоновими здобутками теорії. Він розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою євартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливаютьвитрати виробництва і корисність товарів. При цьому в короткому періоді доситьважко визначити, що більше впливає на ринкову вартість — витрати виробництва чикорисність товарів. «Ми могли б однаково обґрунтовано сперечатися відноснотого, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, щорозрізує клапоть паперу — верхнє чи нижнє лезо ножиць».[4] Загальне правилотаке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, азначить і корисності на вартість.
1.4 «Природна» вартість товару
Але вдовгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування«нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна»вартість товару —це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті.Чим більший період часу береться для аналізу, тим більше значення має впливвитрат виробництва на вартість.
Справа втому, що вплив змін у витратах виробництва потребує для свого вияву, якправило, більше часу, ніж вплив змін у попиті. Фактична вартість, або, як їїназивають, ринкова вартість, часто більше підвладна тимчасовим подіям,чинникам, дія яких нерівномірна і короткотривала, ніж постійно діючим чинникам.Однак у тривалі періоди ці нерівномірно, нерегулярно діючі чинники більшоюмірою гасять вплив один на одного, а отже, постійно діючі причини зумовленізмінами. Бо вся структура виробництва модифікується, а співвідношення витратвиробництва різних товарів постійно змінюється зі зміною поколінь.
Таким чином,коли розглядається нормальна вартість у широкому значенні та коли простежуютьсячинники, що визначають нормальну вартість «у кінцевому результаті», колидосліджуються «кінцеві» наслідки економічних чинників, тоді дохід, одержуванийвід капіталу, входить до складу платежів, які мають покривати витративиробництва даного товару.
Вартістьтовару, що розглядається під кутом зору розширеного відтворення, містить у собівитрати, пов’язані з розширеним відтворенням речового й особистого капіталу,тобто чисте нагромадження.
Постаєпитання: як слід розуміти сутність вартості, не виходячи за межі неокласичноїтеорії? У неокласичній школі сучасне розуміння терміна «вартість» пов’язане зтак званою «вартістю втрачених можливостей». У житті завжди доводитьсявибирати. Оскільки ресурсів бракує, люди повинні постійно вирішувати, яквикористати обмежені час і доходи. Купити книгу чи шоколадні цукерки?Побудувати завод чи дачний будинок? У кожному з цих випадків вибір у світліобмежених ресурсів означає відмову людини від чогось, фактичну втратуможливості зробити чи спожити щось інше. Ця втрачена альтернатива називаєтьсявартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.
2. Теорії, щовизначаютьцінність товару
Можна проілюструвати за допомогою межівиробничих можливостей. Нехай країна вирішила збільшити виробництвоінвестиційних ресурсів з 9 млн одиниць у точці D до 12 млн одиниць у точці С.Якою буде вартість утрачених можливостей від цього рішення? На фундаментальномурівні вартістю втрачених можливостей є кількість споживчих благ, від якоїдоведеться відмовитися, аби виробити більше інвестиційних ресурсів. У нашомуприкладі, як легко бачити, ціною вибору трьох одиниць інвестиційних ресурсів є1 млрд одиниць споживчих благ. Вартість втрачених можливостей — це вартістьтовару чи ресурсу, від яких відмовились.
Витративиробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницькоготаланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втраченихможливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що людство своїздібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилучило зі споживання чивідпочинку з метою виробничого використання. Отже, це така економічна категоріятоварного господарства, яка синтезує в собі вартість утрачених можливостей, щопов’язано з виробництвом будь-якого товару. У свою чергу, виробничі ресурсивзаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людськийресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує однучи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утраченихможливостей.
Вартістьутрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, якамістить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіхвиробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними. Безумовно, найціннішим ресурсомє праця. Праця людини як головної продуктивної сили, як чинник виробництва —основний компонент витрат виробництва, зафіксованих у кінцевому продуктісуспільства. Але складовою його вартості є й витрати засобів виробництва таземельних ресурсів. На підприємстві особливе значення мають проміжні витрати,тобто витрати, пов’язані з використанням предметів праці, частка яких уваловому випуску становить близько 50% його вартості.
Отже,А. Маршалл розглядав ринкову вартість як категорію короткого періоду, щодіє на рівні підприємства. Проте, на наш погляд, є можливість розглядативартість у контексті «нормальної вартості» і в короткому періоді теж, тобто вданий час. Для цього нам треба досліджувати модель межі виробничих можливостей,в якій об’єктами аналізу є не продукти, а залучені до виробничого процесуосновні чинники виробництва — робоча сила, з одного боку, і засоби виробництва— з іншого. Модель матиме такий вигляд (див. рис. 5.1).
/>
Рис. 5.1. Межа виробничих можливостей
На рис. 5.1показано на осі абсцис використовувані ресурси праці, а на осі ординат —використовуваний речовий капітал (засоби виробництва). Мається на увазі, щопродукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал іпраця найкращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати виробництва,ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта. Вартість утрачених можливостейскладається з вартості втрачених можливостей у праці та вартості втраченихможливостей щодо капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на виробленийпродукт, утілюється в цьому товарі як його вартість.
У даному разіформується нормальна, а не ринкова вартість. Тут з самого початку діє такамодель, яка щомиті є оптимальною, щомиті є ідеальною щодо зміни потреб людей тащодо змін з огляду на досягнення науки і технології, нагромадження капіталу,обсяги потреб.
Цемакромодель вартості. У цій економічній моделі діє загальний закон вартості,який говорить: якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможнихпотреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничихможливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буденайнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.
Таким чином,цей закон орієнтує та примушує виробників товарів повсякчас оптимізувативиробничі ресурси, щоб вони використовувались на межі виробничих можливостей, атовари за своїм обсягом, структурою та якістю відповідали повністю суспільнимплатоспроможним потребам.
Саме такамодель виробництва як модель формування нормальної вартості має бути еталоном векономічних дослідженнях та в практиці господарської діяльності. [5].
Підходівдо визначення цінності товару існує багато. Кожен з них ґрунтується на певнійтеорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничноїкорисності, попиту і пропозиції, факторів виробництва, інформативна./> 2.1 Теорія трудової вартості
Підхід,згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці,дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований,— вартісної.
Основивчення теорії трудової вартості заклали англійські економісти У.Петті, А. Сміт,Д. Рікардо. Проте найбільш повно її розробив К. Маркс. Розкриваючи еволюціюформи вартості, він довів, що форма вартості, хоча реально й існує,безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише призіставленні з іншими товарами.
Товар, щовідіграє активну роль, перебуває у відносній формі вартості, а той, якомуналежить пасивна роль, — у еквівалентній. В одному акті обміну певний товарможе бути лише у відносній або еквівалентній формі вартості.
Особливістюпростої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалентавиконували різні товари.
Розвитоксуспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшеннювиробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну,робить його регулярним, а не випадковим, одиничним У цих умовах кожний товарможе обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбуваєтьсяперетворення простої форми вартості на повну, або розгорнуту.
Оскільки впроцесі розвитку виробництва кількість товарів-еквівалентів, в яких знаходитьвираження вартість, зростає, все більша кількість товарів відображає своювартість у цьому товарі. Це призводить до того, що з усіх товарів виділяєтьсяякийсь один товар, який починає виконувати роль загального еквівалента вобміні. Так виникає загальна форма вартості.
За цих умовуперше всім товарам, що знаходяться у відносній формі вартості, протистоїтьодин загальний еквівалент. Його роль у різних народів виконувалинайрізноманітніші товари, але перевага у тій чи іншій місцевості віддаваласяпродуктам масового виробництва. Всі мали знати, яка цінність цього товару,оскільки він виконував роль загального еквівалента. Такими товарами булихудоба, хутро, сіль, чай, коштовні метали тощо.
Недолікомтоварів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний зних можна було поділити на певну кількість частин або без труднощівтранспортувати, зберігати тощо. Через ці об'єктивні обставини розвиткувиробництва й обміну функція загального еквівалента закріпилася за золотом. Таквиникла грошова форма вартості.
Золото стаєгрішми. Проте за своєю природою воно не є грішми. Протягом певного часу в історіїсуспільства золото існувало лише як метал. Тільки розвиток товарних відносинзавдяки фізичним властивостям золота, а саме: однорідності, можливості легкогоподілу на частини, зберігання без втрат і високої вартості у невеликійкількості, робить його грішми./> 2.2 Теорія граничноїкорисності
Основоюцінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту,який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник останньоїтретини XIX століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А.Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк.
Головна ідеяїхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чипраці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисністьтовару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністюостанньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості,то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисністьостанньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницювважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. Інавпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) недуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього)екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, щозадовольняє «граничну потребу», має і граничну корисність, якавизначає ринкову цінність.
Правильністьтеорії граничної корисності переконливо доводить добре відоме явище«дефіциту». Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що йінші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищенняпопиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки./> 1.3 Теоріяпопиту і пропозиції
Представникицього напрямку в економічній науці вважають, що реальна цінність товарудорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту іпропозиції товарів (послуг).
Попит іпропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, де протистоятьінтереси господарюючих суб'єктів — покупців і продавців. Способом розв'язанняцієї суперечності є формування ринкових цін, що призводить до встановленнярівноваги між попитом і пропозицією, а, отже, ідо відтворення стимулівекономічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива ідосягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хочекупити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умовутворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якомупропозиція відповідає попиту.
Крімвикладених вище теорій, які пропонують певні моделі визначення цінності товару,є й інші. До них належать теорія факторів виробництва та інформативна теоріявартості. Остання набуває все більшого значення в епоху переходу допостіндустріального суспільства, коли посилюється перехід відматеріально-речових елементів виробництва до ідеально-духовних, від колишньоїдо живої, інтелектуальної праці, яка стає домінуючою.
Розглянутітеорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторониекономічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність товару. Більшетого, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, втому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит іпропозицію тощо. [6]
2. Корисністьпродукту. Закон спадної граничної корисності
Корисністьпродукту та її види. Гранична корисність і її сутність. Закон спадноїкорисності. Фактори визначення корисності./> 3.1 Корисність продуктута її види
Загальнавластивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чиінакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населеннярізноманітними матеріальними і нематеріальними благами.
Досліджуючикорисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичнійекономії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко,костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.
Розглянемоспочатку явище корисності блага. Йогокорисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти їїпевну потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольнятибудь-яку потребу людини.
Потребилюдини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути корисним однійособі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків)мають велику цінність для французів і нульову для українців.
Корисністьбагатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей.Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають усобі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму.Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшістьпродуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.
Віндустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються упроцесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів,побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобтостворюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вониможуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічнийпрогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалюватикорисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутихкраїнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремихмодифікацій.
З іншогобоку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чомув загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і вконкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені./> 3.2 Гранична корисністьта її сутність
Теперрозглянемо проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічнійтеорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьомувважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшістьнаших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибираєодне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним — ні, людина може лишепослабити голод, прийнявши певну кількість їжі.
Розглядаючипроблему корисності додаткової одиниці блага, варто звернути увагу на такевідоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття,повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше іменше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у своюпротилежність — у неприємність і огиду.
Конкретнічасткові потреби, на які можна розкласти наші відчуття незадоволеності, іпослідовні часткові задоволення, які можна одержати за допомогою однаковоїкількості матеріальних благ, мають здебільшого різні і до того ж поступовозменшувані до нуля значення.
Сто двадцятьроків тому австрійські економісти (Карл Менгер, Евгеній Бем-Баверк і Фридрихфон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людинизалишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів,скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тимменше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Цеможна продемонструвати на прикладі такої корисної речі, як зошит для конспектулекцій. Потреба студента в зошиті, якщо він його не має, може бути дуже значною;бажання мати другий (запасний) зошит менш інтенсивне; що стосується третьогозошита, то потреба в ньому дуже слабка. Економісти довели, що певна потребаможе бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною,відповідно до закону спадної граничної корисності.
Сутність граничної корисності. Під граничною корисністю розуміютьдодаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додатковоїодиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порціїодного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, якуотримує людина. Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживаннятієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності (ОК).Для визначення «додаткової корисності», що її додає кожна додаткова порціяпродукту, використовують термін «гранична корисність». Тоді зі споживаннямнових порцій продукту (див. табл. 2.3) сукупна корисність зростає всеменшими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.
Законспадної граничної корисності
Кількість продукту,
що споживається
Гранична корисність
(ОК)
Сукупна корисність
(ОК)
1
2
3
1
2
3
4
5
6
4
3
2
1
–1
—
4
7
9
10
10
9
Хоча загальнакорисність зростає в міру споживання, темпи зростання весь час знижуються. Цетому, що гранична корисність продукту під час збільшення його споживанняпоступово скорочується.
Стовпець 1табл. 2.3 показує кількість спожитого продукту, стовпець 2 — динамікуграничної корисності продукту. З неї видно, що граничні корисності зменшуються.Якщо корисність першої одиниці продукту мала 4 ОК, то п’ятої одиниці — 0. Акорисність шостої одиниці є негативною (від’ємною), вона дорівнює –1 ОК.Стовпець 3 показує, що сукупна корисність спожитих продуктів забезпечується підчас споживання чотирьох одиниць продукту. При споживанні шести одиниць сукупнакорисність продукції абсолютно зменшується на 1 ОК.3.3 Закон спадноїкорисності
Падінняграничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певногопродукту прийнято називати законом спадної корисності.
Закон спадної граничної корисності має велике значення як дляорганізації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінцілюдей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення законупопиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належитьрозподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вонибажають купити.
Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з їїзапасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність перлівнезначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисністьперших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності даєпояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивномалокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші(хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не маєграничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженійкількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і граничнакорисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробутулюдини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, щозадоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні,близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремимекземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний абоніякий приріст добробуту./> 3.4 Фактори визначеннякорисності
Щоб зробитивисновок щодо факторів, якими визначається корисність благ, необхідно з’ясувати відношенняміж потребами і засобами їх задоволення. Правило, яке регулюєце відношення, формулюється так: чим ширші та інтенсивніші потреби, тобто чимїх більше і чим вони важливіші, і чим менша, з іншого боку, кількість благ, якапризначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на якихповинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність. Інавпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно задовольнити, чим менша їхважливість і, з іншого боку, чим більший запас матеріальних благ, що є урозпорядженні людини, тим нижчим є той ступінь, до якого доходить задоволенняпотреб, тим нижчою має бути і гранична корисність таких благ.
Отже, різніречі та послуги, що виробляються в суспільстві, об’єктивно мають неоднаковукорисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або зовсім незначну. Привизначенні корисності речі взагалі не береться до уваги кількісна величина кожногоокремого блага, тобто їх запас. Зрозуміло, наприклад, що корисність хліба вдесятки разів вища корисності хокейної клюшки.
Проте вреальному житті люди ще керуються і таким явищем, як корисність додатковоїодиниці даного блага, і крім того особливу увагу звертають на рідкість(величину запасу) даного блага.
Граничнакорисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку, справилюдей і управляє мірою задоволення їхніх потреб узагалі і кожного зокрема.Найбільш проста турбота про власний добробут змушує кожну розсудливу людинудотримуватися суворого порядку щодо задоволення своїх потреб. Тільки легковажналюдина може всі запаси своїх грошей витратити на задоволення своїх маловажливихпотреб, не залишивши нічого для задоволення найважливіших, соціально значимих,невідкладних потреб. Такими простими правилами керуються люди і тоді, колинаявний запас благ скорочується за рахунок одного чи декількох екземплярів.Корисність інших автоматично зростає, блага стають більш цінними, а разом з тимзмінюються дії людини щодо використання наявних (зменшених) благ. Так, якщофермер через засуху одержить менший ніж планувалося врожай зернових та іншихкультур, то він, щоб не приректи себе на голодну смерть, ту частину врожаю, якапризначалась для худоби та іншої живності, використає на особисте споживання, ачастину худоби (або й усю) заб’є чи прирече на голодування. [7].
/>
Висновок
Аналіз всіх цихпоглядів дає змогу виділити зв’язок категорій «вартість», «корисність» і«цінність».
Поняття цінностівідрізняється від вартості тим, що враховує не тільки кількість затраченоїпраці, а й корисність продукту. Корисність продукту відображає суб’єктивнуоцінку споживача та визначається ступенем насиченості чи обмеженості тих чиінших потреб.
При цьомуважливою і невід’ємною умовою виникнення істинної споживчої цінності єзадоволення споживача, відповідність отриманого корисного результатувідвикористання товару чи блага тим очікуванням і тому ефекту, які споживачрозраховував отримати від використання товару чи блага на момент йогопридбання.
Використаніджерела
1.Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори:Т 23. — Р. 1. Товар
2.Е. Бем-Баверк. Основы теории ценности хозяйственных благ // Экономическаятеория. Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1995. — С. 59
3.Кривенко К. Т. Категорія вартості в контексті неокласичної теорії: позитивніаспекти // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 51—54
4.Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3 т. / Пер. с англ. — М.: Прогресс,1993. — Т. 2. — С. 31—32
5.fingal.com.ua/content/view/849/39/1/3/
6.fingal.com.ua/content/view/844/39/1/