Реферат
Тема: Глобалістика та глобальне моделювання
ЗмістВступ1. Походження та характеристика системи глобальногомоделювання2. Загальний огляд моделей глобального розвитку3. Напрямки розвитку глобального моделювання, характеристикамоделей, їх суть3.1 Дінамична світова модель Форрестера як методімітаційного моделювання3.2 Модель МИР-3 Донелла і Денніса Медоузів3.3 Сучасні моделі кризових ситуацій та глобальноїбагатовимірної міжцивілізаційної моделі3.4 Моделі архітектури світової спільноти та сценарії еволюціїсучасної цивілізаціїВисновкиПерелік посилань
Вступ
Глобальніпроблеми — це загальнолюдські проблеми, які зачіпають інтереси всієїцивілізації, кожної людини. Виникнення даного напряму соціологічної думкипов'язують з діяльністю Римського клубу, в якому відомі вчені, політичні діячізробили небезуспішні кроки по моделюванню можливих сценаріїв світовогорозвитку, глобальних оцінок стану людства до рубежу двох тисячоліть.
В даний час сформувалася і вітчизняна глобалістика, тобто науковий напрям, що вивчає глобальні проблеми сучасноголюдства.
Глобальнемоделювання – нова область дослідження, присвячена розробці моделейнаймасштабніших соціальних, економічних, екологічних процесів, що охоплюютьземну кулю.
Труднощі і задачі сучасного світузачіпають інтереси всього людства, кожної людини і вимагають найшвидшогокомплексного, продуманого рішення на основі зусиль всіх і кожного.
Сьогодні вже ні для кого не є секретом те, що багатопроблем світового масштабу стоять дуже гостро: негативні наслідки екстенсивногозростання, серія екологічних катастроф в результаті недалекогляднихнауково-технічних рішень, дискримінація народів, релігійні конфлікти,відсутність етичного початку, який міг би стати основою стабільного життякожної людини і всього суспільства.
Таким чином, гостро стоїть задачарозвитку глобального моделювання у напрямі пошуку парадигм розвитку сучасноїсвітової системи, яка має відповідати гармонічному та зваженому етапу розвиткулюдства.
Саме тому ця робота з’ясуєпоходження та тенденції глобального моделювання.
1. Походження тахарактеристика системи глобального моделювання
Глобалістика — наука про глобалізм, антиглобалізм,глобалізацію і антиглобалістську боротьбу. При цьому: глобалізація — рід політики (геополітики), направлений нарозповсюдження свого культурного впливу з боку якої-небудь країни або декількохкраїн на весь світ (планету). Протилежністю глобалізації є антиглобалістськаборотьба. Її призначення — перешкоджати глобалізації. Треба при цьому чіткоз'ясувати, що якщо глобалізація і антиглобалістська боротьба являє собоюполітичну практику, то глобалізм і антиглобалізм — її теорію.
Виявляючикількісні характеристики різних сторін цього процесу, система глобальногомоделювання дозволяє знайти можливі альтернативи майбутнього стану глобальнихпроцесів і допомагає при ухваленні рішення вибрати якнайкращі для людини,запобігаючи при цьому здійсненню негативних можливостей.
Глобальнемоделювання — один з ефективних напрямів системного аналізу, який використовуєдані суспільних, природних і технічних наук для виявлення найвірогіднішихваріантів конкретної реалізації соціально-економічних процесів в історичнопевні відрізки часу [1. c.56]
Системне моделюванняглобальних процесів, спираючись на філософсько-методологічні принципиуправління складними системами, дозволяє сформувати цілісну картинувзаємостосунків науково-технічного прогресу з розвитком суспільства.
Кажучи прозагальні риси системності глобального моделювання, слід вказати на йогоорганічний зв'язок з діалектично обґрунтованими принципами системного підходу.Глобальне моделювання спирається на концепцію міждисциплінарної цілісностівсього процесу вивчення глобального об'єкту, на принцип системної інтеграціїзнання (в глобальних моделях синтезуються дані, що здобуваються практично всімасучасними науковими дисциплінами), на матеріалістичну концепцію єдностіприроди, можливість плідного наукового синтезу, що обґрунтовує, на ідею людинияк цілі історичного процесу (йдеться про принципову прив'язку всіх критеріїв,принципів і сторін системного підходу і системного моделювання до потреб іінтересів людини як вищої цінності). В зв'язку з цим важливо відзначитиобмеженість вузько економічних підходів до оцінки розвитку світової системи ідо оцінки соціальних наслідків науково-технічного прогресу.
Діалектико-матеріалістичнеобґрунтовування системного аналізу і системного моделювання глобальних процесіввиходить з ряду методологічних принципів:
· реалізація концепціїсистемності глобального об'єкту як рух від цілого до частини, від системи доелементів; виділення структурних рівнів системи елементів і побудова тієї абоіншої ієрархії;
· рух від вивченнявластивостей до вивчення відносин;
· орієнтація на функціонуючев діалоговому режимі багато модельний опис складного глобального об'єкту;
· визначення оптимальнихмасштабів системи-моделі, здатної неухильно підвищувати міру своєї адекватностісистемному об'єкту, що вивчається;
· облік суперечностей,властивих системі, і в першу чергу боротьби і змагання двох протилежнихсоціально-економічних систем.
Якщо звернутися до аналізутенденцій глобального моделювання, то не можна не відзначити наростаннясистемності в методах побудови моделей і в людино-машинних діалогових системах,що розробляються. Так, якщо на перших підступах до побудови глобальних моделейбудувалася жорстка структура, без механізму зворотних зв'язків, то нині булирозроблені людино-машинні діалогові системи моделювання процесів глобальногорозвитку. В нашому розумінні побудова і аналіз людино-машинних моделейглобального розвитку — один з важливих напрямів розвитку системних досліджень.
Системний характер глобального моделювання якнайповнішівиражається, по-перше, в діалектичному характері як предмету, так і методуглобального моделювання, по-друге, у все більш адекватному наближенні досистемної складності масштабних природних і соціоприродних об'єктів і,по-третє, у все більш повному обліку соціальних чинників розвитку глобальної системи.
Характерною межею розвитку сучасної цивілізації євпорядкування світових зв'язків і взаємозалежності. Між посиленнямвзаємозалежності і загостренням глобальних проблем існує прямий зв'язок. Длятого, щоб глобальні проблеми сучасності проявили свою суть, необхідним є вступлюдства до нового стану – систему загальної взаємозалежності. Найсерйознішінебезпеки для людства не можна порівняти з катастрофічними демографічними,екологічними і іншими наслідками світової війни, яка потенційно загрожує існуваннюцивілізації і життя на планеті. Центральною проблемою є гармонізація відносинсуспільства і природи, тому екологічна безпека розглядається як одна зпріоритетних задач. В Концепції стійкого розвитку миру, прийнятій міжнароднимспівтовариством (Конференція ООН по навколишньому середовищу і розвитку(Ріо-де-Жанейро, 1992) знайшли віддзеркалення наступні положення:
Визнання тогофакту, що в центрі уваги знаходяться люди, які повинні мати право на здорове іплідне життя в гармонії з природою;
Охоронанавколишнього середовища повинна стати невід'ємною компонентой процесу розвитку, вона не може розглядатися у відриві від останнього;
Необхідно в рівному ступенізабезпечити задоволення потреб в розвитку і збереженні навколишнього середовищаяк нинішнього, так і майбутнього поколінь.
Багато зусиль для пошуку шляхіврозвитку людства через моделювання прикладає Римський клуб – міжнароднаорганізація, яка об’єднала бізнесменів, політичних діячів та вчених зі всьогосвіту, що займається обґрунтуванням перспектив зростання розвитку людства. [2, c. 5]
2. Загальний огляд моделейглобального розвитку
Вперше проблема науковогопрогнозування була піднята радянським економістом В.А. Базаровим-Рудневим в1924-1928 роках. Займаючись проблемами державного планування, він запропонуваврозробляти два типи прогнозів на майбутнє: генетичний, що виявляє назріваючіпроблеми шляхом логічного продовження в майбутнє тенденцій, закономірності якихв минулому і теперішньому часі достатньо добре відомі; і телеологічне, щовиявляє оптимальні шляхи рішення перспективних проблем на основі напередзаданих критеріїв [3, с. 18].
Новий імпульс вивчення проблемпрогнозування отримало в кінці 1950-х років, коли Американським експертам Т.Гордону, О. Гелмеру і ін. було доручено створити прогноз про те, якими станутьСША і решта світу через 15 років. Проте, ще досить довго в науковій думціпереважали уявлення про майбутнє, що не залежить від соціально-економічнихнаслідків науково-технічної революції. 70-80-х рр. минулого сторіччя булиознаменовані енергійними спробами створення соціологічних моделей суспільства,які дозволяли б прогнозувати розвиток суспільства і його взаємовідношення знавколишнім середовищем. Можливості для такого глобального моделюваннявідкривав розвиток методів системної динаміки і сінергетики. Як виразився Ю.Г.Липець, «у принципі стало можливим прогнозування динаміки унікальної системи задопомогою аналізу динаміки її основних підсистем, загальних змінних стану і сінергетичнихефектів» [4, с. 77.]
Найбільшу значущість для оцінкимайбутнього сучасної цивілізації має наукове прогнозування, предметом якого єперспективи розвитку глобальних процесів. Типологія наукових прогнозів можебудуватися по різних критеріях залежно від цілей, задач, об'єктів, предметів,проблем, характеру, періоду попередження, методів, організації прогнозування іт.д. Залежно від об'єкту дослідження прогнози можна класифікувати наприродознавчі, науково-технічні і суспільствознавчі прогнози. По метідослідження прогнози діляться на пошукові (дослідницькі) і нормативні(цільові). Пошуковий прогноз ставить свою за мету визначення можливих станів явища в майбутньомуза допомогою умовного продовження в майбутнє тенденцій розвитку явища, щовивчається, в минулому і теперішньому часі. Нормативний прогноз визначає шляхиі терміни досягнення можливих станів явища, що приймаються як мета. Науковепрогнозування принципово відрізняється від релігійного передбачення, щоспирається на релігійні тексти, прогнози, що містять, про майбутнє. Джерелами інформаціїдля наукового передбачення і прогнозування є: – оцінка перспектив розвиткупрогнозованого явища на основі досвіду; – умовне продовження в майбутнє(екстраполяція) тенденцій, закономірності розвитку яких в минулому ітеперішньому часі достатньо добре відомі; – модель майбутнього стану явища або процесу,побудована відповідно до очікуваної або бажаної зміни ряду умов, перспективирозвитку яких достатньо добре відомі.
3. Напрямки розвитку глобальногомоделювання, характеристика моделей, їх суть3.1 Дінамична світова модель Форрестера як метод імітаційного моделювання
Американський дослідник ДжейФоррестер одним з перших зробив спробу створення динамічної світової моделі, вякій були взаємопов'язано населення, капіталовкладення, географічний простір,природні ресурси, забруднення і виробництво продуктів харчування. В ходідослідження були використані так звані «імітаційні системи» – машинні моделісоціальних систем, розроблені за допомогою комп'ютерів. Їх переваги Форрестербачить в здатності комп'ютерної техніки відстежувати взаємодії будь-якоїспецифічної системи взаємозв'язків без яких-небудь сумнівів і помилок. «тількилюдський розум здатний в даний час формувати структури, в яких можуть бути синтезованіокремі ізольовані шматки інформації, – пише він. – Але коли ці шматкивзаємозв'язані, розум стає вже недостатнім для цілей передбачення, для вивченнядинаміки поведінки, яка властива системі».
Системна динаміка, як методімітаційного моделювання, включає структуризацію об'єкту; побудову системноїдіаграми об'єкту, де указуються зв'язки між елементами; визначення змінних длякожного елемента і темпів їх зростання; ухвалення гіпотез і залежність кожноготемпу зростання від змінних, формальний опис цих гіпотез; процес оцінкивведених параметрів за допомогою наявної статистики. Для побудови і дослідженнямоделей за допомогою методу системної динаміки була розроблена спеціальна мовапрограмування DYNAMO [5, с. 165]. Проте багато прогнозів і висновків Американськогоученого не виправдали очікувань, головним чином, внаслідок того, що їм не буларозглянута вся сукупність умов, що роблять взаємний вплив. Зокрема, Форрестервиказує серйозні сумніви щодо ефективності програми контролю над народжуваністюяк засобу регулювання чисельності населення. Зменшення народжуваності насправдізбільшує об'єм капіталовкладень на душу населення і здібність до накопиченнякапіталу. Отже, вторинним результатом проведення програми контролю наднароджуваністю буде збільшення народжуваності і зменшення ролі тих явищ, яківикликають необхідність введення обмеження зростання населення». Проте, притакій постановці питання не береться до уваги та важлива обставина, що накопичення капіталуприводить до підвищення рівня життя, яке в багатьох західних країнахсупроводжується зменшенням народжуваності. Через ці і інші обставини деякі іншіприпущення Форрестера теж виявилися помилковими. Згідно запропонованої їммоделі, населення планети повинне досягти свого максимуму в 2020 р., після чоговоно стане убувати у зв'язку з виснаженням природних ресурсів. Причому, за йогооцінками, запаси ресурсів повинні були катастрофічно зменшуватися, починаючи з2000 р.
Одним з методологічних недоліківмоделей Американського ученого академік Н. Моісеєв відзначає те, що в них неберуться до уваги закони збереження матеріальних потоків, роль яких в економіціграють балансові співвідношення. В результаті може виявитися, що інвестиціїперевершують сумарний продукт і т.д. [6, с. 272]
«Оцінюючи результати аналізусвітового розвитку за допомогою моделей системної динаміки, дослідники обережніу висновках, – пише С.В. Дубовській. – Високий рівень агрегації моделей безрозділення на країни і регіони не дозволяє врахувати структурні особливостісистеми. Не були представлені в явному вигляді можливості науково-технічного ісоціального прогресу, заміни виснажених ресурсів новими ресурсами, управліннярозвитком за допомогою адміністративних і ринкових механізмів. Моделі будуютьсяза допомогою важкоперевіряємих гіпотез; частина гіпотез не злагоджена іззагальноприйнятою теорією економічного зростання і науково-технічного прогресу.Тому отримані результати мають тільки попередній, повчальний характер» [5, c.166].Проте, головне наукове досягнення Форрестера полягало «в його спробівикористовувати методи досліджень, зібраних в природних і інженерних науках,для вивчення процесів еволюції, тобто зміни в часі характеристик явищсоціальної природи» [6, c.265]. 3.2 МодельМИР-3 Донелла і Денніса Медоузів
Модель Форрестера, що отрималаназву МИР-2, була допрацьована групою учених під керівництвом Донелла і ДеннісаМедоузів, які розробили і дослідили модель МИР-3. Ця модель також описує світ вцілому, без розділення на країни і регіони. Основні елементи світової системи:населення, економіка, сільське господарство, невідновлювані природні ресурси,забруднення навколишнього середовища. Проте ця модель набагато докладніша, ніжпопередня. Наприклад, в блоці населення були виділено чотири групи (до 15років, 15-44 року, 45-64 року, старше 65 років), загальна кількістьпричинно-наслідкових зв'язків в 3 рази більше, ніж у Форрестера. Розрахунки поцій моделі показали, що при інерційному розвитку до 2030 р. наступить обвальнезменшення всіх макропоказників системи, викликане виснаженням природнихресурсів, забрудненням середовища, обмеженістю сільськогосподарських площ інадмірним зростанням населення. Стабілізація умов життя і чисельності населенняможлива, якщо з 1990 р. індустріальний капітал стабілізується, середній термінслужби капіталу збільшиться в 1,5 рази, споживання ресурсів на душу населеннязменшиться до рівня 1970 р., а забруднення середовища знизиться в 4 рази в порівнянніз рівнем 1970 р.
Дослідження Форрестера і Медоузівсходяться на тому, що світова система має межі зростання, і якщо індустріальнорозвинені країни не встануть на шлях інерційного розвитку, то вже в першійполовині XXI в. людство зіткнеться з глобальною кризою. Проте, як ми вжевідзначили, наявність у розроблених моделей методологічних недоліків привела дотого, що багато хто із зроблених прогнозів вже не виправдався. В 1970-е рр. дляреалізації проекту ООН «Майбутнє світової економіки», під керівництвом лауреатаНобелівської премії В.В. Леонтьева, була побудована глобальна міжгалузевамодель, що охопила основні параметри розвитку 15 регіонів миру, з'єднаних в тригрупи: розвинені регіони; регіони, багаті природними ресурсами, щорозвиваються; і бідні ресурсами країни, що розвиваються. Модель включала 2625сумісних рівнянь, що дозволяють описати структурні міжгалузеві зв'язки 45галузей, а також враховувала екологічні параметри забруднення, демографічнізміни і інші ендогенні параметри. На основі моделі були вироблено два основнісценарії на 1980, 1990 і 2000 рр., проте згодом жоден з них не підтвердивсяунаслідок несподіваних структурних зсувів [7, с. 69]. Метою подібнихглобальних досліджень було з'ясування характеру розвитку кризових тенденцій увзаємостосунках між суспільством і довкіллям при незмінних соціально-економічнихвідносинах. 3.3 Сучасні моделі кризових ситуацій та глобальноїбагатовимірної міжцивілізаційної моделі
Разом з нимишироко практикувалося моделювання конкретних кризових ситуацій. Так, в 1983 р.,на базі унікальної моделі ноосфери, під керівництвом академіка Н.Н. Моісеєвабуло перевірено сценарії Американського астрофізика Карла Сагана. Дослідження дозволило встановити наслідки «ядерної ночі» і «ядерної зими», після яких в біосфері встановиться нова квазірівновага, в якій немає місця людині. Аналогічна модель була розроблена і Американськимиученими.
В даний часдеякі дослідники бачать необхідність в розробці так званої глобальноїбагатовимірної міжцивілізаційної моделі. Така модель припускає дослідженнявзаємодії між цивілізаціями в шести різних аспектах. Відповідно в нійвиділяються шість функціональних блоків (геодемографічний, геоекологічний,геотехнологічний, геоекономічний, геополітичний, геосоціокультурний), кожен зяких фактично є самостійною моделлю. Для вирішення цієї задачі необхідноздійснити системний аналіз теоретичних знань в області природних наук,соціології, економіки, психології і т.д. Передбачається, що ця модель, розробкаякої вимагає значних фінансових витрат і часу, дозволить виявити і прогнозуватициклічність в динаміці геосистем, оцінювати взаємодію циклів різних видів [7,с.75].
Тим часом досвід попередніхдосліджень дозволяє нам припустити, що виявлення характерусоціально-економічної динаміки на регіональному і глобальному рівнях єнепродуктивним, оскільки соціальні процеси мають не лінійний, апоступально-хвилеподібний характер. Як відзначає І.А. Василенко, згіднопринципу дискретності простору-часу, в точках бифуркации утворюютьсяпередумови для якісно нових станів, що дають якісно інше майбутнє. Цеприпускає, що механічні екстраполяції наявних тенденцій некоректні і не можутьслужити підставою для довгострокового прогнозу [8, с. 22]. Крім цього, саме суспільство, як динамічнасистема, що самоорганізується, також схильна до ірраціональних змін. Потрібновідзначити, що останніми роками інтерес до використовування математичнихметодів в цілях створення моделей цивілізаційного розвитку і з'ясуваннякількісних меж реагування системи на якісні зміни значно впав. В той же час спробистворення сценаріїв історичного розвитку, що містять постановку проблеми, описпотенційних змін в системі і дій, необхідних для скорочення розриву міжочікуваним і бажаним ходом розвитку, робляться багатьма дослідниками. У.Ганнерс указує на чотири можливі сценарії глобалізації. Він надає переваги досценарію «дозрівання», або глобалізації без вестернізації. При цьому метрополіївиступають як стимулятори, оживляючі розвиток периферії і сприяючі збагаченнюмісцевих культурних традицій. Разом з тим периферійні культури, істотномодифікуючи культурний потік, впливають на культуру метрополії. Сценарій«глобальної гомогенізації» припускає повне домінування в світі західноїкультури. Згідно сценарію «насичення» периферійні культури поступово вбирають всебе культурні зразки Заходу, що, зрештою, теж приводить до повної уніфікації ізникнення локальних культурних традицій. Нарешті, сценарій «периферійноїкорупції» приводить до звироднілості західної культури в процесі адаптації напериферії. І. Валлерстайну бачиться перспектива «грандіозної політичноїборотьби» між двома таборами – тими, хто хоче зберегти міжнародну систему, яказабезпечує привілейоване положення Заходу, і тими, хто хотів би створеннянової, більш елітарної і демократичної системи. Результат цієї боротьбиВаллерстайн вважає непередбачуваним, але саме в цій непередбачуваності вінубачає шанс для політичної дії, для людського втручання і творчості. На думкуА.І. Уткіна, «в майбутній боротьбі супротивником Заходу буде не традиційнийвійськово-політичний антагоніст, а інше бачення місця на планеті людини і Бога.Результат грядущої битви, перш за все, залежатиме від діяльності освітніхсистем, від орієнтації мас-медіа, від переважаючої громадської думки, відсприйняття молодим поколінням нашого миру, від домінуючої культури і чинникарішучості захистити її». Деякі західні політологи були переконані в тому, щонинішній світовий порядок неминуче трансформований, і вирішальну роль в цьомупроцесі зіграють міжетнічні конфлікти. «сучасний світовий порядок існуючихдержавних меж, проведених з мінімальним обліком етнічних і культурних побажаньщо живе в межах цих меж населення, нині в своїй основі застарілий, – вважаєколишній голова Національної ради з розвідки ЦРУ США Грехем Фуллер. – силинаціоналізму і культурного самоутвердження, що Підіймаються, вже виготовилися,щоб затвердити себе. Держави, нездатні задовольнити компенсацію минулих образ імайбутніх очікувань, приречені на руйнування». 3.4 Моделіархітектури світової спільноти та сценарії еволюції сучасної цивілізації
Міхаель Вальцер в статті«Управління земною кулею» обкреслює три моделі архітектури світової спільноти.Перша приводить до уніфікації культур і способів існування, але згодомзвертається повною звироднілістю системи. Друга модель має на увазідецентралізований мир і відсутність міжнародного порядку. В таких умовах сильнідержави прагнуть підпорядкувати собі слабкі, що супроводжується нескінченнимивійнами і конфліктами. Аналізуючи недоліки цих «крайніх моделей», Вальцербачить самою оптимальною ту модель розвитку, при якій можливо збереженнясвободи волі і різноманіття вибору. Цю модель він назвав «світовим плюралізмомтретього ступеня». Єство її полягає в трьох шарах недержавних структур:альтернативні міжнародні центри управління; мережа міждержавних соціальнихзобов'язань, що постійно розширяється; асоціації міжнародного цивільногоспівтовариства [9, с. 422-423]. Л.В. Лесков виділяє шість сценаріїв еволюціїсучасної цивілізації:
1. збереженнясучасного положення (контроль ІНК над світовим ринком, високий рівень ВМП,оновлення технологічної структури розвинених країн);
2. світоватоталітарна система (стратегія «золотого мільярда», повільний темп розвиткутретього миру);
3. новесередньовіччя (демографічний вибух в країнах третього світу, технологічнегальмування, втрата Заходом соціокультурної єдності);
4. розколсвітової спільноти (загострення суперечностей між світовими центрами сили,вичерпання можливостей стабілізації, множинні військові конфлікти в регіонах,тероризм);
5.екологічна катастрофа(стрибкоподібне погіршення екологічної обстановки на планеті);
6. перехід доноосфери (підтримка фундаментальної науки, високих технологій, освіти,зміцнення світової єдності) [10, с. 153].
Складність синергетического прогнозування Л.В. Лесков бачить в тому, що «якщо в сталому режимірозвитку системи, що самопідтримується, її поведінка була детермінована імайбутнє визначається найближчим минулим, то в околицях крапки бифуркации система поводиться абсолютно інакше. Фундаментальну роль починають гративипадковості, другорядні чинники». На думку автора, роль другорядних чинниківнадзвичайно зростає у зв'язку з тим, що система втрачає властивістьсаморегулювання.
М.А. Чешковпропонує п'ять проектів становлення глобального суспільства. Перший проект –західний, або ліберально-ринковий, в якому гегемоном виступають прозахіднісвітові організації і прозахідна світова інтелігенція при опорі натранснаціональні сили і підтримці частини міждержавних сил.
Другий проект– мир рівноположених різноманітностей; гегемон – світова гуманітарнаінтелігенція при підтримці міждержавних сил і частини релігій. Третій проект –мир рівно значимих держав; гегемон – міждержавні об'єднання при підтримцічастини представників світових організацій і великих релігій. Четвертий проект– мир через домінування локального; гегемон – фундаменталістський перебігсхідних релігій при підтримці частини міждержавних сил. П'ятий проект – мир безпригноблення і нерівності; гегемон – частина гуманітарної інтелігенції припідтримці деяких великих релігій [8, с. 317]. Академик Э.А. Азроянц, дляпрогнозування історичного розвитку людства, запропонував теорію глобальноїциклічності, згідно якої він виділяє три антропологічні цикли: становленнялюдини (його фізіології); становлення соціальної спільності (соціальноїорганізації і соціалізації); становлення Мегасоциума (духовно-етичноїорганізації) [11, с. 117].
Існування деяких відмінностей між прогнозами багато вчому визначається світоглядними позиціями учених. Але, не дивлячись на цівідмінності, всі вони допускають три основні сценарії майбутнього світовогорозвитку. Саме такими представляються перспективи майбутнього миру російськимдослідникам А.Б. Веберу і Ю.В. Яковцу. Перший сценарій – інерційний – має наувазі продовження спостережуваних тенденцій в руслі неолиберальної глобалізаціїі збільшення глобальних загроз. Розвиток миру за другим сценарієм –тоталітарному – припускає встановлення жорсткої світової диктатури в умовахмонополярного світу. Найприйнятнішим представляється трансформаційний сценарій– перехід до стійкого розвитку, можливий тільки в атмосфері міжнародногодовір'я і співпраці. Проте саме цей шлях розвитку на практиці є найважчим.
Висновки
Глобалістика як наука, що формується, позначила цілий рядпроблем, що пов'язані з глобалізацією і вимагають першорядного рішення,намітила моделі їх вирішення (роботи Н. Н. Моїсєєва, А. П. Федотова, А. З.Панаріна, А. І. Уткина, М. А. Чешкова, Е. А. Азроянца, Е. Р. Кочетова, У. Бекаі ін.).
Проте слідконстатувати недостатність зусиль, що робляться на національному і світовомурівні, щоб запобігти назріваючій катастрофі.
Так, деякі аспекти практично ще нерозроблені. Йдеться про те, що багато крупних трансформацій і проблем людствавимагають їх осмислення через необхідність управління цими процесами. Проте євсі підстави говорити, що моделі, які були запропоновані рядом вчених, не враховують багатьох можливостей розвитку світовоїспільноти, що мають відбуватися. Глобальні проблеми демографічного,екологічного, економічного, ресурсного і т.д. характеру не можуть знайтискільки-небудь задовільного рішення без врахування проблем як макро- так імікрорівня, які стосуються як країн, так і кожної людини, і довкілля. Маютьбути розроблені сучасні моделі, які повинні враховувати і розуміти напрямисучасного розвитку глобальної світової системи, що виявляють та екстраполюють реальнітенденції культурних, економічних та соціальних процесів, що дають змогуформувати сучасний світ.
Таким чином,одна з проблем світу, що стоїть на наступному рівні розгортання глобалізації,полягає в необхідності формування нової реалістичної моделі, що відповідаєсучасному етапу розвитку людства, але вбирає в себе ідею гармонічного тавивантаженого його розвитку, бо розглянуті види моделювання не задовольняютьтим вимогам, що людство пред’являє до рівня майбутнього світового розвитку.
Перелік посилань
1. Гвишиани Д.М. Науково-технічний прогрес: програмнийпідхід. М.: Думка, 1981. 248 з
2. Гладкий Ю. Глобалистика: трудный путь становления//Международнаяэкономика и международные отношения.1994.№10;
3. Бестужев-Лада И. Глобальные проблемы современности и пути их решения.М.: Педагогическое общество России 2002. — 392 с.
4 Липец Ю.Г. В поиске новой целостности: геонауки и мировоеразвитие. М.: 1999
5 Дубовский С.В. Путеводитель по глобальному моделированию. Спб. 2001
6 Моисеев Н.Н. «Мировая динамика» Форрестера и актуальные вопросыэкологической эволюции. М.: 2000
7Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. 2004
8. Василенко И.А. Политическая глобалистика. М.:2005
9. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. Р нД:2003
10. Лесков Л.В. Футуросинергетика западнойцивилизации (задачи синергетического моделирования). М.: 2004
11. Азроянц Э.А. Будущее: эволюционные и эсхатологическиеальтернативы. М.: 2006