КУРСОВАРОБОТА
попредмету Політична економія
натему:
«Антимонопольнаполітика держави: необхідність, сутність і значення»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
1.1 Антимонопольна політика: зміст ізавдання
1.2 Антимонопольнезаконодавство України
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКААНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2.1 Впливмонополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки
2.2 Механізмиобмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯАНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
3.1 Причини,що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм
3.2 ДіяльністьАнтимонопольного комітету України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
антимонопольнеконкуренція ринкова економіка
Актуальністьтеми. Векономічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринковіважелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням.Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомихпричин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важеліврегулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життябільшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотнінегативні наслідки: монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силуекономічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсягвипуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільненнянауково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природнихресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес;монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають насвідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд упошуках неправомірних пільг та привілеїв.
Тому дослідженнятеоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави:необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічноїтеорії.
Ступіньдослідження проблеми. Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклаликласики економічної теорії А.Сміт, Д. Рікардо, а продовжили – Й. Шумпетер, Е.Чемберлін та Дж. Робінсон.
Проблемувироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено упублікаціях таких авторів, як: А.Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв,З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С.Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутін,Н.Л. Станько, Н.Тарнавська, Г.Филюк.
Однак у науковійлітературі не нагромаджено достатнього числа результативних досліджень, які бстали основою для теоретичного обґрунтування формування дієвого конкурентногосередовища та гнучкої антимонопольної політики.
Актуальністьдослідження та наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних тапрактичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповнішевідповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудовиринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження.
Мета ізавдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ іпрактики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки.
Для досягненнязазначеної мети необхідно було розв’язати такі завдання:
· розкрититеоретичні основи функціонування антимонопольної політики;
· проаналізуватиантимонопольне законодавство України;
· дослідитидіяльність Антимонопольного комітету України;
· запропонуватинапрями удосконалення формування антимонопольної політики держави:необхідність, сутність та значення.
Об’єктомдослідженняє юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власностічи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації,придбання товарів, іншою господарською діяльністю.
Предметомдослідженнявиступають економічні відносини, що виникають у процесі формування і реалізаціїантимонопольної політики як важливої складової економічної політики держави.
Інформаційнубазу дослідження становлять законодавчі та нормативні документи, неаналітичні таблиці,вітчизняна та зарубіжна література.
Теоретична таметодологічна база дослідження. Основна частина курсової роботи, які починаються постановкоюзавдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкривають його основністорони та положення.
Перший розділрозкриває теоретичні відомості антимонопольної політики, визначає її мету,об’єкти, суб’єкти, а також з`ясовує основні завдання. Розкриває види системантимонопольного права у світі, прослідковує історичний шлях формуванняантимонопольного законодавства від його виникнення до сучасності, даєхарактеристику антимонопольного законодавства України.
У другому розділіпроводиться аналіз понять «монополістична конкуренція», «недобросовіснаконкуренція» та «монополізм», внаслідок чого прослідковано їх вплив на ринковуекономіку та сформульовано механізми захисту.
Третій розділприсвячено розкриттю причин, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм.З’ясовано основні завдання та повноваження, на яких ґрунтується діяльністьАнтимонопольного комітету України.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
1.1 Антимонопольнаполітика: зміст і завдання
Ринок і ринковаекономіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис єте, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічнійсистемі.
Тому у розвиненихкраїнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодамиміж великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.
Антимонопольнаполітика – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнахсвіту, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а такожстворення відповідного законодавства [17, с.192].
Метаантимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів ісуспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретнихсуб’єктів господарювання [16, с. 57].
Об’єктамиантимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окреміелементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державніорганізаційні структури монопольного типу; центральні органи державноївиконавчої влади.
Суб’єктамиантимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процесдемонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: ВерховнаРада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітетУкраїни, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державноївиконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) тапокупці [19, с.187].
Уперше такізакони були ухвалені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії,оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.
Першіантимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші формимонополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне(абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковитавідсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпалоолігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють(продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретномуринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства [18, 223].
Сучаснеантимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначаютьорганізаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження,обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.
Антимонопольнезаконодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот,платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки,що призначені для використання їхніх результатів у виробництві татоварообороті, у платних послугах.
Для розвиткуконкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльностігосподарських суб’єктів відповідним законодавством впроваджується обмеженнясвободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати абоприпиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини,матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основнимиспоживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метоюстворення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язуватиконтрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметомдоговору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари іпослуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримуватипоставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодоякості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором;підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це необумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробниката споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договоруабо відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на своюкористь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певнихоб’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєїдіяльності.
Вантимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження,відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.
Контроль зарозвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасниківринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Їхнімифункціями є:
· розробказаходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу,розукрупнення високомонополізованих структур;
· комплекснийаналіз стану ринків і конкуренції на них;
· експертизанормативних актів, що стосуються функціонування ринку;
· підготовкапропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.
Існуютьамериканська та європейська системи антимонопольного права:
· американська– спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;
· європейськамає регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидіюнегативним проявам ринкової влади монополій [10, с. 260].
Американська бересвій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено закономКлейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей законзабороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізуватиторгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиттякомпаній.
Головною метоюантимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентногосередовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворішеантимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляютьоднотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.
Методами втіленняантимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60 %будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків,контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.
Європейська таяпонська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лишеїї зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстраціїкартельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів уєвропейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділринків, фіксовані ціни тощо.
Антимонопольнезаконодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на законі «Прозаборону приватної монополії та забезпеченні чесних угод».
У сучасних умовахнаціональний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європістворюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародноїконкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентнезаконодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄСмає регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовіснихмонополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються нановому – більш економічному, ніж правовому – підході до змісту конкуренції таконкурентних відносин.
Проаналізувавшизміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання,які зводяться до наступного:
· захист істимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного середовищадіяльності суб’єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущенняпроявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольногоціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;
· Контрольза підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку;
· Сприяннярозвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача.
Розробка іреалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізаціїекономіки, сприяє посиленню її конкуренції.
Антимонопольнезаконодавство спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми(групові монополії), у створення вертикальних структур – об’єднання фірм,пов’язаних виробничою і технологічною залежністю.
1.2 Антимонопольнезаконодавство України
Антимонопольно-конкурентнезаконодавство – це законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв’язкуз недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму угосподарській діяльності.
Антимонопольнезаконодавство в Україні представлене статтею 42 Конституції України, Главою 4Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополізму інедопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природнімонополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «ПроАнтимонопольний комітет України» (1993 р.).
На початку 90-хрр. ХХ ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився наподоланні й обмеженні монополізму, що було пов’язано з пануванням у тодішнійукраїнській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичногогосподарства [10, с. 262].
У новихсоціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики сталоне просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентногосередовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільнепідвищення життєвого рівня народу.
Основним змістомсучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеногоконкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючихконкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політикидержави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентнезаконодавство.
Державазабезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаєтьсязловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренціїта недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом [1, с. 18].
Закон України«Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісноюконкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншимчесним звичаям у господарській діяльності [4].
Законзастосовується до відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарювання узв’язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дійза межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив наконкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорамиУкраїни, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон визначаєнеправомірним використання імені, комерційного (фірмового) найменування,торгівельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів,оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу(згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожіна них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести дозмішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання.
Вчиненнясуб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовіснаконкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотківдоходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єктагосподарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладаєтьсяштраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органівАнтимонопольного комітету України, голови його територіального відділення ненадав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі додесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України«Про природні монополії» визначає правові, економічні та організаційні засадидержавного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні.
Метою цьогоЗакону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають устані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства,суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів.
Дія цього Законупоширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, якіперебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участюсуб’єктів природних монополій.
Природнамонополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку єбільш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічнихособливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва наодиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), щовиробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені успоживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьомутоварному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попитна інші товари (послуги).
Перелік суб’єктівприродних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом Українивідповідно до його повноважень.
Регулюваннядіяльності суб’єктів природних монополій здійснюється національними комісіямирегулювання природних монополій у таких сферах:
· транспортуваннянафти і нафтопродуктів трубопроводами;
· транспортуванняприродного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
· транспортуванняінших речовин трубопровідним транспортом;
· передачіта розподілу електричної енергії;
· користуваннязалізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктамиінфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загальногокористування;
· управлінняповітряним рухом;
· централізованоговодопостачання та водовідведення;
· централізованогопостачання теплової енергії;
· спеціалізованихпослуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, якийвизначається Кабінетом Міністрів України [8, с. 66].
Предметомрегулювання діяльності суб’єктів природних монополій згідно з цим Законом є:
· ціни(тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природнихмонополій;
· доступспоживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природнихмонополій;
· іншіумови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбаченихзаконодавством [7].
Закону визначає, що діяльність суб’єктів природних монополійта діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягаєліцензуванню.
Закон України«Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки тазахисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльностіі спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України наоснові розвитку конкурентних відносин.
Економічнаконкуренція (конкуренція) – змагання між суб’єктами господарювання з метоюздобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктамигосподарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання маютьможливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єктгосподарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку.
Даним Закономрегулюються відносин органів державної влади, органів місцевого самоврядування,органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб’єктамигосподарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єктами господарювання, ізспоживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічноюконкуренцією.
Даний Законзастосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічнуконкуренцію на території України.
Згідно з цимЗаконом суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринкутовару, якщо:
· на цьомуринку у нього немає жодного конкурента;
· не зазнаєзначної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктівгосподарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявностібар`єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільгчи інших обставин;
· частка наринку товару становить 35 або менше відсотка, але він не зазнає значноїконкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, якіналежать конкурентам.
Монопольним(домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктівгосподарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
· сукупначастка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринкуналежать найбільші частки ринку, перевищує 50 відсотків;
· сукупначастка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринкуналежать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків – і при цьому вонине доведуть, що стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або єнезначна конкуренція [5].
Закон визначивтаким, що втратив чинність Закон України «Про обмеження монополізму танедопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»(Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст., 296) Розділ Х Прикінцевіположення частина 6
Закон України«Про Антимонопольний комітет України» визначає, що Антимонопольний комітетУкраїни є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого єзабезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та усфері державних закупівель.
Особливостіспеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються йогозавданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентноїполітики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають,зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольногокомітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольногокомітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітетуУкраїни, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольногокомітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майновихправ працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівникамиправоохоронних органів, в умовах оплати праці [3].
Антимонопольнийкомітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній РадіУкраїни.
Антимонопольнийкомітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.
Антимонопольнийкомітет України утворюється у складі Голови і десяти державних уповноважених.
З числа державнихуповноважених призначаються два перші заступники і три заступники головиАнтимонопольного комітету України.
Відповідно до ст.106 Конституції України Голова Антимонопольного комітету України призначаєтьсяна посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної РадиУкраїни. Голова Антимонопольного комітету України має статус державногоуповноваженого.
Для реалізаціїзавдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній РеспубліціКрим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділенняАнтимонопольного комітету України. У разі потреби територіальні відділенняможуть утворюватися в інших адміністративно-територіальних одиницях [21, с.186].
Для розглядуокремих справ про порушення конкурентного законодавства та інших питань, яківіднесено до компетенції Комітету, утворюються постійно діючі і тимчасовіадміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених і голівтериторіальних відділень Антимонопольного комітету України у складі не меншетрьох осіб.
Формою роботиАнтимонопольного комітету України, адміністративних колегій Антимонопольногокомітету України, адміністративних колегій територіальних відділеньАнтимонопольного комітету України є їх засідання.
Отже, можнастверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу йорганізаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики.Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сферіконкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Томупитання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренціїмають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКААНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2.1 Вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринковоїекономіки
Між конкуренцієюі монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність. Виявляється він утому, що для забезпечення свого існування монополія змушена постійно вступати вконкурентну боротьбу, оскільки своїм виникненням зобов’язана саме конкуренції.
Найтиповішими длямонополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеженнядоступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитнихресурсів; погіршення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями проторгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкотконкурентів. Окрім того, широко використовуються захоплення патентів нарізноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінуванняй диверсифікація виробництва.
У сучаснійекономіці конкуренція і монополія поєднуються в межах недосконалої конкуренціїу так званій монополістичній конкуренції та олігополії.
Монополістичнаконкуренція – назва і модель даного типу ринку виникли після виходу в 1927 р.однойменної книги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядаволігополію і монополістичну конкуренцію як два різних типи ринку, дійшоввисновку, що всі типи ринків, що перебувають між досконалою конкуренцією імонополією, містять елементи того й іншого, і тому можуть бути об’єднані вширокий клас ринків монополістичної конкуренції [13, с. 68].
Монополістичнаконкуренція – це конкурентна боротьба між монополіями – економічними союзамитоваровиробників у певній галузі економіки, з метою усунення конкуренції інших,щоб контролювати ринок збуту, й отримання монопольно високого прибутку [15, с.164].
Монополістичнуконкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців,значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованістьпродукції.
Монополістичнаконкуренція базується на диференціації продукції, відповідно до якої певні видитоварів і послуг розділяють на підвиди, виробництвом і реалізацією якихзаймаються різні компанії.
Монополізмвиявляється у створенні фірмою легальної монополії, яка, використовуючипатенти, торгові та фірмові знаки, захищається від конкурентів. Цьому сприяєдиференціація товарів – надання їм певних особливостей (за якістю, формою,кольором, упаковкою, умовами продажу).
Конкуренціяполягає у наявності на ринку, на якому продають велику кількість одноріднихтоварів, багатьох конкурентів, які для залучення покупців змушенідиференціювати товари і послуги. На ринку монополістичної конкуренціїпідприємства не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні зарозміром. Персоніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринкахвикористовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні ціни.
Длямонополістичної конкуренції характерна велика кількість фірм (20 – 70), щообмежує їх контроль над ціною. Розміри фірм, як правило, є середніми або малими(частка 4-х найбільших фірм галузі не перевищує 25 % загального товарообороту,коефіцієнт концентрації становить 1/4). Кожна з них випускаючи однотипнупродукцію (одяг, взуття, пральні порошки, зубні пасти, безалкогольні напої,послуги ресторанів, станцій технічного обслуговування автомобілів та ін.),диференціює її за певними відмінностями, переконуючи споживача засобами рекламив її унікальності. Окремий товар має багато замінників, тому рекламують йогоякість, особливості дизайну та ін. У такому разі йдеться вже про специфічнийпродукт із товарною маркою фірми. Крім того, фірми відрізняються за витратамивиробництва і реалізації товарів, тому замість єдиної ринкової ціни існуєширокий їх діапазон. Використання нецінової конкуренції зумовлено незначнимконтролем над цінами, великою їх залежністю від споживача. За монополістичноїконкуренції в галузь порівняно легко проникають нові конкуренти, що є наслідкомневеликих розмірів фірм і диференціації продукту[12, с. 408].
Існує й іншамодель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одне – двапідприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих заринковою часткою підприємств – аутсайдерів. У цьому випадку для системи«домінуюче підприємство – аутсайдери» буде характерна модель, що наближаєтьсядо монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою – модельдосконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнєзначною мірою залежить від характеру продукції – ступеня її стандартизованостіабо, навпаки такої можливості [13, с. 69].
Попит на товарипідприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютноеластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимутьтовар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів.
Таким чином,вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки має певніособливості:
1. за цієїформи синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сферіобігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають новіконкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми зарозмірами є середніми або малими;
2. неможливістьвстановлення монопольно високих чи монопольно низьких цін на товари (послуги),оскільки при їх виробництві (наданні) існують різні витрати праці, великийасортимент, неоднакова якість. За таких умов товаровиробник може призначитиціну на свій товар, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку;
3. на ринкахмонополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей напогляд покупців – основний чинник конкурентоспроможності товару. Ціноваконкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновійконкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісуі асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.
2.2 Механізмиобмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
Недобросовісноюконкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єктагосподарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесіконкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірнезбирання, розголошення та використання комерційної таємниці [2, с. 22].
Виникненнямонополій породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є сама монополія.
Монополізм –економічне явище, сутність якого полягає у нав’язуванні господарюючимсуб’єктам, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічнувладу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їхінтересів і потреб.
Основнимиознаками монополізму є: концентрація в руках монополії значної частинивиробництва, що забезпечує панівне становище у межах певного сегмента ринку;ціновий диктат; отримання і привласнення монопольно високого прибутку;можливість регулювати як власне виробництво, так і виробництво у суміжних сферах.
Монопольнимвизнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливістьсамостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринкупевного товару (робіт, послуг).
Монополізм –спосіб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якогостворюються гігантські підприємства та їх об`єднання, що має як позитивні, такі негативні наслідки для суспільства. Об’єктивна необхідність координації дійсуб’єктів господарювання розширює масштаби планомірного розвитку, свідомогорегулювання соціально-економічних процесів. Масове виробництво дає змогуекономити на витратах, випускати якісну та дешеву продукцію.
Однак можливістьустановлення монопольних цін призводить до переплачування споживачами значнихсум. Монопольно високі ціни зменшують стимули до запровадження досягнень НТП.Монополістичний капітал інвестує насамперед найприбутковіші галузі, ігноруючиінколи потреби широких верств населення та суспільства в цілому.
Напрями захиступродиктовані самим характером монополізму.
По-перше, на тихринках, де є умови для виникнення «природного монополізму», тобто, де єперешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюютьсядержавні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкоюсуб’єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключноу власних інтересах. У цьому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеженнясфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності врегульоване русло.
По-друге, там, демонополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно зметою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб’єктівринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський(державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, якепередбачає стримання або запобігання розвитку монополій. Законодавство проштучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер.
В Україні органамдержавної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини усфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, щовизначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої формивласності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктівгосподарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції [2, с. 19].
Узагальненомеханізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції можназвести до наступного:
· більшістьрозвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворенняоб’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метоюзахисту конкуренції за цінами.
· одночаснозаконодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того,щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливимпараметром, як якість.
· державоюрегулюються й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатисягосподарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідьвизначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються.Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волюпокупцям.
· рівеньконцентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великігосподарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і безукладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і цепитання. Для цього виділяють різні критерії монополізму ринку.
· щобвизначити чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними,органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками тавитратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках [11, с. 224].
Таким чином,механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції вкраїнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповіднихзаконодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення тарегулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибуткамита витратами господарюючих суб’єктів.
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИУДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
3.1 Причини,що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм
Одним ізнебезпечних помилкових тверджень, яких припускаються при обговоренні концепціїпереходу країн до ринкової економіки, є зведення усієї проблеми до створення«вільного ринку» і забезпечення «необмеженої конкуренції», посилаючись прицьому на досвід розвинутих країн. Насправді вільного ринку нині немає в жоднійкраїні Заходу та й бути не може. Що стосується країн Західної Європи, то векономічному житті поряд із ринком важливу роль відіграє економічна діяльністьдержави [25, с. 128].
Держава векономічному процесі:
· відтворюєумови конкуренції;
· виступаєяк покупець продукції;
· єсуб’єктом, який несе грошові витрати;
· усуваєпричини відмови ринкового механізму [14, с. 414].
Відтворення умовконкуренції зводиться до того, що сотні тисяч підприємств, які виробляютьвеличезну номенклатуру товарів і послуг, мають доповнюватися рухом грошей,цінних паперів, інформацією, знаннями, що можливо лише за умов дії відповіднихюридичних законів, нормативних документів, інструментів. Ще Адам Сміт зазначав,що «невидима рука ринку» функціонує лише тоді, коли добре видна «грізна руказакону».
Виходячи з цьогодержава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки:
· захистправ власника (ст. 41 Конституції України);
· антимонопольнезаконодавство (ст. 42 Конституції України);
· соціальнийзахист населення (ст. 46 Конституції України);
· захистпокупців (ст. 42 Конституції України).
Відповідно до цихюридично-інституціональних засад держава видає закони, порушення яких можепризвести до спотворення ринкового ціноутворення та дії законів ринку.
Як покупецьпродукції від імені держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштові,транспортні послуги тощо.
Як суб’єкт, щонесе грошові витрати, держава виступає як агент для перерозподілу доходів. Таківитрати називаються трансферними, або передаточними, і є соціальнимзабезпеченням (велфером). Трансферні платежі нічого не додають до ВВП. Вонисвідчать про роль, яку відіграє уряд як агент для перерозподілу доходів усуспільстві на користь тих, хто потребує допомоги (підтримка людей похилоговіку, непрацездатних, багатодітних, безробітних тощо). Це здійснюється здопомогою прогресивного оподаткування [24, с. 140].
Держава обережнопроводить відповідну фінансову та податкову політику, адже більшість державнихвитрат покривається за рахунок податків, впливаючи на рівень і темпивиробництва, на підтримання зайнятості, здійснення антиінфляційних заходів.
Держава цілеспрямовановикористовує бюджетні асигнування для розв’язання актуальних господарськихпроблем, а також стимулює приватний бізнес, щоб сформувати ефективну структуругосподарства.
Державазабезпечує сприятливі умови функціонування виробництва [8, с. 50]. Держававикористовує свій вплив з метою забезпечення суворого виконання договірнихзобов’язань, підвищення відповідальності за відповідність якості продукціїрекламним характеристикам, дотримання стандартів та норм використання природнихбагатств, охорони навколишнього середовища, безпеки здоров`я людей.
Усунення причинвідмови ринкового механізму досягається втручанням уряду в економічнудіяльність через її регулювання, обходячи дію законів ринкової конкуренції.Таке втручання називають регулюванням.
Головні причинизбоїв у ринковому механізмі можна об`єднати в такі чотири групи: зовнішніекономічні ефекти; суспільні блага; факти неподільності; монополізм.
Зовнішніекономічні ефекти – це витрати, що є зовнішніми для учасників процесувиробництва, які платять за товар. Неконтрольований ринковий механізм можепризвести до неефективного виробництва, коли фірма використовує такі дефіцитніресурси, як повітря чи вода, не відшкодовуючи витрат на їх очищення.
Існує низкасуспільно необхідних напрямків діяльності, де лише держава може виступатисуб’єктом господарювання. Це – будівництво доріг, розвиток науки, освіти,охорони здоров`я, підтримання обороноздатності, внутрішнього порядку тощо.Суспільні блага споживаються всіма членами суспільства, порівну і часто колективно.З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспільстванезалежно від того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспільствовиробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковимчи збитковим.
Фактинеподільності. В умовах ринку економічно і соціально не завжди доцільно, щоб упевних галузях, сферах діяльності існувала конкуренція. Це зумовлено тим, щоостання дає свободу вибору обсягів підприємств. Якщо ж потужності у суспільствідоцільно з економічної точки зору довести до мінімуму, виникають фактинеподільності. Інакше кажучи, якщо економічно доцільно, щоб попит на певнийтовар чи в певній потребі задовольняв один виробник, виникає «природнамонополія».
Є випадки, колидеякі люди зберігають власність на ідеї, технологію, що породжує асиметрію урозподілі інформації або природну монополію. В результаті, з одного боку,можливе зменшення обсягів виробництва, погіршення якості та підвищення цін, а зіншого – вихід на ринок цієї продукції конкурентів із загальноекономічної точкизору є небажаним. Це може бути за умов, якщо таким підприємствам надаютьсясубсидії у вигляді компенсацій збиткових послуг або через необхідністьзадоволення якихось інших національних інтересів.
За таких умов,щоб запобігти зловживанням з боку «природних» монополістів, потрібне державневтручання, а саме:
· державнийконтроль на відповідному ринку приватних підприємств (він стосується ціни,прибутку, якості та умов постачання);
· одержавлення,тобто перетворення таких підприємств на державні.
Монополізм абонедосконала конкуренція спотворює ринок, призводить до того, що ціни зростаютьпри штучному зменшенні обсягів виробництва, а монополії при цьому одержуютьнадприбуток. У зв’язку з цим потрібне втручання уряду з метою зменшення впливумонополії, що здійснюється ліквідацією монополії або її регулюванням.
Узагальненопричини, які не може вирішити ринкова економіка, і що потребують необхідністьвтручання держави в економіку виглядають так:
· Розвитокпродуктивних сил, їх ускладнення, подальше усуспільнення виробництва вимагаютьпосилення регулюючої ролі держави; якісні зміни робочої сили потребують взагальнодержавному масштабі використовувати кошти на розвиток освіти, охорониздоров`я, підготовку і перекваліфікацію кадрів;
· Механізмринку не може забезпечити економіку потрібною кількістю грошей (так званіцентральні гроші). Тому одна з найголовніших функцій держави – організаціягрошового обігу в країні, проведення ефективної антиінфляційної політики;
· Ринковиймеханізм не вирішує регіональних потреб в усій їх сукупності (економічні,демографічні, соціальні, екологічні). В таких випадках держава повиннапроводити відповідну регіональну політику;
· Ринковійсистемі, оскільки вона орієнтована на прибуток, внутрішнє притаманна тенденціядо монополізації. Для підтримання ринкової конкуренції, держава повиннапроводити антимонопольну політику;
· Проблемизабруднення навколишнього середовища, наростання екологічної кризи потребуютьвтручання держави у відносини між людиною і природою [20, 246].
Отже, важливимелементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічнадіяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулюваннярозв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певнихвідмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки тайого вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.
3.2 ДіяльністьАнтимонопольного комітету України
Відповідно доКонституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України»Антимонопольний комітет України є державним органом влади із спеціальнимстатусом, ціллю діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренціїв усіх сферах економіки і підприємницької діяльності; припинення монополістичноїдіяльності і недобросовісної конкуренції; а також проведення державної політикипо розвитку товарних ринків і конкуренції [13, с. 32].
Основнимизавданнями антимонопольного комітету є участь у формуванні і реалізаціїконкурентної політики в частині:
· здійсненнядержавного контролю за дотриманням законодавства про захист економічноїконкуренції на принципах рівності суб’єктів господарювання перед законом іпріоритету прав споживачів, попередження, виявлення і припинення порушеньзаконодавства про захист економічної конкуренції;
· контролюза концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання і регулювання цін(тарифів) на товари, які виробляються суб’єктами природних монополій;
· сприяннярозвитку добросовісної конкуренції;
· методичногозабезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
· здійсненняконтролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сферідержавних закупівель [3].
Основні принципидіяльності Антимонопольного комітету України будуються на законності, гласностіі захисті конкуренції на принципах рівності фізичних і юридичних осіб передзаконом і пріоритету прав споживачів.
Антимонопольнийкомітет України відповідно до покладених на нього завдань має такі основніповноваження, визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України».
У сферіздійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічноїконкуренції Антимонопольного комітету України розглядає заяви і справи пропорушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймаєрозпорядження і рішення по справах і заявах; розглядає справи проадміністративні правопорушення, приймає постанови і перевіряє їх законність;перевіряє суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевогосамоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю задотриманням ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції і припроведенні розслідувань по справах і заявах; вимагає від суб’єктівгосподарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців іпрацівників інформацію, зокрема з обмеженим доступом.
Контролюючидотримання конкурентного законодавства, Антимонопольного комітету Українипризначає експертизу і експерта з числа осіб, які володіють необхіднимизнаннями для дачі експертного висновку; проводить огляд службових приміщень ітранспортних засобів суб’єктів господарювання – юридичних осіб, вилучає абонакладає арешт на предмети, документи або інші носії інформації, які можутьбути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;залучає працівників внутрішніх справ, митниць та інших правоохоронних органівдля забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства прозахист економічної конкуренції, зокрема при проведенні розслідування; проводитьдослідження ринку, визначає межі товарного ринку, а також становище, зокремамонопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на нім і приймає відповіднірішення (розпорядження); визначає наявність або відсутність контролю міжсуб’єктами господарювання.
Здійснюючи цейнапрям контролю, антимонопольні органи вносять до органів виконавчої влади,місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання по анулюваннюліцензій, припиненню операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністюсуб’єктів господарювання; дають обов’язкові для розгляду рекомендації суб’єктамгосподарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органамадміністративно-господарського управління і контролю по припиненню дій абобездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічноїконкуренції, і усуненню причин виникнення цих порушень і умов, які їм сприяють;звертаються до суду з позовами, заявами і скаргами [23, с.37].
У сфері здійсненняконтролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольного комітету Українимає право розглядати заяви і справи про дачу дозволу, дачу висновків,попередніх висновків щодо узгоджених дій, концентрації, проводити дослідженняза цими заявами і справами; ухвалювати рішення і розпорядження; вирішувати абозабороняти узгоджені дії, концентрацію; вимагати інформацію, зокрема зобмеженим доступом, а також здійснювати повноваження, зазначені вище [22, с.59].
У сферіформування і реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції,нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітетуУкраїни і застосування законодавства про захист економічної конкуренції Комітетмає повноваження вимагати від суб’єктів господарювання, органів влади, органівмісцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління іконтролю, їх посадовців інформацію, зокрема з обмеженим доступом, необхідну длядослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики;брати участь у розробленні і вносити в усталеному порядку Президентові Україниі Кабінету Міністрів України пропозиції по законах і інших нормативно-правовихактах, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики ідемонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актівцентральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевогосамоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю,які можуть вплинути на конкуренцію; давати обов’язкові до розгляду рекомендаціїі вносити пропозиції органам влади і суб’єктам господарювання по здійсненнюзаходів, направлених на обмеження монополізму, розвиток підприємництва іконкуренції, попередження порушень законодавства про захист економічноїконкуренції, а також по припиненню дій або бездіяльності, які можуть матинегативний вплив на конкуренцію.
Антимонопольнийкомітет України у сфері конкурентної політики взаємодіє з органами державноївлади, органами місцевого самоврядування; узагальнює практику застосуваннязаконодавства про захист економічної конкуренції, вносить пропозиції по йоговдосконаленню; приймає власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень, зпитань, що відносяться до його компетенції; здійснює офіційне тлумаченнявласних нормативно-правових актів, дає рекомендаційні роз’яснення з питаньзастосування законодавства про захист економічної конкуренції; вноситьпропозиції Президентові України, Кабінету Міністрів України, Національномубанку України, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування по змініприйнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству прозахист економічної конкуренції.
У компетенціюКомітету входить створювати адміністративні колегії, утворювати територіальнівідділення і дорадчі органи; брати участь у підготовці і реалізації міжнароднихпроектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжнароднимиорганізаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав зпитань, що входять в компетенцію Антимонопольного комітету України.
Відповідно дофункціонально-галузевої спеціалізації управління досліджень і розслідуваньКомітету (табл.1.1.) здійснюють аналіз товарних і географічних меж ринків;проводять перевірки дотримання конкурентного законодавства і готують пропозиціїпро початок розгляду справ; забезпечують збір, аналіз і підготовку матеріалівдля розгляду Комітетом, адміністративними колегіями справ про порушенняконкурентного законодавства; готують матеріали для розгляду Комітетом заяв ісправ по економічній концентрації.
Таблиця 1.1. Функціонально-галузевий розподіл повноважень між структурними підрозділамиАнтимонопольного комітету УкраїниСтруктура Комітету Повноваження Юридичний департамент Розвиток законодавства і методичне забезпечення; позовна робота, супровід справ в судах і контроль виконання рішень; експертиза правових актів Департамент конкурентної політики Методологія аналізу ринків, дослідження комплексних проблем сприяння розвитку конкуренції; державне управління на різних рівнях, вивчення громадської думки Управління стратегічного аналізу й інформаційного забезпечення Узагальнення й аналіз стану і перспектив розвитку конкурентного середовища на товарних ринках України; результати діяльності Комітету із забезпечення державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності Управління концентрації і узгоджених дій Розгляд заяв (справ) про дачу згоди на концентрацію і узгоджені дії по галузях економіки Перше управління досліджень і розслідувань Дослідження ринків і розгляд справ по галузях: видобуток вугілля і торфу, нафтопереробка, виробництво і розподіл газоподібного палива, виробництво і розподіл води, роздрібна торгівля паливом, транспортування сирої нафти і нафтопродуктів, транспортування газу Друге управління досліджень і розслідувань Дослідження ринків і розгляд справ по галузях: добувна промисловість, обробка деревини, поліграфічна діяльність, хімічна промисловість, металургія, виробництво машин і устаткування, виробництво приладів і інструментів, виробництво меблів, торгівля транспортними засобами і їх ремонт; здача в найом будівельних машин, офісного обладнання і комп’ютерної техніки, технічне обслуговування і ремонт; будівництво і архітектура Третє управління досліджень і розслідувань Дослідження ринків і розгляд справ по галузях: сільське господарство, лісове господарство, харчова промисловість, текстильна промисловість, фармацевтичне виробництво, виробництво парфумерної продукції і косметичних засобів, виробництво музичних інструментів, виробництво ігор та іграшок, оптова і роздрібна торгівля, готелі і ресторани, прокат речей особистого користування і побутових товарів, охорона здоров`я і соціальна допомога Четверте управління досліджень і розслідувань Дослідження ринків і розгляд справ по галузях: виробництво ювелірних прикрас, фінансове посередництво, страхування, операції з нерухомістю (у частині галузевої спеціалізації УІР), діяльність адвокатських об`єднань і індивідуальна адвокатська діяльність (у частині прийняття на депозит грошових сум, пред’явлення чеків до платежів і посвідчення неплатежів чеків, послуги з акціонування), діяльність у сфері бухгалтерського обліку, управління і нагляд у сфері оподаткування (у частині галузевої спеціалізації УІР), обов’язкове соціальне страхування П’яте управління досліджень і розслідувань Дослідження ринків і розгляд справ по галузях: видавнича справа, туристичні агенції і бюро подорожей, обслуговування кабельних мереж, антен, діяльність у сфері права (окрім прийняття на депозит грошових сум, здійснення протестів векселів, пред’явлення чеків до платежу і посвідчення неплатежів чеків, послуг з акціонування), реклама, слідча діяльність і забезпечення безпеки, оборона, діяльність системи виконання покарань, охорона і забезпечення громадського порядку, освіта, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури і спорту Шосте управління досліджень і розслідувань Дослідження ринків і розгляд справ по галузях: наземний транспорт (окрім трубопровідного транспорту), водний транспорт, авіаційний транспорт, пошта і зв'язок (окрім обслуговування кабельних мереж і антен), здача в найом транспортних засобів
Джерело: ВалітовС.С. Конкурентне право України: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006.– 432 с.
Таким чином,Антимонопольний комітет України відповідно до повноважень визначених закономздійснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захистінтересів підприємців та споживачів від його порушень.
ВИСНОВКИ
У результатіпроведеного дослідження теоретичних засад і практики формування антимонопольноїполітики зроблено наступні висновки:
1. Дослідженняекономічної суті антимонопольної політики, її необхідності, сутності тазначення розпочато з такого поняття як «антимонопольна політика». Аналізтрактування різними вченими поняття «антимонопольна політика» дає змогу зробитивисновок, що це сукупність законодавчих, економічних і адміністративнихзаходів, направлених на обмеження монополізації внутрішнього ринку.
2. В основуформування антимонопольної політики України покладено Конституцію України,Господарський кодекс України, а також Закони України: «Про обмеженнямонополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькійдіяльності», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист віднедобросовісної конкуренції», «Про природні монополії» та «Про Антимонопольнийкомітет України».
На нашу думку, в Україні на сьогодні створено законодавчубазу й організаційні засади здійснення ефективної державноїантимонопольно-конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетвореньпостійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагаютьнових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму,підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливимелементом економічної політики держави.
3. Аналізмонополістичної конкуренції дає можливість виявити її вплив на ринковуекономіку: за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьбирозміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в якулегко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентраціякапіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими; споживач маєможливість широкого вибору товарів і послуг.
4. Механізмамиобмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах зпослідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповіднихзаконодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення тарегулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибуткамита витратами господарюючих суб’єктів.
5. Важливимелементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічнадіяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулюваннярозв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певнихвідмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки тайого вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.
6. Антимонопольнийкомітет України відповідно до повноважень визначених законом здійснює державнийконтроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересівпідприємців та споживачів від його порушень.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. КонституціяУкраїни: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.:Преса України, 1997. – 80 с.
2. Господарськийкодекс України. За станом на 20 лютого 2007 року / Верховна Рада України. –Офіційне видання. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 200 с. – (Б-ка офіційнихвидань).
3. ПроАнтимонопольний комітет України: закон України від 26 листопада 1993 р.№3660-ХІІ//Відом. Верхов. Ради України. – 1993. — № 50. – Ст. 472
4. Прозахист від недобросовісної конкуренції: закон України від 07 червня 1996 р. №237/96//Відом. Верхов. Ради України. – 1996 р. — № 36. – Ст. 164
5. Прозахист економічної конкуренції: закон України від 11 січня 2001 р. №2210-ІІІ//Відом. Верхов. Ради України. – 2001 р. — № 12. — Ст. 64
6. Прообмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності: закон України від 18 лютого 1992 р. №2132-ХІІ//Відом. Верхов. Ради України.- 1992. — № 21. – Ст. 296
7. Проприродні монополії: закон України від 20 квітня 2000 р. № 1682-ІІІ//Відом.Верхов. Ради України. – 2000 р. — № 30. – Ст. 238
8. АрхангельськийЮ. – Про необхідність державного планування ринкової економіки // ЕкономікаУкраїни. – 2004. — № 3 (508). – С.47-53
9. АрхангельськийЮ. – Чи є шкода від монополії» // Економіка України. – 2006. — № 11. – С. 62 –69
10. БазилевичВ.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник — 7-ме вид., стер. — К.:Знання-Прес, 2008.- 719с.
11. БашнянинГ.І., Лазур П.Ю, Медведєв В.С. – Політична економія: підручник. – К.:Ніка-Центр 2000. – 526 с.
12. БодровВ.Г., Рибалкін В.О. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищихнавчальних закладів. – К.: Академвидав, 2004. – 672 с. (Альма-матер)
13. ВалітовС.С. Конкурентне право України: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006.– 432 с.
14. ГальчинськийА.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. / 2-гевид., перероб. І допов. – К.: Вища шк., 2002. – 543 с.: іл.
15. ДенисенкоМ.П., Діденко О.М., Ніколенко Ю.М., Руженський М.М., Федоренко В.Г. Основиекономічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В.Г. – К.:Алерта, 2005. – 511 с.
16. ЛагутінВ. – Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? //Економіка України. – 2007. — № 4 (55). – 55 – 61
17. МочернийС.В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальнихзакладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 472 с. (Альма-матер)
18. МочернийС.В. Політична економія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с. – (Вищаосвіта ХХІ століття)
19. НикифоровА.Є., Куценко Т.Ф., Чистов С.М. та ін. державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.
20. НіколенкоЮ.В. Політекономія: Підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
21. СтанькоН.Л. Основні засади реалізації антимонопольної політики на регіональному рівні// науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. –2003. — № 12. – С. 185 – 191
22. ТарнавськаН. Напрями удосконалення антимонопольної політики в Україні // ВісникХмельницького національного університету. – 2006. — № 3 (82). – С. 56 – 61
23. Филюк Г.– Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичній аспекти //Економіка України. – 2008. — № 1. – С. 30 — 40
24. ЧеркасоваО.В. Держава як суб’єкт господарської діяльності: дещо з теорії питання //Наукові праці Донецького національного технічного університету Серія:Економічна. – 2005. – Випуск 97. – С. 140 – 148
25. Чухно А.АТвори: У 3 т. / НАН України, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Наук.-дослід. фін.ін.-т при М-ві фін.України. – К., 2006. – Т. 1: Становлення і розвиток ринковоїекономіки. – 2006. – 592 с.