Європейськийуніверситет
Конотопськафілія
Доповідь
натему: «Історія розвитку теорії статистики»
Підготувала:Студентка 23-Д групи Воробйова О.В.
Перевірила:Пащенко І.О.
Конотоп2009
ВСТУП
Кожна галузьнаукового знання і практичної діяльності має свою історію. Коріння статистичноїнауки і практики веде в сиву давнину. У процесі розвитку продуктивних сил івиробничих відносин суспільства складаються і історичні риси пізнання масовихявищ і форми їх кількісного вираження. Кожний етап в цьому русі є сучасність, ікожна сучасність є відрізок шляху історичного розвитку. Знайомство з історією —ключ пізнання сучасності. Без знання минулого немає оптимістичних перспектив намайбутнє.
Характердержавної статистики і основні напрямки її розвитку нерозривно пов'язані зісторією країни, багато в чому визначаються задачами і способами управлінняекономікою.
Тому дужеважливою справою є відновлення хронологічної послідовності розвиткустатистичної науки, організації державної статистики від зародження до теперішніхчасів. Дана робота була написана з цією метою, причому більше увагиприділяється розвитку вітчизняної статистики. Вивчивши подібну хронологію легшезрозуміти предмет та методологію сучасної статистичної науки, без якої необходиться сьогодні жодна галузь людського життя.
Процес формування статистики як науки
Спочаткустатистика мала суто практичний характер; і тільки з 19 століття статистикапоступово здобуває солідне наукове підґрунтя, коли почато впорядковування івдосконалення статистичних методів. Виділилось дві основні течії: описова(дескриптивна) — збирання інформації, перевірка їхньої якості, їхінтерпретація, зображення статистичного матеріалу; та індуктивна — використаннятеорії правдоподібності, закону великих чисел.
Будь-яканаука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певнусистему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'яхудоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі,Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародженнястатистичної науки.
Вдругій половині ХVІІ століття почали з'являтись праці, які мали на меті підкоритизбирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформуваласьгалузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву“державоведення”. Один із засновників цієї науки професор Геттингенськогоуніверситету Г. Ахенваль запропонував використовувати термін “статистика”.
Початокформування наукових засад статистики слід пов'язувати з появою теоріїймовірностей. Особливе значення мали праці Б.Паскаля та Я. Бернуллі, щостосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципомстатистичної теорії. В другій половині ХVІІ століття були опубліковані працітак званої школи “політичної арифметики”. Так, праці англійського економіста В.Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогоюнаявної статистичної інформації. У ХVІІІ столітті були сформульовані принципистатистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялисьтаблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки,наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.
У ХІХст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія, Англія) утворили спеціальніустанови, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почалирегулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган – Міжнароднийстатистичний інститут. Діяльність у галузі практичної статистики зумовиланеобхідність розробки її методологічної та наукової засад. Так, у працях А.Кетле за допомогою статистичних методів робилась спроба дослідити законирозвитку людства (суспільства). У цих працях, передусім “Соціальна фізика”,зроблено спробу сформувати основні методологічні положення статистики.
УРосії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку.Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К.Герман, К. Арсеньєв, А.Чупров, Ю. Янсон, Д.Журавський.
Докладнішезупинимось на особливостях деяких відомих статистичних шкіл.
Школа кетліанства
0дним знайбільших представників буржуазної статистики є бельгійський учений АдольфКетле (1796—1874). Його перші дослідження в області статистики відносяться до30-м рокам XIX в.
Ліберална свої переконання, організатор національної (Бельгійської) і міжнародноїстатистики, вчитель ряду поколінь статистиків в Європі, що підтримує іспрямовуючий їх своїм досвідом, один з організаторів порівняльної статистики,А. Кетле вважав свій «середній тип» уособленням стійкості домонополістичногокапіталізму, тим самим затверджував непорушність останнього. Мета статистичнихдосліджень А. Кетле зводилася до встановлення властивостей і особливостейсередньої людини.
ЗначенняА. Кетле в історії суспільних наук полягає в тому, що, поставивши перед собоюзадачу застосувати для вивчення суспільних явищ прийоми точного дослідження, щовикористовуються природними науками, він перший показав, що людські дії,подібно явищам фізичного миру, строго підлеглі відомій закономірності. Длязатвердження цієї закономірності А. Кетле шукав філософські основи, розглядаючиспостережувані статистикою одиничні явища в житті людей як прояви загальнихзаконів, і вважав дослідження цих законів справжньою і єдиною задачеюстатистики як науки теоретичної. В протилежність раніше пануючій описовійшколі, представленій в працях Ахенваля-Конрінга-Шлецера, він ставить за метусвого дослідження встановити причинну залежність явищ, що відносяться додуховно-етичного життя людини.
Д.А. Мілютін — видатний державний діяч епохи 60-х років, був організатором викладаннястатистики у Військовій академії. Він провів ряд досліджень, що маютьвідношення до питань статистики. Перше з'явилося в 1846 р. під назвою «Критичнедослідження значення військової географії і статистики» і друге — в 1847—1848 рр.під назвою «Перші досліди військової статистики».
Розмежуваннягеографії і статистики, констатує Д. А. Мілютін, ще зберігає багато таємниць. Взагальноприйнятому значенні під статистичними відомостями розуміють всякий збірцифр і таблиць, тоді як під відомостями географічними розуміють всякуноменклатуру місцевих найменувань. Розібравши різні визначення географії, Д. А.Мілютін приходить до висновку, що предметом її повинна бути поверхня землі.Якщо досліднику доводиться звернутися не до поверхні землі, а до самої людини,до цивільного суспільства або держави, то це складе предмет статистики. Саме, увивченні людини виявляється самобутній мир досліджень, що становлять сферу наукполітичних або соціальних. До числа цих наук і належить статистика. Статистичневивчення держави, говорить Д. А. Мілютін, з одного боку, охоплює всінайрізноманітніші явища складного організму політичного тіла, з другого — можливості його визначаються метою вивчення, яке полягає не у висновкузагальних законів, але яким всяка держава і завжди повинне розвиватися, а втому, щоб з'ясувати, охарактеризувати дійсний розвиток відомої держави в певнийперіод часу.
Більшрішучий крок убік від описової школи до спроби створення справжньої основитеорії статистики робить А.П. Рославський в своєму «Керівництві до статистики».Яке ні різне визначення статистики, воно, по суті кажучи, зводиться до збиранняфактів, схильних до безперервної зміни, стверджує А. П. Рославський. Але однихнаглядів недостатньо. Факт завжди залишається фактом, тобто чимось непостійнимі мінливим: тільки ідея наводить на правило. Черпаючи свої знання з досвідупопередників і підносячи спостережуване до ступеня ідей, статистика повиннамати межі набагато ширші, орієнтуватися не тільки на теперішній час, але і нате, що пройшло, тобто охоплювати всі фази розвитку. «Всесвіт керується числами,це помітили ще древні; від статистичної теорії потрібно чекати підтвердженняістини цього вислову». «Фізичне та етичне удосконалення суспільства є метоюдержавного життя; а тому потрібно ретельно виділити коло питань, що підлягаютьдослідженню статистики».
Розділяє точкузору А. Кетле і Е. Р. Вреден (1835—1.891) в своїх «Учбових записках застатистикою», але за характером своїх досліджень він примикає до так званоїсоціологічної школи. На його думку, «побут людини під впливом початку громадськості,наскільки характеризують його вплив підлягають вимірюванню числом і можуть бутивиражені цифрою, складає предмет статистики». Значення статистики полягає втому, що вона «перекладає на цифри всі, що є однорідним за часом і місцю подіїсуспільного середовища, розподіляючи свої спостереження по категоріях,характеризуючи їх середніми числами. Іншими словами, статистичний факт є завждистатистична цифра, одержувана обчисленням і вимірювала дійсне відношення явищ.Статистика — наука категоричного обчислення в додатку до держави і суспільства.«Користуючись числом, як мірилом, цифрою, як інструментом вимірювання, вонапереходить поступово від загальних до більш і більш елементарним, приватнимвідносинам, прикладає операцію вимірювання і обчислення до кожної окремоїякості предметів і явищ, поки не вичерпані цілком всі види суспільних відносинлюдини».
Предметомстатистичних досліджень є суспільство. Але суспільство, підкреслює І. В.Вернадський, складається з людей. Тому людське суспільне життя в її широкійрізноманітності складає зерно статистичної науки. Статистика дозволяє зрозумітиі освітити як внутрішній зміст суспільного життя, так і вплив на неї різнихчинників.
Соціологічна школа
Соціологічнашкола російської академічної статистики виникла у період революційної ситуації60-х років XIX в., коли старі критерії державознавства майже відмерли, апогляди А. Кетле, хоча і залишили помітний слід в історій статистики, сталипіддаватися нападкам в нових умовах з боку багатьох західноєвропейськихдослідників.
Прагненнязамінити вивчення держави вивченням суспільства — характерна риса соціологічноїшколи. Це в основному відрізняє предмет вивчення цієї школи від інших шкіл інапрямів у статистиці. В цьому напрямі прокладали свій творчий шлях всіпредставники російської академічної статистики 60—80-х років.Філософсько-математична школа
До числавидатних росіян статистиків відноситься А. А. Чупров (1874—1926). Це один знайбільших представників математичної школи в статистиці. А. А. Чупров полягавпрофесором статистики Петербурзького політехнічного інституту. Вметодологічному відношенні організований їм курс статистики, що поєднувавлекції, практичні заняття і спеціально поставлений науковий семінар, вважався вдореволюційний період якнайкращим. Глибоко переконаний в тому, що статистичнунауку слід вивчати не відриваючись від практики, «йдучи від практики», тобтопоєднуючи вивчення теорії з перевіркою методологічних положень на матеріалахживої дійсності, А. А. Чупров доручав студентам виконувати значні дослідницькіроботи. Під його керівництвом був виконаний студентами Н. З. Четверіковим, Н.М. Виноградової, Р. З. Полляк, Би. П. Кадомцевим і ін. і опублікований рядкрупних і цікавих робіт.
З численнихробіт А. А. Чупрова, що зробили його ім'я широко відомим в Росії і за межею,найбільше наукове значення мають «Нариси по теорії статистики» (1909, 1910 і 1969)і «Основні проблеми теорії кореляції» (1926). Цікаві його дослідження і вобласті демографії, де їм вивчалися зміни в статевому складі народжуються, атакож замітки, що відносяться до проблем господарсько-ділової статистики.
До початку XX в.стан речей в статистиці радикально змінюється. Мабуть, мислить А. А. Чупров, «єпідстава думати, що смузі байдужості статистиків до загальних питань наукиприходить кінець».
Через чотирироки після публікації найбільшої монографії «Зведені ознаки» з'явився підручникР. М. Орженецького «Математична статистика», в якому він у невеликому розділі«Загальні поняття» дає визначення предмету статистики, встановлює її задачі івиявляє відмінності від інших наук.
«Статистикувважають, — пише Р. М. Орженецький, — з одного боку, матеріальною наукою, щоописує відомі явища і закони їх розвитку, і з іншого — методологічноюдисципліною, що має своїм предметом метод дослідження. Як наука матеріальнастатистика повинна була б мати свій особливий предмет дослідження. Проте дані,одержані статистичним шляхом, відносяться до явищ, які входять до області іншихнаук — зоології, ботаніки, антропології, біології, політичної економії,соціології. Природно, що і розробка таких даних вимагає відповідних спеціальнихпізнань. В тих випадках, коли статистичні матеріали збираються для практичнихпотреб, використання їх припускає спеціальну обізнаність в прикладних питаннях.Звідси зрозуміло, що статистики, як особливої матеріальної науки, не існує».
Особливості розвитку статистики на території Україниу період поч. VIII – поч. ХХ століття/>
До18століття на українських землях проводились своєрідні статистичнідослідження у зв'язку з оподаткуванням поодиноких прошарків населення у межахРечі Посполитої; це були реєстри поголовного (пізніше подвірного) податку, якіподавали тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. Ці переписи, яктакож відповідні зіставлення по містах з Магдебурзьким правом, відбувалисянесистематично. В козацькій гетьманській державі багато статистичного матеріалу(про кількість населення, його майнове становище, стан сільськогосподарськогоремесла тощо) давали переписи населення, яке мало платити подвірний податок,зокрема перепис Лівобережної України 1666. Матеріали цих переписів збережені врукописних книгах другої половини 17 і першої чверті 18 століття. З 1782 до1857 на Україні впроваджено переписи всього чоловічого населення — так званіревізії; вже у 1765 – 1769 рр. було проведено на Лівобережжі генеральнуревізію, так званий Рум'янцівський опис. У першій чверті 18століття почалася реєстрація народжень і смертності християнськогонаселення, що її вели церкви.
Нацентральних і східних землях у 19-му і на початку 20 ст. в Російській імперіїдовгий час не було центральної статистичної установи. Лише в деякій мірі неюбув статистичний комітет, організований 1811 при Міністерстві Поліції; у 1834р. його замінив статистичний відділ при Міністерстві Внутрішніх Справ.Справжньою статистичною центральною установою став у 1858 р. ЦентральнийСтатистичний Комітет (Ц.С.К.) у складі Міністерства Внутрішніх Справ. Йогозавданням була організація і збирання (переважно за допомогою своїхгубернських, подеколи й повітових та міських комітетів) статистичних матеріалівта їх публікація. Видання Ц.С.К. з’являлися в різних серіях; найважливіші зних: «Статистический временник Российской Империи», «Статистика РоссийскойИмперии», різні «сборники» тощо. Ц.С.К. провів у 1897 р. перший загальнийперепис населення в Російській Імперії та опублікував його наслідки.Статистичні матеріали збирали й оприлюднювали також різні Міністерства(фінансів, залізниць, шкільництва тощо) та відомства, губернські та міськістатистичні бюро. У всіх цих публікаціях є багато матеріалів щодо статистикиукраїнських земель, хоча Україна не була в них виділена як окрема одиниця.
НаУкраїні в першій половині 19-гостоліття і згодом деякими осередками статистичних спостережень булигубернські комітети і бюро, які видавали свої публікації (часто у форміщорічних пам'яткових книг). З них найбільше значення мали Київське і Кубанськестатистичні бюро, згодом Полтавське, Чернігівське, Херсонське та ін. Середстатистично-економічних публікацій важливіші: «Statystyczno-Topograficzne іhistoryczne opisanie gub. Podolskiej», 2 т. (1831) В. Марчинського; «Записки оПолтавской губернии, составленные в 1846 году», І — III (1846 – 1852 рр.) М.Арандаренка; «Опыт статистического описания Новороссийского Края», І — II(1850р.) А. Скальковського; «Статистическое описание Киевской губернии», І- III (1852р.) Д. Журавського та ін. Чимале значення для статистичнихспостережень України мала Комісія для опису Київської учбової округи, що діялау 1851- 1864 pp. і видала 4 томи своїх праць. Статистично-економічному описовіукраїнських губерній були присвячені праці російського Генерального Штабу зсередини 19 ст.;чимало статистичного матеріалу публікував Південно-західний Відділ ІмператорськогоГеографічного Товариства і Вільне Економічне Товариство (засноване в 1765р. вПетербурзі); збірники і журнали поодиноких єпархій тощо. В ряді міст Українипровели переписи населення (оприлюднені лише результати перепису м. Києва у1874р.).
Усередині 19-го століття були створені кафедри статистики в університетахУкраїни (її викладали вже раніше). Першим професором зі статистики на Україні бувС. Рославський-Петровський у Харкові. Також у середині 19-гостоліття велике значення для розвитку статистики на Україні і в усійРосійській Імперії мав Д. Журавський, який у праці «Об источниках иупотреблении статистических сведений» (1846р.) розробив теоретичні основи істворив систему статистичних показників.
Статистичнібюро земств України видавали різні матеріали, робили обстеження тощо — разомпонад 100; вони містили багатий фактичний матеріал, зокрема з обсягусільськогосподарських господарства, кустарного промислу, маєткового (бюджети)стану селянства, а також у галузі охорони здоров'я і шкільництва.
Земській губернські статистичні публікації являють собою здебільшого губернські (чинавіть повітові) описи, проте деякі з них представляли проблеми всіхукраїнських земель у Російській Імперії. До таких, наприклад, належить, крімзгаданого «Справочника» Південної Росії, статистично-економічна публікація«Весь Юго-Западный Край», яку видав південно-західний відділ РосійськоїЕкспортної Палати (1913р.); загальний нагляд над публікацією проводив М.Довнар-Запольський, редактором був А. Ярошевич). Статистичні зіставленнянаселення (зокрема національного складу за переписом 1897р.) всіх українськихземель в Російській Імперії дав О. Русов.
НаНаддніпрянщині працювали під кінець 19 і на поч. 20 ст. в галузі статистикитакі дослідники (крім уже названих): К. Воблий, Л. Лічков, І. Миклашевський(професор статистики в Харківському Університеті), Р. Орженцький (теоріястатистики), С. Подолинський, В. Постніков, Г. Цехановецький, Ф. Щербина(земський статистик, основоположник бюджетної статистики в Російській Імперії,історик статистики), демографи-статистики: А. Босиневич, М. В. Птуха та ін.
Статистичніматеріали на Закарпатті збирав і публікував Угорський Статистичний уряд уБудапешті (з 1874 р.); деякі матеріали публікували також в поодинокихкомітетах.
Зукраїнських дослідників та діячів статистично-економічними проблемамицікавилися В. Навроцький, а також І.Франко та М. Павлик. З початку 20 ст. українські дослідники звернулиувагу на національну статистику, зокрема Галичини: В. Охримович, С.Дністрянський, М. Кордуба, С. Рудницький та ін.; з поляків Й. Бузек та С.Павловський. Над національною статистикою Закарпаття працювали С. Томашівськийта В. Гнатюк.
У1914-1920 рр. багато статистичних оглядів публікував Союз Визволення України, атакож інші українські організації. Перший докладний огляд національнихстосунків на всіх українських землях дали М. Кордуба («Територія й населенняУкраїни», 1918) і С. Рудницький.
«Удержавах, у складі яких перебували у 1920 — 30-их pp. західні українські землі— у Польщі, Чехословаччині й Румунії, — статистична справа була централізованав Головних Статистичних Управліннях у Варшаві, Празі й Будапешті. У ПольщіГоловне Статистичне Управління публікувало багато матеріалів з українськихземель у своїх виданнях: у «Statystyka Polski» (різні серії; тут публікованотакож результати переписів населення 1921 і 1931 рр.), декаднику «WiadomosciStatystyczne», річниках «Rocznik Statystyczny» та інших. Статистичне БюроГалицького Крайового відділу було ліквідоване; натомість діяли міськістатистичні бюро, які (зокрема у Львові) проводили незначну видавничудіяльність. Українську статистику розвивали далі Статистична Комісія НТШ (у1930-их pp. названа «Комісія національної. економіки, соціології і статистики»,видала 2 т. праць), Український Науковий Інститут у Варшаві (видав статистикунаселення всіх українських земель в СРСР і збірник «Українська людність СРСР»),Українське Економічне Бюро у Варшаві; діяли кафедри статистики при УВУ (Ф.Щербина, згодом Л. Шрамченко) у Празі і УГА-УТГІ в Подєбрадах».
Надалізначний вклад у національну статистику внесли В. Кубійович, Т. Олесіюк, В.Садовський та ін.; з поляків А. Крисінський. М. Фелінський та ін.; багатоматеріалу з економічної статистики є в працях К. Коберського («Україна всвітовому господарстві»), Ю. Павликовського, І. Витановича та ін.Загальноукраїнське значення мали 4 українські статистичні щорічники, що їхвидавало з 1933р. українською і англійською мовами Українське Економічне Бюро уВаршаві (ред. комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Гловінський).Найважливіші статистичні дослідження представлені за допомогою карт і діаграм вукраїнсько-англійському «Атласі України й суміжних країв» В. Кубійовича (1937).
Статистика на Україні в радянські часи
Статистикав УРСР, як і в усьому СРСР, має особливий характер. Це система збирання,перевірки й розробки статистичних даних, що відображують перебіг виконаннядержавних планів, зростання господарства й культури, добробуту населення,розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки, наявність резервів длявиконання планів, природних матеріальних ресурсів і резервів праці. Здійсненнястатистичної роботи належало до державної монополії. Статистика була тіснопов'язана (і цим вона відрізняється від статистики іншого світу) з системоюдержавного планування, вона була відправною базою для нього і для управліннянародним господарством, була важливим засобом контролю та перевірки виконанняпланів. Статистика в СРСР ґрунтується на звітності, що її виготовляють усіоргани, підприємства, установи та організації за встановленим порядком і уточно визначені терміни.
«Типовимдля радянської статистики (зокрема у 1930 — 50-их pp.) фальшування. Так, урадянській системі звітності, як і взагалі в роботі радянського підприємства,трапляються випадки приписування продукції, окозамилювання, замовчуванняпростоїв і штурмовщини, виробничого травматизму, прогулів і загалом промахів укерівництві підприємством. Все це відбивається у звітності (вона визначаєуспішність праці підприємства), а цим самим вона не відбиває справжнього стануна підприємствах і в економіці країни; звичайно, це стосується і статистики.
Строкатістьцін в СРСР не сприяла розвиткові статистики; так звані незмінні ціни, якимиоперувала радянська статистика, фактично не були такими, бо їх постійнодоводилося корегувати, а то й встановлювати нові.
Частостатистичні дані за різні роки не можна порівнювати через зміни в методиціобліку. Недостовірними є індекси зростання реального доходу населення,роздрібної торгівлі й споживання, продуктивності праці, а частково й продукціїпромисловості та сільського господарства. Недостатньою, а часто фальшивою буланаціональна статистика, яка зменшувала кількість неросіян, зокремарозпорошених; так була зменшена кількість українців, які жили поза межами УРСР.
Якправило в СРСР та УРСР статистика з пропагандистською метою тенденційноперебільшує все успішне та зменшує до мінімуму все негативне. Це стосуєтьсядругорядних джерел і пропагандистських видань, як правило недостовірних.
Радянськавлада не збирає тих статистичних даних, які для її економіки, політики тощо непотрібні. Наприклад, у 1920-их pp. збирали і частково публікували дані такзваної моральної статистики (вона вивчала злочинність); з 1930-их pp. їх незбирають. Із зібраних статистичних матеріалів публікується лише невеликачастина. Більшість статистичних даних вважаються державною таємницею, і вонинедоступні населенню, тим більше науковому світу за кордоном. Тому не завждиможна перевірити достовірність опублікованих радянських статистичних даних. Допроблем, що їх замовчує радянська статистика, належать серед інших деякіпитання статистики праці, родинних бюджетів, розподілу доходу, коштів прожитку,цін, податків, національного доходу і продукції, зовнішньої торгівлі, банків,здоров'я і зокрема більшості з того, що стосується національних проблем(наприклад, даних про мову навчання в школах) тощо.
Вісторії статистики в УРСР (та СРСР) можна виділити щонайменше три періоди:1920-і pp., 1930 -1956 рр. і з 1956 р… У 1920-их pp., коли ще в СРСР не булоєдиного народногосподарського плану, статистична робота в СРСР буладецентралізована. Керівним статистичним органом в УРСР було ЦентральнеСтатистичне Управління України (Ц.С.У.У.) з М. Авдієнком на чолі, якекористувалося чималою автономією як щодо планів статистичних досліджень, так іщодо статистичних публікацій. Основними статистичними виданнями на Українібули: «Статистика України», що виходила в 1921-1931 рр. в ряді серій з окремихрозділів статистики (вийшло 209 випусків; це були як статистичні матеріали, такі самостійні монографії); «Статистичний Бюлетень», що виходив два рази намісяць з 1921 по 1925 рр. (спершу російською, згодом українською мовою); «РадянськийСтатистик» у 1924-1929 pp.; «Статистична хроніка» з 1925 по 1929 рр. (вийшло152 випуски); щоквартальник «Вісник статистики України» — з 1928 по 1930 рр.;довідники-щорічники: «Народне господарство України» (1919, 1921, 1921 — 22,1924 — 25) і статистичні щорічники «Україна» — 1925- 1929 рр… У 1924-1928роках виходив щоквартальник «Фабрично-заводська промисловість України».
СтатистикаУкраїни того часу як джерело інформації про Україну і як наука була добрерозвинена порівняно з іншими країнами. У двадцятих роках вперше опубліковано таопрацьовано статистичні матеріали, що стосувалися основної частини українськихземель, які входили до УРСР. Тоді чимало статистичних даних, які стосувалисяУкраїни, публікувало також Центральне Статистичне Управління СРСР (зокремаосновні результати переписів населення — частково 1920 р., міського — 1923 р. ізагалом – 1926 р.); натомість детально їх опрацювало Ц.С. У.У. Статистичніматеріали публікували, крім Москви і Харкова, також деякі місцеві установи; дляУкраїни важливими були публікації, що стосувалися Північного Кавказу (Ростов) іКриму (Симферополь). З установ, які, крім Ц.С.У.У., працювали в галузістатистики, потрібно згадати насамперед Українську АН, зокрема ДемографічнийІнститут (1934-1938 рр. Інститут демографічної і санітарної статистики), що підкерівництвом визначного демографа М. Птухи видав 14 томів своїх праць.
Середдослідників у галузі статистики в 1920-их pp. слід відзначитиекономістів-статистиків: К. Воблого, В. Косинського, Г. Кривченка, Й. Пасховера,Й. Шимановича та ін.; демографів (крім М. Птухи): Ю. Корчак-Чепурківського, Ю.Масютина, П. Пустохода, С. Томіліна, М. Трацевського, А. Хоменка та ін.;дослідників з математичної статистики: М. Кравчука і Є. Слуцького. З 1922 рокущорічно відбувалися всеукраїнські статистичні
Одночасноз ліквідацією Ц.С.У.У. — на Україні припинено з 1931 р. майже повністюпублікацію статистичних матеріалів. З’явилось декілька статистичних довідників:«Народне господарство УРСР» (1935 р., присвячений підсумкам виконання першої п'ятирічкиі початку другої), «УРСР у числах» (1936 р.), пропагандистський збірник«Соціалістична Україна» (1937 р.) і «Праця в УРСР» (1937 р.) — усі виданняУправління Народного Господарства та обліку УРСР за ред. О. Асаткіна. Цідовідники якісно слабі; окрім того в них майже немає демографічної статистики(зрозуміло, через демографічну катастрофу України у 1933 -1934 рр.). Унікальнимявищем є анулювання перепису 1937 р. (його результати були б компрометуючимидля радянської влади); результатів перепису 1939 р., за винятком кількохзагальних чисел, не опубліковано.
Новийетап у статистичній галузі на Україні почався у зв'язку з децентралізацієюпланування та управління народним господарством, розпочатою М. Хрущовим у 1956р., коли з’явилася потреба в статистичній інформації. Разом з тим з 1957 р.Ц.С.У. України почало бути більш відповідальним перед урядом УРСР (нова назва:Ц.С.У. при Раді Міністрів УРСР); його остаточне оформлення, яксоюзно-республіканського органу державного централізованого обліку тастатистики в УРСР, підпорядкованого як Раді Міністрів УРСР, так і Ц.С.У. прираді Міністрів СРСР припадає на 1960 р… Відтоді відновлено публікаціюстатистичних матеріалів. Першими з них були «Досягнення Радянської України за40 років» (1957) і «Народне господарство УРСР 1957 р… Статистичний щорічник»;далі слідували статистичні щорічники за 1959 рік і далі вже щорічно та короткідовідники з попередніми даними «УРСР в числах». Крім цих двох серійнихзагальних довідників Ц.С.У. УРСР видає незначну кількість статистичнихматеріалів з різних галузей народного господарства (зокрема сільського господарства),а також освіти й шкільництва, охорони здоров'я тощо. Всі ці збірники видаютьсяза зразком відповідних союзних збірників. Майже всі статистичні управліннядеяких областей видають періодично статистичні довідники своєї території(завжди за схемою довідника «Народне господарство УРСР»). Чимало матеріалів,які стосуються України, публікує Ц.С.У. при раді Міністрів СРСР у Москві, атакож деякі Міністерства. Лише в них (також у статистичних довідниках «Народнегосподарство РСФСР» та в деяких регіональних виданнях) є матеріали щодо українськихземель, які не входять до складу УРСР. Наслідки переписів населення (1959 і1970 рр.) публікує лише Ц.С.У. при Раді Міністрів СРСР.
«Утридцяті pоки на Україні не було жодного спеціалізованого періодичного виданняіз статистики. Тому статистичні матеріали друкувались у московському «Вестникестатистики» та київському журналі і збірниках «Економіка Радянської України»,«Организация и планирование отраслей народного хозяйства», «Економіка таорганізація сільського господарства», «Економічна географія», «Історіянародного господарства та економічної думки УРСР», «Демографічні дослідження»та ін. При Ц.С.У. працює науково-дослідний інститут, але про його роботу немаєдокладної інформації. Статистичні дослідження проводить статистичний відділ приІнституті Економіки АН УРСР і науково-дослідний інститут Держплану. Ціінститути мають свої обчислювальні центри.
ВИСНОВКИ
Статистичнаробота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів КиївськоїРусі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси,про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала сутопрактичний характер і служила для стягнення податків. В ХVI — XVII ст. узв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралисястатистичні дані для складання реєстрів, які включали об’єкти (земля, млини,корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали(про кількість населення, його майнове становище, ведення сільськогогосподарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населеннядля обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися урукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIIІ ст. (переписЛівобережної України 1666 р. та ін.).
Унікальнуісторичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого занаказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всьогочоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857р.
Зпершої половини ХІХ ст. осередками статистичних досліджень були губернськікомітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях,здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.
Усередині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківськомууніверситетах.
Пореформенийперіод (1861-1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвиткудержавної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавалиможливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства,соціально-економічні процеси на селі.
Початокрозвитку статистики України за радянських часів відзначався великоюінтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складеноперший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільногожиття, у статистиці першого радянського десятиліття допускався плюралізм ідей,концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.
Однаквже наприкінці 20-х років ставав усе відчутнішим тискадміністративно-бюрократичної системи.
Ізрозпадом колишнього СРСР і здобуттям Україною незалежності почалася нова ерарозвитку статистики.
Заразоргани державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коливпроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації,розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для Україниметодологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіціта суспільстві.
Нинісміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування українськоїстатистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови таорганізації статистики.
статистикадескриптивний індуктивний міжнародний
ПЕРЕЛІКВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про статистику»
2. Бек В.Л. Теорія статистики: навчальний посібник.- К.: ЦУЛ, 2002
3. Бекетов А.Н. Исторический очерк25-летней деятельности императорского свободного экономического общества с 1865по 1890 г., СПб., 1890.
4. Богословский С.М. Система профессиональнойклассификации, М., 1913.
5. Богословский С. М. Статистикапрофессиональной заболеваемости, М., 1926.
6. Варзар В.Е. Статистические ведомости пообрабатывающей фабрично-заводской промышленности Российской империи за 1908 г., СПб., 1912.
7. Вашків П.Г. Теорія статистики. Навчальнийпосібник, 2001
8. Герман Д. Ф. Общая теория статистики дляизучающих эту науку. Издательство Главного управления училищ при императорскойАкадемии наук, СПб., 1809.