--PAGE_BREAK--Сьогодні мало хто сумнівається в тому, що насущними потребами людини є дихати не задимленим повітрям, чиста вода для пиття, незабруднені продукти харчування. Коли людина відчуває, що потреба переселитися з промислової зони, купити до дому водоочисну систему, що бажано відмовитися від дешевих продуктів, які можуть містити консерванти або залишки пестицидів, — ми можемо говорити про виникнення інтересів до товарів екологічної спрямованості. І лише коли у людей з’являються кошти, щоб реалізувати свої інтереси, виникає попит на відповідні екологічні товари чи послуги. Це може відбутися тільки за двох умов: або люди стануть багатшими, у них з’являться додаткові кошти, або вони відмовляться від частини інших потреб на користь екологічних. З метою екологізації суспільства мають бути передбачені й реалізовані її передумови.
Розвиток сфери виробництва екологічних товарів та послуг надзвичайно важливі не тільки з екологічних міркувань. Екологізація підприємства сприяє посиленню екологічного потенціалу і розв’язання соціальних завдань. У ФРН на частку екологічних товарів та послуг припадає близько 60-70% експортних продажів. Чи треба говорити про розвиток екологічного підприємства в Україні? Країна, що має колосальний науковий, інтелектуальний та технічний потенціал і яка ще й досі займає в ряді галузей виробництва очисного обладнання, моніторингових систем майже монопольне становище серед країн СНД, могла б за рахунок активної політики, за рахунок виробництва і продажу екологічних товарів та послуг розв’язати значну частину економічних проблем, оживити виробництво, зупинити зростання виробництва.
Незважаючи на значну кількість згаданих економічних категорій характеризують різні сторони виробничо-споживчого циклу, існує загальний для них фактор, що пов’язує розрізненні економічні процеси. Цим єдиним фактором є людина. Говорячи, про екологізацію попиту, пропозиції, торгівлі, комунікацій тощо, ми насамперед, маємо на увазі екологізацію відносин між людьми, говорячи про екологізацію виробництва і споживання, ми розуміємо, що вона може бути реалізована тільки конкретними людьми, їх працею, знаннями, навиками, бажаннями.
В зарубіжних публікаціях в ужиток увійшов термін “екологізація людей”. Це поняття в розширеному значенні, очевидно має включати деякі головні моменти. По-перше, відтворення мотивів, спрямованих на активне відтворення творчого, інтелектуального та технічного потенціалу людей, який забезпечив би можливість досягнення цілей еклогізації. Перше спрямоване на стимулювання бажання людей екологізувати життя. Це, в свою чергу, зачіпає мотивацію, адекватної поведінки споживачів і створення своєрідного преса для виробництва комунікаційних сфер, що викликає у них бажання на екологічно орієнтовані зміни.
Екологізація виконавчого потенціалу людей пов’язана з формуванням навиків, життєвих установок конкретних людей, причому як можливих виробників, так і споживачів продукції. Це потребує створення системи виховних. Інформаційних і освітніх програм та заходів.
Щоб провадити бажання людей виробляти і споживати екологічно сприятливу продукцію, існують десятки організаційних і освітніх програм. Зокрема, розумне поєднання кредитних, податкових і цінових механізмів може зробити випуск екологічної продукції, порівняно з її “брудними” альтернативами, соціальним і економічно вигідним заходом не тільки для виробництва, але й для споживачів. “Чисте” виявляється не дорожчим, а дешевшим “брудного”. Це – для окремого споживача, але в кінцевому підсумку суспільство за чисте середовище змушене заплатити більше. Часто – грошима, іноді – комфортом, у ряді випадків – витраченим часом.
Як змусити людей не тільки захотіти, але й зуміти аналізувати екологічну мрію про чисте повітря, прозору воду. Тільки бажання людей, поєднане з їхніми вміннями, зможе розв’язати завдання екологізації суспільства [11 ст. 69].
3. Природо ресурсний потенціал продуктивних сил України: надрокористування, водоспоживання та використання повітряного басейну
Україна – високо розвинута індустріально-аграрна держава з потужним комплексом галузей важкої та легкої промисловості, з розвинутим сільським господарством. Основними промисловими галузями є гірничо-добувна, паливна, металургійна, хімічна і нафтохімічна, машинобудівна, електроенергетична і харчова. Базуються вони на власних багатих мінералах і сільськогосподарських ресурсах. Основними з них є кам’яне вугілля Донбасу і Львівсько-Волинського кам’яновугільних басейнів, залізна руда Криворізького і Керченського басейнів, Кременчуцького і Бєлозерського залізно-рудних басейнів, сірка Роздольського і Яворівського родовищ, нафта Прикарпатського і Дніпрово-Донецького районів. На Україні видобувають також титанові, уранові, ртутні та горючий газ, кам’яну і кухонну сіль, торф та багато інших корисних копалин. Всього в Україні розробляється 8 тис. родовищ різних корисних копалин. На поверхні землі нагромаджено більш як 12 млрд. тонн відходів, під якими зайнято майже 12 тис. га родючих земель. При сучасних видобутках корисних копалин вже через 15-20 років поверхневі нагромадження сягатимуть 20-25 млрд. тонн, для яких треба відвести ще 15 тис. га родючих земель. Після шахтного видобування корисних копалин залишаються великі підземні пустоти, внаслідок чого на значних просторах відбуваються осідання земель, які потім стають непридатними для виробництва. Там, де мінеральна сировина видобувається відкритим способом, постійно постає площа порушених земель, що вже досягла 200 тис. га, з них 58 тис. га – давно відпрацьовані. Майже у всіх районах гірничорудної промисловості відбувається інтенсивне забруднення сільськогосподарських угідь твердими частинками розривних порід, значно погіршується якість продукції землеробства і тваринництва.
Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток промисловості, сільського, гідротехнічного і транспортного виробництва вимагають постійного вилучення земель з сільськогосподарського обороту. А через зменшення площі сільськогосподарських угідь збуджуються потенціальні можливості для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сільськогосподарською сировиною.
Розгляд питань економіко-екологічної оцінки збитків від деградації деградації грунтів та ефективності землеохоронних заходів дозволяє пропонувати методичний підхід до визначення інтегрального пока0зника інтенсивності та ефективності використання сільськогосподарських угідь. Цей показник характеризує сумарний вихід екологічного та економічного ефектів у розрахунку на одиницю площі. Економічний ефект Являє собою частину вартості готової продукції виробництва (у кадастрових цінах), яку зумовило структурою та якістю сільськогосподарських угідь. Екологічна частина інтегрального показника може бути подана у вигляді екологічних збитків від ерозії грунтів або як вартість нагромадження в грунті гумусу і азоту.
Перед сільськогосподарським землекористуванням стоїть завдання зменшення і зведення до мінімуму величини екологічних збитків з одночасним збільшення екологічного грунту. Це дасть можливість на основі розширеного відтворення родючості грунтів і попередження деградаційних процесів в агро-системі забезпечити високу і стабільну продуктивність землеробства [8 ст. 90].
Наслідками непродуманої системи природокористування в сільському господарстві є порушення кругообігу речовин у природі, розблокування харчових зв’язків і катастрофічне зменшення гумусу в грунтах. Через цю проблему відтворення гумусу в грунтах та підвищення їхньої родючості слід розглядати як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша держава не зможе розраховувати на стабільне вирощування виробництва сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення продуктами харчування.
З метою підвищення продуктивності сільського господарства і реалізації продовольчої програми на Україні розпочалися широкомасштабні роботи по осушенню заболочених і перезволожених земель у західних областях і на Поліссі та зрошенню осушених районів Півдня.
Однак меліорація викликає цілий ряд негативних екологічних наслідків, які в багатьох випадках перекреслюють її позитивний ефект. Найефективнішими екологічними наслідками осушення земель є загальне зниження рівня грунтових вод, зміна гідрогеології та режиму не тільки на території Поліської низовини, але й прилеглих до них районів, перерозподіл стоку річок протягом року, загальне зменшення стоку в головних водних артеріях України, погіршення водогосподарського балансу, переосушення торфових грунтів, поява вітрової ерозії та пилових бур, погіршення умов для рослинного і тваринного світів, зменшення видового складу дикорослих лікарських і ягідних рослин. На зрошувальних землях відбуваються процеси заболочення, підтоплення і засалення, деградації грунтового покриву, зменшення в ньому гумусу, скам’яніння чорноземів, погіршення гідрогеологічного режиму на значних територіях і підтоплення населених пунктів [8 ст. 25-26].
Щоб подолати згубний вплив ерозійних процесів, нині в усіх природних зонах України освоюються ґрунтозахисні системи застосування добрив землеробства, які включають контурно-меліоративну організацію землеробства, комплекси протиерозійних заходів, системи застосування добрив, спеціальну технічну обробку грунту, інтегрований захист рослин від шкідників і хвороб. Оскільки впроваджені елементи і системи землеробства у цілому дають неоднаковий ґрунтозахисний та економічний результат, постає необхідність в їх комплексній еколого-економічній оцінці. Причому допущені втрати мають бути враховані як додаткові затрати, а недопущені – як показники нових прямих річних збитків (втрат грунту) від водної та вітрової ерозії, нормативи запобігання цим збиткам за всіма видами протиерозійних заходів і нормативи недобору продукції на еродованих землях. Їх застосовують у порівняльному аналізі різних варіантів використання угідь, а також для визначення резервів, які можна використати для нейтралізації негативних наслідків ерозії грунтів та інших видів деградації земель [31 ст. 48].
Розвиток продуктивних сил України супроводжується великими темпами водоспоживання.
Використання гідросфери (світового океану і континентальних вод) тісно переплітається з усіма видами територіального і галузевого природокористування. В Україні вода належить до природних ресурсів, що пояснюється не тільки її великим споживанням, а й забрудненням.
З усього річкового стоку. Що формується на Україні, майже 80% використовується в народному господарстві. В ряді районів забирання води з річок набагато перевищило екологічний мінімум, і створюється великий дефіцит водних ресурсів. Води вже не вистачає не тільки в областях Донбасу, але й у східних та північних районах України, де водозабезпеченість є в 3-4 рази більшою. Водночас багато води не можна використовувати в народному господарстві через її надмірне забруднення. На колектори стічних вод перетворилися ріки Донбасу, Придністров’я, Прикарпаття. Понад 80% водних ресурсів України радіоактивно забруднені. Радіоактивно забруднена вода використовується для водопостачання міським і сільським населеним пунктам, тваринницьким фермам і комплексам, для обводнення і зрошення сільськогосподарських угідь [8 ст. 26].
Еколого-економічна політика держави ще не стала чітко впорядкованою системою, а економічне регулювання водокористування ще не організовано належним чином. Для правильного налаштування справи слід насамперед укласти повні переліки об’єктів загальнодержавного та місцевого значення, користування якими підлягатиме регулюванню на державному рівні.
Другий крок – визначення суб’єктів регулювання, які відповідатимуть за стан закріплених за ними водних об’єктів. Досвід західноєвропейських країн переконує, що таким суб’єктом має бути спеціальний госпрозрахунковий орган (басейнове управління).
Третій крок – відведення місць (ділянок) на водних об’єктах, де може здійснюватися конкретне водокористування.
Четвертий крок – укладання переліків водокористування у конкретній прив’язці до видів та місць водокористування і видача їм відповідних дозволів.
П’ятий крок – встановлення нормативів та розміри площ водокористування, організація її стягнення басейновим управлінням і н6аступного фінансування за рахунок цих коштів заходів щодо охорони й відтворення вод.
І нарешті, останній, шостий крок – реалізація у необхідних випадках заходів примусу, у тому числі й економічних, з метою забезпечення дотримання законодавства і чинних нормативів [9 ст. 85-86].
Розвиток промисловості та урбанізації супроводжується інтенсивним забрудненням повітряного басейну. Величезну тривогу у світі викликає перезабруднення шкідливими газами атмосфери, що призвело до збільшення “озонових дір” і розвитку “парникового ефекту” на планеті. Перше явище спричинило зменшення захисної дії озонового шару від сонячного ультрафіолетового опромінювання і розвитку в зв’язку з цим у людей захворювання шкіри (опік, рак), втрати зору та ін., а друге – до потепління клімату, танення льодовиків, значного глобального підвищення рівня океану, порушення нормального функціонування й деградації екосистем. Основними й найбільш дійовими методами боротьби з забрудненням атмосфери є економічні. В багатьох розвинутих країнах діє продумана система заохочувальних і заборонених заходів, які допомагають уникнути забруднень. Існують також організаційні, технологічні й інші засоби боротьби з забрудненням повітряного басейну.
Українські Карпати – не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого екологічного значення, одна з найцінніших східноєвропейських оздоровчих рекреаційних об’єктів, зона цінних лісових масивів, що очищає повітряний басейн над значною частиною Європи, вони є “легенями Європи”. Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї території одна з найбільших в Україні (53,5%). Тут ростуть 2110 видів квіткових рослин (50% фіто фонду України), багато цінних видів дерев і лікарських рослин.
Проте протягом останніх десятиліть Карпати зазнають все більших втрат від людської діяльності.
Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише від лісорозробок, порушення грунтового і рослинного покриву, пере випасу на більшості полонин, але й від хімічного пере забруднення, кислотних дощів, що надходять як зі сходу, так і з заходу, від великих промислових центрів в результаті знищення лісів значно почастішали катастрофічні повені на ріках, що завдає людству кожний раз більших збитків. Якщо раніше такі повені й траплялися раз на 50-80 років, то тепер кожні 4-6 років.
Люди забули, що іншого джерела, окрім біосфери та її ресурсів, для підтримки існування життя на Землі, в тому числі й людини не існує. Їм здається, що вони живуть в умовах достатньої кількості природних ресурсів. Насправді ж навіть при сучасній енергоозброєності й найпередовіших технологіях швидкість використання ресурсів набагато перевищує можливості їх відтворення.
Довкілля – природний капітал, без якого не можливий розвиток і задоволення потреб людини, створення комфортних умов для існування. Враховуючи той факт, що йде швидке зрошення всіх видів ресурсів – лісів, грунтів, корисних копалин, чистої прісно води, повітря, риби, тварин, вихід із критичної ситуації, що склалася, може бути попередження й запровадження нових технологій, які не суперечать законам нормального функціонування [3 ст. 43].
4. Проблеми екологізації електроенергетики України
Головною причиною загострення екологічних суперечностей і тяжкої екологічної обстановки в ряді промислових центрів України є ігнорування екологічних факторів у розвитку і розміщенні продуктивних сил суспільства. До особливо неблагополучних внаслідок техногенного забруднення можна віднести території розміщення великих ТЕС. Які спалюють органічне паливо (вугілля, мазут), а також райони, що потерпіли від катастрофи на ЧАЕС. Як стверджують спеціалісти-екологи, техносферна фаза підходить до завершення, вже більш як 2/2 території не сприятливими для проживання. Сюди можна віднести Полісся, Придністров’я, Донбас, Крив бас і Північний Крим, а також окремі узбережжя і акваторії Чорного і Азовського моря.
В період надмірного захоплення атомною енергетикою було зроблено великий прорахунок у реконструкції та технічному озброєнні ТЕС – скорочення обсягу коштів і ресурсів на створення екологічно чистого котельного устаткування.
У базисному режимі атомні електростанції України працюють стабільно, але через зниження потреби в електроенергії теж починають маневрувати. Якщо ядерну енергетику необхідно розглядати як екологічно прийняту за умови підвищення її рівня безпеки.
продолжение
--PAGE_BREAK--