Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської області

Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Хіміко-біологічний факультет
Кафедра екології та техногенної безпеки
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНВЕРСІЇПРОМИСЛОВИХ І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ДИПЛОМНА РОБОТА
 
 
 
 
Маринченко ЛарисаВікторівна
Науковий керівник:
к. т. н., доцент кафедри екології та
техногенноїбезпеки
Дорошенко В.П.
Чернігів — 2008

Зміст
Вступ
Розділ 1. Природно-екологічна характеристика чернігівськоїобласті
1.1 Характеристика природно-кліматичнихта територіальних умов
1.2 Екологічна ситуація в Чернігівській області
1.3 Ресурсний потенціал області
Розділ 2. Структура та економіко-екологічний станпромислового і аграрного виробництв області
2.1 Сучасний стан промислового виробництва
2.2 Стан аграрного виробництва в умовах реформуваннявиробничих відносин
Розділ 3. Дослідження стану техногенного навантаження надовкілля області
3.1 Техногенний тиск на водні об`єкти
3.2 Техногенне навантаження на повітряне середовище
3.3 Антропогенна дестабілізація земельних і лісовихресурсів
Розділ 4. Основні напрямкиіноваційно-екологічної конверсії промислових і аграрних підприємств
4.1 Конверсія промислових підприємств
4.2 Конверсія аграрного виробництва
4.3 Конверсія енергетики
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
З настаннямглобальної екологічної кризи людство змушене вирішувати нові проблеми, щостосуються гармонізації відносин людини з природою, сталого та безпечногозбалансованого соціально-економічного розвитку природного середовища з рахуваннямособливостей функціонування суспільного виробництва на сучасному етапі татермодинамічних біосферних процесів. За цих умов перед світовою спільнотоюпоставлено завдання першочергово здійснити екологічну конверсію промислових іаграрних підприємств з метою зменшення антропогенного тиску на біосферу тастабілізувати асиміляційні і відновлювані можливості останньої.
Викликана гострапотреба у розробці комплексних заходів щодо збереження, відтворення й охорониприродних ресурсів, екологізації суспільного виробництва з використаннямінновацій у конверсію економіки.
Ці та інші передумовиявились основоположними при виборі теми нашого дослідження та визначають їїактуальність.
Актуальністьроботи — відповідність теми дослідження стратегії екологічної безпеки тагармонізації відносин суспільства і природи.
Об'єктом дослідженняданої роботи є промислові та сільськогосподарських підприємствЧернігівської області.
Метою даної роботи є визначення стану та перспектив екологічної конверсії промислових тасільськогосподарських підприємств.
Завданняроботи:
проаналізувати природно-екологічнийстан та ресурсний потенціал Чернігівської області;
дослідити структуруекономіки та стан екологічної безпеки області;
провестидослідження рівня техногенного навантаження на довкілля області;
проаналізувати сучаснийстан, та обгрунтувати шляхи і методи екологічної конверсії промислових тасількосгосподарських підприємств області;
визначити рівеньтехногенної безпеки області та об`єктів з найбільшим ризиком виникненнянадзвичайних ситуацій, що потребують першочергової конверсії.
/>Розділ 1.Природно-екологічна характеристика чернігівської області
 1.1 Характеристикаприродно-кліматичних та територіальних умов
Чернігівськаобласть розташована на півночі України. Її територія становить 31,9 тис. км2 (5,3%території України). Населення — 1,16 млн. осіб, в тому числі міського населення- 704,3 тис., сільського — 464,1 тис. осіб. Щільність населення — 37 осіб на 1км2 території. Область розташована поблизу столиці нашої країни, щомає істотний вплив на розвиток продуктивних сил. Межує із Білоруссю іРосійською Федерацією, Сумською, Полтавською та Київською областями. Черезтериторію області проходять важливі транспортні шляхи міждержавного таміжнародного значення.
Розташована на півночі України,в поліській та лісостеповій зонах Придніпровської низовини. Двітретини території припадає на райони, що віднесені до Поліської зони. Середнявисота над рівнем моря — 120 метрів, на північному сході — 200 метрів, напівденному заході — 120-150 метрів (рис.1.1).
Клімат помірно-континентальний. Середньорічнітемператури: січня — — 7оС, липня — +19оС. Середньорічнакількість опадів 550-660 мм.
Область маєсвоєрідні природні ландшафти, досить поширені біологічні різновиди. З урахуванням особливостей умов екологічна стабільність територій адміністративнихрайонів пов`язана з екологією природного середовища, із збереженнямспіввідношення площ між лісною, трав`янистою і культуральною рослинністю,болотними, заболоченими угіддями та водною поверхнею.
На рис.1.1 наведенотериторіально-адміністративну мапу області.
/>
Рис.1.1 Територіально-географічнеположення Чернігівської області
Обласний центр — м.Чернігів з територією 78 км2 та кількістю населення 299,6 тис. чоловік.
Заприродно-кліматичними умовами, ресурсним потенціалом та культурно-історичноюспадщиною Чернігівщина є сприятливою для промислового і аграрного виробництва,розвитку туризму та привабливого для інвестування економіки та курортно-санаторногобізнесу.
Територіальнообласть поділяється на 22 адміністративних райони, 15 міст, 30 селищ міськоготипу, 525 сільських і селищниз рад, які охоплюють 1489 сільських населенихпунктів (сіл і хуторів).
 1.2 Екологічна ситуація вЧернігівській області
Надра Чернігівщини багатікорисними копалинами. Сировинний потенціал регіону на 59,4% складається зпаливно-енергетичних корисних копалин — нафти, конденсату, торфу; 31,7%загальних мінеральних ресурсів належить будівельній сировині; 8,2% — водипрісні та мінеральні, 0,7% — нерудні корисні копалини для металургії.
Гідрографічна мережа належить добасейну Дніпра. В цілому на території області налічується 1570 великих,середніх та малих річок різної довжини.
Територією області протікаютьвеликі річки: Дніпро (91км), Десна (505 км); середні річки: Сож (30 км),Судость (17 км), Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195км), Трубіж (15 км),Супой (25 км), Удай (195 км), а також 1560 малих річок.
Загальна довжина річкової мережіскладає 8336 км, в т. ч. великих річок — 596 км, середніх — 723 км, малих річок- 7017 км.
Найбільше економічне значеннямають водні ресурси середніх і великих річок, яких нараховується 10 загальноюдовжиною 1319 км.
Річок завдовжки більше 10 км — 170 шт., а їх загальна довжина 5032 км. Густота річкової мережі 0,26 км на 1 км2.
Водні ресурси річкового стокуобласті у середній за водністю рік оцінюються об'ємом в 28,5 км3. Згідноз Державним водним кадастром місцевий стік річок у Чернігівській області вмаловодний рік складає 2,22 млрд. м3.
Природні ресурси Десни маютьважливе значення для розвитку продуктивного потенціалу Дніпра. Десна (загальнаплоща басейну — 88,9 тис. км2) є другою за величиною на територіїбасейну Дніпра річкою після Прип’яті та першою за довжиною (1130 км) лівобережноюпритокою Дніпра. В басейні Десни, в середній за водністю рік, формується біля22% поверхневого стоку Дніпра і біля 15% стоку усіх річок його основнихпритоків. Водні ресурси р. Десни є джерелом господарського-питноговодопостачання м. Києва.
За данимиЧернігівського обласного управління меліорації і водного господарства,Чернігівського обласного управління земельних ресурсів станом на 01.01.2007року загальна площа земель водного фонду в Чернігівській області становить228,269 тис. га (7,2% від загальної території області), в тому числі підводними об’єктами — 67,78 тис. га, гідротехнічними спорудами — 0,27 тис. га,відкритими заболоченими землями — 121,436 тис. га, прибережними захиснимисмугами (згідно розрахунків відповідно до вимог Водного кодексу України) — 38,785 тис. га.
Починаючи з 2002 року,спостерігається тенденція до збільшення викидів в атмосферне повітря відстаціонарних джерел забруднення.
В 2006 р. викиди відстаціонарних джерел 450 підприємств, організацій, установ, громадян-суб’єктівпідприємницької діяльності, та агропромислового комплексу в Чернігівськійобласті склали 40,159 тис. тонн.
Збільшення викидів обумовленорядом причин, серед яких: поступове нарощування обсягів виробництва, використаннязастарілого технологічного обладнання, недостатня забезпеченість очиснимобладнанням для затримання та утилізації забруднюючих речовин.
Серед загального викидузабруднюючих речовин від стаціонарних джерел 88% складають газоподібні та рідкіречовини (35,496 тис. тонн) та 12% тверді речовини (4,663 тис. тонн).
Природно-заповіднийфонд області нараховує 652 об¢єктизагальною площею 252,3 тис. га, що становить 7,6% площі області. Природно-заповіднийфонд складають 8 категорій об’єктів: Ічнянський (площею 9665,8 га) таМезинський (площею 31035,2 га) національні природні парки, регіональнийландшафтний парк „Міжрічинський” (площею 788753,95 га), 440 заказників (загальнаплоща 113684,1 га), 136 пам’яток природи (загальна площа 804,07 га),19 парків-пам¢яток садово-паркового мистецтва (загальнаплоща 415,8 га), 52 заповідні урочища (загальна площа 17549,2 га), дендропарк„Тростянець" (площею 204,7 га), Менський зоопарк.
Тваринний світ області досить різноманітний,характерним для нього є представництво лісової фауни. Окрім того зустрічаютьсяі акліматизовані види (ондатра, єнотовидний собака, норка американська тощо).
Загальна площа земель лісовогофонду станом на 01.01.2007 р. становить 724,0 тис. га, у тому числі вкритихлісовою рослинністю — 658,8 тис. га (20,6% від загальної площі області).
Ліси першої групи становлять258,2 тис. га, площа лісів другої групи — 414,5 тис. га.
Веденням лісового господарства вобласті займаються 58 постійних лісокористувачів, в тому числі 11 держлісгоспівЧернігівського обласного управління лісового господарства,19 дочірніхпідприємств ОКП „Чернігівоблагроліс", 2 лісгоспи та 1 лісництво МіноборониУкраїни, Коропське СЛП „Агролісгосп” та РКСЛП „Корюківкаліс”, а також 23 сільгосппідприємствав різних районах області.
Аналіз показниківтехногенного навантаження на навколишнє природне середовище Чернігівськоїобласті свідчить про деяку стабілізацію та тенденцію до поліпшення, хоча вцілому його рівень залишається досить високим.
Однією з найбільш значнихекологічних проблем є поводження з відходами. Загальний обсяг накопиченихвідходів перевищив 15 млн. тонн, що в розрахунку на 1 км2 площідорівнює 480 тонн. Площа земель, зайнятих під розміщення лише побутовихвідходів, становить понад 629 га. Порівняно із ситуацією в Україні, декількість відходів перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 км2площі дорівнює 40 тис. тонн, стан поводження з відходами в області можнавважати ще умовно безпечним.
Вплив на об’єктидовкілля здійснюють: промислові токсичні відходи, відходи які утворилися врезультаті реформування аграрного сектору економіки — непридатні і забороненідо використання хімічні засоби захисту рослин, тверді побутові відходи,невикористана вторинна сировина та накопичені обсяги золи КЕП «ЧернігівськаТЕЦ» ТОВ фірми «ТехНова» тощо. Знижують рівень екологічноїбезпеки області насамперед не значні обсяги відходів, що накопичені, а самекологічний стан тих місць, де вони зберігаються.
Загрозу забруднення природнихоб’єктів і зокрема підземних водоносних горизонтів небезпечними речовинаминесуть 935,5 тонн накопичених непридатних і заборонених до використанняхімічних засобів захисту рослин. Для проведення в повному обсязі робіт познешкодженню їх на спеціалізованих підприємствах необхідно більше 12 млн. грн.(в цінах 2006 року).
Вирішення питання використаннязоли КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірми «ТехНова» вбудівельній галузі — виробництво шлакоблоків, не зрушено з місця. Тому 2190,8тис. т золи, розміщених на 27 га заплави р. Десна, продовжують створюватинебезпеку забруднення ґрунтових вод та річки. За даними обласноїсанітарно-епідеміологічної станції в зоні впливу золонакопичувачівспостерігається погіршення санітарно-епідеміологічної та епідемічної ситуації,зокрема, погіршення якості питної води та забруднення атмосферного повітря вмежах територій населених пунктів Киїнської сільської ради.
В переважноїбільшості полігони і сміттєзвалища області не облаштовані відповідно вимогдіючого законодавства, їх експлуатація не відповідає вимогам затверджених«Правил експлуатації полігонів ТПВ» і, як наслідок, є екологічнонебезпечними об’єктами, які шкідливо впливають на стан атмосферного повітря,якість вод підземних горизонтів, є причиною засмічення прилеглих територій — пасовищ, полів, земель лісового фонду та виникнення довготривалих пожеж.
Екологічнуситуацію в області ускладнює і відсутність реально діючих систем санітарногоочищення населених пунктів, наслідком чого є виникнення багаточисельнихстихійних сміттєзвалищ.
Екологічний стан земельнихресурсів в області характеризується високим ступенем розораності — 43,1% деякихадміністративних районів, значним відсотком наявних площ сільгоспугідь — від 50до 84. Більше 137 тис. га деградованих та малопродуктивних земель потребуютьконсервації. Біля 81 тис. га, в т. ч. більше 50 тис. га сільськогосподарськихугідь, зазнають впливу водної ерозії.
Ґрунтовий покрив областімалогумусний, легкий за гранулометричним складом. Компенсація виносу основнихелементів живлення була дуже низькою і неадекватною щодо забезпечення належноїродючості ґрунтів.
Досить гостро в землеробствіобласті стоїть проблема підвищення і поширення площ кислих ґрунтів. Дляпідвищення родючості кислих ґрунтів необхідні суттєві фінансові вкладення щодоздійснення заходів хімічної меліорації.
Екологічна ситуація областіускладнюється фактором забруднення значної території радіонуклідами внаслідокаварії на Чорнобильській АЕС. Уточнюючі обстеження, проведені в 2003-2006роках, свідчать про деякі зниження показників щільності забруднення ґрунтів. Середнійрівень гама-фону по області становить 10-14 мкР/год./>1.3 Ресурснийпотенціал області
Чернігівськаобласть володіє потужним природно-рекреаційним потенціалом. Добуваються покладинафти і газу на Леляківському і Монастирищенському нафтовому родовищі,Гнідинцівському і Прилуцькому нафтогазових та Пролетарському газовому родовищі).Значні запаси торфу містяться у поліській зоні, зокрема у басейні болотаЗамглай на Чернігівщині.
Область бідна нарудні ресурси.
Найпоширенішими зних є будівельні корисні копалини. На сході Чернігівщини знаходяться значніпоклади крейди і цементних мергелів, розробляються родовища формувальних пісків,є вапняки, скляні піски та вогнетривкі глини.
Із хімічноїсировини розвідано фосфорити.
Областьвиділяється своїми лісовими і водними ресурсами.
До лісовихресурсів також належать корисні властивості лісів: здатність лісів зменшуватинегативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігатизабрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприятирегулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованнютощо, що використовуються для задоволення суспільних потреб.
Лісами вкрито 26%території, на півночі — 30-40%.
Регіон повністюналежить до сточища Дніпра — основної водної артерії України, тому забезпеченнягосподарського комплексу водою достатнє, а в Поліссі — надмірне, у зв'язку зчим тут діє осушувальна система. Добре забезпечений район і підземними водами.
На всіх етапахрозвитку, виробництво матеріальних благ є процес взаємодії людей і природи. Вумовах науково-технічного прогресу спостерігається дисбаланс у цій взаємодії. Вонавиражається у появі нових видів продукції і технологій видобутку та переробкиприродних ресурсів та збільшення надмірного тиску на природне середовище.
Структура природно-ресурсогопотенціалу наведена на рис.1.2.
/>
Рис.1.2 Структура природно-ресурсногопотенціалу Чернігівської області.
Аналіз даних рис.1.2дозволяє зробити наступні узагальнення:
Чернігівськаобласть не належить до регіонів України із високим рівне забезпечення природнимресурсами. На неї припадає тільки 3,5 відсотки від інтегрального ПРП України.
В областінайважливіше значення мають земельні ресурси (59,1%), що є сприятливим длярозвитку сільського господарства.
Порівняно високітут і показники розвитку водного (12,9%), мінерального (10,8) та рекреаційногопотенціалів (9,6%) є сприятливими для розвитку промисловості та рекреаційноїсфери.
Природно-ресурснийпотенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил Чернігівської області,який включає природні ресурси і природні умови.
Розрізняютькомпонентну, функціональну, територіальну і організаційну структуриприродно-ресурсного потенціалу [1].
Природно-ресурснийпотенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні,земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічніресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називаютьекологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до якихналежать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовийпокрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпніневідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.
Таким чиномприродні ресурси області забезпечують дальший розвиток промисловості і єпривабними для інвесторів.
/>Розділ 2. Структура та економіко-екологічний станпромислового і аграрного виробництв області
 2.1 Сучасний стан промислового виробництва
В господарськомукомплексі регіону промисловість домінує над сільськогосподарським виробництвом.Основними галузями промисловості є машинобудування, хімічна, легка, харчова,гірничодобувна, деревообробна галузі та промисловість будівельних матеріалів.
Структура виробництвапродукції промисловості в Чернігівській області за видами діяльності у 2006 р. наведенана рис.2.1.
/>
Рис.2.1 Структурапромислового виробництва Чернігівської області
У області вирощуютьзернові культури, цукрові буряки, картоплю, льн-довгунець, кормові культури,виробляють молоко, м'ясо, яйця, вовну та м`ясо птиці.
Паливно-енергетичнийкомплекс Чернігівської області працює в основному на довізному кам'яномувугіллі, природному газі і нафтопродуктах. Енергетика представленаЧернігівською та Прилуцькою ТЕЦ.
Основний напрям підприємствхімічної промисловості в області — виробництво штучного і синтетичного волокнана ВАТ „Хімволокно" та комвольно-суконному комбінаті.
У області добрерозвинутий лісопереробний комплекс. Будівельна індустрія регіону орієнтуєтьсяна сировинні ресурси та на житлове і промислове будівництво.
Легкапромисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провіднемісце належить текстильній промисловості (бавовняна, трикотажна тощо). Важливемісце серед галузей текстильної промисловості посідає вовняна.
Ллянапромисловість майже повністю забезпечує себе місцевою сировиною.
В Чернігівськійобласті розвинуті також трикотажна (Прилуки), шкіряно-взуттєва (Прилуки,Чернігів) галузі.
В області працюютьтакож фабрики музичних інструментів (Чернігів), головних уборів (Прилуки).
В областізареєстровано 953 промислових об`єкти, переробна і харчова нараховують 115 підприємств.Крім того, виробництвом продукції харчування зайняті 346 виробництв, щознаходяться на балансі непромислових організацій і 55 підприємств інших формгосподарювання.
 2.2 Стан аграрного виробництва вумовах реформування виробничих відносин
Перехід аграрноговиробництва на ринкові засади обумовило корінне його реформування, шляхистворення нових виробничих відносин, особливо у зміні власності на землю,створення нових різноманітних форм власності на землю та інші засобивиробництва. На базі колишніх колгоспів створені нові господарські формування: кооперативи,фермерські господарства, ТОВи, ЗАТи, ВАТи, — всього 1368 різних організаційногосподарських структур.
Розпаювання земельі реорганізація колгоспів і створення нових господарських структур не сприялоінтенсифікації аграрного виробництва, швидше навпаки. Виробництво продукціїсільського господарства зменшилось більше ніж у два рази.
За останнєдесятиріччя вміст основних елементів живлення суттєво знизився, грунтипідкислились, зменшився вміст гумусу. Якщо за період 1986 — 1990 рр. Обсягизастосування добрив досягли рівня164 кг діючої речовини на 1 га і 10,7 т/гаорганічних добрив, то у 2001 — 2007 рр. На 1 га посівної площі було внесено що31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 т органічних добрив або зменшилисьпроби порівняльного періоду, відповідно у 5,3 і 6,7 разів.
До 1990 року вгрунтах області спостерігався близький до бездефіцитного баланс гумусу. Востанні роки в області від`ємне сальдо балансу гумусу склало 376 кг. В зв`язкуз цим середній вміст гумусу становить лише 2,3%.
Однією знайгостріших проблем в області є зростаюча кислотність ґрунтового покриву. Основнапричина — припинення вапнування кислих грунтів. Не проводиться в області ігіпсування засолених грунтів.
Отже, в сучасномуземлекористуванні області створились вкрай несприятливі умови, колиеколого-агрохімічний стан грунтів погіршується не в результаті перевантаженняагроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушенняосновного екологічного закону, за яким винос поживних речовин з ґрунтунеобхідно компенсувати внесенням екологічно-доцільних норм добрив.
В системіагропромислового комплексу області радіологічний контроль виконують підрозділиобласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів іякості продукції «Облдержродючість», мережі ветеринарної медицини,відомчі лабораторії на підприємствах переробної промисловості. Контролюєтьсярадіаційний фон, визначається рівень забруднення радіоактивними речовинамиґрунту сільськогосподарських угідь, рослинницька і тваринницька продукція.
Протягом 2006 року виконано224,9 тис. досліджень:
лабораторіями мережіветеринарної медицини — 175 тис. досліджень;
обласним центром «Облдержродючість»- 5,4 тис. досліджень;
асоціацією «Чернігівмолцентр»- 25 тис. досліджень;
лабораторіями м’ясопереробнихпідприємств — 7,9 тис. досліджень;
радіоекологами в зонігарантованого добровільного відселення — 6,9 тис. досліджень.
Радіаційна ситуація щодо забрудненостісільгоспугідь ускладнюється тим, що забрудненою виявилась, в основному,територія поліської частини області, в ґрунтовому покриві якої переважаютькислі малогумусні піщані та супіщані ґрунти. Для них характерна низька вбирназдатність, слабка буферність, мала ємність вбирання. У зв'язку з цим, навіть напорівняно малозабруднених площах, спостерігається підвищена міграціярадіонуклідів в системі „ґрунт-рослина", що призводить до одержанняпродукції з перевищенням нормативів навіть на умовно чистих територіях. Особливоце характерно щодо цезію-137 на торфовищах та торфоболотних ґрунтах, якізаймають 9% забруднених угідь, та щодо стронцію-90 на дерново-підзолистихпіщаних та зв’язно-піщаних ґрунтах, які поширені на 43% забрудненихсільськогосподарських угідь.
Спостереження за щільністюзабруднення ґрунту радіонуклідами проводиться Чернігівським обласним державнимпроектно-технологічним центром охорони родючості ґрунтів і якості продукції“Облдержродючість" в чотирьох районах області на 7 стаціонарних пунктах. Моніторинградіологічних даних проводиться в ґрунті, які в 2006 році характеризувалисьтакими показниками:
рівень гама-фону — 6-12 мкР/год;
щільність забрудненнярадіоцезієм — 0,16-0,49 Кі/км2;
щільність забрудненнярадіостронцієм — 0,02-0,32 Кі/км2;
відношення щільності забрудненняцезієм-137 і стронцієм-90 в орному шарі дорівнює від 1,5 до 8.
Дані щільностізабруднення ґрунтів радіонуклідами на контрольних ділянках наведені в табл.2.1 Дослідженняостанніх 7 років вказують на стабільність щільності забруднення ґрунтурадіонуклідами на контрольних ділянках. Так, по 7 контрольних ділянках середнящільність забруднення ґрунту цезієм-137 становила в 1999 році — 0,46 Кі/км2,2000 — 0,52, 2001 — 0,45, 2002 — 0,58, 2003 — 0,44, 2005 — 0,38, 2006 — 0,34 Кі/км2.Незначні обсяги досліджень не дають змоги зробити належні об’єктивнівисновки, але загальна направленість процесів простежується.
 
Табл. 2.1. Щільність забруднення ґрунту цезієм-137 та стронцієм-90 наконтрольних ділянках  № Місце знаходження контрольної ділянки
Щільність забруднення ґрунту Кі/км2 цезієм-137 стронцієм-90 1 с. Ковпита, Чернігівський р-н 0,46 0,11 2 с. Дніпровське, Чернігівський р-н 0,32 0,17 3 с. Боровики, Чернігівський р-н 0,46 0, 20 4 с. Підлісне, Козелецький р-н 0,17 0,07 5 с. Тужар, Козелецький р-н 0,49 0,32 6 с. Малинівка, Ріпкинський р-н 0,29 0,07 7 с. Жадове, Семенівський р-н 0,16 0,02
Уточнююче обстеження насільськогосподарських угіддях, площею 60 тис. га, проведене в 2003-2006 роках,вказує зниження середньозваженого показника щільності забруднення ґрунтуцезієм-137 на 44%. Так, якщо за даними досліджень, проведених на цих угіддях в1991-1993 роках, середньозважений показник забруднення становив 1,8 Кі/км2,то при уточнюючому обстеженні — 1,0 Кі/км2. Спостерігаєтьсязменшення щільності забруднення ґрунту природних угідь стронцієм-90. За данимобстеження 1991-1993 років середній вміст стронцію в ґрунтах становив 0,15Кі/км2, за даними 2003-2006 років на тій же території — 0,11 Кі/км2,тобто зменшився на 27%.
На фоні загальноїтенденції до зниження вмісту радіонуклідів в ґрунті спостерігаються іпротилежні результати, що пояснюється як різними площами забруднених діляноктак і переходами стронцію-90 в рухомі форми. Одержані дані даютьможливість більш об’єктивно оцінити радіаційну ситуацію в зоні забруднення,прогнозувати рівні забруднення продуктів харчування і кормів а, отже, іприймати належні міри по зменшенню радіаційного навантаження на населення, якепроживає в забрудненій зоні.
За післяаварійний періодрадіаційна ситуація в області дещо покращилась. Цьому сприяло диференційованевиконання комплексу контрзаходів на підставі результатів ретельногорадіаційного моніторингу ґрунтів сільськогосподарських угідь і продукції,зосередження контролю, уваги і першочергового проведення захисних заходів нанайбільш „критичних" територіях. Стан покращився і завдяки природнимавтореабілітаційним процесам (радіоактивний розпад, фіксація і перерозподілрадіонуклідів у ґрунті).
В залежності від рівнівзабруднення ґрунту радіонуклідами, ландшафтно-геохімічних особливостейзабруднених територій здійснюється перехід радіонуклідів з ґрунту в рослини. Динамікарівнів забруднення радіоцезієм рослинницької продукції вказує на те, що востанні роки не спостерігається їх суттєвого зниження. В основному вонистабілізувались. Кількість, досліджених центром «Облдержродючість», зразківрослинницької продукції в минулому році складає 5497 шт., з них з перевищеннямдопустимих рівнів — 101 шт., основна маса яких припадає на Чернігівський (49проб), Козелецький (19 проб) та Семенівський (31 проба) райони.
Найбільшу турботу викликає тапродукція, рівень забруднення якої перевищує допустимий. Визначення їїкількості дозволяє давати оцінку радіаційній ситуації регіону. Однак є певнаскладність в проведенні такої оцінки через те, що нормативним документом ДР-97не визначені допустимі рівні забруднення сіна, соломи, зеленої маси природнихугідь і сіяних трав, зернофуражу — основи кормових раціонів. В цьому випадкупараметри досліджень продукції оцінювались у відповідності з документом ТДР-91,згідно якого допустимі рівні по цих видах продукції, в основному, завищені. Втой же час інших параметрів забруднення вище названої продукції немає.
В порівнянні з 1996 у 2006 роцімайже на одному рівні знаходився рівень забруднення картоплі, відповідно 21 і20 Бк/кг, сіна — 139 і 123 Бк/кг, силосу — 29 і 34 Бк/кг, овочів — 21 і 20Бк/кг. Забруднення інших видів сільськогосподарської продукції не суттєвовідрізняється від базового року дослідження.
Для зниження нагромадженнярадіонуклідів в сільськогосподарській продукції необхідно проводитиконтрзаходи, які суттєво знижують перехід радіонуклідів з ґрунту в рослини,підвищують врожайність сільгоспкультур і збільшують «ефект розбавлення».Це вапнування, внесення достатньої кількості в необхідних співвідношенняхмінеральних добрив, застосування органічних добрив, які забезпечуютьбездефіцитний баланс гумусу в ґрунті, докорінне та поверхневе поліпшенняприродних кормових угідь, формування структури посівних площ з культур, якіздатні менше накопичувати радіонукліди і таке інше.
На контрольованих територіяхпроводиться комплекс заходів по мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофипо програмі «Радіологічний захист населення та екологічне оздоровленнятериторії, що зазнала радіоактивного забруднення». За 2006 рік виконаніобсяги робіт:
залужено, перезалужено луків іпасовищ на території зон безумовного та гарантованого добровільного відселення- 324 га;
провапновано кислих,радіоактивно забруднених ґрунтів на площі 50 га;
для великої рогатої худобиГубицької, Неданчицької сільських рад Ріпкинського району та Боровиківської іПакульської сільських рад Чернігівського району завезений комбікорм зрадіопротекторними властивостями в кількості 37,5 тонни;
закуплено мінеральних добрив длявнесення на присадибних ділянках населених пунктів, що знаходяться в зонахгарантованого добровільного відселення, посиленого радіологічного контролю такритичних населених пунктах Чернігівського і Семенівського районів — 92 тонни;
по цільових програмах розвиткутваринницьких галузей «М’ясне скотарство» закуплено племхудоби на 87тис. грн.;
проведено радіологічнеобстеження сільськогосподарських угідь, лісових масивів асоціації «Чернігівагроліс»,присадибних ділянок населених пунктів зон гарантованого добровільноговідселення, посиленого радіологічного контролю та критичних населених пунктівКорюківського, Ріпкинського, Семенівського, Чернігівського, Козелецького,Сосницького районів на площі 15200 га;
здійснено комплекс протипожежнихзаходів у лісах об’єднання «Чернігівоблагроліс».
Дослідження кормів, продукціїтваринного і рослинного походження проводяться Чернігівською обласною ірайонними державними лабораторіями ветеринарної медицини, а на ринках — лабораторіямиветсанекспертизи.
Всього в 2006 році проведено175042 радіологічних дослідження. При їх проведенні в державних лабораторіяхветеринарної медицини та в лабораторіях ветсанекспертизи на ринках областівиявлено 50 випадків перевищень ДР-97, з яких по цезію-137 — 49 шт. (34 — вмолоці, 12 — в сіні, 2 — в траві, 1 — в грибах). Ці випадки реєструються, всвоїй більшості, у господарствах контрольованої зони, розміщених на територіяхз забрудненістю ґрунту більше 1 Кі/км2. Було зареєстровано 1 випадокперевищення по вмісту стронцію-90 в кістках ВРХ. На територіях забрудненої зониСеменівського, Ріпкинського, Корюківського районів реєструються досить високіактивності цезію-137 в кормах — 1900-2190 Бк/кг, в грибах — 12590 Бк/кг.
Аналізуючи отримані дані,необхідно відмітити, що спостерігається поступове збільшення рівнів забрудненнястронцієм-90 кормів, молока, м’яса, риби.
/>Розділ 3. Дослідження стану техногенного навантаженняна довкілля області
 3.1 Техногенний тиск на водні об`єкти
Головні джерела забрудненняповерхневих водних об’єктів — це підприємства комунального господарства — 98,5%скидів від загального обсягу забруднених стічних вод. З 26 споруд, якіексплуатуються у комунальному господарстві, 3 — повністю замортизовані, 12 — потребуютьзначних коштів на ремонт або реконструкцію. Каналізаційні мережі мають 15 міст,14 селищ міського типу та 11 сіл області.
Скид недостатньо очищенихстічних вод зменшився, в порівнянні з 2005 роком, на 1,29 млн. м3,або 4,3%, і становить 28,69 млн. м3 (рис.3.1).
/>

Рис.3.1 Динаміка скидунедостатньо очищених стічних вод у поверхневі водні об’єкти
Найбільше навантаження зворотнихвод має басейн р. Десна. Проте, у 2006 році скиди в басейні зменшились з 112,7млн. м3 у 2005 році до 93,05 млн. м3, або на 19,65 млн. м3(17,44%) (рис.3.2).

Рис.3.2 Динаміка скиду зворотнихвод у басейн р. Десна/> />
Перелік підприємств-забруднювачів, типи очищення у розрізі річкових басейнів таскидання зворотних вод і забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єктинаведено в табл.3.1
Обсяги зворотного та повторноговодопостачання збільшились і становлять 214,1 млн. м3, що на 0,7%більше рівня 2005 року. Відсоток економії свіжої води становив у 2006 році79,62 проти 83,77 у попередньому році.
Таблиця 3.1. Перелікосновних водокористувачів-забруднювачів водних об’єктівПідприємство-забруднювач Відомча належність Водний об’єкт Об’єм скидання, млн. куб. м Обсяг забруднюючих речовин, що скидаються, тонн/рік Всього НО НДО 1 2 3 4 5 6 7
1. КП«Бахмач-Водсервіс»
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Парасючка
0, 2057
0, 2001
0, 2057
0, 2001
185,77
186,24
2. ЗАТ «Бахмачконсерв-молоко»
2005 рік
2006 рік Національна асоціація «Укрконсерв-молоко»
Заплава
р. Борзенка
0,0829
0,0769
0,0829
0,0769
104,82
88,32
3. ТОВ ²Бахмач-м’ясо²
2005 рік
2006 рік Концерн ²Укрм’ясо² р. Борзенка
0,0223
0,0081
0,0223
0,0081
128,32
10,12
4. КП «Козелець-Водоканал»
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Остер
0,0178
0,0174
0,0178
0,0174
24,30
19,26
5. ЗАТ «Новгород-Сіверський сирзавод»
2005 рік
2006 рік Національна асоціація «Укрмолоко» р. Десна
0,1816
0,1568
0,1816
0,1568
404,90
502,23
6. ВАТ «Новгород-Сіверський м’ясокомбінат»
2005 рік
2006 рік Концерн «Укрм’ясо» р. Десна 0,0083 0,0083 10,54
7. Сізо № 32
м. Новгород-Сіверський"
2005 рік
2006 рік Державний департамент України з виконання покарань р. Десна
0,0089
0,008
0,0089
0,008
8,22
4,72
8. Куликівське ВУЖКГ
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Вздвиж
0,0711
0,0484
0,0711
0,0484
72,22
62,60
9. КП «Варва-
Водоканал»
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Удай
0,1008
0,140
0,1008
0,140
215,87
282,25
10. ЗАТ «Комунальник» м. Щорс
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Снов 0,0555 0,0555 39,81
11. ТОВ «Петрівський крохмально-паточний комбінат»
2005 рік
2006 рік Національна асоціація «Укрцукор» заплава р. Снов 0,0138 0,0138 17,02
12. КП «Чернігів-водоканал»
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Білоус
29,0056
27,8398
29,0056
27,8398
20589,82
19632,63
13. Остерське ВУЖКГ
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики Біологічна водойма
0,0329
0,0378
0,0329
0,0378
26,21
29,95
14. ТОВ «Льон Полісся»
2005 рік
2006 рік Приватне підприємство р. Білоус
0,0365
0,0112
0,0365
0,0112
20,27
5,81
15. КП «Сновське»
с. Снов’янка Чернігівського району
2005, рік 2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Снов
0,0280
0,0264
0,0280
0,0264
27,18
2,50
16. Райжил-комунгосп,
м. Корюківка
2005 рік
2006 рік Міністерство сільського господарства р. Березівка 0,0109 0,0109 4,84
17. ПП «Водоканал» смт. Короп
2005 рік
2006 рік Приватне підприємство оз. Коноплянка
0,0140
0,0142
0,0140
0,0142
12,12
15,81
18. КП «Борзна-Комунальник» м. Борзна
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Борзенка
0,0590
0,0504
0,0590
0,0504
50,92
38,97
19. ВАТ «Бобровицький молокозавод»,
м. Бобровиця
2005 рік
2006 рік Національна асоціація «Укрмолоко» р. Бистриця 0,0712 - 0,0712 - 95,79 -
20. КП ²Прилукитепло — водопостачання²
м. Прилуки
2005 рік
2006 рік Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики р. Удай 0,0008 0,0008 1, 209
Всього
2005 рік
2006 рік
29,98
28,6918
29,98
28,6918
21999,13
20922,429
Відділом аналітичного контролюта моніторингу Державного управління охоронинавколишнього природного середовища в Чернігівській області в 2006 роціздійснювалися спостереження за станом поверхневих водойм області по 96створах. При цьому контролювався гідрохімічний склад води 22 річок та 6 озеробласті за 32 показниками фізико-хімічного складу. Відібрано 153 пробиприродних вод, де виконано 4034 визначення. Згідно плану здійснено лабораторнийконтроль за дотриманням нормативів ГДС на 33 комплексах очисних споруд області,відібрано 241 пробу стічної води, де виконано 4300 визначень.
Проведено 41 перевіркудотримання вимог природоохоронного законодавства підприємствами області. Ефективнопрацюють очисні споруди ряду підприємств, а саме: ДП «Коропський сирзавод»ТОВ «СіЛ», ВАТ «Корюківська ФТП», ТОВ «Комунальник»м. Новгород-Сіверський, КП «Прилукитепловодопостачання», КП «Ревна»м. Семенівка, КП, «Ладанське ВУЖКГ» смт Ладан. Плановий контрольздійснювався за підприємствами, які скидають у водойми області недостатньоочищені зворотні води. Постійне перевищення нормативів ГДС у 2006 роціспостерігалось в скидах зворотних вод на КП «Бахмач-Водсервіс», ЗАТ«Бахмачконсервмолоко», ТОВ «Бахмач-м’ясо», КП «Козелець-водоканал»,ЗАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», СІЗО № 32 м. Новгород-Сіверський,Куликівське ВУЖКГ, КП «Варва-Водоканал», Остерське ВУЖКГ, ПП «Водоканал»смт. Короп, ТОВ «Льон-Полісся» смт. Ріпки, КП «Чернігівводоканал»,КП «Сновське» с. Снов’янка.
Ряд комплексів очисних спорудпрацюють нестабільно: філія «Менський сир» ППКФ «Прометей»,КП "Ічняводоканал", КП «Водоканал» смт Ріпки, ДП «Очисніспоруди» Ніжинського УВКГ, ЗАТ «Комунальник» м. Щорс.
У другому півріччі завдякипроведенню комплексу науково-випробувальних пусконалагоджувальних робітпідприємством ЧМП «Еколог» (м. Луганськ) значно покращилась роботаочисних споруд КП «Чернігівводоканал». За результатами гідрохімічниханалізів скид зворотних вод відбувається в межах нормативів граничнодопустимихскидів.
В четвертому кварталі 2006 рокувведено в дію новий комплекс очисних споруд на КП «Козелецьводоканал».
Всього за порушення вимогприродоохоронного законодавства спеціалістами-держінспекторами відділу доадміністративної відповідальності було притягнуто 14 осіб, накладено штрафів насуму 1207 грн., стягнуто всі штрафи. Відділом аналітконтролю та моніторингупідготовлено первинних матеріалів для нарахування 24 позовів на загальну суму9638 грн.
Гідрохімічний склад води малихрічок області залишається, в основному, на рівні минулорічних показників. Вмістзабруднюючих речовин в річках Березівка (Корюківський р-н), Парасючка (Бахмацькийр-н), Магістральний канал (Куликівський р-н), Білоус (Чернігівський р-н), Мена(Менський р-н), перевищує граничнодопустимі концентрації для водоймрибогосподарського призначення внаслідок відчутного впливу недостатньо очищенихзворотних вод очисних споруд підприємств області. Спостерігається погіршеннягідрохімічного складу води в р. Удай в створах нижче скиду очисних споруд КП«Варва-Водоканал». Також в літнійперіод фіксувалось зниженнядо критичного рівня вмісту розчиненого кисню у створі р. Удай нижче м. Прилуки.
Щорічне погіршеннягідрохімічного стану р. Стрижень пов’язане зі значним постійним антропогеннимвпливом міста: зливові води з більшої частини м. Чернігова (24 випуски) потрапляютьв річку без попередньої очистки, що веде до засмічення водного об’єкту сміттям,побутовими відходами та погіршення якісного складу води. Якісний склад води устворах р. Стрижень за основними показниками в межах міста був гіршим, ніж вверхніх створах за його межами. В період інтенсивного танення снігу вмістрозчиненого кисню сягав до 0,9 мг/л при допустимій концентрації для водоймрибогосподарського призначення не менше 6,0 мг/л, що спричинило загибель живихводних організмів.
Враховуючи маловодність р. Стрижень,негативного впливу на гідрохімічний стан деснянської води не фіксувалось.
З метою покращання стану р. Стриженьдочірнім підприємством «Водземпроект» ВАТ «Чернігівськийпроектно-вишукувальний інститут „Чернігівводпроект“ розробленотехніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інвестицій „Поліпшення екологічногостану р. Стрижень в м. Чернігів“. Зокрема передбачається вдосконалення тавпорядкування мережі зливової каналізації м. Чернігів та влаштування очиснихспоруд зливових вод модульного типу в місцях найбільшого антропогенногонавантаження.
За результатами гідрохіманалізіввідмічається зменшення негативного впливу на р. Білоус зворотних вод КП „Чернігівводоканал“завдяки покращанню роботи комплексу очисних споруд.
Відділ аналітконтролю тамоніторингу проводить лабораторний контроль якості води в р. Десна по 18створах, враховуючи транскордонні. Традиційним залишається для річок Поліссяпідвищений вміст заліза загального, фосфатів та марганцю.
Гідрохімічний стан водирічок-притоків Десни Сейму та Судості залишається на рівні минулорічнихпоказників і тримається в межах ГДК для водойм рибогосподарського призначення.
За результатами спостережень, якрезультат неефективної роботи комплексу очисних споруд КП „Козелецьводоканал“у створі р. Остер нижче скиду очисних споруд фіксується перевищення ГДК позважених речовинах, сульфатах, хлоридах, амонію сольовому, фосфатах, залізузагальному.
Гідрохімічних стан р. Ірпа (встворі р. Ірпа — гирло, на кордоні з Брянською областю) залишається на рівніминулорічних показників.
Чернігівський обласний центр згідрометеорології здійснює моніторинг поверхневих вод у відповідності дозатверджених планів робіт. Проводяться систематичні спостереження за рівнями івитратами води, температурою води, станом водних об'єктів, стоком наносів тощо.Крім того, у пунктах Новгород-Сіверський, Чернігів, Мутине, Щорс, Неданчичіздійснюється відбір зразків води в основні фази гідрологічного режиму дляаналізу гідрохімічного складу. У пунктах Неданчичі та Чернігів відбираютьсягідробіологічні зразки. На р. Дніпро біля с. Неданчичі відбираються зразки водита наносів на вміст радіонуклідів. Аналізи та узагальнення виконуютьсялабораторією Центральної геофізичної обсерваторії в м. Києві.
Спостереження за станомзабруднення р. Десна в районі м. Чернігів проводились в 2-х створах:
а) 1 км вище міста;
б) в межах міста.
Водність річки Десна була дещовища водності попереднього року і середньої багаторічної (К=1,23).
За даними гідрохімічних спостереженьсередньорічний вміст розчиненого у воді кисню був задовільним — на рівні10,18-10,34 мг О2/дм3.
Перевищення граничнодопустимихконцентрацій (ГДК) спостерігалось по азоту нітритному та сполуках важкихметалів.
Середній вміст азоту нітритногоперевищував ГДК в 1,1 рази в обох створах спостережень. Концентрації посполуках заліза загального були на рівні З ГДК, по сполуках марганцю — 5-6,хрому шестивалентного — 7-8, міді — 12-18 ГДК.
На р. Дніпро біля с. Неданчичівідбираються зразки води та наносів на вміст радіонуклідів. Аналізи таузагальнення виконуються лабораторією Центральної геофізичної обсерваторії в м.Києві.
Альгофлора річки в районі м. Черніговав порівнянні з минулим роком була суттєво бідніша (за чисельністю і кількістювидів). В зимовий період фітопланктон був представлений лише поодинокимиклітинами водоростей. В літньо-осінній період домінували зелені водорості,субдомінантами виступали діатомові. Суттєво гіршим був стан альгопланктоценозуна створі в межах міста: нижчі чисельність і біомаса, у 2 рази менша кількістьвидів, нижчі значення індексу Шеннона і вище індекс сапробності (ІС вище містазмінювався від 1,65 до 1,98; в межах міста — 1,92-2,12).
/>3.2 Техногенненавантаження на повітряне середовище
Найбільша кількість промисловихпідприємств знаходиться в м. Чернігів — 66 або 23% — усіх підприємств області,у м. Прилуки -28 (10%), у м. Ніжині — 30 (11%). Найбільша кількість викидів припадаєна м. Чернігів — 34% викидів області (Прилуки та Ніжин — по 3% викидів області).
Відповідно до Постанови КабінетуМіністрів України № 1655 від 13.12.2001 р. на державний облік взято, станом на31.12.2006 р., 531 промислове підприємство, організація, установа тапідприємство агропромислового комплексу.
Як і в попередні рокироздержавлення промислового сектору економіки є основними причинами наявностіна підприємствах проблем щодо стану природоохоронної діяльності у сфері охорониатмосферного повітря. Все це ускладнюється виникненням значної кількості малихпідприємств різних форм господарювання, низьким рівнем вимогливості керівниківдо екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників.
Кількість викидів від пересувнихджерел забруднення залишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис.тонн — 53% від загальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динамікавикидів в атмосферне повітря по Чернігівській області з 2001 р. по 2006 р. представленов табл.3.2
Таблиця3.2. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівській області з2001 р. по 2006 р. 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Всього: 66,675 69,711 73,008 84,142 82,901 85,655 в т. ч. від пересувних 48,507 48,099 46,856 46,856 46,226 45,496 Всього від стаціонарних 18,168 21,612 26,152 37,916 37,537 40,159 в тому числі: тверді 2,244 3,188 4,575 5,654 4,475 4,655 сполуки азоту 3,084 2,959 3,389 3,563 3,247 6,083 діоксид та інші сполуки сірки 3,367 5,284 8,119 10,155 7, 199 8,086 оксид вуглецю 4,391 5,057 4,969 4,693 3,942 3,549
В 2006 році в області суб’єктамигосподарської діяльності впроваджено 29 повітроохоронних заходів. Загальнийобсяг витрат за кошторисною вартістю склав 4178,2 тис. грн., при цьомузменшення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря післявпровадження заходів очікувалось 96,681 т, фактично зменшення відбулось на96,344 т.
Регулювання та налагодженнякотлів опалення (30 одиниць) зменшує викиди до 10%.
Чернігівськимобласним центром з гідрометеорології моніторинг забруднення атмосферногоповітря в м. Чернігові здійснювався на двох стаціонарних постах: ПСЗ № 1,розташований на вул.50 років СРСР, та ПСЗ № 2 — на вул. Пирогова.
Спостереження велись за вмістомчотирьох основних домішок: пилу, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, діоксиду азоту.Крім того, визначався вміст специфічних речовин — бенз (а) пірену та восьмиважких металів (заліза, кадмію, марганцю, міді, нікелю, свинцю, хрому, цинку). Бенз(а) піpен визначався на ПСЗ № 2, важкі метали — на ПСЗ № 1. У 2006 р. Чернігівськимобласним центром з гідрометеорології відібрано 6664 проби атмосферного повітря,які проаналізовані в лабораторіях Центральної геофізичної обсерваторії (м. Київ).
Середньорічна концентраціядіоксиду азоту (речовини 2-го класу небезпеки) перевищувала середньодобовуграничнодопустиму концентрацію (ГДК) в 2,5 рази. Середньорічні концентраціїінших домішок були нижче допустимих норм і складали: діоксиду сірки — 0,6 ГДК,оксиду вуглецю — 0,4, пилу — менше 0,1 ГДК. Вміст важких металів та бенз (а) піренубув значно нижчим за відповідні ГДК.
Максимальна з разових концентраційдіоксиду азоту перевищувала максимально разову ГДК в 2,5 рази і спостерігаласьу липні на ПСЗ № 1. Повторюваність випадків перевищення максимально разової ГДКз діоксиду азоту дорівнювала по місту і на обох постах — 51%.
Максимальна концентрація оксидувуглецю досягла 0,6 ГДК, пилу — 0,1, діоксиду сірки — 0,1 ГДК. Максимальні зсередньомісячних концентрацій важких металів та бенз (а) пірену були значнонижчими за відповідні граничнодопустимі концентрації.
Рівень забруднення повітря наобох постах суттєво не відрізнявся.
У річному ході звітного рокуспостерігалось зростання середньомісячних концентрацій діоксиду азоту у березніта листопаді — грудні. Річний хід концентрацій пилу, оксиду вуглецю та діоксидусірки не зазнав значних змін.
У порівнянні з попереднім рокомспостерігалося деяке підвищення рівня забруднення атмосферного повітрядіоксидом азоту, вміст інших домішок не змінився.
При відсутності великихпідприємств, а також розгалуженої сітки об’єктів комунального господарства (котельні)можна зробити висновок, що перевищення показників фонової концентрації подвоокису азоту відбувається за рахунок викидів від автотранспорту.
Відповідно до Інструкції пропорядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють абоможуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря,видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, вЧернігівській області взято на державний облік 343 суб’єкта господарювання та188 об’єктів сільського господарства. Не взято на державний облік 254 об’єкти іпісля проведення інвентаризацій та уточнення видів та обсягів викидівзабруднюючих речовин не взято 130 суб’єктів господарювання.
Спостереження за потужністюекспозиційної дози гамма-випромінювання здійснюються всіма метеорологічнимистанціями області, за випадінням радіоактивних продуктів з атмосфери — метеостанціямив містах Чернігові та Щорсі.
У 2006 році потужністьекспозиційної дози гамма-випромінювання по області становила 8-13 мкР/год,сумарна бета-активність випадінь у м. Чернігові — 764,6 Бк/м2, у м. Щорсі- 778,2 Бк/м2 (при допустимому рівні 3300 Бк/м2).
Чернігівською обласноюсанітарно-епідеміологічною станцією за 2006 р. проведено 2438 досліджень пробзабруднюючих речовин в атмосферному повітрі, з них з перевищенням ГДК 49 (1,9%),в т. ч. в міських поселеннях 2146 проб, з них з перевищенням ГДК 42 проби (1,9%),в сільських поселеннях 222 проби, з них з перевищенням ГДК 7 проб (2,4%). Дослідженняшкідливих речовин в атмосферному повітрі проводились за такими показникам: пил,сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчанакислота, диніл, аміак, свинець, ацетон, толуол, ксилол, бензол.
В містахЧернігові, Ніжині, Прилуках, Н. — Сіверський, згідно вказівки МОЗ України з1995 р. проводиться спостереження забруднення атмосферного повітря намаршрутних постах (м. Чернігів — 13, м. Ніжин — 9, м. Прилуки -31, м. Н-Сіверський- 6). по 16 інгредієнтах: пил, сірчаний ангідрид, окисвуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, толуол,аміак, свинець, ацетон, сірководень, ртуть, ксилол, бензол.
Державним управлінням охоронинавколишнього природного середовища в Чернігівській області при здійсненнідержконтролю першочергова увага приділялась екологічно-небезпечним підприємствамобласті. До яких відносяться: ВАТ „Чернігівське Хімволокно“, ВАТ»Чернігівавтодеталь", ВАТ «ЧеЗаРа», ВАТ «Корюківськафабрика технічних паперів», філія «Менський сир» ППКФ «Прометей»,Чернігівське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів. Перевищеннявстановлених нормативів за вмістом вуглецю оксиду виявлено на філії «Менськийсир» ППКФ «Прометей» та ВАТ «Чернігівська кондитерськафабрика „Стріла“. Понаднормативний викид ліквідовано шляхомпроведення пусконалагоджувальних робіт, відповідальних осіб притягнуто доадміністративної відповідальності.
Значну кількість вимірюваньпроведено на ВАТ „Чернігівський хлібокомбінат“ хлібозавод № 1 та № 2,мехпекарні в зв’язку з необхідністю оформлення документів, у якихобґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючихречовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
На ЗАТ „Планета-Інкс“ спеціалістамивідділу практично впроваджена методика виконання вимірювань масовоїконцентрації етилацетату в організованих викидах стаціонарних джерелфотоколориметричним методом (Свідоцтво про атестацію № 193 від 19.12.2006). Перевищеньдопустимого викиду не встановлено.
В перелік підприємств — основнихзабруднювачів навколишнього природного середовища Чернігівської області входитьКомунальне енергогенеруюче підприємство „Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірми„ТехНова", яке занесено до „Переліку екологічно-небезпечних об’єктівзагальнодержавного рівня". Контроль за обсягом забруднюючих речовин, щовикидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у 2006 р., проводивсяЗАТ „Техенерго” (м. Львів). Перевищень нормативів допустимих викидівзабруднюючих речовин не зафіксовано./>3.3 Антропогеннадестабілізація земельних і лісових ресурсів
Основними чинникамиантропогенного впливу на земельні ресурси залишаються сільське господарство,промисловість, енергетика, транспорт та оборонна діяльність.
Зокрема, формування потужнихаграрних підприємств у сільському господарстві, які орендують масиви орнихземель, що налічують десятки тисяч гектарів, веде до максимального спрощенняагроландшафтів. Окремі поля, зайняті зерновими культурами, досягають площібагатьох сотень гектарів, на яких відсутнє належне невиснажливе чергуваннясільськогосподарських культур у сівозмінах.
Екологічну стійкість земельнихресурсів характеризує ступінь розораності земель. Найбільш нестійкими векологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважаютьнад умовно стабільними угіддями. Низькостійкими та найбільш вразливими векологічному відношенні залишаються території південних районів області,зокрема: Носівського, Варвинського, Бахмацького, Срібнянського, Талалаївського,Прилуцького, Ічнянського.
За данимиДержавної станції захисту рослин Чернігівської області в 2006 році використанов сільському господарстві 501,1 тонн пестицидів на загальній площі 732,71 тис. га.Зокрема, використано інсектицидів — 35,715 тонн на площі 232,7 тис. га,фунгіцидів — 78,73 тонн на площі 92,21 тис. га, гербіцидів — 284,348 тонн наплощі 394,6 тис. га, протруювачів — 65,91 тонн, інших засобів захисту рослин — 36,4 тонн на площі 4,54 тис. га. Оброблено біометодом 4,542 тис. гасільськогосподарських угідь.
Земельний фонд Чернігівськоїобласті станом на 1 січня 2007 року складає 3190,3 тис. га. Структураземельного фонду свідчить, що 2090,9 тис. га (65,5%) зайнятосільськогосподарськими угіддями; ліси та інші лісовкриті площі по областістановлять 724,0 тис. га (22,7%); забудовані землі становлять 99,8 тис. га (3,1%);заболочені землі 123,2 тис. га (3,9%); відкриті землі без рослинного покривускладають 28,3 тис. га (0,9%); води 67,7 тис. га (2,1%); інших земель 56,4 тис.га (1,8%).
 
Таблиця3.3. Структура земельногофонду Чернігівської областіТипи земель та угідь Площа земель та угідь за роками, тис. га 2002 2003 2004 2005 2006 Всього земель 3190,3 3190,3 3190,3 3190,3 3190,3 Сільськогосподарські угіддя всього, в т. ч. 2105,5 2105,7 2103,4 2099,0 2090,9  - рілля 1358,0 1364,3 1372,8 1373,4 1376,1  - перелоги 96,1 89,9 81,6 79,3 76,0  - багаторічні насадження 25,0 24,9 24,9 24,7 24,6  - сіножаті 330,7 330,5 329,3 327,2 322,6  - пасовища 295,7 296,1 294,8 294,4 291,6 Ліси та інші лісовкриті площі 713,3 713,6 715,4 717,7 724,0 Забудовані землі 100,8 100,7 99,6 99,7 99,8 Відкриті заболочені землі 118,7 118,5 119,5 121,4 123,2 Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри тощо) 27,9 27,8 28,4 28,2 28,3 Поверхневі води суходолу 67,5 67,7 67,7 67,8 67,7 Інші землі 56,6 56,3 56,3 56,5 56,4
Структура земель, в порівнянні з2005 роком, майже не змінилася і використання земель за цільовим призначеннямсвідчить про високе антропогенне навантаження на земельні ресурси.
До основних земельних угідь, відстану яких в значній мірі залежить екологічна ситуація в області, відносятьсясільськогосподарські угіддя, землі лісового та природно-заповідного фонду. Питомавага площ сільськогосподарських угідь відносно до площі суші в різнихадміністративних районах області становить від 50 до 84 відсотків.
Розораність території області в2006 році складала 43,1% до загальної площі області, планується зменшеннярозораності на 2015 рік до 40%.
Частка ріллі до площісільськогосподарських угідь по області в 2006 році складає 65,8%, плануєтьсязменшення цієї частки до 64% на 2015 рік.
Для державних та громадськихпотреб у 2006 році відведено 168,7 га земель з них сільськогосподарських угідь34,3 га, в тому числі ріллі — 23,9 га.
Аналіз стану земельних ресурсівобласті свідчить про наявність деградованих та малопродуктивних земель, якіпідлягають консервації на загальній площі 138,3 тис. га. У 2006 році здійсненоконсервацію 0,5 тис. га малопродуктивних земель, консервація деградованихземель не проводилась. Станом на 01.01.2007 року потребують консервації 137,8тис. га земель.
Проблеми відтворення іпідвищення родючості ґрунтів не можна вирішувати ізольовано від проблеми ерозіїґрунтів. Разом з природними факторами, розвитку ерозійних процесів сприяютьвисокий ступінь розораності території.
Вилученню зі складу рілліпідлягають площі всіх середньо — та сильнозмитих ґрунтів схилів крутизноюбільше 50 градусів, площі слабозмитих ґрунтів схилів крутизною 30-50 градусів зпереведенням в кормові угіддя та під залісення.
Всього в областісільськогосподарських угідь, що зазнають впливу водної ерозії, налічується біля81 тис. га, в т. ч. ріллі 50,6 тис. га. Консервацію цих земель рекомендуєтьсяпроводити залуженням із переведенням (шляхом трансформації угідь) під сіножаті,пасовища та залісення. Тимчасову консервацію слід здійснювати залуженням ізнаступним поверненням до складу орних земель. Ґрунти легкого механічного складунеобхідно вилучати зі складу сільськогосподарських угідь. Для ґрунтів важкогомеханічного складу потрібно проводити залуження. Дуже змиті й розмиті ґрунтиповинні вилучатись зі складу орних земель із залученням їх до луко-пасовищнихугідь або залісення. Землі із середньозмитими ґрунтами доцільно залужити (забезпечититимчасову консервацію). Після певного часу фітомеліоративного періоду їхдоцільно повернути до складу орних земель за умови відновлення модульнихпоказників, характерних для даного ґрунту.
З огляду на екологічнудоцільність необхідно провести оптимізацію структури ґрунтового покривулуко-пасовищних угідь. Ці угіддя традиційно приурочені до менш родючих,відносно ріллі, ґрунтів, які мають певні обмеження щодо використання підпольові культури, але цілком придатні для вирощування трав.
Реалізація запропонованихзаходів щодо консервації деградованих, малородючих ґрунтів орних земель татрансформації луко-пасовищних угідь дозволить отримати в першому наближенніекологічно оптимізовану структуру земельного фонду.
Оптимізація співвідношенняріллі, сінокосів і пасовищ має велике значення, тому що це — найдешевшийдоцільний спосіб врегулювання еколого-економічних взаємозв’язків уприродно-антропогенних відносинах.
Аналіз динамікиагрохімічних показників ґрунтів за 7 останніх років показав, що вміст основнихелементів живлення (фосфору і калію), кальцію суттєво знизився, ґрунтипідкислились, вміст гумусу дещо підвищився.
В 2006 році уґрунтах сільськогосподарських угідь Варвинського, Талалаївського, Бахмацького,Борзнянського та Куликівського районів визначався вміст найбільш небезпечнихдля довкілля важких металів — свинцю та кадмію.
Найвищий середнійпоказник вмісту свинцю в ґрунті виявлено в Борзнянському районі — 6,45 мг/кгґрунту, що оцінюється як помірний рівень забруднення. Найвище значення вмістуцинку виявлено також у Борзнянському районі — 16,50 мг/кг ґрунту, що оцінюєтьсяяк підвищений рівень забруднення. Середній вміст свинцю у ґрунтахчотирьох районів становить 5,97 мг/кг ґрунту, що близько до показників в ціломупо 22 районах області. Мінімальний вміст свинцю по чотирьох районах, як і вцілому по області, має фонове значення.
Найбільший середній вміст кадміювиявлено в ґрунтах сільгоспугідь Борзнянського району — 0,18 мг/кг, щовідповідає слабкому рівню забруднення. Найменший середній вміст цьоготоксиканту дорівнював 0,14 мг/кг. Мінімальний вміст його має фонове значення. ПеревищеньГДК кадмію при дослідженнях в 2006 році в чотирьох районах, як і в цілому пообласті не виявлено.
Слід відмітити, що ґрунтовийпокрив області представлений здебільшого малогумусними, легкими загранулометричним складом ґрунтами, які мають низьку буферну здатність, щообмежує їх можливості до інактивації техногенних важких металів. Тому вміст втаких ґрунтах навіть відносно невеликих кількостей важких металів може привестидо небезпечного забруднення ними сільськогосподарської продукції.
Вміст залишкових кількостей ДДТ,ГХЦГ в 2006 році в ґрунті був визначений в 403 зразках ґрунту на територіях, щоприлягають до складів пестицидів. В 2006 році пестицидами було забруднено: ДДТ — 19%, γ-ГХЦГ- 3% зразків ґрунту. У 8 зразках ґрунту виявлено перевищенняГДК по ДДТ.
В 403 зразках ґрунту визначаливміст пестицидів симм-тріазинової групи. Так було виявлено забруднення: прометрином- 3% зразків, 2 з яких мають перевищення ГДК, атразином — 6%, симазином — 3%, 1зразок з перевищенням ГДК.
У 8 зразках рослинницькоїпродукції, відібраних на контрольних ділянках, визначався вміст ДДТ,γ-ГХЦГ та 2,4-Д-амміної солі. Залишкових кількостей цих пестицидів невиявлено. За проведенням досліджень 12 зразків зерна, вмісту в них залишковоїкількості ДДТ, γ-ГХЦГ, 2,4-Д-амміної солі не виявлено. В 5 зразкахкартоплі визначали вміст пестициду конфідор, залишкової кількості цьоготоксиканту також не виявлено.
Головним завдання землеробства,як основної галузі сільськогосподарського виробництва, є зростання йогопродуктивності на основі розширеного відтворення родючості ґрунтів тараціонального їх використання. Родючість ґрунту має також важливеприродоохоронне значення, збільшуючи цінність земель сільськогосподарськогопризначення не тільки як об`єктів виробництва, але і як компонентів біосфери.
Охорона земельних ресурсів віддеградації — одна з найважливіших проблем сучасності. Високий рівеньсільськогосподарського освоєння і розораності території області та наявністьзначних площ еродованих земель вимагає нових підходів до вирішення цієїпроблеми. Одним з найефективніших ресурсних засобів підтримання родючостіґрунтів на оптимальному рівні є застосування органічних та мінеральних добрив. Дозита співвідношення їх повинні відповідати біологічним особливостям культур,враховувати вміст у ґрунтах елементів живлення, повністю компенсувати винос їхурожаєм та забезпечувати до певної міри нагромадження необхідних поживнихречовин у ґрунті.
До 1991 року інтенсивністьдеградаційних процесів значною мірою послаблювались за рахунок збільшенняобсягів застосування органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування,інших заходів з відтворення родючості ґрунтів.
В період інтенсивної хімізації (1971-1990роки) обсяги застосування добрив в області постійно зростали і в 1986-1990роках досягли в середньому 164 кг/га поживних речовин туків і 10,7 т/гаорганічних добрив. При цьому добрива застосовувались комплексно, збалансованоза елементами живлення.
Таким чином, створювалисьпередумови для досягнення стану родючості ґрунтів, який забезпечував биодержання стабільних урожаїв сільськогосподарських культур досить високогорівня.
Проте, за останнє десятиріччяобсяги застосування добрив значно зменшились. В середньому за 2001-2005 роки на1 га посівної площі було внесено по 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6тонни органічних добрив, що, порівняно з 1986-1990 роками менше, відповідно, в5,3 і 6,7 разів.
Аналіз даних статистичноїзвітності (форми 29-с. — г. „Збір урожаю сільськогосподарських культур таплодоягідних насаджень в області у 2006 році” і форми 9-б-с. — г. — „Внесеннямінеральних та органічних добрив під урожай 2006 року в сільськогосподарськихпідприємствах області”) показує, що під урожай 2006 року було внесено 33,9 тис.тонн поживних речовин мінеральних добрив, що на 10,7 тис. тонн більше, ніж всередньому за 2001-2005 роки. Відповідно, і рівень удобрення 1 га збільшився з31 до 48 кг на 1 га. Незважаючи на збільшення обсягів застосування туків,компенсація ними виносу основних елементів живлення урожаємсільськогосподарських культур була дуже низькою і становила: по азоту — 47%, пофосфору — 22%, по калію — 9%.
Ситуація ускладнюється суттєвимдисбалансом внесених у ґрунт поживних речовин. При рекомендованомуспіввідношенні N: P: K=1,0: 0,8: 1,0 фактично в 2006 році воно становило 1,0: 0,17:0,17. Значна перевага в обсягах застосування туків азотних добрив приводить донераціонального, малоефективного та збиткового їх використання, подальшогопідкислення ґрунтів, збільшення інтенсивності забур`янення полів. Високаефективність одностороннього внесення азоту спостерігається лише на ґрунтах,які мають оптимальний вміст фосфору і калію, проте, такі ґрунти займають лише9-16% орних земель.
Порівнюючи рівень внесеннямінеральних добрив під урожай сільськогосподарських культур в 2006 році зпопереднім 2005 роком, слід відзначити, що 12 районів області збільшили обсягизастосування туків. Решта районів допустила зменшення їх застосування. Найбільшогоприросту щодо внесення поживних елементів у ґрунт досягнуто в Прилуцькомурайоні — 44 кг/га, Варвинському — 28, Ічнянському — 22, Бахмацькому — 20 кг. Проте,у 8 районах цей приріст не перевищив 10 кг/га.
Аналіз стану внесення добрив дляпідживлення ґрунтів вказує на значну строкатість ситуації по районах. Якщо вБобровицькому районі рівень застосування туків досяг в середньому 111 кг/га,Носівському — 104, Варвинському — 75, Прилуцькому — 74, то в Н. — Сіверському,Семенівському, Ріпкинському, Талалаївському районах він не перевищує 10 кг/га.
В цілому по області в 2006 роцімінеральних добрив не застосовували 230 господарств (40%), ще 94 господарства (16%)внесли їх менше 10 кг/га. Площа внесення мінеральних добрив у 2006 році склала 51%від загальної посівної площі, що на 12% більше, ніж у 2005 році. На 1 гектарпосівної площі було внесено в середньому 48 кг поживних речовин, з них азоту — 36, фосфору — 6, калію — 6 кг.
В 2006 році погіршилась ситуаціяз виробництва та застосування органічних добрив. Порівняно з 2001-2005 рокамиобсяги їх використання зменшились на 306 тис. тонн і становлять лише 952 тис. тонн,а рівень внесення на 1 га знизився на 0,2 т і дорівнює 1,4 т. Органічні добривавнесено лише 37 тис. га, що становить 5% від загальної посівної площі. Просапнікультури забезпечені органічними добривами лише на 9% площ. У Носівському,Прилуцькому, Ніжинському, Варвинському, Семенівському районах органіки вносять0,2-0,7 т/га. Зовсім її не вносили в 2006 році 335 господарств (58%), ще 70господарств (12%) внесли лише 1 т/га. У Бобровицькому, Варвинському,Ніжинському, Носівському, Прилуцькому районах 76-88% господарств зовсім незастосовують органічних добрив. Науковими дослідженнями доведено, що длябездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах області необхідно вносити на 1 га по8-10 тонн органічних добрив. Проте, таку кількість органіки сьогодні вносятьлише 2% господарств.
Розрахунки згідно з нормативамиможливого виходу органічних добрив від наявного поголів`я у великотоварнихгосподарствах і фактичне його внесення показали, що значні кількості органікинедовиробляються або втрачаються. В цілому по області не доходить до поля 629тис. тонн гною (40%). В ряді районів ситуація ще гірша. Так, у Менському,Семенівському, Ніжинському, Носівському, Прилуцькому районах втрати гноюдосягають 63-88%.
Недостатні обсяги застосуваннядобрив, відсутність інших значних джерел поповнення ґрунту елементами живленняобумовили, починаючи з 1993 року, формування гостродефіцитного балансу поживнихречовин та гумусу.
Результати агрохімічноїпаспортизації земель вказують на значне зменшення вмісту фосфору, калію, гумусув ґрунтах області, а також їх підкислення.
На даний час за вмістом рухомихформ фосфору урожай сільськогосподарських культур лімітується на площі 874 тис.га (84%). Серед цих земель дуже низький і низький вміст фосфору виявлено наплощі 67 тис. га. За останні 5 років запаси фосфору зменшились на 7%. Найгіршаситуація із запасами фосфору в Ріпкинському районі, де рослини відчувають йогонестачу на 94% орних земель, Городнянському — 93%, Носівському та Щорськомурайонах — 92%.
Становище з калієм ще гірше. Йогонестачу рослини відчувають на площі 943 тис. га (91%). За 5 років запаси каліюзменшились в середньому по області на 2%. Найбільше площ з недостатнім вмістомкалію виявлено у Городнянському, Корюківському та Щорському районах — 99%. Дляінших районів Полісся та більшості районів Перехідної зони недостатній вмісткалію характерний для 97-98% площ. Площі з дуже низьким і низьким вмістом каліюпоширені на 34% орних земель області. Таким чином, в умовах області калій єелементом другого мінімуму після азоту.
В умовах різкого зниженняобсягів застосування добрив дуже важливо використовувати їх найбільш ефективно.
/>Розділ 4. Основні напрямки іноваційно-екологічноїконверсії промислових і аграрних підприємств
 4.1 Конверсія промислових підприємств
Розвитокекологічної кризи поставив складні задачі перед промисловим виробництвом. Виникланеобхідність наукового аналізу взаємодії промислового виробництва з природнимсередовищем, на основі якої почала розвиватися нова галузь загальної екології.
Оптимізаціяпараметрів середовища життя вимагає перегляду стратегії розвитку промисловоговиробництва з відмовою від екологічно небезпечних технологій. Цей шлях розвиткуотримав назву екологічної конверсії промислового виробництва. Екологічнаконверсія — багатоплановий та тривалий процес. Він пов'язаний, перш за все, зоцінкою реальної необхідності продукту для суспільства, а сама продукціяповинна відповідати високим екологічним вимогам.
Екологічноїконверсії гостро потребує видобувна промисловість. Можливості для пом'якшенняекологічних збитків від неї існують. Необхідно, перш за все, забезпечити повневилучення корисних копалин. Втрати сировини при видобуванні та транспортуванніповинні бути мінімальними. Усі супутні продукти видобувної промисловості слідвикористовувати. Сировина та кінцеві продукти видобувної промисловості повинніправильно зберігатися.
В.І. Савченко (1991)показав на прикладі Східної України повну можливість зниження екологічногоефекту від видобувної промисловості в регіоні. Для цього варто присейсморозвідці корисних копалин перейти до недовибухових методів збудженняколивань. При видобуванні корисних копалин не допускати порушень природнихводостоків на місцевості, зберігати родючий шар ґрунту, не допускати відкритоговитікання нафти та природного газу.
Важливим елементомекологізації виступає розробка технологій виділення та знешкодження відходів. Першза все, відходів повинно утворюватися якомога менше. Це досягається за рахунокрециклінгу відходів. Схема рециклінгу відходів проста: первинна сепарація вмісцях утворення — сортування та неінтегрована переробка — отримання кориснихпродуктів або матеріалів. Так, підприємства фірми IBM в 2005 році дали 5600тонн відходів, але 80% з них були знову залучені у виробництво на основітехнологій рециклінгу. На прикладі хімічного підприємства переробка відходівпоказана на рис.4.1 Розвивається цей напрямок поволі, однак за рециклінгомвідходів велике майбутнє.
/>
Рис.4.1 Схемарециклінгу в біохімічній очистці стічних вод хімічному промисловому підприємстві(ВАТ „Чексіл”).
Є можливості технологічноїконверсії в напрямку зниження викидів оксидів сірки та азоту до атмосфери, щодозволить зупинити прогресуюче забруднення атмосфери цими газами та знизитичастоту випадання кислотних дощів. Необхідні для цього заходи не складні. Слід:
а) надавати дляспалювання попередньо збагачене вугілля;
б) здійснюватиочистку від сірки та азоту;
в) проводитиочистку продуктів горіння від оксидів сірки та азоту до того, як вонипотраплять до атмосфери.
Технологічніпроцеси та типи відходів в різних галузях промисловості не однакові. Тому формиїхньої екологізації різні.
На підприємствахцукрової промисловості екологічну конверсію варто починати з очистки стічнихвод, які забруднюють водойми.
Найбільшдосконалий спосіб біологічної очистки. На цукрових заводах Росії та Українийого почали застосовувати з другої половини XIX століття. Для цього створюютьсяполя зрошення, поля фільтрації та біологічні ставки. Створення штучнихбіоценозів із найпростіших, мікробів та черв'яків значно прискорює розкладосадку. Від важких металів можна позбутися шляхом осадження їх спеціальнимиреагентами.
 4.2 Конверсія аграрного виробництва
У відношеннісільського господарства перша і найважливіша функція стійкого розвитку — цезабезпечення продуктами харчування зростаючого населення. Велика частинаекономістів вважає, що харчові запаси можуть задовольнити прогнозовані потребизростаючого населення, але стійкий розвиток вимагає, щоб задоволення одночасноне руйнувало і природне навколишнє середовище.
Насамперед,стійкий розвиток в області сільського господарства зв'язано з головнимелементом ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва, яким єземля. Незважаючи на те, що над проблемами раціонального використання й охорониземельних ресурсів працюють багато установ, проблемі біологізації землеробстваприділяється ще недостатньо уваги. Але саме цей напрямок стає в сучасних умовахнайбільш важливим.
Можна заперечуватитвердження, що розлад людини з природою починається із сільського господарства,однак не можна не визнати, що всезростаючі масштаби ерозії ґрунту, зменшеннявидової розмаїтості фауни і флори, уніфікація агроландшафтів, забрудненнянавколишнього середовища пестицидами, нітратами, важкими металами прямозв'язані саме із сільськогосподарською діяльністю на площі 4,7 млрд. га, щоскладають понад 30% суші Землі. Зазначені процеси не тільки порушують екологічнурівновагу біосфери, але й істотно знижують продукційний потенціал самихсільськогосподарських угідь.
Парадоксальністьсформованої в сільському господарстві ситуації полягає в тому, що галузь, щобазується на використанні екологічно безпечної і практично невичерпної енергіїСонця (близько 95% сухих речовин рослин — це акумульована сонячна енергія),виявилася в числі природно небезпечних. Росте забруднення продуктів харчуванняі ґрунтових вод нітратами і пестицидами, практично не знизилася залежністьваріабельність величини і якості врожаю від «капризів» погоди. Узв'язку з цим усе більше виникає необхідність у проведенні конверсії усільському господарстві.
У світі нараховуютьсякілька рухів екологічного сільського господарства. Найбільш старим серед всіхорганізованих є «біодинамічне», що виникло під впливом філософськихідей Р. Штайнера на початку 20-их років у Німеччині і нині розповсюджене навсіх континентах.
Другою по значимостісистемою екологічного землеробства є органічно-біологічна. Необхідновідзначити, що органічно-біологічне землеробство не є винаходом останньогороків. Основи його в основних рисах були закладені в XІ і першій половині XXстоліття. Початок йому поклала аграрна політика доктора Ханса Мюллера, метоюякої було забезпечення існування сільськогосподарських підприємств завдякибільшій незалежності:
від закупівлізасобів виробництва (добрив, засобів захисту рослин, кормів) з метою знизитивитрати на виробництво. При цьому передбачалося «самим відновлюватиродючість ґрунту»;
від реалізаціїпродукції. Фермери завдяки продукції більш високої якості створюють власнийринок збуту, орієнтований на споживачів, що піклуються про своє здоров'я, назахисників навколишнього середовища і т.д. [5]
Екологічнесільське господарство визначається як система господарювання, де різкообмежується або вилучається використання штучних хімічних добрив, хімічнихзасобів захисту і регулювання розвитку рослин, хімічних кормових додатків істимуляторів росту худоби. Воно повинно базуватися здебільшого на використаннібіологічних прийомів і методів ефективного господарювання — сівообігу,органічних і зелених добрив, азотофіксуючих рослин, рослинних і післяжнивнихзалишків, спеціальній механічній обробітці ґрунтів, біологічних способівзахисту рослин, селекції рослин тощо. Екологічне сільське господарствозасноване на повазі до довкілля, підтриманні плодючості ґрунтів, збереженнігенетичної різноманітності.
Іспанськийпрофесор Л. Бальєстеро Ернандес зазначає, що саме екологічне сільськегосподарство наближає агрономію до екології, приділяє певну увагу системам, якіпідтримують життя на землі, і справляє мінімальний негативний вплив на довкілляпорівняно з традиційним сільським господарством. У природі відсутня рівновага,існують хвороби і шкідливі комахи, і все це необхідно контролювати. Втрадиційному сільському господарстві з використанням отрутохімікатів цярівновага порушується. Екологічне сільське господарство пристосовується до довкілля,щоб не змінювати його. Тому в сільській місцевості хлібороб повинен здійснитиважливі зміни у виробництві, особливо в найменш конкурентоспроможних зонах. Убудь-якому разі збільшення продажу і експорту екологічно чистої продукції (споживачвідрізнятиме таку продукцію за спеціальною етикеткою) означає, що екологічнесільське господарство — це саме рентабельна альтернатива хліборобів, яка станеприбутковою і вигідною для всіх споживачів. [1]
Основними цілями конверсіїсільського господарства є:
виробництво вдостатніх кількостях продуктів харчування з високою харчовою цінністю;
діяльність угармонії з природної екосистемою, замість спроби підкорити неї;
стимулювання ізміцнення біологічних циклів у системі землеробства, що включає мікроорганізми,ґрунтову флору і фауну, рослини і тварин;
збереження істимулювання довгострокової ґрунтової родючості;
можливо більшшироке застосування поновлюваних ресурсів у місцевих системах землеробства;
створеннязамкнутої системи для органічної субстанції і живильних речовин;
розведення худобив умовах, що дозволяють тваринам жити відповідно до їх уродженого поводження;
запобіганнязабруднення середовища, в результаті сільськогосподарської діяльності;
збереженнягенетичної розмаїтості в землеробській системі і її оточенні, включаючи охоронунавколишнього середовища існування диких тварин і рослин;
облік численнихсоціальних і економічних аспектів впливу сільського господарства.
Агропромисловевиробництво повинне бути як екологічно доцільним, так і екологічно безпечним. Основнимкритерієм екологічної доцільності повинне стати відповідність виробництваприродним умовам. Основна ідея, що використовується в екологічному сільськомугосподарстві — це ідея замкнутого циклу в господарстві, що є як екологічним,так і економічним принципом. Одержуване органічне добриво від тваринництва єосновою для підтримки родючості ґрунту і забезпечення рослин живильнимиречовинами. Удобрення ґрунту азотом здійснюється за рахунок оброблення бобовихкультур. Завдяки активізації ґрунтових процесів при обробленні бобових,підвищується приступність і інших необхідних мінеральних елементів у ґрунті.
Іншою важливоюметою екологічного сільського господарства є повне використання природнихмеханізмів регулювання в аграрній екосистемі, без використання яких неможливийзахист рослин. Способом досягнення даної мети є збільшення розмаїтості видів уекосистемі, що в результаті вона стає більш стійкою. Це досягається: уведеннямбільш різноманітних сівозмін; регулюванням бур'янів механічними методами; цілеспрямованоюзакладкою живоплотів і біотопів; раціональним використанням існуючих екосистем.Багато хто з цих заходів відповідають, крім того, цілям захисту природи. Так,наприклад, доцільніше використовувати заболочені ділянки або дуже погані ґрунтидля екстенсивного ведення луко-пасовищого сільського господарства, а не дляоранки. [1]
Останнім часомспоживач усе більше звертає увагу на якість товару, на вміст у продукціїшкідливих для здоров'я речовин. Виробництво продукції, високоякісної з поглядуфізіології харчування, є основною задачею екологічного сільського господарства.Частка змісту коштовних речовин залежить від багатьох параметрів: сортовіособливості, ґрунти, місце розташування, погодні умови, терміни посіву, термінизбирання і т.д. Екологічні продукти мають більш низький зміст нітратів і натріюі більш високий зміст вітамінів і корисних для організму елементів. Такимчином, екологічне землеробство не забруднює воду, ґрунт і повітря, сприяючистійкому сільському господарству.
З огляду наочевидні переваги екологічного землеробства в порівнянні з інтегрованимсільським господарством, не слід не відзначити причини, що перешкоджаютьширокому поширенню екологічного землеробства:
недостатняпідтримка і визнання з боку державних організацій (консультаційних служб,сільськогосподарських шкіл, міністерств, вузів);
відсутністьінформації, особливо про такі аспекти, як організація праці, ринкова економіка,економіка й організація виробництва в екологічному сільському господарстві;
відсутністьможливостей навчання, особливо в професійних училищах і технікумах, а такожслабкий розвиток консультаційної служби;
повільне освоєнняринку збуту екологічної продукції.
На думку рядувчених, якби в навчання, дослідження, консультації по екологічному землеробствуі розвиток ринку його продуктів було вкладено стільки ж грошей і творчої праці,як у звичайне сільське господарство, сьогодні набагато більше підприємств велоби господарство на екологічній основі.
«Екологізація»повинна бути невід'ємним елементом планової і технологічної дисципліни вагропромисловому комплексі, що створить більш діючі передумови дбайливогогосподарювання на землі. Облік вимог природо відповідності в сільськомугосподарстві забезпечує в остаточному підсумку економію матеріальних і трудовихвитрат (наприклад, осушувальні меліоративні системи відповідніприродозберігаючим принципам, агроекосистеми в оптимізованих ландшафтахвідрізняються більшою продуктивністю, внесення мінеральних добрив з облікомконкретних метеорологічних умов). «Экологізація» буде сприятизбереженню генофонду дикої природи як вихідний матеріал для селекції. [2]
Академік А.А. Жученко,аналізуючи перспективи і проблеми розвитку сільського господарства в ХХІ в.,виділив 6 ключових факторів, що забезпечують екологічність виробничих аграрнихсистем:
1. Біологізація іекологізація інтенсифікованих процесів у сільському господарстві на основінових фундаментальних і прикладних знань.
2. Диференційованевикористання природних, біологічних, техногенних, трудових і інших ресурсів, атакож вироблення агрономічних прийомів і технологій, адаптованих до місцевихумов.
3. Конструюваннявисокопродуктивних, екологічно стійких і естетично повноцінних агроекосистем іагроландшафтів на основі збільшення видової і генетичної розмаїтостікультивуючих видів сортів і рослин; збереження і створення нових механізмів іструктур біоценотичної саморегуляції, посилення замкнутості біогеохімічнихциклів.
4. Підвищенняздатності культивуючих рослин з найбільшою ефективністю утилізувати в процесіфотосинтезу ресурси навколишнього середовища.
5. Розширеннядосліджень по керуванню адаптивними реакціями живих організмів на різнихступенях їхнього розвитку і рівня формування (від субклітинного до органічного,біоценотичного і навіть біосферного).
На цій основіможна забезпечити збалансованість розвитку природи і людського суспільства впроцесі сільськогосподарського виробництва. [3]
Біологічнеземлеробство ведеться з метою зниження негативної дії хімізації землеробства,покращення ґрунтової родючості, збереження рівноваги в екологічній системірослина — грунт — тварина — людина, тобто рівноваги між природними умовами ізаходами, що проводяться людиною. Проте, основним завданням біологічногоземлеробства є одержання високоякісної, біологічно чистої продукціїрослинництва без якої неможливо говорити про здоровий образ життя людини. Цяпроблема в останні роки набуває першочергового значення. Важлива роль у цьомуналежить застосуванню добрив, пестицидів та інших засобів хімізації.
Поряд зпідвищенням урожайності сільськогосподарських культур добрива створюютьпередумови вимивання азоту в глибокі шари, підґрунтові води, збільшення йоговмісту у вирощуваних культурах, Відомо, що підвищення концентрації нітратів упродуктивних частинах рослин токсично діє на людей і тварин, в організмах якихвони перетворюються в нітрити — речовини більш шкідливі і токсичні, яківикликають отруєння, онкологічні та інші захворювання. Особливо гостро проблеманагромадження нітратів упродукції рослинництва стоїть в області. Відповідно туті найбільше навантаження добрив і хімічних засобів захисту у перерахунку нагектар, тому що більше половини сільськогосподарських угідь зазнавало активноїхімізації для штучної підтримки рівня врожайності, одержання певноготимчасового ефекту, що в більшості випадків призводить до порушення ґрунтовоїродючості — зміни процесів гумусоутворення, забруднення грунту і наколишньогосередовища. Основними джерелами цих небажаних явищ є хімічні засоби захистурослин, у тому числі гербіциди та мінеральні добрива. Якщо ці хімічні речовинизастосовувати неправильно, у необгрунтованих нормах, з порушенням строківвнесення, то вони негативно впливають на елементи гумусо-органічної речовини вгрунті, не стимулюють поліпшення його структури і в цілому родючості.
При переході набіологічну систему землеробства передбачається значне зменшення застосуваннямінеральних добрив і пестицидів.
Обмеження першихпланується за рахунок органічних добрив та біодобрив на основі високоефективнихштамів мікроорганізмів, а пестицидів — за рахунок переходу на біологічні методизахисту.
Біологічна системадобрив виникла і в останні роки дуже поширена в США і багатьох країнах ЗахідноїЄвропи. Називають таку систему альтернативною, екологічною, біодинамічною і т.д.У ряді країн вона передбачає багатогалузеву систему виробництва, що виключаєчасткове або повне застосування мінеральних добрив та інших хімічних засобів, азбереження родючості грунту — за рахунок органічних та мікробіологічнихресурсів самого господарства. Однак, зарубіжні дослідники відмічають недоліки біологічноїсистеми землеробства і перш за все зниження врожайності порівняно зтрадиційними системами землеробства, що потребує вирощування культур длязадоволення потреб населення і тваринництва на значно більших площах. Крімтого, біологічне землеробство значною мірою залежить від природних факторів,тому немає гарантії, що продукція буде біологічно чистою, а не забрудненою. Прибіологічній системі землеробства із застосуванням тільки органічних добриввідмічається зниження в грунті вмісту рухомих форм фосфору і калію, тому щовідмова від внесення мінеральних добрив не забезпечує повного поверненнявинесених з урожаєм поживних речовин.
При застосуваннібіологічної системи в Німеччині в середньому за пять років урожайністьсільськогосподарських культур знизилась на 9-36%, а затрати праці зросли на20-30% порівняно з традиційною системою. Результати проведених у цій країнідосліджень щодо впливу трьох сортів озимої пшениці на врожайність привирощуванні за традиційною (І) і альтернативною (II)технологіями свідчить, що в середньому за чотири роки приальтернативній системі землеробства урожайність знизилася на 30%.
Крім зниженняврожайності при альтернативній технології гіршими були й показники якості зерна.Так, вміст сирого протеїну в зерні становив 10,5-11,1% проти 14,5% привирощуванні озимої пшениці за традиційною технологією. У господарствах Австрії,які застосовують біологічну систему землеробства, зниження врожайностістановило від 20 до 50%, а в господарствах Данії середня врожайність зерновихза цією системою вирощування була 20-24 ц/га при середній врожайності по країні40-45 ц/га.
Отже, біологічнасистема землеробства має і позитивне, і негативне. Багато вчених світу дійшливисновку, що частково або повністю зняти негативне можна поєднуючи біологічні ітрадиційні системи землеробства, тобто застосовувати інтегровано, враховуючипереваги обох систем. При цьому передбачається запровадження в сівозмінибобових трав з обов'язковим застосуванням біопрепарату бульбочкових бактерійризоторфіну і сидератів, збільшення норм органічних добрив, що забезпечуютьбездефіцитний баланс гумусу і дозволяють на 30-50%, порівняно з рекомендованиминормами для інтенсивних технологій зменшити норми внесення мінеральних добрив,і в першу чергу, азотних; використання комбінованої системи обробітку грунту іперехід на біологічні методи захисту. Комплексне застосування цих заходівдозволить одержувати високі урожаї покращеної якості. Система застосуваннядобрив повинна бути принципово іншою, ніж в інтенсивному землеробстві. Основнимзавданням її буде створення збалансованості усіх необхідних елементів живлення- не тільки КРК, а й мікроелементів. Так, у дослідженнях Інститутузрошувального землеробства УААН застосування позакореневих підживлень міддю,молібденом і сумішшю мікроелементів (мідь, молібден, марганець, залізо) сприялозниженню вмісту нітратів у цибулі. Завдяки обробці насіння томатів розчиномподвійного гідрофосфату магнію-цинку збір стиглих плодів томату підвищився всередньому за три роки на 17%, кількість цукрів у плодах збільшилась на0,7-0,36%, вміст вітаміну С — до 22,9%, сухої речовини — на 0,39-0,22%, вмістнітратів знизився у 1,5 раза і становив 29,2 мг/кг при вмісті на контролі — відповідно2,23%, 17,6 мг%, 5,60% і 51,46-42,78мг/кг.
Отже, вплив добривна урожайність сільськогосподарських культур та їх якість може бути якпозитивним, так і негативним. Завдання працівників сільського господарстваполягає в тому, щоб, використовуючи агротехнічні фактори, створювати необхідніумови для нагромадження в рослинах саме тих поживних речовин, які визначаютьякість урожаю цієї культури. Для зерна озимої пшениці, наприклад, важливийвміст у зерні білка і його фракційний склад. Ці показники залежать віднаявності в грунті мінерального азоту, а при низькому вмісті або йоговідсутності — від застосування азотних та біодобрив.
Культури, щоналежать до різних біологічних видів, вирощувані на однаково удобреному фоні,нагромаджують різну кількість нітратів. У дослідженнях Інституту зрошуваногоземлеробства УААН при збільшенні норми азотних добрив під поживні культури від60 кг азоту на гектар до 180 горох не реагував на це підвищення вмістунітратів, в рапсі ж кількість їх зросла в 4,8 раза, а в буркуні — у 8 разів. Різнукількість нітратів на однаково удобреному фоні нагромаджують і рослини різнихсортів, які належать до одного біологічного виду. В умовах півдня України,наприклад, кабачки сорту Грибовський містили нітратів 339, а Білоплідний — 624мг/кг сирої речовини, тобто сорт Грибовський не перевищував гранично допустимуконцентрацію нітратів, а Білоплідний — перевищував її більше як у 1,5 раза. Цибуляна перо Жовтнева нагромаджувала нітратів 672, Молдовська — 339, а Дністровська- 193 мг/кг (ГДК становить 400 мг/кг), капуста сорту Столична містила їх 1276,Харківська зимова — 407 (ГДК 500 мг/кг), буряк Кубанський борщовий — 661, аБородо 237 — 2951 (ГДК 2100). Багато дослідників світу вважають, що провіднароль у зниженні нітратів належить саме сорту. В умовах біологічногоземлеробства селекціонерам для різних зон необхідно створити сорти і гібридирослин, які б не реагували на підвищення фону живлення.
Для існуючих,рекомендованих для застосування, сортів системи удобрення слід переглядати,вивчати, враховуючи вплив їх не тільки на урожай та навколишнє середовище, а й наякість урожаю. Останнє слід розглядати не тільки з точки зору підвищеноговмісту нітратів, а й значного зниження вмісту вуглеводів, вітамінів, інших дужеважливих речовин. Так, вміст вітаміну В2 (рибофлавіну), на думкумедиків, є терапевтичним засобом проти ракових захворювань, в кормовому буряку,удобреному К100Р120К60 в середньому за трироки він становив 1,99, Н200Р120К60 — 1,63, аК400Р120К60 — 1.33 мг/кг сухої речовини. Вихідсумарного рибофлавіну з їм2 просіву становив відповідно 107,1; 82,6і 60,2%. При застосуванні азотного добрива у дозі 400 кг/га вміст небілковогоазоту був вищим, ніж білкового, а кількість нітратів у коренеплодах була дужевисокою і дорівнювала 1,03% від кількості сухої речовини при 0,14% унеудобренному контролі і 0,45% ири нормі азоту 200 кг/га. Тобто, внеснняазотних добрив під кормовий буряк на фоні РК більше N200 в умовахзрошення півдня України недоцільне, тому що урожай підвищується незначно, айого якість знижується істотно.
Застосуванняпідвищених норм добрив призводить до зниження вмісту дуже важливої речовини,яка є інгібітором, що запобігає і гальмує процес перетворення нітратів інітритів у організмі людини,-вітаміну С (аскорбінової кислоти). У цибулі призбиранні — без застосувння добрив його було 7,48, при внесенні М60 — 8,28, а N180 — 7,22%, загальних цукрів відповідно: 5,24; 5,46 і 5,24мг/100 г. Аналогічно змінювався і вміст аскорбінової кислоти у капусті. Привнесенні азотного добрива з розрахунку 90, 180, 270 і 360 кг/га д. р. вміст їїстановив відповідно 23,76: 21,82: 17,24 і 16,89 мг%.
Отже, можнастверджувати, що кількість аскорбінової кислоти і цукрів при внесенні азотнихдобрив збільшується, але ири застосуванні їх у нормах, що перевищуютьоптимальні, починає знижуватись.
Якість врожаюсільськогосподарських культур помітно поліпшується при застосуванні органічнихдобрив. Наприклад, у середньому за три роки, вміст амінокислот в коренеплодахкормових буряків, вирощених без добрив, становив 2,22 г, а удобрених гноєм зрозрахунку 80 т/га — 3,02 г на 100 г сухої речовини, у тому числі на часткунезамінних амінокислот припало відповідно 0,68 і 0,95 г.
ДослідженнямиІнституту зрошуваного землеробства УААН доведено, що органічні добрива істотновпливали на якість післяжнивної вівсяно-горохової сумішки, змінюючи якість якбобового, так і злакового компонента. При заміні частини мінеральних добриворганічними знижується і вміст нітратів у рослинах. Він зменшується і призастосуванні інгібіторів нітрифікації.
У більшостівипадків зменшенню кількості нітратів у рослинах сприяє застосування дужепоширених в останні роки азотфіксуючих та фосформобілізуючих бактеріальнихпрепаратів. Використання біопрепаратів азотфіксуючих бактерій під бобові,злакові та овочеві культури замінює 20-50 кг/га мінеральних добрив. Біопрепаратифосформобілізуючих бактерій здатні перетворювати важкорозчинні фосфати грунту улегкорозчинні, доступні рослинам сполуки.
Такі дослідженняшироко проводяться у багатьох країнах світу. Завдяки високій ефективностіазотфіксуючих препаратів, обсяги їх виробництва значно зросли і становлять: уВенгрії 200 тис. га/порцій, Великобританії, Югославії і Польщі — по 50 тис,Румунії — більше 1 млн., Індії — З млн., Канаді — 4 млн. і Австралії 6 млн. га/порцій.У США азотний дефіцит грунту покривається бактеріальними добривами на 45%; веквівалентному обчисленні тут використовується 13 млн. тонн біологічного азоту,тоді як мінеральних азотних добрив близько 9 млн. тонн.
В Україні заучастю науковців Української академії аграрних наук та Національної академіїнаук створено біопрепарати ризоторфін, ризоагрін, ризоентерін, флавобактерін,агрофіл, діазобактерін для бобових, злакових, овочевих культур і картоплі. Підцукрові буряки створено біопрепарати фосформобілізуючих бактерійполіміксобактерін і альбобактерін, які збільшують збір цукру на 2-8 ц з гектара.Ведеться постійний пошук та селекція високоефективних конкурентноздатних штамівмікроорганізмів для поліпшення ефективності існуючих біопрепаратів.
Використаннябіопрепаратів азотфіксуючих мікроорганізмів є запорукою одержання високихврожаїв сільськогосподарських культур з підвищеним вмістом білку і зменшенняенергозатрат при їх вирощуванні. Ризоторфін, застосування якого під бобовікультури практично виключає внесення мінерального азоту, підвищує врожай іякість продукції. Використання препаратів азотфіксуючих бактерій для злакових іовочевих культур — ризоторфіну, ризоентеріну, флавобакте-ріну і інших замінюєдію 10-20 кг/га азоту мінеральних добрив, підвищує продуктивність зернових на2-6 ц/га з одночасним зменшенням норм внесення мінеральних азотних добрив на25-55%.
Широкезастосування мікроорганізмів розпочалось після усвідомлення шкідливостінадмірної хімізації сільського господарства. Масоване використання пестицидів імінеральних добрив забруднює агробіоценози і водні ресурси і наносить шкодулюдині і довкіллю. В той же час воно необов'язково супроводжується адекватнимзбільшенням врожайності або збереженню сільськогосподарської продукції. Встановлено,що пестициди стають фактором штучного відбору стійких рас і популяцій шкідниківчи фітопатогенів. В результаті систематичного застосування інсектицидів набулирезистентності до фосфорорганічних сполук більше 200 видів комах, карбаматам — 51,дільдрину — 260, пиретроїдам — 22 та іншим — більше 60 видів. Ці та інші негативнінаслідки хімізації призвели до необхідності пошуку і запровадженняальтернативних методів, зокрема мікробіологічного. Стали розвиватисясільськогосподарська та технічна мікробіологія, біотехнологія, мікробіологічнапромисловість. Вже накопичено значний досвід по пошуку штамів мікроорганізмів зкорисними властивостями і розробці па їх основі технологічних регламентіввиробництва та застосування біопрепаратів для сільськогосподарськоговиробництва.
Цілеспрямованийпошук дозволив виявити ентомопатогенні мікроорганізми, високоефективні протитих або тих систематичних груп комах, а також особливо шкідливих видівшкідників. Вивчення бактерій з групи Bacillus thuringiensis призвелодо створення багаточисель-них біопрепаратів. Прикладом може служитибітоксибацилін, високоефективний проти колорадського жука, капустяної совки,білянок, американського білого метелика, тощо — Ці препарати є надійною заміноюхімічних інсектицидів і користуються широким попитом.
Поряд із наземнимзастосуванням препаратів В. thuringiensis можливе його застосування у водномусередовищі, де проходить розмноження ряду небезпечних шкідників рослин татварин. Це препарат бактокуліцид, розроблений в Росії ВНДІСГМ на основі підвидуВ. thuringiensis H14, специфічно активного проти двокрилих комах.Як і інші препарати на основі вище згаданої бактерії, він не шкідливий длялюдини і теплокровних тварин, не шкідливий для нецілевих гідробіонтів,нефітотоксичний.
Слідвикористовувати різні біопрепарати, щоб зменшити застосування мінеральнихдобрив і хімічних засобів захисту рослин. Це, в комплексі з проведенням усіхінших необхідних агротехнічних заходів, сприятиме одержанню високоякісноїпродукції з вмістом нітратів, який не перевищує допустимих концентрацій. Встановлено,що максимальна кількість нітратів (60-70%) надходить в організм людини якраз ізпродуктами рослинництва — картоплею, овочами та фруктами — решта з питноюводою, м'ясом, молочними та іншими продуктами. Добова доза нітратів, за данимиВсесвітньої організації охорони здоров'я, не повинна перевищувати 5 мг/кг масилюдини. Найбільш чутливі до нітратів діти. Із тварин найбільше реагують панітрати свині, потім велика рогата худоба і найменш чутливі до них вівці.
Підвищений вмістнітратів у рослинах не є наслідком тільки застосування значних норм азотнихдобрив та інших засобів хімізації. Залежить це від ряду інших факторів: кліматичнихумов року, освітленості, сорту, періоду вегетації, форм і строків застосуваннядобрив, від часу доби відбору зразка для аналізу і т.д. Добрив і хімічнихзасобів захисту рослин в Україні застосовується менше, ніж у розвинутихкраїнах,
У негативнихнаслідках забруднення довкілля і сільськогосподарських культур винні немінеральні добрива і хімічні засоби захисту, а неправильне їх застосування зметою одержання максимальних урожаїв.
Повний перелікмікробіологічних препаратів, розроблений вченими-мікробіологами у 3-4 разиперевищує наведений, але, на жаль, більша частина їх залишається без запитувиробника і не доходить через ті або ті причини до споживача.
Отже, для одержаннявисоких урожаїв сільськогосподарських культур доброї якості потрібно одночасноз використанням природних факторів, науково обгрунтовано застосовувати помірнінорми і правильне співвідношення основних елементів живлення та мікроелементів.Щоб дати обгрунтовані рекомендації з охорони навколишнього середовища і врожаювід забруднення добривами чи іншими речовинами, необхідне глибоке і всебічневивчення цих питань у різних зонах країни в розрізі не тільки видівсільськогосподарських культур, а й рекомендованих сортів. Екологічним питаннямслід приділяти першочергове значення./>
4.3 Конверсія енергетики
Обираючи напрямидля конверсії виробництва, потрібно мати на увазі, що якщо вдасться налагодитина українських заводах виготовлення недорогого та ефективного енергетичногоустаткування за світовими стандартами, то й в енергетиці можна буде вирішитичимало складних проблем. Тим паче, що нині українські генеруючі станціїпрацюють на устаткуванні, яке майже повністю морально та фізично застаріло.
Добре відомо, щозарубіжні фірми не надто охоче діляться з нами сучасною технологією, а тількипродають нам свої машини. Це значною мірою зумовлено нестабільністюекономічного розвитку нашої країни, поганим інвестиційним кліматом,недосконалістю законів і т.п. Проте навіть за цих умов деяким заводам все-такивдається організувати виготовлення ліцензійної техніки. Один із таких проектіввиконується на ВО «Південмаш». Йдеться про організацію серійноговиробництва ліцензійних вітротурбін потужністю 110 кВт USW56-100. Увиготовленні комплектуючих деталей і вузлів для них беруть участь кількадесятків українських заводів, які є нашими субпідрядниками.
Вітроенергетика невипадково стала одним із найважливіших напрямів у конверсії ВПК. У світовійенергетиці вона нині найбурхливіше розвивається. Та й у нас цьому напряму свогочасу приділялася велика увага. У 30-х роках одночасно з розвитком авіації таперших кроків у ракетобудуванні закладалися основи теорії вітроенергетики, якіне втратили своєї цінності дотепер. У цій роботі брали участь відомі вчені — професорГ. Сабінін, ракетник Ю. Кондратюк і чимало інших. До 1937 року найбільшою ізпобудованих вітроелектростанцій була Балаклавська (розташована на Каранськихвисотах біля Балаклави в Криму). Вона мала потужність 100 кВт, вітроколесо зкабіною розміщалося на висоті 25 метрів, загальна вага конструкції досягала 50тонн.
Потім ці роботибули призупинені й лише наприкінці 80-х до них повернулися знову, але вже вконтексті вимог конверсії. Саме тоді генеральний конструктор КБ «Південне»В. Уткін і головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів В. Кукушкінпочали шукати напрями використання ракетної технології в неракетній сфері. Одниміз них виявилася вітроенергетика.
Задлясправедливості слід зазначити, що жодного досвіду конверсійних робіт у ційгалузі країна тоді не мала, тому не дивно, що перший агрегат ГКБ «Південне»,спроектований разом із московським НВО «Вітроен» на основі датськоїконструкції 1955 року, виявився конструктивно недосконалий. Основною причиноюцієї невдачі виявилася відірваність вітчизняної промисловості від світовоїнауки та техніки, що має місце й зараз. Однак тоді така відірваність виявиласяфатальною для перших конверсійних розробок. Не рятували навіть величезні гроші,виділені на створення перших вітчизняних вітроагрегатів.
Про гроші вартосказати окремо. Якщо проводити паралель із поточною ситуацією в Україні, яка немає необхідних фінансових ресурсів для конверсії ВПК, тоді, у середині 80-х,оборонні заводи зовсім не були обділені увагою держави. Конкретно, проектустворення вітчизняних вітроагрегатів повезло більше за інші. У цій справі, хочяк дивно, вирішальну роль відіграли міністр водного господарства СРСР і ДКНТСРСР, які виділили кілька мільйонів карбованців на цю техніку. 1987 року В. Уткіні В. Кукушкін буквально вмовили міністра виділити кошти на розробку івиготовлення вітротурбін для вітроелектростанцій. Ініціатори даного проектуразом із керівником НВО «Вітроен» І. Сідановим домоглися йогозатвердження в Держплані СРСР, і кошти, необхідні для створення першоговітчизняного агрегату АВЭ-250С, надійшли в КБ «Південне».
Дослідний зразоктакої машини був виготовлений 1989 року й встановлений на полігоніПавлоградського механічного заводу. Конструктори буквально «зліпили» йогоз вузлів, частина яких була виготовлена за ракетною технологією з дорогоготитану. Частина гідравліки була прямо запозичена в ракет. А те, чого не моглизробити ракетники, куплено на інших машинобудівних заводах, хоча й мало булопристосоване для такої машини, як вітротурбіна. Приміром, редукторвикористовували від ескалатора метро, що робило конструкцію агрегату важкою. Нажаль, ракетні технології застосовувалися занадто прямолінійно, тобтовітротурбіна не розроблялася як єдина машина. Тому агрегати АВЕ-250 виявилисяпрактично непрацездатними і за минулі майже 12 років жодний із двох десятків,виготовлених і встановлених у системі Міненерго на Акташській, Чорноморській іАджигольській ВЕС, так і не був прийнятий державною комісією в промисловуексплуатацію. Тобто перші вітчизняні вітроагрегати, побудовані на основізастосування конверсійних технологій, виявилися непридатними для серійноговиготовлення.
Прямо протилежнаситуація з вітротурбінами USW56-100, які виготовляються на українських заводахза ліцензією однієї з американських компаній. Держава не витрачала своїх грошейна розробку зазначених машин, і вони серійно виготовляються на вітчизнянихзаводах після того, як американські експерти, які розпочали свою роботу 1993-гороку, витратили близько трьох років на впровадження ліцензійної технології внаше виробництво. Ліцензія на ці машини була отримана українсько-американськимСП «Уїнденерго Лтд» безплатно, що не типове для зарубіжних компанійна українському ринку. Безумовно, що при виготовленні відповідних вітротурбіндоводиться платити роялті за право використання зазначеної технології, однакголовною вигодою для української промисловості є те, що вона отримала повністювідпрацьовану машину.
Говорячи продостоїнства цих машин, необхідно насамперед звернути увагу на ціну виробленоїними електроенергії, оскільки лише в цьому випадку можна говорити прокорисність вітроенергетики в цілому. Отже, за даним показником ВЕС не дужевідрізняються від теплових вугільних електростанцій, оскільки для шестиукраїнських ВЕС НКРЕ України встановлений тариф на рівні від 15 до 18 коп. закВт. ·год. Фактичні тарифи в цих ВЕС не надто відрізняються від зазначенихпланових, і в основному ці відмінності пов’язані з вітровим навантаженням, що,як відомо, змінюється з року в рік. Як свідчить статистика, в останні рокивітровий енергетичний потенціал у найперспективніших для будівництва ВЕСрегіонах України знизився, що використовується супротивниками розвиткувітчизняної вітроенергетики як основний аргумент безперспективності цьогонапряму. Проте, як відомо зі світової практики, жодний з банків нефінансуватиме будівництво ВЕС за короткостроковими показниками вітровогонавантаження. А за багаторічними даними державної метеорологічної служби Українисередньостатистичне значення швидкостей вітру за 12-15 років є таким, що на вжепобудованих ВЕС можна досягти ціни електроенергії на рівні 7-11 коп. за кВт·год.
Після цих цифр,які, до речі, підтверджуються даними Національної академії наук України, дискусіюпро важливість розвитку вітроенергетики в Україні можна було б вважативичерпаною. Альтернативні джерела енергії просто необхідні країні, яка маєзначну залежність від постачань зарубіжних енергоносіїв: у перспективі зарахунок будівництва ВЕС в Україні заплановано покрити до 20-30% від загальногоспоживання електроенергії. Проте гострі дискусії про корисність вітроенергетикитривають, і вони продовжуватимуться, що зумовлено в основному конкурентноюборотьбою між прибічниками вітчизняних розробок вітроагрегатів чи ліцензійноюзарубіжною технологією.
Повертаючись доліцензійних вітротурбін USW56-100, слід нагадати, що зараз у їх виготовленні,не рахуючи нашого заводу, задіяно 22 машинобудівних підприємства країни,субпідрядників «Південмашу». Причому даний проект — практично єдинийв Україні, в якому 100% вузлів складної машини виробляється українськимипідприємствами. Ціна вітротурбіни USW56-100 виявилася практично на 40% нижчоюза світову ціну на машини такого класу, що й відбито в порівняно низькій цініелектроенергії.
21 листопадаминулого року «Південмаш» відправив споживачу чотирьохсотувітротурбіну USW56-100. Багато це чи мало? Якщо порівнювати з тим, що за данимнапрямом робиться в країнах СНД, то тут Україна виявилася лідером. У нашійкраїні вже створено вітроенергетичну галузь промисловості, в якій на підставісерійно виготовлених ліцензійних вітротурбін будуються перші шість промисловихВЕС. Україна зайняла почесне 13-те місце в Європі із сумарним показником уженаявної потужності всіх українських ВЕС, яка дорівнює 40 МВт, значновипередивши Росію, в якої даний показник поки що дорівнює 5 МВт.
Найкрупніші зістанцій, що будуються, — це Новоазовська ВЕС у Донецькому регіоні потужністю14,5 МВт і Донузлавська ВЕС потужністю 16 МВт у Криму. Їхнє спорудження триваєнайуспішніше, тому що підтримується регіональними адміністраціями. У Донецькомурегіоні особисто губернатор В. Янукович виявляє активну зацікавленість урозвитку вітроенергетики, завдяки чому область має намір вирішити чималосоціальних і екологічних проблем. До речі, саме в Донецькому регіоні наприкладі Новоазовської ВЕС вперше в Україні відпрацьовується концесійна формауправління вітроенергетичними об’єктами, при якій держава в особі обласноїадміністрації, зберігаючи державну власність на основні фонди ВЕС, впроваджуєнові форми ринкового управління об’єктами нетрадиційної енергетики.
Нині українськавітроенергетика переживає не найвідповідальніший етап свого розвитку, від якогобезпосередньо залежать і перспективи конверсії військового виробництва нанайбільших заводах країни. Чимало відомих зарубіжних фірм нам передаютьліцензії на виготовлення вітротурбін потужністю 600 і 1000 кВт. У зв’язку з циму підприємства його суміжників виникають нові перспективи, тому що теперйтиметься про цілий ряд моделей вітротурбін потужністю 100, 600 і 1000 кВт ізмаркою «Зроблено в Україні». При переході до виготовлення ліцензійнихвітротурбін великої потужності на українські заводи має передаватисянайсучасніша технологія в галузі металургії, хімії, механічної обробки металів,склопластиків, електроніки тощо. Здавалося б, така справа повинна мативеличезну підтримку з боку всіх органів виконавчої влади, але в реальному життіцього не спостерігається. Причини — та сама конкуренція між вітчизнянимиконструкторськими розробками та ліцензійною технікою, а також боротьбарізноманітних організацій за право управляти фінансовими ресурсами увітроенергетиці.
Проперспективність вітчизняних розробок вітроагрегатів вже говорилося вище. Майжеп’ятнадцятирічний досвід різноманітних конструкторських організацій ізвикористанням сильно застарілих технологій, виявив безперспективність багаточого з того, що вже зроблено. Не можна в цьому звинувачувати нашихконструкторів, тому що їх багаторічна відірваність від світової науки татехніки й обмежені фінансові ресурси не дозволяють створити техніку світовогорівня, здатну конкурувати на зовнішніх ринках. Проте ці невдачі не повиннідозволяти спекулювати на тезі «підтримки вітчизняного виробника», маючина увазі необхідність підтримувати несучасні розробки лише тому, що вонивиконані вітчизняними фахівцями.
Насправдівітчизняними виробниками є українські машинобудівні заводи, які сьогоднівиготовляють, як зазначалося вище, 100% вузлів ліцензійної вітротурбіниUSW56-100 потужністю 110 кВт, а завтра мають те саме робити щодо ще двох типівліцензійних агрегатів. Принциповою відмінністю ліцензійних машин від агрегатіввітчизняної конструкції є те, що перші сертифіковані за міжнароднимистандартами, і це відкриває нашим заводам дорогу на зовнішні ринки.
У історіїуправління українською вітроенергетикою можна виділити два періоди. У 1986-1994роках ця галузь управлялася за відомчим принципом, тобто безпосередньоМіненерго України. З 1994-го і донині вітроенергетика управляється на основіміжвідомчої координації через Міжвідомчу координаційну раду (нині його очолюєперший віце-прем’єра Олег Дубина). Нещодавно за дорученням Кабінету міністрівбув виконаний порівняльний аналіз ефективності розвитку вітроенергетики країнив зазначені періоди. Його висновки свідчать про те, що в першому випадку, тобтоколи Міненерго самостійно вибирало техніку, а також фінансувало конструкторськіроботи і будівництво ВЕС, ефективність була близькою до нуля. Про це свідчатьнепрацюючі Акташська, Аджигольська і Чорноморська ВЕС.
На противагуцьому, міжгалузева форма управління вітроенергетикою через Міжвідомчукоординаційну раду довела свою ефективність, оскільки вона заснована науправлінні даною галуззю ринковими методами, у тому числі на жорсткомуміжвідомчому контролі за використанням державних коштів. Другим важливимчинником, який забезпечує ефективність, є організація впровадження передовоїліцензійної технології на українських заводах, яка стала можливою завдякинаполегливій роботі Мінпромполітики, НКАУ і самих заводів. Понад 400виготовлених за ліцензією вітротурбін і будівництво шести промислових ВЕС — переконливесвідчення цього.
Останнім часомприбічники відомчого підходу значно активізувалися. Вони підштовхують Кабінетміністрів до того, щоб змінити затверджений урядом порядок управліннявітроенергетикою через міжвідомчу координаційну раду. Запропонована нимиреорганізація зводиться до передачі Мінпаливенерго управління коштамиКомплексної програми будівництва ВЕС. До чого це може призвести, показує нашвласний український досвід і результати подібного управління в 1986-1994 роках.Проте є надія, що держава не допустить розвалу в цій галузі.
/>Висновки
Екологічнуконверсію промисловості і сільського господарства слід починати ізудосконалення технології виробництва діючих підприємвт і нових, що вводяться вексплуатацію, шляхом:
Удосклнаденнятехнології вилучення відходів із сировини, що видобувається із природногосередовища;
Зменшення відходівпромислового виробництва та їх викидів у довкілля;
Переведення всіхвидів транспорту на екологічно чисте паливо та природну енергію (вітру, сонячнібатареї, водень);
Розробка івикористання високоефективних способів очищення і знешкодження відходівпромисловості та їх рециклінг;
Впровадження новихтехнологій мінімального обробітку ґрунту, недопущення його ерозійності;
Перехід всільському господарстві на безвідхідні технології і біотехнології= таальтернативні системи землеробства і тваринництва: біологічне, органічне,органо-ьіологічне, біодинамічне, екологічне виробництва.
На даному етапірозвитку продуктивних сил в умовах реформування аграрного виробництва доцільноконверсію агропідприємств здійснювати на основі компромісного землеробства, якеб задовольняло концепцію отримання екологічно чистих продуктів в екологічнобезвідхідному виробництві за умови збереження природного середовища.
/>Списоквикористаних джерел
1. Багнюк В. Екологія на порозі третього тисячоліття /Вітчизна. — 2000. № 1 — 2. ст.135 — 142.
2. Брылов С.А., Штродка К., Грабчак Л.Г. и др. Охранаокружающей среды. — М., 1986. — 272 с.
3. Владимиров А, М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т. и др. Охранаокружающей среды. — Л., 1991. — 423 с.
4. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка тадержавна політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. — К.: НІСД, 1997. — 127 с.
5. Економіка та географія природокористування. Чернівецькийнаціональний університет імені Юрія Федьковича. — Конспект лекцій. — Чернівці. — „ Рута ", 2005 р., ст.5 — 8, 12 — 18, 26 — 27, 69.
6. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник.- Суми: ВТД “Університетська книга", 2003. — 416 с.
7. Коропатник Т. Агроресурсний потенціал регіону якоб'єкт суспільно — географічного дослідження. // Регион: проблемы и перспективы.- 1999. — № 1. — С.28 — 30.
8. Коропатник Т. Водоресурсний потенціалсільськогосподарського виробництва Чернігівської області. // Сіверянськийлітопис. — 1999. — № 6. — С.227 — 231.
9. Коропатник Т. Земельноресурсний потенціалЧернігівської області: стан і перспективи використання // Вісник географія. — К.:Київський університет, 2001. — Вип.47. — С.56-59.
10.  КостащукВ.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. — метод. посібник.- част.1 — Чернівці, 2005. — ст.49 — 52.
11.  КостецькийВ.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовиймеханізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). — К., 2001.
12.  КуценкоА.М., Писаренко В.Н. Охрана окружающей среды в сельском хозяйстве. — К., 1991.- 200 с.
13.  ЛаптевА.А., Приемов С.И., Родичкин И.Д. и др. Охрана и оптимизация окружающей среды.- К., 1990. — 254 с.
14.  МельникЕ. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва. / ЕкономікаУкраїни. — 1998 р., — № 7. — ст.64 — 70.
15.  МіщенкоВ., Данилишин Б. Природно ресурсна рента і рентна політика в Україні. /Економіка України. — 2003. — 12 груд. — ст.4 — 9.
16.  Науковіоснови агропромислового виробництва Чернігівської області. / Гриник І.В., БарбаковА.Г., Бакун Ю.О. — Чернігів: РВК „Деснянська правда”, 2004. — 344 с.
17.  НестеровП.М. Економика природнопользования. — Москва.: Изд — во „ Высшая школа ”, 1984г.
18.  Розміщенняпродуктивних сил України. Підручник. / За ред. Є.П. Качана. — К.: Вид — во „Юридична книга ” 2001 р. — ст.101, 119 — 120.
19.  Розміщенняпродуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. — К., 2003 р., — ст.66 — 78.
20.  РуденкоВ.П. Географія природно — ресурсного потенціалу України. Київ — Чернівці: К. — М.Академія — Зелена Буковина, 1999. — ст.73 — 75, 86, 121 — 123, 131 — 136, 190,209.
21.  РуденкоВ.П. Географія природно ресурсного потенціалу України. — Львів: світ, 1993. — ст.3, 25, 33 — 43.
22.  РуденкоВ.П. Довідник з географії природно — ресурсного потенціалу України. — К.: Вид — во „ Вища школа ", 1993 р.
23.  РуденкоВ.П. Український природно — ресурсний потенціал — ІІІ част. — Чернівці. — „Рута ", 2005 рік.
24.  Соціально- економічна географія України: навч. посібник / За ред. Шаблія О.І. — Львів: Світ,1994 р. — ст.261 — 265, 275 — 279.
25.  Экология города: Учебник. — К.: Либра, 2000. — 464 с.
26.  ЮдасинЛ.С. Энергетика: проблемы и надежды. — М., 1990. — 205 с.