Міністерство освіти і науки України
Чернігівськийдержавний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Кафедработаніки, зоології та охорони природи
КУРСОВАРОБОТА
Структура,функціонування, зональність та механізми стійкості макроекосистем
Виконала:
студентка 45 групи
Кучма Оксана Іванівна
Науковий керівник:
к.б.н., доц., зав. кафедри
ботаніки, зоології та
охорони природи
Карпенко Ю.О.
Чернігів –2007
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття про макроекосистему
Розділ 2. Континент як макроекосистема
2.1 Структура материка
2.2 Зональність материків
Розділ 3. Світовий океан як макроекосистема
3.1 Структура Світового океану
3.2 Екологічна зональність Світового океану
3.3 Функціонування та стійкість океанічної макросистеми
Висновки
Список використаної літератури
/>Вступ
Екосистеми зарозміром поділяються на: мікроекосистеми, мезоекосистеми (ліс), макроекосистеми(континенти, океани), глобальна екосистема (біосфера).
Біосфера — екосистемавищого рангу, що включає, як уже було відзначено, тропосферу, гідросферу іверхню частину літосфери в межах «полючи» існування життя. Вона має величезнурозмаїтість співтовариств, у структурі яких виявляються складні сполученнярослин, тварин і мікроорганізмів з різними способами життя. У цій мозаїцінасамперед виділяються екосистеми наземні і водні.
В усіхмакроекосистемах різного порядку варто розглядати лише подібні типиспівтовариств, що формуються в подібних кліматичних умовах середовища різнихчастин планети, а не видовий склад і популяції макроэкосистем. Крім того,виражена диференціація екосистем у залежності від локальних умов (геологічнихфакторів, рельєфу, грунтоутворюючих порід, ґрунтів і т.д.), де вже можнарозглядати й оцінювати популяції різних видів, видовий склад екологічнихсистем. Усе це різноманіття екосистем біосфери, особливо планетарних (суша йокеан), а також провінційну і зональних, необхідно вивчати, зіставляючи їхнюпродуктивність.
Метою нашоїроботи є: аналіз структури та функціонування макроекосистем.
Для реалізаціїмети роботи поставлені наступні завдання:
1) дати поняття промакроекосистему;
2) дати характеристикуконтиненту як макроесисистеми;
3) проаналізувати структуру тапротікання процесів в океанічній макроекосистемі.
/>Розділ 1. Поняття про макроекосистему
Екологічнамакросистема — складна ієрархічна структура організованої матерії, в якій приоб'єднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають нові якості, щовідсутні на попередньому рівні; є єдиним стійким природним комплексом живихорганізмів і природного середовища, в якому вони існують; відкритоютермодинамічною системою, що існує за рахунок надходження з навколишньогосередовища енергії та речовини і має здатність до саморозвитку тасаморегуляції.
Екологічній макросистемівластиві ознаки систем:
Емерджентність — виникнення нових властивостей, які характеризують систему, за рахунок взаємодіїїї окремих елементів.
Сукупність – сумавластивостей кожної системи, тобто наявність сукупних властивостей (наприклад,народжуваність для популяції — сума індивідуальної плодючості особин виду).
Гетерогенністьсистеми (або принцип різноманіття) полягає в тому, що система не можескладатися з абсолютно ідентичних елементів.
Характерною особливістю макроекосистем є: а) глобальністьрозмірів і величезні глибини, заповнені життям; безперервність; б) постійнациркуляція (наявність сильних вітрів, які дмуть протягом року в одному і тому жнапрямку, наявність глибинних течій); в) панування різних хвиль і приливів, щозумовлює помітну періодичність життя угруповань; г) сильна буферність; д)наявність біогенних елементів, які є лімітуючими факторами, що визначаютьрозміри популяції.
Все населення макроекосистем розподіляють на продуцентів,консументів і редуцентів.
Макроекосистемивідзначаються своєю великою продуктивністю, відіграють важливу роль гіганськихрегуляторів клімату Землі.
Розділ2. Континент як макроекосистема/>2.1 Структура материка
За своїм типом земна кора може бути материковою й океанічною.
Материкова кора складається з трьох шарів — осадового,гранітного і базальтового, її потужність досягає 30-40 км, а в горах — 60- 80км. Вона старіша за океанічну. Вік її окремих ділянок перевищує 3 млрд років.
Океанічна кора складається з осадового і базальтового шарів.Потужність океанічної кори 5-10 км, її вік не перевищує 160-180 млнроків.
У XIX ст. була поширена гіпотеза, заснована на ідеї Канта іЛапласа про первинний розплавлений стан Землі. Як стверджували прихильники цієїгіпотези, земна кора утворилася в результаті остигання планети. При остиганніЗемля зменшувалася в об'ємі, що призводило до «зморщування» земноїкори — утворення на ній складок. Виступи стали материками, а западини —океанічним дном.
На початку XX ст. німецький вчений А. Вегенєр розробивгіпотезу дрейфу материків. За цією гіпотезою на Землі був єдиний материк —Пангея. У мезозої він розколовся на Лавразію та Гондвану, а потім — на окреміматерики. Материки переміщувалися в різні боки (тобто відбувався їхній дрейф),що призвело до утворення океанів.
Зараз розроблена теорія тектоніки літосферних плит. Згідно знею, літосфера Землі розколота на окремі блоки (плити), що переміщуються порозплавленому шару мантії — астеносфері. Ряд чинників (теплова конвекція,гравітаційна диференціація речовини, обертання Землі та ін.) призводять.доруху мантійної речовини, а ці рухи викликають переміщення літосферних плит —їхню конвергенцію (зближення при зустрічному прямуванні), дивиргенцію(розходження у різні сторони) або ковзання однієї плити відносно другої. Урезультаті на поверхні Землі виникають різноманітні форми рельєфу — гори,острівні дуги, рифтові хребти, жолоби та ін.
Відмінність гір і рівнин за висотою над рівнем моря,походженням, віком. Зміни рельєфу під впливом зовнішніх і внутрішніх сил Землі
Основні форми рельєфу суходолу — рівнини та гори. Рівнини —великі ділянки земної поверхні з малими (до 200 м) перевищуваннями міжсусідніми точками і незначними ухилами. За висотою над рівнем моря рівниниподіляються на:
— низовини — з абсолютними відмітками до 200 м (Амазонська,Захід но-Сибірська, Причорноморська та ін.);
— височини — з відмітками від 200 до 500 м(Середньоросійська, Подільська, Придніпровська тощо);
— плоскогір'я — з відмітками вище 500 м (Середньосибірське,Східно-Африканське та ін.).
За походженням рівнини поділяють на первинні і вторинні. Допервинних належать морські рівнини — колишні ділянки морського дна, що сталисуходолом внаслідок повільних зведень земної кори (Причорноморська,Західносибірська низовини та ін.). До вторинних рівнин відносять:водно-льодовикові рівнини (Поліська низовина); алювіальні рівнини, складенірічковими наносами (Амазонська, Придніпровська низовини); денудаційні рівнини,що виникли на місці зруйнованих гір (Казахський дрібносопковик).
Вік рівнин різний. Деяким денудаційним рівнинам понад 3 млрд.років (Захід Австралії), тоді як морські рівнини мають вік в декілька мільйонівроків, а льодовикові — кілька десятків тисяч років.
Гори — ділянки земної кори, які високо підняті наднавколишньою місцевістю і мають сильно розчленований рельєф.
За висотою над рівнем моря розрізняють гори низькі(абсолютною висотою до 1000 м), середні (від 1000 до 2000 м) і високі (вище2000 м).
За віком розрізняють молоді гори, що виникли в епохуальпійської складчастості кайнозойської ери і продовжують формуватися (Гімалаї,Альпи та ін.), і старі гори — раніших епох складчастості (байкальської,каледонської, герцинської), що припадають на палеозойську еру. Старі гори — Скандинавські, Урал,Тянь-Шань та ін. Старі гори є відродженими.
За походженням гори поділяються на тектонічні й вулканічні.Тектонічні за своєю структурою підрозділяються на складчасті іскладчасто-брилові. Складчаста структура характерна для молодих гір, складчасто-брилова— для старих (відроджених) гір. Вулканічні гори (Кіліманджаро, Ельбрус та ін.)виникають у зв'язку з процесами магматизму при багаторазових виливах лави. є рельєф суходолу. Тут також є рівнини — шельф (на глибині до200 м), улоговини (на глибинах 4000-6000 м); гори у вигляді підводних хребтів(Менделєєва, Ломоносова), гайотів — піднять з плоскими вершинами, підводнихвулканів./>2.2 Зональність материків
На розміщення природних зон впливають висота місцевості,близькість морів та океанів, наявність теплих і холодних течій, інші причини.Клімат формується під дією трьох кліматотворних чинників: 1) географічногоположення території (визначається географічною широтою місцевості), від якогозалежить кут падіння сонячних променів, а відповідно неоднаково нагріваєтьсяповерхня Землі; 2) переміщення повітряних мас над суходолом і морем (вологеповітря з моря приносить багато опадів, а з суходолу рухається сухе повітря);3) характеру підстилаючої поверхні (гори затримують повітря з океану, на кліматморських узбереж впливають морські течії, від висоти над рівнем моря залежитьтемпература повітря).
У червні — серпні сонячні промені більше освітлюють північнупівкулю. Там літо. На паралелі 23°30' пн. ш. 22 червня найвищі температури, бокут падіння сонячних променів тут у цей день дорівнює 90°. Паралель 23°30'називають Північним тропіком, а 22 червня — днем літнього сонцестояння. Цієїдоби в північній півкулі найдовший день (у Києві 16 год. 30 хв.) і найкоротшаніч. На північ від паралелі 66°30' пн. ш. Сонце взагалі не заходить загоризонт, хоча кут падіння сонячних променів невеликий. Тут полярний день. Цюпаралель назвали Північним полярним колом. На північ від неї тривалістьполярної ночі збільшується: від однієї доби на Північному полярному колі домайже півроку — в районі полюса.
У цю пору в південній півкулі зима. А на південь від паралелі66°30' пд. ш. (Південного полярного кола) Сонце не з'являється над горизонтом.Там полярна ніч.
Минає півроку. Земля робить навколо Сонця півоберта. Йогопромені більше освітлюють південну півкулю. У грудні — лютому тут літо. 22грудня — день літнього сонцестояння. На південь від Полярного кола — полярнийдень. У південній півкулі — це найдовший день. У цей день найжаркіше на 23°30'пд. ш. — Південному тропіку, де Сонце стоїть у зеніті. У північній півкулі вцей час — день зимового сонцестояння і найдовша ніч (у Києві 15 год. 40 хв.), аза полярним колом — полярна ніч.
У проміжку між зимовим і літнім сонцестоянням, а саме 21березня, Земля займає таке положення щодо Сонця, коли сонячні промені однаковоосвітлюють північну і південну півкулі. На всій земній кулі, крім полюсів, деньдорівнює ночі. Його називають днем весняного рівнодення. Подібне положенняЗемлі щодо Сонця буває і між літнім та зимовим сонцестоянням — 23 вересня. Цедень осіннього рівнодення. Отже, лінії тропіків на карті та глобусі показуютьшироти, в межах яких Сонце протягом року буває у зеніті. Полярні кола обмежуютьтериторії полярного дня і полярної ночі.
Лінії тропіків і полярних кіл — це межі теплових поясів,території яких відрізняються величиною кута падіння сонячних променів наповерхню, тривалістю освітленості і температурою повітря.
Якби клімат залежав тільки від кута падіння сонячнихпроменів, то на одній широті температура повітря була б однакова. Кількістьсонячного тепла не пояснює причин розподілу температур і опадів на однійшироті. Париж, Київ, Караганда, Южно-Сахалінськ (острів Сахалін) лежать майжена одній паралелі, але в їхньому кліматі великі відмінності.
Оскільки океан нагрівається і охолоджується повільніше, ніжсуходіл, у помірних широтах повітря над ними різної температури: взимку — вищанад океаном, улітку — над суходолом. Тому з віддаленням від Атлантичного океанузима холодніша, а літо жаркіше, зростають річні амплітуди температур, а такожзменшується річна кількість опадів.
Клімат з теплою зимою, прохолодним літом, невеликою річноюамплітудою коливань температур і великою кількістю опадів називають морським.
Континентальний клімат — з холодною зимою, жарким літом, зменшою порівняно з морським кількістю опадів, яка спадає з віддаленням відморя. Такий тип клімату характерний для місць, що знаходяться у глибиніконтинентів. Розрізняють помірно континентальний клімат (Київ і майже всяУкраїна), континентальний (північ Казахстану), різко континентальний (більшачастина Сибіру).
Океанічні течії та рельєф суходолу суттєво порушуютьзакономірності розподілу температур та опадів на континенті. Теплі течіїзігрівають повітря узбережжя. Наприклад, на півдні Скандинавського півострова,біля берегів якого протікає тепла Північно-Атлантична течія, ростуть мішаніліси, а південь острова Гренландія, що лежить приблизно на тих же широтах,вкритий льодом. Повітря, що утворилося над водами теплих течій, рухаючись зокеану на суходіл, приносить у прибережні частини материка багато опадів.
Холодні течії різко знижують кількість опадів. У тих частинахсуходолу, де біля берегів протікають холодні течії, звичайно, утворюютьсяпустелі. Охолоджене над течіями повітря, просуваючись углиб материка, неутворює хмар. Опади в таких районах — велика рідкість.
На клімат впливають гірські хребти і висота місця над рівнемморя. Гірські хребти затримують повітряні маси. Наприклад, Кримські гори непропускають взимку холодне повітря з північних широт. Тому на південному березіКриму морозів майже не буває. Відомо, що з висотою температура повітрязнижується. У місцях, розташованих високо над рівнем моря, клімат холодніший.Там коротке літо, довша зима. На вершині гори Кіліманджаро в Африці, яказнаходиться неподалік від екватора, протягом усього року лежить сніг.
Рівнини, навпаки, пропускають повітряні маси на тисячікілометрів. Цим пояснюється похолодання на території нашої країни, коли дмутьпівнічні вітри.
Кліматичні пояси. Клімат Землі різноманітний і закономірно змінюється зширотою, тобто зонально. Відтак на планеті є кліматичні пояси — широтні смуги,у кожної з яких порівняно однорідний клімат. Усього в обох півкулях налічується13 кліматичних поясів. їхні межі визначаються двома чинниками: кількістюсонячної радіації та панівними повітряними масами.
Є основні і перехідні пояси. В основних поясах упродовж рокудомінує один зональний тип повітряних мас. До основних поясів належатьекваторіальний, тропічний, помірний, арктичний та антарктичний. У перехіднихкліматичних поясах, які називаються субпоясами (в латинській «суб» — «під»,тобто під основними), немає постійних повітряних мас. Зональні повітряні масизмінюються тут за сезонами, надходячи із сусідніх основних поясів. Водночасповітряні маси пересуваються слідом за Сонцем. Наприклад, коли в північнійпівкулі тепла пора року (березень — вересень), усі повітряні маси Землізміщуються на північ, коли холодна (вересень — березень), — навпаки, напівдень.
Типи клімату. Під типом клімату розуміють сталу сукупність кліматичнихпоказників, характерних для певного періоду часу і певної території. Такимипоказниками є: а) кількість сонячної радіації; б) середня температуранайтеплішого та найхолоднішого місяців, річна амплітуда коливання температур;в) переважаючі повітряні маси; г) середньорічна кількість опадів та режим їхвипадання.
Екваторіальний, антарктичний та арктичний кліматичні поясимають лише один тип клімату, оскільки характеризуються сталими впродовж рокуповітряними масами. Так, дуже вологе жарке екваторіальне повітря майже незмінює своїх властивостей упродовж року й однакове над океаном і материком.Клімат льодових просторів.
Антарктиди цілорічно формується під впливом сухого іморозного антарктичного повітря. Арктичне повітря, хоча й формується надпросторами океану, також сухе й холодне.
У тропічному, помірному поясах та у всіх кліматичних субпоясаху зв'язку з чергуванням суходолу та океану визначають ще й кліматичні області.Кожна з них має свій тип клімату.
Екваторіальний кліматичний пояс. На екваторі, де Сонце двічі на рікбуває у зеніті, впродовж року — високі температури повітря (плюс 26—28 °С).Річна амплітуда мала, приблизно 2—3 °С. Тут переважають вологі екваторіальніповітряні маси. Щоденні зливи складають велику річну кількість опадів — близько2000—3000 мм. Вони йдуть рівномірно протягом року.
Тропічні пояси. Над тропічними широтами Сонце теж буває в зеніті. Сухістьтропічних повітряних мас, які переважають у цьому поясі, спричиняє високупрозорість атмосфери. Велика кількість сонячної радіації зумовлює тут дужевисокі температури повітря. Пересічна температура найтеплішого місяця +30 °С,найхолоднішого — плюс 15—16 °С. Влітку над суходолом температура повітря можедосягати найвищого значення на земній кулі — близько +60 °С, але взимку навітьу тропічних пустелях поверхня дуже швидко охолоджується. Тому, наприклад, уСахарі на нагір'ях випадає сніг.
Залежно від кількості опадів у тропічному поясі спостерігаютьрізкі кліматичні контрасти. На заході та у внутрішніх районах материківформується область тропічного пустельного типу клімату. На територіях з такимтипом клімату внаслідок переважаючих низхідних рухів повітря випадає за рікменш ніж 100 мм опадів. На сході тропічних поясів материків — область вологоготропічного типу клімату. Тут панують морські тропічні повітряні маси, щонадходять з пасатами з океанів. Завдяки цьому на східних узбережжях, зокрема вгорах, може випадати впродовж року кілька тисяч міліметрів опадів.
Помірні пояси. У помірних широтах кількість сонячної радіації коливаєтьсязалежно від прозорості атмосфери. Тут упродовж року переважають помірніповітряні маси. У системі західного перенесення повітря над величезнимипросторами безперервно проходять циклони та антициклони. У помірних поясахяскраво виражені пори року.
Помірному поясу властиві суттєві кліматичні відмінності,зумовлені характером підстильної поверхні й особливостями циркуляції повітрянихмас. Тут визначають кілька кліматичних областей з відповідними типами клімату.
Область морського типу клімату формується над океанічнимипросторами та на західних окраїнах материків. Для цієї області характернівелика кількість опадів (понад 1000 мм) і мала річна амплітуда температур.Океан згладжує коливання температури. Літо цього типу клімату прохолодне, зима— м'яка.
Внутрішні райони материків, віддалені від океану, знаходятьсяв області континентального клімату. Для цієї області характерна мала кількістьопадів і значна річна амплітуда коливання температури. У районах з різко континентальнимпомірним кліматом, наприклад у Сибіру, різниця між літніми і зимовимитемпературами становить близько 100 °С (+40 °С влітку, -60 °С узимку).
Область помірно континентального клімату властива длятериторії України. Розглянемо, наприклад, клімат Києва. Тут усе помірне:середня температура січня -7 °С, червня +19 °С, кількість опадів — 660 мм зарік.
Дуже своєрідний клімат на східних окраїнах материків упомірному поясі. Тут формується область мусонного типу клімату. Для ньогохарактерне щорічне чергування двох сезонів — теплого вологого та холодногосухого. На вологий з рясними дощами (літній) сезон припадає в десятки разівбільше опадів, ніж на сухий. Наприклад, на тихоокеанському узбережжі Росії іпівнічно-східного Китаю влітку подекуди випадає до 95% річної кількості опадів.Середня липнева температура перевищує +20 °С, взимку — опускається нижче-20 °С.
В арктичному та антарктичному поясах подібні кліматичні умови. Кількістьсонячної радіації дуже велика в полярний день, проте через високе альбедо в цихпоясах домінують холодні та сухі арктичні або антарктичні повітряні маси.Температури впродовж року переважно мінусові. Опадів буває менш ніж 200 мм нарік.
Зона арктичних пустель. У навколо-полюсному просторі постійнохолодна погода. Дуже низькі температури протягом усього року унеможливлюютьрозвиток рослинності. Лише мохи та лишайники влітку з'являються невеликимиділянками на островах Північного Льодовитого океану та частково на узбережжі.Тварини живляться організмами, що мешкають у водах Океану. Чайки різних видів,полярні сови, білі ведмеді, тюлені, песці — основні тварини арктичних пустель.Поступово на південь ця зона переходить у зону тундри.
Тундра займає величезні простори, вкриті болотами, що утворилися на поверхнібагаторічної мерзлоти. Тундрова рослинність з'являється здебільшого в північнійпівкулі на узбережжі та островах Північного Льодовитого океану і високо вгорах. У південній півкулі її майже немає, оскільки тут немає для неївідповідних умов. Основна ознака зони — безлісся. Тут ростуть лишайники,карликові дерева, що стеляться по землі (карликова береза та полярна верба).Влітку багато ягід (журавлина, морошка, брусниця). Восени багато грибів.
Тундрові куріпки, полярні сови, дрібні гризуни — лемінги,великі північні олені, песці і полярні вовки населяють цю територію протягомусього року. Взимку тундра перетворюється на білу пустелю. Травоїдні твариниживляться рослинністю, що зберігається під сніговим покривом, хижаки —травоїдними тваринами.
Улітку багато перелітних птахів (качок, гусей, чайок)живиться рибою і утворює на крутих морських скелях колонії — «пташинібазари».
Поступово на південь тундра переходить у лісотундру. Тут ужез'являються дерева (берези, ялини, модрини). Лісотундра змінюється тайгою тазоною мішаних лісів.
Тайга та мішані ліси. Опади, більші, ніж у тундрі,температура зими та літа сприяють поширенню порівняно багатої деревноїрослинності. Тут ростуть хвойні (ялина, модрина), на південь — листяні (береза,осика) дерева. У підліску — трав'яниста і чагарникова рослинність. Багатийтваринний світ. Сотні видів Птахів, найбільші з яких глухарі та тетереви.З-поміж гризунів — зайці, білки, миші тощо. З копитних травоїдних тварин тутживуть олені, козулі, лосі, з хижаків — рись, вовк, ведмідь, соболь, куниця.Людина дуже змінила природу тайни: вирубала великі площі лісів, знищує птахів,тварин, будує міста й дороги.
Мішані ліси займають північну частину України, майже дошироти Києва.
Степи простяглися вузькою смугою через усю територію Євразії й ПівнічноїАмерики на південь від лісів. Поширені на півдні України. Влітку клімат у степужаркий і сухий. Взимку випадає мало снігу. Рослинність у степу трав'яниста,оскільки для розвитку дерев не вистачає вологи. Незайманий людиною степособливо красивий навесні. Яскраві плями ірисів і тюльпанів, маків, дикихпівоній та інших квітів перетворюють степ у яскравий різнобарвний килим. Досередини літа рослинність висихає, стає бурою. Степи мають най-родючіші ґрунти— чорноземи. Нині степи розорані. Природна рослинність і тваринний світзбереглися лише в заповідниках.
Пустелі. З усіх природних зон у пустелі клімат найпосушливіший і найжаркіший.Температура влітку досягає 50 °С, а поверхня в деяких місцях (пустеля Сахара)розжарюється до 80 °С. Вологи не вистачає, суцільного рослинного покриву немає.Рослини пристосувалися до таких умов. У них глибоке коріння і тонке, схоже наголки листя (щоб менше випаровувалось вологи). З плазунів тут живуть змії таящірки, гризунів — тушканчики. Від пекучих променів Сонця вони рятуються вглибоких норах, на поверхню виходять уночі. Птахів мало.
Савани. Чим ближче до екватора, тим більше дощів. У зоні саван вони випадаютьулітку. У цей час високі трави суцільно вкривають поверхню. Деякі з них,наприклад, слонова трава, досягають висоти 5 м. Окремими групами дерев ростутьзонтичні акації, окремими деревами — баобаби. У сухий сезон (взимку) більшістьдерев скидає листя, висихають трави.
У саванах живе багато великих копитних тварин, таких, якзебри, антилопи, жирафи, буйволи, носороги, слони. З хижаків — леви, гепарди,гієни.
Людина значно змінила природу саван. Дикі тварини позбавляютьсясвоїх звичних місць проживання. Незаймана природа зберігається в заповідниках інаціональних парках.
Вологі екваторіальні ліси. По обидва боки від екватора, деклімат вологий і жаркий, — зона вологих екваторіальних лісів. Тисячі порідрізних дерев, переплетених ліанами, утворюють непрохідні хащі. Через густурослинність в екваторіальному лісі постійні сутінки. На кілометрі площі рідкоможна знайти два однакових дерева.
Тут постійне літо. Тому на одній гілці можна одночаснопобачити і цвітіння, і плоди. У тварини і птахів цих лісів постійна їжа.Більшість тварин живе на верхівках дерев, де багато сонця.
Від мавпи, папуг, інших птахів постійний гамір у верхнійЧастині лісу, що сягає 80 м над поверхнею землі. Внизу тихо, темно, сиро, ілише іноді промайне плямисте тіло ягуара або іншого хижака. У водоймах єкрокодили, бегемоти та інші тварини.
Вологі екваторіальні ліси — це легені нашої планети, оскількивони виділяють багато кисню в атмосферу. Їхнє збереження — завдання всьоголюдства.
Отже континент належить до макроекосистеми, має кількаприродних зон, для яких характерний певні кліматичні умови та специфічнстьвидового різноманіття.
/>Розділ 3. Світовий океан якмакроекосистема/>3.1 Структура Світового океану
Світовий океан — безперервна водна оболонка земної кори (океаносфера), щооточує материки. Він становить 70,8% (361 млн. км2) земної поверхні,у ньому зосереджено 96,5% (1370 млн. км3) усіх вод планети. Залежновід будови дна, обрисів материкових берегів, руху вод структура Світовогоокеану складається з океанів, морів, заток і проток [1].
Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками.Світовий океан поділяють на 4 океани: Тихий (площа 178,7 млн. км2,об'єм води 710 млн. км3, пересічна глибина 3984 м), Атлантичний(91,6; 330; 3602), Індійський (76,2; 283; 3736), Північний Льодовитий (14,7; 18;1220). Межі океанів проводять по материках та островах, а у водних просторах —по меридіанах мисів: мис Горн (о. Вогняна Земля) між Тихим і Атлантичним, мисГолковий між Атлантичним та Індійським, мис Південний (о. Тасманія) міжІндійським і Тихим. Межі Північного Льодовитого океану з Атлантичним — підводніпідвищення північніше Північного полярного кола, Тихого — Берінгова протока.Окремі дослідники називають п'ятий — Південний океан, до якого включають водипівденної півкулі між Антарктидою і південними закінченнями материків ПівденноїАмерики, Африки та Австралії. Але на міжнародному гідрографічному конгресі вМонако в 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан усамостійний. Одночасно там же був «ліквідований» Північний Льодовитийокеан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Та невсі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах ПівнічнийЛьодовитий океан фігурує як самостійний, а також на деяких картах відновленоназву Південного океану.
Море — частина Світового океану, що відокремлена від нього суходолом,підводним підвищенням або островами і має своєрідний гідрометеорологічнийрежим. За ступенем відокремлення і режимом є внутрішні моря — це ті, щознаходяться глибоко в суходолі і сполучаються з океаном однією або кількомапротоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, щонедалеко в суходолі і відділяються від океану островами, півостровами інерівностями дна, як-от Берингове. До міжострівних морів належать Яванське,Сулавесі та ін. Усього на планеті налічується до 60 морів. Вони займаютьблизько 60% площі Світового океану.
Затока — частина акваторії моря (або океану), що заглиблюється всуходіл і має вільний водообмін з основним водним басейном. За походженням розрізняютьокеанічці і морські затоки, за формою — воронкоподібні, витягнуті, розгалужені,за властивостями вод — опріснені, солонуваті, солоні, за глибиною — мілководніі глибоководні. Наприклад, Одеська, Біскайська, Бенгальська затоки.
Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянкисуходолу і з'єднує суміжні водні басейни або їхні частини. Наприклад,Керченська протока сполучає Азовське і Чорне моря./>3.2 Екологічна зональність Світового океану
Світовий океан є складною структурно-функціональною системоюіз специфічною геологічною і геоморфологічною будовою, геохімічними,фізико-хімічними і біологічними процесами, які протікають у товщі води і доннихвідкладеннях. Він відрізняється від континентальних водойм особливим характеромобміну речовин і потоку енергії. Це стосується як океаносфери (водних масокеану), так і її взаємодії з атмосферою і дном.
У структурі Світового океану і морів розрізняють три основнічастини: прибережне мілководдя (материкову відмілину), перехідну зону відприбережної відмілини до великих глибин океану (материковий схил) та основнуглибоководну частину (океанічне ложе).
Океани і моря по вертикалі і горизонталі розділяються наокремі зони. Прилегла до морського дна зона називається бенталь, а товщаводи — пелагіаль. Найбільше екологічне і господарське значення маєприбережна зона або літораль. До літоралі належить прибережна частинамілководдя, яка поширюється в глибину моря до переходу в материковий схилприблизно на глибині 150—200 м. Саме тому двохсотметрову ізобату вважають межеюматерикової відмілини. її ширина в середньому досягає 70 км, а її площа по всійакваторії, з урахуванням морів, становить близько 7,6 % площі Світового океану.
Літоральну зону розділяють на: а) супралітораль —прибережну смугу, яка заливається водою під час високих припливів та хвильовогозабризкування; б) власне літораль (евлітораль), або припливно-відпливнусмугу берега; в) мілководдя, або сублітораль, що є нижньою межеюліторалі і входить у глибину моря. Вона окреслюється поширенням фотосинтезуючихдонних рослин.
Товща води, що вкриває материкову відмілину, називається епіпелагіаль.Материковий схил (батіаль), який інколи називають підводним цоколемконтинентів, бере свій початок у тій частині дна, яка круто змінює кут нахилу ірізко заглиблюється в океан (море) до переходу в ложе, або абісаль. Такийзлам відбувається на глибинах близько 3 км. Абісаль на глибині 6—7 кмпереходить в ультраабісаль (рис. 1) [4].
Окрему екологічну зону становлять донні відкладення морів іокеанів, що формуються протягом тисячоліть або цілих геологічних періодів яквнаслідок процесів, що протікають у земній корі, так і внаслідок відмираннявеликих мас водяних організмів, які осідають на дно у вигляді «дощу трупів».У різні геологічні періоди формувалися різні типи донних відкладень, серед нихнайважливіші — глобігериновий, птероподовий, діатомовий мули та червона глина,різновидністю якої є радіолярієвий мул. Усі ці відкладення суцільним шаромукривають дно морів і океанів. Глобігериновий мул містить до 64 %кальцієвмісних організмів, які на 53 % складаються з вапняних черепашоккорененіжок Globigerina. Він займає більше половини площі днаАтлантичного та Індійського океанів. Птероподовий мул відрізняється наявністючерепашок крилоногих та кіленогих молюсків, що містять до 79 % кальцію.Діатомовий мул у більшій своїй частині складається з кремнієвмісних панцирівдіатомових водоростей (41 %), а кальцієвмісні організми становлять лише 22 %.Такий мул широкою смугою лежить уздовж усіх берегів Антарктиди та в північнійчастині Тихого океану. В червоній глині органічних решток небагато, але врадіолярієвому мулі кремнієвмісні скелети радіолярій становлять не менше 80 %.У Чорному морі донні відкладення шельфової зони формуються, головним чином, здвостулкових молюсків мідіїй (Mytilus galloprovincialis) та модіоли (Modiolaphaseolina).
/>
Рис. 1. Екологічні зони Світового океану
Пелагіаль (Pelagos — відкрите море) — це товща води морів чи океанів, яка єсередовищем для водяних організмів, не пов'язаних з донним життям. Її межапростягається від літоралі до самих найглибших точок Світового океану.
У свою чергу пелагіаль поділяється на три зони. Це епіпелагіаль(глибини 0—200 м), батіпелагіаль, або товща води над материковимсхилом, та абісопелагіаль — товща води над океанічним ложем [8].
Епіпелагіаль — найпродуктивніша зона морськихекосистем. В її верхній частині найбільш інтенсивно протікають біологічніпроцеси (фотосинтез автотрофних організмів (фітопланктону) і утворюєтьсяпервинна органічна продукція, яка використовується тваринними організмами, щоживуть у батіпелагіалі, абісопелагіалі і бенталі та існують за рахунокорганічної речовини, яка надходить з епіпелагіалі — безпосередньо або черезтрофічні ланцюги. Проте на глибині 2,5—3 км, біля підземних термальних вод,органічні речовини можуть утворюватись в результаті хемосинтезу хемоавтотрофнихбактерій.
На поверхні морів формується тонка плівка (від 0,1 до 1 см),в якій зосереджена більшість біогенних елементів. У цій поверхневій плівціконцентруються аліфатичні спирти, білки, жирні кислоти, полісахариди та іншіорганічні речовини. У ній активно розвиваються різні форми життя. Поверхневий(1 см) шар води поглинає до 20 % падаючої сонячної радіації. У шарі завтовшки 5см — 40 %, а в наступних 10 см — 50 % сумарної радіації. Це й визначає найбільшвисоку біологічну продуктивність поверхневого шару морської води. Поверхневийшар завтовшки 5 см розглядається як мікро-екосистема Світового океану. Вінвиділений Ю. П. Зайцевим у нейсталь, а організми, що живуть у цій зоні,називають нейстоном.
Поділ Світового океану на зони має принципове значення дляекологічної оцінки процесів, які відбуваються у ньому. Як вказував В. І.Вернадський, Світовий океан з діючими в ньому складними процесами рівноваги неізольований у земній корі. Його речовина перебуває у найтіснішому обміні затмосферою і сушею, і цей обмін має надзвичайне значення не тільки для хіміїморя, але й для хімії всієї земної кори.
З екологічної точки зору Світовий океан є надзвичайноскладною екосистемою, яка визначається тісним взаємовпливом фізичних, хімічнихі біологічних процесів. Вічний рух водних мас, що зумовлює їх перемішування, тасистема течій є визначальними чинниками у функціонуванні океану як єдиноївелетенської екосистеми. Якщо врахувати, що він займає 70,8 % земної поверхні ів ньому зосереджено 96,4 % усієї земної води, яка постійно знаходиться удинамічному русі, то стане зрозумілим вплив океану на атмосферні явища ібіосферу в цілому. Великомасштабні циркуляційні процеси в екосистемі океануформують своєрідний хімічний, гідрологічний і гідробіологічний режими йогоокремих зон. Для кожної з них характерні певні умови, до яких пристосовуютьсяморські організми. Циркуляція водних мас визначає розподіл завислих ірозчинених речовин абіотичного і біотичного походження як по акваторії, так іпо глибині морів і океанів.
Під водною масоюрозуміють не всю воду океану, а лишепевний відносно невеликий її об'єм, що формується у конкретному районіСвітового океану. Водні маси характеризуються особливостями їх формування вконкретних фізико-географічних умовах, для певного простору і часу. Водні масине поширюються на всю акваторію і не змішуються повністю з сусідніми водами. Наперший погляд, це здається неможливим в умовах океану. Коли ж врахувати, що вокеані існують зони з досить неоднорідною щільністю води, які формуютьсявнаслідок температурної і сольової різниці, і що це різко обмежує турбулентнийобмін через такі абіотичні кордони, то стане зрозумілою можливість існуваннясеред просторів океану окремих водних мас. їх формування пов'язане зкліматичними та фізико-географічними умовами певних морських районів. У межахвеликої водної маси можуть формуватись водні маси не лише первинного, але йдругого, третього та наступних порядків. Вони займають менші площі і їхвластивості не так різко відрізняються між собою. Зазвичай, первинні водні масиприурочені до певних кліматичних районів океану, а вторинні утворюються настику двох сусідніх первинних або в районах проникнення в океан водних мас ізприлеглих морів. Циркуляційні води, які при цьому формуються, швидшеоновлюються, їх властивості не такі сталі, як первинних водних мас. Загальнациркуляція водних мас у Світовому океані здійснюється внаслідок вітровоїнапруги на поверхні води, нерівномірного розподілу атмосферного тиску татемпературного режиму окремих його зон. Ці фактори, а також віддаленість відберегів та морських глибин створюють найбільш сприятливі умови для розвиткужиття (біологічної продуктивності) в шельфовій зоні морів і океанів. І недивно, що між окремими державами часто виникають суперечності щодоприналежності цих зон. Згідно з Женевською Конвенцією 1958 p., прийнятою першою конференцією ООН зморського права, шельф визначено як поверхню і надра морського дна підводнихрайонів, які прилягають до берега, але знаходяться поза зоною територіальнихвод, до глибин 200 м, або за цією ж відстанню до того місця, до якого глибинатаких вод дає змогу вести розробку природних ресурсів цих районів. Аналогічневизначення може бути застосоване до островів, незалежно від того, якій державівони належать.
На шельфі океанів і морів добувають мільйони тон нафти,мільярди кубометрів природного газу та інших корисних копалин. Правовий статусморських прибережних територій регулюється Конвенцією Організації Об'єднанихнацій з морського права (1982 p.). Виділяють такі зониконтинентального шельфу: внутрішні води (морські лимани, заливи, лагуни),територіальні води країни, що охоплюють прибережну смугу шириною 12 морськихмиль, прилеглу зону, яка відміряється від прибережної лінії територіальних воду глиб океану (моря) на 24 морські милі, та економічну зону шириною до 200морських миль в сторону відкритого моря (одна морська миля відповідає 1,85 км)(рис. 2) [5]. У межах цих зонзакріплюється правовий статус прибережних держав.
Територіальні води знаходяться під повним суверенітетомприбережної держави, прилегла зона контролюється нею з метою запобігання порушеньмитних, імміграційних, санітарних, екологічних законів і правил, які діють натериторії країни і її територіальних водах.
/>
Рис. 2. Територіальний поділ континентального шельфу Світовогоокеану
Двохсотмильна економічна зона не входить до складутериторіальних вод прибережної країни і не підпорядкована верховенству їїзаконів. їй надано особливий міжнародно-правовий статус, згідно з яким її праваі юрисдикція (як і інших країн) регулюються відповідними положеннями КонвенціїООН з морського права. В межах цієї зони можуть проводитись геологічні пошуковіроботи на морському дні та в його надрах, розробка природних ресурсів,видобуток електроенергії шляхом використання морських течій, вітру тощо. На ційтериторії можуть створюватись штучні острови, споруди і установки, проводитисьнаукові дослідження, в тому числі спрямовані на захист і збереження морськогосередовища. У зв'язку з господарським використанням континентального шельфуіснує постійна загроза різкого погіршення екологічної ситуації в таких зонах.
Південні кордониУкраїни омивають води Чорного і Азовського морів, які разом із Середземнимморем утворюють послідовний ланцюг водойм, об'єднаних протоками. На склад івластивості води, рослинний і тваринний світ цих морів істотно впливаєпрісноводний стік річок, які в них впадають. Значною мірою це визначає їхбіологічну продуктивність — найвищу в Азовському морі, дещо меншу у Чорному інайменшу в Середземному.
/>3.3 Функціонування та стійкість океанічної макросистеми
Життя в океані залежить від умов середовища, з яких доситьважливими є гідрометеорологічні фактори. Проникнення світла в товщу водипов'язане з її прозорістю, а від цього залежить життєдіяльність рослиннихорганізмів. Для життя рослин необхідні також деякі поживні солі — сполукиазоту, фосфору і калію, які містяться у морській воді в малій кількості. Цісолі надходять у поверхневі шари океану частково з береговим стоком, алеголовна маса їх піднімається на поверхню разом з глибинними водами в результатіосінньо-зимової конвекції і турбулентних рухів у гідросфері.
В той же час життєдіяльність живих організмів дуже впливає нафізико-хімічні властивості води океанів і морів. Ці організми поглинають іморської води велику кількість діоксиду вуглецю, кальцію, кремнію, яківитрачаються на побудову їхніх скелетів.
Живі організми Світового океану поділяються на три великігрупи планктон, нектон і бентос.
Планктон — це одноклітинні водорості (фітопланктон),одноклітинні або дрібні багатоклітинні тварини-інфузорії, дрібні ракоподібні(зоо планктон) [5].
Із 33 класів рослин, відомих на земній кулі, у Світовомуокеані живуть 5 класів, а ще 10 класів живуть як у морських, так і в пріснихводах. Серед морських рослин основна роль належить одноклітинним. Збагатоклітинних рослин в океані поширені великі за розмірами ламінарії (морськакапуста), фукуси, саргасуми, нереоцистуси, лесонії. Бурі водорості переважаютьу помірних і холодних морях.
Тваринні організми, що живуть на Землі, поділяться на 11типів і 65 класів. Більшість із них є корінними жителями моря. Тільки 8 класівживуть виключно на суші.
З найпростіших тваринних організмів найпоширенішікорененіжки, форамініфери та радіолярії. Серед багатоклітинних організмівнайчисленнішими є молюски (більше 62000 видів). З двостулкових молюсківпромислове значення мають устриці, морські гребінці та мідії. У теплих водахдосить поширені головоногі молюски, представлені кальмарами, каракатицями,восьминогами, аргонавтами. Широко представлений клас ракоподібних (до 20000видів), до яких належать і краби.
До вищих хордових належать риби. Найбільшою рибою в океані єкитова акула (довжина її — 16 м). Довжина акулоподібного ската — 15 м, маса — 2т. В цілому, в Світовому океані налічується 16000 видів риб.
З класу ссавців в океані зустрічаються китоподібні іластоногі. Кити поділяються на вусатих (беззубих), які живляться зоопланктоном(переважно ракоподібними) і дрібною рибою (гренландський кит, синій кит,фінвал, сейвал), і зубастих (кашалот). До зубастих китів належать дельфіни, втому числі білуха і касатка. Кити, які живляться планктоном, досягаютьгігантських розмірів, деякі з них мають довжину 34 м і масу 150 т. Це найбільшітварини на Землі. У водах високих і помірних широт поширені представники загонуластоногих: морський лев, тюлень, морж, морський котик.
Продукція (П) океану характеризує продуктивність групиорганізмів, біомаса (Б) — кількість живих організмів (за масою чи об'ємом) в 1 м*води (для планктону чи нектону) або ж в 1 м2 площі (для бентосу).П/Б — відношення продукції до біомаси — величина, що характеризує активнісі і.організмів. Під біологічними ресурсами океану розуміють потенціальнупродукцію корисних організмів, яка завжди більша можливого вилученнябіологічних продуктів. Ці ресурси необхідно знати, щоб вести промисел раціонально,не підриваючи продуктивної бази об'єктів промислу.
Загальний річний вилов морських організмів зараз становить90-92 млн.т. Промисли розподілені по Світовому океану нерівномірно: більше 60%його площі має дуже малу промислову цінність, подібну пустелям на суші. Головнупромислову цінність має область шельфу, на яку припадає біля 90% усієї добичі.
Продуктивність, якщо під нею розуміти отримання органічнихресурсів з одиниці поверхні Світового океану, в середньому дорівнює 184 кг/км2,на материковому схилі — 65, у відкритому океані — 7 і на шельфі — 2504 кг/кмг.
На думку вчених, можливе подальше збільшення вилову морськихорганізмів до 90-100 млн.т/рік. Але потрібно вживати й заходи по регулюванню іобмеженню промислу. Цього досягають шляхом укладення різних міжнароднихконвенцій.
Другий захід по обмеженню промислу — введення економічних зон— районів відкритого моря, які прилягають до територіальних вод держави, деостання має суверенні права на розвідку, розробку і збереження природнихресурсів (як живих, так і всіх інших), що знаходяться на дні, в його надрах і уводі.
Економічні зони завширшки 200 морських миль (1 морська милядорівнює 1852 м) встановили в себе вже понад 100 держав. Промисел у цих зонах інавіть дослідницькі роботи можна вести тільки за погодженням з державою —сувереном. Встановлення зон вимагає розвитку промислів у відкритому океані, аотже, й розширення океанологічних досліджень.
Світовий океан багатий і на корисні копалини, які ще слаборозвідані і які лише починають розробляти. Вони містяться в донних відкладах,підстилаючих породах, берегових розсипах.
У розсипах добувають титан, цирконій, золото, платину,срібло, цинк, алмази, фосфорити. Шахтним способом (з берега) добувають кам'яневугілля, залізні, мідні, нікелеві, ртутні руди. Особливо цінні залізомарганцевіруди.
Широке розповсюдження на дні моря мають нафтогазоносніродовища, з яких вже експлуатується 350, переважно на шельфі. Найбільші з нихзнаходяться в Перській затоці, Карібському морі (Венесуельська затока) іМексиканській затоці. Нині з дна моря добувається понад 20% загальної кількостінафти.
Енергетичні ресурси океану представлені енергією хвилювання,різницею температури води на різних горизонтах, енергією припливів. На практиціреально існують лише припливні електростанції (ПЕС). Перша така станція(потужністю 240000 кВт) була збудована в 1967 р. у Франції в гирлі р.Ранс, якавпадає в протоку Ла-Манш. У Росії працює дослідна ПЕС в губі Кислій наКольському півострові та розглядається питання будівництва ПЕС у гирлі р.Мезені в Пенжинській затоці.
Людина все більше впливає на природні ресурси океану,втручається і" його серидовище. І якщо раніше негативні наслідки цьоговтручання проявлялись лише в прибережних районах океану, то зараз вонивідчуваються і і у відкритих його частинах. Несприятливий вплив людини на океанполягає перш за все в забрудненні його вод і надто великому вилову промисловихморських організмів [5].
Головна небезпека для морських екосистем полягає взабрудненні вод нафтою. Щорічно в океан потрапляє не менше 10 млн. т нафти.Головне джерело цього забруднення — морський транспорт, промислові ікомунально-побутові стоки, які надходять із суші; витікання в результаті аварійпри добуванні нафти на морському дні. Великий громадський резонанс викликалааварія танкера «Амоко Кадіс» в 1978 р. біля берегів Бретані(Франція). Нафта, яка вилилась, утворила пляму розміром 50x7 км, нафтапотрапила на пляжі. Відома своїми негативними наслідками аварія на нафтовомуродовищі Екофіск (1975 р.) у Північному морі. Значної шкоди було завданоекосистемі Перської затоки в 1991 р. під час агресії Іраку проти Кувейту, колинафта з багатьох свердловин іракською стороною була спрямована в затоку.
Нафта, яка розливається по поверхні моря (1 т нафти можепокрити 12 км* морської поверхні), утворює плівку, яка утруднює газообмін водиз атмосферою.
Завдають шкоди морським організмам й інші забруднювальніречовини — отрутохімікати, детергенти, важкі метали тощо. Деякі рибинакопичують у собі отруйні речовини, що створює загрозу вже і для людини.
До величезних втрат морської фауни спричинивсянеконтрольований вилов промислових риб і деяких тварин. Майже повністю винищеніморські корови на Командорських островах, скоротилась чисельність китів.
Уникнутиглобальної загрози, яка нависла над океанами і морями в результатіантропогенного впливу, можна, лише уклавши міжнародні угоди про контроль заскиданням забруднювальних речовин, регулювання промислу морських організмів,заборону вилову деяких видів їх.
Отже, Світовий океан- водний простір земної кулі за межами суходолу, основне вмістилище гідросфери.Морська вода — сама поширена речовина на поверхні Землі, дуже складний хімічнийрозчин, в якому є близько 60 компонентів, причому співвідношення цихкомпонентів відрізняється дивовижною постійністю.
/>Висновки
1. Земнакора може бути материковою і океанічною. В структурі материків виділяють низинні,рівнинні та гірські території. Основні типи кліматів Землі змінюються зонально.Але неоднорідність земної поверхні, зокрема розподілу суходолу та океану,значною мірою впливає на формування клімату, зумовлюючи його різноманітність.
2. Природназона — один з великих природних комплексів Землі. Основними чинниками утворенняприродної зони є клімат і рельєф, тобто компоненти природного комплексу, відяких залежить формування і розвиток інших його компонентів (ґрунтів,рослинності, тваринного світу). Природні зони розміщуються на всій територіїсуходолу в певній послідовності від полюсів до екватора. їхній розподіл можнапростежити за картою природних зон світу. Природні зони змінюються в основномувід полюсів до екватора залежно від широти місцевості.
3. Світовийокеан є складною структурно-функціональною системою із специфічною геологічноюі геоморфологічною будовою, геохімічними, фізико-хімічними і біологічнимипроцесами, які протікають у товщі води і донних відкладеннях. Океани і моря повертикалі і горизонталі розділяються на окремі зони. Прилегла до морського дназона називається бенталь, а товща води — пелагіаль. Найбільшеекологічне і господарське значення має прибережна зона або літораль. Морськавода є середовищем, яке сприяє розвитку життя. Вчені вважають, що життя нанашій планеті почалось саме в океані. Води океанів і морів населені величезноюкількістю живих організмів, які характеризуються надзвичайною різноманітністю.
/>/>/>Списоквикористаної літератури
1) БілявськийГ.О. та інші. Основи екологічних знань: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. –336 с.
2) БойчукЮ.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. –Суми, 2002. – 284 с.
3) ГолубецьМ.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу«Екологія і охорона природи». К., 1990.
4) Злобін Ю.А. Основи екології. — К.: Лібра,1998. — 248 с.
5) Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посібник. – Суми:ВТД «Університетська книга», 2003. – 416 с.
6) Киселев В.Н.Основы экологии: Учеб. пособие. – Мн., 1998. – 367 с.
7) КондратюкЄ.М., Харкота Г.І. Словник-довідник з екології. К., 1987.
8) Кучерявий В.Л. Екологія. — Львів: Світ, 2000. — 500 с.
9) Кучерявий В.П.Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
10) Миркин Б.М.,Наумова Л.Т. Экология. — Уфа: Восточный университет, 1998. — 256 с.
11) Мусієнко М.М. та ін.Екологія: Тлумачний словник. – К.: Либідь, 2004. – 376 с.
12) М'якушко В.К., Вольвач В.Ф. Екологія.- К., 1984.
13) Новиков Г.А. Основи общей экологии. — Л., 1979.
14) Новиков Ю.Л. Экология, окружающая среда и человек. — М.: ФАИР, 1998. — 320 с.
15) Одум Ю. Экология. В 2 т., М., 1986.,Т 1,2.
16) Розанов С.Л.Общая экология. — СПб.: Лань, 2001. — 288 с.
17) Ситник К.М., БрайонА.В., ГородецкийА.В. Биосфера, экология, охрана природы. — К., 1980.
18) СтепановскихА.С. Экология. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 703 с.