Проблеми забруднення природногосередовища
Зміст
1. Характеристика екологічноїситуації місця проживання (м. Сарни)
2. Роль живої речовини в біосфері
3. Основні джерела антропогенногозабруднення довкілля
4. Характеристика новітніх галузейекології
5. Охорона екосистем. Національніпарки, заповідники, заказники, пам’ятки природи, екологічні стежки
Література
1. Характеристикаекологічної ситуації місця проживання (м. Сарни).
При суміщенніфакторів антропогенного навантаження, природи та урбанізації, пов’язаних зданими ландшафтами, були визначені ділянки комбінованого впливу на території.Найбільшою серед них є територія північного та центрального районів звключенням селищ поблизу Сарн. Всі ці території, в першу чергу, зазнаютьзбитків від таких факторів: урбанізації, залізничного та автомобільноготранспорту, розораності земель, промислового забруднення.
Пов’язавшиінформацію про підприємства їх технологію, сировину, продукцію у площинівзаємного впливу «сировина — технології — виробництво — природні ресурси — продукція — охорона довкілля», Зазначили розміщення санітарних зон, природнихтериторій, житлової забудови та інші об’єкти в радіусі 5 км від підприємств.
Основним джереломзабруднення навколишнього природного середовища міста Сарни є діюче ПТП«Таврида».
Ділянка межує: зпівдня і заходу – сільськогосподарські угіддя сільськогосподарськогопідприємства, зі сходу (на відстані близько 1 км) – комбінат по виробництвамасла.
Нормативнасанітарно-захисна зона згідно СН 360-92 становить 500 м. Загальні межі зонвпливу при експлуатації об’єкту знаходяться в межах нормативної зони.
На майданчикурозміщені: тваринно забійний пункт проектною продуктивністю 1.6 т на змінуковбасним цехом потужністю 1.0 т ковбасних виробів за зміну і холодильник єємкістю 100 тон, котельня, трансформаторна підстанція, прохідна, пожрезервуари,автоплатформа з пандусом.
Одну із небезпекнавколишньому середовищу становлять викиди забруднюючих речових в атмосфернеповітря, джерелами яких є димарі коптильних камер ковбасного цеху, трубакотельні.
З умовпроектованої діяльності про відсутність наднормативних викидів, скидіввиробничої діяльності, можливих серйозних аварійних ситуацій, ступіньекологічного ризику визначається, як мінімальний.
Головну небезпекунавколишньому природному середовищу, в першу чергу, становлять стічні води відвиробництва м’ясоковбасних виробів, найбільш агресивних з усіх стічних вод підприємствхарчової промисловості.
Фактораминегативного впливу на навколишнє середовище також є:
- викиди забруднюючих речовин ватмосферне повітря від коптильних камер цеху м’ясоковбасних виробів і трубакотельні;
- відходи виробництва, що утворюються впроцесі експлуатації ковбасного цеху та голово забійного пункту.
На територіїтвариннозабійного з ковбасним цехом і холодильником застосована об’єднанасистема виробничо – побутової каналізації. Побутові стічні води самопливомпотрапляють в зовнішні внутрішньо майданчикові мережі виробничо – побутовоїканалізації та поступають на діючі очисні споруди.
Вода, щовикористовується у виробничому процесі, забруднюється органічними відходами,жиром, кров’ю, шматочками тканини тварин, уламками кісток.
Крім того, встічні води в значних кількостях потрапляє кухонна сіль, нітрати.
В стічних водахвсі забруднювачі в основному знаходяться у вигляді суспензій, емульсій,колоїдних і молекулярних розчинів. Кожен вид забруднень визначається зорганічної і мінеральної частин. Стічні води також характеризуються великімвмістом хлоридів і органічних забруднень, що знаходяться в розчинному інерозчинному стані, температура їх змінюється від 12 до 27 ºС в залежностівід сезону.
В зв’язку з тим,що стічні води ПТП «Таврида» в основному забруднені органічними речовинамитваринного походження, вони швидко загнивають і мають неприємний гнійний запахінтенсивністю до 5 балів, тому потребують локальної очистки перед подачею наміські очисні споруди.
На об’єктівикористовується обладнання, яке має низький рівень вібрації, тому виробничийшум на оточуюче середовище впливу не має.
Сучасний стан навколишнього середовища у багатьох регіонахнашої держави та й інших країн є катастрофічним. Здебільшого оцінку якостідовкілля проводять за окремими ресурсами; за фахом роботи; окремі організації;державні управління Мінекоресурсів; в окремі проміжки часу та ін. Частковостворені бази інформації є під час недоступними, не завершеними в опрацюванні(таблиці, графіки, висновки).
Відомо, що навітьпід час нормальної роботи у навколишнє середовище викидається певна кількістьнебезпечних речовин, які в переважній більшості є короткоживучими. За данимиофіційних джерел, вони істотно не впливають на навколишнє середовище таздоров’я населення м.Сарни. Але за деякими даними, не встановлена небезпечнадоза, і тому будь-який викид небезпечних речовин у навколишнє середовище єнебезпечним для людського здоров’я[8].
Одну із небезпекнавколишньому середовищу становлять викиди забруднюючих речових в атмосфернеповітря, джерелами яких є димарі коптильних камер ковбасного цеху (трубакотельні).
Максимальнезабруднення сільськогосподарської продукції може відбутись при аварії в періодзбору врожаю(враховуючи, що дачні ділянки розміщені в межах 500 м зони).Забруднюючі речовини, осаджуючись з атмосфери, затримуються на поверхні рослині при збиранні, в певній кількості від випавших на поверхню ґрунту(визначається інтервалом часу між викидом і збором врожаю, видом культури,погодними умовами і т.д.), переходять в сільськогосподарську продукцію.Особливо важливим шляхом міграції речовин на ранній стадії є ланцюг пасовище –тварини – молоко. Якщо випадання відбулись в пасовищний період, то речовинишвидко включаються в трофічні ланцюги міграції, при споживанні тваринами пасовищноїрослинності, забрудненої аеральним шляхом. Особливо гострим в цьому відношенніє перші тижні після викиду. Тривалість періоду переважно позакореневогозабруднення визначається першим вегетаційним періодом після несанкціонованоговикиду.
В наступнийвегетаційний період основним механізмом залучення їх в міграцію посільськогосподарським шляхам стає кореневе надходження з ґрунту рослинами.
В радіусі 5 кмвід міста Сарни, основними угіддями є ліси і пасовища. Отже, при максимальнійпроектній аварії визначальним шляхом міграції небезпечних речовин, як на раннійфазі аварії, так і на наступних буде ланцюг пасовища – тварини – продукціятвариноведення – людина.
2. Роль живоїречовини в біосфері
І так, «Яназиватиму живою речовиною, — писав В.І. — сукупність організмів, щоберуть участь в геохімічних процесах. Організми, що становлять сукупність,будуть елементами живої речовини. Ми при цьому звертатимемо увагу не на всівластивості живої речовини, а тільки на ті, які пов'язані з його масою (вагою),хімічному складом і енергією. В такому вживанні жива речовина є новим поняттямв науці».
Проте новою в науці є і оцінка ролі живої речовини в геологічних процесахі необхідність відмовитися від ідеї, що жива речовина Землі, життя на Земліформувалися і розвивалися, як наслідок розвитку речовини відсталого. Це питанняв трактуванні В.І. ми розглядався вище, при обговоренні проблем зародженняжиття на Землі. Тут ми підкреслимо лише, що:
· Сучаснажива речовина генетично споріднений всім минулим організмам;
· В сучаснуепоху жива речовина так само впливає на хімічний склад земної кори, як і вминулі епохи.
· Існуєконстантна кількість атомів, захоплених в даний момент живою речовиною і
· Енергіяживої речовини є перетворена, закумульована енергія Сонця".
Постійністькількості живої речовини визначається наступними обставинами.
· По-перше- гранично максимальної… величиною біогеохімічної енергії розмноження;
· В других- «обмеженістю площі,, доступної заселенню організмами», включаючияк території континентів, так і океанічні простори.
· В третіх- постійністю в багаторічному режимі величини сонячної радіації — енергетичноїоснови розвитку життя і біогеохімічної міграції на Землі.
Закінчивши аналізідей В.І., що відносяться до організації біосфери і її живої речовини,звернемося до положення людини в системі біосфери Землі. Воно визначається тим,що «Людство як жива речовина нерозривний пов'язано зматеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки землі — їїбіосферою. Воно не може фізично бути від неї незалежним ні на однухвилину». Проте і саме людство є закономірний продукт розвитку біосфери,розвитку створюючого її живої речовини, як природного тіла. В.І. підкреслює:«Організованість біосфери, організованість живої речовини — повинна розглядатисяяк рівноваги, рухомі, весь час що коливаються в історичному і геологічному часібіля точно виразимого середнього. Зсуви і коливання цього середньогобезперервно виявляються не в історичному, а в геологічному часі… ніколи якані будь крапка (наприклад атом або хімічний елемент) не повертається в зонистоліть тотожно до колишнього положення».
Організованість біосфери, живої речовини і створюючих його організмів, вподібному трактуванні, при приблизно рівній його масі протягом геологічноїісторії Землі, неминуче веде до того, що: «По-перше, в ході геологічногочасу росте потужність виявлення живої речовини в біосфері, збільшується його вній значення і його дія на відсталу речовину біосфери». І не менше важливодруге — "… процес еволюції видів в ходігеологічного часу — різка зміна самих живих природних тіл". В.І.підкреслює, що «Тільки в живій речовині ми спостерігаємо різку зміну самихприродних тіл з ходом геологічного часу...(і дуже точне) — Жива речовина єпластичною, пристосовується до змін середовища, але, можливо, має і свій процесеволюції, що виявляється в зміні з ходом геологічного часу, зовні залежно відзміни середовища».
Отже, неминуче, що "… еволюція видів переходить в еволюціюбіосфери" і, у свою чергу, «Під впливом наукової думки і людськоїпраці біосфера переходить в новий стан — ноосферу». Оскільки думкаі діяльність людини охопили весь простір землі, завершився процес «повногозаселення біосфери людиною...». Звідси витікає, у свою чергу, що і думкалюдини є явище планетного масштабу.
Тут ми торкаємося до питання до кінця не розробленому, але безумовновимагаючому глибокого осмислення.
Розглядаючи біогенну міграцію атомів (треба нагадати, що це формаіснування живої речовини), В.І.Вернадський підрозділяє її на три роди: біогеннаміграція атомів 1-го роду здійснюється мікроскопічними організмами і мікробами,характеризується величезною інтенсивністю, пов'язаною з малим їх об'ємом івагою і біогенну міграцію атомів 2-го роду, властиву організмамбагатоклітинним. В.І. підкреслює, що в геологічному і геохімічному відношенніроль одноклітинних багато разів превалювала до останнім часом.
Проте життя кожного організму виявляється ще і у виникненні 3-го видубіохімічної міграції атомів, зв'язаного не стільки з розмноженням і фізичнимрозвитком даного вигляду, скільки саме з його життєдіяльністю. Він наводить якприклад дію на грунт гризунів землериїв, дощових черв'яків, термітів.Підкреслюючи, що до участі людини, цей вид геохімічної міграції атомів граврізко підлеглу роль.
Оцінюючи біохімічні функції людини так само, як і інших багатоклітиннихорганізмів, В.І. підкреслює, що створювана таким чином енергія відходить надругий план перед біогенною міграцією атомів 3-го роду, оскільки людинаотримала можливість регулювати біогенну міграцію атомів 2-го роду: своєрозмноження і розмноження всіх інших організмів, в середовищі яких він живе.«Перед ним відкрилися перспективи, яких ще не існувало на нашій планеті ів межах планети не видно меж, які можуть бути поставлений біогенній міграції атомів3-го роду, що викликається людським розумом і працею...».
Дійсно, таких меж, об'єктивно кажучи ні. І, одночасно, не можна не бачитистрімкого руйнування природного середовища, зв'язаного саме 3-м видомбіохімічної міграції атомів, що приводить до порушення хімічного балансубіосфери і створюючого її живої речовини. Можна аргументувати висказане приватним прикладом: за останні 100 років чисельність людейна Землі і, відповідно, накопиченої їм біологічній енергії, зросли в 5 разів. Втой же час енергетичний потенціал людства, є 3-й вид біогенної (в сучаснійтермінології — антропогенної або техногенної) міграції атомів, що забезпечуєйого вельми відносне благополуччя, зріс, за той же період, в 1000 разів.
Проте, такі можливості багатократної зміни темпів біогенної міграціїатомів, відновлення накопиченої в процесі еволюції земної кори сонячноїенергії, використовування енергії ядерної, стають можливі лише завдяки розвиткуі роботі людської думки. В.І. Вернадський підкреслює парадоксальність ситуації,що склалася, суть якої зводиться до того, що не будучи формою енергії"… людський розум проводить дії, неначе їй відповідаючи".
3. Основніджерела антропогенного забруднення довкілля
На всіх стадіях свого розвитку людина була тісно пов'язана з навколишнімсвітом. Але з тих пір, як з'явилося високо індустріальне суспільство, небезпечневтручання людини в природу різко посилилося, розширився об'єм цього втручання, воностало багатогранне і зараз загрожує стати глобальною небезпекою для людства. Витратавидів сировини підвищується, все більше орних земель вибуває з економіки, такна них будуються міста і заводи. Людині доводиться все більше втручатися в господарствобіосфери — тієї частини нашої планети, в якій існує життя. Біосфера Землі вданий час піддається наростаючій антропогенній дії. При цьому можна виділитидекілька найістотніших процесів, будь-який з яких не покращує екологічнуситуацію на планеті.
Наймасштабнішим і значним є хімічне забруднення середовища невластивими їйречовинами хімічної природи. Серед них — газоподібні і аерозольні забруднювачіпромислово-побутового походження. Прогресує і накопичення вуглекислого газу ватмосфері. Подальший розвиток цього процесу усилюватиме небажану тенденцію убік підвищення середньорічної температури на планеті. Викликає тривогу уекологів і забруднення Світового океану, що продовжується, нафтою інафтопродуктами, що досягло вже 1/5 його загальної поверхні. Нафтовезабруднення таких розмірів може викликати істотні порушення газо- і водообмінуміж гідросферою і атмосферою. Не викликає сумнівів і значення хімічного забрудненнягрунту пестицидами і її підвищена кислотність, що веде до розпаду екосистеми. Вцілому всі розглянуті фактори, яким можна приписати забруднюючий ефект, роблятьпомітний вплив на процеси, що відбуваються в біосфері.
Лише за останні сто років розвиток промисловості «обдарував»нас такими виробничими процесами, наслідки яких спочатку людина ще не могласобі уявити. Виникли міста-мільйонери, зростання яких зупинити не можна. Все церезультат великих винаходів і завоювань людини.
А). Восновному існують три основні джерела забруднення атмосфери: промисловість,побутові котельні, транспорт. Частка кожного з цих джерел в загальномузабрудненні повітря сильно розрізняється залежно від місця. Зараз загальновизнано,що найбільш сильно забруднює повітря промислове виробництво. Джерела забруднень- теплоелектростанції, які разом з димом викидають в повітря сірчистий івуглекислий газ; металургійні підприємства, особливо кольорової металургії, яківикидають в повітря оксиди азоту, сірководень, хлор, фтор, аміак, з'єднанняфосфору, частинки і з'єднання ртуті і миш'яку; хімічні і цементні заводи.Шкідливі гази потрапляють в повітря в результаті спалювання палива для потребпромисловості, опалювання жител, роботи транспорту, спалювань і переробокпобутових і промислових відходів. Атмосферні забруднювачі розділяють напервинні, що поступають безпосередньо в атмосферу, і вторинні, є результатомперетворення останніх. Так, що поступає в атмосферу сірчистий газ окислюєтьсядо сірчаного ангідриду, який взаємодіє з парами води і утворює крапелькисірчаної кислоти. При взаємодії сірчаного ангідриду з аміаком утворюютьсякристали сульфату амонію. Так само, в результаті хімічних, фотохімічних,фізико-хімічних реакцій між забруднюючими речовинами і компонентами атмосфери, утворюютьсяінші вторинні ознаки. Основним джерелом пірогенного забруднення на планеті єтеплові електростанції, металургійні і хімічні підприємства, котельніустановки, споживаючі більше 70% твердого і рідкого палива, що щорічноздобувається. Основними шкідливими домішками пірогенного походження є наступні:
а) Оксидвуглецю. Виходить при неповному тому, що згоряє вуглецевих речовин. Вповітря він потрапляє в результаті спалювання твердих відходів, з вихлопними газамиі викидами промислових підприємств. Щорічно цього газу поступає в атмосферу неменше 1250 млн.т. Оксид вуглецю є з'єднанням, активно реагуючим з складовимичастинами атмосфери і сприяє підвищенню температури на планеті, і створеннюпарникового ефекту.
б) Сірчистий ангідрид. Виділяється в процесі того, що згоряє сірковмісного палива або переробки сірчистих руд(до170 млн.т. в рік). Частина з'єднань сіркивиділяється при горінні органічних залишків в гірничорудних відвалах. Тільки вСША загальна кількість викинутого в атмосферу сірчистого ангідриду склала 65 % відзагальносвітового викиду.
в) Сірчаний ангідрид. Утворюється при окисленні сірчистого ангідриду. Кінцевимпродуктом реакції є аерозоль або розчин сірчаної кислоти в дощовій воді, якийпідкисляє грунт, загострює захворювання дихальних шляхів людини. Випаданняаерозоля сірчаної кислоти з димових факелів хімічних підприємств наголошуєтьсяпри низькій хмарності і високій вогкості повітря. Листові пластинки рослин, щовиростають на відстані менше 11 км. від таких підприємств, звичайно густоусіяні дрібними некротичними плямами, що утворилися в місцях осідання крапельсірчаної кислоти. Пірометалургічні підприємства кольорової і чорної металургії,а також ТЕС щорічно викидають в атмосферу десятки мільйонів тонн сірчаногоангідриду.
г) Сірководень і сірковуглець. Поступають в атмосферу роздільно або разом в іншимиз'єднаннями сірки. Основними джерелами викиду є підприємства по виготовленню штучноговолокна, цукру, коксохімічні, нафтопереробні, а також нафтопромисли. Ватмосфері при взаємодії з іншими забруднювачами піддаються повільному окисленнюдо сірчаного ангідриду.
д) Окисли азоту. Основними джерелами викиду є підприємства, азотні добрива,що проводять, азотну кислоту і нітрати, анілінові фарбники, нітросполуки,віскозний шовк, целулоїд. Кількість оксидів азоту, що поступають ватмосферу, складає 20 млн.т. в рік.
е) З'єднання фтору. Джерелами забруднення є підприємства по виробництвуалюмінію, емалей, скла, кераміки, стали, фосфорних добрив. Фторовмісні речовинипоступають в атмосферу у вигляді газоподібних з'єднань — фтороводень або пилфториду натрію і кальцію. З'єднання характеризуються токсичним ефектом. Похідніфтору є сильними інсектицидами.
ж) З'єднання хлора. Поступають в атмосферу відхімічних підприємств, що проводять соляну кислоту, хлоревмісні пестициди,органічні фарбники, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду. В атмосферізустрічаються як домішка молекули хлора і пари соляної кислоти. Токсичністьхлора визначається видом з'єднань і їх концентрацією. В металургійнійпромисловості при виплавці чавуну і при переробці його на сталь відбуваєтьсявикид в атмосферу різних важких металів і отруйних газів. Так, з розрахунку на1 т. передільного чавуну виділяється окрім 12,7 кг. сірчистого газу і 14,5 кгпилових частинок, що визначають кількість з'єднань миш'яку, фосфору, сурми, свинцю,пари ртуті і рідкісних металів, смоляних речовин і ціаністого водню.
Основними джерелами штучнихаерозольних забруднень повітря є ТЕС, які споживають вугілля високої зольності,збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові і сажа заводи. Аерозольнічастинки від цих джерел відрізняються великою різноманітністю хімічного складу.Частіше всього в їх складі виявляються з'єднання кремнію, кальцію і вуглецю, рідше- оксиди металів: заліза, магнію, марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми,вісмуту, селену, миш'яку, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а такожазбест. Ще більша різноманітність властиво органічному пилу, включаючи аліфатичніі ароматичні вуглеводні, солі кислот. Вона утворюється при спалюваннізалишкових нафтопродуктів, в процесі пиролиза на нафтопереробних, нафтохімічних і інших подібнихпідприємствах. Виробництво цементу і інших будівельних матеріалів також єджерелом забруднення атмосфери пилом. Основні технологічні процеси цихвиробництв — подрібнення і хімічна обробка шихт, напівфабрикатів і одержуванихпродуктів в потоках гарячих газів завжди супроводжуються викидами пилу і іншихшкідливих речовин в атмосферу. До атмосферних забруднювачів відносятьсявуглеводні — насичені і ненасичені, включаючи від 1 до 13 атомів вуглецю. Вонипіддаються різним перетворенням, окисленню, полімеризації, взаємодіючи з іншимиатмосферними забруднювачами після збудження сонячною радіацією. В результатіцих реакцій утворюються перекисні з'єднання, вільні радикали, з'єднаннявуглеводнів з оксидами азоту і сірки часто у вигляді аерозольних частинок. Задеяких погодних умов можуть утворюватися особливо великі скупчення шкідливихгазоподібних і аерозольних домішок в приземному шарі повітря.
Звичайно це відбувається в тих випадках, коли в шарі повітрябезпосередньо над джерелами газопилової емісії існує інверсія — розташуванняшару більш холодного повітря під теплим, що перешкоджає повітряним масам ізатримує перенесення домішок вгору. В результаті шкідливі викиди зусереджуютьсяпід шаром інверсії, зміст їх у землі різко зростає, що стає однією з причиносвіти раніше невідомого в природі фотохімічного туману.
Фотохімічний туман (смог).Фотохімічний туман є багатокомпонентноюсумішшю газів і аерозольних частинок первинного і вторинного походження. Доскладу основних компонентів смогу входять озон, оксиди азоту і сірки, численніорганічні сполуки перекисної природи, звані в сукупностіфотооксидантами. Фотохімічний зміг виникає врезультаті фотохімічних реакцій за певних умов: наявності в атмосфері високоїконцентрації оксидів азоту, вуглеводнів і інших забруднювачів, інтенсивноїсонячної радіації і безвітря або дуже слабого обміну повітря в приземному шаріпри могутній і в течію не менше діб підвищеної інверсії. Стійка безвітрянапогода, звичайно що супроводжується інверсіями, необхідна для створення високоїконцентрації реагуючих речовин.
Такі умови створюються частіше в червні-вересні і рідше взимку. Притривалій ясній погоді сонячна радіація викликає розщеплювання молекул діоксидуазоту з утворенням оксиду азоту і атомарного кисню. Атомарний кисень змолекулярним киснем дають озон. Здавалося б, останній, окисляючи оксид азоту,повинен знову перетворюються в молекулярний кисень, аоксид азоту — в діоксид. Але цього не відбувається. Оксид азоту вступає вреакції з олефінами вихлопних газів, які при цьому розщеплюються по подвійномузв'язку і утворюють осколки молекул і надлишок озону. В результаті тривалоїдисоціації нові маси діоксиду азоту розщепплюются і дають додаткові кількостіозону. Виникає циклічна реакція, у результаті якій в атмосфері поступовонагромаджується озон. Цей процес в нічний час припиняється. У свою чергу озонвступає в реакцію з олефінами. В атмосфері концентруються різніперекиси, які в сумі і утворюють характерні для фотохімічного туману оксиданти. Останні є джерелом так званихвільних радикалів, відмінних особливій реакційній властивості. Такі зможи — нерідке явище над Лондоном, Парижем, Лос-Анджелесом, Нью-Йорком і іншимимістами Європи і Америки. По своїй фізіологічній дії на організм людини вониукрай небезпечні для дихальної і кровоносної системи і часто бувають причиноюпередчасної смерті міських жителів з ослабленим здоров'ям.
Всяке водоймище або водне джерело пов'язано з оточуючою його зовнішнімсередовищем. На нього роблять вплив умови формування поверхневого абопідземного водного стоку, різноманітні природні явища, індустрія, промислове ікомунальне будівництво, транспорт, господарська і побутова діяльність людини. Результатомцих впливів є той, що привніс у водне середовище нових, невластивих їй речовин- забруднювачів, погіршуючи якість води. Забруднення, що поступають у воднесередовище, класифікують по різному, залежно від підходів, критеріїв і задач.Так, звичайно виділяють хімічне, фізичне і біологічні забруднення. Хімічнезабруднення є зміною природних хімічних властивостей вода за рахунок збільшеннявмісту в ній шкідливих домішок як неорганічної (мінеральні солі, кислоти, луги,глинисті частинки), так і органічної природи (нафта і нафтопродукти, органічні залишки,поверхнево активні речовини, пестициди).
Нафта і нафтопродукти є найпоширенішими забруднюючими речовинами вСвітовому океані. До початку 80-их років в океан щорічно поступало близько6 млн.т. нафти, що складало 0,23%світової здобичі. Найбільші втрати нафти пов'язані з її транспортуванням зрайонів здобичі. Аварійні ситуації, злив за борт танкерами промивальних ібаластних вод, — вся ця обумовлює присутність постійнихполів забруднення на трасах морських шляхів. В період за 1962-79 роки врезультаті аварій в морське середовище поступило близько 2 млн. т. нафти. За останні30 років, починаючи з 1964 роком, пробурена близько 2000 свердловин в Світовомуокеані, з них тільки в Північному морі 1000 і 350 промислових свердловинобладнано. Через незначні витоки щорічно втрачається 0,1 млн.т. нафти. Великі маси нафти поступаютьв моря по річках, з побутовими і зливовими стоками.
Ґрунтовий покрив Землі є найважливішим компонентом біосфери Землі. Саме ґрунтоваоболонка визначає багато процесів, що відбуваються в біосфері.
Найважливіше значення ґрунтів полягає в акумуляції органічної речовини, різниххімічних елементів, а також енергії. Ґрунтовий покрив виконує функції біологічногопоглинача, руйнівника і нейтралізатора різних забруднень. Якщо ця ланкабіосфери буде зруйнована, то функціонування біосфери, що склалося, необоротнопорушиться. Саме тому надзвичайно важливо вивчення глобального біохімічногозначення ґрунтового покриву, його сучасного стану і зміни під впливомантропогенної діяльності. Одним з видів антропогенної дії є забрудненняпестицидами.
Охорона природи — задача нашого століття, проблема, що стала соціальною. Зновуі знову ми чуємо про небезпеку, загрожуюче навколишнє середовище, але дотепербагато хто з нас вважає їх неприємним, але неминучим породженням цивілізації івважає, що ми ще встигнемо справитися зі всіма утрудненнями, що виявилися .
Проте дія людини на оточуючу середовище прийняла загрожуючі масштаби. Щобв корені поліпшити положення, знадобляться цілеспрямовані і продумані дії. Відповідальнаі дієва політика по відношенню до навколишнього середовища буде можлива лише втому випадку, якщо ми накопичимо надійні дані про сучасний стан середовища, обгрунтованізнання про взаємодію важливих екологічних чинників, якщо розробить нові методизменшення і запобігання шкоди, що наноситься Природі Людиною.
4.Характеристика новітніх галузей екології
Термін екологія(экос — будинок, логос — навчання, гр.) в науку ввів німецький біолог ЕрнестГеккель (рис.1.1). В 1866 році в роботі «Загальна морфологія організмів»він писав: “… сума знань, що відносяться до економіки природи: вивченню всієїсукупності взаємостосунків тварини з оточуючою його середовищем, як органічним,так і неорганічним, і, перш за все – його дружніх або ворожих відносин з тимитваринами і рослинами, з якими він прямо або побічно вступає в контакт" .
Це визначення утримує екологію в рамках біологічних наук. В подальшому,зміст поняття екології багато разів розширявся. Під нею стали розуміти науку,вивчаюче середовище незаселеного всіх живих істот, включаючи людину. Здавалосяб, доречно обмежити зміст екології лише природним середовищем. Проте, впливаючина природне середовище і змінюючи її, людина тим самим міняє умови існування нетільки рослин і тварин, але і самого себе, того суспільства, яке потрапляє піддію цього виробництва і природи, і створених їм змін. Тому правомірнорозглядати все оточуючу людину середовище. І не тільки природну, але такожсоціальну і виробничу, деколи від природи ґрунтовно відірвану. Оскількивзаємодія організмів між собою і оточуючої їх середовищем завжди системно,тобто завжди реалізується у формі деяких систем взаємозв'язків, щопідтримуються обміном речовини, енергії і інформації, основним об'єктомдослідження екології є екосистеми. Найкрупнішою в ієрархії екосистем єбіосфера. Вчення про біосферу — це обширна область знання про функціонування ірозвиток біосфери, включаючи цілий ряд наукових напрямів природничонаукового ісуспільного профілю. Вчення про біосферу у тому числі включає загальнуекологію, яка складається з чотирьох основних розділів: біоекології,геоекології, екології людини і прикладної екології (рис.1.2).
/>
Біоекологія складається з екологій природних біологічних систем: особин, видів (аутоекологія ), популяцій і співтовариств(синекологія ) і екології біоценозів. Ще один підрозділ біоекології складає еволюційна екологія, що розглядаєекологічні аспекти еволюції.
Геоекологія вивчає біосферні оболонки Землі, у тому числі підземну гідросферу, яккомпоненти навколишнього середовища, мінеральну основу біосфери і щовідбуваються в них зміни під впливом природних і техногенних процесів. Геоекологічнідослідження носять комплексний характер і включають вивчення ландшафтів, ґрунтів,поверхневих і підземних вод, гірських порід, повітря, рослинного покриву.Геоекологія, таким чином, вимагає інтеграції геології і географії, ґрунтознавстваі геохімії, гідрогеології і гідрології, гірських наук в єдину систему знань прогеологічне і географічне середовища як єдиному геоекологічному середовищу.
Екологія людини — комплекс дисциплін, що досліджують взаємодію людини якбіологічної особини (біоекологія людини) і особи з оточуючою його природним,соціальним і культурним середовищами. Здоров'я людей пов'язано з екологічноюобстановкою і способом життя (медична екологія), на людину робить впливсередовище моралі, переконань, традицій і важко уловимій духовності (екологіядуху).
Прикладна екологія представлена комплексом дисциплін, пов'язаних з різнимиобластями людської діяльності і взаємостосунків між людиною і природою. Вонадосліджує механізми техногенних і антропогенних дій на екосистеми, формуєекологічні критерії і нормативи в промисловості, транспорті і сільськомугосподарстві (екологія природно-технічних геосистеми (ПТГС) ісільськогосподарська екологія). Інженерна екологія вивчає закони формування техносфери і способи інженерного захиступриродного середовища. Екологічний менеджмент вивчає управління взаємодієюсуспільства і природи на основі використовування економічних, адміністративних,соціальних, технологічних і інформаційних чинників з метою досягненняпланованої якості (стани) навколишнього середовища. Екологічна освіта формуєекологічне мислення, під яким розуміється стан людського пізнання і моральності,що забезпечує аналіз і подальший синтез взаємозв'язаних природних і техногеннихоб'єктів і процесів, як основу прогнозування їх розвитку і пріоритетного виборуоптимальних в екологічному відношенні рішень і дій.
Таким чином, в останні десятиріччя екологія фактично вийшла за рамкитільки біології і переживає колосальний розвиток в різних напрямах. Хіба щоінформатика випробовує аналогічний бурхливий розвиток і на наших очахвідбувається інформатизація. Інформатика теж вийшла за рамки тільки однієї науки- математики. Сучасна екологія не тільки вивчає закони функціонування природнихі техногенних систем, але і шукає шляху гармонійного взаємовідношення природи ісуспільства. Від характеру якого залежить не тільки здоров'я людей і їхекономічне процвітання, але і збереження людини як біологічного вигляду.Рішення екологічних проблем вимагає величезної роботи у всіх областях науки ітехніки. Тому ідеї і проблеми екології всемірно проникають в інші науковідисципліни і упроваджуються в суспільний розвиток. Цей процес називаєтьсяекологізацією. Нижче наведені приклади різних визначень терміну екологія, які вєстві показують різні вектори її розвитку:
1) одна збіологічних наук, вивчаюча живі системи в їх взаємодії з середовищемнезаселеного;
2) комплексна наука, що синтезує дані природних і суспільних наук проприроду і взаємодію суспільства і природи;
3) особливий загальнонауковий підхід до дослідження проблем взаємодіїорганізмів, біосистем і середовища (екологічний підхід);
4) сукупність наукових і практичних проблем взаємостосунків людини іприроди (екологічні проблеми).
5) наука, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різногопорядку.
В більшуузагальненому значенні, під екологією розуміється область знань, розглядаючисукупність природних об'єктів, явищ і процесів, по відношенню до об'єкту абосуб'єкта, що приймається за центральний об'єкт цієї сукупності. Цим центральнимоб'єктом може бути той або інший вид рослини або тварини, популяція(співтовариство організмів одного вигляду, що мешкають в межах єдиного ареалу)або людина, як один з видів живих істот мешкають на Землі і при цьому надаючидію на її природу незрівнянно більше, ніж будь-який інший вигляд або популяція,або яке те виробництво.
Сучасна екологія, таким чином, є значним циклом знань, що увібрала в себерозділи біології, географії, геології, хімії, фізики, соціології, психології,культурології, економіки, педагогіки і технічних наук. Звідси витікаєрізноманіття об'єктів, методів і засобів екологічних досліджень, багато хто з якихвиявляється запозичені з суміжних областей знань. Відносно екології людини — цемедицина, біологія, психологія, санітарія і гігієна, гігієна навколишньогосередовища, соціологія і демографія, біохімія і, звичайно ж, комплексниймоніторинг здоров'я людей певного регіону, адміністративної території,пов'язаної з тим або іншим виробництвом. Все це має пряме відношення доекології взагалі і екології людини, зокрема. В якому то значенні, роки навчання- теж процес екологічний. Тому що на всьому протязі цього нелегкого шляхупізнання нового, кожний із студентів є якимсь центром, до якого сходятьсязнання, від Вашої реакції і дій залежать результати навчання, а в широкомуперспективному плані — рівень благополуччя Вас, Вашої сім'ї і близьких.
5. Охоронаекосистем. Національні парки, заповідники, заказники, пам’ятки природи,екологічні стежки
У 1992 році в Україні було прийнятоЗакон “Про природно-заповідний фонд України”, у 1994 році — Програмуперспективного розвитку заповідної справи в Україні. В них подано класифікацію об’єктів природно-заповідного фонду як національногонадбання, визначена соціальна, економічна, екологічна роль природоохоронних комплексіву державі. В заповідних територіях зберігаються генофонд( сукупність усіх геніводнієї популяції або виду організмів ) рослин і тварин, типові та унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг (спостереження, оцінка і прогноз стану ) навколишньогоприродного середовища.
Природні заповідники – ценауково-дослідні установи, в яких охороняються типові або унікальні для даноїтериторії чи акваторії природні комплекси. Вони повністю виключаються згосподарського використання. Основним їх завданням є збереження природнихкомплексів, вивчення стану її компонентів, протікання природних процесів іявищ, спостереження за станом навколишнього природного середовища, розробкарекомендацій з охорони природи, поширення природоохоронних знань, екологічне іестетичне виховання громадян.
На територіях природнихзаповідників забороняється:
будівництво споруд, шляхівсполучення, об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з діяльністю природнихзаповідників, розведення вогнищ, улаштування місць відпочинку, стояноктранспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин,пересування механічних транспортних засобів за винятком шляхів загальногокористування, лісосплавів, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м. надземлею;
геологорозвідувальні роботи,розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушенняґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усівиди лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин,квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів,порушення умов їх оселення, гніздування;
мисливство, рибальство,інтродукція (переселення) нових видів тварин і рослин, збирання колекційних таінших матеріалів за винятком матеріалів, необхідних для виконання науковихдосліджень.
У природному заповідникудопускається:
виконання відновлювальнихробіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а такожздійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідникавнаслідок антропогенного впливу;
здійснення протипожежних тасанітарних заходів, якими не порушується режим заповідника; виконаннянауково-дослідних робіт із збиранням колекцій, стаціонарні дослідження наобладнаних ділянках, природоохоронна освітня і виховна діяльність.
В Україні створено 12природних заповідників.
Біосферні заповідники—цеприродоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення. Вонистворюються для збереження в природному стані типових природних комплексівбіосфери, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дієюантропогенних чинників. Біосферні заповідники створюють на базі природних заповідників,національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктівприродно — заповідного фонду інших категорій та земель.
Для біосферних заповідниківустановлюється диференціальний режим охорони. Згідно із завданням охоронвиділяють такі зони:
заповідна, яка призначенадля збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушенихантропогенними чинниками природних комплексів, генофонду рослинності татваринного світу;
буферна, яка виділяється зметою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльностіна прилеглих територіях;
антропогенних ландшафтів, щооб’єднує територію земле-, лісо-, водокористуванням, поселеннями, рекреацією таіншими видами господарської діяльності.
У біосферних заповідникахможуть виділятися також території регульованого заповідного режиму (регіональніландшафтні парки, заказники, заповідні урочища).
Важливо, що науковідослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища таінша діяльність біосферних заповідників здійснюється на міжнародному рівні. Добіосферних заповідників в Україні належать Асканія — Нова, Чорноморський,Карпатський.
Природні національні парки єприродоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково — досліднимиустановами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження,відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, якімають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико — культурно, наукову,освітню і естетичну цінність.
На територіїприродних національних парків залежно від особливостей природних комплексів таоб’єктів встановлюють диференційований режим щодо їх охорони. З цією метоювиділяють такі зони:
заповідна, в якійохороняються та відновлюються найцінніші природні комплекси;
регульованоїреакції, де здійснюються відпочинок та оздоровлення людей; огляд особливомальовничих і пам’ятних мість; дозволяється влаштування туристських маршрутів іекологічних стежок; забороняються рубки лісу, промислове рибальство імисливство;
стаціонарноїреакції, де розміщуються готелі, кемпінги;
господарська, вякій знаходяться пункти, землі, що включені до парку, на яких господарськадіяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охоронинавколишнього природного середовища.
Природними національнимипарками в Україні є Карпатський, Шацький, Азово — Сиваський, Синевір,Витжницький.
Заказники – цеприродні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природнікомплекси або їх компоненти. Земельні ділянки заказників не вилучаються укористувачів. Залежно від мети і режиму охорони організовуються лісові,зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.
Пам’ятникамиприроди оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливеприродоохоронне, наукове, естетичне та пізнавальне значення з метою збереженняїх у природному стані. У межах пам’яток природи забороняється діяльність, яказагрожує їх збереження або призводить до зміни їх первісного стану.
Заповіднимиурочищами оголошуються лісові, степові, болотяні та інші ландшафти, які маютьважливе наукове, природоохоронне і естетичне значення для збереження їх уприродному стані. В межах заповідних урочищ забороняється будь — якадіяльність, що порушує природні процеси.
Ботанічні садистворюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження тагосподарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світовоїфлори. В ботанічних садах залежно від режиму охорони можуть бути виділені зони:експозиційні (відвідування якої регулюється); наукова (на якій розташовуютьсяколекції, експериментальні ділянки); заповідна (де проводяться науковіспостереження).
Відомими вУкраїні ботанічними садами є Нікітський, Центральний Національної академії наук(Київ), а також сади Дніпропетровського, Львівського, Харківського,Чернівецького університетів.
Дендрологічніпарки – це установи, де зберігаються і вивчаються у спеціально створених умовахрізноманітні види дерев і чагарників та їх композиції з метою наукового,культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомими дендрологічнимипарками є Софіївка (Черкаська область), Олександрія (Київська область),Тростянецький (Чернігівська область), Веселі Боковеньки (Кіровоградськаобласть) та ін.
Зоологічні парки– це природоохоронні культурно — освітні установи, які створюються дляорганізації екологічної освітньо — виховної роботи, створення експозиційнорідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду,вивчення дикої фауни та розробки наукових основ розведення у неволі дикихтварин.
На територіїзоологічних парків виділяють зони: експозиційну (в якій утримуються тварини зкультурно — пізнавальною метою); наукову (де проводяться науково — досліднаробота та відвідування); рекреаційну (в якій організовується відпочиноквідвідувачів); господарську (з господарськими об’єктами).
Парками — пам’ятниками садово — паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні тацінні зразки паркового будівництва для охорони та використання їх естетичних,виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Оголошення парків- пам’яток садово — паркового мистецтва провадиться з вилученням або безвилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власниківта користувачів.
На їх територіїможуть провадитись наукові дослідження, моніторинг навколишнього природногосередовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями,вживаються заходи щодо запобігання самосівів, збереження деревних, чагарниковихі квіткових рослин.
В Українізаповідано близько 300 тис. гектарів болотних ландшафтів. Місця зростаннялікарських рослин охороняються на 150 тис. гектарів. Місця гніздуванняводоплавних птахів охороняються в Тендрівській, Ягорлицькій, Сиваській затоках,дельті Дунаю тощо. Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинноїчастини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються такожділянки акваторій Чорного та Азовського морів та ін.
Україні требазбільшити площі природно — заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічнійрівновазі на території всієї країни. Необхідно спочатку збільшити площіприродно- заповідного фонду до 4-5, місцями – 10% території. Це стосуєтьсяпередусім територій біосферних заповідників, природних національних парків,природних заповідників. Збільшити мережу заповідних комплексів можна за рахунокділянок, які найменше змінені господарською діяльністю, або територій, на якихтрапляються види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги.
У державі маєбути резерв територій і акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними,естетичними, природно- історичними особливостями можуть претендувати назаповідання. Для того щоб мати детальні і достовірні дані про наявний таперспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скластидержавний кадастр (систематичне зведення відомостей про географічні об’єкти)природно- заповідного фонду.
Література
1. «Впливатмосферного забруднення на властивості грунтів» — М.: МГУ, 1990.
2. Державнийдоклад «Про санітарно-епідеміологічну обстановку в Республіці Адигея в 1994 році»- Майкоп: Комітет Госсанепіднадзора РА, 1995.
3. ДобровольськійР. В., Грішина Л. А. «Охорона грунтів» — М.: МГУ, 1985.
4. Ільін В.Би. «Важкі метали в системі грунт-рослина — Новосибірськ: Наука, 1991.
5. КругловЮ. В. «Мікрофлора грунту і пестициди» — М.: Агропроміздат, 1991.
6. Реуце Н.,Кирста З. «Боротьба із забрудненням грунту» — М.: Агропроміздат, 1986.
7. СоколоваТ. А., Дронова Т. Я. «Зміна грунтів під впливом кислотних випадань» — М.: МГУ,1993.
8. Е. А.Кріксунов, В.В. Пасічник, А.П. Сидорин «Екологія»
9. Видавничийбудинок «Дрохва» 1995
10. Р. А. Богдановский «Хімічнаекологія» Видавництво Московського університету 1994
11. Н.А. Агаджанян, В.И. Торшин«Екологія людини» ММП «Екоцентр», КРУК 1994