ДисциплінаЕкологія України
Тема«Гроші на смітті»
Сміттєві війни,комунальні корупційні оборудки й створення стихійних звалищ триватимуть вУкраїні безкінечно, якщо докорінно не буде змінено всю систему поводження звідходами.
У Німеччині наодному вуличному сміттєвому контейнері написали ціле послання людству. Вономістило фрази на кшталт «ми, люди, – це біомаса», «ми, люди, – це солома», «ми,люди, – це мислення» тощо. Зрештою, все це мало наштовхнути на думку, що сміттяі люди завжди поруч.
У масштабахЄвропи Україна має величезні проблеми і чи не найбільш застарілі підходи всистемі поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). ТПВ не включаютьвідходів промислового сектору, утилізація яких є окремою великою темою.
Забігтривалістю десятиліття
«Швейцаріїзнадобилося до 20 років, щоб запровадити сучасні технології у системіповодження з ТПВ і зробити їх масовими, – розповів Тижню Андре Ольшевскі, фахівецьшвейцарської компанії Skat, що надає експертну підтримку Україні. – Насампереддля цього потрібно ухвалити відповідне законодавство. Тільки потім маєпорушуватися питання технологій та тарифів».
Як свідчитьпрактика країн, що досягли найбільших успіхів у царині поводження з ТПВ(Німеччина, Швейцарія, Велика Британія), якість послуг зі збирання,перевезення, переробки й утилізації відходів підвищується паралельно зрозвитком бізнесу із переробки сміття у вторинну сировину, яку далівикористовують для виробництва безлічі різних товарів. Це скеровує всю системув конструктивне ринкове русло, породжує конкуренцію підприємств-операторів,тобто тих фірм, які, зокрема, сортують та переробляють сміття. До речі,щонайменше 40% ТПВ в Україні містять скло, папір, пластик.
Утім, хоч би якбагато сміття сортувалося та перероблялося для вторинного використання, певнуйого частину все одно спалюють чи перезахороняють. Щоб поліпшити якість послугз утилізації сміття й запобігти корупції, європейські країни проводять тендериз вибору компанії-оператора й усебічно сприяють співпраці між муніципалітетамиу цій галузі. Якщо тендери є відкритими, а громади активними в оптимізаціїсвоїх витрат на перевезення й утилізацію сміття, вдається реально запобігатиутворенню стихійних сміттєзвалищ, а до управління звалищем допускаються тікомпанії-оператори, які спроможні якісно й вчасно здійснювати пересипання,ущільнення сміттєвих пластів та інші процедури, від яких залежить те, яксміттєвий полігон чи звалище впливає на довкілля.
Про абсолютнодалекі від усіх наведених вище міркувань корупційні схеми, за якимивідбувається вибір компаній-операторів з перевезення й утилізації сміття вукраїнських містах, Тиждень уже писав (див. «Помийна мафія»). Як наслідок –неринкова й некваліфікована система поводження з ТПВ призвела в Україні дотого, що сьогодні, за даними Міністерства з питань ЖКГ, 22% сміттєзвалищ зовсімне відповідають нормам екологічної безпеки.
Новіпропорції
Рамкова схемапроцесу утилізації відходів у Західній Європі передбачає, що в землюзахорянюють лише 20% ТПВ, спалюють 30–35%, а решту 50–60% переробляють яквторинну сировину. Приміром, із перероблених пластикових ПЕТ-пляшок можнавиробляти черепицю, тротуарну й облицювальну плитку, каналізаційні люки тощо. УШвейцарії переробляють 60–95% відходів. У той час як Україна загрузла вконфліктах навколо переділу ринку переробки й утилізації відходів, країни накшталт Швейцарії та Німеччини переймаються тим, як підвищити показникипереробки батарейок. В Україні ж на запровадження пілотних проектів сучасногозбирання та переробки сміття спромоглися лише поодинокі міста, як-отІвано-Франківськ і Калуш.
Щоб така схемазапрацювала в Україні хоча б у довгостроковій перспективі, потрібно вводитичіткі стимули як для підприємців, так і для споживачів. При цьому штрафи запорушення вимог до утилізації відходів – це останній інструмент такогостимулювання, тоді як саме на нього робить ставку чинне законодавство України.За такі порушення громадяни мають заплатити від 340 до 1360 грн., а суб’єктипідприємницької діяльності – від 850 до 1700 грн.
Натомість значнодієвішими для споживачів є матеріальні стимули, що мають сенс, якщо містазапроваджують роздільні збирання, сортування та переробку сміття. Приміром,можуть встановлюватися різні тарифи для тих, хто розділяє сміття та викидаєйого в спеціальні контейнери, і тих, хто цього не робить. Перші отримуютьвідчутну знижку. Важливою є також відстань від будинку до сміттєвогоконтейнера. У країнах Західної Європи прийнятною вважається відстань до 200–300м. Що ближче контейнер до будинку, то ймовірніше, що людина скористається ним.
Щодо стимулівдля підприємців, які наважуються працювати з певними типами відходів задля їхсортування та/або переробки у вторсировину, кожна з країн, що заохочує такудіяльність, пропонує різне. Найперше – це особливий режим оподаткування длятаких підприємців, а вже потім різні дотації, субсидії, пільгові кредити. УНімеччині, приміром, за кожну перероблену тонну сміття підприємець отримує віддержави €90. В Україні ж є законодавча норма про те, що такі бізнесмени маютьправо на кошти з так званих екологічних фондів місцевих бюджетів. На практиціця норма не виконується й екогроші перерозподіляються в обласний та державнийбюджети. Навіть таке велике місто, як Івано-Франківськ, маючи в бюджеті 170тис. екогривень, не виділяє грошей підприємцям, які сортують і переробляютьсміття.
Солідарністьмуніципалітетів
Українські меринаголошують на тому, що реалії малого міста та великого мегаполіса, колийдеться про перевезення й утилізацію ТПВ, абсолютно різні. Ті завдання, якіможе подужати велике місто, малим часто не до снаги. Якщо навіть швейцарські танімецькі децентралізовані місцеві бюджети не справляються із завданням якісної,високотехнологічної організації цього процесу, то українські й поготів. Якнаслідок – тільки 70% нашого населення, за даними Міністерства з питань ЖКГУкраїни, отримують послуги з вивезення відходів, а в селах згаданий показникузагалі становить лише 30%. Це призводить до щорічного утворення 24 тис.несанкціонованих звалищ по всій країні. Тож широко апробований у Німеччині таШвейцарії підхід міжмуніципальної організації всієї ланки поводження звідходами має чудові перспективи в будь-якій країні. Він передбачає, що два-тримуніципалітети можуть вивозити, переробляти чи утилізувати сміття спільнимизусиллями.
Важливо також,щоб громадяни були готові брати частину фінансового тягаря на себе. «УШвейцарії, купуючи електронний прилад чи батарейку, ви автоматично сплачуєте заподальшу високотехнологічну утилізацію цієї продукції, тобто вона закладаєтьсяв ціну товару, – пояснює Андре Ольшевскі. – Усі економічні гравці в межахпевної галузі мають прийняти те, що ціни через це неминуче підвищаться. У нашійкраїні, на щастя, вдалося досягти консенсусу щодо цього». До речі, комунальнітарифи за поводження з ТПВ в Україні нижчі, ніж у будь-якій іншій розташованійдалі на захід країні Європи.
Отже, якщоУкраїна не змінить сутнісно всю систему збирання, переробки та утилізації ТВП,спираючись на довгострокову стратегію, в якій якість послуг та екологічналогіка будуть домінантними, у наступні десятиліття ми потонемо у власномусмітті. Це і буде змістом нашого можливого послання на сміттєвому контейнері:«Ми, люди, – це сміття».