Реферат
На тему:«Методи біотехнології»
Зміст
1. Короткийісторичний екскурс та етапи становлення біотехнології як науки
2. Біологічні об'єктиі методи біотехнології
3. Біотехнологічніприйоми в подоланні продовольчих проблем людства
4. Біотехнологічніприйоми в подоланні сировинних та енергетичних проблем людства
5. Біотехнологічніприйоми в подоланні екологічних та економічних проблем людства
1. Короткий історичний екскурс таетапи становлення біотехнології як науки
Біотехнологія — це наука про використання хіміко-біологічних процесів і біологічних об'єктів(мікроорганізмів, культур клітин і тканин рослинного і тваринного походження,ферментних препаратів та інших біологічно активних речовин) у промисловомувиробництві. Назва її походить від грецьких слів bios — життя, teken — мистецтво, logos — наука.
Відповідно довизначення Європейської федерації біотехнологів (ЄФБ, 1984) біотехнологіябазується на інтегральному використанні біохімії, мікробіології, молекулярноїбіології, клітинної та генетичної інженерії з метою промислової реалізаціївластивостей мікроорганізмів, культур клітин і тканин. Уже у самому визначенніпредмета відображено його місцерозташування як прикордонного, завдяки чомурезультати фундаментальних досліджень у сфері біологічних, хімічних і технічнихдисциплін набувають прикладного значення.
Біотехнологія — одна з найдавніших і водночас одна з наймолодших наук і галузей промисловості.
Людство здавнаопанувало на практиці різні процеси біотехнології. Ще з біблейських часів буловідоме виноробство, випікання хліба, а дещо пізніше — одержання кисломолочнихпродуктів, квашеної капусти, медових алкогольних напоїв, силосування кормівтощо. Стародавні народи інтуїтивно використовували прийоми і способивиготовлення продуктів, які сьогодні ми відносимо до біотехнологічних.
Значний поштовх урозвитку біотехнології пов'язаний з видатними дослідженнями великогофранцузького вченого Луї Пастера (1822-1895) — основоположника науковоїмікробіології. Він розкрив мікробну природу бродіння, довів можливість життя убезкисневих умовах, експериментально спростував уявлення про самовільнезародження живих істот, створив наукові основи вакцинопрофілактики івакцинотерапії, запропонував метод стерилізації, названий його ім'ям, — пастеризацієютощо. Починаючи з другої третини XX століття розпочалось впровадженнякрупномасштабного герметизованого обладнання, яке забезпечує проведенняпроцесів у стерильних умовах. Особливо потужний поштовх у розвитку промисловогобіотехнологічного обладнання був відмічений у період становлення і розвиткувиробництва антибіотиків (період Другої світової війни 1939-1945 pp., коливиникла гостра необхідність у протимікробних препаратах для лікування хворих зінфікованими ранами). У цей час були вирішені основні завдання з конструювання,створення і впровадження у практику біореакторів, які використовуються й нині.
Однак термін«біотехнологія» прижився лише з середини 70-х років XX ст., коли біотехнологіяпережила своє друге народження у зв'язку з появою генетичної інженерії. Власнестановлення біотехнології як самостійної науки розпочалося з 1972 p., коли П.Берг зі співробітниками у США створили першу рекомбінантну молекулу ДНК.
Звичайно, безфундаментальної роботи Ф. Кріка і Дж. Уотсона (1953) щодо встановленняструктури ДНК було б неможливо досягнути сучасних результатів у сферібіотехнології. З'ясування механізмів функціонування і регуляції ДНК, виділенняі вивчення специфічних ферментів привело до формування чіткого науковогопідходу, до розробки біотехнологічних процесів на основі генно-інженернихробіт.
Уже в 1982 р.надійшов у продаж людський інсулін, синтезований кишковими паличками, якімістили штучно вмонтовану інформацію про цей гормон. Згодом з'явились інші генно-інженерніпрепарати: інтерферони, соматотропний гормон людини, інтерлейкін-2 та ін.
У цей період булиодержані суперпродуценти антибіотиків, ферментів, амінокислот, вітамінів;розроблені та впроваджені екологічно чисті безвідходні технології; розроблена івпроваджена у практику спеціальна апаратура; здійснена автоматизація ікомп'ютеризація біотехнологічних процесів тощо.
Протягом останніх10-15 років минулого століття проходив бурхливий розвиток біотехнології,визначались сфери пріоритетного впровадження конкретних результатівтехнологічних розробок.
2. Біологічні об'єкти і методибіотехнології
Дохіміко-біологічних процесів належать ті з них, в яких використовують біологічніоб'єкти різної природи (мікробної, рослинної або тваринної), наприклад, привиробництві продукції різноманітного призначення — антибіотиків, вакцин,ферментів, кормового і харчового білка, гормонів, амінокислот, біогазу,органічних добрив тощо.
Об'єкти біотехнологіїдуже різноманітні й діапазон їх розповсюджується від організованих частин(вірусів) до людини.
/>
Біооб'єктихарактеризуються такими показниками, як рівень структурної організації,здатність до розмноження (або репродукції), наявність або відсутність власногометаболізму при культивуванні у належних умовах. Що стосується характерубіооб'єктів, то під цим слід розуміти їх структурну організацію. В такомувипадку біооб'єкти можуть бути молекулами (ферменти, імуномодулятори,нуклеозиди, оліго- і поліпептиди тощо), організованими частинами (віруси,фаги), одноклітинним; (бактерії, дріжджі) і багатоклітинними особинами(нитчасті вищі гриби, рослинні тіканини, одношарові культури клітин ссавців),цілими організмами рослин і тварин. Але навіть при використанні біомолекули якоб'єкта біотехнології її початковий біосинтез здійснюється у більшості випадківвідповідними клітинами. Отже, можна стверджувати, що об'єкти біотехнологіїналежать або до мікробів, або до рослинних і тваринних організмів.
Таким чином,незалежно від систематичного положення біооб'єкта на практиці використовуютьабо природні організовані частинки (фаги, віруси) і клітини з природноюгенетичною інформацією, або клітини з штучно заданою генетичною інформацією,тобто у будь-якому випадку використовують клітини — чи то мікроорганізм,рослина, тварина або людина.
Нині більшістьоб'єктів біотехнології становлять мікроби, світ яких дуже великий ірізноманітний. До них належать усі прокаріоти — бактерії, актиноміцети,рикетсії, синьо-зелені водорості й частина еукаріот — дріжджі, нитчасті гриби,простіші й водорості. Мікробами серед рослин є мікроскопічні водорості, а середтварин — мікроскопічні найпростіші.
Основою сучасногобіотехінологычного виробництва є мікробіологічний синтез, тобто синтезрізноманітних речовин за допомогою мікроорганізмів. Об'єкти рослинного ітваринного походження ще не знайшли широкого розповсюдження через їх високувимогливість до умов культивування, що значно здорожчує виробництво.
Для реалізаціїбіотехнологічних процесів важливими параметрами біооб'єктів є: чистота,швидкість розмноження клітин і репродукції вірусних частий, активність істабільність біомолекул або біосистем.
/>
При використанніферментів (в ізольованому або іммобілізованому стані) як біокаталізаторів ниніікає необхідність охорони їх від деструкції банальною сапрофітною мікрофлорою,яка може проникати у сферу біотехнологічного процесу ззовні внаслідокнестерильності системи, наприклад, через негерметичність обладнання.
Швидкістьрозмноження клітин і репродукція вірусних частин прямо пропорційно відбиваютьсяна збільшенні біомаси і утворенні метаболітів.
Активність істабільність перебування біооб'єктів в активному стані — найважливіші показникиїх придатності для тривалого використання в біотехнології.
Головною ланкоюбіотехнологічного процесу, який визначає його сутність, є клітина. Саме в нійсинтезується цільовий продукт. За влучним висловом Овчіннікова Ю.А., клітина — це мініатюрний хімічний завод, який працює з колосальною продуктивністю, зграничною узгодженістю і за заданою програмою. В ній щохвилинно синтезуютьсясотні найскладніших сполук, включаючи гігантські біополімери, у першу чергубілки.
/>
Методибіотехнології. Біотехнології притаманні свої специфічні методи. Це крупномасштабнеглибинне культивування біооб'єктів у періодичному, напівбсзперервному абобезперервному режимі та вирощування клітин рослинних і тваринних тканин вособливих умовах. Біотехнологічні методи культивування біооб'єктів виконуютьсяу спеціальному обладнанні, наприклад, у ферментерах вирощують бактерії і грибипри одержанні антибіотиків, ферментів, органічних кислот, деяких вітамінівтощо.
У подібнихферментерах вирощують деякі клітини людини (бласти) для одержаннябілка-інтерферону, а також деякі види рослинних клітин. Однак останні частішевирощують у стаціонарних умовах на середовищі з ущільненою (наприклад,агаризованою) підкладкою у скляних або поліетиленових ємностях.
Інші методи, яківикористовують у біотехнології, є спільними, наприклад з методами вмікробіології, біохімії, органічній хімії й інших науках. Особливо потрібновиділити методи клітинної і генетичної інженерії, які покладено в основусучасної біотехнології.
Відмінністюметодів, які використовуються у біотехнології, є те, що вони повиннівиконуватись, як правило, в асептичних умовах (від грецького а — ні, septicos — гнилісний), тобто з уникнення можливості потрапляння у середовище, декультивується біооб'єкт, патогенних і сапрофітних мікроорганізмів.
Патогенні видистановлять безпосередню небезпеку для задіяних у виробництві людей і дляспоживачів кінцевих продуктів; сапрофітні види можуть виступати конкурентами запоживні субстрати, антагоністами, продуцентами токсичних речовин, включаючипірогени.
3. Біотехнологічні прийоми вподоланні продовольчих проблем людства
Однією ізпершочергових є проблема білка, яка потребує якнайшвидшого вирішення. Вонаактуальна як для людей, так і для тварин: якщо рослини мають здатність досинтезу амінокислот із неорганічних азотомістких речовин, то людина і тваринамають одержувати білки у готовому вигляді разом з харчовими продуктами такормом.
Якщо нестачухарчової енергії в раціоні людини і тварини можна певною мірою компенсуватизниженням рухливості, то ні в людини, ні у тварини немає біологічних механізмівзменшення потреби в білку. За нестачі білка знижується працездатність ірезистентність людини, а дефіцит білка в раціоні тварини не дає змогуреалізувати генетичний потенціал продуктивності і забезпечити на належномурівні стан здоров'я та їх відтворювальну здатність. Проблема поглиблюється тим,що потреба тварин у білку збільшується при підвищенні рівня продуктивності іпри багатьох захворюваннях, а також у стресових ситуаціях.
Всередині XXстоліття стало очевидним, що задовольнити зростаючу потребу людей і свійськихтварин у білках традиційними шляхами нереально. Наприклад, у 1982 р. потребитваринництва в білку задовольнялись лише на 70-75 %. Дефіцит кормового білкапризводить до зниження продуктивності тварин на 30-35 %, підвищеннясобівартості тваринницької продукції і витрати кормів приблизно у півтора рази.
Однак проблема незводиться тільки до одержання з раціоном певної кількості білка. Необхідно, щобу ньому була достатня кількість незамінних амінокислот у певномуспіввідношенні.
Традиційноосновним джерелом білка у раціоні тварин є зерна злакових культур, але в нихмало білка і він є неповноцінним через недостатній вміст незаміннихамінокислот. Джерелом повноцінного білка є корми тваринного походження — антиіди м'ясна, м'ясо-кісткова, рибна, молоко і відходи його переробки. Але цікорми дефіцитні і мають високу вартість.
Найбільшрозповсюдженим у світі способом балансування раціонів за білком є добавка доних соєвої муки, білок якої за своєю біологічною повноцінністю наближається докормів тваринного походження. Але ця культура трудомістка, врожаї ще доситьнизькі, а звідси висока її вартість. Головним постачальником сої на світовийринок є США, на долю яких припадає 2/3 світового її виробництва. Переважно наамериканській соєвій муці базується інтенсивне тваринництво Америки, ЗахідноїЄвропи і Японії.
Альтернативнимсоєвому є білок, одержаний мікробіологічним шляхом за допомогою мікроорганізмів.
Вперше вислів«білки одноклітинних організмів» (БОО) використали в 60-ті роки XX ст. стосовномікробних білків, які продукуються масовими культурами дріжджів або бактерій,що використовуються у харчуванні людей або годівлі тварин. Перевагою біотехнологічноговиробництва білка є те, що воно не залежить від погодних і кліматичних умов, непотребує посівних площ, є високоінтенсивним і піддається автоматизації.
Мікроорганізми — продуценти білків відзначаються дуже високою інтенсивністю накопичення біомаси,яка в 500-5000 разів вище, ніж у рослин або тварин. Мікробні клітини здатнінакопичувати дуже великі кількості білка (дріжджі — до 60 %, бактерії — до 75 %за масою). Коливання вмісту білка у сухій речовині біомаси мікроорганізмів можескладати від 19 до 90 % У мікробіологічному виробництві за рахунок високоїспецифічності мікроорганізмів відсутня багатостадійність, а сам процесбіосинтезу відбувається у м'яких умовах при температурі 30-45 °С, рН 3-6 ітиску ~ 0,1 МПа, він менш трудомісткий порівняно з одержаннямсільськогосподарської продукції і органічним синтезом білків.
Мікроорганізми якпродуценти білка мають перевагу і в тому, що можуть використовувати як субстратрізноманітні речовини, які в основному є відходами інших виробництв. Джерелом сировинидля них є рідкі парафіни нафти, метан природного газу і біогазу, метиловий іетиловий спирти, рослинна сировина, відходи і побічні продукти сільськогогосподарства і промисловості (солома, корзинки соняшника після видаленнянасіння, костриця льону, коноплі, гичка, дерев'яна тирса, стружка, целюлоза,меляса, молочна сироватка, гнойова біомаса тощо).
Ізмікроорганізмів для одержання білка найчастіше використовують як продуцентидріжджі, бактерії, мікроскопічні гриби, одноклітинні водорості. Різноманітністьтипів живлення мікроорганізмів і їх видового складу дозволяє вибирати сировину,яка найбільше підходить для біосинтезу, і кращі штами — продуценти білка.
Одноклітинніорганізми характеризуються високим вмістом білка — від 40 до 80 % і більше.Білок одноклітинних містить усі (10) незамінні амінокислоти, багатий на лізин,який визначає його біологічну повноцінність. Добавка біомаси одноклітинних додефіцитних за лізином рослинних кормів дає можливість наблизити їхамінокислотний склад до оптимального. Недоліком біомаси одноклітинних є дефіцитсірковмісних амінокислот, в першу чергу метіоніну. В одноклітинних йогоприблизно удвічі рази менше, ніж у рибній муці. Однак цей недолік має і білоксої.
Багата білкамибіомаса одноклітинних з високою ефективністю засвоюється сільськогосподарськимитваринами. Так 1 тона кормових дріжджів дає можливість одержати 0,4-0,6 тсвинини, до 1,5 т м'яса птиці, 25-30 тис. яєць і заощадити 5-7 т зерна. Це маєвелике народногосподарське значення, оскільки майже 80 % площ сільськогосподарськихугідь у світі відведено для виробництва кормів.
Шляхом селекціїможна відібрати найбільш продуктивні штами мікроорганізмів-продуцентів, якіздатні ефективно використовувати нові джерела сировини. Широкі можливості даютьбіотехнології рекомбінантних ДНК, завдяки яким можливо удосконалювати абоодержувати нові продуценти.
Усі ці переваги івизначили швидкий розвиток технології одержання мікробного білка, яка єнайбільш крупнотоннажною галуззю біотехнології. Уже в 1980 р. провідним у світівиробником білків одноклітинних організмів став Радянський Союз. Виробництвобілків у країні тоді досягло 1,1 млн т на рік.
/>
4. Біотехнологічні прийоми вподоланні сировинних та енергетичних проблем людства
Утилізація (відлатинського utilis — корисний) — застосування з користю, наприклад відходів.
Біоконверсія — цетрансформація речовин з однієї форми в іншу біологічними агентами (живимиорганізмами або ферментами). За допомогою біоконверсії з відходів різногопоходження (рослинництва, тваринництва, побутових і промислових) можна одержатирізноманітну продукцію — альтернативні носії енергії, високоякісне органічнедобриво, білкові та вітамінні кормові добавки.
При експлуатаціїтваринницьких ферм і комплексів виникає багато проблем — санітарно-гігієнічних,екологічних, економічних, соціальних тощо.
Це зумовленопередусім значною концентрацією тварин па обмеженому просторі та порушеннямрівноваги між поголів'ям і площею земельних угідь, що супроводжуєтьсянакопиченням великої кількості гною, стічних вод та інших органомісткихвідходів у розрахунку на одиницю земельної площі. Гній містить значну кількістьпатогенних мікроорганізмів, яєць і личинок гельмінтів, насіння бур'янів, солейважких металів та інших ксенобіотиків. Потрапляючи у ґрунт і водоймища, гнойоварідина спричинює забруднення ґрунтових вод, біологічне заражений ґрунтупатогенними мікроорганізмами та викликає масові отруєння водних організмів. Уводі різко збільшується вміст аміаку і зменшується кількість кисню.
Такі компонентивідходів, як метан, діоксид вуглецю, аміак і сірководень, забруднюють повітря.Метан, потрапляючи в атмосферу, зумовлює парниковий ефект, який у 22-30 разівперевершує вплив діоксиду вуглецю і призводить до глобальних змін клімату. ЗаМіжнародною Конвенцією, яку підписала Україна, кожній країні виділена певнаквота метану, який може потрапити у навколишнє середовище. Понаднормові йоговикиди призводять до штрафних санкцій, а у разі зменшення викидів метану ватмосферу надає право країні реалізувати певну частку своєї квоти на світовомуринку.
Проблемипоглиблюються тим, що сільськогосподарські угіддя як біологічні системиутилізації можуть сприймати підвищені дози органічних добрив у вигляді гною вобмеженій кількості. Критерієм є вміст азоту, максимально допустимаконцентрація якого складає 250-300 кг/га.
Таким чином,гнойова біомаса є забрудником навколишнього середовища як органічними, так ібіогенними елементами. На її частку припадає 43-66 % загального біологічногонавантаження на природні системи.
Для усунення цихнегативних явищ необхідна спеціальна технологічна обробка гною, що дало бможливість підвищити концентрацію поживних речовин в одиниці об'єму гною іодночасно усунути запахи, загальмувати або знищити патогенні мікроорганізми,знизити вміст токсичних речовин та викиди шкідливих газів у атмосферу.
Усі існуючіметоди утилізації відходів тваринництва умовно можна поділити на дві групи:традиційні і нетрадиційні.
При традиційних методахдля утилізації використовують такі природні біологічні системи, як ґрунт іводоймища. Утилізація здійснюється біологічними агентами (об'єктами) — мікроорганізмами, дощовими черв'яками, членистоногими тощо. Вибір біологічноїсистеми суттєво залежить від консистенції гнойової біомаси, яка, залежно відтехнології утримання і гноєвидалеиня, може бути: твердою (вологість до 80 %),напіврідкою (вологість 81-90 %) і рідкою (вологість більше 91 %).
До нетрадиційнихметодів належить утилізація гною шляхом метанового зброджування тавермікультивування з використанням біологічних агентів — анаеробнихметаноутворюючих мікроорганізмів і дощових черв'яків.
5. Біотехнологічні прийоми вподоланні екологічних та економічних проблем людства
Ефективним іекологічно безпечним методом утилізації різних відходів (тваринництва,рослинництва, побутових і промислових) є метод вермікультивування, тобтовикористання дощових черв'яків.
Методвермікультивування дає можливість трансформувати різні відходи, які до цьогобули основними забруднювачами навколишнього середовища, з одного боку, вповноцінний білок тваринного походження, придатний для використання у годівлітварин та харчуванні людей (черв'ячна біомаса), а з іншого боку — у зернистегумусне добриво (біогумус). На компост за допомогою дощових черв'яківпереробляють навіть відходи, які важко піддаються утилізації — відходи целюлозно-паперовоїпромисловості.
Ідея використаннядощових черв'яків для переробки гною й інших органічних відходів з мстою одержанняцінного органічного добрива і білкового корму не була новою. Ще в 1798 р.Готхард опублікував книгу «О разведении червей». Він рекомендував згодовувати дощових черв'яків курям, відчого «… вони ставали плідними і міцними».
Першимиповідомленнями про корисність дощових черв'яків слід вважати висловиАрістотеля, що черв'як є «світовим шлунком», а великий натураліст Ч. Дарвін,виступаючи понад 150 років тому в Лондонському геологічному товаристві здоповіддю, стверджував, що дощові черв'яки — це умілі хлібороби і в природнихумовах відіграють роль «архітектора» родючого шару ґрунту. Однак перші спробивикористання дощових черв'яків відносяться до часів Стародавнього Єгипту.Перероблений дощовими черв'яками намул річки Ніл використовувався для вирощуваннясільськогосподарських культур. Єгиптяни обожнювали дощового черв'яка, вважалийого священною твариною і забороняли вивозити iз країни.
У 30-ті роки XXстоліття американським фермером і ветеринарним лікарем Барретом в Каліфорніїбули розпочаті спроби вирощування черв'яків промисловим способом у дерев'янихящиках та траншеях, а наприкінці 1940 р. були створені перші господарства зіштучного розведення черв'яків, які використовувались як наживка для лову риби.А в 1959 р. був виведений за допомогою методів селекції на основі гнойового ідощового черв'яка культурний гібрид дощового черв'яка, який відрізнявся відприродних форм у 10 разів більшою плодючістю і вчетверо більшою тривалістюжиття. Гібрид більш технологічний, його можна вирощувати у відкритих культиваторахтипу городніх грядок. Він має комерційну назву червоний каліфорнійський гібрид.
У 1980 р. у СШАуже діяло понад 1500 великих спеціалізованих господарств з переробки різнихвідходів методом вермікультивування і на їх базі було організовано фірми, якіпродають біогумус, черв'яків, консультують фермерів з питань організаціївермікомпостування відходів. Нині метод вермікультивування набув широкогорозповсюдження у багатьох країнах світу — Китаї, Японії, Філіпінах, Австралії,на Кубі, у Франції, Італії, Німеччині, Швейцарії та ін. Вермікомпостуваннюпіддаються різні відходи — рослинництва, тваринництва, побутові та промислові,осади стічних вод; продукція життєдіяльності дощових черв'яків (черв'ячнабіомаса і біогумус) для окремих країн стала предметом комерції не тільки навнутрішньому ринку, але й для експорту.
Із країн СхідноїЄвропи першою почала займатись вермікультивуваниям у 1985 р. Угорщина, а вУкраїні — Івано-Франківська область, у якій при облсільгоспхімії буворганізований кооператив «Плодородие», який займався вдосконаленням тарозповсюдженням біотехнології. Кооператив мав 8 філій у різних областяхУкраїни.
У 1989 р. на базікооперативу створено асоціацію «Біоконверсія», до якої зараз входять більше 250різних організацій — навчальні та науково-дослідні заклади,сільськогосподарські організації, фермерські та індивідуальні господарства,зарубіжні фірми.
У Німеччиністворено Об'єднання сприяння розвитку вермікультури, яке працює в тісномуконтакті з Міністерством охорони навколишнього середовища. Воно надає допомогув проведенні наукових досліджень з вермікультури, у вивченні придатності різнихвідходів для розведення черв'яків, сприяє розширенню сфери використаннявермікомпосту. Вермікультивуванням у Німеччині займаються близько 70 господарств.
Дощові черв'якиналежать до класу малощетинкових Оlіgocheta (Олігохета) типу кільчастих (Аннсліда) черв'яків.Більшість видів, розповсюджених на території колишнього Радянського Союзу, єпредставниками родини Люмбрицид (Lumbricidae), яка включає близько 180 видівчерв'яків, але найбільш розповсюджені 15-16 видів.
Серед усіх видівдощових черв'яків лише деякі можна розводити в штучних умовах. До них належатьчервоні черв'яки, зокрема червоний каліфорнійський гібрид, який у процесіселекції набув унікальну властивість — він не залишає своє місце перебуваннянавіть за несприятливих умов. Цс дає можливість розводити його в грядах простонеба, не побоюючись втрати популяції.
Червоний черв'яктемно-червоного кольору живе на територіях з помірним кліматом. Доросла особинадосягає у довжину 8-10 см, у діаметрі 3-5 мм, масою 0,8 — 1 г. Температура тіла — 19-20 °С. За день споживає кількість корму, що приблизно дорівнює його масі(близько 1 г), після перетравлення якого виділяється 0,8-0,9 г копролітів. Найкрупніші частинки, які може проковтнути черв'як, мають розміри до 1 мм.
Тривалість життя- майже 16 років (дикі форми — 4 роки). Дуже плодючий. Статева зрілість настаєу тримісячному віці і за оптимальних умов одна особина може принести приплід всередньому 1500 особин за рік.
Цей черв'якгермафродит. Кожна особина має чоловічі й жіночі статеві органи, але не можесамозапліднюватись. Статевозрілі особини обопільно запліднюють одне одного.Запліднені яйцеклітини відділяються від тіла черв'яків і вкладаються у білковекільце, або капсулу (кокон), який має спочатку жовтий, а потім коричневий колір