Тема3. Еколого-біологічна характеристика демографічної картини сучасного Світу
План
1. Населенняна порозі ХХІ ст.: демографічні проблеми розвинених та відсталих країн.
2. Вирішенняпроблеми народонаселення: соціально – економічні та політичні механізмирегуляції чисельності людства. Програми планування сім’ї.
3. Особливостірепродукції людини у зв’язку з її біосоціальною суттю.
4. Впливструктури шлюбів та демографічних показників на стан генофонду популяцій людей.
5. Медико –генетичні аспекти сім’ї і проблема генетичного обтяження в популяціях людей.
6. Особливостіперіодизації розвитку людини .
7. Функціональнітипи конституційного реагування людей.
8. Тривалістьжиття та проблеми довголіття.
1.Населення на порозі ХХІ ст.: демографічні проблеми розвинених та відсталихкраїн
Збільшеннячисельності населення відбувається в різних регіонах Землі з різною швидкістю.Левова частка при цьому припадає на країни з сільськогосподарським, традиційнимтипом розвитку. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізаціюв країнах, що розвиваються стихійну внутрішню та зовнішню міграцію, якаускладнює політичні відносини між країнами. У сучасному світі спостерігаєтьсяціла низка „ парадоксів відсталості „для країн, що розвиваються :
внаслідок значнихвідмінностей у темпах приросту населення суттєво збільшується і продовжуєзростати розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненимикраїнами та країнами, що розвиваються;
урбанізація тазростання міського населення супроводжуються швидким зростанням сільськогонаселення в цих країнах;
поряд із значнимзбільшенням зайнятості стрімко зростає число безробітних, а також осіб, що немають постійного заробітку в бідних країнах;
зростає кількістьнеписьменних осіб. Тобто зростання чисельності людства супроводжуєтьсязростанням голодуючих, неписьменних і безробітних.
Через надзвичайновисокий процент дітей у країнах що розвиваються, є типово меншим число осібпрацездатного віку. В розвинутих країнах, навпаки високий відсоток середнаселення людей похилого віку. В обох випадках, тягар по забезпеченнюсуспільства соціальними пільгами лягає на людей працездатного віку. За рахунокшвидкого темпу урбанізації в ряді країн третього Світу спостерігається трущобнаурбанізація, де люди проживають в умовах повної антисанітарії і які є поганоконтрольованими з точки зору санітарно-епідеміологічних служб.
Демографічнимипроблемами розвинутих країн є явище депопуляції серед місцевих народів ізбільшення чисельності за рахунок іммігрантів з країн, що розвиваються. Цепоступово призводить до етнічних і расових змін в суспільстві, оскількизмішуються культурні, релігійні течії, збільшується відсоток змішаних браків ічастка змішаних і проміжних расових груп. Одночасно це порушує проблемитрудових взаємовідносин між місцевими мешканцями та нелегальними іммігрантами,які часто працюють за символічну платню
Неконтрольованезбільшення чисельності населення найсильніше впливає на країни, що внаслідокісторичних процесів мають невеликі державні території. Найвища щільністьнаселення (200 – 1000 осіб на кв.км.) серед азіатських країн Бангладеш, Японії,Шрі — Ланці, Індії. Ці країни також відносяться до країн-лідерів за чисельністюнаселення. Така велика скупченість населення, особливі кліматичні умовипровокують постійні спалахи епідеміологічних захворювань. Навіть, в кінці ХХст. в Індії постійно спалахували епідемії холери.
2.Вирішення проблеми народонаселення: соціально – економічні та політичнімеханізми регуляції чисельності людства. Програми планування сім’ї
Для створенняефективної програми контролю за чисельністю населення необхідно враховувати нетільки економічні важелі, але й звички, культуру, релігійні уподобаннянаселення. Серед факторів, що впливають на фертильність (кількість дітей, щофактично буде мати сім’я) виділяють безпосередні та опосередковані. Середбезпосередніх факторів фертильності виділяють: вік вступу батьків у шлюб,використання контрацептивів, відношення батьків до грудного вигодовуваннядитини молоком, та до абортів.
Уряди країн такожмають можливість впливати на рівень фертильності, здійснюючи певні заходи(опосередковані фактори). Така політика регламентує: законодавчий вік вступу ушлюб, заборону дитячої праці, покращення соціального становища жінки, наданняпенсій за віком, заохочення мати малодітні сім’ї, створення умов для грудноговигодовування та розширення сфери послуг в області контрацепції.
Інша групазаходів контролю за ростом чисельності населення об’єднує засобисоціально-економічного заохочення сімей з невеликою кількістю дітей і засобиспонукання по відношенню до багатодітних сімей. В якості заохочення абостримування застосовуються дотації та стипендії на освіту, штрафування таоподаткування сімей, що мають більше ніж встановлено дітей.
Загальнимнедоліком програм по контролю за чисельністю населення є те, що результати діїпрограм проявляються лише через 10 – 15 років. Так, перші ознаки зниженнякількості дітей шкільного віку проявляються через 5-6 років, скороченнячисельності працездатного населення – через 15 років, від 15-до 19 роківнеобхідно для стабілізації попиту на продукти харчування.
В розвинутихкраїнах Європи спостерігається явище депопуляції, що спонукало деякі східно — європейські країни посилити політику стимулювання народжуваності шляхомподаткових пільг, наданням дотацій на освіту дітей, збільшенням терміну доглядуза дитиною із збереженням місця роботи. Інша проблема цих країн – старіннянації внаслідок збільшення середньої тривалості життя і скороченнянароджуваності.
Майбутні програмипланування сім’ї повинні бути пристосованими к специфічним умовам кожноїкраїни. В деяких країнах відсутня служба контролю за народжуваністю, іншіпотребують покращення системи здорово охорони з метою зниження смертності середновонароджених і матерів, скорочення рівня безплідності. В інших країнах всі ціпрограми вже вирішені. На подальший прогрес в цій області можуть вплинутисанкції і засоби заохочення зі сторони уряду. Така політика повинна привести дозбільшення видатків сім’ї на утримання дітей або створити такі умови, щозмусять батьків відмовитись від намірів мати велику кількість дітей.
Згідно прогнозам,чисельність планети за період між 2025 і 2050 рр. подвоїться і досягне 8 млрд.людей. Якщо програми контролю за чисельністю населення в країнах, щорозвиваються не будуть реалізовані, то реальна чисельність населення буденабагато вищою.
Більшістьбіологів проти державної регуляції чисельності населення, оскільки вважають щоце некомпетентне втручання в біологічні популяційні механізми. Народжуваністьна відміну від смертності контролюється дуже складними біологічнимимеханізмами. Популяції необхідний час, кілька поколінь, для того, абипризвести народжуваність у відповідність з новим рівнем смертності. І впродовжцих років буде відбуватись демографічний вибух, навіть якщо він переганяє рістспоживання продуктів харчування і некорисний для популяції.
3.Особливості репродукції людини у зв’язку з її біосоціальною суттю
В порівнянні зіншими ссавцями подібних розмірів потенційна швидкість розмноження людини єнизькою. Більшість жінок не може народити впродовж життя більше 6-11 дітей,оскільки організм поступово руйнується від родів. Але і ця потенційна плодючістьвпродовж тисячоліть не реалізовувалась, і лише з переходом до землеробства почализ’являтись багатодітні сім’ї. В минулому, середній вік людини складав приблизно25 років, репродуктивної зрілості жінка досягала до 15 років, і за десять роківдорослого життя вона народжувала приблизно 3 дитини. Тобто, людині як видувластива К- стратегія. Але в межах своєї потенціальної плодючості вона можезміщуватись в сторону R – стратегії. З розвитком суспільства, поступово збільшувався середнійвік людини, а відповідно і репродуктивний вік жінки. Перехід до осілого способужиття призвів до збільшення щільності населення в осередках стародавньогоземлеробства. Збільшення щільності спровокувало появу інфекційних захворювань,а, відповідно, і смертності, в першу чергу дитячої. Збільшення дитячоїсмертності компенсувалось збільшенням народжуваності. В багатьох релігіях Світузаохочується багатодітність, стимулюється народжуваність, регламентуєтьсясоціальне положення жінки. В суспільстві формується інститут сім’ї, намагання матибільше дітей, але одночасно легке відношення до дитячої смертності. З розвиткомгігієни, медицини дитяча смертність стала незначною, тривалість життя виросла іріст популяції могла забезпечити і більш низька народжуваність. Як наслідок, вкраїнах, що першими стали на шлях індустріалізації народжуваність поступовоскорочувалась, а популяції переходили до К- стратегії. Разом з цим спостерігаєтьсякореляція між віком матері і частотою народження дітей з аномаліями. Доведеноневпинне зростання дітей з вадами із збільшенням віку матері від 30 до 49років. Виявляється, що в основі цього явища лежать біологічні процеси. З вікомзазнає змін рН, особливо в результаті запальних захворювань статевих органів,що призводить до порушення мейозу. Другою причиною є ендокринопатії (змінагормонального статусу жінок), що можуть викликати появу дітей з мозаїцизмом ісиндромом Дауна. На певній стадії онтогенезу спостерігається втратарепродуктивної функції (клімакс). Розвиток клімаксу пов’язаний із складноюнейрогуморальною перебудовою в системі: гіпоталамус-гіпофіз-гонади. Клімаксрозвивається саме в той час, коли в статевих клітинах зростають пошкодженнягеному, підвищується ризик пошкодження спадкової інформації. Втратарепродуктивної функції в цей час має адаптивне значення, оскільки попереджаєпоширення спадкових захворювань. Клімакс існує як у жінок, так і у чоловіків,але у останніх нейрогуморальна перебудова більш довготривала.
4.Вплив структури шлюбів та демографічних показників на стан генофонду популяційлюдей
В тваринномусвіті при формуванні взаємовідносин між статтями формуються своєрідні соціальніструктури. У більшості видів репродуктивна система самців та самокактивізується раз на рік, на короткочасний шлюбний період. На цей період утварин виникають певні родинні структури. Вони можуть бути короткочасними ідовготривалими.
Археологивстановили, що предки людини жили групами, але яка шлюбна система в цих групахіснувала невідомо. Історичний період застав людину з 4 системами шлюбнихвзаємовідносин: груповим браком, полігінією, поліандрією, моногамією (на всежиття, або з можливістю розлучення). Неповна сім’я (мати з дітьми без батька)зустрічалась як виняток. В наш час поліандрія зникла, груповий шлюб зберігся удеяких диких племенах, полігінія сильно скоротилась, а моногамія поширилась,але не пожиттєва, а з можливістю розлучення. Неповна сім’я стала зустрічатисянабагато частіше.
Основна функціясім’ї у людей — це народження та турбота про потомство-захист, виховання,освіта дітей. Взагалі, родинний спосіб житя зумовлений підсиленням зв’язків міжбатьками та потомством. В ХХ ст. в індустріальному суспільстві традиційнийсоціальний стан жінки змінився, вона набула можливості отримати освіту, роботу,самостійно забезпечити своїх дітей. Соціально-економічна незалежність жінкипризвела до зміни взаємовідносин статей в сім’ї, а існування в суспільствірізних державних форм догляду за дітьми та їх виховання призводить поступово докризи інституту сім’ї, формування нових сімейних взаємовідносин. Шістдесяті рокиХХ ст. вважають початком сексуальної революції, яка пов’язана з вільним виборомстатевого партнера та руйнуванням традиційної сім’ї. Ранні сексуальні стосункипризвели до надзвичайного поширення венеричних та вірусних хвороб, запальниххвороб репродуктивної системи і безпліддя. Потужні стресові факториурбанізованого середовища теж сприяють розвитку раннього безпліддя як середчоловіків, так і жінок. Вживання гормональних контрацептивних засобів призвелодо поширеності серед жінок ендокринопатій (порушення гормонального статусу),багато молодих шлюбних пар не може народити дитину.
Для людськихпопуляцій за останні 100-150 років характерний розвиток транспортнихкомунікацій, зросла міграція населення, що призвело до розпаду ізолятів тарозширення інбредних регіонів, розширення кола потенційних партнерів при шлюбахвнаслідок подолання релігійних, класових, етнічних перешкод. Це призводить дозмішування населення, а тому гени в поколіннях дітей набувають все більшогогетерозиготного стану. В локальних поселеннях людей, що існують тривалийісторичний час ( острівні поселення, географічно важкодоступні місця)зустрічається досить великий відсоток близькоспоріднених шлюбів, що провокуєпоширення спадкових хвороб людини. Серед деяких груп населенняблизькоспоріднені шлюби підтримуються з релігійних або економічних міркувань.Прикладом є Самаркандська область, де частота споріднених шлюбів складала11,6%, серед яких приблизно половину становили шлюби між двоюрідними родичами.Серед споріднених шлюбів виділяються інцестні (заборонені) шлюби. Це шлюби міжродичами першого ступеня родинності (батько-дочка, брат-сестра). Такі шлюби яксистема спостерігались в Стародавньому Єгипті. Наслідком такого явища єгомозиготизація генотипів, народження розумово відсталих та хворих дітей.
5.Медико-генетичні аспекти сім’ї та генетичний моніторинг. Проблема генетичногообтяження в популяціях людей
В зв’язку зпоступовим збільшенням спадкових хвороб в суспільстві все більшого значеннянабуває медико – генетичне консультування сім’ї. Спадковими хворобами називаютьхвороби, етіологічними чинниками яких е мутації. Серед хвороб спадкового станує такі, для прояву яких необхідний вплив шкідливих факторів середовища. До нихвідносять подагру, деякі форми діабету та ін. Подібні захворювання отрималиназву хвороб із спадковою схильністю (мультифакторні захворюваня) Такізахворювання посідають одне з провідних місць серед хронічних неінфекційниххвороб людини ( 92% від загальної патології). Складна взаємодія генетичних ізовнішньосередовищних факторів призводить до сталого прояву клінічної картинизахворювання в окремих родинах і популяції в цілому. До хвороб із спадковоюсхильністю належать: цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, виразкова хворобашлунка, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, бронхіальна астма, шизофренія,епілепсія і ін. Чим вищий генетичний ризик (ступінь генетичного обтяження), тимменша інтенсивність зовнішньосередовищних факторів необхідна для проявухвороби. З метою раннього виявлення спадкових хвороб серед населення проводятьгенетичний моніторинг та створюють медико-генетичні консультації. Генетичниймоніторинг – це комплексне обстеження певних груп населення, спрямованих навиявлення нових мутацій, успадкованих від попередніх поколінь, визначенняпросторового розподілу спадкових хвороб, пошук можливих причин зв’язку міжзбільшенням частот цих подій з факторами довкілля. Генетичне консультування — складається з інформування людини про ризик розвитку спадкового захворювання,передачі його нащадкам, про діагностичні та терапевтичні дії. Серед показаньдля медико-генетичного консультування серед інших є близькоспорідненні шлюби,вік матері старше 35 років, несприятливі впливи факторів зовнішнього середовищав ранній період вагітності( інфекційні захворювання, лікарська терапія, виробничішкідливості). Серед різних популяцій населення Світу поширені різні спадковіхвороби, що зумовлюється історичними та етнічно-релігійними особливостямирізних народів. Так, наприклад, серед європейської популяції поширеніфенілкетонурія, гіпотиреоз, галактоземія.
6.Особливості періодизації розвитку людини
Період життя людинивід народження до смерті називається постнатальним періодом онтогенезу. Упроцесі еволюційного розвитку людини її онтогенез змінюється в порівнянні зтваринами. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалостівнутрішньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, появаперехідного періоду – клімаксу — між періодами статевої зрілості і літньоговіку. На даний час єдиної схеми періодизації постнатального онтогенезу немає,тому що вона повинна відображати біологічні, психологічні, соціальні аспектирозвитку і старіння організму. В нашій країні використовують таку схемуперіодизації онтогенезу: новонароженість (1-10 днів); грудний вік (10 днів –1рік); раннє дитинство (1-3 роки); перше дитинство (4-7 років ); другедитинство (8-12 років); підлітковий вік (13-16 років); юнацький вік (17-21рік); зрілий вік І (22-35 років); зрілий вік ІІ (36-60 років); літній вік(61-74 роки); старечий вік (75-90 років); довгожителі (90 років і вище).
Найбільшвідповідальним періодом постнатального онтогенезу є період статевого дозрівання(пуберантний період) – він включає друге дитинство, підлітковий, частковоюнацький вік. Головна подія цього періоду — дозрівання системи взаємодіїгіпоталамус – гіпофіз – гонади. На процеси росту і розвитку істотно впливаютьчисленні ендо — (зокрема спадковість) і екзогенні фактори. Розмежувати їх дужеважко, оскільки взаємодіють вони в єдиному комплексі. Серед параметрівзовнішнього середовища важливе місце займають соціально-економічні фактори:харчування, праця, сімейно-побутові умови, урбанізація, імунізація,захворюваність, рівень забруднення навколишнього середовища. Погане харчуванняі голод гальмують ріст і статевий розвиток, забрудненість зовнішньогосередовища провокує ріст захворюваності, урбанізація прискорює психологічнийрозвиток в дитячому і підлітковому віці.
Період дозріваннязабезпечує під дією вище зазначених факторів формування визначеної конституціїлюдини. Конституція — комплексна біологічна характеристика людини, варіантадаптивної норми, що відображає резистентність організму до факторівсередовища. Конституцію складають найважливіші параметри статури, фізіологічніі психофізіологічні показники.
На сучасномуетапі біосоціального розвитку людини для її онтогенезу характерне прискореннятипів розвитку і тривалості життя. Це явище отримало назву акселерації. Цейпроцес дуже суперечливий і багатофакторний. Акселерація призводить додисгармонії розвитку усіх систем організму через невідповідність темпівбіологічного і суспільного розвитку і може бути однією з причин підвищеноїзахворюваності у дітей. Акселерація частіше зустрічається в індустріальнихкраїнах, в урбанізованому середовищі.
7.Функціональні типи конституційного реагування людей
Стратегіяадаптаційної поведінки людей різна. А.Д.Слонім поділяє процеси адаптації на тригрупи:
індивідуальні, щореалізуються в процесі онтогенезу;
видові, генетичнодетерміновані;
популяційні, щовиникають на рівні популяції.
Здатність доадаптації варіює в широкому діапазоні, що дає змогу виділити серед людей кількафункціональних типів конституційного реагування.
„Спринтер” –організм з потенціальною схильністю до сильних фізіологічних реакцій, щозабезпечують високу надійність при виражених, але короткочасних діяхзовнішнього середовища. Резервні можливості організму великі, мобілізуютьсявони швидко, однак відновлювальний потенціал низький. В результаті індивідпогано пристосований до тривалих перенавантажень.
„ Стаєр „ –організм, здатний стабільно витримувати тривалі й монотонні фізичнінавантаження. Резервний потенціал і мобілізаційні можливості в цілому невисокі,однак процеси відновлення стійкі. На короткочасні перевантаження більшоїінтенсивності реагує невідповідно до ступеня дії.
„ Мікст”–проміжний тип з оптимально-адекватним способом реагування на різні змінизовнішнього середовища.
Популяційнийрівень адаптації полягає в утворенні популяцій, генофонди яких відповідалимісцевим умовам краще, ніж генофонд в цілому. У процесі історичного розвиткулюдина освоювала нові місця проживання, які відрізнялися домінуючими умовамигеографічного середовища. Це стало причиною екологічної адаптації тадиференціації людства, виникненням різних адаптивних людських екотипів. Середних виділяють арктичний, тропічний, гірський адаптивний типи та адаптивний типзони помірного клімату. Виділення цих типів не мало рис екологічноїспеціалізації, оскільки люди одного адаптивного типу можуть проживати натериторії, яка в більшій мірі є відповідною до комплексу ознак іншогоадаптивного типу. Наявність різних адаптивних типів є свідченням значноїекологічної мінливості людини, що сприяло розселенню людей по всьому світу.
8.Тривалість життя і проблема довголіття
Тривалість життябудь-якого організму є видовою ознакою. Наприклад. тривалість життя деякиххижих птахів може складати 100 років, слони доживають близько 100 років, багатохолоднокровних тварин, особливо серед плазунів є довгожителями. Щодо людини, торозрізняють природну тривалість життя і середню тривалість життя. Під природноютривалістю життя розуміють максимальну кількість років, яку людина може прожитиза ідеальних умов існування, або за іншим визначенням – це вік, до якого можутьпотенційно дожити 80% представників виду. Французський біолог Ж.Бюффонрозрахував, що тривалість життя людини повинна перевищувати тривалість її ростув 6-7 разів і складати приблизно 90-100 років. Всі наступні розрахунки близькідо цієї цифри. Вважають, що природна тривалість життя становить 120-150 років,проте до 100-річного віку доживають лише окремі індивіди. Вона є кількісноювидовою ознакою і залежить від генотипу.
Тривалість життяє однією з ознак організму, яка залежить від генів та умов середовища, в якихці гени проявляють свою дію. Незважаючи на те, що в ХХ ст. тривалість життязбільшилась майже вдвічі, соціальні перетворення, прогрес медицини, віковакомпонента смертності залишилась сталою. Найбільш „смертельними „ періодами єперинатальний (дитяча смертність), ювенільний (юнацька смертність), літній період(смертністьлюдей похилого віку). Тобто, вікову компоненту смертності можна вважатибіологічною характеристикою, яка є видовою особливістю. Цікаво, що подібнавікова структура смертності спостерігається і у інших тварин.
Важливою демографічною проблемою більшості розвинутих країн є поступове постаріння людстваЗемлі. Процеспрогресуючого зниження функціональних здатностей організму після досягнення нимзрілості називають старінням.Припускається, що у світі в 2025р. чисельність людей віком 60 років і старших у порівнянні з 1950 р. зросте в 5 разів, а людей старших 80 років — у 7 разів. Хворі старшого вікустановлять значну частину контингенту лікувальних установ. Убагатьох країнах кількість старих людей 15%, а вдеяких країнах — навіть 20% і має тенденцію до подальшогозростання. Збільшення частки літніх людей викликало інтерес до геронтології,перш за все до вивчення первинних механізмів старіння організмів і популяцій та чинників, яківизначають тривалість життя.
З біологічного погляду, старіння — універсальний ізакономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогнозування, щопризводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності організму.Час настання старості залежить від багатьох причин. Важливе для науки значеннямає спостереження за довго життєвими популяціями. Встановлено, що в цихпопуляціях уповільненні темпи соматичного і статевого дозрівання, і у середлюдей менше виражена вікова еволюція скелета, основний обмін у зрілому віцінижчий. Придається значення і конституції людей, генетичним механізмам.
На тривалість життя істотно впливає іонізуюча радіація,хімічні мутагени й інші ушкоджуючи фактори. Значна роль стресу у швидкомунастанні старості. На даний час запропоновано більше 200 гіпотез, що пояснюютьпричини і механізми старіння. Серед яких теорія обмеження калорійності їжі,термодинамічна теорія старіння, імунологічна теорія старіння та ін. У цілому їхможна звести до двох концепцій. Перша розглядає старіння як процес, що викликаєнагромадження в організмі ушкоджених молекул, які накопичуються і порушуютьнормальне функціонування організму. Згідно з другою концепцією, старіння – цезакономірний, генетично запрограмований процес, що завершує диференційованийріст, дозрівання.
Геронтологія вивчаєзакономірності старіння живих істот, зокрема людини,вікові біологічні зміни різних структур головного мозку,особливості взаємозв’язків між ендокринними органами,характерні для старіння зміни імунної системи, процесистаріння сполучної тканини та ін. Вперше термін був запропонований І. І. Мечниковим у 1903 р.
Тема4.: Особливості дії елементарних факторів добору в популяціях людей насучасному етапі
План
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційнихфакторів.
2. Значення міграцій в екології людини. Характер тапричини міграцій.
3. Види міграцій.
3. Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішанірасові групи.
5. Етноси та етногенез: екологічний підхід.
1.Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів
Генетичнурівновагу в популяціях порушують елементарні фактори еволюції – мутаційнийпроцес, дрейф генів, ізоляція, популяційні хвилі, міграція.
Мутаційнийпроцес улюдини, як і у інших організмів, веде до виникнення шкідливих алелів.Спонтанна частота мутацій залежить від багатьох факторів, наприклад, від вікубатьків. У даний час мутаційний процес у людини відбувається на фоні підвищеноїконцентрації мутагенних факторів, створених виробничою діяльністю. Перелікмутагенних для людини хімічних факторів включає речовини з промисловогооточення, сільського господарства. Мутагенну дію можуть викликати і лікарськіпрепарати. Мутації можуть спричинюватися біологічними факторами (віруси, живівакцини), неповноцінним харчуванням. Останнім часом серед мутагенів зросла рольіонізуючого опромінення в зв’язку з широким використанням джерел іонізуючоговипромінювання у промисловості, сільському господарстві, медицині, з розвиткоматомної енергетики. Мутаційні процеси суттєво впливають на народжуваністьнаселення, що може сприяти поступовому виродженню та загибелі окремихпопуляцій. З метою профілактики мутагенезу з 1979 р. кожна хімічна сполука, якупередбачають застосовувати (ліки, барвники, харчові домішки, пластмаси)випробуються на мутагенний ефект.
Ізоляція – причини ізоляції різні: географічні,національні, расові, релігійні. Відомі ізоляти в сучасних багатомільйоннихмістах. Основним результатом ізоляції є обмеження чисельності популяції. Унечисленних ізольованих популяціях людей зростає відсоток родинних шлюбів(інбридинг) внаслідок чого збільшується частота спадкових захворювань,зумовлених рецесивними генами. У ХХ ст… зросла тенденція до розпаду ізолятіввнаслідок міграційних процесів, соціального прогресу.
Дрейф генів – прикладом дії дрейфу генівслужить „ ефект родоначальника”. Він виникає, коли декілька сімей покидаютьбатьківську популяцію і створюють нову на іншій території. У такій популяціїпідтримується високий рівень шлюбної ізоляції, яка сприяє випадковомузакріпленню в її генофонді одних алелів та елімінації інших. Ефектродоначальника описаний при вивченні ізолятів, утворених в Америці релігійнимисектами, які мігрували з Німеччини у ХУІІІ ст. Завдяки дрейфу генівспостерігається певна нерівномірність поширення деяких спадкових захворюваньсеред народів Світу.
Людству властивийвисокий рівень генетичного поліморфізму, який є результатом мутаційних змін. Вцьому поліморфізмі вирізняють як адаптаційний (екологічний), так ібалансований (гетерозиготний).
2.Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій
Виселення особиніз складу популяцій — це широко відоме екологічне явище. По суті, це першареакція популяції на зростання щільності населення; при цьому розширюєтьсятериторія, що зайнята популяцією і оптимальна щільність підтримується беззниження чисельності. Виявлено, що розселення молодих особин популяціїздійснюється на основі генетично детермінованої програми онтогенезу поведінки.
Особливістюміграцій людських популяцій є переміщення як поодиноких людей, так і окремихнародів в цілому. Як біологічне явище, міграцію можна вважати потоком генів,внаслідок якого відбуваються зміни генофондів як у популяціях, з яких населеннямігрувало, так і в популяціях, куди воно іммігрувало. Так, наприклад, врезультаті масового переселення народів зі Сходу Азії в Європу в період між 500і 1500 р. змінилась частота генів, які визначають групи крові, збільшиласьчастота зустрічаємості ІІ групи крові.
На відміну відміграцій тварин, при міграціях людських популяцій відбувається не тількирозселення та освоєння нових територій, але й внесення нових лінгвістичних,релігійних, політичних ознак, внаслідок чого можна говорити про експансіюкультурних цінностей мігрантів, змішування культур.
Історично, першіміграції людей мали таку ж біологічну основу, як і у інших тварин – зниженнятиску при збільшенні щільності популяцій. Таким чином відбувалось природнерозселення людей. Значний вклад в так звані великі переселення народів маливікові коливання вологості та тепла з приблизним періодичним ритмом біля 4-хвіків. Так, в роботах Л.М. Гумільова доведено, що періодичні висихання степівспонукали номадні племена мігрувати в райони з більшою вологістю.
Окремо в історіїміграцій стоїть період великих географічних відкриттів. Саме в цей часвідбулася велика експансія білого населення на нові материки, що призвело дозмішування рас і одночасно зняло напругу в перенаселеній Європі. З розвиткомкапіталізму, прогресом технічних засобів, швидким зростанням населення всіпридатні до життя регіони планети були швидко заселені і міграція набуваємасового характеру. Міграція в капіталістичному суспільстві пов’язана з іншимипричинами, в першу чергу соціально-економічними.
3.Види міграцій
Міграції – це переселення людей або зкраїни в країну (зовнішня міграція), або з регіону в регіон межах країни(внутрішня). Виїзд людей зі своєї країни на постійне проживання називаютьеміграцією, в’їзд в іншу країну –імміграцією.
Трудоваміграціяпов’язана з потоком людей в пошуках роботи, набула масового характеру в ХХ ст.
Інтелектуальнаміграція -відтік „мізків„ пов’язана з міграцією вчених, працівників інтелектуальноїпраці, обдарованих студентів.
Політичнаміграція –потік біженців ( вимушених мігрантів ). Масові міграції біженцівспостерігаються під час воєнних, релігійних, національних конфліктів, щосупроводжуються спалахом насильства в суспільстві.
Окремо виділяють екологічніміграції, що пов’язані з наслідками природних, або штучних екологічнихкатастроф.
Інша класифікаціяміграцій виділяє безповоротні, тимчасово-безповоротні (від 1 до 6 років),сезонні, маятникові (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).
У післявоєннийперіод ХХ ст. виникають великі міграційні потоки, що пов’язані із встановленнямнових державних кордонів, виникненням світових систем з різним соціально-економічнимустроєм.
В кінці ХХ ст.набуває розвитку нове соціально-економічне явище – глобалізація, з якоюміжнародна трудова міграція стає типовим явищем сучасного світу. Потокитрудової міграції протягом історичного часу набули протилежного характеру: уХІХ ст. – переважно в колонії, в ХХ ст.- еміграція стала йти з менш розвинутиху більш розвинуті країни.
У результатізначної кількості мігрантів вони суттєво впливають на демографічний стан країн.У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному прирості населення СШАнабуває 50%, в Канаді, Австралії, Франції понад 25%. З іншого боку,імміграція населення з бідних європейських країн призвела до загостренняпроблеми депопуляції в них (Ірландія, Португалія, Греція).
Міжнароднаміграція впливає на вікову і статеву структуру населення країн. Середіммігрантів переважають люди працездатного віку, в залежності від попиту напевні види роботи – або чоловіки, або жінки, що поступово призводить довиникнення тимчасових шлюбів і формування нових сімейних відносин. Середбіологів і медиків нема однозначної думки щодо корисності поширення змішанихбраків між різними етнічними групами людей. Одні згадують явищегетерозиготності, що призводить до появи більш життєздатного потомства. Іншікажуть, що в змішаних шлюбах усталений етнічний комплекс генів руйнується,новий комплекс генів є більш слабким, внаслідок чого в наступних поколіннях відзмішаних шлюбів зростає захворюваність, дитяча смертність. Якщо генетичні лініїподружжя дуже далекі, то через наявність батьківських генів у дитини можевиникнути внутрішньоутробний конфлікт з матір’ю, що може призвести до розвиткувад і вродженої відсталості.
4.Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи
Раса – це групалюдей, яка склалася історично у певних географічних умовах і має деякі спільніспадково зумовлені морфологічні й фізіологічні ознаки. Різні расові типивідрізняються другорядними фізичними ознаками: кольором шкіри, формою волосся,розрізом очей. Механізм виникнення рас досі остаточно не з’ясований, алевідомо, що багато ознак рас є безперечно адаптаційними. Наприклад, темна шкіранегроїдів виконує важливу функцію захисту від тропічного сонця. Дослідамидоведено, що сонячні опіки такої шкіри виникають при дозах ультрафіолетовогоопромінення в 10 разів вище, ніж для світлої шкіри. Одночасно відомо, щоадаптивні ознаки можуть виникати незалежно у кількох рас одночасно. Наприклад,по всьому тропічному поясу поширені алелі аномальних гемоглобінів, що вгомозиготному стані призводять до анемії, а в гетерозиготному – забезпечуютьімунітет до малярії. Епікантус зустрічається не лише у монголоїдів, але й унегроїдів півдня Африки, а у деяких племен Тропічної Америки виникають темнашкіра, кучеряве волосся, широкий ніс.
Загальновизнанимє поділ людства на три основні раси: негроїдну, монголоїдну, європеоїдну.Окремо виділяють австралоїдну расу. Розділення людства відбулося приблизно100 000 років тому і призвело до утворення двох гілок: африканців інеафриканців. Вважають, що негроїди залишились в Африці, а розходження предківмонголоїдів та європеоїдів відбулося при заселенні Євразії. Спільні нашіпращури жили на Близькому Сході, звідки предки монголоїдів переселилися натериторію сучасного Китаю приблизно 50-70 тис. р. тому. Предки європеоїдівзначно пізніше заселили Європу – приблизно 40 тис. р. тому. На основіпереважного поширення представників певних рас можна виділити ареали їхіснування. Так, для європеоїдів – це Європа, частина Азії (передня і середня),Північна Африка, окрім того, вони поширились на материках Америки і Австралії.Для негроїдів основним ареалом поширення є Африка, Північна Америка (внаслідокработоргівлі).
На сьогоднієвропеоїди складають приблизно 43% людства, монголоїди – 19%, негроїди – до 7%, і австралоїди – 0,3%. Але представники цих рас у загальній чисельностінаселення складають 70%, решта 30% — це змішані і проміжні расові групи. Впроцесі історичного розвитку внаслідок міжрасових шлюбів в великих популяціяхвідсутні чіткі межі між расовими типами людей. До перехідних груп міжекваторіальними расами і європеоїдами відносяться ефіопи, що поєднують темнушкіру негроїдів та форму носу та обличчя європеоїдів. Самі раси поступововтрачають характерні для них риси. Це пояснюється тим, що все більше людейживуть в штучно створених умовах міст, при „кімнатній” температурі живеприблизно третина людей Світу. В таких умовах расові ознаки перестають бутиадаптивними, зменшується тиск добору.
5.Етноси та етногенез: екологічний підхід
Планету населяютьчисельні народи (етноси), які знаходяться на різних щаблях соціально — економічного й культурного розвитку. Етнос – спільність людей, стійкеугруповання, що історично склалося на певній території. Етнічний складнаселення – це результат тривалого історичного процесу. Вчені виділяють усучасному світі до 5 тис. народів, націй і племен. Взаємодією етнічнихугруповань з навколишнім середовищем займається етнічна екологія, оскільки дляетносів характерні певні традиції природокористування, які склалися історично врезультаті взаємодії з навколишнім середовищем.
Люди одногоетносу мають спільну мову, володіють деякими загальними, порівняно стабільнимиособливостями культури і психіки. Вони мають також спільну самосвідомість.Етнос утворюється на одній території, але в подальшому люди цієї спільності всилу різних причин можуть розселятись по світу. Впродовж тривалого історичногочасу етноси інтенсивно розселялись по планеті. Цей процес дуже подібний дохвиль життя у тварин, отримав назву демографічні хвилі і сприяв„етнізації„ людства. В історії відомі хвилі елінізації, романізації,семітизації і т.д. Епоха Великих географічних відкриттів сприяла поширеннюіспанців, португальців, голландців, згодом англійців та французів, пізніше — росіян. Демографічна хвиля ХУ та ХХ ст. стала чи не найважливішою дляформування сучасного вигляду етнічно-расової мапи світу. Аналіз існуванняетносів показує певну залежність останніх від ландшафту, в якому вониутворились, особливості формування господарсько-культурних типів. Господарсько-культурнітипи — це історично усталені комплекси господарства, культури таприродокористування, типові для народів, що мешкають в подібних екологічнихумовах і перебувають приблизно на однаковому рівні соціально-економічногорозвитку. При розселені етноси обирають в інших місцях споріднені збатьківськими природні умови та формують там властивий предкамгосподарсько-культурний устрій. Цікаво, що напрями міграцій в цьому випадкубазуються на пошуку умов, споріднених з автохтонними природними умовами.
У період свогостановлення етнос проходить три стадії: племінний, у періодрабовласницького й феодального ладу виникає народність, на стадіїкапіталістичних відносин виникає новий тип етносу, який характеризуєтьсявеликою внутрішньою згуртованістю – нація. Механізм утворення етносів називаєтьсяетногенезом і остаточно не з’ясований. Існуючі класифікації етносів базуютьсяна різних принципах, серед яких виділяють расову, мовну, антропологічнублизькість.
Як правило,стійкі етноси утворюють стійкі системи, що включають у себе не тільки людськіпопуляції, але і певну кількість інших елементів живої природи, певний рівеньтехнічної організації суспільства. Це утворення має назву етноценоз. Порушенняетноценозу, якщо воно незначне, тільки деформує етнос, якщо значне — можепризводити до його вимирання. Інколи при руйнуванні етносу його складові входятьдо складу інших етносів.
Література
1. Медичнабіологія за ред. В.П.Пішака, Ю.І.Бажори. Вид. Нова книга. Вінниця, 2004, — 652с.
2. СлюсаревА.А., Жукова С.В. Біологія.- К. Вища школа, 1987.- 415с.
3. В.В.ФролькисДолголетие: действительное и возможное. — К. Наукова думка.1989, — 245с.
4. Л.А.Гаврилов, Н.С.Гаврилова Биологияпродолжительности жизни.- М.Наука, 1991, — 280с.
5. В.С.КрисаченкоЛюдина і біосфера. -К. Заповіт 1998, — 687с.
6. Медичнабіологія за ред. В.П.Пішака, Ю.І.Бажори. Вид. Нова книга. Вінниця, 2004, 652с.
7. А.А.Слюсарев, С.В. Жукова Біологія. К. Вища школа, 1987.- 415с.
8. В.С.Крисаченко Людина і біосфера К. Заповіт 1998.- 687с.
9. Л.М.ГумільовЕтногенез і біосфера Землі. М. Ди Дик, 1994.- 678с.