Екологія в житті людини

Реферат на тему:
Екологія в житті людини

План
Вступ
1. Людство перед обличчям глобальних проблем
2. Сучасна екологічна ситуація
3. Екологічна проблема в сучасній енергетиці
4. Проблема екології, як негативна соціальна реальність
5. Екологічна свідомість й екологічна етика
6. Екологізм як світоглядна надбудова над екологією
7. Екологічна безпека
8. Суспільство й природа
Перелік використаної літератури
Вступ
В сучасних умовахіснування людство зіткнулося з величезною проблемою — екологічною. Проблемаекологічної катастрофи вже не просто не приваблива перспектива, а реальназагроза, що повисла над усім живим на Планеті.
Розвиток людства,його виробничих сил поставили людину перед проблемою обмеженості природних ресурсів,нещадного забруднення середовища свого існування, можливого порушеннядинамічної рівноваги системи «суспільство-природа». Але окрім явновиражених проявів екологічної проблеми варто звернути увагу на її завуальованудійсність. Порушення екологічної рівноваги, гармонії в світі безпосередньо ведеі до порушення гармонії самої людини. Людина — це витвір природи, просто щеодна ланка в ланцюзі еволюції, але, як вважає сама людина, найрозумніша інайсильніша. Так, для природи немає страшнішого ворогу ніж людина. Найстрашнішестихійне лихо, найлютіша буря не принесуть стільки шкоди, як людська діяльністьзадля свого виживання. В таких умовах, перш за все необхідно формувати в людиніекологічну культуру, поважне відношення до свого творця — Природи, повернутисьобличчям до своєї духовної сутності задля миру з собою і миру з природою ісвітом, в якому людина живе. Зараз екологічна проблема здається далекою інавіть часом не справжньою, надуманою. Щодня люди дізнаються про чергові лиха,в тому числі повені, які затоплюють величезні площі, забираючи при цьомулюдські життя, пожежі, які нещадно винищують тисячі гектарів таких дорогоціннихдля нашого життя лісів, аварії на електростанціях та інших промисловихоб’єктах, дуже небезпечні аварії танкерів в морях при транспортуванні нафти, щопризводить до масового знищення тваринного світу та забруднення вод планети насотні років, але при цьому напевно кожна людина задумуючись приходить довисновку — «Я не можу нічого зробити. Від мене нічого не залежить». Напевнесаме ці умови і вимагають виховання у суспільства загалом і в кожної людиниокремо екологічної свідомості. Екологічна проблема вже стоїть, стоїть гостро івимагає термінового вирішення.
Думки вчених, якізаймаються екологічними проблемами, дуже різні і навіть протилежні. Відрізняютьсятакож за своїми концепціями громадські утворення і рухи. В різноманітності цихконцептуальних теорій можна знайти казкові, чудернацькі на перший поглядпропозиції. Так, прибічники і дослідники такої нової, але надзвичайнопрогресивної і багатообіцяючої науки як нанотехнології вважають, що нанотехнологіїможуть стабілізувати екологічну обстановку, шляхом створення нових видівбезвідходної промисловості, завдяки використанню нанотехнологічних методів, прицьому нанороботи зможуть знищувати наслідки старих забруднень, за рахунокнасичення екосфери молекулярними роботами санітарами, які перетворюватимутьвідходи діяльності людини в початкову сировину. Окрім того, вважається, щонанотехнології забезпечать більш економічні шляхи фільтрації води. А такождозволять прискорити розвиток поновлюваних джерел енергії, таких яквисокоефективна конверсія сонячної енергії. Взагалі, використанняальтернативних джерел енергії дуже приваблива перспектива для усього світу. Аджесонячна енергія, енергія вітру, енергія океану невичерпні і доступні майже увсьому світі. Звичайно в залежності від географічного положення тої чи іншоїкраїни ефективним буде використання певного виду енергії. Окрім стаціонарнихстанцій, можливість використання такої енергії є і в транспорті. Нажаль в нашчас ці джерела енергії ще не отримали широкого поширення та популярності черезнизьких коефіцієнт корисної дії, а от їх використання безумовно розвантажили бнашу природу, як по витягуванню з неї паливних ресурсів, так і по забрудненнюатмосфери продуктами спалення палива.
Напевне, зараз ще раноговорити про фантастичні перспективи науки, а проблема стоїть вже сьогодні. Можназгадати ще одну цікаву пропозицію по вирішенню екологічної кризи. Її сутьполягає в тому, що зі зміною середовища свого існування змінюється і самалюдина. Можливо в якійсь мірі можна сказати, що проходить постійна еволюціялюдини і світу, пристосування живих організмів до нових умов життя, в даномувипадку, до життя в екологічно-забрудненому світі. Тобто, по прогнозам такихвчених, людина буде постійно змінюватись, аж до тих пір поки не перетворитьсяна «нелюдину», по грецькому — «анотропа». Тому, дляанотропа складна на наш погляд екологічна ситуація зовсім нехарактеризуватиметься термінами «екологічна криза». Для штучноїлюдини — анотропа це взагалі не криза, а нормальна ситуація. Штучне дляштучного — «природне».
Деякі вчені,розглядаючи негативні наслідки інтенсифікації та глобалізації впливу людини наприродне середовище, вимагають насамперед зменшення техногенного впливу наприроду, повернення до природної рівноваги тощо. Висловлюють думки про відмовувід перетворювальної орієнтації людини. Як один з головних законів екологіїамериканський біолог Б. Коммонер запропонував положення «Природа знаєкраще», ніж людина, що саме треба людині. Є і вчені, які твердять, що, мовляв,для них головне — захист біосфери, навіть якщо для цього потрібно буде, щоблюдина як порушник рівноваги в природі загинула — бо ж збережена біосферастворить більше, ніж досконалі види.
Висувають і зовсімпротилежне, за своєю сутністю самогубне сподівання на знищення біосфери істворення замість неї штучного середовища, яке нібито краще задовольнятимепотреби людини. Але чи не поставило б під загрозу існування, людини як родустворення такого штучного середовища?
Підсумовуючи,можна сказати, що наука екологія надзвичайно складна, а останнім часом дужеполітизована та соціалізована. Вона привертає все більше уваги з бокуурядовців, партій, які включають її в свої програми, мас-медіа, науковців,особливо такі науки, як філософія, психологія, педагогіка активно пропонуютьвсе нові і нові схеми вирішення екологічної кризи. Якщо визначити, що ж такеекологія, то можна коротко сформулювати: екологія — наука, яка вивчаєзакономірності взаємодії живого з зовнішніми умовами його існування з метоюпідтримки динамічної рівноваги системи «суспільство-природа».
1. Людство перед обличчям глобальнихпроблем
ХХ століттяісторії людства ознаменоване виникненням і поглибленням глобальних проблем. Глобальніпроблеми — це сукупність проблем усього людства, від рішення яких залежитьзбереження цивілізації. Вони різноманітні. До числа найбільш важливих відносять:стрімке зростання народонаселення Землі, що веде до демографічного вибуху; найближчаперспектива вичерпання традиційних енергетичних й інших природних ресурсів; безпрецедентнезабруднення середовища перебування людства, що загрожує екологічною катастрофою.
Серйозноюпроблемою сучасного світу є «демографічний вибух». Десять тисяч роківтому було близько 5 млн. чоловік, 2 тисячі років тому — близько 200 млн., в1960 м — 3 млрд., в 1975 — 4 млрд., в 1987 — 5 млрд., в 2000 м — 6 млрд. Якщоцей темп приросту населення збережеться, то до кінця 21 століття на Землі будеблизько 12 млрд. людей.
Для свого життялюди мають потребу в кисні, продуктах харчування, промислових товарах. Все цесвоїм джерелом має природу. Виходячи із середнього рівня життя людини в США, на1 км2 можуть жити 57 чоловік, а на всій землі — 5,7 млрд. людина. Особливагострота цієї проблеми підкреслюється тим, що понад 4/5 приросту світовогонаселення доводиться на країни, що розвиваються. У підсумку настільки швидкогоросту чисельності населення країн, що розвиваються, і їхнього економічноговідставання підсилюється нестабільність у світовій економіці і політиці. Неухильнийріст народонаселення планети, розвиток його виробничих сил зіштовхується з неменш складною глобальною проблемою — вичерпання традиційних енергетичнихресурсів, а також знищення прісної води, лісів, видів тварин, що може привестидо порушення динамічної рівноваги системи суспільств-природа. Сама людинапочинає еволюціонувати в техногенному середовищі. Відбуваються психічні зміни врезультаті життя в неприродних умовах: шум, тіснота, сміття і т.д. Людина легкопіддається таким негативним явищам як нудьга, апатія, безнадійність, що частоприводить до психічних захворювань та інших негативних наслідків.
В наш час біосферавийшла зі стану стійкості. Вона перестала поглинати надлишок вуглецю ватмосфері і, навпаки, почала викидати вуглець у неї. Біосфера втратила здатністьстабілізувати навколишнє середовище. Поріг стійкості континентальної частинибіосфери перевищений в 5-7 разів. При цьому варто мати на увазі, що якщоресурсна модель допускає чисельність населення Землі в 7-8 млрд. людина, тобіосфера — усього 1-2 млрд.
Зростання темпівприросту населення тяжким вантажем лягло на біосферу, зажадавши більшеінтенсивного використання родючості ґрунтів. У зв’язку з ростом населеннясередня площа посівів зернових культур, що доводяться на одну людину,зменшилася за останні тридцять років на одну третину. Якщо на початку 20століття на 1 людину доводилося 9 га культурних земель, то до середини століттяцей показник становив уже 6га, а в наш час близько 3 га.
Крім того,останнім часом дуже актуальної стає проблема виносу високих технологій у космосі забруднення космосу. У наш час у космічному просторі на навколишній орбітіЗемлі обертається більше 6 000 відпрацьованих супутників та їхніх елементів,які являють значну загрозу для навколишнього середовища. Наприклад, відпрацьованісупутники з ядерно-енергетичними установками не підлягають повному знищенню привходженні в шари атмосфери і можуть викликати значне радіаційне забрудненнянавколишнього середовища. Сьогодні розробка технологій для утилізаціївідпрацьованих конструкцій у космосі є однією із самих пріоритетних програмNASA.
До іншихглобальних проблем також можна віднести проблеми інформаційного потоку,штучного інтелекту і механічного життя. На перший план виходить проблема генноїінженерії.
Але крім проблемрозвитку науки і техніки та пов’язаних з ними наслідків усе більше зростають іморальні проблеми людства. У зв’язку з розвитком науки встала проблема смерті,її визначення. Коли можна констатувати смерть і коли можна повернути людини дожиття? У зв’язку із цим постає проблема евтаназії, як безболісної смерті. Атакож пов’язана із цим проблема абортів — коли можна говорити про життя новоїлюдської істоти? Сюди також можна віднести проблеми боротьби зі СНІДом,наркоманією, алкоголем і виникаючі при цьому проблеми милосердя.
Постійно зростаючакількість глобальних проблем і їхнє поглиблення є ознакою кризи цивілізації, іце криза не окремих сторін буття, а основних форм життєдіяльностііндустріально-технічної цивілізації. Одночасно ця криза стосується і сучасноїлюдини взагалі, способу його самореалізації, тому що всі країни світу, всінароди, намагаючись досягти рівня життя промислово-розвинених країн ЗахідноїЄвропи і США, прагнуть іти по їхньому шляху. Іншого способу успішноїсамореалізації сучасна людина не знає. От чому можна сказати, що сучасналюдина, спосіб її буття перебувають у найглибшій кризі.
При аналізіглобальних проблем важливо пам’ятати, що їх рішення не проста справа, а навітьнебезпечна. Людство вступило в епоху необоротного розвитку, і запобігання деградаціїлюдства як елемента біосфери зводиться до формування нової цивілізації. Стаєпитання розробки Стратегії Людини, погодженої зі стратегією природи, що міститьу собі поняття про екологічний і моральний імператив, тобто деякі речі, зокремазміна деяких властивостей навколишнього середовища неприпустимо ні за яких умов.Це нові складові нової моральності людства. Нова концепція розвитку повиннавключати шляхи зміни сучасної цивілізації, зробивши корінний поворот у бік глобальнихдуховних проблем, звідки і піде економіка та ін. Треба переорієнтувати людей зматеріальних цінностей на духовні, оскільки сучасне суспільство є суспільство споживачів,споживання стало метою, усе виробляється для того, щоб споживати. Людинапотрапила в залежність від речей і прогресу.2. Сучасна екологічна ситуація
Глобалізаціясоціальних, культурних, економічних і політичних процесів у світі, породила рядсерйозних проблем, однієї з яких є екологічна проблема.
Сутністьекологічної проблеми полягає в протиріччі, яке часто виявляється тапоглиблюється, між продуктивною діяльністю людства і стабільністю природногосередовища його перебування. Як відзначав засновник Римського Клубу А. Печчеи:«Справжня проблема людського виду в тому, що він виявився нездатним укультурних відносинах йти в ногу і пристосуватися до тих змінам, які сам вніс вцей світ». Ці зміни є плодом всієї культурно-перетворювальної, і,насамперед, виробничої діяльності. Маса всіх штучно створених людиною неживихпредметів і живих організмів називається техномасою. Розрахунки вченихпоказали, що техномаса вироблена людством за 1 рік становить 10 в 13-14степені, а біомаса вироблена на суші 10 в 13. Із цих розрахунків видно, щолюдство створило штучне середовище, що в 10 разів продуктивніше природногосередовища. Це один з найважливіших факторів, який спричиняє постановку передлюдством екологічної проблеми. У цьому контексті особливу гостроту отримуєпоширення в навколишньому середовищі виробництв і продукції, і особливозабруднюючі катаклізми.
Прискоренийіндустріальний прогрес, що забезпечує матеріальні блага і комфорт людинісупроводжується наростаючим забрудненням навколишнього середовища, звичайнопропорційним динаміці промислового виробництва, руйнуванням природнихкомплексів біосфери, виснаженням природних ресурсів. На думку ряду вчених,антропогенне навантаження на біосферу зараз уже на порядок перевищують тойрівень, який вона, біосфера, змогла б безболісно компенсувати, тобто зберегтистабільність або хоча б відносну стійкість. Отже, мова йде вже не про захистлюдини від природи, а про захист природи від людини, оскільки, руйнуючиприроду, людство руйнує саме себе.
До числа основнихпараметрів, які визначають глобальні екосоціальні умови збереження не тількилюдського суспільства, але й життя на Землі, варто віднести якість повітря,землі і води. Доцільно охарактеризувати стан цих найважливіших компонентівсередовища перебування, визначити основні джерела їхнього антропогенногозабруднення, а також позначити той негативний вплив, що воно робить нажиттєдіяльність соціуму.
Роль атмосфери векосистемі Землі — забезпечення людини, тваринного і рослинного світу життєвонеобхідними газовими елементами, захист нашої планети від метеоритного впливу,космічного радіаційного і сонячного опромінення. Однак, як відзначаєбританський дослідник Л. Баттан, "… до атмосфери часто відносяться як допомийного відра нескінченного обсягу..."
В атмосферу нашоїпланети постійно попадають мільйони тонн забруднюючих її речовин — атмосферногопилу антропогенного походження, а також газів і парів, які прямо або побічновпливають на здоров’я людини.
Гази (вуглекислий газ,оксид азоту, вуглеводні, тобто метан, етан та ін), які виникають у результатіспалювання горючих викопних і інших виробничих процесів, потрапивши у повітря,тримаються в ньому в середньому 2-4 роки. За цей час вони поширюються по всійземній поверхні, поступово входячи до складу атмосфери, що приводить до появи«парникового ефекту» і глобального потеплінню клімату.
Вчені вважають, щозбільшення температури повітря в середньому на 2 — 3° С приведе до того, щочерез 100-125 років можна чекати масового танення снігів і льодів Антарктиди,підйому середнього рівня Світового океану, затоплення значної частиниприбережної території. Небезпечним наслідком потепління клімату вже стаєтрансформація міграційних маршрутів тварин і птахів. В окремі регіони попадаютьнетипові для них види зі своїми мікроорганізмами і хворобами, до яких неадаптована місцева фауна.
Дослідженняекологів все більш переконливо доводять, що хлорфторовуглеводні, які широкозастосовуються в холодильній техніці, аерозольних балонах у якості пропелентів,у вогнегасниках, при виробництві пінопласту, а також як розчинники і очисники,приводять до зменшення в атмосфері озонового шару, що захищає наше життя віднадмірного, вкрай небезпечного впливу ультрафіолетових променів. Зникненняозоносфери може привести до непередбачених глобальних наслідків: стратосферастане прохолоджуватися, а приземні шари повітря і землі нагріватися.
Специфічним середовищем,що акумулює шкідливі з’єднання, які попадають в атмосферу в результаті викидівпромислових підприємств, є ґрунт. Можна виділити цілий ряд антропогеннихвпливів, що негативно впливають на ґрунт, однак найбільш шкідливими з нихвважаються хімічні і мікробні забруднення ґрунтів. Пріоритетними джереламихімічного забруднення ґрунтів варто вважати пестициди, а також важкі метали.
Відомо, що всільському господарстві широко використаються добрива і ядохімікати (пестициди).У цей час у світі їх з більше 1000 найменувань.
Активненагромадження хімічних елементів відбувається в зоні впливу промисловихпідприємств. Наприклад, у ґрунтах навколо підприємств кольорової металургіївагомий коефіцієнт концентрації олова, вісмуту, миш’яку, ртуті, селену, титану,марганцю, олова; чорної металургії — цинку, вольфраму, кобальту, ванадію; машинобудівноїі металообробної промисловості — сурми, свинцю, вісмуту, нікелю, хрому, ртуті,олова, міді; хімічної промисловості — ртуті, стронцію, цинку, ітрію, миш’яку.
Як відзначаютьфахівці, «наслідки для ґрунтів, викликані нафтозабрудненнями, можна безперебільшення назвати надзвичайними. Нафта обволікає ґрунтові частки, ґрунт незмочується водою, гине мікрофлора, рослини не одержують належного харчування. Нарешті,частки ґрунту злипаються, а сама нафта поступово переходить в інший стан, їїфракції стають більше окисленими, затвердівають, і при високих рівняхзабруднення ґрунт нагадує асфальтоподібну масу. Боротися з таким явищем дужеважко».
Основнимипричинами мікробного забруднення ґрунтів є збільшення кількості побутовогосміття, недосконалість системи його збору і переробки. Несанкціонованісмітники, відходи лікувальних установ, аварії на каналізаційних мережах іспорудженнях сприяють наростанню мікробного забруднення ґрунту.
В один з найбільшдефіцитних природних ресурсів у новому столітті перетворюється вода. Розподілпрісної води по території Землі надзвичайно нерівномірно, її запаси не безмежніі починають ставати одним з основних факторів, що впливають на стійкийекономічний розвиток у багатьох регіонах. Серйозні соціальні конфлікти вминулому, такі як Велике переселення народів, також були пов’язані з «водноюпроблемою».
У виробничій ігосподарській діяльності людина усе більш активно застосовує воду для очищення,миття, охолодження устаткування і матеріалів, поливу, гідротранспортування,забезпечення специфічних процесів (наприклад, для вироблення електроенергії). Воднесередовище використовується для вилову риби, видобутку підводних запасівсировини (марганець, нікель, кобальт) і палива (нафта), збору рослин,перевезення вантажів на судах.
Простота процесузатоплення в порівнянні з іншими видами поховання, неприступність глибин длялюдини і вважаєма ізольованість води привели до того, що людина частовикористовує водне середовище для скидання відходів.
Багаторічнескидання неочищених і недоочищених стоків промислових і сільськогосподарськихпідприємств, змиви з полів, радіоактивні забруднення, недолік системканалізації, теплові забруднення привели до того, що вода із природнихповерхневих джерел стає усе менш придатною для безпосереднього використання, чито виробничі цілі, сільське господарство чи задоволення потреб людини в питнійводі.
На якостіприродних джерел води відбивається і стан атмосфери, тому що водойми поповнюютьсяза рахунок опадів, що несуть значне число небезпечних хімічних елементів.
Основнимизабруднюючими речовинами поверхневих джерел є нафтопродукти, феноли, легкоокисляєміорганічні речовини, з’єднання міді, заліза і цинку, амонійний і нітратний азот.
Основні змінинавколишнього середовища: скорочення площ природних екосистем, ріст споживанняпервинної біологічної продукції, наростання в атмосфері концентрації «парникових»газів, виснаження озонового шару, скорочення площ лісів, зпустинення,деградація земель, підвищення рівня океану, наростання числа техногенних аварійі стихійних лих, зникнення біологічних видів, виснаження вод суши,нагромадження полютантів в об’єктах навколишнього середовища і живихорганізмах, їх міграція в трофічних ланцюжках, погіршення якості життя, рістчисла захворювань і поява їх нових видів, викликані руйнівною деструктивноюдіяльністю людини, пов’язаної з забрудненням навколишнього середовища.
Екологічна криза,яку переживає людство, все більше наближається до тотальної екологічноїкатастрофи: "… які б не були величезні атмосфера і океани, вони незможуть вічно поглинати індустріальні відходи сучасними темпами, не виявившисьсмертельно зараженими. Якщо вже отруйні відходи наших виробничих процесів буливиявлені в органах тварин у самих віддалених куточках Землі, то доводитьсявизнати, що граничний рівень зараженості вже досягнуть".
Учені не можуть невизнавати, що незважаючи на деякі досягнення в справі очищення повітря, ґрунтуі вод, у цілому екологічна ситуація людства протягом останньої чверті XX в. ажніяк не покращилася, а навпроти, погіршилася. Усвідомлення цього фактуприводить деяких представників екологічної науки до висновку, що одногонауково-технічного, навіть екологічно орієнтованого прогресу зовсім недостатньодля встановлення доброчинної взаємодії між суспільством і природою; необхіднірадикальні соціально-політичні перетворення.
Учені свідчать, щовсякий біологічний вид здатний вижити в межах досить вузької екологічної ніші,тобто сукупності різних умов і факторів навколишнього середовища. Людина цебіологічний вид, хоча й більше універсальний, більше адаптивний до змін унавколишнім середовищі. Однак і її ресурси в складній ситуації вичерпуються. Причомувпливають не тільки фізичні фактори (забруднення), але і психологічні. Римськийклуб прийшов до висновку, що головною причиною екологічних проблем є НТП,орієнтований на невтримний ріст споживання. У частині інтелігентного населеннярозвинених країн можна відзначити, що виховання дітей спрямоване не напрагнення виростити людей прагнучих до невтримного збагачення, а навпаки дозагальнолюдських цінностей, скоріше навпаки слабкі і розвинені країнипороджують акул імперіалізму. Це відповідає тим пропозиціям філософів, яківиступають за переорієнтацію людей з світових матеріальних цінностей націнності духовні.3. Екологічна проблема в сучаснійенергетиці
Екологічнапроблема в енергетиці проявляється у двох важливих аспектах: по-перше, цезабруднення навколишнього середовища промисловими, транспортними викидами,по-друге, вичерпність ресурсів планети, в основному паливних ресурсів. Особливогостро ця проблема стоїть в енергетиці та транспорті, оскільки саме в цихгалузях активно використовуються паливні ресурси планети. При їх спалюванніутворюються шкідливі викиди, які потрапляють у повітря, воду, ґрунт, і цимсамим забруднюють середовище нашого існування.
В атмосферу нашоїпланети постійно попадають мільйони тонн забруднюючих її речовин. У процесігоріння органічного палива (вугілля, нафта, природний газ, деревина) повітрязабруднюється вуглекислим газом з’єднаннями сірки, зваженими речовинами, атакож бензапіреном. Слід зазначити, що концентрація саме цієї речовини, щоставиться до першого класу небезпеки і викликає онкологічні захворювання, навколонафтопереробних, вуглехімічних підприємств, підприємств паливно-енергетичногокомплексу, казанових станцій теплопостачання, у місцях скупчення або рухуавтомобільного транспорту особливо висока.
Неухильний рістнародонаселення планети зіштовхується з не менш складною глобальною проблемою — вичерпання традиційних енергетичних ресурсів. Так запаси вугілля становлять 600років, нафти — 90 років, природного газу — 50 років, урану — 27 років. У такийспосіб всі види палива по всіх категоріях будуть спалені за 800 років. Прицьому НТП у напрямку створення революційних технологій виробництва на базіпринципово нових предметів і засобів праці не зарекомендував себе. Традиційніенергетичні ресурси не тільки обмежені, їхнє використання забруднює атмосферу. Наспалювання вугілля, газу і нафти з атмосфери щорічно вилучається 20 млн. тоннкисню, а в замін викидаються мільйони тонн вуглекислого газу і інших отруйнихречовин. Наприклад, середній рівень викидів шкідливих речовин в атмосферупромисловими комплексами Росії становить: транспортним — 36 млн. т у рік; енергетичним- 7,5; металургійним — 5,8; нафтопромисловим — 2,7 млн. т у рік. Планетабуквально тоне в масі отруйних відходів промисловості.
Одним з рішеннямцієї проблеми є створення екологічно чистих двигунів, нових економічних типіврушіїв, а також використання альтернативних джерел енергії. Варто пригадатиприслів’я: „Чисто не там де прибирають, а там де не смітять". Томувикористання екологічно-чистих джерел енергії завжди буде займати провіднемісце в галузі енергетики. У всьому світі активно проводяться дослідження поможливості використанню альтернативних джерел енергії — сонячної, енергіївітру, морських хвиль та ін.
Сьогодні невикликає подиву використання сонячних батарей різного призначення та енергії вітрувід вітрових електростанції та вітряків. Окрім того, країни з океанськимиузбережжями великої протяжності активно створюють електростанції на енергіїводи, це так звані станції прибоїв та хвильові станції. Хоча альтернативніджерела енергії не мають досить великої популярності через невелику їхпотужність, на мою думку з подальшим розвитком науки та техніки їх ККДзбільшиться і вони отримають більш широке застосування.
Проблема економіїпалива та використання альтернативних джерел енергії особливо актуальна длятранспорту, зокрема водного. Тут особливу роль грає використання енергії хвиль,як додаткового джерела тяги в умовах природного хвилювання і використання (регенерації)хвильової енергії при русі в хвильовому сліді.
Судно, призначенедля плавання в морських чи озерних басейнах, значну частину своєї діяльностіпроводить в умовах більшого чи меншого хвилювання. Хвилювання представляє собоюодну з форм переносу механічної енергії, запас якої практично невичерпний. Наприклад,для судна довжиною /> м, на хвилі,довжина якої дорівнює /> м і амплітуда /> м, безперервно протікаєпотік енергії по потужності рівній невеликій промисловій електростанції. Необхіднохоча б частину цієї енергії передати судну. Для цього необхідно забезпечититаку конструкцію дна судна, при якій опір води був би мінімальний а регенераціяхвильової енергії максимальна. Цього можна досягнути якщо правильно вибратикути взаємного розміщення пластин дна (реданів). Ефективність дії таких пластин(плит) як засобу керування посадкою судна та зниження його опору залежить такожвід відносного навантаження та відносного положення центру тяжіння по довжинісистеми.
Для вирішення цихзадач потребує теоретичного вивчення принцип регенерації енергії морських хвиль,який вперше сформулював академік Академії Наук України Г. Є. Павленко. Вивченняцього принципу можна проводити шляхом побудови двовимірної математичної моделіруху системи профілів у рамках теорії хвиль малої амплітуди з використаннямметоду інтегральних рівнянь. Якщо розглянути математичну модель руху системи,яка рухається по хвильовій поверхні, то при певному положенні поверхонь вонизазнають вплив додаткової енергії — хвильової. Таким чином, маючи певнепрограмне забезпечення, яке водночас вимірювало би параметри існуючих хвиль івідповідало за керуванням положення поверхонь, можна забезпечити рух судна абосистеми з досить високою швидкістю і при цьому витрачаючи мінімум природногопалива.
Окрім того,вивчення руху такої системи необхідне для визначення гідродинамічниххарактеристик, які використовується при конструюванні швидких багатореданнихсуден, систем злету та посадки гідролітаків, вивчення та прогнозування режимівбуксирування суден, вантажних платформ та ін.
Регенераціїхвильової енергії в живій природі можна побачити на прикладі руху морськихтварин. Спостереження за плаванням дельфінів показали, що дельфіни протягомтривалого часу можуть рухатися зі швидкістю порядку 30 — 40 вузлів безособливих зусиль в носовій хвилі судна на невеликій відстані перед ним. Буловстановлено, що у випадку руху, який отримав назву “сідлання хвиль", дельфінне затрачує свою власну енергію, а використовує внутрішні рухаючі сили, якізосереджені в носовій хвилі судна. При цьому він не здійснює рухів ні тілом, ніплавниками. Вперше пояснив це явище в 1948 р. і потім в 1950 р. А. Вудкок. Віннамагався пояснити це протилежно направленою дією сил тяжіння і опору,припускаючи, що вага дельфіна перевищує його водовитиснення, тобто дельфін маєтенденцію тонути під впливом складової ваги і таким чином пливти по хвилі.
При плаванні наносовій хвилі дельфіни завжди розташовуються поблизу форштевня судна. Перед тимяк пливти на хвилі дельфін деякий час рухаються перед судном, перевіряючи такимчином поле тиску. Окрім того, як показали спостереження в 1960 році, дельфінитак само можуть плавати і на вітрових хвилях (кут хвильового схилу від 10 до 18°, швидкістьпереміщення близько 5 — 6 м/сек), і на “буруні”, який з’являється з наближеннямхвилі до берега.
При спостереженнірухів дельфінів приводилися теоретичні гіпотези про можливість дельфініввикористовувати для плавання енергію хвиль. Для їх перевірки було проведено рядекспериментальних досліджень, результати яких показали, що жорстке тіло можестворювати (вигравати) натиск, якщо воно розміщується в районі переднього схилухвилі.
Оцінку важливостідослідження явища “катання дельфінів" на хвилях яскраво виразив професор Г.Хертел. Він писав про те, що в той час як дельфіни очевидно добре вивчили хвиліпо відношенню до виникаючих в них полів тисків та швидкостей, наші знання прохвилі відстають. Краще вивчивши хвилі можна добувати енергію з хвиль втехнічних цілях.4. Проблема екології, як негативнасоціальна реальність
У доповіді «Російськасоціологія в XXІ столітті», представленому ІІ Всеросійськомусоціологічному конгресу, академік РАН Г.В. Осіпов констатував, що "… нарубежі XX-XXІ століття глобалізація економіки породила ряд негативнихсоціальних реалій, які соціологія не може обійти мовчанням". Найнебезпечнішоїз цих негативних соціальних реалій, які були виділені вченим, є «злочиннеруйнування екології планети, що загострило еколого-ресурсну кризу і таїтьзагрозу моральної і фізичної деградації людини».
Як ми вжевідзначали вище, до числа основних параметрів, що визначають глобальніекосоціальні умови збереження життя на Землі, ставляться якість повітря, земліі води. Якщо позначити негативний вплив стану цих складових на життя людей івзагалі всього живого на планеті, то ми одержимо не зовсім втішливу картину.
Забрудненняповітря, крім глобальних екологічних наслідків найнеприємнішим чиномпозначається на здоров’ї людей. Брудне повітря отруює людський організм,порушує психічні і фізіологічні функції, рефлекси, утрудняє керуванняавтомобілем, знижує здатність до розумової діяльності, викликає розлади зору,астму, запаморочення, нудоту, втрату свідомості, бронхіти і рак легенів.
Погане повітрявеликих міст є однією з головних причин більше високого відсотка смертності вних від деяких хвороб у порівнянні із сільською місцевістю. У містах, що маютьбільше 100 000 жителів, частка летальних випадків від запалення легенів,бронхіту і раку в некурящих становить відповідно 0,048%, 0,062% і 0,015% (відповідно)замість 0,032%, 0,037% і 0% у сільській місцевості.
Дослідженняпоказали, що в великих містах Англії 13% чоловіків 40 — 60 років хворіють нахронічний бронхіт, а в маленьких містах і у сільській місцевості — усього 6%. НаПариж, де прожинає лише 5% населення Франції, доводиться 8% смертності покраїні від раку легенів і 10% смертей від бронхіту.
Вітчизняні вченітакож виявили зв’язок між забрудненням атмосферного повітря і ростом унаселення алергійних захворювань (бронхіальної астми, астматичного бронхіту,алергійного риніту, дерматиту).
Разом з тим,канадські вчені з Університету м. Макмастера довели, що генетичні ушкодження,викликані забрудненням повітря, можуть передаватися в спадщину.
У сільськомугосподарстві активно використаються добрива і ядохімікати (пестициди). З одногобоку, їхнє застосування сприяє підвищенню урожайності, але в той же часприводить до збільшення концентрації нітратів, фосфатів і солей калію в ґрунтахі водних об’єктах. Нітрати попадають в організм людини з водою, а також ізфруктами і овочами. До 65% нітратів у травному тракті людини перетворюються втоксичні нітрити.
Результати діїядохімікатів на організм людини можуть проявлятися в специфічних інеспецифічних ефектах.
Специфічна діянітритів проявляється в утворенні метгемоглобіну, не здатного переносити кисеньдо органів і тканин, що викликає порушення транспортної функцій крові, гнітитьферментні системи, що регулюють тканеве дихання. В результаті, в людейспостерігається ціаноз слизових оболонок і шкірних покривів, пошкоджуютьсяоргани травлення і нервова система. При концентрації нітритів у воді 1,2-2,0г/л (що відповідає 45% -му рівню зв’язування гемоглобіну крові) наступаєлетальний результат. Неспецифічна дія нітритів полягає в синтезі нітрозамінів,які мають канцерогенну дію.
До нітритівособливо чутливі діти грудного віку (в 100 разів більш ніж дорослі), щообумовлено їх недостатньо розвиненою ферментною системою і більшою схильністюгемоглобіну до окислювання.
Значну екологічнунебезпеку для людей представляють радіонукліди, солі важких металів, стійкіхлорорганічні з’єднання, а також нафта і нафтопродукти.
Однієї з головнихпотреб для життя людини і взагалі життя є потреба в прісній воді. Запаси водине безмежні і до того ж вода активно застосовується людиною для різноїдіяльності. Найчастіше ця діяльність приводить до сильного забруднення джерелпрісної води різними хімічними і мікробними забрудненнями. Вплив хімічного,також як і радіаційного забруднення на якість води не завжди можна простежитибезпосередньо. Результат систематичного споживання неякісної води можепозначитися набагато пізніше.
Доцільно привестилише вибірковий перелік шкідливих речовин, які можуть утримуватися в питнійводі, і позначити характер їхнього шкідливого впливу на організм людини.
Свинець (джерело — важка промисловість, відпрацьовані акумулятори, пайки, водопроводи) вражаєцентральну і периферичну нервову систему, кістковий мозок, кров,серцево-судинну систему, печінку і нирки, викликає обмінні і ендокринніпорушення, а також порушення шлунково-кишкового тракту. З віддалених ефектіввідомими є ембріотропний і мутагенний.
Марганець (джереломє стічні води металургійних і металообробних підприємств) впливає на нервовусистему, викликає хвороби сечостатевої і кістково-м’язової системи, шкіри іпідшкірної клітковини, провокує ембріотропний, мутагенний і гонадотропнийефекти.
Залізо (джерело — водопровід,підземні джерела водопостачання, стічні води металургійних, металообробнихпідприємств, стоки шахт, смітника металобрухту) створює нейротоксичний ефект,впливає на кров, серцево-судинну систему, шлунково-кишковий тракт, печінку,імунну систему, викликає алергійні захворювання.
За спостереженнямфахівців, хлориди і сульфати впливають на шлунково-кишкову і серцево-судиннусферу. Надлишок з’єднань азоту і хлору дає ускладнення на нирки і печінку. Алюмінійнегативно впливає на центральну нервову і імунну системи.
Деякі небезпечніречовини, наприклад, такі як солі важких металів, знаходяться в доннихвідкладеннях у стоячій або зі слабким плином водоймах і являють чималу загрозу,особливо у випадку сильного падіння рівня води.
Ученими доведеневиникнення інфекційних захворювань, викликаних присутністю у воді забруднювачівприродного і антропогенного характеру. По даним Всесвітньої організації охорониздоров’я, щорічно у світі через низьку якість питної води вмирає близько 5 млн.чоловік. Інфекційна захворюваність, пов’язана з водопостачанням, досягає 500 млн.випадків у рік.
По оцінкахміжнародних експертів, в 2000 р. через споживання неякісної води 2 млрд. людейпіддалися ризику зараження малярією (при приблизному постійному числі хворих — 100млн. і щорічної смертності від цього захворювання в 1-2 млн. чоловік). Щорічноу світі реєструється близько 4 млрд. випадків діареї і 2,2 млн. смертейвнаслідок її, що рівнозначно 20 щоденним катастрофам великих авіалайнерів. Більше10% населення світу, що розвивається, уражено гельмінтозними захворюваннями. Близько6 млн. чоловік втратили зір внаслідок трахоми. 200 млн. чоловік страждають відшистосомоза. Навіть у порівняно благополучній Європі відзначаються окреміспалахи кишкових інфекцій, пов’язаних з питною водою. Причому, по статистиці,серед потерпілих від несприятливих умов середовища дві третини — діти.
На жаль, в Україніякість питної води неприпустимо низька. Надзвичайна небезпечна ситуація зповерхневими водами в районі великих промислових міст. Так, екологічний станбагатьох водних об’єктів у найбільш населених і промислово розвинених районахкраїни незадовільний.
Внаслідок вживаннянеякісної питної води виникають такі небезпечні захворювання, як дизентерія,черевний тиф, гепатит, менінгіт. Питна вода може бути джерелом паразитарниххвороб. У пробах виявляють найпростіших паразитів (лямблії) і яйця гельмінтів (аскариди).
Слід зазначити, щодотепер широко застосовувані хлорування й озонування води дають побічні ефекти.При гіперхлоруванні (перевищенні встановлених норм) у воді утворяться такіпродукти трансформації, як тригалометани, які впливають на здоров’я: відбуваєтьсямутація обміну речовин, хромосом, можливі спадкоємні зміни аж до вродженихкаліцтв. А озон дає токсичні утворення у вигляді вільних радикалів іальдегідів, які приводять до гострих отруєнь.
Отже, стрімкийекономічний ріст у другій половині XX в. супроводжувався ще більш інтенсивнонаростаючим глобальним конфліктним протистоянням людської активності іекосистеми планети.
Виродження природивикликає рівнозначне виродження людини. Воно калічить його фізично і духовно,загрожує не тільки його щастю, але і його особистості, його рівновазі і розуму.Це сама небезпечна машина для знищення людини. Людина відчужується, живучи усвіті, далекому природі. Руйнуючи природу, вона викликає небезпечний процеспрогресуючого саморуйнування.
Руйнуваннянавколишнього середовища небезпечне не тільки загальновідомими екологічними (порушенняприродної рівноваги середовища, екологічні аварії і катастрофи) наслідками, атакож і пов’язаним з ними матеріальним збитком. Воно спричиняє серйознісоціальні витрати.
Насамперед, як ужебуло показано вище, у зв’язку із забрудненням об’єктів навколишнього середовищавідбувається ріст захворюваності населення, причому по всіх класах хвороб.
Якщо раніше вченіне уточнювали, і якого ступеня погрози порушення глобальних екосистем пов’язанізі станом здоров’я, і особливостями захворювань населення, то в цей часустановлено, що різні форми необоротної зміни навколишнього середовищабезпосередньо небезпечні для життя людей.
Витрати налікування, ліки, госпіталізацію, тимчасова або остаточна втрата працездатностічерез хворобу, смертність — вагомий і переконливий національний грошовий тягарчерез шкідливі явища.
До непрямихсоціальних витрат варто також віднести постійну втому людей, зловживаннялікарськими, у т. ч. заспокійливими або збудливими засобами, які, розстроюютьорганізм і знижують швидкість рефлексів, помножують число нещасних випадків нароботі і на вулиці, ведуть до стресів, неврозів, а часто — до злочинів.
Травмування тіла ідуху, крім серйозних змін людської особистості, обертається в масштабах країнивеличезними індивідуальними і колективними витратами, більшим зниженнямпродуктивності праці і уповільненням економічного розвитку в цілому.
Варто взяти доуваги і можливість розвитку на даному «сприятливому» (для нього) ґрунтіі біотероризму, катастрофічна ефективність якого, у порівнянні зі звичайнимтероризмом, незрівнянно масштабніша.
Таким чином, усучасному світі, хочемо ми це визнавати чи ні, вже склався новий класекологічних загроз, соціальні наслідки яких можуть у багато разів перекритинаслідку локальних воєнних дій або терористичних актів у їхньому класичномурозумінні. Масовість поразки і жахаючі соціальні наслідки таких акцій,величезні труднощі і дорожнеча їхнього подолання, ставлять їх в один ряд зізброєю масового знищення.5. Екологічна свідомість й екологічнаетика
Середина і кінець60-х років 20 століття поклали початок процесу політизування проблемнавколишнього середовища і дискусії про навколишнє середовище (окремі критичніголоси лунали, зрозуміло, і раніше). Цей процес почався в США, а потім у ФРН іу Франції. У літературі це пояснюють наступними факторами. По-перше, проблеминавколишнього світу були тематизовані в ЗМІ. По-друге, громадськість виявиласяготова зарахувати проблеми навколишнього середовища в розряд особливо важливихполітичних завдань. По-третє, цій готовності відповідало посилене підхвачуванняданої проблематики з боку політичних партій і інститутів. По-четверте, проблеминавколишнього середовища були теоретично інтегровані в широкий контекстінтерпретації; був розвинений об’єднуючий систематизуючий погляд на давновідомі одиничні проблеми, що було здійснено екологічними науками, які виникли. Всеце разом внесло, зрештою, внесок в утворення того, що ми сьогодні називаємо«екологічною свідомістю». Мотор даного розвитку зрозумілий: сучасніекологічні проблеми не стосуються більше тільки одного певного суспільногошару, а зачіпають всіх, на відмінно від 50-х і 60-х років, коли забруднення іруйнування навколишнього середовища ще можна було компенсувати за допомогою збільшенняекономічного росту, досвід навколишнього середовища, яке руйнується, одержуєсьогодні, перед обличчям економічних криз і структурного безробіття, набагатобільшої ваги.
Формуванняадекватної екологічної свідомості є однією з принципово важливих проблем, відякої без перебільшень залежить подальше існування сучасної людини. Попри значнуувагу та великі зусилля, які докладає світове співтовариство для розв’язанняцього завдання, слід зазначити, що воно виявилося надзвичайно складним ісуперечливим як у теоретичному, так і в практичному аспекті. Перш за всетерміни «екологія» та «екологічна свідомість» є надзвичайновживаними в академічній та освітянській лексиці. Поряд з тим вони, особливодругий, є полісемантичними й надто невизначеними. Надзвичайна актуалізаціяекологічної проблематики призвела до своєрідної «моди» на неї. Некритичней дещо романтичне вживання екологічної термінології, навіть у сферах, не зовсімдотичних до цього профілю, робить його утворенням з недостатньо сформованоюсемантикою і навіть багато в чому «фантомним». Численні інструкції,програми, рекомендації керівних освітянських інституцій вимагають негайного йдійового формування екологічної свідомості у навчальному процесі. Але якщо мовазаходить про сутність самого феномена, який конче треба формувати, — виникаютьдискусії.
Останнім часом — зрізних причин, але головним чином як наслідок аналітичного підходу (дедомінують спеціалізація та фрагментарність) та абсолютизації його результатів — цілісний континуум свідомості розбивається на окремі фрагменти. Увійшло узвичку говорити про багато різних «свідомостей». Так, зокрема, всуспільній свідомості вирізняють правову, політичну, моральну, релігійну,групову та індивідуальну тощо. Серед етноутворюючих прикмет називаютьнаціональну свідомість. Нарешті, при розробці питань запобігання екологічнійкатастрофі говорять про екологічну свідомість.
Екологічнусвідомість розглядають, на відміну від екологічного знання, як нюанс, аспектсуспільної свідомості в її спонукальній іпостасі, як одну з важливих складовихі детермінант сучасної масової свідомості, що спроможна активно впливати накоригування сучасного способу життя людей та форм їхнього природокористуваннядля того, щоб зробити їх екологічно безпечними. Йдеться, отже, про екологічнусвідомість не як про відособлений блок свідомості людини, а як про складовусучасного людського світогляду й масової свідомості, яка мотивує та спонукає доекологічно безпечної діяльності в природі.
Сучасні реаліїдосить активно стимулюють переосмислення класичних уявлень про свідомість якфеномен, який помітно «екологізується». Зокрема, стає очевидним, щоекологічна некомпетентність людей у наш час є більш небезпечною, ніж, скажімо,технологічна. Папа Йоан Павло II у посланні від 8 грудня 1989 року,присвяченому відповідальності людства за екологічну кризу, сказав: «Зіткнувшисьіз широко розповсюдженим руйнуванням довкілля, люди скрізь починають розуміти,що ми не можемо і далі визискувати багатства Землі, як раніше… Постає новаекологічна свідомість, якою не варто нехтувати, а слід заохочувати, щоб вонарозгорнулася в конкретні програми та ініціативи»'.
Раціональне,екологічно обґрунтоване природокористування можливе лише за умов масовоїекологічної грамотності. Лише тоді державні та господарські інституції незможуть орієнтувати на «умовно їстівні продукти» та «тимчасовінорми» на радіацію, встановлені не з медичних та санітарно-гігієнічнихміркувань, а з відверто економічних, а то й політичних. Лише за умов суцільноїекологічної грамотності громадськість зможе реалізувати можливостідемократичного суспільства й ефективно брати активну участь в експертуваннізапропонованих відомствами господарських проектів, боротися з причинами, а не знаслідками екологічного негаразду. Екологічна свідомість, крім іншого, формуєактивну громадянську позицію. Людина не може бути байдужою до оточення (якприродного, так і соціального), в якому вона живе.
Аналіз сучаснихуявлень про екологічну свідомість фіксує широке коло суперечливих тенденційусвідомлення цього феномена. Екологічну свідомість іноді тлумачать як таке,чого ще немає, але, з огляду на небезпечні екологічні реалії, його слідтерміново сформувати й поширити серед людського загалу. Іноді вона постає яконтологічна даність, і проблема полягає лише в тому, щоб знайти оптимальніформи та методи інкорпорації її в колективну свідомість широких верствнаселення. І, що особливо небезпечно, в літературі (навіть науковій) термін«екологічна свідомість» часто-густо вживають «всує», некоректно,що виглядає як сакральне заклинання без жодного намагання вникнути в суть цьогофеномена.
Прикметним є те,що суттєві фрагменти явища, яке сьогодні визначають як екологічну свідомість,мали місце практично в усі історичні періоди розвитку людства. Один зфундаторів екології Ч. Елтон мав рацію, коли зазначав, що екологія є новоюназвою старого предмета. Проте екологічна свідомість не є усталеним утворенням.Між буттям та свідомістю, що його відбиває, не може бути тотожності. Завждибагато чого лежить поза межами нашої свідомості, нашого досвіду. Свідомість принциповоне може вмістити в собі дійсність і тому вона перебуває в постійномустановленні. На неї справляють вплив процеси, що відбуваються в сучасномунауковому пізнанні, «екофільні» або «екофобні» традиції,властиві тому чи тому етносу (нації, державі), і домінуючі світоглядніустановки людських співтовариств тощо.
Одним з головнихзасобів формування екологічної свідомості має бути система екологічної освітита екологічного виховання. У Міжнародних глобальних програмах зазначено, що,вдосконалюючи здатність населення отримувати та використовувати інформацію,освіта спонукає людей до розуміння самих себе та навколишнього світу, збагачуєїхній розум, поширюючи їхній досвід і вдосконалюючи вибір, який вони роблять якспоживачі, виробники та громадяни.
Сучасна екологічнаситуація потребує докорінного перегляду погляду на природу як на об’єкт, з якимлюдина не пов’язана на душевно-духовному рівні. Моральна сфера — це сферавнутрішнього ставлення до когось або чогось, і це слід враховувати. Не-можелюдина будувати своє щастя на «нещасті» природи — ось моральнийпринцип ставлення до природи, який має і онтологічне підґрунтя.
В людині, на думкуА. Швейцера, втілюється прагнення природи стати універсальним життям. Повністювоно стає таким в універсальній людині. Доки ж людина не стала досконалою,універсальною, можливе лише часткове відтворення її цілісного та універсальногобуття. Прагнення до досконалості досягається; згідно з цією логікою, в етиці. Безекологічної етики не може бути цілісної особистості. Цілісність же створюєтьсязавдяки її згармонізованості з буттям і є одним з її природних вимірів.
У певномурозумінні етика повторює навпаки те, що пройшла екологія як наука у зв’язку зкількісним та якісним розширенням сфери дослідження. Якщо раніше екологія булаголовним чином біологізована (а етика — соціалізована), то тепер вона значноюмірою соціалізувалася й гуманізувалася (а етика — натуралізувалася, хоча й неповністю). В результаті відбулося не лише розширення кола екологічних відносинта взаємодій, а й включення, етики до сфери екології, а екології — до сфериетики. Отже, ставлення людини до людини доповнилося ставленням до живої природи.Ось чому екологічна етика не може не бути внутрішньо притаманною ціліснійособистості.
На сучасному етапірозвитку наукових знань і соціальної практики екологічна етика є своєрідноюмірою сутності людини, її гідності. Наголошуючи увагу на проблемах біосфери тавсього живого, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження тарозвиток людського природного буття. Вона відображає становлення нової формисвідомості, що синтезує глобальне бачення людиною природи із справжнімигуманістичними цінностями. Завдяки екологічній етиці такі абстрактно-теоретичніположення, як єдність людства, спільність долі всіх людей, набувають практичногозначення.
Проте при цьомувиникає щонайменше дві групи питань.
Перша групаохоплює питання ціннісно-світоглядового характеру. Саме вони визначають,наскільки в наш час реальним є виникнення нового напрямку в етиці й чи не будеце відчуженим від конкретних завдань доби.
Друга група питаньпов’язана з концептуальними засадами екологічної етики, її принципами. Традиційнаетика відображає моральні явища та процеси в системах «людина — людина»,«людина — суспільство». Екологічна етика покликана відповісти напитання: в якій формі мають відбиватися моральні відносини в системах «людина- природа» та «суспільство — природа»?
Підґрунтямекологічної етики є загальнолюдські цінності, в тому числі піклування проприродні умови існування майбутніх генерацій. Розв’язання проблем взаємодіїлюдини та природи бачиться тут у взаємно скоординованому розвитку, тобто їхкоеволюції.
Охоплення екологічноюетикою простору та структурних рівнів природи пов’язане також з часовимрозширенням етичних відносин. Тому однією з найхарактерніших її рис є необмежені в просторі та часі екологічні цінності, в тому числі й піклування проприродні умови існування прийдешніх генерацій. Така зверненість у майбутнєкардинально відрізняє екологічну етику від традиційної. Йдеться, зокрема, проуникнення завдавання шкоди природі, прийняття екологічно грамотних рішень,недопустимість небезпечних природоперетворювальних дій, які ставлять підзагрозу можливість існування майбутніх генерацій.
У центрі увагиекологічної етики мають бути ці та інші екологічні імперативи, які сприяютькоеволюції людини та природи. Необхідно ставити питання про ефективність цьогонетрадиційного напрямку етики екологічного виховання та освіти, про діяльністьрізних альтернативних та екологічних рухів, організацій тощо. Екологічна етикає своєрідною мірою сутності людини й, наголошуючи увагу на біосфернихпроблемах, моральних аспектах переходу на шлях коеволюції людини та біосфери, вкінцевому підсумку формує відповідні передумови дій, зорієнтованих назбереження людства загалом.
Слід такожвраховувати, що екологічний підхід до етики нерідко ґрунтується на поділі іпротиставленні людини та природи. Примусити сучасну людину чинити морально щодоприродного середовища — пафос екологічної етики — є проблематичним, якщо вона (людина)не дотримуватиметься внутрішньосоціальних моральних принципів.
На конференції,яка відбулася в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, було відзначено, що сучаснаекономіка базується насамперед на такому етичному принципі, як моральнавідповідальність людини за збереження природи. Людство не повинно «керувати»природою, воно має навчитися кооперуватися з її силами з метою гармонійногоспівіснування всього живого. Можливо, найскладнішим і є випрацювання уваги дозовнішнього світу, в тому розумінні, що він існує на тих самих правах що і«Я», і може вижити лише без насильства над ним. І найважливіше,мабуть, не лише в тому, щоб вижити, а й у тому, щоб глибоко усвідомити, длячого жити.
Отже, головнапроблема полягає не в тому, чи перетворювати природне середовище, чи ні,оскільки людина робить це фактом свого існування, і навіть не в тому, чиперетворювати його в процесі виробництва, оскільки виробництво так самоневід’ємно притаманне людині, як і саме життя її, а в тому, в ім’я чого та яксаме перетворювати, виходячи з яких передумов, в який спосіб, в якому напрямку.
Саме тому сенснової екологічної етики полягає в тому, щоб поставити над цінністюприродоперетворювальної діяльності як такої, не заперечуючи її значення,найвищі моральні цінності людини. Екологічна точка зору є, таким чиномпротивагою вузькоутилітарному розумінню науково-технічної революції, що, хоч якце парадоксально, не приносить безпосередньої користі. Навпаки, прагнення досуто матеріальної вигоди, як свідчить сучасна екологічна ситуація, тягне засобою шкоду і людині, і природі. Слід визнати, що і розмови про екологічнуетику стимулюються насамперед екологічно негативною практикою сучасної людини. Самекологічний підхід до етики у більш широкому розумінні ґрунтується часто наподілі та протиставленні людини та природи.
Екологічна етикапотребує передусім зміни не уявлення про природу, а ставлення до неї. Засадовимстосовно неї є новий ціннісний підхід не лише до природи як такої, а до природияк сфери людської активності. А це означає і новий ціннісний підхід до людини,нове уявлення про цінності людини, а також про цінності природи для людини. Слідне обожнювати природу, а екологічно зважено ставитися до неї.
Моральним є такеставлення до природи, яке визначене розумними потребами цілісної особистості, ане прагненням і узяти у неї (природи) все, що можна. Відповідно до екологічноїетики людина повинна поводити себе не як істота, яка має виключно матеріальніпотреби, а як цілісна особистість. Технологічне гетеротрофне ставлення доприроди має замінитися ставленням, де утилітарно-технічний компонент становитьпідпорядкований момент. Як слушно зауважив М.М. Кисельов, «ставленнялюдини до свого природного довкілля так само свідчить про рівень їїморальності, як і ставлення людини до людини».
Одним з найважливішихзавдань, що стоять перед етикою сторіччя охорони навколишнього середовища, євідмова від найновішого інфінітизму й повернення до певної поміркованості,причому не тільки стосовно демографічного розвитку. Людина повинна зректисябагатьох своїх потреб, засвоєних упродовж останніх десятиріч, адже вони нерідкозавдають серйозної шкоди навколишньому середовищу, а якщо вони станутьзагальними, то Земля неодмінно загине. Тим народам, які ще не засвоїли такихпотреб, краще завчасно відмовитися від їх засвоєння. Адже слушно кажуть: кращевідмовитися від нових пороків, ніж позбавлятися вже існуючих. Багатьом зробитице буде непросто, й не тільки через інертність або лінощі, а й через соціальнуструктуру деяких суспільств, що пов’язують соціальний престиж із задоволеннямнерозумних потреб.
У бажанні матидедалі більше людям знову потрібно навчитися бачити не перевагу, а, заприкладом стародавніх, ту рису характеру, яка непереборно викриває людськіницість та вульгарність. Людям потрібні розумні аскетичні ідеали. Звичайно,наївно вважати, нібито ранні культури завжди та скрізь практикували аскетичніідеали: більшість людей тоді з необхідності відмовлялася від задоволення тих читих потреб, оскільки екологічна ситуація не залишала іншого вибору. Убудь-якому разі, ці ідеали існували тоді саме як ідеали, і люди, які обиралидля себе6. Екологізм як світоглядна надбудованад екологією
Екологізм можнавизначити як світоглядну та ідеологічну надбудову над екологією. Проте він непідміняє екологію, яка й надалі зберігає свій статус комплексної науковоїдисципліни, що поєднує теоретико-фундаментальні та практично-прикладні напрямкидосліджень, і не ототожнюється з нею. Відмінність екологізму від екологіїполягає в тому, що він не лише прагне пояснити явища та процеси, щовідбуваються в навколишньому середовищі, а й шукає відповіді на гостріпроблеми, що постають перед людиною та суспільством через глобальну екологічнукризу, спричинену деградацією водних і земельних ресурсів, втратою біорозмаїття,скороченням площ, вкритих лісами, накопиченням шкідливих відходів, глобальнимизмінами клімату, стоншенням озонового шару тощо, а також через кризугуманітарну як наслідок дисгармонії між людиною та світом, що її оточує. Слід,також зауважити, що в своїх намаганнях проаналізувати проблеми сучасностіекологізм спирається не лише на наукові знання, а й на позанауковий досвід (буденнезнання, вірування, традиції, міфи тощо). Екологізм пронизує всі сфери сучасноїсуспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики.
Сучасний екологізмне є однорідним феноменом, він вирізняється значним розмаїттям вчень, концепційі рухів, об’єднаних під загальною «парасолькою» ідейних засад ісвітоглядних настанов щодо тлумачення відношень «людина — природа» та«суспільство — довкілля». Детальніша ідентифікація ідейних підвалинтієї чи тієї течії екологізму є досить складним завданням, оскільки кожна зних, як правило, спирається на еклектичну суміш різноманітних ідей та вчень,об’єднаних під загальним поняттям екофілософії. Проте ці екофілософські ідеї таформи їх практичної реалізації не повинні залишатися поза дослідницькою увагою,оскільки вони можуть нести в собі певний евристичний потенціал дляпереосмислення світоглядних орієнтирів, поведінки, політичних засад іконкретних програм дій у сучасному суспільстві.
Передусім усучасному екологізмі можна виокремити дві провідні тенденції, які визначають якпоміркований (реформістський) екологізм та радикальний екологізм.
Реформістськийекологізм, практичним утіленням якого є реформістський екологічний рух, активноформувався у Західній Європі, США, Канаді та в інших країнах світу у 1970-хроках. Його кваліфікують як сучасну трансформацію концептуальних засад першоїхвилі екологічної мобілізації, що відбулася завдяки значному розширеннюпроблемного спектра, залученню значної кількості зацікавлених груп таурізноманітненню засобів суспільного впливу. Становлення екологізму таекологічного руху зумовлене не лише зміцненням та трансформацією традиційнихприродоохоронних товариств чи інституціалізацією організації нового типу,діяльність яких спрямована на охорону довкіллі, а й переорієнтацією на проблемизбереження довкілля як невід’ємної складової загальнодемократичних перетвореньінших груп громадянського суспільства.
За світогляднимизасадами в реформістському екологізмі вирізняють структурних реформістів тареформістів-екологів.
До структурнихреформістів умовно належить група політологів та активістів поміркованогоекологічного руху, які переконані в тому, що для розв’язання проблем збереженнядовкілля та поліпшення якості життя людини потрібно насамперед постійновпливати на процес прийняття рішень у сфері екологічної політики. Як правило,сутність такого впливу зводять до обґрунтування необхідності збільшеннякількості законів, що контролюють рівні забруднення, перегляду економічних критеріїв,норм і стандартів, примноження кількості й розширення діяльності екологічнихфондів щодо охорони природи та поліпшення якості довкілля. Структурніреформісти також пропонують вносити зміни в законодавство та функціонуванняпрактично всіх суспільних інституцій задля інкорпорації екологічної тематики взагальнополітичну культуру суспільства. Критерієм їхнього світогляду і,відповідно, практичної діяльності є відповідальність і реалізм.
Дореформістів-екологів належать переважно представники природничих наук, яківбачають свою місію у популяризації наукових екологічних знань, намагаючись утакий спосіб піднести екологічні цінності до вищих щаблів чинної політичноїсистеми, аби змусити її зважати на ці цінності у процесі прийняття тавпровадження рішень. В їхньому підході поєднані прагнення забезпечитисприятливі умови життя людей та біоцентричні погляди щодо цілісності тастійкості природи. Як правило, реформісти-екологи постають у ролі речниківекологічно зорієнтованої соціальної політики, залишаючи поза увагою глибокийаналіз політичних і економічних засад суспільства. До найвідомішихпредставників цього напрямку екологізму належать зокрема Юджин Одум, БарріКомонер, Пол Ерліх, Лестер Браун та інші.
В країнах ЗахідноїЄвропи та США формування реформістського руху здійснювалося шляхомпрофесіоналізації традиційних природоохоронних організацій та рухів, їхпереорієнтації із суто просвітницької та природоохоронної діяльності наполітичну і законодавчу, а також завдяки створенню нових організацій професіоналів,здатних активно впливати на процес прийняття рішень у царині охорони довкілля,залучаючи додатково до своїх лав експертів-правників та вдаючись до складнихмеханізмів лобіювання.
Поміркованийекологізм став потужним чинником формування екологічної політики та впливу назаконодавчу та адміністративну систему починаючи з 1970-х років у США, Канадікраїнах Західної Європи. У Нідерландах, наприклад, екологічні організаціїнабули прав та можливостей активно впливати на прийняття та впровадження рішеньу сфері екологічної політики, спираючись при цьому на систему національного законодавства.Зрештою, вагомим підсумком майже тридцятирічної діяльностіекологістів-реформістів на європейському континенті, наслідком їхнього тиску навладні структури та діалогу і політичними інституціями можна вважати прийняття1998 року на Четвертій Конференції міністрів «Довкілля для Європи» вдатському місті Орхусі Конвенції про доступ до інформації, участь громадськостіу процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуютьсядовкілля (Орхус, 1998).
З часу своєїінституціалізації та професіоналізації поміркований екологізм, головною метоюякого є вплив на національну екологічну політику в тій чи тій країні, у своїйдіяльності неодмінно спирається на мережу місцевих груп та об’єднаньактивістів, зорієнтованих не так на політику, як на розв’язання локальнихпроблем, перебираючи на себе функції, які не в змозі виконати окремі громадяни.Разом з тим, починаючи з 1980-х років, виразною стає тенденція перейманняпроблемами глобального і міжнародного рівнів з одночасним послабленим зв’язківз місцевими організаціями та притлумленням уваги до локальних проблем. Саме цяобставина зумовлює критику поміркованого, реформістського екологічного руху якз боку суспільства, так і всередині табору екологістів. Критики та опонентипоміркованого (реформістського) екологізму умовно формують альтернативне, аборадикальне, крило екологізму.
На підміну відреформістського, радикальний екологізм наполягає на глибоких і системних змінаху філософії та практиці взаємодії людини з природою, на кардинальних змінах усуспільних і політичних відносинах, необхідних для розв’язання екологічнихпроблем, не задовольняючись поступовими демократичними змінами, довготривалимиреформами та компромісами. З погляду радикального екологізму, реформізм у межахтрадиційних політичних параметрів не здатний призвести до таких соціальнихзмін, які могли б докорінно змінити ставлення людини до природи та стереотипівспоживання й тим самим відвернути екологічну катастрофу, або еко-апокаліпсис. Натомістьпредставники радикального екологізму вдаються до осмислення позицій сучаснихполітичних і суспільних інституцій з огляду на їхню роль у використанні природита природних ресурсів, пропонують моделі нового політичного та економічногоустрою, за яких задоволення базових потреб людей не супроводжувалося бкатастрофічною руйнацією природи. Вони прагнуть виробити шляхи досягненнягармонії між людським життям та природою незалежно від класової, расовоїприналежності людей чи статі, вірячи, що саме на них покладена відповідальнамісія запобігти проникненню техноманії в усі куточки природи — від «найглибшогоморя до найвищої гори, де можна було б знайти бодай фунт срібла чи золота».Саме тому деякі автори характеризують радикальний екологічний рух якальтернативний, або радикальний, маючи на меті наголосити його відмінність відпоміркованого (реформістського) екологізму.7. Екологічна безпека
У Хартіїєвропейської безпеки (Стамбул, 1999) деградація навколишнього середовищавизначена як новий загальний виклик і віднесена до серйозних факторів, щовпливають на європейську безпеку. Від того, якою буде відповідь цивілізованоголюдства на цей виклик, залежить безпека XXІ століття і імовірність виживаннясамого людського роду.
Вчені вважають, щонеобхідність рішення глобальних екологічних проблем припускає істотнупереорієнтацію економічних, політичних, соціальних, науково-технічних парадигм,зорієнтованих на цінності екологічної безпеки, як духовні і соціокультурнірегулятори соціуму.
«По нашихпрогнозах, до 2020-2050 років може початися стрімке руйнування цивілізації, абоїї болісне відродження шляхом переходу на нові пріоритети і принципиорганізації своєї життєдіяльності на основі реальної, а не декларативноїгармонії усередині соціумів, між ними і Природою. Пошук і реалізація дійсногомеханізму цієї гармонізації, впровадження відповідних норм життєдіяльності всуспільну свідомість і підсвідомість Людства є надією на рятування від погрозиглобальної катастрофи в XXІ столітті», робить висновок група російськихвчених на основі комплексних досліджень гомеостатичної моделі взаємодії «Людина- Природа».
Актуальністьдослідження ціннісних основ екологічної безпеки обумовлюється як необхідністюпрактичного рішення поставленої проблеми, так і соціальною потребою вдослідженні духовних основ і соціальних регуляторів доктрини екологічноїбезпеки України, необхідність розробки якої давно вже назріла.
Фактором, якийактуалізує проблему, виступає також соціальна і духовна потреба у формуванніціннісних основ екологічної свідомості як форми суспільної свідомості,виховання екологічного світогляду як духовна основа екологічно безпечногосоціуму.
Аналіз теоретичнихджерел дозволяє говорити про серйозний прорив у самій постановці проблемиекологічної безпеки і теоретичному обґрунтуванні можливих шляхів її рішення. Фундаментальнообґрунтована, на сьогоднішній день, необхідність формування екологічної свідомостіяк найважливішого, духовного фактора рішення екологічних проблем, розглядаютьсяаспекти трансформації екологічного світогляду в умовах глобалізації,визначаються ціннісні імперативи екологічної форми суспільної свідомості. Разомз тим, ще недостатньо розробленою є проблема методологічних основ аналізуекологічної безпеки, її ціннісного змісту. Не розкритий ціннісний механізмсамоорганізації екологічної безпеки.
Як свідчать данінаукових досліджень, наша планета задовго до появи людства піддавалася глобальнимекологічним катастрофам, що стирали з Землі багато видів флори і фауни. Першафундаментальна екологічна криза, за твердженням вчених, була 2 — 1,7 млрд. роківтому в середньому протерозої і зветься передрифейскою екологічною кризою.
Сучасна екологічнакриза, що виникла в другій половині XX ст., осмислюється науковим світом якзагроза руйнування природних систем життєзабезпечення і саморегуляціїбіопроцесів Планети. Її відмінною рисою є антропогенний характер походження. Порушенняпроцесів самоорганізації і самовідновлення біосфери, руйнування озонового шаруі критичне забруднення середовища, катастрофічне виснаження природних ресурсів,теплова криза Планети, розширення епідемічних захворювань і погроза руйнуваннягенома людини ставлять людство на грань виживання.
Глобалізаціяекологічної кризи залишає людству обмежений тимчасовий інтервал на рішенняпроблеми свого виживання. Ключем до рішення якої може бути нова парадигмасоціального розвитку, заснована на пріоритетах і цінностях екологічної безпеки наособистісному, національному, регіональному і глобальному рівнях.
Якщосистематизувати основні філософські ідеї в руслі забезпечення екологічноїбезпеки, то можна виділити такі основні течії як натуралізм, що опирається напріоритет природи як основи гармонії світу; раціоналізм і технократизм, щопокладаються на авторитет розуму в рішенні екологічних проблем і збереженніекологічної безпеки; антропоцентризм, заснований на пріоритеті інтересівлюдини, що відбиває єдність природних і духовних основ світобудови. Увідносинах між собою ці течії співвідносяться як теза (вважання), антитеза (заперечення)і синтез. Саме в руслі антропоцентричного підходу формуються ідеї «екоантропоцентризму»і «стійкого розвитку», що припускають комплексний аналіз всіхпроцесів у системі Природа-людина-суспільство в контексті безпеки.
Як ми вжевідзначали, основною метою суспільства стійкого розвитку є досягненняекологічної безпеки. У системі цінностей такого суспільства екологічна безпекавиступає як пріоритетна цінність вищого порядку. Варто розрізняти цінностіекологізму і цінності екологічної безпеки. Якщо цінності екологізму акцентуютьувагу на пріоритеті природних основ існування суспільства, то цінностіекологічної безпеки як би адаптують соціальні і природні основи буття людства зметою забезпечення виживання людства в умовах глобальної екологічної кризи. Тимчасом, нормативно-ціннісну основу екологічної безпеки, за нашим переконанням,становлять саме екологічні цінності і норми.
Констатаціяглобальної екологічної кризи і усвідомлення суспільством необхідностіадекватних заходів, спрямованих на запобігання екологічної катастрофи,виявились провідними факторами осмислення феномена екологічної безпеки якоднієї із пріоритетних цінностей глобалізованого суспільства. Підставою дляосмислення безпеки як ціннісного феномену служить її оцінний зміст. Він виражаєрезультати акту оцінювання різних сторін процесу взаємини природи ісуспільства, що характеризується відсутністю або максимальним зниженнямекологічних загроз і ризиків.
Аналіз екологічноїбезпеки як ціннісного феномена припускає виявлення двох сторін — об’єктної (самогоявища екологічної безпеки як об’єкта ціннісного відношення) і суб’єктної (результатіві способів її ціннісної рефлексії).
Об’єктна сторонаекологічної безпеки виражає сутнісну і змістовну грані феномена. По сформованійу вітчизняній аксіології традиції, об’єктна сторона ставиться до класупредметних цінностей. Вона розкривається через змісти, що характеризують данепоняття. Відомі різні підходи до визначення поняття екологічної безпеки. Вонарозглядається: як ступінь адекватності екологічних умов завданням збереженняздоров’я населення і забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку,гармонізації інтересів природи і суспільства; як стан системи «природа-техніка-людина»,що забезпечує збалансовану взаємодію природи, технічних і соціальних систем,формування природно-культурного середовища, що відповідаєсанітарно-гігієнічним, естетичним і матеріальним потребам жителів регіонівЗемлі при збереженні природно-ресурсного і екологічного потенціалу природнихсистем і здатності біосфери в цілому до саморегулювання, захищеністьособистості, суспільства і держави від погроз, які створюються стихійнимилихами і техногенними катастрофами; як стан життєдіяльності суспільства, приякому чітко визначені границі екологічного імперативу; як стан правових норм івідповідних інститутів безпеки, які гарантують захист середовища проживаннялюдини, групи і суспільства; як керування екологічними ризиками.
Аналіз іузагальнення вищенаведених і інших підходів до екологічної безпеки дозволяєвиділити такі основні її змісти. Екологічна безпека — це стан системи «природа-суспільство»,що характеризується, по-перше, стійкістю і гармонійністю; по-друге, захищеністюприродного середовища від руйнуючого антропогенного впливу і збереженнямздатності до самовідновлення екосистем; по-третє, захищеністю суспільства відекологічних загроз і стихійних лих і забезпечення «здорових природних умовжиттєдіяльності суспільства».
Суб’єктна сторонаекологічної безпеки репрезентується як суб’єктивне вираження її значимості длялюдини, родини, соціальної спільності і розкривається через відношення до неїсуб’єкта. Тому емоційно-чуттєва складова розглядається в якості одного ізкритеріїв ціннісного відношення. Емоції, підкреслював М. Шеллер, є необхіднимидля виникнення ціннісної ситуації. На психологічному рівні феномен екологічноїбезпеки відбивається емоціями, почуттями, відносинами до екологічних проблем іфіксується в установках екологічно безпечного поводження, патернах, схильностяхі інтересах стосовно екологічної безпеки.
Інтерес, бажання іпрагнення людини до безпечного існування в умовах наростаючої екологічної кризидозволяє визначити стан екологічної безпеки як явище, що має соціальнузначимість — загальнолюдську цінність. «Фактично громадяни розглядаютьбезпеку як суб’єктивну цінність, що відповідає по суб’єктивних поняттях (зразкам)цінності, яка базується в більшості на суб’єктивній вигоді, відзначає В. Гейзен.У дійсності, ризик є нормальною ситуацією і зменшення ризику до прийнятногорівня повинне розглядатися як „благо“, за яке суспільство повиннеплатити».
У наш часекологічна безпека з’являється як фундаментальна потреба людства, умова йоговиживання і цивілізованого розвитку, значимість якого усе більше зростає. Проце свідчить висновок учених про вступ цивілізації в епоху екологічних війн. На7-й сесії Комісії ООН по стійкому розвитку в доповіді В. Данилова-Данильяна бувзроблений висновок про те, що в Югославії вперше в історії Цивілізаціїпроводилася спланована масштабна екологічна війна з використанням екологічнихвидів зброї, що впливають на радикальну трансформацію навколишнього середовища.
Факторомпідвищення значимості екологічної безпеки є біологічний тероризм, який невизнає національних границь і використовує для терактів біотехнології. Проблемамбіологічного тероризму останнім часом були присвячені ряд міжнароднихконференцій і наукових статей. Свідченням серйозної стурбованості суспільства іурядів про збереження генома людини є факт створення Міжвідомчої комісії зпитань біологічної і генетичної безпеки при Раді національної безпеки і оборониУкраїни і розробки проекту відповідної державної програми. Все це дозволяєзробити висновок про статусну зміну ціннісного характеру екологічної безпеки. Виступаючинайважливішим фактором «збереження самоорганізаційної здатностіпланетарної цивілізації», екологічна безпека придбала статус цінностізагальноцивілізаційного, глобального рівня.
Відмінною рисоюекологічної безпеки у відмінності від інших видів безпеки є усвідомлення нетільки ціннісного характеру безпеки існування самого суспільства, але йосмислення виняткової значимості для людства самої Природи як умови іпередумови соціального буття. Тобто, Природа як би «наділяється статусом суб’єкта»екологічної безпеки як самоорганізуєма система, яка має «свої інтереси»і «потребуюча» етичного до себе відношення. Саме така оцінка ідозволяє розглядати екологічні кризи як «включення запобіжних систем»Природи у відповідь на антропогенний і техногенний вплив.
Іншою важливоюхарактеристикою ціннісного феномена є його універсальний характер. Значимістьекологічної безпеки для кожної людини, кожної без винятку соціальної абоетнічної спільності в будь-якому регіоні світу або відрізку соціального часу,наявність екологічної складової у всіх сферах життя суспільства, дозволяєзробити висновок про універсальний характер ціннісного феномена екологічноїбезпеки. Разом з тим, варто враховувати, що якщо екологічні загрози і викликисупроводжували людство з періоду його виникнення, то усвідомлення значимостіекологічної безпеки, потреби в ній відбулося набагато пізніше. Значною віхою,що ознаменувала осмислення екологічної безпеки як глобального сутнісногофактора людського буття, можна вважати публікацію доповіді Римського клубу«Межі росту» (1972 р).
Екологічнабезпека, як універсальна цінність вищого рівня, своїм аксіологічним змістом маєдві групи онтологічних цінностей. По-перше, це цінності існування людськогороду і соціального буття, всіх форм життєдіяльності суспільства, основноюумовою яких є відсутність екологічних загроз, зниження екологічних ризиків і т.д.По-друге, це цінності екологічного характеру. До них ставляться жива і неживаприрода, всі форми життя і біологічна розмаїтість, екологічне незабруднення,раціональне природокористування, обмеження споживання, безвідхідне виробництво,а також сама екологічна свідомість, в основі якого повинна перебувати «відповідальністьза долю людства».
Універсальнийхарактер екологічної безпеки припускає опору на такі «абсолютні вимірилюдського існування, які включають трансісторичний і попередній досвід іповинні відповідати певним кінцевим цілям», тобто цінностямекзистенціального плану.
Аналіз основнихфілолофсько-екологічних ідей дозволяє сформулювати основні принципи, якіобумовлюють норми екологічних відносин у контексті забезпечення екологічноїбезпеки. Це підтримка балансу системи «суспільство — природа», щозабезпечує збереження процесів самовідновлення природи; науково обґрунтованевизначення можливих границь вторгнення в природні системи; аналіз іпопередження можливих екологічних наслідків техногенного впливу; відповідальністьза наслідки своєї діяльності; відношення до природних об’єктів як до живихорганізмів, що становлять єдиний організм — екосистему; усвідомлення абсолютноїцінності життя; співробітництво із природою і дотримання її законів, обмеженняпотреб і ін.
Таким чином,проведений аксіологічний аналіз екологічної безпеки дозволяє сформулювативисновок про те, що система ідеалів, цінностей і норм, яка характеризуєвідносини природи і суспільства в контексті екологічної безпеки, становитьоснову формування культури екологічної безпеки і виступає базисом механізму їїсамоорганізації.8. Суспільство й природа
За В.І. Вернадським,наша планета і Космос представляються нині як єдина система, у якій життя, живаістота зв’язують у єдине ціле процеси, які протікають на Землі з процесамикосмічного характеру. Відповідно до його оцінок, протягом всієї історії Землікількість живої речовини в біосфері була практично постійною. Грандіознакартина загальнопланетарного розвитку включала в себе і появу людини — носіяРозуму, який прискорив всі процеси, що розвиваються на планеті. Він говорив, щовплив людини на природу росте настільки швидко, що він перетвориться в основнугеологічну силу і повинен буде прийняти на себе відповідальність за майбутнійрозвиток природи. Біосфера перейде у ноосферу — сферу Розуму.
З самоговиникнення людське суспільство змінювало навколишню природу і саме змінювалосяпід її впливом. Вплив суспільства на природу обумовлюється розвиткомматеріального виробництва, науки і техніки, суспільних потреб. При цьомувідбувається розширення рамок географічного середовища, нагромадження новихвластивостей, усе більше віддаляючи її від незайманого стану. Якщо позбавитисучасне географічне середовище її властивостей, створених працею багатьохпоколінь, і поставити сучасне суспільство у вихідні природні умови, то воно незможе існувати.
У свою чергу ігеографічне середовище впливає на розвиток суспільства. Зрівняємо розвитокнародів півночі і півдня, тропіків. Географічне середовище впливає нагосподарську спеціалізацію країн і районів. Так, якщо в умовах тундри населеннязаймається оленярством, то в субтропіках — розведенням цитрусових. Впливгеографічного середовища на суспільство — явище історичне: чим глибше в глибстоліть, чим слабкіші сили суспільства, тим більша його залежність відгеографічного середовища.
На думкуфранцузького дослідника Ф. Сен-Марка, історія відношення людини і природиділиться на три епохи.
Епоха землеробства,що тривала до кінця XVІІІ століття, була відзначена підпорядкуванням економікиритму природних законів і страхом, змішаним з захопленням фізичним світом, щоще ніс на собі печатка божественного творіння. Потім, до кінця першої половиниXX століття, була «епоха промисловості», відзначена перевагою такоїекономічної діяльності, що не підкоряється ритму природних законів, — «епоха»,ознаменована бажанням людини панувати над природою, відкривати закони, які неюкерують. Протягом перших двох «епох» людина з побоюванням ставиласядо світу природи, до його потужності, що б’є через край життя; в «епохуземлеробства» людина підкорялася цьому світу, в «епоху промисловості»- намагалася панувати над ним.
На думку Ф. Сен-Марка,у другій половині минулого століття ми вступили в «епоху природи» — новуепоху, коли дефіцит і неміцність природного простору породжують саму драматичнупроблему для майбутньої людини і його виживання. Відбувся історичний поворот упротиборстві між двома живими системами — світом людини і світом природи.
У наш час, відноснодо природного середовища, яке оточує людину, та яке людина постійно змінює,перетворює і навіть, на жаль, руйнує, вираз «панування над природою» неможе бути визнано адекватним необхідному відношенню людей до природи.
Щоб захиститиприроду і знизити негативні результати антропогенного впливу на неї, требапереглянути всю систему суспільного розвитку і її цілі. Такого фундаментальногоперегляду ще не було, і тому дії по захисту природи залишаються малоефективними.Вони й не дадуть ефекту поки ми не перетворимо економіку і політику настількиглибоко, «щоб дати місце новому суспільству». При цьому вартопогодитися з тим, що фундаментальний вибір полягає не в тім, щоб «зруйнуватиприроду або зупинити економічний ріст», а в тім, щоб «зруйнуватиприроду або змінити суспільство».
Нові, в тому числінегативні, соціальні реалії — це результат не якихось містичних або фатальнихсил, а соціальних дій самої людини.
Соціальна історіялюдства — це не безлика модель, а сукупність соціальних дій особистостей, вчиненихпо різноманітних мотивах, на різних етапах її розвитку. Соціальні діїособистостей вносять конкретні зміни залежно від їх таланта або займаногоположення в систему суспільних відносин, у побудову різних державних структур,ідеологію і тим самим констатують соціальну реальність, що потім стаєвирішальним фактором, який робить визначальний вплив на свідомість і соціальнуповедінку людей і різних конкретних проявів цієї поведінки.
У даному контекстіправомірним представляється питання не тільки про конкретизацію предметасоціальної екології як науки, «діяльності, що досліджує відношення людейдо природного середовища їхнього перебування».
Не менш важливаподальша розробка екоантропологічного напрямку саме в системі соціологічногознання, що допоможе усунути розрив між соціальними науками і випереджальнимрозвитком нових, особливо негативних, соціальних реалій, що проявляються врезультаті деструктивної діяльності людини. Його основним завданнямпредставляється дослідження негативних, загрозливих життю людей результатівїхнього свідомого впливу на природу, аналіз, діагностика і вимірюваннясоціальних наслідків, які цей вплив породжують, а також регулювання розвиткуданого процесу в інтересах як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Журнал «Охоронаприроди» з 1931 року почав виходити під назвою «Природа тасоціалістичне господарство». Його перше число розпочинала стаття В.М. Макарова,де, зокрема, зазначалося: «Вся робота у сфері охорони природи має бутипройнята витриманим класово-пролетарським змістом. Той нічого не навчився уВеликій Жовтневій революції, хто ще вважає, що розгорнений соціалістичнийнаступ по всьому фронту, ліквідація куркульства як класу, могутнє зростанняколективізації селянства не відбиваються класовою боротьбою і в сфері охорониприроди». Тут же міркування про недопустимість вторгнення в заповіднуприроду кваліфікуються як «ворожі професорсько-буржуазні погляди».
Саме цим і бувпокладений початок теоретичного і практичного ставлення до природи на нашихтеренах. Природу слід поставити під тотальний контроль, «олюднити», тобтозробити її підпорядкованою й другорядною частиною «світу людини», пересічнимресурсом людської діяльності. Звідси, згідно з В.О. Лекторським, цілком логічноексплікують положення про те, що існує лише людська свідомість, а все інше єпохідним від неї, що природне оточення можна контролювати за допомоги різногороду рефлективних процедур. Саме тут знаходяться витоки технократичних ілюзійпро реальну можливість проектування та конструювання соціальних процесів інавіть самої людини.
Нещаднаексплуатація природи (зовнішньої та своєї власної) призводить до того, щолюдина збіднює себе не тільки у фізіологічному відношенні, а й у духовному. Прогресуючаруйнація навколишнього середовища є безумовним проявом порушення зв’язку міжприродними та духовними компонентами людського буття, спричиняє сум’яття влюдській душі. Нині ми вже з повним розумінням сприймаємо міркування А. Тойнбіпро те, що людина досягла надзвичайних успіхів у сфері інтелекту та «ноу-хау»,але виявила себе цілковитою невдахою у царині духу, і це найбільша трагедіяжиття на Землі — те, як разюче неадекватно виявляє людина свої здібності уматеріальній та духовній царинах, позаяк духовний аспект життя є значноважливішим для людського добробуту (врешті-решт навіть матеріального), ніж їїконтроль над неживою природою.
Серйозністьекологічної ситуації, що склалася нині у світі, залишає тільки сподіватися нате, що «глибинне переживання» допоможе людству мужньо, дивлячисьнебезпеці в обличчя, реально осмислити стан справ і знайти шляхи виходу з цієїситуації. Принципово важливу роль у цьому відіграватимуть і гуманістичніпринципи. Гуманістичний зміст екології полягає саме в тому, що вона покликанаформувати адекватне світосприйняття сучасної людини (глобалізацію та синтезуявлень про світ), сприяти продуктивному переосмисленню місця людини в природі,виховати почуття відповідальності за свої дії.
Радикальні зміни,що відбуваються в сучасному світі, вимагають значного коригування традиційноїсистеми цінностей. На перший план виходять цінності життя, пошук шляхів тазасобів виживання людства за умов прогресуючого погіршення екологічної тасоціальної ситуації. У зв’язку з цим активно здійснюють перегляд традиційногоставлення як до людини, так і до природи, пошук нових духовних засад подальшогоцивілізаційного розвитку, формування нових ідеалів людської діяльності танового розуміння перспектив людини.
Класичнаантропологічна свідомість до сьогодні пронизує всі сфери життєдіяльності людини.А оскільки позиція людини не може бути іншою, ніж антропоцентричною, то можейтися не про відхилення, а про формування нових, більш досконалих їїмодифікацій. Зокрема, якщо в класичних формах антропоцентризму природнедовкілля тлумачили як певний безсистемний додаток до соціуму, тло, на якомувідбувається його невпинний розвиток, то у річищі неоантропоцентризму кожнийфрагмент природи постає як самоцінна, доцільна одиниця буття, що робить свійнезамінний внесок до забезпечення гомеостазу біосферних процесів. Кожнийфрагмент природного середовища, його нормальне функціювання у цілісномубіосферному організмі є своєрідним гарантом подальшої долі людського роду. Інакшекажучи, формування нових модифікацій антропцентризму потребує якомога повнішоговрахування здобутків екологічної науки.
Останнім часомдумку про те, що людина є не лише сукупністю суспільних відносин, а йповноправним представником органічного світу, обстоюють не лишеньекологи-натуралісти, а й представники соціогуманітарного знання. Як слушнозазначає Б.В. Попов, «технократизм вважає феномен життя природнимресурсом, що існує в необмеженій кількості і, підкреслимо це спеціально,перебуває фактично поза культурою і навіть поза соціумом»'. Зазначена тенденціявидається продуктивною, оскільки свідчить про загальне усвідомленнянеобхідності орієнтації на повноту життєвого процесу (буття), врахування внауковому аналізі всіх можливих його проявів, їх детермінованості минулим інавіть майбутнім.
Екологічнийконтекст досить суттєво конкретизує й наповнює реальним змістом умоглядніконструкти традиційної науки. Зокрема, значно більше уваги стали приділяти роліприродних передумов, природних чинників у формуванні екосистем, а також у життілюдини та суспільства. Свого часу Е. Геккель піддавав критиці Ч. Дарвіна за те,що той недостатньо уваги приділяв зовнішнім умовам існування органічного світу,які є не менш важливими, ніж, скажімо, природний відбір. І якщо це зауваженнябуло слушним навіть стосовно фундатора еволюційної теорії, то тим актуальнішимвоно виглядає щодо сучасного суспільствознавства. У зв’язку з цим видаютьсяпродуктивними спроби радикального коригування змісту понять «природа»та «людина» в контексті співвідношення. Такий підхід сприяєінтеграції в єдине концептуальне ціле різноманітних, суперечливих складових«феномена людини», природничонаукового та соціогуманітарного типівмислення, компонентів природної та соціальної сфер життя та уявлень про них. Церобить екологію своєрідним «полігоном», де здійснюється апробаціяновітніх методологічних підходів до сучасного наукового дослідження, галуззю,де відбувається активний процес формування принципово нових, ціліснихсвітоглядних орієнтирів сучасної науки. Вже вступаючи в «сферу живого»,дослідник стикається з обставиною, коли в біологічному пізнанні вже стаютьнеможливими ті простота, чіткість та однозначність, що були притаманні «точним»природознавчим галузям.
З одного боку,розв’язання глобальних проблем сучасності вимагає вдосконалення табезпрецедентної інтеграції практично всіх пізнавальних засобів науковогопізнання (причому це однаковою мірою стосується як природничонаукового, так ісоціогуманітарного напрямку. Так, зокрема, на думку П. Козловські, екологічнапроблема виходить з другого закону термодинаміки, яке ґрунтується на постулатахконечності енергій та нетривкості природних структур. Важко переоцінити роль,яку відіграє в трансформації методології сучасного наукового пізнання біологія.Ще Дж. Бернал наголошував, що біологія «надто близька нашим особистим тагромадським інтересам, самій структурі та діяльності наших тіл, аби бути такоюж вільною від людських пристрастей та впливу суспільних форм, як фізика і хіміянавіть у більш ранній час». Біологія є своєрідним містком між відокремленимиодин від одного до сьогодні головними структурними підрозділами науки: природознавствомта суспільствознавством. Нині біологічний матеріал досить активно залучаютьсоціогуманітарні науки, відбувається інверсія його на найвищі рівнізагальнонаукової та філософської рефлексії. Здійснюють продуктивні спробивіднайдення аналогій між загальними закономірностями розвитку живого тазаконами життєдіяльності людського суспільства. Нині дослідників піддаютькритиці не за «біологізаторство» (аналогії між соціальним табіологічним), а радше за «біофобію» (невміння чи небажання, а то івтрату смаку до таких аналогій в процесі аналізу складних соціоприроднихпроблем. Надзвичайно складні, мінливі феномени органічної природи (невід’ємнимфрагментом якої є людина) вимагають зовсім інших підходів, іншої методології,на відміну від тих, що сформувалися в класичному природознавстві.
З іншого боку,досить відчутно виявляє себе тенденція до включення таких невластивих класичнійнауці компонентів, як інтуїція, віра, духовність. Помітно підвищується «рейтинг»зазначених понять у сучасному науковому аналізі, їх семантику активноінтерпретують не лише в релігійному контексті, а і в епістемологічному — якспецифічний прояв «позараціонального» знання, ефективного засобузняття протиріч між матеріальним та духовним, штучним та природним, біологічнимта соціальним. Прикметним щодо цього є й міркування про сполучення логічного таінтуїтивного, раціональності та інстинктивності (А.Н. Уайтхед, К. Лоренц та ін)з метою поновлення втрачених відчуттів єдності людини та природи, набуттяемоційної «неусвідомленої тотожності» (К.Г. Юнг) з природнимоточенням.
Екологічнакомпетентність формує сприйняття всіх без винятку складових соціуму як немеханічного, а органічного утворення. Політики, зокрема, майже не враховуютьтієї банальної обставини, що людська особистість має не лише соціальні, а йбіологічні засади. Понад те, вона є не механічним конгломератом біологічних (вітальних)та соціальних параметрів, а цілісним утворенням. Сама ж природа — не простонаше оточення (арена соціуму), а й ми самі. Без усвідомлення цієї, на першийпогляд очевидної істини неможливо подолати розходження буттєвих тасоціально-раціоналістичних аспектів у світосприйманні людини доби «науково-технічногопрогресу». Саме тому так багато уваги приділяють переорієнтації «світовогопорядку» із стратегії «меж зростання» на стратегію «органічногозростання». Причому розробники новітніх стратегій подальшого розвиткулюдської цивілізації безпосередньо чи Опосередковано спираються наметаекологічні узагальнення. Зокрема, згідно з Едуардом Пестелем, збалансованесуспільство має створюватися на базі принципів організації живої природи, депідсистеми розвиваються не статично, а динамічно, постійно оновлюються, жоднапідсистема не розвивається на шкоду іншим, а «прогресивні зміни її вякійсь одній частині отримують реальний сенс лише тоді, коли їм відповідаютьпрогресивні процеси в іншій».
Соціальнаорганізація є утворенням, що має стосунок до життя, власне говорячи, є йогомодифікацією, результатом і продовженням його розвитку. Поки ж що звичнішим єсприймання всіх проявів соціуму як штучного авітального утворення. В дійсностітак воно й буває. Наші державні інституції та відомства досить часто виглядаютьштучними й неприродними, тобто нефункціональними, неефективними йнежиттєздатними.
Екологія, такимчином, стає важливим епістемологічним чинником сучасного наукового знання. Передусімце стосується апробування новітніх методів інтеграції природничонаукоюго тасоціогуманітарного знання. В сучасній філософії науки цю проблему кваліфікуютьяк центральне питання наукового аналізу, її розв’язання тлумачиться С. Тулмінимяк необхідна передумова створення "інтелектуальної екології". На йогодумку, суттєві ускладнення, з якими зіткнулася сучасна методологія науки,полягають у розходженні двох стилів історичного підходу: інтерналізму, якийконцентрує увагу на динаміці змісту окремих наукових дисциплін, таекстерналізму, який простежує зв’язки цих дисциплін з широким соціальнимконтекстом. Крім того, потребує уточнення співвідношення «підвалин» та«причин» в історичному розвитку науки. Лише розв’язавши ці завдання,ми будемо в змозі виявити те, яким чином інтелектуальні вимоги проблемнихситуацій, що призводять до концептуальних змін, пов’язані з екологічнимивимогами тих ніш, які є локусами адаптації в органічній сфері, і тим самимкинути світло на весь процес концептуального розпитку в «колективнійраціональній ініціативі». Екологічна зорієнтованість зазначеної ініціативинині є очевидною. На те, що екологічні дослідження від початку демонструютьсвою системність, а екологічні ідеї можна тлумачити як загальнонауковийметодологічний підхід, звернув свого часу увагу відомий методолог науки Е.Г. Юдін.На його думку, звернення до матеріалу екології дозволило суттєво переосмислитий конкретизувати такі поняття, як «зв’язок», «організація»,«цілісність», і, більше того, зробити їх придатними для аналізусуспільно-гуманітарних проблем.
Незважаючи нанамагання деяких авторів утримати екологію в «прокрустовому ложі» класичноїкваліфікаційної системи наукових дисциплін, вона постійно виходить за окресленіїй межі. Як цілком слушно зазначає Люсьєн Матьє, вона «з її широкимдіапазоном діяльності не є розділом біологічної науки, а репрезентує новий етапу розвитку всіх наук. Віднині прогрес у наукових дослідженнях може бутидосягнутий лишень об’єднаними зусиллями спеціалістів різних галузей знання; використовуючита зіставляючи досягнення різних наук для розв’язання одного завдання, вонизуміють осягнути загальні закони світу.
Осягненнязагальних законів світу під впливом екологічної парадигми робить недостатнімконцентрацію дослідницьких наголосів лише на проблемі людини. Воно знеобхідністю включає й знання про навколишній щодо тієї самої людини світ табагатоманітність умов існування. Слід наголосити, що такий підхід відповідаєінтересам самої людини. Осягнення „світу людини“ без всебічноврахованого екологічного контексту стає неможливим.
Крім того,екологічне знання стимулює залучення в методологію сучасної науки такихелементів її трансформації: — здійснення переходу від декартівської „людинимислячої“ до „людини існуючої“. Врахування тієї обставини, щолюдина є не лише суб'єктом, що пізнає світ, а й суб'єктом, що живе в ньомурозповсюдження моральних та ціннісних принципів не лише на людину, а й на природу;- для того, аби людина не стала істотою, яка знехтувала своєю природноюсутністю, необхідно культивувати відчуття своєї єдності з життям, повагу донього у всіх його проявах та прагнення більш повно зрозуміти природу. Останнямусить розглядатися як повноправний суб’єкт взаємовідносин з суспільством; — впровадженнярежиму легітимного співіснування альтернативних теорій та рівноправності різнихформ розуміння, серед яких розум лише один з голосів поліфонії; — в сучасномунауково-дослідницькому процесі стає необхідним повернення до метафізичнихаспектів людського буття, звернення до уяви і творчості та ціннісних орієнтацій.
Руйнуючі усталеніміфи, варто сказати, що природа образно кажучи, — зовсім не наша матір, і вонане стане плакати і побиватись на могилі людства, це й не ворог, якого потрібноперемогти або підкорити, щоб нейтралізувати його злі наміри. Природа — ценезмінні правила гри, виграш у якій — людське життя (точніше, послідовністьвиграшних ходів) — є унікальним історичним фактом для людини, а не „природноюнеобхідністю“. Отже, проблема збереження довкілля — це проблема ілюзій,пов’язаних з розумінням людиною власної діяльності, передусім чинників, якізумовлюють можливість її регуляції та контролю над нею.
Перелік використаної літератури
1.        Хілько М.І. Екологічна криза у філософсько-етичномувимірі // Філософська думка, 2000 № 3, с.24
2.        Макасєєв М.В., Лисак (Бєлова) А.В. Теоретичніоснови принципу регенерації та використання хвильової енергії при глісуваннісистеми профілів // Приладобудування 2003: стан і перспективи. Тези доповідей.- Київ, НТУУ “КПІ». — 2003. С.106-107
3.        Макасєєв М.В., Лисак (Бєлова) А.В. Глісуваннясистеми незалежних пластин тандем із заданими навантаженнями та вільними кутамиходу // Наукові вісті НТУУ “КПІ. — 2005. — №5.
4.        Ефимов К.М. Катастрофическое состояние окружающейсреды как негативная социальная реалия XXI века // Вестник московскогоуниверситета, 2005, № 3, с. 19 — 35
5.        Кисельов М.М. Гуманістичні засади сучасної екології// Філософська думка, 2000, № 3, с.4
6.        Кисельов М.М. Екологічна свідомість як феноменосвітянського процесу // Філософська думка, 2005, № 2, с.130
7.        Павленко А.Н. «Экологический кризис» какпсевдопроблема // Вопросы философии, 2002, № 7, с.66
8.        Гардашук Т.В. Феміністичний вектор екологізму // Філософськадумка, 2005, № 5, с.91
9.        Горлинский В.В. Ценностная рефлексия экологическойбезопасности // Практична філософія, 2004, № 4, с.33
10.     Сергеева О.А., Платонов Г.В. Природный фактор вцивилизационной концепции // Вестник московского университета, 2001, № 6, с.53
11.     Турлак В.А. Радиационное загрязнение окружающейсреды как глобальная социально-экологическая проблема // Вестник московскогоуниверситета, 2005, № 4, с.96
12.     Кисельов М.М. Екологія як чинник трансформаціїметодології сучасної науки // Філософська думка, 1998, № 3, с.55
13.     Деркач В.Л. Людина і природа: міфи сучасноїсвідомості та проблема збереження доокілля // Філософська думка, 2000, № 3, с.75
14.     Вернер Тобальд Экология как эразац-реалия и вопросее рациональной обосновываемости // Вопросы философии, 2003, № 12, с.93
15.     Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття середекологічних реалій // Київ: Тандем, 2000
16.     Крисаченко В.С. Екологічна культура. Теорія і практика:Навчальний посібник // Київ: Заповіт, 1996
17.     http://www.lib. meta.ua — Учение В.И. Вернадского оНоосфере.
18.     http://www.nanonewsnet.ru