Екологічний стан водоймищ Причорноморської зони України

Миколаївськиймуніципальний колегіумКафедра природничих наукКУРСОВА РОБОТАПО ТЕМІ “ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ВОДОЙМИЩ ПРИЧОРНОМОРСЬКОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ”
Миколаїв

ЗМІСТ Стор. 1. Вступ 3 2. Водогосподарська екологія 4 2.1. Загальний стан 4 2.2. Джерела забруднення водоймищ 5 2.3. Типи забруднюючих речовин 7 2.4. Методи очищення води 8 3. Короткі відомості про екологічний стан деяких регіонів Причорномор`я 11 3.1. Сучасний стан Чорноморського регіону 11 3.2. Водно-болотні угіддя 16 3.3. Кінбурнська коса 19 3.4. Джарилгацька затока 20 4. Висновки 22 Список використаної літератури 23

1. ВСТУП
20-естоліття характеризується інтенсивним розвитком промисловості, транспорту,енергетики, індустріалізацією сільського господарства. Все це призвело до того,що антропогенний вплив на навколишнє середовище прийняв глобальний характер.
Заразв нашій країні спостерігаються значні труднощі з забезпеченням природнимиресурсами, зокрема прісною водою, внаслідок якісного та кількісного виснаженняприродних водоймищ, що пов’язано з забрудненням та нераціональним використаннямводи.
Забрудненняводи здебільшого відбувається внаслідок скиду до неї промислових, побутових тасільськогосподарських відходів. В деяких водоймищах забруднення води настількивелике, що відбулася повна їх деградація як джерел водопостачання.
Черезпорушення екологічної рівноваги спостерігається загроза значного погіршеннястановища водоймищ. Тому перед людством стоїть важлива задача – охоронагідросфури та збереження рівноваги вцілому в біосфері.
Станнашого навколишнього середовища, і, насамперед, води, в остаточному підсумкувизначає основу основ нації — збереження генофонду. Розвиток нації може значновідхилитись від законів природного розвитку, наблизитись до якогосьтехнозованого.

2.ВОДОГОСПОДАРСЬКА ЕКОЛОГІЯ
2.1.Загальний стан
Водогосподарськаекологія в загальній екології за своїм значенням посідає особливе місце.
Екстенсивнізасади розвитку народного господарства республіки призвели до залучення укругообіг дедалі більшої кількості природних ресурсів, додаткове виведення ізсільськогосподарського виробництва родючих земель, збільшення обсягів відходів:видобувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисливості замінімальними оцінками становлять близько 20 млрд. тонн і продовжують щорічнозростати більш як на 1 млрд. тонн. Виснажуються невідновлювальнімінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються грунти і водоймища.
Звідсіляпостають всі водогосподарсько-екологічні проблеми України, які з впевненістюможна віднести до таких, що потребують першочергового розв’язання. Потребуютьконкретних дій і неординарних рішень.
Заданими Европейськой екологічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої неперевищують 15 тис. куб. метрів на одного мешканця, вважаєтьсяводонезабезпеченою.
Лишеу Дніпро щороку скидають 1,5 км3 забруднених стоків, у якихнараховується понад тисячу хімічних сполук. У Дніпрі і Десні гранично допустиміконцентрації органічних речовин, солей важких металів та алюмінію, перевищено вкілька разів, а бактеріальне забруднення зросло в десятки разів. За такогостановища технологія водоочищення на Дніпровській і Деснянській водозабірнихстанціях не може забезпечувати одержання якісної питної води. Крім того,хлорування призводить до появи дуже шкідливих сполук, які виділити практичнонеможливо.
Катастрофана Чорнобильській АЕС вкрай загострила водогосподарсько-екологічну ситуацію вУкраїні, призвела до підвищення радіоактивного фону води, донних відкладів,надходження радіонуклідів у водосховищах, головним чином дніпровські, які єголовним джерелом водопостачання для 70% підприємств народного господарства. Аводою Дніпра користуються 35 млн. чоловік.
Більшніж половина основних забруднюючих нуклідів надходить у Дніпровський каскадводосховищ зі стоком Прип’яті та верхнього Дніпра внаслідок поверхневого змивуз території Білорусії і Росії, регіонів з відносно низьким рівнем забрудження,але з великою водозабірною площею. Остання закономірність постійно підкреслюєнеобхідність міждержавного підходу до розробки й проведення водоохороннихзаходів, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою.
Длязменшення її наслідків на водогосподарсько-екологічну ситуацію в Українізабруднену зону слід залужити травами з поступовим її залісненням, щобзакріпити радіонукліди і включити їх у малий замкнутий біологічний цикл. Цедасть змогу зберегти здоров’я людей і значні кошти.
Зроку в рік загострюється проблема питного водопостачання в Україні… У зв’язкуз цим потрібно перевести найбільш небезпечні в екологічному плані регіони,особливо в басейні Дніпра, максимально на водопостачання з підземних джерел, аде це неможливо — за рахунок бутільованної води.
Вприродних умовах хімічний склад води регулюється природними процесами.Підтримується рівновага між поступанням хімічних елементів у воду та виведеннямїх із неї. Лише на окремих ділянках спостерігаються аномальні концентраціїдеяких мікроелементів. Але існує один важливий фактор, який вносить корективи вприродні процеси і часто сильно змінює склад природних вод. Цей фактор — антропогенна або господарьська діяльність людини. Антропогенні зміни хімічногоскладу вод обгрунтовано попаданням у гідросферу величезної кількості стічнихвод, що містять відходи промислового та сільськогосподарського виробництва,комунально-побутові стоки.
2.2. Джерелазабруднення водоймищ
Втеперішній час внаслідок забруднення природних вод неочищенними або недостатньоочищеними стоками в державі спостерігається недостача чистої води. Частонедостача прісної води обумовлена якісним виснаженням водних ресурсів, тобтозабруднення водотоків та водоймищ різними хімічними речовинами та брухтом.Водотоки та водоймища вважаються забрудненими, якщо склад або стан їх водзмінився в результаті діяльності людини до такого ступеня, що вони сталинепридатними для цілей, яким вони відповідали до початку їх користуваннялюдиною.
Джереламизабруднення поверхневих або підземних вод являються речовини, мікроорганізмиабо тепло. Найбільшої шкоди наносять стічні води побутової та виробничоїдіяльності людини.
Напрактиці використовується також поняття “міські стічні води”, які являють собоюсуміш побутових та виробничих стічних вод. Побутові, виробничі та атмосферністічні води відводяться як сукупно, так і окремо. Але найбільш широкерозповсюдження набули системи сукупного водовідведення, коли всі три категоріїстічних вод відводяться по одній загальній мережі труб та каналів. Стічні водиявляють собою складні гетерогенні суміші, що у своєму складі мають речовиниорганічного та мінерального походження, нерозчинні та розчинні.
Складвиробничих стічних вод може коливатися у значних межах, що призводить донеобхідності ретельного обгрунтування вибору надійного та ефективного засобуочищення в кожному конкретному випадку. Кількість виробничих стічних водвизначається в залежності від виробництва підприємства за нормамиводокористування та водовідведення для різноманітних галузей промисловості.
Водоймищазабруднюються в основному в результаті попадання до них стічних вод відпромислових підприємств та населених пунктів. В результаті скиду стічних водзмінюються фізичні властивості води (збільшується температура, зменшуєтьсяпрозорість, з'являються присмаки, запахи); на поверхні водоймища з'являютьсяплаваючі речовини, а на дні утворюється осад; змінюється хімічний склад води(збільшується вміст органічних та неорганічних речовин, з'являються токсичніречовини, зменшується вміст кисню); змінюється якісний та кількісний склад,з'являються хворобливі бактерії. Забруднені водойища стають непридатними дляпитного, а часом і для технічного водозабезпечення, втрачають рибогосподарськезначення.
 Врезультаті процесів перетворення забруднюючих водоймища речовин, що відбуваютьсяпід дією природних факторів, в водних джерелах проходить повне або частковевідновлення їх первинних властивостей. При цьому можуть утворюватись другорядніпродукти розпаду забруднень, негативно впливаючі на якість води.
Самоочищенняводи водоймищ — це сукупність взаємопов'язаних гідродинамічних,фізико-хімічних, мікробіологічних і гідробіологічних процесів, що ведуть довідновлення первинного стану водного об'єкту.
Узв'язку з тим, що у стічних водах промислових підприємств можуть знаходитись специфічнізабруднення, їх спуск в міську водовідвідну мережу обмежен рядом вимог.Виробничі стічні води, які випускають у водовідвідну мережу не повинні:
— порушувати роботу мереж і споруд;
— містити більше 500 мг/л завислих та вспливаючих речовин;
— містити речовини, здатні забруднити мережу чи відкладатися на стінках труб;
— виявляти руйнівної дії на матеріал труб та елементи очищувальних споруд;
— містити горючі суміші та розчинні газоподібні речовини, здатні утворювативибухонебезпечні суміші;
— містити шкідливі речовини, що перешкоджують біологічному очищенню стічних водчи скиду у водоймище;
— мати температуру вище 40 0С.
Виробничі стічні води, що не задовільняють цих вимог,повинні старанно очищуватись і лише після цього скидатись у міську водовідвіднумережу.
Подібно побутовим скидам діють також і відходихарчової промисловості, що скидаються у каналізацію. Концентрація органічнихречовин в цих відходах часом вище, ніж у побутових. Особливо багато стічних водутворюється на молочних фермах, пивоварних, винних та цукрових заводах, накондитерських фабриках. Багато промислових стічних вод, наприклад, якіпоступають з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймищаречовинами, що забирають кисень, отрутами, у тому числі важкими металами, цианістимисполуками, вуглеводами. Їх дія на водоймища дуже шкідлива. Ці отрутипослаблюють життєдіяльність водних організмів, тому на великих ділянках ріки,куди скидаються такі відходи, процеси самоочищення зовсім не відбуваються абомайже не відбуваються, і якість води майже не покращується.
Стічніводи устаткування по промиванню гравію роблять воду мутною, в результаті чогопогіршується проникність світла, а у зв’язку з цим зменшується біологічневиробництво кисню. До того ж, придонні організми покриваються випадаючим ізводи осадом та гинуть. Можливі також забруднення водоймищ радіоактивнимиречовинами із ядерних технологічних установок і лабораторій, а такожзабруднення збудниками хвороб, особливо зі стічними водами лікарень.
Промисловіпідприємства скидають стічні води прямо в річки. Стоки з полів також поступаютьв річки та озера. Забруднюються і підземні води — найважливіший резервуарпрісних вод. Забруднення прісних вод та земель повертаються до людей упродуктах харчування та питній воді.
Річкизавжди були джерелом прісної води. Але в сучасну епоху вони сталитранспортувати відходи. Відходи на водозбірній території по руслам річокстікають у море. Більша частина використаної річкової води повертається у річкита водоймища у вигляді стічних вод. Але досі збільшення очищувальних спорудвідстає від росту споживання води. Навіть при самому досконалому очищенні,включаючи біологічне, всі розчинні неорганічні речовини і до 10% органічнихзабруднюючих речовин залишаються у очищених стічних водах. Така вода може зновустати придатною для користування лише після багаторазового розбавлення чистоюприродною водою. І тут для людини важливе відношення абсолютної кількостістічних вод, хоча б і очищених, і водного стоку річок.
Запасипрісної води виснажуються із-за нераціонального водокористування абозабруднення. Найбільш водоємні галузі промисловості — сталеливарна, хімічна,нафтохімічна, целюлозно-паперова та харчова. На них відводиться майже 70% всієїводи, яка витрачається у промисловості. Найголовніший же водокористувач прісноїводи — сільське господарство; на його потреби іде 70-80% всієї прісної води. Усільському господарстві більша частина води не повертається у річки, арозходується на випаровування та утворення рослинної маси, так як прифотосинтезі водень із молекул води переходить у органічні сполуки. Длярегулювання стоку річок, не рівномірного впродовж року, побудовані водосховища.
2.3. Типизабруднюючих речовин
Запасипрісної води значно зменшуються із-за забруднення. За звичай, забруднюючіречовини розподіляють на декілька класів в залежності від їх природи, хімічноїбудови та походження.
Органічнісполуки надходять із побутових, сільськогосподарських та промислових стоків.Їх розклад відбувається під дією мікроорганізмів і супроводжується поглинаннямрозчиненого у воді кисню. Якщо кисню у воді достатньо и кількість відходівневелика, то аеробні бактєрії досить швидко перетворюють їх у порівнянонешкідливі залишкі. В іншому випадку діяльність аеробних бактерій дає меншірезультати, вміст кисню різко падає, розвиваються процеси гниття. При вмістікисню у воді менше 5 мг на 1 л, а у районах нересту нижче 7 мг багато видів рибгине.
Хворобливімікроорганізми та віруси містяться у погано очищених або зовсім не очищенихканалізаційних стоках населених пунктів та тваринницьких ферм. Потрапляючи допитної води, патогенні мікроби та віруси визивають різноманітні епідеміі, такіяк сальмонеліоз, гастроентеріт, гепатит та інші. Водні безхребетні, наприклад,молюски із заражених водоймищ часом були причиною захворювання черевним тифом.
Живильніелементи, головним чином сполуки азоту та фосфору, потрапляють у водоймища зпобутовими та сільськогосподарськими стічними водами. Збільшення вмістунітритів та нітратів у поверхневих та підземних водах веде до забрудненняпитної води і до розвитку деяких захворювань.
Донеорганічних та органічних речовин також відносяться сполуки важких металів,нафтопродукти, пестициди, синтетичні поверхнево-активні речовини, феноли. Вонипотрапляють у водоймища з відходами промисловості, побутовими тасільськогосподарськими стічними водами. Багато з них у водному середовищі абовзагалі не розкладається, або розкладається дуже повільно і здатнінакопичуватись у харчових ланцюжках.
Збільшеннядонних осадів відноситься до одного із гидрологічних наслідків урбанізації. Їхкількість у річках та водоймищах постійно збільшується із-за ерозіі грунтів урезультаті неправильного ведення сільського господарства. Ці явища призводятьдо порушення екологічної рівноваги у водних ситемах.
Джереламитеплового забруднення служать підігріті стічні води тепло-електростанцій тапромисловості. Збільшення температури природних вод змінює природні умови дляводних організмів, знижує кількість розчинного кисню, змінює швидкість обмінуречовин. Багато мешканців річок, озер і водоймищ від цього гинуть, розвитокінших припиняється.
Надходженнянафти в водоймища в основному пов’язане з транспортуванням та розробкою умісцях добування на шельфі. Нафтові забруднення мають різні форми: покриваютьповерхню води тонкою плівкою, а при розливах товщина нафтового шару спочаткуможе складати декілька сантиметрів, потім утворюються комочки важкої фракціїнафти. До них прикріплюються маленьки тварини, якими живляться риби. Разом зними вони заглотують і нафту. Деякі риби від цього гинуть. При нафтовомузабрудненні змінюється відношення видів і зменшується їх різноманітність.
Хлорованівуглеводи, широкозастосовні для боротьби зі шкідниками сільського та лісногогосподарства, переносниками інфекційних захворювань, уже багато десятиріч разомзі стоками річок і через атмосферу потрапляють у водоймища. Вони легкорозчиняються у жирах і тому накопичуються в організмах риб, ссавців, морськихптахів. Ці речовини не розкладаються у природних умовах, а тількинакопичуються.
Разомз річним стоком до моря потрапляють і важкі метали, більшість з яких маєтоксичні властивості. Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш’як та іншіважкі метали не тільки накопичуються у морських організмах, отруюючи тим самимморські продукти харчування, але й дуже шкідливо впливають на мешканців моря.
Наслідкизабруднень різноподібні. Первинні критичні порушення у функціонуванні живихорганізмів під дією забруднюючих речовин утворюються на рівні біологічнихефектів: після зміни хімічного складу клітин порушуються процеси дихання, ростута розмноження організмів, можливі мутаціі і канцерогенез; порушуються рух таорієнтація у морському середовищі. Морфологічні зміни нерідко проявляються увигляді різноманітних патологій внутрішніх органів: змін розмірів, розвиткунеправильних форм. Особливо часто ці явища регіструються при хронічномузабрудненні. Все це віддзеркалюється на стані окремих популяцій, на їхвзаємовідносинах.
2.4. Методиочищення води
Охоронаводи — один із важливих елементів охорони природи. Основна умова охорони води — її раціональне користування. Стічні води необхідно збирати та очищувати.Звичайно, краще з самого початку не забруднювати річки та озера. Але для цьогопотрібні достатньо потужні очисні споруди, яким в свою чергу необхіднацентралізована система каналізації.
Найбільшактивною формою захисту водних ресурсів від забруднення є безвідходнатехнологія виробництва. У цей комплекс заходів входять:
— створення та втілення нових процесів отримання продукціі з утворенням найменшоїкількості відходів;
— розробка різноманітних типів безстічних технологічних систем та водозворотнихциклів на базі засобів очищення стічних вод;
— розробка систем переробки відходів виробництва в другорядні матеріальніресурси;
— утворення територіально-промислових комплексів, які мають замкнену структуруматеріальних потоків сировини та відходів всередині комплекса.
0На сьогодні досягнуті певні успіхи у галузі створеннята втілення безвідходних технологій у деяких галузях промисловісті, але доповного їх втілення важливими напрямами екологізації виробництва треба вважати:
— удосконалення технологічних процесів та розробку нового устаткування з меншимрівнем скидів сумішей та відходів у водні об’єкти;
— обеззаражування токсичних відходів;
— утилізація відходів;
— застосування пасивних методів захисту водних об'єктів.
Пасивні методизахисту водних об'єктів включають комплекс заходів по обмеженню скидівкомунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарськоговиробництва у водні об’єкти, а також утилізацію та захоронення відходів. Насучасному етапі пасивні методи постійно удосконалюються та широко втілюються eтехнологічні цикли в усіх галузях народного господарства, тому що у зв’язку зширокою індустріалізацією, розвитком сільського господарства, господарствомміст утворюються великі маси стічних вод, забруднених різними сумішами. Узв’язку з розвитком енергетики, промисловості, сільського та міськогогосподарства та збільшенням використовування нових синтетичних і токсичнихречовин характеристика якості води водних об’єктів по одному показнику вбагатьох випадках не обгрунтована, і тому потрібна оцінка якості води груповимиабо комплексними показниками. До основних методів регулювання якості природнихвод відносяться:
— очищення промислових та комунальних стоків;
— меліоративні та протиерозійні заходи;
— зменшення забруднення атмосфери;
— покращення розробки та користування природних ресурсів.
Методи,що застосовуються для очищення виробничих та побутових стічних вод, можнаподілити на три групи:
— механічні;
— фізико-хімічні;
— біологічні.
Вкомплекси очисних споруд входять споруди механічного очищення. В залежності відвимагаємого ступеня очищення вони можуть доповнюватись спорудамифізико-хімічного чи біологічного очищення, а при більш високих вимогах доскладу очисних споруд включають споруди глибокого очищення. Перед скидом уводоймища очищені стічні води обеззаражуються, осад, що утворюється на всіхстадіях, чи надлишкова біомаса потрапляє на споруди по обробці осаду. Очищеністічні води повертаються до оборотної системи водозабезпечення промисловихпідприємств, на сільськогосподарські потреби чи скидаються у водоймища.Опрацьований осад може знищуватись.
Механічнеочищення застосовується для виділення зі стічних вод нерозчинних мінеральних таорганічних сумішей. Як правило, воно є методом ретельного очищення тапризначено для підготовки стічних вод до біологічного та фізико-хімічногоочищення. У результаті механічного очищення забезпечується зниження рівнязавислих речовин на 90%, а органічних на — 20%.
Усклад споруд механічного очищення входять гратки, різного виду уловлювачі,фільтри, відстійники.
Піскоуловлювачізастосовуються для виділення із стічних вод важких мінеральних сумішей (восновному піску). Обезводжений пісок при надійному обеззараженні може бутивикористан при виробництві дорожних робіт та виготовленні будівельнихматеріалів.
Первиннівідстійники застосовуються для виділення із стічних вод завислих речовин, якіпід дією гравітаційних сил осідають на дно відстійника або вспливають на йогоповерхню.
Дляочищення стічних вод, що містять нафту та нафтопродукти при концентраціяхбільше 100 мг/л, застосовують нафтоуловлювачі. Ці споруди являють собоюпрямокутні резервуари, в яких відбувається розділення нафти і води за рахунокрізниці їх густини. Нафта і нафтопродукти підіймаються на поверхню, збираютьсята видаляються із нафтоуловлювача на утилізацію.
Прифізико-хімічному очищенні використовуються наступні методи:
— сорбція — здатність деяких речовин поглинати абоконцентрувати на своїй поверхні забруднюючі речовини;
— екстракція — введення у стічні води речовин, здатних розчиняти забуднюючіречовини;
— електрохімічний метод, який полягає в електрохімічному окисленні забруднюючоїречовини на аноді при електролізі стічних вод.
Біологічне очищення — це метод обробки побутових тавиробничих стічних вод, який широко застосовується на практиці. У його основілежить процес біологічного окислення органічних сполук, що містяться у стічнихводах. Біологічне окислення відбувається завдяки мікроорганізмам, що включаютьбезліч різноманітних бактерій, найпростіших, а також ряд більшвисокоорганізованих організмів — водоростей, грибків і т. і., зв’язаних міжсобою в єдиний комплекс складними взаємовідносинами.
Якправило, в біологічному очищенні використовується так званий активний мул. Вспеціальних басейнах на органічних речовинах, які залишились у воді, що пройшлавідстійники, розмножуються бактерії та інші мікроорганізми. За декілька годинці мікроорганізми перетворюють органічні сполуки в мул, здатний осісти. Водному метрі кубічному води міститься приблизно 100 млн мікроорганізмів.Відбувається интенсивний процес розкладу, подібний до того, який відбуваєтьсяпри самоочищенні в природних водоймищах.
Цінністьосадового мулу як добрива буває різною. Якщо в каналізацію потрапляють відходиметаллургійних підприємств, то осад може містити важкі метали в кількостях, якіне дозволяють використовувати його на добриво.
Там,де залишки забруднень в стічних водах, що пройшли очисні споруди, дуженебезпечні для природи та людини, а процеси самоочищення в водоймищах, куди ціводи скидають, не можуть впоратися з забрудненнями, треба застосовувати ще одинметод очищення.
Цейметод — хімічне очищення — має за мету насамперед вилучити з води розчиннісполуки фосфору, стимулюючи розмноження водоростей. Таке очищення особливоважке, якщо очищенні води повинні скидатись до озера. До води додають особливіхімікати, які визивають випадання всіх розчинних речовин, у тому числіфосфатів, в осад. У воді утворюються пластівці, що опускаються на дно і насвоєму шляху захоплюють з собою різну завись, яка ще залишилась.Фільтрація вод,що пройшли біологічне очищення, через тонкий фільтр, наприклад, шар піску,також допомагає знизити кількість органічних та неорганічних забруднень, якізалишились у воді.
Нейтралізаціязастосовується для обробки виробничих стічних вод багатьох галузейпромисловості, що містять луги та кислоти. Нейтралізація стічних водвідбувається з метою запобігання корозії матеріалів водовідвідних мереж іочисних споруд, порушення біохімічних процесів у біологічних окисниках іводоймищах.

3. КОРОТКІВІДОМОСТІ ПРО ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН
ДЕЯКИХРЕГІОНІВ ПРИЧОРНОМОР`Я
3.1. Сучаснийстан Чорноморського регіону
Зусіх морів світу Чорне найбільш віддалене від океану, а територія йоговодозбірного басейну багаторазово перевищує площу власної акваторії.Географічні особливості Чорноморського регіону обумовлюють значний впливводозбірного басейну на екосистему моря. Свідченням цього стало перевищеннярівнів забруднення Чорного моря над його здатністю до самоочищення.
Деградаційніпроцеси у природному середовищі, втрата морських природних ресурсів, загрозаздоров'ю та добробуту людей — усе це стримує подальший економічний розвитокЧорноморського регіону і вимагає докорінної зміни екологічної політики.
Унікальністьекосистеми Чорного моря полягає у значній величині його водозбірного басейну повідношенню до величини власне моря.
Основнапричина деградації моря — забруднення. Проблема полягає в тому, що забрудненнямають, в основному, неприморське походження. Переважаючими за обсягом джереламизабруднення моря є річкові стоки. Іншим джерелами забруднення є атмосферніопади, а також забруднення, що надходять від берегової діяльності та морськоготранспорту. В той же час, Дунай, одна з річок, що впадає до Чорного моря,збирає свої води із значної території країн Західної, Центральної та ПівденноїЄвропи.
98% території України належить до басейну Чорного моря. Через рікиДніпро, Дністер, Південний Буг, Дунай, Дон в море потрапляє чотири п'ятихобсягу забруднень, що надходять з поверхневим стоком з української частиниЧорноморського водозбірного басейну. П'ята частина забруднень надходить відузбережних джерел. За період з 1992 по 1996 рр. обсяг скиду зворотних вод зтериторії України зменшився на 23%, в основному, внаслідок скороченнявикористання води у сільському господарстві (на 35%) та промисловості (на 25%).Обсяги скиду забрудників через водні джерела скоротилися на 19%. У 1996 р. вЧорне і Азовське моря було скинуто 1090 млн.куб.м зворотних вод, з яких 5% — безочистки, а очищених до встановлених нормативів — 25%. З цими водами до морівпотрапило 336,7 тис. т забруднюючих речовин (органічні речовини — 8,5 тис.т,азот — 2,9 тис.т, фосфор – 215 т, нафтопродукти — біт).
Надходження до морів органічних речовин призводить до втрати киснюу придонному шарі води та масової загибелі бентосу. Відбувається незворотнадеградація морських біоценозів, таких як філофорне поле Зернова, де обсягбіомаси за останні два десятиріччя зменшився в десятки разів. За той же періодвикористання рибних ресурсів та інших морепродуктів зменшилося в п'ять разів.
Окремо слід зупинитися на радіаційному забрудненні Чорного моря, уводозбірному басейні якого знаходиться Чорнобиль. Після припинення випробуваньатомної зброї в атмосфері радіаційне забруднення поверхневого шару морськоїводи було за концентрацією цезію-137 на рівні 17 Бк на куб.м води. Влітку 1986р., в основному внаслідок атмосферного переносу забруднень від викидівЧорнобильської АЕС, цей показник сягнув 180 Бк на куб. м, а через рік знизивсядо 55 Бк на куб. м. Лише в 1995 р. радіаційне забруднення морської водизнизилося до передчорнобильського рівня. Слід відзначити, що в зонідніпровського стоку не спостерігається підвищення цих показників. Водночас удонних осадах Дніпро-Бузького лиману концентрація цезію-137 в 1986 р.підвищилася до 15-33 Бк на куб. м, але в 1995 р. знизилися до 1-7 Бк на куб. м.
В останні роки у Чорному морі актуальною стала загроза попадання вморські води бойових отруйних речовин (іприт, люізит) внаслідок руйнуванняоболонок контейнерів, в яких вони були захоронені на морському дні біляСевастополя під час другої світової війни.
Дослідження останніх років виявили так звані “гарячі плями”, дезабруднення морів найбільше. Це узбережні акваторії біля міст Одеса,Севастополь, Маріуполь, Миколаїв, Балаклава, Саки, Керч, Євпаторія, Гурзуф,Симеїз, Бердянськ, Красноперекопськ, Скадовськ. Певні кроки для зміни ситуаціїна краще можна зробити навіть в умовах економічної скрути. Нові потужностіканалізаційних систем, збудованих в Іллічівську, Бердянську та інших містах,забезпечили зменшення забруднення морського довкілля біля міст.
Останнім часом в Україні спостерігається скорочення скидівзабруднених вод. Послаблюється негативний вплив на чистоту морської води відходівгрунтів від поглиблення фарватеру в морських портах та судноплавних каналах.Хоча обсяги цих відходів за останні роки у Чорному морі скоротилися втричі,вони залишаються чи не найвагомішим чинником руйнування донних біоценозів.
Сірководеньнаповнює глибини Чорного моря і вбиває все живе. Якщо цей газ випустити наповерхню, він покриє усю земну кулю восьмиметровим шаром. В останні десятиріччягаз неухильно наближається до поверхні моря зі швидкістю 1-2 метри на рік.
Рибнізапаси моря різко зменшилися. Зникли камбала, барабуля, білуга. Популяціядельфінів зменшилася у 10 разів. Завезений на днищах кораблів хижий паразитгребневик з'їдає планктон, товщина шару якого на поверхні моря 20-30 см. Такимчином вже знищено планктон на площі сотні тисяч гектарів. Немає планктону — немає риби. Риболовецькі кораблі України тепер йдуть на промисел в океани доберегів Африки і ловлять там рибу для заморських їдців, тому що немаєекономічного сенсу транспортувати її в Україну. Більшість плавучих засобівзастаріла, зробилася непридатною, і рибна промисловість деградує.
Скидиз полів Криму та Приазов'я несуть сотні тон хімічних речовин. 80 кг рибидобували з кожного гектару моря, у тому числі і рибу цінних порід. Зараззамість 160 тис. тон червоної риби добувається (разом із бракон'єрами) 7 тис.тон.
Влітку1973 р. в межиріччі Дунаю і Дністра на площі біля 3,5 тис. кв. км булозафіксовано масову загибель (через відсутність кисню) донних морських тварин.Причиною цього явища стало перенасичення моря мінеральними сполуками азоту тафосфору. Стікання мінеральних добрив в море з річковими водами зросло напорядок. Дунай щорічно приносить в море 60 тис. тон фосфору і 340 тис. тоназоту. В морі утворилося ідеальне живильне середовище для розвиткуодноклітинних водоростей. Воно “заквітло”. Залежно від виду водоростей, щорозмножуються, колір води змінюється на червоний, зелений або інший. Спалахичисельності, як правило, закінчуються загибеллю водних рослин з наступнимзникненням кисню, що витрачається на їх розклад.Загальні біологічнівтрати за останнє двадцятиріччя тільки на північно-західному шельфі Чорногоморя оцінюються в 60 млн. тон, в тому числі 5 млн. тон риби.
Господарськадіяльність людини змінила природну рівновагу. В нових умовах переважнийрозвиток отримали дрібні види рослин і тварин з нетривалим періодом життя.Посилився процес внесення нових видів, що потрапляють до нас з баластнимиводами і навіть витісняють корінні види. Це, наприклад, мешканець атлантичногоузбережжя Америки гребневик мнеміопсіс — родич медуз, який попав у Чорне море в1987 р. і завдав істотних збитків нашим рибним запасам.
Посиливсянегативний вплив людини на узбережну зону моря, яка продукує найбільшебіорізноманіття. Скидання неочищених промислово-комунальних вод, будівництвогідротехнічних споруд, видобування нафти і газу також не сприяють нормалізаціїприродних процесів. За оцінками міжнародних експертів, економічні втрати відзабруднення, скорочення рибного промислу та туризму в басейні Чорного моряскладають 500 млн. доларів США щорічно.
Катастрофічнийстан довкілля Чорного моря є наслідком високого рівня антропогенного впливу наморське довкілля протягом останніх тридцяти років.
Визначенонаступні пріоритетні екологічні проблеми, на вирішення яких спрямовані зусилляУкраїни:
1.Високий рівень забруднення, який призводить до негативних змін морськоїекосистеми Чорного моря.
2.Загроза незворотних втрат біорізноманіття, генофонду та біологічних ресурсівЧорного та Азовського морів.
3.Загроза значних незворотних втрат рекреаційних ресурсів Чорного моря і, якнаслідок, значних соціальних та економічних втрат від погіршення здоров'яжителів України.
Моря,як і люди, плачуть гіркосолоними сльозами. Відчуваючи наближення хвороби, вонинервують — бушують штормами. Проте, людина знову і знову насичує моря отрутоювідходів своєї життєдіяльності. Оспівуючи природу, люди повільно, але неминучезнищують її.
Внутрішньо-континентальне положення Чорного моря та йоговідокремленість від Світового океану вимагає від країн Чорноморського басейнуособливо суворих заходів щодо зменшення забруднення моря та відповідно високоїчастки витрат на його збереження.
Чорнеморе оточене шістьма країнами, які живуть за старою приказкою: “У семи няньок — дитя без ока”. Головний забруднювач моря — Дунай. Його води несуть в море відходилюдської життєдіяльності майже з усіх країн Європи. Через свої водотоки і,головним чином, через Дніпро, скидають до моря забруднені води Росія, Білорусьта Україна.
Тількискоординована діяльність 17 країн басейну Чорного моря може призвести до зменшеннязабруднення. Ця ідея є відправною у формулюванні концепції “Чорноморськогобасейнового проекту”. Новий проект дозволить скоординувати теперішню діяльністьв межах Чорноморської, Дунайської та Дніпровської програм і розвинути її наДністер, Буг, Дон, Кубань, річки Кавказу, Анатолії, Балкан. Поєднання зусильдержав та міжнародних організацій, насамперед, Глобального екологічного фонду,дозволить отримати синергійний ефект. Зараз є загальне позитивне розуміннянеобхідності такого проекту як серед урядів приморських країн, так і середекспертів країн Дунайської програми, Світового банку. Чорноморською таДунайською програмами створено робочу групу, яка готує відповідні пропозиціїдля подальших кроків.
Глобальнийхарактер екологічних негараздів регіону обумовив підписання низки міжнароднихдокументів, серед яких Бухарестська конвенція про захист Чорного моря (1992р.), Одеська декларація міністрів охорони довкілля Причорноморських держав
(1993р.), регіональні екологічні програми.
31жовтня 1996 р. в Стамбулі Міністри охорони довкілля шести чорноморських країнпідписали “Стратегічний план дій з відновлення та захисту Чорного моря”. Назгадку про цю подію було запропоновано затвердити цей день як День Чорногоморя.
Хочетьсявірити, що день 31 жовтня буде сприйматися не як День поминок, а як Деньпідведення підсумків розумної діяльності людини, направленої на відновленняЧорного моря. Наївно вірити, що вдасться повернути морю його первинний вигляд.Це суперечило б об'єктивним законам розвитку природи. Але в наших силахвідновити природну рівновагу і надалі забезпечувати її збалансованепідтримання.Ще не все втрачено, якщо навіть у важкі часи економічнихперетворень, ми думаємо про “дім”. Адже слово “екологія” утворене від грецького“ойкос”, що означає “дім”.
Щобвирішити загальні проблеми, розробляються проекти Концепції та Програми захистута відновлення Чорного та Азовського морів. Ці документи визначають цілі,завдання та заходи, необхідні для відновлення та захисту Чорного та Азовськогоморів; пріоритетні природоохоронні заходи; фінансові ресурси для їх виконаннята механізми виконання визначених заходів. Такий підхід до вибору заходівгрунтується на наступних принципах “Стратегічного плану дій для відновлення тазахисту Чорного моря” (СПД). Його основні положення “Стратегічного плану дійдля відновлення та захисту Чорного моря”:
— ухвалення нової організаційної структури для чорноморських країн, створеної наоснові здобутків Чорноморської екологічної програми (ЧЕП);
— підтримка басейнових принципів управління у певних галузях екологічноїполітики;
— впровадження ефективної економічної реформи — впровадження принципу“забруднювач платить” для контролю за джерелами забруднення до 1999 р.;
— усунення “гарячих точок” першочергового значення до 2006 р. та публікаціявідповідних звітів у 2000 та 2005 рр.;
— розробка планів розвитку системи водоочисних споруд для каналізаційних мереж вусіх містах узбережної смуги до 2000 р.;
— запровадження ефективних заходів контролю за забрудненнями з суден черезвведення “Контролю за станом портів” з дійовою системою заохочень та штрафнихсанкцій;
— виконання комплексу заходів для запобігання скидів твердих відходів в море,контролю за транскордонним переміщенням небезпечних речовин, реагування під часаварій та надзвичайних ситуацій тощо;
— публікація національних доповідей “Стан Чорного моря” за результатами спільногомоніторингу та регулярного нагляду за наземними джерелами забруднення кожні 5років;
— введення системи спільного контролю за рибальством, що грунтується на системіквот виловів риби та відновленні ключових для рибного господарства екосистем,які виконують роль рибних розплідників;
— розробка нового “Протоколу про біологічне та ландшафтне різноманіття Чорногоморя”;
— розробка пакету інвестиційних заходів для природоохоронних об'єктів(водно-болотних угідь та морських екосистем);
— введення обов'язкової “Оцінки впливу на довкілля” на основі гармонізованихкомплексних критеріїв;
— розробка регіональної стратегії інтегрованого управління береговою зоною морівз відповідним нормативно-правовим забезпеченням до 1999 р.;
— економічний розвиток регіонів з особливою увагою до розвиткуресурсно-невиснажливих технологій аквакультури і туризму;
— посилення уваги до участі громадськості в процесі прийняття рішень;
— забезпечення прозорості мореохоронної політики через вільний доступ доекологічної інформації та громадську обізнаність;
— продовження процесу втілення СПД на національному рівні через розробкуНаціональних програм;
— організація зустрічей з донорськими організаціями (через кожні 5 років) длярозгляду удосконалених пакетів інвес-тиційних заходів з урахуванням пропо-зиційНаціональних програм чорноморських країн;
— завершення передпроектного дослідження щодо утворення Чорноморськогоекологічного фонду, який міг би підтримуватись економічними механізмамирегіонального рівня та спрямовуватись на покриття додаткових витрат;
— забезпечення регулярності за переглядом цілей СПД та прозорості контролю завтіленням його рішень.
Впровадженнябагатоцільового регіонального проекту безумовно є кроком уперед. Хочетьсясподіватися, що цей крок буде успішним та своєчасним.
Україна,як морська держава, взяла на себе зобов'язання забезпечити всі необхідні умовидля реалізації національної програми захисту та відтворення природи Чорного таАзовського морів, що дозволить також збільшити продуктивність моря ізабезпечити зростання прибутків від туристської діяльності. Програмоюпередбачено створення розгалуженої мережі фінансування заходів щодо охорони тавідтворення морського довкілля, посилення природоохоронних вимог, співпраціурядових та неурядових організацій. Лише у такий спосіб можна зупинити подальшудеградацію і руйнування екосистеми Чорного та Азовського морів та відродити їхкрасу і здоров'я.
У відповідь на деградаційні процеси у морському довкіллі та втратиморських природних ресурсів відбувається зміна державної політики. Щобзабезпечити дієву національну систему захисту морів, Україна має створитипевний механізм, що включає, насамперед, економічні засоби. Проведення навітьвідносно недорогих першочергових заходів забезпечить повернення вкладенихкоштів у вигляді здоров'я людей, зростання кількості морепродуктів та прибутківвід туризму. За рахунок відрахувань від господарської діяльності має бутистворена розгалужена мережа фінансування природоохоронних заходів. Саме натаких засадах має будуватись державна політика захисту та відтворення Чорногоморя, проект якої розроблено у 1997 р.
Один з пріоритетів у державній екологічній політиці України — відновлення природних ландшафтів та збільшення площі природоохороннихтериторій. Узбережна смуга морів порівняно з іншими регіонами нашої країни маєнепогані передумови для створення цілісної мережі природоохоронних територій.Зараз на морському узбережжі створено 7 природних заповідників, одиннаціональний природний парк, 35 природних заказників, 32 парка-пам'яткисадово-паркового мистецтва, 102 пам'ятки природи загальною площею 2,8 тис. кв.км, що складає близько 15% від площі узбережної смуги. Для порівняння вартонагадати, що природно-заповідний фонд України займає 3,6% її території. Наморському узбережжі знаходяться такі природні заповідники як Кримський (30000га), Ялтинський гірсько-лісовий (14600 га), Чорноморський (57000 га), Дунайськіплавні (біля 15000 га), Карадаг (2900 га), Мис Март'ян. Планується створитинаціональні природні парки Дністровський (34000 га), Севастопольський (27000га), Тарханкут (20000 га). Площу природоохоронних територій на морськомуузбережжі передбачається збільшити вдвічі.
ВОдесі та Севастополі працюють інститути морів. Невпинно досліджують морябіологічні станції. Випускаються гори літератури. Створено екологічну міліцію.Готується до видання “Червона книга” Чорного моря.
ПроектиКонцепції та Програми визначають три головні напрями першочергових заходів, необхіднихдля захисту та відновлення екосистем Чорного та Азовського морів:
1.Зменшення надходження забруднень до морів.
2.Збереження та відтворення морських природних ресурсів морів.
3.Збалансований розвиток через введення інтегрованого управління береговою зоноюморів.
Якпередбачається проектами Концепції та Програми, фінансування діяль-ності щодозахисту та відновлення морів відбуватиметься через:
— цільове фінансування з державного бюджету;
— цільове фінансування з місцевих бюджетів узбережних регіонів;
— цільове фінансування з державного та місцевих фондів охорони довкілля;
— галузеві та державні програми;
— фінансову підтримку міжнародними донорськими організаціями та урядамидержав-партнерів (зокрема, через проект Чорноморського фонду ТАСІS на 1996 — 1997 рр., другу фазу ЧЕП Глобального екологічного фонду, інвестиції СвітовогоБанку тощо).
Україна володіє найбільшою частиною природних багатствчорноморського шельфу. При загальній довжині берегової лінії 1628 км і ширинімеж тери-торіальних вод в 12 миль загальна площа шельфу України складає 24850кв. км. Наша берегова зона включає морські, солонуватоводні та прісноводніекосистеми різної величини — від великих територій площею 165000 га (СхіднийСиваш) до зовсім невеликих (кримське узбережжя біля миса Урат – 9600 га).Українську частину Чорного моря населяють біля 4300 видів рослин і тварин.
Північно-західний шельф залишається найпродуктивнішою частиноюморя. Тут здійснюється основне добування біологічних ресурсів. Серед воднихорганізмів, що мають промислове значення, в межах України виділяють: 5 видівчервоної водорості філофори, 2 види морської трави зостери, 2 види молюсків(мідія і рапана), зяброногого рачка артемію, амфіподу псевдогаммаруса, 5 видіврічкових раків, 3 види морських креветок, 2 види личинок комарів хірономід(“мотиль”). З 26 промислових риб, характерних для 60-70-х років, сьогоднізалишилося тільки 6: шпрот, чорноморський оселедець, хамса, мерланг, ставридата далекосхідна кефаль пеленгас, яка порівняно недавно успішно акліматизуваласяу Чорному морі.
Приблизно2% площі шельфу охороняються в межах таких заповідників, як державний природнийзаповідник “Дунайські плавні” (14851 га), Чорноморсь-кий природний біосфернийзаповідник (87348 га), заповідник “Мис Мартьян” (240 га) та Карадазькийприродний заповідник (2856 га).
Векономічних умовах, що існують в Україні, обсяги фінансування першочерговихзаходів щодо охорони та відновлення морського довкілля на період дії Програмиоцінюються в межах близько 700 млн. гривень. Сума очікуваних іноземнихнадходжень складає близько 200 млн. гривень.
3.2.Водно-болотні угіддя
Доводно-болотних угідь відносять узбережні мілини, річки, лимани, лагуни, озера,болота, торфовища, заплавні луки. Водно-болотні угіддя виконують низкуекологічних функцій і забезпечують надання економічно корисних продуктів тапослуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людейта їхнє майно від катастрофічних повеней, регулюючи рівень води у річках. Вониє джерелом природних продуктів. Водно-болотні угіддя посідають чільне місцесеред найпродуктивніших екосистем, підтримуючи існування багатої тарізноманітної дикої природи та забезпечуючи важливі ресурси для рибальства,відпочинку та наукових досліджень.
Найважливішимиводно-болотними угіддями України є Сивашська лагуна (найбільше водно-болотнеугіддя Азово-Чорноморської узбережної зони), річки Дністер і Дніпро та їхнідельти, річка Південий Буг, українські частини дельти Дунаю та заплавних луківПрип'яті. Проведені нещодавно дослідження свідчать, щолише вАзово-Чорноморській узбережній зоні Україна має 19 водно-болотних угідьміжнародного значення відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддяміжнародного значення (Рамсарська конвенція). Таким чином, Україна має великерозмаїття водно-болотних угідь, важливих для збереження біорізноманіття.
Вминулі часи Радянський Союз, як сторона Рамсарської конвенції, відмітив Україні4 місця, які відповідають умовам цієї конвенції. Нещодавно Україна приєдналасядо Рамсарської конвенції і го-тується оголосити, що 22 водно-болотні угіддявідповідають вимогам конвенції.
Длядоброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповіднінаціональну політику та законодавство, створити природні заповідники тарозробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином,важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання нетільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливостівикористання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивостірізних шарів грунту, солоність тощо.
Якщозгадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотнихугідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мис-лити глобально”,який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти улокальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальніплани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотнихугідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародноїперспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, щорозташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тутпотрібне міжнародне співробітництво.
Сьогодніміжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництвау галузі охорони природи. Глобальний екологічний фонд та Європейський Союзенергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереженнядовкілля.
“Ветландсінтернешнл — Африка, Європа, Середній Схід (АЄСС)” — це одна з трьох структур“Ветландс інтернешнл”. Її мета -“підтримувати та відновлювати длямайбутніх поколінь водно-болотні угіддя, їхні ресурси та біорізноманіття черезнаукові дослідження, обмін інформацією та природозберігаючі дії в усьомусвіті”.
“Ветландсінтернешнл” може діяти як організація, яка полегшує вирішення проблем, зокремачерез допомогу в написанні проектів та пошуку коштів для національних урядовихта неурядових організацій.
 “Ветландсінтернешнл” створено у жовтні 1995 р. шляхом злиття таких трьох існуючихорганізацій:
— “Міжнародне бюро досліджень водоплавних видів та водно-болотних угідь” ізштаб-квартирою у Великій Британії,
— “Азіатське бюро водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Малайзії,
— “Водно-болотні угіддя Америки” із штаб-квартирою в Канаді.
“Ветландсінтернешнл — АЄСС” за більш як 40 років свого існування зробила багато, зокремаїї заслугою є започаткування Рамсарської конвенції, організація важливихрегіональних досліджень та програм збереження водно-болотних угідь та видів, щотам існують. Ця організація здійснює контроль за ситуацією на водно-болотнихугіддях Африки, Європи, Середнього Сходу та допомагає у розробці регіональнихта національних планів дій щодо водно-болотних угідь. Вона також підтримуєурядові органи та місцеві організації у справі збереження водно-болотних угідьта їх збалансованого розвитку. Зараз вона сприяє низці різноманітніих дій убагатьох країнах регіону і має постійні офіси у Нідерландах (штаб-квартира) тав Росії із штатом, що налічує загалом близько 20 постійних працівників. Офіси уСенегалі та в Україні відкрито восени 1997 р. Членами “Ветландс інтернешнл — АЄСС” є понад 50 країн світу.
Углобальних та регіональних програмах беруть участь понад 120 урядовихорганізацій, фундацій, агенцій з питань розвитку та груп з приватного сектору.“Ветландс інтернешнл” має понад 20 груп фахівців, до складу яких входятьспеціалісти з багатьох країн світу.
“Ветландсінтернешнл” працює як сервісна організація. Вона допомагає урядам та НУОрозробляти пропозиції до проектів, шукати гроші тощо. Виконавцями проектів єздебільшого місцеві організації та агенції. Важливою рисою діяльності “Ветландсінтернешнл” є ії прагнення до співробітництва з усіма зацікавленимиорганізаціями в кожній країні. Одним з принципів роботи “Ветландс інтернешнл” єдецентралізація. Організація має невелику штаб-квартиру і працює здебільшогочерез регіональні офіси або офіси, створені для виконання проектів у різнихкраїнах.
Увересні 1997р. “Ветландс інтернешнл” розпочала проект “Підтримка збереженняводно-болотних угідь та видів в Азово-Чорноморському регіоні України”. Цейпроект фінансується Урядом Нідерландів. Головні цілі:
— налагодити співробітництво з провідними організаціями та окремими особами вУкраїні, що мають відношення до наукових природоохоронних досліджень;
— сприяти науковим дослідженням водно-болотних угідь та їх інвентаризації,програмам моніторингу, роблячи наго-лос на вивченні водоплавних птахів тазбереженні водно-болотних угідь;
— удосконалювати та поширювати інформаційні, освітні та інші пізнавальніматеріали про водно-болотні угіддя;
— проводити аналіз потреб у навчанні спеціалістів;
— сприяти розробці та впровадженню природозберігаючих планів управління головнимиводно-болотними угіддями Азово-Чорноморському регіону.
Призначенокоординатора проекту Керівництво Ботанічного саду ім. акад. Фоміна у Києвінадало приміщення для офісу відповідно до угоди з Мінекобезпеки України.“Вет-ландс інтернешнл” має намір створити офіс для усього Чорноморськогорегіону.
Увересні 1997 р. заступник Міністра екобезпеки Я. Мовчан підписав “Меморандумпро взаєморозуміння з Ветландс інтернешнл — АЄСС” (директор — М. Мозер) щодопрограми співробітництва в Україні із збереження та менеджменту водно-болотнихугідь. Є надія, що проект збереження водно-болотних угідь в узбережній зоніЧорного моря буде першим у серії проектів щодо співробітництва з місцевимивладними структурами у Чорноморському регіоні.
3.3.Кінбурнська коса
Зметою збереження одного з унікальних куточків природи Чорноморського регіону, у1992 р., за рішенням Миколаївської обласної Ради на Кінбурнській косі створеноодин із перших в Україні регіональних ландшафтних парків площею біля 18 000 га.
Замріянийсвіт луків. Представники екзотичної родини квіткових рослин — зозулинцікрапчастий, запашний, блощичний та болотний занесені до Червоної книги України.Навесні поверхню численних заток півострова спінює шалена навала риби, щопрямує на нерест.
Середлучних просторів та по улоговинах височать красені-дуби, осикові та вільховігаї, унікальні угруповання берези дніпровської.
Ближчедо моря та Ягорлицької затоки розкинулись численні солоні озера. Ті з них, якімають зв'язок з морем або затокою — улюблене місце нересту цінної промисловоїриби кефалі. В лагунах буяє життя. Тут можна зустріти хижих актиній, кумеднихраків-самітників, різноманітних молюсків і багатьох інших водних мешканців.
Усівнутрішні водойми Кінбурнської коси та прибережні мілководдя — справжнє пташинецарство. Частина з них підпадає під дію Рамсарської конвенції. В цьому районізустрічається понад 240 видів птахів. Баклани, мартини, крячки, качки, гуси,кулики. На прилеглих до парку територіях Чорноморського біосферного заповідника- островах Довгий і Круглий — гніздиться гага звичайна. Це єдиний випадокоселення представників гніздової орнітофауни Арктики в басейні Середземногоморя. У межах парку гаги харчуються, відпочивають. Зараз дирекцією заповідногооб'єкту розробляється науково-практична програма щодо заохочення цих“червонокнижних” тварин до гніздування на Кінбурнській косі. Ходуличник — щеодин об'єкт особливого піклування держави. Його місцева популяція — одна знайчисленніших у Причорномор'ї. Взимку на Кінбурні можна спостерігати дужерідкісних птахів — орланів-білохвостів. Іноді тут нараховується до 40 особинцих могутніх хижаків.
Кінбурнськакоса — місце давнього оселення людей. Про це промовляють сторінки її історії.Тут зустрічаються залишки поселень епохи пізньої бронзи, античної доби.Більшість території півострова належала до відомства Прогнойської паланкиславетної Запорозької республіки. В районі Чорних озер, що межує з парком зісходу, знаходився знаменитий козацький волок, яким славне низове товариствообходило, вертаючись на Січ з набігу на бусурманів, турецькі фортеці Кінбурн таОчаків. Поряд з волоком — Кінбурнські солеродні озера. Саме тут добували сільнаші предки. Саме звідси човнами, неторопким рипом чумацьких возів розходиласьвона по всій Україні та багатьох країнах Європи.
Кінбурнськаземля має величезний рекреаційний потенціал. Прекрасні пляжі — сполученнябілого дніпровського піску і прозорої блакиті Чорного моря. Їхня загальнадовжина сягає 23 км. Узбережжя Дніпровського лиману — заповітні місцярибалок-спортсменів. Сапропелеве багно цілющих грязевих озер здатне допомогти уборотьбі з багатьма недугами. Благодатне повітря напоєне пахощами моря і степу.
Майорятьнад морем білі крила вітрил. Вже кілька років наприкінці травня — початкучервня біля берегів півострова проходить стомильна екологічна регатакрейсерських яхт за перехідний Кубок Кінбурна. Це змагання відкрите для всіхбажаючих.
Територіязаповідного об'єкту здатна стати справжньою Меккою для вчених-натуралістів. Цеодне з найперспективніших місць в Україні для розвитку наукового туризму.
Створеннярегіонального ландшафтного парку заклало підвалини для комплекної охорони тараціонального використання природних ресурсів Кінбурнської коси. Миколаївськаобласна державна адміністрація робить усе можливе для підтримання і розвиткузаповідного об'єкту. Але цього зараз замало. Потрібні інвестиційні проекти,потрібні кошти.
Кінбурнськакоса — казковий корабель. Інколи він пливе спокійно, не поспішаючи, а іноді,закриваючи небо напнутими вітрилами хмар, несеться, краючи водяні гори.Прекрасне дитя Дніпра-Славутича і Чорного моря. Чи зможуть люди зберегти їїбезцінні скарби на віки, ро-зумно використовуючи їх на користь собі й природі?
3.4.Джарилгацька затока
Джарилгацьказатока — це унікальний куточок на півдні України, з одного боку, це дитячийкурортно-оздоровчий комплекс, а з іншого — зона інтенсивного зрошувальногоземлеробства і рисосіяння. Проблема даного регіону є типовою для багатьохділянок чорноморського узбережжя.
Сутьпроблеми досить проста і зрозуміла: екологічний стан мілководної Джарилгацькоїзатоки, яка є основою для розвитку дитячого курортно-оздоровчого комплексу тасприятливою для нагулу молодняка цінних порід риб і вирощування мідій, постійнопогіршується завдяки надходженню забруднених дренажно-скидних вод з поліврисосіяння, а також завдяки діяльності Скадовського морського порту.
Цяпроблема існує протягом останніх тридцяти років, коли почалось використанняузбережних територій для інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння.Тому не випадково тут зменшилась чисельність практично усіх порід риби, зниклиполя устриць, зменшились площі поширення мідій. Донні відклади забруднилисьстійкими пестицидами і на довгі роки стали джерелом вторинного забрудненняводи.
Булопроведено комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя,підготовлено матеріали про природоохоронні зони, подано до уряду документаціюпро присвоєння Скадовській зоні статусу державного курорту.
Науковці-екологививчали екологічний стан затоки, оцінювали негативний вплив різних факторів настан затоки та узбережжя. Результати досліджень через звіти та місцеву пресунеодноразово поширювались серед урядових та громадських організацій. Двічірозроблялись проекти реконструкції Краснознам'янської зрошувальної системи, алежоден з них не було реалізовано.
Дослідженняпоказали, що екологічний стан затоки після зменшення “пестицидного тиску” почавпокращуватись навіть швидше ніж очікувалось. Зараз аграрники повернулись довикористання гербіцидів, в тому числі нових.
Комплексніекологічні дослідження стану затоки та узбережжя на одному ентузіазмі провестинеможливо. Силами санепідемстанцій (переважно на замовлення аграрників)виконуються прості режимні спостереження забруднення води та продуктівхарчування, але їх результати невідомі громадськості. Крім того, такихдосліджень недостатньо, щоб отримати цілісне уявлення про екологічну ситуаціюта тенденції її зміни.
Думатипро відмову в найближчій перспективі від рисосіяння на узбережних територіях, атим більше від інтенсивного зрошувального землеробства — це марне витрачаннячасу. Ніхто на це не піде через різні причини, в першу чергу, — економічні.Проте, в умовах погіршення екологічної ситуації стримуватиметься розвитоклікувально-оздоровчого комплексу. Щоб досягти компромісу, потрібно:
— створити у Скадовській зоні економічні умови, сприятливі для розвитку курортноїіндустрії;
— вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію;
— розвивати промислове рибоводство, зокрема вирощувати мідії, устриці тощо;
— розробити та впровадити систему комплексного екологічного моніторингу, часткововикористовуючи матеріально-технічну базу санепідемстанцій;
— запровадити суворіші штрафні санкції за забруднення довкілля в межахкурортно-оздоровчих зон.
Всеце можна реалізувати в рамках спеціально розробленої державної програмирозвитку курортно-оздоровчих зон.

4. ВИСНОВКИ
Такимчином, як видно з вище наведених фактів, стан наших річок та озер залишаєтьсянезадовільненим, але навіть за сьогоднішніх важких умов економічної кризиздійснюються заходи, направлені на зменшення забруднення та підтримкуекологічної рівноваги водоймищ України.
Наставчас розробити концепцію розвитку водного господарства України на період до 2015року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем длярозв’язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейніврічок України і на його основі визначити черговість інвестицій на водоохороннізаходи, укласти міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо викоростанняспільних водних ресурсів та поно-вити дію Бухарестської декларації в питанніпро річку Дунай.
Длядокорінного поліпшення водогосподарсько-економічного становища та забезпеченняекологічної стабільності водоймищ потрібно:
1)по-перше, стратегію подальшого розвитку економіки України орієнтувати наекологічно обгрунтовані заходи з урахуванням стану її природно-ресурсногопотенціалу, а також із запровадженням і беззастережним виконанням науковообгрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, їхвикоростанням для власних потреб та необхідною кількістю длязовнішньоекономічної діяльності;
2)по-друге, перебудову промисловості, транспорту, сільського господарстваналежить здійснювати на основі останніх досягнень світовим співтовариством вкожній з галузей, невід-кладно запровадити на всіх підприємствах єдинийдержавний екологічний паспорт. Окрім цього, було б доцільно провестипаспортизацію підприємств народного господарства — потенційних забруднювачівприродного середовища, і на її основі прийняти рішення про подальше їхвикористання, перепрофілювання, закриття або закупівлю в інших державахекологічно чистих технологій потрібного профілю.
Єі інші, не менш важливі пропозиції. Зокрема, розробити та здійснити програмунаціонального водогосподарсько-екологічного моніторингу. Раз і назавждивирішити питання про землі водного фонду.
Намою думку, державна політика управління водними ресурсами та їх відтворення маєпроводитись єдиним органом, який би забезпечував населення і народнегосподарство водою на умовах платного водокористування.
Запропонованізаходи при кваліфікованому іх здійсненні мають привести до стабілізації, а вподальшому і до поліпшення водогосподарсько-екологічного становища в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1.Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико – екологічний атлас України.– Вид – во газети “Зелений світ” та інституту географії НАН України, Київ,1995.
2.Беккер А. А., АгаевТ. Б. Охрана и контроль загрязнений природной среды. – Л.: Гидрометеоиздат,1989.
3.Белов С. В. Охрана окружающей среды. – М.: Высш.шк., 1991.
4.Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології: Підручник/ Білявський Г. О.,Падун М. М., Фурдуй Р. С. – Г – е вид., зі змінами. К.: Либідь, 1995.
5.Злобін Ю. А. Основи екології. К.: — Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998.
6.ИзраэльЮ. А., Ровинский Ф. Я. Берегите биосферу: — М.: Педагогика, 1992.
7.Очистка воды. Методы и свойства. Каталог-справка. Вып. 1. Под редакцией.Данилевича Я. – С.- Пб.: 1995.
8.Программа действий по охране окружающей среды для Центральной и ВосточнойЕвропы, 1995.
9.Сытник К. М., Брайтон А. В., Гордецкий А. В. Биосфера. Экология. Охранаприроды. – К.: Наук. Думка, 1991.