Вступ
Важливароль серед галузей невиробничої сфери належить житлово-комунальномугосподарству України, яке являє собою багатогалузеву технічно забезпеченугалузь, що має розгалужену структуру, і містить у собі комплекс послуг,спрямованих на задоволення першочергових життєвих потреб населення. Специфічноюособливістю цієї галузі є територіальна роз'єднаність житлово-комунальнихоб'єктів, що потребують цілодобової надійної експлуатації, необхідностіоперативного, а в ряді випадків аварійного характеру виконання робіт величезнихобсягів і трудомісткості, що потребують широкого застосування машин, механізміві малої механізації різноманітного призначення. Житлово-комунальне господарствоявляє собою один із складних і багатогранних об'єктів управління. У зв'язку зцим життєво важлива і необхідна докорінна перебудова цієї галузі, з огляду нате, що Україна веде перебудову економіки від командно-планової системиуправління економікою до ринкових методів господарювання.
Внаступний час рівень розвитку житлово-комунального господарства не задовольняєпотреб населення, а матеріально-технічна база підприємств і організацій цієїгалузі потребує розширення та удосконалення. Галузь потребує створенняавтоматизованих систем управління житлово-комунальним господарством ізвикористанням нових електронно-обчислювальних машин на всіх рівнях, щозабезпечить підвищення ефективності цієї галузі народного господарства, приведедо поліпшення наданих населенню комунальних послуг.
Метароботи – характеристика розвитку комунального господарства на прикладі містаЧернігів.
Завданняроботи:
1) дати поняття прожитлово-комунальне господарство та його проблеми;
2) проаналізуватиокремі складові комунального господарства;
3) дати характеристикувпливу комунального господарства на довкілля та заходи щодо боротьби ззабрудненням.
1. Поняття про житлово-комунальне господарство та його проблеми
Житлово-комунальнегосподарство – це одна з найважливіших галузей господарського комплексу міста,що забезпечує його життєдіяльність.
Сьогодніжитлово-комунальне господарство міста переживає значні труднощі. Збільшуєтьсякількість старого та аварійного житлового фонду, матеріально-технічна базажитлово-комунального господарства вкрай зношена, обладнання застаріле таенергомістке.
Фізичнета моральне старіння конструкцій і внутрішніх систем житлових будівель сталоголовною причиною зниження якості комунальних послуг, погіршення комфортності,надійності та безпечності умов проживання мешканців міста. З іншої сторони,поганий фізичний стан внутрішньобудинкових систем, низькі теплозахиснівластивості огороджувальних конструкцій та відсутність у споживачів технічноїможливості для керування споживанням теплової енергії призводять доневиправдано високого рівня обсягів споживання тепла і питної води.
Відповіднонеухильно збільшуються обсяги нарахувань з оплати послуг з теплозабезпеченнядля мешканців, що особливо гостро проявилося в умовах стрімкого зростаннявартості енергоносіїв в Україні.
Наявназаконодавча та нормативна база недостатня і недосконала, не забезпечує правовихзасад реформування житлово-комунального господарства, взаємовідносин підприємстві організацій галузі та споживачів послуг.
Усеце свідчить про наявність системної кризи в галузі та про міжгалузевий характерпроблем, для розв’язання яких, а також для забезпечення переходу до новоїмоделі сталого функціонування житлово-комунального господарства необхіднопроведення житлово-комунальної реформи. Існуюча система управлінняжитлово-комунальним господарством міст та селищ, що орієнтована наадміністративно-командні засади і при якій неможливе ефективне виконанняодночасно функцій замовника, виробника та виконавця житлово-комунальних послуг,повинна бути реформована на засадах ринково-договірних відносин міжзамовниками, виробниками, виконавцями і споживачами житлово-комунальних послуг.
Законодавчіакти, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, прийняті за останніроки, дали можливість розпочати реформування відносин у житлово-комунальнійсфері. Передбачена ними система фінансування житлово-комунального господарстваі тарифна політика повинні забезпечити поступовий перехід на бездотаційний,самоокупний принцип роботи галузі. Обов’язковою умовою проведенняжитлово-комунальної реформи є зміна тактики ціноутворення, а саме: перехід відпростого підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги до поступовоїдиференціації цих тарифів з урахуванням реальних доходів громадян і фактичнихвитрат виробників житлово-комунальних послуг, якості та місцезнаходження житла.Одночасно із збільшенням частки відшкодування населенням витрат на утриманняжитла і отримання житлово-комунальних послуг передбачається зменшення розміруцих витрат шляхом застосування нових енергозберігаючих технологій і обладнання,альтернативних джерел енергопостачання, зменшення втрат у процесі виробництвата надання послуг, впровадження засобів обліку та регулювання обсягівспоживання води, тепла, енергоресурсів [15].
Алеуспішне реформування системи житлово-комунального господарства неможливо безроз’яснення населенню основних завдань і очікуваних результатів реформижитлово-комунального господарства, створення у широких верств населення, якізвикли з недовірою ставитися до будь-яких інновацій, впевненості у доцільностізапланованих перетворень. У зв’язку з цим, надзвичайно важливою є активізаціяінформаційно-пропагандистського супроводу процесів реформування і модернізаціїжитлово-комунального комплексу, а також створення прозорого механізму взаємодіїпідприємств житлово-комунального господарства та громадськості, спрямованого навирішення проблемних питань у сфері житлово-комунального господарства.
Відбуваєтьсятенденція старіння житлового фонду, який здебільшого перебуває у незадовільномутехнічному стані: до категорії ветхих та аварійних віднесено 164 житловихбудинки загальною площею 23,8 тис. кв. м, з яких – 38 аварійних будинківзагальною площею 11,6 тис. кв. м, 126 ветхих будинків загальною площею 12,2 тис.кв. м.
Основніпроблеми, що існують у житлово-комунальній галузі:
1)згубність загальної системи оподаткування для обслуговуючих організацій;
2) застарілийжитловий фонд;
3)недостатнє бюджетне фінансування ремонту житлового фонду;
4)пасивне ставлення мешканців до утримання приміщень загального користування іприбудинкових територій;
5)низька ефективність роботи львівських комунальних підприємств;
6) недоступністьринку комунальних послуг для приватних структур;
7) недосконалістьтарифної політики держави.
Незважаючина високий рівень приватизації житла, питання організації обслуговуваннябудинків, у яких є приватизовані квартири, залишається проблемним. Великакількість дрібних власників, вимоги соціального захисту населення та обумовленаоб’єктивними причинами неліквідність неподільного майна спільного користуванняу житловому господарстві стримують залучення зовнішніх фінансових ресурсів, недозволяють використати механізм майнових гарантій повернення банківськихкредитів і забезпечення економічних інтересів інвесторів. Останнім часоммешканці міста все частіше висловлюють своє невдоволення щодо якості наданняжитлово-комунальних послуг. Невдоволення мешканців спричинене перш за все тим,що невчасно вирішуються питання поточного та капітального ремонту будинків, якепризводить до передчасного руйнування житлового фонду [17].
Альтернативнимваріантом утримання та експлуатації житла, а також реалізації права громадянщодо їх участі у місцевому самоврядуванні є формування ОСББ як найбільшпрогресивної форми самоорганізації громадян.
/>2. Окремі складові комунальногогосподарства/>2.1 Централізоване водопостачання
Забір води з поверхневих водних об'єктів у межахміської зони здійснюється, як правило, для технічного водопостачання, поливанняміських територій і пожежегасіння.
Для централізованого водопостачання міствикористовують водні об'єкти, що відповідають нормам і вимогам до джерелгосподарсько-питного водопостачання і, що знаходяться на екологічноблагополучних територіях.
У межах міської зони забір води для питних цілейз поверхневих водних об'єктів проводиться у виняткових випадках. Це можуть бутиштучні водні об'єкти – канали або водоймища, спеціально призначені для питноговодопостачання, у яких інші види водокористування заборонені. Навколо нихобладнається зона санітарної охорони [5].
Зона санітарної охорони обладнається з метоюзабезпечення надійної санітарно-епідеміологічної обстановки. Зона складається зтрьох поясів: першого – суворого режиму, других і третього – режимів обмеження.Границі 1 пояса для водотоку: нагору за течією – не менш 200 м відводозабору, униз – не менш 100 м, по березі – не менш 100 м від урізуводи, до протилежного берега – не менш 100 м по акваторії, а при шириніріки менш 100 м – вся акваторія і 50 м від уреза води всерединупротилежного берега; для водойми – у радіусі 100 м від водозабору поакваторії і бережу. Границі ІІ пояса визначаються: нагору за течією водотоку – часомпротікання води не менш 3 доби до водозабору; униз – не менш 250 м; бічніграниці – від 500 м до 1000 м у залежності від рельєфу; для водойми –у радіусі не менш 3 км від водозабору, а по березі – так само, як і дляводотоку. Границі ІІІ поясу по акваторії збігаються з границями ІІ пояса, а поберезі складають 3–5 км від урізу води. Територія І пояса повинна бутиобгороджена, спланована й озеленена. На акваторії встановлюютьсяпопереджувальні буї. Територія охороняється, доступ сторонніх осіб заборонений.У межах І поясу можуть знаходитися тільки будинки і споруди, зв'язані зексплуатацією водопроводу. У межах ІІ й ІІІ поясів приймаються заходи дляпопередження забруднення джерела водопостачання.
Контроль якості води джерел централізованогогосподарсько-питного водопостачання здійснюється щодня місцевоюсанепідемслужбою і підприємством, що експлуатує водозабірні споруди.
Питні водозабори з підземних водоноснихгоризонтів звичайно розташовуються в межах міської території. Навколо нихстворюється зона санітарної охорони. Підземні води використовуються як дляцентралізованого господарсько-питного водопостачання, так і длядецентралізованого.
Одна з найважливіших частин життєзабезпеченняміст – централізоване водопостачання – зіштовхується в останні десятиліття звеликими труднощами. Дефіцит водних ресурсів потрібної якості приводить донеобхідності транспортувати воду на сотні кілометрів. Зношеність і санітарнийстан водоводів і розвідних мереж у багатьох містах України досягли критичногорівня.
Істотним недоліком централізованоговодопостачання є застосування хлору для знезаражування води, що приведе доутворення і впливу на населення токсичних хлорорганических з'єднань. Хлоруванняводи ефективно тільки стосовно холерного вібріона, збудникам черевного тифу ідизентерії. Відносно стійкими до хлорування залишаються збудники паратифу імікрококи, спорові форми, ентеровіруси, цисти найпростіших, синьогнійна паличкай ін. Застосування інших методів знезаражування води стримується в зв'язку з їхбільш високою вартістю.
Централізоване водопостачання населення містзнаходиться в залежності від роботи систем водовідведення [2].
Потреба людини в питній воді не перевищує 10 л/добу,що складає менш 5% від загального обсягу води, що приходиться на одногоміського жителя при централізованому водопостачанні. Якісна питна вода в такійкількості може бути надана городянам з підземних джерел, у першу чергукондиційних питних підземних вод із глибоких, надійно ізольованих горизонтів. Можутьрозглядатися наступні варіанти децентралізованого водопостачання: бутилювання іпакетування екологічно чистої води, розвіз спеціальними автомашинами і відпустводи в тару споживача, організація водорозбірних пунктів і бюветів у житловихкварталах. Досвід використання підземних вод для децентралізованоговодопостачання накопичений у Бердянську, Києві, Харкові і деяких інших містахУкраїни. Також можуть використовуватися поверхневі води, що пройшли очищення.Так, в Одесі й інших південних містах України через торговельну мережунадходить очищена на фільтрах річкова вода, що набирається населенням у своютару. У Києві після Чорнобильської катастрофи в терміновому порядку булоорганізовано децентралізоване питне водопостачання з мережі артезіанськихсвердловин з забором води населенням через стовпчики. У Бердянську водорозбірніпункти обладнані на магістральному водоводі, що подає кондиційну питну воду доголовних споруд централізованої системи водопостачання. Розбір водиздійснюється безкоштовно (Бердянськ, Київ) або за порівняно невелику плату від3 до 15 коп. за літр (Одеса, Харків). Вартість бутильованої і пакетирувальноїводи значно вище – до 1 грн. за літр і вище.
Особливий інтерес представляє спосібдецентралізованого водопостачання з бюветів на базі спеціальних артезіанськихсвердловин, розміщених безпосередньо в житлових кварталах міст [7].
Скважинні водозабори обладнаються заглибниминасосами і накопичувальними резервуарами. Улаштовуються зони санітарної охорониі зручні для населення підходи. Водорозбірні пункти повинні перебувати замежами зони суворого режиму. У розрахунку на неминучі втрати води обладнуютьсясистеми водовідводу в зливну систему.
З метою підвищення надійності роботи локальнихводозаборів необхідно передбачити запасні системи автономногоенергозабезпечення – дизельні електростанції, а також запасні накопичувальніємності.
Економічні розрахунки показують, що в умовахщільної житлової забудови навіть при глибині водозабірної свердловини 800 мвитрати на будівництво бювета при відпускній ціні на воду 5 коп. за літрокупляться за 2–2,5 року, а прибуток при наступній експлуатації одного бюветабуде перевищувати 350 тис. грн. на рік.
Технологія децентралізованого питноговодопостачання має наступні переваги:
- з'являється незалежна, надійно захищена система питноговодопостачання на випадок аварій і інших надзвичайних ситуацій;
- підвищується надійність системи питного забезпечення, тому що привиході з ладу одного джерела населення може користуватися сусідніми;
- ощадливо витрачається артезіанська вода високої питної якості,запаси якої обмежені;
- для питних цілей використовується вода, що вимагає менших, упорівнянні з поверхневими вододжерелами, витрат на її підготовку;
- питна вода, що розбирається населенням у бюветах, на порядокдешевше бутильованої.
Необхідно підкреслити, що розглянуті варіантидецентралізованого водопостачання є лише доповненням до централізованих системводопостачання міст і пропонують альтернативне джерело якісної питної води, щопідвищує стійкість системи життєзабезпечення в кризових ситуаціях./>2.2 Системи водовідведення
Система водовідведення, названа ще каналізаційноюсистемою, включає наступні основні елементи: внутрішні водовідвідні системи вжитлових будинках або виробничих приміщеннях; внутрішньоквартальні абовнутрішньомайданчикові водовідвідні мережі; зовнішні (позаплощадкові)водовідвідні мережі; регулюючі резервуари; насосні станції і напірнітрубопроводи; очисні споруди; випуски очищених стічних вод у водні об'єкти;аварійні випуски стічних вод у водні об'єкти. Водовідвідні системи поділяютьсяна загальсплавні, роздільні і комбіновані. У свою чергу роздільні системиподіляються на повні роздільні, неповні роздільні і напівроздільні [13].
Загальносплавна система водовідведення має однуводовідвідну мережу, призначену для відводу стічних вод усіх категорій:господарсько-побутових, виробничих і дощових (мал. 1). По довжині головногоколектора загальносплавної системи можуть влаштовуватися ливньовипуски для безпосередньогоскидання в річку частини стоку, що пропускається по системі водовідведення. Цепроводиться з метою зменшення розмірів і кількості колекторів у кінцевійчастині системи і відповідного її здешевлення.
/>
Рис. 1. Загальнозливна схема водовідведення: РНС – районнанасосна станція; ГНС – головна насосна станція; ОС – очисні споруди; ПП – промисловепідприємство: 1 – границя міста; 2 – зовнішня (зовнішня) водовідвідна мережатрубопроводів; 3 – ливньовипуски; 4 – дюкер; 5 – напірні трубопроводи; 6 – випускочищених стічних вод; 7 – лінії вододілів
Ливньовипуски облаштовуються таким чином, щоб виключитиможливість переповнення головного колектора під час сильного дощу. Конструкціяі розміщення ливньовипусків забезпечують включення їх у роботу, тобто скиданнявод у річку, не раніше, ніж через 30 хвилин після початку інтенсивної зливи. Зацей час найбільш забруднена частина поверхневого стоку з міської території позагальносплавному колектору надходить на міські очисні споруди, а меншзабруднена частина при наповненні головного колектора почне надходитибезпосередньо в річку. Зрозуміло, що випуск неочищених стічних вод у річкузв'язаний з її можливим забрудненням. Тому розміри вихідних отворівливньовипусків і відповідно витрата неочищених вод, що скидаються через них,визначаються виходячи з асимілюючої здатності водотоку. Застосуваннязагальносплавної системи водовідведення доцільно при наявності в містіповноводної річки.
Повна роздільна система водовідведення має два або більшеколекторів, призначених для окремого відводу стічних вод визначеної категорії(мал.2).
Господарсько-побутові стічні води відводять назагально-міські очисні споруди, де проводять їх очищення до кондицій, щозадовольняють умовам скидання у водні об'єкти. Очищення виробничих стічних водздійснюють на спеціальних очисних спорудах даного промислового об'єкта абогрупи таких об'єктів. Після очищення виробничі стічні води можуть бутивикористані для технічного водопостачання, подані на загально-міські очисніспоруди для доочищення або скинуті у водний об'єкт. Талі і дощові води поколектору зливової каналізації подаються на очищення і надалі використовуютьсядля технічного водопостачання або скидаються у водні об'єкти [17].
/>
Рис. 2. Повна роздільна система водовідведення:а – безочищення поверхневого стоку; б і в-з очищенням поверхневого стоку відповідно налокальних і централізованих очисних спорудах; 1 – побутова мережа; 2 – зливнамережа; 3 – межа міста; 4 – виробнича мережа; 5 – межа промисловогопідприємства; 6 – повернення води на виробництво після очищення; 7 – подачаводи для доочищення на очисні споруди міста; 8 – подача очищених вод напромислове підприємство; 9 – напірні трубопроводи; 10 – випуск очищенихвиробничих стічних вод у водойму; 11 – розділові камери; 12 – регулюючийрезервуар
Неповна роздільна система водовідведенняпередбачає відвід господарсько-побутових і виробничих стічних вод по єдиномуколектору. Відвід дощових вод проводиться окремо по колекторах, лотках абоканавах. Як правило, неповна роздільна система використовується для невеликихоб'єктів водовідведення і є первісним етапом створення повної роздільноїсистеми.
Напівроздільна система водовідведення передбачає відвідсуміші господарсько-побутових і виробничих стічних вод по одному загальномуколектору, а дощових вод – по іншому. Дощові і виробничо-побутові колектори потрасі водовідведення перетинаються (мал. 3). У місці перетину встановлюютьсярозділові камери, за допомогою яких дощовий стік цілком або частково з дощовогоколектора попадає в головний. При порівняно малих витратах дощових вод вони повністюнадходять у головний колектор. При великих витратах дощових вод у головнийколектор надходить лише частина дощового стоку, що протікає по нижній (донній)частині дощового колектора. Це найбільш забруднена частина дощового стоку, щовідводиться з прилягаючої території в початковий період дощу, коли відбуваєтьсязмив основної маси забруднюючих речовин. Поступаюча в наступний період меншзабруднена частина дощового стоку через розподільну камеру відводиться у воднийоб'єкт без очищення. У суміші з дощовими водами частково скидаються і стічніводи.
/>
Рис. 3.Напівроздільна система водовідведення: 1 – виробничо-побутова мережа; 2 – зливнамережа; 3 – промислове підприємство; 4 – роздільні камери
Комбінованасистема водовідведення являє собою сукупність загально-сплавної системи зповної роздільної. Така система формується в міру розвитку і реконструкціїканалізаційної мережі міста. У старій частині міста може функціонуватизагально-сплавна система водовідведення, а в районах новобудов створюєтьсяповна роздільна система.
2.3 Паливно-енергетичне господарство
Підприємствапаливно-енергетичного комплексу – основа формування багатьох елементівтериторіальної організації народного господарства нашої країни. На базірозміщення об'єктів енергетики виникли потужні промислові центри і вузли, якістали ядрами утворення територіально-виробничих комплексів і промисловихрайонів [8].
Знайдітьці елементи територіальної організації господарства на карті. Які галузіпромисловості дістали розвиток у зв'язку із будівництвом тут об'єктів енергетики?
Упаливно-енергетичному комплексі зосереджена значна частка основних виробничихфондів промисловості України (споруди підприємств, машини і обладнання,транспортні засоби тощо) та працюючих. Навколо великих енергетичних об'єктіввиросли міста і селища з розвинутою інфраструктурою. Сучасні впорядкованінаселені пункти в останні десятиліття в Україні формувалися практично тільки набазі будівництва великих атомних і теплових електростанцій.
Оскількиенергетичні ресурси нафти і газу в Україні обмежені, важливим є впровадженнядержавної політики енергозбереження в промисловості, сільському господарстві іна побутовому рівні. Водночас необхідно добиватися зростання енергозабезпеченнякожного жителя України і держави в цілому. Без цього неможливі покращання умовжиття громадян нашої держави і підвищення продуктивності праці в усіх сферахнародного господарства.
Енергетиказначною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організаціюнародного господарства, насамперед промисловості. Науково-технічний прогрескоригує характер впливу енергетики на розвиток і розміщення господарства. Так,можливості передачі електроенергії на все більші відстані за допомогою лінійелектропередачі (ЛЕП) з мінімальними втратами територіальне не прив'язуютьпромислові підприємства до джерел електроенергії (електростанції). Внаслідокцього переглядаються принципи розміщення окремих виробництв.
Виробництвоелектроенергії та впровадження енергозберігаючих технологій дають змогустворювати територіально-виробничі комплекси, де поряд із звичайнимивиробництвами виникають електромісткі та тепломісткі галузі. Часткапаливно-енергетичних витрат у собівартості готової продукції у цих галузях івиробництвах значно вища, ніж в інших галузях господарства. Тому енергетикавідіграє провідну роль у формуванні найрізноманітніших господарськихкомплексів. Механізм цього процесу досить простий, але приводить до формуванняскладних територіально-виробничих утворень. Спочатку це впливає переважно нарозвиток електромістких виробництв. Вони територіальне тяжіють до великихджерел дешевої електроенергії (найпотужніші електростанції). Навколо нихвиникають супутні, допоміжні й інші виробництва, що виробляють комплектуючідеталі, переробляють відходи виробництва, дають можливість раціональніше використовуватитрудові ресурси тощо [15].2.4 Теплопостачання міста
Системацентралізованого теплопостачання міста Чернігова експлуатується підприємствомВАТ «Облтеплокомуненерго». До складу системи входить 40 котелень, 40 тепловихпунктів (ЦТП) та 151,8 км теплових мереж (в двотрубному розрахунку). Вексплуатації знаходяться 190 котлів різних типів та конструкцій, які працюютьна природному газі. Сумарна встановлена потужність теплових джерел становитьблизько 340,0 Гкал/год. Споживання природного газу в 2004 р. становило75,7 млн. м3. Підприємство забезпечує теплом понад 1317 об’єктів, в тому числі695 житлових будинків.
Аналізвихідних даних та результати енергетичних обстежень показали, що існуючітеплові мережі міста в переважній більшості прокладені в непрохіднихзалізобетонних каналах типу КЛ і частково на високих та низьких повітрянихопорах. Теплова ізоляція теплових мереж міста виконана із мінераловатних матівз покривним шаром із руберойду або скловолокна. Тип ізоляції ХПС-Т-5. Термінексплуатації більшості теплових мереж перевищує 20–25 років. 37% мережпотребують заміни ізоляції, 28% мереж експлуатуються понад 35 років іпотребують негайної заміни.
Втратитеплової енергії в мережах визначалися двома методами – аналітичним та згідно зпоказами лічильників (газу та теплової енергії). Отримані результатиперевірялися на типових ділянках мереж під час проведення енергетичнихобстежень [8].
Зарезультатами енергетичного обстеження річні втрати теплової енергії в мережахсистеми теплопостачання міста за 2008 р. становлять:
вопалювальний період – 15,4%;
влітній період (система ГВП) – 26,9%;
загальнірічні – 16,8%.
Зарезультатами проведеного енергетичного аудиту підготовлено методичнірекомендації по визначенню втрат теплової енергії в мережах для кожного місяцяроку.2.5 Накопичення побутових відходів
Полігон ТПВ в м. Чернігові функціонує з 1961 року. Спосіб складуваннясміття – висотний. Полігон відноситься до категорії високонавантажуваних.Схемою санітарної очистки міста, експлуатація полігону передбачена до 1997року, але, у зв'язку з відсутністю альтернативних варіантів, його експлуатаціяпродовжується. Розроблений проект будівництва міського полігону ТПВ біля с.Ведільці (Чернігівський район), однак кошти для його практичної реалізаціївідсутні. Крім того, значна відстань від обласного центру значно збільшуєсобівартість розміщення відходів. Розглядається можливість створеннясміттєпереробного заводу, де б здійснювалася утилізація не тільки відходівміста, а і тих, що вже нагромаджені на полігоні. На даний час площа підрозміщення відходів на полігоні практично вичерпана. Вимоги санітарних правилщодо ізоляції шару сміття ґрунтом, виконуються недостатньо. В районі полігонуТПВ відсутні кар'єри для вибирання ґрунту з метою використання для ущільненнявідходів.
Біля об’єкту розташована мережа спостережних свердловин, задопомогою яких ведеться контроль за якісним станом ґрунтових вод. Вміст забруднюючихречовин в пробах води зі спостережних свердловин значно перевищує нормативніпоказники для питного водопостачання.
Загальнінедоліки експлуатації місць видалення відходів:
– деякісміттєзвалища розташовані на значній відстані від населених пунктів, не маютьзручних під’їзних шляхів;
– євипадки, де не витримана санітарно-захисна зона сміттєзвалищ;
– накопиченнясміття проводиться безсистемно, карти не визначені;
– ущільненнята ізоляція відходів проводиться не своєчасно;
– об’єктине забезпечують захист навколишнього природного середовища від забруднення.
Станомна початок 2009 року до реєстру місць видалення відходів занесено 307 об’єктів.Реєстр об’єктів оброблення та утилізації відходів налічує 40 суб’єктівгосподарювання.
Погіршує санітарно-епідеміологічну ситуацію та завдає шкоди природномусередовищу сміття, яке періодично з'являється на вулицях населених пунктів, наземлях лісового фонду, вздовж узбіччя доріг тощо. Розпорядженням Чернігівськоїобласної державної адміністрації №656 від 8 жовтня 1998 року створені постійнодіючі комісії з питань поводження з безхазяйними відходами, які працюють вкожному районі. Власники або користувачі земельних ділянок, на яких виявленовідходи, що їм не належать, мають можливість вирішувати питання поводження зними, повідомивши місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевогосамоврядування, при якому створено комісію [13].
Для вирішення проблеми щодо зменшення навантаження на об’єктидовкілля, негативного впливу побутових відходів на навколишнє середовище вобласті планується будівництво сміттєпереробної мережі, яка включатиме 14сміттєпереробних заводів та 3 комплекси з повним сортуванням і переробкоютвердих побутових відходів. Схема збору, транспортування та переробки відходівпередбачає максимально можливе раціональне їх подальше використання, включаючиотримання біогазів. Головна мета проекту – екологічне оздоровлення, економічнийі соціальний розвиток міста Чернігова та Чернігівської області шляхом поетапногопереходу від витратної практики розміщення відходів на полігонах та звалищах доповної високорентабельної переробки у товарну продукцію.
Суб’єктигосподарювання здійснюють заготівлю макулатури, склобою, відходів полімерних,відходів гумових, матеріалів текстильних вторинних з подальшою відправкою напереробні підприємства. Основна причина зменшення кількості переробленихполімерних відходів – відсутність коштів на їх закупівлю від підприємств,оскільки своя мережа збору ресурсно-цінних відходів відсутня теж черезвищезазначену причину.2.6 Зелене господарство
У комплексі заходів щодо очищення атмосферисучасного міста від забруднень і зниження рівня шуму особливе значеннянадається міським зеленим насадженням – гігантським зеленим фільтрам (паркам,садам, бульварам). В деяких випадках зелені насадження захищають міські об'єктивід шкідливих викидів, що проникають з суміжних районів, в інших випадках – локалізуютьі поглинають викиди промислових підприємств і транспорту.
Зелені насадження сприяють утворенню постійнихповітряних течій, котрі перемішують і розбавляють повітря, виносячи шкідливігази у верхні шари атмосфери. Підраховано, що хвойний ліс з площі в 1 га задобу виділяє в атмосферу 4 кг летких фітонцидів, листяний ліс – біля 2 кг, томув лісовому повітрі порівняно з міським значно менше хвороботворнихмікроорганізмів. Так, в 1 м3 лісового повітря міститься 490бактерій, а в 1 м3 міського їх число досягає 3600 [6].
Міські озеленені площі являють собою посадкичотирьох типів: газони, що складають 70% площі, відведеної під насадження;дерева займають біля 9% площі; кущі – приблизно 6%; квіти – 1%. На озелененихплощах розташовані садові форми і майданчики, які займають 14% озелененоїплощі.
Одне з важливих місць у розвитку міськогогосподарства займає проблема благоустрою та санітарного утримання міськихтериторій. Санітарний стан міст значною мірою залежить від організаціїприбирання та переробки побутового сміття. Щорічно у містах країни утворюєтьсяпонад 40 млн. м3 твердих побутових відходів. Сьогодні більше 90%сміття складується на 656 санкціонованих звалищах загальною площею 2,6 тис. гаі тисячах несанкціонованих звалищ. Увесь цей ланцюжок збирання йтранспортування сміття в Україні не відповідає вимогам.
Зелені зони міст виділяються на землях державної лісового Фонду,розташованих за межами міської межі з урахуванням площ зон санітарної охорониджерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смугуздовж залізних і автомобільних доріг, а також заборонених смуг лісу, щозахищають нерестовища цінних промислових риб. Для міст, де відсутні природніліси і інші насадження, ліси зелених зон створюються штучно на землях,непридатних для ведення сільського господарства. Нормативні розміри загальноїплощі зелених зон міст встановлюють виходячи з чисельності населення міста,природно-кліматичної зони і загальної лісистості території. Залежно від місцевихсанітарних і кліматичних умов допускається зміна розмірів зелених зон не більш,ніж на 15% від нормативно встановлених [11].
Для міст з населенням більше 1 млн. чоловік зелені зонивиділяються за окремими проектами, що розробляються науковими і проектнимилісовпорядними установами і організаціями.
/>/>За цільовим призначеннямзелені зони міст територіально підрозділяються на дві частини – лісопаркову ілісогосподарську. Лісопаркова частина виділяється з тих, що входять в зеленузону міста лісів з естетично цінними ландшафтами. Розміри лісопаркової зонивстановлюються залежно від чисельності населення міста (табл. 2.1).
Таблиця 2.1. Визначення розміру лісопаркової частини зеленої зони містаЧисельність населення міста, тис. чол. Розмір лісопаркової частини зеленої зони, га/1000 чол. Понад 500 до 1000 25 Понад 250 до 500 20 Понад 100 до 250 15 До 100 10
3. Вплив комунального господарства на довкілля3.1 Негативний вплив на довкілля
Вплив комунального господарства (КГ) на екологіюнайнегативніший. Обумовлено це, перш за все вилученням великої кількостіприродних вод (поверхневих і підземних) для цілей господарського, питного тапромислового водопостачання; скидом у водні об'єкти неочищених чи недостатньоочищених стічних вод, а також поверхневих стоків з урбанізованих територій.Суттєвий внесок в забруднення атмосфери вносять котельні централізованих системтеплопостачання. Служби ЖКГ, що займаються вивезенням побутових відходів,збільшують площі звалищ (організованих і неорганізованих).
Якість води практично всіх поверхневих джерел, щовикористовуються для питних цілей, не відповідає нормативам. Тому близькополовини населення п'є воду, яка не відповідає вимогам екологічних стандартів ісанітарії. Стан поглиблюється тим, що значна частина водопровідної мережіпіддається корозії та заростанням внутрішніх поверхонь трубопроводів так, щопри транспортуванні якість води знижується [17].
Через комунальні мережі каналізації в поверхневіводи щорічно скидається 13,7 млрд. м3 стічних вод, з котрих лише 8%очищається до встановлених норм. В комунальній енергетиці використовуютьсянизькосортні види палива, незважаючи на розташування котельних КГ вгустонаселеній місцевості. Сумарний викид ними забруднюючих речовин в атмосферущорічно зростає. Це пояснюється тим, що існуючі котельні частіше всьогомалопотужні і не мають установок для очищення газів. Окрім того, нестача коштіввпливає на купівлю палива, через що деякі регіони перейшли на спалюваннямісцевих палив, в тому числі високозольного вугілля. Один з ефективних факторівоздоровлення – зелені насадження, але в більшості міст вони мають вік 40 роківі їх санітарно-гігієнічні якості незадовільні. До того ж спостерігається тенденціяскорочення площ озеленення [1].
Взаємодія енергетичного підприємства знавколишнімсередовищем відбувається на всіх стадіях добування та використання палива,перетворення та передачі енергії.
Середовище, а частина виноситься з продуктамизгоряння крізь димову трубу в атмосферу. Продукти згоряння, що викидаються ватмосферу, містять оксиди азоту, вуглецю, сірки, вуглеводні, пару води та іншіречовини у твердому, рідкому та газоподібному стані.
Робота обладнання із змінним режимом, особливо іззупинками блоків, призводить до суттєвого підвищення витрат палива та сумарнихвикидів.
Видалені з топки зола та шлаки утворюютьзолошлаковідвали на поверхні літосфери. У паропроводах від парогенератора дотурбогенератора, у самому турбоагрегаті відбувається передача тепланавколишньому повітрю. У конденсаторі, а також в системі регенеративногопідігріву питної води теплота конденсації та переохолодження конденсатусприймається охолоджувальною водою. Крім конденсаторів турбоагрегатів,споживачами охолоджувальної води є маслоохолоджувачі, системи змиву та іншідопоміжні системи, які виділяють зливи на поверхню або в гідросферу.
Одним з факторів впливу вугільних ТЕС нанавколишнє середовище є викиди систем складування палива, його транспортування,пилоприготування та можливе не тільки забруднення пилом, але і виділенняпродуктів окислення палива. По-різному (в залежності від прийнятої системизолошлаковидаляння) впливає на навколишнє середовище видалення шламу і золи.
Розповсюдження перелічених викидів в атмосфері залежитьвід рельєфу місцевості, швидкості вітру, перегріву їх по відношенню дотемператури навколишнього середовища, висоти хмарності, фазового стану та їхінтенсивності. Так, крупні градирні в системі охолодження конденсаторів ТЕСсуттєво зволожують мікроклімат в районі станції, сприяють утворенню низькоїхмарності, туманів, зниженню сонячної освітленості, викликають мряку, а взимку –іній та ожеледицю. Взаємодія викидів з туманом призводить до утворення стійкоїсильно забрудненої дрібнодисперсної хмари-смогу, найбільш щільної біля поверхніземлі. Одним з видів впливу ТЕС на атмосферу є збільшення споживання повітря,необхідного для спалювання палива. Взаємодія ТЕС з гідросферою характеризуєтьсяв основному споживанням води системами технічного водопостачання, в тому числінеоборотним споживанням води. Витрати води залежать від початкових та кінцевихпараметрів пари та від системи технічного водопостачання. За деякими оцінками,на перспективу можна приймати такі витрати води на охолодження конденсаторів наТЕС -120 кг/кВттод. Виходячи з цього, при прогнозуванні рівня споживанняенергії в 2000 році на охолодження конденсаторів усіх ТЕС та АЕС України будепотрібно 7 км3 води. При промивці поверхонь нагрівукотлоагрегатів утворюються розбавлені розчини соляної кислоти, натрію, аміаку,солей амонію, заліза та інших речовин. В цілому вплив ТЕС на водний басейнзалежить від організації, системи технічного водопостачання, конструкціїфільтрів та скидних пристроїв. Основними факторами впливу ТЕС на гідросферу євикиди теплоти, наслідками котрих можуть бути: постійне локальне підвищеннятемператури у водоймищі; тимчасове підвищення температури; зміна умовльодоставу, зимового гідрологічного режиму; зміна умов паводків; змінарозподілу залишків, випаровувань, туманів. Поряд з порушенням клімату тепловівикиди призводять до заростання водойм водоростями, порушення кисневогобалансу, що створює загрозу для життя мешканців рік та озер [8].
Основними факторами впливу ТЕС на літосферу єосадження на її поверхні твердих часток та рідких розчинів продуктів викидів ватмосферу, споживання ресурсів літосфери, в тому числі вирубування лісів,добування палива, вилучення з сільськогосподарського обороту орних земель талуків під будівництво ТЕС та золовідвалів. Наслідком цих перетворень є зміналандшафту.
Електростанція потужністю 100 МВт, працююча навугіллі, навіть з можливостями нейтралізації до 80% двоокису сірки, буде матирічні викиди в атмосферу близько 5000 тонн 80, та 10000 тонн NО. На поверхніЗемлі в районі електростанції утворюється близько 400000 тонн золи, в якійприблизно 80 тонн важких металів, включаючи миш'як, свинець, кадмій, ванадій таін. Теплова електростанція потужністю 1 тис. МВт при спалюванні палива витрачаєтаку кількість кисню, яку виділяє 101 тисяча гектарів лісу.
Характерні забруднення ТЕС: золові поля, тепловіта хімічні забруднення водних басейнів, шумовий вплив на найбільші житловірайони (особливо у великих містах), електромагнітне випромінювання та ін.
Термодинамічна особливість виробництваелектроенергії на ТЕС полягає в тому, що близько 2/3 теплової енергії зтехнологічного циклу відводиться в навколишнє середовище. Відвід тепловоїенергії потребує річок, природних водойм або створення ставків-охолоджувачів,тобто з потреб народного господарства відбираються додаткові площі, призначенідля інших цілей використання.
/>3.2 Заходи боротьби зі шкідливим впливом надовкілля
Найбільш раціональним заходом, спрямованим назменшення забруднення атмосфери опалювальним обладнанням, є ліквідація пічнихсистем завдяки розвитку централізованого теплопостачання. При цьому внаслідокпідвищення ККД котелень зменшується (на 20–25%) кількість спалюваного палива, аотже, і забруднення навколишнього середовища. Окрім того, при централізованомутеплопостачанні в великих котельнях можливе очищення димових газів передвикидом їх в атмосферу.
Особливо суттєвий розвиток централізованоготеплопостачання (теплофікації) від АЕС, працюючих на ядерному паливі, котрі принормальній експлуатації забруднюють довкілля менше, ніж ТЕЦ, що працюють навугільному паливі. До того ж, при централізованому теплопостачанні значнознижуються працевитрати теплоти. Також дуже перспективним є впровадженнямалогабаритних автономних котелень блочного та дахового типу [6].
Позитивне значення для розвитку не тількицентралізації теплопостачання, але і каналізації, а також охорони природи можедати застосування колекторного прокладання інженерних комунікацій, а саме – глибокогозакладення. Таке прокладання здійснюється тунельним способом без зняттярослинного шару, пошкодження рослин, порушення існуючих будівель і дорожногопокриття. Це дозволило зберегти реліктові дерева, убезпечити комунікації відзсувних руйнувань, котрі в даному районі не рідкість, а головне – розвинутицентралізацію теплопостачання та каналізації, що має велику високоефективнуочисну станцію.
Розвиток централізованого теплопостачання, нажаль, часто відстає від розвитку міста. Якщо не можна в цих умовах радикальнозмінити вид палива, то для запобігання забрудненню повітря слід облагороджуватипаливо. Наприклад, у вугільних басейнах Франції набуло широкого розповсюдженнязбагачення вугілля у важкому середовищі. Цей метод використовується для всіхкласів вугілля (від 6 до 120 мм). Для малих опалювальних установокзастосовують штучне малодимне паливо карболюкс, дистерекс, кармонуа, антрациттощо. Всі види цього палива мають малу зольність і невеликий вміст леткихречовин (5–10%).
Для зменшення вмісту сірчаного ангідриду в газах,що викидаються, видалення сірки відбувається відбором вручну піритовміснихпорід, подрібнення та збагачення відмучуванням, флотація та хімічне очищення.
Облагороджування палива перед спалюванням длязменшення забруднення повітряного середовища особливо доцільне, якщо воноспалюється в котельнях малої потужності, оскільки в них для очищення димовихгазів практично можна застосувати лише інерційні газові установки.
Одним з потужних джерел забруднення міськогоповітря є автомобільний транспорт. У зв'язку з цим виникла необхідністьрозробки ряду заходів, що дозволяють запобігти забрудненню біосфери. Одним зтаких заходів є перехід автомобілів з бензиновими та дизельними двигунами наелектромобілі, що діють від підзаряджених на станціях батареях-акумуляторах.Електромобілі мають кілька переваг: вони безшумні, бездимні та прості увикористанні. Іншим засобом, який сьогодні найчастіше використовується, євстановлення на автомобілях фільтрів чи використання як палива природного газу,котрий в порівнянні з іншими видами палива менше забруднює повітря.
Щодо видалення побутових відходів, то останнімчасом в Швеції почали застосовувати пневматичний транспорт для видалення сміттяз сміттєпроводів по горизонтальних підземних каналах до станції, що надаєпослуги декільком будинкам (мікрорайон). В США, Великобританії, Італії тадеяких інших країнах застосовується сплав в каналізацію подрібнених відходів зквартир, готелів, ресторанів та інших об'єктів. З цією метою біля раковинставлять механічні подрібнювачі, з котрих подрібнене сміття разом зі стічноюводою видаляється в каналізацію, де воно знешкоджується в очисних установках. Унас в країні сміття збирається в контейнери та сміттєприймальні камери [7].
Очищення стічних вод від твердих часток взалежності від їх властивостей, концентрації та фракційного складу намашинобудівних підприємствах здійснюється методами проціджування, відстоювання,відділення твердих часток у полі дії відцентрових сил і фільтрування. Очищеннястічних вод від маслопродуктів залежно від їх складу і концентрації здійснюєтьсяна машинобудівних підприємствах відстоюванням, обробкою в гідроциклонах,флотацією та фільтруванням.
Виділення маслопродуктів у полі дії відцентровихсил здійснюють у напірних гідроциклонах. Очищення стічних вод від маслянихдомішок флотацією полягає в інтенсифікації процесу спливання маслопродуктів приобплутуванні їх частинок бульбашками повітря, яке подається у стічні води.Очищення стічних вод від домішок, які вміщують масло, фільтруванням – завершальнийетап очищення.
Очищеннястічних вод від розчинних домішок здійснюється екстракцією, сорбцією,нейтралізацією, електрокоагуляцією, іонним обміном, озонуванням тощо.
/>Висновки
Житлово-комунальнегосподарство – це важлива соціальна галузь, яка забезпечує населення,підприємства та організації необхідними житлово-комунальними послугами, суттєвовпливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі.
Зкожним роком погіршується якість житлово-комунальних послуг, порушуються строкипочатку і закінчення опалювального сезону, послуги з централізованоготеплопостачання надаються з відхиленням від нормативних вимог. Значна частинанаселення міста забезпечується питною водою не цілодобово, а за графіком.Незадовільний технічний стан водопровідних мереж призводить до вторинногозабруднення питної води і загрози виникнення інфекційних захворювань. Зростаютьпитомі витрати енергетичних ресурсів під час виробництва і наданняжитлово-комунальних послуг, які у 2–3 рази більші, ніж у країнах ЄвропейськогоСоюзу.
Заразжитлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззюнаціональної економіки з багатьма проблемами, які останнім часом особливозагострилися, це відчувається як в Україні в цілому, так і м. Чернігові зокрема.Фінансове становище підприємств, що надають житлово-комунальні послуги,незадовільне, що зумовлене, насамперед, постійно зростаючою заборгованістю зоплати послуг з боку підприємств, бюджетних установ та населення.Недосконалість системи соціального захисту населення у сфері житлово-комунальногогосподарства, неякісне надання житлово-комунальних послуг, низький рівеньпоінформованості населення, неузгодженість норм законодавства і відсутність уньому певних норм щодо регулювання взаємовідносин споживачів і виробниківжитлово-комунальних послуг зумовлює зростання незадоволення серед населення.
Комунальнегосподарство займає особливе місце серед галузей, які складають господарюючікомплекси територій. У більшості робіт комунальне господарство досліджується вскладі галузей, які надають платні послуги або у сукупності з житловимгосподарством. Підхід до житлово-комунального господарства як до єдиної галузіє традиційним і заснований на загальних ознаках, притаманних як житловому, такі комунальному господарству. Але в економіці комунального господарства єособливості, які дозволяють відділити його від житлової та інших галузейгосподарства територій і розглядати у вигляді окремо взятої галузітериторіально-господарського комплексу.
Впливкомунального господарства (КГ) на екологію найнегативніший. Обумовлено це, першза все вилученням великої кількості природних вод (поверхневих і підземних) дляцілей господарського, питного та промислового водопостачання; скидом у водніоб'єкти неочищених чи недостатньо очищених стічних вод, а також поверхневих стоківз урбанізованих територій. Суттєвий внесок в забруднення атмосфери вносятькотельні централізованих систем теплопостачання. Служби ЖКГ, що займаютьсявивезенням побутових відходів, збільшують площі звалищ (організованих інеорганізованих).
Системацентралізованого теплопостачання міста Чернігова експлуатується підприємствомВАТ «Облтеплокомуненерго». Централізоване водопостачання та водовідведенняздійснює в місті ВАТ «Чернігівводоканал». Полігон ТПВ «Масани» в м. Черніговіфункціонує з 1961 року. Станом на початок 2009 року до реєстру місць видаленнявідходів занесено 307 об’єктів. Реєстр об’єктів оброблення та утилізаціївідходів налічує 40 суб’єктів господарювання. Озелененням міста займається «Чернігівзеоенбуд».
Список використаних джерел
1. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Навч. посібник.– К.: Либідь, 2002. – 346 с.
2. Боков В.Л., Лущик А.В. Основы экологическойбезопасности. – Симферополь: Сонат, 1998. – 224 с.
3. Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. –К., 1990.
4. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін.Конспект лекцій з курсу «Екологія і охорона природи». К., 1990.
5. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природногосередовища. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 203 с.
6. Зксплуатация систем водоснабжения, канализации и газоснабже-ния:Справочник / Под ред. В.Д. Дмитриева – Л.: Стройиздат, 1988. – 382 с.
7. Злобін Ю.А. Основиекології. – К.: Лібра, 1998. – 246 с.
8. Иванов А.П. Комплексное развитие жилищно-коммунальногохозяйства городов и сел. – М.: Стройиздат, 1988. – 176 с.
9. Мазур И.И., Молдованов О.И. Курс инженерной экологии.– М.: Высшая школа, 1999. – 447 с.
10.Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Экология. – Уфа:Восточный университет, 1998. – 256 с.
11. Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Экология.– М.: ПРИОР, 2000. – 304 с.
12.Пальгунов П.П., Исаев В.Н. Санитарно-техническоеустройство и газоснабжение зданий. – М.: Стройиздат, 1991. – 416 с.
13.Садиков А.С. Зффективное использование ресурсов вжилищно-коммунальном хозяйстве. – М.: Стройиздат, 1990. – 152 с.
14.Степановских А.С. Экология. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 703 с.
15.Тарнижевский М.В. Жилищно-коммунальное хозяйство. – М.:Сіройиздат, 1989. – 248 с.