Міністерство освіти і науки України
Українська Академія Друкарства
Кафедра охорони праці та екології
Реферат на тему:
Водні ресурси України. Їх стан і охорона
Львів 2005
1.Водні ресурси України і основні напрями їх раціонального використання
Водні ресурси — це поверхневі і підземніводи, придатні для використання в народному господарстві. Водні ресурси є однимз життєво важливих компонентів гідросфери земної кулі та необхідною підвалиноюсоціально-економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей,діяльності у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем. Частинакористувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротнозабирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Іншівикористовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом(гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значеннядля відпочинку, туризму, спорту.
Основні джерела прісної води на територіїУкраїни — стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаюз притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів.Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведутьдо деградації водних екосистем, зниженняпродуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, щозагрожує здоров'ю нації.
ВУкраїні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3.Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковийстік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується натериторії України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).
Головніріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України наділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.
Всьогона території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжинупонад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навітьпересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшостірік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3води).
Дляпостачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримськийдовжиною 400,4 км, Дніпро — Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська,Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стокудіють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).
Озеру країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2.Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг,Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озероКарпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вонипереважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.
Вцілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодніроки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.
Щонайбільшесвіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде напотреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство містта інших населених пунктів.
До заходів ощадливого і раціональноговикористання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотноговодопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищеннявідпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих нормзрошення (поливу); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшенняв структурі господарства України частки водоємних виробництв; проведеннякомплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забрудненнятощо.
2.Головні річкові системи України. Живлення і режим річок
Річковасистема — це головна ріка з усіма своїми притоками.
Дніпроутворює основну річкову систему України. Довжина Дніпра — 2201 км (у межах України 981 км), площа басейну 504 тис. км2. Найбільші праві притоки —Прип'ять, Тетерів, Рось, Інгулець, ліві — Десна, Сула,
Псел,Ворскла, Самара. Від гирла Прип'яті до греблі Каховської ГЕС Дніпро являє собоюкаскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське,Дніпровське, Каховське). Середній річний стік — 53,5 км3.
Дністеріз своїми притоками утворює річкову систему на південному заході України.Довжина Дністра — 1362 км (в Україні — 705 км). Площа басейну — 72,1 тис. км3. Основні праві притоки — Стрий, Бистриця, Свіча, Реут, Лімниця, ліві —Золота Липа, Серет, Смотрич, Збруч. У верхів'ї Дністер — гірська ріка. На ріціспоруджено ГЕС і водосховища (Дністровське, Дубоссарське). Річний стік — 10 км3.
ПівденнийБуг бере початок на Подільській височині. Довжина ріки — 806 км, площа басейну — 63,7 тис. км2. Основні ліві притоки — Синюха, Мертвовід, Інгул,праві — Згар, Кодима, Гнилий Яланець. На річці працює 13 невеликих ГЕС. Річнийстік — 3,39 км3.
Дунай— одна з найбільших рік Європи. Довжина — 2960 км, у межах України — 174 км. Площа басейну — 817 тис. км2. Середній річний стік —123 км3. У межах України найбільші притоки — Тиса і Прут (ліві). Угирлі Дунай розділяється на кілька рукавів, один з яких (Кілійський) протікаєпо території України.
РікиУкраїни мають мішане живлення. Взимку, коли вони замерзають, переважає підземнеживлення; навесні, при таненні снігів — снігове; влітку і восени — дощове іпідземне. Зміна рівнів води протягом року називається режимом ріки. Для річокУкраїни є характерною весняна повінь, що настає внаслідок танення снігу.Паводок — це підйом рівня води в річці через дощі.
Межень— це найнижчий рівень води в річці. На рівнинних ріках України межень звичайнобуває літня і зимова. Взимку спостерігається льодостав. Влітку багато дрібнихрік на півдні України часто пересихають.
3.Стан і охорона водних ресурсів України
Екологічноруйнівні моделі розвитку в багатьох країнах світу призвели до деградації воднихресурсів, що відбивається на обсязі наявних водних ресурсів та якості води.Тому виникає необхідність забезпечення оптимального використання вод, захистуресурсів прісної води.
Українаналежить до малозабезпечених країн за запасами води, що доступні довикористання. До того ж довготривалі наслідки втручання людей у екосистемипризвели до суттєвих якісних та кількісних їх змін та антропогенногонавантаження.
Значнийекономічний спад, що відбувався в останні роки, призвів до скороченнявикористання води в країні.
У2000 році забір та використання води в Україні зменшилися порівняно з 1999роком на 1466 та 1293 млн. м3, об'єм зворотних вод, скинутих у водні об'єкти, зменшився на 524 млн.м3. Із загальної кількості скинутих зворотних вод -2555 млн. м3 становилинедостатньо очищені (на 617 млн. м3 менше, ніж у 1999 р.) і 758 млн. м3 (на 9,5млн. м3 більше, ніж у 1999 р.) — без очищення. У 2000 році загальна потужністьочисних споруд, через які проходять зворотні води перед скидом до воднихоб'єктів, зменшилася, порівняно з 1999 р. на 31 млн. м3 і становить 7629 млн.м3. Дві третини контрольованих водних об'єктів перебувають у станіантропогенного навантаження, а решта — екологічної напруги з елементамирегресу. Найбільша забрудненість спостерігається у басейнах річок Дунай,Дністер, Південний Буг, Дніпро та Сіверський Донець. Найбільший вплив на станповерхневих вод мають стічні води підприємств різних галузей промисловості,сільського і комунального господарства. Але слід відзначити і позитивне — економія свіжої води у 2000 році (завдяки впровадженню систем оборотного іповторно-послідовного водопостачання) становила 84,45%. Серед областей, щопокращили цей показник — Миколаївська (97%), Рівненська та Хмельницька (96%),Харківська (94%).
Основнимиджерелами централізованого водопостачання є поверхневі води, від якості якихзалежить якість питної води. На жаль, ми констатуємо факт, що сьогодні вУкраїні майже не залишилося поверхневих водних об'єктів, які б за екологічнимстаном належали до водних об'єктів першої категорії.
Останнімироками відмічено погіршення якості води основних джерел централізованоговодопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю,забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічнимисполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами.
Іздосліджених проб водних об'єктів гігієнічним нормам за санітарно-хімічнимипоказниками першої категорії не відповідає 20,8%, за мікробіологічними -20,1%,зокрема, у 3% проб було виділено збудники інфекційних захворювань. Для водоймдругої категорії ці показники становлять відповідно — 22%, 19,7%, 0,9%. Узв'язку з відсутністю місцевих джерел близько 1200 населених пунктів вАвтономній Республіці Крим і південних областях України частково чи повністюзабезпечуються привізною питною водою.
Аналізуючистан систем водогінно-каналізаційного господарства в Україні, необхіднопідкреслити, що з 21285 водогонів централізованого водопостачання невідповідають гігієнічним нормам 6%, з 1119 комунальних — 10, 2%, а з 5824сільських — 5,3%. Такий стан зумовлено відсутністю зон санітарної охорони,необхідного комплексу очисних споруд та знезаражувальних установок
Найгіршестановище склалося у водогінно-каналізаційному господарстві Луганської, Житомирської,Полтавської, Херсонської, Кіровоградської, Донецької та Миколаївської областей.
Особливезанепокоєння у зв'язку з хімічним та бактеріальним забрудненням викликає станводопостачання сільського населення. Тільки четверта частина сіл Україникористується послугами централізованого господарсько-питного водопостачання. Якприклад, можна навести такий факт — понад 60% населення Київської областіспоживають воду з криниць, вміст нітратів у яких у 1,5-30 разів перевищуєнорму.
Понад50% питної води з підземних джерел водопостачання не відповідає вимогамстандарту за органолептичними показниками.
Слідтакож відзначити і погіршення технічного стану основних фондів. Сьогоднічетверта частина основних фондів очисних споруд відпрацювала свій нормативнийтермін амортизації. Конституцією України визначено: водні ресурси — національнебагатство країни. Кожен громадянин України має право на достатнє забезпеченняпитною водою гарантованої якості.
Головноюметою адміністративної реформи, що проводиться в Україні, є зміна методів тамеханізмів управління соціально-економічним розвитком суспільства. Оновленівладні структури повинні відійти від застосування адміністративних важелівуправління у важливих життєдіяльних сферах шляхом упровадження відповідногозаконодавчого поля та нормативних засад ринково-орієнтованихсоціально-економічних відносин у суспільстві.
Проведенняреформ та актуальність проблем охорони водних ресурсів і забезпечення населенняякісною питною водою зростають в умовах переходу до ринку та розгортання процесуприватизації
Середзаконодавчо-нормативних актів, що складають національне водне законодавство,закони «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.),«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(1994 p.), «Про меліорацію земель» (2000 p.), Кодекс про надра (1994p.), ряд законодавчих актів містобудівного, підприємницького, адміністративногота цивільного законодавства.
Основнимдокументом, який регулює водні правовідносини в Україні, включаючи й моніторингвод, є Водний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою України у червні 1995року (з доповненнями від 2000 p.). Відповідно до його положень, державнеуправління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсівздійснюють Кабінет Міністрів України разом зі спеціально уповноваженимиорганами державної виконавчої влади.
Застаном поверхневих вод суші та морських екосистем ведуть спостереження Мінекоресурсів,Міністерство охорони здоров'я. Національне космічне агентство України.Держводгосп веде радіологічні та гідрохімічні спостереження за водами,переформуванням берегів та гідрогеологічним станом у прибережних зонахводосховищ, а також облік ресурсів поверхневих вод. Держбудом забезпечуєтьсяспостереження за якістю питної води у централізованих системах водопостачаннята станом стічної води міської каналізаційної мережі.
Дляздійснення державного управління та контролю в галузі використання вод іцілеспрямованої й ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення іекономіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони водВерховною Радою України та Урядом за роки незалежності України затверджено цілунизку державних програм. Серед них Національна програма екологічногооздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (1999 p.),Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорногоморів (2001 р.), «Про Програму розвитку водопровідно-каналізаційногогосподарства» (1997 p.).
Наближаєтьсядо завершення процес опрацювання та прийняття Верховною Радою Закону України«Про питну воду та питне водопостачання». Слід зазначити, що єдинимзаконом у національному законодавстві, що проголошує сьогодні для громадянУкраїни право на безпечну для здоров'я та життя питну воду, є Закон України«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччянаселення».
Законопроект«Про питну воду та питне водопостачання» передбачає закріпити правогромадян на якісну питну воду та, з урахуванням екологічних, соціальних таекономічних потреб, на належне обслуговування населення питним водопостачанням.
Позитивомцього законопроекту є те, що норми регулювання переносяться саме на сферу водопостачання,а саме: водопідготовки, виробництва, транспортування та надання послуг зводопостачання до споживача. Тобто, питна вода розглядається не як природнийресурс, як це передбачено Водним кодексом, а як продукт виробничої діяльності.
Проектзакону також містить визначення правового статусу підприємств питноговодопостачання, спеціально уповноваженого органу державного управління у сферіпитної води та питного водопостачання, форми власності у сфері питноговодопостачання, а також передбачено, що кожному споживачеві гарантується правовільного доступу до інформації про якість питної води.
УВерховній Раді України розглядається також поданий Кабінетом Міністрів проектЗагальнодержавної програми розвитку водного господарства України. Основноюметою зазначеної програми є впровадження цілеспрямованої та ефективноїдіяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах,збереження, раціонального використання охорони водного фонду, запобіганняшкідливій дії води і ліквідації її наслідків. Крім прийнятих Верховною Радоюзаконів України, регулювальна роль у сфері охорони вод, раціонального їхвикористання та відтворення, закріплення права громадян на якісну питну воду ідоступу їх до відповідної інформації належить нормативно-правовим актамурядового та відомчого рівня.
КабінетомМіністрів у 2000 році схвалено Національний план дій з гігієни довкілля на2000-2005 pp. Відповідно до цього плану, органи державної виконавчої влади,місцевого і регіонального самоврядування зобов'язуються забезпечити населенняпитною водою, якість і кількість якої повинна відповідати вимогам санітарнихнорм і державного стандарту.
Зметою поліпшення якості питної води, вдосконалення технологій очищення стічнихвод та переробки осадів, зменшення витрат матеріальних та енергетичних ресурсівводопровідних каналізаційних підприємств Кабінетом Міністрів затвердженоПрограму розвитку вітчизняного виробництва нових високоефективних коагулянтів іфлокулянтів та технологій їх впровадження у практику очищення природних істічних вод (1999 p.). Передбачається подовження дії Програми розвиткуводопровідно-каналізаційного господарства України, до завдань якої належатьстабілізація економічного становища підприємств, забезпечення їх надійногофункціонування, підвищення технічної надійності та екологічної безпекигосподарсько-питного водопостачання населення, а також рівня і якості послуг,що надаються населенню.
Длязабезпечення збалансованого використання та охорони вод потрібно: здійснитирозробку комплексних програм моніторингу охорони та використання джерелводопостачання населення та якості питної води в регіонах України, впровадитималоводні та водозберігаючі технології, нові сучасні засоби обробки тазнезаражування води в технологіях, що використовуються на об'єктахводопостачання, та посилення управлінської підтримки зусиль підприємців щодостворення вітчизняного водоочисного обладнання.
Визнаючипріоритет раціонального використання водних ресурсів і питної води в країнізапочатковуються ринкові механізми та економічне стимулювання споживачів доекономного ставлення до водних ресурсів — екологічна вартість споживання водита її забруднення має стати зрозумілою для всіх верств населення, і в цьомупитанні головним важелем повинні стати широка роз'яснювальна робота, залученнядо цих процесів засобів масової інформації, громадських організаційекологічного спрямування.
Аналізіснуючої законодавчої бази України щодо охорони та відтворення водних ресурсів,забезпечення населення якісною питною водою свідчить про реальну потребу внапрацюванні закону про національні напрями державної політики щодо регулюванняводних відносин
Списоквикористаної літератури
1. СотниковА.С. “Головні річкові системи України”; Київ, 2002р.
2. ПогорецькийВ.С. “Живлення і режим річок”; Тернопіль, 2003р
3. БастюкБ.В. “Водні ресурси Украйни”; Харків, 2003р.
4. БояринА.Ю. “Закони раціонального використання водних ресурсів України”; Київ, 2001р.
5. ГерасименкоЮ.П. “Річки України”; Київ, 2000р.
6. ГураковА.А. “Проблема річок та водовикористання в Україні”; Київ, 1999р.
7. Білявський Г.О. «Основи загальної екології»
8. Андрейцев Ю.І. «Екологічна експертиза, право та практика»
9. «ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки`.
10. „НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ“
11. ВорновА.К „Навколишнє середовище та розвиток“