Тема1. Вступ. Історія взаємовідносин людини і природи
План
1. Визначення поняття „екологія людини”. Предметекології людини, її завдання і методи.
2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їххарактеристика.
3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодіялюдини з природою у період:
3.1 первісного суспільства;
3.2 античності;
3.3 середньовіччя;
3.4 епохи Відродження;
3.5 індустріального розвитку;
3.6 у ХХ ст.;
3.7 на сучасному етапі.
4. Екологічні кризи. Ознаки глобальної, планетарноїекологічної кризи.
5. Екологічні проблеми в Україні.
1.Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання іметоди
Термін „ екологіялюдини” був вперше введений американськими вченими Р.Парком і Е. Бюргесом в1921р. На сьогодні існує багато визначень, що собою являє екологія людини яксамостійна дисципліна. Наприклад, І.І.Дедю ( 1990 р.) визначає екологію людини, як комплексну науку, що вивчає закономірності взаємодії людини з навколишнімсередовищем, питання розвитку народонаселення, збереження і розвиток здоров’я,удосконалення фізичних і психічних можливостей людини. За визначеннямросійського академіка –медика В.П.Казначеєва, екологія людини — цекомплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірностівзаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвиткународонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керуваннязбереженням та розвитком здоров’я населення, вдосконалення виду Homo sapiens .
Виходячи з цього,об’єктом вивчення екології людини слід вважати систему„людина-навколишнє середовище”, або антропоекосистему, в межах якої однотипна(міська, сільська) людська популяція взаємодіє з відносно одноріднимнавколишнім середовища і критерієм ефективності функціонування якої є високийрівень здоров’я населення.
Завданнями екологіїлюдини завизначенням бельгійського вченого Люка Хенса ( 1996) є:
— вивченняпринципів взаємодії між людиною і навколишнім середовищем;
-дослідженнясучасного стану людських популяцій та впливу природних умов на їх життя ;
-дослідженняособливостей соціальної організації та суспільного життя людини ;
-вивчення тапрогнозування можливих шляхів розвитку та виживання людини як біологічної тасоціальної істоти.
Екологія людинитісно пов’язана з такими науками, як медицина, психологія, загальна екологія,антропологія, демографія, соціологія, географія.
Методидослідження екології людини :
-описово-порівняльний
-експериментальний
-математичногомоделювання та системного аналізу
Причинивиникнення спеціального напряму екології-екології людини
Сучасна технічнацивілізація породила багато проблем, і навіть, загроз для існування всього живогона Землі. Зараз людству загрожує небезпека повільного вимирання внаслідокбезперервного погіршання якості навколишнього середовища, а також вичерпанняприродних ресурсів. Існує 5 глобальних проблем, що потребують негайноговирішення, аби життя на Землі продовжувало б свій подальший розвиток. Ціпроблеми :
Збереження мируна Землі. За все історію розвитку людського суспільства, за підрахунками вчених, лише біля 100 років на Землі не було війн. Глобалізація економіки, проблемигеополітики наддержав призвели до появи тероризму, що постійно призводить доневиправданих людських жертв та збільшує загрозу використання зброї масовогознищення.
2. Подоланнявідсталості колишніх колоній та залежних країн. Кожна п’ята людина в Світі потерпає відголоду.
3. Збереження ізахист природного середовища. Швидка індустріалізація та урбанізація планети,інтенсивна хімізація сільського господарства порушили кругообіг речовин таприродні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її регенераційнімеханізми, внаслідок чого почалось прогресуюче руйнування.
4.Забезпеченнялюдства достатньою кількістю і безпечними джерелами енергії.
5.Подоланнясуперечливого над швидкого зростання населення Землі і диспропорцій йогоскладу. За 1 млн. років свого розвитку людство досягло першого млрд. населенняприблизно до 1850 р. В 1920-1930 рр. ХХ ст. населення планети становило 2, 5млрд., в 1987 р. – 5 млрд., а в 1999 р.- 6 млрд. За прогнозами вчених, хочазростання чисельності населення уповільнилось, до 2050 р. воно досягне 12 млрд.,що порушує багато не тільки соціальних, але і екологічних проблем.
Для вирішенняглибокої суперечності між людським суспільством та природою потрібнареорганізація всієї системи природокористування. В Західній Європі, де ціпитання стали більш гострішими, екологія людини виникла ще на початку ХХ ст. намежі суспільних та біологічних наук.
2.Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика
Можна виділити 3основних етапи взаємовідносин людини з природою протягом історії людства.
1.Перший періодвід появи на Землі перших людей Homo habilisі до виникненнясучасних людей Homo sapiens близько 40 тис. р. тому. Цейперіод тривав приблизно 2-3- млн.р. і характеризувався суто біологічнимистосунками людини з природою, не порушуючи динаміки основних біологічнихпроцесів.
2.Другий періодвід пізнього палеоліту і до середини ХХ ст. Цей період продовжувався приблизно40 тис. р. На його протязі можна виділити три стадії, а саме:
— примітивну,коли вплив людини обмежувався полюванням та рибальством;
— агрокультурну,коли антропогенний вплив на природу відбувався при занятті скотарством таземлеробством;
— машино –індустріальну, коли основним засобом руйнування стало промислове виробництво.На цій стадії, внаслідок НТР, нераціональне природокористування та господарськадіяльність призвели до пошкодження та руйнування механізмів саморегуляціїбіосфери.
3.Третій періодвзаємовідносин людини з природою можна характеризувати як кризовий. З серединиХХ століття тому розпочалася сучасна екологічна криза, яка призвела дозабруднення природного середовища і до нестачі природних ресурсів ( БоковВ.А., Лушик А.В., 1998). Ще більш небезпечна криза – криза екологічних систем,яка проявляється в порушенні стійкості геосистем і біосфери в цілому (Реймерс,1994 ).
3.Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у різні періоди
3.1Первісне суспільство та стародавні цивілізації
Первісна людинасприймала навколишній світ як певну сукупність живих та неживих предметів таістот, які були дружніми, або ворожими. З використанням вогню, розвиткомскотарства та землеробства, стає можливим при накопиченні певних знаньвикористовувати ті, чи інші природні явища собі на користь. З розвиткомлюдського суспільства виникає утилітарно – прагматичне ставлення до природи, якдо джерела ресурсів людської діяльності, а з іншого боку – процес обожненняприродних сил як носіїв вищої, абсолютної мудрості, гармонії та краси буття.Виникають культи богів, що керують не тільки долею людини, але є носіями тавиразами сил природи, наприклад Перун – Сонце у стародавніх слов’ян.
Поступовоздійснюється перехід до виробничого способу ведення господарства. Час активногорозвитку землеробства характеризується значною іригацією земель ( витоки Нилу,Середня та Мала Азія, Індія, Китай, Юна та Центральна Америка, частинатериторії Сахари ). Іригаційні системи минулого забезпечували високупродуктивність зрошуваних земель, про що свідчить значна щільність населення вцих районах. Наприклад, на зрошуваних землях Туркменії в ІІ – І тис. до н.е.вона досягала 8—9- чоловік на 1 км 2. Але для розширення площ ораних земельвирубувались ліси, будувались значні іригаційні системи, що суттєво впливало наприродні процеси. Руйнування природи задля отримання високих врожаївсільськогосподарських культур призвело до екологічної кризи примітивногоземлеробства.
Підсумовуючи,можна сказати, що зародженню сільського господарства передували дві екологічнікризи: 1) криза „ відносного збіднення доступних примітивній людині ресурсівнавколишнього середовища; 2) перший антропогенна криза — масове знищеннявеликих тварин. Подальша еволюція взаємовідносин суспільство – природапов’язана з першою сільськогосподарською революцією, яка проявилася в переходівід мисливства та збиральства до сільського господарства
3.2Античність
Античний періодрозвитку людства характеризується появою та подальшим розвитком багатьохнаукових напрямів та течій в філософії, природничих науках. Саме в цей часпрацювали і затверджували свої погляди на розвиток Всесвіту та життя таківидатні вчені, як Гіппократ, Аристотель, Теофраст, Тацит. Розширенням знаньпро будову людського тіла людство зобов’язано римському лікарю таприрододосліднику Галену (близько 130-200р.н.е.). Його праці впливали наприродознавство і медицину протягом кількох сторіч .
Серед вчених тогочасу починає складатися цілісне сприйняття природи як єдиної системи. Внаукових дослідженнях переважають пошуки елементарних одиниць будови як Світувзагалі, так і будови окремих організмів і структури неживої природи;закладаються основи систематики, де накопичені знання систематизуються запевними принципами (перша відома систематика живих організмів Аристотеля).Одночасно в суспільстві співіснують культи різних богів (пантеон богівСтародавньої Греції та Риму ) та дослідження матеріального світу. Чисельністьлюдства невелика і вплив її діяльності на природу незначний. В стародавньомуРимі закладаються основи санітарії та гігієни: поширена мережа публічнихлазень, вирішується проблема централізованої стічної каналізації „ Вічногоміста”, існує мережа водопостачання.
3.3Середньовіччя
Криза античногосвіту і його світоглядів змінила погляди і ставлення людини до природи.Середньовічне відношення до природи мало утилітарно – прагматичний характер, розглядаючиїї як власність людини. Оскільки еквівалентом матеріальних цінностей в цей часзнову є продукти тваринного світу, людство активно знищує диких тварин. З метоювирішення кризи примітивного землеробства засвоюється все більше нових земель.Розширення землеробства проходило перш за все за рахунок знищення лісів таперетворення звільнених ділянок в сільськогосподарські землі. Вони складалиматеріальну основу виробництва у середні віки. Почалось осушення боліт. Ранішеза все ліси були знищені в Західній Європі. Окрім землеробства, причиноюзнищення лісів була значна потреба деревини в будівництві будівель та кораблів.Наприклад, для будівництва 1-го корабля, що міг перетнути океан необхідно буловикористати приблизно 4 тис. дубів. Запаси лісу раніше за все були зведені вІспанії — розплата за панування на той час на морі.
В цей часпочинається ріст міст. В містах зосереджується ремісницьке виробництво, щозначним чином активізує технічну діяльність людини. В містах перебуває значнакількість населення і відразу виникають проблеми: відходів, каналізації,елементарних вимог санітарії та гігієни. Внаслідок цього період середньовіччяхарактеризується пандеміями чуми, тифу, холери, коли населення Європизменшилось більш ніж наполовину.
3.4Епоха відродження
В епохуВідродження відбувається новий етап розвитку природничих наук, що в першу чергупов’язано з Великими географічними відкриттями. Досягнення астрономів того часу(Галілео Галілей, Джордано Бруно, Микола Копернік та ін.) відкрили масштабиВсесвіту, нашої планети, розуміння природи щорічних сезонних та добових змін вприроді. В філософії формується два світогляди на навколишній світ: утилітарно– прагматичний та природничий. З точки зору представників першого погляду,Людина – володар природи, вінець творіння, якому підкоряються всі інші живіістоти. Цей світогляд панував в суспільстві, і відношення до природи розглядалосьлише як споживацьке. Представники іншої наукової школи вважали, що в цьомусвіті все підлягає законам природи (праця П.А.Гольбаха „ Система природи„), алеце були поодинокі прояви наукової та філософської думки того часу.
3.5Індустріальний розвиток
Початокіндустріальної епохи характеризується значними темпами розвитку виробництва,розвитком та формуванням значних приватних капіталів, постійними загарбницькимивійнами. Відбувається активне видобування мінеральних ресурсів, розвиваєтьсягірська справа, металургія, видобування вугілля. Розвиток гірничої тапереробної промисловості призвів до перерозподілу хімічних елементів Землі, допорушення геохімічного балансу біосфери. За підрахунками академікаА.Є.Фєрсмана, тільки за ХІХ ст… на поверхню Землі було піднято 54 тис. т.кольорових та благородних металів. Активна діяльність виробництва людинипереважає природні переміщення речовин ( діяльність річок, морів, та ін.).Виробництво активно розвивається в певних районах, де навколо концентруєтьсязначна маса населення. Використання вугілля як пального, відсутність очиснихспоруд, призводили до швидкого забруднення навколишнього середовища (промисловірайони Великобританії, Рурська область Німеччини, США ).
Початкомпромислової революції вважається ХУІІІ ст., коли починає формуватись технічнацивілізація. В суспільстві формується культ техніки.
Під тискомвиробництва наука робила нові відкриття у природознавстві, що призвело допідвищення продуктивних можливостей людства. Саме в цей час американськийвчений Г.Марш обґрунтував необхідність започаткування нової самостійної науки –охорони природи
3.6ХХ сторіччя
В ХХ ст.,внаслідок НТР відбувся перехід на новий, постіндустріальний етапвзаємовідносин людини з природою. Збільшення навантаження на екосистемипов’язано з надшвидкими темпами росту виробництва, демографічним вибухом танизьким рівнем екологічної культури. Вплив людини на природу не обмежуєтьсялише зміною земельних ресурсів. Активно використовуються та змінюються водніресурси, повітряне середовище, Світовий океан, клімат планети.
З розвиткомнауково – технічної революції пов’язані такі екологічні кризи:
— кризапродуцентів – масове знищення рослинних ресурсів Землі. Знищення лісів викликаєзміни газового складу атмосфери, кліматичні зміни, водний режим, стан грунтів;
— кризаредуцентів – редуценти не встигають очистити біосферу від глобальногозабруднення, а для синтетичних речовин їх навіть не існує.
Природним шляхомне руйнуються більшість відходів промислового та побутового походження. Всуспільстві поступово формується нове ставлення до природи та розумінняскладних взаємовідносин та зв’язків в екосистемах, розуміння того, що людина неволодар природи, а її складова. Це знайшло своє відображення в появі політичнихтечій, яке намагаються контролювати господарську діяльність з врахуваннямекологічних законів. В більшості парламентах Західної Європи присутні партії„Зелених„, які домоглися сурового контролю суспільства за діяльністю тавідходами виробництв. Формується екологічне законодавство в багатьох країнах,з’являються міжнародні суспільні організації, які координують природоохороннудіяльність в Світі.
3.7Сучасний етап
Сучаснаекологічна криза, яка почалася в середині ХХ століття і яка призвела дозабруднення природного середовища продовжує загострюватися. Зростає напруга в зв’язкуз порушенням термодинамічної рівноваги. Протягом історичного розвитку приотриманні з природних систем продукції на одиницю її витрачається все більшеенергії, Збільшуються енергетичні витрати на 1 людину. В розвинутих країнахенергетичні витрати на 1 людину в 60 разів більше, ніж у наших предків.Порушення теплового балансу може призвести до суттєвих змін середньоїтемператури в атмосфері, а відповідно до цього до глобальних змін в природно –кліматичних зонах. Ще більш небезпечна криза – криза екологічних систем, якапроявляється в порушенні стійкості структур геосистем і біосфери в цілому (Реймерс, 1994).
4.Екологічні кризи. Ознаки глобальної екологічної кризи
Усі екологічнікризи, які відбувались на протязі історії людства, мають комплексну природу, щооб’єднує в собі як техногенну діяльність людини, так і взагалі антропогеннийвплив на екосистеми. Природні екосистеми підпорядковуються певнимзакономірностям існування, в основі яких лежить біогеохімічний колообігречовин, а також чисельність та густота населення популяцій видів, які їхскладають. Досягнення сучасної цивілізації нейтралізували природні механізмирегуляції чисельності популяцій, що призвело до демографічного вибуху, і якнаслідок, до проблеми забезпеченості людства їжею. Вчені вважають, що дозбільшення чисельності людства призвели такі досягнення науки, як: зменшеннядитячої смертності завдяки досягненням в медицині і „ зелені революції” всільському господарстві. Виведення нових високоврожайних сортівсільськогосподарських культур, виробництво пестицидів та штучних добривпотребують значних енерговитрат, що, в свою чергу, стимулює споживанняприродних ресурсів, і одночасне інтенсивне їхнє забруднення відходами цьоговиробництва. Ми маємо замкнене коло проблем існування сучасного людства, якіпоки що не можемо вирішити.
Екологічніпроблеми по – різному проявляються на регіональному та планетарному рівнях.Сучасний період взаємовідносин між людиною та природою характеризується такимиознаками :
ПеренаселенняЗемлі. В 1999 р. Населення планети досягло рівня 6 млрд. За прогнозами вчених,хоча приріст населення повільно зменшується, внаслідок демографічної інерції до2050 року воно збільшиться до 12 млрд. Думки вчених розходяться стосовно того,яку чисельність людства може витримати біосфера, але збігаються в одному — мидосягли критичної риски існування.
Забрудненняприродного середовища відходами виробництва
Вичерпання тависнаження природних ресурсів
Порушеннятеплового балансу Землі, і як наслідок, глобальне потепління, що викликаєкліматичні зміни на планеті.
Зменшеннябіологічного різноманіття
5.Екологічні проблеми України
Особливістьекологічних проблем України характеризується проявом складних природно –техногенних процесів:
радіаційнезабруднення великих територій, пов*язане з Чорнобильською катастрофою;
забрудненнятоксичними, побутовими та іншими відходами значних територій внаслідок їхтехногенного перевантаження та нераціональної структури виробництва іприродокористування;
забрудненнястічними водами великих і малих річок як результат не виваженості йнедалекоглядності в господарювання;
підтопленнязначних територій внаслідок нераціонального гідротехнічного будівництва тамеліорації;
регіональніповені, що пов’язані зі змінами клімату, надмірностями в землекористуванні;
розвитокекзогенних геологічних процесів ( зсуви, осідання поверхні й ін.);
деградаціяродючості грунтів унаслідок зниження культури землеробства, надмірноїхімізації, мінералізації тощо;
недостатньоутверджений рівень екологічної свідомості, освіченості і культури.
(з національноїдоповіді України на 5 Всеєвропейській конференції „Довкілля для Європи„, К.2003)
Найбільшийтехногенний вплив на забруднення атмосфери здійснюється в Дніпропетровській іЗапорізькій областях. Руйнація земель найбільша в Донбасі. За кількістюпестицидів, що вносяться в грунт, виділяється Крим. Окремо виділяються районирадіаційного забруднення.
(О.М. Микитюк таін., 2003р.)
Тема2: Основні поняття популяційної екології людини
План
1. Предмет і основні поняття екології людськихпопуляцій.
2. Демографічні показники, що характеризують стан людськоїпопуляції.
3. Механізми підтримування популяційного гомеостазу вприродних популяціях та його особливості в людських популяціях.
4. Динаміка кількості та розміщення населення наЗемлі.
5. „Демографічний вибух „ Причини та наслідки .
1.Предмет і основні поняття екології людських популяцій
Слово „популяція” походить від латинського слова „populus” (народ) і в перекладі означає„населення„. В екології є кілька визначень популяції. Наприклад, популяція — ценаселення одного біотопу, що характеризується загальним ритмом біологічнихциклів і характером способу життя. Географічна популяція за М.П.Наумовим – цесукупність особин одного виду, що населяє територію з однорідними умовамиіснування, з загальним морфологічним типом і єдиним ритмом життєвих явищ ідинаміки населення. Тобто, важливим фактором утворення популяцій є відмінностів умовах існування. Найбільш істотними ознаками популяцій є динамікачисельності особин, співвідношення статей, віковий склад, територіальнаструктура і щільність заселення.
Сучасна людина єпредставником єдиного біологічного виду Homo sapiens, в межах якого існують різноманітнілюдські популяції. Людина, створивши штучне середовище, певним чиномуніфікувала різноманітність умов існування, створила універсальні принципипобудови житла, отримання їжі, нейтралізуючи дію зовнішніх факторів. Одночасно,географічні та кліматичні умови існування досі суттєво впливають на людину іобмежують її поширення в зонах екстремальних факторів довкілля. Враховуючи діюсоціально-економічних факторів, що відсутні в природних популяціях, можна казатипро певні особливості людських популяцій.
Людина — біосоціальна істота, і тому як на рівні окремих людей, так і на рівні окремихпопуляцій на неї діють як природні, так і соціальні чинники, що суттєвовпливають на загальний ріст чисельності людства. Процесами, що відбуваються влюдських популяціях, а саме чисельність, рух, динаміку росту, географічнепоширення населення та інше, вивчає демографія. Демографія – це наука, щовивчає населення, його структуру, склад, динаміку і відновлення(народжуваність, смертність, тривалість життя) в їх суспільно-історичнійобумовленості. Предметом вивчення демографії є дослідження процесів, щопроходять серед населення Світу. Тому до основних демографічних понять тапоказників входять як біологічні, так і соціальні. До демографічних понятьзагальнобіологічного значення відносять густоту людських популяцій, віковий тастатевий склад .
Щільність тагустота популяцій – це середня кількість особин, що припадає на одиницю простору. Вприродних популяціях раціональне використання території передбачає певнеобмежування щільності. При сталій площі ареалу, або при обмежених можливостяхйого розширення, щільність популяцій прямо пропорційно залежить від чисельностіособин. В популяціях існують природні механізми підтримання чисельностіпопуляцій і, відповідно, щільності на сталому рівні. Щільність населення влюдських популяціях в значній мірі знаходиться під тиском соціально-економічнихта географічних чинників. Історично, найдавніші осередки цивілізації виникли всприятливих кліматичних та географічних умовах. З переходом до землеробства чисельністьлюдства почала зростати, але на відміну від природних механізмів регуляціїчисельності, значну роль почали відігравати соціально-економічні та політичнічинники.
З виникненнямдержавності в суспільстві виникло і поняття кордонів, через які в одних країнахщільність населення на одній площі може бути досить високою, а в інших –оптимальною. Певну роль відіграють і кліматичні умови: на узбережжі щільністьнаселення вище, ніж в аридній зоні. Відповідно, про щільність населення врізних країнах свідчать такі показники, як густонаселені та малонаселенірайони, регіони, території. На Землі виділяють 5 головних ареалів скупчення:
-Східно-азіатський( КНР, Японія, Південна Корея, КНДР )
-Південно-СхіднаАзія 9 Індонезія, Малайзія, Таїланд)
— Південна Азія (Індія, Бангладеш, Пакистан)
-Європейський
-Північноамариканський( Атлантичне узбережжя США і Канади)
Середня густотанаселення становить до 40 осіб на кв.км. ( Європа-70, Азія-75, Африка – 22,Америка -17, Австралія – 2,5). Є території, які внаслідок давнього освоєння тасприятливих природно-географічних умов заселені дуже щільно ( понад 300 чол. накв.км. ): Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, Японські острови.Найменш заселеними є заполярні, високогірні та аридні території.
Віковаструктура –у кожній популяції є групи різновікових особин, співвідношення якиххарактеризує здатність популяції до розмноження. Розрізняють три стадії віку:передрепродуктивний, репродуктивний, і пост- репродуктивний. На віковий складпопуляції впливають тривалість життя особин, період досягнення статевоїзрілості, тривалість періоду розмноження, плодючість і смертність вікових груп.Тривалість цих стадій у різних організмів дуже відрізняється.
Вікова структуралюдських популяцій відіграє важливе значення в житті країн, оскільки суттєвовпливає на соціально-економічні показники суспільства. У віковій структурінаселення розподіляється за однорічними або 5-річними віковими групами. Протедля оцінки загальних структурних зрушень застосовують укрупнений віковийрозподіл на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, 60 років і старше. Вдемографічних дослідженнях прийнято вікові класи населення відображати ввікових пірамідах. Піраміди, що відображають віковий склад населення, показуютьспецифічні риси росту чисельності населення тих, чи інших держав. Піраміди, щомають широку основу та вузьку вершину свідчать про переважання молодших віковихгруп серед населення. Це досягається за рахунок зниження дитячої смертності вкраїнах, де традиційно висока народжуваність — переважно відсталі країнисільськогосподарського напряму розвитку. Таким чином населення країн, щорозвиваються має певний демографічний потенціал за рахунок значної часткимолодих осіб, які призведуть до збільшення чисельності населення цих країннавіть при жорсткому контролі країни за народжуваністю за рахунок демографічноїінертності. Вікові піраміди розвинених країн мають вигляд рівного обеліску,оскільки в цих країнах досягнуто балансу між народжуваністю та смертністю.
Є два основні типивікової структури. Перший тип відзначається дуже високою часткою дитячогонаселення за рахунок високої народжуваності, невеликою часткою людей похилоговіку за рахунок великої смертності і невеликої очікуваної тривалості життя.Така вікова структура властива країнам з традиційним типом відтворення. Другийтип типовий для розвинутих країн. Він характеризується невисокоюнароджуваністю, низькою смертністю, великою очікуваною тривалістю життя. Цявікова структура властива для країн з сучасним типом відтворення.
Середдемографічних процесів особливої уваги заслуговує факт демографічного старіння.ООН вважає це дуже важливою проблемою сучасності. В різних регіонах Світустаріння почалося неодночасно. У Франції – з 1870 р., у Швеції – з 1901 р., вНімеччині – з 1937 р. В Європі, людей старіше 65 років — близько 16 %, а вУкраїні – 14 % від усього населення.
Статеваструктура –відображає співвідношення осіб різної статі в популяціях і відіграє важливезначення в прогнозуванні майбутньої чисельності популяцій. В природнихпопуляціях співвідношення статей при народженні складає приблизно 50/50. Влюдських популяціях спостерігаються певні особливості. При аналізі загальноїкількості новонароджених помітно переважання хлопчиків. Статева структураформується також під впливом міграцій і війн. За рахунок більшої смертностісеред хлопчиків приблизно у віці 21-25 років співвідношення статей досягаєприродного співвідношення 1: 1. Пізніше, за рахунок більшої смертності середчоловіків після 40- 50 років, жіноче населення починає поступово переважати, щостає важливою соціальною проблемою, оскільки багато жінок похилого вікузалишаються одинокими і потребують більшої уваги з боку суспільства. Середнятривалість життя жінок переважає середню тривалість життя чоловіків приблизнона 3 — 8 років, хоча у цілому, в світі чоловіків більше ніж жінок на 34 млн.осіб.
Істотновідрізняється статева структура населення в сільській і міській місцевостях. Векономічно розвинутих країнах чоловіків в селах більше, що зумовлюєтьсяособливостями роботи в умовах високомеханізованого сільського господарства.Протилежна тенденція спостерігається в країнах, що розвиваються, де швидкозростаючи міста притягують значне число чоловіків – мігрантів.
2.Демографічні показники, що характеризують стан людської популяції:народжуваність
Чисельністьбудь-якої популяції залежить від таких показників, як народжуваність,смертність, середня тривалість життя, природний приріст.
В демографії прийнятітакі поняття, як :
— середнійкоефіцієнт народжуваності (СКН) – середня кількість дітей, що народжує жінкавпродовж життя;
— загальнийкоефіцієнт народжуваності (ЗКН) – середня кількість дітей, що народилисьвпродовж року на 1000 людей населення;
— загальнийкоефіцієнт смертності (ЗКС) – середня кількість померлих людей за рік на 1000людей населення;
— природнийприріст населення – це різниця між ЗКН і ЗКС. Розрізняють позитивний природнийприріст – коли кількість народжених переважає кількість померлих впродовж рокуна 1000 осіб населення, і негативний – коли, навпаки смертність переважаєнароджуваність впродовж року в розрахунку на 1000 осіб населення. Негативнийприродний приріст населення ще називають явищем депопуляції. Нульовий прирістчисельності населення відбувається внаслідок простого відтворення (двоєбатьків-двоє дітей). Фактично, з врахуванням дитячої смертності, на сьогодніпросте відтворення населення забезпечує СКН, що дорівнює 2,03 в розвинутих і2,20 в країнах, що розвиваються. Реально, в розвинутих країнах СКН складає 2,0,а в країнах, що розвиваються – 4,8. Тобто, можна сказати, що ми спостерігаємоявище депопуляції місцевого населення в розвинутих країнах, а збільшеннячисельності населення в цих країнах відбувається за рахунок еміграції ііміграції.
Середнятривалість життя певної групи, яка переривається смертністю, є показникомздоров’я нації. Середня тривалість життя в економічно розвинутих країнахстановить близько 70 років, тоді як на початку кам’яного віку вона неперевищувала 18 років. Такому збільшенню сприяло поліпшення гігієнічних умовжиття, зменшення дитячої смертності, значні успіхи медицини в боротьбі зінфекціями, досягнення хірургії, зниження загальної смертності та інше. Жінки всередньому живуть довше. Вважається, що оскільки жіноча стать відповідає зазбереження і стабілізацію генетичної інформації, то жінки більш ізольовані віддії факторів довкілля, а тому більш стійкі. Статеві відмінності також впливаютьна частоту зустрічаємості певних захворювань (атеросклероз, порушеннякровоносної системи). Більша тривалість життя жінок багато в чому обумовленарепродуктивною функцією, розвитком високої адаптації в зв’язку з вагітністю тародами.
Зараз чисельністьнаселення Землі складає 6,2 млрд. осіб. Особливо швидкими темпами зростаєнаселення в країнах, що розвиваються. З розвинених країн високий рівеньнароджуваності зберігається лише в США (80% цього зростання забезпечуютьіммігранти). Чисельність населення в Європі скорочується незважаючи наімміграцію. Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжуєтьсяінтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частканаселення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується, тоді як частканаселення регіонів Азії, Африки, Латинської Америки, відповідно зростає. Такийрозвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Деякі західнідемографи зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдинимзасобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2050р.завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються.
Більшість країнСвіту проводить державну демографічну політику, спрямовану на регулюванняпроцесів відтворення населення. Залежно від напрямів демографічної політикивизначають три групи країн :
країни, якіпроводять політику обмеження росту населення. Наприкінці ХХ ст. національніпрограми планування сім’ї здійснювались у 128 країнах, що мають високіпоказники природного приросту та багато чисельне населення (Китай, Бангладеш,Індонезія, Кенія та ін.).
країни,демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приростунаселення. Ця група об’єднує країни як з багаточисельним населенням (Бразилія), так і з малочисельним (Намібія), які мають високий приріст населення(Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія).
країни, якіздійснюють політику стимулювання росту населення. До цієї групи належать країниз низьким (Болгарія, Чехія, Німеччина, Греція, Угорщина, Франція, та ін.) і звисоким прирістом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак).
Середньосвітовідемографічні показники наприкінці ХХ ст. становили: коефіцієнт народжуваності –2,6%, коефіцієнт смертності – 0,9 %, природний приріст населення – 1,7 %.Відмінності в природному прирості населення різних регіонів висвітлює теоріядемографічного переходу. Згідно цієї теорії з підвищенням рівня економікикраїни (регіону, території) змінюються і її демографічні показники.
3.Механізми підтримування популяційного гомеостазу в природних популяціях та йогоособливості в людських популяціях
Будь-якапопуляція займає певне положення в просторі і має свою структуру. Особини, яківходять до складу популяцій нерівноцінні, постійно обмінюються інформацією міжсобою, внаслідок чого в популяціях розвиваються певні форми групових таіндивідуальних відносин, що забезпечують стабільність популяції як системи вцілому. Самостійність і стійкість популяції залежать від того, наскільки їїструктура та властивості здатні адаптуватись до змінних умов існування. Тобто,і для популяції можна застосувати поняття гомеостазу, яке розглядається якздатність популяції підтримувати динамічну рівновагу з зовнішнім середовищем.Механізми, що регулюють популяційний гомеостаз поділяються на три групи:
підтриманняадаптивної характеру просторової структури. Це відбувається за рахунокіндивідуалізації території (територіальна агресивність, маркування території,підтримання певного типу ієрархії).
підтриманнягенетичної структури популяції завдяки особливостям поведінки (ієрархія тасексуальна домінантність, рух та розселення, статева вибірковість).
оптимізація щільностінаселення за рахунок регуляції плодючості та смертності особин.
Гомеостазпопуляцій підтримується внутрішньопопуляційними механізмами. На малюнку 1наведена схема популяційної авторегуляції чисельності в популяціях гризунів.
Крім того, єфактори, що також суттєво впливають на чисельність і щільність населенняпопуляцій, але відносяться до комплексу абіотичних факторів: особливікліматичні умови, дія екстремальних чинників довкілля. Існує концепція зв’язкудинаміки чисельності тварин з 11-річним циклом сонячної активності. Дослідженопопуляційні цикли багатьох тварин і рослин, на основі чого розроблені два типиекологічної стратегії існування популяцій різних видів: К- та R – стратегій. К — стратегія означаєвідбір особин в популяціях за якісними ознаками, і спрямована на підвищенняадаптивності та стійкості виду. R- стратегія характеризується значною плодючістю особин, швидкою зміноюпоколінь, де відбір відбувається через кількісні параметри.
Багато факторів,які в природних популяціях суттєво впливають на чисельність особин (епізоотії тахижаки, екстремальні чинники довкілля, запаси їжі) сьогодні на людство недіють. В ХХ ст. була вирішена проблема контролю за найбільш небезпечнимиінфекційними хворобами; небезпека нападу хижаків давно перестала бутиактуальною, навпаки чисельність багатьох хижих видів знаходиться під загрозоюіснування. З розвитком сільського господарства та „зелених революцій” напротязі історичного часу людина має змогу створювати запаси їжі і це вже не єлімітуючим фактором. На відміну від природних популяцій в людських популяціяхдія абіотичних факторів нейтралізується завдяки досягненням науково-технічногопрогресу. Внутрішньопопуляційні механізми регуляції чисельності і підтримання гомеостазуприродних популяцій в популяціях людей не діють. При збільшенні частотиконтактів внаслідок підвищення щільності та густоти поселень спостерігаєтьсяпевний ріст агресивності між особинами, як наслідок – підвищення стресу. Вприродних популяціях це призводить до блокування розмноження і поступовогозниження щільності населення. У людей значне скупчення на обмеженій територіїтеж є потужним стресогенним фактором, який підвищує агресивність окремих людей,провокує розвиток психосоматичних захворювань, але не призводить до блокуваннярозмноження.
На особливостірепродуктивної поведінки людини як біологічного виду (здатність жінок вагітнитина протязі всього року, без сезонної періодизації як у тварин) накладаютьсясоціально-економічні, релігійні етнічні особливості. У багатьох народіврелігійні та моральні норми стимулюють існування багатодітних сімей.
4.Динаміка кількості та розміщення населення на Землі
Протягом багатьохтисячоліть кількість населення в світі зростала надзвичайно повільно. Це пояснюєтьсявеликою залежністю людини від природи на ранніх етапах історії та низькимрівнем розвитку виробництва. В популяціях людей спрацьовували зовнішньо — тавнутрішньо популяційні механізми регуляції чисельності. Орієнтовно до кінцяепохи палеоліту (близько 15 тис. р. до н.е.) чисельність населення досягла 3млн. людей, до кінця неоліту ( 2 тис.р. до н.е.) – 50 млн., на початку РіздваХристова – 250 млн. осіб. З розвитком продуктивних сил, підвищенням ролівиробництва в житті людини чисельність людства починає стрімкозростати.(табл.1)
Таблиця 1.
Динамікачисельності людства і споживання зв’язаного азоту за підрахунками В.Н.Кудеярова(цит. По В.С.Джигирей,2000)Роки Населення млн.осіб Споживання білкового азоту 1650 550 2,75 1800 952 4,75 1850 1247 6,23 1900 1656 8,28 1950 2485 12,42 2000 6493 32,5 2050 (прогноз) 12000 65
Серед країн Світувиділяються певні країни – лідери за чисельністю населення. До них відносяться:Китай — 1300млн., Індія — 934 млн., США – 262млн., Індонезія – 198 млн.,Бразилія – 162, Росія – 147 млн., Пакистан – 140 млн., Японія – 125 млн.,Бангладеш – 12- млн., Нігерія – 114 млн. осіб.
Населення Світурозміщено нерівномірно. Поряд з густонаселеними регіонами зі щільністюнаселення понад 1000 осіб на 1 кв.км. є неосвоєні території (їхня площа складаєприблизно 15 % усієї суші). Найбільш густонаселеним континентом є Євразія. Наїї території проживає понад 4 млрд. людей. Друге місце займає Африка – 800млн.Про нерівномірність розміщення свідчать такі дані: 60% населення світу проживаєв помірному поясі Північної півкулі. Історично, розміщення населенняформувалось під впливом природних факторів. Переважна частина населення живе нарівнинах, у межах низин і висот до 500 м., територія яких складає лише 30% суші; 50% населення Землі живе на 200 – кілометровій смузі узбережжя, що єнайбільш сприятливою для життя. Наприклад, в Японії в 5-кілометровій смузіузбережжя живе 90% населення.
Для подвоєннянаселення своїх країн, з урахуванням сучасних демографічних показників, Африцізнадобиться 24, а Європі- 853 роки.
5.„Демографічний вибух„ – причини та наслідки
Демографічнимвибух – це різке збільшення темпів росту народонаселення. Найбільш високийприріст населення відбувся в остання десятиріччя. Якщо для досягнення першогомлрд. чисельності знадобилось приблизно 2 млн. років, то в подальшому –прирісткожного міліарду потребував все менше часу: другий -100 років, третій — 30,четвертий-15, п’ятий — 12 років. Чисельність людства зростає в геометричнійпрогресії, такі ж закономірності росту характерні для виробництва продовольчихта промислових товарів, енергії, видобутку корисних копалин, накопичення ізберігання інформації. Це свідчить про тісний взаємозв’язок чисельностілюдства, науково – технічного прогресу і впливу на середовище.
Причинамидемографічного вибуху вважають :
зниження дитячоїсмертності при збережені високої народжуваності;
перехід відпререпродуктивної смертності до пост репродуктивної;
досягненнямедицини в напрямку боротьби з інфекційними хворобами (винайдення антибіотиків,масове щеплення населення);
збільшеннямсередньої тривалості життя;
захистомнаселення від дії більшості екстремальних чинників довкілля завдяки досягненнятехнічного прогресу.
Найбільший вкладв різке зростання чисельності людства роблять країни, що розвиваються;переважно аграрного напрямку розвитку. В цих країнах традиційно віддаютьперевагу великим багатодітним сім’ям. Важливими причинами цього є :
суспільнеположення жінки;
участь дітей вдосягненні матеріального статку сім’ї. Діти рано починають працювати,допомагаючи батькам;
забезпеченнядогляду за батьками в старості, оскільки таких гарантій держава не надає;
релігійнізаборони на аборти і використання контрацептивів.
Існує кількаконцепцій стосовно подальшої стабілізації чисельності людства, що базуються набіологічних критеріях ( включення механізмів біологічної саморегуляції ), алеособливості людських популяцій свідчать про переважання соціально — економічнихфакторів. Цілеспрямована регуляція чисельності людей, на відміну від природнихпопуляцій, відбувається не через зниження великої чисельності, а через контрольза народжуваністю на рівні державної політики. Внаслідок значногодемографічного потенціалу людських популяцій такі фактори, як війни, природніта техногенні катастрофи не мають значного впливу на чисельність людства.Наприклад, загибель від повені в Індії 5 млн.осіб відновилась за 30 днів.
Загостренняпроблем народонаселення поставило перед науковцями такі проблеми :
— визначеннядопустимих меж чисельності народонаселення Землі. З урахуванням низкиобмежувальних чинників продовольчих, енергетичних, економічних, соціально –психологічних факторів, називають цифри від 10 млрд. до 20 млрд. осіб.
— визначеннятермінів досягнення стабілізації чисельності населення планети. За прогнозамичисельність людства стабілізується в середині ХХІ ст.
Література
1. МикитюкО.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. Екологія людини. Підручник. – Харків: ХДПУ,„ОВС”, 2000. – 208 с.
2. МикитюкО.М. та ін. Екологія людини: Посібник для студентів вузів. – Х.: РВП Оригінал,1997. – 224 с.
3. БачинськийГ.А… Социоекология. – К., 1991. –154 с.
4. БілявськийГ.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1993. –300 с.
5. ЗлобінЮ.А.Основи екології.: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 248.
6. ТарасовВ.В. Экология человека в чрезвычайной ситуации. – М.: Издательство Московскогоуниверситета, 1992. – 128 с.
7. Навчальнийатлас України. За ред. Зузук В.Ф., К.: НВП Картографія, 1998.- 96с.
8. Національнадоповідь України про гармонізацію життєдіяльності у навколишньому природномусередовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрівнавколишнього середовища « Довкілля Європи». К.2003.125с.
9. Н.А.Воронков.Экология. — М. Изд-во « Агар « 1999.- 421с.
10. Б.Небел. Наука об окружающей среде Т.1 — М. Изд-во « Мир « 1993.-420с.
11. В.С.Джигирей. Екологія та охоронанавколишнього природного середовища — К. Вид-во „ Знання” ,2000.- 204с.
12. П.Ревелль,Ч.Ревелль. Среда нашего обитания. Книга 1.Народонаселение и пищевые ресурсы. — М.Изд-во Мир 1994.- 340с.
13. И.А. Шилов.Экология. — М. Высшая школа, 2000.- 511с.
14. Демографическиепоказатели стран мира. География. ПС 2001 № 33, с.11-12.
15. Современнаядемография. Под ред. А.Я.Кваша-М.Изд. МГУ, 1995