Ринок цінних паперів як елемент ринкової інфраструктури

--PAGE_BREAK--
РОЗДІЛ
II
. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості ринку цінних паперів в Україні

В Україні спостерігається значний прогрес в усвідомленні ва­жливості ефективного корпоративного управління. Запроваджу­ються заходи, спрямовані на поліпшення механізмів захисту прав акціонерів і кредиторів акціонерних товариств. Ефективна прак­тика корпоративного управління є головною передумовою, що визначає здатність залучати фінансові ресурси, потрібні для дов­гострокового інвестування й економічного зростання.

Потенціал фондового ринку України досить значний. Так, у 2006 р. в країні були зареєстровані випуски цінних паперів на за­гальну суму 84,07 млрд грн, з них: акцій — на суму 43,54 млрд грн, корпоративних облігацій — на 22,07 млрд грн, муніципальних об­лігацій — 83,5 млн грн, огщіонів — 16,68 млн грн, інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів — 16,61 млрд грн, ак­цій корпоративних інститутів спільного інвестування — 1.53 млрд грн, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (ФОН) — 216 млн грн. На початок 2007 р. у лістинг фондових бірж було включено 1775 цінних паперів, що випущені 998 емітентами. На 13,5 млн особистих рахунках у реєстродержателів нараховувалося 706,9 млрд іменних цінних паперів вартістю 136,73 млрд грн. При цьому особистих рахунків фізичних осіб нараховувалося 13,43 млн.

Надзвичайно важливим для України є розвиток ринку корпо­ративних облігацій. Сформована структура корпоративної власності, закономірності економічного розвитку і особливості інвестицій­них ризиків сприяють переважному розвитку ринку боргових ін­струментів. Українські підприємства саме через випуск облігацій мають можливість залучати великі обсяги інвестиційних ресурсів. Починаючи з 2001 р. в країні збільшуються обсяги випусків облі­гацій підприємств (у 2001 р. — 0,7 млрд грн, у 2002 р. — 4,27 млрд грн, у 2003 р. — 4,24 млрд грн, у 2004 — 3,26 млрд грн).

На даному етапі збільшення частки організовано оформлено­го ринку від загального обсягу торгів на ринку цінних паперів мо­жливо передусім шляхом стимулювання розвитку організованого ринку і підвищення вимог до неорганізованого ринку. Необхідно здійснювати операції купиш-продажу цінних паперів стратегічно важливих підприємств виключно на організаційно-оформлених ринках, щоб захистити права держави як акціонера. До організо­ваного вітчизняного фондового ринку відносять:

1)        фондові біржі, які щоденно надають інформацію щодо укла­дених угод і сторін угод;

2)        торгово-інформаційні системи, які надають інформацію щодо укладених угод, але без розкриття сторін угод;

3)        торговці цінними паперами, які один раз на квартал надають до ДКЦПФР інформацію щодо укладених і виконаних угод із зазначенням сторін угод.

На процес формування вітчизняного організованого ринку великий вплив має ступінь розкриття інформації про діяльність професійних учасників та її доступність. Вирішення цього питан­ня розглядається ДКЦПФР при розробці «Положення (стандарту) розкриття інформації професійними учасниками ринку цінних паперів». Важливим фактором розвитку власне організаторів тор­гівлі є можливість здійснювати й такі види діяльності, як розпо­всюдження фондовою біржею інформації, можливості передачі в оренду майна та інші, визначені законом.

Фондова біржа в Україні утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підпри­ємства об'єднання торговців цінними паперами, та провадить свою діяльність відповідно до чинного законодавства. Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розпо­ділу між її засновниками (учасниками). Фондова біржа утворюєть­ся не менше ніж двадцятьма засновниками-торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 % стату­тного капіталу фондової біржі[16, c. 143-149].

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Фондова біржа має право провадити діяль­ність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отри­мання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимча­сово зупиняється ДКЦПіФР у разі, коли кількість її членів стала менше ніж двадцять, а якщо фондову біржу було утворено у формі дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами кількість членів такого об'єднання стала менше ніж двадцять. Якщо протягом шести місяців прийняття нових членів не відбуло­ся, діяльність фондової біржі припиняється.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобо­в'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі. Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організа­ції діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Статут фондової біржі затверджується вищим органом фондо­вої біржі. У статуті зазначаються найменування і місцезнаходження фондової біржі, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підстави та порядок припинення діяльності фондової біржі, розподілу майна фондової біржі у разі ліквідації. Фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати ДКЦПіФР інформацію про:

•             перелік торговців цінними паперами, допущених до укла­дення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі;

•             перелік цінних паперів, які пройшли процедуру лістингу;

•             обсяг торгівлі цінними паперами (кількість цінних паперів, загальну вартість укладених договорів, курс цінних паперів щодо кожного емітента окремо) за період, установлений ДКЦПіФР[16, c. 143-149].

Остання встановлює порядок і форми подання інформації, зазначеної у частині першій ст.22 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», та здійснює контроль за розкриттям інформації фондовими біржами. Важливим фактором, який впливає на розвиток вітчизня­ного ринку цінних паперів, є створення умов для виконання угод з цінними паперами на організаційно оформленому рин­ку[5].

Торгівля цінними паперами на такому ринку підвищує ін­вестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості. У 2006 р. обсяг виконаних дого­ворів на ринку цінних паперів України становив 492,78 млрд грн, що на 89,01 млрд. грн більше, ніж у 2005 р. Зокрема, у 2006 р. обсяг виконаних договорів з акціями становив 45,79 % від загального обсягу торгів (225,65 млрд грн), з векселями — 28,86 % (142,23 млрд грн). Обсяг виконаних угод торговцями цінними паперами з нерезидентами становив 180,64 млрд грн, або 36,66 % від загального обсягу торгів. При цьому частка ор­ганізованого ринку становила всього 29,08 млрд грн, або 5,9 %. Організаційним оформленням угод в Україні займається сім фондових бірж:

•             Українська фондова біржа (УФБ);

•             Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ); в    Фондова біржа ПФТС;

»    Українська міжнародна фондова біржа (УМФБ);

•             Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

•             Придніпровська фондова біржа (ПФБ);

•             Фондова біржа «Іннзкс».

Позабіржовий ринок в Україні представлений двома торго­вельно-інформаційними системами: Торговельно-інформаційною системою «Перспектива» та Південною фондовою торгівельною системою. Протягом 2006 р. на фондовому ринку Україїти відбулися суттєві зміни у складі учасників організованого ринку. Зокрема, припинили своє існування внаслідок втрати ліцензії Донецька, Луганська та Кримська фондові біржі. Водночас ство­рено нові біржі: фондова біржа ПФТС та «Іннзкс».

Нові вимоги до розміру статутного капіталу фондової біржі (не менше 3 млн грн) змушують учасників ринку або об'єднувати­ся, або залучати стратегічних партнерів. Провідну роль у 2006 р. на біржовому ринку країни за обсягами укладених угод займала фон­дова біржа ПФТС — 96,38 % загального обсягу торгів. Біржа ПФТС є дочірнім підприємством асоціації «Перша торгівельна фондова система» (заснована у 1996 р.). Асоціації ПФТС і американській урядовій організації ШАЮ належить інформа­ційний портал щодо компаній-емітентів кіоск. На початок 2007 року кількість членів біржі ПФТС становила 218, постійних учасників торгів (банків, інвестиційних компаній) — 146.

На фондовому ринку України мають обіг цінні папери в доку­ментарній і бездокументарній формах, іменні та на пред'явника. Для укладання на фондовій біржі чи на організаційно оформленому позабіржовому ринку угод щодо цінних паперів, які випущені в до­кументарній формі, цінні папери знерухомлюються в депозитарії, що їх обслуговує. Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а у разі знерухомлення цінних паперів або їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігай повинен надавати власнику цінних паперів. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі емітент оформлює глоба­льний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстровано­го випуску і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

Глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь ви­пуск цінних паперів у бездокументарній формі (крім приватиза­ційних паперів), який підтверджує право на здійснення операцій з цими цінними паперами у Національному депозитарії України. Цінні папери, випущені в документарній формі, можуть бути переведені у бездокументарну форму та зберігатися на електро­нних носіях. Обслуговування угод щодо цінних паперів у бездоку­ментарній формі проводиться тільки учасниками Національного депозитарію[16, c. 143-149].
2.2. Проблеми вітчизняного ринку цінних паперів

З метою реалізації фондовим ринком завдань щодо залучення інвестиційних ресурсів та забез­печення сталого економічного розвитку необхідно усунути ряд перешкод, які заважають подальшому розвитку фондового ринку та якісному виконанню покладених на нього функцій. До основних таких перешкод потрібно віднести наступні.

1. Психологічне неприйняття та недооцін­ка потенціалу фондового ринку як важливого елементу фінансової системи ринкової економі­ки. Фондовому ринку відводиться другорядна роль порівняно з іншими секторами фінансової системи, зокрема кредитно-банківським та спос­терігається недооцінка потенціалу фондового ринку стосовно можливості акумулювання інвес­тиційних ресурсів населення та господарюю­чих суб'єктів. Недооцінка потенціалу фондового ринку спостерігається як з боку держави, так і з боку господарюючих суб'єктів та домашніх гос­подарств.

2.         Окремі характеристики вітчизняного фондового ринку загалом, та особливості його структури зокрема:

•          суттєве превалювання неорганізованого ринку над організованим, що негативно позна­чається на прозорості фондового ринку, що від­лякує іноземних інвесторів;

•          наявність кількох торгових площадок, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінни­ми паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних парамет­рів операцій з цінними паперами;

•          низька ліквідність фондового ринку;

•          мала кількість цінних паперів, якими тор­гують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку;

•          учасники фондового ринку маніпулю­ють цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;

•          незавершеність формування інституційної інфраструктури фондового ринку, її низька якість.[28].

3.         Низький рівень специфікації прав власності, що зумовлює численні корпоративні конфлікти. Слабкий захист прав акціонерів, зокрема міноритарних власників, низький рівень корпоративного управління є чи не найбільшими проблемами, які гальмують розвиток фондового ринку та стримують як внутрішнього, так і зовнішнього інвестора. Серед найбільш поширених порушень прав інвесторів зазначимо такі:

•          недотримання норм законодавства, які визначають порядок розміщення акцій, порушен­ня інтересів інвесторів під час проведення додат­кової емісії;

•          несвоєчасне та неповне висвітлення інформації про діяльність емітентів;

•          ущемлення прав інвесторів під час про­цедури банкрутства, санації, реорганізації або ліквідації підприємства, що є об'єктом інвесту­вання;

•          недотримання емітентами порядку прове­дення загальних зборів акціонерів;

•          прийняття емітентами статутних норм, що обмежують права та інтереси інвесторів;

•          зміни порядку та термінів виплати диві­дендів.[28].

4. Слабкість внутрішніх інституційних інвесторів, представлених інститутами спільного інвестування (ІСІ), недержавними пенсійними фондами (НПФ) та страховими компаніями, низька активність фізичних осіб на ринку цінних паперів [14, c.1-2].

Розвиток ІСІ та НПФ має бути потужним імпульсом для активізації розвитку фондового ринку та наповнення його внутрішніми інвес­тиційними ресурсами. Проте зростаючі доходи населення і вільні ресурси юридичних осіб знач­ною мірою обминали стороною ринок спільного інвестування. За оцінками експертів, у випад­ку підтримки на державному рівні професійної пенсійної системи, у 2007 р. можна очікувати збільшення надходжень до інвестиційних фондів не менше як на 200-300 %. Оскільки пенсійні фонди є значними клієнтами інвестиційних фон­дів, кошти, вкладені у недержавні пенсійні фонди, через фондовий ринок можуть бути перетворені на інвестиції. Активізація приватного пенсійно­го бізнесу можлива і за рахунок фізичних осіб, проте поки що не спостерігається особливого інтересу до недержавних пенсійних фондів через високу недовіру населення до довготривалих внесків, а також низький рівень обізнаності з можливостями системи недержавного пенсій­ного забезпечення. До системи недержавного пенсійного забезпечення залучено лише 0,28 % чисельності населення України. Можливість використання потенціалу недержавної пенсійної системи в інвестиційних цілях залежатиме від подальшого розвитку корпоративного недержав­ного пенсійного забезпечення, а також рекламної і роз'яснювальної роботи серед населення та компаній [28].

5.         Слабка зацікавленість стратегічних іноземних інвесторів у вітчизняному фондовому ринку. Присутність на вітчизняному фондовому ринку стратегічних іноземних інвесторів залежить від таких факторів, як:

•          макроекономічна та політична стабіль­ність;

•          стабільність національного законодавс­тва;

•          чітке забезпечення прав акціонерів, висо­кий рівень корпоративного управління;

•          відсутність бар'єрів для вільного перели­ву капіталу (як в Україну, так і з неї), передбачу­ваність валютної політики;

•          прозорість як фондового ринку, так і звіт­ності вітчизняних компаній, належного рівня їх корпоративного управління.

Більшість з наведених факторів перебувають на незадовільному рівні, що стримує приплив іноземного капіталу на вітчизняний фондовий ринок.

6.         Низькі темпи приведення нормативної бази, що врегульовує відносини у фінансовій сфері до вимог міжнародних стандартів.

Йдеться запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнарод­них стандартів бухгалтерського обліку (ІЛ8С) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів. Гармонізація внутрішнього законодавс­тва дозволить глибше та швидше інтегруватися до міжнародного ринку капіталу, підвищить при­вабливість вітчизняного фондового ринку для стратегічних інвесторів [33].

У контексті нарощення інвестиційного потен­ціалу, поряд з використанням внутрішніх ресурсів необхідно використовувати можливість участі у міжнародному русі капіталу. Залучення іноземних інвестицій саме через фондовий ринок видається найбільш привабливою формою міжнародного руху капіталу. Це зумовлюється тим, що фондо­вий ринок забезпечує мобільність руху капіталу та ліквідність вкладів. За наявних умов функціо­нування економіки України ліквідність вкладів можна вважати одним з вирішальних чинників, що впливають на інвестиційну діяльність [11].
2.3. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні

Основою діяльності будь-якої економічної системи є наяв­ність правового поля, що забезпечує певні умови і правила її функціонування та надає гарантії (в тому числі і з боку держа­ви) учасникам системи. Тому законодавче регулювання є од­нією із основних передумов існування фондового ринку [12, c. 564].

Регулювання ринку цінних паперів в Україні розвивалося одночасно з проведенням ринкових реформ і пошуком оптимальних методів державного  регулювання економіки в цілому. Процес становлення державних органів, які здійснюють регулювання ринку цінних паперів, визначення їх повноважень і компетенції у цій сфері відбувалося у кілька етапів [23, c. 132].

Система регулювання повинна виконувати такі функції: визначення ключових напрямів фондовогоринку і ролі учасників цього ринку; створення для учасни­ків ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення; створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недоброякісної конкуренції й обману інвесторів; маніпуляції цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі з довірчих операцій [16, c. 35].

Державне регулювання ринку цінних паперів полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, на­гляду за ринком цінних паперів та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання ринку цінних па­перів здійснюється з метою:

•створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

•захисту прав інвесторів та інших учасників фондового ринку;

•контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів;

•дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів за­конодавства;

•запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів.

Хоча в процесі регулювання ринку цінних паперів державою реа­лізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулю­вання повинно забезпечувати рівні права та однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. Основними форма­ми державного регулювання ринку цінних паперів є:

•прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

•регулювання випуску та обігу цінних паперів;

•реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; контроль за дотриманням емітента­ми порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

•регулювання прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

•видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професій­ної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

•заборони та зупинення на певний термін (до одного року) про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спе­ціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відпо­відальності за її здійснення згідно з чинним законодавством;

•створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійсню­ють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

•контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами: та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органом;

•контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів тощо [27, c. 403-46].

Нагляд за виконанням законодавства на фінансовому ринку внаслідок його специфіки потребує формування спеціальних структур, що пов'язане з:

•     контролем за розкриттям значних масивів інформації;

•     наданням значної кількості ліцензій та дозволів;

•     організацією реєстрації інструментів та учасників ринку; 

•     необхідністю постійної адаптації законодавства та правил до

•     ситуації, що швидко змінюється;

•     захистом інтересів прав учасників ринку.

Світовий досвід не дає однозначної моделі організації конт­ролю за фінансовим ринком. Різноманітність підходів у цій сфері визначається, перш за все: ступенем розвиненості фінансового ринку, особливостями національного законодавства, соціальною й правовою культурою суспільства, рівнем організації професій­них об'єднань учасників ринку і багатьма іншими факторами [16, c. 32].

Державне регулювання ринку цінних паперів покладено на Дер­жавну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників рин­ку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Основними завданнями Комісії є:

•формування та забезпечення реалізації єдиної державної по­літики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації національного ринку до міжнародних стандартів;

•координація діяльності державних органів із питань функціо­нування в Україні ринку цінних паперів;

•здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні;

•захист прав інвесторів через застосування заходів щодо пору­шень законодавства на ринку цінних паперів;

•сприяння розвитку ринку цінних паперів;

•узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропо­зицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичних осіб штрафи:

•за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів відповідно до чинного законодавства — у розмірі до 10 000 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150% при­бутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;

•за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу, отримання якого передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

•за ненадання, несвоєчасне надання або надання свідомо недосто­вірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

•за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпо­ряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафу може бути оскаржено в суді [27, c. 404-406].

Закон передбачає такі основні форми здійснення державно­го регулювання на ринку цінних паперів:

•     правничо-нормативна форма (прийняття актів законо­давства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів, ре­гулювання випуску та обігу цінних паперів та обов'язків учас­ників ринку цінних паперів, створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, що здійснюють професійну діяль­ність на ринку цінних паперів);

•     система ліцензування та спеціальної реєстрації (видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної ді­яльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю, заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяль­ність і притягнення до відповідальності за здійснення такої ді­яльності згідно з чинним законодавством, реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформування про випуск (емісію) цінних паперів);

•     безпосередній контроль за діяльністю учасників ринку (контроль за достовірністю інформації, що подається контро­люючим органам емітентами та особами, які здійснюють про­фесійну діяльність на ринку цінних паперів, контроль за дотри­манням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформування про випуск цінних паперів, контроль за дот­риманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів, та ін.).

Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» насамперед зорієнтований на здійснення превентив­них та контролюючих заходів і не визначає функцій держави, спрямованих на формування державної політики та створення умов для прискорення процесу формування фондового ринку [12, c. 566-567].

Посадові особи, які порушують законодавство про цінні папери, несуть кримінальну і майнову відповідальність, установлену відпо­відними законодавчими актами України.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України. Державною комісією призначаються державні представники на фон­дових біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додер­жанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотри­манням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її тери­торіальні відділення у разі відхилення від умов, визначених у дозво­лах на здійснення діяльності по випуску й обігу цінних паперів, а також у статуті та правилах фондової біржі, можуть застосовувати такі санкції:

а)         виносити попередження;

б)        призупиняти на термін до одного року підписку на цінні папери та їх продаж;

в)        призупиняти на певний термін укладання угод з окремих видів діяльності по випуску й обігу цінних паперів;.

г)         анулювати дозвіл, виданий на ведення діяльності по випуску й обігу цінних паперів у разі повторного застосування санкцій, передбачених підпунктами а) та в) [27, c. 405-406].

Державне регулювання фондового ринку також здійснюєть­ся опосередкованими методами, до яких, зокрема, належить податкове регулювання. Можна виділити два основних напря­ми державної податкової політики на фондовому ринку:

1)  податкова політика щодо інвестиційної діяльності на фондовому ринку;

2)  податкова політика щодо спекулятивної та посередниць­кої діяльності на фондовому ринку.

В чинному податковому законодавстві база оподаткування не передбачає поділу на інвестиційну та спекулятивну діяльність. Це призводить до зниження інвестиційної активності потенцій­них учасників фондового ринку. Слід зазначити, що в законо­давстві більшості розвинутих країн є чіткий поділ інвестиційної та спекулятивної діяльності на фондовому ринку. При цьому ін­вестиційна діяльність значно менше оподатковується [12, c. 568].
    продолжение
--PAGE_BREAK--