Поняття грошової системи та її елементи.
Грошова система це форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Вказані закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентуютьвідносини між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, держави всіх країн, незалежно від її устрою, доручили формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним утроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових ситем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.
Поскільки організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є однією з основних задач банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова частина останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, перш за все в законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, вказаними законами центральним банкам надаються широкі повноваження по регулюванню грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль в забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.
За сферою охвату економічних відносин грошова система явище надзвичайно широке, адекватне всьому грощовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфйери економіки, яку обслуговують, та форми в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстава для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підставин:
системи бехготівкових розрахунків;
валютної системи;
системи готівкового обігу.
Кожна з вказаних підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту. Кожна з них буде розглянута в наступних главах підручника.
Поскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи виступає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, стараючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.
Особливо переконливо національно-державна зумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявила з єдиного рубльового простору, який регулювався іншою державою Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.
Національно-державна домовленність та призначення грошової системи повинно враховуватися урядом країн, коли коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем в напрямку їх об’єднання. Таке об’єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки, та високодемократичні політичні устрої. В противному випадку виникнуть загрози втрат, як для економічно слабких так і економічно сильних країн, що об’єднуються. Про це красномовно свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни-члени ЄС в спробі об’єднати свої грошові системи в одну з єдиною валютою ЄВРО. Усвідомивши значні загрози від об’єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначені сроки (1999 рік) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС всебільше схиляється до думки про допуск до об’єднаної грошової системи тільки деяких країн-членів, які мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.
Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного фактору, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, що несуть на собу багато відмінностей з історії країни, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунитет против зовнішнього втручання.
Разом з тим в грошових системах різних країн є багато спільного. Це проявляється перш за все в однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на риноквих засадах. Коли економічний розвиток створив достатні умови для демонетаризації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на крелитних грошах. Нині ці країни також дружно запроваджують в своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.
При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити декілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. Стосовно до умов України можна виділити такі елементи її грошової системи:
найменування грошової одиниці;
масштаб цін;
види та купюрність грошових знаків, я5кі мають статус законного платіжного засобу;
регментація безготівкових грошових розрахунків;
регламентація готівкового грошового обороту;
регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
регламентація режиму банківського процесу;
державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.
Найменування грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають в своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, поступила Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в Х-Х1 ст. Тим самим проведена своєрідна місія зв’язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.
Масштаб цін представляє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін встановлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень творчих цін.
В сучасних умовах, коли в обігу знаходяться нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і відмінена в усіх країнах. А масштаб цін втратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Але чи зберігся взагалі масштаб цін як елемент грошової системи? І якщо зберігся, то в якій формі і як держава формує і використовує його якості елемента грошової системи?
Про наявність масштаба цін і в сучасних умовах свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті ж товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій же грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.
В більшості випадків масштаб цін в сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобото, місце і роль масштабу цін в процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на рівень цін, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.
Поскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дієвість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливою задачею кожної держави.
Вирішеню цієї задачі сприяють перш за все державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього доінфляційного рівня. Ціни втрачають співставимість в часі, здатність вірно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можливо шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що можна здійснити шляхом деномінації, яка проводиться як елемент грошової реформи. Отже проблема масштабу цін в сучасних умовах стала складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошей і вирішується одночасно з нею.
Наведені положення щодо природи масштабу цін в сучасних умовах наглядно проявився в українській економіці 1991-1996 рр. Під дією різних інфляційних факторів протягом 1991-1993 рр. оптові та роздрібні ціни в Україні зросли приблизно в 9-10 тисяч разів, точніше роздрібні ціни на споживчі товари у 8435,7 разів, а оптові ціни промисловості в 10701,6 разів (порівняно з 1990 р.). В такій же мірі зменшилася величина грошової одиниці українського карбованця. Вона стала мікроскопічно малою, внаслідок чого з обігу зникли не тільки монети, а й всі купюри номіналом менше 10 000 крб. В обігу широко використовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть в 1 млн.крб, поскільки якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.
Починаючи з 1994 р. інфляція в Україні пішла на спад. Протягом декількох місяців 1995 р., а сособливо в 1996 р., індекс цін залишався незмінним. Проте рівень всіх цін був таким же високим як і раніше на найпростіші товари ціни виражалися десятками і сотнями тисяч карбованців. Ця обставина сама по собі істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала розрахунковво-касове обслуговування госплдарюючих суб’єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики державаи, підсилювала інформаційні очікування. Усунути ці недоліки можна було шляхом укрупнення грошової одиниці (збільшення масштабу цін). Ця задача була однією з ключових при проведенні грошової реформи у вересні 1996 р. Вирішили її шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів всіх грошових показників, включаючи масу готівки в обігу.
Міра укрупнення масштабу цін (100 000 раз) була вибрана не випадково. Здавалося, що запроваджуючи принципово нову грошову одиницю, Україна могла вибрати будь-який масштаб цін, не орієнтуючись на той, який був за часів входження її до складу СРСР. Адже світова практика свідчить, що успішно можуть функціонувати грошові системи з відносно малим масштабом цін (наприклад, в Японії та Італії) та з відносно великим (наприклад, у Великобританії, Канаді, Австралії). --PAGE_BREAK--
В ході підготовки грошової реформи в Україні активно дискутувалося питання, який масштаб цін вибрати. Були пропозиції запровадити малий масштаб цін, провівши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також встановити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що деномінацію прийшлось би, проводити в значно більшій мірі. Але обидві пропозиції не враховували історичної обумовленності формування масштабу цін і тому не були прийняті.
Найбільш повно відповідав вказаній вимозі масштаб цін, що складувався при деномінації цін в 100 тисяч разів. Поскільке обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., то масштаб цін 1990 р. можна вважати кінцевою точкою в його історичному русі, перерваною полосою гіперінфляції. Тому логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 року. Поскільки індекс споживчих цін на початок 1996 року зріс порівняно з 1990 роком приблизно в 126 тис. разів, а індекс оптових цін промисловості в 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів по суті відновлювала той рівень масштаба цін, який він був у 1990 році.
Проте повернення до передінфляційного масштабу цін не означає відновлення поточного рівня цін на окремі товари. В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший механізм ціноутворення, внаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.
В проведеній в Україні роботі по формуванню масштабу цін якраз і проявилась активна роль держави в формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошей.
Для зручності користування грошова одиниця підрозділяється на певну кількість частин, як правило на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.1
Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто накладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні поступати в оборот. Органи державного контролю ретельно слідкують за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, забороняється також використання в якості платіжних засобів в межах країни іноземних грошових знаків, поскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.
Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад, векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.
Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. В сучасних умовах їм, як правило, є центральний банк країни. В цьому випадку грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виключних випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). В такому випадку грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.
Емісія скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних знаків. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. В цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків. Проте за цією їх переагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, поскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.
Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. В першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітенту внаслідок погашення позичок та запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але поскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах ці структури так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Але цей механізм буде працювати успішно лише за умови, що уряд дійсно буде повертати центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться по суті в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Про це красномовно свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992-1993 роках. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредитній основі, проте переважна частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася на збільшення державного боргу. В результаті емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпосереднього для мирних умов знецінення більше 10000% тільки за один 1993 рік. Починаючи з 1994 року, в Україні проводиться велика кропітка робота по переведенню емісії банківських білетів НБУ викоючно на кредитну основу.
Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно відноситься до того ж виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль щодо основної валюти забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 році, коли у зв’язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали використовуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з’явилася лише після збільшення масштабу цін в 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 року. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, поскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. В цих країнах більша доля монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш економічними, поскільки монети зношуються повільніше ніж паперові банкноти. З цієї причини періодично випускаються монети в одну чи декілька грошових одиниць, які по суті не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.
Крім видів грошових знаків законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети перш за все створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, при досить високій долі великих купюр досягається економія на друкованні грошових знаків. Разом з тим наявність великих купюр робить готівку більш вразливою для фальшування, більш зручною для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.
В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок.
Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму і обслуговувати грошовий оборот переважно в порядку безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Поскільки безготівковий оборот грошей здійснються по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи, це спрощує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, що створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів, а також інтересів учасників грошового обороту.
Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо мають схильність до банкрутства, яке спричинює повну чи часткову втрату вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.
Крім того, депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять в банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає неодноразове втручання посторонніх в комп’ютерні мережі, завдяки чому були викрадені величезні кошти. Короткий досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), про несанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване “прокручування грошей”). Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх витрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи.
Зокрема, законодавством держави та нормативними актами центрального банку вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей:
створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;
запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках в центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;
створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;
регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб’єктами;
визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках (за повним розсудом власника; за певною черговістю хронологічною чи визначеною державою тощо);
визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;
визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов’язань;
встановлення нормативного сроку для виконання банками операцій по рахунку клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;
механізм захисту банківських комп’ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.
Якщо всі ці питання в країні законодавчо врегульовані та практично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства вціому та окремих економічних суб’єктів.
В готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Поскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.
Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними доходами по посиленню захисту купюр від підробки чи боротьбі з фальшивомонетниками, а вводять заходи по регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи в певній мірі обмежують право валсності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо операцій з готівкою:
суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;
всі клієнти банків юридичні особи можуть тримати в своїх касах готівку лише в межах ліміту, встановленого банком відповідно до визначених НБУ правил;
суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану готівку виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, встановленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;
при одержані готівкових коштів зі своїх рахунків в банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують та зазначати суми по кожній цілі;
витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані у відсутності з вказаними цілями та обсягами;
всі клієнти банків юридичні особи зобов’язані розробляти прогнози своїх касових оборотів і представляти їх в банки для розробки таких прогнозів по регіонах і по країні в цілому.
В Україні ведеться активна боротьба за фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активізуються зусилля по розкриттю злочинних груп, що займаються підробкою грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своєї національної валюти.
Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Більш детально цей елемент буде розглянуто в розділі 4 цього підручника.
Регламентація режиму банківського проценту забезпечує регулювання ціни грошей на фінансовому ринку з метою впливу на їх масу в обігу, а отже на сталість грошей. Це важливий інструмент грошово-кредитної політики центрального банку, яка буде викладена в главі 14.
Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують в процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками сказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено конституцією та Зконом “Про банки і банківську діяльність”. Механізм виконання НБУ цього завдання буде розглянуто конкретно в главі 14. Інші органи державного управління економікою Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, те ж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.