--PAGE_BREAK--Слід визнати, що податкову систему України останніми роками вдалося дещо модернізувати. Запроваджено спрощене оподаткування малого та середнього бізнесу, скасовано збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, удосконалено механізм розрахунків між бюджетом і платниками. Поліпшено роботу з платниками, кількість обгрунтованих скарг на дії працівників державної податкової служби скорочується. Щороку обсяги податкових надходжень збільшуються.
Проте податкова система України має низку недоліків. Витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються високими (підприємства змушені вести подвійний облік — бухгалтерський і податковий, щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази). Податковий тягар розподілений між платниками різних галузей нерівномірно, а практику надання податкових пільг не можна визнати справедливою та суспільне корисною. Відсутня стабільність правового регулювання оподаткування, а чинна нормативно-правова база непрозора та заплутана.
Окремі дані про доходи зведеного бюджету і податкові надходження України подано у додатку А.
Абсолютний обсяг податкових надходжень протягом останніх років невпинно зростав. Найбільші податкові надходження — від податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, податку на додану вартість, акцизного збору, плати за землю. До 2004 року найбільший відсоток надходжень давав ПДВ, а у 2004 році за обсягом надходжень він посів третє місце після податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян. Це є свідченням поступового наближення структури податкових надходжень до такої, як склалася у розвинених країнах. Тобто в умовах домінуючої фіскальної ролі прямих податків держава має бути зацікавленою у поліпшенні фінансового становища платників і зниженні інфляції.
Крім цього, упродовж 1998—2004 років фіскальний тиск на економіку посилювався (темпи зростання податкових надходжень перевищували темпи зростання ВВП і доходів бюджету). Частка податкових надходжень у ВВП коливається у межах 18—22%, частка ж податкових надходжень у доходах бюджету — від 63 до 75%.
Низькою залишається частка податків на власність (серед яких основне місце посідає плата за землю) — майже 1 % (хоча в країнах з ринковою економікою податки на власність забезпечують до 5—10% надходжень). Неприпустимо низькою залишається частка місцевих податків і зборів — у межах 1 %, через що переважна більшість районів, міст і областей є дотаційними. Це свідчить про намагання центральних органів влади «акумулювати» і «розподіляти», що зашкоджує податковій дисципліні.
Простежується тенденція до зростання питомої ваги основних податків. Фактично три чверті податкових надходжень забезпечуються за рахунок податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість і прибуткового податку з громадян. Майже десять податків і зборів (податок на промисел, плата за використання лісових ресурсів, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, єдиний податок на підприємницьку діяльність юридичних осіб тощо) не забезпечують надходження навіть на рівні 0,5% від загальної суми податкових коштів. На шляху подальшого удосконалення та спрощення податкової системи України податки з мінімальними доходами мають бути реформовані або скасовані. Можна об'єднати кілька податків (наприклад, за реєстрацію суб'єктів підприємництва стягувати не окрему плату, а державне мито, замість кількох ресурсних платежів запровадити один тощо).
Серед прямих податків найвагомішим є податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій. Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Законом України «Про податок на прибуток підприємств», чинний з 1 липня 1997 року. Згідно з цим законом об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу платника на суму валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань [16, c.93].
Нині чинна ставка податку на прибуток — 25%. У положеннях проекту Податкового кодексу України передбачено зберегти ставку податку на рівні 25%. Зауважу, шо в інших країнах ставка цього податку значно більша: у Бельгії — 39%, Німеччині й Іспанії — 35%, Австрії — 34%, Франції — 33%.
Система оподаткування прибутків підприємств і організацій істотно впливає на прийняття багатьох фінансових рішень на мікрорівні. Абсолютні обсяги надходжень податку на доходи (прибуток) підприємств і організацій (у тому числі податку на збільшення ринкової вартості) щорічно збільшуються, причому досить високими темпами, що є свідченням зростання прибутковості економіки. До позитивної динаміки приєднався і такий чинник, як зменшення тіньового сектору економіки (за експертними оцінками, з 40—45% у 2001 році до 35% у 2004 році).
База оподаткування податком на прибуток украй звужена через, по-перше, наявність великої кількості збиткових підприємств, по-друге, індивідуальні пільги, по-третє, встановлені законом преференції щодо умов нарахування податку.
Додає негативу й недосконале адміністрування податку на прибуток. Про це свідчить, зокрема, той факт, що обсяги фактичних надходжень від сплати податку на прибуток нижчі від планових (у 2001 році — на 5%, у 2002 році — на 25%).
Серед непрямих податків чільне місце відводиться податку на додану вартість. Так, абсолютні обсяги надходжень ПДВ протягом 2000—2002 років зростали, причому прискореними темпами, а у 2003 році знизилися порівняно з 2002 роком на 873,1 млн. грн. Тим часом фіскальна ефективність того чи іншого податку визначається не лише абсолютним чи відносним приростом надходжень порівняно з попереднім періодом, а й виконанням плану надходжень, коефіцієнтом ефективності, кількістю і обсягом ухилень, витратами на адміністрування тощо [17, c.85].
Середнє значення коефіцієнта фіскальної ефективності ПДВ упродовж 1998—2004 років становило в Україні 26,1%, тоді як середнє значення у країнах ЄС — 38%. Зниження в окремі роки частки ПДВ у структурі доходів бюджету і податкових надходжень пояснюється наявністю значних податкових пільг і численними фактами ухилення від оподаткування.
На практиці податкового адміністрування важливо правильно спланувати, яка сума ПДВ має бути відшкодована платникам відповідно до вимог закону. Адже своєчасне та повне відшкодування стимулює зростання обсягів виробництва й інвестицій в експортних гапузях. Трапляється, що в окремому регіоні сума заявленого відшкодування з ПДВ перевищує суму надходжень. Це пояснюється або широким використанням нульової ставки ПДВ на відповідній території і, як наслідок, зниженням доходів бюджету, або фактами зловживання платників. У більшості областей сума недоплати з ПДВ перевищує суму відшкодування.
Регулююча і стимулювальна роль оподаткування гальмується недосконалістю механізму стягнення ПДВ (недосконалість законодавства про ПДВ, несвоєчасність бюджетного відшкодування ПДВ, відсутність ефективної процедури банкрутства боржників тощо). Кількість платників, яким надано пільги зі сплати ПДВ, зростає вчетверо-вп'ятеро швидше, ніж кількість уперше зареєстрованих платників.
Питання про доцільність зниження ставок податку на додану вартість є одним із найдискусійніших. Слід пам'ятати, що ПДВ фактично сплачує і споживач, і виробник. Тому теоретично зниження ставки ПДВ не сприяє автоматичному і адекватному зниженню цін на споживчі товари. Слід удосконалювати чинну нормативно-правову базу та впроваджувати ефективніший механізм адміністрування.
Серед ресурсних платежів найбільший обсяг надходжень від плати за землю. Цей податок має стимулювальну дію, оскільки не лише акумулює кошти до бюджету, а й стимулює раціональне використання земельних ресурсів (брати в оренду землю та не обробляти її невигідно). Кошти, отримані від плати за землю, спрямовуються на фінансування заходів шодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості фунтів, здійснення землеустрою й кадастру.
Абсолютні дані надходжень від плати за землю в умовах збереження наявного земельного фонду щорічно збільшуються. Це сталося завдяки розширенню бази оподаткування, удосконаленню механізму адміністрування та зменшенню рівня девіації серед платників податків. Здебільшого кошти надходять від юридичних осіб. Темпи змін обсягів надходжень плати за землю переважно відповідають темпам розвитку економіки, що є позитивним явищем.
Система екологічного оподаткування має сприяти й підвищенню якості продукції. Приміром, у низці держав оподатковується збільшення вмісту свинцю в пальному, сірки в нафті, стягуються податки за порушення норм використання пестицидів, міндобрив. Ці важелі змушують підприємства постійно дбати про виконання стандартів та екологічних обмежень у процесі виробництва, фінансувати заходи із упровадження екологічних інновацій.
Щодо податкових пільг, то вони — одна із форм податкового регулювання розвитку економіки (в тому числі промисловості) і за змістом є законодавчим обмеженням ставок та (або) бази оподаткування на окремих платників. З метою забезпечення сталого економічного розвитку доцільно надавати пільги саме тим видам діяльності, що забезпечують розширення відтворення економічних ресурсів (інноваційна діяльність, людський розвиток, енергозбереження, відтворення природо-ресурсного потенціалу тощо).
У 2004 році в цілому по Україні пільги в оподаткуванні було надано 129,9 тис. платників — юридичним особам, тобто пільгами користувалися 18,6% від загальної кількості зареєстрованих платників, або на 3% більше, ніж у 2002 році. Загальна оцінка суми фактично отриманих пільг зросла на 10,1%, або на 5,1 млрд. грн. — з 51,2 млрд. грн. у 2002 році до 56,3 млрд. грн. у 2002 році.
Протягом 6 років (1998—2004) обсяги надходжень зведеного бюджету, що контролюються ДПА, зросли в 1,7 разу (з 24,1 млрд. грн. до 40,6 млрд: грн.), а обсяги пільг — у 2,9 разу (з 19,7 млрд. грн. до 56,3 млрд. грн.). Неважко помітити — обсяг наданих пільг зі сплати податків за цей період перевищив обсяг податкових надходжень, що є переконливим свідченням нераціональної побудови вітчизняної податкової системи. Найвагоміші пільги використали платники регіонів, де забезпечуються і найбільші суми надходжень до бюджету: міста Києва — 14,7 млрд. грн. (або 26,2% від загальної суми пільг по Україні), Дніпропетровської області — 11,1 млрд. грн. (19,7%), Донецької області — 7,1 млрд. грн. (12,6% від загальної суми). Скоротилася сума пільг, наданих місцевими органами влади (з 5,1 млрд. грн. у 1998 році до 2,2 млрд. грн. у 2003 році). Частка пільг зі сплати місцевих податків і зборів у загальній сумі пільг скоротилася з 25,9% у 1998 році до 4% у 2003 році.
Зважаючи на те, що деякі закони не передбачають обов'язкового для платників окремого обліку пільг, а також цільового їх використання і відповідальності за нецільове використання, здебільшого визначити обгрунтованість користування законодавче встановленими пільгами можна лише документальними та зустрічними перевірками. Визначення ефективності запровадження пільг в оподаткуванні ускладнюється відсутністю методичних і прогнозно-аналітичних наукових напрацювань з цих питань.
Тож податкові пільги мають надаватися підприємствам, які дотримуються державних умов щодо пріоритетного розвитку промисловості, а саме: реалізують продукцію на експорт, упроваджують інновації, демонструють кращі показники ефективності господарювання, забезпечують високу якість виготовленої продукції [20, c.164].
В Україні діє спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Аналізуючи зміст нормативно-правових актів щодо запровадження спрощеної системи оподаткування, можна дійти висновку, що така система є стимулом для розвитку малого підприємництва за рахунок двох чинників: по-перше, поліпшення фінансового стану суб'єктів малого підприємництва внаслідок зменшення податкового навантаження, по-друге, економії обігових коштів через зменшення облікових процедур. Розраховано, що єдиний 6% податок не має стимулювальної дії, тому що при сплаті ПДВ і 6% податку на прибуток його сумарний абсолютний розмір за будь-якого поєднання змінних перевищує обсяг єдиного 10% податку. А от єдиний 10% податок має подвійну стимулювальну дію. Загальне податкове навантаження на доходи таких суб'єктів коливається у межах від 10 до 30%. Тож оподаткування діяльності малих підприємств потребує реформування, зокрема запровадження пільгових умов нарахування амортизації, що зазвичай сприяє Зниженню податкової бази та підвищенню рівня окупності інвестицій.
Загалом впровадження в Україні спрощеної системи оподаткування малого бізнесу справило помітний позитивний вплив на стан надходжень до бюджету та розвиток малого бізнесу. Водночас ця система дестимулює підвищення технологічного рівня продукції та надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. Показово, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості малих підприємств. Натомість відбувається випереджальне зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Якісний аналіз розвитку малого й середнього бізнесу в Україні також засвідчує наявність істотних системних вад. Зростання економічної активності у 2000—2002 роках адекватно не позначилося на малому та середньому бізнесі, а підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Втрачається важлива інституційна роль малого бізнесу у формуванні дієздатної ефективної конкурентоспроможної ринкової економіки.
Отже, обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не лише величиною податкових ставок, а складністю й нестабільністю системи податкового адміністрування, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств. Відтак зниження ставок оподаткування сприятиме насамперед переорієнтації вивільнених коштів підприємств на фінансування цих витрат та відновлення прийнятного рівня рентабельності бізнесу. Перспективи децентралізованого фінансування завдань розвитку, що забезпечать зростання бази оподаткування в довгостроковому періоді, видаються за таких умов вельми сумнівними.
2.2 Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності
Сьогодні в Україні спостерігається ситуація, коли високе податкове навантаження є однією з головних проблем податкової системи. Мова йде про питому вагу податків у доходах суб'єктів господарювання. Це питання варто розглядати в двох аспектах: аналізі показників податкового навантаження на фізичних та юридичних осіб.
По-перше, політика доходів населення є однією з основних проблем, яка потребує негайного вирішення. Загальний рівень оподаткування фізичних осіб залишається високим. Такі умови змушують людей жити сьогоднішнім днем, а нормальне життя перетворюється на виживання за скрутних обставин. Наслідки таких процесів вкрай негативні: зубожіння широких верств населення, зменшення прошарку середнього класу, формування спадкової бідності, розвиток тенденцій ухилення від сплати податків. Обмеження купівельної спроможності фізичних осіб спричиняє дестимулюючу функцію щодо підвищення рівня життя та накопичення населення, а отже, негативно впливає на розширення попиту та робить неефективним розвиток високотехнологічних виробництв, що, безумовно, позначається на економіці в цілому.
По-друге, гострою проблемою для економіки України залишається високе податкове навантаження на доходи підприємств. Це спонукає їх шукати різні методи несплати. Беручи до уваги лише один аспект — нарахування до фонду оплати праці, які інколи сягали 70%, — зрозуміло, що такі умови природно породжували бажання керівників підприємств уникнути прямої сплати податків. Наслідок цього — тінізація економіки. Чинна податкова система стримує процеси нагромадження та інвестування, спрямовує ресурси на непродуктивне споживання, вона закладає ризики для розвитку економіки у довгостроковій перспективі. Тому основним фактором удосконалення оподаткування має стати необхідність стабілізації фінансів на мікрорівні та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку [9, c.216].
Отже, дана проблема досить актуальна для економіки України в цілому, особливо на сучасному етапі реформування податкової системи. Адже невирішеною залишається проблема комплексного зниження податкового навантаження, яке передбачає зменшення не лише ставок прибуткового податку з громадян та податку на прибуток підприємств, але й скорочення нарахувань до фонду оплати праці, удосконалення стягування непрямих податків, зниження податку на додану вартість, продовження реформи заробітної плати з метою встановлення її оптимального розміру та визначення джерел її підвищення.
продолжение
--PAGE_BREAK--Тож найбільшу питому вагу в структурі податкового навантаження посідають нарахування до фонду оплати праці. Співвідношення фонду оплати праці та загальної суми сплачуваних роботодавцями податків у цілому по економіці України показує, що зараз 39,92% фонду оплати праці стягується до бюджету.
За даними Державного казначейства України, доходи Зведеного бюджету за січень–лютий 2005р. становили 15,5 млрд.грн. (31,1% до ВВП), що складає 14,1% від річних призначень. В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (73,4% від загальної суми доходів).
Державний бюджет по доходах (з урахуванням взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 11,8 млрд.грн. (13,7% річних призначень), або 23,7% до ВВП, і на 70,3% сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких податок на додану вартість становить 38,9%, податок на прибуток підприємств – 35,9%.
З огляду на значну обмеженість внутрішнього попиту, рівень податкового навантаження на фонд оплати праці залишається надто високим. До того ж, він закономірно підвищується в галузях з вищим рівнем заробітної плати. Також рівень фактичного податкового тиску на офіційні грошові доходи населення буде ще вищим, якщо враховувати прибутковий податок з громадян (Додаток Б) та сплачувані споживачами непрямі податки: ПДВ та акцизи.
Як бачимо з додатка, частка прибуткового податку з громадян, яка у загальному обсязі грошових доходів не перевищує 7-8 %, у 2002 році знизилася до 6,6 %. Така низька сукупна величина є наслідком відносно вузької податкової бази. Адже фактично прибутковий податок стягується із заробітної плати працівників та доходів, отриманих не за основним місцем роботи. Податкове навантаження цього виду доходу склало 13,3 %. Проте заробітна плата складає лише близько половини усіх грошових доходів населення (41,0 % у 2004 р.).
Але з урахуванням податку на додану вартість та акцизів доходи населення зменшуються майже на третину. Крім цього, за статистичними даними в 2005 р. 82,6% своїх доходів населення витратило на придбання товарів та послуг, тобто більшість громадян просто не має змоги заощаджувати та інвестувати свої кошти.
Між тим, навіть за таких обставин сукупне податкове навантаження на населення залишається істотно нижчим, ніж на доходи підприємств, що пояснюється структурою собівартості продукції українських підприємств (Додаток В), у якій витрати на виробництво продукції складають понад 90%, а витрати на оплату праці становлять значно меншу частку, ніж в розвинених країнах світу. Частка оплати праці у ВВП становить 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, а в Україні в 2003 р. — 27,9%, 2004 р. — 36,1%.
Однією з фундаментальних проблем української економіки залишається високий рівень її витратності, основна причина чого полягає в надмірному податковому навантаженні. Питома вага матеріальних витрат (проміжного споживання) у валовому випуску зросла з 51,6 % у 1990 р. до 60,7% у 1993 р., потім дещо знизилась і в наступні роки стабілізувалась на рівні 56-58%. Витрати на оплату праці у 2004 році становили 16,3 %, при тому, як витрати на соціальні заходи 4,9 %.
Маємо ситуацію, коли легальна господарська діяльність спрямована не на отримання максимального прибутку, а на «роздування» собівартості. Це спонукає суб'єктів господарювання до збільшення виробничих витрат, а прибутки приховуються в «тіні». За різними оцінками в Україні тіньовий капітал вже набрав критичну масу в розмірі 50—60% ВВП. Основним шляхом подолання даної проблеми є істотне зниження податкового навантаження.
У 2004 році спостерігаєть формування доходів державно бюджету на 68,8 % (Додаток Г) за рахунок податкових надходжень. Це відповідно сформувало значне податкове навантаження на платників податків, тобто фізичних та юридичних осіб.
Саме така модель розрахунку дає змогу визначити справжній обсяг податкового навантаження, адже валова додана вартість створюється саме в галузях матеріального виробництва. З наведених даних видно, що обсяг усіх податків, які сплачують суб'єкти господарювання, протягом досліджуваного періоду склав вагому частку в бюджеті. А, отже, зниження податкового навантаження відбувалося за рахунок зростання валової доданої вартості та фонду оплати праці відповідно.
У порівняння в 2002 році спостерігалося підвищення податкового навантаження на національну економіку майже у півтора рази. Це зумовило різке скорочення темпів зростання інвестицій, які активно збільшувалися протягом двох попередніх років.
Безумовно, слід зазначити, різке зниження податкового тиску сприятиме збільшенню вільних коштів у розпорядженні підприємств, але, з іншого боку, значно, щонайменше у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету. Однак у перспективі це скорочення може компенсуватися платниками податків за рахунок збільшення кількості прибуткових підприємств і розширення бази оподаткування. На думку експертів, з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету пройде від 0,5 до 2 років. А зміни в темпах економічного зростання проявляться ще пізніше. Розрахунки, проведені по країнах ОЕСР за 35-річний період, показали, що скорочення податкового тиску на 10 процентних пунктів призводить до зростання ВВП на 0,5—1 процентний пункт на рік. Наведені дані свідчать, що саме по собі зниження рівня податкових ставок не вестиме до Економічне зростання, що триває з кінця 1999 р., не позначилося на збільшенні кількості прибуткових підприємств. Так, у 2002 р. частка прибуткових підприємств (до оподаткування) склала 57% (у 2001 р. — 62%, а в промисловості відповідно 48 і 59%). Кількість же збиткових підприємств, яка становила у 1991 р. 9%, наприкінці 90-х рр. перевищила 50%, у 2000 р. значно знизилася (до 37,7%), починаючи з 2001 р. знову почала зростати, а в2004 році з втпровадженням ставки єдиного податку 13% знову почала скорочуватися (Додаток Є).
Вплив уряду на стимулювання ділової активності є недостатнім, а ефект від зменшення податкового навантаження за рахунок локальних пом'якшень бюджетних обмежень — короткостроковим. Реалізація урядових пропозицій щодо податкової реформи не призвела і не призведе до суттєвих позитивних результатів, оскільки запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, крім того, негативно відбивається на обсязі надходжень до бюджету [8, c.27].
Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток та стимулювання розвитку зайнятості.
2.3 Встановлення та справляння місцевих податків (світовий та український досвід)
Відомо, що органи місцевого самоврядування, як правило, розраховують на три основні джерела надходжень, які становлять законну основу діяльності місцевого самоврядування, а саме: субсидії на послуги, покладені на них центром; майнові податки для послуг, пов'язаних з майном; збори з отримувачів послуг.
Загалом, сукупність податків, які можуть стягувати органи місцевого самоврядування, встановлюється у законах, якими визначаються органи місцевого самоврядування, їхні повноваження й сфера відповідальності. У цих визначених законом межах рішення про запровадження, внесення змін і доповнень та скасування муніципального податку приймає переважно місцева рада. Така постанова місцевого органу регулює введення й збирання податків. Оскільки надходження від будь-якого податку є добутком бази на податкову ставку, то постанова повинна визначати базу оподаткування, спосіб її обчислення, податкову ставку, яку буде введено, дату набуття податком чинності та всі інші питання, пов'язані з оподаткуванням і стягненням податків [8, c.28].
Існує досить довгий список податків, що стягують місцеві органи влади на Заході. Рішення про необхідність встановлення цих різноманітних податків повинні спиратися на результати оцінки низки критеріїв, що, як правило, розцінюються як бажані ознаки будь-якого податку. До найпоширеніших ознак належать такі: справедливість, стягуваність податку, ефективність, вплив оподаткування на поведінку громадян, тенденція до підвищення або еластичність, територіальна прив'язаність (обмежена мобільність) бази оподаткування, відчутність і підзвітність, сумісність з іншими податками та інші.
Хоча повний перелік податків (багато з яких досить незначні), що встановлює і стягує місцева влада по всьому світі, досить довгий, зовсім небагато місцевих податкових зборів поширені у більшості країн. Далі розглянемо три з них.
З усіх податків, що стягуються місцевою владою, найпоширенішим є майновий податок. Однією з причин цього є, як зазначалося раніше, те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад будинки) досить важко. У деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке, як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування.
Базою оподаткування можуть бути потенційна або продажна вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великій Британії. У Франції майновий податок коригується відповідно до чисельності сім'ї. У Сполучених Штатах Америки і Великій Британії малозабезпечені власники або мешканці користуються податковими знижками. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній, але на сьогодні спостерігається загальна тенденція до вирівнювання податків на ці два типи майна з причин економічного порядку.
Незважаючи на те, що становить базу оподаткування, загалом податок, з одного боку, справляється пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна у разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фактично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі визначення ціни на майно у разі його продажу. Цей тип бази оподаткування називають базою майнового податку на основі вартості реального основного капіталу, і саме її застосовують найчастіше.
З іншого боку, у деяких країнах базу оподаткування визначають як річну орендну вартість майна, тобто суму доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу. Отже, у країнах західної демократії найпоширенішим податком, що встановлюється місцевою владою, є майновий податок.
Місцеві й регіональні податки на доходи і прибутки застосовують у 17 з 24 країн — членів загальноєвропейського вільного ринку. Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування, коли вищі доходи оподатковуються за вищими граничними рівнями ставок. Коли прибуткові податки встановлюють органи влади вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягують ті самі збирачі податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони безпосередньо пов'язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка.
Одна проблема, пов'язана з місцевим прибутковим податком, виникає тоді, коли об'єкти оподаткування перебувають на одній території, а працюють (а отже, отримують свої прибутки) на іншій. Стягувати податок набагато зручніше саме за місцем роботи, однак переважна частина комунальних послуг, ймовірно, надається громадянам за місцем проживання [21, c.95].
Частка ВВП від податків на доходи і прибутки для більшості країн дуже подібна -вона становить від 13 до 15%. Місцеві податки на компанії та інші джерела податкових надходжень.
Органи місцевої влади іноді обкладають місцевими й комунальними податками також прибуток місцевих компаній. Це характерно для Австрії, Німеччини, Італії, Іспанії, Сполучених Штатів Америки та деяких інших країн. Існують також податки на підприємницьку діяльність, не пов'язані безпосередньо або виключно з прибутками: наприклад, У Франції та Німеччині вони поєднуються з розрахунком рентабельності та іншими змінними величинами податку на підприємництво, їхня частка у складі ВВП коливається від 0,1 % в Італії та Іспанії до 0,6 % у Швейцарії, а частка у загальних місцевих податкових надходженнях становить від 1,7 % в Данії до 14 та 15 % у Бельгії і Німеччині.
Що стосується України, то підвищення результативності фінансової діяльності держави передбачає докорінну перебудову податкової системи й удосконалення такого важливого її механізму, як місцеві податки і збори. Саме вони покликані зміцнювати місцеві бюджети, розширювати їх фінансову автономію. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення всієї фінансової системи України.
Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчує, що їх використання в Україні малоефективне і що їх роль у формуванні місцевих бюджетів поки що незначна. Крім того, окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за рахунок упровадження місцевих податків і зборів. У цілому по країні 59 органів місцевого самоврядування, на території яких є потенційні платники, не впровадили комунального податку, 135 — збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, 5 -податку з реклами, 6 — збору за право використання місцевої символіки, 2 — збору за паркування автотранспорту.
Необхідно відмітити, що становлення системи місцевого оподаткування в Україні відбувається надто повільними темпами. На розгляді у парламенті України знаходяться два варіанти законопроекту про місцеві податки і збори. Відповідні статті мають місце і у проекті Податкового кодексу України. При їх підготовці враховано численні пропозиції, що надходили від органів місцевого самоврядування, фінансових органів, платників податків.
На думку спеціалістів-податківців, основу місцевого оподаткування повинні забезпечити майнові податки, зокрема, місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Можуть бути запроваджені податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, рибальство, використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються у багатьох країнах.
Важливе питання — введення самооподаткування. Цей вид податків не новий. Він існував у недалекому минулому. Кожен житель села, селища сплачував певну суму грошей, які цільовим призначенням йшли на впорядкування населеного пункту, будівництво доріг, інші громадські потреби. Також необхідно, щоб у законі про місцеві податки і збори було чітко визначено механізм розрахунків з кожного виду податків і зборів, їх облік, відповідальність за зберігання коштів, що надходять у рахунок сплати податків [8, c.29].
Отже, підвищення результативності податкової діяльності нашої держави потребує вдосконалення такого важливого її інструменту, як місцеві податки та збори. Адже саме вони мають становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого самоврядування і відігравати важливу роль у формуванні державних фінансів.
Розділ 3. Необхідність реформування податкової системи України
3.1 Напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування
Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалися в період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової системи, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.
На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра проблема невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого податкового законодавства.
Тому, на погляд спеціалістів в основу оновлення вітчизняної системи оподаткування мають бути покладені такі принципи:
– Достатність: податки мають бути достатніми для виконання конституційно закріплених функцій держави.
– Адекватність: податкова система повинна бути адекватною особливостям економічної та політичної організації суспільства, рівню податкової культури та правосвідомості громадян.
продолжение
--PAGE_BREAK--