Гроші

--PAGE_BREAK--Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 рр. було викликане наполеонівськими війнами і фінансування їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 рр. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С.Ю. Вітте. (1, с.144)
Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу припинили такий обмін у роки «великої депресії» – економічної кризи 1929-1933 рр. і в перші після кризові роки. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано – через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилися і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції цей процес дістав назву демонетизації золота. Воно перетворилося на звичайний товар. (1, с.144)
Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. (1, с.145)
Розширення комерційного та банківського кредиту в господарстві в умовах, коли товарні відносини прийняли всеоб'ємний характер, привело до того, що всезагальним товаром контрактів стають кредитні гроші, які належать до найвищої сфери суспільно-економічного процесу та керуються іншими законами.
Безпосередня форма товарного обігу Т-Г-Т, тобто перетворення товару в гроші та зворотне перетворення грошей в товар. Для обігу товарів з їх середовища виділяється специфічний товар, наділений грошовими функціями. В умовах розвитку капіталістичного виробництва, коли всюди вже стає не обіг товару, а обіг капіталу, останній виділяє із свого середовища частину капіталу, якій придається грошова функція.
При простому товарному виробництві обіг відділено від виробництва, і товари знаходять суспільне визнання лише завдяки перетворенню їх в гроші. За капіталістичного виробництва, яке характеризується формулою Г-Т-Г, обіг – лише один з моментів виробництва. Товару в даному випадку немає необхідності отримувати суспільне визнання тільки через гроші. Він знаходить його в самому процесі виробництва, виступаючи як капітал, який є суспільним відношенням. Гроші виражають тут суспільний зв'язок, який склався перш ніж вони почали працювати. (10, с.69)
По мірі розвитку обігу грошова форма стає все більш миттєвою. Одночасно товари все в більшому ступеню отримують суспільне визнання не стільки через гроші, скільки безпосередньо в процесі виробництва. Тому робочий час, який в них полягає вже в процесі виробництва починає виступати як загально необхідне, в результаті чого товари можуть співвідношуватись один з одним вже на цьому ступеню, а не після попереднього їх зрівнювання до грошового товару в обігу. Таким чином, кредитні гроші виникають тоді, коли капітал оволодіває самим виробництвом та придає йому зовсім іншу, ніж раніше, змінену та специфічну форму. Вони виростають не з обігу, як товар-гроші в докапіталістичній формації, а з виробництва, з кругообороту капіталу.
Оскільки основним об'єктом мінових відносин за капіталізму стає не товар як такий, а товарний капітал, то роль грошей виконує не грошовий капітал. Таким чином, не гроші виступають в формі грошового капіталу, а грошовий капітал – в формі кредитних грошей.
Кредитні гроші пройшли наступну еволюцію:
·         вексель,
·         банкнота,
·         чек,
·         електронні гроші та кредитні картки. (10, с.70)
Вексель – це боргове зобов'язання, що дає право власнику по закінченні терміну вимагати від боржника сплати вказаної суми. Вексель поступово набував стандартизованої форми та, маючи здатність передаватись іншій особі, приймає деякі риси грошей і  розповсюджується в якості платіжної форми в обігу.
До кінця XIV століття виникла банкнота як різновид кредитних грошей, а по суті вексель на банкіра. Емісія банкнот спочатку здійснювалась будь-яким банком, але поступово закріпилась за державою. Банкнота від векселя відрізняється:
·         по строковості – вексель представляє собою термінове боргове зобов'язання, банкнота – безтермінове боргове зобов'язання;
·         по гарантії – вексель випускається в обіг окремим підприємцем та має індивідуальну гарантію; банкнота випускається в теперішній час центральним банком та має державну гарантію. (10, с.71)
В XVI-XVII столітті виникають безготівкові розрахунки. З`являється і нова форма кредитних грошей – чек як письмовий наказ власника рахунку банку виплатити або перевести власникові чека вказану суму. Це – різновид векселя, який вкладник виписує на комерційний або центральний банк.
Вперше чеки виникли в Англії в 1683 р. Економічна природа чека складається в тому, що він, по-перше, служить засобом отримання готівкових грошей в банку; по-друге, виступає засобом обігу та платежу; по-третє, є зброєю безготівкових розрахунків. (10, с.72)
Бурхливий розвиток чекового обороту, зростання операцій по інкасації чеків породили хронічну нестачу банківського персоналу та збільшення банківського персоналу та збільшення витрат на обробку чеків. Так, в США в післявоєнний період кількість чеків підвищувалася щорічно на 7 – 8%, а витрати по їх обробці перевищували 11млрд. дол. в рік.
В 50-і роки почався пошук більш економічних форм платежу, який значно посилився в 60-70-і роки через впровадження в банківську сферу досягнень науково-технічного прогресу. Вперше в США в 1959 р. Бенк оф Америка ввів в дію повністю автоматизовану електронну установку для одробки чеків та ведення поточних рахунків. Потім було впровадження більш сучасних поколінь ЕОМ, що дозволило підключити до ЕОМ багатьох абонентів за допомогою дистанційних пристроїв – виносних пультів-терміналів.
Механізація та автоматизація банківських операцій, перехід до широкого використання ЕОМ сприяло появі нових методів погашення або передачі боргу за допомогою використання електронних грошей. На базі впровадження ЕОМ в банківську справу виникла можливість заміни чеків кредитними картками. Це – засіб розрахунків, яке замінює готівкові гроші та чеки, а також дозволяє власнику отримати в банку короткострокову позику. Кредитна картка використовується в роздрібній торгівлі та сфері послуг. В сучасний час використовується в основному чотири види кредитних картки: банківські, торгові, картки для придбання бензину, картки для оплати туризму та розважальних заходів. Але найбільш поширеним видом є торгові картки. (10, с.73)
В Україні 30.12.1996 року Правління Національного банку України затвердило Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи. Головне призначення банківських пластикових карток Національної системи масових електронних платежів – стати посередником між підприємствами та населенням при переході на масові безготівкові електронні платежі за товари та послуги.(5, с.31)
2. СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ, ЇХ ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ
2.1. Сутність грошей та їх роль в економіці
Дуже давно один мудрець сказав, що гроші – це дорога, по якій котиться колесо торгівлі. Інший порівняв гроші з універсальною мовою, на якій розмовляють в світі торгівлі. В економічній літературі немає єдиного визначення грошей. Найчастіше зустрічаються такі:
·         гроші – це те, що роблить гроші. Все, що виконує функції грошей, і є грошима (Макконелл К. і Брю С.);
·         гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргів (Фішер С.);
·         гроші – особливий товар, який служить всезагальним еквівалентом (Дзюбик С., Ривак О.). (2, с.11)
Ці визначення, як вважає Коровський А., витікають із історичного аспекту появи грошей. Він справедливо стверджує, що гроші служать засобом для виміру та вираження його вартості. Продавець встановлює суму грошей, яку він хоче отримати за нього, а покупець називає суму, яку він може віддати за нього. Таким чином вартість товарів виражається в грошовій формі. (6, с.12)
Гроші – це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку.  Його поява ліквідувала багато недоліків, які притаманні повній, розвернутій формі вартості. Перш за все відпала потреба в багатократному обміні заради одержання необхідного товару. (6, с.12)
Необхідність грошей по-перше, пов'язана з товарним виробництвом, рухом товарів і потребою в загальному еквівалентному посереднику. По-друге, товар і гроші стали невід'ємними один від одного (споживча вартість). По-третє, виникає потреба в узагальненні обсягу товарних мас і збалансування з кількістю грошей. По-четверте, складання балансу (товарних у державі, міжнародних розрахунків, доходів і видатків, бухгалтерських бюджетів) неможливі без наявності грошової системи.(19, с.7)
      Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну роль. Їх можна назвати «мовою ринку». Адже вся статистична. Комерційна. Виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.
Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.
Гроші – досить нестійкий і чи не найуразливіший елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.
      Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.
З урахуванням цієї обставини гроші постають як економічна ланка, яка має зовнішні (поверхневі) ознаки всього комплексу функціональних зв'язків, що розвиваються у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу і споживання. З іншого боку, гроші являють собою відносно самостійну структурно розгалужену систему, що розвивається за власною логікою.
Сутність грошей полягає в тому що це – специфічний товарний вид, з натуральною формою якого зростається суспільна функція всезагального еквівалента. Сутність грошей виражається в єдності трьох властивостей:
·           всезагальною обмінюваністю;
·           кристалізацією мінової вартості;
·           матеріалізацією всезагального робочого часу. (10, с.67).
За допомогою грошей вирішуються протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, між конкретною і абсолютною працею в товаро-еквівалентному обміні. (19, с.6) Споживча вартість грошей начебто подвоюється (адже вони крім власної споживчої вартості, здатні задовольнити будь-яку), а вартість грошей є абсолютною (адже гроші здатні обмінюватись на будь-який товар). Не зосереджуючи в собі скільки-небудь цінності, гроші служать мірилом вартості всіх оточуючих нас речей і мають здатність перетворюватись в будь-яку з них.
Отже, гроші, які виникли з вирішення протиріччя товару, не є простим технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини. Вони є історичною категорією, яка розвивається за своїми законами  і набуває власних рис в процесі розвитку.
2.2. Функції грошей           
Визначення сутності грошей і, виходячи з цього, фундаментальних основ їхнього розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато різних поглядів з цього питання. Домінуючим є суто емпіричний підхід до питання, що розглядається. Сутність грошей як економічної категорії виявляється, як правило, на основі змісту функцій, які виражають внутрішню основу, зміст грошей. (1, с.145)
Гроші виконують такі функції: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу накопичення і збереження та світових грошей.
1. Функція грошей як міри вартості та масштабу цін. Гроші як всезагальний еквівалент вимірюють вартість усіх товарів. Але не гроші роблять товари співставними, а кількість затраченої суспільством необхідної праці; співставлення їх вартості можливе, так як самі гроші нею володіють. (10, с.74)
Формою прояву вартості є ціна товару. Але вартість товару служить для того, щоб перетворити мінові відносини в можливість кількісних оцінок за допомогою грошей. На стадії формування товарних відносин гроші відігравали роль засобу, який прирівнює до грошей інші товари, зробивши їх співставними не просто як продукти людської праці, а як частини одного і того ж грошового матеріалу. В наслідок цього товари стали відноситись один до одного в постійній пропорції, тобто виник масштаб цін. (10, с.74) Масштаб цін – це засіб вираження вартості в грошових одиницях, які базуються на фіксованій державній ваговій кількості грошового металу в одиниці. При товарному виробництві гроші повинні забезпечувати обмінюваність товарів не тільки на національному, а й на світовому ринку. (6, с. 17)
З масштабом цін пов'язані поняття «девальвація» і «ревальвація» грошових одиниць. Девальвація – це офіційне зменшення, а ревальвація – збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці. (1, с.146)
Між грошами як мірою вартості та грошами як масштабом цін мається суттєва різниця. Гроші як міра вартості відносяться до усіх інших товарів, виникають стихійно, змінюються в залежності від кількості суспільної праці, затраченого на виробництво грошового товару. Гроші як масштаб цін встановлюються державою та виступають як фіксована вагова кількість металу, яке змінюється  зі швидкістю цього метала. Спочатку вагова кількість золота співпадала з масштабом цін. (20, с.18)
При обігу нерозмінюваних кредитних грошей механізм дії функції міри вартості змінився. Товари все більше отримують суспільне визнання не стільки через гроші, скільки безпосередньо в процесі виробництва. Оскільки час, що міститься в них вже в процесі виробництва починає виступати в певній мірі як суспільно необхідний, товари стають здатними співвідноситися один до одного вже на цій сходинці, а не після попереднього прирівнювання їх до грошового товару в обігу, як було на першочергових етапах товарного виробництва. (10, с.74) Тобто функція міри вартості повною мірою виконуватись не може через те, що кредитні гроші наділені представницькою вартістю.
Таким чином, при сучасних кредитних грошах, не розмінних на золото, ціна товару знаходить свій вираз не в одному специфічному грошовому товарі, а в усіх інших товарах, нагадуючи розгорнуту форму вартості. (20, с.20)
2. Функція грошей як засобу обігу. Особливістю функції також є те, що її виконують як реальні або готівкові гроші так і знаки вартості – паперові та кредитні гроші.
Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони констатують гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей – їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображає сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг. (1, с.147)
Але потрібно звернути увагу на протилежності цих двох функцій. Гроші у них виражають різні грані грошових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть знеціненої гривні), то здійснення кругообігу Т-Г-Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей.
Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей. (1, с.148)
3. Функція грошей як засобу платежу. Вона виникла в зв'язку з розвитком кредитних відносин в капіталістичному господарстві. (10, с.78) При цьому переміщення грошей не супроводжується одночасним переміщенням товарів. В цій функції гроші використовуються при:
·         виплаті заробітної плати робочим та службовцям;
·         оплаті фінансових зобов'язань;
·         купівлі та продажу цінних паперів (Г-Г);
·         здійсненні кредитних операцій;
·         продажу товарів в кредит, необхідність якого пов'язана з неоднаковими умовами виробництва та реалізації товарів, різною тривалістю їх виробництва та обігу, сезонним характером виробництва. (19, с.8)
4. Функція грошей як засіб накопичення і заощадження.
Гроші тимчасово накопичуються для використання їх на спеціальні цілі: нові капіталовкладення, розширення підприємств і організацій, технічної реконструкції і оновлення виробництва, інші цілі. В цій функції гроші виступають у формі загального накопичення (засобів виробництва, цінностей, золотих запасів, валютних засобів). (19, с.8)
 Гроші в цій функції стихійно регулюють грошовий обіг. Постійне коливання розмірів товарного виробництва, цін на товари потребує неперервної зміни грошової маси. І саме приплив та відплив грошового металу є єдиним можливим шляхом розширення та звуження об'єму функціонуючої грошової маси, завдяки чому гроші ніколи не переповнюють канали грошового обігу. Тому, можливість перетворення засобів обігу в скарб і навпаки перетворення скарбу в гроші є необхідною умовою рухомої рівноваги грошової системи в цілому. Стимулом до накопичення грошових скарбів є особливий характер грошей як всезагального товару, який може бути обміняний на любий товар. Але хоча якісно гроші безмежні, тобто можуть бути перетворені в будь-який товар, кількісно кожна сума обмежена і тому дає володарю можливість придбати лише обмежену кількість товарів. Протиріччя між якісною безмежністю грошей та їх кількісною обмеженістю робить спрагу накопичення скарбів ненаситною. (6, с.20)
Заощадження – це особливий вид активу, зберігаючий після продажу товарів та послуг та забезпечуючий його володарю купівельну здібність в майбутньому (6, с.19). Скарб – це змертвіла вартість. Його могуть утворювати лише такі субстанції, які в силу своїх особливих властивостей (перш за все високим рівнем та тривалою зберігаючою вартістю) можуть представляти вартість як абстрактну, тобто вартість, створену абстрактною працею. Саме це і є тією специфічною властивістю, яка виділяє з всієї різноманітності товарів  один і  протиставляє його іншим в якості грошей.
Скарб утворюється шляхом накопичення не тільки золота (або інших грошових товарів), а і інших високих та стійких вартостей, в якості яких в першу чергу виступають благородні метали і дорогоцінне каміння. Склад скарбу постійно видозмінюється. Незмінним залишається тільки те, що серед їх компонентів обов'язково знаходиться товар, функціонуючий в якості грошей, і те, що він ніколи не є єдиним їх компонентом. (6, с.20)
5. Функція світових грошей.Вона виникла в докапіталістичному суспільстві, але отримала повний розвиток з створенням світового ринку. (10, с.79) Міжнародний поділ праці та пов'язана з ним специфіка обміну товарами та послугами об'єктивно ставить перед грошима нову задачу – виступають засобом зв'язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, але й на світовому ринку, забезпечуючи всезагальну еквівалентність обміну. (6, с.23)
Можливість появи цієї функції закладена в грошовій формі вартості. Вона виникає вже тоді коли в якості носія грошових відносин починають виступати благородні метали. Але для того, щоб можливість стала реальною, форма носія грошових відносин повинна пройти шлях, обернений тому, який вони проходять в національному обігу – від монети до злитка.
Справа в тому, що будь-яка держава має свою систему грошового обігу, дія якої обмежене межами цієї держави. Жодна держава економічними методами не може заставити приймати в оплату за товари та послуги або в якості погашення боргу свої національні грошові знаки, якщо того не побажає інша країна.
В умовах грошового обігу, який було представлено благородними металами, обмін національних грошей стає можливим через одноякісну основу – золото та срібло, але при цьому вони скидають свою монетну форму, яку їм придавала влада держави. Монета перетворювалась в прості злитки.
Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на світовому грошовому валютному ринку. В міждержавних розрахунках монети оцінюються по кількості того золота яку вони мають, а не по їх назві. Різниця цін в національних масштабах потребує появу специфічного інструменту міжнародних економічних співставлень, яким стає монетний паритет – вексельний, а потім і валютний курс.(6, с.24)
Збиральна функція світових грошей є по суті похідною от національних функцій грошей вона опосередковує всі форми міжнародного обміну товарами та послугами як за готівковий розрахунок, так і з відстрочкою платежу. В функції світових грошей фони є також мірою вартості. Являючись інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості в функції світових грошей полягає в тому, що вона може виконуватись безпосередньо через національні масштаби цін або опосередковано – через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути різноякісність вдягненого в «національні мундири» грошового товару та їх конвертаційність, тобто обратимість.
Спочатку функцію світових грошей виконувала злиткова форма благородних металів. Однак по мірі розширення розмірів міжнародної торгівлі та формування довгострокових економічних зв'язків між національно відособленими товаровиробниками все більший об'єм мита за перекарбування монет, збільшили чисті суспільні витрати обігу. В зв'язку з цим в середині XIX ст. намітились дві тенденції в удосконалення даної форми міжнародних розрахунків. (6, с.25)
Перша тенденція в прагненні використовувати в розрахунках національні золоті монети на основі універсалізації їх монетних паритетів, що знизило витрати на перекарбування. Друга – полягала в заміні золота кредитними грошима при сальдуванні розрахунків через банки. Виходячи з цього, еволюція світових грошей своєрідно повторює шлях національних – від металевих до кредитних, причому з більшою відсталістю. (6, с.26) Однак особливістю використання кредитних грошей в міжнародному обороті полягає в тому, що вони не виконують роль кінцевого платіжного засобу, як золото. Тому виключення жовтого металу з міжнародного розрахунку привело до сильних коливань валютного курсу. Оскільки світової банкноти не було, місце золота зайняли шляхом позаекономічного примусу ведучі національні банкноти, головним чином, англійський фунт стерлінгів та долар США. З цією метою були використані міжнародні угоди, валютні блоки та валютні кліринги.(8, с.80)
Саме на світовому ринку гроші скидають свою національну форму і виступають у формі:
а) узагальнюючого засобу платежу;
б) узагальнюючого світового матеріального багатства, яке перерозподіляється через систему валютних паритетів внаслідок існування міжнародного розподілу праці.(19, с.8)
Валюта (від італ. valuta – ціна і лат. valeo – вартість) – грошова одиниця, яка використовується для виміру величини вартості товарів та послуг. В залежності від країни – емітента валютних засобів поділяється на іноземну та національну, валюту експортера і імпортера; в залежності від режиму використання – на конвертовану (повністю або частково) та неконвертовану, а також в залежності от сфери та цілей використання – на валюту платежу, валюту клірингу, валюту ціни, валюту операцій та ін. (6, с.60)
Сутність валюти повніше виражається в трьох її функціях:
·         як грошова одиниця тієї чи іншої країни (національна валюта); при здісненні цієї функції могуть використовуватись золото, срібло, паперові типи грошових одиниць;
·         як грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях (іноземна валюта), які використовуються в міжнародних розрахунках;
·         як міжнародні грошові розрахункові одиниці та платіжні засоби; цю функцію валюта виконує на регіональному рівні (наприклад в масштабах ЕСС – ЕКЮ, а на міжнародному рівні СДР – валюта МВФ). (6, с.60)
Конвертована валюта – національна грошова одиниця, яка може вільно (шляхом купівлі-продажу) обмінюватись на іншу валюту та виконувати функцію світових грошей. Міжнародний валютний фонд (МВФ) визначає конвертовану валюту як – валюту, котра може використовуватись без обмежень у будь-яких операціях, тобто без обмежень може бути обмінна на іншу валюту. (19, с.9) Частково конвертована валюта ( в обмеженій кількості) означає дозвіл тільки зовнішній конвертованості, тобто вільне використання іноземними особами тільки в поточних розрахунках. (6, с.60)
Обмін валют здійснюється відповідно валютного курсу, тобто шляхом співставлення грошових одиниці різних країн. Можна визначити таку систему валютних курсів (мал. 2) (3, с.54).
  Малюнок 2. Системи обмінних курсів національної валюти.
 
             

Виконання грошима функцій характеризує їх сутність. Кожна з функцій грошей – це їх грані прояву в економічній системі. Не можна сказати, що характер функцій – явище постійне. Так само як змінюються гроші, їх форми, змінюється їх сутність та призначення, а отже і функції. Підводячи підсумок аналізу грошових функцій в цілому, потрібно відмітити їх взаємодію, а також прийняти на увагу, що функція засобу обігу та платежу повинна визначати розміри загальної грошової маси в країні, а функція накопичення напряму пов'язана з кредитно-грошовою політикою держави.
2.     ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ. ГРОШОВА СИСТЕМА
ТА СТІЙКІСТЬ ГРОШЕЙ
3.1. Поняття грошового обігу та його види   
Грошовий обіг – це рух грошового капіталу в процесі розширеного суспільного відтворення, безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу та обміну. (6, с.35) Грошовий обіг пронизує і охоплює всі сфери діяльності ринкових структур: виробництво, обмін, споживання, банки, біржі; сфери побуту, поступу товарів до споживача; бюджетні, позабюджетні стосунки. Він впливає на всі стадії суспільного відтворення.
   Система грошового обігу взаємодіє з усіма економічними механізмами, узгоджується з балансами фінансовими, матеріальними, трудовими. Такий підхід забезпечує ефективне функціонування грошового обігу.
По формі грошей, що здійснюють обіг, грошовий обіг поділяється на готівковий і безготівковий. Ці дві сфери між собою тісно пов'язані, переплітаються, реалізуються через механізм взаємозаміни однієї форми в іншу. Але вони підвладні економічному закону: обґрунтованої пропорціональності, де безготівковий обіг має займати домінуючу частку. Разом вони утворюють єдиний грошовий обіг.
Безготівковий грошовий обіг – частина грошового обороту, в якому рух грошей здійснюється в вигляді перерахунку сум по рахункам в банку або заліку взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. (6, с.35)
Більша частина загального грошового обороту здійснюється  в безготівковій формі. Це обумовлено тим, що безготівковий обіг має суттєві переваги перед готівковим і тому більш ефективний як для суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб'єкта:
1)      значно зменшується суспільні витрати обігу;
2)      створює необхідні умови для державного регулювання грошового обігу;
3)      покращується економічний стан суб'єктів грошового обігу, так як прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний їх зв'язок з банками та грошовим ринком в цілому.
            Тому всім учасникам сфери обігу повинно бути економічно вигідно розраховуватись по своїм зобов'язанням в безготівковій формі через банки (за виключенням платежів на невеликі суми). Безготівкові гроші знаходяться на рахунках банків і підкоряються дії законів і правил, законодавчих і нормативних актах уряду.
3.2. Закон грошового обігу
Великий досвід використання грошей навчив економістів жорстокій істині – грошей в країні повинно бути саме стільки, скільки потрібно для нормального розвитку торгівлі та виробництва, — не більше не менше.
Грошовий обіг в його різноманітних формах регулюється економічним законом, який виражає економічну залежність між масою товарів, рівнем їх цін і швидкістю обертання грошей. Закон вартості і форми його прояву в сфері його обігу – закон грошового обігу– характерний для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін та швидкістю обігу грошей.
Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості і грошового обігу, К.Маркс визначив, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, повинно бути рівно сумі цін реалізуємих товарів, поділеної на число оборотів (швидкість обігу) однойменних одиниць. Із цього закону витікає принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обороту. К.Маркс проаналізував умови і закономірності підтримування грошової рівноваги, яка визначається взаємодією двох факторів: потребами господарств в грошах та фактичним надходженням грошей в оборот. (6, с.48)
 Американський економіст І.Фішер сформулював рівняння:
,
    продолжение
--PAGE_BREAK--де М – грошова пропозиція; V – швидкість обігу грошей; Р – середня ціна товарів і послуг; Q – кількість товарів, що продаються (6, с. 48). Така формула придатна для аналізу кількості грошей до виникнення паперових грошей, тобто за періоду реальних грошей.
Дослідження дії закону грошового обігу потребує багаторазового аналізу. Оскільки грошовий обіг обслуговує товарообіг, то сума цін, товарів та послуг, що реалізуються за готівку і в кредит, служить важливим фактором, визначаючим потребу в грошах. При цьому кількість грошей, необхідних для обігу, можливо виразити формулою (6, с. 48):

Наведена формула, як бачимо, враховує саме існування паперових грошей. Тобто в ній відображено і гроші як засіб обігу, і гроші як засіб платежу.
Прямий вплив на кількість грошей в обігу здійснює кількість товарів, що перебувають в обігу та ціни їх реалізації. Зворотній вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, вказують:
·         ступінь розвитку кредиту (чим більше товарів продається в кредит, тим менша кількість грошей потрібна в обігу);
·         розвиток безготівкових розрахунків;
·         швидкість обертання грошей.(6, с.49)
Зміна кількості грошей може бути результатом як збільшення кількості грошей в обороті, так і прискорення їх обороту. Під швидкістю обігу грошей розуміється швидкість їх обороту при обслуговуванні угод. Показник обігу швидкості грошей характеризується кількістю повторень одними і тими ж одиницями фінансових засобів платежу, обігу  в визначений проміжок часу. (2, с.51)
Згідно закону грошового обігу кількість грошей, необхідна для обігу, знаходиться в оберненій залежності від швидкості обігу. Отже, при інших рівних умовах збільшення швидкості обігу грошей рівнозначне збільшенню грошової маси і є одним із факторів інфляції. Держава може кинути в обіг будь-яку кількість грошей, але, будучи захопленими обігом, гроші потрапляють під владу його іманентних законів і стихійно регулюються згідно з реальними народногосподарськими потребами. (2, с.52)
Зміна швидкості обігу грошей залежить від багатьох факторів як загально економічних (циклічний розвиток економіки, темпів економічного росту, руху цін), так і чисто монетарних (розвитку економічних операцій, взаєморозрахунків, рівня процента на грошовому ринку і таке інше). Прискоренню грошового обігу допомагає заміна металевих грошей кредитними, розвиток системи взаємних розрахунків, впровадження ЕОМ в банківську справу. (2, с.52)
За металічного обігу кількість грошей регулювалась стихійно за допомогою грошей в функції скарбу; якщо потреба в грошах скорочувалась, то їх надлишки (золота монета) відходили з обігу в скарб, якщо збільшувались – відбувався приплив грошей в обіг з скарбів.   Отже, кількість грошей в обігу підтримувалась на необхідному рівні.
При обігу розмінних на золото банкнот (вільного розміну на метал) закон виключає знаходження в обігу їх надлишкової кількості. Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, або паперовими грошами (казначейськими білетами), то обіг готівкових грошей здійснюється згідно з законами паперово-грошового обігу: специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути з відношення їх до золота тільки тому. Що вони є представниками останнього. Цей закон зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій би дійсно оберталось символічно представлене їм золото (або срібло).
Отже, коли кількість паперових грошей буде рівна необхідному для обігу теоретичної кількості золотих, ніякі від'ємні явища не виникнуть – паперові гроші або нерозмінні банкноти будуть справно грати роль грошових знаків, тобто заміни золотих грошей. Вказана вимога забезпечує стійкість грошей та має місце в усіх суспільних формаціях, де існує грошовий обіг.
3.3. Грошова маса та грошові агрегати
Найважливішим кількісним показником грошового обігу є грошова маса, яка являє    собою сукупний об'єм купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг та тих, що належать приватним особам, підприємствам усіх форм власності та державі. Для аналізу кількісних змін грошового обігу на визначену дату та за визначений період, а також для розробки  заходів по регулюванню темпів збільшення об'єму грошової маси використовуються різні показники (грошові агрегати) (мал. 3):
·           агрегат М1 – включає готівкові гроші в обіг і засоби на поточних рахунках;
·           агрегат М2 – М1 додати термінові та ощадні вклади в комерційних банках (до чотирьох років);
·           агрегат М3має агрегат М2 додати ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах;
·           агрегат М4 – М3 додати депозитні сертифікати крупних комерційних банків. (6, с.50)
Малюнок 3. Грошові агрегати
                                                  
 

В США для визначення грошової маси використовується чотири грошових агрегату, в Японії та Німеччині – три, в Англії та Франції – два. (6, с.51)
В Україні готівка (або гроші поза банками) утворює грошову масу М0.Разом із коштами на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті (так званими коштами до запитання) гроші поза банками становлять грошову масу М1. Сума готівки, коштів до запитання, строкових депозитів у національній валюті і всіх видів у іноземній валюті – це грошова маса М2. Сума готівки, всіх вкладів у національній та іноземній валюті, цінних паперів власного боргу та коштів клієнтів за трастовими операціями комерційних банків становить грошову масу М3. (3, с.13) Динаміка грошових агрегатів в Україні за останні 5 років наведена в додатках 1-3.
Використання різноманітних показників грошової маси дозволяє диференційовано підійти до аналізу стану грошового обігу.
Зміна об'єму маси може бути результатом як зміни маси грошей в обігу, так і прискорення їх обороту. Швидкість обігу грошей – показник інтенсифікації руху грошей при функціонуванні їх в якості засобу обігу та засобу платежу. Він важко піддається кількісній оцінці, тому для його розрахунку використовуються побічні дані.(10, с.101)
В розвинутих країнах в основному розраховуються два показника швидкості зростання оборотів грошей:
·         показник швидкості обігу в кругообігу доходів – відношення валового національного продукту (ВНП) або національного доходу до грошової маси, а саме до агрегату М1 або М2; цей показник розкриває взаємозв'язок між грошовим обігом та процесами економічного розвитку;
·         показник обіговості грошей в платіжному обороті – відношення суми переведених коштів по банківським поточним рахункам до середньої величини грошової маси. (10, с.101)
3.4. Грошова система
Грошова система – це грошовий обіг в країні, який склалося історично і закріплений законодавством. Вона сформувалась в  XVI-XVII ст. з виникненням та затвердженням капіталістичного виробництва, а також централізованої держави та національного ринку. По мірі розвитку товарно-грошових відносин та капіталістичного виробництва грошова система набувала істотних змін. (6, с.53)
В залежності від виду грошей (гроші як товар, виконуючий роль всезагального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:
1)      система металевого обігу, яка базується на реальних грошах (срібло, золото), що виконують усі п'ять функцій, а банкноти безперешкодно обмінюються на реальні гроші;
2)      система паперово-кредитного обігу, при якій реальні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселя) або кредитні гроші.
При системі металевого грошового обігу виділяються два виду грошових систем: біметалізм та монометалізм – в залежності від того, скільки видів металу прийнято в якості всезагального еквівалента та бази грошового обігу.
Біметалізм– грошова система, при якій роль всезагального еквівалента закріплена за двома металами (золото та срібло). Передбачалась вільна чеканка монет з двох металів та їх необмежений обіг. На ринку встановлювались дві ціни на один товар. Ця система існувала в XVI-XVIII ст., а у ряді країн Західної Європи діяла й до XIX ст. (6, с.53)
Наявність двох металів в ролі всезагального еквіваленту вступило в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, який здійснює вимір вартості всіх товарів. Ця система не забезпечувала стійкості грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів приводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму, вимагаючий стабільності грошової системи, єдиного всезагального еквіваленту обумовило перехід до монометалізму.
Монометалізм– грошова система, при якій один метал (срібло або золото) служить всезагальним еквівалентом. За цією системою функціонують монети з одного благородного металу та знаки вартості, розмінні на монети. Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852 рр.), Індії (1852-1893 рр.), Нідерландах (1847-1875 рр.) та Китаї (до 1935 р.). у більшості розвинених країн у кінці XIX ст. біметалізм та срібний монометалізм змінились золотим монометалізмом. У Росії золотий обіг став діяти з 1897 р. Розрізняють три різновиди золотого монометалізму – стандарти золотомонетний, золотозлитковий та золотодевізний. (6, с.54)
Золотомонетний стандарт, що відповідає періоду вільної конкуренції та розвитку конкуренції, кредитної системи та торгівлі, характеризувався обігом золота, вільною чеканкою монет, безперешкодним обміном банкнот на золото, незабороненим рухом золота між країнами. Закон грошового обігу діяв автоматично. Цей стандарт вимагав наявності золотих запасів в емісійних центрах. Перша світова війна привела до відміни золотомонетного стандарту в більшості країн.
По закінченню першої світової війни були введені урізані форми золотого монометалізму: стандарти золотозлитковий (Великобританія, Франція), при якому банкноти обмінювались на золоті злитки, та золотодевізний (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), за яким банкноти обмінювались на девізи (платіжні кошти в іноземній валюті), розмінні на золото. В результаті світової економічної кризи (1929-1933 рр.) були ліквідовані усі форми золотого монометалізму та утвердилась система обігу паперово-кредитних грошей, нерозмінних  на дійсні гроші.(6, с.54)
Система паперово-кредитних грошей передбачала пануюче положення банкнот, які випущені емісійним центром країни.
В 1994 р. міжнародна грошова система капіталізму сформувалась в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН в Бретон-Вудсі (США). По формі Бретонвудська грошова система уявляє собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Її головними орієнтирами є:
·           золото, яке виконує функцію світових грошей і виступає засобом кінцевих розрахунків між країнами і всезагальним утіленням суспільного багатства;
·           національна грошова одиниця США – долар та англійський фунт стерлінгів; долар США обмінювався на золото в Казначействі США по офіційно встановленому співвідношенню, якщо він подається (з 1934 р.) центральними банками та державними установами країн. Ціна золота на вільних ринках складалась на базі офіційної ціни США та до 1968 р. не відхилялася від неї;
·           національні грошові одиниці, які вільно обмінюються через центральні банки на долари та між собою по твердо встановленим Міжнародним валютним фондом (МВФ) співвідношенням. Всі обернені національні грошові одиниці через долар могли перетворитись в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.(6, с.55)
В зв'язку з послабленням позицій США на зовнішньому ринку в результаті  скорочення золотих запасів країни міжнародна грошова система, яка основана на широкому використанні долара як еталона цінності всіх грошових одиниць, в 1971-1973 рр. потерпіла банкротство: долар перестав бути єдиною світовою резервною валютою; роль резервних валют стали виконувати марки ФРГ, японська ієна, а  також СРД та ЕКЮ; з 1 серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото; відмінена офіційно доларова ціна золота.(6, с.55)
На заміну Бреттон-вудській грошовій системі прийшла Ямайська грошова система, оформлена угодою країн-членів МВФ в Кінгстоні (о. Ямайка) в 1976 р. Після ратифікації країнами цієї угоди в квітні 1978 р. були внесені зміни в устав МВФ. Нова грошова система характеризувалась наступним:
·           світовими грошима оголошувались спеціальні права запозичення в МВФ-СРД, які ставали міжнародною розрахунковою одиницею;
·           долар США зберігав важливе місце в світових розрахунках та в валютних резервах інших країн, а також продовжував грати важливу роль при розрахунках умовної вартості СРД;
·           юридично завершена демонетаризація золота: втрата золотом грошової функції, відміна його офіційної ціни. Але золото зосталось резервом держави і використовувалось для придбання ключових грошових одиниць інших країн.(6, с.55)
Найбільш часто зустрічаються грошові системи, які утворюються і регулюються державою. В грошовій системі країни включаються в законодавчому порядку:
·           найменування грошової одиниці, співвідношення своєї валюти до іноземних валют і золотого вмісту;
·           валютного курсу і режиму зовнішньо-валютного обігу;
·           видів грошових знаків, обов‘язкових для прийому по всій території країни;
·           порядок випуску, вилучення з обігу і обміну грошей;
·           умови грошового обігу, порядок і умови конвертації;
·           структура готівково-грошового і безготівково-грошового обігу;
·           ліміти вільної грошової готівки в касах суб'єктів усіх сфер фінансово-кредитної діяльності;
·           методи банківського, фінансового, податкового і аудиторського контролю.
Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі валютний метал, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків, золотий (або інший) вміст. Як правило, у кожній країні знаходяться в обігу: білети національного (державного) банку – банкноти; казначейські білети банку; розмінні монети. Білети банку (банкноти) мають забезпечуватись золотом, коштовними металами й іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют. Казначейським білетом гарантуються обов'язковий прийом і обмін на будь-які товари і цінності. Розмінні монети – вільно мають обмінюватись на білети Національного (державного) банку.
    продолжение
--PAGE_BREAK--