ВСТУП
Поняття бізнес-плану є українським еквівалентом англійської «business plan», що означає план справи, бізнесу, комерційної діяльності, торгівлі. У певному сенсі це поняття пов'язують з підприємницькою діяльністю, хоча в англійській мові підприємництво визначається як «enterprise», але сам підприємець може позначається як «businessmen».
Бізнес і підприємництво, безсумнівно, мають різне смислове значення, хоча і тісно пов'язані між собою. Виходячи із закордонного досвіду, підприємництво може визначатися як інтелектуальна діяльність енергійного та ініціативного. Бізнес і підприємництво людини, який володіє повністю або частково будь-якими матеріальними цінностями, використовує їх для організації бізнесу, яким керує [1].
Бізнес, сам по собі, це складний процес, що передбачає прийняття комплексу відповідальних рішень, і успішність його ведення багато в чому залежить від володіння спеціальними знаннями: управлінськими, юридичними, фінансовими та ін. Підприємці відіграють роль потужних каталізаторів змін у сфері бізнесу [2].
Бізнес-план представляє собою документ системи планування, викладаються всі основні аспекти планування виробничої та комерційної діяльності підприємства, які аналізують проблеми, з якими воно може зіткнутися, а також визначає способи вирішення фінансово-господарських завдань [3].
Бізнес-план — об'єктивна оцінка власної підприємницької діяльності підприємства, фірми і в той же час необхідний інструмент проектно-інвестиційних рішень у відповідності з потребами ринку і ситуацією, що склалася.
У ринковій економіці бізнес-план є робочим інструментом і для знову створюваних і для діючих фірм, що використовується у всіх сферах підприємництва [4].
Бізнес-план — це програма дій підприємця, обґрунтована цільовим аналізом кон'юнктури ринку, інвестицій, товарів, послуг, власних завдань і ресурсів [5].
Таким чином, бізнес-план передбачає оцінку власної підприємницької діяльності фірми та цільову оцінку кон'юнктури ринку, є програмою дій підприємця, необхідним робочим інструментом проектно-інвестиційних рішень і системи планування, що використовується у всіх сферах підприємництва. Він актуальний, як і для знову створюваних, так і для діючих фірм.
Як показує закордонна та вітчизняна практика [6], бізнес-план може застосовуватися для:
— розробки концепції підприємницької діяльності фірми та її стратегії;
— оцінки фактичних результатів діяльності підприємства протягом певного періоду;
— залучення грошових коштів;
— оцінки можливості підприємства вести конкурентну боротьбу на ринку відповідних товарів;
— здійснення системи контролю;
— залучення партнерів, інвесторів та кредиторів до реалізації проектів, розроблених компанією.
Виходячи з перерахованих основних функцій бізнес-плану, можна зробити висновок про те, що він допомагає:
— керівникам підприємств детально продумати напрямки їх діяльності та внутрішньо фірмові можливості, а співробітникам краще зрозуміти цільові установки керівництва, переконатися в їх доцільності, у фінансовій стабільності підприємства. З цим пов'язана впевненість колективу в стабільній роботі підприємства в майбутньому. Це дуже важливо, оскільки практично кожне підприємство неминуче стикається з ризиковими ситуаціями на ринку;
— кредиторам усвідомити пріоритети розвитку фірми;
— фахівцям маркетингових служб проаналізувати кон'юнктуру ринку та оцінити конкурентні позиції фірми;
— оцінити реальні результати діяльності підприємства і розробити перспективну концепцію його функціонування.
Отже, бізнес-план може використовуватися, по-перше, для управління комерційним проектом та управління діяльністю самої фірми. Такий план допомагає обґрунтувати економічну доцільність вибору напрямків розвитку підприємства, визначити джерела фінансування реалізації обраної стратегії, професійний і чисельний склад персоналу. Складання бізнес-плану змушує підприємця здійснювати кропіткий і об'єктивний аналіз власної діяльності, як би поглянути на себе зі сторони очима експерта, передбачити проблеми та ймовірність зіткнення з ними, і, у відповідності з цим, гранично мобілізуватися. Добре розроблений бізнес-план допомагає підприємству розвиватися, розширювати і зміцнювати свої позиції на ринку.
По-друге, бізнес-план використовується для залучення інвесторів і кредиторів. З цієї точки зору, він покликаний продемонструвати вигідність для них реалізації запропонованого проекту. Досить часто підприємства стикаються з необхідністю залучення коштів інвесторів, використання кредитів і позик, оскільки власних фінансових ресурсів для прибуткової підприємницької діяльності, як правило, не вистачає.
У закордонній практиці бізнес-план використовується незалежно від сфери діяльності, масштабів власності та організаційно-правової форми підприємства. У будь-якому випадку вирішуються, як внутрішні завдання, пов'язані з управлінням підприємством, так і зовнішні, зумовлені встановленням контактів та взаємовідносин з іншими підприємствами і організаціями.
В умовах розвинутої економіки створюються фірми, що спеціалізуються на розробці бізнес-планів, замовниками яких можуть виступати різні організаційні структури, що здійснюють як підприємницьку, так і інвестиційну діяльність.
Замовник бізнес-плану для його розробки надає необхідну інформацію, в яку зазвичай включаються наступні документи:
— комплект законодавчих та нормативних документів, необхідних для розробки конкретного бізнес-плану;
— наявні розрахунки, науково-дослідні і проектні дані, що відображають концепцію проекту;
— протоколи про наміри, матеріали нарад та інші необхідні документи.
Завдання на розробку бізнес-плану має деяку стандартну форму, в якій з невеликими варіаціями повинні відображатися наступні пункти: реквізити замовника та підрядника, характеристика об'єкта планування, форма його власності, умови фінансування, терміни розробки бізнес-плану, матеріали та документи, що надаються замовником, його вимоги до розробки проекту, умови отримання необхідної інформації, короткий зміст одержуваних результатів і форми реалізації пропозицій, а також необхідні узгодження.
На вимогу замовника бізнес-плану можуть бути представлені альтернативні варіанти проекту, в яких вихідні дані варіюються, і в залежності від них шикуються різна структура проекту, його результати. В результаті замовник отримує можливість вибору, наприклад, варіантів вкладення різного обсягу інвестиційних коштів та відповідного терміну введення об'єкта в експлуатацію.
Сама структура бізнес-плану не повинна бути жорсткою. Немає необхідності і сліпого копіювання його змісту із закордонного досвіду. Слід зазначити, що і перевідна література з даної тематики, якої в останні роки в нашій країні видано величезна кількість, цього не рекомендує, а лише пропонує дотримуватися певного зразка, розробленого на основі аналізу величезної безлічі планів. Структура бізнес-плану «може видозмінюються в залежності від ваших потреб» — такі рекомендації можна зустріти практично в будь-якому виданні.
Запропонований в роботі інвестиційний проект представлений на прикладі розробки бізнес-плану розвитку ТОВ «Базіс» — оператора місцевого телефонного зв’язку.
Метою цієї роботи є розгляд підприємства як складової організаційної системи і встановлення ролі формалізації бізнес-процесів в ефективному функціонуванні підприємства, а також підтвердження і розкриття важливості економічного обґрунтування реальних інвестицій у вітчизняній промисловості, як одних із самих складних і високоефективних шляхів підвищення конкурентоздатності і, як наслідок, динамічного розвитку підприємства.
Теоретико-методологічною основою роботи послужили праці вітчизняних і зарубіжних авторів, аналізувалися різні аспекти фінансування, а також проблеми активізації інвестиційної діяльності; законодавчі та нормативні документи, спеціальна навчальна і періодична література з досліджуваної проблеми.
Практична значимість дипломної роботи може полягати в тому, що основні положення, висновки та рекомендації можуть послужити основою реального застосування запропонованих рекомендацій на практиці та отримання видимих результатів від їх впровадження.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБЛЕННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУ, ЯК ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА
Основні цілі розроблення бізнес-плану
У ринковій економіці бізнес-план є робочим інструментом, що використовується у всіх сферах підприємництва. Цей план дає характеристику процесу функціонування фірми, показує, яким чином її керівники збираються досягти виконання поставлених завдань, в першу чергу — підвищення прибутковості компанії. Добре розроблений план допомагає фірмі рости, завойовувати нові позиції на ринку, де вона функціонує, складати більш глибокі перспективні плани свого розвитку, концепції виробництва нових товарів та послуг і вибирати раціональні способи їх реалізації.
Бізнес-план, як правило, систематично оновлюється, у нього вносяться зміни, пов'язані як зі змінами, що відбуваються всередині фірми, так і з змінами на ринку, де діє фірма, і в економіці в цілому. Таким чином, бізнес-план допомагає підприємцю оцінювати прогрес своєї справи на основі системи та макроекономічного аналізу та контролювати поточні операції.
Основною метою розробки бізнес-плану є планування господарської діяльності фірми на найближчі й віддалені періоди у відповідності з потребами ринку і можливостями отримання необхідних ресурсів [9]. Інші цілі розробки плану бізнесу можуть бути різними, наприклад:
— вияснити ступінь реальності досягнення намічених результатів;
— довести певному колу осіб доцільність реорганізації роботи вже існуючої фірми чи створення нової;
— переконати співробітників компанії в можливості досягнення якісних або кількісних показників, намічених у проекті та інше.
Бізнес-план, також, покликаний допомогти підприємцю вирішити наступні основні завдання, пов'язані з функціонуванням фірми:
— визначити конкретні напрямки діяльності, перспективні ринки збуту і місце фірми на цих ринках;
— оцінити витрати, необхідні для виготовлення та збуту продукції, можна порівняти їх з цінами, за якими будуть продаватися товари, щоб визначити потенційну прибутковість проекту;
— виявити відповідність кадрів фірми і умов для мотивації їх праці вимогам по досягненню поставлених цілей;
— проаналізувати матеріальне і фінансове становище фірми і визначити, чи відповідають матеріальні та фінансові ресурси досягненню намічених цілей;--PAGE_BREAK--
— прорахувати ризики і передбачити труднощі, які можуть перешкодити виконанню бізнес-плану.
У сучасній практиці бізнес-план виконує чотири функції. Перша з них пов'язана з можливістю його використання для розробки стратегії бізнесу. Ця функція життєво необхідна в період створення підприємства, а також при виробленні нових напрямків діяльності.
Друга функція — планування. Вона дозволяє оцінити можливості розвитку нового напрямку діяльності, контролювати процеси всередині фірми.
Третя функція дозволяє залучати грошові кошти — позики, кредити. У сучасних українських умовах без кредитних ресурсів практично неможливо здійснити який-небудь значний проект, однак отримати кредит непросто. Головна причина полягає не стільки в проблемі високих процентних ставок, скільки в зростаючої неповерненості кредитів. У цій ситуації банки беруть цілий комплекс заходів по забезпеченню повернення грошових коштів, серед яких слід зазначити вимоги банківських гарантій, реальної застави та інші, але вирішальним фактором при наданні кредиту є наявність детально проробленого бізнес-плану.
Четверта функція дозволяє залучити до реалізації цих планів компанії потенційних партнерів, які побажають вкласти у виробництво власний капітал чи наявну в них технологію. Вирішення питання про надання капіталу, ресурсів або технології можливо лише за наявності бізнес-плану, що відбиває курс розвитку компанії на певний період часу.
Таким чином, внутрішньо фірмове планування є невід'ємною частиною будь-якого підприємства, незалежно від його розміру. Бізнес-план узагальнює аналіз можливостей для початку або розширення бізнесу в конкретній ситуації і дає чітке уявлення про те, яким чином менеджмент даної компанії має намір використовувати цей потенціал [10]. Велике його значення і для залучення ділових партнерів, створення спільних підприємств, для отримання фінансування.
Підготовка та ефективне використання бізнес-плану має, таким чином, першочергове значення. Цей план може бути розроблений менеджером, керівником, фірмою, групою фірм або консалтингової організацією. Для визначення стратегії розвитку великої фірми складається розгорнутий бізнес-план. Нерідко вже на стадії його підготовки визначаються потенційні партнери та інвестори. Що стосується тимчасового аспекту бізнес-планування, то більшість фірм складають плани на рік. У них детально розглядаються різні напрямки діяльності фірми в цей період, і побічно характеризується подальший розвиток. Деякі фірми складають плани на строк до 5 років, і лише великі компанії, планують на період більше п'яти років.
Існують два основні підходи до розробки бізнес-плану [11]. Перший полягає в тому, що бізнес-план складається найманої групою фахівців, а ініціатори проекту беруть участь в ньому за допомогою підготовки вихідних даних. Інший підхід — коли ініціатори проекту самі розробляють бізнес-план, а методичні рекомендації отримують у фахівців, зокрема, у можливих інвесторів. Ініціатори проекту зазвичай є фахівцями у виробничих питаннях, але, як правило, досить слабко розбираються в тонкощах фінансового забезпечення проекту і збуту продукції. Ці питання розробляють наймані фахівці.
У бізнес-плані оцінюється перспективна ситуація як всередині фірми, так і поза нею. Він особливо необхідний керівництву для орієнтації в умовах акціонерної власності, так як саме за допомогою бізнес-плану керівники компанії приймають рішення щодо накопичення прибутку і розподіл її частини у вигляді дивідендів між акціонерами. Цей план використовується при обґрунтуванні заходів з удосконалення та розвитку організаційно-виробничої структури фірми, зокрема для обґрунтування рівня централізації управління і відповідальності співробітників. Слід зазначити, що вказаний план, як правило, активно допомагає координувати діяльність партнерських фірм, організовувати спільне планування розвитку груп фірм, пов'язаних кооперуванням та виготовленням однакових або взаємодоповнюючих продуктів. У такому випадку фірми-партнери здійснюють загальне фінансування.
Поряд з внутрішньо фірмовими функціями, бізнес-планування має велике значення при визначенні стратегії планування на макрорівні [12]. Сукупність довгострокових бізнес-планів підприємств складає інформаційну базу, яка є основою для розробки національної політики планування в рамках державного регулювання економіки.
Таким чином, в найбільшою мірою бізнес-план використовується при оцінці ринкової ситуації, як поза фірми, так і всередині неї, при пошуку інвесторів. Він може допомогти великим підприємцям розширити справу з допомогою купівлі акцій іншої фірми або організації нової виробничої структури, а також служить основою для формування загальнодержавної стратегії планування.
Важливе значення має структура бізнес-плану, який являє собою досить складний документ, що включає в себе опис компанії, її потенціалу, оцінку внутрішнього і зовнішнього середовища бізнесу, конкретні дані про розвиток фірми [13]. Хоча зовні бізнес-плани можуть відрізнятися один від одного, склад їх розділів залишається практично незмінним, а саме: короткий зміст (резюме), характеристика галузі, опис створюваної компанії і вироблених нею продуктів і послуг, дослідження та аналіз ринку, плани маркетингу, виробничий і фінансовий плани, а також оцінка можливих ризиків та страхування.
1.2 Методика складання бізнес-плану
Оформлення бізнес-плану починається з підготовки титульного листа. Він повинен відразу забезпечити інформацію про те, де, коли і ким складений даний документ, вказується назва проекту, що має коротко і чітко формулювати ідею, яка лягла в бізнес-плані [14].
Друга сторінка плану містить зміст, який має відображати його структуру. Це номенклатура розділів та параграфів. При будь-якому варіанті вміст має бути чітко цифровано, обов'язково арабськими цифрами. Потім йде вступ, в якому вказана задача складання бізнес-плану та коло осіб, яким він адресований. Доцільно також відзначити, чому виникла необхідність у створенні даного проекту чи інвестиційного задуму.
Обсяг розділу «Можливості фірми» (резюме) не повинен перевищувати декількох сторінок. У цьому розділі вказується все головне, що повинно бути зрозуміло і оцінено потенційним інвестором, тобто, інформація, що дає уявлення про фірму і що забезпечує всі необхідні дані, що характеризують її комерційну діяльність. У пріоритетному порядку вказуються напрямки діяльності компанії, по кожному з напрямків визначаються цільові ринки та відповідальні особи. Укладачі плану повинні коротко і чітко сформулювати основні цілі проекту, а також його конкретні завдання. Таким чином, у розділі повинні бути висвітлені основні цілі фірми. Її стратегія, розроблені для її досягнення конкретні заходи [15].
У розділі «Види товарів і послуг» описуються всі товари і послуги фірми, які пропонуються на ринку покупцям. Підготовці розділу передує значна попередня робота з вибору товару або послуги, який повинен стати основою бізнесу фірми. У рамках даного розділу необхідно докладно описати пропоновані товари та послуги, вказати їх основні переваги в очах споживача, а також наявні недоліки і заходи щодо їх подолання. Особливо слід підкреслити різницю між тим, що представлено на ринку в даний час, і тим, що збирається в майбутньому запропонувати фірма, так як вихід на ринок та зростання обсягів продажу безпосередньо залежить від унікальних властивостей представленого в бізнес-плані продукту.
Мета розділу «Ринкові дослідження та аналіз збуту» — надати інвестору достатні фактичні матеріали, щоб переконати його в конкурентоспроможності розглянутого проекту, а також, допомогти підприємцю визначити, хто буде купувати його товар і де його ніша на ринку. Цей розділ є одним з найбільш складних і важливих, так як він побудований на ринкових оцінках, які мають безпосередній вплив на фінансових та виробничий плани компанії. У цьому розділі освячуються наступні питання:
1) типи ринків, на яких діє фірма;
2) основні сегменти ринків по кожному виду товарів або послуг;
3) фактори, що впливають на попит на кожному з сегментів ринку;
4) перспективи зміни потреб покупців і можлива реакція компанії на ці зміни;
5) реальний стан і прогнози розвитку ємності використовуваних сегментів ринку на найближчий час і на більш віддалену перспективу;
6) реакція ринку на нові товари.
У деяких бізнес-планах в окремий розділ виділяється оцінка конкуренції на ринках збуту. Цей розділ присвячено аналізу ринкової кон'юнктури, характеристиці конкурентів, їх стратегії і тактиці. Оцінюючи діяльність конкурентів, необхідно дати відповідь на наступні питання:
1) наскільки область діяльності фірми піддається змінам;
2) чи велике число фірм, які пропонують подібні товари та послуги;
3) яку частину ринку контролюють фірми-конкуренти;
4) як ідуть справи у фірм-конкурентів з доходами, впровадженням нових технологій, рекламою і після продажне обслуговування;
5) що є предметом найбільш жорсткої конкуренції в цій сфері діяльності (ціна, якість, після продажне обслуговування і тощо)?
У розділі бізнес-плану, присвяченому маркетингу, висвітлюються способи досягнення намічених обсягів продажів і доведення продукції, що випускається, до споживача. Необхідно, щоб у плані була вказана загальна стратегія маркетингу, прийнята на фірмі, схема ціноутворення та реалізації товару, а також методи стимулювання росту обсягів продажі. Велике значення мають також організація після продажного обслуговування клієнтів, реклама випуску товарів і формування громадської думки про товар та фірму, що їх випускає.
У розділі «Оцінка ризику та страхування» висвітлюються проблеми, які можуть виникнути у фірми в процесі реалізації проекту та основні методи захисту від потенційних труднощів. Даний розділ містить наступні складові частини:
— перелік можливих ризиків із зазначенням ймовірності їх виникнення та очікуваного збитку від цього;
— організаційні заходи з профілактики та нейтралізації ризиків;
— програма страхування від ризиків.
Розділ бізнес-плану, що стосується фінансового плану, вміщує в собі оцінку потенціалу фірми та планування її фінансової діяльності з метою досягнення життєздатності компанії та ефективного використання наявних коштів. У цьому розділі містяться наступні планово-звітні документи:
— оперативний план;
— план доходів і витрат;
— план руху грошових коштів;
— балансовий звіт.
Зазначені документи носять планово-звітний характер. Планування здійснюється на основі прогнозу майбутньої діяльності фірми в рамках певного періоду часу. Звіт складається за минулий період часу. Наведені в цих документах дані використовуються далі для аналізу фінансового стану фірми.
У розділі «Стратегія фінансування» викладається план створення нової фірми або розширення вже функціонуючої. При складанні цієї частини бізнес-плану підприємець зобов'язаний розглянути наступні питання:
— кошти, необхідні для реалізації запропонованого проекту;
— джерело інвестицій;
— терміни окупності та розміри очікуваного доходу від реалізації проекту. продолжение
--PAGE_BREAK--
Крім зазначених розділів бізнес-плану, доцільно також включити в нього організаційний план, який містить коротку характеристику організаційної структури компанії, відомості про персонал, інформацію про правовому забезпеченні діяльності фірми [16].
В кінці бізнес-плану наводиться фактографічна інформація, а саме: повне найменування підприємства або фірми, юридичну адресу, номери контактних телефонів, телекс, факс, а також назви організацій і телефони, за якими читач плану зможе отримати в разі необхідності додаткову інформацію.
Отже, бізнес-план є складним за структурою документом. Його параграфи і розділи повинні охоплювати всі аспекти діяльності підприємства. Склад розділів може видозмінюються в залежності від типу розв'язуваної задачі.
1.3 Резюме
У резюме наводяться найбільш виграшні параметри та характеристики організації, запозичені з інших розділів бізнес-плану, тому резюме розробляють при завершенні складання бізнес-плану.
Резюме може коригуватися в залежності від того, якими є очікування або який прогноз можливих мотивів того чи іншого інвестора, для якого коригується бізнес-план.
Робота над даним розділом важлива в силу того, що якщо його вміст не зробить сприятливого враження на інвесторів, то в подальшому знайомство з бізнес-планом або буде формальним, або зовсім припиниться. Тому при складанні розглянутого розділу варто показати потенційним інвесторам, що організація в змозі вирішувати складні завдання на високому рівні, а сам огляд ділового пропозиції повинен захопити інвесторів і стимулювати їх до подальшого читання бізнес-плану.
У резюме необхідно описати специфічні умови роботи організації, в якості яких можна назвати:
— стадію життєвого циклу, на якій знаходиться організація;
— останні зміни кон'юнктури ринку;
— якість ресурсів, що надходять на вході в організацію (людських, інформаційних, фінансових, матеріальних, енергетичних);
— взаємодія організації з владними структурами;
— відносини з неприбуткових та громадськими організаціями;
— позиція на ринку.
Після опису стратегічних перспектив розвитку організації потрібно охарактеризувати її поточну комерційну діяльність, а також повідомити прізвища, імена, по батькові і телефони генерального директора, його заступників та головних спеціалістів.
По суті викладання ділової пропозиції слід дати детальну інформацію про всі аспекти цієї пропозиції з точки зору, як параметрів внутрішнього середовища організації, так і характеристик її оточення.
Резюме включає в себе три основних блоки:
— загальна характеристика організації;
— філософія бізнесу;
— економічні параметри проекту.
1.4 Види товарів та послуг
У цьому розділі бізнес-плану дається опис всіх існуючих і нових товарів та послуг, що пропонуються організацією в рамках бізнес-проекту. Цьому передує аналітична робота з вибору товарів і послуг, які повинні стати основою бізнесу організації.
Кращих результатів домагаються підприємства, які при виборі товарів і послуг не тільки орієнтуються на задоволення потреб покупців, але й можуть випереджати запити споживачів або, що ще краще, формувати запити. Між величиною попиту і ціною товару існує зв'язок, що має назву закону попиту. Необхідно враховувати наступні категорії попиту:
— первинний попит — мінімальний попит, який визначається потребами населення (основні продукти харчування, товари масового попиту та інші);
— вторинний попит — потреби більш високого порядку, які проявляються з тимчасовим лагом по відношенню до первинного попиту;
— реалізований попит, який супроводжується фактичної покупкою товару;
— ажіотажний попит, що викликається, прагненням все нових верств споживачів здійснити покупку товару, що купується іншими покупцями;
— незадоволений попит, викликаний відсутністю потрібного товару в продажу;
— що формується попит, який орієнтований на нові товари, що готуються до випуску.
Однак знання попиту ще не гарантує успіх на ринку. Необхідно вибудувати процес трансформації ресурсів у готову продукцію, щоб цінність ресурсів була максимальною її необхідно зберегти і примножити за рахунок ефекту синергії. Тому потрібно проаналізувати потенціал організації з точки зору можливості забезпечити ефективні процеси всередині самої організації.
1.5 Ринкові дослідження та аналіз збуту
Одне із завдань полягає у визначенні ємності кожного конкретного ринку за кожним видом товарів і послуг. Ці показники будуть характеризувати можливі обсяги збуту товарів і послуг. Вони визначаються кількістю потенційно реалізованих товарів і послуг та очікуваними реальними обсягами продажу цих товарів і послуг протягом заданого періоду часу. Кількість продажів залежить від факторів демографічних, соціальних, національно-культурних, а головне — економічних, в тому числі від рівня доходів потенційних покупців, структури їх витрат, темпів інфляції, наявності раніше придбаних товарів аналогічного або схожого призначення [14].
Для визначення місця на ринку, необхідно знати наступне:
— цільове призначення потенційного ринку;
— позиції основних гравців на ринку;
— правила, які діють на ринку;
— можливості та загрози ринку.
При дослідженні ринку потрібно в першу чергу визначити тип ринку по кожному товару й послуги. Для цієї мети можна класифікувати ринок за обсягом реалізації, по перспективам збуту, по співвідношенню продавців і покупців, по різновиду споживачів. Далі необхідно визначити характеристику ринку і вказати стадію розвитку його, історичні та економічні причини існування, територіальне розміщення та обмеження ринку.
Для існуючих товарів і послуг, а також ринків оцінки визначаються за фактичними даними, для нових ринків та нових товарів (послуг) оцінки носять прогнозований характер.
Аналіз ринку передбачає отримання вичерпної інформації про всі елементи ринку: споживачів, постачальників, конкурентів, посередників. У центрі уваги знаходяться споживачі.
Предметом аналізу є ринкові сегменти, структура і тенденції їх розвитку. Розглядаються як кількісні, так і якісні характеристики сегментів ринку.
При аналізі товару звертається увага на всю сукупність властивостей, пов'язаних з ним і супутніх йому: функціональне призначення, надійність, довговічність, зручність використання, зовнішній вигляд, упаковку, обслуговування, гарантію, супровідні документи та інструкції. Споживча цінність товару тим вище, чим більше відповідність показників його якості вимогам, виявленим в результаті вивчення уподобань покупців, і іншим характеристикам, що визначає попит.
1.6 Конкуренція на ринках збуту
Конкуренція — найбільш ефективний метод економічного контролю, так як варто суспільству мінімальних витрат. Конкурентоспроможність організації — можливість здійснення ефективної прибуткової господарської діяльності в умовах конкурентного ринку [18].
Для аналізу поведінки конкурентів необхідно визначити всіх реальних і потенційних конкурентів і з'ясувати, які їх можливі стратегії, поточне положення, фінансові можливості, підприємницька філософія та культура, а також мети.
Аналіз здійснюється в три етапи:
— виявлення діючих та потенційних конкурентів;
— вивчення показників, цілей і стратегії конкурентів;
— виявлення сильних і слабких сторін конкурентів.
Конкурентів виявляють за допомогою таких підходів:
— оцінки потреб, що задовольняють на ринку конкуруючими основними організаціями, які групуються у відповідності з типом потреб, яке задовольняє їх продукцією;
— на основі класифікації конкурентів у відповідності з типами ринкової стратегії, застосовуваної ними.
Конкурентна перевага формується в результаті реалізації конкурентних стратегій: лідерства за для виробників, стратегії диференціації, оптимальних витрат і фокусування.
Ключові фактори успіху — дії та конкурентні можливості, яким потрібно приділяти особливу увагу: завантаження виробничих потужностей, торгова мережа, реклама, рівень виробничих витрат, розташування споживачів. У різних галузях ключові фактори успіху неоднакові. Якщо робиться висновок про те, що ця галузь приваблива, то на озброєння беруть зазвичай агресивну стратегію для створення міцної конкурентної позиції, збільшення продажів і здійснення інвестицій в розвиток виробничої бази та оновлення обладнання. Якщо галузь відносно мало приваблива, то організації, що не мають відношення до даної галузі і розглядають питання про приєднання до неї, можуть вирішити його негативно і розпочати пошук інших можливостей. Слабкі — можуть злитися з конкурентами або бути поглинуті ними. Сильні організації можуть обмежити подальше інвестиції і орієнтуватися на стратегії зниження витрат або випуск нової продукції для підвищення довгострокової конкурентоспроможності та забезпечення прибутковості.
1.7 План маркетингу
Маркетингова стратегія — частина загальної стратегії організації, одна з її функціональних стратегій, тому в основі плану маркетингу лежать стратегічні цілі у відношенні використання результатів маркетингових досліджень і можливостей, що надаються зовнішнім середовищем з урахуванням потенціалу організації.
При розробці плану маркетингу ґрунтуються на принципах розуміння споживача, боротьби за споживача, максимального пристосування виробництва до вимог ринку. Бізнес не можливий, якщо організація орієнтована тільки на прибуток, а не на розуміння потреб існуючих і потенційних ринків.
У комплексі заходів з маркетингу входять: продолжение
--PAGE_BREAK--
— аналіз ринкових можливостей організації;
— вивчення потреб існуючих і потенційних покупців товарів (послуг) організації та їх поведінку на ринку;
— розробка товарів і послуг, що відповідають потребам покупців;
— позиція товарів що випускаються і пропонованих послуг, оцінка перспектив їх розвитку;
— вибір методів розповсюдження і просування товарів;
— встановлення цін на товари та послуги організації;
— визначення заходів щодо стимулювання продажу та проведення рекламної компанії;
— вивчення конкурентів;
— вибір постачальників;
— залучення маркетингових посередників;
— встановлення контактів з громадськими і державними організаціями.
При аналізі стану організації визначаються сильні та слабкі сторони, які в рівній мірі важливі. Сильні сторони є запорукою успіху і є основними елементами стратегії. Слабкі сторони важливі, оскільки вони виявляють вразливі ділянки, які потребують особливої уваги. Можливості та зовнішня загроза необхідні для аналізу, так як стратегія завжди націлена на використання найбільш сприятливих можливостей та на захист від небезпек, що загрожують благополуччя організації.
Ознаки, які свідчать про міцність положення організації, є конкурентоспроможність її цін і витрат у порівнянні з показниками конкурентів у галузі. Аналіз витрат і ланцюжок цінностей — необхідний інструмент порівняльної оцінки цін та витрат організації і її конкурентів при визначенні ефективності окремих видів діяльності організації та виявленні сфер діяльності, які вимагають більш ретельного вивчення [18]. Стратегічний аналіз витрат включає в себе порівняння витрат організації з витратами її основних конкурентів по всьому ланцюжку, починаючи від придбання сировини і закінчуючи цінами, сплаченими за товар кінцевими споживачами.
Основою конкурентної переваги є навички та здібності співробітників організації, межі можливості організації забезпечувати більш ефективний, ніж у конкурентів роботу всіх ланок ланцюжка цінностей.
Сформована ціна товару (послуги) під впливом зовнішньої та внутрішньої середовища являє собою фактор довгострокової рентабельності організації. Взаємозв'язок ціни і комплексу маркетингу проявляється у впливі на ціну і параметрів самого товару, системи організації продажу, та реклами товару.
Цінова політика в маркетингу полягає в тому, що організація встановлює на свої вироби такі ціни і так їх змінює в залежності від ситуації на ринку, щоб забезпечити досягнення запланованих короткострокових та довгострокових цілей. Вона залежить від кон'юнктури ринку і при розробці необхідно приймати до уваги наступне:
— яке місце займає ціна серед засобів конкурентної боротьби на кожному ринку, де діє організація;
— який метод розрахунку ціни повинен бути вибраний;
— чи може організація витримати роль цінового лідера;
— якою повинна бути цінова політика по відношенню до нових товарів;
— як повинна змінюватися ціна на етапах життєвого циклу товару;
— чи існують органи, з якими слід консультуватися при призначенні ціни;
— чи є обмеження на рівень цін, прибуток і свободу зміни ціни.
Відповідь на ці питання і дасть можливість побудувати маркетингову стратегію просування підприємством на ринок, реалізовуючи свій товар (послугу).
1.8 Фінансовий план
Важливу роль при складанні бізнес-планів відводиться фінансового плану. У ньому подаються показники фінансового забезпечення діяльності організації та план найбільш ефективного використання наявних грошових коштів на основі результатів оцінки поточної фінансової інформації та прогнозу успішності реалізації бізнес-плану [19].
Результати фінансової діяльності організації представляються у вигляді певної системи планово-звітних документів, до яких відносяться основні документи:
— оперативний план, який відображає результати взаємодії організації з її цільовими ринками;
— звіт про доходи та витрати, який показує, чи одержить організація прибуток від реалізації товарів та надання послуг;
— звіт про рух грошових коштів, який показує процес надходжень і витрачання грошей у ході діяльності організації;
— бюджет, який підводить підсумок економічної та фінансової роботи організації за звітний період;
— звіт про прибутки та збитки.
У цих документах відбиваються плановані і фактично отримані величини показників за звітний період. Тривалість планово-звітних періодів може змінюватися в залежності від конкретних умов. При стабільній зовнішнього середовища і стійкому становищі організації тривалість періодів може бути збільшена. Зменшення тривалості періоду збільшує оперативність прийняття керівництвом управлінських рішень та обсяг розрахункових, та аналітичних робіт, які у випадках швидких змін у зовнішньому середовищі втрачають актуальність на момент завершення.
Оперативний звіт необхідний для оцінки ступеня успішності реалізації бізнес-плану на окремих етапах, тому при його складанні доцільно використовувати достовірну інформацію про тенденції економічного розвитку у сфері діяльності організації та сценарні зміни зовнішньої та внутрішньої ситуації навколо бізнес-плану. Складання оперативного звіту по збалансованим і взаємозв'язаним кількісними і якісними показниками дозволяє постійно відстежувати зміни в положенні організації на ринку і приймати активні управлінські рішення.
За показниками звіту про доходи та витрати визначається, чи приносить організації прибуток його товар (послуга). Також порівнюються різні товари по прибутковості, щоб прийняти рішення про доцільність їх подальшого виробництва. Підсумувавши дані по всіх товарах та послугах організації, оцінюється очікуваний сумарний прибуток.
Звіт про рух грошових коштів показує керівництву, скільки в його розпорядженні є грошей і яка потреба в них в організації. Цей документ показує реальний стан, що необхідно керівництву організації для прийняття управлінських рішень. Звіт складається як підсумок діяльності організації за всіма видами товарів і послуг.
У бюджеті міститься повний перелік активів організації (майно) та пасивів (власний капітал і боргові зобов'язання). Цей документ показує майновий стан, фінансову стійкість і ліквідність організації. Для інвесторів такий матеріал представляє великий інтерес.
Ще одним важливим документом фінансового плану організації, який містить необхідну для аналізу інформацію, є звіт про прибутки та збитки.
Фінансове планування на підприємствах багато в чому залежить від якості прогнозів основних показників їхньої виробничої діяльності, ринкової кон'юнктури, стану грошового обігу і курсу валюти. Тому в сформованих умовах існує можливість заниженої оцінки потреби у фінансових ресурсах і змін у фінансовому стані підприємств, в зв'язку з чим необхідно передбачати фінансові резерви.
Склад показників фінансового планового балансу або балансу доходів і витрат визначається джерелами надходження коштів, з одного боку, та витратами, проведеними в ході фінансово-господарської діяльності, з іншого боку. Поряд з цим, в плановому балансі доходів і витрат знаходять відображення фінансові відносини з державним бюджетом, банківського і страхового системами та операцій з придбання та випуску цінних паперів.
Крім балансу доходів і витрат фінансовий план містить розрахунки ряду основних показників: прибутку від промислової діяльності, амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів, надходжень коштів у порядку довгострокового та середньострокового кредитування, відсотків банкам за кредитами, фінансових результатів від інших видів діяльності і т.д. Склад показників планового балансу доходів і витрат підприємства представляє собою певну систему, що дозволяє в рамках кожного періоду планування визначати джерела доходів, їх співвідношення, ступінь і напрямки використання, розподілу джерел і збалансованість їх з витратами.
Так, залишена після сплати податків частина прибутку йде на потреби підприємства, включаючи створення фінансового резерву, фінансування капітальних вкладень та приросту обігових коштів, виплати відсотків банкам за надані ними кредитні ресурси, дивідендів власникам цінних паперів, емітованих й реалізовані підприємством своїм працівникам, а також на сторону: витрат на господарське утримання соціально-культурних і соціально-побутових об'єктів і на інші цілі.
1.9 Аналіз можливих ризиків
Метою даного розділу бізнес-плану є опис зовнішніх і внутрішніх факторів, що збільшують або зменшують конкретний вид ризику, і передбачених заходів по захисту від можливих фінансових втрат підприємства та кредитора. Інвестори (кредитори) хочуть знати, з якими проблемами можна зіткнутися при реалізації проекту і як підприємець передбачає подолати їх. Глибина та аналіз ризикованості справи залежить від конкретного виду діяльності та обсягу проекту.
Під ризиком розуміється ймовірність (загроза) втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появу додаткових витрат, що виникли в результаті виробничої та фінансової діяльності підприємства.
Існує три основних види ризику: комерційний, виробничий, фінансовий.
Комерційний ризик є відображенням ненадійності доходів, пов'язаних з факторами конкуренції та проблемами збуту.
Виробничий ризик безпосередньо пов'язаний з факторами низької якості продукції, ненадійність обладнання, відсутністю або слабкістю системи постачання сировиною і матеріалами, а також з екологією виробництва.
Фінансовий ризик обумовлений недостатністю обсягів фінансування проекту, нездатністю або небажанням підприємства здійснювати повернення позикових коштів та відсотків по ним.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РИНКУ ТЕЛЕФОННИХ ПОСЛУГ ЗВ’ЯЗКУ
2.1 Огляд інформаційних послуг
З одного боку, послуги, що надаються сучасними телекомунікаційними мережами, можна розглядати як масовий, стандартизований товар, що має свою ціну. Такий підхід дозволяє оцінити конкретну частку галузі телекомунікації у валовому внутрішньому продукті (ВВП). З іншого боку, телекомунікації є складовою частиною практично всіх суспільних процесів, і в такому вигляді можна лише побічно оцінити їх роль в світовій економіці. продолжение
--PAGE_BREAK--
На сьогоднішній день існують деякі тенденції, які спостерігаються на світовому ринку телекомунікації.
Змінюється питома вага секторів у загальному обсязі телекомунікаційного ринку. Якщо 10 — 15 років тому домінував сектор електрозв'язку, і його частка становила понад 80%, то в даний час вона знизилася до 50%. Прогнозується її подальше зниження до 10% [21]. Відповіддю ринку на це стало створення інфокомунікаційних альянсів та мультимедійних гігантів, що діють одночасно в різних секторах телекомунікаційного ринку. Так, наприклад, на ринок послуг телемовлення активно вступають нові, раніше нехарактерні для нього учасники — телефонні оператори, які доповнюють пакети своїх послуг послугами телебачення.
Незважаючи на певний ріст інформаційного сектору, багато дослідників [22] відзначають, що створення сучасного контенту виявилося справою більш складною, ніж створення телевізійних і радіопрограм, і запропонований контент споживачі ще не готові оплатити значні суми. Особливо це помітно по електронній комерції, яка виявилася не такою простою справою, як здавалося на перший погляд.
Програмний сектор все більше і більше стає сукупним інтелектуальним розумом планети і яскраво ілюструє процес глобалізації. Програма, розроблена в будь-якій точці земної кулі, стає доступною всім громадянам Землі. Цей сектор залучає все більше і більше людей, тому що у програмного сектора практично немає обмежень у розвитку. Ряд країн надає послуги експортного або офшорного програмування та аутсорсингу.
Аутсорсинг — це форма відносин, при якій велика фірма-виробник передає певний обсяг робіт іншим фірмам, що володіє можливістю виконати ці роботи більш ефективно. За прогнозом аналітиків, сумарний ринок офшорного програмування та програмного аутсорсингу в 2008 році досягла більш 50 мільярдів доларів.
У секторі електрозв'язку спостерігаються процеси глобалізації ринку, які характеризуються утворенням транснаціональних операторів. Тут з'явилися нові учасники ринку — мобільні віртуальні оператори (МВО). Так називають компанії, які використовують ресурси мереж інших операторів, але продають послуги від свого імені [23]. Виділяються кілька бізнес-моделей МВО:
— оператори, що не мають власної мережевої інфраструктури. Суть їх діяльності полягає в перепродажі ефірного часу інших операторів;
— гібридні оператори. Вони володіють невеликим набором елементів інфраструктури мережі;
— оператори, що володіють компонентами власної мережевої інфраструктури.
У Європі, Америці та Південно-Східної Азії діє близько 200 мобільних віртуальних операторів.
Іншою тенденцією сектора електрозв'язку світового ринку телекомунікації є укрупнення операторів.
Тенденція консолідації ринку межує з іншого тенденцією — взаємопроникнення операторів фіксованого зв'язку на ринки мобільного і навпаки. Прояв такої тенденції пов'язано з зацікавленістю споживача в отриманні всього пакету послуг у однієї компанії. Також слід звернути увагу на тенденцію зміни груп кінцевих користувачів.
Споживча база фіксованого зв'язку збільшується лише за рахунок країн із середнім та низьким рівнем валового національного доходу (ВНД), в країнах з високим ВНД (приблизно 28 тис. доларів) спостерігається тенденція незначного зниження. Кількість мобільних кінцевих споживачів перевищила кількість фіксованих споживачів, темпи зростання числа мобільних споживачів значно вище. Тенденцію зміни груп кінцевих користувачів ілюструє рисунок 2.1.
/>
Рисунок 2.1 — Тенденція зміни груп кінцевих користувачів
Іншою важливою тенденцією зміни груп кінцевих споживачів стало зростання числа споживачів високошвидкісного доступу до телекомунікації.
Економічним індикатором телекомунікаційного ринку є середня величина доходів, що припадають на один термінал (або на одну лінію) [24].
Одним із прийомів підвищення середньої величини доходів стало використання синергетичного ефекту. Суть цього прийому полягає в тому, що сумарна ефективність дії декількох компонент у деяких випадках може істотно перевищити сумарну ефективність, яка визначається їх роздільною дією.
На телекомунікаційному ринку яскраво проявляється «Правило 20/80» — універсальний принцип, сформульований італійським економістом і соціологом Вільфредо Парето в 1897 році. Принцип Парето або принцип 20/80 означає, що 20% зусиль дають 80% результату. Стосовно до телекомунікації, виходячи з «правила 20/80», можна зробити такі висновки:
— 20% кінцевих споживачів приносить 80% доходів;
— 20% кінцевих споживачів створюють 80% навантаження;
— для 80% споживачів достатньо 20% з набору можливих послуг.
Ці, на перший погляд, парадоксальні результати досить корисні як для маркетингової стратегії учасників ринку, так і для спеціалістів, які забезпечують створення і розвиток телекомунікаційних мереж.
Важливою тенденцією телекомунікаційного ринку є щорічне зниження тарифів на послуги в середньому на 10 відсотків.
Основне зростання доходів всієї галузі телекомунікації проходить за рахунок перерозподілу доходів на ринку товарів і послуг. Особливо яскраво ця тенденція проявляється в інформаційному секторі. Так, наприклад, швидкими темпами зростає продаж музичного контенту і такими ж темпами знижуються продажу компакт-дисків.
Тому можна зробити висновок, про те, що телекомунікації не тільки розширюють своє становище на ринку послуг, але безпосередньо втручаються на ринок товарів.
В інформаційному секторі відбувається не тільки значне зростання кількості провайдерів, але й їх консолідація з метою реалізації синергетичних ефектів, а також зниження витрат і розширення клієнтської бази. Все більше і більше спостерігається тенденція переходу компаній-провайдерів від вузькоспеціалізованих до багатостороннім послуг.
Інтернет увійшов у кожен будинок, став універсальним середовищем спілкування людей та отримання будь-якої інформації в будь-якій точці світу. За допомогою цієї мережі людей сьогодні спілкуються і переписуються, читають книжки і шукають інформацію, навчаються і лікуються, купують товари і замовляють послуги, розважаються і грають в різні ігри. Цей список можна ще довго і довго продовжувати. Немає такої сфери людського життя, яка сьогодні не зачеплена Інтернетом.
Історично мережі доступу будувалися, переважно, на базі мідних кабелів зв'язку. Однак у сучасних умовах такий спосіб виявляється неефективним по ряду параметрів: висока вартість, складність прокладки, високі витрати на підтримку кабелів в працездатному стані, схильність до електромагнітних впливів, обмежена пропускна здатність. Тому все більшого поширення в мережах доступу знаходять волоконно-оптичні кабелі та радіозасоби, а також комбіновані методи організації мереж.
Сьогодні еволюція мереж доступу йде по шляху розвитку широкосмугового (високошвидкісного) доступу, що забезпечує передачу будь-якого виду інформації та широкого класу мультимедійних додатків.
Розвиток технологій пакетної передачі і комутації, і в першу чергу, технології IР, призвело до докорінної зміни підходів до побудови телекомунікаційних мереж. Якщо раніше вони створювалися традиційно для пропуску мовного (телефонного) трафіку, а передача даних передбачалася на додаток до передачі розмовної інформації, то сьогодні мова і дані помінялися місцями. Цю думку ілюструє діаграма, наведена на рисунку 2.2.
Зростання мовного трафіку здійснюється за лінійним законом, а трафік даних росте по експоненті. На початку XXI століття ці величини зрівнялися у більшості високорозвинених країн. Однак безпосереднє використання мереж передачі даних з пакетною комутацією для передачі розмовного трафіку (та й деяких інших видів трафіку) виявилося важким. Перш за все, це пов'язано з самим режимом передачі мови — не тільки в реальному масштабі часу, але і з обмеженнями, що визначаються фізіологічними особливостями людини.
/>
Рисунок 2.2 — Порівняльна діаграма збільшення трафіку
Стосовно до мереж пакетної комутації це означає, що у мережах передачі даних за технологією IР передбачені механізми повторної передачі пакетів у разі їх втрати. При передачі голосової інформації в реальному масштабі часу такий механізм тільки погіршує ситуацію. Для передачі голосової інформації в мережах передачі даних застосовуються спеціальні протоколи, які називаються «голос поверх технології». Протокол VoIP іноді називають протоколом ІР-телефонії.
На жаль, мережі передачі даних, побудовані на технології пакетної комутації, мають значно більш низькими показниками надійності, ніж традиційні телефонні мережі. У телефонних мереж надійність складає 99,999% (як кажуть, «п'ять дев'яток»), що відповідає сумарним простою мережі не більше 5,5 хв. на рік. У мереж передачі даних така надійність складає 98,5% — допускається простий більше 5 днів у році.
Існує чотири сценарію ІР-телефонії:
1) комп'ютер — комп'ютер;
2) комп'ютер — телефон;
3) телефон — комп'ютер;
4) телефон — телефон.
Перший сценарій реалізується на основі комп’ютерів. В цьому випадку потрібно щоб на комп'ютерах користувачів були встановлені однакові чи сумісні програми. Однак, якщо з'єднання VoIP реалізуються з використанням мережевих протоколів і технологій, то програми, аналогічні Skype, забезпечують можливість передачі голосової інформації тільки за рахунок програмного забезпечення, встановленого в комп'ютерах користувачів. В останньому випадку, користувач позбавлений можливостей впливати на якість передачі мовлення, і воно стає величиною випадковою, істотно залежить від змін навантаження на мережу.
Другий сценарій також реалізується на базі програмного забезпечення VoIP або інших програм, тільки з'єднання встановлюється до вузла (шлюзу), що забезпечує стикування традиційної телефонної мережі з мережею передачі даних.
Третій сценарій реалізується при застосуванні спеціального кінцевого терміналу (наприклад, SIР-терміналів). Розроблено конструктивно спеціальний телефонний адаптер, що підключається до персонального комп'ютера і звичайного телефону.
Четвертий сценарій реалізується операторами мереж без участі користувачів.
Засобами підтримки послуг в контексті моделі телекомунікаційної системи є вузли, що забезпечують надання різних телекомунікаційних послуг. У традиційних телефонних мережах засобами підтримки послуг можна назвати, наприклад, різні замовні служби або службу точного часу. Вже багато років тому телекомунікаційна система забезпечувала надання інформаційно-довідкових та інших сервісних послуг. В їх надання поряд з операторами телефонної мережі брали участь і постачальники інформаційного ресурсу, яких сьогодні прийнято називати провайдерами, самі вузли — центрами обслуговування викликів [25]. Технічні рішення з організації таких центрів, обладнання та програмне забезпечення базувалися як на технологіях, розроблених для телефонної мережі та модифікованих для забезпечення функціонування Центрів обслуговування викликів, так і на спеціально розроблених технологіях.
Наступним етапом розвитку став перехід до контакт-центрів. Контакт-центр надає інформаційні послуги через різні мережі електрозв'язку одночасно великому колу користувачів. Контакт-центри носять універсальний характер, тобто:
— підтримують стандартні протоколи взаємодії з різними мережами електрозв'язку;
— представляють інформацію з будь-якої предметної області, на яку налаштований Контакт-центр; продолжение
--PAGE_BREAK--
— забезпечують незалежність апаратно-програмних рішень від галузі використання Контакт-центрів;
— надають можливість використовувати різні форми оплати.
Розвиток інформаційних технологій призвело до появи інших засобів. Багато з них своїми коренями йдуть в Інтернет, утворюючи WWW — єдиний інформаційний простір. Воно складається з безлічі web-сайтів. Сайтом зазвичай називають тематично пов'язаний набір інформаційних ресурсів (контенту), які об'єднані повторюється дизайном, розміщених на файловому сервері (комп'ютері), що має певний адреса в Глобальної мережі Інтернет.
На практиці застосовується кілька варіантів розміщення web-сайтів:
на самостійних web-серверах;
на web-серверах провайдера (так звана хостинг-послуга);
на web-серверах локальної мережі.
Розробка та підтримка web-сайтів є однією з швидкозростаючих сфер діяльності інформаційних технологій.
На ринку телекомунікації до традиційних учасників — операторам зв'язку та провайдерам послуг — додалися нові учасники: провайдери контенту, власники порталів, постачальники інформації, брокери, ретейлери і т.д. Постачальник інформації надає провайдеру послуг інформацію для розповсюдження. Брокер надає інформацію про провайдерів послуг та їх потенційних абонентів, сприяє користувачам при пошуку провайдерів, що надають необхідні їм послуги. Ретейлер виступає як посередник між абонентом і провайдером послуг з метою адаптації послуги до індивідуальним вимогам абонента.
Природно, що постало питання про справедливому розподілі доходів, одержуваних від користувача, між усіма учасниками процесу надання телекомунікаційних послуг. Досвід ряду країн (Японія, Норвегія, Великобританія) показує, що справедливий розподіл доходів веде до істотного росту інформаційного наповнення телекомунікаційних мереж, тобто до збільшення доходів всіх учасників процесу.
Конвергенція ж, у самому загальному випадку, визначається як еволюційне поняття, що означає зближення ознак об'єктів спочатку різного походження в результаті функціонування в подібних умовах. Тобто конвергенція — це процес зближення сутностей шляхом взаємопроникнення. У цьому сенсі конвергенцію можна визначити як вищу ступінь інтеграції. Дійсно, інтеграція різнорідних технологій веде до конвергенції, тобто до виникнення абсолютно нових продуктів, що кардинально змінюють світ. Ось один приклад конвергенції з історії людства: об'єднання двох технологій (парової машини та візки) призвело до виникнення нових продуктів — паровоза і автомобіля.
Процес конвергенції став можливим в результаті, з одного боку, технологічного прогресу і, з іншого боку, нових вимог, які висуваються споживачами послуг. Можна говорити про декількох аспектах конвергенції: конвергенції послуг, конвергенції обладнання та конвергенції мереж. Конвергенція послуг забезпечує користувачам нові розширені функціональні можливості. Конвергенція обладнання дозволяє, наприклад, об'єднати в єдиний пристрій телефон, персональний комп'ютер і телевізійний приймач. Цей пристрій має назву «універсальний інформаційний термінал абонента». Деякі експерти [26] вказують, що в результаті конвергенції у споживача буде встановлюватися «одна універсальна інфокомунікаційна розетка», через яку будуть надаватися всі послуги.
Конвергенція мереж означає зближення або об'єднання різних мережевих технологій для створення можливостей надати користувачам різнорідні послуги. В результаті цього процесу ми спостерігаємо, наприклад, зникнення відмінностей між телефонними мережами та мережами передачі даних, або між мережами загального користування та корпоративними мережами. В останні роки виникли мультисервісні мережі, що створюють можливість надання послуг з передачі голосової інформації, даних, мультимедія. Мультимедія означає інтеграцію декількох інформаційних типів повідомлень, таких як текст, зображення, графіка, анімація і можливих ресурсів конвергованих мереж для надання будь-яких інфокомунікаційних послуг.
Конвергенція телекомунікаційних, інформаційних та медійних послуг веде до виникнення єдиної інфокомунікаційної технології. Зазначимо, що ефективність цієї технології багато в чому залежить від створення законодавчої бази, адекватно відображає регламентацію цих послуг. У законодавстві, що регламентує процес конвергенції, основним є встановлення узгоджених норм в різних розділах, тобто різні сегменти телекомунікації повинні знаходитися в єдиному полі регламентації.
Тут можна спостерігати як конвергенцію фіксованих і мобільних мереж, так і конвергенцію мереж електрозв'язку та інформатики. Конвергенція мереж неминуче ставить питання про нові моделі розподілу та пропуску трафіку, як у теоретичному, так і в практичному плані. Процес конвергенції в телекомунікації зажадав створення інтегрованих систем білінгу.
Конвергенція телекомунікації надає суттєвий вплив на розвиток технологій управління телекомунікаційними мережами, і, зокрема, веде до створення інтегрованих систем управління. Інтегроване управління повинне забезпечити надання усіх можливих ресурсів конвергованих мереж для надання будь-яких інфокомунікаційних послуг. Конвергенція телекомунікаційних, інформаційних та медійних послуг веде до виникнення єдиної інфокомунікаційної технології. Зазначимо, що ефективність цієї технології багато в чому залежить від створення законодавчої бази, адекватно відображає регламентацію цих послуг. У законодавстві, що регламентує процес конвергенції, основним є встановлення узгоджених норм в різних розділах, тобто різні сегменти телекомунікації повинні знаходитися в єдиному полі регламентації.
Наступним етапом очікуваним конвергенції, на думку ряду експертів [27], стане конвергенція нано-, біо- та інформаційних технологій. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблено. З'явилися, наприклад, стільникові телефони із вбудованими датчиками відбитків пальців або вимірювачами вмісту цукру в крові.
У телекомунікаційній системі можна виділити три варіанти впливу на інформацію.
1. Затримка в передачі інформації. Телекомунікаційна система може забезпечити абсолютно достовірну передачу інформації, але час її передачі може виявитися настільки тривалим, що вона втратить свою актуальність для споживача. У граничний випадку затримка інформації може призвести до її повної втрати.
2. Спотворення або порушення цілісності інформації. При цьому частина інформації може бути загублена, підмінила іншою інформацією, або до вихідної інформації може бути додана інформація, спотворюються вихідну (наприклад, віруси). У граничний випадку спотворення інформації може призвести до повної її втрати.
3. Несанкціонований доступ до інформації, тобто порушення конфіденційності інформації.
Багато фахівців вказують на загострення в останні роки проблеми забезпечення безпеки функціонування телекомунікаційних систем. При цьому підкреслюється, що новою тенденцією забезпечення безпеки стає не захист власне телекомунікаційних систем, але захист інформації, що циркулює в цих системах. Власне кажучи, основна функція телекомунікаційних систем полягає в передачі інформації, тому природно, що безпека телекомунікаційних систем означає захист інформації в цих системах.
Використання технологій VoIP для уникнення втрат та економії коштів є першим кроком, що здійснюються підприємством при злитті інфраструктури передачі голосу і даних. Тепер корпоративні клієнти можуть заощадити на послуги телефонних компаній і повністю перейти на корпоративні мережі IP між штаб-квартирою, філіями та осель. В результаті виходить дуже недорога внутрішньокорпоративна мережа.
Використання IP-телефонії дозволить співробітникам також отримувати доступ до своїх корпоративних ресурсів, включаючи Інтернет і інфраструктуру зв'язку, з будь-яких місць. Службовці можуть використовувати мережу VPN для доступу до корпоративної мережі та зв'язку по програмному телефону, що працює на РС. застосовуючи як розширення свої корпоративні номери. Використовуючи мережу VoIP, співробітник, який працює вдома або в готельному номері, може здійснювати і приймати дзвінки, зроблені за його робочого номером. На своєму програмному телефоні він може також використовувати інші засоби, такі як утримання, передача та конференцзв'язок. Використовуючи об'єднані системи обміну повідомленнями, працівник отримує також доступ до своєї голосової та електронною поштою.
Таким чином, зв'язок IP дозволяє службовцям залишатися підключеними до службовим ресурсів та на роботі, і вдома, і в дорозі. Збільшення мобільності й географічне розосереджених робочої сили породжує нові проблеми взаємодії, доступності та ефективності зв'язку. В даний час підприємства прагнуть підвищити продуктивність роботи, використовуючи набір передових засобів, включаючи відеокомунікації, інструменти взаємодії та служби оповіщення про присутність.
Підприємства все чаше використовують програми голосових і відеоконференцій, загальні документи та інструментальні засоби корпоративного взаємодії, щоб заощадити гроші і час на переїзди. Надаючи можливості, які наближають спілкування людей до більш звичних, імітуючи перебування в тій же кімнаті, ці програми підвищують продуктивність праці. Спільне використання документів та корпоративне взаємодія забезпечують перегляд та модифікацію документів високоінтерактивним способом у реальному масштабі часу. Це значно зменшує час, необхідний для прийняття рішень, обміну ідеями, а також економить час, який було б витрачено на обмін електронною поштою або візити. Все це підвищує продуктивність службовців і безпосередньо позначається на рентабельності компанії.
2.2 Диверсифікація, як можливість подальшого розвитку
Стратегії диверсифікації застосовуються у випадках, коли підприємство відкриває для себе нові можливості в інших сферах бізнесу. В окремих випадках така стратегія може бути необхідністю, коли ринок, на якому діє підприємство, скорочується, і фірма вимушена шукати для себе інші види діяльності.
Диверсифікація – це стратегія, яка передбачає вихід підприємства в нові для нього сфери бізнесу.
Розрізняють такі види диверсифікації: вертикальну (або концентрична), горизонтальну та конгломеративну диверсифікацію.
Вертикальна диверсифікація – коли підприємство починає виробляти товари, які в технологічному та маркетинговому аспекті пов’язані з існуючими товарами фірми.
Переваги вертикальної диверсифікації:
поєднання координації дій з великими можливостями контролю;
стабільність господарських зв’язків у межах підприємства;
гарантовані поставки матеріально-технічних ресурсів;
тісний контакт з кінцевими споживачами.
Недоліки:
взаємозалежність підрозділів підприємства, що в разі негативних зовнішніх змін погіршує становище підприємства;
обмежений ринок збуту призводить до зменшення впливу конкуренції;
необхідність удосконалення потребує значних витрат, що призводить до перевищення вартості ресурсів за середньою ринковою ціною.
Як наслідок вказаних недоліків спостерігається зниження рівня вертикальної диверсифікації.
Горизонтальна диверсифікація передбачає вихід у нові сфери бізнесу, які пов’язані із задоволенням потреб для існуючих клієнтів (споживачів) фірми. Підприємство, що виготовляє певний вид товару або послуги, може отримати інформацію від своїх споживачів щодо необхідності в інших видах товарів та послуг і користування цією можливістю. Саме в цьому полягають переваги горизонтальної диверсифікації, що дає змогу різнобічно врахувати потреби споживачів, при цьому досягається ефект синергізму – сукупність видів діяльності дає значніший ефект, ніж окремі види діяльності. продолжение
--PAGE_BREAK--
Конгломеративна диверсифікація – вихід у нові види бізнесу, які жодним чином не пов’язані ні з існуючою технологією, ні з потребами існуючих у фірми споживачів. Такий вид диверсифікації потребує найбільших фінансових витрат і доступний лише великим підприємствам.
Розвиток інформаційних послуг ставить неоднозначне питання перед оператором зв’язку в розширені асортименту послуг для задоволення потреб споживачів. Науково-технічний прогрес та інноваційні технології не залишають байдужими пересічних громадян і робить людину залежною, змінюючи направленість дії його мотивації. Ця залежність виникає і прогресує разом із інтелектуальним розвитком людини. Ще недавно, пенсіонери не могли уявити те, що сьогодні спілкування мобільним телефоном вже буде буденним і необхідним.
Специфіка маркетингу послуг зв'язку визначається особливостями самого продукту, який, з одного боку, відноситься до категорії нематеріальних послуг (а значить, має властивості, характерні для послуг взагалі), з іншого — до сфери високих технологій.
Головна особливість психології споживання послуг — пасивність попиту на послуги. Навіть якщо споживач і має якусь інформацію про послугу, то набуває тільки після усвідомлення її цінності. Цю особливість досить яскраво ілюструє приклад еволюції відносини споживачів до стільникового зв'язку. Ще 15 років тому споживачі ставилися до нього як до чогось дорогого і надлишкового, асоціюючи послугу з атрибутом заможних людей. Багато приватних користувачів вважають, що навіть вдома краще дзвонити по мобільному телефону за наявності стаціонарного. Тому попит на послуги зв'язку потрібно формувати через постійний маркетинговий вплив.
Постійність маркетингового впливу на телекомунікаційному ринку вкрай важливо ще й тому, що послуги зв'язку відносяться до категорії інноваційних продуктів, які докорінно відрізняються від інших існуючих форм. При цьому часто нові послуги зв'язку змінюють звичні моделі споживання і стиль життя — і тим ще більше ускладнюють своє прийняття ринком. Якщо нова послуга вимагає до того ж додаткового обладнання або навчання, ситуація взагалі поглиблюється. Так, для широкосмугового Інтернет — доступу потрібен модем, для послуги платного телебачення — приставка-декодер… Все це автоматично вимагає від споживача придбання нових навичок.
Розвиток високотехнологічних послуг підпорядковується кільком законам дифузії інновацій, які й визначають специфіку маркетингу в сфері високих технологій.
Послуга це той самий товар, але у неї є свої відмінності:
— покупець не стає власником послуг;
— послуги невловимих;
— споживачі залучені в процес створення послуги;
— співробітники постачальника послуги — невід'ємна частина послуги;
— неможливо забезпечити постійно якість послуги;
— споживачі не завжди можуть оцінити якість послуг;
— неможливо створити запаси послуг;
— важливість набуває тимчасового фактору;
— послуги надаються через фізичні та електронні канали.
Процес прийняття ринком нововведення має форму S-образної кривої. Попит на новинку спочатку росте повільно, потім прискорюється, а потім знову уповільнює своє зростання, прагнучи до певної межі. Як показує світовий досвід розповсюдження високотехнологічних послуг, час прийняття high-tech-послуги ринком — не менше 15 років. Наприклад, радіо приймалося ринком близько 18 років, чорно-білий телевізор і видеоплеєри — 15 років, персональні комп'ютери — 20 років. У різних країнах ринок неоднаково швидко реагує на інновації, що зумовлено впливом соціально-економічних факторів.
Споживачів високотехнологічних послуг можна поділити на 5 категорій, які характеризуються різними типами поведінки: новатори, ранні послідовники, рання більшість, пізні послідовники, консерватори. Психологія прийняття high-tech продукту у цих категорій кардинально відрізняється.
Комунікації в сфері високих технологій мають двоступінчасту модель. Одна частина споживачів буде користуватися послугою незалежно від популярності товарів (лідери думки), інша буде наслідувати (сприймає думки). Відповідно, для кожної категорії споживачів повинне застосовуватися свій, оригінальний маркетинговий вплив.
Прийняття інновації проходить 5 етапів: ознайомлення (інформація), поява інтересу до неї, і пошук додаткової інформації (переконання), оцінка інновації стосовно ситуації на предмет доцільності використання (рішення), тестування нововведення (реалізація), прийняття рішення про використання (підтвердження). Це демонструє рисунок 2.3.
/>
Рисунок 2.3 — Процес прийняття high-tech споживачем
Телефонні компанії вже не можуть тільки займатись послугами фіксованого телефонного зв’язку. Потреби абонента та конкуренція з боку стільникового зв’язку відкривають інші сторони, раніше для них невластивих ринків.
2.3 Конкуренція, як передумова стратегії
У 2008 році обсяг доходів в галузі зв’язку України (згідно статистичних даних [53]), отриманих суб’єктами господарювання усіх форм власності, склав близько 46 млрд. грн., що на 15% перевищує показник 2007 року. З них від надання послуг населенню отримано 18,5 млрд. грн. Споживання послуг зв’язку на одного жителя України склало 33,3 грн. на місяць — на 15,6% більше, ніж 2007 року.
Доходи від послуг комп’ютерного зв’язку зросли в 1,5 рази, у тому числі від надання доступу до Інтернет — на 148%, супутникового зв’язку — 146%, поштового, спеціального та фельдзв’язку, кур’єрської діяльності — 140%.
Найбільш вагомими сегментами залишаються послуги: рухомого (мобільного) зв’язку – 63,5% та фіксованого телефонного зв'язку – 20,6%.
Обсяг капітальних інвестицій на розвиток галузі зв’язку склав близько 8 млрд. грн., що на 36% менше показника 2007 року. З них 84% освоєно за рахунок власних коштів, 16% — за кошти іноземних інвесторів та кредитів банків.
Українські оператори ввели в експлуатацію 222 тис. номерів АТС, зокрема у сільській місцевості – понад 10 тис. номерів АТС.
Оператори телекомунікації усіх форм власності збудували та ввели в експлуатацію 222 тис. номерів АТС, з них у сільській місцевості – понад 10 тис. номерів АТС. Чистий приріст абонентів фіксованого телефонного зв’язку склав 120 тис. абонентів.
Станом на 01.01.2009 щільність основних телефонів на 100 мешканців країни склала 28,7 одиниць (станом на 01.01.2008 — 27,7 одиниць).
В Україні налічується 55,2 млн. абонентів мобільного зв’язку стандарту GSM та 150 тис. абонентів мобільного зв’язку третього покоління UMTS, тому ринок послуг мобільного зв’язку стандарту GSM остаточно досяг свого насичення.
Кількість абонентів кабельного телебачення збільшилась 2008 року на 9% і склала 3,5 млн.
Тобто на початок 2009 року 19,2% сімей України є абонентами кабельного телебачення, тоді як станом на 01.01.2008 цей показник складав 17,8%. Найвищий відсоток таких сімей у Севастополі, Києві, Дніпропетровській, Сумській, Львівській, Полтавській та Луганській областях.
Сегмент ринку послуг комп’ютерного зв’язку, зокрема надання доступу до Інтернет, є найбільш динамічним серед інших сегментів послуг зв’язку. Станом на 01.01.2009 чисельність Інтернет-аудиторії в Україні склала понад 10 млн. користувачів. Кількість абонентів широкосмугового доступу до мережі Інтернет, за експертними даними, складає близько 1,5 млн., з них ВАТ «Укртелеком» — близько 500 тис. Рівень проникнення широкосмугового доступу перевищив 8 % від загальної кількості сімей в Україні.
Оператори телекомунікації збудували та ввели в експлуатацію понад 2,5 тис. км волоконно-оптичних ліній зв’язку.
Одним з пріоритетних напрямків розвитку телекомунікаційних мереж є будівництво сучасних волоконно-оптичних ліній зв’язку з впровадженням технологій CWDM та DWDM та розвиток мережі широкосмугового доступу, в тому числі безпроводового.
Останнім часом дуже загострилась конкуренція в України на ринку послуг зв’язку. Йде тенденція до укрупнення операторів зв’язку за рахунок малих операторів, кількість яких величезна. Основні гравці на цьому ринку, не беручи до уваги стільникового зв’язку є ВАТ «Укртелеком», ТОВ «ТК»Велтон.Телеком", «Vega» та інші. Ці компанії мають різні джерела фінансування, від державних до недержавних.
Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» — сучасне підприємство з розвиненою інфраструктурою, займає лідируючі позиції на ринку фіксованого телефонного зв'язку України. Охоплює близько 71% ринку послуг місцевого телефонного зв'язку (обслуговує понад 10 млн. телефонних ліній) і 83% ринку послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку.
У 1993 році було зареєстровано Українське об'єднання електрозв'язку «Укрелектросвязь», в 1994-м перейменований в «Укртелеком». У 1998 році об'єднання було реорганізовано в єдине держпідприємство. У 2000-му, після проведення корпоратизації, перетворено у ВАТ.
ВАТ «Укртелеком» — підприємство, організаційна структура якого сформована по вертикальному принципу управління фінансами, технологічними процесами, персоналом. До його складу входить 32 філії (у тому числі «Утел», що спеціалізується на послуги міжнародного зв'язку).
«Укртелеком» є учасником (акціонером) ряду спільних підприємств та АТ, що функціонують на телекомунікаційному ринку України. Компанія надає на всій території України практично всі види сучасних телекомунікаційних послуг. Зокрема:
— міжнародна, міжміський та місцевий телефонний зв'язок;
— послуги передачі даних та побудови віртуальних приватних мереж;
— Інтернет послуги (в т.ч. комутований і широкосмуговий доступ в Інтернет для абонентів фіксованого телефонного зв'язку);
— постійне IP-з'єднання по виділеній лінії;
— апаратний і віртуальний хостинг;
— надання в користування виділених не комутованих каналів зв'язку;
— ISDN;
— відео-зв'язок;
— проводове мовлення;
— телеграфний зв'язок;
— технічне обслуговування мереж ефірного теле- та радіомовлення. продолжение
--PAGE_BREAK--
В даний час «Укртелеком» створює щонайпотужнішу національну магістральну мережу передачі даних на базі сучасної технології DWDM, пропускна спроможність якої наближається до 4 Гбіт /с. Це дозволить надавати інформаційно-телекомунікаційні послуги у всіх регіонах країни.
Компанія розвиває мережу стільникового зв'язку третього покоління (3G), ліцензію на яку вона отримала в кінці 2005 року. Відповідно до бізнес-плану компанії, на ці цілі направлено $ 687,2 млн. З цієї суми $ 437,2 млн. компанія планує інвестувати за рахунок власних ресурсів, а $ 250 млн. — за рахунок залучення інвестицій. Проектом передбачено будівництво та експлуатація мережі на всій території України з прибутковістю не нижче 34% для охоплення не менше 29% ринку послуг 3G-зв'язку за кількістю абонентів.
Для надання клієнтам послуг зв'язку з іноземними державами, а також для забезпечення послугами з транзитної передачі трафіку своїх українських та іноземних партнерів «Укртелеком» бере активну участь у міжнародних телекомунікаційних проектах, які забезпечують вихід на цифрові телекомунікаційні системи Європи, Азії, Африки та Північної Америки. «Укртелеком» є співвласником підводних систем передачі даних, таких, як ITUR, BSFOCS.
ТОВ «ТК „Велтон.Телеком“ — одна з перших недержавних телекомунікаційних компаній в Україні. Працює на ринку телекомунікації з 1993 року. Розпочала розвиток мережі з Харкова.
Основні напрямки діяльності — розвиток традиційного дротового зв'язку, стільникового зв'язку технології CDMA, розвиток транспортної мережі і мультисервісних вузлів доступу (у т.ч. Інтернет та передача даних).
У 2000 році вперше в Україні „Велтон.Телеком“ розгорнула та ввела в комерційну експлуатацію в Харкові та Києві мережі бездротового стаціонарного радіодоступу на основі передової технології цифрового стільникового зв'язку CDMA. Це дозволило вирішити проблему встановлення телефонів на об'єктах, телефонізація яких ускладнена через відсутність (браку) лінійно-кабельних споруд.
Серед використовуваних компанією сучасних телекомунікаційних технологій — цифрова обробка сигналу на базі цифрових комутаторів, цифрові системи передачі, оптоволоконні лінії зв'язку та інше.
Абонентська база „Велтон.Телеком“ становить більше 119 тис. клієнтів.
Сьогодні „Велтон.Телеком“ розвиває телекомунікаційні мережі в 14 містах України: Харкові, Києві, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Полтаві, Сумах, Кременчуці, Маріуполі, Кривому Розі і Сімферополі. У перспективі планується розвиток телекомунікаційних мереж у всіх обласних центрах України.
»Vega" — об'єднаний оператор телекомунікаційних послуг, найбільший недержавний (альтернативний) оператор на ринку фіксованого зв'язку (другий за величиною після «Укртелеком» з часткою ринку більше 8%).
Утворився в результаті об'єднання компаній, які раніше входили до складу телекомунікаційної групи «Фарлеп-Оптима», — «Фарлеп», «Оптіма Телеком», «ЦCC», «Укомлайн», «IP Telecom», «Матриця», «Вилка» і інші. Поряд з компанією «Астеліт» (оператор мобільного зв'язку life:)) представляє телекомунікаційний бізнес групи компаній «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), контрольованою українським політиком і бізнесменом Рінатом Ахметовим.
Бренд «Vega» виведений на ринок у жовтні 2008 року.
Оперативний менеджмент телекомунікаційної групи «Vega» здійснює компанія ВАТ «Фарлеп-Інвест».
Оператор діє в 17 областях України. За станом на жовтень 2008-го, покриває 36 міст, в тому числі всі міста-мільйонники: Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Одеса, Харків. Більше 3,3 тис. км оптоволоконного і більше 23 тис. км мідного кабелю, 45 локальних комутаторів і 900 вузлів доступу з'єднують більше 75 тис. підключених будинків. Міжміський мережа складається з 17 комутаторів, 18 MPLS-вузлів і має пропускну спроможність до 10 Гбіт /с. За станом на 1 грудня 2008 року «Vega» обслуговувала понад 714 тис. ліній телефонії та 96 тис. портів широкосмугового доступу в Інтернет.
Побудовані міжнародні «переходи» в магістральні мережі Росії, Угорщини, Польщі, Словаччини, а також підписані договори з більш ніж 20 міжнародними та найбільшими національними операторами.
«Vega» продовжує будувати свою транспортну, магістральну і розподільну мережі. Будує MPLS мережу, що забезпечує пріоритетну передачу певних типів даних (звук, відео, текст) в реальному часі. До кінця 2009 року планується розширити присутність до 60 міст.
Обсяг доходів, отриманих суб’єктами господарювання усіх форм власності з надання усіх послуг електрозв’язку в 2008 році склав 45,79 млрд. грн., що майже 82,66 грн. в місяць на кожного жителя України [53].
Обсяг капітальних інвестицій на розвиток галузі зв’язку склав близько 8 млрд. грн.
Кількість жителів в Україні на 01.01.2009г. становить 46,16 млн. чол.
Кількість абонентів стільникового зв’язку становить 55,35 млн. абонентів.
Кількість абонентів фіксованого зв’язку становить 13,25 млн. абонентів.
Кількість Інтернет-аудиторії становить більше 10,0 млн. користувачів.
Кількість широкосмугового доступу (ISDN) становить 1,5 млн. абонентів.
Існує тенденція до взаємопроникнення мобільних операторів на ринок фіксованих послуг, що веде до загострення конкуренції, що в свою чергу веде до зменшення ціни послуги для кінцевого споживача.
Все це дає підстави для висновку про значимість в сучасних умовах правильно спланованої стратегії та визначення пріоритетів в подальшому плану розвитку операторів фіксованого зв’язку.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУ РОЗВИТКУ ТОВ «БАЗІС»
Бізнес-план — це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг.
План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинен також дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат.
Бізнес-план ТОВ «Базіс» розроблено для оцінки перспектив існування підприємства з метою показати акціонерам та інвесторам напрямок здійснення стратегічного планування розвитку організації виходячи з показників теперішнього стану підприємства і в цілому в галузі зв’язку в Україні.
Шляхами удосконалення бізнес плану є бізнес-ідея.Бізнес-ідея — це бачення можливості заробляти гроші на ринку в обраній сфері. Якщо сприйняття навколишнього середовища і власних можливостей відповідає дійсному стану речей, то бізнес-ідея буде працювати.
Бізнес-ідея проекту.
1. Розгортання телефонного зв’язку поверх інформаційної мережі провайдерів Інтернет.
2. Використання Інтернет-провайдерів в якості комерційних агентів, які за відповідний відсоток будуть здійснювати підключення своїх користувачів до послуг телефонного зв’язку. Технологія підключення – IP-телефонія, оскільки вона збудована на мережевих протоколах, що використовується як основний засіб транспорту мережевого трафіку доступу до Інтернет. Таким чином є можливість в тих районах, де відсутні інші телефонні станції підключати споживачів і швидко збільшувати кількість абонентів.
3. Введення агресивної політики щодо залучення потенційних споживачів до послуг оператора електрозв’язку, надавати можливість пільгового спілкування в середині мережі, а при виході на ТМЗК використовувати найменший тариф, при виході на міжміський та міжнародний зв'язок використовувати тарифи альтернативних операторів IP-телефонії.
4. Створення «коробочного продукту» — диск з інсталяцією програми для відтворення телефонного номеру і можливості встановлення на персональному комп’ютері апаратної частини.
Ринок — це ніщо інше, як люди (і організації), що є потенційними покупцями товарів і послуг, які задовольняють їхні бажання і потреби. Тому загальна схема бізнесу описується наступною послідовністю дій:
а) потрібно знайти незадоволені потреби людей (та організацій), які мають платоспроможність;
б) задовольнитицю потребу продажем товару або послуги.
Задоволення потреб організацій в телефонному зв’язку буде економічно вигідно не тільки в наявності телефонних номерів в кількості, необхідній організації, але і в можливостях з’єднати віддалені географічно підрозділи в єдину телекомунікаційну систему в якості віртуальної міні-АТС, що значно заощадить вартість трафіку організації в цілому і унеможливить втрату дзвінків своїх потенційних бізнес-клієнтів.
Потреби фіксованого зв’язку квартирних абонентів будуть задоволені через спілкування за допомогою телефонних номерів. При цьому, навіть знаходячись у відрядженні, на відпочинку, або в дорозі, інтелектуальні послуги IP-телефонії зможуть самостійно прийняти дзвінок, отримати повідомлення і, за бажанням абонента відправити, або сам дзвінок, або залишене повідомлення на e-mail, SMS, стільниковий телефон, інший стаціонарний телефон, або відповісти автоінформатор.
Зрозуміло, що для таких нововведень споживачі в більшості не підготовленні, тому для оператора необхідно не тільки широко рекламувати свої послуги, але і проводити майстер-класи, проводячи навчання серед абонентів, так як оператори зацікавленні в продажі своїх послуг і контенту.
Основною метою розробки бізнес-плану розвитку ТОВ «Базіс» є збільшення ефективності роботи підприємства шляхом залучення коштів інвесторів для розгортання телекомунікаційних мереж в містах і істотного збільшення доходу організації від продажу інформаційних послуг абонентам.
Стратегічний план розвитку телекомунікаційних мереж включає в собі три основні етапи.
Перший етап: розгортання телекомунікаційних мереж в містах Київ, Полтава, Сімферополь з встановленням автоматичних телефонних станцій (АТС) на 1000 номерів в кожному місті (обладнання АТС дає можливість збільшувати ємкість станції в подальшому).
Другий етап: розгортання телекомунікаційних мереж в містах Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Суми з встановленням автоматичних телефонних станцій (АТС) на 1000 номерів в кожному місті.
Третій етап: одержання ліцензії на надання послуг міжміського фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку для об’єднання телекомунікаційних мереж в різних містах, а також збільшення ємкості телефонних номерів в залежності від потреб в окремих містах.
В розробку даного бізнес-плану покладено виконання першого етапу програми. продолжение
--PAGE_BREAK--
Споживачам планується надавати такі види телекомунікаційних послуг:
1) цифрові телефонні лінії:
а) міська телефонна мережа;
б) цифровий абонентський порт;
2) Інтернет за технологією ADSL з максимальною швидкістю до 8 Мбіт/с;
3) цифрові потоки ISDN PRI;
4) SIP-потоки.
Детальний опис послуг.
1. Цифрові телефонні лінії базуються на технології IP-телефонії. IP-телефонія об'єднує телефонні мережі і мережі передачі даних в єдину комунікаційну мережу, яка є потужним і економічним засобом зв'язку. Технологія IP-телефонії комбінує голос і дані в одній мережі і пропонують дешеві міжнародні і міжміські дзвінки і цілий набір комунікаційних послуг. Інтернет використовується оператором IP-телефонії тільки як транспортну середу між вузлами комутації. IP-технології останнім часом набирають все більшої популярності серед мешканців промислово розвинутих країн і немає жодних сумнівів у перспективності та вдосконалення даної технології. По цій технології можливо між абонентами встановлювати відеозв'язок.
2. Технологія ADSL (Asymmetric Digital Subscriber Line — «асиметрична цифрова абонентська лінія») є оптимальним рішенням для приватних клієнтів, пред'являються останнім часом підвищені вимоги до швидкості і якості передачі даних. При цьому для надання послуг доступу в Інтернет по ADSL-технології використовуються існуючі у клієнта телефонні лінії, без організації виділеного каналу. Технологія ADSL дозволяє по звичайній телефонній лінії організувати високошвидкісний цифровий канал, по якому забезпечується доступ до Інтернету зі швидкістю до 8 Мбіт/с. При цьому пропускної здатності вихідного каналу достатньо для передачі електронної пошти, факсимільних повідомлень і для проведення голосових переговорів через мережу Інтернет.
3. Цифрові потоки ISDN PRI (Integrated Services Digital Networks, ISDN). ISDN, будучи сполученою з телефонною мережею загального користування, поєднує в собі можливості як звичайної телефонної мережі, так і мережі передачі даних. Прекрасна якість з'єднання і можливість одночасно вести телефонну розмову і користуватися послугами прийому / передачі даних (обмін відеоінформації, графічними зображеннями та текстовими повідомленнями, якісний доступ до мережі Інтернет) є однією з головних причин переходу абонентів на ISDN. Головна перевага ISDN перед аналогової телефонної мережею — швидкість передачі даних, що складає 128 Кбіт /с.
4. По SIP-потоку підключається корпоративна офісна IP-станція до телефонної мережі загального користування по SIP-протоколу. Абоненту надається 30 телефонних каналів та один телефонний номер.
Підключення абонентів на останній милі планується по мережам корпорації (до складу якої входить оператор телефонного зв’язку ТОВ «Базіс»), яка будує для потреб своїх операторів і провайдерів спільну цифрову мережу в містах де планується будувати АТС.
Строк реалізації бізнес-плану розраховано 2 роки.
Джерелом інвестування є кошти фірм засновників.
Сума необхідних коштів – 763100 грн.
Строк погашення наданої фінансової підтримки – 24 місяці.
Результати маркетингових досліджень показують, що по показникам Держкомстату в Україні налічується на кожних 100 громадян – 28,7 телефонних номерів, тому розвиток фіксованого телефонного зв’язку ще не набув насиченості.
3.1 Загальна характеристика підприємства
Повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс» .
Скорочене найменування: ТОВ «Базіс».
Код за ЄДРПОУ: 19470530.
Номер та дата державної реєстрації підприємства: №1 480 120 0000 000044, від 09.12.02р.
Назва органу, який здійснив реєстрацію: Виконавчий комітет Харківської міської ради.
Вид діяльності за ЗКГНГ: 240.
Форма власності за ЗКФВ: 10.
Адреса підприємства: 61003, м. Харків, вул. Кооперативна, 22.
Банківські реквізити: № 26005036062102 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005.
Керівник підприємства: Коваль Наталя Володимирівна.
Телефон: 720-20-54.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Базіс” (в подальшому – ТОВ “Базіс”) було створено в 1991 році і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, чинного законодавства України та Статуту.
ТОВ “Базіс” є юридичною особою, має право від свого імені укладати договори, діє на принципах повного господарського розрахунку і самофінансування, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити.
По своїй формі підприємство відноситься до малих, так як в роботі його задіяні не більше 50 працівників.
Метою діяльності Товариства є здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку та наступного його розподілу між Учасниками Товариства, предметом діяльності – надання послуг телефонного зв’язку.
Згідно Довідки Головного управління статистики у Харківській області від 02.11.2006р. №9606, видами діяльності ТОВ “Базіс” за КВЕД :
— діяльність зв’язку;
— будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв’язку та енергопостачання;
— надання інших комерційних послуг.
ТОВ “Базіс” має Ліцензію Державного комітету зв’язку та інформатизації України серія АА №223173 на надання послуг телефонного зв’язку (крім відомчих об’єктів) на території м. Харкова та Харківської області відповідно до ліцензійних умов провадження строком дії до 14.03.2010 року.
Структура підприємства представлена на рисунку 3.1.
/>
Рисунок 3.1 Організаційна структура Базіс.
Організаційною структурою Базіс є лінійно-функціональна. Лінійно-функціональна структура заснована на дотриманні єдиноначальності, лінійної побудови структурних підрозділів і розподілу функцій управління між ними. Вона синтезує кращі властивості лінійної структури (чіткі зв'язки підпорядкованості, централізація управління в одних руках) і функціональної структури (розподіл праці, кваліфікована підготовка рішень).
Існуюча будова структури не дозволяє розвиватися організації. Причини знаходяться на поверхні і розглядаючи діючу структуру зрозуміло чому. ТОВ «Базіс» зосереджений тільки на підтримці вже здобутого, відсутня в штатному розкладі служба маркетингу, яка і повинна зосередити свою роботу на зростанні кількості проданих послуг, пошуку і залученню нових абонентів.
Тому і не дивно, що кількість абонентів зростає повільно. Цьому сприяє відокремленість підрозділів, втрачений контроль керівництва і відсутність цілісної стратегії до розбудови організації в цілому.
3.2 Операційні можливості оператора
Оператор телефонного електрозв’язку ТОВ «Базіс» в місті Харкові надає абонентам основний перелік послуг.
1. Цифрові телефонні послуги з абонентною платою:
— для бюджетних організацій та квартирних абонентів — 19,73 грн.;
— для юридичних осіб — 28,40 грн.
До абонентної плати додається вартість послуг розмови споживачів з мобільними та міжміськими і міжнародними абонентами. Перевагами послуги є те, що абонент має змогу одержати весь комплекс послуг притаманний сучасним цифровим та офісним телефонним станціям. В цих послугах поєднуються новітні технології зв’язку з комп’ютерними інноваціями.
Наприклад, абонент відсутній біля свого телефонного апарату, але його телефонний номер при не відповіді на дзвінок зможе знайти користувача на його стільниковому телефоні, одержати в електронному вигляді записаний для нього текст, або ввімкнути автовідповідач. Це і багато більшого абонент одержує при підключені до цифрової АТС без закупівлі зайвого обладнання.
2. Інтернет по технологіям:
а) Dial-Up за тарифом міського з’єднання – 5,40 коп./хв.;
б) ADSL за ціною:
— 60,00 грн. зі швидкістю 256 Кбіт/с;
— 100,00 грн. зі швидкістю 1 Мбіт/с;
— 150,00 грн. зі швидкістю 2 Мбіт/с;
— 200,00 грн. зі швидкістю 4 Мбіт/с;
— 250,00 грн. зі швидкістю 8 Мбіт/с.
Крім стандартного виходу в Інтернет користувачам надається доступ в локалізовану мережу з об’ємом доступних ресурсів більше 1000 Тбайт. До локальних мереж Local Area Networks (LAN) відносять мережі комп'ютерів, які являють собою комунікаційну систему і зосереджені по території міста. Через короткі відстані в локальних мережах є можливість використання відносно дорогих високоякісних ліній зв'язку, які дозволяють, застосовуючи прості методи передачі даних, досягати високих швидкостей обміну даними порядку 100Мбіт/c. У зв'язку з цим послуги, що надаються локальними мережами, відрізняються широкою різноманітністю і звичайно передбачають реалізацію в режимі on-line.
3. Послуги ISDN PRI за ціною по тарифним пакетам:
а) офіс – абонентна плата 84,00 грн. (при 1 телефонному номері), та 5855,00 грн. (при 200 телефонних номерах);
б) корпоративний — абонентна плата – 200 грн. (включається по кожному
телефонному номеру мінімальний пакет послуг).
За допомогою цифрових потоків ISDN PRI абоненту можливо підключити 30 телефонних ліній і надається 1 телефонний номер. Окремо по кожному В-каналу проводиться тарифікація міських, міжміських та міжнародних розмов. Мінімальний пакет послуг сплачується незалежно від обсягу послуг, які отримані протягом місяця.
4. SIP-потоки за ціною по тарифним пакетам: продолжение
--PAGE_BREAK--
а) офіс – абонентна плата — 84,00 грн. (при 1 телефонному номері), та 5855,00 грн. (при 200 телефонних номерах);
б) корпоративний — абонентна плата – 200 грн. (включається по кожному телефонному номеру мінімальний пакет послуг).
За допомогою SIP-потоку можливо підключення корпоративної офісної IP-станції до телефонної мережі загального користування по SIP-протоколу. Абоненту надається 30 телефонних каналів та один телефонний номер. Ця послуга надає дуже великий спектр можливості для розгортання корпоративних мереж, з’єднуючи віддалені один від одного офіси, склади, філіали по всій Україні, а в окремих випадках і по всьому світу. Ця послуга дозволяє суттєво економити корпоративним споживачам витрати на послуги зв’язку, а також окремо розподіляти напрямки трафіку і його об’єм.
При цьому підприємство зв’язку намагається збільшувати номенклатуру телефонних послуг відповідно до потреб абонентів, використовуючи цифрові можливості сучасних АТС на основі IP-телефонії. Одну із таких послуг «Віртуальна Міні-АТС» показано в таблиці 3.1.
Але цей перелік більше підходить до комерційного використання підприємствами та організаціями, для квартирних абонентів ТОВ «Базіс» надає додаткові послуги телефонного зв’язку, перелік яких вказано в таблиці 3.2.
Підприємство має пряму зацікавленість в якості і кількості наданих послуг для своєї конкурентоспроможності на ринку телекомунікаційних послуг зв’язку. Від цього залежить попит потенційних споживачів.
ТОВ «Базіс» використовує відкриті джерела технологічних інновацій, своїх патентних винаходів і авторських свідоцтв не використовує.
Ціноутворення телефонних послуг по абонентній платі та по хвилинному обліку проводиться згідно Граничних тарифів, що регулюється Національною комісією з питань регулювання зв’язку в Україні. Послуги доступу до Інтернет, ISDN PRI, SIP-потоки розраховуються в залежності від середньої вартості такого ж рівня і об’єму послуг конкурентних операторів та провайдерів і альтернативних варіантів визначення ціни.
Таблиця 3.1 – Віртуальна Міні-АТС
Пакети
Перелік послуг
Абонентна плата
«Мінімальний»
— скорочений набір номера
— голосове «привітання» абонента, що викликає
— трансфер вхідного виклику (передача вхідного виклику на іншу лінію)
— користування серійним номером
24,00
«Базовий»
— скорочений набір номера
— тимчасова заборона вхідного зв'язку
— тимчасова заборона вихідного зв'язку
— повідомлення про надходження виклику через служби Internet (ICQ)
— списки обмеження викликів (чорно-білі списки)
— голосове «привітання» абонента, що викликає
— трансфер вхідного виклику (передача вхідного виклику на іншу лінію)
— встановлення мелодії очікування
— конференцзв’язок
— користування серійним номером
48,00
«Преміум»
— скорочений набір номера
— тимчасова заборона вхідного зв'язку
— тимчасова заборона вихідного зв'язку
— повідомлення про надходження виклику через служби Internet (ICQ)
— списки обмеження викликів (чорно-білі списки)
— голосове «привітання» абонента, що викликає
— трансфер вхідного виклику (передача вхідного виклику на іншу лінію)
— голосова пошта (Voice Mail)
— встановлення мелодії очікування
— голосове меню одного рівня
— запис розмов (вхідних/вихідних/внутрішніх)
— факс на e-mail
— конференцзв’язок
— користування серійним номером
— нічний та денний режим роботи послуг
72,00
До основних груп споживачів відносяться всі верстви населення, бюджетні установи та юридичні особи, які мають попит на фіксовані послуги зв’язку та готові споживати Інтернет в різних об’ємах.
Для ISDN та SIP потоків основними споживачами є юридичні особи та організації, що мають свою розгалужену сітку відділень (банки, страхові компанії, мережеві організації та інше), тому маркетинг по цій групі послуг буде направлений на зацікавленість в швидкому підключені і більшому об’ємові послуг цим організаціям. Оскільки інформаційними послугами споживачі користуються майже кожен день, тому циклічність їх оплат виходить на місячний рівень. При цьому необхідний окремий відділ для нарахування, доставки рахунків (повідомлення про рахунки), прийом оплати за послуги (авансові і кредитні) та відстеження платежів (контроль розрахунків).
Таблиця 3.2 — Додаткові послуги телефонного зв’язку
Додаткові послуги
Абонентна
плата
Скорочений набір номера
2,40
З'єднання без набору номера
2,40
Тимчасова заборона вхідного зв'язку
2,40
Тимчасова заборона вихідного зв'язку
2,40
Переадресування вхідних викликів
2,40
Повідомлення про надходження нового виклику
2,40
Повідомлення про надходження виклику через служби Internet (ICQ)
2,40
Виклик абонента за замовленням (побудка, нагадування)
2,40
Передача вхідних викликів на авто інформатор
2,40
Списки обмеження викликів (чорно-білі списки)
6,00
Встановлення вхідного/вихідного виклику на очікування
2,40
Голосове «привітання» абонента, що викликає
2,40
Трансфер вхідного виклику (передача вхідного виклику на іншу лінію)
2,40
Голосова пошта (Voice Mail)
18,00
Встановлення мелодії очікування
6,00
Голосове меню одного рівня
12,00
Запис розмов (вхідних/вихідних/внутрішніх)
6,00
Факс на e-mail продолжение
--PAGE_BREAK--
6,00
Конференц-зв'язок
12,00
Місцевий, міжміський, міжнародний електрозв'язок за паролем
2,40
Користування серійним номером (за місяць)
6,00
Подання ідентифікації лінії (номеру), яка викликає
2,40
Обмеження ідентифікації лінії (номеру), яка викликає
2,40
Подання ідентифікації підключеної лінії (номеру)
2,40
Обмеження ідентифікації підключеної лінії (номеру)
2,40
Аналоговий абонент з кількома номерами на одну лінію
2,40
Нічний та денний режим роботи послуг
12,00
Планується в подальшому використовувати мережі побудовані до абонента для надання вторинних послуг, які вже набувають популярності серед населення. До таких послуг будуть відноситись: домофонний зв'язок, IPTV, відео по заказу та інші інновації. Головне для оператора ввійти в помешкання споживача, все інше вже буде залежати від потреб абонента, його фінансового становища і наполегливості оператора зв’язку знайти і вмотивувати користувача у потребі тієї чи іншої новітньої послуги.
Оцінка розвитку виробництва та своєї позиції на ринку з точки зору пропозиції спеціальної та цивільної продукції (послуг) дуже висока, так як надання цих послуг задовольняє попит споживача, у якого сформована потреба до інновацій, хоча в основному це відноситься до більш молодої вікової групи споживачів.
Механізм проникнення на ринок телекомунікаційних послуг вироблений корпорацією і забезпечує оператора телефонного зв’язку цілісною стратегією і можливостями для розвитку.
Стратегія здійснення продажу агресивна і вона дозволяє за допомогою численних акцій привернути потенціальних користувачів до інноваційних інформаційних послуг телефонної компанії.
Маркетингові служби відносяться до одного із підрозділів корпорації і подальший розвиток підприємства залежить від напрямку і стратегії, яка існує у всіх провайдерів та операторів які діють спільно в корпорації. Використовуються такі основні засоби маркетингової комунікації (впливу на покупця):
— реклама по корпоративним телеканалам;
— реклама в місцях продажу та оплати послуг.
Продаж послуг стимулюється пропозицією багатьох послуг одночасно (телефонні послуги, доступ до Інтернет, підключення до кабельного телебачення). Служби маркетингу оперативно відслідковують зменшення попиту і приймають рішення, спрямовані на покращання системи збуту та освоєння нових ринків. Вносять пропозиції щодо ціноутворення і дають на розгляд оператору для затвердження і подальшого ознайомлення абонентам (зменшення ціни при підключенні до послуги, акції по зменшенню тарифів на послуги та інше).
Здійснивши екскурс по галузі електрозв’язку і взявши досвід Західної Європи, де кількість телефонних абонентів сягає 80 на 100 жителів, а в Україні 28,7 на 100 жителів, то можна зробити суттєвий висновок про те що у нас при всій конкуренції і монопольного становища Укртелеком, споживачів вистачить всім операторам ще принаймні років на 10. Також можна взяти до уваги, що все ж таки фіксований зв'язок безпечніший чим GSM та CDMA, які своїм випромінюванням можуть привести через певний час до поганих наслідків, особливо шкідливо це для дітей. Хоча не дуже відомо про наслідки такого впливу, все ж на мою думку вони дадуть про себе знати в подальшому.
Для проникнення на телефонний ринок різних міст та областей України необхідно одержувати ліцензії на послуги зв’язку і дозвіл на номерний ресурс, в межах виданої ліцензії.
Пріоритетним напрямом розвитку телекомунікаційних мереж України [18] прийнято прискорений розвиток мереж телефонного зв’язку для надання загальнодоступних послуг, перелік яких визначений законодавством. При цьому враховуються такі особливості:
а) загальнодоступні телекомунікаційні послуги повинні надаватися всім бажаючим за регульованими державою тарифами. Для розширення загального доступу до телекомунікаційних послуг нарощуються технічні можливості телекомунікаційних мереж;
б) необхідно забезпечити доступ майже усього населення України (не менш як 99,9 відсотка) до загальнодоступних телекомунікаційних послугзадовольнити попит платоспроможного населення на телекомунікаційні послуги нового покоління;
в) запровадити нові види надання послуг, спільних для мобільного і фіксованого зв’язку, а також персоналізованих послуг з поступовим переходом до послуг персонального номера.
3.3 План розвитку телекомунікаційної мережі
ТОВ «Базіс» освоєно технологію надання таких видів послуг телефонного зв’язку — послуги з використанням цифрових АТС нового покоління, та послуги з використанням технології VoIP. Для надання цих послуг використовується гібридна оптико-мідна і локальна мережі передачі даних.
Доставка сигналу містить у собі передачу цифрових сигналів телефонії шляхом утворення магістралей рівня STM-1, PDH магістралей, та з використанням цифрових трактів Е1. У локальних комп’ютерних мережах стандарту VoIP з використанням проколу SIP.
Згідно з виробничим планом прийнято рішення встановити новітні телефонні станції в кількості трьох одиниць типу «Матриця» в містах Києві, Полтаві та Сімферополі. Для цього буде придбане обладнання у виробника TeleTec, його прогресивність можна спів ставити по основним показникам з аналогічними показниками обладнання інших виробників.
Надання послуги телефонного зв’язку у кожному місті буде здійснюватись з ОПТС ТОВ «Базіс» та планується розташувати їх за адресами:
м. Київ, вул. Світлицького, 35;
м. Полтава, вул. Калініна, 33;
м. Сімферополь, вул. Джанкойська, 104.
На ОПТС ТОВ «Базіс» планується побудувати системи резервування живлення. Електроживлення обладнання АТС здійснюється від існуючої мережі змінного струму 220в з використанням джерел безперервного струму, з додатковою лінією – резервом по живленню 220в, а також передбачено оперативне підключення до аварійного джерела живлення (бензинова електростанція на 4кВт).
Від АТС цифрові сигнали за допомогою оптичних передавачів будуть передаватись по кабельній мережі до кінцевого споживача. Оптичні передавачі побудовані на обладнанні, яке складається з мультиплексорів: FMUX-01,MSPP-155, Alcatel-Lucent.
Підприємством використовується різноманітне обладнання для доставки сигналу з головної станції:
цифрові АТС «Matrix»;
виноси цифрових АТС «Matrix»;
кабелі оптичні 8,16,24, UTP фірм Commscope, Finmark;
маршрутизатори фірми Dlink.
Схема реалізації технічного проекту підключення до телефонної мережі загального користування (ТМЗК) наведена на рисунку 3.2.
Для з’єднання АТС і споживача необхідно прокласти магістральні і розподільчі кабельні лінії, які будуть заводитись в існуючу каналізаційну магістраль.
Територія розповсюдження послуг телефонного зв’язку намічено у житлових будинках, що розташовані в межах вулиць.
1. В місті Київ – Автозаводська, Агрегатна, Андрія Малишка, Бережанська, Бойченка Олександра, Братиславська, Космонавта Волкова, Вишгородська, Зої Гайдай, Героїв Дніпра, Героїв Сталінграда, Дарницький, Дружби Народів, Дубровицька, Маршала Жукова, Залки Мате, Я. Івашкевича, Ю. Кондратюка, Академіка Курчатова та ін.
Кількість потенційних абонентів складає 80000 споживачів.
2. В місті Полтава – Петра Юрченка, 23 Серпня, О. Бідного, Алмазна, Артема, Богдана Хмельницького, Ватутіна, Великотернівська, Героїв Сталінграда, Головка, Грушевського, Докучаєва, Зигіна, Калініна, Кондратенко, Котляревського, Коцюбинського, Красіна, Куйбишева та ін.
Кількість потенційних абонентів складає 20000 споживачів.
/>
Рисунок 3.2 — Схема підключення до ТМЗК
3. В місті Сімферополь – Гагаріна, Київська, Ларіонова, Ракетна, Чонгарська, Центральна, Фурманова, Фрунзе, Франко, Тургенєва, Тролейбусна, Суходільна, Севастопольська, Російська, Ростовська, Попова, Польова, Перемоги, Очаківська, Набережна, Московська, Мокроусова, Мелитопільска.
Кількість потенційних абонентів складає 10 000 споживачів.
Для успішного виконання запланованого обсягу робіт необхідно провести реорганізацію підприємства. На рисунку 3.3 представлена рекомендована мною організаційна структура.
Директор підприємства повинен спланувати заходи щодо оздоровлення підприємства, а саме:
— провести аналіз та вдосконалення організаційної структури управління;
— створити умови для підвищення якості надання послуг зв’язку; продолжение
--PAGE_BREAK--
— підвищити ефективність маркетингу;
— знаходити можливості для зниження витрат на виробництво;
— впровадити нові прогресивні форми і методи управління;
— оптимізувати чисельність зайнятих на підприємстві і проводити заходи до підвищення кваліфікаційного рівня спеціалістів;
— залучити інвестиції;
— проводити контроль виконання виробничих програм.
/>
Рисунок 3.3 – Рекомендована організаційна структура
Пропонується створити підрозділ маркетингу для пошуку і залученні абонентів. Основні функції відділу:
розробка стратегії підключення абонентів;
планування і пошук потенційних абонентів;
прийом заяв на встановлення телефонних номерів та підключення інших послуг, оформлення договорів на надання послуг;
надання пільг відповідним категоріям абонентів і складення звітів для подальшої компенсації місцевими органами;
підготовка та подання статистичної звітності по оператору;
формування рахунків, доставка абонентам та контроль оплати послуг;
прийом заяв на відсутність зв’язку у абонента та передача в технічний відділ для усунення пошкодження ліній зв’язку;
представлення споживачам відомостей по оператору;
створення іміджу телекомунікаційної компанії;
інформування абонентів про нові послуги зв’язку, додаткові сервіси, та стан заборгованості споживача перед компанією.
До технічного відділу необхідно залучити інженера по сервісним послугам для їх розробки і впровадження. Сервісні послуги — це новий напрямок, який необхідно розвивати в контексті новітніх технологій. Сервісні послуги дозволять оператору збільшити прибутковість від надання послуг зв’язку і надавати своїм, а в подальшому і абонентам інших операторів розроблені в компанії інформаційні продукти.
Для розгортання мережі новостворених АТС потрібно залучити інженерів зв’язку в запланованих містах розгортання телефонних мереж підприємства.
3.4 Фінансовий план
Бізнес — це будь-яка діяльність, спрямована на отримання прибутку. Тому, перш ніж витрачати кошти і сили на оформлення бізнес-плану по повній формі, слід попередньо перевірити бізнес-ідею на прибутковість. Для цього рекомендується попередньо виконати експрес-розрахунок прибутковості в наступній послідовності. Розрахунок рекомендується виконати на період в два роки. Зазвичай цього часу цілком достатньо для забезпечення окупності підприємства в будь-якій сфері бізнесу. Період кредитування, як правило, також не перевищує цього періоду. Разом з тим можна вибрати і менший розрахунковий період (наприклад, один рік або ще менше), якщо для цього є підстави.
Стартовими вкладеннями називають витрати на обладнання і будівництво (реконструкцію), які необхідні для реалізації бізнес-ідеї. У стартових вкладеннях входять також і обігові кошти, які необхідні для початку справи.
Для початку розпишемо всі витрати і підрахуємо їх суму.
1. Необхідне обладнання, в тому числі:
а) три АТС на 1000 номерів – 3х100000=300000 грн.
2. Витрати на будівництво та реконструкцію:
а) проектні роботи – 3х30000 = 90000 грн.;
б) пуско-наладка обладнання 3х30000 = 90000 грн.
3. Сумарний обсяг потрібних оборотних коштів:
а) 3000х3х24 = 216000 грн.;
б) одержання ліцензії на 3 міста – 3х1700 = 5100 грн.;
в) одержання номерного ресурсу в містах – 3х21000 = 62000 грн.
Разом необхідні стартові вкладення становлять (п.1 + п.2 + п.3): 300000+90000+90000+216000+5100+62000=763100 грн.
Другим етапом підрахуємо доходи від реалізації та витрати за 2 роки.
1. Відпускна ціна продукції (послуги) на розрахунковий період 33,3 грн. на номер в місяць.
2. Обсяг реалізації (штук, раз і т.п.) на розрахунковий період:
— за перший рік — від 0 до 1000 послуг/місяць;
— за другий рік – 1000-2000 послуг/місяць.
3. Обсяг реалізації в грошовому виразі на розрахунковий період:
— за перший рік планується разом з послугами зв’язку підключати надавати доступ в локальну мережу та Інтернет — (33,3+30)х500=31650 грн./місяць (в середньому) і повністю за рік 31650х12= 379800 грн./рік (в середньому);
— за другий рік планується додатково ввести послугу IPTV -(33,3+30+30)х1500=139950 грн./місяць (в середньому) і повністю за рік 139950х12= 1679400 грн./рік (в середньому);
— обсяг реалізації в грошовому виразі за 2 роки-2059200 грн.
4. Сумарна вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів на розрахунковий період: оренда каналів електрозв’язку — 10000х24місяці=240000 грн.
5. Сума амортизаційних відрахувань на розрахунковий період (18% в рік для обладнання): 300000х18%х2=108000 грн.
6. Сумарна вартість оренди на розрахунковий період: оренда — 100х3х24місяці = 7200 грн.
7. Сумарна оплата персоналу на розрахунковий період: 3000х3х24 = 216000 грн.
8. Нарахування на оплату персоналу на розрахунковий період (38,5%) 0,00 (використовуються послуги приватних підприємців).
9. Інші витрати 0,00 (підключення кінцевих пристроїв будуть виконуватись за рахунок споживачів).
10. Сумарні витрати на розрахунковий період (п.4 + п.5 + п.6 + п.7 + п.8 + п.9): 240000+108000+7200+216000=571200 грн.
11. Сума сплачених податків на розрахунковий період, крім податку на прибуток: 2059200х12%=247104 грн.
12. Відсотки за кредит – 0,00 (використовуються інвестиції корпорації, що вкладаються в розвиток загальної для своїх операторів і провайдерів мережі і відносять витрати на збільшення капіталізації корпорації в цілому).
13. Прибуток (чистий дохід) на розрахунковий період (п.3-п.10-п.11-п.12): 2059200-571200-247104-0=1240896 грн.
Одержавши остаточні дані, можливо оцінити прибутковість підприємницького проекту. Різниця між прибутком за розрахунковий період і початковими стартовими витратами: 1240896-763100=477796 грн.
Оскільки різниця більше нуля, то реалізація бізнес-ідеї окупає витрати, це дозволяє оцінити ступінь прибутковості проекту.
Виконання фінансового плану поточного року допомагає правильно оцінити економічні можливості самої організації. Основні фінансові показники за останній звітний період порівнюються з плановими за попередній рік.
Визначаємо основних та альтернативних постачальників трафіку для розрахунку потреби на виробничу програму в таблиці 3.3.
Таблиця 3.3 — Розрахунок потреби в ресурсах на виробничу програму
Назва ресурсів
Вартість, тис. грн.
Постачальник
1. Вихід на ТМЗК
459
Укртелеком
2. Вихід на мобільну мережу
862
Київстар
3. Вихід на мережу Інтернет
50
ІТ.Сервіс
Всього:
1371
Складаємо прогнозований обсяг продажу послуг і заносимо в таблицю 3.4.
Таблиця 3.4 — Прогнозований обсяг продажу послуг
Назва продукції
Обсяг випуску в натуральних одиницях
Ціна од. продукції в грн. продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Е min
Приміщення АТС
60
ІІІ
бічне, 1,5
300
На АТС із природним бічним висвітленням працюють 3 людини, у приміщені знаходяться 2 стола, 3 стільці, 3 комп'ютера, 6 шаф. Для умов міста Харкова, величина КЕО розраховується за формулою:
/> (4.1)
де /> –нормована величина КЕО для третього пояса світлового клімату дорівнює 1,5%;
с — коефіцієнт сонячного клімату, с = 0,75 (вікна на захід);
m — коефіцієнт світлового клімату, m = 0,9.
/>
Штучне освітлення створюється електричними джерелами світла.
Розряд зорової роботи, обумовлений найменшим об'єктом розрізнення – ІІІ (робота високої точності з найменшим об'єктом розрізнення від більш ніж 0,3 мм до 0,5 мм), мінімальне нормована освітленість 300 мк.
Для розрахунку загального рівномірного освітлення при горизонтальній робочій поверхні основним є метод коефіцієнта використання світлового потоку, що враховує світловий потік, відбитий від стелі й стін. Світловий потік розраховується за формулою:
/> (4.2)
де Emin – нормована мінімальна освітленість, лк;
k -коефіцієнт запасу;
S — освітлювана площа, м2;
Z — коефіцієнт мінімальної освітленості (коефіцієнт нерівномірності освітлення);
N — число світильників;
n — число ламп у світильнику;
η — коефіцієнт використання світлового потоку в долях одиниці.
З урахуванням розряду зорових робіт (III б) Emin = 300 лк.
Освітлювана площа S = 60 м2
Коефіцієнт запасу k враховує запиленість приміщення, зниження світлового потоку ламп у процесі експлуатації. Значення k= 1,2.
Коефіцієнт мінімальної освітленості Z характеризує нерівномірність освітлення. Для люмінесцентних ламп Z = 1,1.
Для визначення коефіцієнта використання світлового потоку ή знаходять індекс приміщення і й передбачувані коефіцієнти відбиття поверхонь приміщення: стелі ρп, стін ρс, підлоги рр (для світлих адміністративно-конторських приміщень: ρcтл= 70%, ρстн= 50%, ρр = 30%), вибирають тип світильника.
Для освітлення приміщення застосовуються люмінесцентними лампами як з гігієнічної так і з економічної точок зору. Для зниження пульсації люмінесцентних ламп до нормальних величин слід використовувати дволампові світильники з лампами типу ЛБ, ЛТБ, ЛХБ, ЛТПЦ, ЛН.
Індекс приміщення визначається за такою формулою:
/> (4.3)
де А, В, h — довжина, ширина й розрахункова висота (висота підвісу світильника над робочою поверхнею) приміщення, м;
/> (4.4)
де Н — геометрична висота приміщення;
hсв — звис світильника. Звичайно hсв = 0,2… .0,8 м;
hp — висота робочої поверхні. hp = 0,8...1,0 м.
А = 12 м; В = 5 м; h = 3 — 0,2 — 0,8 = 2м; і = 1,22.
На основі отриманого значення і коефіцієнта використання світлового потоку η = 49 %.
Отже, світловий потік, відповідно до формули (4.2), дорівнює:
/>лм.
Як джерела світла використаються люмінесцентні лампи потужністю 40 Вт або енергозберігаючі потужністю 36 Вт типу ЛБ, ЛХБ, ЛДЦ як найбільш ефективні й прийнятні з погляду спектрального складу, колірна температура випромінювання яких перебуває в діапазоні 3500-4200 К.
На основі розрахованого значення світлового потоку підбирається найближча стандартна лампа, у цьому випадку це люмінесцентна лампа ЛДЦ 40-4 зі значенням світлового потоку Фл ~ 1995 лм.
Після цього розраховується необхідна кількість цих ламп для розглянутого приміщення:
/>
Округляємо до цілого й одержуємо, що в приміщенні потрібно встановити 6 світильників.
Схема розташування світильників наведена на рис 4.1.
В робочому приміщенні штучне освітлення виконується системою загального рівномірного освітлення. Загальне освітлення виконане у вигляді переривчастих ліній світильників. Лінії світильників розташовані ліворуч від робочих місць паралельно лінії розташування робочих місць. Кількість світильників у лінії дорівнює трьом. У кожному світильнику дві лампи типу ЛДЦ 40-4. Коефіцієнт запасу світильників дорівнює 1,2; коефіцієнт пульсації ламп — 5%, для чого розташовані поруч світильники підключені до різних фаз трифазної мережі. Таким чином, загальна кількість світильників дорівнює 6, що відповідає розрахунковому значенню кількості світильників даного типу. Можна зробити висновок, що система штучного освітлення даного приміщення задовольняє пред'явленим вимогам.
/>
Рисунок 4.1 Схема розташування світильників
4.6 Виробничий шум та вібрація
Високий рівень шуму та вібрації — один з найпоширеніших шкідливих факторів на виробництві, він викликає стомлення, зниження продуктивності праці, а при тривалому впливі розлад здоров'я й навіть появу професійних захворювань. Підвищений рівень шуму впливає на систему травлення і кровообігу, серцево-судинну систему. Шум не лише погіршує самопочуття, а й знижує продуктивність праці на 10-15 відсотків. У зв’язку з цим боротьба з ним має не лише санітарно-гігієнічне, а й велике техніко-економічне значення.
Гігієнічна оцінка нормування постійного шуму за ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ [34], вібрації за ГОСТ 12.1.012-90 [40].
Рівень шуму, що допускається на робочому місці, не повинен перевищувати 50 дБА, а локальної вібрації – 8 — 16 Гц.
Джерелом шуму і вібрації для працівників приміщення АТС є телефонна станція і блок живлення акумуляторних батарей, але винесено в інше приміщення.
Крім того, це може бути шум від працюючих комп’ютерів, що знаходяться на АТС. Для зниження негативного впливу шуму та вібрації застосовують шумопоглинаючі матеріали для оздоблення приміщень, обшивку стін, яка сприяє виникненню акустичного ефекту, перфоровані стіни між робочими приміщеннями, звукопоглинаючі м’які штори. Важливе профілактичне значення мають організаційно-технічні заходи, такі, як своєчасний ремонт, догляд та відповідне зберігання обладнання. Важливу роль у боротьбі з шумом відіграють архітектурно-будівельні і планувальні рішення при проектуванні та будівництві автоматичних телефонних станцій.
4.7 Електрична безпека
Для забезпечення роботи електроустаткування на телефонній станції для застосовується змінний струм, напругою 220 В.
По ступеню небезпеки ураження електричним струмом приміщення АТС прирівнюється до приміщень без підвищеної небезпеки, відповідно до ПУЭ-87 [41].
Основними мірами захисту від ураження електричним струмом є:
— забезпечення недоступності струмоведучих частин, що перебувають під напругою, для випадкового дотику;
— контроль і профілактика ушкоджень ізоляції; продолжение
--PAGE_BREAK--
— організація безпечної експлуатації електроустановок.
4.8 Пожежна безпека
Поняття пожежна безпека означає стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення запобігає впливу на людей небезпечних факторів пожежі й забезпечує захист матеріальних цінностей.
Використання електроустаткування, що відповідає класу пожежної зони приміщення категорії Д, ступінь вогнестійкості III, ступінь захисту світильників не нижче ІР-2Х; категорія захисту будинків від блискавки установлена ІІІ.
Пожежна безпека забезпечується системою запобігання пожежі й пожежного захисту та організаційних заходів.
Система запобігання пожежі виключає можливість утворення горючого середовища й появи в ньому джерел запалювання, підтримує її температуру й тиск рівнів по горючості й ін.
Організаційними заходами щодо забезпечення пожежної безпеки є навчання персоналу правилам пожежної безпеки, розробка й реалізація норм і правил пожежної безпеки, інструкцій про порядок роботи з пожеже небезпечними матеріалами.
Для евакуації людей і матеріальних цінностей розроблено схеми евакуації. Ширина, висота й пропускна здатність проходів і виходів відповідає протипожежним нормам ДБН В.1.1.7-02 [50], оскільки враховувались відповідні чинники при проектуванні об’єкту зв’язку.
4.9 Охорона навколишнього середовища
Закон України про «Охорону навколишнього середовища» був прийнятий 25 червня 1991 року (у редакції Закону 1993, 1996 рр.) [29].
Закон визначає правові, економічні, соціальні основи охорони навколишнього середовища. Завдання Закону полягає в регулюванні відносин в області охорони природи, використанні й відтворенні природних ресурсів, забезпеченні й ліквідації наслідків негативного впливу на навколишнє середовище господарської й іншої діяльності людини, збереження природних ресурсів, генетичного фонду нації, ландшафтів і інших природних об'єктів.
При масовому використанні моніторів і комп'ютерів не можна не враховувати їхній вплив на навколишнє середовище на всіх стадіях: при виготовленні, експлуатації й після закінчення їхнього терміну служби [31]. Сьогодні діють екологічні стандарти, які визначають вимоги до виробництва й матеріалів, використовуваним у конструкції приладів. Вони не повинні містити фреонів, хлоридів, бромідів (BS 7750) ТСО '95.
У стандартах ТСО'99 закладене обмеження по кадмію у світлочутливому шарі екрана дисплея й ртуті в батарейках. Апарати, тара й документація повинні допускати нетоксичну переробку після використання.
Міжнародні стандарти, починаючи із ТСО'92 включають вимоги зниженого енергоспоживання й обмеження припустимих рівнів потужності, споживаних у неактивному режимі.
Робота на ПК типу IBM PC/AT не робить шкідливого впливу на навколишнє середовище. Після закінчення терміну служби він повністю підлягає вторинній переробці, а також апарати, тара, документація повинні допускати нетоксичну переробку після використання.
Необхідно виконувати вимоги стандарту ISO — 14000, що визначає вимоги до організації виробничого процесу з мінімальним збитком для навколишнього природного середовища.
ВИСНОВКИ
В умовах швидкого зростання витрат, підвищення комплексності задач управління, для забезпечення рентабельності та довгострокового виживання необхідна система управління формалізацією бізнес процесів, потрібні можливості, щоб пропонувати населенню товари та послуги і знаходити ринкові ніші, що гарантують економічне процвітання. Саме в умовах обмеженості ресурсів, зниження витрат, модифікації операцій та скорочення надлишкового персоналу методи управління бізнес-процесами можуть дати конкурентну перевагу тим фірмам, які мають у своєму розпорядженні час для їх вивчення та належного застосування.
В даний час загальна увага з боку бізнесу до системи стратегічного управління стрімко зростає. Розробляються і впроваджуються методи мережевого стратегічного планування, коли стратегія формується одночасно і погоджено на кількох технологічно або функціонально пов'язаних підприємствах. Виникають цілі «кущі» територіально близьких або функціонально пов'язаних підприємств, що діють з урахуванням узгодженої стратегічної перспективи (такі групи підприємств отримали назву «бізнес-систем»). Всі сучасні системи стратегічного управління підприємством носять досить комплексний характер, і вимагають додаткових оптимальних інвестицій.
Наявність управління є суттєвою ознакою складної системи, що забезпечують її цілісність. Управління — це цілеспрямований вплив однієї системи на іншу для зміни її поведінки (стану) відповідно до мінливих умов зовнішнього середовища. Поняття управління є базовим і будь-яку систему можна представити у вигляді системи управління, в тому числі і систему управління формалізацією бізнес-процесів. Так як система управління бізнес-процесами є одночасно і складною кібернетичного моделлю, то прикладом такої моделі може бути створення бізнес-плану.
У ринковій економіці фірма не зможе домогтися стабільного успіху, якщо не буде чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості. Бізнес-план спеціальний інструмент, який використовується в сучасній ринковій економіці незалежно від масштабів та сфери діяльності. Успіх в звичайній ринкової торгівлі і у виході фірми з новим продуктом на ринок неможливий без повного і ясного уявлення про перспективи здійснюються справи, без розробки надійних попередніх орієнтирів і реального плану дій.
У роботі докладно проаналізований ринок послуг зв’язку в Україні, який показує, що існує певна ринкова ніша, в якій можна і надалі розвивати структуру бізнесу. Тому пропонується в роботі інвестиційний проект представлений на прикладі розробки бізнес-плану розвитку ТОВ «Базіс» — підприємства як оператора фіксованого зв’язку.
Відмінною рисою даного підприємства є можливості розвитку і мобільності в прийняті рішень, щодо диверсифікації і виходу на ринок з новими технологіями. Послуги фірми відрізняються від послуг конкурентів наступними показниками: можливість зниження вартості основних послуг при тій же якості, що і у конкурентів, наявних можливостей збільшення кількості послуг, вибору прийнятних для абонентів тарифних планів, а також важливим фактором є індивідуальний підхід до кожного клієнта з обліком особливостей самого клієнта і врахування його потреб в подальшому.
Шляхами удосконалення бізнес-плану є обґрунтування економічної ефективності інвестиційного проекту виконаного з використанням властивих для міжнародної практики методів розрахунків. Інвестиційний проект задовольняє висунутим критеріям прийнятності. Наслідки від втілення в життя інвестиційних рішень відіб'ються на збереження існуючих і створення нових робочих місць, поповнення районного та обласного бюджетів.
В дипломній роботі були розглянуті питання охорони праці та навколишнього середовища.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
Черняк В.З. Оценка бизнеса: Бизнес-план / В.З.Черняк — М.: Финансы и статистика, 1996. — 176 с.
Дэвид Г. Бэнгз. Руководство по составлению бизнес-плана/ Дэвид Г. Бэнгз; под ред. Л.М.Макаревича. — М.: Издательство «Финпресс», 1998.-256с.
Уткин Э.А. Бизнес-план. Организация и планирование предпринимательской деятельности / Э.А.Уткин. — М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», — ЭКМОС, 1998. — 212 с.
Балашов В.В. Тезаурус рыночной экономики и управления / Балашов В.В., Годин В.В., Райченко А.В… — М.: МАУП, 1996, — 156 с.
Бизнес-план опыт, проблемы: (учебно-практическое пособ.) / Любанова Т.П., Мясоедова Л.В., Грамотенко Т.А., Олейникова Ю.А..– (3-е изд.). – М.: Книга-сервис, 2004. — 96 с.
Лапыгин Ю.Н. Бизнес-план: стратегии и тактика развития компании: (практ. пособие) / Ю.Н.Лапыгин, Д.Ю.Лапыгин. — М.: Омега-Л, 2007. – 350 с.
Ансофф И. Стратегический менеджмент / Ансофф И. — СПб.: ПИТЕР, 1999. – 415с.
Гольдштейн Г.Я. Стратегический инновационный менеджмент: тенденции, технологии, практика / Гольдштейн Г.Я. — Таганрог: ТРТУ, 2002.
Попов В.М. Бизнес-планирование: анализ ошибок, рисков и конфликтов / Попов В.М., Ляпунов С.И., Касаткин Л.Л. – М.: КноРус, 2003 – 448 с.
Бизнес-план инновационного проекта. Методика составления / Буров В.П., Галь В.В., Казаков А.П., Морошкина В.А. – М.: ЦИПКИ АП, 1997.
Бизнес-план: зарубежный и отечественный опит / Кураков Л.П., Ляпунов С.И., Мингазов Х.Х., Попов В.И. — М.: Финансы и статистика, 1995.
Ильин Н.И. Управление проектами / Ильин Н.И., Лукманова И.Г. – СПб.: Два Три, 1996.
Берл Г. Мгновенный бизнес-план: двенадцать быстрых шагов к успеху / Г.Берл, П.Киршер – М.: Дело, 1995.
Липсиц И.В. Бизнес-план – основа успеха: (практическое пособие) / И.В.Липсиц – М.: Машиностроение, 1993.
Уткин Э.А. Бизнес-план. Как развернуть собственное дело / Уткин Э.А., Кочеткова А.И. — М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». ЭКМОС, 1998.-176 с.
Бизнес-план. Методические материалы / (авт. тексту В.Клос). – М.: Финансы и статистика, 2000.
Методика складання бізнес-планів: (Електронний ресурс): Затверджено наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій N 56 від 21 квітня 1997 р.: — Режим доступу до рес.: zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.4557.0
Концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року (Електронний ресурс): схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2006 р. — № 316-р: – К.: — Режим доступу до рес.: www.kmu.gov.ua.
Сладкевич В.П., Чернявский А.Д. Современный менеджмент: (в схемах) / В.П.Сладкевич, А.Д.Чернявский – К.: МАУП, 2003. – 152 с.
Шустіков А.А. Фінансова статистика: (навч. посібник) / Шустіков А.А. — К.: КНЕУ, 2002. — 290 с.
Разроев Э. Инфокоммуникационный бизнес: управление, технологии, маркетинг / Разроев Э. – СПБ.: Профессия, 2003.
Мошелла Д. Бизнес-перспективы информационных технологий: как заказчик определяет контуры технологического роста / Мошелла Д.; (пер. с англ.). – М: МПБ Деловая культура, Альпина Бизнес Букс, 2004.
Брусиловский С.А. Сети совместного использования / Брусиловский С.А., Никитина М.А., Смирнова Е.Г. — Информкуръерсвязь, 2004, — №7.
Мардер Н.С. Современные коммуникации / Мардер Н.С. – М.: ИРИАС, 2006. – 384 с.
Гольдштейн Б.С. Call-центры и компьютерная телефония / Б.С.Гольдштейн, А.В.Пинчук, А.Л.Суховицкий – СПБ.: БХВ – СПБ, 2002.
Припачкин Ю.И. Все услуги – через «одну розетку» / Припачкин Ю.И. // Век качества. – 2004. — №4.
Рыцарева Е. Свободу дальним связям! / Е.Рыцарева // Эксперт. — 2005. — №22 (469).
Закон України “Про охорону праці”, / Верховна Рада України. — Офіс. вид. — К.: Парлам. вид-во. (нова редакція, м. Київ, 21 листопада 2002 року.) — N 229-IV.
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, 1991 року зі змінами 1994 року ВР України.
Опасные и вредные производственные факторы. Классификация: ГОСТ 12.0.003 – 74. ССБТ. – Введ. 01.01.76.
Правила охорони праці користувачів ЕОМ: НАОП 0.00-1.31.-99. — К.: 1999.-80 с.
Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны: ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. — Введ. 01.0-1.89.
Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование: СНиП 2.04.05-91. — М: Стройиздат, 1992.-64 с.
Шум. Общие требования безопасности: ГОСТ 12.1.003-83* ССБТ. — Введ. 01.07.84.
Строительные нормы и правила. Естественное и
искусственное освещение. Нормы проектирования: СНиП 11-4-79. — М.: Стройиздат, 1980.
Определение категорий зданий и сооружений по
взрывопожарной и пожарной безопасности: НАПБ Б.07.005-86.
Юдин Е.Я. Охрана труда в машиностроении / Е.Я.Юдин – М.: Машиностроение. – 1993. – 568 с.
Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование: СНиП 2.04.05 – 91. – М.: Стройиздат. – 1988. – 64 с.
Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования: СНиП II – 4 – 79. – М.: Стройиздат. – 1980. – 110 с.
Вибрация. Общие требования безопасности: ГОСТ 12.1.012 – 90. ССБТ. – Введ. 01.01.90.
Правила устройства электроустановок. ПУЭ — 87 Минэнерго СССР. – М.: Энергоатомиздат. – 1987. – 648 с.
Аппараты электрические напряжением до 1000В. Оболочки. Степени защиты: ГОСТ 14254 – 96..
Изделия электротехнические. Общие требования безопасности: ГОСТ 12.2.007.0 – 75. ССБТ… – Введ. 01.01.78.
Электробезопасность. Защитное заземление. Зануление ССБТ: ГОСТ 12.1.030 – 81*. – Введ. 01.01.82.
Пожарная безопасность. Общие требования ГОСТ 12.1.004 – 91. ССБТ. – Введ.01.07.91.
Производственные здания промышленных предприятий. Нормы проектирования: СНиП 2.09.02 – 85. – М.: Стройиздат. – 1987. – 16 с.
Санітарні норми проектування промислових підприємств СН 245 – 71: ДНАОП 0.03.–3.01–71.
Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин: ДНАОП 0.03 – 1.31 – 99. — (Національні стандарти України).
Державні санітарні правила і норми роботи з візуально дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин: ДСанПін 3.3.2-007-98. — (Національні стандарти України).
Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктів будівництва: ДБН В.1.1 – К.: 2002. – 41 с. — (Національні стандарти України).
Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений: РД 34.21.122 – 87 / Минэнерго СССР. – М.: Энергоатомиздат. – 1989. – 58 с.
Система управления окружающей средой: ДСТУ ISO14001-97 – 14012-97 – К.: ДЕРЖСТАНДАРТ УКРАИНЫ – 225 с. — (Національні стандарти України).
Галузь зв'язку: підсумки роботи у 2008 році: (Електронний ресурс): за даними Держзв`язку 28 сiчня 2009 р. / Держ. ком. статистики України; ред. О.Г.Осауленко. — К.: — Режим доступу до рес.: www.stc.gov.ua/uk/publish/article/63905.