Вступ
Стабільнийекономічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченогосуспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги досоціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення,стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після їїзавершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту –взаємопов'язані процеси.
Соціальна сфера іекономіка поєднані як причина і наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесірозвитку.
В умовах розвиткуринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництвагостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруваннісуспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постаєпроблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. Нажаль, зараз соціально-економічний стан України визначається як нестабільний.Ринкові перетворення не дали очікуваних результатів ні в економічній, ні всоціальній сферах через відмову від важелів державного регулювання процесівреформування економіки, а її теперішній стан ускладнюється внаслідок глобальноїта внутрішньої економічної кризи. Ускладнення ситуації обумовлено такожнеефективністю управлінських дій щодо попередження та усунення загроз усоціальній та економічній сферах. Економічні інтереси держави, які передбачаютьодержання країною економічних переваг, економічної незалежності та конкурентоспроможності, залишились на рівні стратегічних орієнтирів. Прагнення доодночасного подолання економічних та соціальних загроз національній безпеці неприносять очікуваних наслідків Через цільову кінцеву різноспрямованістьвкладень та результатів. Напрями досягнення безпечного стану в соціальній таекономічній сферах між собою не корелюють, не скоординовані, не відрегульовані,що викликають протиріччя між досягненням економічних та соціальних цілей. Ціпрояви загострюються в умовах розгортання світової фінансової кризи іпотребують прискорення процесу становлення соціально орієнтованої ринковоїекономіки.
Актуальністьпитання державного регулювання соціальної орієнтації економіки зростає всучасних умовах економічної кризи, яка негативно впливає у середньо — ідовгостроковому періодах на економічну активність і на зростання добробутунаселення. Зарубіжний досвід провідних країн світу свідчить про доцільністьпідвищення ролі держави конкретизації її функцій у реалізації соціальноїполітики і розширення діапазону соціалізації економіки.
Саме формуваннята функціонування соціально орієнтованої економіки обумовлює подальшийоптимістичний сценарій розвитку країни. У зв'язку з цим гостро постає проблемавизначення пріоритетних напрямів та вдосконалення механізмів державногорегулювання процесів соціальної орієнтації економіки. реалізація соціальноїполітики в Україні не завжди забезпечувала можливості для дотримання державоюсвоїх зобов’язань. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальнаполітика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програмпотрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпеченнямінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. Проте вУкраїні соціальна ціна реформ виявилася надмірною, а система соціальногозахисту малоефективною.
Мета курсової роботи полягає у висвітленні сутності, роліфінансів та значенні державних коштів у розвитку соціальної сфери України.
Завданням данної роботи є розробка перспективних шляхіввдосконалення використання та формування коштів держави, направлених на забезпеченнясоціальної сфери.
Об’єктомдослідження є аналіз фінансового забезпечення соціальної сфери України. Предметомдослідження є фінансування соціальної сфери України.
Структура роботи.Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, спискувикористаної літератури та додатків.
Розділ 1. Сутністьта структура фінансів соціальної сфери
1.1 Соціальнаполітика держави, її завдання та принципи
Соціальнаполітика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальнаполітика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми тарізноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей ісуспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стануекономіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значнихекономічних втрат [17, с.3]. Соціальна політика зосереджується на формуванніефективних умов життя всіх членів суспільства, відносин між соціальнимигрупами, забезпеченні ефективної зайнятості, створенні соціальних гарантій іумов для поліпшення добробуту населення. [перша Соціальна політика – системаправових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метоюузгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. Державнерегулювання соціальних процесів – вплив органів державної влади за допомогоюрізноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальнихвідносин, умови життя та праці населення країни. Основними об’єктами соціальноїполітики є: ринок праці та зайнятість населення, трудові відносини, оплатапраці та доходи населення.
Метою соціальноїполітики держави є боротьба з бідністю, збереження людського капіталу, йогопристосування до потреб ринкової економіки, сприяння економічному зростанню,забезпечення соціальної справедливості та політичної стабільності. [Швайка] Способомреалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальнихгарантій. Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічнихзаходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретнихекономічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створенняінститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю,економічні — формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податківта інших платежів і трансфертів. [13] Соціальні гарантії — встановлені законамимінімальні розміри оплатипраці, доходів громадян, пенсійного забезпечення,соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленізаконами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життяне нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум — вартісна величина достатньогодля забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'янабору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарівта мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних ікультурних потреб особистості. [10]
Основнимизавданнями соціальної політики в Україні є:
· адреснапідтримка соціальне незахищених верств населення;
· пенсійнареформа;
· забезпеченнявипереджального зростання вартості робочої сили;
· орієнтаціястратегії економічного зростання на створення нових робочих місць;
· прискоренийрозвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різнихверств населення;
· поліпшеннясистеми охорони здоров'я, активна демографічна політика;
· примноженняінтелектуального потенціалу суспільства, створення рівних можливостей длямолоді у здобутті якісної освіти;
· зміцненняпозицій середнього класу.
Показникомрезультативності соціальної політики є рівень життя населення. Рівень життянаселення — це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреблюдини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основнимиелементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ(продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послугустанов побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури,соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом. Для оцінкирівня життя населення використовується система показників, які можнакласифікувати на такі групи: соціально-демографічні показники (кількістьнаселення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальнимстаном; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючипоказники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структуранаселення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо); показники рівняоплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата,середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівняспоживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стансоціальної сфери; показники споживчих настроїв домогосподарств тощо [14, с. 6].Засобами державної соціальної політики є: нормативно-правове регулювання,спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення;розроблення демографічних і соціальних прогнозів; формування та реалізаціясоціального розділу ДПЕСР України, в яких визначаються цілі, пріоритети,завдання та заходи соціальної політики; бюджетна діяльність; державнерегулювання цін на товари і послуги тощо. На державному рівні функціїрегулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують: Міністерствоекономіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці і соціальноїполітики, Міністерство фінансів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій тау справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерствокультури і мистецтва, Державний комітет будівництва, архітектури та житловоїполітики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державнийкомітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентськийконтроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснюєУповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної РадиУкраїни діє комітет з питань соціальної політики та праці.
Цілі соціальноїполітики: [40]
· поліпшенняматеріального становища й умов життя громадян;
· забезпеченнязайнятості населення; підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;
· гарантіїконституційних прав громадян у трудових відносинах;
· гарантіїконституційних прав громадян у соціальному захисті, охороні здоров’я, культури;забезпечення житлом населенн
· переорієнтаціясоціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, щонадаються сім’ї, жінкам, дітям і молоді;
· нормалізаціяі поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливодитячої та громадян працездатного віку;
· поліпшеннясоціальної інфраструктури,
активізаціясоціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільствав соціальній сфері; Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:
· правовезабезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчихта нормативних актів;
· прямідержавні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери(розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишньогосередовища тощо);
· соціальнітрансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
· впровадженняефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходівнаселення;
· прогнозуваннястану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережіцентрів служб зайнятості й бірж праці;
· встановленнясоціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
· державні програмиз вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні,медичні, екологічні та інші);
· державнийвплив на ціни та цінотворення;
· обов'язковесоціальне страхування в різних формах;
· пенсійнезабезпечення;
· розвитокдержавного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
· підготовката перепідготовка кадрів;
· організаціяоплачуваних громадських робіт;
· соціальнепартнерство.
Отже, соціальнаполітика є невід’ємною частиною політики держави. Без неї малоймовірнийподальший розвиток держави. По суті цей зв’зок взаємний, Без державногорегулювання соціальна орієнтація економіки неможлива, прояви економічноїсвободи супроводжуються соціальною небезпекою. Забезпечення економічногорозвитку та відповідного досягнення соціальних цілей без державного втручаннявідбувається вкрай неефективно. Сутність, функції та необхідність розвиткусоціальної сфери
Соціальна сфера —одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальніінтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці йпобуту, здоров’я, відпочинку.
Соціальна сфера —це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів таустанов, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах,послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людейу суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створеннямегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.
Серед нихвиділяють галузі соціальної, управлінської та ринкової інфраструктури. Функціїгалузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей(наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т.д.), а інші — фізичні(торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме томусоціальна сфера має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства.Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні длявідтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна рольданої сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей. Рівеньрозвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, у свою чергу,змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншомуетапі розвитку. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багатовидів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає наокремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, ут. ч. туристичні,охорони здоров'я та ін.). Соціальна сфера має певні територіальні відмінності урівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку і ширша галузеваструктура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більшрозвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Соціальна інфраструктура — цеособливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охороназдоров’я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля таінші.
Культура охоплюєустанови і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонуютьдуховні цінності для населення та ін. (бібліотеки, театри, клуби, музеї,кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщеннятакож пов'язане з особливостями розселення людей. Вони розміщуються згідно задміністративним поділом (у населених пунктах — центрахадміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничимпринципом — при заводах, навчальних закладах тощо. Лікувально-оздоровчийкомплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечуютьохорону здоров'я (профілактику захворювань, лікування), оздоровлення тавідпочинок людей. Закладами охорони здоров'я є лікарні, амбулаторії таполіклініки, розташованих у містах і кущових поселеннях — селищах, великихселах. Оздоровлення і відпочинок людей забезпечують санаторії, пансіонати,санаторії-профілакторії, дитячі оздоровчі табори, будинки відпочинку,туристичні бази і притулки. Внаслідок їх поєднання в населених пунктах чи напевних територіях формуються курорти і курортні місцевості, туристичні центри ітуристичні райони. Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей ужитлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликихпідприємств і установ.
Побутовеобслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття татрикотажних виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень імайстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо ітелеапаратури та ін. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі ізапроваджуються нові види і форми обслуговування. Найбільші обсяги реалізаціїпобутових послуг припадають на міські поселення. Торгівля і громадськехарчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі і заклади громадськогохарчування. Зв'язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній івузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань (т. зв.телекомунікації). Сюди входять відділення зв'язку, телефонно-телеграфністанції, пошта, радіомовлення, телебачення та ін.
На сьогодні жосновними функціями соціальної сфери являються:
· розвитоктрудової допомоги; розширення мережі благодійних товариств і установ;
· організаціясоціального страхування; державного пенсійного забезпечення службовців;
· запереченняжорсткої бюрократичної опіки соціального захисту;
· децентралізаціяуправління справою допомоги нужденним;
· створенняумов для розвитку місцевої ініціативи й самодіяльності в цій сфері громадськогожиття;
· погашеннязаборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
· забезпеченняпрожиткового мінімуму;
· боротьбаз бідністю;
· захистгромадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
· обмеженнябезробіття та стимулювання зайнятості населення;
· створенняекологічно та соціальне безпечних умов життя;
· запобіганнясоціальній деградації тощо.
Розвитоксоціальної сфери має колосальне значення для кожної держави, адже воно являєсобою сукупність галузей і видівдіяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечитизадоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду,створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно звідпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвиткумасових комунікацій і нарешті зміцнення держави.
Соціальнаінфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва черезголовну продуктивну силу суспільства — людей. Велику роль соціальнаінфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення зарівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональнихвідмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різнихсоціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальнаінфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використаннявільного часу працівників матеріального виробництва.
1.2 Джерелафінансування соціальної сфери в Україні
Державне фінансуваннясоціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів,які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це єможливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізаціїсистеми певних граничних соціально-економічних показників, недотримання якихозначає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. ЗаконУкраїни «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначаєправові засади формування та застосування державних соціальних стандартів інормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України тазаконами України основних соціальних гарантій. До числа основних державнихсоціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати,мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян;розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовимдержавним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, наоснові якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферахдоходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурногообслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні гарантії,стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі таформування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетнихвідносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного йсоціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм іпрогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтаціїекономіки України.
У соціальній сферіУкраїни проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважнимджерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.
Світова фінансова наука іпрактика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери:
Øплата за наданіпослуги;
Øбюджетні асигнування;
Øфінансові ресурсипідприємств;
Øкошти спонсорів,меценатів і благодійних організацій та фондів;
Øстрахування;
Øкредит.
Зараз в Українівикористовуються практично всі джерела, однак стрункої системи не сформовано. Доскладу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, щотрадиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися зарахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунальногогосподарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А також існуємережа установ, що надають платні послуги у сфері освіти( приватні школи,дитячі садки, гімназії, ліцеї, у вищих навчальних закладах поряд із бюджетнимиіснують і так звані комерційні групи) та медицини (одночасно з державнимиклініками, центрами, лікарнями існують і приватні).
Державне фінансування усоціальну сферу в останні роки залишилось у межах екстенсивного розширення.Верховна Рада України 15 березня 2007 р. прийняла Закон „Про внесення зміну Закон України “Про Державний бюджет України на 2007 рік», згідно зяким було передбачено: підвищення розмірів прожиткового мінімуму, мінімальноїзарплати, стипендій тощо, збільшення видатків за окремими бюджетними програмамиекономічного та соціального спрямування. Також Кабінетом Міністрів Україниприйнято Постанову «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення івведення другого етапу єдиної тарифної сітки», що дало змогу збільшитисередню заробітну плату 3,5 млн. працівникам бюджетної сфери. У той же часвтілення другого етапу єдиної тарифної сітки в повному обсязі потребує відбюджетів всіх рівнів 8,8 млн. грн., а третього етапу — 9,6 млрд. грн. [18, с.14].
Наступне джерелозабезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємствоза рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогумаксимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.
Функціонують відомчісанаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури,укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, атакож, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсягисоціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження зміського і державного бюджетів.
Використовуючи досвідкраїн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерелофінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це доситьнове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактуватияк не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб),спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. В умовах кризи основнимїї джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. Аналізподій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить просуттєві позитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 рокублагодійну грошову або матеріальну
допомогу людям абогромадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006році. Чимдалі зростає й відсоток громадян, які обізнані про діяльністьсуб’єктів благодійної діяльності – 22% респондентів у 2008 році проти 12% у2006 р. [22]
За останні роки в Українісформувалися основні типи благодійних організацій, які у міжнародній практиціутворюють основу сектора організованої
філантропії, а саме:приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшістьзних пройшли складний етап організаційного розвитку, під час якого відбувсяперехід від хаотичноговпровадження різноманітних ініціатив до конкретизаціїсфер їхньої діяльності. Серед пріоритетних сфер їх діяльності виокремлюютьсясоціальний захист населення (69%), охорона здоров’я (49%), осві-та і правалюдини (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив(47% та 46% відповідно). [23]
Поступово розвивається вУкраїні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на збирання коштіворганізаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людейгромадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні.Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий –заснування власних благодійних структур представниками
заможних верствнаселення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможнігромадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях – цеблагодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається нарівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акціїорганізацій.
Наступним джереломфінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне,медичне, соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави,оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою єсистема соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної платидо спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітноїплати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державногобюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміривнесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного йоговиду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:
1) надання особамматеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;
2) фінансування заходів,спрямованих на профілактику страхових випадків;
3) створення резервукоштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованимособам;
4) покриття витратстраховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державногосоціального страхування.
Розміри внесків назагальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його видущорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців ізастрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсоткаходночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбаченозаконами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціальногострахування. [11]
Останнім джерелом єкредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунокотриманих кредитів. Саме на принципах кредитування в Україні діє Державнапрограмма забезпечення молоді житлом Державного фонду сприяння молодіжномужитловому будівництву. За підсумками дев'яти місяців 2009 р. найбільш популярнапрограма цього фонду — надання пільгових довготермінових кредитів молодимсім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) іпридбання житла — отримала з державного бюджету 31,5 млн грн. Крім того, на цюпрограму спрямовано 19,8 млн грн коштів, отриманих від повернення ранішенаданих кредитів молодим сім'ям, а також залучено близько 28,7 млн грн зарахунок місцевих бюджетів. [12, c. 7]
Отже, однією знайважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачаєреалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині ігромадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достаткудоходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отриманнявідповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичнихситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе тасвою сім'ю.
Також держава бере насебе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсягінших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурнихзакладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріпленеправо на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо.Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільногозначення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такіпослуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивногорозвитку. Головною метою соціальної політики є забезпечення належної соціальноїобстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпеченнякультурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здоровоїспортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил череззниження смертності та зростання рівня народжуваності,.
Розділ 2. Дослідженняособливостей функціонування фінансів соціальної сфери
2.1 Аналіз динамікиосновних показників функціонування соціальної сфери
В даному розділіпроведемо аналіз динаміки основних макроекономічних та соціальних показників заперіод 2007-2009 роки. Дані взято з офіційних публікацій статистичнихщорічників України та звітів державних фінансових установ.
За період 2007–2008рр. українська економіка жваво розвивалася. Реальне зростання ВВП в середньомуза рік становило 7%. У 2008 р. зростання реального ВВП різко впало до 2,1% і у2009р. спостерігається його падіння до 15,1%, (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1 — Аналіздинаміки основних макроекономічних показників України за 2007-2009 рр. [2], [36], [37] ,[38]Показники 2007 2008 2009 Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2008-2007 2009/2008 2008/2007 2009/2008 Номінальний дохід, тис.грн 168300,7 228047,5 235345 59746,8 7297,5 35,5 3,2 Реальний дохід, тис. грн 80768 87068 78068 6300 -9000 7,8 -10,3 Середня номіна- льна З/П, грн. 1351 1806 1906 455 100 33,7 5,5 Реальна З/П, грн 658 700 635 42 -65 6,4 -9,3 Безробіття, тис. чол. 1417,6 1425,1 1958,8 7,5 533,7 0,53 37,4 Зайнятість, тис. чол. 20904,7 20972,3 20475,2 67,5 -497 0,32 -2,37 Населення, тис. чол. 46646 46372,7 46143,7 -273,3 -229 -0,58 -0,5 Народжених, тис. чол.. 472,6 510,5 529,45 379,3 188,7 8 3,7 Померлих, тис. чол 762,87 754,4 785,16 -8,417 30,7 1,1 4 ВВП у фактичних цінах, грн. грн. 720731 949864 914720 229133 -35144 31,8 -3,7 Реальне зростаня ВВП (%) 7,9 2,1 -15,1 -8,8 -17,2 -- -- ВВП в розрахун- ку на особу, грн. 15496 20534 19862 5038 -672 32,5 -3,27
У жовтні 2008 р. в Україні відчувся вплив економічноїфінансової кризи, що в подальшому позначилось на значному відтоку капіталу,падінні національної валюти і націоналізації декількох великих комерційнихбанків.Як видно з таблиці 2.1 ВВП за період 2007–2008 рр. набув значногозростання. У 2008 р. ВВП на душу населення становив 20 534 грн. (1 893 євро). У2009 обсяг ВВП впав порівняно з 2008 р. на 15 відсотків. Таким чином, втрата за рік обсягу ВВПу номінальному вираженні — на рівні 60 млрд. гривень. Факторами, що призвели доскорочення обсягів виробництва і до зниження ВВП, Секретаріат Президента називаєпогіршення ситуації на зовнішніх ринках, уповільнення інвестиційної динаміки,збільшення частки тіньової економіки, зниження доходів населення на 6% за 2009рік. За період з 2007 р. по 2009 р. як номінальна, так і реальна заробітніплати зростали. Однак, темпи зростання реальної заробітної плати, порівняно зномінальною, були значно нижчими. У 2008 р. зростання реальної заробітної платистановило 6,4%, що склало лише половину зростання у 2007 р. У 2009 р. відбулосяпадіння реальної заробітної плати, яке склало 9,3 %
У таблиці 2.2 представлено щорічне зростання реальноїзаробітної плати за період з січня 2007 р. до грудня 2009 р. Вперше падінняреальної заробітної плати спостерігається в листопаді 2008 р. Така ж тенденціяспостерігається протягом усього 2009 р.
Таблиця 2.2 — Темпи зростання реальної З/П працівників бюджетної сфери в Україніза 2007–2009рр. (% зростання до відповідного періоду попереднього року) [2]Місяці 2007 2008 2009 Січень 12,8 14,1 -11,8 Лютий 11,9 16,9 -14,1 Березень 10,1 9,3 -11,0 Квітень 10,5 7,7 -8,1 Травень 12,8 5,0 -9,1 Червень 11,7 5,4 -8,6 Липень 13,8 6,2 -10,0 Серпень 11,8 5,6 -11,3 Вересень 12,3 7,1 -11,0 Жовтень 15,6 4,8 -10,9 Листопад 14,4 -0,2 -5,8 Грудень 10,3 -3,0 -0,9
У таблиці 2.3 представлено аналіз динаміки середньомісячноїномінальної заробітної плати чоловіків та жінок за 2007–2009 рр.Спостерігається значна різниця в заробітні платі за статтю. У 2009 р.середньомісячна номінальна заробітна плата жінок складала 77,2% заробітноїплати чоловіків.
Таблиця 2.3- Аналіз динаміки середньомісячної номінальноїзаробітньої плати за статтю 2007-2009рр. (грн.) [2]Показники 2007 2008 2009 Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2008-2007 2009/2008 2008/2007 2009/2008 Середня номінальна З/П жінок, грн 1150 1565 1677 415 122 36 7 Середня номінальна З/П чоловіків, грн 1578 2080 2173 502 93 31 4,5
Останніми роками значно зростає мінімальна заробітнаплата. Не дивлячись на те, що її рівень все ще залишається низьким (приблизно69 євро), за період з 2007р. до 2009 р. вона зросла у 1,6 рази з 460 грн. до744 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб залишається незмінним іфіксується на тому ж самому рівні, що діє з 1 жовтня 2007 року, тобто — 568грн, з 1 жовтня 2008 року — 669 грн., а з 1 листопада 2009 року — 744 гривні. Аналізїї динаміки та прожиткового мінімуму представлений в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4 — Аналіз динаміки мінімальної заробітньоїплати та прожиткового мінімуму в Україні, 2007-2009 рр. [2]Показники Сума, грн Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009 2008-2007 2009/2008 2008/2007 2009/2008 Мінімальна З/П 460 606 744 146 138 31,7 22,7 Прожитковий міні -мум на одну особу 532 626 701 94 75 17,66 12 Прожитковий міні- мум для працездатних осіб 568 669 744 101 75 17,8 11,2
Аналіз динаміки основних показників ринку праці заперіод 2007–2009 рр. представлено у таблиці 2.5
Таблиця 2.5- Аналіз динаміки основних показників ринкупраці в 2007-2009 рр. [2], [30],[31],[32]Показники Сума, тис.осіб Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009 2007-2008 2008-2009 2008/ 2007 2009/ 2008 Економ. активне нас-ня, у віці 15- 70 років 22322,3 22397,4 22150,3 75,1 -247,1 0,33 1,1 Зайняте нас-ня у віці 15 – 70 років 20904,7 20972,3 20191,5 67,6 -780 0,32 -3,72 Безробітне нас-ня у віці 15 – 70 років 1417,6 1425,1 1958,8 7,5 533,7 0,53 37,45 Безробітне нас-ня зареєстроване у державній службі зайнятості 673,1 596,0 693 -77,1 97 -11,45 16,27 Взяли участь у громадських роботах 422,1 428,5 240,9 6,4 -187,6 1,51 -43,8 Проходили професійне навчання 229,4 245,2 157,1 15,8 -88,1 6,88 -36
Основні тенденції, що були притаманні ринку праці у2009 р. порівняно з 2008 р. наступні:
• зменшення рівня економічної активності з 72,3% до71,6% населення відповідного року;
• зменшення рівня зайнятості з 67,3% до 64,7%населення відповідного року;
• зменшення чисельності економічно неактивних осіб на2,8%;
• зменшення кількості незайнятих громадян, якіперебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року — на 14,3%;
• зростання кількості безробітного населення на 37,5%;
• зменшення кількості вільних робочих місць на 27,8%;
• зниження рівня працевлаштування незайнятогонаселення за допомогою державної служби зайнятості з 43,3% до 32,8%
Середньомісячна чисельність економічно активногонаселення віком 15–70 років у 2009 р. порівняно з 2008 р. зменшилась на 1,1% істановила 22,2 млн.осіб, з яких 20,2 млн. осіб або 91,2% були зайнятіекономічною діяльністю. Найвищий рівень зайнятості спостерігається середнаселення віком 39–40 років, а найнижчий в групах віком 15–24 та 60–70 років. У2009 р. 2,0 млн.осіб відповідно до методології МОП класифікувались якбезробітні. Рівень безробітного населення віком 15–70 років у цілому по Українісклав 8,8% економічно активного населення зазначеного віку, що дещо більше ніжв країнах Євросоюзу (7,0%). У IV кварталі 2008 р. спостерігалося різкезбільшення рівня безробіття порівняно з III кварталом 2008 р. з 5,5% до 7,5% ідо 9,5% у I кварталі 2009 р. У IІ кварталі 2009 р. спостерігається повільнезменшення рівня безробіття до 9,1% і в IV кварталі — до 8,8%.Чисельністьбезробітних зареєстрованих у центрах зайнятості у грудні 2008 р. склала 7000–
11000 на день, тоді як у червні-вересні 2009 р. цейпоказник знизився до 1200–1500 осіб на день. За даними Державного комітетустатистики, у першій половині 2009 р. чисельність зайнятих становила 20,2 млн.,а безробітних – 2 млн.осіб. Таким чином, рівень безробіття в першій половині2009 р. був 9,1 відсотка до економічно активного населення. Серед безробітних71,4 % проживають у містах та 28,6 % – у сільській місцевості. Для забезпеченнябезробітних роботою існують державні програми залучення до громадських робіт. У2009 р. 240 900 осіб було залучено до громадських робіт, що на 43% менше ніж у2008 р. В основному це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). З метоюпідвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятостіздійснюється їх професійне навчання, перепідготовка або підвищеннякваліфікації.
Держкомстат України за результатами щомісячноговибіркового обстеження економічної активності населення, здійснює щорічніоцінки показників зайнятості населення у неформальному секторі на основіметодики, узгодженої з методологічними рекомендаціями МОП. Таблиця 2.6представляє оціночну кількість зайнятих у неформальному секторі за статтю та місцемпроживання за період 2007–2009 рр.
Таблиця 2.6 — Аналіз чисельності зайнятого населення унеформальному секторі економіки за 2007-2009 рр. [2], [30], [31], [32]Показники Сума, тис. осіб Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009 2008-2007 2009-2008
2008/
2007
2009/
2008 Всього 4661,7 4563,8 4182,4 -97,9 -381,4 -2,1 -8,35 за видами економічної діяльності:
Сільське господарство, мисливство лісове і рибне господарство 70,5 65,7 71,1 -4,8 5,4 -6,8 8,2 Будівництво 9,0 12,1 6,3 3,2 -5,8 34,4 -47,9 Оптова і роздрібна торгі-вля, торгівля транспорт- ними засобами, послуги з ремонту 11,6 12,8 14,2 1,2 1,4 10,34 10,93 Транспорт і зв’язок 1,2 1,5 1,3 0,3 -0,2 25 -13,3 Інші види економічної діяльності 7,7 7,9 8,1 0,2 0,2 2,6 2,53 /> /> /> /> /> /> /> /> />
Виходячи з таблиці 2.6, можна зробити наступнівисновки:
• у 2009 р. 4182,4 тис. осіб були зайняті унеформальному секторі економіки (19,3% від усього зайнятого населення) порівняноз 2008 р. 4 563,8 тис.осіб (21,8% від усього зайнятого населення) та з 4 661,7тис. осіб (22,3% від усього зайнятого населення) у 2007р.
• у 2008р. близько однієї третини (33,7%) працюючих унеформальному секторі працювали за наймом, а дві-третіх (66,3%) булисамозайняті. Працюючі за наймом в неформальному секторі сконцентровані умістах, тоді як самозайняті сконцентровані в сільській місцевості. В основному,майже половина зайнятого населення в сільській місцевості працювали внеформальному секторі.
• Більшість працюючих у неформальному секторі –чоловіки.
• Переважаючим видом діяльності неформального секторуекономіки залишається сільське господарство, іншими розповсюдженими видами булиторгівля та будівництво.
• У неформальному секторі економіки в основномупрацюють особи працездатного віку, їх частка у 2008р. складала 80,6%. Найвищийрівень участі у неформальному секторі економіки спостерігається серед осібвіком 60–69 років.
Таблиця 2.7 ілюструє сукупні ресурси домогосподарствта їх структуру за 2007 – 2009 роки. Середньомісячні сукупні ресурси одногопересічного домогосподарства за 2009р. склали 2858,3 грн., міського – 3122грн., сільського – 2684 грн. У середньому на одного члена домогосподарствасукупні ресурси становили відповідно 1149 грн., 1229 грн. та 980 грн. Часткагрошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств збільшиласяпорівняно з січнем–вереснем 2008р. на 0,9 в.п. і становила 88%. У міськихдомогосподарствах вона збільшилася на 1 в.п., у сільських – на 0,7 в.п. істановила відповідно 91% та 82%.
Таблиця 2.7 – Аналіз динаміки сукупних ресурсівдомогосподарств за 2007-2009 рр. [2] ,[27], [28], [29]Показники Сума, грн Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009 2008-2007 2009-2008 2008/ 2007 2009/ 2008 Середньомісячні сукупні ресурси у розрахунку на одне домогосподарство 2012,1 2892,84 2858,3 880,74 -34,54 43,77 -1,2 Оплата праці 1018,8 1427,63 1527,6 408,8 100 40,128 7 Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості 104,65 151,43 132,77 46,8 -18,7 44,7 -12,3 Пенсії 414,89 597,24 630,4 182,35 33,16 43,95 5,55 Допомоги, пільги, субсидії та компенса-ційні виплати, надані готівкою 42 61,7 31,44 19,7 -30,26 46,9 -49 Доходи від продажу сільськогосподарської продукції 72,3 93,44 97,18 21,14 3,74 29,2 4 Доходи від продажу особистого і домашнього майна 2,08 9,92 18,6 7,84 8,68 376,9 87,5 Доходи від продажу нерухомості 3,79 11,99 8,57 8,2 -3,42 216 -28,5 Доходи від власності 10,59 16,38 17,15 5,8 0,77 54,7 4,7 Грошова допомога від родичів та ін. осіб 91,27 128,6 80,76 37,3 -47,8 40,9 -37,2 Аліменти 5,18 8,08 10,57 2,9 2,49 56 30,8 Інші грошові доходи (стипендії та ін. доходи) 26,1 35,0 38,3 8,9 3,3 34 9,4 Використання заощаджень, позики, повернені домогосп-ву борги 72,92 170,03 90,4 97,1 -79,6 133 -46 Кількість домогосподарств (тисяч) 17341 17199 17012 -142 -187 -0,8 -1 Середній розмір домогосподарств (осіб) 2,6 2,6 2,6 - - - -
На основі даних таблиці 2.7 можна зробити наступнівисновки:
• Протягом 2007–2008 в цілому в Україні простежуєтьсяпозитивна динаміка щодо зростання доходів домогосподарств. Частка заробітноїплати у сукупних ресурсах домогосподарств за даний період зросла з 50,6% в 2007р. до 53,4% в 2009 р. Частка не грошового доходу значно знизилась у 2008 році,досягнувши 6,2%. Підвищення питомої ваги допомог в структурі доходівдомогосподарств у 2007–2008 рр. пов’язано із державними заходами в сферіпідвищення рівня соціального захисту в Україні. В 2009 р. спостерігаеться спостерігаєтьсязагальне зменшення сукупних ресурсів домогосподарств та збільшення часткизабобітньої плати до 53,4%.
• Приблизно 40% домогосподарств отримують доходи восновному за рахунок трансфертів. Питома вага пенсій та інших допомог в доходахтаких домогосподарств перевищує 57,1% в 2008 р.
Більше половини сукупних ресурсів домогосподарствскладали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з січнем–вереснем 2008р.зменшилася на 1,5 в.п., в основному за рахунок скорочення з 49% до 47% часткиоплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові табезготівкові пільги та субсидії) становили більше чверті сукупних ресурсівпересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства тавід самозаготівель – 8%. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошовадопомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 7%.
Значні розбіжності мали структури формування сукупнихресурсів міських та сільських домогосподарств. Доходи від зайнятості становили58% сукупних ресурсів міських, чверть – пенсії, стипендії та соціальнідопомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства(їх частки збільшилися відповідно на 4 в.п. та 0,4 в.п.). У структурі сукупнихресурсів сільських домогосподарств частка доходів від зайнятості становила 38%,що на 1,6 в.п. більше, ніж у січні–вересні 2008р. Суттєвим джерелом надходженьпродовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, наданіготівкою, частка яких становила 28%. Частка доходів від особистого підсобногогосподарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на1,2 в.п. і склала 22% сукупних ресурсів сільських домогосподарств. Удомогосподарствах з дітьми, як і у січні–вересні 2008р., 63% ресурсів формувалидоходи від зайнятості, шосту частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги(готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом2008р. збільшилася на 3 в.п. Частка доходів від особистого підсобногогосподарства та від самозаготівель не змінилася і склала 8% сукупних ресурсів.У домогосподарствах без дітей 44% ресурсів складали доходи від зайнятості (усічні–вересні 2008р. – 46%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівковіта безготівкові) – 37% (33%), доходи від особистого підсобного господарства тавід самозаготівель залишилися на рівні 9 місяців 2008р. і становили 7%.Уструктурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого децилячастки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, доходів відособистого підсобного господарства, грошової допомоги від родичів та інших осіббули більшими, ніж у заможних домогосподарствах.У домогосподарствах із середньодушовимизагальними доходами нижче прожиткового мінімуму майже чверть ресурсівформувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допоміг, наданихготівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобногогосподарства та від самозаготівель. Частка пільг та субсидій на оплату житла,комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсахдомогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижчепрожиткового мінімуму та домогосподарств першого дециля склали відповідно по0,4%, останнього дециля – 0,3%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих усередньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та згрупи 10% найменш забезпечених домогосподарств, були відповідно в 2,6 разанижче, ніж у групі заможного населення.
Одним з головних показників соціальної сфери єбідність. Розподіл населення за основними соціальними групами, середньодушовідоходи яких є нижчими за прожитковий мінімум, за 2007–2009 рр. представлено в таблиці2.8. В таблиці 2.9 показано розподіл домогосподарств, середньодушові доходияких є нижчими за прожитковий мінімум, за місцем проживання за 2007–2009 рр.
Таблиця 2.8 — Аналіз розподілу населення за основнимигрупами з середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум в 2007-2009рр (%). [2], [27], [28], [29]Групи населення Сума, тис. осіб Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009 2008-2007 2009-2008 2008/ 2007 2009/ 2008 Все населення 39,8 25,6 26 -14,2 0,4 -35,7 1,56 пенсіонери 41,2 18,9 20,1 -22,3 1,2 -54,1 6,3 працюючі 30,6 19,7 19,2 -10,9 -0,5 -35,6 -2,53 діти до 18 років 54,9 41,6 40,9 -13,3 -0,7 -24,2 -1,68 студенти 32,8 21,7 19,6 -11,1 -2,1 -33,84 -9,7 Інші(безробітні, домогоспо-дарки тощо) 59,7 47,2 48,6 -12,5 1,4 -20,9 2,97
Таблиця 2.9 — Аналіз розподілу населення ізсередньодушовими доходами нижчим за прожитковий мінімум(за місцем проживання)за 2007-2009 рр (%). [27],[28], [29]Місце проживання Сума, тис. Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009 2008-2007 2009-2008 2008/ 2007 2009/ 2008 всі домо- господарства 23,7 13,3 15,4 -10,4 2,1 -43,88 15,8 місто 21,4 10,4 14,8 -11 4,4 -51,4 42 село 28 19,8 21,2 -8,2 1,4 -29 7
Процентне співвідношення населення з середньодушовимидоходами нижчими за прожитковий мінімум різко впало з 39,8% у 2007 р. до 25,6 у2008 р. й в 2009 р. ця цифра практично не змінилася и склала 26%. Діти до 18років та безробітні є найбільш вразливими соціальними групами населення. Більше40% людей цих груп мають доходи, що є нижчими за прожитковий мінімум. З таблиці2.8 видно, що у 2008 р. біля 20% працюючих та непрацюючих пенсіонерів малидоходи, що були нижчими за прожитковий мінімум. Це говорить про те, щонезважаючи на покращання ситуації, рівень заробітних плат і соціальних допомогв Україні залишається низьким.
З таблиці 2.9 видно, що у 2008 р. порівняно з 2007 р.домогосподарств з середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум,стало на 44% менше, але в 2009 р. ситуація у зв`язку з кризою цей показникпогіршився вирісши на 15,8%. У сільській місцевості домогосподарств, що маютьсередньодушові доходи нижчі за прожитковий мінімум більше ніж у місті. Разом зтим, як було показано вище темпи зростання середньої та мінімальної заробітноїплати були значно вищими ніж темпи зростання прожиткового мінімуму. Межабідності, що розраховується як 75% медіанного значення сукупних еквівалентнихвитрат населення, зросла з 526 грн. у 2007 р. до 778 грн. у 2008 р. та 792 на 1квартал 2009 р. Проте, інші показники не показують значного зменшення бідностіу 2007–2009 рр. В Україні майже 12 млн. людейживуть за межею бідності. У звіті Світового банку зазначається, що працюючіскладають 30,2% бідного населення. Рівень бідності домогосподарств з дітьми єзначно вищим, ніж домогосподарств без дітей. Разом з тим серед домогосподарствз дітьми рівень бідності збільшується із збільшенням кількості дітей.Спостерігається тенденція зростання бідних домогосподарств середдомогосподарств без дітей у порівнянні з домогосподарствами з дітьми.
Осатаній не менш важливий показник соцсфери є міграція.Сьогодні Україна є одночасно країною донором, країною реципієнтом та країноютранзиту мігрантів. У майбутньому вона потребуватиме та залучатиме все більшукількість іммігрантів. Це зумовлюється несприятливими демографічнимиобставинами та економічним розвитком. Напрями міграції українців за період 2007–2009представлено в таблиці А.1 в Додатках. Як видно з таблиці сальдо міграції єпозитивним. Таблиця 2.10 показує, що у 2009 р. в країну в’їхало на 13,4 тис. осіббільше, ніж виїхало з країни.
Таблиця 2.10-Основні напрями міграції населення у2008-2009рр.(осіб) [2]Показники 2008 2009 Прибулі Вибулі Сальдо міграції Прибулі Вибулі Сальдо міграції Усі напрями міграції 710790 695869 14921 642819 629372 13447 Внутрішньо-регіональна міграція 407507 407507 -- 367104 367104 -- Міжрегіона-льна міграція 265960 265960 -- 242798 242798 -- міждержавна міграція 37232 22402 14921 32917 19470 13447
Виїзд громадян України на роботу за кордон є найбільшмасштабним та найважливішим міграційним процесом. Трудова міграція населеннявпливає на демографічний та соціально-економічний розвиток, створює новіпроблеми національній безпеці та вимагає пошуків адекватних рішень у сферіміграційної та соціально-економічної політики, захисту прав людини таміжнародних відносин. За оцінками Міністерства праці та соціальної політики закордоном працює 3 млн. осіб наших громадян. Разом з тим Уповноважений ВерховноїРади з прав людини оцінює цю цифру в 7 млн. осіб. Трудова міграція з Українисьогодні є досить численною. За даними Інституту соціології академії наукУкраїни у 2007 р. в 15,7% українських домогосподарств принаймні одна особа маладосвід тимчасової трудової міграції за кордон. Водночас, у 2007 р. 10,6%українців мали особистий досвід роботи за кордоном: 4,7% виїжджали за кордон впошуках роботи один раз; 2,2% — два рази; 3,3% — три або більше разів.Працювали за кордоном за трудовими договорами з роботодавцем лише 28,3%працівників-мігрантів з України. Переважна більшість українців працювалинелегально. Відповідно до інформації посольств України за країнами призначенняпрацівники-мігранти розподіляються наступним чином: 1 млн.осіб у РосійськійФедерації, 300 тис. осіб – у Польщі, 200 тис.осіб – в Італії та Чехії, 150 тис.осіб – в Португалії, 100 тис. осіб – в Іспанії, 35 тис. – в Туреччині та 20тис. осіб – в США. На відміну від східного напрямку, тобто Росії, західнийнапрямок стає дедалі привабливішим внаслідок вищого рівня оплати праці такращих її умов. Деякі європейські країни запровадили законодавчі процедури, якідають змогу незаконним мігрантам врегулювати свій статус. Перші трудовімігранти походили з великих міст, тоді як зараз серед них переважають жителісільської місцевості. Порівняно з 1990-ми рр. значно змінилися показники вікута освіти працівників-мігрантів. Питома вага осіб з вищою освітою серед нихзменшилась вдвічі, зросла частка осіб із середнім рівнем освіти, людейробітничих професій. Дискусія щодо міграційної політики та її ефективностівідбулася в Раді національної безпеки і оборони України 15 червня 2007 р.Рішення Ради було введено в дію Указом Президента України від 20 липня 2007 р.Він переважно присвячений проблемам нелегальної міграції, візового таприкордонного контролю, а також реадмісії. Були сформульовані такі завданнящодо зовнішньої трудової міграції: зменшення масштабу виїзду на роботу закордон, стимулювання внутрішньої трудової міграції як альтернативи зовнішньоїміграції, надання соціальних гарантій громадянам, які працюють за кордоном тастворення умов їх поверненню в Україну. Головним органом, який забезпечуєреалізацію державної політики у сфері трудової міграції є Міністерство праці тасоціальної політики України. Зокрема міністерство здійснює ліцензуваннягосподарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном тазабезпечує контроль за додержанням ліцензійних умов, бере участь у підготовціта укладанні міжнародних договорів у сфері трудової міграції, здійснюємоніторинг трудової міграції, виступає замовником наукових досліджень цьогоявища.
2.2 Аналізфінансової забезпеченості соціальної сфери
КонституціяУкраїни, що прийнята парламентом у червні 1996 року, закріпила право громадянна соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втратипрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Існуючі схемисистеми соціального забезпечення в Україні наступні:
• пенсійнестрахування, яким передбачено надання пенсій за віком, по інвалідності, у разівтрати годувальника, пенсій за вислугу років, допомоги на поховання та ін.;
• страхування навипадок безробіття, яким передбачено надання допомога по безробіттю, одноразовівиплати допомоги по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю,професійне навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації для безробітнихтощо;
• страхування узв’язку тимчасовою втратою працездатності, яким передбачено надання допоміг потимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, на поховання, а такожвитрати на санаторно-курортне лікування та оздоровчі заходи;
• страхування узв’язку з нещасним випадком на виробництві, яким передбачено
надання допоміг,пов’язаних з нещасним випадком на виробництві та професійними захворюваннями, уразі тимчасової втрати працездатності, повної втрати працездатності, смертіпотерпілої особи, а також витрати з профілактики нещасних випадків навиробництві;
• державнасоціальна допомога, якою передбачено надання допоміг сім’ям з дітьми, допомігмалозабезпеченим сім’ям, допоміг інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;
• соціальнийзахист ветеранів війни, яким передбачено надання щорічної разової допомогиветеранам війни, різних пільг та дотацій;
• соціальнийзахист від наслідків Чорнобильської катастрофи;
• соціальнапідтримка інвалідів, що передбачає безплатне встановлення телефонів, забезпеченняавтомобілями для інвалідів, забезпечення інвалідів колясками та протезно-ортопедичнимивиробами, засобами пересування та реабілітації, а також створення робочих місцьдля інвалідів. Видатки системи соціального забезпечення в Україні фінансуютьсяза рахунок внесків на соціальне
страхування та зарахунок державного та місцевих бюджетів України. В Україні засновано три фондизагальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема, (1) Фондзагальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття,(2) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасовоївтрати працездатності, (3) Фонд загальнообов’язкового державного соціальногострахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. [11]Ці фонди збирають соціальні страхові внески та забезпечують надання допоміг тапослуг. Бюджети цих фондів відокремленні від Державного бюджету України, хочаіснують також міжбюджетні трансферти між фондами соціального страхування тадержавним бюджетом. Нижче розглянуто основні існуючі напрями системисоціального забезпечення
Пенсійне страхування
До основногозаконодавства щодо регулювання пенсійної системи в Україні відносяться ЗакониУкраїни «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Пронедержавне пенсійне забезпечення», що прийняті Урядом у 2003 р. Ці законивизначають наступну структуру пенсійної системи в Україні:
• Солідарнасистема загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базуєтьсяна принципах солідарності та субсидування. Ця система управляється Пенсійнимфондом України;
• Накопичувальнасистема загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базуєтьсяна принципі накопичення внесків на індивідуальних рахунках;
• Системанедержавного пенсійного страхування, яка базується на принципі добровільноїучасті громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень[7] ,[9]
Систему фінансовогозабезпечення соціальної сфери можна подати у такому вигляді (таблиці 2.11)
Таблиця 2.11 — Модельфінансового забезпечення соціальної сфери України№ Джерело фінансового забезпечення соціальної сфери Категорії населення Галузі соціальної сфери 1 Плата за послуги Населення Житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, частково охорона здоров’я, освіта, культура 2 Бюджетне фінансування Громадяни, що з об’єктивних причин не можуть оплатити мінімум соціальних послуг Освіта (загально середня), дошкільне виховання, частково. 3 Фінансові ресурси підприємств Як правило, працівники цих підприємств Будь-які об’єкти соціальної сфери, що перебувають на балансі підприємств (заклади культури, санаторії, будинки відпочинку) 4 Спонсорство, меценатство, благодійництво Малозабезпечені прошарки населення Освіта, фізична культура і спорт, культура, мистецтво, соціальне забезпечення 5 Страхування Зайняте населення Охорона здоров’я, соціальне страхування 6 Кредитування Кредитоспроможні члени суспільства Освіта, житлове господарство
Міністерствопраці та соціальної політики України та його місцеві управління євідповідальними органами із забезпечення реалізації системизагальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Нагляд за дотриманнямзаконодавства з питань обов’язкової накопичувальної системи несевідповідальність Державна комісія з регулювання ринків фінансових послугУкраїни.У таблиці 2.12 представлені дані про доходи та витрати Пенсійного фондуза період 2007–2009 pp.
Таблиця 2.12-Аналіздинаміки доходів та витрат Пенсійного фонду за 2007–2009 pp. [3], [4], [5], [15],[20]Показники Сума, млн. грн Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009
2008-
2007
2009-
2008
2008/
2007
2009/
2008 Усього доходів 104274,7 153853,8 148415 49579 -5438 47,5 -3,53 1. Власні надходження, всього 101379,8 101950,6 99 821,1 570 -2129 0,56 -2
— обов’язкові внески назагально обов’язкове державне пенсійне
страхування 99 110,0 98 888,6 95 575,9 -221 -3312 -0,22 -3,34 — обов’язкові внески від платників, що обрали спро- щену систему оподаткування 882,8 1 067,9 1 435,9 185 368 21 34,4 — інші надходження 1 386,9 1 994,0 2 809,2 607 815,2 43,8 40,9
2. Кошти Державного бюджету
України, всього 25 618,5 41 423,7 48 539,0 15805 7115 61,7 17,2 — дотації на пенсійне забезпече- ння військо-вослужбовців, виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами 24 237,4 40 256,6 30 145,2 16019 -10111 66 -25,1 3. Кошти Фонду загально обов’язкового державного соц-го страхування на випадок безробіття 150,2 10,9 6,7 -139,3 -4,2 -92,7 -38
4. Кошти Фонду соціального
страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань 77,1 102,8 48,8 25,7 -54 33,3 -52,5 Усього видатків 99 940,5 150349,1 165729,3 50408 15380 50,4 10,2 1. Видатки за рахунок власних надходжень, всього 77 176,3 117128,2 132068,7 39951 14940 51,7 12,7 — пенсійне забезпечення осіб, пенсія яким призначена згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» 74 166,9 110032,1 124776,4 35865 14744 48,35 13,4
2. Видатки за рахунок коштів Держбюджету України
— на пенсійне забез-ня військовослуж-бовців, виплату пенсій, надбавок призначених за різними пенсійними програмами 22 519,6 32 957,8 33 345,6 104438 387,8 46,35 1,17 БАЛАНС (перевищення доходів над видатками (+), видатків над доходами (-)) 1 920,7 3 504,7 -17313,7 1584 -20818 82,46 -594
З данних таблицівидно, що за період 2007-2008 рр. простерігається позитивна тенденція до ростувидатків на пенсійне забезпечення. Доходи пенсійного фонду збільшилися на 47,5%й склали 153853 мнл. грн… в 2008р. Великою заслугою в цьому, стало збільшеннявидатків бюджету у соціальну сферу на 61,7%. Разом з цим видатки пенсійногофонду збільшилися з 99940 млн.грн. в 2007 р. до 150349 млн.грн. в 2008. Цедозволило підвишити пенсії на 48%, пенсії військовослужбовців на 46%. В 2009 р.на економіку країни вплинула фінансова криза, внаслідок якої доходи допенсійного фонду зменшились на 3,5%, дотації військово службовцям а такождотації до пенсій на 25%, виплати до фонду державного соціального страхуваннята фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві тапрофесійних захворювань на випадок безробіття на 38,5% й 52,5% відповідно.Разом з цим держава прийняла рішення на збільшення видатків на пенсійнезабезпечення, в результаті чого на прикінці року пенсійний фонд мав негативнийбаланс між доходами та видатками й склав -17313,7 млн.грн.
Закон України«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»,який набрав чинності з 2001 р., передбачає право на отримання допомоги побезробіттю та визначає законодавчі, фінансові та організаційні аспектизагальнообов’язкового страхування на випадок безробіття. Міністерство праці тасоціальної політики України та його та його місцеві відділення відповідають законтроль над обов’язковим страхуванням на випадок безробіття.Допомога побезробіттю та пов’язані з цим послуги надаються як застрахованим особам, так іособам, які вперше шукають роботу, а також іншим безробітним, які зареєстрованів державній службі зайнятості відповідно до встановленого порядку. Допомоги побезробіттю охоплюють наступні види матеріального забезпечення: • допомога побезробіттю (готівкова); • одноразова виплата допомоги по безробіттю для зайняттяпідприємницькою діяльністю; • допомога по частковому безробіттю; • матеріальнадопомога по безробіттю в період професійного навчання; • допомога на поховання(для безробітних).
Допомога побезробіттю виплачується застрахованим особам, які протягом 12 місяців, щопередували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповногоробочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів. Розмір допомоги визначаєтьсянаступним чином:
• 50% середньоїзаробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж до 2 років;
• 55% середньоїзаробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж від 2 до 6 років;
• 60% середньоїзаробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж від 6 до 10 років;
• 70% середньоїзаробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж понад 10 років. [8]
Враховуючиреальні можливості фінансування, Постановою Правління Фонду № 98 «Промінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2009 році» встановлено, що:
• длязастрахованих осіб, що мають право на отримання допомоги залежно від страховогостажу, мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2009 р. становитиме не менше500 грн. (42 евро);
• для осіб, щомають право на отримання допомоги без врахування страхового стажу, розмірдопомоги по безробіттю у 2009 р. становитиме 360 грн. (30 евро). [21]
У Таблиці 2.13представлено доходи і видатки Фонду загальнообов’язкового державногосоціального страхування на випадок безробіття за період 2007–2009 рр.
Таблиця 2.13 — Аналіз динаміки доходів та видатків фонду загальнообов`язкового державногосоціального страхування України на віпадок безробіття, 2007-2009 рр. (мрн… грн.)[3], [4], [5], [15], [20]Показники Сума, млн. грн Абсолютне відхилення Темп приросту,% 1. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, всього 2007 2008 2009
2008-
2007
2009-
2008
2008/
2007
2009/
2008 — допомога по безробіттю 1695,9 2254,3 3938,7 558,4 1684 32,9 74,7 — одноразова виплата по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю 96,36 183,0 1,4 86,6 -181,6 90 -99 — матеріальна допомога в період професійного навчання 76,1 97,8 92,7 21,7 -5,1 28,5 -5,2 — матеріальна допомога, допомога на поховання 1,6 1,7 1,7 0,1 6,25 — професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації безробітних 121,7 230,8 277,5 109,1 46,7 89,6 20,2 — організація громадських робіт 83,0 106,7 71,2 23,7 -35,5 28,55 -33,3 — працевлаштування безробітних шляхом надання дотацій роботодавцям 294,4 383,5 368,9 89,1 -14,6 30,3 -3,8 — інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням 100,5 254,4 59,9 153,9 -194,5 153,6 -76
2. Підтримка інформаційно- довідкової системи
обслуговування безробітних 62,1 97,6 66,7 35,5 -30,9 57,2 31,65 3. Відшкодування Пенсійному фонду витрат, пов’язаних із достроковим виходом працівників на пенсію 150,2 11,1 6,7 -139,1 -4,4 -92,6 -39,6 4. Утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції та її робочих органів, ІПК, управління Фондом, всього 583,5 846,6 846,3 263,1 -0,3 45 -0,03 5. Резерв Фонду 24,9 40,9 64,6 16 23,7 64 58
БАЛАНС (перевищення доходів над видатками (+),
видатків над доходами (-)) 133,4 9,2 267,3 -124,2 258,1 -93 2805
соціальнийфінансування пенсійний забезпечення
Аналізуючитаблицю 2.13 видно, що держава проводить направлену політику на зменшеннябідності в країні (так за різними даними в Україні проживає від 12-14 млн. замежею бідності). За період 2007-2008 рр. відбулося збільшення матеріальногозабезпечення на допомогу по безробіттю 32,9%, одноразові виплати по безробіттю90%, матеріальної допомоги в період профнавчання28,5%, професійну підготовкукадрів 89,6%, працевлаштування безробітних шляхом надання дотацій роботодавцям30,3%, інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням153,6%. Резерв фонду виріс з 24,9 млн. грн. в 2007р. до 40.9 млн. грн… в 2008.Такі заходи скоротили баланс бюджету, який ледве залишився позитивним та склав9,2 млн.гнр. В 2009 р. за наявністю браку коштів державні видатки до фондузагальнообов`язкового державного соціального страхування України на відпадокбезробіття зменшуються, але найголовніший пункт — допомога по безробіттю як й упопередньому періоді зростає склавши 3938,7 млн. гнр в 2009 р. порівняно з2254,3 в 2008р. Система державної соціальної допомоги в Україні забезпечуєдопомогу сім’ям з дітьми, допомогу малозабезпеченим сім’ям, дітям інвалідам таінвалідам з дитинства. Основними законами, що регулюють виплату даних допомігє:
• Закон України«Про державну допомогу сім'ям з дітьми»
• Закон України «Продержавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»
• Закон України «Продержавну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»
Державнасоціальна допомога фінансується з державного бюджету у вигляді субвенцій домісцевих бюджетів. Державне регулювання та контроль за соціальними виплатамипокладено на Міністерство праці та соціальної політики України та органимісцевого самоврядування.
У Таблиці 2.14представлено розміри допоміг та кількість одержувачів за період 2007–2009рр.
Таблиця 2.14 — Аналіздинаміки державніх соціальних виплат в Україні за 2007-2009 рр. [2], [33], [34],[35]Показники Сума, грн. Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009
2008-
2007
2009-
2008
2008/
2007
2009/
2008 Державна соціальна допомога сім’ям з дітьми
Допомога по вагітності та поло- гам (для незастрахованих осіб)
-середній розмір допомоги, (грн.) -кількість одержувачів (чол.)
131
237 600
158
261 100
167
269 100
27
23500
9
8000
20,61
9,9
5,6
3
Допомога при народженні дитини
розмір допомоги 8 500
12 240
на першу
25 000
на другу
50 000
на третю
12 240
на першу
25 000
на другу
50 000
на третю 3740 44 Кількість одержувачів (чол.) 552 550 581 000 605 900 24850 24900 5,14 4,28
Допомога по догляду за дитиною (до досягнення нею трирічного віку)
— мінімальний розмір допомоги
— кількість одержувачів (чол.)
90
1112800
130
1162100
130
1330600
40
49300
168500
44,4
4,4
14,5
Допомога на дітей, які знаходяться під опікою чи піклуванням
— розмір допомоги, (грн.)
кількість одержувачів, (чол.)
434
50 700
526
44 400
1 114
54 500
92
-6300
588
10100
21,2
-12,4
111,8
22,75
Допомога на дітей одиноким матерям
— мінімальний розмір допомоги
— кількість одержувачів, (чол.)
130
568 900
158
592 400
167
628 800
28
23500
9
36400
21,5
4,13
5,7
6,14 Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям
Для працездатних осіб
— розмір допомоги, (грн.)
— кількість одержувачів, (чол.)
21
31 879
133
31 782
133
--
122
-97
--
533
-0,3
--
Для непрацездатних осіб
— розмір допомоги, (грн.)
— кількість одержувачів, (чол.)
171
510 146
188
497885
188
--
17
-12261
--
9,94
-2,4
--
Для інвалідів
— розмір допомоги, (грн.)
— кількість одержувачів, (чол.)
182
48 472
200
48 187
200
--
18
-285
--
9,9
-0,59
-- Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам
Інвалідам з дитинства (I група)
— середній розмір допомоги,(грн.)
— кількість одержувачів
570
65 779
705
67564
747
--
135
1785
42
--
23,7
2,7
6
--
Інвалідам з дитинства (II група)
— середній розмір допомоги,(грн.)
— кількість одержувачів
304
33 089
376
44 342
544
--
72
11253
168
--
23,7
34
44,7
--
Інвалідам з дитинства (III група)
— середній розмір допомоги,(грн.)
кількість одержувачів
228
26 804
282
38 166
544
--
54
11362
262
--
23,7
42,4
93
--
Дітям інвалідам до 18 років
— середній розмір допомоги,(грн.)
кількість одержувачів
266
112 639
329
125 156
544
--
63
12517
215
--
23,7
11,1
65,35
-- /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
За закономУкраїни «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» забезпечується наданнянаступних видів допомог:
• допомогу повагітності та пологам (для незастрахованих осіб);
• допомогу принародженні дитини;
• допомогу подогляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• допомогу надітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
• допомогу надітей одиноким матерям.
З таблиці 2.14видно, що допомога у вказаному напрямку зросла на 20,6% в 2008 та на 5,7 % в2009 році. Допомога при народженні дитини починаючи з 2009 р. склала 12 240грн. (1020 €) на першу дитину (з яких 4 800 грн. або 400€ виплачуєтьсяодноразово); 25000 грн. (2083 €) на другу дитину (з яких 4840 грн. або 403 €виплачується одноразово); 50000 грн. (4167 €) на третю і наступну дитину (зяких 5000 грн. або 417 € виплачується одноразово). Допомога по догляду задитиною до досягнення нею трирічного віку зросла на 44,4 % й залишиласьнезміною в 2009 р. Допомогана дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам,призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей,які позбавлені батьківського піклування. Розмір її збільшився на 21,2 % в 2008та 111,8 % в 2009р. Щодо допомоги на дітей одиноким матерям то її розмір визначаєтьсяяк різниця між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку тасередньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попереднішість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитинивідповідного віку. У 2009 р. мінімальний розмір допомоги складав 167 грн. (14€) на місяць, порівняно з 130 грн. в 2007. Право на державну соціальну допомогумають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають на територіїУкраїни.Соціальна допомога виплачується щомісячно на період 6 місяців з дня їїпризначення. Рішення про надання соціальної допомоги приймається управліннямпраці та соціальної допомоги протягом 10 днів з дня подачі.Відповідно дозакону, розмір соціальної допомоги розраховується як різниця між прожитковиммінімумом сім’ї та середнім сукупним доходом сім’ї за методикою встановленоюспеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці тасоціальної політики. Однак, сума не повинна бути більшою ніж 75% прожитковогомінімуму для сім’ї.У 2009 р. мінімальний розмір державної соціальної допомогималозабезпеченим сім’ям дорівнював 133 грн. (порівняно з 21 грн в 2007) длясімей, в яких проживають тільки працездатні особи, 188 грн… (порівняно з 171грн в 2007) для сімей, в яких проживають непрацездатні члени (пенсіонери, діти)та 200 грн. проти 182 в 2007р. для сімей, в яких є інваліди. З закону України «Про державнусоціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» визначає право наотримання соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам у віцідо 18 років.
Розмір допомогивизначається наступним чином:
• Інвалідам здитинства І групи – 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратилипрацездатність;
• Інвалідам здитинства ІІ групи – 80% прожиткового мінімуму для осіб, які втратилипрацездатність;
• Інвалідам здитинства ІІІ групи – 60% прожиткового мінімуму для осіб, які втратилипрацездатність;
• Надітей-інвалідів віком до 18 років – 70% прожиткового мінімуму для осіб, яківтратили працездатність.
Відповіднодо положень Закону, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам встановлюєтьсянадбавка на догляд за ними. Сума надбавки дорівнює 15–50% від прожитковогомінімуму для непрацездатних осіб. Дані надбавки зросли в 2008 р. на 23,7%. В2009 році суттєво підняла надбавки інвалідам з дитинства ІІ групи на 44,7%, таінвалідам з дитинства ІІІ групи на 92,9%. [6] Фінансування системи соціального захисту.Як зазначено в Таблиці А.2 в статистичному додатку, соціальні витрати в Українів 2009 р. оцінюються в 365 млрд.грн, що становить 39,9% ВВП. Структурасоціальних витрат у відсотках до ВВП у 2009 р. виглядає наступним чином: 7,3% –на освіту; 4,0% – на охорону здоров’я; 8,6% – на соціальні допомоги та 20,0% – дофондів соціального страхування (у т. ч. до Пенсійного фонду – 18,1%, і 0,64% –до Фонду соціального страхування на випадок безробіття). Фінансуваннясоціального абезпечення здійснюється за рахунок внесків роботодавців і найманихпрацівників, асигнувань, виділених з державного та місцевих бюджетів.В данийчас існує чотири державні фонди соціального страхування, що регулюють пенсійнестрахування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасноговипадку, страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами,зумовленими похованням.
В табл. 2.15 представленізагальні витрати на соціальне забезпечення з державного та місцевих бюджетів заперіод 2007–2009 рр.
Таблиця 2.15 — Аналіз динамікивидатків на соціальний захист та соціальне забезпечення бюджету України, 2007-2009рр. [24], [25],[26], [16]Показники Сума, млн. грн Абсолютне відхилення Темп приросту,% 2007 2008 2009
2008-
2007
2008-
2007
2008/
2007
2009/
2008 Всього 48 639,9 74 312,9 78 769,9 25673 4457 52,8 6
Соціальний захист на випадок
непрацездатності 2 356,4 3 155,4 3 239,3 799 83,9 33,9 2,65 Соціальний захист пенсіонерів 26 006,4 42 648,4 50 487,4 16642 7839 64 18,4 Соціальний захист безробітних 100,0 9,6 7,9 -90,4 -1,7 -90,4 -17,7 Соціальний захист ветеранів війни та праці 3 904,7 3 924,5 4 015,9 19,8 91,4 0,5 2,32
Соціальний захист сім’ї, дітей,
молоді 8 795,7 11 576,9 14 992,8 2781 3415,9 31,6 29,5 Соціальний захист інших категорій населення 4 186,1 10 012,9 4 109,2 5826,8 -5903,7 139,2 -59 Допомога у вирішенні житлового питання 2 643,6 2 262,2 1 272,6 -381,4 -989,6 -14,42 -43,75
Дослідження і розробки у сфері
соціального захисту 19,4 23,2 21,5 3,8 -1,7 19,6 -7,33
Отже, загаломстан соціальної сфери не є критичним, однак обсяги фінансування не відповідаютьсучасній економічній обстановці, потребам населення, але цьому є достатньооб'єктивні причини, усунення яких потребує значних обсягів ресурсів та часу.Так на даний момент держава просто об'єктивно не може в повній мірі забезпечитипотребу в фінансових ресурсах програм соціального захисту населення та потребиустанов соціальної інфраструктури для їх постійного розвитку та вдосконалення взв'язку з недостатніми обсягами коштів, що перерозподіляються через бюджетнусистему. Також необхідно сказати про те, що навіть законодавчо закріпленіекономічно обгрунтовані соціальні нормативи як мінімальна заробітна плата,прожитковий мінімум на практиці не виконуються в зв'язку з недостатністюресурсів. Всі ці проблеми потреби потребують вирішення шляхом реформуванняіснуючою системи, зокрема зміни структури видатків бюджетів, більш об'єктивногоїх планування, зміни системи виплат допомог незахищеним категоріям населення,що на даний час є неможливим через економічну кризу, що зачепила світовуекономіку і сильно вдарила абсолютно по всіх верствах населення.
Розділ 3. Покращенняфінансового забезпечення соціальної сфери в Україні
Основнимипроблемами економічного та соціального розвитку України протягом їїнезалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих вцентралізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державоюпокладених на неї функцій, в тому числі обов'язків забезпечення кожній людинівідповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовнихздібностей як особистості. Це викликано в першу чергу тим, що в економіціУкраїни, багато елементів все ще залишилися в тій же формі в якій булиуспадковані від командно-адміністративної системи Радянського Союзу, щоспричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значнозменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.
Такожна стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформвиконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді ібездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все цеведе до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часомприведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:
1)недостатні розміри фінансування соціальної сфери;
2)непослідовність та фрагментарність фінансування;
3)неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, щоведе до занепаду матеріальної інфраструктури);
4)відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частинисоціальних витрат.
Зазвичайнайголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, івизначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згіднозі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальноїсфери є:
— безпосередні бюджетні видатки;
— «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;
— страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;
— усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов'язання щодо виконаннясоціальних функцій;
— благодійність приватних осіб, фірм та організацій;
— громадські ініціативи — різного роду фонди та збори;
— особисті кошти та зобов'язання громадян;
— кредити;
— надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використаннядержавної інфраструктури тощо.
Звичайно,держава в теперішніх економічних умовах не в змозі профінансувати усі соціальнігарантії в повному обсязі, проте забезпечити поступове наближення основнихсоціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімумузобов'язана. Прожитковий мінімум має використовуватись лише для загальноїоцінки рівня життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основізабезпечення конституційних соціальних гарантій
Невідкладнимизаходами щодо реформування системи соціального захисту є вдосконалення механізмівадресної допомоги найбільш незахищеним верствам населення з одночасноюпоступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всімкатегоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цихзаходів слід вважати такі: — запровадження і фінансове забезпечення надержавному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомогималозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним); — встановленнянауково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітноїплати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченимгромадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;
— запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходівсоціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;
— захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян ісімей.
Ціпропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформуваннясистеми соціального захисту слід вважати значне зростання ролі страховихпідходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансовихзасад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язковестрахування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенніфондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадяні відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодовійськовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціальногострахування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення,об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно довнеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.
Щеоднією з проблем соціального характеру є безробіття. В Україні спостерігається скороченняпрацюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. Отже,проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметьсяяк проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення закономскороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного безробіття (перервив одержанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тимчасовогоприпинення виробництва без розірвання трудових відносин).
Загаломсучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:
— перевищення пропозиції робочої сили над попитом;
— низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;
— зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельностінезайнятого населення;
— низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабівзростання прихованого безробіття;
— наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;
— зростання молодіжного безробіття;
— регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;
— низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;
— відсутність або недостатня спрацьованість правових норм таорганізаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;
— еміграція висококваліфікованої робочої сили.
Якщовміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування,налагодити повну переробку сільськогосподарської сировини, то наші продуктибудуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловостідокорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити новізаводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництвасільськогосподарської сировини.
Ниніобов'язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівняоплати праці від її результатів з тим, щоб у такий спосіб заінтересуватинайманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивнепрацювати, стримати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на ційпідставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплаченийпрацівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів наоплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку,одержаного в результаті їхньої господарської діяльності, що відповіднопрактично прямо впливає на соціальну сферу.
Перспективнимиметодами в соціальній сфері держави можуть стати:
— міжнародне співробітництво на ринку праці, соціальних послуг(сюди входитьсоціальне навчання, навики роботи за кордоном);
— запровадження нових методів соціального захисту, використовуваних закордоном(однак необхідно перед тим, добре проаналізувати що є що, і як вонобуде приживатися в Україні);
— покращення системи обслуговування соціально незахищених громадян, створеннябільшої кількості організацій типу червоного Хреста, “Турботи” тощо;
— безкоштовне медичне обслуговування для непрацездатних громадян
— підвищення не тільки податків, а й розмірів соціальних пенсій та виплат тощо.
Метоюдержавного регулювання є також розбудова національної системи соціальногозахисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою створенняправової і нормативної бази, опрацювання механізмів захисту та державнихгарантій, виходячи з реальних можливостей економіки. Засадними в системісоціального захисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, якіпрацюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян,диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населеннязалежно від міри їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищеннядобробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності зареалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами;визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів;відповідність форм соціального захисту рівню розвитку ринкових відносин векономіці.
Однимз важливих напрямів вирішення проблеми з фінансуванням соціальноїінфраструктури є вирішення проблем зв'язаних з бюджетним процесом в Україні.Першочерговою з таким проблем можна виділити відсутність в нашій державіефективної системи планування і контролю за виконанням бюджетних програм.Доцільним як показує досвід розвинутих країн є впровадження системисередньострокового бюджетного планування. Впровадження відповідних рішень даєзмогу більш ефективно і прозоро планувати видатки на соціальний захист ісоціальну сферу України, що зв'язано в першу чергу з тим, що оцінити результатироботи в даних напрямах можливо лише при аналізі декількох періодів задопомогою єдиної системи взаємозв'язаних показників. Заходи, об'єднані в рамкахсоціальної політики, не є тимчасовими для вирішення певних нагальних потреб, ацілеспрямованим комплексом дій результат якого проявляється протягом тривалоговідрізку часу, до того ж проблем в цій сфері за майже 20 років тотальногодефіциту коштів накопичилося немало, а саме тому планування на середньо — ідовгостроковій основі програм соціального захисту та розвитку соціальної сфериможе бути одним із тих шляхів, які вирішать наявні соціальні протиріччя всуспільстві.
Іншаактуальна проблема полягає в тому, що видатки бюджетів за всіма статтями єекономічно необґрунтованими. Не секрет, що реальні потреби кожної з галузейсоціальної сфери значно перевищують виділення коштів. Так за різними оцінкамиустанови охорони здоров'я потребують коштів мінімум в 4-5 разів більше ніжвиділяється щороку, тобто рівень забезпечення реальної потреби в коштах неперевищує 20-25 %, а звідси випливає незадовільний стан медичного забезпечення,практична відсутність реально «безкоштовної» медичної допомоги, правона яку гарантується Конституцією України, так як лікарні, амбулаторії,поліклініки та інші заклади медицини забезпечені лікарськими засобами восновному невідкладного характеру. Також на стан речей впливає скромна оплатапраці в цих соціально важливих галузях, відповідно корупція, погане ставленнядо осіб, що споживають освітні, медичні, культурні послуги.
Щеодним негативним явищем в сучасному стані соціальної інфраструктури є те, щообов'язки по контролю та координації роботи установ і закладів соціальної сферирозпорошені серед великої кількості управляючих структур, в зв'язку з чим їхдіяльність часто є нескоординованою, а звідси невелика ефективність соціальноїсфери. Доцільним видається певною мірою централізація управління всімаустановами соціальної інфраструктури, так як це уможливило б збалансованийрозвиток соціальної інфраструктури відповідно до потреб суспільства, змін всоціально-економічній обстановці.
Такожнеобхідно звернути увагу на структуру видатків взагалі, на співвідношенняпоточних та капітальних видатків. В Україні спостерігається значна перевагафінансування поточних видатків. Капітальні видатки на оновлення, ремонтосновних засобів, тощо мають переважно фрагментарний характер, нерівномірністьтериторіального їх розподілу. Несистемність таких видатків приводить до того,що занепадає матеріально-технічна база соціальної інфраструктури, стан їїнаближається до критичного (особливо це стосується закладів соціальної сфери вселах та селищах). Відповідно якщо такі тенденції збережуться то через певнийпроміжок часу можна буде констатувати кризу соціальної інфраструктури. Видаткина підтримку належного технічного стану, оновлення матеріально-технічної базиповинні бути постійними і мати відповідні обсяги, достатні для забезпеченнянормального стану об'єктів соціальної галузі. Так в звичайній провінційнійлікарні практично неможливо побачити нове устаткування діагностики талікування, сільські клуби представляють собою аварійні споруди, дитсадки деіндене мають коштів для розрахунку за спожиті енергоносії та на іграшки для дітей.
Іншоюперспективою розвитку соціальної сфери можна назвати залучення приватногосектора економіки до цієї галузі. В час існування Радянського Союзу, багатовеликих підприємств мали власну інфраструктуру, що включала дитсадки для дітейпрацівників, рекреаційні центри, лікувальні заклади (відомчі лікарні тапрофілактичні санаторії), будинки та палаци культури, стадіони, мистецькіансамблі тощо, які фінансувалися за рахунок коштів підприємства. На даниймомент існування ринкових механізмів господарювання видається доцільнимстимулювання створення корпоративними структурами закладів соціальноїінфраструктури всіх галузей, зокрема залучення середнього та великого бізнесу.Здійснити такі можливо за рахунок непрямих засобів впливу держави на економіку,зокрема через надання державою суб'єктам бізнесу, які беруть на себе певнусоціальну відповідальність, податкових, кредитних пільг, надання переваг втендерних торгах, державних замовленнях проектам, що передбачають реалізаціюсоціально важливих заходів, під час приватизації державних підприємствзобов'язувати нового власника підтримувати (створювати) і розвивати власнусоціальну інфраструктуру приватизованого підприємства, тощо.
Вцьому шляху вирішення проблеми фінансового забезпечення соціальноїінфраструктури очевидні декілька позитивних моментів: по-перше, зменшуєтьсянавантаження на бюджети всіх рівнів; по-друге, такий крок може послужитистимулом для підвищення продуктивності праці; по-третє, фінансові вигоди длясоціально свідомих підприємств в вигляді державного стимулювання; по-четверте,як показує як світовий, так і вітчизняний досвід, ефективність використаннякорпоративних коштів на порядок вища. ніж коштів державного і місцевихбюджетів.
Такізаходи допомогли б не тільки розрядити сучасну соціальну обстановку, а й моглиб покращити економічну ситуацію, так як кошти, що вивільнились, можна було бспрямувати на економічний розвиток (що розширило б фінансові можливостідержави), вирішення проблеми зайнятості, соціальний захист, реалізацію іншихпрограм переходу до соціально-орієнтованої економіки.
Однакв будь-якому випадку необхідна також і бюджетна складова соціальноїінфраструктури, тому найбільш доцільним є поєднання її з недержавними закладамимедицини, дошкільної освіти, культури, мистецтва та спорту. Єдиним негативниммоментом є те, що в даний момент часу, коли світ покрила економічна криза, такіпроекти практично неможливо реалізувати в зв'язку з недостатністю фінансовихресурсів, а також те, що такі перетворення повинні бути виключно поступовими,на основі добровільної ініціативи суб'єктів господарювання і вимагають праці напротязі не менше 8-10 років. Схожі системи в розвинених країнах створювалисяпротягом десятиліть, тому в один момент реалізувати їх в Україні неможливо.
Щеодну проблему виділяють власне в побудові бюджетної системи України, точніше всистемі розподілу повноважень та функцій державного і місцевих бюджетів. Внашій країні надмірним є ступінь централізації влади і відповідно фінансовихможливостей органів, які цю владу реалізують. Одним із принципів функціонуваннясистеми соціального захисту є його адресність тим категоріям громадян, які йогодійсно потребують. Відповідно для задоволення потреби в соціальному захистіоргани, що його здійснюють повинні бути якомога ближче до власне споживача цихпослуг, звідси випливає необхідність децентралізації бюджетної системи, а такожперегляд дохідної бази місцевих бюджетів, створення умов (законодавчих,економічних і організаційних) для більшого ступеня незалежності місцевихорганів влади. Доцільним видається фінансування з державного бюджету лишевидатків загальнодержавного значення, зокрема на охорону правопорядку, оборону,енергетичну і екологічну безпеку, загальнодержавне управління. Передачаповноважень фінансування більшості сфер до ланки місцевих бюджетів, на моюдумку, набагато збільшило б ефективність витрачання коштів, спрямуванняресурсів на найбільш важливі ділянки діяльності влади з забезпеченняекономічного і соціального добробуту громадян, покращило б пропорційністьвиділених асигнувань на ту чи іншу галузь діяльності (в тому числі і соціальнусферу) реальним потребам території та відповідності виділених коштівтерміновості вирішення тих чи інших проблем регіонального розвитку, аопосередковано на економічний і соціальний розвиток всієї держави, так як вонає об'єднуючою ланкою системи господарств окремих територій.
Щодовирішення проблеми невідповідності соціальних нормативів (мінімальна заробітнаплата, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія тощо), так як мінімальназаробітна плата більше ніж на 10 % менше прожиткового мінімуму, допомога подогляду за дитиною до 3 років складає суму від 130 грн. до 501 грн. в місяць,то тут явна недостатність фінансування, викликана в першу чергу браком коштів вбюджеті. Відповідно одним з виходів з такого стану бачиться збільшення дохідноїбази бюджетів. Однак збільшувати податкове навантаження треба надзвичайнообдумано. Зокрема, останніми роками в Україні жваво обговорюється питаннявведення податку на нерухоме майно, однак для того щоб такий крок не вдарив посімейних бюджетах незахищених категорій громадян необхідно добре обгрунтуватикатегорії платників, системи можливих пільг, розміри бази оподаткування,налагодити систему об'єктивної оцінки ринкової вартості такого майна, зокремадиференціація ставок оподаткування житлового фонду та комерційної нерухомості іпромислових об'єктів, мінімальні розміри нерухомості, що підлягаєоподаткуванню, категорії громадян, які в зв'язку з низьким рівнем доходівможуть звільнятися від сплати податку.
Отож,в даному підрозділі було виділено основні проблеми фінансування соціальноїінфраструктури та шляхи їх перспективного вирішення через зміни в бюджетній,податковій, регуляторній політиці. Зокрема запропоновано наступні шляхивирішення існуючих на даний момент часу проблем:
1)впровадження системи середньострокового планування в бюджетній сфері;
2)наближення обсягів виділення коштів на утримання і розвиток соціальноїінфраструктури до реальних науково обґрунтованих потреб в фінансових ресурсах;
3)усунення розпорошеності управління соціальною сферою;
4)зміна структури видатків в сторону збільшення капітальних видатків, збільшеннярозмірів бюджету розвитку;
5)комбінація бюджетних та корпоративних джерел фінансування соціальноїінфраструктури на основі державної стимуляції соціальної діяльності суб'єктівгосподарювання;
6)децентралізація повноважень і функцій органів державної влади;
7)досягнення відповідності соціальних нормативів реальному рівню цін та відповідностісоціальних гарантій цим нормативам;
8)розширення податкової бази надходжень бюджету.
Зарахунок поступового впровадження системи таких заходів можна добитися значнихрезультатів в плані економічного зростання і відповідного вирішення великої кількостісоціальних проблем: через економічний ріст зменшиться кількість безробітних,малозабезпечених, через збільшення надходжень до бюджету зросте фінансовазабезпеченість бюджетів і відповідно можливість збільшення фінансування програмсоціального захисту населення і соціальної сфери.
Висновок
Однією з найважливішихсфер діяльності держави є її соціальна політика. ЇЇ важливість обумовлена тим,що забезпеченість всіх громадян прямо впливає на продуктивність праці,задоволеність суспільства діями влади, національну безпеку. Пріоритетомсоціальної політики є підвищення рівня життя населення яке є можливим лише наоснові економічного зростання держави. Шлях до здійснення цього програмногозавдання лежить перед усім через удосконалення систем політики доходівнаселення та оплати праці. Поки що зарплата є основним засобом утримання родині становить майже 2/3 в структурі грошових доходів громадян.
Неможливість ліквідуватинерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціальногозахисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цьогополягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципівсоціальної рівності в державній політиці.
На цій базі дісталирозвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державногозабезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичнеобслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудовихвідносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципівдержавної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завданьсоціальної держави.
Соціальна держава,завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки незаперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об'єднань, групвзаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективнішезабезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійнихорганізацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати насоціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям.Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, ай тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулюваннявикористання соціальних послуг.
Об'єктом соціальноїполітики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, щознаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб'єктом — держава,політичні партії, громадські організації.
Головна мета соціальноїполітики в умовах ринкової економіки — зняти всі обмеження на шляху вільноїекономічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовомуколективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшеннясуспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умовповинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальнусправедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.
Соціальні проблеми ниніфіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя — для більшості громадян є критеріємоцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому середпитань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим єдосягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.
Вже зазначалося, що засвоєю суттю ринковий принцип суперництва економічних суб’єктів має чуткий асоціальнийзміст, оскільки не передбачає підтримки тих, хто з певних причин виявивсянездатним до змагання. Водночас необхідною умовою стабільності господарськоїсистеми є вiдсутнiсть соціальної напруги, i, зрештою, виявляється, що система соціальнихгарантуй, економічно чужа ринковий економiцi, насправді об'єктивно їй необхідна.Соціальна політика є i складовою процесу відтворення робочої сили, істотновпливає на її вартість та якість. Зростання ваги особистісного чинника відтворювальногопроцесу наприкiнцi XX ст. висуває соціальну політику на рівень інших напрямів політикидержави.
Соціальна інфраструктура,яка включає органи підтримки i розвитку культури, освіти, виховання, систему охорониздоров'я i фізичної культури, пенсії i різні соціальні виплати, політикуробочої сили, сьогодні розглядається як обов'язкова умова повноцінногофункціонування суспільно-економічної системи. В усіх розвинених країнах сватустворено мережу «банків робочих місць», стимулюється мобiльнiстьробочої сили, діють системи підготовки та перепiдготовки кадрів, здійснюєтьсясистема регулювання доходів тощо. Однак на порядок денний висувається іпроблема пошуку балансу маж розвитком економічної i соціальної сфер. Сучасна економічнанаука виводить розвиненість соціальної сфери з досягнутого рівня розвиткупродуктивних сил, який має бути достатнім для того, аби після вiдповiдноївинагороди активним економічним суб'єктам залишалась частина продукту, якоївистачить для підтримання пристойного рiвня життя пасивної частини населення. Економічнотакий рівень розвитку віддзеркалюється рівнем перерозподілу ВНП на соціальніпотреби i ступенем розбалансованості державного бюджету. Іншим обмеженням соціальноїполітики держави є спiввiдношення соціальних виплат з доходами працюючихсуб'єктiв, яке не повинне пригнічувати економічні стимули до праці. Оцінкаоптимального спiввiдношення залежить від діючої суспільно-економічної моделі.
Проблема пошуку джерела коштівзалишається актуальною i вирішується по-різному. Зокрема, одні спираються наприватну iнiцiативу, залучаючи до соціального страхування i фінансування соціальнихпрограм кошти самих страхованих. Інщі, навпаки, широко залучають кошти підприємцівi застосовують бюджетний перерозподіл. Спальною в цих системах є наявністьцiлiсної системи законів i засобів державного регулювання, які забезпечуютьнаселенню необхідний ступень соціальної захищеності. Участь підприємців у фінансуваннісоціальних виплат забезпечується розгалуженою законодавчою системою, яка, окрімпрямих вимог до виплати, передбачає пільги в оподаткуванню, амортизації,першочергову видачу держзамовлень тощо.
Соціальна політикареалізується через систему допоміг тим категоріям громадян, які цьогопотребують, зокрема виплата допоміг по вагітності та пологах, при народженнідитини, по догляду за дитиною до 3 років, малозабезпеченим сім'ям з дітьми,надання пільг ветеранам війни, військової та пожежної охорони, громадянам, щопостраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, фінансування установ соціальноїінфраструктури необхідних для забезпечення належного рівня освіти та охорониздоров'я, духовного та фізичного розвитку людини та громадянина, відпочинку,захист непрацездатних людей, соціальний захист інвалідів.
Списоквикористаної літератури
1. Державнийкомітет статистики України, www.ukrstat.gov.ua
2. Загальнообов’язковедержавне соціальне страхування та пенсійне забезпечення: у цифрах та фактах ” ДержкомстатУкраїни.-К. 2007p
3. Загальнообов’язковедержавне соціальне страхування та пенсійне забезпечення: у цифрах та фактах ” Держкомстат України.-К. 2008 р.
4. Загальнообов’язковедержавне соціальне страхування та пенсійне забезпечення: у цифрах та фактах ” Держкомстат України.-К. 2009 р.
5. ЗаконУкраїни «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства тадітям-інвалідам» (ВВР), 2001, N 1, ст.2
6. ЗаконУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ВВР), 2003, NN49-51, ст.376
7. ЗаконУкраїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття» (ВВР), 2000, N 22, ст.171
8. ЗаконУкраїни «Про недержавне пенсійне забезпечення» (ВВР), 2003, N 47-48, ст..372
9. Закон України «Про соціальнігарантії» (ВВР), 2000,№48, ст 409
10. ЗаконУкраїни «Про соціальні послуги» (ВВР), 2003, N 45, ст.358
11. Конопліна Ю. С. Соціальнестрахування: Навч. посіб. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2008.— 224 с.
12. Конституція України ст. №46 «Просоціальний захист»
13. Ліванова Є. – Проблеми майновогорозшарування населення України. — Україна: аспекти праці, 2005, № 4.-с.6
14. Міністерствопраці та соціальної політики України www.mlsp.gov.ua
15. Міністерствофінансів України, www.minfin.gov.ua
16. НовіковВ. – Потенціал стабільної соціальної політики. – Україна: аспекти праці, 2005,№ 1.
17. Новікова О.Ф. Соціальна орієнтаціяекономіки/ НАН України. Ін-т економіки. Донецьк, 2009р.- 220 с.
18. Орлов В.В. Основні напрямкидіяльності органів виконавчої влади як суб'єктів державного управління у сферідержавної молодіжної політики в Україні / В.В. Орлов // Економіка та держава.-2008. — № 3. — С. 75-77
19. Пенсійнийфонд України. www.pfu.gov.ua
20. Постановаправління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхуванняУкраїни на випадок безробіття від 29 січня 2009 року N 98«Про мінімальнийрозмір допомоги по безробіттю»
21. Результати загальнонаціональногоопитування «Благодійна Україна: практика та ставлення населення України доблагодійництва». – www.philanthropy.ї org.ua/filestorage/File/Survey.pdf
22. Розвиток громадянського суспільстваУкраїни в 2008 році: плани на майбутнє/ О.П.Айвазовська, О.Ю.Вінніков,Г.М.Голубовська-Онісімова; за ред. М.Лациби.; Укр. незалеж. центр політ.дослідж. – К.: Агентство «Україна»
23. Статистичнийзбірник “Бюджет України”, Держкомстат України.-К.: ДП Інформац. -аналіт.Агентство, 2008р.
24. Статистичнийзбірник “Бюджет України”, Держкомстат України.-К.: ДП Інформац. -аналіт.Агентство, 2009р.
25. Статистичнийзбірник “Бюджет України”, Держкомстат України.-К.: ДП Інформац. -аналіт.Агентство, 2010р.
26. Статистичнийзбірник “Витрати і ресурси домогосподарств України” Держкомстат України.-К. 2007р.
27. Статистичнийзбірник “Витрати і ресурси домогосподарств України” Держкомстат України.-К. 2008р.
28. Статистичнийзбірник “Витрати і ресурси домогосподарств України” Держкомстат України.-К. 2009р.
29. Статистичнийзбірник “Економічна активність населення України” /під ред. Григорович; К. Держкомстат, 2008р.
30. Статистичнийзбірник “Економічна активність населення України”/під ред. Григорович; К.Держкомстат, 2009р.
31. Статистичнийзбірник “Економічна активність населення України”/під ред. Григорович; К.Держкомстат, 2010р.
32. Статистичнийзбірник “Соціальний захист населення України” Держкомстат України.-К. 2007p
33. Статистичнийзбірник “Соціальний захист населення України” Держкомстат України.-К. 2008p
34. Статистичнийзбірник “Соціальний захист населення України” Держкомстат України.-К.2009p
35. Статистичнийщорічник України” 2007 p/-К.: видавництво Консультант, 2008р.
36. Статистичнийщорічник України” 2008 p/ за ред. О.Г. Осауленка; Держкомстат України.-К.: ДПІнформац. -аналіт. Агентство, 2009р.
37. Статистичнийщорічник України” 2009 p за ред. О.Г. Осауленка; Держкомстат України.-К.: ДП Інформац. -аналіт.Агентство, 2010р
38. buklib.net/component