КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Тема: "Фінансовірезерви"
Вступ
резерв ринок фінансовий
Вбудь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функційі завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в досягненні поставленихцілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка є складовоючастиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів наекономічний і соціальний розвиток суспільства.
Такимчином, фінансова політика – це особлива сфера діяльності держави, що спрямованана мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективневикористання для здійснення державою її функцій.
Держава,в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб’єктом фінансовоїполітики. Ними розробляються заходи, методи і форми організації та використанняфінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.
Фінансоваполітика включає як самостійні складові частини – бюджетну, податкову,грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так і окремі напрямки вгалузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва зміжнародними фінансовими організаціями тощо.
Фінансовастратегія – довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований натривалу перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабнихзавдань. Вибір довгострокових цілей і розробка цільових програм у фінансовійполітиці необхідні для зосередження фінансових ресурсів на основних напрямкахекономічного і соціального розвитку. Прикладом стратегічних завдань євпровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подоланняінфляції й спаду виробництва тощо.
Дляреалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життявикористовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це комплексспеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методівстворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічногорозвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм – це, по суті,методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначаютьфункціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання длядосягнення визначених цілей і завдань.
Призначенняфінансового механізму зводить до двох основних функцій: фінансовогозабезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів удержаві.
Фінансовезабезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування,самофінансування, кредитування тощо.
Фінансоверегулювання – це метод здійснення державою функцій управління економічними ісоціальними процесами за використання фінансів.
Процесрозподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП починається, в першучергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування іпрогнозування. Фінансове планування – це діяльність по складанню планівформування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремихсуб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур,територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. На цій стадіївизначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпеченнярозвитку її економіки та соціальної сфери.
Привиконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні якдіяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метоюліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів,забезпечення досягнення запланованих результатів.
1.Фінансові резерви. Їх суть, необхідність, склад, роль, розвиток в Україні
Одним з елементiв фiнансових ресурсiв є фiнансовi резерви – цеособлива група фондів грошових коштів, в яких нагромаджуються кошти, що надеякий час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесiсуспільного виробництва.
Фiнансовi резерви створюються у грошовiй формi i виступаютьнеобхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Важливою є проблеманаукового обгрунтування розмiрiв таких фондiв. Тому що необгрунтованезбiльшення чи зменшення фiнансових резервiв веде за собою негативнi наслiдки:значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їх обороту або нестачу коштiв принеобхiдностi фiнансування непередбачених потреб.
Фiнансовi резерви мають всi риси, якi притаманнi фондам грошовихкоштiв. В залежності від рівня, на якому проходить їх формування, вониподiляються на 2 групи:
1) централiзованi;
2) децентралiзованi.
Багаторiчна практика довела доцiльнiсть створення фінансовихрезервів як на рiвнi держави, галузей, об'єднань, так i на первинних рiвняхгосподарювання.
Формування фінансових резервів може відбуватися наступнимиметодами:
бюджетний – який передбачає створення у складi кожного бюджетурезервiв, одним з видiв яких є оборотна касова готiвка;
галузевий – передбачає створення за рахунок вiдрахувань з прибуткупiдприємств фінансових резервiв на рівні певної галузі. Широко використовувавсяданий метод у командно-адміністративній системі господарювання, в ринковійекономіці госпрозрахунковий – формування фiнансових резервiв пiдприємств,органiзацiй, установ;
страховий – утворення фондiв страхових органiзацiй.
Страхові (резервні) фонди призначені для фінансування робітпов'язаних із ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, в результаті якихпорушуються нормальні умови життя і діяльності людей на певній території абоокремо визначеному об'єкті. Надзвичайні ситуації спричинюються аваріями,катастрофами, стихійним лихом або іншими небезпечними подіями, які призводятьдо загибелі людей та значних матеріальних втрат.
Надзвичайні ситуації можуть бути: техногенного, природного, соціально-політичногота воєнного характеру. До надзвичайних ситуацій техногенного характерувідносяться транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чиїх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних речовин, раптоверуйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудахжиттєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайні ситуації природного характеру це небезпечнігеологічні, метеорологічні, гідрологічні явища (землетруси, бурі, повені), природніпожежі, епідемії серед людей, епізоотії, масове ураження сільськогосподарськихрослин хворобами чи шкідниками, зміни стану повітряного басейну, воднихресурсів, біосфери тощо.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру виникаютьвнаслідок протиправних дій терористичного і антиконституційного спрямування(терористичні акти, викрадення чи знищення суден, захоплення заручників,встановлення вибухових пристроїв в громадських місцях, викрадення абозахоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо).
Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані із наслідкамипроведення військових операцій, застосування зброї масового ураження під часяких виникають вторинні фактори ураження населення (при зруйнуванні атомних ігідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин тавідходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій таін.
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних абоочікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули надзвичайніситуації можуть виникати на рівнях: загальнодержавному, регіональному,місцевому та об'єктовому. Виділення 4х рівнів надзвичайних ситуацій маєзначення для визначення джерела фінансування робіт, пов'язаних із подоланнямнаслідків таких подій. Звичайно, що при недостатності коштів децентралізованихфінансових резервів допомога може бути надана із централізованих фондів.
Одним з видів бюджетних резервів є Резервний фонд КабінетуМіністрів України. Він формується з метою фінансування невідкладних витрат ународному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, які не моглибути передбаченими під час затвердження Державного бюджету на відповідний рік.Цей фонд створюється в розмірі до двох відсотків обсягу видатків державногобюджету і входить до складу видатків Державного бюджету України.
Головними напрямками витрачання коштів цього фонду є:
– фінансування витрат, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями;
– фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ тааварій;
– непередбачені витрати, пов'язані з введенням законів;
– фінансування інших заходів, не передбачених і які не могли бутипередбачені під час затвердження Державного бюджету України, з визначенням прицьому розміру коштів, який не може перевищувати 20 відсотків загального обсягурезервного фонду.
Кошти резервного фонду можуть використовуватися лише в необхіднихмежах за цільовим призначенням на фінансування заходів, передбачуванихпостановами Кабінету Міністрів України. Залишок невикористаних коштіврезервного фонду в кінці року, в якому їх виділено, підлягає поверненню доДержавного бюджету України.
Одночасно встановлена вимога, що кошти резервного фонду КабінетуМіністрів України не можуть використовуватися:
1) на погашення боргів, у тому числі пов'язаних з гарантіями чиіншими видами забезпечення, наданими Кабінетом Міністрів України;
2) для збільшення сум по статтях видатків, передбачених удержавному бюджеті.
Кабінет Міністрів України щомісяця подає докладні письмові звітиВерховній Раді України про витрати з резервного фонду з обгрунтуванням їхнеобхідності, економічності та ефективності, а також про досягнення фактичнихрезультатів за підсумками використання коштів фонду. На постійну КомісіюВерховної Ради України з питань бюджету покладено контрольні функції за використаннямКабінетом Міністрів України коштів резервного фонду.
Контроль за цільовим і своєчасним використанням міністерствами,відомствами, іншими органами державної виконавчої влади коштів резервного фондуздійснює Міністерство фінансів України.
2.Фінансовий ринок. Його суть, складові, становлення в Україні. Роль у русіфінансових ресурсів
Ефективнефункціонування економіки держави потребує добре розвинутого фінансового ринку.Фінансовий ринок – це сфера реалізації фінансових активів та економічнівідносини, які виникають між продавцями і покупцями цих активів. Фінансовийактив – це товар на фінансовому ринку, в якості якого виступають гроші (гривніта іноземна валюта), цінні папери, дорогоцінні метали.
Фінансовийринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансовоїсистеми. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію та розподілфінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, урозпорядженні підприємств та населення.
Об’єктивноюпередумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансовихресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Як правило, кошти є внаявності в одних власників, а інвестиційні потреби – в інших. Для акумулюваннятимчасово вільних коштів та ефективного їх використання і призначенийфінансовий ринок.
Можутьвиникати й інші ситуації, наприклад, певні суб’єкти економічної діяльностівикористовують наявні в них ресурси з метою отримання доходу.
Функціїфінансового ринку:
1) мобілізація тимчасово вільних коштів з різних джерел;
2) ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу;
3) визначення найефективніших напрямів використання капіталу зпозицій забезпечення високого рівня його доходності.
Суб’єктамифінансового ринку є:
- позичальники – фізичні або юридичні особи, які залучають грошовікошти кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів, необхідну для розвиткубізнесу;
- інвестори – фізичні або юридичні особи України чи зарубіжнихдержав, а також держави в особі їх урядів, які приймають рішення про вкладеннявласних фінансових ресурсів в об’єкти інвестування. Вони продають свої грошовіфонди на ринку для того, щоб ці фонди приносили дохід. Інвестори можутьвиступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців;
- фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустрічпозичальника та інвестора. До фінансових посередників належать: банки, страховікомпанії, інвестиційні фонди та компанії, біржі тощо.
Фінансовийринок ефективно функціонує лише за певних умов:
- низькі темпи інфляції;
- успішний розвиток економіки;
- сприятливий політичний клімат;
- стабільна законодавча база.
В економічнійлітературі немає єдиної думки відносно того, за якими ознаками можнакласифікувати фінансовий ринок. Тому розглянемо класифікацію за декількомакритеріями.
За сфероюпоширення розрізняють світові, національні, регіональні та місцеві фінансовіринки.
Фінансові ринкиподіляються також на первинні і вторинні. Первинні – це такі, на яких новівипуски зобов’язань продаються та купуються вперше. Вторинні – такі, на якихвідбувається подальший продаж і купівля непогашених зобов’язань. Поділ напервинні і вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаютьсязобов’язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик. Головноюособливістю первинного ринку є те, що інвестори, купуючи цінні папери, своїгрошові кошти передають безпосередньо емітенту цих паперів. Вторинні ринки незбільшують обсягу фінансових активів, але їх існування підвищує ліквідністьцінних паперів і тим сам сприяє розвитку первинного ринку. В свою чергу, він поділяєтьсяна біржовий і позабіржовий.
Біржовий(організований) ринок представлений системою фондових та валютних бірж.
На організованомуринку забезпечується:
- висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці(встановлюється найбільш об’єктивна система цін на окремі фінансовіінструменти);
- проводиться перевірка фінансового становища емітентів ціннихпаперів, які допущені до торгів;
- процедура торгів носить відкритий характер;
- гарантується виконання укладених угод.
Однак біржовийринок має окремі слабкі сторони:
- він більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість;
- виконання всіх нормативно-правових актів щодо його функціонуваннязбільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу;
Позабіржовий(неорганізований, «вуличний») – це ринок, на якому здійснюється купівля-продажфінансових інструментів і послуг, угоди щодо яких не реєструються на ринку.
Цей ринокхарактеризується:
- більш високим рівнем фінансового ризику (оскільки багатофінансових інструментів і послуг, які котируються на ньому, не проходилипроцедури перевірки на біржах або були ними відхилені в процесі лістингу);
- більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців;
- торгівлею цінних паперів нижчої якості;
- більш низьким рівнем інформованості про здійснені угоди тощо
Разом з тим цейринок:
- забезпечує обсяг більш широкої номенклатури фінансовихінструментів і послуг;
- задовольняє потреби окремих інвесторів у фінансових інструментах звисоким рівнем ризику і, відповідно, більшим доходом;
- у більшій мірі забезпечує таємницю здійснених окремих угод.
Фінансовий ринок– це ринок фінансових ресурсів. Він складається із взаємопов’язаних ідоповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:
- валютний ринок;
- ринок кредитних ресурсів;
- ринок цінних паперів;
- ринок фінансових послуг,
В рамках іншогопідходу виділяють такі складові фінансового ринку:
- ринок грошей (ринок короткострокових кредитних операцій, валютнийринок)
- ринок капіталів (ринок цінних паперів, ринок середньо – тадовгострокових кредитів).
Валютний ринок –це ринок, на якому відбувається обмін однієї валюти на іншу у формікупівлі-продажу.
Купівля іноземноївалюти зумовлена необхідністю здійснювати платежі за куплені товари закордоном, а також надані послуги, виконані роботи іноземними компаніями.
Валютний ринокУкраїни – це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківськихоперацій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют.Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговуванняміжнародного обороту товарів, послуг, інвестування тощо.
Суб’єктамивалютного ринку України є:
- Національний банк України;
- комерційні банки;
- інші фінансово-кредитні установи (страхові, інвестиційні,дилерські компанії), які одержали ліцензію НБУ на право здійснення операцій звалютними цінностями;
- кредитно-фінансові установи нерезиденти;
- валютні біржі, валютні підрозділи фондових, товарних бірж;
- підприємницькі структури.
З економічногопогляду валютний ринок – це досить складна форма перерозподілу фінансовихресурсів як у середині країни, так і на міждержавному рівні. Інструментом цьогоперерозподілу є валютний курс. Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієїкраїни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Стабільність ціни грошовоїодиниці кожної країни визначається рівнем її економічного розвитку, щонасамперед характеризується якістю і собівартістю виробленої продукції,становищем державних фінансів, виваженою та ефективною інвестиційною політикою.
У будь-якійдержаві валютний ринок виконує певні функції:
- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютнихризиків;
- регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервівдержави;
- регулювання економічних соціальних процесів у державі.
Основні валютніоперації:
1) обмін валют зметою здійснення розрахунків;
2) спекулятивніоперації (купівля-продаж валют з метою отримання прибутку від різниці у валютнихкурсах);
3) страхуваннявалютних ризиків.
Ринок кредитнихресурсів – це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення,платності і строковості.
Економічна сутьринку кредитних ресурсів полягає в тому, що наявні фінансові ресурси в державіперебувають в розпорядженні й володіння тих фізичних і юридичних осіб і в томумісці, де виникає потреба й можливість їх використання.
Джерелом коштів,що циркулюють на кредитному ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахункахбанків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб,вільні кошти населення і кошти акумульовані центральним банком держави.Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод міжбанками, юридичними і фізичними особами.
Мобілізованіфінансові ресурси використовуються для надання коротко -, середньо – тадовгострокових кредитів. Від терміну, на який надається кредит, залежить і йогоціна – процентна ставка як плата за користування кредитними ресурсами. Чимдовший строк повернення позики, тим вища плата за її надання. Чим довшевикористовуються кошти, тим більший прибуток вони мають дати. Тому процентніставки за довгостроковими кредитами вищі.
На кредитномуринку важливу роль відіграє облікова ставка центрального банку, яка визначаєрівень процентних ставок, оскільки за цією ставкою можна отримати кредитинаціонального банку. Висока облікова ставка – показник наявності інфляційнихпроцесів в країні, високої ризиковості кредитного ринку.
Небанківськікредитні установи, наприклад кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо,здійснюють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних осіб відповіднодо законодавства та своїх статутів. Але це також сегмент кредитного ринку.
Суб¢єктами ринкукредитів є кредитори, позичальники, посередники і держава в особі центральногобанку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитівта регулює ринок за допомогою економічних методів.
Організаційно-функціональнимиучасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори таінші фінансово-кредитні інститути.
Ринок ціннихпаперів – це особлива сфера фінансових відносин, де завдяки продажу ціннихпаперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволенняінвестиційних потреб суб¢єктів економічноїдіяльності.
За економічноюсуттю ринок цінних паперів – це форма розподілу і перерозподілу фінансовихресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки ресурсами таїх ефективного використання.
Ринок ціннихпаперів, з одного боку, – це вигідна система розміщення тимчасово вільнихкоштів юридичних і фізичних осіб з метою одержання доходу, а з іншого, – ринокцінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсахпідприємницьких структур для розширення своє господарської діяльності.
Основним об¢єктом ринку єцінні папери.
Цінні папери –грошові документи, що засвідчують право володіння, визначають взаємовідносиниміж особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило,виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передаванняправ, що зазначені в цих документах, іншим особам.
Ринок ціннихпаперів можна розмежувати на первинний і вторинний, а також біржовий іпозабіржовий.
Успішнестановлення і розвиток ринку цінних паперів потребує дотримання відпрацьованихі перевірених світовою практикою принципів і стандартів. До них належать:
– соціальнасправедливість – забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступуінвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущеннямонопольних виявів, дискримінації прав і свобод суб¢єктів ринкуцінних паперів;
– регулятивність– створення гнучкої та ефективної системи регулювання ринку цінних паперів;
– ефективність– максимальна реалізація потенційних можливостей ринку з мобілізації та розміщенняфінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;
– прозорість– надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу ціннихпаперів на ринку;
– конкурентність– забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів,емітентів і ринкових посередників.
Однією зособливостей ринку цінних паперів в Україні є те, що між його учасниками ще невстигли скластися стійкі відносини, які дозволяють говорити про її постійневідтворення. Для багатьох підприємств вихід на ринок цінних паперівзакінчується першою ж емісією.
Основним об¢єктом на ринкуцінних паперів є цінні папери. Учасниками операцій з цінними паперами єемітенти і вкладники (інвестори).
Емітент – це той,хто випускає цінні папери і отримує гроші від їх продажу. Вкладниксподівається, що вкладення грошей в цінні папери принесе йому дохід умайбутньому.
Згідно ЗУ «Процінні папери і фондову біржу» до цінних паперів належать: акції, облігації,векселі, ощадні сертифікати, казначейські зобов¢язання.
Акція – це ціннийпапір без встановленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю достатутного капіталу акціонерного товариства.
Акції можуть бутипрості і привілейовані, іменні і на пред¢явника.
Прості акції – цеакції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства тайого дивідендною політикою. Тобто якщо емітент за результатами річноїдіяльності отримав незначний прибуток або закінчив рік із збитком, дохід увигляді дивідендів по простій акції не виплачується. Отже, виплата дивідендівпо простих акціях не гарантується емітентом. Власник простої акції має правобрати участь в управлінні акціонерним товариством. При ліквідації емітентавласник простої акції отримує право на частку активів підприємства в останнючергу, тобто після розрахунку емітента з трудовим колективом, державою,кредиторами і власника привілейованих акцій.
Привілейованимиакції називаються тому, що їх власник має певні привілеї в порівнянні звласником простих акцій цього ж емітента. Найчастіше привілеї заключаються втому, що власник привілейованої акції має гарантований фіксований процентдивіденду, незалежно від розміру прибутку підприємства. Привілейовані акціїдають власнику право на першочергове отримання частини майна при ліквідаціїтовариства і повернення йому номінальної вартості акцій на його вимогу. Однаквласник такої акції позбавлений права брати участь в управління товариством,якщо це не передбачено статутом. Привілейовані акції випускаються на суму до 10%статутного капіталу акціонерного товариства.
Іменна акціяпредставляє собою цінний папір, на бланку якого вказується ім¢я її власника.При випуску таких акцій емітент заводить книгу реєстрації іменних акцій, в якузаносяться дані про їх власників.
На бланку акціїна пред¢явника немає імені власника. Поіменнійакції емітент буде виплачувати дивіденди тій особі, яка на момент виплати вкнизі реєстрації значить як її власник. Дивіденди по акціях на пред¢явника можутьвиплачуватися особі, яка пред¢явить акції чивідповідний документ депозитарію, що йому належить певна кількість акцій, якізнаходяться на зберігання в депозитарії.
Облігація – цецінний папір, який засвідчує внесення його власником певних коштів іпідтверджує зобов¢язання емітента відшкодувати власниковіномінальну вартість цього цінного паперу, у визначений строк із виплатоювідсотків. Облігації різняться від акцій головним чином тим, що їх власник не єчленом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборахакціонерів. Облігації можуть бути іменними і на пред¢явника,перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентніта безпроцентні облігації. Прибуток по процентних облігаціях виплачуєтьсявідповідно до умов їх випуску, якими передбачається розміри та строки виплативідсотків. Номінальна вартість облігації повертається власникові після їїпогашення. Прибуток по безпроцентних облігаціях не виплачується. Власниковітакої облігації після надання обумовленого строку надається можливість придбативідповідні товари.
Вексель – цеписьмове абстрактне й безспірне зобов¢язанняпозичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власниковівекселя. Вексель може бути простим або переказним. Простий вексель – цеписьмове зобов¢язання, яке позичальник видає кредитору прооплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель єписьмовим наказом кредитора позичальникові про сплату визначеної суми грошейтретій особі після настання строку оплати. Цей вексель набуває сили лише післятого, як позичальник акцептує його (дасть згоду оплатити). Порядок випуску таобігу векселів визначається урядом.
Казначейськізобов¢язання – це вид цінних паперів на пред¢явника, якірозміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчатьпро внесення їхніми власниками грошових засобів до бюджету і дають право наотримання фіксованого доходу.
Ощаднийсертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власниксертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка, розмір якоговизначається банком. Банки видають сертифікат строкові та до запитання, іменніта на пред¢явника.
Фондова біржа являєсобою організований постійно діючий ринок, на яком здійснюється торгівляцінними паперами. Іншими словами, фондова біржа – це, перш за все, місце, дезнаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на останнявизначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажурегламентується правилами і нормами.
ЗУ «Про цінніпапери та фондову біржу» визначено, що фондова біржа може бути створена у форміакціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснюють свою діяльність відповідночинного законодавства.
Своєю діяльністьфондова біржа забезпечує:
1) перерозподіл на комерційній основі фінансові ресурси міжюридичними і фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу цінних паперів;
2) сприяння становленню та розвитку ринку цінних паперів та належнерозповсюдження інформації про нього;
3) підвищення довіри інвесторів дол. Вкладення на довгостроковійоснові вільних грошових коштів у цінні папери;
4) контроль за діяльністю учасників біржових торгів.
Відмінною рисоюфондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Основна мета діяльностібіржі – створення належних умов для широкомасштабної та ефективної торгівліцінними паперами – не сумісна з комерційними підходами до її діяльності.
Доходи біржіобмежуються сумами, необхідними для забезпечення її нормального функціонуваннята розвитку і не використовуються для виплати дивідендів суб¢єктам, що внесликошти в статутний капітал біржі. Доходи фондової біржі формуються за рахунок:
- відрахувань на користь біржі, що стягується з членів біржі закожне замовлення, виконане в торговому залі;
- плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;
- щорічні внески компаній, які використовуються біржею на утриманняїх лістингу в належному стані;
- вступні внески нових членів тощо.
Фондова біржазобов¢язана забезпечувати гласність і публічністьторгів шляхом повідомлення її членів про місце і час проведення торгів, просписок і котирування цінних паперів, допущених в обіг, про результати торговихсесій тощо.
Потрібновідмітити, що біржа не встановлює ціни на цінні папери, вона їх тільки фіксує.,об¢єктивно сприяючи їх формуванню. Біржеюконцентрується процес пропозиції і попиту на цінні папери, а результатом їхспівставлення виступає рівноважна ціна, за якою відбувається купівля-продажфондових інструментів.
Фондова біржапред¢являє жорсткі вимоги як до своїх членів, так і доемітентів, які бажають, щоб їх акції продавались під час торгових сесій.
Економічне буття влаштоване так, що завжди в кожний конкретниймомент часу поряд знаходяться одні юридичні та фізичні особи, у яких є деякийнадлишок грошових коштів, інші
– у яких їх не вистачає. У ролі тих, хто потребує додатковогокапіталу, головним чином, виступають держава та різні суб'єкти господарськоїдіяльності. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто його потребує, з двохджерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження додержавного бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційнівідрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошовікошти (заощадження) інших держав, суб'єктів господарської діяльності танаселення.
Якби в реальному житті товари та послуги, що надаються населенню,знаходились у повній відповідності з грошовими коштами, якими воно оперує, товсі одержані гроші витрачались би на придбання товарів і послуг. Така системавзаємовідносин більш характерна для натурального господарства: коли все, щовиробляється, споживається, а те, що залишається, обмінюється на необхіднітовари або послуги. Проте в умовах ринкової економіки розмір щорічних прибутківнаселення, як правило, перевищуєрозмір його щорічних видатків, тобтозалишається якась частина грошових коштів, яка не витрачається на придбаннятоварів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.
Тим часом підприємства та фірми у середньому щорічно витрачаютьбільше, ніж одержують від продажу товарів: їм доводиться це робити, бо крімплатежів за ресурси, фірми повинні інвестувати свою діяльність, спрямовуючикошти або в основний капітал, або у товарно-матеріальні запаси. Зумовлено це,насамперед, неспівпаданням у часі витрат, пов'язаних з виробництвом, іприбутку, одержаного у результаті реалізації продукції. Витрати здійснюютьсяраніше, ніж підприємство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукціїнеобхідно вкласти кошти у сировину, матеріали, обладнання, обробку сировини дляодержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємствапотребують авансування грошових коштів, які після реалізації продукції повинніповернутись на підприємство вже у більшому обсязі, але через деякий час.Великих обсягів грошових коштів потребують підприємства при організації новоїсправи, а також при її істотному розширенні або переоснащенні вже існуючої. Уцьому випадку підприємець найбільше потребує інвестицій.
Оскільки більшість заощаджень припадає на населення, а більшістьінвестицій здійснюється підприємствами і фірмами, то очевидно, що необхідниймеханізм, який буде переміщувати потоки грошових фондів від перших до других.Цей механізм створюється завдяки функціонуванню фінансових ринків (табл. 1.2).
Мета утворення та функціонування фінансового ринку.
Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулюваннята ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих,хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чимрізноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура заощаджень таможливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансовогоринку.
Дії на фінансових ринках визначаються основними функціями, щопритаманні грошам, тому зупинимося на них більш докладно. Отже, існує трифункції грошей.
Гроші як засіб обігу. Ця функція грошей реалізується тоді, колигроші використовуються як засіб оплати за товари і послуги. Вона стимулюваларозвиток торгівлі та спеціалізації у виробництві. В умовах високого рівняінфляції використання грошей як засобу обігу знижується, і торгівля задопомогою бартеру за цих умов переважає. Пов'язано це, насамперед, з тим, щопри високих темпах інфляції витрати, пов'язані зі зберіганням грошей дляздійснення угод, багаторазово перевищують втрати і незручності бартеру.
Гроші як міра вартості. Окрім функції обігу, гроші виконують ще іроль міри вартості. Але для виконання цієї функції вони повинні бути одноріднідля зіставлення і порівняння вартості різних товарів швидко і без особливихзусиль. Не виконуєтеся ця функція грошей у період швидкої інфляції. Длявизначення вартості товарів і послуг у цьому випадку розділяють функції грошейяк міри вартості і як засобу обігу. Як правило, ціна на товар встановлюється уВКВ, наприклад, у доларах США, а розрахунки здійснюються у національній валютіна основі обмінного курсу відповідно до ВКВ. Тобто ціна, виражена унаціональній валюті, росте, а ціни у ВКВ залишаються загалом на попередньомурівні. Таким чином, національна валюта виконує роль засобу обігу, а ВКВ єстандартною мірою вартості.
Гроші як засіб накопичення. У цьому випадку вони є особливого родуактивами, що зберігаються після продажу товарів та послуг і забезпечуютьвласникові цього активу купівельну спроможність у майбутньому. Звичайно, людиможуть зберігати свою майбутню купівельну спроможність або багатство у виглядідорогоцінностей, творів мистецтва, нерухомості тощо. Проте гроші понад усепідходять для виконання цієї функції, оскільки їм властива ліквідність, тобтоздатність активу бути використаним у якості засобу платежу (або бутиперетвореним у засіб платежу) і мати фіксовану номінальну вартість. Грошіволодіють абсолютною ліквідністю, оскільки вони використовуються як засібплатежу і, виконуючи функцію міри вартості, не змінюють своєї власноїномінальної вартості у термінах масштабу цін. Усім іншим видам активівліквідність властива у більшому або меншому ступені.
І хоч абсолютна ліквідність грошей повинна робити їх ідеальнимзасобом накопичення, це можливо тільки протягом коротких періодів часу. Притривалому зберіганні грошей їх власникові не доводиться одержувати тойприбуток, який міг би бути при використанні менш ліквідних активів. Наприклад,розміщення вільних грошових коштів у певні види цінних паперів може забезпечитивисокий рівень прибутків. Тим часом зберігання грошей на окремих банківськихрахунках практично може не приносити прибутку їх власникові. Особливовтрачається привабливість грошей як засобу накопичення у період швидкоїінфляції, не дивлячись на високу ліквідність. Оскільки на грошову одиницющоденно можна буде придбати все меншу кількість товарів, природним виглядаєбажання людини зберігати вартість у вигляді грошей тільки протягом дужекоротких проміжків часу.
Кажучи про гроші як засіб накопичення, не можна забувати про те,що навіть у країнах, які нормально розвиваються, присутня так звана повзучаінфляція, яка при незначних розмірах (1–3% на рік) все ж призводить дознецінення грошей, тому що за одну і ту ж грошову масу можна придбати меншутоварну масу. Проаналізувавши функції грошей в умовах інфляції, можна зробитивисновок, що інфляційні процеси призводять до їх зміни і порушення.
В економічній літературі виділяється ще дві функції грошей: грошіяк засіб платежу і світові гроші.
Історичні та економічні особливості становлення окремих елементівфінансового ринку. Категорія фінансовий ринок з'явилася з появою фінансів і вумовах подальшої о розвитку товарно-грошових відносин перетворилася в особливусферу економічних відносин. Розвиток товарного виробництва на певному етапіпризвів до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі,необхідного для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називаєтьсяінвестиційним капіталом, а в радянській літературі – капітальні вкладенняВикористовується інвестиційний капітал на створення робочих місць, придбаннязнарядь праці, основних фондів, нових технологій та інших елементіввиробництва.
Вільні грошові копни (заощадження) перетворюються на інвестиційнийкапііал з моменту їх надходження до споживачів. Таке перетворення може бутипрямим та опосередкованим. Заощадження прямо перетворюються на інвестиції, колипідприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання новихтехнологій, основних фондів або коли уряд здійснює будівництво шляхів зарахунок відповідної статті державного бюджету. Прямо перетворюватись наІнвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певнийопосередкований шлях, який лежіть через фінансовий ринок.
Розвинений національний (внутрішній) фінансовий ринок може суттєвополегшити інтеграцію в світовий фінансовий ринок і створити канал діяінвестування іноземного капіталу у вітчизняну економіку через розміщення ціннихпаперів. Атрибутом світового фінансового ринку є направлення національногокапіталу (певних фінансових активів) за кордон, у розпорядження іноземногобанку або залучення іноземного капіталу. Історично світовий фінансовий ринок з'явивсяна базі міжнародних фінансових операцій національних фінансових ринків, потімсформувався на основ! їх інтернаціоналізації. Спочатку він розвивався повільноі переважно як світовий грошовий ринок. Сучасний світовий фінансовий риноквідродився на початку 60-х років XX ст. До цього, протягом 40 років, він бувпаралізований у результаті світової економічної кризи 1929 1933 pp., другоїсвітової війни, валютних обмежень.
Розглядаючи в історичному аспекті фінансовий ринок в Україні, слідзазначити, що він існував у дореволюційний період (до 1917 року), потім уперіод НЕПу в кінці 20-х pp., а також і в наступний період, але в доситьзвуженому й урізаному вигляді. Усі ці етапи суттєво розрізняються певноюспецифікою, диференціацією і глибиною категорії, що розглядається.
Профанація фінансової о ринку та його інфраструктури в радянськийчас була обумовлена розвитком командно-адміністративної системи управління,повним одержавленням засобів виробництва, що об'єктивно заважало існуваннюальтернативних форм власності, які є основою формування фінансового ринку. Переведеннямобілізації грошових ресурсів тільки на держпозики було досить обмеженимінструментом і реалізувалось виключно під впливом командно-адміністративноїсистеми без відповідної ефективності та гнучкості. Це обумовило об'єктивневідставання нашої економіки у багатьох галузях. Через складність концентраціїгрошей з внутрішніх резервів на створення конкурентоспроможних виробництв увсіх секторах реальної економіки не використовувався могутній науково-технічнийпотенціал, що був створений у радянські часи.
В інституційній структурі фінансового ринку в колишньому СРСР бувлише один елемент досить обмежена і неефективна банківська система.Реорганізація банківської системи 1987 року носила адміністративний характер іпроводилась при відсутності концепції перебудови заради реорганізації, а незаради досягнення ефективного використання грошових ресурсів. До кінця 1990року кредитна система залишалась примітивною. Страхові установи СРСР, щоволоділи довгостроковими резервами, продовжували знаходитись поза сфероюкредитної системи і діяли відокремлено. Банківська реформа 1987 року і випускцінних паперів в умовах відсутності приватизації (акціонування) підприємств несприяли формуванню в той період таких структурних сегментів фінансового ринку,як ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.
Сьогодні відбувається поступове формування позабанківської сферигрошового обігу: дозволений комерційний кредит і використання векселя,формуються фондові біржі із мережею брокерських контор, розгалужена систематоргових посередників (торговців цінними паперами) тощо. Крім того, яскравовиражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об'єктом інвестування нацьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу країн знайменшими темпами інфляції).
На нинішньому еіапі розвитку у нас склалась дворівнева структуракредитної системи. Як показує світовий досвід, структура кредитної системиУкраїни повинна бути близькою до наведеної таблиці 1.1. Представлена структураможе бути трансформована в трьох ярусну шляхом інтегрування страхових компанійі пенсійних фондів у спеціалізовані інститути. Важливу роль відіграє те, якаформа власності закладена в різні кредитно-фінансові установи. В інтересахстворення конкуренції на фінансовому ринку потрібна альтернативна власність(державна, акціонерна, кооперативна, індивідуальна). Без розгалуженої, гнучкоїкредитної системи неможливий розвиток не тільки кредитного ринку в структуріфінансового, але й інших його структурних сегментів, особливо ринку ціннихпаперів.
Практика розвинених країн свідчить, що ринок цінних паперів це нетільки фондова біржа. Він ділиться на: первинний, де вільно розміщуються новівипуски акцій і облігацій інвестиційними банками, банкірськими фірмами,брокерськими фірмами серед юридичних та індивідуальних осіб, та вторинний(фондова біржа), де здійснюється перепродаж раніше випущених цінних паперів.
У країнах колишнього СРСР протягом ряду десятиліть старанно «імплантувались»основні норми і принципи регулювання і функціонування ринку цінних паперів, еталономяких є американська модель. Система державного моніторингу учасників ринкустворюється за американським типом, але інфраструктурні інститути формуються вУкраїні за принципами, які близькі до директив Європейського Співтовариства. Цестосується біржової і депозитарної системи, засобів регулювання ринків похіднихцінних паперів і фінансових продуктів. Ближче до європейських підходіввирішуються питання регулювання вексельного обігу, впровадження сучаснихстандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому.
Серед найбільш значимих передумов формування фінансового ринку вУкраїні слід виділити такі: розвиток альтернативного сектора економіки,формування ринкової інфраструктури, комерціалізація банківської сфери, відмінамонополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподаткування доходів ізцінних паперів, відсутність силового державного регулювання операцій із ціннимипаперами. Все це дозволяє посилити платоспроможний попит, який вже заразформуються на ринковій основі. Основним критерієм повинні стати вигідність,вкладання капіталу в рамках ринкового механізму і конкурентоспроможність тих,хто хоче його залучити.
Висновок
Формування підлагодженої таефективно функціонуючої фінансової системи – відповідальне і складне завдання,вирішення якого потребує багато часу. Фінансова система України знаходиться наетапі становлення і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є: –зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій доефективної роботи, інвестиційної діяльності;
– відлагодження фінансовогомеханізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсівв умовах дефіциту бюджетних коштів;
– реформа бюджетної системи,практична реалізація всіх положень Закону України «Про бюджетну систему України»;
– економне витрачаннябюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням;
– реформа системиоподаткування в напрямку послаблення податкового тиску;
– зменшення кількості ірозмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їх від бюджету;
– раціональне використаннякоштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державнихцінних паперів.
Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковійекономіці. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів.Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належнихумов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні,як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.
Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансовихвідносин – держави і фізичних осіб – дещо інша. Держава використовує фінансовийринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певноюмірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце уролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі продавця. Фізичні особи, навпаки,більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредиту сучасних умовах також досить поширений.
Списоквикористаної літератури
1. Андрущенко В.Л.Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і науковапроблематика державних фінансів). – Львів: Каменяр, 2000.
2. Банківські операції:Підручник / А.М. Мороз, М. І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М. Мороза.– К.: КНЕУ, 2000.
3. Бланкарт Ш. Державніфінанси в умовах демократії: Вступ до фінансовї науки / Пер. з нім. С. І.Терещенко та О.О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В.М. Федосова.– К.: Либідь, 2000.
4. Василик О.Д. Теоріяфінансів: Підручник. – К.: Ніос, 2000.
5. Гроші та кредит: Підручник /М. І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2001.
6. Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л.,Смовженко Т.С. Фінансовий словник: 3-тє вид., випр. та доп. – К.: Т-во«Знання», 2000.
7. Кравченко В. І. Місцевіфінанси України: Навч. посібник. – К.: Т-во «Знанн я», КОО, 1999.
8. Павлюк К.В. Фінансовіресурси держави. – К.: НІОС, 2003.