Фінансовий ринок (фондовий) України

Зміст
Вступ.......................................................................................................................3
Глава 1. Теоретичні основи аналізу фінансового ринку………………………6
1.1.  Сутність і значення фінансового ринку …………………………………6
1.2.  Структура фінансового ринку, йоговиди та класифікація………….…11
1.3.  Практика функціонування фондових ринків розвинутих країн……....30
Глава 2. Передумови становлення та сучасний станфондового ринку
   України ………………......................................................................................41
2.1. Передумови становлення тамеханізм дії українського ринку цінних 
       паперів…………………………………………………………………….41
  2.2. Обіг цінних паперів на РЦПУкраїни................................…………........49
  2.3. Регулювання фондового ринку в Україні……………………………….63
Глава 3. Проблеми подальшого розвитку фондового ринкуУкраїни……… 73
3.1. Інфраструктура ринку ціннихпаперів…..................................................73
3.2. Проблеми функціонування таперспективи розвитку фондового ринку 
 України...............................................................................................................84
Висновки.............................................................................................................90
Література............................................................................................................92
Додатки
Вступ
Інтернаціоналізаціясуспільно-економічного життя, перехід до відкритої економіки сприяютьприєднанню України до світового господарства, її входженню в світовийекономічний простір. Поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшенняміжнародних потоків товарів, послуг, капіталів і особливо грошей.
    Фінансовий ринок – це ринок, якийопосередковує розподіл грошових коштів серед учасників економічних відносин. Зайого допомогою мобілізуються вільні фінансові ресурси і спрямовуються до тих,хто може більш ефективно використати дані кошти. Це сприяє не тільки підвищеннюпродуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічногодобробуту кожного члена суспільства. На фінансовомуринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг. Головна роль фінансового ринку у сучаснійекономічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів івикористання цих коштів для створення нового капіталу.
   Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовоюекономіки і обумовлюють створення фондового ринку, як складової фінансовихвідносин, який забезпечує вільний обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу тараціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінюватиефективність управління підприємством та створює умови для конкуренції. Фондовий ринок дає необмеженіможливості для формування фінансових ресурсів і його роль набуває все більшогозначення. В силу цього дослідження проблем формування і функціонуванняфондового ринку  є актуальним і важливим.
Предметом даної роботи є з’ясування механізму дії фондового ринкуУкраїни, за допомогою таких методів аналізу, як порівняння та дослідження,визначення сучасного стану українського ринку цінних паперів і  визначенняперспектив розвитку ринку.
   Основною метою магістерської роботи єдослідження фондового ринку, виявлення основних тенденцій розвитку та розробкарекомендацій щодо підвищення його ефективності.
   В роботі розглянуті питання структурифінансового ринку, дана характеристика окремих його сегментів, основних видівта класифікацій, наведені приклади функціонування фондових ринків розвинутих країн.Розглянуті питання становлення українського ринку цінних паперів, здійсненняобігу основних фінансових інструментів  та  регулювання фондового ринку.
При підготовці даної магістерської роботи були використані законодавчі, нормативні, наукові матеріали,спеціалізовані та періодичні видання, що дозволило авторові:
- прослідитиеволюцію  розвитку  фондового ринку  в  Україні;
- вивчитиінформаційний простір фондового ринку;
- проаналізуватидіяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
- продемонструвати документи, які регламентують допуск цінних паперів до котирування наУкраїнській фондовій біржі;
- довідатись про  іноземний  досвід  функціонування  фондових ринків;
- визначитипроблеми  функціонування  фондового ринку України і запропонувати своїрекомендації щодо підвищення ефективності його розвитку.
ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУФІНАНСОВОГОРИНКУ
 
1.1 .СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
        Фінансовий ринок являєсобою системуекономічних та право­вих відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випускомта обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, щозводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини.Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати вкористування вільні фінан­сові ресурси, ті, які потребують інвестицій, тафінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечуютьперерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.
     Під фінансовими ресурсами розуміють власний, позиковий ізалучений капітал, який використовується учасниками фінансового ринку дляформування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідногоприбутку.
    Оскільки передача в користування капіталу відбувається черезпродаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу навкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якомувипускають, продають і купують фінансові акти­ви.
 Осіб, які інвестують кошти в діяльністьінших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами тавлас­никами фінансових активів — акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хтозалучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвес­торам фінансовихактивів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активомінвестора — власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.[32]
   Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається нафінансовому ринку, схематично зображено на рис. № 1.1.
/>

Рис. № 1.1 Схемакругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового ринку.
    Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовомуринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурсипередаються на умовах позики, це оформляється відповід­ними інструментамипозики — борговими цінними паперами (обліга­ціями, векселями, ощаднимисертифікатами тощо) або різними вида­ми кредитних інструментів. Якщо інвесторвкладає кошти в акціонер­ний капітал, така операція оформляється інструментамивласності — акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а прибезстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал — прибу­ток у виглядідивідендів і капіталізований прибуток, що направляєть­ся на збільшення власногокапіталу корпорації.
   Залучені кошти можуть використовуватися для фінансування різнихгалузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету.Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, колиінве­стор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти мате­ріальнічи нематеріальні активи. Позика оформляєтьсярізними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чидержавного кредиту. Платою за ви­користання позикового капіталу виступаєвідсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капіталі може кори­гуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або ниж­чийрівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим відставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогупогасити позику та забезпечити зрос­тання власного капіталу. З другого боку,процентна ставка має забез­печити інвестору прибуток від надання коштів упозику, а також ком­пенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляціїта ри­зиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку напозиковий капітал відповідає середнім темпам зростання еконо­міки з поправкоюна ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринокпозикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капіталвідповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки таекономі­ки в цілому.
  Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторівдля найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головнезначення  фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляціїзаощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення новогокапіталу і розширення масштабів господарської діяльності.
    Торгівля фінансовими активами міжучасниками ринку відбу­вається за посередництвом різноманітних фінансовихінститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розмі­щеннясеред інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність нафінансовому ринку великої кількості фінан­сових посередників з широким спектромпослуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різнівиди фінансо­вих послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок,тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринкупослуги. Фінансові посередники є необхід­ними учасниками фінансового ринку, якізабезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи тавилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребуютьінвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповіднусвоїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника наринку, тим нижчою є плата за користування фінан­совими ресурсами.
  Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.
  По-перше, забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінан­совихактивів, у результаті якої встановлюються ціни на фінан­сові активи, що зрівноважуютьпопит і пропозицію на них.
На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щододохідності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. Прицьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінан­совому ринку ситуація: мінімальніпроцентні ставки та рівні про­центних ставок, що відповідають різним рівнямризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними нафінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідностіїх фінансових вкладень. На ефек­тивно діючому фінансовому ринку формуєтьсярівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів,і фінансо­вих посередників.
   По друге, фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвес­торівналежних їм фінансових активів і тим самим підвищу­ють ліквідність цих активів.
 Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідністьвін забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскількибудь-який інвестор може швидко і прак­тично без втрат у будь-який моментперетворити фінансові активи на готівку.
   Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінан­совіактиви, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійсню­ючи на постійнійоснові викуп і продаж фінансових активів, фінан­сові посередники не тількизабезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а йстабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані іззмінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентівцих активів.
По третє, фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кре­диторів(позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати напроведення операцій та інформаційні витрати.
   Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій поінвестуванню та залученню коштів, зменшують для учасників ринку витрати івідповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринкуакцій та облігацій, так і на кредитному рин­ку саме посередники відіграютьвирішальну роль у переміщенні ка­піталів. Особливо помітна ця роль прифінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг,і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники змен­шуютьвитрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедуроцінювання цінних паперів, емітентів та по­зичальників на кредитному ринку.
   У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонуютьвисокоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозпо­ділу фінансовихресурсів серед учасників ринку і сприяють ефектив­ному розміщенню заощадженьсеред галузей економіки.
  Для того, щоб зрозуміти яким чином фінансовий ринок діє якмеханізм взаємодії власників заощаджень, фінансових посередників та реальнихінвесторів, як відбувається мобілізація заощаджень у фінансові ресурси,необхідно з’ясувати структуру фінансового ринку.

1.2. СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ, ЙОГО ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
   Структура фінансового ринку залежить від критерію, якийпокладено в її основу.   Вона може змінюватись і приймати свої специфічніособливості.
 Так в основу структури фінансового ринку, поданої на рис. № 1.2, покладено класифікацію за суб’єктами господарювання./> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Рис. 1.2. Структура фінансового ринку за суб’єктами господарювання.
    Основними су­б'єктами фінансового ринку виступають держа­ва,населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути та інститутиінфраструктури, інститути позафінансової сфери, а також іноземні учасникиринку.
  Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вонаможе виступати позичальником, регуляр­но розміщуючи на зовнішньому тавнутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючифінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також нафінансовому ринку  виконує специфічну і дуже важливу функцію -  регулювання.
Головним завданням регулювання є узгодження інтересіввсіх суб’єктів ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їхвзаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.
У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринкуздійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролюєокремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.
  Зміст  державного регулювання фінансового ринку полягає вздійсненні комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, на­гляду за ринкомта запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулюванняздійснюється з метою:
•  створення умов для ефективної мобілізації та розміщення наринку вільних 
   фінансових ресурсів;
•  захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
•  контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
•  дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
•  запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісноїконкуренції на фінансовому ринку.
   Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалі­зуютьсярізні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку —інвесторів і емітентів, державне регулю­вання має забезпечувати однакові правай однаковий доступ до рин­ку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку,конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіхкраїн основними форма­ми державного регулювання фінансового ринку є:
•   прийняття актів законодавства з питань діяльності учасниківринку;
•   регулювання випуску та обігу фінансових активів;
•  реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформаціїпро їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєст­рації випускута продажу фінансових активів;
• регулювання прав і обов'язків учасників ринку;
•  видавання спеціальних дозволів (ліцензії!) на здійснення про­фесійноїдіяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;
• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотри­маннямцих прав емітентами фінансових активів і особами, які здій­снюють професійнудіяльність на фінансовому ринку;
• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами таособами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку,контролюючим органам;
•  контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринкутощо.
  Задопомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасниківринку і певною мірою спрямовує розвиток рин­ку в заданому напрямі.
 До основних напрямів державного регулю­вання фінансового ринкуналежать регулювання:
 1) процедур випуску та обігу фінансових активів;
 2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівляфінансо­вими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхо­вихпослуг, емісійна діяльність тощо;
 3)  діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційнихбанків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та іншихпосередників);                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        4) діяльності іноземних учасників ринку.
   Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи тічи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах зрозвиненою ринковою економікою до 70% населення вкла­дає кошти в різноманітніфінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити напридбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населеннязаймаєть­ся інвестуванням в цінні папери. Практично відсутнє також довго­строковекредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідногоперіоду з нестабільним та нерозвиненим фінан­совим ринком.
   Представниками фінансових інститутів, без яких неможливефункціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки,інститути спільного інвестування,  інвестиційні банківські фірми, пенсійніфонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльностіфінансо­вих інститутів на ринку є:
•  придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їхна інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація ак­тивів);
• торгівля фінансовими активами за свій рахунок;
• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;
• допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансовихактивів;
•  консультації учасникам ринку щодо інвестування;
• управління активами інших учасників ринку.
   Трансформація активів, що здійснюється фінансовими посередни­ками,як правило, виконує хоча б одну з таких економічних функцій:
• узгодження термінів інвестицій;
• скорочення ризику через диверсифікацію;
• скорочення витрат при проведенні операцій;
• забезпечення платіжного механізму.
   Прикладом узгодження термінів інвестицій є діяльність банку позалученню короткострокових депозитів та наданню довгострокових кредитів. Прицьому за допомогою різноманітних фінансових інстру­ментів (державні борговіцінні папери, строкові контракти) банк вчас­но виконує зобов'язання щодоповернення коштів, розміщених на короткострокових депозитах, та не порушуєзобов'язань по наданих довгострокових кредитах.
   Скорочення ризику через диверсифікацію відбувається при вкла­даннікоштів у інвестиційну компанію. Вкладаючи кошти інвесторів у різні заступенем ризику та структурою доходу фінансові активи, інвестиційна компаніяформує портфель активів, що забезпечує інве­стору найменший ризик при бажаномурівні доходу.
   Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщен­някапіталів серед галузей економіки, значну роль відіграютьінститутиінфраструктури. Під інфраструктурою фінансового ринку слід розуміти веськомплекс елементів і видів діяльності, які створюють умови для ефективногофункціонування ринкового механізму. До основних елементів інфраструктурифінансового ринку належать: професійні учасники, організатори торгівлі,посередники у торговельних угодах, посередницькі фінансові інститути,клірингові центри, рейтингові агентства, аудиторські компанії тощо. Окремемісце посідають інформаційно-аналітичні та консалтингові компанії, якіздійснюють інформаційне забезпечення всіх суб’єктів ринку. За допомогоюінститутів інфраструктури відбувається  забезпечення стабільного функціонуванняринку, купівля-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі,контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку іпідтримка єдиного інформаційного простору для всіх його учасників.
   Інститути позафінансової сфери — це юридичні особи, рези­дентипевної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданнямпослуг, виключаючи фінансові послуги. До інсти­тутів позафінансової сфериналежать промислові та сільськогоспо­дарські підприємства, корпорації,установи, організації тощо. Разом з іноземними учасникамиринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринкувласні фінансові активи.
Доіноземних учасниківринку належать міжнародні організації, іноземні уряди, корпорації, фінансовіінститути та фізичні особи, які  є представниками інших держав і виступають абоемітентами або інвесторами в залежності від позначеною мети.
   На фінансовому ринку велику роль грає фінансування, яке забезпечує перерозподілкоштів серед учасників для формування активів і отримання прибутку від їхвикористання.
   При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значнучастину ри­зиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їхемітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвес­тиційномупроцесі відіграють фінансові посередники, які забезпечу­ють переміщення коштіввід кредиторів до позичальників та змен­шують ризики і витрати, пов'язані зінвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринкузапозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьохінших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовимипосередниками — комерційними банками, а не інвес­торами.
   Зображенаструктура фінансового ринку на рис. № 1.3. наглядно демонструє сфери фінансуванняринку.
/>
Рис. № 1.3. Класифікація фінансового ринку в залежності відсфери
 фінансування
  Всі учасники фінансового ринку виконують відповідні функції, якізалежать від специфіки діяльності на ринку.  Так всі функції учасників ринкуможна поділити на основні групи – які є головними на ринку, і допоміжні – якізабезпечують більш ефективне виконання основних функцій.
Умовно  фінансовий ринок можна представити у вигляді наступноїструктури ( див. рис. № 1.4.).
 />
Учасники фінансового ринку  
/>

Рис. № 1.4. Склад основних груп учасників фінансового ринку.
   Доволі численну групу основних учасників фінансового ринкустановлять фінансові посередники, які забезпечують зв’язок між продавцем іпокупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників єфінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії,страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. Врозвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послугучасникам фінансових ринків:
- здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;
- сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанніїхньої кількості (ефект масштабу);
- об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабнихінвестицій на первинному ринку;
- диверсифікують ризик;
- забезпечують рівновагу на ринку капіталів;
- забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.
   Як правило, допоміжні функції здійснюють суб’єктиінфраструктури: біржі, депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові центрита консалтингові агентства.
   Біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, наякому здійснюється торгівля цінними паперами. Можна виділити наступні основніфункції фондової біржі:
- зосередження попиту та пропозиції цінних паперів;
- сприяння формуванню біржовому курсу цінних паперів;
- інформаційне забезпечення суб’єктів, які функціонують на біржі таздійснюють торгівельну діяльність;
-         контроль за проведенням розрахунків та операцій зцінними паперами.
   Депозитарій цінних паперів – це юридична особа, яка проводитьвиключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки заугодами щодо цінних паперів. Зміст депозитарної діяльності полягає у наданніпослуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриттіта веденні розрахунків у цінних паперах, обслуговуванні операцій на цихрахунках (включаючи клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуванніоперацій емітента щодо випущених ним цінних паперів.
     Реєстратор – це юридична особа – суб’єкт підприємницькоїдіяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстріввласників іменних цінних паперів.
   Хранитель – комерційний банк або торговець цінними паперами,який має дозвіл на зберігання або обслуговування обігу цінних паперів іоперацій емітента на рахунках в цінних паперах які належать йому, та які вінзберігає у відповідності з угодою про відкриття рахунку в цінних паперах; прицьому хранитель не має право вести реєстр власників цінних паперів, за якимивін здійснює угоди зберігання.
   Саморегулююча організація – добровільне об’єднання професійнихучасників ринку цінних паперів, які не мають на меті отримання прибутку,створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників ціннихпаперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване ДКЦПФР.
   Клірингові центри здійснюють отримання, звірку та поточніоновлення фінансової інформації, займаються підготовкою бухгалтерських таоблікових документів, які необхідні для виконання угод щодо цінних паперів,визначають взаємні зобов’язання, які передбачають взаємозалік та виконуютьзабезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.
   Інформаційно-консультативні центри спеціалізуються в наданніпослуг з питань фінансового ринку, здійснюють інформаційне, арбітражне татехнічне обслуговування клієнтів, контролюють діяльність інших учасниківфінансового ринку, стежать за виконанням норм професійної та ділової етики всіхучасників ринку.
  Як зазначалось вище, фінансові інститути складають доволічисленну групу серед основних учасників ринку. В свою чергу їх також можнакласифікувати в залежності від активів і використаних джерел для фінансування.
   Так фінансові інститути можна поділити на дві основні категорії— депо­зитні та недепозитні. До депозитних інститутів належать комерційнібанки, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки. Основноюфункцією депозит­них інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитівта надання позичок. Джерела фінансових ресурсів та активи депозитних танедепозитних інститутів можна згрупувати у вигляді таблиці № 1.1.
Таблиця 1.1. Джерела фінансових ресурсівта активи фінансових інститутівФінансові інститути Джерела фінансових ресурсів Активи
Депозитні інститути Комерційні банки Депозити Кредити, цінні папери Ощадні баки Депозити Заставні Ощадні та кредитні асоціації Депозити Заставні Кредитні спілки Депозити Споживчі кредити
Недепозитні інститути Страхові компанії Страхові внески Цінні папери Інвестиційні компанії Акції Цінні папери Пенсійні фонди Внески учасників Цінні папери
 
  Комерційні банки здійснюють кредитування суб'єктівгосподар­ської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підпри­ємств,установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів. Основнимиопераціями комерційних банків крім залучення і роз­міщення грошових вкладів такредитів є розрахункове й касове об­слуговування клієнтів, операції з ціннимипаперами, довірчі операції, видача поручительств, гарантій та іншихзобов'язань, надання кон­сультаційних послуг тощо.
   Комерційні банки виступають основними постачальниками кре­дитнихресурсів на ринку і відіграють вирішальну роль у фінансуваннікорпорацій,залученні та розміщенні фінансових ресурсів серед галу­зей економіки. Залежновід специфіки державного регулювання кон­кретного національного ринкукомерційні банки виконують для учас­ників ринку ширше чи вужче коло операцій зфінансовими активами.
   Забезпечення платіжного механізму є однією з найважливішихфункцій комерційних банків. При здійсненні розрахунків вони пе­ретворюютьактиви, що не можуть бути використані для платежів, на активи, які можуть бутивикористані для цієї цілі. Сьогодні, коли переважна більшість розрахунківвідбувається в безготівковій формі, банки забезпечують здійснення розрахунківміж учасниками ринку за допомогою кредитних карток, чеків, платіжних дорученьтощо.
  Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовимиінститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надаютьпозики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів єфінансування купівлі нерухомості. Позики ощад­них інститутів переважно маютьдовгостроковий характер.
  Кредитні спілки єнайменшими за обсягом активів та наймо­лодшимисеред депозитних фінансових інститутів. Учасниками кре­дитних спілок виступаютьфізичні особи, об'єднані за якоюсь озна­кою: спільним місцем роботи, участю в однійпрофесійній спілці чи одній релігійній організації. Головна мета кредитнихспілок — фінан­совий та соціальний захист їх членів через залучення особистихза­ощаджень членів спілки для взаємного кредитування.
   До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пен­сійніфонди та страхові компанії.
   Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу напенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступаютькорпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаютьсядо фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так іпрацівників. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери зфіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саменеобхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалогоперіоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративнимцінним паперам — акціям та облігаціям. Частина пенсійних фондів, як йінвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпеченняпрофесійного управління активами.
 Страхові компанії є фінансовими посередниками, щоздійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених устраховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмінна зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбут­ньому при настанні певнихподій. Страхова премія є платою за стра­хування, яку власник полісу вноситьстраховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договористрахування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, аотримуючи стра­хові внески, отримують плату за прийняті на себе ризики.Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних таінших цінних паперів. Фактично відбувається нагромадженняфінансових коштів, якими можна оперувати на фінансовому ринку, наприкладздійснювати інвестування. 
 Інвестиційні компаніїє інститутами спільногоінвестування, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у дивєрсифікованийпорт­фель цінних паперів. Фінансові ресурси інвестиційні компанії фор­мують зарахунок розміщення на ринку власних акцій та інвести­ційних сертифікатів,активи — за рахунок придбання пайових та бор­гових цінних паперів іншихемітентів. Інвестиційні компанії вкла­дають кошти в цінні папери великоїкількості емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегії максимальнодиверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.
   Виконуючи на ринку різні функції та формуючи ресурси за раху­нокрізних джерел, недепозитні інститути мають спільну рису. Всі вони вкладаютькошти інвесторів у портфель цінних паперів і ви­ступають на ринкуінституційними інвесторами.
   Інвестиційні банки та інвестиційні банківські фірми єінститу­тами, які забезпечують і супроводжують інвестиційні процесії на ринкахкапіталів. На ринках різних країн ці фінансові інститути на сьогодні відіграютьрізну роль. Насамперед діяльність інвестиційних банків пов'язана зобслуговуванням емітентів і інвесторів та з фінан­суванням перспективнихгалузей економіки. Діяльність багатьох великих інвестиційних банків маєміжнародний характер і спрямо­вана на здійснення інвестицій на міжнародномуринку.
   Наприклад, на ринку США інвестиційні банківські фірмивідіграють роль універсальних фінансових посередників, які займаються нафінансо­вому ринку практично всіма видами діяльності: андерайтингом, тор­гівлеюцінними паперами, управлінням активами інших учасників ринку, різними видамидіяльності з корпоративними фінансами. Інве­стиційні банківські фірмидопомагають в пошуку фондів корпораціям та іншим учасникам ринку, берутьактивну участь у приватизації державних підприємств, виконують брокерські тадилерські функції, сприяючи купівлі-продажу цінних паперів учасниками ринку.
   Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має доситьрозлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконуютьрізні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості міжданими суб’єктами необхідностворення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питаннямзаймається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулюванняпотребує об’єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципівдля всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій. Длятого, щоб більш детальніше відчути ці відмінності, необхідно знати видифінансових ринків, їх окремі  сегменти та умови взаємодії.
   В залежності від кругообігу капіталу фінансовий ринок можнаподілити на такі сектори [30]:
   -  ринок банківських кредитів;
   -  ринок цінних паперів;
   -   валютний ринок.
   Ринок банківських кредитів охоплює відносини з приводуакумуляції кре­дитними установами коштів фізичних та юридичних осіб і наданняїх у вигля­ді позичок на умовах зворотності й платності. Особливістю відносин уцьому секторі ринку є те, що:
1)  об'єктом стають не самі гроші, а лише право (грошовезобов'язання) на тимчасове користування кредитними ресурсами, тобто споживчавартість, ко­рисність цих грошей;
2)  йому притаманна функціяекономії витрат обігу і створення додаткової купівельної спроможності.
     На ринку цінних паперів відбувається купівля-продаж ціннихпаперів, яка за своєю формою близька до позички капіталу. Можливістьдецентралізованого випуску вели­кої кількості фінансових інструментів(переважно — цінних паперів) за умови виконання ними функцій грошей ставитьпрактичні питання співвідношення грошової маси і фінансових інструментів, змогиїх взаємного витіснення. З одного боку, наявністьв обігу значного обсягу ліквідних фінансових ін­струментів дає монетарній владізмогу гнучко і оперативно проводити свою політику через операції з ціннимипаперами, в першу чергу з державними цін­ними паперами. З другого — це змінюємодель попиту на гроші. А за умов відсутності реальних механізмів регулюванняпопиту цей зростаючий ринок може створити надмірний рівень ліквідності йкапіталізації, що може призвести до зростання інфляції.
   Ринок цінних паперів (РЦП)обслуговує кредитні відносини і відносини власності за допомогою ціннихпаперів. Його поява ірозвиток пов'язані з ростом потреби у залученні фінансових коштів у зв'язку зрозширенням виробництва. Особливістю залучення фінансових ресурсів за допомогоюцінних паперів є те, що вони можуть вільно рухатись на ринку і грошові, вкладені ввиробництво, при цьому не вилучаються з нього. Особа, яка вклала кошти у виробництво за допомогоюпридбання цінних паперів, може повернути їх шляхом продажу.
   Конкретна ефективність фондовогоринку і цінних паперів залежить від забезпечення певних цілей і розв’язаннятаких завдань:
1.  Акумуляція коштів населеннята підприємств.
2.  Концентрація коштів,створення умов для формування капіталу, здатного вирішувати складні економічнізавдання.
3.  Збільшення частки капітальнихвкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяєзміцненню фінансової системи держави.
4. Залученнявітчизняного та іноземного капіталу в економіку країни в результаті створеннямеханізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічніпроцеси.
   Наступний сектор — валютний ринок, який є  сферою економічнихвідносин, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти та цінних паперів віноземній валюті на основі попиту і пропозиції.
   Спільним між різними секторами фінансового ринку є те, щокупівля особливого фінансового інструменту (товару) не означає його виходу ізсфери обігу. Навпаки, всі вони є ліквідними, однак кожній групі інструментівприта­манний свій механізм і можливості ліквідності.
   Зазначені три сектори фінансового ринку — системоутворюючі. Умежах кожного сектору можна виділити окремі сегменти. Так, наприклад, на ринкубанківських кредитів залежно від строку можна виділити короткострокові по­зички,середньо- та довгострокові позички; залежно від позичальника — споживчі позич­ки,позички суб'єктам господарювання, органам місцевої влади тощо. На ринку ціннихпаперів виділяють ринок акцій, облігацій (державних, корпора­тивних абомісцевих).
   Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються дляпродажу, чи емітовані раніше, фондовий ринок поділяють на пер­винний тавторинний ринки.
  Первинний ринокє ринком перших та повторних емісій, наякому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів тапочаткове вкладення капіта­лу в різні галузі економіки. Обов'язковимиучасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори.
   На вторинному ринкумають обіг емітовані ранішефінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальноїкількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в еко­номіку.Найважливішими рисами вторинного ринку є ліквідність, можливість поглинатизначні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах напроведення операцій. Основну частину опе­рацій на вторинному ринку становлятьоперації, пов'язані з перероз­поділом сфер впливу на ринку, та спекулятивніоперації. Як прави­ло, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.
Вторинний ринок для деяких типів фінансових активів є доситьобмеженим, для інших — практично відсутнім. Для таких фінансо­вих активів, якакції, ф'ючерси та опціони, характерним є не тільки розвинений вторинний ринок,а й наявність спеціалізованих бірж для торгівлі цими активами. Вторинного ринкукредитів в Україні прак­тично немає. В країнах з розвиненою ринковою економікоювторин­ний ринок кредитів розвивається за рахунок впровадження фінан­совимипосередниками інновацій на ринку інструментів позики, а саме внаслідоквикористання процедури сек'юритизації активів.
 Розрізняють також організований та неорганізований ринок ціннихпаперів. Діяльність учасників на організованому ринку охоплює біржові операціїта операції за допомогою торгово-інформаційних систем. Ішні операції належатьдо неорганізованого ринку цінних паперів.
   Як вже зазначалося вище, наявність багатьох типів фінансовихринків пов’язана з існуванням різних підходів. Ми розглянемо найбільш поширенівиди структур фінансового ринку [32]:
    1.   За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фі­нансовийринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонер­ного капіталу. На ринкупозикового капіталуресурси передають­ся на умовах позики навизначений термін та під процент за допо­могою боргових цінних паперів абокредитних інструментів. На рин­ку акціонерного капіталукоштивкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частинуприбутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства іповністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.
2. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу наринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів (див.рис. № 1.6.).
/>

Рис. № 1.6.Класифікація фінансових ринків за терміном обігу фінансових
активів.
  Наринку грошейздійснюється короткострокове інвестування коштів. Нацьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких неперевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні тадепозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. Наринку грошей корпорації за­лучають кошти для підтримки обігового капіталу вразі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінан­совіінститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на тако­му ринку длянадання позичок іншим суб'єктам ринку та для під­тримки ліквідності наналежному рівні. Короткострокові цінні па­пери на ринку грошей більш ліквідні іхарактеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійсненняінвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.
      Ринок капіталівпризначений длядовгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаютьсясередньо-та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгостро­ковіборгові цінні папери, а також інструменти власності — акції, для яких термінобігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківськікредити, корпорації формують на ринку капі­талів фінансові ресурси, необхіднідля модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій,освоєння виробницт­ва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельніорганізації за­лучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінан­совіінститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанніпротягом усього періоду функціонування і забез­печують економічне зростання таекономічну стабільність фінансо­вому інституту.
  В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприєм­ницькіструктури і населення отримують за визначену плату в дов­гострокове абобезстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Риноккапіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними тасприятливими економічними пер­спективами. Становлення ринку капіталівпередбачає невисокі тем­пи інфляції, а також стабільність політичної таекономічної ситу­ації в країні.  
           3. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовимиак­тивами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язуютьіз поняттям біржі як особливий спосіб орга­нізованого ринку, що сприяєзбільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів.Біржовий ринок є пе­реважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшостівипад­ків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими актива­ми. На позабіржовомуринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасниками таких системє фінансові посередники, які ма­ють змогу ознайомитись з попитом-пропозицією нафінансові ак­тиви та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їхзацікавлять.
   На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржо­вийринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютнимиресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. Наринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають великезначення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступаютьфондові та спе­ціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та опціонними контракта­ми.На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійсню­ється черезторговельно-інформаційні системи, які створюються тор­говцями цінними паперамивідповідно до законодавства конкретної країни.
       4. Якщо для класифікації взяти  поняття глобальності, томожна здійснити поділ фінансових ринків на міжна­родні та національні. Останні,у свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів (див.рис. 1.7.)./> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Національний ринок  
Міжнародний ринок       
 
 
Рис.№ 1.7. Класифікаціяфінансових ринків за умовами емісії та меха­нізмомобігу  фінансових активів
   Ринок резидентівє ринком фінансових активів, емітованихре­зидентами на національному ринку. Ринок нерезидентів— це ри­нок, наякому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певноїкраїни. Ринкинерезидентів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулюваннясприяє розвитку таких ринків.
   На міжнародномуфінансовому ринку активи, емітовані поза юрис­дикцією будь-якої однієї країни,пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринкувиступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промисловікорпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації. Основнимифінансо­вими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є єврокредити,єврооблігації, євро акції.
   Існування на міжнародному ринку даних фінансових інструментівсвідчить про розвиток відносин між його учасниками, які намагаються зробитифінансові відносини більш зручнішими та ефективнішими.
   Фінансовий ринок на міжнародному рівні  може бути як повністюсегментований, так і повністю інтегрований. Якщо ринок повністю сегментований,інвестор з однієї країни не може вкласти кошти в цінні папери в іншій країні.При цьому цінні папери одного ступеня ризику на різних ринках мають різнуставку доходу, що обумовлюється як сегментованістю ринків, так і різницею вкурсах валют та відмінностями в системах оподаткування. В повністюінтегрованому ринку інвестор може інве­стувати кошти будь-де. При цьому цінніпапери одного ступеня ри­зику забезпечують інвестору однаковий рівень доходу.Сьогодні фінан­сові ринки різного рівня і ринки різних фінансових інстру­ментіврізною мірою інтегровані. В наслідок цього емітенти мають можли­вість щодозалучення більш дешевого капіталу поза місцевим рин­ком, а інвестори — щодовкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку.
   Постійний розвиток міжнародних ринків та інтеграційні проце­сисприяють розвитку світової економіки, оскільки дають можливість кращогорозподілу фінансових ресурсів у світовому мас­штабі. Водночас вони роблятьбільш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядівкраїн в регулюванні процесів на національних фінансових ринках. Яким чиномвідбувається функціонування фінансових ринків інших країн, яким чином держававпливає на їх розвиток, які вади та переваги мають ці ринки ми розглянемо внаступному розділі.
1.3. ПРАКТИКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВИХРИНКІВ РОЗВИНУТИХ КРАЇН
    За останнє десятиріччя фінансовіринки багатьох країн, а особливо фондові, стали більше та активніше. Цепов’язано з розширенням обсягів міжнародної торгівлі і, як наслідок, зростаннямміжнародних фінансових потоків. Американські ринки цінних паперів та вособливості Нью-Йоркська фондова біржа продовжують домінувати на світовихфондових ринках. В Європі як і раніше лідерами є Лондонська, Паризька, Цюріхськафондові біржі. Яскравий  представник ефективного функціонування фондового ринкуЯпонії –Токійська фондова біржа. Нові ринки виникли у Тихоокеанському регіоні.У більшості країн Східної Європи ринки цінних паперів знаходяться у процесістановлення, а ринки Латинської Америки оживилися після декількох десятиліть. 
   Розглянемо більш детальніше, яквідбувався розвиток цих ринків і як вони здійснюють свою діяльність насьогоднішній день, які фінансові інструменти використовують і як відбуваєтьсярегулювання цих ринків.
  
   У 1792 році була створена Нью-Йоркськафондова біржа (New York Stock Exchange), яка зараз є найбільшою з обсягамицінних паперів та за значенням.  ЇЇ основна задача полягає забезпеченнядіяльності самого ефективного ринку, на якому можна легко і швидко купувати іпродавати акції найбільших корпорацій.
   Члени біржі – брокери — ведуть  задоручення інвесторів шести континентів торгівлю мільйонами акцій провіднихакціонерних компаній світу. На біржі представлені акції біля 1600 корпорацій.Їх сукупна ринкова вартість оцінюється приблизно в 2 трлн. дол. – половина ВНПСША.                                                                   Необхідною умовою включення цінних паперів компанії до лістингу Нью-Йоркськоїфондової біржі є відповідність певному рівню чистих доходів, активів, обсягпродажу; її акції повинні належати широкому колу інвесторів. Згідно біржовихстандартів умовою допуску до лістингу  є згода фірми надати необхіднуінформацію про керівний склад та акціонерів.  Це робить інформаційнезабезпечення ринку більш прозорим і дає можливість відповідним чиномконтролювати всі зміни. Для на біржі використовується повністю автоматизованасистема „Сток Уотч”, яка спостерігає за торгівельною активністю за всімаакціями, які котируються на біржі. Якщо під час торгівлі рух курсу акції абообсягів виходить за встановлені розміри, комп’ютер інформує біржовиханалітиків. Тобто використання на даному ринку нових інформаційних таавтоматичних систем дало можливість скоротити час на проведення контролю задіяльністю всіх учасників і вчасно вживати необхідні заходи длярегулювання.                                                                                                                                                       
    Всі акції в США є іменнимиінструментами. В більшості випадків вони емітуються в документальній формі увигляді сертифікатів, на якому вказується ім’я власника. Передача праввласності  на акції потребує перереєстрації прав власності в реєстрі акціонеріві виписки нового сертифікату. На біржі також ведеться торгівля облігаціями,опціонами та ф’ючерсами. Інвестори на біржі мають вибір серед 4000 видівоблігацій – їх номінальна вартість перевищує 300 млрд. дол.
   З 1966 року біржа ввела індексзвичайних цін з чотирма під індексами  (за промисловістю, транспортом,комунальному господарству та фінансовій діяльності) для відображення загальноїзміни курсів за всіма котируємими акціям. Якщо на певну дату індекс дорівнює100,0, то це означає, що в цей день середній обсяг всіх котируємих звичайнихакцій в два рази перевищує обсяг останнього робочого дня 1965 року.Використання цього індексу дозволяє спостерігати тенденцію розвитку фондовогоринку і робити відповідний аналіз про покращення або погіршення стану ринку.
    Одна  з найбільших танайпопулярніших бірж в Європі — Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), яка програє за обсягами торгівліТокійській фондовій біржі, Нью-Йоркській фондовій біржі. Офіційно булазаснована в липні 1773 року під назвою Фондова біржа. В кінці 80-років 20сторіччя вона змінила назву і стала Міжнародній фондовій біржею.
   Якщо порівнювати термінологіюбританську та американську, то Лондонська біржа має свої специфічніособливості. Наприклад, американський термін „акція” (stock) в Великобританії означає цінний папір, який приноситьфіксований дохід. Звичайні акції в США позначаються словом “common stock”, а в Англії – “ordinary shares”. Термін „угоди” в США позначається словом „trades”, а в Англії -“deals”. Американці вважають, що угоди з акціями некотируємих набіржі компаній проводяться на позабіржовому ринку. Для лондонців також існує„ринок акцій некотируємих компаній”, але в дійсності від є часткою біржі. Тобтофактично біржовий та позабіржовий ринки об’єднані в єдиний біржовий ринок.
        На біржі введенасистема автоматизованих біржових котировок — „моніторна” система торгівлі набазі технології системи NASDAQ.Члени біржіотримали дозвіл на здійснення угод з котируємими акціями безпосередньо черезкомп’ютери. Тому прийшлось відмовитись від операційного залу біржі, завиключенням невеликої частини для опціонів. В даному випадку автоматизаціябіржі не тільки зробили її функціонування зручнішим для її членів, але йдокорінним засобом змінили зовнішній вигляд.
   
   Паризька фондова біржа є  найбільшою серед сьомафранцузьких фондових бірж. На неї припадає більше 90% всіх операцій, якіздійснюються на фондовому ринку Франції. У 1989 році була ведена електроннасистема торгівлі Асоціації фондових брокерів, яка повністю замінила торги взалі біржі. У 2000 році відбулося об’єднання з біржами Брюсселя та Амстердама істворення єдиної біржі під назвою Euronext, яка стала найбільшою за обсягами торгів та величиноюкапіталізації. В 2001 році Euronext також придбала Лондонську міжнародну біржу фінансовихф'ючерсів та опціонів (LIFFE), а в  2002 році була  приєднана Лісабонська фондова біржа.
  Об’єднання декількох фінансовихринків і створення єдиної торгової системи з єдиними вимогами та правилами, свідчить про процес глобалізації, який останнім часом притаманний більшостікраїн. Повністю перевагу такого злиття відчути не вдалося за браком часу, алеможливість виробити єдині стандарти та принципи дій на фінансовому ринкудопоможуть його учасникам діяти більш ефективно.
   Основу фондового ринку Швейцаріїскладали 3 фондові біржі, які були розташовані в Цюріху, Женеві та Базелі, атакож чотири регіональні біржі. Найбільш активною виступала Цюріхська фондовабіржа і питома вага валової торгівлі цінними паперами на неї складала до 70%. Починаючи з 1996 року торгівельніплощадки Женеви та Базеля закрились і всі торги пересунулись до Швейцарськоїфондової біржі (м. Цюріх) з електронною системою ведення торгів.
 Більшість інших європейськихфондових ринків існує на протязі багатьох років. Деякі, наприклад голландськіта бельгійські, відносно малі, але вони активні і в цілому вільні віддержавного втручання. Інші, наприклад, іспанський, італійський та французькийфондові ринки, були примушені на протязі років боротися з урядом, який проводивполітику жорсткого регулювання економіки і залишали обмежену кількістьможливостей  для вільного підприємництва. На сьогодні національні фондові біржіпродовжують своє функціонування і виходячи з росту активів, будуть продовжуватисвою діяльність. Введення електронних систем для проведення торгів посилилоконкуренцію між біржами.
   Датою створення Франкфуртськоїфондової біржі вважається 1585 рік, коли франкфуртські купці домовилисьвикористовувати фіксовані курси обміну різних грошових одиниць. У 1682 роцібули введені в дію перші необхідні правила і норми біржі, була сформованаорганізаційна структура. До кінця 18 століття торгівля велась виключно монетамита векселями, тільки наприкінці 18 століття починається періодична торгівляоблігаціями. За сукупністю цінних паперів Франкфуртська фондова біржа програєЛондонській. Більшість німецьких компаній не котирують свої акції на біржі,тільки банки за допомогою брокерів у торговому залі біржі активно займаютьсякупівлею-продажем цінних паперів за дорученням своїх клієнтів. Хоча длянайбільш ліквідних активів існує і постійний ринок, за деякими паперамкотировки встановлюються один раз на день. Історія німецького ринку ціннихпаперів достатньо велика і ті норми та правила, які зараз існують наФранкфуртській біржі сформувались з врахуванням певного досвіду.
Амстердамська фондова біржа є однією з найстаріших біржу світі та веде свою історію з початку 17 сторіччя. На сьогодні вона налічуєбіля 225 фондів нідерландських компаній та 270 іноземних фондів. Амстердам єтакож батьківщиною Європейської опціонної біржі, яка розпочала роботу в 1978році.
   Сучасна  Амстердамська фондовабіржа була організована Асоціацією по торгівлі цінними паперами, яка видалакодекс правил поведінки членів біржі та  котировочних компаній. Всі операції зцінними паперами здійснюються через біржових маклерів, за виключенням випадків,коли торговець має дозвіл Міністерства фінансів на проведення торгівельноїдіяльності.  Для того, щоб уникнути небажаного придбання акцій нідерландськікомпанії використовують такі заходи, як емісія привілейованих або пріоритетнихакцій для окремих партнерів, обмеження кількості голосів або переміщення акційдо виборчого тресту.
   Найбільш яскравим представникомефективної діяльності японського  ринку цінних паперів виступає Токійськафондова біржа (Tokyo Stock Exchange).  За звання найбільшої вонаконкурує з Нью-Йоркською фондовою біржею.  Наприклад, за обсягом торгівліакціями, вона була першою на протязі декількох років.
  Торгівельна практика відрізняєтьсявід тієї, яка застосовується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Акції найбільшихкорпорацій котируються у першій секції і продаються у визначених місцях залу,які використовуються для наступних галузей: автомобілебудування, хімічнапромисловість, будівництво та ін. Більше 1000 емісій припадає на котирувальнийлист першої секції. Приблизно 150 найбільш ходових емісій акцій продаються  икупуються шляхом підняття руки через систему публічних торгів. Це складає 60%всього обсягу Токійської фондової біржі. Інша частина емісії акцій в першійсекції, а також біля 500 котируємих емісій у другій секції (головним чином новіта середні компанії) продаються та купуються через автоматизовану систему.Стандартна мінімальна одиниця торгівлі для всіх вітчизняних японських акційскладає 1000 акцій. Іноземні емісії можуть купуватися і продаватися по 100, 50та 10 акцій в залежності від ціни.
    За останній час загальне числозареєстрованих компаній на Токійській фондовій біржі не змінюється на протязі10 років, а на Нью-Йоркській за цей час воно зросло на 44 %. Таку стабільність іноземні інвесторипов’язують з жорстокими умовамилістингу, тобто допуску цінних паперів до котирування. вважають, До того ждотримання правил публікації обходиться дуже дорого. Такі вимоги з одного бокуроблять ринок стабільним, бо проходження процедури лістингу автоматичновиключає слабкі компанії з ринку, але з іншого – середні компанії з невеликимстатутним капіталом не можуть вийти на такий ринок і розвити свій потенціал.Врегулювання цього питання відчула і біржа. У листопаді 1999 був створенийновий ринок для венчурних копаній під назвою “Mothers” (Market of High Growth and Emerging Stocks) з дуже м’якими умовами критеріямилістингу для нових фірм.
   Довга історія розвитку біржіспонукає до введення нових змін і покращення умов діяльності. Так плануєтьсяпризнати за іноземними компаніями право продавати звіти на англійській мові та налагодити співпрацю з іншими азіатськими біржами для крос-реєстрації акцій.
      На сьогодні спостерігається бумторгівлі цінними паперами через Інтернет (on-line Trading). У жовтні 1999 року з’явилися і почалидіяти 3 брокерські фірми через Інтернет: “Monex Inc”, “E*Trade Japan KK” та “DLJ direct SFG Securities Inc.” Це спростило умови доступу на фінансовий ринок нових компаній.
      На Токійській фондовій біржііснує також активний ринок торгівлі облігаціями, де основними інструментами єоблігації держави Японії та ф’ючерсні контракти на ці облігації, які буливведені у 1985 році. В 1988 році почалась торгівля ф’ючерсними контрактами наіндекс цін Токійської фондової біржі (TOPIX), а на протязі наступних двох років додались опціони на ціф’ючерсні контракти. Тобто, на відміну від США, найбільші японські ринкиторгівлі акціями, борговими інструментами і фінансовими ф’ючерсамисконцентровані на одній біржі. Звісно, що контролювати великий, але майжеєдиний фондовий ринок уряду легше.
   В Японії існує ще 7  фондовихбірж, найбільш поважні з яких розташовані в Осаці і Нагоє.
   Швидкий ріст фондових ринківспостерігається в азіатських країнах, які розвиваються, особливо  вПівденно-Східної Азії. Крім ринків Японії активні біржі спостерігаються зокремав Гонконгу, Тайбеє, Сінгапурі, Сеулі, Бангкоці, Джакарті та Бомбеї. Деякі зринків займають провідне місце серед найбільших бірж світу за величиною. Лібералізаціяекономіки країн Латинської Америки та Африки сприяла розширенню фондових ринківцих регіонів. З 1990-х років в більшості держав відбулося спрощення умов накупівлю акцій національних компаній іноземцями. Але в умовах глобалізаціїекономіки інвесторами на цих ринках все частіше виступають фонди, які керуютьсяамериканськими та європейськими інвестиційними банками та іншими фінансовимикомпаніями.
   Торгівля цінними паперами вГонконгу існує ще з кінця 19 сторіччя, але з 1969 року розпочався активний рістданого фінансового ринку. З 1972 по 1986 роки з’явилися чотири  фондові біржі: Hong Kong Stock Exchange, Far East Exchange, Kam Nagan Stock Exchange та Kowloon Stock Exchange. У 1986 році вони об’єднались і роботурозпочала вести єдина біржа Stock Exchange of Hong Kong (SEHK). Регулюванням фондового ринкузаймається державна комісія — Securities and Futures Commission (SFC), яка контролює всі процеси на ринку цінних паперів.
   З початку свого існування Тайванськийринок був у значній міри закритий для зовнішніх інвесторів, для яких основнимизасобами участі залишались два фонду відкритого типу “Formosa Fund” і “Taipei Fund” та фонд закритого типу “Taiwan Fund”. Сьогодні цей ринок має репутаціюсамого спекулятивного ринку в Азії.
    Про глобалізацію фондових ринківта фінансової системи Азії свідчить той факт, що п’ять азіатських інвестиційнихкомпаній сформували першу в регіоні транснаціональну інтернет-трейдинговусистему – електронна біржа Asia Stock Exchange Network. До її складу входять Aizawa Securities Ltd. (Японія), Capital SecuritiesCorp. (Тайвань), DongwonSecurities (Южна Корея), Tai FookSecurities Group Ltd. та  Asia Securities Group Ltd. (Гонконг).  Ця система  дозволила інвесторам, якіпрацюють на ринках чотирьох різних країн здійснювати операції через єдинийканал інтерактивного доступу. Тобто процес об’єднання відбувається навіть у таких молодих фінансовихринків, як азіатські. І хоча ці ринки є досить специфічними і з початкустворення були досить зактирі для зовнішніх інвесторів та компаній, але з часомвиникла потреба у їх відкритості і створенні нових умов діяльності. Таквведення інтернет-трейдингової системи і створення єдиної електронної біржізробило ринок більш доступнішим для учасників, збільшило обсяги фінансовихінструментів на ньому, але поряд з тим зробило контролювання ринку доситьважким.
   В Канаді існує декілька фондових бірж, але тільки тринайбільші. Фінансовим центром Канади вважається Торонто. Це поєднує Канаду зСША, Швейцарією, Австралією та Германією в якості країн, де політична столицяне є фінансовою. Офіційно ця біржа була відкрита  у 1861 році. Для реєстраціїцінних паперів на біржі необхідно, щоб вони відповідали жорстким вимогам вобласті стану фінансів. Учасниками біржової діяльності вважається більше 12000компаній. Чотири мільйона канадців мають свої внески в питому вагу компаній,які керуються державою або у взаємних акціонерних фондах. Більше 70 фірм-членівбіржі є власниками фондової біржі Торонто, забезпечуючи її діяльність. Ці фірмизаймаються купівлею-продажем цінних паперів, а брокери ще й надаютьконсультації клієнтам або допомагають провести інвестиційні дослідження.Ефективним інструментом діяльності фондової біржі є загальний індекс, складенийна підставі даних про прибуток 300 найбільших угод, які проведені на біржі.Зміни цього індексу свідчать про розвиток не тільки ринку Торонто, а й біржовудіяльність  в цілому в Канаді. Якщо цей індекс збільшується, то ціни на біржізростають. Крім того, фондова біржа Торонто складає індекс „Торонто-35”, якийвідображає стан на 35 відомих канадських біржах.
   Таким чином, сучасний досвідрозвинених країн свідчить про те, що внаслідок ефективності комп’ютернихтехнологій та засобів зв’язку контакти між національними фондовими ринкамистали інтенсивнішими. Збільшення кількості операцій на ринку призводе дозбільшення масштабів угод і суттєвого зниження витрат. Використання різнихбіржових індексів дає можливість спостерігати тенденцію розвитку ринку і робитивідповідний аналіз для майбутнього.
    Український фінансовий ринок єдосить відокремленим від інших фінансових ринків,  і сьогодні тількирозпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків. Цепов’язано з відсутністю практики функціонування, тому що Україна сталанезалежною державою відносно недавно і процес регулювання фінансового ринкурозпочався після проголошення незалежності. Ми бачимо, що різні країни обралирізні шляхи розвитку і важко впевнено сказати який саме буде ефективним  дляУкраїни. В наступній главі ми розглянемо передумови і механізм становленняукраїнського ринку цінних паперів, яки види фінансових інструментіввикористовуються на ньому, як проводиться регулювання ринку.
ГЛАВА 2. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАНФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
 
2.1. ПЕРЕДУМОВИ І МЕХАНІЗМ СТАНОВЛЕННЯУКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
   Одним із сегментів фінансовогоринку виступає ринок цінних паперів або фондовий ринок. Це дуже важливаскладова ринкової економіки. В Україні, як і в інших країнах з перехідноюекономікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансовоїсфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складовогомеханізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурноюперебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку. В своючергу, фондовий ринок сприяє закріпленню результатів цього реформування.
   Початком становлення ринку ціннихпаперів України, можна вважати 1991 коли наша держава набула статусу суверенноїта незалежної держави із підписанням Акту незалежності. Формування ринкупочиналося практично з нуля, тому що o6iг облігацій  внутришніх позик колишнього Радянського Союзу  ринком цінних  паперів у повному розумінні цього поняття назвативажко.
  Звичайно, історія розвитку поки що коротка, але в основних своїх  характеристиках — як кількісних, так i якісних — український фондовий ринок сформувався.
    До головних передумов становления українського ринку цінних паперів  можна віднести [29]:
— політичне:  проголошення Украною політичної незалежності, прийняття Декларації та в серпні 1991року Акту проголошення незалежності України, які були закріплені в груднірезультатами всенародного референдуму;
— економічні:перехід Украни на шлях ринкових перетворень, створення певної законодавчої бази для проведения економічних реформ;
- соціальні: появаi розширення недержавного сектора господарювання, комерційних структур,насамперед комерційних банків.  
   На теоретичному рівні з самого початку існувало двіконцепції укранського ринку цінних паперів. Згіднопершою — ринок цінних паперів мав виникнутистихійно на первинному piвнi, а біржові торги мали розпочатися лише згодом.Тобто за основу бралася політика   «вільного» ринку, поява ж фондовоїбipжi очікувалася в кращому випадку через кілька років, після остаточногозавершения процесу приватизації.
   Інша точка зору полягала в тому, що перехід  до ринку в Україні можливий лише через роздержавленнявласності. Цей процес мав проходити регульовано, під контролем держави зодночасним впровадженням механізму єдиної фондової біржі, який забезпечив биобмін приватизаційних паперів i продаж акцій корпоративних підприємств на відкритих торгах за конкурсом.
   Процес приватизації став основоювиникнення та розвитку первинного ринку акцій. Тільки потім почався розвитокбіржового ринку цінних паперів. Основним завданням процесу приватизації булостворення умов для формування  та розвитку підприємницької діяльності. З цієюметою відбувалося роздержавлення власності і пошук нових власників. Цеобумовило створення нової форми господарювання – акціонерних товариств.
Процес приватизації триває ісьогодні. Для розвитку необхідні фінансові кошти, які можна залучити увиробництво за допомогою емісії цінних паперів. Тому кількість емітентів цінних паперів з кожним роком зростає. Заданими Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, торговці ціннимипаперами у 1999 році здійснювали угоди з акціями 3895 емітентів, у 2000 – з4814, у  2001 – 4254, у 2002 році – 4583 емітенти (див. рис. № 2.1.).
/>Рис. № 2.1. Кількісьемітентів за 1999-2002 роки
   Діяльність національної фондовоїбіржі повинна була бути чітко підпорядкована чинному законодавству. Саме вона повинна була, залишаючись некомерційною,безприбутковою, саморегульованою i незалежною від держави структурою, тісновзаємодіяти з державними органами влади. За ініціативою провідних комерційних банків,Міністерства фінансів та економічного відділу КМУ, які дотримувались концепціїєдиної національної фондової біржі, ще на початку 1991 року розпочалась роботаз створення Української фондової біржі і розробки нормативно-правової бази їїдіяльності. На її прикладі ми розглянемо розвиток вітчизняного фондового ринку.
   Українська фондова біржа (УФБ) єстарішою фондовою біржею України. Створена і зареєстрована КМУ восени 1991 року. Філії таброкерські контори працюють в ycix регіонах України. При бipжi був створений Центральний депозитарійцінних паперів i введена в дію система їх електронного обігу.В 1993 році УФБ виступила піонером грошової приватизації із застосуваннямбіржового механізму ціноутворення.
  На сьогоднішній день Українськафондова біржа (УФБ) уявляє акціонерне товариство закритого типу, статутний фондякого розподілений на 222 прості іменні акції, щорозміщені виключно серед юридичних осіб. Має 5 філій на території України. Вчервні 1998 року отримала статус саморегульованої організації ринку ціннихпаперів. Відповідно до чинного законодавства України вона здійснює діяльність зорганізації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про реєстраціюфондової біржі від 10 червня 2001 року та Ліцензії на право здійсненняпрофесійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня 2001 року, виданихДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Є членом Координаційноїради з питань функціонування ринку цінних паперів при Президентові України,Консультаційно-експертної ради при Державній комісії з цінних паперів тафондового ринку, Виконавчого комітету Федерації Євро-Азіатських фондових біржта Робочої групи з фондового ринку в Організації по економічній співпраці тарозвитку (OECD).
   Важливим питанняморганізації фондового ринку є його регулювання.   В рамках єдиного фондового ринку країни, якправило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному зних впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовомуфондовому ринку — фондовою бipжою, на позабіржовому – асоціаціями ділерів зцінних паперів.                                                             
  В Україні  функціїінституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконують [21]: Державнакомісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), а також в межах своїхповноважень Національний банк України (НБУ), Міністерство фінансів України(МФУ), Міністерство економіки України, Фонд державного майна, Антимонопольнийкомітет, відповідні біржі та інші органи. А на позабіржовому – Українська асоціаціяінвестиційного бізнесу (УАІБ), ПФТС, Південно-українська торгова інформаційнасистема (ПТІС), Професійна асоціація реєстраторів та ділерів (ПАРД), Українськаасоціація торговців цінними паперами  та ряд інших асоціацій. Зазначені двасектори фондового ринку i відповідно дві системи інституційного регулюваннядоповнюють один одного. Проте між ними існують i  певнірозбіжності.                                                                    
  Особливість інституційно-правовогорегулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку,на законодавчих засадах i державному контролі, який обмежений певними рамками,з іншого — на принципах самоврядування. Як правило, інститути-регуляториздійснюють правове регулювання відносин у двох напрямках: внутрішнього устроюцих інститутів i  рамках взаємодії між різними учасниками.
   Так, вУкраїні до системи органів державно-правового регулювання фондового ринкуУкраїни входить низка органів законодавчої, виконавчої, судової влади, а також тих,які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні ВРУ і маютьправо регулювати ринок цінних паперів. Icнyє певна сукупність законів тапідзаконних актів України, в яких визначається компетенція конкретних органівдержави та спеціально вповноважених органів щодо регулювання фінансового ринку( див. додаток №10). Основні законодавчідокументи в ційсфері: Закони “Прогосподарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, ”Про банки табанківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринківфінансових послуг”, “Про національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні” та ін. До того жінститут-регулятор повинен виконувати свої регулятивні заходи з огляду наінтереси інших учасників фондового ринку з метою покращення їх функціонування.Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект зовнішнього регулювання,тобто впровадження правил обов’язкових для всіх чи більшості учасниківфондового ринку.
   Поряд існує конкретний аспект регулювання– конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльностіна ринку, наприклад, котирування цінних паперів, реєстрація емісії ціннихпаперів, ліцензування діяльності. Котирування цінних паперів на фондовій біржіє показником солідності емітента, підтверджує його репутацію i характеризуєйого як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюютьнабагато суворіші i більш досконалі процедури допуску цінних паперів докотирування, що полягають у перевірці  господарського та фінансового стануемітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаютьсяна 6ipжових торгах.Наприклад, для того, щоб Українська фондова біржа допустилацінні папери до торгів, емітент повинен відповідати наступним вимогам:
· існуванняемітента з часу його державної реєстрації — не меньше 3 років;
· мінімальнавеличина активів емітента повинна становити суму, еквівалентну 400'000 ЄВРО;
· мінімальнийприбуток емітента за останній балансовий рік повинен становити суму,еквівалентну 80'000 ЄВРО, або мінімальний сумарний прибуток за останні три рокиповинен становити суму, еквівалентну 220'000 ЄВРО (за умови, що кожен рік бувприбутковим);
· кількістьвипущених емітентом-акціонерним товариством у обіг акцій — не менше 1'000'000штук;
· кількістьакціонерів емітента-акціонерного товариства, що володіють не менш ніж 100акціями, — не менше 2'000 осіб або загальна кількість акціонерівемітента-акціонерного товариства — не менше 2'200 осіб;
· показникифінансового стану емітента-некредитної установи відповідають визначеним УФБ вимогам;
· показникидіяльності емітента-кредитної установи відповідають визначеним УФБ вимогам;
· мінімальнийобсяг емісії корпоративних боргових цінних паперів, повинен становити суму,еквівалентну 100'000 ЄВРО.
Такожемітент повинен надати наступний пакет документів для розгляду УФБ та вирішенняпитання про допуск цінних паперів до офіційного котирування:
- заявана допуск цінних паперів до офіційного котирування на УФБ;
- нотаріальнозавірена копія статуту емітента;
- копіясвідоцтва (рішення) про державну реєстрацію емітента;
- копіїдокументів, що засвідчують присвоєння цінним паперам:
1) державногореєстраційного номера;
2) коду випуску цінних паперів згідно з законодавством про Національнудепозитарну систему;
- копіяінформації про останній випуск, зареєстрованої відповідно до чинного законодавстваУкраїни;
- балансита фінансова звітність;
- дляемітентів-некредитних установ: копії бухгалтерських балансів і звітів завстановленими формами (звіт за результатами господарської діяльності тамайновому становищу емітента за формами №1 «Баланс», №2 «Звітпро фінансові результати») за останні три роки, а також за останнійквартал, що передує поданню заяви;
- для емітентів-кредитних установ: копії балансів і звітів(затверджених НБУ форм звітності), а саме:
— форма № 1-КБ «Баланс комерційного банку»;
— форма № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційних банків»;
— форма № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів» за останнітри роки, а також за останній квартал, що передує поданню заяви;
- у випадках, коли емітент є правонаступником одного або декількохзасновників, а також якщо емітент заснований шляхом реорганізації державних,комунальних або інших підприємств відповідно до законодавства про приватизацію,він зобов'язаний надати бухгалтерські баланси і звіти засновників (засновника)або реорганізованого підприємства за останні три роки, що передують поданнюзаяви, для проходження допуску на УФБ, а також ліквідаційні (передавальні)баланси;
- копіяаудиторського висновку до звіту за останній рік роботи;
- копія прийнятого ДКЦПФР звіту емітента за останній звітний період,структура і форма якого передбачені Положенням про надання регулярноїінформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентамиоблігацій, затвердженим ДКЦПФР;
- звіт, який містить дані щодо структури акціонерного капіталуемітентів-акціонерних товариств, список усіх філій, представництв та іншихсамостійних підрозділів емітента, що мають окремі поточні та інші рахунки, тавідомості про адміністративні та економічні санкції, що накладалися на емітента(додаток № 5);
- анкетацінного паперу (додаток № 6);
- підписанийз боку заявника договір про підтримання лістингу у двох примірниках (додаток № 9);
- копіяплатіжного доручення про внесення на рахунок УФБ плати за оцінку відповідностістану емітента лістинговим вимогам.
Ми бачимо, що вимоги доемітентів досить значні і певна частина акціонерних компаній об’єктивно не задовольняє вимогам фондової біржі. У цьому випадку акціонерні товариства котирують своїцінні папери на позабіржовому ринку. Таке котирування може означати, що обсягистатутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими.
  Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондовогоринку мають виконувати схожі завдання з правового регулювання,  хоча кожний дієу своєї сфері. В той же час регулюючі заходи у кожній  з цих сфер фондовогоринку мають доповнювати один одного, оскільки загальний стан інституційногоправового регулювання залежить від стану відповідного регулювання у секторахфондового ринку. Але слід зазначити, що у більшості країн світу у зв'язку звисоким рівнем  організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючимфактором ринку цінних паперів.
2.2. ОБІГ ЦІННИХ ПАПЕРІВ НАРЦП УКРАЇНИ
   Згідно з Законом України «Процінні папери i фондову біржу» підцінними паперами розуміють “грошові документи, що засвідчують право володінняабо відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їx випустила, та їx власником i передбачають, як правило, виплатудоходу у вигляді дивідендів або  процентів, а також можливість передачігрошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.
   Форми цінних паперів є дужерізноманітними: це й окреми сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, ізапис в комп’ютері. В узагальненому вигляді розрізняють документарну формуцінних паперів і бездокументарну [28]. Документарна – це форма, за якої власниквстановлюється на підставі пред’явленнясертифіката, а в разі депонування такого – за записом у рахунках депо.Бездокументарна – форма, за якої власник встановлюється на підставі запису всистемі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування ціннихпаперів, за записом у рахунках депо. Рахунок депо – це сукупність записів воблікових реєстрах хранителя цінних паперів – депозитарію, необхідна длявиконання договору депо з депонентом.
   Цінні папери можуть бути іменнимиабо на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціальноне вказано, що вони не підягають передачі, передаються шляхом повногоіндосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід  прав до іншої особи).
   Еміетент ціннихпаперів – державав особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках передбачених законодавством, фізична особа., яка від свого імені випускає цінніпапери i зобов’язується виконуватиобов'язки, що випливають з умов їx випуску.
   Права i обов’язки щодо цінних паперіввиникають з моменту передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу(покупцю) чи його уповноваженій oco6i.
   В Україні можуть випускатися i обертаються такі видицінних паперів:
- акції;
- облігаціївнутрішніх і зовнішніх державних;
- облігації місцевих позик;
-  облігації  підприємств;
- казначейськізобов’язання;
- ощаднісертифікати;
- інвестиційнісертифікати;
-  векселі;
- приватизаційніпапери.
   Ці види цінних паперів чине законодавство характеризує таким чином.
Акція — цінний пaпip без установленого строку oбiгy,що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство вакціонерному товаристві та право на участь вуправлінні ним, дає право його власникові на одержання частиниприбутку у вигляді дивщендів, а такожна участь у розподілі майна при ліквдації акціонерного товариства.
   Дивіденд (від латинського dividendus – частина від поділу) – цечастина загальної суми чистого прибутку акціонерного товариства, якарозподіляється між акціонерами у вигляді певної частки від вартості їхніхакцій, тобто пропорційно кількості акцій кожного акціонера.
       Дивіденди за акціями виплачуються за підсумками рокув  порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунокприбутку, що залишається у його розпорядженні після сплати  встановленихзаконодавством податків, інших платежів до бюджету та процентів за банківськийкредит.
   Існує багато групувань акцій запевними ознаками. Ми розглянемо найбільш поширені класифікації. Так за способомпередавання акції підрозділяються на іменні на напред’явника.
   Іменною зветься акція, тому що вній вказано ім’я ї власника.  0бiг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, що ведетьсятовариством або незалежним реєстратором. До неї має бути внесено відомості прокожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акцій, атакож кількість таких акцій у кожного з акціонерів. Акції на пред’явника можнапродавати і покупати на вторинному ринку без реєстрації їхнього новоговласника. На відміну від іменних акцій, вони можуть існувати у документарній ів електронній формі. Заакціями на пред'явника в книзі реєструється їхня загальна кількість.
   За правами власників, акціїподіляють на звичайні (прості) і привілейовані.
Звичайна акція засвідчує такі прававласника:
1)  на участь в управліннісправами акціонерного товариства;
2)  на одержання дивідендів
3)  на певну частину майна, яказалишається після ліквідації акціонерного товариства.
Привілейованіакції засвідчують такі права:
1)  на одержання дивідендів, якправило фіксованих, що виплачуються незалежно від результатів діяльності АТ;
2)  переважне право порівняно ізвласниками звичайних акцій у розподілі майна АТ за умови його ліквідації.
   Власники привлейованих акцій не мають права на участьв управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у процентах до їхньоїномінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендівпроводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаноготовариством прибутку у відповідному poцi. У тому paзi, коли прибутоквідповідного року є недостатнім, виплата дивідендів запривілейованими акціями проводиться за рахунок резервного фонду.
   Якщо розмір дивідендів, щосплачуються акціонерам за простими акціями перевищує розмір дивідевдів запривілейованими акціями, власникам останніх може проводитися доплата у розмірідивідендів, сплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, щоперевищує 10% статутного фонду АТ. Акціонерамможе видаватися сертифікат на сумарну  номінальнувартість акцій.
  В  України визначено порядокпридбання акцій. Їх можуть купувати фізичні та юридичні особи. Громадяни вправібути власниками, як правило, іменних акцій. Підприємства, організації йустанови можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядженняпісля оплати податків та процента за банківський кредит. Акції видаютьсявласнику тільки після повної оплати їх вартості та реєстрації випуску.
Акція повинна містити наступніреквізити:
- фірмовенайменування АТ та його місцезнаходження;
- найменуванняцінного паперу –“акція”,
-  їїпорядковий номер,
-  датувипуску,
-  видакції та її номінальну вартість,
-  ім’явласника(для іменної акції),
-  розмірстатутного фонду АТ на день випуску акції, а також кількість акцій, щовипускаються,
-  строк сплатидивідендів,
-  підписголови правління АТ або іншої уповноваженої на це особи,
- печаткуакціонерного товариства.
   До акції може додаватися купоннийлист на виплату дивідендів, який повинен мати такі основні дані: порядковийномер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якоювиплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства 1 piк виплатидивідендів.
Акція є неподільною. У разі, колиодна i та ж акція належить кільком особам, вci вони визнаються одним власникомакції i можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільногопредставника.
Випуск акції АТ здійснюється урозмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства(в разі перетворення його на акціонерне товариство). Додатковий випуск акційможливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені завартістю, не нижче номінальної.
   Забороняється випуск акцій дляпокриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю акціонерноготовариства.
Акції оплачуються в національнійвалюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також уіноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеноговкладу, вартість акції виражається в національній валюті.
 Акціонерне товариство може викуповуватиу акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу,розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції мають бутиреалізовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподілприбутку, а також голосування и визначення кворуму на загальних зборахакціонерів проводиться без урахування придбаних акціонерним товариством власнихакцій.
   Випуск акції та їх придбаннястановлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Дляемітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товаристваабо для його розвитку. Для інвестора придбання акцій – це можливість одержаннядоходу. Для того щоб власник акції отримав прибуток – дивіденд – потрібендохід, а він буде, якщо акціонерним товариством добре керувати.
 Прослідкуємо динаміку емісії акційза 1999-2002 роки за даними  ДКЦПФР. Обсяги угод з акціями зображено на графіку№ 2.2.
/>Графік № 2.2. Обсяги угод заакціями за 1999-2002 роки.
   На підставі отриманої інформаціїможна зробити висновок, що обсяг угод за акціями нарощує питому вагу взагальному обсязі виконаних угод. У 2001 році питома вага склала майже 1/3 всіхвиконаних угод. Однак це збільшення відбувається за рахунок торгівлі акціямирізних емітентів. Акції користуються періодичним попитом, адже процесприватизації триває. Як тільки певна особа або група осіб набуває контролю над70% статутного капіталу емітента, попит  на акції цього емітента  миттєвозникає.  Разом із тим аналіз даних свідчить, що процес приватизації в Україніще незавершено, адже протягом року торговці цінними паперами виконали 357,14тис. угод з акціями, причому 87,3% їх кількості припадає на угоди торговців зфізичними особами, тобто продовжується процес концентрації пакетів.
    Іншим поширеним фінансовимінструментом виступає облігація. Роздивимось її характеристику. Згідно ЗаконуУкраїни “ Про цінні папери та фондову біржу” облігація -  цінний папір, щозасвідчує внесення її власником грошових  коштів i підтверджує зобов'язаннявідшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений уньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовамивипуску). Облігації вcix видів розповсюджуються серед підприємств i громадян надобровільних засадах.
   В Україні випускаються облігаціїтаких видів:
а) облігації внутрішніхреспубліканських i місцевих позик;
б) облігації підприємств.
  Облігації підприємств випускаютьсяпідприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннямипідприємств, акціонерними та іншими товариствами i не дають їx власникам правана участь в управлінні.
Умови випуску i розповсюдження облігацій підприємстввизначаються Законом «Про цінні папери i фондову бipжy», іншими актами законодавстваУкраїни i статутом емітента.
Облігації  можуть випускатисяіменними i на пред’явника, процентними i безпроцентними (цільовими), що вільнообертаються або з обмеженим колом o6iry. Облігації внутршніх республіканських iмісцевих позик випускаються на пред’явника.
Обов’язковим реквізитом цільовихоблігацій є зазначення товару (послуг), під яку вони випускаються.
Облігації підприємств повинні матитакі реквізити:
- найменуванняцінного папера — «облігація»,
- фірмовенайменування i місцезнаходження емітента облігацій;
- фірмовенайменування або ім'я покупця (для іменної облігації);
- номінальнувартість облігації;
- строкипогашення, розмір i строки виплати процентів (для процентних
облігацій);
- місце iдату випуску, а також cepiю i номер облігації;
- підпискерівника емітента або іншої уповноваженої на це особи;
- печаткуемітента.До облігації можедодаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентівповинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплатупроцентів; номер облігації; за якою виплачуються проценти; найменуванняемітента i piк виплати процентів.  Облігації,запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крімбезпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.
Рішення про випуск облігаціївнутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно КМУ імісцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент,умови випуску i порядок розміщення облігацій. Рішення про випуск облігаціїпідприємств приймається емітентом i оформляється протоколом.
 АТ можуть випускати облігації насуму не більше 25 %  від розміру статутного фонду i лише після повної оплативcix випущених акцій.
Випуск облігацій підприємств дляформування i поповнення статутного фонду емітент1в, а також для покриттязбитків, пов'язаних з їx господарською діяльністю, не допускається.
Облігації вcix видів громадяни можутьпридбати лише за рахунок особистих коштів.
Підприємства купують облігації вcixвидів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після оплати податківта процентів за банківський кредит.
Доход за облігаціями вcix видіввиплачується відповідно до умов їх випуску.
Доход за облігаціями цільових позик(безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігаціїнадається право на придбання відповідних товарів чи послуг, під яку випущенопозики.
Якщо ціна товару до моменту йогоодержання перевищуватиме вартість  облігації, то власник одержує товар заціною, вказаною на облігації,  а при одержанні більш дешевого товару вінодержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.
За облігаціями підприємств доходивиплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом iоплати інших обов'язкових платежів.
У разі невиконання чи несвоєчасноговиконання емітентом зобов'язання з виплати доходів за процентними облігаціями,з надання права придбання відповідних товарів чи послуг за безпроцентними(цільовими) облігаціями або погашення зазначеної в облігації суми у визначенийстрок стягнення відповідних сум проводиться примусово судом або арбітражнимсудом.
Порядок викупу облігацій ycix видів,крім цільових, визначається при їх випуску.
   Порівняно з іншими видамипозичкового фінансування облігації мають низку переваг, найважливіші середяких:
1)  можливість залучити кошти безпосередників;
2)  доступ до ресурсів широкихкіл інвесторів. Права власності на облігацію можуть бути легко передані, томуоблігації можуть легко міняти свою власників;
3)  гнучкість у формах виборузапозичення. При випуску облігацій емітент має можливість управляти їхпараметрами та вибирати з більшого списку можливих видів облігацій;
4)  економія на затратах позалученню позичкових ресурсів.
   На фондовому ринку Українинайпоширеніші наступні види облігацій: державні внутрішні облігації; державнізовнішні облігації; облігації місцевих позик та облігації підприємств. У 2002році найбільш динамічно розвивався такий сегмент фондового ринку яккорпоративні облігації. Саме корпоративні облігації були сприйняті вітчизнянимиінвесторами як можливість вкладення вільних коштів. Загальний обсяг торгівоблігаціями склав понад 2 млрд. грн.., причому 79 млн. грн… із них – ПФТС.Динаміка розвитку ринку облігацій за 1999-2002 роки зображена на графіку № 2.3.
/>
Графік № 2.3. Обсяги угод з облігаціями за1999-2002 роки
 Головна проблема ринку облігаційполягає у законодавчому обмежені обсягу емісії облігацій для АТ 25% статутногокапіталу. Існує потреба в регулюванні цього питання і присутності на цьомуринку фізичних осіб. Поки що їх доходи оподатковуються двічі: вперше податокутримується підприємством при виплаті доходу по облігаціях, а вдруге громадянисплачують прибутковий податок при декларуванні своїх доходів. Прибутковістьоблігацій традиційно залежить від поточних ставок кредитів і депозитів. Однакпротягом року спостерігалась тенденція до зниження купонних ставок з 18-19%річних до 16%.
   Казначейські зобов'язання – вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадахсеред населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджетуi дають право на одержання фіксованого доходу.
Випускаються наступні видиказначейських зобов'язань:
а) довгострокові — від 5 до 10 років;
б) середньострокові — від 1 до 5років;
в) короткострокові — до одного року.
Рішення про випуск довгострокових iсередньострокових казначейських зобов'язань приймається КМУ. Рішення про випусккороткострокових казначейських зобов'язань приймається МФУ. У рішенні провипуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.
Порядок визначення продажної вартостіказначейських зобов'язань встановлюється МФУ, виходячи з часу їх придбання.
Виплата доходу за казначейськимизобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску,затверджених: за довгостроковими i середньостроковими зобов'язаннями – КМУ,короткостроковими – МФУ.
   Казначейські зобов’язання було випущено відповідно доПостанови КМУ від 10.01.02 № 15. Але вони не є інструментом для фондовогоринку, оскільки розміщуються виключно серед фізичних осіб. У 2002 році цейфінансовий інструмент вперше вийшов на фондовий ринок. Загальна кількість угодза ним склала 556,13 млн. грн. Цей обсяг перевищує обсяг за  зовнішнімидержавними облігаціями і інвестиційними сертифікатами. Це пов’язано з тим, що генеральним агентом з їх розміщення, обслуговування та погашення обраноОщадбанк, як державний банк з най розгалуженішою мережею філій в країні. Мінфінна виконання доручення уряду обрав у радники з комунікаційної політики дляосвітньо-інформаційної підтримки розміщення казначейських зобов’язань відому врекламному бізнесі агенцію Adell Saatchi & Saatchi.
   Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку продепонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання післязакінчення встановленого строку депозиту i процентів за ним.
   Існують наступні види ощадних сертифікатів: строкові(під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні тана пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж(відчуження) іншим особам є дійсним.
Ощадні сертифікати повинні мати такіреквізити:
- найменуванняцінного папера — «ощадний cepтифiкaт»;
- найменуваннябанку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження;
-  порядковийномер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення (длястрокового  сертифіката),  найменування або  ім'я  утримувача сертифіката (дляіменного сертифіката);
- підпискерівника банку чи іншої уповноваженої на це особи;
- печаткубанку.
   Доход за ощадними сертифікатамивиплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив.  У разі,коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів за строковимсертифікатом раніше обумовленогоу ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається надоговірних умовах при внесенні депозиту.
    З кожним роком питома вага цьогоінструменту на фондовому ринку України зростає і у 2002 році цей показникперевищив 10% загального обсягу виконаних угод. Прослідкуємо цю динаміку задопомогою графіку № 2.4.
/> Графік № 2.4. Обсяги виконаних угод з ощаднимисертифікатами за 1999-2002 роки
   Вексель — цінний пaпip, який засвідчуєбезумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певногостроку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержальнику).
Випускаються такі види векселів:простий, переказний.
Простий вексель містить такіреквізити:
а) найменування — «вексель»;
б) просту і нічим не обумовленуобіцянку сплатити визначену суму;
в) зазначення строку платежу;
г) зазначення місця, в якому маєздійнитися платіж;
д) найменування того, кому або занаказом кого платіж має
бути здійснений;
є) дату iмісце складання векселя;
е) підпис того, хто видає документ (векселедавця).
   Переказний вексель повинен містити крім реквізитів передбачених у пунктах а),в) – є), також:
— просту i нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
— найменування того, хто повиненплатити (платника).
   Документ, у якому відсутній будь-який з вказаних реквізитів, відповідно для простого i переказного векселів, не має сили простого або переказноговекселя, за винятком таких випадків:
а) вексель, строк платежу за яким невказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;
б) при відсутності особливогозазначення місце, позначене поряд з найменуванням платника (місце складання документа- для простого векселя), вважається місцем платежу i одночасно місцем проживания платника (векселедавця — дляпростого векселя);
в) вексель, у якому не вказано місцейого складання, визначається підписаним у місці, позначеному поряд знайменуванням векселедавця.
   Порядок випуску та oбiгy векселів визначається КМУ.
 На фондовому ринку вексель продовжуєзайматизначне місце на фондовому ринку продовжує займати вексель, алеякщо у 1999 році його питома вага в загальному обсязі виконаних угод займала до70%, то протягом останніх років вона стала менше 50%. Динаміка угод з векселемзображена на графіку № 2.5.
/>   Графік  2.5. Обсяги угод звекселями за 1999-2002 роки.
  
   За даними звітності торговцівцінними паперами, протягом 2002 року на ринку цінних паперів України буловиконано 542 454 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 108607,9 млн. грн. Упорівнянні з попереднім роком кількість угод зменшилась на 29 тис. грн. зодночасним збільшенням загального обсягу у 1,5 рази, що свідчить про збільшеннясередньої ціни угоди з цінними паперами, яке спостерігається протягом 2останніх років.
  Також прогнозується збільшенняпитомої ваги організованого ринку. Верховна Рада прийняла у першому читаннізаконопроект “Про внесення змін у деякі закони України”, який передбачає, щоугоди з купівлі-продажу цінних паперів будуть укладатися виключно наорганізаційно оформленому ринку.
2.3. РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГОРИНКУ В УКРАЇНІ
   При розгляді розподілу функційрегулювання фондового ринку між державними органами ми бачимо, що основнийобсяг робіт у цій справі покладено на Державну комісію з цінних паперів тафондового ринку (ДКЦПФР). Законодавче закріплення за Комісією широкихповноважень з регулювання, нагляду та контролю на фондовому ринку стало значнимкроком у період його становлення. У держави з’явилися нові можливості та реальні умови справляти вплив напроцес випуску та обігу цінних паперів з прийняттям закону України “ Продержавне регулювання ринку цінних паперів” (1996).
  ДКЦПФР підпорядковано Президентові України; вона також є підзвітною ВерховнійРаді України. Комісія створюється у складі у складі Голови Комісії та шести їїчленів. Всі вони призначаються та звільнюються Президентом України. Голова йчлени Комісії мають право без окремих доручень репрезентувати її в суді. Термінповноважень Голови і членів Комісії – сім років. Та сама особа не може бутичленом Комісії понад 2 терміни поспіль. Звільнення Голови і членів комісії протягом терміну їхніх повноважень можливе тільки з власного бажання, а також у разі заподіяння ними шкоди державі і у зв’язку з неможливістю виконанняобов’язків за станом здоров’я.
   Комісія є певною адміністративноюсистемою, до якої входять центральний апарат і територіальні органи, щокоординують діяльність з місцевими державними адміністраціями та органамимісцевого  самоврядування.
   З метою координації діяльностідержавних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюєтьсяКоординаційна рада. До складу Координаційної ради входять керівники державнихорганів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функціїуправління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду ГоловаДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та Положення проКоординаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку.  Державна комісія з цінних паперів тафондового ринку розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції,акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевимиорганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринкуцінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання. При Державній комісіїз цінних паперів та фондового ринку створюється Консультаційно-експертна рада,яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участьу підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються тарозглядаються Комісією. СкладКонсультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує ДКЦПФР.  Основними завданнямиДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку є: 1) формування тазабезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку тафункціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприянняадаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; 2)координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україніринку цінних паперів та їх похідних; 3) здійснення державного регулювання таконтролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на територіїУкраїни, додержання законодавства у цій сфері; 4) захист прав інвесторів шляхомзастосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства наринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межахсвоїх повноважень; 5) сприяння розвитку ринку цінних паперів; 6) узагальненняпрактики застосування законодавства України з питань випуску та обігу ціннихпаперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Названі цілі реалізуються черезвиконання широкого діапазону функцій і прав, законодавчо закріплених Комісією.Багато функцій мають певну схожість, що дає змогу згрупувати їх та узагальнити:
1)  участь в опрацюванні проектівзаконів та законодавчих актів, роз’язнення порядку застосування законодавства про цінні папери;
2)  встановлення правил,  вимог,порядку, стандартів, процедур випуску й обігу цінних паперів, у тому числі:
а) вимог дорозміщення цінних паперів;
б) порядкустандартизації цінних паперів та інформації про їх емісію;
в) до порядкуреєстрації фондових бірж та позабіржових торговельно- 
    інформаційнихсистем; та ін.
3)  ліцензування діяльності звипуску й обігу цінних паперів (див. додаток №  ), окремих різновидів паперів,а також дозвіл на обіг цінних паперів українських емітентів за рубежем;
4)  встановлення порядкускладання звітності учасниками фондового ринку, а також обліку операцій з ціннимипаперами;
5)  координація роботи зпідготовки спеціалістів з питань фондового ринку, проведення сертифікаціїспеціалістів;
6)  організація науковихдосліджень з питань функціонування фондового ринку;
7)  інформування громад кості просвою діяльність і стан фондового ринку.
Для виконання такого широкого комплексузавдань і функцій Комісію наділено відповідними повноваженнями. Вона має право:
1) розробляти нормативні акти, моделі інфраструктурифондового ринку і робити висновки про віднесення цінних паперів до певноговиду;
2) встановлювати нормативи власних коштів, якіобмежують ризик в операціях з цінними паперами, встановлювати плату за видачуліцензій, реєстрацію документів і надання інформації, а також здійснюватисертифікацію програмного забезпечення фондового ринку;
3) встановлювати обмеження щодо суміщення видівпрофесіональної діяльності на фондовому ринку, у тому числі обмеження стосовнозалучення торговельно-інформаційних систем до інших видів діяльності;
4) призначати тимчасово (строком до двох місяців)керівників фондових бірж та інших установ фондового ринку, а також обмежуватиабо припиняти допущення цінних паперів на фондові біржі;
5) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну таза її межі, які відбуваються через фондовий ринок.
   Комісії надано й інші повноваження таправа. Наприклад, у разі недотримання емітентами вимог законодавства абовідповідних нормативних актів Комісії, вона може не тільки вимагати змін урекламному оголошенні або іншому засобі інформування інвесторів стосовнопублічної пропозиції чи відкритого продажу цінних паперів, а навіть вимагатиприпинення даної пропозиції взагалі.
  Законом передбачено, що державні организобов’язяні сприяти Комісії у виконання її функцій. Органиприватизації зобов’язані надавати Комісії необхіднідокументи про об’єкти державної власності; правоохоронніоргани – інформацію, необхідну для забезпечення належного контролю задіяльністю на фондовому ринку. У разі недопущення працівників Комісії допроведення перевірок органи внутрішніх справ на прохання вповноважених  Комісіїзобов’язані негайно вжити заходів для примусовогозабезпечення проведення перевірок.
 Державна комісіяз цінних паперів на фондового ринку також виконує контрольну функцію. Для цьогозгідно чинного законодавства їй надані наступні повноваження:
- проводити перевірки і ревізії учасників фондовогоринку;
- контролювати правдивість інформації, що надаєтьсяемітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність та фондовому ринку,та її відповідність встановленим стандартам;
- вилучати на час проведення перевірок на термін до 3діб документи, що підтверджують факти порушення законодавчих актів про цінніпапери;
- призначати державних представників на фондовібіржі, у депозитарії і торговельно-інформаційній системи;
- надсилати емітентам, особам, які здійснюютьпрофесійну діяльність на фондовому ринку, фондовим біржам і само регульованиморганізаціям обов’язкові для виконання розпорядження щодо усунення порушеньзаконодавств про цінні папери і вимагати надання необхідних документів згідночинного законодавства;
- у разі порушення законодавства про цінні папери,призупиняти на термін до 1 року розміщення (продаж) та обіг цінних паперівемітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій0, а також анулювати їх;
- у разі порушення фондовою біржею законодавства прооцінні папери,  Статуту і правил фондової біржі припиняти торгівлю на фондовійбіржі до усунення таких порушень;
-  накладати адміністративні стягнення і штрафи,застосовувати санкції за порушення чинного законодавства до юридичних осіб таїхніх співробітників;
- направляти матеріали в органи Антимонопольногокомітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства.
   Для прикладу нижче подаються розміриштрафів, які згідно із законодавство накладає Комісія:
- здійснення операцій по випуску в обіг аборозміщенню не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперівтягне за собою накладення на громадян чи посадових осіб штрафу у розмірі від 50до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів безспеціального дозволу (ліцензії) (див. додаток № ), отримання якого передбаченочинним законодавством, тягне за собою накладення на громадян чи посадових осібштрафу у розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірних відомостей ДКЦПФР, якщо подання цих відомостей передбаченочинним законодавством, тягне за собою накладення на громадян чи посадових осібштрафу у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- ухилення від виконання або несвоєчасне виконаннярозпоряджень ДКЦПФР тягне за собою накладення на громадян чи посадових осібштрафу у розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
   Відповідальність юридичних осіб заправопорушення на ринку цінних паперів наступна:
- за випуск в обіг та розміщення незареєстрованихцінних паперів відповідно до чинного законодавства — у розмірі до 10000неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотківприбутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;
- за діяльність на ринку цінних паперів безспеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чиннимзаконодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян;
-  за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян;
- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконаннярозпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
 Штрафи накладає Голова Комісії, її члени, атакож голови територіальних відділень і стягуються у судовому порядку. На всіхфондових ринках, незалежно від того на скільки вони розвинуті, без ліцензійнадіяльність кваліфікується як серйозне порушення законодавства, як намаганняввести в оману інвестора та шахраювання фінансовими ресурсами.
 На фондовому ринку також здійснюєтьсянагляд – постійний моніторинг процесів, що відбуваються на фондовому ринку. Вінвключає таку операції:
а) одержання періодичної фінансовоїзвітності про результати діяльності професійних учасників фондового ринку;
б) аналіз цієї звітності з метоювстановлення відповідності учасників фондового ринку вимогамзаконодавства9фінансовий стан, ліквідність), що сприяє захищеності інвестора;
в) нагляд через участь представників усесіях фондових бірж, за біржових фондових торговельних системах, на загальнихзборах акціонерів тощо.
 Дана система державного контролю не є надтожорстокою. Для того, щоб впевнитись в цьому достатньо звернутись до зарубіжногодосвіду. В США та фондових ринках інших країн існує широка система контролю таперевірок. В першу чергу це необхідно для зниження системного ризику. Світовийфондовий ринок знає наступні види контролю:
1) перевірка учасників “на вході” до ринку;
2) реєстрація приватних осіб та “відфільтрування”потенційних порушників;
3) моніторинг фондової діяльності;
4) виїзди на місця та надання права співробітникамконтролюючих органів самостійно вирішувати питання проведення перевірок.
   В Україні існує контроль “при вході” нафондовий ринок: лістинг цінних паперів емітента, розраховуються показникиліквідності та фінансового стану. Під час діяльності на фондовому ринкуучасники щоквартально та за річними результатами надають звітність до ДКЦПФР.За порушення діяльності стежать Фонд державного майна, НБУ, Антимонопольнийкомітет, Міністерство фінансів, ДКЦПФР і в межах свої повноважень регулюютьпитання правопорушень. Розглянемо найтиповіші правопорушення з боку суб’єктівфондового ринку згідно аналізу ДКЦПФР:
- нереєстрація або несвоєчасна реєстрація в Комісії інформації про емісію акцій;
- непублікування в пресі інформації про діяльність компанії;
- внесеннязмін до статуту без затвердження такого рішення на загальних зборах;
- недотриманнярічного терміну реалізації або анулювання викуплених у акціонерів акцій дляреєстраторів;
- веденняреєстрів власників іменних цінних паперів без спеціального дозволу Комісії;
- бракнеобхідної кількості спец листів, що мають відповідні кваліфікаційніпосвідчення;
- недотриманнявсіх вимог, що пред’являються до ведення реєстру;
- недостатнєпрограмне забезпечення;
- несвоєчаснепереоформлення прав власності на імені цінні папери;
- веденняреєстрів навіть тоді, коли кількість власників іменних цінних паперів перевищує500.
Для професійних учасників фондового ринку:
- несвоєчаснеподання звітності або порушення вимог щодо їх оформлення;
- порушенняобмеження щодо співвідношення портфеля цінних паперів та ліквідності;
- уведеннядо складу спостережної влади членів виконавчих органів або не обранняспостережної влади;
- бракінвестиційній декларації відомостей про пункт, місце, термін та порядок виплатидивідендів;
- приховуванняінформації, яка підлягає оприлюдненню відповідно до чинного законодавства.
   За словами голови ГКЦПФР — ОлегаМозгового, за 9 місяців 2002 року Комісією було проведено 1137 перевірок, втому числі емітентів цінних паперів – 490, незалежних реєстраторів – 227,торговців цінними паперами – 112, інвестиційних фондів та компаній – 54,контролерів за реєстрацією акціонерів в загальних зборах – 254. За результатамиперевірок в діяльності 87% емітентів цінних паперів, 57% незалежнихреєстраторів, 70% торговців і більше 4,4% фондів та інвесткомпаній  булизнайдені порушення.
   За результатами перевірокюридичних осіб центральним апаратом Комісії було збуджено 513 справ, атериторіальним відділенням – 6794 справи о правопорушеннях на ринку ціннихпаперів, внаслідок яких застосовані штрафні санкції на 140 млн. грн… та 2,5млн. грн. відповідно.
   Якщо розглядати досвід США, то державним органомнагляду за ринком цінних паперів є Комісія з цінних паперів і бірж. Їй наданоправо проводити первинні, вторинні інспекції, у ході яких вивчається фінансовазвітність. Комісія має повний доступ до всієї звітності та бухгалтерськихдокументів. Вона також має право домагатися накладення штрафів наторговців-інсайдерів. Частину своїх повноважень комісія передала Національнійасоціації біржових ділерів (НАСД), залишивши за собою контроль за діяльністю.Також в США створено й інші потужні системи контролю, зокрема групу біржовогонагляду, групу нагляду за позабіржовим ринком, службу контролю за операціями ідотриманням нормативів, службу розслідування і всі вони використовують новітніавтоматизовані системи. Саме обробка даних фондового ринку програмними засобамидає змогу вчасно помічати тенденції, що вказують на порушення правил торгівліцінними паперами, — найчастіше випадки продажу акцій особам, які володіютьконфіденційною інформацією(факти інсайдерської торгівлі). Створені в СШАтелекомунікаційні системи збирають, звіряють, обробляють та надсилають досистеми котирування найостанніші дані про фондові угоди. Найширша звітність прокожну угоду надходить до аналітичних центрів за 90 секунд.
 На українському фондовому ринкуіснує певна проблема із порушенням законодавства і вимагає вживання новихзаходів для покращення даної ситуації.  Нажаль, немає системи контролю, яказастосовується в США. Відсутні окремі служби нагляду та контролю за певнимисегментами ринку, майже всі функції покладено на ДКЦПФР. Також  звітність ібухгалтерські документи учасників ринку не є  доступними і вимога щодопублікування інформації про діяльність іноді просто ігнорується.
  Для того, щоб спроб порушення законодавства спостерігалося менше, необхідностворювати більш жорстку систему регулювання шляхом прийняття відповіднихзаконодавчих та нормативних документів та спостерігати за їх дотриманням.
ГЛАВА 3. ПРОБЛЕМИПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
3.1. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
   Як зазначалось нами в першійглаві, під інфраструктурою фінансового ринку слідрозуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють умови дляефективного функціонування ринкового механізму. Так як фондовий ринок – частинафінансового ринку, тому поняття інфраструктури поширюється й на нього.
Інфраструктура фондовогоринку:
· впливає на акумуляціюта концентрацію коштів населення і підприємств;
· сприяє залученнювітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;
· сприяє приватизації наїї завершальному етапі;
· узгоджує майновіінтереси країни, інституціональних і індивідуальних інвесторів в процесі обігуцінних паперів;
· економить суспільнівитрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує взаємні розрахункипідприємств;
· сприяє підвищеннюефективності керування підприємством;
· створює умови дляінтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженнюзагальносвітових принципів і стандартів функціонування ринку цінних паперів.
 Найважливішим показникомефективної діяльності фондового ринку є обіг цінних паперів. Обсяги окремихфінансових інструментів ми детально розглянули у другій главі роботи.Проаналізуємо цей аспект з точки зору професійних учасників ринку, діяльністьяких пов’язана з ціннимипаперами.
 Розпочнемо свій аналіз зреєстраторської діяльності.
Всього за станом на 01.01.03 в Україні діють365 реєстраторів. Порівняно з попередніми роками тенденція щодо кількостівиданих Комісією з цінних паперів та фондового ринку дозволів на здійсненнядіяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів істотно незмінилась (див. діаграму №3.1.).
/>

Діаграма № 3.1. Динаміка кількості зберігачів цінних паперів
   Регіональне представництвореєстраторів власників іменних цінних паперів сформувалося в попередні роки.Більшість з них знаходиться в промислово розвинутих районах, в якихсконцентрована переважна більшість емітентів іменних цінних паперів (див.діаграму № 3.2.).
/>
Діаграма №3.2. Розподіл реєстраторів України за областями
   Найбільша кількість реєстраторівзосереджена в Київській області – 113, Харківській – 29, Дніпропетровській -29,Донецькій – 21, Одеській – 18. В усіх інших регіонах кількість реєстраторівстановить – 156.
   Спостерігається загальна тенденціярозгалуження реєстраторів за допомогою створених підпорядкованих підрозділів урегіонах. Таким чином, здійснюється значний вплив найбільш крупнихреєстраторів.
  У 2001 році продовжуєспостерігатися тенденція збільшення номінальних утримувачів у системахреєстраторів порівняно з 2000 у 1,3 рази. Зміни, що відбуваються насампередпов’язані з збільшенням пакетів акцій приватизованих підприємств, із розвиткомінститутів зберігачів, депозитаріїв та створення сприятливих умов для обігуцінних паперів в бездокументарній формі. Також спостерігається тенденція допоступового скорочення кількості емітентів, які ведуть реєстр іменних ціннихпаперів. Все більше емітентів передають права ведення реєстру “професійним”реєстраторам.
Динаміка основних показниківдіяльності реєстраторів іменних цінних паперів протягом останніх роківвідображена в таблиці № 3.1.
Табл. №3.1. Основні показникидіяльності реєстраторів.
Найменування показника
Станом на 01.01.99
Станом на 01.01.00
Станом на 01.01.01
Станом на 01.01.02 Кількість емітентів іменних цінних паперів, що передали ведення реєстрів реєстраторам 12373 14938 1035 17593 Кількість випусків іменних цінних паперів, які обслуговують реєстратори 12909 15336 16417 17928 Кількість власників іменних цінних паперів у реєстрах (тис.) 18511,5 19123,31 17577,78 17760,21 Кількість номінальних тримачів у реєстрах 256 2084 4423 5579
   Реєстратори виконали значну таважливу роботу щодо створення та упорядкування системи обліку прав власності націнні папери, що були випущені в процесі приватизації.
   Станом на 01.01.02 в реєстрахемітентів налічується понад 17,70 млн. власників іменних цінних паперів. Насьогодні тенденція щодо кількості власників іменних цінних паперів у системахреєстру дещо стабілізувалася, але, очікується, що кількість власників будескорочуватися, а процес концентрації капіталу буде пожвавлюватись. Це пов’язаноз завершенням масової приватизації підприємств та поступовим укрупненнямпакетів акцій приватизованих підприємств та формуванням реальних власників цихпакетів.
   Наступним кроком нашого аналізубуде спостереження за розвитком діяльності зберігання цінних паперів./> />
  Усього станом на01.01.03 в Україні діяло 104 зберігачів. У 2001 році кількість виданих Комісієюдозволів на здійснення професійної депозитарної діяльності зберігачазбільшилась. Але все ж таки помітних змін в структурі депозитарної діяльностіне відбулося. Динаміка кількості зберігачів за 1997-2002 роки зображена на діаграмі№3.3.Діаграма № 3.3.Динаміка кількості зберігачів цінних паперів
/>
   Якщо покласти в основу регіональний розподіл, то ми побачимо,що 67% від загальної кількості зберігачів зареєстрована в м. Києві та Київськійобласті. Переважна кількість областей та регіонів України (Вінницька,Волинська, Рівненська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська,Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька) не мають зберігачівцінних паперів.(діаграма № 3.4).                                  
Діаграма№3.4. Розподіл зберігачів України за областями
   Зростанню ролі професійних учасниківфондового ринку цінних паперів у процесі становлення фондового ринку сприялоприйняття у 1997 році  Закону “Про Національну депозитарну систему таособливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Особливо цеторкнулося діяльності депозитаріїв цінних паперів. 
   Важливою складовою Національноїдепозитарної системи є депозитарні установи. Вони забезпечують формування,розвиток, функціонування системи депозитарного обліку та обслуговування обігуцінних паперів.
  Верхній рівень Національної депозитарноїсистеми – це депозитарії цінних паперів.
Сьогодні в Україні існує двадепозитарії:
- Національнийдепозитарій України (НДУ), заснований у травні 1999;
- “Міжрегіональнийфондовий союз” (МФС), заснований у 1997 році.
 Єдиним на даний час повно функціональнимдепозитарієм в Україні є “МФС”. Загальна кількість цінних паперів, депонованихемітентами у депозитарії, складає 34,923 млрд. шт.., що становить 36,3% відзагальної кількості цінних паперів. (див. діаграму № 3.5).
/> Діаграма № 3.5. Стандепозитарної діяльності на фондовому ринку України.
   Обіг цінних паперів забезпечуютьторговці цінними паперами. Торговцями  цінних паперів можуть виступати банки, атакож акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано виключно з іменнихакцій, а також інші товариства, для яких операції з цінними паперами складаютьвиключний вид діяльності.  Відповідно до чинного законодавства торговці ціннимипаперами можуть здійснювати такі види діяльності: комерційну, комісійну,діяльність з розміщення цінних паперів та діяльність управління активами.
   Розглянемо динаміку торговцівфондового ринку України.
На 01.01.02 діючі ліцензії мали 750торговців цінними паперами. За 2002 рік загальна кількість виданих ліцензійсклала – 462. Кількість діючих торговців цінними паперами складає 855.Порівняно з минулим роком кількість діючих торговців суттєво не змінилась.(див.діаграму №3.6).
/>
Діаграма № 3.6. Динаміка кількості торговців цінними паперами, які здійснюютьпрофесійну діяльність на ринку.
   Переважну більшість операцій нафондовому ринку України у 2002 році становила комерційна та комісійнадіяльність, питома вага яких дорівнювала 53% та 46% відповідно.
   У 2001 році продовжилось збільшення загального обсягуторгів на фондовому ринку. За станом на 01.01.02 загальний обсяг торгів нафондовому ринку України склав 68,481 млрд. грн.., що на 2,013 млрд. грн…більше, ніж загальний обсяг торгів з 1998 по 2000 роки. У 2002 році за данимизвітності торговців цінними паперами на ринку було виконано 542454 угоди купівлі-продажузагальним обсягом 108607,9 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком кількістьугод зменшилась на 29 тис з одночасним збільшенням загального обсягу у 1,5рази, що свідчить про збільшення середньої ціни угоди з цінними паперами, якеспостерігається протягом 2 останніх років. Більш детально показники та даніфондового ринку наведено в таблиці № 3.2.Табл. № 3.2. Обсяг виконаних угод із цінними паперами заданими звітності торговців цінними паперами Показник
1997
1998
1999
2000
2001
2002 Обсяг виконаних угод з цінними паперами (млрд.грн.) 7,5 10,45 1,789 39,223 8,481 108,607
Приріст обсягів виконаних угод із цінним паперами, %
(до відповідного періоду попер. року) - 39,4 60,5 133,6 74,6 57,8 У перерахунку на середньозважений курс дол… США (млрд… $) 4,03 4,27 4,06 7,21 1,74 20,29 Відношення до ВВП (%) 8 10,2 12,8 23,1 33,9 48,9 Реальний приріст/зниження (-) ВВП, 5 ( до відповідного періоду попереднього року) -3,0 -1,9 -0,2 5,9 9,2 4,6
Аналіз данихтаблиці свідчить, що починаючи з 1997 року обсяги виконання угод з ціннимипаперами постійно збільшуються. Передумовою такого збільшення є постійнезростання грошової маси в країні та приріст ВВП. Цікавим є той факт, щопротягом 1997-1999 років обсяг виконаних угод у перерахунку за середньозваженимкурсом НБУ в доларовому еквіваленті складав 4 млрд. дол. Із незначнимзбільшенням до ВВП. Це свідчило про обмеженість інвестиційних ресурсів. Саме нацей період припадає постійне зниження ВВП.
  І лише починаючи з 2000 року,, коли впершеВВП почав зростати, спостерігається тенденція до збільшення обсягу виконанняугод у доларовому еквіваленті та відношення до ВВП. При чому, у 2000 році обсягвиконаних угод на ринку перевищив показник попереднього року більш ніж у 2рази, а наступного – склав  третину ВВП.
  Слід також зазначити, що в період з1997 по 2000 рік курс долара постійно зростає, а у 2001-2002, за даними НБУвідбувається зворотний процес: курс долара щодо гривні зменшується.
  Якщо розглянути організований танеорганізовані ринки, то протягом 1997-2002 років на них простежуєтьсятенденція зростання обсягів торгів (див. діаграму 3.7).
Діаграма № 3.7. Обсяги торгів наорганізованому та неорганізованому ринках./>

  На діаграмі ми бачимо, що  обсягиторгів на організованому ринку (біржі та торговельно-інформаційні системи)збільшився порівняно з минулим роком у 3 рази, а на неорганізованому відповідно– в 1,6 раз. Збільшення питомої ваги обсягів торгів на організованому ринку єпозитивною тенденцією.      
   Організований фондовий ринок вУкраїні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційнимисистемами. Станом на 01.01.02 в Україні діяло 7 фондових бірж: Донецька фондовабіржа, Київська міжнародна фондова біржа, Кримська фондова біржа,Придніпровська фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа,Українська міжнародна фондова біржа, Українська фондова біржа; та 2торговельно-інформаційні системи: дочірнє підприємство Асоціації ”Перша фондоваторговельна система – “Технічний центр “ПФТС” та дочірнє підприємство Асоціації“Південноукраїнська торговельно-інформаційна система” – “Південь-Сервер”.
  Зосередження обігу цінних паперівна організаторах торгівлі має суттєве значення для функціонування фондовогоринку, зокрема, для підвищення його відкритості, ліквідності інвестиційноїефективності, збільшення кількості укладених угод, що, в свою чергу, призведедо збільшення податкових надходжень до бюджету.
 Вирішення проблеми попиту тапропозиції історично привело до необхідності зосередження угод купівлі-продажуцінних паперів на організаційно оформлених ринках з метою зменшення ризиків,пов’язаних з не передбачуваним коливанням цін.
  Досвід показує, що торгівля ціннимипаперами на провідних біржах світу вважається престижною, що свідчить провисокий рівень інвестиційної привабливості підприємства-емітента і при цьомувимагає від нього фінансових витрат для проходження процедури лістингу.
 Ситуація в Україні – інша.Заохочувальні заходи організаторів торгівлі не сприяють концентрації угодкупівлі-продажу цінних паперів на організаторах торгівлі./> />
  У 2001 році провідніпозиції організованого ринку займали ПФТС та УМВБ. У загальному обсязі торгів,порівняно з минулим роком, позиція лідерів не змінилася, а обсяги торгів іншихорганізаторів торгівлі зменшилися (див. діаграму № 3.8).Діаграма № 3.8.Обсяги виконаних угод на організованому ринку
    На біржовому ринку провіднупозицію посідає  – УМВБ, яка за обсягами укладених угод займає 95% ринку. Наінших біржах було укладено лише 5% від загального обсягу.
  Ми провели комплексний аналізінфраструктури ринку цінних паперів України і бачимо, що інфраструктурарозвинута недостатньо.
    Якщо реєстратори цінних паперівздійснюють свою діяльність шляхом створення підпорядкованих підрозділів інамагаються таким чином охопити більше коло підприємств-емітентів, то ситуаціюз зберігачами можна назвати критичною, тому що в більшості регіонів Українивони відсутні. Депозитарну діяльність фактично здійснює один депозитарій –“МФС”.   
  Позитивним фактором є значнезбільшення загального обсягу торгів на фондовому ринку. Так у 2002 роцізагальний обсяг вперше перевищив 100 млрд. грн.
   Почалось ліцензування компаній поуправлінню активами згідно Закону “Про інститути спільного інвестування”. Заминулий  рік було видано таких три таких ліцензії.
  Розглянемо, які зміни на фондовомуринку можна очікувати у 2003 році.
 По-перше, прогнозується різкезбільшення питомої ваги організованого ринку, що пов’язано з прийняттям Верховною Радою у першому читанні законопроекту “Про внесення змін у деякізакони України”, який передбачає, що угоди з купівлі-продажу цінних паперівбудуть укладатися виключно на організаційно оформленому ринку. Подальшестановлення організованого ринку дозволить зробити його більш прозорим,захистити учасників від можливих порушень прав і інтересів, дозволитьсформувати реальну ціну цінних паперів.
 По-друге, Київ здійснить першевідкрите зовнішнє запозичення, що можливо, дасть повштох до розвиткумуніципальних облігацій. Крім того, керівники столиці заявили про наміри вийтиз облігаціями і на внутрішній ринок.
  По-третє, можливо, в цьому роцікомпанії з управління активами створять перші венчурні та інтервальні пайовіінвестиційні фонди.
  Які саме зміни відбудуться в 2003році ми зможемо проаналізувати тільки по закінченню року. А зараз на підставівище викладеного матеріалу визначимо основні проблеми функціонування фондовогоринку України та перспективи розвитку.
3.2.ПРОБЛЕМИФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
   Глобалізація економічного розвитку всіхсторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні таякісні параметри для української економіки. Відповідність української економікисвітовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату длявітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного кліматупередбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічнообґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарськікомунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фондовогоринку. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливимнапрямком державної політики.
   Нажаль, Україна ще й досі знаходиться далековід головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторінгосподарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату.Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюваннюкапіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональномурозміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управлятигосподарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів.Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністюзагальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українськупродукцію неконкурентною, а українські підприємства – збитковими.
   Процеси реформування власності в Українісупроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринкуцінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизаціїв Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства,яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувалободай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшостіпідприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшістьемітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метоюзалучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватнузі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількостінеліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонернихтовариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та льготної підпискибула сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, якіза своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання)управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до ВерховноїРади України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр.зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації.Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був бизацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва,його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційногопроцесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечитиглибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові таорганізаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічногозміцнення позицій національного капіталу”.
   Показники рентабельності інвестицій уцінні папери в реальних секторах економіки призвели до стагнації ринку ціннихпаперів. Невисока рентабельність капіталовкладень у цінні папери українськихкорпорацій — одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів, а податки –причина, яка знижує цю рентабельність ще більше. Цей процес пов'язаний також ізнаявністю більш рентабельних і менш ризикованих сфер капіталовкладень.
   Стагнація українського ринкукорпоративних цінних паперів має негативні наслідки для України не тількизниженням обсягу інвестицій, а й для найбільшого власника корпоративних ціннихпаперів — держави. Складність визначення справедливої ціни на цінні папери позафункціонуючим ринком цінних паперів може призвести до збитків держави у випадкупродажу пакетів цінних паперів. Відзначається загрозлива тенденція зростаннякількості правопорушень щодо обліку прав власності. Так за 1997 рік на ринкуцінних паперів ДКЦПФР зареєструвала 2200 правопорушень, а за 1998 рік у тричібільше. Становище, що склалося в даний час стосовно фіксації прав власності націнні папери наближається до критичного стану.  Відсутні окремі служби наглядута контролю за певними сегментами ринку, майже всі функції покладено на ДКЦПФР.Також  звітність і бухгалтерські документи учасників ринку не є  доступними івимога щодо публікування інформації про діяльність іноді просто ігнорується.
  Відсутність в Україні практики формуваннядепозитарного обліку обумовлює необхідність концентрації інтелектуальних іфінансових зусиль навколо Національного депозитарію, до компетенції якоговідноситься стандартизація депозитарного обліку і стандартизаціядокументообігу. Допомогу у створенні депозитарного обліку в Україні можутьзробити практичні розробки в цьому напрямку інших країнах. Найбільшою проблемоюцього напрямку є обмежений доступ українських фахівців до найкращогопрактичного досвіду іноземних депозитарних систем, який є “ноу-хау” і непідлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретних депозитарних системможе стати запорукою не допущення помилок та підгрунтям для адаптації таінтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки. Такі практичнірозробки повинні бути вивчені й адаптовані з урахуванням усього комплексузаконодавчих і нормативних актів України. До того ж аналіз даних показав, щобільшість реєстраторів цінних паперів  сконцентрована в м. Київ та Київськійобласті, переважна кількість областей та регіонів  не мають власних зберігачівцінних паперів.
  Ще однією проблемою сучасного фінансовогоринку України можна назвати відсутність єдиного фондового центру. Це ускладнюєзробити ринок прозорим, цілісним і не дає інвесторам впевненості у правильностісвого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього неприховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довірудрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.
Принцип цілісності ринку потребуєвпровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всійтериторії України. Світова практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує відхаотичності і роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно дляусієї фінансової системи ринкових відносин — як у межах однієї країни, так і вміжнародних фінансово-економічних відносинах.
 Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної,облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного,високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цейфундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхіднийрівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій векономіку України.
    Важливо зауважити, що на данийчас укладання та виконання угод щодо цінних паперів регулюється великоюкількістю законодавчих і підзаконних актів, які регулюють майновівзаємовідносини. Зодного боку, це загальне законодавство (Цивільнийкодекс України, Закон “Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкоюпідзаконних актів, а з іншого – спеціальне законодавство. Відсутність чіткоївизначеності щодо порядку застосування загальних та /або спеціальних нормативно- правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринку цінних паперівсуб’єктивно. Створення чітко зрозумілої і прозороїсистеми законодавчого регулювання надасть інвестору впевненість, що в Українійого права власності захищені. У випадку обрання цього шляху вирішення проблемобліку прав, закріплених цінними паперами, можливо регулювати чітко визначеним спеціальним законодавством.
Таким чином можна зробити висновки, що дляефективної роботи фондового ринку в Україні необхідно:проведення широкомаштабних реформ для створення прозорого, справедливого і надійного ринку; створення механізмів надійного захисту прав інвесторів та споживачів фінансових послуг; розширення спектору можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо вибору фінансових послуг; створення рівних можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо доступу до ринку та отриманню фінансових послуг; підвищення якості роботи фінансових установ та стимулювання конкуренції між ними; створення законодавчої бази для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фінансовому ринку; адаптація національного фінансового ринку до міжнародних фінансових ринків; забезпечення стабільністі фінансової системи держави; введення системи електронного обліку цінних паперів; створення умов для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації; ознайомлення фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажирування.
 Висновки
   Фінансовий ринок є життєвоважливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національноїринкової економіки. Становленняі розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічногосередовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватимефінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійсненняплатежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання — фінансовий ринок буде істотно впливати на забезпечення суверенітету держави тареалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.
   Основним сегментов фінансовогоринку є фондовий ринок, який сприяє обігу та раціональному розміщеннюфінансових ресурсів, дає можливість самостійно оцінювати ефективністьуправління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції таобмежує монополізм.
Головна мета фондового ринку Українив майбутньому – це створення цілісного, високоліквідного, ефективного ісправедливого ринку цінних паперів, який буде регульований державою іінтегрований в світові фондові ринки.
 На сьогодні існують певні проблемиформування та розвитку українського фондового ринку, серед яких найбільш вагомітакі:
- відсутність ефективно діючої інфраструктури, яказабезпечує акумулювання капіталу для інвестицій та не сприяє раціональномурозміщенню фінансових ресурсів;
- відсутність досвіду використання систем угод іобліку прав власності;
- відсутність єдиної платіжної і фондової системи, щопризводить до зниження надходжень закордонних портфельних інвестицій;
- стагнація ринку цінних паперів внаслідок невисокоїрентабельності капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій та високіподатки;
- відсутність в Україні практики формуваннядепозитарного обліку;
- наявність великої кількості законодавчих танормативних документів, які регулюють питання цінних паперів і прав власності,і відсутність порядку їх застосування.
Для підвищенняефективності функціонування фондового ринку в Україні необхідно провестинаступні заходи:провести широкомаштабні реформи для створення прозорого, справедливого і надійного ринку; створити механізми надійного захисту прав інвесторів та споживачів; розширити спектор можливостей інвесторів і споживачів фондового ринку; підвищити якість роботи фінансових установ та стимулювати конкуренцію між ними; створити законодавчу базу для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фондовому ринку; провести адаптацію національного фондового ринку до міжнародних стандартів фондових ринків розвинутих країн; створити умови для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації; знайомити фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажирування.
   Вирішення проблем фондового ринкуза допомогою вище наведених рекомендацій допоможе зробити функціонування ринкубільш ефективним та забезпечити гарантії інвестиційної діяльності в економіціУкраїни.
Література:
1.  Конституція України
2.  Закон України “Прогосподарські товариства” від 19.09.1991, № 1576-12, ВВР
3.  Закон України ”Пронаціональну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперіна Україні” від 10.12.1997, №710-97,  ВВР
4.  Закон України “Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996 // ГолосУкраїни,-1996-26лист.
5.  Закон України “Про цінніпапери та фондову біржу” від 18.06.1991// ВВР – 1991-№38
6.  Указ Президента “Простимулювання розвитку фондового ринку в Україні” від 04.06.1999р.№615/99//Уряд.кур’єр.-1999-17черв.
7.  Указ Президента України ”Продержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 14.02.1997№142/97//Уряд.  кур’єр.-1997-1997-22 бер.
8.   Постанова КМУ “Проневідкладні заходи стабілізації фінансового ринку України” від 03.12.1997 №1354// Уряд. кур’єр.-1999-18 груд.
9.  Правила здійснення торговцямицінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах: Затв.Наказом ДКЦПФР від 23.12.199 №331//Закон і бізнес. –1997.
10.  БарановськийО. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи// Віст.НБУ.-1997.-№9.-С.20-24.
11.  БуренинА.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учебное пособие– М.: Фед. Книготорговая компания, 1998. –352с.
12.  БурмакаМ.О. Регулювання фондового рину в Україні //Фінанси україни.-1998-№11.-С.78-84.
13. БрігхемЄ. Ф. Основи фінансового менеджменту: Пер. З англ… – К.: Молодь, 1997.
14. ВойтовВ.О. Особливості українського фондового ринку // Моніторинг інвестиц.діяльності в Україні.-1998.№1.-С.48-51.
15. ГаленкоО. Класифікація учасників ринку цінних паперів // Вісн. НБУ-1997.-№12.-С.36-42.
16. ГоловкоА.Т. Інфраструктура фондового ринку і тенденції її розвитку // ФінансиУкраїни.-1996.-№10. –С.82-86.
17.  Гроші такредит: Підручник / За ред. проф… Б.С. Івасіва.- КНЕУ.-1999
18. ДавидовО. Питання розвитку фондового ринку // Економіка України.-1996.-№4-С.81-83.
19. ЗадояА.О., Ткаченко І. П. Структура та функції сучасного фінансового ринку //Фінанси України.-1999.-№5.
20. Иванов В. М.Финансовый рынок: Конспект лекций.- К.: МАУП, 1999.-112с.: ил.
21.  Корнєєв В.В., Глущенко С.В.Цінні папери в системі фінансового ринку: Фінансовий ринок та ринок ціннихпаперів. Операції з цінними паперами. –К.: НДФІ, 1999.-68с.
22. Концепціяфунціоювання та розвитку фондового ринку України // Голос України. –1995.-31жовт.-С.8-9.
23. КостінаН.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // ФінансиУкраїни.-2000.-№2.-С.30-36.
24. ЛипилинаС. Возникновение и развитие рынкаценных бумаг // Бізнес Информ.-1998.- №2.-С. 57-59.
25. ЛитвиненкоТ.М. Економічна культура фондового ринку – запорука успішного реформуванняекономіки // Фінанси України.-2000.-№2.-С.50-53.
26.  ЛінніковВ., Мізецька О. Становлення ринку цінних паперів в Україні// Банківськасправа.-1997.-№3.-С.35-46.
27.  МертенсА.В. Инвестиции: Курслекций по современной финансовой теории. — К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.-41с.: ил.
28.  МозговийО.М. Фондовий ринок: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 1999.-316с.
29.  ОскольськийВ.В. Ринок цінних паперів України:проблеми функціонування і розвиту.-К.: КСУ, 1996.-146с.
30. ТокмаковаІ.В., Краснов В. Г. Сутність і структура фінансового ринку// Фінанси України. –2001. — №12. –С.112-120.
31. Учасникифондового ринку: функції, організація діяльності // Довідкове видання. – К.:Вісник фондового ринку, 1998.-287с.
32. ЯнульІ.Є., Шелудько В.М. Шляхи розвитку фондового ринку в Україні // ФінансиУкраїни.-1998. — №6.-С.96-100.