Фінанси та фінансова система

ІНСТИТУТПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
 
„Затверджую”
Проректор з навчальної
роботи_____________
Гонтаровська Т.М.
„___” ________200 р.
 
МЕТОДИЧНІВКАЗІВКИ
знавчальної дисципліни
„Фінанси”
длястудентів заочної форми навчання
спеціальностей
7.050102„Економічна кібернетика”
7.050104“Фінанси”
КАФЕДРАФІНАНСІВ

ЖИТОМИР–2003
ЗМІСТ
ТЕМА 1. ФІНАНСИТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА
1. Суть тавизначення фінансів
2. Функціїфінансів
3. Фінансовіресурси
4. Фінансовасистема, її ланки та організаційна система
ТЕМА 2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
1. Поняттята склад фінансового механізму
2. Фінансовепланування
3. Системафінансових важелів та стимулів
4. Фінансовіпоказники, нормативи, ліміти
ТЕМА 3.УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ
1. Загальніположення управління фінансами
2. Структураорганів управління
3. Місцевіфінансові органи в системі управління фінансами
4. Фінансовийконтроль
ТЕМА 4. ДЕРЖАВНИЙБЮДЖЕТ
1. Суть тароль державного бюджету
2. Доходидержавного бюджету
3. Витратидержавного бюджету
ТЕМА 5. БЮДЖЕТНАСИСТЕМА УКРАЇНИ
1. Бюджетнасистема України
2. Доходидержавного бюджету України
3. Видаткидержаного бюджету України
4. Бюджетніправа в Україні
5. Бюджетнийпроцес в Україні
ТЕМА 6. ФІНАНСИМІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
1. Фінансимісцевих органів влади, їх зміст і роль
2. Місцевібюджети України
3. Доходимісцевих бюджетів
4. Видаткимісцевих бюджетів
5. Фінансовіпроблеми місцевих бюджетів
ТЕМА 7. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ НАСЕЛЕННЮ
1. Фінансовийаспект соціальних гарантій
2. Cоціальне забезпечення населенняУкраїни
Фінансуваннясистеми соціальних гарантій населенню
ТЕМА 8. ФОНДИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО І МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ
1. ДержавнийПенсійний фонд
2. Державнийфонд сприяння зайнятості населення
3. Державнийінноваційний фонд
4. Державнийфонд соціального страхування
5. Фондсприяння конверсії
6. Позабюджетніфонди органів місцевого самоврядування
ТЕМА 9. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ
1. Поняття і рольдержавного кредиту
2. Державнийта банківський кредит, їх відміна
3. Формидержаного кредиту
4. Державнийборг
5. Управліннядержавним кредитом
6. Державнийборг України
КОНТРОЛЬНЕЗАВДАННЯ
ПИТАННЯ ДЛЯСАМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ
ЛІТЕРАТУРА

Тема1. Фінанси та фінансовасистема
 
1. Суть тавизначення фінансів.
2. Функціїфінансів.
3. Фінансовіресурси.
4. Фінансовасистема, її ланки та організаційна система.
1. Сутьта визначення фінансів.
 
/>Фінанси – це сукупність грошових відносин,які виникають між державою, підприємствами ( різних форм власності та галузевоїспрямованості ) та населенням в зв’язку з розподілом та перерозподілом вартостівнутрішнього валового продукту, формуванням і використанням централізованих тадецентралізованих цільових грошових фондів суспільного призначення.
Фінанси пов’язаніз природою та функціями держави, її діяльністю, економічними та політичнимиінтересами правлячої партії. Функціонування фінансових відносин обумовлюєтьсяоб’єктивно існуючою необхідністю вилучення, концентрацією та перерозподіломдержавою частини внутрішнього валового продукту.
2. Функціїфінансів.
Виділяютьрозподільчу та контролюючу функції фінансів.
Розподільчафункція полягаєв тому, що фінанси є інструментом вартісного розподілу. Їх призначення –здійснювати розподіл та перерозподіл вартості внутрішнього валового продукту вгрошовому виразі між різними суб’єктами господарювання та напрямами цільовоговикористання.
Через розподільчуфункцію реалізується суспільне призначення фінансів – забезпечення кожногосуб’єкта господарювання необхідними фінансовими ресурсами, які використовуютьсяв формі грошових фондів.
За допомогоюрозподільчої функції відбувається первинний розподіл ( розподіл зановоствореної вартості – національного доходу ) і формуються основні ( первиннідоходи). Основні доходи дорівнюють національному доходу і формуються з:
— заробітноїплати робітників, службовців, доходів фермерів тощо, тобто категорії трудящих,які зайняті в матеріальному виробництві;
— доходівпідприємств матеріального виробництва.
Але первинні доходи ще нестворюють необхідних суспільству грошових фондів. Тому відбувається подальшийперерозподіл національного доходу. Перерозподіл національного доходувідбувається між:
— виробничою таневиробничою сферою народного господарства;
— галузямиматеріального виробництва;
— окремимирегіонами країни;
— формамивласності;
— соціальнимигрупами населення.
В результаті перерозподілуутворюються вторинні доходи, які складаються з доходів, отриманих вневиробничій сфері та податків.
Контролююча функція виявляється в контроліза розподілом внутрішнього валового продукту по відповідним фондам і їхвикористанням за цільовим призначенням.
Фінанси мають властивість кількісно відображати процес відтворення вцілому та його різні фази. Завдяки цій властивості фінанси здатні сигналізуватипро те, як:
— складаються пропорції суспільного продукту, який розподіляється;
— забезпечується безперервний процес відтворення;
— формуються необхідні фонди цільового призначення в різних сферах тагалузях.
Контролююча функція тісно пов’язана з розподільчою. Кожна фінансоваоперація передбачає розподіл суспільної праці і національного доходу таконтроль за цим розподілом.
3. Фінансові ресурси.
 
Фінансові ресурси держави – це грошові кошти,які утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового національногопродукту за певний період.
Склад та структура фінансових ресурсів, напрямки їх використаннявизначаються економічною ( фінансовою) політикою держави. Зміна в економічнійполітиці держави обумовлюють відповідні зміни в формування і використанніфінансових ресурсів.
Існують централізовані та децентралізовані ресурси. Централізованіфінансові ресурси зосереджуються головним чином вдержавному та місцевих бюджетах та різних державних фондах. В Україні такимифондами є Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятостінаселення, Фонд конверсії, позабюджетні фонди місцевого самоврядування.
Також до централізованих фінансових ресурсів відносять ресурси державнихфінансових інституцій ( Національного банку, державних страхових органів,державних кредитних установ ). Основна частина фінансових ресурсів утворюєтьсяза рахунок відрахувань від доходів підприємств та організацій, надходжень відрізних видів державного страхування, від зовнішньоекономічної діяльності тощо.Відносно незначна частина централізованих ресурсів формується за рахунокнадходжень від населення ( податків, зборів, мита, різних надходжень).
Майже всі централізовані фінансові ресурси є власністю держави іспрямовуються на:
— економічний та соціальний розвиток країни;
— фінансування превентивних заходів через систему майнового страхування;
— виплату страхових сум по всім видам особистого страхування;
— фінансування оборони країни;
— утримання органів державного управління.
Децентралізованіфінансові ресурси знаходяться у розпорядженніпідприємств, об’єднань та організацій.
/>

Схема1.1. Фінансова система та її ланки.
4.Фінансова система, її ланки та організаційна система.
 
Фінансова система – це сукупність різнихсфер фінансових відносин, пов’язаних з утворенням і використаннямцентралізованих і децентралізованих грошових ресурсів.
В складі фінансової системи виділяють сфери: фінанси підприємств,страхування, державні фінанси, міжнародні фінанси та фінансовий ринок. В серединікожної з наведених сфер виділяють фінансові ланки ( схема 1.1.).
Ланки фінансової системи можуть в свою чергу поділятися на під ланки увідповідності зі структурою фінансових взаємозалежностей. У складі державнихфінансів групування фінансових відносин у середині ланок здійснюється взалежності від державного управління.

Тема 2. Фінансовий механізм.
 
1. Поняттята склад фінансового механізму.
2. Фінансовепланування.
3. системафінансових важелів та стимулів.
4. Фінансовіпоказники, нормативи, ліміти.
1. Поняттята склад фінансового механізму.
 
Фінансовиймеханізм –це сукупність економіко-організаційних та правових норм та методів управлінняфінансовою діяльністю держави, які функціонують в процесі формування тавикористання цільових централізованих та децентралізованих фондів грошовихресурсів.
До складуфінансового механізму відносять: фінансове планування; фінансові важелі тастимули; фінансові показники, нормативи, ліміти; фінансове право; управлінняфінансами; фінансовий контроль.
Структура співвідношенняелементів фінансового механізму визначається конкретними задачами, які вирішуєсуспільство на певному етапі його розвитку. В рамках фінансового механізмувиділяють такі методи фінансового впливу як фінансове забезпечення та фінансоверегулювання.
Фінансовезабезпеченняздійснюютьу формах бюджетного фінансування, кредитування та самофінансування.
Бюджетнефінансування здійснюєтьсяна безповоротній основі за рахунок державного та місцевих бюджетів. Задопомогою бюджетно фінансування держава перерозподіляє фінансові ресурси міжвиробничою та невиробничою сферою, міжгалузевому та територіальному розрізах,між формами власності та різними групами населення. Бюджетне фінансуваннябудується на принципах обґрунтованості величини витрат, чіткого цільовоговикористання коштів, обліку запланованих в бюджеті заходів, контролю заефективним використанням коштів.
Кредитування здійснюється на основімобілізації та перерозподілу тимчасово вільних у суспільному виробництвігрошових коштів. На відміну від бюджетного фінансування позики надаютьсябанками у відповідності з принципами забезпеченості, цільового характеру,повернення та платності.
Самофінансуваннязасновуєтьсяна використанні власних ресурсів для забезпечення економічного та соціальногорозвитку. За умов відсутності власних фінансових ресурсів суб’єктигосподарювання можуть брати позики або залучати кошти шляхом випуску ціннихпаперів.
Різні формифінансового забезпечення можуть застосовуватися на практиці одночасно. Розвитоксистеми фінансового забезпечення відбувається не витискуванням однієї формиіншою, а шляхом встановлення оптимального співвідношення для даного етапурозвитку суспільства.
Фінансоверегулювання –це регламентування розподільчих процесів на макро та мікро рівнях. Існуєсальдовий та податковий методи фінансового регулювання.
Сальдовий(залишковий) метод передбачає розподіл фінансових ресурсів за елементами, один з яких єрезультативним (сальдовим), решта елементів визначається за самостійнимирозрахунками.
Податковийметод ґрунтуєтьсяна тому, що вся сума доходу розподіляється за встановленими ставками та у певністроки.
2. Фінансовепланування.
 
Фінансовепланування –це діяльність з формування та використання цільових централізованих тадецентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовуються на розширеневідтворення та задоволення потреб держави.
Централізовачастина фінансових ресурсів в ході планування перерозподіляється у галузевому,міжгалузевому та територіальному розрізах з метою фінансового забезпечення.
Децентралізованачастина фінансових ресурсів формується та використовується в залежності відспецифіки підприємств.
Основнимизавданнями фінансового планування є:
— визначенняджерел та обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, іїх розподілом між виробничою та невиробничою сферами;
— зосередження вруках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідного дляуспішного виконання державних функцій;
— забезпеченнянеобхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;
— стимулюваннянайбільш ефективного використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів,зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.
Виконання цих завданьреалізується через систему фінансових планів:
— основнийфінансовий план держави – Державний бюджет та бюджети усіх рівнів;
— кредитний ікасовий план Національного банку та комерційних банків;
— фінансові планипідприємств, асоціацій, фірм, кооперативів тощо;
— кошторисиустанов, які фінансуються з бюджету.
Формування фінансових планіві прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості тапредметно-цільовому підході.
Науковаобґрунтованість передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображенняреальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованістьфінансових результатів.
Предметно-цільовийпідхід передбачаєконкретне цільове призначення фінансування (заробітна плата, харчування,медикаменти, будівництво конкретних об’єктів тощо).
При плануваннівикористовують спеціальні методи, серед яких метод коефіцієнтів, нормативний табалансовий.
Методкоефіцієнтів базуєтьсяна застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжкучасу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексація заробітної плати проводитьсяіз застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами заіндексом підвищення цін. Головним недоліком цього методу є те, що він нестимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.
Нормативнийметод ґрунтуєтьсяна використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуютьсяособливості галузей виробничої та невиробничої сфер, а також відповідні зміни впопередньому періоді.
Балансовийметод допомагаєзбалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв’язоквиробничих і фінансових показників, створити фінансові резерви.
3. Системафінансових важелів та стимулів.
Система фінансових важелів тастимулів охоплює прибуток, різні види податків та обов’язкових платежів,амортизаційні відрахування.
Характер і ступіньвпливу через фінансові важелів залежить від функцій, якими наділені фінансовіважелі та від того наскільки повно ці функції реалізуються на практиці.
Різні фінансовіважелі мають неоднакові функціональні структурно-організаційні характеристики.За допомогою одних важелів формуються централізовані фонди фінансових ресурсів,за допомогою інших здійснюється їх розподіл та використання. Певні фінансовіважелі використовуються для формування та використання децентралізованихфінансових ресурсів.
Всі фінансовіважелі та стимули у складі фінансового механізму розподіляють таперерозподіляють внутрішній валовий продукт, який створюється у сферіматеріального виробництва. Тому не залежно від рівня на якому вони функціонуютьта від функціонального навантаження фінансові важелі та стимули тісно пов’язаніз виробничою діяльністю. Впливаючи на виробничий процес вони можуть стимулюватиабо гальмувати його.
Прибутокє головним фінансовим важелем івиступає основною формою накопичення капіталу для підприємства і важливимджерелом формування доходів бюджетів.
Податки – це обов’язкові безповоротностягнені платежі з юридичних та фізичних осіб, які справляються до бюджетіврізних рівнів.
Сукупність податків, зборів,інших податкових платежів, правових форм та методів їх організації утворюютьсистему оподаткування. При встановлені податків або інших обов’язкових платежіввикористовують такі поняття, як платник податку, об’єкт оподаткування та ставкиподатків.
Платникподатку – цеюридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладенозобов’язання сплачувати податки та інші обов’язкові платежі.
Об’єктомоподаткуванняє те, що обкладається податком ( прибуток, майно, додана вартість товарівтощо). За допомогою податків частина грошових доходів підприємств, організацій,населення стягується до бюджету, що забезпечує концентрацію грошових коштів урозпорядженні держави.
Чим вищаподаткова ставка тим більше доходів надходить до держаного та місцевихбюджетів, але є певне обмеження за яким розпочинається обернена тенденція.
Американськийвчений А.Леффер обґрунтував залежність між зростанням податкових ставок тадоходами федерального бюджету. Підвищення податкових ставок, що супроводжуєтьсязростанням бюджетних доходів, має певну межу, за якою починається “забороненазона шкали оподаткування” (рис. 2.1.)

/>У
“заборонена зона”
ОХ – ставки податків;
ОУ – сума податкових надходжень до бюджету
О
0    25      50     75                      Х
Рис. 2.1.Податкова концепція А.Леффера.
Застосуванняподаткових ставок, які відносяться до забороненої зони, призводять до значногоскорочення державних доходів. Причиною цього є те, що високі податкові ставкипригнічують приватну ініціативу, підривають прагнення до нових інвестицій, якнаслідок – випуск продукції скорочується, податкова база стає вужчою.
Амортизаційнівідрахуванняєфінансовим стимулом, який повинен забезпечити фінансування відтворення основнихфондів. За допомогою амортизаційних відрахувань утворюється грошовийамортизаційний фонд для відновлення основних фондів, які вибули з виробництва.
4. Фінансовіпоказники, нормативи, ліміти.
 
Фінансовіпоказники –це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансовихресурсів у економіці держави, її фінансове становище.
Фінансовиймеханізм держави характеризують зведені та індивідуальні показники. Дозведених показників відносять:
— загальний обсягфінансових ресурсів, що створюються в державі;
— обсяг грошовихнагромаджень;
— обсяг доходівбюджету;
— обсяг видатківбюджету;
— розмір фондуспоживання;
— розмірнагромаджень.
Зведені показникихарактеризуютьзагальноекономічні пропорції.
Індивідуальніпоказники визначаютьвеличину витрат бюджету на одного жителя, розмір податків, що сплачується однимпрацюючим тощо.
Важливі елементифінансового механізму – фінансові нормативи, ліміти та резерви
Нормативи характеризують певний рівеньзабезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.
Ліміти являють собою певні обмеженняна витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.
Резерви мають нейтралізувати дія непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Тема 3. Управлінняфінансами.
1. Загальніположення управління фінансами.
2. Структураорганів управління.
3. Місцевіфінансові органи в системі управління фінансами.
4. Фінансовийконтроль.
1. Загальніположення управління фінансами.
 
Управлінняфінансами –це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування івикористання централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів,що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.
Управліннядержавними фінансами включає об’єкт і суб’єкт управління.
Об’єктомуправління єцентралізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що утворюються івикористовується в усіх ланках державних фінансів.
Суб’єктуправління –це фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств,відомств, об’єднань, підприємств і організацій різних форм власності, апаратіМіністерства фінансів і місцевих фінансових органах, податковій службі,контрольно-ревізійному апараті.
Усі зазначеніпідрозділи фінансового апарату держави мають свої функції, сферу впливу нафінансові відносини в державі.
2. Структураорганів управління.
Загальне керівництво іуправління фінансами здійснюють вищі законодавчі органи влади – Верховна РадиУкраїни та Кабінет Міністрів України. Безпосереднє оперативне керівництвофінансовою системою здійснює Міністерство фінансів України. Його основніположення і функції визначаються положенням “Про Міністерство фінансівУкраїни”, яке затверджує Кабінет Міністрів України.
До функційМіністерства фінансів України відносять:
— організаціяроботи зі складання і виконання загальнодержавного бюджету;
— методичнекерівництво роботою в галузі бюджетного фінансового планування і фінансуваннянародного господарства;
— ведення облікуі складання звіту про виконання зведеного державного бюджету;
— підготовкаінформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хідвиконання бюджетів.
Міністерство фінансівобслуговує такі ланки бюджетної системи, як державний бюджет, державний кредит,міжнародні фінансові відносини та фінанси підприємств.
Серед іншихорганів управління фінансової системою України виділяють Державну податковуадміністрацію, Контрольно-ревізійну службу, Державне казначейство України,Рахункову палату Верховної Ради України, Аудиторську палату, Комітет з наглядуза страховою діяльністю, Державний комітет з цінних паперів, Пенсійний Фонд,Фонд соціального страхування.
3. Місцевіфінансові органи в управлінні фінансів.
Місцеві фінансові органивключають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міськіфінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності воникеруються законами України, постановами Верховної ради України, постановами ірозпорядженнями кабінету Міністрів України, рішеннями відповідних рад народнихдепутатів, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України.
Функціїмісцевих фінансових органів:
— забезпеченнявтілення державної фінансової політики в відповідному регіоні;
— розробкапроектів зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій і наїх основі бюджетів відповідних Рад народних депутатів;
— ведення облікуі складання звітів про виконання бюджетів;
— підготовкаінформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління провиконання бюджету;
— підготовкаінформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління прохід і підсумки виконання бюджету;
— вирішенняпитань про відстрочення платежів тощо.
4. Фінансовийконтроль.
 
Фінансовийконтроль –це одна з важливих функцій державного управління. Його призначення полягає усприянні реалізації фінансової політики, забезпечення процесу формування іефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.
Фінансовийконтроль являє собою комплекс заходів, здійснюваних державою з метою успішногодосягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів. Для здійснення фінансовогоконтролю потрібна правова база, тобто закони і видані на їх основі підзаконніакти органів державного управління.
Об’єктом фінансового контролю є всігосподарські операції, які здійснюються з використанням коштів на ціліекономічного і соціального розвитку. Державні контролюючі органи перевіряютьвикористання коштів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженнідержавних органів, тобто дотримання вимог законів, що регулюють фінансовівзаємовідносини різних суб’єктів господарювання з державою, взаємовідносини міжгосподарськими суб’єктами, між державою і населенням.
Метою проведення державногофінансового контролю є пошук резервів зростання фінансових ресурсів за рахунокзниження витрат матеріальних і трудових ресурсів на виробництво, правильневідображення в господарських операціях їх вартості, виявлення непродуктивнихвитрат. Влив фінансового контролю на процеси, пов’язані з функціонуваннямфінансів, виявляється через фінансові санкції та інші заходи з усуненнявиявлених недоліків.
Система контролюґрунтується на принципах, дотримання яких є важливою умовою його високоїефективності. До основних з них належать:
1). Демократичнийцентралізм означає поєднання централізованого керівництва фінансовимконтролем з місцевою ініціативою, обов’язкове виконання рішень вищих органівуправління, сувору дисципліну і підпорядкованість.
2). Принципоб’єктивності вимагає, щоб висновки контролерів ґрунтувалися на достовірнихфактах, аргументованих і встановлених за допомогою беззаперечних доказів,свідчень, а також однакову відповідальність усіх перед законом.
/>3). Дієвість полягає вефективності заходів, які вживаються за результатами ревізій і перевірок, вусуненні виявлених недоліків і порушень, в їх попередженні, відшкодуваннізаподіяного збитку службовими чи матеріально відповідальними особами.
4). Принципвсеосяжності передбачає поширення контролю на всі галузі і ланки народногогосподарства, а також на всіх службових та матеріально відповідальних осіб іструктури управління. Контролером повинні бути охоплені всі без виняткупідприємства, установи та організації.
5). Гласність полягаєв найповнішому висвітленні і доведенні результатів перевірок до широких верствнаселення, трудових колективів з метою залучення їх до активних дій,спрямованих на усунення виявлених недоліків і притягнення до відповідальностівинуватців.
6). Принципбезперервності означає систематичний характер контролю за виконаннямпоставлених завдань і дисципліною виконання за всі періоди виробничо-фінансовоїдіяльності.
7). Плановістьпокликана забезпечити високу організованість контрольно-ревізійної роботи,сприяти поліпшенню використання праці контролерів та робочого часу, узгодженнядій контролерів тощо.
8). Науковістьпередбачає залучення в цю сферу діяльності висококваліфікованих кадрів,систематичну їх підготовку, вдосконалення методичної роботи тощо.
9). Принципекономічності вимагає здешевлення контролю, зниження витрат на утриманняконтрольно-ревізійного апарату за рахунок організації раціональної системиекономічного контролю, координації та узгодження всіх ланокконтрольно-ревізійних служб, всебічного використання можливостей внутрішньогосподарськогоконтролю, окупності витрат на його проведення.
Фінансовий контроль вирішуєскладні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різнихрівнях управління. Цим вимогам і відповідає його поділ.
Ворганізаційному плані фінансовий контроль поділяють на державний, відомчий, а такожконтроль місцевих органів самоврядування.
Державнийконтроль здійснюєтьсяна рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести ВРУкраїни, яка здійснює фінансовий контроль при розгляданні і затвердженні  бюджету,а також при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролюєзаконність та ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат.Контроль здійснюється через комісії Верховної Ради.
Від уряду контроль здійснюєМіністерство фінансів України – його центральний апарат, контрольно-ревізійната податкова служби. Вони здійснюють контроль за мобілізацією та використаннямкоштів бюджету, інших фінансових інституцій та господарських органів.
Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові службиміністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної формивласності. Об’єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність виробничихструктур кожної галузі або групи споріднених галузей, концернів, об’єднань депереважає державна форма власності.
Фінансовий контроль органівмісцевого самоврядування здійснюють органи представницької та виконавчої владимісцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи. Об’єктомфінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди,господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальноївласності.
За ознакою часупроведенняфінансовий контрольподіляютьна попередній, поточний і наступний.
Попередній контроль здійснюється на стадіїскладання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів.Його мета – попередження неправильного і нераціонального використання коштів.Попередній контроль проводять всі органи державного, відомчого контролю таконтролю місцевих органів самоврядування.
Поточний контроль застосовується у процесівиконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити іпопередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечитидодержання норм витрат, запобігти безгосподарності та непродуктивним витратам.Поточний контроль проводить контрольно-ревізійна та податкова служби.
Наступний контроль здійснюється після завершеннязвітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільностівитрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансовихоперацій, ефективності витрачання коштів. Наступний контроль здійснюють всіоргани державного, відомчого контролю і контролю місцевих органівсамоврядування. Його дієвість і оперативність нижча, ніж вище наведених, але їхпоєднання може забезпечити високу ефективність.
Залежно від способуздійснення і організаціїфінансовий контроль поділяють на перевірки, обстеження, аналіз таревізії.
Перевірки проводять для дослідженняокремих питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншимидокументами, що підтверджують здійснення операцій. Наслідки перевірокоформлюють довідкою або доповідною запискою.
Обстеження на відміну від перевіркипроводять за більш широким колом питань. Його мета – визначити становище, щосклалося в окремих напрямках господарської діяльності об’єкта, що обстежується,визначити перспективи їхнього поліпшення і розвитку.
Аналіз, як правило, здійснюєтьсярегулярно по всьому колу питань діяльності господарського суб’єкта. Його мета –встановити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшенняфінансового становища.
Ревізії є найважливішимметодомфінансовогоконтролю. Ревізії – це метод документальногоконтролю фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації,дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності,способу документального викриття нестач, розтрат, привласнень, крадіжок коштіві матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.
Ревізії здійснюються контрольно-ревізійними службами. Державнаконтрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України,контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві таСевастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах,містах та районах у містах.
Головним завданням державноїконтрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачаннямкоштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовірністюбухгалтерського обліку і звітності в міністерствах відомствах, державнихкомітетах, фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і ворганізаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державнихпозабюджетних фондів, розроблення пропозицій та усунення виявлених недоліків іпорушень, запобігання їх виникненню.
Надання самостійностіпідприємствам та організаціям, їх приватизація і створення на їх основігосподарських структур різних форм власності привело до необхідності створенняоргану, в обов’язки якого входило б проведення перевірокфінансово-господарської діяльності підприємств всіх форм власності,забезпечення консультацій по фінансовим питанням. Таким органом контролю сталаПалата аудиторів.
Аудит– це перевірка публічної фінансовоїзвітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодофінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначеннядостовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинномузаконодавству і встановленим нормативам.
Аудиторську діяльність можутьвиконувати як громадяни України так і аудиторські фірми, об’єднання, які маютькваліфікаційний сертифікат і на його основі одержати ліцензію. Палата аудиторівне тільки атестує аудиторів та видає кваліфікаційні сертифікати і ліцензій, а йрозробляє стандарти і методичні рекомендації, веде облік аудиторів, їхоб’єднань та фірм. Вся діяльність аудиторів будується на комерційній основі.

Тема 4. Державний бюджет.
1. 1.Суть тароль державного бюджету.
2. Доходидержавного бюджету.
3. Витратидержавного бюджету.
1. Сутьта роль державного бюджету.
Для виконаннясвоїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формуєшляхом перозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, черезякий держава здійснює розподіл і парозподіл внутрішнього продукту, є державнийбюджет.
Державнийбюджет — це системагрошових відносин, які виникають між державою, підприємствами різних формвласності та галузевої належності, населенням з формування та використанняцентралізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільнихпотреб.
Економічний змістдержавного бюджету визначається:
— дієюекономічних законів;
— суттю тафункціями держави;
— системоюгосподарювання та виробничими відносинами.
Відношення, яківиникають між державою, підприємствами та населенням в процесі формування тавикористання бюджетних коштів, називають бюджетними відносинами. Їхструктура охоплює економічні відносини, що утворюються між:
— державою та іпідприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень іфінансування з бюджету;
— між державою танаселенням у процесі розподілу і перозподілу валового національного продукту;
— між ланкамибюджетної системи при бюджетному регулюванні.
Бюджетнерегулюваннявизначають як систему перерозподілу грошових коштів між бюджетами, яка полягаєв передачі частини ресурсів бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня.Бюджетне регулювання передбачає законодавчо закріплені відсоткові відрахуваннявід загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів, встановлених наданій території, а також збалансування бюджетів за допомогою між бюджетнихтрансфертів. Бюджетне регулювання спрямоване на збалансування бюджету,тобто досягнення такого стану, коли видатки бюджету дорівнюють його доходам.
До між бюджетнихтрансфертів відносять: дотацій, субсидій та субвенції.
Дотації- це грошові кошти, які виділяються збюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня і не мають цільового призначення.
Субсидії — це грошові кошти, якімають цільове призначення і виділяються з поточного бюджету вищого рівнябюджету нижчого рівня.
Субвенції — це грошові кошти, якімають цільове призначення і виділяються з бюджету розвитку на засадах дольовоїучасті в фінансуванні витрат, які передбачаються.
В організаційномуаспекті державний бюджет є планом утворення і використання фінансових ресурсів,що знаходяться в розпорядженні держави. Бюджети складаються та виконуютьсязгідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація — цеєдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджетуза однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне порівняннябюджетних даних. Бюджетна класифікація має розділи, параграфи, статті.
 Бюджетнакласифікація залежить від певних традицій та структури господарства країни. Наприклад,в Україні видатки згруповані з застосуванням відомчо-галузевихознак (розділи — народне господарство, соціально-культурні заходи,управління; параграфи — галузі, заходи; статті — заробітна плата,стипендії тощо). Доходи згруповані за принципом предметноїкласифікації. За основу взято вид платежу, платіж — це розділ (податокна добавлену вартість, платежі з прибутку). Глави — міністерства тавідомства, а параграфи — галузі народного господарства. Статті в доходахмайже не використовуються.
2. Доходидержавного бюджету
Доходи державногобюджетувідображають економічні відношення, які виникають у держави з підприємствами тагромадянами в процесі формування бюджетного фонду країни. Формою проявів цихвідносин є різні види платежів підприємств та населення до державного бюджету,а матеріальним втіленням — грошові засоби, які мобілізуються до бюджетногофонду. Бюджетні доходи, з одного боку є результатом розподілу вартостісуспільного продукту; з другого боку — об’єктом подальшого розподілу вартості, яка сконцентрована у державі. Складта форми мобілізації грошових засобів залежить від системи та методівгосподарювання та економічних завдань, які вирішуються суспільством.
Доходи бюджетукласифікуються за такими розділами:
1.Податковінадходження – встановлюються згідно чинного законодавства (загальнодержавні імісцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі);
2.Неподатковінадходження:
— доходи від власності та підприємницької діяльності держави;
— адміністративнізбори,  доходи від некомерційного та побічного продажу;
— надходження відштрафів та фінансові санкції.
3.Доходивід операцій з капіталом:
— відсотки,які отримує держава від співтовариства з підприємствами та компаніями;
— прибутки НБУ.
4.Трансферти – тобто кошти одержані відінших органів влади, місцевого самоврядування, ін. держав або міжнароднихорганізацій на безоплатній та безповоротній основі.
3. Видаткидержавного бюджету
 
Видаткидержавного бюджету — це економічні відносини, які виникають в зв’язку зрозподілом фонду грошових коштів держави та його використання за цільовим,галузевим та територіальним призначенням.
Система видатківдержавного бюджету — це сукупність конкретних видів бюджетних витрат. Її функціонуваннязалежить від;
— природи тафункцій держави;
— рівнясоціально-економічного розвитку країни;
— зв’язків бюджету з народнимгосподарством;
— форм наданнябюджетних коштів.
Видаткибюджету класифікують за:
1.Функціями звиконанням яких пов’язані видатки – функціональна класифікація видатків;
2.Економічноюхарактеристикою операцій при проведенні яких здійснюються ці видатки – економічнакласифікація. За цією класифікаційною ознакою видатки поділяються на:поточні; капітальні; кредитні.
3. Ознакою  головного розпорядника  бюджетних  коштів –   відомча класифікація видатків ( головнірозпорядники – це  бюджетні установи в особі їх  керівників,  які отримуютьповноваження    розпоряджатися  бюджетними   коштами  згідно з бюджетнимипризначеннями).
4. Бюджетними  програмами – програмнакласифікація видатків.

Тема 5. Бюджетна система України.
1. Бюджетнасистема України.
2. доходидержавного бюджету України.
3. Видаткидержаного бюджету України.
4. Бюджетніправа в Україні.
5. Бюджетнийпроцес в Україні.
1.  Бюджетна система України.
Побудовабюджетної системи країни залежить від державного устрою.Адміністративно-територіальний поділ країни визначає кількість ланок бюджетноїсистеми, оскільки кожний орган державної влади має право на свій бюджет.
Бюджетну системуУкраїни утворюють:
— Державнийбюджет України;
— республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;
— місцевібюджети.
Бюджет АвтономноїРеспубліки Крим об’єднує республіканський бюджет, бюджети районів і містреспубліканського підпорядкування цього регіону.
До місцевихбюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільськібюджети.
Бюджет області об’єднує обласний бюджет та бюджетирайонів і міст обласного підпорядкування.
До складу бюджетурайону входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищніта сільські бюджети.
Селищні та сільськібюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів занаявності необхідної фінансової бази.
Бюджет міста, якемає районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять дойого складу.
Сукупність усіхбюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений абоконсолідований державний бюджет.
Організацію іпринципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв’язок між їїокремими ланками називають бюджетним устроєм, який закріплюєтьсяКонституцією України та Бюджетним Кодексом України, державним устроєм Українита її адміністративно-територіальним поділом.
В Україніпобудова бюджетної системи ґрунтується  на наступних принципах:
1.Принципєдностіозначає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетноїсистеми, забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією,єдністю форм бюджетної документації та погодженими принципами бюджетногопроцесу, єдиною грошовою системою.
2.Принципзбалансованості – витрати бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету завідповідний бюджетний період.
3.Принципсамостійності– державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними державнимикоштами, державний бюджет не несе відповідальності за бюджетні зобов’язанняорганів влади місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування коштамивідповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання однеодного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетівзабезпечується також закріпленням за ними відповідних джерел доходів та правомвідповідних органів влади розглядати та затверджувати бюджети.
4. Принцип повноти – до складу бюджетів включаються всінадходження та витрати, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актіворганів державної влади та місцевого самоврядування.
5.Принцип обґрунтованості означає, що бюджетформується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвиткудержави та розрахунках надходжень та витрат бюджету, що здійснюється відповіднодо затверджених методик і правил.
6.Принцип ефективності – при складанні та виконаннібюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованихцілей при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
7.Принципсубсидіарності – розподіл видатків між державним бюджетом повинен ґрунтуватися намаксимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їхбезпосереднього споживача.
8.Принципцільового використання означає, що бюджетні кошти повинні використовуватися тількина цілі, визначені бюджетним призначенням.
9.Принципсправедливості і неупередженості означає, що бюджетна система України будуєтьсяна засадах справедливого розподілу суспільного багатства між територіальнимигромадами та громадянами.
10.Принцип публічності та прозорості – державний бюджет та бюджетАР Крим затверджуються відповідно ВР України, ВР АР Крим та ін. радами.
11.Принципвідповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несевідповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетногопроцесу.
2.  Доходи державного бюджетуУкраїни.
Доходи державно бюджету включають:
1). Доходи ( завинятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповіднодо законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України“Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також від сплати за послуги,що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державногобюджету України, та ін. визначених законодавством джерел, включаючи кошти відпродажу активів, що належать державі або підприємствам, установам таорганізаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, щоналежить державі в майні господарських товариств;
2). Гаранти ідарунки у вартісному обрахунку;
3). Між бюджетнітрансферти з місцевих бюджетів.
3.  Видатки державного бюджетуУкраїни.
1). Державнеуправління:
— законодавчувладу;
— виконавчувладу;
— ПрезидентаУкраїни.
2). Судову владу.
3). Міжнароднудіяльність.
4).Фундаментальні та прикладні дослідження, сприяння НТП загальнодержавногозначення, міжнародні наукові та інформаційні дослідження загальнодержавногозначення.
5). Національнуоборону.
6). Правоохороннудіяльність та забезпечення безпеки держави.
7). Освіту:
— спецшколи,засновані на державній власності;
— загальноосвітнішколи соціальної реабілітації;
— проф. тех.освіту;
— Вузи, заснованіна державній власності.
8). Охоронуздоров’я:
— багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні функції;
— клінікинауково-дослідних інститутів, спец лікарні, госпіталі для інвалідів ВВВ;
— санаторно — реабілітаційна допомога;
— санітарно-епідеміологічний нагляд.
9). Соціальнийзахист та соціальне забезпечення:
— державніспеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям та членам їх сімей таін.);
— державніпрограми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям, заходи соціальногозахисту інвалідів та ін.);
— державнапідтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статусвсеукраїнських;
— державніпрограми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок і сім’ї;
— державніпрограми підтримки будівництва житла для окремих категорій громадян.
10). Культура імистецтво:
— національні ідержавні бібліотеки, музеї, виставки національного значення, заповідникинаціонального значення, міжнародні культурні зв’язки та ін.;
— національнітеатри, національні та державні музичні колективи та ансамблі та ін.;
— державнапідтримка громадських організацій культури та мистецтва, що мають статуснаціональних;
— державніпрограми розвитку кінематографії;
— державнаархівна справа.
11). Державніпрограми підтримки телебачення та радіомовлення, преси, книговидання, інформаційнихагентств.
12). Фізичнакультура і спорт:
— державніпрограми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їхучасті у загальнодержавних і міжнародних змаганнях;
— державніпрограми з інвалідного спорту.
13). Програмиреставрації пам’яток архітектури державного значення.
14). Державніпрограми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.
15). Державніпрограми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікаційта інформатики.
16). Державніінвестиційні проекти.
17). Державніпрограми з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, охорони НПС, ядерної безпеки,попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та ліквідації стихійного лиха.
18). Створення тапоповнення державних запасів та резервів.
19).Обслуговування державного боргу.
20). Проведеннявиборів та референдумів
21). Ін.програми, які мають виключно державне значення.
4.  Бюджетні права в Україні.
Регуляторомфункціонування державного бюджету країни поряд з політичними, економічними таорганізаційними факторами є бюджетне право. Бюджетне право — цесукупність встановлених державою юридичних норм, які регулюють діяльністьорганів державної влади та управління з складання, розгляду, затвердження тавиконання бюджету. Загальні основи бюджетних прав визначаються конституцієюкраїни. В Україні бюджетне право країни, Автономної Республіки Крим та місцевихрад народних депутатів встановлено Конституцією України.
В Україні крімКонституції бюджетні права регулюють Бюджетний Кодекс України, прийнятий учервні 2002 р. та Закон України “Про Державний бюджет України”, що приймаєтьсящорічно ін. закони, що регулюють бюджетні правовідносини. В законодавчих актахпро бюджетні права викладені принципи побудови бюджетної системи, розмежуваннядоходів та видатків між окремими бюджетами, визначено порядок бюджетногопроцесу.
Правоверегулювання бюджетних відносин охоплює відносини, які виникають між різнимигілками влади і управління при визначені бюджетів держави, формування доходів івидатків та розподілі і перерозподілі коштів між різними ланками бюджетноїсистеми, а також відносин, що виникають при проведенні бюджетного процесу. Бюджетно- правовим регулюванням є усі форми законодавчого або нормативного впливудержави на органи управління всіх рівнів в галузі бюджету.
У бюджетному праві визначаються:
1). Порядокбюджетного устрою та утворення бюджетної системи України, а також принципи їїпобудови.
2). Доходи івидатки державного бюджету.
4). Надходження івитрати місцевих бюджетів.
5). Між бюджетнівідносини, в т.ч. розмежування видатків між бюджетами, розрахунок видатків, щовраховується при визначенні між бюджетних трансфертів.
6). Між бюджетнітрансферти.
7). Порядок контролю задотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетніправопорушення.
Закон України “Про Державний бюджет”на поточний рік регулює такі питання:
1). Обсяг доходівдержавного бюджету в млрд. грн.
 2). Обсягвидатків державного бюджету в млрд.грн.
 3). Обсяг бюджетногодефіциту та джерела його покриття в млрд. грн.
 4). Структурунадходжень до державного бюджету в млрд. грн.
 5). Розподілвидатків державного бюджету за розпорядниками та бюджетним призначенням вмлрд… грн..
 6). Розмір міжбюджетних трансфертів в млрд. грн. та ін.
Бюджетнимкодексом України регулюються правовідносини, що виникають у процесі складання, розгляду,затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а такожконтролю за виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
5.  Бюджетний процес в Україні.
В бюджетномупроцесі виділяють етапи: складання проекту бюджету; розгляд бюджету;затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердженнязвіту про виконання бюджету.Стадії бюджетного процесу в УкраїніЕтапи бюджетного процесу Дії відповідальних органів Термін виконання
1.Складання проекту бюджету
1.Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.
2.Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-економічні засади бюджетного планування, які використовують для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
3.Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
4.Кабмін подає до Верховної Ради України проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань у ВР
2.Розгляд Державного бюджету України
1.Після подання Кабміном проекту закону до ВР Міністр фінансів представляє його на пленарному засіданні. Голова Комітету ВР з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону про Державний бюджет України вимогам Бюджетного Кодексу, основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям ВР.
2.За результатами обговорення проекту Закону про Державний бюджет ВР може прийняти вмотивоване рішення про його відхилення. Через 5 днів після подання до ВР
3.Затвердження бюджету
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4.Виконання ДБ України
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5.Складання, розгляд і затвердження звіту про виконання ДБ України
 
 
 
1.Після прийняття до розгляду представленого проекту закону він обговорюється народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях та групах ВР. Комітети формують свої пропозиції до проекту закону і передають до Комітету ВР.
2.Висновки до проекту закону розповсюджуються серед народних депутатів України і розглядаються на 1-му пленарному засіданні, ВР приймає проект цього закону.
3.Після прийняття проекту закону про Державний бюджет у 1-му читанні, КМ України готує і подає проект цього закону доопрацьований, відповідно до висновків ВР.
4.Друге читання проекту закону передбачає в першу чергу затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту) доходів і видатків ДБУ.
5.На третьому читанні відбувається розгляд доопрацьованого проекту закону про ДБУ в повному обсязі та з питань статей, які не були прийняті у другому читанні.
6.Прийняття закону про ДБ України
1.Кабінет Міністрів України забезпечує виконання ДБ України. Мінфін здійснює загальну організацію та управління виконання ДБ України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
2.В Україні здійснюється казначейська форма обслуговування ДБ України.
3.Державний бюджет виконується за розписом, який затверджується Мінфіном відповідно до бюджетних призначень.
4.Мінфін здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочки до сплати податків та зборів.
5.Державне казначейство веде бухгалтерський облік надходжень до ДБ України та контролює відповідність кошторисів розпису ДБ України та виконує ін. функції.
1.Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов’язань держави визначаються Державним казначейством за погодженням Мінфіну.
2.Бух.облік операцій по виконанню ДБ України здійснюються органами Державного казначейства згідно встановлених правил.
3.Усі надходження та видатки до ДБ заносяться на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законом процедури.
4.Державне казначейство здійснює закриття всіх рахунків, відкритих у поточному бюджетному періоді.
5.Зведення, складання та надання звітності про виконання ДБ України здійснюється Державним казначейством України.
Не пізніше 1 жовтня
Не пізніше 20 жовтня
Не пізніше 3 листопада
Не пізніше 20 листопада
Не пізніше 25 листопада Не пізніше 1 грудня
У місячний термін після набрання чинності закону про ДБ України
Не пізніше 31 грудня

Тема 6. Фінансимісцевих органів влади в Україні
1. Фінансимісцевих органів влади, їх зміст і роль.
2. Місцевібюджети України.
3. Доходимісцевих бюджетів.
4. Видаткимісцевих бюджетів.
5. Фінансовіпроблеми місцевих бюджетів.
1.  Фінанси місцевих органіввлади, їх зміст і роль.
Місцеві органивлади та їх фінанси мають певний вплив на економіку і соціальну сферу держави.У фінансові системи мобілізується значна частина валового внутрішньогопродукту. Через ці системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частиниВВП. Тому фінанси місцевих органів влади є інструментом регулюванняекономічного і соціального розвитку держави. При цьому держава і місцевесамоврядування розподіляють між собою функції соціально-економічногорегулювання.
Фінанси місцевихорганів влади є фіскальним інструментом. Це дозволяє забезпечувати ці органиресурсами для розв’язання завдань, що на нихпокладаються. Фінанси місцевих органів влади є також інструментом забезпеченнясуспільних послуг та забезпечення економічного росту.
Фінансимісцевих органів влади охоплюють:
1.  Місцеві бюджети – містять в собі надходженняі витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, місцевих державнихадміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витратискладають єдиний баланс відповідного бюджету.
2.  Позабюджетні кошти місцевихорганів влади– являють собою позабюджетні фонди місцевих органів влади, валютні та резервніфонди. Утворення і визначення статусу позабюджетних фондів є виключнокомпетенцією рад будь-якого рівня. Місцеві держадміністрації забезпечуютьнадходження коштів до цих фондів та їх раціональне використання з наступнимінформуванням відповідної ради народних депутатів.
3.  Комунальний кредит – це тимчасово вільні усуспільному виробництві кошти, які позичають місцеві органи влади у фізичних таюридичних осіб. В Україні використовують 2 форми комунального кредиту:
- комунальніоблігаційні позики;
- комерційнийбанківський комунальний кредит.
 Емітентом облігаційкомунальної позики являються економічні комітети, створені при міськвиконкомах,а гарантом – фінансові управління цих виконавчих комітетів. Отримані від позиккошти місцеві органи влади спрямовують на житлове будівництво, будівництвометрополітенів та ін. потреби місцевих органів влади.
         Банківськікомунальні кредити місцеві органи влади можуть отримати в установах банків,проте відсотки, за якими такі кредити надаються, на сьогодні є надто високими.
4.  Фінанси комунальнихпідприємств.
Основну частинуфінансів місцевих органів влади являють фінансові ресурси підприємств, які євласністю цих органів. В Україні органи місцевого самоврядування отримали правомати свою власність, така форма власності отримала назву комунальної.Суб’єктами права комунальної власності в Україні були визнані усі місцеві радивідповідних адміністративно-територіальних одиниць, утворилося кілька видівкомунальної власності: комунальна власність областей, міст, районів, районів умістах, сіл і селищ.
Майно, ресурси,земля та кошти комунальних форм власносності стали власністю територіальноїгромади. Комунальне майно не відноситься до державного майна і є самостійноюформою власності.
Комунальнийсектор в Україні охоплює промисловість, сільське господарство, транспорт,зв’язок, будівництво, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальнегосподарство та ін. галузі.
Використанняфінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості. Їхприбуток розподіляється у порядку, визначеному місцевими Радами, згідно зістатутом підприємств. Прибуток підприємств комунальної власності підлягаєоподаткуванню і згідно законодавства 100% податку на прибуток комунальнихпідприємств, зараховуються до бюджету місцевих Рад того рівня, якому належатьці підприємства.
Місцеві Радиможуть надавати пільги або звільняти від оподаткування підприємства комунальноїформи власності. Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансовібаланси, їх рахунки не об’єднуються з бюджетними рахунками органів місцевогосамоврядування.
 
2.  Місцеві бюджети України.
Головнимінститутом в системі фінансів місцевих органів влади є місцевий бюджет.Структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділомУкраїни. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власнийбюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.
Згідно з існуючим територіальнимустроєм до місцевих бюджетів належать республіканський бюджет АвтономноїРеспубліки Крим, обласні, районі, міські, селищні та сільські бюджети. Це фондифінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народнихдепутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування. Компетенціякожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетівв Україні понад 12 тисяч. Найчисельніша група — це сільські, селищні та міськібюджети.

3. Доходи місцевих бюджетів.
Серед доходівмісцевих бюджетів виділяють власні, закріплені та регульовані…
До власних відносять доходи, якіформуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади тазгідно з його рішеннями. Власними є місцеві податки, збори та платежі, щовстановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходивід майна, що належить місцевій владі та інші.
Закріпленідоходи — цедоходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи зараховуютьсядо місцевих бюджетів згідно законодавчих актів, які регулюють бюджетну системукраїни та бюджетний процес.
 Регульованідоходи — цедоходи, які розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Окремі доходиможуть бути закріплені і регульовані. Уточнення переліку закріплених тарегульованих доходів місцевих бюджетів в Україні здійснюється в процесіухвалення щорічних законів про Державний бюджет України.
Склад доходів АР Крим,обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні міжбюджетнихтрансфертів:
1).Длязабезпечення реалізації соціально-економічних і культурних програм територіальнихгромад доходи АР Крим та обласних бюджетів, які формуються при визначенніобсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
- 25%прибуткового податку з громадян, що справляються на відповідній території;
- 25% платиза землю, що справляється на відповідній території;
- плати заліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності та сертифікати,що видаються Радою міністрів АР Крим та обласними державними адміністраціями.
   2).Длязабезпечення реалізації соціально-економічних і культурних програмтериторіальних громад доходи районних бюджетів, які формуються при визначенніобсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
- 50%прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, містрайонного призначення та їх об’єднань;
- 15% платиза землю, що сплачується на території сіл. Селищ, міст районного призначення таїх об’єднань;
- плати заліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності та сертифікати,що видаються районними державними адміністраціями;
- плати задержавну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляєтьсядержавними адміністраціями;
- надходженняадміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціямиабо утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.
Доходи місцевих бюджетів, щоне враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:
1).місцеві податки і збори, щозараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2).100% плати заземлю – для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю – длябюджетів міст АР Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю длябюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;
3).податок звласників транспортних засобів;
4).надходженнясум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5).податок напромисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
6).плата зазабруднення НПС;
7).кошти відвідчуження майна, яке знаходиться у комунальній власносності;
8).фіксований с/гподаток у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
9).плата заоренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
10).надходженнявід грошово-речових лотерей;
11).податок наприбуток підприємств комунальної власносності;
12).іншінадходження, передбачені законом.
4. Видаткимісцевих бюджетів.
 Видатки місцевих бюджетів Видатки, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів до відповідних бюджетів Видатки місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів
1. районних бюджетів та бюджетів міст АР Крим і міст обласного зна-чення
1)державне управління      (органи місцевого самоврядування міст республіканського, обласного значення та районного значення);
2)освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту; заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;
3)охорону здоров’я: первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні, пологові будинки та ін.); програми медико-санітарної освіти;
4)соціальний захист та соціальне-забезпечення: державні програми соціального забезпечення (притулки для неповнолітніх, територіальні відділення соціальної допомоги); державні програми соціально захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми та ін.;
5)державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми ( театри, бібліотеки, музеї та ін.);
6)державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких навчальних шкіл всіх типів, заходи з фізичної культури і спорту та ін.
1)місцеву пожежну охорону;
2)позашкільну освіту;
3)соціальний захист та соціальне забезпечення:
— програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
— місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;
4)місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
5)культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6)програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
7)місцеві програми розвитку фізичної культури і спорту;
8)типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;
9)транспорт, дорожнє господарства: регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів місцевого самоврядування; будівництво, реконструк-цію, ремонт та утримання доріг місцевого значення та ін.
10)управління комунальним майном;
11)ін. програми, затверджені відповідною радою згідно законодавства.
2 бюджету АР Крим та обласних бюджетів
1)державне управління (представницьку і виконавчу владу АР Крим, обласні ради);
2)загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спец загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, школи інтернати; заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності АР Крим і виконують державне замовлення; вищу освіту; післядипломну освіту та ін. освітні програми.
3)охорону здоров’я: первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського та обласного значення) та ін.
4)соціальний захист та соціальне забезпечення;
5)культуру і мистецтво: державно-культурно-освітні програми (республіканські та обласні бібліотеки, музеї, виставки); державні театрально-видовищні програми та ін.
6)фізичну культуру та спорт.
3бюджетів сіл, селищ, міст районного значення
1)органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
2)освіту (дошкільну освіту і загальну середню освіту);
3)первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерські пункти);
4)сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.
5. Фінансовіпроблеми місцевих бюджетів.
Найбільш масштабною фінансовоюпроблемою місцевої влади в Україні є так звана проблема “бідних” і “багатих”територій. ЇЇ суть полягає у тому, що адміністративно-територіальні утворення,на які поділена кожна держава, мають різну податкову базу і фінансовий потенціал.Це наслідок нерівномірності територіально-ресурсного потенціалу та продуктивнихсил.
Території, якімають більш потужну податкову базу, обстоюють права на переваги у самостійномуформуванні доходної частини своїх бюджетів. Навпаки, “бідні” території апелюютьдо центральної влади з вимогою – збільшити фінансову допомогу. Так виникаютьпротиріччя між “бідними” і “багатими” територіями при розподілі і перерозподілінаціонального доходу. Арбітром у цій суперечці виступає центральна влада, яказмушена проводити політику бюджетного вирівнювання. Цей напрямок фінансовоїполітики держави має надзвичайно важливе значення для збереження територіальноїцілісності країни, єдності її бюджетної та податкової системи.
Окрім, проблеми“багатих” та “бідних” територій місцеві органи влади мають проблеми, такі як:
- хронічнанестача фінансових ресурсів;
- прихованийдефіцит місцевих бюджетів;
- нестабільністьдоходних джерел.

Тема 7. Фінансове забезпеченнясоціальних гарантій населенню.
1. Фінансовийаспект соціальних гарантій.
2. Cоціальне забезпеченнянаселення України.
3. Фінансуваннясистеми соціальних гарантій населенню.
1.  Фінансовий аспект соціальнихгарантій.
Кожномугромадянину в будь-якій країні потрібні соціально-економічні гарантії, які закріплюються в законодавчих актах.
В Українісоціально-економічні гарантії охоплюють три напрями:
а) державагарантує кожному громадянину, який зайнятий трудовою діяльністю, нормальнийрівень благополуччя через мінімальний рівень заробітної плати, посильні податкита невтручання в підприємницьку діяльність, що відбувається в межах чинногозаконодавства;
б) задоволенняпріоритетних потреб суспільства, самостійне задоволення яких держава не можедовірити кожному громадянину окремо. До таких потреб відносять отриманнязагальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведеннякультурно-просвітницької роботи, підготовка кадрів, організація охорониздоров’я і розвиток фізичної культури тощо. Держава гарантує задоволенняперелічених потреб за рахунок бюджету, в мінімально достатніх розмірах та уформі безплатних послуг;
в) вирівнюваннярівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що незалежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути навантаженняутриманців на працездатних, стан здоров’я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. Формами задоволеннявідповідних потреб є пенсії, матеріальна допомога, стипендії, грошові виплатита їх індексація, пільга з податків, платежів і послуг тощо.
Механізмсоціальних гарантій полягає в тому, що вилучаючи у громадян частину створеного ниминаціонального доходу, держава повертає їм блага і послуги у формі освіти,дошкільного виховання, охорони здоров’я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення. Зарахунок вилученої у громадян частини національного доходу держава надає певнукількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними не спроможнісамі забезпечити всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утриманнябудинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).
2. Соціальнезабезпечення населення України.
Національнасистема соціального забезпечення населення охоплює:
— реалізацію правгромадян на працю і на допомогу з безробіття;
— оплата праці тамінімального розміру заробітної плати;
— підтриманняжиттєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основнихсоціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;
— наданнядержавної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченимгромадянам і сім’ям, які виховують дітей;
— матеріальнезабезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втратипрацездатності, втрати годувальника тощо.
Однією з формсоціального забезпечення населення є соціальне страхування, а саме:
— на випадокбезробіття;
— медичне;
— від нещаснихвипадків на виробництві;
— пенсійне.
Соціальнестрахування ґрунтується на принципах:
— обов’язковістьсоціального страхування всіх працюючих за наймом;
— забезпеченняособам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю, фермерам, членамкооперативів права вибору щодо участі в обов’язковому і добровільномустрахуванні;
— обов’язковістьфінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що єголовною умовою одержання права на соціальні виплати, їхню диференціацію вокремих видах соціального страхування;
— особливийпорядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтвореннякоштів на виплати за соціальним страхуванням;
— державнігарантії щодо виплат за соціальним страхуванням.
Здійсненнязаходів з соціального забезпечення фінансується з державного бюджету тапозабюджетних фондів.
3. Системасоціальних гарантій населенню.
Системусоціальних гарантій населенню складають:
— пенсійнезабезпечення;
— державнадопомога сім’ям з дітьми;
— цільова грошовадопомога громадянам з мінімальними доходами;
— індексаціягрошових доходів населенню;
— державнерегулювання цін;
— пільги ідопомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави;
— соціальні гарантіїветеранам війни;
— соціальнігарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку;
— допомога напоховання;
Пенсійнезабезпеченняохоплює виплату пенсій за віком, соціальних пенсій, пенсій інвалідів війни,учасників війни, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Пенсії виплачуються зПенсійного фонду України.
Державнадопомога сім’ям з дітьми призначається:
— по вагітностіта пологах;
— одноразовадопомога при народженні дитини;
— по догляду задитиною;
— грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;
— по догляду задитиною-інвалідом;
— по тимчасовійнепрацездатності у зв’язку з доглядом за хвороюдитиною;
— на дітей вікомдо 16 років;
— на дітейодиноким матерям;
— на дітейвійськовослужбовців строкової служби;
— на дітей, якіперебувають під опікою, піклуванням;
 - допомога нанеповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або колистягнення аліментів неможливе.
 Фінансуваннядержавної допомоги сім’ям з дітьми здійснюється з Фонду соціального страхуванняУкраїни, Пенсійного фонду України, коштів державного і місцевих бюджетів таінших коштів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Цільовагрошова допомога громадянам з мінімальними доходами надається у вигляді цільових виплатокремо на прожиття; оплату житла, комунальних послуг, електроенергії, придбанняі доставку палива. Фінансування виплат на прожиття здійснюються з Пенсійногофонду України, решту виплат — з місцевих бюджетів.
Індексація — це встановленийзаконодавством України механізм підвищення доходів громадян. Індексаціїпідлягають грошові доходи громадян, одержувані в гривнях на території України,якщо вони не мають разового характеру (державні пенсії, соціальна допомога,стипендії, оплата праці). Фінансування індексації здійснюється з різних джерел:
— з доходупідприємств, об’єднань і організацій, що перебувають на господарському рахунку;
— з коштіввідповідних бюджетів для організацій та установ, що фінансуються з бюджету;
— з Пенсійногофонду України та інших соціальних фондів для індексації пенсій та соціальноїдопомоги.
Державнерегулювання цін передбачає дотування окремих товарів і послуг для підтримання їх узв’язку з зростанням витрат на їхнє виробництво. Дотації призначаються в томувипадку, коли собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніжфіксована ціна реалізації. Вона має покривати збитки і забезпечувати певнийрівень рентабельності виробникам. По окремих товарах і послугах дотаціяпокриває лише збитки. Розмір дотації розраховують на одиницю продукції або якрізницю між ціною і собівартістю продукції та послуг. В кожний конкретнийперіод перелік товарів і послуг, що підлягають дотації змінюється. Фінансуваннядотації провадиться з загальнодержавного і місцевих бюджетів.
Пільги ідопомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави охоплюють:
— надбавки допенсій у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком;
— звільнення відсплати всіх податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету;
— першочерговебезплатне особисте і безплатне членів сім’ї обслуговування вамбулаторно-поліклінічних закладах усіх типів та видів;
— першочерговебезплатне забезпечення ліками, що придбані за рецептами лікаря, доставка зайого висновком ліків додому;
— безплатневиготовлення і ремонт зубних протезів;
— першочерговеодержання безплатної путівки у санаторій, профілакторій чи будинок відпочинкуодин раз на рік, а членами їх сімей — 25% вартості. Усі види медичногообслуговування у санаторіях, профілакторіях і будинках відпочинку, а такожхарчування надаються безплатно. Особам, що одержали путівки длясанаторно-курортного лікування, надається право безплатного проїзду до місцялікування і назад;
— звільнення відквартирної плати, оплати комунальних послуг водопостачання, каналізація, газ,електроенергія, гаряче постачання, центральне опалення), від плати закористування домашнім телефоном позавідомчою охороною сигналізацією житланезалежно від виду житлового фонду та інші пільги і допомога.
Витрати державнихорганів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установі організацій з надання пільги і допомоги Героям Радянського Союзу і повнимкавалерам Ордена Слави покриваються місцевими фінансовими органамиперерахуванням коштів на рахунки відповідних органів, підприємств, установ іорганізацій за рахунок коштів державного бюджету України.
Соціальнігарантії ветеранам війни передбачають пільги щодо оплати житла і комунальних послуг,абонентної плати за користування телефоном, безплатний проїзд усіма видамитранспорту (за винятком таксі). Пільги і виплати ветерани війни одержують зарахунок державного бюджету.
Соціальнігарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку охоплюють:
— першочерговебезплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоціннихматеріалів);
— переважне правона забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також компенсацію вартостісамостійного лікування в порядку і розмірах, що визначаються КабінетомМіністерства України;
— щорічне медичнеобстеження і диспансеризацію з залученням відповідних спеціалістів;
— першочергове обслуговання влікувально-профілактичних закладах, аптеках, першочергова госпіталізація тощо.
Самотнімгромадянам похилого віку, які за висновком медичних закладів потребують постійногостороннього догляду, призначається щомісячна допомога в розмірі та порядку,встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення», або надаєтьсясоціальне побутове обслуговування вдома державними установами. Фінансуваннязаходів щодо забезпечення соціальних гарантій ветеранам праці та громадянампохилого віку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Допомога напоховання надається всім громадянам. Допомога виплачується сім’ї померлого або особі, яка здійснилапоховання. Допомога надається з фонду державного соціального страхування,Пенсійного фонду, Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Тема 8.Фонди фінансових ресурсів загальнодержавного і місцевого значення.
 
1. ДержавнийПенсійний фонд.
2. Державнийфонд сприяння зайнятості населення.
4. Державнийінноваційний фонд.
5. Державнийфонд соціального страхування.
6. Фондсприяння конверсії.
7. Позабюджетніфонди органів місцевого самоврядування.
1.  Державний Пенсійний фонд.
Пенсійний фондУкраїни є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчимКабінетові Міністрів України.
ФункціїПенсійного фонду:
— збір іакумуляція обов’язкових страхових внесків, призначених для пенсійногозабезпечення і виплат допомоги;
— виплата пенсійвідповідно до Законів України про пенсійне забезпечення та про статус ісоціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи:
— виплата пенсійвійськовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ;
— виплатадопомоги на дітей;
— здійснення інших витрати,які згідно з чинним законодавством, фінансуються за рахунок Пенсійного фонду;
— фінансуваннядержавних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів;
— організаціяміжнародного співробітництва у галузі пенсійного забезпечення;
— розробкапроекту кошторису (бюджету), складання звіту про його виконання;
— подання доКабінету Міністрів України пропозиції щодо тарифів внесків у державне соціальнестрахування із врахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та іншістрахування (разом з фондом соціального страхування та Міністерством праці).
Пенсійний фондмає мережу територіальних відділень, включаючи міста й райони, які у своїйдіяльності взаємодіють з органами влади і управління, підприємствами таустановами.
КоштиПенсійного фонду формуються за рахунок:
— обов’язковихстрахових внесків:
— коштівдержавного і місцевих бюджетів;
— добровільнихвнесків підприємств, установ та організацій і громадян;
— обов’язковихстрахових внесків та інших надходжень.
КоштиПенсійного фонду спрямовуються на:
— фінансуваннявиплати державної пенсії, соціальних виплат, які згідно з чиннимзаконодавством, здійснюються за рахунок його коштів, в тому числі громадянам,що виїхали на постійне проживання за кордон;
— реалізаціюдержавних, регіональних та міських, районних програм соціального захистунаселення;
— створення банкуданих про платників обов’язкових страхових внесків до Пенсійного фонду тарозвиток матеріально-технічного бази органів фонду.
Особливістювитрачання коштів пенсійного фонду є те, що кошти зберігаються в установахбанків на розрахункових рахунках і вилученню не підлягають, а органи управлінняфонду утримаються за рахунок державного бюджету.

2. Державний фонд сприяннязайнятості населення.
Кошти Державногофонду сприяння зайнятості населення входять до складу Державного бюджету івитрачаються на фінансування заходів передбачених державними та територіальнимипрограмами зайнятості.
За рахунок коштівфонду фінансуються:
а) надержавному рівні:
— розвитокцентрів підготовки і навчання вивільнюваних працівників та незайнятогонаселення, його професійної спрямованості, утриманняінформаційно-обчислювальних центрів, поліграфічної бази, власних підприємствслужби зайнятості, створення гуртожитків тимчасового житла для осіб без певногомісця проживання;
— проведеннянаукових досліджень й розробок з проблем ринку праці й зайнятості населення;
— забезпеченняміжнародного співробітництва у розв’язанні проблем зайнятості населення;
— надання, вокремих випадках, допомоги державним та місцевим центрам зайнятості;
— утриманняструктурних підрозділів служби зайнятості.
б) намісцевому рівні:
— заходи попрофесійному спрямуванню та працевлаштуванню населення;
— підвищеннякваліфікації та перепідготовка вивільнюваних працівників і безробітних;
— організаціядодаткових робочих місць у галузях народного господарства;
— залученнябезробітних до оплачуваних громадських робіт;
— наданнябезвідсоткової позички безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;
— виплатидопомоги по безробіттю та надання матеріальної допомоги членам сім’їбезробітного, які перебувають на його утриманні;
— видання спеціальнихінформаційних бюлетнів про потреби територій в кадрах і можливостіпрацевлаштування;
Проекти доходівта витрат Державного фонду зайнятості розробляються державним центромзайнятості відповідно до встановлених строків складання державного бюджету.Центри зайнятості в межах затверджених кошторисів самостійно розпоряджаютьсякоштами фонду, які перебувають на рахунках в установах банків під контролемМіністерства фінансів України і в першу чергу Державного Казначейства та його органівна місцях.
 
3. Державнийінноваційний фонд.
Державнийінноваційний фонд створено відповідно до Закону України «Про основи державноїполітики у сфері науки і науково-технічної діяльності» для фінансування заходівщодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки. Фонд маєвідділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Кошти фондуформуються за рахунок:
— бюджетнихасигнувань, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності;
— відрахуваньпідприємств, об’єднань і організацій у розмірі до 1% обсягу реалізаціїпродукції (робіт, послуг) з віднесенням їх на собівартість;
— добровільнихвнесків юридичних і фізичних осіб.
При регіональнихвідділеннях створені ради, до складу яких входять представники науковихзакладів, науково-виробничих об’єднань, промислових і сільськогосподарськихорганізацій, фахівці, представники державної адміністрації. Ці ради розробляютьпропозиції щодо визначення найперспективніших науково-технічних програм і проектів,затверджують витрати на їхнє здійснення, звіти про виконання проектів.
 
4. Державнийфонд соціального страхування.
Державний фондсоціального страхування створено для цілей соціального страхування громадянУкраїни Кабінетом Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України.
 До фондунаправляються:
— частина коштіввід внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організаційі кооперативів (крім колгоспів), розташованих на території країни, незалежновід їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання:
— кошти громадян,які працюють в умовах найму, оренди чи займаються індивідуальною трудовоюдіяльністю.
Зазначений фонд єсамостійною фінансово-банківською системою і знаходиться у віданні профспілокУкраїни. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і невходять до складу державного бюджету України.
Усі юридичні тафізичні особи, які вносять відрахування до цього фонду, зобов’язаніреєструватися як страхувальники за місцем свого знаходження у відповіднихкомітетах профспілок. Страхові внески на соціальне страхування сплачуються затарифами, установленими законодавством України.
За рахунок коштівФонду соціального страхування здійснюються витрати на такі цілі:
— виплатудопомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологах, при народженідитини, на поховання;
організаціюсанаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранівта інвалідів.
5. Фондсприяння конверсії.
Фонд сприянняконверсії було створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України в1992 р.
 Фонд формуєтьсяза рахунок:
— відрахувань відсобівартості товарної продукції (робіт, послуг), що випускається підприємствамиоборонного комплексу, передбачених Програмою надзвичайних заходів щодостабілізації економіки та виходу її з кризового стану;
— 50% сум виручкивід продажу незавершеного будівництвом об’єктів, що передбачалися длявиробництва і розробок військової техніки та озброєнь, які не можуть бутивикористанні в цивільному виробництві;
— 10 %амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів підприємств іорганізацій, що підлягають конверсії ( за їхньою згодою);
— частини коштів,одержаних від продажу військової техніки і озброєнь, які вивільняються впроцесі скорочення Збройних сил;
— цільовихасигнувань з державного бюджету;
— добровільнихвнесків українських та зарубіжних юридичних і фізичних осіб.
Перерахуваннякоштів до фонду здійснюється щоквартально. Розпорядником фонду є Міністерствомашинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.
 
6.Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.
Органи місцевогосамоврядування всіх рівнів формують позабюджетні фонди за рахунок такихджерел:
— додатковихдоходів і зекономлених коштів, одержаних за рахунок здійснення організованихними заходів для розв’язання економічних і соціальних проблем;
— доходів відпродажу об’єктів міської, районної комунальної власності;
— доходів відпродажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності;
— доходів відцінних паперів, що придбані за рахунок міських і районних позабюджетних фондів;
— добровільнихвнесків і пожертвувань громадян, підприємств, установ;
доходів відмісцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей;
— штрафів, якістягуються за одержання підприємствами, об’єднаннями, організаціями іустановами необґрунтованого доходу у зв’язку з завищенням цін, тарифів напродукцію, роботи, послуги;
— штрафів, якіможуть встановлюватись місцевими Радами для фізичних і
юридичних осіб;
— доходів відреалізації безхазяйного і конфіскованого майна;
— плати зареєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;
— районних платежів таштрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використанняприродних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушеннязаконодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил,що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими Радами;
— орендної платиза землю;
— коштівсоціального розвитку підприємств, об’єднань, організацій і установ, щовиділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповіднакількість їхніх працівників;
— інших зборів,платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.
Коштипозабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються вустановах банків і вилученню не підлягають.
Органи місцевогосамоврядування мають право формувати валютні фонди за рахунок такихкоштів:
— відрахувань урозмірі 5% від валютної виручки підприємств, об’єднань, організацій і установ,що зареєстровані міською, районною адміністрацією;
— доходів відвласної зовнішньоекономічної діяльності;
— добровільнихвнесків пожертвувань юридичних осіб і громадян;
— надходження відреалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;
— доходів відздавання в оренду комунальної власності іноземним юридичним і фізичним особам;
- інших незаборонених законом джерел.

Тема 9. Державний кредит
 
1.  Поняття і роль державногокредиту.
2.  Державний та банківськийкредит, їх відміна.
3.  Форми держаного кредиту.
4.  Державний борг.
5.  Управління державнимкредитом.
6.  Державний борг України.
1.  Поняття і роль державногокредиту.
 
Державнийкредит – цесукупність економічних відношень, які виникають між державою, фізичними таюридичними особами, іноземним урядом в процесі формування та використаннядержавного фонду грошових ресурсів.
Кредит як елементсистеми розподілу і перерозподілу вартості відображає два взаємо зустрічнихпроцеси руху грошових коштів. Одним з них є залучення грошових коштів, які євільними у підприємств та населення, другий – спрямування цих коштів черезмеханізм кредитування та державний бюджет на покриття економічних потребнародного господарства. За допомогою державного кредиту перерозподіляються лишетимчасово вільні грошові кошти.
Держава можевиступати як позичальник, кредитор і гарант. Найчастіше держава виступає у роліпозичальника, займаючи кошти у фізичних, юридичних осіб та іноземних держав.Рідше держава виконує функцію кредитора. В тих випадках, коли держава бере насебе відповідальність за погашення позики або виконання інших зобов’язань, вонає гарантом.
Перших два видикредитних відносин відразу ж впливають на величину фонду грошових ресурсів,останній – не завжди приводить до її зміни (якщо боржник розраховується вчасно,то гарант не несе ніяких витрат).
2.  Державний та банківськийкредит, їх відміна.
Виділяютьдвіформи кредиту – банківський та державний. Відміна цих двох форм кредиту полягаєв тому, що:
1) потреба підприємствта організацій в банківському кредиті виникає в зв’язку з нерівномірнимрухом вартості у процесі виробництва та обміну, потреба в державному кредитівиникає через фінансові негаразди країни.
2) прибанківському кредитуванні економічні інтереси кредитора та позичальникаспівпадають. Форма власності на грошові кошти, які позичаються, не змінюється.Банківські відсотки за кредит є інструментом впливу на діяльність позичальника.При державному кредиті економічні інтереси кредитора і позичальникавідносно відокремлені. Держава забезпечує економічну зацікавленістьпідприємств, банків, громадян в добровільній передачі своїх грошових коштів втимчасове користування позичальника (держави), для цього держава бере на себегарантійне зобов’язання на тільки повернути позичені кошти, але й сплатитикредитору певну суму доходу, однією з форм якого є відсотки за позику. Придержавному кредиті відсотки за позику виконують роль економічного стимулу дляпередачі грошових коштів в розпорядження держави.
3) банківськийкредит має цільове призначення. Він застосовується в основному длязабезпечення своєчасного грошового обігу. Державний кредит не маєцільового призначення. За його рахунок забезпечуються різноманітні платежітоварного та нетоварного характеру, які передбачені державним бюджетом.
4) прибанківському кредиті строки повернення кредиту суворо регламентуються. Якщовони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції (підвищуються відсоткові ставки, достроково стягується заборгованість запозиками, припиняється видача нових кредитів тощо). При державному кредитівзаємовідношення між кредитором та позичальником укладаються добровільно. Увідношенні позичальника не передбачаються і не застосовуються ніякі економічнісанкції.
3. Формидержавного кредиту.
Існує дві форми державногокредиту: товарна і грошова. Різновидами грошової форми є державні позики,використання державного кредитного фонду та ін.
Товарна форма кредиту передбачає позичання державою унаселення та підприємств сільськогосподарської продукції, майна тощо. Товарнаформа кредиту в більшій мірі використовується при розладнанні грошової системи.
Найпоширенішою грошовою формоюдержавного кредиту є позики у вигляді цінних паперів. Держава випускає ірозповсюджує цінні папери, як правило облігації. Вони мають номінальнувартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартостіоблігацій виплачуються проценти. Державні позики можуть випускатися центральнимурядом і місцевими органами і розповсюджуватися серед населення або юридичнихосіб.
Залежно відспособу виплати доходу облігаційні позики поділяються на:
- відсоткові– власникитаких облігацій одержують твердий дохід у формі відсотків від номінальноївартості облігацій;
- виграшні– власникицих облігацій весь дохід одержують у формі виграшу, при цьому дохід одержуютьвласники лише тих облігацій на які випав виграш;
- безпрограшні– облігаціївипускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всіоблігації;
- безпроцентні– такіпозики не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на якийне задовольняється попит на ринку, при цьому вартість випущеної облігаціїдорівнює ціні товару.
Місцеві органи влади можутьодержувати позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлененаселення цього регіону.
За строкомпогашення позики поділяють на коротко (до 5 років) та довгострокові (понад 5років).
За методамирозміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільнихпозик вільно продаються купуються банківськими установами.
Державні позикиможуть бути облігаційними та безоблігаційними. Безоблігаційні позикиоформлюються підписними зобов’язаннями.
Однією з формдержавного кредиту є використання державою коштів позичкового фонду. При цьомудержава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів напокриття своїх витрат. Проте така форма державного кредиту економічно невиправдана і може зумовлювати інфляційні процеси.
4. Державнийборг.
 
Державний борг– це сумазаборгованості за позиками, які випущені і непогашені, а також сума фінансовихзобов’язань країни до іноземних кредиторів на певну дату.
Державний боргподіляється на внутрішній та зовнішній.
 Внутрішнійборг всвою чергу поділяється на капітальний та поточний.
Капітальнийдержавний борг охоплює всю суму заборгованості за позиками, які були здійснені раніше.
Поточний борг складається з витрат держави,які пов’язані з виплатою виграшів, відсотків по поточним тиражам та позикам,виграшів по проведеним тиражам, які не були затребувані раніше.
Оскільки державасистематично залучає і повертає грошові кошти населення, підприємств таорганізацій через вільний продаж і купівлю облігацій державних внутрішніхпозик, позичає та повертає кошти позичкового фонду, то сума державного боргузмінюється з року в рік.
Зовнішнійдержавний борг – це сума заборгованості по фінансовим зобов’язанням держави іншимкраїнам. На відміну від внутрішнього боргу, який виникає як правило черезбюджетний дефіцит, зовнішній борг виникає в зв’язку з залученням зовнішніхпозик на закупку в інших країнах технологічного обладнання, транспортнихзасобів, сировини, оплату послуг, передбачених міжурядовими угодами тощо.
Зовнішній боргкласифікується:
- за видамикредиту (банківський, іменний);
- заформами надання кредиту (валютний, товарний);
- взалежності від цільового використання (інвестиційний, не інвестиційний);
- заумовами надання (пільговий, з виплатою високих відсотків, компенсаційний);
- застроками повернення заборгованості (коротко, середньо та довгостроковий);
- заумовами повернення боргу (одноразово, рівними або не рівними частками).
5. Управліннядержавним кредитом.
Управліннядержавним кредитом– це один із напрямів фінансової політики держави,який пов’язаний з його діяльністю як позичальника, кредитора та гаранта. Управліннякредитом здійснюють органи влади та управління держави, які визначаютьзагальний обсяг бюджетного дефіциту, обсяг необхідних позик, обсяг впливудержавного кредиту на грошовий обіг.
Управліннядержавним кредитом – це сукупність дій, які пов’язані з підготовкою до випуску і розміщеннюборгових зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних паперів,обслуговуванню і погашенню державного боргу, надання кредитів та гарантів.
Методамиуправління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обміноблігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулюванняпозики.
Конверсія – це зміна доходності позики.Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають сплачуватися запозиками.
Збільшеннястроків дії позики називається консолідацією. Консолідація і конверсіяможуть здійснюватися одночасно.
Уніфікаціяпозик – цеоб’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позикобмінюються на облігації нової позики.
В окремихвипадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням,тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї новоїоблігації. Відстрочення погашення позики може здійснюватися тоді, коли випускнових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.
Анулювання боргівзумовлюється фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, абополітичними мотивами.
6. Державнийборг України.
 
Державним внутрішнім боргомУкраїни єстрокові зобов’язання Уряду країни в грошовій формі. Державний борг Українигарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.
До складувнутрішнього боргу України входять:
- позикиУряду країни;
- позики,здійснені при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансуваннязагальнодержавних програм.
Державний внутрішній боргУкраїни складається з заборгованості минулих років та заборгованості, щовиникає за борговими зобов’язаннями Уряду.
До боргових зобов’язань УрядуУкраїни належать випущені ним цінні папери, одержані Урядом кредити, частинаборгових зобов’язань Уряду колишнього СРСР, інші зобов’язання у грошовій формі,гарантовані Урядом України.
Обслуговуванняборгу – цекомплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними,уточнення і зміни умов погашення випущених позик.
Погашення позикздійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдаєтьсядо рефінансування державного боргу, тобто, погашення заборгованості шляхомвипуску нових позик.
Витрати наобслуговування державного боргу охоплюють виплату процентів, виграшів, коштів зпогашення позик, витрати з виготовлення, пересилання і реалізації ціннихпаперів, проведення тиражів виграшів та тиражів погашення.
Обслуговуваннявнутрішнього державного боргу України здійснює Міністерство фінансів Україничерез банківську систему країни шляхом проведення операцій з розміщенняоблігацій внутрішніх державних позик, ін. цінних паперів, їх погашення івиплати доходу за ними у вигляді процентів та в ін. формі.
Для фінансуваннявитрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення заборгованостіУкраїни у складі державного бюджету країни створюється фонд обслуговуваннядержавного внутрішнього боргу. До нього зараховують кошти у розмірі 50%,одержані від приватизації майна державних підприємств.

КОНТРОЛЬНЕЗАВДАННЯ
Длястудентів спеціальностей “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форминавчання.
 
Студенти спеціальності“Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання виконують з курсу“Фінанси” контрольну роботу. Виконання контрольного завдання передбачаєвідповіді на всі три питання варіанту. Варіант визначається за останньою цифроюномера залікової книжки студента.
Варіант 0.
 
1.Фінансовий механізмсоціальних гарантій в Україні.
2.Доходи і видатки місцевихбюджетів.
3.Порядок здійснення валютнихоперацій в Україні.
Варіант 1.
1.Фінанси і їх роль векономіці країни.
2.Державний бюджет України.
3.Пенсійний фонд України.
Варіант 2.
 
1.Фінансова система України.
2.Фінансові концепціїкейнсіанської школи.
3.Фонд Державного соціальногострахування в Україні.

Варіант 3.
 
1.Фінансовий механізм.
2.Неокласичні теоріїфінансів.
3.Фонд сприяння зайнятостінаселення в Україні.
Варіант 4.
 
1. Фінансове планування
2.Бюджетна система України.
3.Фінансові теоріїнеоконсерватизму.
Варіант 5.
 
1.Управління фінансами.
2.Ланкифінансових систем розвинених країн світу (США, Великобританія, Німеччина,Франція, Японія).
3.Місцеві бюджети в Україні.
Варіант 6.
 
1.Бюджетний процес в Україні.
2.Державний кредит.
3.Місцеві бюджети врозвинених країнах світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

Варіант 7.
 
1.Фінансовий контроль.
2.Державні доходи та видатки.
3.Структурата принцип побудови бюджетів розвинених країн світу (США, Великобританія,Німеччина, Франція, Японія).
Варіант 8.
 
1.Бюджетнийпроцес в розвинених країнах світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція,Японія).
2.Фонд сприяння конверсії.
3.Внутрішній та зовнішнійборг України.
Варіант 9.
 
1.Фінансовий механізмзовнішньоекономічних відносин.
2.Управління державнимборгом.
3.Організаційна побудовафінансової системи України.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
заочноїформи навчання
 
1. Податокна прибуток підприємств, як фінансовий важіль та стимул.
2. Прибутковийподаток з громадян, як фінансовий важіль та стимул.
3. Податокна додану вартість, як фінансовий важіль та стимул.
4. Значенняамортизаційних відрахувань, як фінансового важеля та стимула.
5. Податковаконцепція А. Леффера.
6. Фінансовіпоказники, нормативи, ліміти.
7. Структурата функції Державного Казначейства України.
8. Структурата функції Державної податкової адміністрації.
9. Структурата функції Контрольно-ревізійної служби.
10. Структурата функції Державного Комітету по цінним паперам та фондовому ринку.
11. Структурата функції Рахункової палати Верховної ради.
12. Проблемивдосконалення управління фінансами в Україні.
13. Принципифінансового контролю.
14. Доходидержавного бюджету та їх класифікація.
15. Видаткидержавного бюджету та їх класифікація.
16. Принципипобудови бюджетної системи України.
17. Бюджетніправа в Україні.
18. Бюджетнийпроцес в Україні.
19. 19.Доходита видатки місцевих бюджетів.
20. 20.Системасоціальних гарантій населенню.
21. Суть інеобхідність державного кредиту.
22. Сучаснафінансова наука та її основні напрямки.
23. Фінансоваполітика та концепції її формування.
24. Фінансоваполітика як сфера державної діяльності.
25. Складовіта напрямки фінансової політики України.
26. Форми таметоди реалізації фінансової політики.
27. Перерозподілфінансових ресурсів через бюджетну систему.
28. Шляхиудосконалення бюджетного процесу.
29. Вдосконаленняміжбюджетних відносин та системи бюджетних трансфертів.
30. Поняттяактивного та пасивного дефіциту державного бюджету.
31. Державнарегіональна фінансова політика.
32. Цілі тазавдання державної регіональної фінансової політики.
33. Теоріямультиплікатора.
34. Теоріяциклічного балансування.
35. Принципдефіцитного фінансування.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДОІСПИТУ
 
1. Сутьфінансів, їх роль в процесі розширеного відтворення.
2. Функціїфінансів.
3. Централізованіта децентралізовані фонди фінансових ресурсів держави.
4. Фінансовасистема України та її ланки.
5. Поняттята склад фінансового механізму.
6. Суть таформи фінансового забезпечення.
7. Бюджетнерегулювання.
8. Фінансовепланування, його основні завдання та принципи.
9. Методифінансового планування.
10. Системафінансових важелів та стимулів.
11. Прибуток,як фінансовий важіль та стимул.
12. Внески допенсійного фонду, як фінансовий важіль та стимул.
13. Внески доФонду соціального страхування, як фінансовий важіль та стимул.
14. Податокна прибуток, як фінансовий важіль та стимул.
15. Прибутковийподаток, як фінансовий важіль та стимул.
16. Податокна додану вартість, як фінансовий важіль та стимул.
17. Податковаконцепція А. Леффера.
18. Фінансовіпоказники, нормативи, ліміти.
19. Управлінняфінансами, суб’єкти та об’єкти управління.
20. Структурата функції органів управління фінансами.
21. Місцевіфінансові органи в управлінні фінансів.
22. Фінансовийконтроль, його суть та значення.
23. Принципипроведення фінансового контролю.
24. Формифінансового контролю.
25. Суть тароль державного бюджету.
26. Доходидержавного бюджету, їх класифікація та структура.
27. Системавидатків державного бюджету та їх класифікація.
28. Бюджетнасистема України.
29. Принципипобудови бюджетної системи України.
30. ДоходиДержавного бюджету України.
31. ВидаткиДержавного бюджету України.
32. Бюджетніправа в Україні.
33. Функціїорганів законодавчої і виконавчої влади при розробці, затвердженні і виконаннідержавного бюджету України.
34. Стадіїбюджетного процесу в Україні та їх характеристика.
35. Фінансимісцевих органів влади, їх зміст і роль.
36. Місцевібюджети в Україні.
37. Поняттята форми комунального кредиту.
38. Фінансикомунальних підприємств.
39. Складдоходів місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетнихтрансфертів.
40. Складдоходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягівміжбюджетних трансфертів.
41. Складвидатків бюджетів районів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетнихтрансфертів.
42. Складвидатків бюджетів сіл, селищ, міст районного значення, які не  враховуються привизначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
43. Фінансовіпроблеми місцевих бюджетів.
44. Поняттядефіциту та профіциту державного бюджету.
45. Сутьдержавних доходів.
46. Класифікаціядержавних доходів.
47. Поняттядержавних видатків.
48. Принципиорганізації державних видатків.
49. Механізмфункціонування державних видатків.
50. Фінансовийаспект соціальних гарантій.
51. Системасоціального забезпечення населення в Україні.
52. Принциписоціального страхування.
53. Системасоціальних гарантій населенню в Україні.
54. Пенсійнезабезпечення в Україні.
55. Державнадопомога сім’ям з дітьми.
56. Пільги ідопомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави.
57. Соціальнігарантії ветеранам війни.
58. Соціальнігарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку.
59. ХарактеристикаДержавного Пенсійного фонду.
60. ХарактеристикаДержавного фонду сприяння зайнятості населення.
61. ХарактеристикаДержавного інноваційного фонду.
62. Порядокформування та використання коштів Державного фонду соціального страхування.
63. ХарактеристикаФонду сприяння конверсії.
64. Джерелаформування позабюджетних фондів фінансових ресурсів.
65. Поняття іроль державного кредиту.
66. Державнийта банківський кредит, їх відміна.
67. Формидержавного кредиту.
68. Внутрішнійдержавний борг.
69. Зовнішнійдержавний борг.
70. Управліннядержавним кредитом, як напрямок фінансової політики держави.
71. Державнийборг України.
72. Методиуправління державним боргом.
73. Індексаціягрошових доходів населення.
74. Поняттята класифікація зовнішнього державного боргу.
75. Державнерегулювання цін.
76. Державніпозики.

ЛІТЕРАТУРА
 
Основніджерела:
1. БазидевичВ.Д., Баласт рик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред.Базидевича В.Д. — К.: Атіка, 2002
2. ВасиликО.Д. Державні фінанси України. — К.: Вища школа, 1997.
3. ВасиликО.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000.
4. Гега П.та ін. Основи податкового права.-К.: Знання, 1998.
5. ЕпіфановА.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наукова думка, 1997.
6. ОпарінВ.М. Фінанси. — К.: КНЕУ, 1999.
7. ПавлюкК.В. Фінансові ресурси держави. Монографія. К.: НІОС, 1997.
8. СабантиБ.М. Теория финансов. Учебное пособие. – М.: Мэнеджэр, 1998.
9. СумароковВ.М. та ін Держава – податки – бізнес: (Із світового досвіду фіксальногорегулювання ринкової економіки): В.М. Суторміна, В.М. Федоров, В.Л. Андрущенко.К.: Либідь, 1992
10. СутормінаВ.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М.Суторміна,В.М. Федосов, Н.С. Рєзанова; за ред. В.М. Федосова._ К.: Либідь, 1993.
11. Финансовыйменеджмент: Учебно-практическое руководство. М.: Перспектива,1992.
12. Финансы/Под ред. В.М. Родионовой М.: Финансы и статистика, 1995.

Додатковалітература:
 
1. СутормінаВ.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М.Суторміна,В.М. Федосов, Н.С. Рєзанова; за ред. В.М. Федосова._ К.: Либідь, 1993.
2. Финансовыйменеджмент: Учебно-практическое руководство. М.: Перспектива,1992.
3. Финансы/Под ред. В.М. Родионовой М.: Финансы и статистика, 1995.
4. Государственныефинансы: Учебное пособие для студентов экономических вузов и факультетов //В.М.Федосов, Л.Д. Буряк, Д.Д. Бутаков и др.; под ред. В.М. Федосова, С.Я.Огородника и Н.В. Суторминой. – К.: Лыбидь, 1991.
5. Исскуствофінансиста: Практическое пособие.- М.: Экополис, 1992
6. НіхбатЕ., Гропеллі А. Фінанси / Пер. З англ… В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка. К.:Вік, Глобус, 1992.
7. Общаятеория финансов/ Под ред. Л.А. Дробозиной- М.: Банки и биржи, 1995.
8. ОпарінВ.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система: Навч.-метод. Посібник длясамостійного вивчення дисциплін. К.: КНЕУ, 2000.
9. ШулякП.Н., Белотелова Н.П. Финансы: уч. пос. М.: Издательский дом “Дашков и К”.2002.

Періодичналітература:
 
1. Журнали“Економіка України”.
2. Журнали“Фінанси України”.
3. Журнали“Бізнес-ексклюзив”.
4. Газета“Урядовий кур’єр”.
 
Методичнірозробки з дисципліни:
 
1. Електронний варіант конспекту лекцій з курсу “Фінанси” длястудентів спеціальності 7.050102 “Економічна кібернетика”, 7.050104 “Фінанси”заочної форми навчання.
2. Тематика контрольних робіт з дисципліни “Фінанси” для студентів спеціальності7.050102 “Економічна кібернетика”, 7.050104 “Фінанси” заочної форми навчання.
3. Методичнірекомендації з написання рефератів по дисципліні “Фінанси” для студентівспеціальності 7.050104 “Фінанси” та 7.050102 “Економічна кібернетика”.
УКЛАДАЧ____________________________ І.В. АБРАМОВА