ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯКРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ/>
1 Сутність і роль кредиту в ринковихумовах
Кредит (від лат. creditum – позика, борг) – одна з найскладніших економічнихкатегорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку,становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікоюїї прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною,відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язаніз обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням йогобезперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин –тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.
Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючихсуб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишкуабо нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких:капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношенняміж тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї;оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являєтьсяможливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктівза рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієїможливості необхідні відповідні економіко-правові умови.
З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлюєнеобхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих насебе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин –це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьомумає узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термінкредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантівфінансування та розміщення коштів.
Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупністьвідповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводуповоротного руху вартості. Суб'єктами кредитної угодиможуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, щовступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарнійформі. Об'єкт кредитної угоди – позикова вартість, відокремлення якої пов'язаноз характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника докредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальникомзумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпеченняповернення досягається в процесі використання позикової вартості вгосподарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючимимотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у виглядіпозикового процента, а з боку позичальника – покриття нестачі власних ресурсіві отримання доходу в результаті використання позикової вартості.
Кредит як економічне явище має свої межі, в яких віноб'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишковекредитування, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічнообґрунтованих меж) спричиняє негативний вплив на суспільно-економічні відносинив цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межівідображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсіву цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:
1. рівнярозвитку виробництва;
2. обсягу іструктури кредитних ресурсів;
3. соціально-економічноїполітики:
4. системиціноутворення і рівня цін;
5. формикредитних відносин;
6. структурикредитної системи;
7. фінансовогостану суб'єктів господарювання.
Внутрішні межівідображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніхмежах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.
Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається утимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості,платності та цільового характеру використання.
Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, як комерційний,банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.
Комерційний кредит виділяється одними підприємствами (фірмами,компаніями) іншим у формі продажу товару з відстроченням платежу й оформляєтьсявекселем. Даний кредит надається з метою прискорення реалізації товарів. Цінаостанніх зростає на суму відсотка. На таку ж величину росте величина векселя.Виконуючи в тім або іншому ступені більшість із функцій, комерційний кредитвсе-таки є недосконалою формою. Це обумовлено тим, що його величина обмеженаобсягами резервного капіталу підприємств-кредиторів, такий кредит не маєвсебічного використання, він, як правило, короткостроковий. Цих недоліків немаєв банківському кредиті, що у сучасних умовах є основною формою кредитнихвідносин.
Банківський кредит надається кредитними установами різнимгосподарюючим суб'єктам у формі грошових позик. При цьому він може збільшуватияк обсяг платіжних коштів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїймасовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може надаватися за більше низьку ціну(відсоток).
Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:
1. строки користування;
2. забезпечення;
3. ступінь ризику;
4. методи надання кредиту;
5. строки погашення.
Відповідно достроків користування виділяють короткострокові, середньострокові тадовгострокові кредити.
Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 рокув разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв'язку звитратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів увідповідному періоді.
Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років наоплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальнихвкладень.
Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись дляформування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію тарозширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.
За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою(майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансамичи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтвострахової організації) та незабезпечені (бланкові).
За ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кредитиз підвищеним ризиком.
За методами надання – кредити, що надаються у разовомупорядку, відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідьобумовленою датою надання).
За строками погашення – кредити, що погашають водночас, урозстрочку, достроково, з регресією платежів, після закінчення обумовленогоперіоду.
Основними умовами надання банками кредитів суб'єктамгосподарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність тацільова спрямованість.
Принцип забезпеченості означає наявність у банку права таможливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відповідних засобівзабезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, поручительство тощо).
Принцип поверненості, строковості та платності означає, щокредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатоювідповідного процента за користування ним. Цільовий характер кредитуванняпередбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитнимдоговором.
Юридичні особи – резиденти України можуть одержувати кредитияк у національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності,передбаченої їхніми статутними документами. Кредити надаються суб'єктамгосподарської діяльності у безготівковій формі, шляхом безпосередньої оплатиплатіжних документів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника,а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарськоїпродукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюєтьсяпозичальником з поточного рахунка.
Фізичні особи – резиденти України можуть одержувати вкомерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалогокористування та послуг. Банки надають споживчі кредити розміром, щовизначається, виходячи з вартості товарів і послуг – об'єктів кредитування.Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та іншихбудівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бутипередані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумоюпоточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежновід мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але вінне повинен перевищувати 10 років з дня його надання.
Іпотечний кредит надаєтьсябанками й спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами у формідовгострокових кредитів під заставунерухомості. Використовується, як правило, длявідновлення основних фондів у сільському господарстві, а також длябудівництва житла й покупки землі, що сприяє концентрації власності в ційсфері.
2 Кредитніризики та фактори їхнього виникнення
Як і будь-які інші компанії, кредитні установи в своїйдіяльності зустрічаються із багатьма обмеженнями, які встановлюються длязабезпечення допустимого ризику в банківській діяльності. На стратегію кредитних установ,залежно від виду їх діяльності, впливають три основні обмеження.
- По-перше,діяльність кредитних установ залежать від монетарної політики, що проводитьсяурядом, від змін у фінансовому стані клієнтів, безпосередньо пов'язаному іззмінами в бюджетній політиці.
- По-друге,державними органами, внаслідок важливості ролі банків в економіці, створюютьсяінструкції, в яких визначено правила дільності банків. Ці інструкції єобов'язковими і підлягають безумовному виконанню з боку банків.
- По-третє, длябанківського бізнесу характерний ряд обмежень в області управління, щовідрізняє його від бізнесу небанківських установ і компаній, де таких обмеженьнема.
Як і будь-яка юридична особа, кредитна установа повинна бути спроможноювиконувати свої зобов'язання в будь-який час; наприклад, надати певну сумугрошей, необхідну клієнтові. У разі неможливості зробити це, говорять про ризикліквідності. Тобто ризик ліквідності – це відхилення, внаслідок зовнішніх і внутрішніх обставин, відзапланованої можливості надавати послуги клієнтові щодо представлення йомупевної суми платіжних засобів. Щоб уникнути такої ситуації, кредитна установаповинна тримати напоготові значну частину активів, щоб мати можливість швидкоскористатися ними у випадку необхідності надання потрібних сум клієнтам. Так,для збереження ліквідності активів банки прагнуть не розосереджувати великийкапітал. Ризик виникає внаслідок різниці між тривалістю залучення фінансовихресурсів, користування якими слід оплатити, і тривалістю процедури погашеннякредиту (в середньому більш довгою).
В Казначействі банку ведеться книга із записами термінівпогашення, та з вказівкою позитивних (надходження) і негативних (видачі)фінансових операцій для здійснення контролю за ними в майбутньому. Представлена таблиця дозволяє оцінитидефіцит, що зумовлений відмінностями при надходженнях та видачі коштів.Складання таблиць такого виду є досить складним.
Ризик ліквідності може також бути результатом відсутності довіривкладників до банку. Це може статися через інформацію про погані фінансовірезультати, які виникли внаслідок прострочених позик. У такому випадку банкможе зіткнутися:
- з масовимвилученням депозитів з боку вкладників;
- з анулюваннямміжбанківських кредитних ліній.
Зміна часової тривалості між моментом залучення ресурсів і моментомповернення позик є одним з напрямків діяльності банку. Застосовуються дваосновні методи:
1. Банк може коригуватитерміни погашення депозитів, наприклад, він може платити більш високі відсоткиза довгострокові депозити. Або встановити обмеження на розмір того або іншогоактиву. Результати цього методу можуть бути оцінені в довгостроковійперспективі.
2. Банк повиненмати можливість рефінансування завдяки доступності до кредитних ліній та дорізних ринків (міжбанківського, монетарного, фінансового). При цьому важливуроль відіграє вартість такого рефінансування, але це є вже іншою проблемою.
Процентний ризик, як і всі інші види ризику, обумовлений невизначеністю.В даному випадку невизначеність пов'язана з майбутнім напрямом руху і рівнемпроцентних ставок. Процентний ризик як такий зачіпає і кредиторів, і дебіторів.Процентним ризиком, як і іншими видами ризику, можна управляти, абомінімізувати його. Це можуть робити як боржники, так і кредитори, тобто ікористувачі кредиту і особи, його надаючі.
Процентний ризик можна визначити як мінливість доходів або цін фінансовихактивів, яка викликана зміною рівня процентних ставок. Це визначення особливоточно відносно учасників грошового ринку і ринку капіталів (інвесторів, щовкладають кошти у фінансові активи, тобто інструменти ринків грошей ікапіталів). Для комерційних банків, більшість активів яких звичайно існує уформі позик, визначення може бути змінено. Процентний ризик – це ризик того, що середня вартістьзалучених коштів банку, тобто депозитів і взятих у позику грошей, може обігнатив часі середню процентну ставку за кредитами. Цей тип ризику є невід'ємною частиноюсуті банківського бізнесу, який полягає в наданні позик із залученого капіталу.Ризик процентних ставок виникає, якщо раптом вартість залучених ресурсівперевищує суму, отриману від наданих кредитів. Тобто ризик процентних ставок – це відхилення, внаслідок впливузовнішніх і внутрішніх факторів, отриманої суми доходів банку, що визначаєтьсянаявною маржею, від запланованої, внаслідок чого для банку змінюються умовирозрахунку за залучені ресурси. Ризик процентних ставок постійно супроводитьпроцес кредитування, особливо якщо тривалість часу, на який залучаютьсяресурси, і тривалість часу, на який надаються позики, не співпадають. Ризикможе виникнути навіть у разі вимоги позичальників і вкладників щодо компенсаціїабо у випадку дострокового погашення, через що порушується первинний баланс.
Ризик процентних ставок виникає у випадку:
- спроби поєднатизалучені депозити (або надані кредити) під фіксовані процентні ставки здепозитами (кредитами) під змінні процентні ставки;
- наявності різниціміж часовою тривалістю залучення депозитів і надання позик одного і того жрозміру.
В банку складається часовий графік погашення активів і зобов'язань зфіксованою ставкою; на його основі визначається основна ставка банку;
- короткострокова позиція має місце,якщо існує надлишок зобов'язань з фіксованими ставками в порівнянні звідповідними активами. Вона сприятлива для банку у разі підвищення процентноїставки. Вона несприятлива для банку у разі пониження процентної ставки;
- довгострокова позиція має місце принадлишку активів з фіксованою процентною ставкою в порівнянні з відповіднимизобов'язаннями. Вона сприятливадля банку у разі пониження процентної ставки.Вона несприятлива для банку у разі підвищення процентної ставки.
За допомогою графіка термінів погашення в казначействі можуть визначатидопустимі межі коливань процентної ставки. Існують різні методи такої оцінкитакі як метод тривалості або метод оцінки на основі чистої дисконтованоївартості.
Для управління ризиком процентних ставок використовуються два методи:
- у довгостроковійперспективі банки адаптують відповідні ставки (фіксовані або змінні) і/аботерміни погашення своїх активів і зобов'язань для отримання позиції, якавідповідає рівню ризику, визначеному керівництвом. Наскільки це можливо, банкистараються уникати ризику;
- інший методполягає в покритті виявленого ризику у більш віддалені терміни за допомогоюдеривативних інструментів. Використання цих інструментів приводить до того, щоприбуток стає нульовим. Таким чином, цей метод не може застосовуватисясистематично, оскільки зводить прибуток банку до нуля і залежить, головнимчином, від очікування результатів роботи.
Чи може банк повністю нейтралізувати процентний ризик в своїй діяльностіпри наданні кредитів? Теоретично, так, якщо зміни в доходах від активів (тобтоставка за кредитами) можна повністю збалансувати, як по термінах, так і зарозміром, змінами у витратах залучення фондів. Іноді це дійсно можливо і банкиможуть проводити розумну політику “збалансованого фінансування” портфелівкредитів наскільки це можливо. Проте, насправді, неможливо балансувати всікредити у будь-який час, і банки можуть бути не завжди зацікавленими впроведенні такої політики. Банки постійно піддаються процентному ризику.Управління процентним ризиком включає управління як активами (кредитами іінвестиціями), так і зобов'язаннями (позиковими засобами) банку. Гнучкістьуправління обома частинами балансу, проте, обмежена. Управління активамиобмежено:
1. ліквідністю і ризиком несплати, якідопомагають у визначенні вмісту портфеля ризикових активів банку;
2. ціновою конкуренцією з боку іншихбанків, яка обмежує свободу банку у визначенні структури цін кредитів. В той жечас, управління зобов'язаннями натрапляє на обмеження при фінансуванні через:
- обмеження виборуі розмірів боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед своїхвкладників і інших кредиторів у будь-який момент часу,
- через ціновуконкуренцію з боку інших банків і інших небанківських кредитних установ, занаявні засоби.
Задача керівництва по управлінню процентним ризиком звичайно включаємінімізацію цього ризику в межах прибутковості банку і цілі ліквідності. Ризикліквідності пов'язаний з процентним ризиком у тому, що ризикові активи є“недостатньо ліквідними”. Банки не можуть по своєму бажанню, ліквідовувати ціактиви – наприклад, щоб компенсуватинесподіваний відтік засобів – безтого, щоб це не спричинило ризик втрат через несприятливий рух процентнихставок. Ризик ліквідності змінюється залежно від категорії активів і стануфінансового ринку. Його можна, звичайно, мінімізувати, створивши портфель зповністю або в більшості своїй ліквідних активів. Але ця свобода значнообмежена через зворотний зв'язок між прибутковістю активів і їх ліквідністю.
Активи та зобов‘язання також потребують управління. Управління активами звичайно непов'язано прямо з питанням про джерело залучення. Для менеджерів по активахкредитний ризик, встановлений фахівцем з кредитів і кредитним комітетом, непов'язаний з отриманням залучених коштів. Ризик ліквідності також можназбільшити або скоротити, змінюючи структуру портфеля активів, не змінюючи йогозагального розміру. Управління пасивами засновано на розумінні того, що пасивине є більш-менш даною сумою депозитів, одержаних від клієнтів за даною ціною, ашвидше основним чинником, що визначає розмір і структуру портфеля активів.Управління активами історично було замінено на управління активами ізобов'язаннями. Відповідно до цієї концепції, зобов'язання банку більш непросто пасивна стаття балансу, а невід'ємна частина інструментів, створюючихпортфель активів банку. Збільшення ролі управління зобов'язаннями в управлінніактивами привела до створення команд або комітетів з управлінняактивами/пасивами. Ці підрозділи, що складаються з представників управління“казначейськими” операціями (фінансування і ліквідністі банку), а також зпредставників кредитного і інвестиційного відділів ефективно поєднуютьуправління обома сторонами балансу банку при оптимальному співвідношенні ризикуі доходів.
Існує наступна послідовність управління кредитнимризиком:
1. Ідентифікація кредитного ризику. Визначення наявності кредитногоризику в різних операціях. Створення портфелів ризику.
2. Якісна і кількісна оцінка ризику. Створення методик розрахункурівня ризику на основі виявлення причин неможливості або небажання повертатипозикові засоби і визначенні методів зниження ризиків.
3. Планування ризику як складової частини стратегії банку.
4. Лімітування ризику.
5. Створення системи процедур, спрямованих на підтримку
3Характеристика економіко-математичних методів і моделей управління кредитнимиризиками
Кредитування є найбільшприбутковою й одночасно найбільш ризикованою частиною банківських операцій.Непогашення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а всилу його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств, зв'язаних з нимпідприємств, банків і приватних осіб. Тому управління кредитним ризиком єнеобхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого банку.Кредитування завжди було і залишається пріоритетною економічною функцієюбанків.
У сучасних умовах кредитпридбав специфічні риси. Це забезпечує раціональне використання грошовихресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення,регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий обіг грошей набезготівковий.
У світовій практиці існуєряд напрямків кредитування фізичних осіб. Приведемо короткий опис проблем,зв'язаних з їх реалізацією в Україні.
Безсумнівно, самим перспективним є ринок кредитування.У більшості банків уже є свої власні наробітки в даній області, виражені у видіпрограм кредитування. Але прибутковість тут невелика, оскільки кредитування немає масового характеру. Діяльність у даній області зв'язана з великою кількістюризиків, що стосуються в основному тривалості періоду кредитування. Томувартість кредитної послуги дуже велика. Для залучення клієнтів необхідно, упершу чергу, зниження процентної ставки за рахунок виключення з неї ризикунеплатежу. Для цього банки повинні відітнути “поганих” позичальників і попередити випадки не поверненняі, відповідно, додаткові витрати зв'язані з цим.
На сьогоднішній день дані умови не забезпечені,тому банки змушені завищувати вартість кредиту. Таким чином, банкам длязниження ризиків і тут необхідна достовірна система класифікації позичальників.
На сьогоднішній день перед банками знаходятьсянаступні проблеми в області кредитування фізичних осіб:
· відсутність спеціального законодавства, що регулює відношення вобласті споживчого кредитування. Відносини в даній сфері регулюються законом “Про банки і банківськудіяльність” і законом “Про захист правспоживачів”;
· відсутність кредитної історії. Це дає масу можливостей несумліннимпозичальникам, що можуть одержати кілька кредитів у різних банках, безперевірки їхніх попередніх кредитних відносин з іншими банками;
· використовувані зарплатні схеми підприємств. Роботодавцінайчастіше віддають перевагу “сірим” схемам виплати винагороди своїмпрацівникам. Позичальник не може офіційно підтвердити рівень доходів, а банкпозбавляється платоспроможного клієнта;
· проблеми класифікації. Необхідна достовірна оцінка потенційногопозичальника, відсікання “поганих” позичальників. Невірна класифікація породжуєпроблему забезпечення повернення засобів позичальником у примусовому порядку;
· проблема застави. Механізм реалізації застави – незручне і дорогезаняття. Відсутність реєстрації застави рухомого майна дозволяє продати абоповторно закласти несумлінним позичальником закладене майно;
· проблема оцінки реальних можливостей поручителів. Не секрет, щобільшість банків вирішують питання зниження своїх кредитних ризиків шляхомпростого переносу їх на поручителів позичальника. При цьому нерідкопоручителями, особливо при великих розмірах кредиту, є різні юридичні особи (яквеликі, так і середні і малі підприємства). У контексті майбутніх пластиковихкредитів така практика буде застосовуватися повсюдно, оскільки зручно видатипозичальникові пластикову картку, а у випадку яких не будь ускладнень зповерненням кредиту затребувати його з поручителя – підприємства, на якому вінпрацює. На перший погляд це повинно вирішити проблему, але якщо більш широкорозглянути питання, то дана кредитна політика не гарантує успіху в том ступені,на якій покладаються банки.
Таким чином, на даний момент банки знаходяться вневигідному положенні. З одного боку, необхідно освоювати ринок споживчогокредитування, а з іншої сторони з цим процесом зв'язані занадто високі ризики,що найчастіше перекладаються на позичальників, що явно не сприяє стимулюваннюпопиту на кредити.
Для ефективного управління кредитними ризикамиважливо правильно підібрати метод оцінки кредитоспроможності позичальника. Існують різні підходи до визначення кредитного ризикуприватного позичальника, починаючи із суб'єктивнихоцінок фахівців банку, заснованих на особистому досвіді і на враженні проконкретного клієнта, і закінчуючи автоматизованими системами оцінки ризику,створеними з використанням математичних моделей. Кожна кредитна організація,звичайно, сама визначає, якими методамикористуватися, але світовий досвід показує, що засновані на математичнихмоделях системи є більш діючими і надійними. Існуютьнаступні моделі оцінки кредитних ризиків: скорингова модель, CreditVar, KMV, коефіцієнтна модель, модель оцінки ризиківНБУ, методика Базельського комітету й інші.
У даній роботі необхідно на підставі анкетних даних ікредитної історії минулих років класифікувати позичальника, віднести його доодного з декількох класів. Основною вимогою до моделей оцінки ризиків є те, що модель повинна бути високоточною, тому що відцього залежить адекватність, правильність і точність результатів.
Існує безліч моделей для оцінки кредитнихризиків, що мають свої достоїнства і недоліки.
Розглянемо деякі моделі оцінки кредитних ризиків.
Перша модель – це коефіцієнтна модель оцінкикредитних ризиків і кредитоспроможності позичальника.
Для оцінки кредитоспроможності позичальникавикористовується три основних показники:
- коефіцієнт ліквідності;
- коефіцієнт покриття балансу;
- показник забезпеченості власними засобами.
Коефіцієнт ліквідності призначений для оцінкиздатності позичальника оперативно визволити з господарського обороту грошовікошти і погасити боргові зобов'язання:/>
/> (1)
Оптимальне значення цього показника 0.2-0.
Коефіцієнт покриття використовується для оцінкимежі кредитування даного клієнта. Якщо Кп менш 1, варто припинити видачупозичок або зажадати гарантію.
/> (2)
Оптимальне значення цього показника 0-3.0.
Показник забезпеченості власними засобами (Псс)включений у число основних показників кредитоспроможності в зв'язку з історичносформованою проблемою заниження нормативів власних оборотних коштів. Хочанормативи скасовані, проблема з позиції гарантії повернення позичок залишається.Чим більше розмір власних засобів, тим вище здатність клієнта в термінрозрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях:
/> (3)
Таким чином, за результатами проведеного аналізуможна зробити висновок про фінансовий стан позичальника і рекомендувати надатийому запитуваний кредит. Для більш повного представлення про здатністьпозичальника погасити позичку необхідно скласти прогноз грошового потоку, якосновного джерела погашення позички. Отже, даний математичний метод дужепростий, однак він дає не завжди точні результати, тому що не враховує багатьохфакторів і не класифікує позичальників.
Друга модель – це модель оцінки ризику НБУ. МетодНаціонального Банку України (НБУ) – аналітичний, тобто оцінка можливих утратбанку здійснюється відповідно до нормативних документів НБУ.
Методика оцінки ризику банку відповідно доПоложення Національного банку України “Про порядок формування і використаннярезерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях” передбачаєвизначення заборгованості по кредитних операціях, оцінку рівня ризику по кожнійкредитній операції з урахуванням фінансового стану позичальника, обслуговуванняїм кредитної заборгованості і рівня її забезпечення, після чого, виробляєтьсякласифікація кредитного портфеля банку по ступені ризику.
Оцінка фінансового стану позичальникавиробляється за критеріями, установленим кожним банком самостійно йоговнутрішнім становищем про кредитування. При цьому банки повинні визначатимінімально необхідні показники, що рекомендує визначати Національний банкУкраїни по основних видах позичальників.
Фінансовий стан позичальника банк оцінює вкожному випадку укладання договору про проведення кредитної операції, а надалі- не рідше одного разу в три місяці, для банків-позичальників – не рідше одногоразу на місяць. За результатами такої оцінки позичальник відноситься до одному зп'яти класів.
При оцінці ризику, варто враховувати якісніхарактеристики обслуговування боргу. Це обумовлено тим, що ризик по кредитнихопераціях банку залежить від стану погашення позичальником основного боргу івідсотків по ньому.
Таблиця 1 — Класифікація позичальників банку
Клас
позичальника Вид позичальника Фізична особа Клас “А” Сукупний чистий доход позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій з нього, висока імовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення по кредиту, що видається на термін більше одного року, достатній або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує безперечну довіру; немає ні одних свідчень про можливості затримки повернення кредиту і відсотків/комісій з нього відповідно умовам кредитної угоди. Клас “Б” Основні характеристики аналогічні або близькі до класу ”А”, однак імовірність їхнього підтримування на такому самому рівні низька або мається тенденція (або інформація) щодо можливості їхнього зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення по кредиту, що видається на термін більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій з нього. Клас “В” Сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної границі забезпечення погашення боргу, зміна місця роботи (з погіршенням умов), збільшення обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення імовірності несвоєчасного і/або в неповному розмірі погашення кредиту і відсотків/комісій з нього. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення по кредиту, що видається на термін більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій з нього. Клас “Г” Фінансовий стан позичальника нестабільний. Є присутнім тенденція і періодично виникають проблеми зі своєчасною сплатою боргу по кредитах і відсотками/комісіями з нього через нестабільність доходів позичальника або збільшення витрат і/або зобов'язань. Сукупний чистий доход позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу по кредиту. Є проблеми щодо забезпечення кредиту (низький рівень його ліквідності або його обсяг недостатній і т.п.). Клас “Д” Фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу по кредиту і відсотках/комісій з нього. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає можливості сплатити борг по кредиту і відсотки/комісії з нього, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.
На основі критеріїв оцінки фінансового станупозичальника і якісних характеристик боргу, що обслуговується, вартокласифікувати кредитні операції в такий спосіб:
— “Стандартні” кредитні операції — це операції, по якихкредитний ризик є незначним і складає один відсоток чистого кредитного ризику.
— “Під контролем” — це кредитні операції, по якихкредитний ризик є незначним, але може збільшитися унаслідок виникненнянесприятливої для позичальника ситуації і складає п'ять відсотків чистогокредитного ризику.
— “Субстандартні” кредитні операції — цеоперації, по яких кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватися іскладає 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є імовірністьнесвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі й у терміни, щопередбачені кредитним договором.
— “Сумнівні” кредитні операції — це операції, пояких виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі(з урахуванням фінансового стану позичальника і рівня забезпечення) підпогрозою, а імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька іскладає 50 відсотків чистого кредитного ризику.
— “Безнадійні” кредитні операції — це операції,імовірність виконання зобов'язань по яких з боку позичальника/контрагента банку(з урахуванням фінансового стану позичальника і рівня забезпечення) практичновідсутній, ризик по таким операціями дорівнює сумі загальної заборгованості.
Таким чином, методика НБУпередбачає оцінку ризику кредитного портфеля банку з позиції ризикованостікредитних операцій, підрозділяючи них на стандартної і нестандартні, шляхомоцінки фінансового стану позичальника і якісних характеристик боргу, щообслуговується [4]. Ці критерії оцінки кредитного ризику формалізовані, обсягризику розраховується швидко, але реальність зазначених втрат сумнівна. Убанківській практиці метод застосовують для визначення необхідного резерву наможливі втрати по кредитах і включення його у витрати банку.
Третя модель оцінкикредитних ризиків – це скорингова модель.
Однією із самих прогресивних моделей оцінки кредитного ризику, що використовує математичні алгоритми, є скоринг.Скоринг фізичних осіб являє собою складну математичну системуоцінки, засновану на різних характеристиках клієнтів, таких як особистий доход,вік, сімейний стан, професія і багатьох інших. Вони є вхідними змінними моделі,що класифікує потенційних позичальників. У результаті аналізу змінних, щонадходять на вхід скорингової системи, на виході системи скоринга виходитьінтегрований показник, що і оцінює ступінь кредитоспроможності позичальника по ранговійшкалі: “добрий” позичальник або “поганий” позичальник. Скоринг – єстатистичним методом оцінки кредитних ризиків і кредитоспроможностіпозичальників. Скоринг головним чином використовується при кредитуванніфізичних осіб.
Підвищення прибутковості кредитних операційбезпосередньо зв'язано з якістю оцінки кредитного ризику. У залежності відкласифікації клієнта по групах ризику банк приймає рішення, чи варто видаватикредит чи ні, який ліміт кредитування і відсотки варто встановлювати.
Для оцінки кредитного ризику виробляється аналізкредитоспроможності позичальника, під якою розуміється здатність фізичної особицілком і в термін розрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях [5]. У західнійбанківській практиці кредитоспроможність трактується як бажання, з'єднане зможливістю вчасно погасити видане зобов'язання. Відповідно до такого визначенняосновна задача скоринга полягає не тільки в тім, щоб з'ясувати, у стані клієнтвиплатити кредит чи ні, але і ступінь надійності й обов'язковості клієнта. Узахідній банківській системі, коли людина звертається за кредитом, банк можемати наступну інформацію для аналізу:
· анкета, що заповнює позичальник;
· інформація на даного позичальника з кредитного бюро — організації,у якій зберігається кредитна історія всього дорослого населеннякраїни;
· дані рухів по рахунках, якщо мова йде про вже діючого клієнтабанку.
Скоринг являє собою класифікаційну задачу, девиходячи з наявної інформації необхідно одержати функцію, що найбільше точнорозділяє вибірку клієнтів на “поганих” і “добрих”. Але попередньо необхідноперетворити наявну інформацію у форму, що піддається аналізові. Існує дваосновних підходи, що придатні для роботи як з кількісними, так і з якіснимихарактеристиками:
1. Перетворити кожну ознаку в окрему двоічнузмінну. Цей підхід незручний у тому плані, що приводить до великої кількостіперемінних, хоча він не нав'язує ніяких додаткових відносин між залежною інезалежними перемінними.
2. Перетворити кожну характеристику в змінну,котра буде приймати значення, що відповідають відношенню числа «поганих»клієнтів з даною ознакою до числа “добрих” клієнтів з цією же ознакою.
Співвідношення числа “поганих” і “добрих” клієнтів у навчальнійвибірці також впливає на якість системи скоринга. Проблему кредитного скорингаможна розглядати як задачу класифікації: знаючи відповіді на питання анкети />визначити, до якої групивідноситься позичальник: />для “добрих” клієнтів, і для />“поганих”. При цьому необхіднорозуміти, що абсолютно точна класифікація принципово неможлива. хоча б тому, щотой самий набір відповідей може бути даний як “добрим”, так і “поганим” клієнтом.
Здебільшого, які б математичні міркування незакладалися в підставу скорингової моделі, скоринг являє собою зважену сумуфакторів ризику кредитної якості позичальників:
/> (4)
Де S — значення скоринга, X1,X2...Xk — параметри клієнта, що входять в оцінку його кредитної якості, a1,a2...ak — ваги, що характеризують значимість відповідних параметрів клієнта (факториризику його кредитоспроможності) для формування його кредитного скоринга.
Скорингові моделі описаніна рисунку 1:
/>
Рисунок 1 – Моделіскоринга
Моделі скоринга поєднує властивість – геометричнаінтерпретація. Усі моделі скоринга поза залежністю від застосовуваного дляїхньої побудови математичного апарата, можна представити в наступному виді:
/>
Рисунок 2 – Геометричнаінтерпретація скорингової моделі
Позичальники двох класів зображені на рисункуовалами. Верхній овал позначає – “поганих” позичальників, нижній — “добрих”. По осях на графікурозміщені фактори ризику кредитоспроможності – змінні Х1 і Х2. Модель скоринга шукає,використовуючи статистику раніше оброблених кредитів, такий погляд на дані впросторі факторів ризику, щоб під цим кутом зору об'єкти різних класів булимаксимально не схожі один на одного. Цей кут зору позначений на рисунку прямої,що проходить між двома овалами. Перпендикуляр до цієї прямої є віссю скоринга,проектування на яку образів “поганих” і “добрих” позичальників дає можливістьвідрізнити їх друг від друга. Функція щільності позичальників різних класів припроектуванні на вісь скоринга Z стають відмінними один від одного. У такийспосіб у моделях з'являються чисельні значення коефіцієнтів, що зважують вхіднів моделі фактори ризику. Ці коефіцієнти є результатом процедури навчання, колидля настроювання моделі їй пред'являються наявні статистичні дані і вона підбираєкоефіцієнти таким чином, щоб точність розпізнавання класів позичальників буламаксимальною.
Автоматизовані скорингові системи оцінки ризиків,засновані на новітніх математичних методах, можуть істотно знизити кредитніризики і відповідно збільшити банківський прибуток по кредитних операціях. Томуправильний вибір математичних методів є базовою ланкою в побудові ефективної інадійної системи оцінки кредитних ризиків.
Методи класифікації досить різноманітні і містятьу собі:
· статистичні методи, засновані на дискримінантному аналізі (лінійнарегресія, логістична регресія);
· різні варіанти лінійного програмування;
· дерево класифікації або рекурсіонно-партиціоний алгоритм;
· нейронні мережі;
· генетичний алгоритм;
Зазначені методи можутьзастосовуватися як по окремості, так і в різних комбінаціях. Повнота різнихдосконалих методів для рішення однієї і тієї ж задачі порозумівається чистопрагматичним підходом: використовувати те, що працює, а не намагатися пояснитипричину дефолтів або залежність від макроекономічних показників.
Одним з математичнихметодів, який використовується для розробки математичних моделей є нейроннімережі
Унаші дні зростає необхідність у системах, що здатні не тільки виконувати один раз запрограмовану послідовність дій над заздалегідь визначеними даними, але і здатні самі аналізувати інформацію, що зновунадходить, знаходити в ній закономірності, робити прогнозуванняі т.д. У цій області додатків найкращим образом зарекомендувалисебе так звані нейронні мережі — системи, що самонавчаються,що імітують діяльність людського мозку. Нейронна мережа приймає вхідну інформацію аналізує її способом, аналогічним тому, що використовує наш мозок. Під час аналізу мережа навчається (здобуває досвід і знання) і видає вихідну інформацію на основі придбаного раніше досвіду.
Нейронні мережі щонайкраще виявляють себе там, де мається велика кількість вхідних даних, між якими існують неявні взаємозв'язки ізакономірності. У цьому випадку нейромережі допоможуть автоматично дати різнінелінійні залежності, сховані в даних. Це особливо важливо в системах підтримки прийняття рішень і експертних системах.
Штучний нейрон імітує в першому наближенні властивостібіологічного нейрона. На вхід штучного нейрона надходить деяка множинасигналів, кожний з яких є виходом іншого нейрона. Кожний вхід помножається навідповідну вагу, аналогічну синаптичній силі, і всі добутки підсумовуються,визначаючи рівень активації нейрона. На рисунку 3 представлена модель, щореалізує цю ідею. Хоча мережеві парадигми досить різноманітні, в основі майжевсіх їх лежить ця конфігурація. Тут множина вхідних сигналів, позначених x1,x2,…,xn надходить до штучного нейрона. Ці вхідні сигнали,у сукупності позначені вектором X, відповідають сигналам, що надходять досинапсів біологічного нейрона. Кожний сигнал помножується на відповідну вагу w1,w2,…,wn і надходить на сумуючий блок, позначений Σ.Кожна вага відповідає “силі” одного біологічного синаптичного зв'язку. (Множинаваг у сукупності позначається вектором W.) Сумуючий блок, що відповідає тілубіологічного елемента, алгебраїчно складає зважені входи, створюючи вихід, якийназвемо NET. У векторних позначеннях це може бути записане в компактномувигляді (5).
/> (5)
/>
Рисунок 3– Штучний нейрон
Сигнал NET далі, як правило, перетворюється активаційноюфункцією F і дає вихідний нейронний сигнал. Активаційна функція може бути якзвичайною лінійною функцією (6) так інелінійною: логістична (7) та гіперболічнийтангенс (8).
/> (6)
/> (7)
/> (8)
Область значень функції 6 –[0..1], функції 7 – [-.1]. Варто помітити, щобагатошарова мережа виграє по обчислювальній потужності перед одношаровоютільки в тому випадку, коли функція активації в прихованих шарах саменелінійні.
Нейрони та міжнейронні зв'язки задаються програмно назвичайному комп'ютері. Структура взаємозв'язків між нейронами в нейропрограммеаналогічна такий у біологічних об'єктах. Штучний нейрон має комунікації зіншими нейронами через синапси, які передають сигнали від інших нейронів доданого (дендрити) або від даного нейрона до інших (аксон) і самому собі. Кожнийсинапс має параметр “вагу”, на який помножується кожний сигнал, що проходитьчерез цей синапс.
Нейронна мережа, також як ібіологічний аналог, має канали для зв'язку із зовнішнім миром, що забезпечуютьнадходження інформації із зовнішнього світу на нейронну мережу (через вхіднінейрони) і висновок інформації з нейронної мережі в зовнішній світ (черезвихідні нейрони). Існує величезна кількість засобів з'єднання нейронів, щоросте зі збільшенням числа нейронів у мережі.
На сьогоднішнійдень існує декілька працюючих і реалізованих програмноархітектур нейромереж. По архітектурі зв'язків нейромережі можуть бутизгруповані в два класи:
- мережі прямого поширення сигналу, у якихзв'язку не мають петель;
- мережі рекурентного типу, у яких можливізворотні зв'язки.
Мережі прямого поширення сигналу підрозділяються на одношарові персепротрони (мережі) і багатошарові персептрони (мережі) .
Поводженнярекурентних мереж описується диференціальними або різницевимирівняннями, як правило, першого порядку. Це набагато розширюєобласті застосування нейромереж і способи їхнього навчання. Серед рекурентних мереж можна виділити мережі Хопфільда і мережі Кохонена.
/>/>/>/>Для оцінки кредитних ризиків первісна задача знаходиться всегментації позичальників на групи. Сегментацію можна здійснити за допомогоюкарт самонавчання Кохонена.
Функціонуваннякарт самонавчання Кохонена служить одній головній меті: створення двомірноїкарти характеристик вхідного зображення, причому збереження в цій карті нетільки самих характеристик, але також і послідовність їхнього надходження навході мережі. Іншими словами, алгоритм Кохонена дає можливість будувати нейроннумережу для поділу векторів вхідних сигналів на підгрупи. Вхідні сигнали — векторадійсних чисел — послідовно пред'являються мережі. Бажані вихідні сигналине визначаються. Після того, як було пред'явлено достатнє число вхіднихвекторів, синаптичні ваги мережі визначають кластери. Крім того, вагиорганізуються так, що типологічно близькі вузли чуттєві до схожих зовнішніхвпливів (вхідним сигналам). Однієї зосновних характеристик карт Кохонена є те, що вони можуть навчатися безучителя, самоорганізувати структуру сигналів, що надходять, легко взаємодіючипри цьому з іншими типами мереж у задачах категоризації і класифікації.Вони дозволяють нам побудувати набір особливостей вхідних векторів, у якомусконцентрована цікавляча нас у рамках даної проблеми інформація, використовуючив цьому випадку нелінійний метод, через який карта і створюється. Нелінійністьметоду порозумівається присутністю в комплексі з вхідним шаром адаптивногошару, що згодом (протягом навчання) змінює свою структуру, перетворити в просторовозадану карту особливостей вхідних векторів.Іншими словами, положення елементарної одиниці в шарі Кохонена є показником чергової особливості вхідного сигналу зістатистичної точки зору, тобто визначеної через аналіз щільності розподілурізних характеристик.
Кількістьактивізованих одиниць у шарі Кохонена прямо зв'язано з кількістю згрупованихкластерів характеристик вхідних векторів.
/>
Рисунок 4–самонавчальні карти Кохонена
Таким чином, самоорганізація, при навчанні без учителя, являє собоюстиск даних у двомірну карту без утрати інформаційності вхідного сигналу, що в принципі робить цю модель мережі більш здатноюдо виживання з біологічної точки зору, у порівнянні з іншими моделями.Тому що в людському мозку нейрони розташовуються так, що деякі зовнішні фізичнівпливи викликають відповідну реакцію нейронів з визначеної області мозку.Алгоритм Кохонена до деякої міри нагадує процеси, що відбуваються в мозку. З погляду обчислювальних процесів карти Кохоненаможуть розглядатися як нелінійне узагальнення результатів аналізу основнихскладових вхідного сигналу. У цьомуконтексті вони демонструють себе як найбільш прийнятну модель нейронної мережістосовно до задач сегментації.
Мережа складається з M нейронів, що утворять прямокутніґрати на площині. Елементи вхідних сигналівподаються на входи всіх нейронів мережі.
Упроцесі роботи алгоритму набудовуютьсясинаптичні ваги нейронів. Для реалізації алгоритму необхідно визначити міру сусідства нейронів (міру близькості). Зони сусідства зменшуються з часом.
При цьому для модифікації вагових коефіцієнтіввикористовується формула:
/> (9)
Де t — позначає номер епохи (дискретний час). Прицьому вектор x(t) вибирається випадково з навчальної вибірки на ітерації t.Функція h(t) називається функцією сусідства нейронів. Ця функція являє собою незростаючу функцію від часу і відстані між нейроном-переможцем і сусідніминейронами в сітці. Ця функція розбивається на двох частин: функцію відстані іфункції швидкості навчання від часу.
/> (10)
Де r — визначає положення нейрона в сітці.
Звичайно застосовується одні з двох функцій відвідстані: проста константа:
/>
(11)
або Гауссова функція: /> (12)
При цьому кращий результат виходить привикористанні Гауссової функції відстані. При цьому /> є убутною функцією від часу.Часто цю величину називають радіусом навчання, що вибирається досить великим напочатковому етапі навчання і поступово зменшується так, що в остаточномупідсумку навчається один нейрон-переможець.
Навчання складається з двох основних фаз: напервісному етапі вибирається досить велике значення швидкості навчання ірадіуса навчання, що дозволяє розташувати вектора нейронів відповідно дорозподілу прикладів у вибірці, а потім виробляється точне підстроювання ваг,коли значення параметрів швидкості навчання багато менше початкових. У випадкувикористання лінійної ініціалізації первісний етап грубого підстроювання можебути пропущений.
Тому що алгоритм карт Кохонена сполучає у собідва основних напрямки – векторне квантування і проектування, то можна знайти йосновні застосування цього алгоритму. Дану методику можна використовувати дляпошуку й аналізу закономірностей у вихідних даних. При цьому, після того, якнейрони розміщені на карті, отримана карта може бути відображена. У такийспосіб за допомогою самонавчальних карт Кохонена в задачах оцінки кредитнихризиків можна досить просто й ефективно сегментувати позичальників на групи поподібних факторах.
Висновки
У цьому курсовому проекті був проведений аналіз моделейоцінки кредитних ризиків а також математичних і статистичних методів задопомогою яких дані моделі реалізуються на практиці.
1. Однією з найкращих і перспективних моделейоцінки ризиків і кредитоспроможності є скорингова модель. Інші моделі не даютьточних результатів і вони проблематично підбудовуються під умови українськогокредитного ринку, в основному вони оцінюють кредитні ризики щодо кредитногопортфеля банку.
2. Скоринг має одну велика перевагу – як вихіднийматеріал використовується різноманітна інформація про минулих клієнтів, наоснові якої за допомогою різних методів класифікації робиться прогноз прокредитоспроможність майбутніх позичальників.
3. В якості математичних методів для скоринговоїмоделі можуть бути застосовні такі методи як: дискримінантний аналіз, лінійнарегресія, нейронні мережі, самонавчальні карти Кохонена, генетичні алгоритми,методи найближчих сусідів, байесовскі мережі. Зазначені методи можутьзастосовуватися як по окремості, так і в різних комбінаціях.
4. Найбільш ефективною й оптимальною скоринговоюмоделлю, буде модель, що складається з комбінації декількох методів. Для оцінкикредитоспроможності фізичних осіб найбільш раціональною буде модель, щоскладається з комбінації двох методів: самонавчальних карт Кохонена і дереврішень.
5. За допомогою карт Кохонена досить швидко будезроблена сегментація позичальників по подібних факторах з наступним аналізомданих. Далі за допомогою дерев рішень на основі вже наявного аналізу будезроблена класифікація позичальників, у результаті якої позичальник будевіднесений до одному з класів відповідно до категорії ризику.