Вступ
Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується зростанням активності в царині інвестицій. Різноманітність інструментів та операцій на фінансово-кредитних ринках дозволяє реалізувати широкий спектр стратегій розміщення та вкладання коштів не залежно від валюти та країни походження. Важливе місце в системі інвестицій на сьогодні займають міжнародні інвестиції. Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце в системі сучасного бізнесу, що обумовлено змінами світового економічного процесу.
Метою даної роботи є набуття теоретичних знань та практичних навичок у сфері реалізації міжнародних інвестицій, розуміння закономірностей міжнародної інвестиційної діяльності.
Актуальність даної роботи полягає в важливості міжнародної інвестиційної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства, зростанні ролі міжнародного співробітництва. Проблематика міжнародного інвестування належить до актуальних питань, що дискутуються у світовій економічній літературі і вимагають практичного рішення. Це обумовлено нинішніми тенденціями інтернаціоналізації господарських зв'язків в умовах багатоукладної економіки країни. Зараз міжнародна торгівля та прямі іноземні інвестиції виконують важливу функцію в розвитку економіки держави. Особливий вплив чинять міжнародні інвестиції на економічне зростання та перехід до ринкової економіки країн, що розвиваються.
Роботу умовно можна поділити на три частини.
В першій частині розкривається сутність міжнародної інвестиційної діяльності та міжнародних інвестицій, визначаються суб’єкти та об’єкти міжнародної інвестиційної діяльності та механізм її здійснення; розкриваються чинники, які впливають на неї.
В другій частині характеризується міжнародний інвестиційний ринок та його структура, описані переваги та недоліки міжнародної інвестиційної діяльності.
В третій частині визначаються особливості регулювання міжнародної інвестиційної діяльності і її основні інститути.
міжнародний інвестиційний ринок
Сутність міжнародної інвестиційної діяльності та міжнародних інвестицій
Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, воно інтегрує інтереси і ресурси громадян, фірм та держави щодо ефективного соціально-економічного розвитку. Термін “інвестиція” походить від лат. invest, що означає “вкладати”. Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій./> Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
/>· інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
/>· державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
/>· іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
/>· спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав [2].
Різновидом інвестиційної діяльності єміжнародна інвестиційна діяльність.
Існує багато визначень міжнародноїінвестиційної діяльності. Основні із них такі.
Міжнародна інвестиційна діяльність — цесукупність дій її суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестиційза рубіж та іноземних інвестицій з метою одержання прибутку [7, ст. 26].
Міжнародна інвестиційнадіяльність — це діяльність, що пов'язана зекспортом й імпортом капіталів, технологій, послуг, здійсненням разом з іншимидержавами проектів, створенням спільних підприємств, з інтеграційними процесамиу різних сферах.
Її суб’єктами — інвесторами є фізичніособи, корпорації, національні та міжнародні фінансові інституції, уряди країн,а суб’єктами — учасниками є фізичні та юридичні особи, які забезпечуютьреалізацію інвестицій як виконавці замовлень або доручень інвестора.
Щодо суб’єктів міжнародної інвестиційноїдіяльності використовують такі поняття:
інвестор інвестицій за рубіж —суб’єкт-донор, який є резидентом певної країни (країни базування) і якийвкладає кошти в об’єкти за рубежем;
зарубіжний реципієнт інвестицій —суб’єкт, який не є резидентом країни базування і який отримує кошти відінвестора, який є резидентом країни базування;
іноземний інвестор — суб’єкт, який не єрезидентом приймаючої країни і який вкладає кошти в реципієнтів, що є резидентамиприймаючої країни;
реципієнт іноземних інвестицій —суб’єкт, який є резидентом приймаючої країни і який залучає кошти іноземнихінвесторів [7, ст. 27].
Міжнародна інвестиційна діяльністьпосідає особливе місце у системі сучасного міжнародного бізнесу. Це обумовленобагатьма факторами, найбільш значущими із яких є:
· превалювання у міжнародному поділі працівиробничої і науково-технічної кооперації, ефективність якої залежить відмобільності всіх факторів і, насамперед, капіталу;
· великомасштабний і динамічний розвитокпроцесів транснаціоналізації, основу яких становить інтенсивна інвестиційнадіяльність транснаціональних корпорацій (ТНК);
· формування і розвиток міжнароднихінтеграційних угруповань, в яких поряд із вільним рухом товарів, послуг іробочої сили забезпечується вільний рух капіталів;
· становлення глобального фінансовогоринку із безпрецедентними обсягами рухливих портфельних інвестицій, щоздійснюються переважно, через інформаційно-комунікаційну фондовуінфраструктуру.
Міжнародні інвестиції, можуть бути представленіінвестиціями за рубіж та іноземними (рис. 1).
/>
Рис.1.Міжнародна інвестиція
Ізкраїни базування здійснюється експорт капіталу, вона є місцем переважногоперебування інвестиційного суб’єкта (для фізичної особи — це країнагромадянства, для юридичної — країна реєстрації). Інвестування капіталу, йогобезпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країни базування інодіназивають країнами-донорами, а приймаючі країни — країнами-реципієнтамиінвестицій.
Кожнакраїна (національна економіка) володіє певними інвестиційними ресурсами, щоскладаються із її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурсиможуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжногоінвестування.
Уширокому розумінні міжнароднимиє ті інвестиції, реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належатьрізним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретноїкраїни). Мотивацію і форми міжнародних інвестицій можна представити задопомогою схеми міжнародного руху капіталу (рис. 2).
/>
Рис.2. Види, форми і мотивація руху капіталу
Міжнародні інвестиції— це інвестиції, які дають можливість отримати більш високу прибутковістьвкладення капіталу в порівнянні з національним ринком інвесторів за рахунок 6ільшвисокого зростання цін активів на інших національних ринках, росту курсу валютпо відношенню до валюти інвестора за рахунок ефекту транс-націоналізаціїдіяльності корпорацій. Міжнародні інвестиції здійснюють спеціалізованіінвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії, банки, корпорації і приватніінвестори.
Міжнародні інвестиції,ринок міжнародних інвестиційних активів розподіляються на два головнихсегменти:
1)міжнароднийринок фінансових інвестицій;
2)міжнароднийринок реальних інвестицій.
Реальними інвестиціями,як правило, є інвестиції у будь-який тип матеріальних активів (земля,устаткування, підприємства). Фінансовими інвестиціями є інвестиції у фінансовіінструменти, насамперед цінні папери [5].
Чинникиміжнародної інвестиційної діяльності
Міжнароднаінвестиційна діяльність здійснюється у двох напрямках: вивезення капіталу тазалучення іноземних інвестицій.
Вивезеннякапіталу зумовлюється дією таких чинників:
1. надлишкомкапіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічноїструктури для застосування капіталів);
2. потребоюу нових ринках збуту сировини;
3. формуваннямпевного рівня конкурентоспроможної економіки;
4. міжнароднимподілом праці;
5. транс-націоналізацієюекономіки;
6. пошукомстабільних умов застосування капіталу.
Необхідністьзалучення іноземних інвестицій виникає за:
1. обмеженостівнутрішніх інвестиційних ресурсів;
2. низькоїінвестиційної активності власних інвесторів;
3. необхідностізабезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;
4. бажаннястворити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки;
5. потреби вмодернізації соціальної інфраструктури суспільства [3]. Міжнароднийінвестиційний ринок — це регулятор сукупності економічних відносин, щовиникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які єрезидентами різних країн.
Функціональнуструктуру міжнародного інвестиційного ринку можна відобразити за допомогоюрис.3
/>
Рис.3.Функціональна структура міжнародного інвестиційного ринку.
Зточки зору цінних паперів, що обертаються на ринку, міжнародний інвестиційнийринок поділяється на ( класифікація за Мельником В.В., Козюком В.В.):
1) світовийринок звичайних акцій, який включає в себе ринок євро акцій – цінних паперів, щоемітуються на кількох національних ринках міжнародними синдикатами;
2) світовийринок облігацій, що включає ринок єврооблігацій. Єврооблігація – це ціннийпапір, який емітується міжнародним синдикатом, доступний зразу після емісіїінвесторам кількох країн; обертається поза законодавством будь-якої оремовзятої країни;
3) грошовийринок, інструментом якого є боргові забов’язання строком погашення не більшероку;
4) ринокфінансових деривативів (опціонів і ф’ючерсів);
5) ринокреальних (не портфельних) інвестицій, що передбачає здійснення (в тому числі)прямого інвестування і операцій з венчурним капіталом [6, ст.12].
Перевагита недоліки міжнародного інвестування
Незважаючина істотні потенційні переваги, які має інвестиційна діяльність, спрямована наміжнародний рівень, існує ряд труднощів, які виникають при цьому. Це насамперед:
1. Психологічнібар’єри – пов’язані з незнанням економіки, політики, культури інших держав,іноземних мов, методів торгівлі на зарубіжних фінансових ринках тощо.
2. Інформаційнітруднощі – отримання інформації про зарубіжні ринки і емітентів для суб’єктівміжнародної інвестиційної діяльності є дещо складнішим, ніж для осіб, щоздійснюють інвестування на національному ринку.
3. Юридичнітруднощі – виникають при розміщенні капіталу іноземного інвестора вкраїні-реципієнті і при поверненні його, а також отриманого доходу,іполягають, в основному, в особливостях оподаткування.
4. Додатковівитрати (трансакційні) (вища плата посередникам на міжнародних ринках, вищаплата за оформлення угоди тощо).
5. Ризикиміжнародних інвестицій.
Перевагаміжнародної інвестиційної діяльності полягає насамперед в тому, що вона даєзмогу отримати вищу якість – більшу доходність і менший ризик порівняно знаціональними інвестиціями [6, ст. 14].
Регулюванняміжнародної інвестиційної діяльності
Міжнароднаінвестиційна діяльність, відіграючи ключову роль у системі сучаснихсвітогосподарських зв’язків і маючи значний потенціал впливу (як позитивного,так і негативного) на економічний розвиток, має бути регульованою нанаціональному, міжнародному і наднаціональному рівнях. Таке регулювання можездійснюватися за допомогою сукупності спеціальних правових, адміністративних,економічних та соціально-психологічних методів, та деяких інструментівстимулювання і обмеження.
Правовіметоди реалізуються через систему цивільного та процесуального права.
Адміністративні методи юридичновизначають господарську суб’єктність, регламентують питання власності, процедуривирішення суперечок у судовому порядку тощо.
Економічні методи реалізуються черезсистему дотацій, кредитів, здійснення фіксальної політики.
Соціально-психологічні методиорієнтовані на формування і розвиток тієї чи іншої ідеології, вихованнявідповідного типу менталітету громадян і суспільства в цілому за допомогоюорганізаційно оформлених інститутів [7, ст. 196].
Сучасне міжнародне регулюванняінвестиційної діяльності формувалося протягом десятиліть. Нагадаємо ухронологічному порядку найважливіші у цьому плані події:
· У 1929 р. у Парижі за ініціативою ЛігиНацій була скликана конференція з метою укладання багатосторонньої міжнародноїконвенції, яка б визначила норми поводження з іноземцями та їх власністю. Протена цій конференції не вдалося прийняти відповідні документи.
· У 1944 р. створені Міжнародний ВалютнийФонд і Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку.
· У 1946 р. США запропонували прийнятиСтатут Міжнародної торгової організації. Але він не був ратифікованийнеобхідною кількістю держав.
· 14 грудня 1962 р. прийнята резолюціяГенеральної Асамблеї ООН 1803 (XVIII) «Про постійний суверенітет наднаціональними природними багатствами».
· У відповідності з Резолюцією ГенеральноїАсамблеї ООН 2087 (ХХ) «Про фінансування економічного розвитку» та післявивчення експертами ООН питань іноземного інвестування ООН опубліковано ряддокументів. Це: 1) документ ООН Е/4446 «Іноземне інвестування в країнах, щорозвиваються»; 2) документ ООН ТД /35, «Роль приватного підприємництва вінвестуванні і в забезпеченні експорту товарів із країн, що розвиваються»; 3)документ ООН Е/4614 «Договори про оподаткування між розвинутими країнами ікраїнами, що розвиваються».
· Прагнучи забезпечити на багатостороннійоснові захист інтересів інвесторів, західні держави запропонували укластиконвенцію про розгляд суперечок по інвестиціях між державами і особами іншихдержав. Конвенція була підписана 18 березня 1965 р. і вступила в силу 14 жовтня1966 р. Вона передбачає правила примирювальної і арбітражної процедури вирішенняспорів, а також створення Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорівпри МБРР. Метою конвенції є вилучення з юрисдикції національних органівкраїн-учасниць питань про інвестиційні спори з іноземцями, задля забезпеченнязахисту приватного капіталу іноземних держав в цих країнах.
· 12 грудня 1967 р. Радою Організаціїекономічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) було ухвалено проект конвенціїОЕСР «Про захист іноземної власності».
· 12 грудня 1974 р. Генеральна АсамблеяООН прийняла Хартію економічних прав і обов’язків держав (Резолюція 3281). Вній сказано, що кожна держава має право регулювати іноземні інвестиції в межахсвоєї національної юрисдикції згідно зі своїми законами та іншими нормативнимиактами й у відповідності з національними цілями і першочерговими завданнями. Ніодна держава не може бути примушеною до надання пільгового режиму іноземнимінвестиціям.
· В 1979 р. в рамках Андського угрупованняприйнято Кодекс іноземних інвестицій. Він регулює основні протиріччя, щоіснують між розвинутими країнами і країнами, які розвиваються, у питаннях проміжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Ці протиріччя зумовлені тим що:1) країни, які розвиваються, надають перевагу міжнародно-правовим актам, якімають бути обов’язковими для країн-учасниць. Промислово розвинуті країни —задля врегулювання протиріч між глобальною стратегією ТНК в цілому таінтересами їх окремих підрозділів — надають перевагу актам «добровільногохарактеру»; 2) країни, що розвиваються, прагнуть підкорити ТНК законам приймаючихкраїн. (Мається на увазі виключна юрисдикція судів приймаючих країн, тобто, щов разі вибору судом того чи іншого права для застосування, вибір робиться накористь права приймаючої держави). Промислово розвинуті країни визнають і певніправа в юрисдикції за державою походження ТНК, і свободу вибору застосовуваногоправа; 3) країни, що розвиваються, виступають проти прямого допуску ТНК вміжнародні суди: спори з приводу ТНК повинні розглядатися між державами, а неміж ТНК і державою.
· На вимогу країн, що розвиваються,Генеральний Секретар ООН створив групу видатних діячів, котра в 1974 р. подаладоповідь, у відповідності з якою для подальшого вивчення проблем регулюваннядіяльності ТНК і прийняття відповідних рекомендацій були створені Міжурядова КомісіяООН з ТНК і Центр з ТНК. Ці органи приступили до підготовки проекту Кодексуповедінки ТНК. Проте значну частину його положень так і не вдалося сформулюватив остаточному вигляді. На відновленій спеціальній сесії Комісії ООН з ТНК(червень 1985 р.) Центром ООН з ТНК була зроблена доповідь. Передбачалося, щоКодекс буде складатися із таких частин: І — преамбула і цілі; ІІ — визначення ісфера застосування; ІІІ — діяльність ТНК: А — загальні і політичні положення, В— економічні, фінансові і соціальні положення, С — надання гласностіінформації; IV — кодекс поведінки. Наголошувалося, що ТНК повинні виходити всвоїй діяльності з наступних положень: 1) поважати суверенітет країн, в якихвони діють; 2) підкорятися законам цих країн; 3) виходити з економічних цілей ізавдань політики, яка проводиться в цих країнах; 4) поважатисоціально-культурні цілі, цінності і традиції країн, в яких вони діють; 5) невтручатися у внутрішні справи країн; 6) не займатися діяльністю політичногохарактеру; 7) утримуватися від практики корупції; 8) дотримуватися законів іпостанов, які торкаються обмежувальної ділової практики, дотримуватисяприйнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. документа з цього питання, якиймає назву «Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципіві правил для контролю за обмежувальною діловою практикою». Кодекс поведінки ТНКприйнято у лютому 1988 р.
· 21 червня 1976 р. ОЕСР прийнялаДекларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. Вдодатку до цієї Декларації вміщені «Керівні принципи для багатонаціональнихпідприємств». Хоча даний документ і є міжнародно-правовим, його дотриманняносить добровільний характер. При прийнятті цього документа не ставилась метатрансформації його норм у внутрішнє право країн-членів ОЕСР. В основуДекларації покладено два принципи: національний режим і уніфікація норм такзваного мінімального стандарту. Це означало, що країни-учасниці мають ставитисьдо іноземних підприємств як до вітчизняних. До керівних принципів поведінки багатонаціональнихкомпаній, згідно з Декларацією, відносяться такі: 1) дотримання міжнародногоправа; 2) підлеглість праву країн перебування; 3) врахування політики країниперебування в області розвитку і права; 4) співробітництво з країноюперебування, виключення практики підкупу і субсидій; 5) невтручання у внутрішнісправи. Особливо важливим є дотримання багатонаціональними компаніями принципівзабезпечення конкуренції, положень, що торкаються фінансування, оподаткування,трудового права і права соціального захисту, науки і технології. В документімістяться також вказівки про проведення консультацій, що стосуютьсянаціонального режиму і можливостей контролю за діяльністю підприємств. Документдіє для Бельгії, Франції, ФРН, Греції, Ірландії, Ісландії, Канади, Норвегії,Австрії, Португалії, Швейцарії, Іспанії, США, Нідерландів, Італії, Японії,Фінляндії, Австралії і Нової Зеландії.
· Питання про корупцію було і залишаєтьсяпредметом обговорення різних органів ООН. Гострота питання визначається тим, щоТНК широко застосовують в своїй діяльності протиправну політику підкупудержавних посадових осіб приймаючої країни з метою прийняття вигідних для нихрішень, які протирічать інтересам цих країн, не відповідають національнимпланам їх розвитку. На 30-й сесії ООН була прийнята Резолюція 3514 (ХХХ)«Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими корпораціями, їхпосередниками та іншими причетними до справи сторонами», що регулює питанняборотьби з корупцією.
· У 1985 р. була прийнята Сеульськаконвенція про створення Агентства по страхуванню іноземних інвестицій, якеповинно займатися страхуванням інвестицій від комерційних і некомерційнихризиків.
Аналіз різних систем регулюванняміжнародної інвестиційної діяльності на національному рівні показує, щоформуються вони двома шляхами:
· через прийняття єдиного акта, якийрегулює допуск іноземного капіталу в економіку країн;
· через розробку тих чи інших правовихактів, що регулюють різні аспекти іноземної інвестиційної та підприємницькоїдіяльності.
Вибір того чи іншого із зазначенихшляхів залежить від ролі конкретної країни на світовому ринку капіталів. Длякраїн, які активно експортують капітал, характерним є ліберальне ставлення дорегулювання іноземних капіталовкладень. Країнам, які переважно імпортують капітал,притаманне прагнення прийнятий єдиний законодавчий акт щодо міжнародноїпідприємницької діяльності.
Проте в цілому (і в першому, і в другомувипадках) однаковим є перелік питань (об’єктів) регулювання: визначенняіноземного інвестора; видів та форм іноземних інвестицій; участі у власності;репатріації прибутку іноземного інвестора; вимог до результатів діяльностііноземного інвестора; системи інвестиційних пільг та обмежень; гарантій щодоправ іноземного інвестора.
Інститути міжнародної інвестиційної діяльності
Основними міжнародними державнимиорганізаціями є: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) –спеціалізоване агентство, створене в 1945 році, що працює у співробітництві зООН з метою допомоги у фінансуванні повоєнного відновлення господарства тапідвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, шляхом надання позик урядамчи шляхом гарантій позик, які отримані з інших джерел. Банк надає позики накомерційній основі для спеціалізованих проектів чи більш загальних цілейсоціального розвитку. Засоби для позик мобілізуються на міжнародних грошовихринках. Банк разом із своїми філіями – Міжнародною асоціацією розвитку таМіжнародною фінансовою корпорацією – часто називають Світовим Банком (WordBank). Ним володіють уряди 151 країни, які також повинні бути членамиМіжнародного валютного фонду. Штаб-квартира банку знаходиться у Вашингтоні,відділення – у Парижі і Токіо. У 50-і роки МБРР почав спеціалізуватися нафінансуванні «проектів розвитку» в галузі сільського господарства, будівництваі промисловості. Збільшується кількість кредитів, що надаються для здійсненняпрограм «структурного регулювання», тобто на повну перебудову економіки.Діяльність МБРР дедалі тісніше поєднується з діяльністю і політикою МВФ, колинадаються «обумовлені кредити», тобто кредити під зобов’язання державипровадити рекомендовані МВФ і МБРР реформи. «Обумовлені кредити» видаються натермін до 25 років на умовах ставки з «плаваючими» відсотками, якапереглядається кожні півроку. Пост президента МБРР традиційно обіймає представникСША. МБРР має дві спеціалізовані філії. Одна з них – Міжнародна фінансовакорпорація (МФК), яка покликана фінансувати підприємства приватного сектора вкраїнах-членах МФК. Корпорація надає позики на 15 років. Вона має правобезпосередньо брати участь в акціонерному капіталі підприємств, що будуютьсяабо розширюються, з правом подальшого перепродажу акцій приватним підприємцям.Другою філією МБРР є Міжнародна асоціація розвитку (МАР), яка спеціалізуєтьсяна сприянні економічному розвитку найбільш економічно відсталих країн світушляхом надання пільгового фінансування [9].
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) –філія МБРР, створена у 1956 році з метою надання допомоги приватним проектам.Вона є юридично і фінансово самостійною організацією, але використовує коштиСвітового банку для надання приватним інвесторам. Роль МФК значно посилилася у80-90 роки з розвитком кризи державних заборгованостей та переорієнтаціїміжнародних фінансових структур на приватнопідприємницький сектор.Штаб-квартира МФК знаходиться у Вашингтоні.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) –підрозділ ООН, створений у 1945 році для сприяння валютному співробітництву тарозширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют і допомогидержавам, які мали короткострокові проблеми у вирівнюванні своїх платіжнихбалансів, у підтримці обмінних курсів їх валют. Фінансова база МФВ складаєтьсяіз внесків країн-членів цієї організації. До складу МФВ входять більш ніж 150країн світу. Більшість поточних рішень фонду приймається не голосуванням, ашляхом консенсусу, що розширює можливості невеликих держав висловлювати ізахищати власну точку зору. Роль МВФ у світовій економіці, його кредитнадіяльність стали важливими елементами стратегії врегулювання проблемиміжнародної заборгованості. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. МФВ єцентральним регулюючим органом світової валютної системи. Він встановлюєосновні правила міждержавних відносин у валютній сфері.
Основними завдання МВФ є:
– забезпечення постійного механізмуміжурядових консультацій і співробітництва у валютних питаннях;
– стабілізація валютних курсів;
– запобігання конкурентному знеціненнюгрошової одиниці;
– встановлення між країнами-членамибагатосторонньої системи платежів за поточними операціями та усунення валютнихобмежень з метою безперешкодного розвитку зовнішньоекономічного обміну;
– надання кредитів для врегулюваннядефіцитів платіжних балансів;
– поновлення в деяких випадках міжнародноїзаборгованості шляхом випуску штучних резервних активів.
Європейський банк реконструкції тарозвитку (ЄБРР) — був створений 25.05.90 на основі міжурядових угод щодосприяння проведення реформ в країнах Центральної Європи в умовах переходу доринкових відносин (штаб-квартира в Лондоні). ЄБРР є комерційним банком, і томуумови його кредитування відрізняються від умов кредитування МВФ та МБРР. Доосновних напрямів фінансової підтримки належать:
1. надання прямих кредитів і участь успільному (з іншими кредиторами) фінансуванні;
2. інвестування акціонерного капіталупідприємств приватного і державного сектора;
3. гарантоване розміщення ціннихпаперів, випущених як підприємствами приватного, так і державного сектора;
4. забезпечення вказаним підприємствамдоступу до внутрішніх і міжнародних ринків капіталу шляхом надання гарантій,фінансових консультацій;
5. надання або участь у позиках іздійснення технічного сприяння для реконструкції та розвитку інфраструктури[9].
Таким чином, на основі використанихлітературних джерел, власних спостережень і міркувань, можна зробити висновок,що міжнародна інвестиційна діяльність займає надзвичайно важливе місце векономіці світових держав сьогодні. Вона сприяє розвитку міжнародногоспівробітництва, є важливим джерелом надходження ресурсів для країн, щорозвиваються; стимулює підприємницьку активність. Міжнародну інвестиційнудіяльність можна визначити як сукупність дій її суб’єктів (інвесторів іучасників) щодо здійснення інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій з метоюодержання прибутку
Міжнародніінвестиції – це інвестиції за рубіж та іноземні інвестиції. Вони даютьможливість отримати більш високу прибутковість вкладення капіталу в порівнянніз національним ринком інвесторів. Основними чинниками вивезення капіталузакордон є надлишок капіталу у країні, потреби у нових ринках збуту сировини;необхідність формування певного рівня конкурентоспроможної економіки тощо.Основними чинниками залучення іноземних інвестицій є обмеження внутрішніхінвестиційних ресурсів, низька інвестиційної активності власних інвесторів,необхідність забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології,бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки.
Міжнароднаінвестиційна діяльність має свої переваги і недоліки. Вона дає змогу отриматибільшу доходність і менший ризик порівняно з національними інвестиціями, протеіснує ряд психологічних, інформаційних, юридичних та інших бар’єрів на шляхуздійснення міжнародного інвестування. Крім того, воно зумовлює додатковівитрати та підвищений ризик.
Найбільшважливими міжнародними інвестиційними інститутами є Міжнародний банкреконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнароднийвалютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку.
Списоквикористаної літератури:
1. Господарський кодекс України [Режимдоступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15].
2. Закон України «Про інвестиційнудіяльність» вiд 18.09.1991 № 1560-XII. [Режимдоступу: www.twirpx.com/file/130367/]
3. Види і форми іноземного інвестування.Міжнародна інвестиційна діяльність і її чинники. [Режим доступу:otherreferats./finance/00033605_0.html].
4. Інвестування: Навч.-метод. посібник длясамост. вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О.Ляхова. — К.: КНЕУ, 2001. – 251 ст.
5. Лекції з міжнародної інвестиційноїдіяльності [Режим доступу: www.twirpx.com/file/130367/ ].
6. Мельник В.В. Міжнароднаінвестиційна діяльність / В.В. Мельник,В. В. Козюк. – Тернопіль:Карт-бланш, 2003. – 249 ст.
7. Міжнародна інвестиційна діяльність.Підручник / Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М. та ін. — К.: КНЕУ,2002. – 310 ст.
8. Мойсеєнко І.П. Інвестування. Навч. посіб. — К.: Знання,2006.- ст. 496.
9. О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г.Чумаченко. Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. [Режим доступу: www.vuzlib.net/invest_D/_index.htm].