Вступ
В даній роботі розглянуто походження, форми організації тарозвиток центральних банків розвинутих країн грошової реформи, її види, а такожособливості її проведення в Україні. На мою думку ця тема цікава тим, що вона розкриваєшляхи подолання економічних криз. Адже, тривалі і глибокі кризові явища векономіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розробки таздійснення заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан грошовогообігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових іподовжених у часі дій виконавчої й законодавчої влади, чи форму концентрованихза часом і місцем дій, націлених на кардинальну зміну ситуації. У такому разізвичайно говорять про господарську або грошову реформу.
На сьогодні питання удосконалення грошового обігу та створеннястійкої грошової системи залишається актуальним, а отже і питання грошовоїреформи не може відійти на другий план.
Метою роботи є дослідити грошові реформи і методи їх проведення, атакож розглянути особливості проведення грошової реформи в Україні.
Рефератскладається зі змісту, вступу, трьох частин, висновків та списку літератури. Впершій частині розкривається поняття грошової реформи та її види. Друга присвяченаметодам проведення грошових реформ. В третій частині міститься інформація, щостосується особливостей проведення грошової реформи в Україні.
Длянаписання реферату використовувалися різні джерела: підручники навчальніпосібники, вісник НБУ та інші.
1.Поняття, сутність та види грошовоїреформи
Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкуваннягрошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повнучи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метоюоздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового оборотустосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас.
Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах,значно відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошовихсистем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо, їх можнакласифікувати за кількома ознаками.
За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні абоповні грошові реформи та реформи часткового типу.
Структурні (повні) грошові реформи проводилися у періодпереходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього — до системипаперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тількизамінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни векономіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такіструктурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються вобіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.
Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться пристворенні нових держав, які виникають унаслідок розпаду колоніальних імперій чинадвеликих держав, як, наприклад, СРСР, СФРЮ. У цих випадках потрібно не тількистворити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чиномреструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійнефункціонування нової грошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР,структурне завдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економікуз командно-адміністративних засад на ринкові. Прикладом структурних реформ єгрошова реформа, проведена в Росії в 1895—1897 рр., грошова реформа врадянській Росії в 1922—1924 рр., грошова реформа в Україні в 90-ті роки,реформа в країнах Західної Європи, пов'язана з випуском в оборот єдиної валютиєвро замість національних валют.
Реформи часткового типу торкаються тільки самої організаціїгрошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Самабаза грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносинзалишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, видта номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах,коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність дошвидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, єнайбільш типовими у світовій практиці. Найбільш показовими реформами цього типубули грошові реформи 1947 та 1961 рр. у СРСР.
Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотоюздійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за якихкупюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін(величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, заяких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці(масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р., колибули замінені на нові купюри 50 і 100 карбованців. Зараз подібна реформапроводиться в США, які поступово замінюють купюри 100 і 50 доларів. Приводомдля такої заміни купюр може бути ненадійна їх захищеність, що зумовлює масовуфальсифікацію грошей.
Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на новіта перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, унаслідокчого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиницязбільшується.
За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційніі конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдинимспіввідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і ціндля всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обмінузапасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаситощо). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.
За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошейдиференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей(чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт наобмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банкиможуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівка); від форми власностівласника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися забільш пільговою пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить ітак звана нуліфікація, коли старі грошові знаки оголошуються недійсними івилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Так, по суті,були проведені грошові реформи в Німеччині в 1924 та 1948 рр. Проведенняконфіскаційних реформ звичайно обґрунтовується необхідністю вилученнянезаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо. За порядкомвведення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи тареформи паралельного типу.
За одномоментних реформ введення нових грошей в обігздійснюється за короткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливообміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обмінуповинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли«сховати» їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа вУкраїні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводивсяпротягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в цістроки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років.
За реформ паралельного типу випуск в оборот новихгрошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, івони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі грошіемітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошейсприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьомуразі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.Замість них банки видають в оборот уже нові гроші. Так проводять у США випуск воборот нових купюр на межі XX—XXI ст.
Якщо ж нові і старі гроші емітуються на різних засадах, наприклад,старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитуванняекономіки або емісія нових має певне забезпечення (золоте чи інвалютне), аемісія старих не має, то в обороті між ними виникне конкуренція, внаслідок якоїменш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватися. Курс обміну їх на новіна ринку буде весь час змінюватися. Користування старими грошима буде незручнимі все більш ризикованим. Держава змушена буде вживати спеціальних заходів дляпідтримки «падаючих» грошей, щоб вони не були негайно витіснені з обороту. Алеце ще більше ускладнить функціонування грошової системи. Держава змушена будеостаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією,близькою до ринкового їх курсу напередодні обміну. Так була проведена грошовареформа в радянській Росії в 1922—1924 рр. Паралельний характер мала грошовареформа в Україні на початку її в 1992 р., коли український карбованецьтривалий час обертався паралельно з рублем. Нерідко грошові реформи мають ознакивсіх розглянутих типів, наприклад грошова реформа в Росії в 1922—1924 рр.,грошова реформа в Україні в 1992—1996 рр. та ін.
Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи,найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягненняцієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхіднопідготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформиможуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагаєвідповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів,припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровленнядержавних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансуванняринку тощо.
2. Методи проведення грошових реформ
Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методустабілізації валюти в процесі реформи. Особливо актуальною ця проблема була вепоху функціонування дійсних грошей, коли держави шляхом реформи намагалисяпоновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків.З переходом до систем обігу нерозмінних знаків чіткі межі між альтернативнимиметодами стабілізації валют зникли і шляхи проведення реформ уніфікувалися, хочпроведення їх від цього не стало легшим.
Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методистабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація,деномінація.
Нуліфікація — оголошення державою знецінених паперовихгрошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великогопадіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмінїх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франціїбули оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу безбудь-якого відшкодування. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхомобміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них маєсуто символічне значення. Так. в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювавсяна 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка — на 1 трлн.старих марок, у 1944 р. в Греції —-- 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіхцих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формоювона нагадувала девальвацію.
Девальвація — офіційне зниження державою металевого вмісту такурсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют абоміжнародних розрахункових одиниць. Поки держави фіксували золотий вміст своїхвалют, його зниження та зниження курсу валюти відбувалось приблизно однаковоюмірою. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки дозниження офіційного валютного курсу. Рівень її в обох випадках визначавсярівнем знецінення валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались нарівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційногознецінення. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила допоновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другомуетапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещосприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювалоекспорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців насвітовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.
Після скасування розміну банкнот на золото значно змінився зміст імеханізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше проводитись в межахгрошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусімяк метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин:посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжногобалансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавчезниження офіційного фіксованого валютного курсу. З введенням режиму плаваючихкурсів валют зміст девальвації ще більше розширився і цим терміном сталиназивати навіть тривале зниження ринкового курсу валют.
Ревальвація — це офіційне підвищення державою золотого вмістута валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.
У першому варіанті ревальвації валют проводились в епоху вільногообміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави по відновленнюкупівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результатіревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом,який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти.Тому такий засіб в літературі ніколи називають реставрацією.
Грошові реформи па основі ревальвації проводилися рідко, оскількивони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки івідновленні стабільності ринку. За таких умов в країні швидко розширюєтьсятоварообіг і зменшується бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошовихзнаків і може поступово довести її до доінфляційного рівня.
Деномінація укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування,що проводиться з метою забезпечення грошового обороту і надання більшоїповноцінності грошам.
Так, в 1961 році в СРСР старі гроші були замінені на«нові» таким чином, що 1 «новий» рубль дорівнював 10«старим». Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількістьгрошових купюр і монет, що знаходяться в обігу.
3.Особливості проведення грошової реформи в Україні
У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошовареформа, яка за своїм характером «може бути віднесена до категорії повних абоструктурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення;застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особливасоціальна спрямованість реформи та ін.
Багаточинникова зумовленість грошової реформи вУкраїні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і доситьмогутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежноюдержавою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошовусистему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей.Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність таекономічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опиниласябез власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючоїдержави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися вцих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою тапроведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політикине було жодних підстав.
Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, щопроведення її мало що найменше три мети:
— створити національні гроші та грошову систему як атрибутсамостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;
— забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньомудля стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
— сформувати іввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту ігрошового ринку, адекватні по требам ринкової економіки.
Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформивизначили значну її тривалість і багатоетапність.
Довготривалість реформи. Розпочалася реформа всічні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання,а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапівреформи:
— перший етап(січень — листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець ізабезпечено його функціонуванню. На цьому етапі уряд України розпочав формувативласний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечуватипотреби обороту в грошовій масі;
— другий етап(листопад 1992 — серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточнозакріпився в обороті як єдина і національна, хоч і тимчасова, валюта, а такожбули створені економічні та фінансові передумови для її стабільногофункціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;
— третій етап(вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборотпостійної грошової одиниці гривну. Завершення реформи у вересні 1996 р. булопідготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням зготівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадахекономіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарногорегулювання.
Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не булозаздалегідь спроектованою і свідомо проведеною І складовою грошової реформи.Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком,пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскількиз вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівковірублі,; а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції,що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути «готівкової кризи», і булоприйнято рішення про випуск купоно-карбованця.
Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець будезапроваджуватися «м'яко», поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечитьйого достатню стабільність, а загальний термін його використання як тимчасовихгрошей не перевищить 4—6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім заіншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець «заповнив» весьготівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжувавобслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 р., що негативновпливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкомузнеціненню.
У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошовоїсистеми України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а щеширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. Зцього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу підназвою «український карбованець». Тим самим було в основному вирішено першезавдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.
Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасовихгрошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєїінфляційної монетарної політики. За два роки (1992—1993) маса грошей в оборотіза агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений доситьзручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірнихбюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цієюполітикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні іможе розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всігрошові заощадження на другому етапі реформи.
Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулюваннявиявилосяхарактерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:
—до початку реформи такого механізму в Україні небуло;
—для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційноїполітики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструментимонетарного регулювання.
З огляду на ці обставини на другому — підготовчому — етапі реформибула проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методівта інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- такурсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки,запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політикаоблікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування,операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994—1995 рр. ці методи таінструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, щосприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на ційоснові НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформенийперіод.
Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальнийаспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якоїгрошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважноперекладаються на плечі широкого загалу населення.
В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні булапроведена деномінація за співвідношенням 1: 100000 всіх цінових показників,усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів длявсіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених дообміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, якзазначалося вище, була вибрана не випадково — вона відповідала рівню інфляціїза 1991—1996 рр. Усе це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашоїреформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер.Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення напершому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїхзаощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівеньінфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із нихперетворилася у мізерні величини.
Якби ці заощадження «були своєчасно індексовані, то проводитиреформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україніз'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запасигрошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконневикористання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошейдовелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечіїх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вонабула б справді соціальне справедливою.
Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладанняосновного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верствнаселення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не даєнадій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдякизапровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсійта заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи,завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження настадії підготовки реформи.
Висновки
У результаті виконання даної роботи ми розглянули поняття, види іметоди грошових реформ, а також особливості проведення грошової реформи вУкраїні і з’ясували наступне. Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики іспрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створеннямонетарних та економічних передумов для стабілізації грошей. Вони представляютьсобою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава зметою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового оборотувідповідно до нових соціально – економічних умов.
Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., за своїмхарактером належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п'ятироків (січень 1992 — вересень1996 р.) і забезпечила створення національноїгрошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулюваннягрошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.
З 2 по 16 вересня 1996 року реформа мала „м'який“ тип(проведення заходів щодо заміни діючої грошової одиниці, стабілізація новихгрошей без якісної перебудови системи грошового обороту) з деномінацієюгрошових знаків (зменшення на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці.Шляхом обміну грошових купюр (українських карбованців на гривні) масштаб цін,що діяв раніше. Було вилучено з обігу та обмінено без будь-яких обмежень старігрошові знаки на нові у пропорції 10:1.
Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах»повної прозорості" і «неконфіскаційності». На думку деякихспеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Такожбагато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічнийхарактер. Та попри все українська держава отримала конституційну національнугрошову одиницю.
Список використаної літератури
1. Гроші такредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука .-К.: КНЕУ, 2002.-598 с.
2. Гроші.Фінанси. Кредит: навчальний посібник / М. М. Александрова, С. О. Маслова.- 2-гевид., перероб. і допов. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336с.
3. УказПрезидента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ.-1996.-№ 5.
4. ДемківськийА. В. Гроші та кредит: навчальний посібник. – К.: Дакор, 2007. – 528с.
5. Чухно А.Створення грошової системи України // Економіка України. – 1994. -№ 11.
6. ЩетинінА. І. Гроші та кредит: підручник. – Вид. 2-ге, перероб. та доповн. – К.: ЦНЛ,2006. – 432с.
7. Общая теорияденег и кредита: учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – М.: Банки ибиржи, ЮНИТИ, 1995. – 304с.
8. Гроші такредит: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / М.І. Мирун, М. І. Савлук, М. Ф. Пудовкіна, — К.: КНЕУ, — 1999. – 76с.
9. Усов В. В.Деньги. Денежное обращение. Инфляция: Учебное пособие для вузов. – М.: Банки ибиржи, ЮНИТИ, 1999. – 544с. – (Учебники длявузов).
10. ГальчинськийА. Теорія грошей: Навчально-методичний посібник. – 2-ге вид. – К.: Основи,1998, — 413с.