Глобальні фінансові виклики

ЗМІСТ
 
ВСТУП
ГЛОБАЛЬНІФІНАНСОВІ ВИКЛИКИ
ВИСНОВКИТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
ЛІТЕРАТУРА
 

 
ВСТУП
 
Тема контрольної роботи «Глобальні фінансові виклики».
У роботі проаналізовано основні причини виникнення світовоїфінансової кризи, з'ясовано чинники та визначено механізми поширення кризовихявищ на фінансовому ринку, розглянуто особливості розвитку кризових явищ у фінансовійсфері України, окреслено напрями й заходи, здійснення яких дасть змогу зменшитинаслідки світової фінансової кризи.
Фінансова криза виникла не вперше в економічній історії,однак і цього разу світова економіка виявилася не в змозі адекватно протистоятиїй. За своїми масштабами поточна криза перевершила більшість попередніх,епіцентр яких перебував у країнах, що розвиваються. Особливості поточної кризи,а також її причинно-наслідкові зв'язки потребують системного методологічногоаналізу. По-перше, на сучасному етапі розвитку економіки виникла ситуація, заякої рівень інтеграції країн до єдиного світового простору є досить значним, щообумовлює значну їх взаємозалежність. По-друге, криза розпочалася зі США —найпотужнішої країни планети, що обумовлює додатковий «важіль кризи»,пов'язаний із масштабом охопленої нею економіки. По-третє, сучасний рівеньрозвитку інформаційних і фінансових технологій дає можливість миттєвопереносити інформацію й переводити грошові рахунки в будь-яку точку світу, щозагострює макроекономічні дисбаланси у країнах зі слабким фінансовим секторомта обумовлює додаткову волатильність на світових ринках.
АкадемікВ. Геєць вважає, що нинішня світова фінансова криза є не черговою кон'юнктурноюкризою, а проявом набагато складнішого системного процесу, який незабаромспричинить нові явища в економіці. Закінчується тридцятирічний цикл, щозасвідчує: можливості світової фінансової системи, а також попереднітехнологічні цикли, які разом утримували економіку, вичерпано. Аби не допуститизагострення негативних процесів, потрібна активна участь держави, інституціїякої через тривалу хронічну кризу системи управління функціонують неефективно.Треба запровадити режим жорсткої економії фінансових і енергетичних ресурсів.Крім того, слід передбачити формування стабілізаційного фонду та заборонитививезення з України фінансових ресурсів іноземними суб'єктами господарювання йфінансовими установами.

ГЛОБАЛЬНІФІНАНСОВІ ВИКЛИКИ
світова фінансова криза
Криза виявила насамперед проблему реальних можливостей ринку.За умов індустріальної економіки цієї проблеми не існувало, як і під час кризи30-х років минулого століття. На думку А. Гальчинського, саме цим, у першучергу, нинішня криза відрізняється від Великої депресії. Зараз, коли економічніпроцеси розвиваються бурхливими темпами, кожна структурна частина економікипочинає функціонувати на основі власної логіки, внаслідок чого зростаєтурбулентність економічного простору. Формується постіндустріальна економіка, атому глобальна криза зароджується не на периферії, як це було в 1997—1998 роках, а вцентрі світової економічної системи.
Головною передумовою кризи є фінансова лібералізація, щосупроводжується надмірною кредитною експансією. При цьому значна частка кредитівспрямовується на придбання цінних паперів і нерухомості, ціна яких перевищуєсвій фундаментальний рівень. Кредитна експансія триває доти, поки не виявитьсянеможливість отримання доходів від володіння цими активами в майбутньому. Такаекспансія може стримуватися також діями центрального банку з метою упередження«перегріву» економіки й інфляції. Унаслідок гальмування кредитноїактивності різко падають ціни на нерухомість і цінні папери.
Систематизація й узагальнення причин виникнення фінансовихкриз дають змогу виокремити основні з них, такі як:
— асинхронність розвитку фінансового й реального секторів економіки;
— неврахування інвесторами системних ризиків на внутрішньому і зовнішньомуринках;
— зростання дисбалансів між обсягами заощаджень та інвестицій;
— тривала дефіцитність поточного рахунку платіжного балансу черездомінування споживчого імпорту й надмірних платежів за зовнішнім боргом;
— надання високоризикових кредитів із використанням«плаваючих» кредитних ставок;
— надання інвесторам неповної або недостовірної інформації;
— знецінення вартості заставленого майна (насамперед нерухомості).
Початком теперішньої кризи вважається серпень 2007 року, колипотужні інвестиційні банки США почали оприлюднювати величезні збитки відінвестицій у іпотечні цінні папери. Однак у той період криза не здаваласяглобальною, оскільки її перебіг переважно не викликав шоку й паніки на світовихфінансових ринках, а відтак було важко оцінити її справжній масштаб. Обсягамериканського іпотечного боргу за підсумками 2009 року становив близько 13трлн. доларів, що дорівнює річному ВВП країни, тоді як щоденний обсяг операційна світовому валютному ринку — майже 2 трлн. дол. За експертними оцінками,тільки 5—7 % їх загальної суми пов'язані з реальною економікою, решта —спекулятивні трансакції. Останнім часом їх потоки зростали на 15—20 % щороку, а банкипочали дедалі більше перетворюватися на інститути обслуговування такихспекулятивних потоків. У структурі «глобальної ліквідності»комерційних банків частка «сильних» грошей, які створюютьсябезпосередньо центральними банками, становить тільки 1 %, а решта — так звані «near money» (майже гроші).Отже, витоки кризи слід шукати у пропорціях, які характеризують сформовану востанні десятиліття структуру грошей та співвідношення повноцінних інеповноцінних грошей (квазігрошей). При цьому точкою відліку фази кризи, щоспричинила глобальне економічне «охолодження», слід вважати 15вересня 2008 року — день, коли збанкрутував один із найбільших інвестиційнихбанків США — «Lehman Brothers». Саме після цієї події чіткопроявилися тенденції, що дають змогу описати поточну кризу, а також встановитидеякі економічні закономірності з використанням емпіричних даних.
Зниження темпів зростання економік розвинутих країн зумовилосвітову стагфляцію — скорочення сукупного попиту й рецесію в умовах підвищенняцін на сировинних і споживчих ринках, викликаного падінням курсу долара США тазростанням споживчого попиту насамперед на азійському ринку. Погіршенняекономічних показників реального сектору внаслідок високої інфляції тазменшення попиту на ринку спричинило зростання фінансових ризиків, знеціненняфінансових активів і підвищення процентних ставок. Запізніла й не завждиадекватна реакція центральних банків і урядів країн світу на загрози й ризикищодо протидії кризовим явищам може призвести до масштабних економічних втрат ідепресії світового масштабу.
В Аналітичному резюме, підготовленому експертами МВФ,зазначається, що перед директивними органами в усьому світі зараз стоїтьнадзвичайно складне завдання — стабілізувати фінансову систему, одночаснопідтримуючи економіку своїх країн у період сповільнення темпів зростання чинавіть падіння ВВП та стримуючи інфляцію. Для виконання цього складного завданняпотрібні комплексні заходи, зорієнтовані на розв'язання таких системнихзавдань, як урегулювання ненадійних активів, сприяння відновленню банківськогокапіталу й нормалізація стану ліквідності на фінансових ринках. При цьому слідмати на увазі необхідність координації національних стратегій на міжнародномурівні з метою розв'язання спільних проблем і недопущення негативнихтранскордонних наслідків.
Пріоритети для країн із перехідною економікою, в тому числіУкраїни, істотно відрізняються від завдань, які стоять перед розвинутимикраїнами, оскільки державні органи прагнуть збалансувати намагання забезпечитизростання ВВП і ризиків інфляції. Бюджетно-податкова політика може відіграватидопоміжну роль у макроекономічному управлінні. Більше обмеження видатків, надумку експертів МВФ, допомогло б знизити інфляційний тиск у цілому ряді держав.Це дуже важливо для країн, котрі мають дефіцит рахунку поточних операцій. Якзазначається в жовтневому випуску Доповіді з питань глобальної фінансовоїстабільності 2010 року, одна з головних цілей полягає у забезпеченніефективнішого й надійнішого управління ризиками, в тому числі шляхомвстановлення дієвіших норм щодо рівня капіталу та вимог стосовно надійнішогоуправління ліквідністю та повноцінного розкриття інформації про ризики зафінансовими операціями.
Емпіричні дані свідчать, що після 15 вересня 2010 рокуволатильність ринків акцій розвинутих країн збільшилася в середньому у 4,2 раза. Таким чином,можна стверджувати, що ризиковість інвестування в ці інструменти також зрослабільш ніж учетверо, що змушує інвесторів, особливо консервативних, шукати іншіінструменти для вкладання капіталів. Динаміку фондових ринків розвинутих країнвизначають, у першу чергу, фундаментальні показники розвинутих економік, тодіяк первинним фактором країн, що розвиваються, є ліквідність ринків. Табл. 1відображає рівень падіння фондових індексів деяких країн із початку 2010 року.
Таблиця 1. Падіння фондових індексів деяких країн світу з початку 2010 року (станом на 01.11.2010), %Країна Індекс Рівень падіння індексу Великобританія FTSE 100 -22,3 США DJIA -28,4 Японія Nikkei 225 -41,6 Китай Hang Seng -49,3 Індія BSE SENSEX -49,5 Росія RTS -65,8 Україна PFTS -78,3
Джерело:www.bloomberg.com.
Дані табл. 1 опосередковано підтверджують, що ринки акційрозвинутих країн мають досить високу залежність від зовнішніх інвестицій. Підчас різкого відтоку таких інвестицій за умов недостатності ліквідності ринки акційістотно падають, хоча донедавна демонстрували досить стабільні показники.Водночас ринки акцій розвинутих країн зазнали меншого падіння. Підвищенняволатильності на ринках акцій є свідченням невпевненості інвесторів уперспективах зростання світової економіки, а отже й окремих емітентів. Такимчином, на ринках спостерігаються обвали як результат панічного реагуванняінвесторів на нову інформацію, що підігрівається спекулятивними діями. У такійситуації інвестори не мають наміру купувати акції на довгострокову перспективу,тому превалює спекулятивна складова.
Протягом 2008—2010 років на процеси на світових фінансових ринкахвпливала іпотечна криза у США. Передумови для розгортання цієї кризи формувалисьпротягом останніх восьми років, коли кредити сегмента subprime (нестандартнікредити) надавалися без належної оцінки платоспроможності позичальника. Протекризу спричинили не тільки банки, а й структури, що регулюють іпотеку таздійснюють як кредитування, так і його контроль.
У період бурхливого зростання іпотечного кредитування банкифактично відмовились від прямого надання кредитів, вдаючись до залучення коштівна ринку й надання за рахунок них кредитів, сек'юритизації своїх боргів увигляді похідних цінних паперів на боргові портфелі. Ця схема розірвалатрадиційний зв'язок між кредитором і позичальником. Покупці іпотечних облігацій,одержуючи обмаль інформації про ризики, були змушені покладатися лише на звітирейтингових агенцій. Однак оцінка ризиків неадекватно враховувала секторризикових позичальників, імовірність неповернення на котрому приблизно у п'ятьразів вища та для яких характерні відчутні коливання.
Окрім того, останнім часом у США поширилося так зване перекредитування, заякого житло протягом кількох років декілька разів перезаставлялося, щоразу піднижчу ставку. Тому до чинників кризи долучилися «плаваючі» ставки іпотечнихкредитів. Реакція на інформацію щодо банкрутства одного з найбільшихінвестиційних банків викликала миттєвий ефект переоцінки ризиків, а разом ізтим і панічного продажу акцій інвесторами. Це спричинило падіння ринків акцій увсьому світі.
Світова фінансова криза, що поглибилася у вересні 2010 року, очікуваласьдавно. Науковцями, практиками, представниками фінансових кіл було надрукованочимало статей, у яких розглядалися проблеми «перекредитованості»економікиСШАв цілому, й передусім сектору домашніх господарств. Однак, як і більшість криз,нинішня виявилася доволі несподіваною. Швидкість її розвитку у США та поширенняу країнах Європи ще раз підтвердила тезу про реальність існування фінансовоїглобалізації.
Треба зазначити, що нестандартні іпотечні кредити існують у США давно, а отже кредитвидавався позичальникові, котрий не міг надати всі необхідні документи або йогофінансовий стан не давав упевненості в сумлінному виконанні зобов'язань.Спочатку обсяг таких кредитів був порівняно невеликим, а у 2001 році їх виданона 190 млрд.дол.,що становило8,6 %загального обсягу іпотечного кредитування. Однак у 2005-му обсяг цих кредитівуже сягнув625 млрд. дол., або 20 % загального обсягу виданих іпотечних кредитів. Наприкінці 2010 року загальнакількість таких кредитів перевищила 5 млн., а їх загальний обсяг — 2,5 трлн. дол. США. Таке зростаннязабезпечувалося узгодженими діями багатьох суб'єктів. Іпотечні брокери, котріухвалювали рішення про надання кредитів, одержували комісійні та пояснюваликлієнтам, що отримання таких кредитів не непов'язане з істотними ризиками. Крімтого, вони почали знижувати вимоги до клієнтів і документів, які вони маютьнадати, а також скорочувати розмір початкового внеску.
Іпотечні банки, викуповуючи кредити у брокерів, активнопродавшій їх у вигляді похідних цінних паперів: CDO (collateralized debt obligations), MBS (mortgage based securities) тощо. Так, якщоу 2001 році обсягсек'юритизованих кредитів сягав 95 млрд. дол., то до 2005-го він збільшився до 507 млрд. дол. Це дало банкамзмогу помітно знизити обсяг узятих на себе ризиків, за рахунок перекладення їхна покупців таких цінних паперів. Незабаром до цього процесу долучилисьінвестиційні банки. Контроль за ними не передбачав оцінки ризиків, щозастосовується для комерційних банків, нагляд за якими здійснює Федеративнарезервна система (ФРС) США. Проте більшість покупців таких цінних паперів неповністю усвідомлювали ризики, шо їм пропонувалися. Крім того, у певний моментФРС свідомо ухвалила рішення про відмову від державного регулювання діяльностібанків, пов'язаної з випуском і придбанням цінних паперів, що забезпеченінестандартними іпотечними кредитами. Для банків було затверджено колишністандарти перевірок іпотечних кредитів, що купувалися у брокерів, діяльність якихузагалі ніким не контролювалася. Очевидно, піраміда, побудована на іпотечномукредитуванні, впала. Це була ціла сфера фінансових послуг, у якій відбулосязмішування грошових потоків із акцій і облігацій для створення похідних ціннихпаперів. У період низьких процентних ставок банки, пенсійні фонди і страховикитакож прагнули отримати високі доходи, а тому брали участь у створенніпіраміди. Але тільки-но в розвинутих економіках почався цикл підвищенняпроцентних ставок, попит на такі продукти почав знижуватися, пірамідазахиталася, а іпотечні дефолта остаточно її обвалили. Отже, виникла ситуація, за якоїекономічні суб'єкти не враховували належним чином існуючих ризиків та діяли безвідповідного попереднього аналізу. У Декларації Великої двадцятки, ухваленій зметою протидії світовій фінансовій кризі, цей чинник визначено як одну зосновних її причин.
Через фінансову кризу діяльність інвестиційних банків у США практично припинилася.Це викликано цілою низкою чинників, і насамперед такими:
1) інвестиційні банки мають вищу частку залучених коштівпорівняно з банками інших типів. Це посилює негативні наслідки падіння вартостіактивів та підвищує ризики неплатоспроможності;
2) вони не мають стабільних доходів, що є характерними для комерційнихбанків;
3) підвищені ризики спеціалізованих банків пов'язані з характеристикамифінансування. Інвестиційні банки практично повністю покладаються накороткострокове фінансування, особливо на угоди РЕПО, в яких контрагента берутьмайнову заставу. У разі падіння цін на нерухомість ця застава знецінюється;
4) крім дорожчого кредитування й меншої частки залученихкоштів спеціалізовані банки зіткнулися також із перспективою зниження попиту насвої послуги: при звуженні ринку структурованого фінансування його обсягзменшується, а прибуток скорочується9.
На думку М. Делягіна, глибина фінансової кризинедооцінюється, оскільки розглядаються насамперед коротко- й середньостроковітенденції та не беруться до уваги її фундаментальні причини. Для їх усуненняслід реалізувати низку заходів, серед яких:
— забезпечення прозорості руху спекулятивних капіталів (уперспективі — й усіх глобальних корпорацій зі створенням глобального спостережного,а може навіть і регулюючого органу);
— перетворення «податку Тобіна» (податку на спекулятивнийкапітал, 15-від-соткове оподаткування капіталу, що виводиться із країни меншніж через рік після його введення) на нормальний, визнаний у всьому світіінструмент економічного регулювання, що застосовується національними урядами запевних, завчасно визначених умов;
— приведення впливу різних країн на політику глобальнихфінансових інституцій (МВФ, Світового банку) у відповідність до їх питомої вагиу світовій економіці;
— забезпечення прозорості роботи МВФ і Світового банку аж довідкритої публікації та обговорення їхніх методичних матеріалів, у тому числіна етапі розробки;
— трансформація Великої вісімки в орган глобальногорегулювання, що вимагає включення до неї всіх країн світу, ВВП яких є ненижчим, ніж мінімальний у сьогоднішній Великій вісімці ВВП Канади.
Головню загрозою, з якою намагаються боротися найрозвинутішікраїни, є різке кредитне стиснення для всієї світової економіки. За час кризисвітова банківська система втратила доволі значну частину свого капіталу. Так,зокрема, сукупні втрати банків у світі загалом станом на кінець жовтня 2010 року сягнули 800 млрд. дол., а компенсуватиці втрати за рахунок залучення нового капіталу вдалося лише наполовину. Заоцінками експертів, сукупний обсяг потенційних кредитів, що можуть бути наданібанками, має скоротитися на суму 4 трлн. дол. США.
Тому очевидно, що як для США, так і для європейських країн найважливішим єякнайшвидше відновлення сукупного капіталу банківської системи. Здійснити це наринкових засадах буде вкрай важко, оскільки привабливість вкладів у банківськийсектор і далі зменшується, а тому якраз прямі вкладання держав у капітал банківстануть найдієвіїлим інструментом розв'язання економічних проблем.
З огляду на це ФРС США оголосила про заходи щодо підтримкиспоживачів, на що з бюджету буде виділено 800 млрд. дол. 200 млрд. із них будутьспрямовані на підтримку облігацій з рейтингом AAA, які забезпечені новимий нещодавно виданими кредитами на освіту, придбання автомобілів, а також маломубізнесу. Ця програма покликана підвищити доступність позик та підтриматиекономічну активність, стимулюючи нові випуски забезпечених облігацій заприйнятнішими процентними ставками. Решта 600 млрд. дол. будуть використані ФРСдля викупу кредитів, наданих і гарантованих іпотечними агенціями. Це дасть їмзмогу видавати більше кредитів за нижчими ставками. На думку багатолітньогоГолови ФРС Алана Грінспена,для активізації кредитування у США необхідно 7 трлн. доларів.
Академік М. Згуровський стверджує, що зусилля урядів США такраїн ЄС щодо модернізації своїх економік не дадуть очікуваного ефекту. Попередняфінансова система відходить у минуле, оскільки є відірваною від реальноїекономіки і спирається на застарілий технологічний уклад. Світова економікапереходить до спадаючої хвилі п'ятого довгострокового циклу, що спричинитьтривалу рецесію. Під час цієї кризи відбудеться глобальний перерозподілвласності за рахунок зменшення величезних обсягів віртуального капіталу,банкрутства долучених до нього банків, стрімкого падіння основних світовихвалют. Процес супроводжуватиметься скуповуванням реальних активів фінансовопотужнішими компаніями. Зменшиться світове енергоспоживання і споживаннязагалом, що призведе до тимчасового падіння цін на нафту й газ.
Україна повторює шлях країн Центральної та Східної Європи зіструктурними змінами, що передбачають поступове щорічне нарощування сферипослуг (включаючи розвиток фінансових і високотехнологічних інформаційнихпослуг), із щоразу більшою залежністю інвестиційних процесів від фінансовоїсфери, насамперед потоків кредитних ресурсів, які стають вагомим джереломкапіталізації економіки. Значний приплив іноземних кредитів призвів до того, щовідношення зовнішніх зобов'язань банків до наданих ними кредитів досягловисокого рівня. В Україні на початок 2010 року таке співвідношення перевищувало30 %.
Крім того, зростав розрив між термінами залучення депозитів ітермінами, на які видаються кредити, що згенерувало додаткові кредитні ризики,особливо у сфері іпотечного кредитування. У вітчизняній економіці такожпосилюється асинхронність розвитку її фінансового й реального секторів.Фінансовий сектор нарощує борги й дисбаланс між обсягами заощаджень і кредитнихпотоків, чим створює «перегрів» на окремих сегментах ринку (передусімна споживчому). Це призводить до посилення системних ризиків, особливо щодовідставання в накопиченні основного капіталу, формуванні розриву між доходами йзовнішніми боргами.
Високі темпи зростання української економіки, особливореального наявного доходу населення, тривалий час утримувалися за рахуноквливань у економіку коштів із-за кордону. Таким чином, вона потрапила взалежність від чистого притоку капіталу. Отже, разом із лавиноподібнимзростанням зовнішнього боргу вітчизняна економіка пішла шляхомспоживацько-боргової моделі розвитку. Іноземні позики використовувалисяголовним чином для розігріву споживчого ринку, а не інвестування економіки.Водночас на внутрішньому ринку через активізацію торгівлі, надходжень добюджету від імпорту й торгівлі створювалася ілюзія позитивного стану (зарахунок торгівлі та її інфраструктури зростають чисті податки і споживчаактивність, що великою мірою сприяють наповненню ВВП). Разом із тим українськийфінансовий ринок ставав щоразу залежнішим від транснаціонального фінансовогокапіталу та залучених на зовнішніх ринках фінансових ресурсів корпоративногосектору економіки. А всього за період 2009—2010 років приріст зовнішніх борговихзобов'язань резидентів України сягнув близько 51 млрд. дол. Найбільшимипозичальниками на міжнародних ринках були банки (зростання боргу на 16,8 млрд. дол. протягом 2009-гота на 28,0млрд. дол. за 2009-й — 10 місяців 2010 року) й нефінансові підприємства (9,8 млрд. дол. і 19,6 млрд. дол. відповідно; табл. 2).
Таблиця 2. Динаміка зовнішнього боргу України у 2009—2010 рокахПоказник Валовий зовнішній борг України, млрд. дол. Відношення зовнішнього боргу України до показника на 01.01.2007,%
на
01.01.
2009
на
01.01.
2010
на
01.10.
2010 01.01.2010 01.10.2010 Сектор державного управління 12,9 14,7 14,2 113,9 110,1 Сектор грошово-кредитного регулювання 0,9 0,5 0,1 55,6 15,6 Банки, у т. ч. 14,1 30,9 42,1 219,1 298,6 — довгостроковий 6,5 11,7 12,9 180,0 198,5 — короткостроковий 7,6 19,2 29,2 252,6 384,2 Інші сектори 24,7 33,5 44,3 135,6 179,4 Міжфірмовий борг 1,9 3,1 4,7 163,2 247,4 Валовий зовнішній борг 54,5 82,7 105,4 151,7 193,4
Джерело: складено заданими НБУ. — www.bank.gov.ua.
Україна не використала дев'ятирічний період зростання ВВП для реалізації стратегіїструктурної перебудови. Протягом цілого ряду років за позитивної ціновоїкон'юнктури суттєвих структурних змін і заходів із модернізації в галузях не проводилося.Економіка розвивалася за інерційним сценарієм. Досвід останніх років і подіїдругої половини 2010-го свідчать, що основною проблемою економіки України є нетак вартість енергоносіїв, як загалом відсутність у підприємств інноваційноїстратегії розвитку, яка забезпечувала б необхідний рівень оновлення йдиверсифікації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності. Саменеконкурентоспроможні виробництва — як за собівартістю вироблення продукції, так іза її якістю й асортиментом — у періоди різкого згортання попиту на ринках та обвалу цінопиняються поза ринком16. Функціонування національного ринкувідбувається в Україні на тлі значних викривлень інституційних засад фінансовоїсистеми, структурних диспропорцій розподілу фінансових ресурсів, гострихсуперечностей на грошовому ринку. Вкрай обмеженим є набір інструментівуправління фінансовими потоками саме в реальній економіці.
Треба зазначити: ще до початку світової кризи фахівцівисловлювали думку про те, що зовнішні позики банків та їх висока кредитнаактивність на внутрішньому ринку формують великі ризики для макроекономічноїстабільності і стійкості банківської системи. Ішлося насамперед про те, щозобов'язання банків мають короткостроковий характер, валюти активів і зобов'язаньє різними, а зовнішні кредити стимулюють бурхливий розвиток споживчого йіпотечного кредитування. З огляду на це зростання попиту населення, щопідживлювалося кредитами банків, не активізувало національне виробництво,викликаючи збільшення імпорту споживчих товарів та підвищення цін на житло.Розширення споживчого кредитування, яке фінансувалося зовнішніми позиками, неформувало належного підґрунтя для подальшого їх повернення, оскільки банківськасистема й позичальники стимулювали розвиток виробництва в інших країнах.Унаслідок цього розбалансованість фінансово-кредитного механізму, порушенняпропорцій між накопиченням і споживанням негативно відбиваються на темпахзростання національної економіки.
Великі обсяги зовнішніх зобов'язань банків створювали значнівалютні ризики, які поширюватися на кредити позичальникам, котрі не отримуютьдоходів у іноземній валюті. Станом на початок 2010 року частка кредитів домогосподарстваму валюті становила близько 64 %, а валютних кредитів підприємствам у загальнійсумі їх заборгованості.
Однак не зовсім виваженим було б намагання перекласти всюпровину за розгортання кризових явищ у економіці на банки. У цьому зв'язкуцікава думка фундатора Київської школи політичної економії, визначного вченого,реформатора й державного діяча Миколи Бунге (1823—1895) щодо ролі банків уекономічних кризах. Ще у другій половині XIX століття він зазначав, що банки неє причиною криз, а радше барометром загального стану економіки. Бунгестверджував: гостра криза, котра супроводжує неспроможність приватних банків,значно легше сприймається суспільством та менше шкодить економіці, ніж хронічнакриза, властива привілейованим банкам, які завдяки потужній допомозі держави йдалі діють, не виконуючи своїх зобов'язань. Це спостереження М. Бунгезалишається актуальним і сьогодні, оскільки дії уряду, спрямовані на штучнепідтримання економічної стабільності, часто перешкоджають відновленню ринковоїрівноваги з урахуванням змін кон'юнктури".
На думку голови правління банку «Хрещатик» Д.Гриджука, причиною кризи є надлишок дешевих грошей та існування «мильнихбульбашок». Сполучені Штати якраз і уособлюють цей приклад. Тільки-нокредитна експансія банків знижувалася, значна кількість грошей вливалася векономіку для її стимулювання. Дешевих грошей ставало дуже багато, а інвесторивкладали їх у віртуальні абстрактні вартості, певний час отримуючи великіприбутки. Фінансові ринки заохочували споживачів до позик, пропонуючи дедаліскладніші інструменти на щоразу привабливіших умовах. Влада, у свою чергу,стимулювала цей процес завжди, коли виникали ризики для фінансової системи.
В Україні для виходу із кризової ситуації необхіднікомплексні макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію банківськоїсистеми, і зважена монетарна політика. При цьому твердження про те, що у країніє надлишок грошей на тлі кризи ліквідності банківської системи, є необґрунтованими.Виявилося, що в Україні «перегріто» споживання, орієнтованездебільшого на імпорт, який фінансувався за рахунок споживчих кредитів. Ареальна економіка, зокрема вітчизняний товаровиробник, відчувала бракфінансування: воно здійснювалося на досить короткий термін, як правило три — шість місяців. Ці таінші чинники, які є внутрішніми, а не зовнішніми, призвели до істотногопогіршення позицій української економіки, формування великої зовнішньоїзаборгованості.
Рівень наповненості фінансової системи інвестиційнимиресурсами відбиває, з одного боку, загальний стан економічної активності, а здругого — її готовність до акумулювання й переміщення вільних коштів нареалізацію масштабних комерційних і соціальних проектів. Так, наприклад, заперіод із 1998-го по 2005 рік частка банківських кредитів у ВВП Японії становила 193 %, США —119%, Німеччини — 112 %. В Україні бракзаощаджень та неприйняття суб'єктами господарювання існуючих інституційних умовінвестування значно обмежили перспективи довгострокового економічного зростання.Тому слід перевести державну політику управління економікою від локальноговимушеного антикризового реагування до цілеспрямованого стратегічногорегулювання інвестиційної активності суб'єктів господарювання.
Механізм рефінансування, що діє в нашій країні протягомкількох останніх років, не сформував тієї  ''подушки" безпеки, яку можнабуло б використовувати в разі виникнення несприятливих обставин. Уникнути ситуації,за якої виділені ресурси почнуть працювати до того, як банки, що одержатирефінансування, розв'яжуть усі свої проблеми, можна лише за умови чіткоїрегламентації цілей і завдань, а також процедури використання коштів. Крімтого, виконання цих процедур повинне належним чином контролюватися НБУ. Длятого щоб ресурси стимулювали збільшення реального продукту на противагурозростанню віртуального сектору, треба кардинально змінити інвестиційнийклімат в Україні, оптимізувати податковий тягар та загальмувати зростання цінна послуги монополій.
Голова правління «Райффайзен Банку Аваль» В.Лавренчук вважає, що зараз важливого значення набуває спроможність банківськоїсистеми забезпечити необхідну ліквідність. Існуючий механізм рефінансуваннябанків із боку НБУ, на його думку, є недостатнім. Потреба в підтриманніліквідності зростає у зв'язку з відтоком вкладів, а рецесія виробництва вимагаєдодаткових дешевих кредитів. Це завдання ускладнюється падінням курсу гривні.На переконання В. Лавренчука, запровадження аукціонів рефінансування з максимальноюціною за заявками в поєднанні з регулярним рефінансуванням банків у розмірах,пропорційних їхнім активам, забезпечить кращу прогнозованість цього процесу йполіпшить управління ліквідністю в кожному конкретному банку.
До найсерйозніших проблем, що постануть перед Україноювнаслідок світової кризи протягом 2011 року, належать, передусім, скороченняВВП через згортання виробництва галузей, зорієнтованих на експорт, зростаннявід'ємного сальдо платіжного балансу, утримання темпу інфляції на доволівисокому рівні та ін. Узагальнений прогноз державних і недержавних інституційщодо таких важливих макроекономічних індикаторів, як ВВП і темп інфляції,наведено в табл. 3.
Кризаостаточно переконала в тому, що вільні ринки і глобальні фінансові операції єнесумісними. Доктрина «ефективних ринків», яку тривалий час обстоювавА. Гршопен, сформувала незбалансоване приватно-державне партнерство. З одногобоку — офіційнабездіяльність державних контролюючих органів, а з другого — інвестиційна поведінкабанкірів, що ґрунтується на некомпетентності й безвідповідальності передакціонерами і кредиторами. Унаслідок цього припинили своє існування навітьбанки з більш ніж столітньою історією, що пережили зміни політичного ладу,громадянські і світові війни.
Таблиця 3. Прогноз приросту ВВП і темпу інфляції вУкраїні на2011рік, %Назва інституції, що надає прогноз Приріст ВВП Темп інфляції Міністерство економіки України -5,0 9,8 Рейтингова агенція «Fitch» -3,5 17,5 Європейський банк реконструкції та розвитку 1,0 20,0 Міжнародний центр перспективних досліджень -5,2 16,0 Інститут економічних досліджень та політичних консультацій -4,3 16,4
Обмеження доступу банків до зовнішніх джерел фінансування таїхніх можливостей щодо рефінансування боргів попередніх періодів спричинитьзміну структури пасивної бази фінансових установ через заміщення капіталівнерезидентів внутрішніми ресурсами. Проте навіть на тлі запланованих заходів ізрекапіталізації банків швидкими темпами замістити відтік ресурсів не вдастьсячерез зниження довіри населення до банківської системи в умовах прискореннядевальваційних процесів. Кредити важко отримати не лише на інвестиційніпотреби, а й для швидких оборотів у торгівлі й харчовій промисловості.Основними напрямами розв'язання зазначених проблем мають стати розширенняможтивості підтримання ліквідності банків на основі програм оздоровлення,встановлення обмежень на здійснення банками активних операцій, запровадженнямораторію на розподіл чистого прибутку банків, встановлення заборони наздійснення нових емісій ощадних (депозитних) сертифікатів та їх достроковепогашення.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
Для зменшення наслідків фінансової кризи в Україні, із метоюзапобігання масовим дефолтам, які несуть реальні ризики руйнування кредитноїсистеми й можуть похитнути стабільність платіжного балансу, Кабінет міністрівмає відігравати головну роль у врегулюванні боргових зобов'язань корпоративногосектору. Найдієвішим заходом реструктуризації зовнішнього корпоративного боргує його пролонгація на 3—4 роки за ставками, під які було надано кредити. Залученнязовнішніх ресурсів у банківську систему України потребує впровадженнядодаткових антикризових заходів, і насамперед проведення перемовин ізкредиторами щодо реструктуризації (рефінансування) зовнішніх зобов'язаньбанків.
Таким чином, світова економіка входить у період системноїглобальної розбалансованості, що за нових геоекономічних і геополітичних реалійсупроводжуватиметься виникненням численних джерел турбулентності і транскордоннихризиків. З огляду на масштаби цих процесів слід розробити принципово інакші,ніж ті, що застосовувалися до цього, механізми для подолання наслідків кризовихявищ, а також цілісну систему індикаторів наближення майбутніх криз.

 
ЛІТЕРАТУРА
1. Копейкин М. В. следующем году Украину ожидает рецессия // Деловая столица.— 2010. — № 48. — 1 дек. — С.6.
2. Морозов О. Криза чи повернення до витоків // Дзеркало тижня. — 2010. 29 лис. — С. 3.
3. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явищ — макроекономічнастабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47. — 13груд. — С. 4.
4. Вахненко Т.П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходиподолання // Фінанси України. — 2008. — № 10. — С. 15-17.
5. Куриляк О. Чи співмірна паніка з дійсністю? // Новийекономіст України. — 2010. — № 2. — С. 18.
6. Шинкаренко А. В какой мир мы вступам: Интервью с А. Гальчинским // Эксперт-Украина. — 2010. — № 50. — С. 36.
7. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст. — 2010. — № 1. — С. 16.
8. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логікатрансформацій//Дзеркало тижня. — 2010. — № 42. — 8 лис. — С. 8.
9. http://www.imf.org/extemal/russian/pubs/ft/weo/2008/02/pdf/sumr.pdf.
10. АлексашенкоС. Кризис-2010: пораставитьдиагноз // Вопросы экономики. — 2010. — № 11. — С. 26.
11. Якимкин В.Н., Бузик А.С. Крах инвестиционного банкинга в США // Банковское дело.— 2008. — № 11. — С. 58.
12. ДелягинМ. Политикамодернизации и глобальный финансовый кризис // Свободная мысль. — 2009. — № 11. — С. 22.
13. Комп&ньон. — 2010. — № 49. — 5-11 груд. — С. 7.
14. Greenspan A. Banks need more capital // TheEconomist. — December 20 TH 2008 — January 2ND 2009. — P. 1 14.
15. Згуровський M. Болісне одужання через кризу // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47
16. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст. — 2010. — № 1. — С. 15—16.
17. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явиш — макроекономічнастабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня. — 2008. — № 47. — 13груд. — С. 4.
18. Лагутін B.R. Бюджетна та монетарна політика: координація втрансформаційній економіці -К.: КНТЕУ, 2009. — С. 56.
19. Вахненко Т. Кредитно-боргова експансія банків та методи їїстримування//Дзеркало тижня. — 2010. — № 19.-24 трав. — С. 9.
20. Небрат В.В. Українська фінансова думка другої половини XIX — початку XX століть. — К.: Ін-т екон. тапрогнозув.,2009. — С. 51.
21. Алексеев А. Найбільша проблема — у доларизашї вітчизняноїекономіки: Інтерв'ю з Д. Гриджуком // Дзеркало тижня. — 2010. — № 45. — 29 лис.— С. 7.