Анотація
На першоджерело: Цицерон “Про державу”
У творі Цицерона “Про державу” розглядаються тааналізуються деякі державно-правові явища, такі як держава, форми державногоправління, висловлюються думки, яка форма найкраща на прикладі СтародавньогоРиму, також автор торкається таких понять як право та закон. Текст творуподаний у формі діалогу чи диспуту з метою з’ясуванняістини. Диспут розгортається між римськими філософами такими як Лелій, Філ,Сциніон, Туберон та ін. Він триває протягом трьох днів та викладений у шестикнигах. Книги не мають своїх назв і чіткого розмежування за темами, вони пов’язаніза змістом. У кожній наступній книзі продовжується тема попередньої.
Перша книгапочинається зі своєрідного вступу, в якому автор говорить, що якби предки неставили благо держави понад усе, то не позбавили би Рим від нашестя галлів, неврятували би від нападу Піра, від жаху, який у Риму викликав Карфаген, незгасили би пожежі другої пунічної війни, не здолали б ворогів. Доблестьзнаходить собі найкраще застосування в управлінні державою, не на словах, а насправі. Далі висловлюється думка, що той громадянин держави заслуговує повагу,який примушує робити те, до чого філософи своєю промовою можуть схилити лишенебагатьох. Держава має засновуватися на мудрому управлінні мудрих людей. Алемудра людина не стане приймати ніякої участі у справах держави, якщо тількиобставини та необхідність не примусять її. У творі також стверджується що,вітчизна породила нас не для того, щоб не чекати від нас ніякої підтримки ітільки, слугуючи нашим вигодам, створювати для нас безпечне середовище дляжиття у дозвіллі, але для того, щоб вона сама собі на користь взяла у заставу багатовеликих сил нашого духу, розуму, мудрості, та надала нам для наших потреб лишестільки, скільки може залишитися після задоволення її власних потреб. Тобтогромадяни мають піклуватися про свою державу та робити все для її зміцнення. Нів одній справі доблесть людини не наближається до могутності богів більше, ніжце відбувається під час заснування нових держав чи при збереженні заснованих.
Під час дискусіївисловлюються різноманітні думки стосовно держави, зокрема Лелій зазначає, щоцілком можливо, щоб в державі був один сенат та один народ і якщо цього будедосягнуто, то люди зможуть жити краще та щасливіше. Найкращим є державнийустрій, залишений нам предками. Далі Сциніон як найкращий знавець державизазначає, що через те, що ми розглядаємо питання держави, потрібно розглянутиспочатку, що собою являє держава. Держава є надбанням народу, а народ – це об’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питанняхстосовно права та спільністю інтересів. Першою причиною такого об’єднання є потреба жити разом. Такимчином держава – це надбання суспільної общини чи громади. Усяке об’єднання людей, всяка громада тадержава повинне бути довговічним, керуватися радою, а рада повинна походити зтієї ж причини, яка породила суспільну громаду. Далі здійснення влади сліддоручити одній людині або декільком виборним людям, або це повинна взяти насебе велика кількість людей, тобто громадян. Коли верховна влада знаходиться уруках однієї особи – такий державний устрій називається царською владою. Коливерховна влада знаходиться у руках декількох обраних, то громадянська общинауправляється волею оптиматів. Народною є така громада, в якій вся владазнаходиться у руках всього народу. За царської влади всі інші люди відстороненівід загального законодавства та прийняття рішень. У державі оптиматів народледве користується свободою, позбавлений участі в нарадах та у владі, коли жвсе здійснюється з волі народу, то який би справедливий та поміркований він небув сама рівність це не справедливо, якщо в ньому немає ступенів (станів) угромадському становищі. Із вказаних видів устрою немає такого, за якого державаб не прагнула по обривчастому та слизькому шляху до того чи іншого нещастя.Тобто кожен із цих устроїв прагне до відхилень у негативний бік. Наприкладповновладдя афінського народу, коли воно перетворилося на безумство та сваволюнатовпу, виявилося згубним. Народу у державі з царською формою правління невистачає свободи. Коли цар починає бути несправедливим – цей державний устрійруйнується – правитель стає тираном. Якщо ж несправедливо починають правитиоптимати – це перетворюється раду найперших людей, які турбуються про власніінтереси і забувши про благо для всього народу. Але разом із тим у кожній формідержави ми відчуваємо щось позитивне. Наприклад влада царя нас приваблює своїмблаговелінням та турботою справедливого царя про своїх підданих немов батькапро своїх дітей. Оптимати чи влада небагатьох найперших людей у державіприваблює нас своєю мудрістю; влада народу – свободою. При порівнянні справдіважко вибрати чого більше за всього ми бажаємо. На думку філософа найбільшоїуваги та схвалення заслуговує так званий четвертий вид державного устрою, якийутворений шляхом рівномірного змішування трьох вищезазначених форм. Бажано, щобу державі було з одного боку щось визначне царське, з іншого, щоб частина владибула виділена та надана авторитету найперших людей, а деякі державні справинадати на розсуд та волю народу. Такий устрій характеризується рівністю таміцністю. У такому змішаному державному устрої державні перевороти практичнонеможливі, за винятком тільки великої порочності найперших людей. Цицеронвбачає таку найкращу форму держави у Римі, про це йдеться у другій книзі. Цепояснюється тим, що Рим у консулах, сенаті та комісіях досяг такого ідеалу – такудумку також висловлював Полібій. На думку ж Цицерона в інших державах тількиокремі особи створювали державний устрій на основі своїх законів та установ.Рим же створений розумом не однієї людини, а багатьох мудрих людей впродовжбагатьох віків. Ще коли засновник Риму Ромул прийшов до влади, то зрозумів, щоза допомогою одноособової влади можна правити державою краще, якщо до цьоговиду влади приєднати авторитет усіх найкращих громадян, мати їх опору,підтримку та захист у таких органах як рада чи сенат. Тому він і створив ці дваоргани. Римський народ досяг своєї могутності не випадково, а завдяки мудростіта старому порядку і не наперекір долі.
Державастворюється не моментально і не однією людиною і завжди прагне у своємурозвитку до кращого устрою. Не міцна доля народу, коли вона залежить від волі,права однієї людини. Якщо в державі немає рівномірного розподілу прав, обов’язків та повноважень для того, щобдостатньо влади було у магістратів, достатньо впливу у раді найперших людей тадостатньо свободи у народу, то цей державний устрій не може зберігатисятривалий час незмінним. Усім станам громадян повинні надаватися однакові рівніправа. Якщо люди не згодні зрівняти майно, то хоча б права громадян однієїдержави повинні бути однаковими.
У державі, девлада народу найбільша, може існувати свобода. Якщо вільний народ обере людей,щоб ввірити їм себе, а вибере він якщо тільки турбується про своє благо, тількинайкращих людей, — то благо держави безсумнівно буде доручено мудростінайкращих людей. Якщо державою починає правити багатство небагатьох, у якихвідсутня мудрість, то така форма правління державою є найбільш потворною, бо вній багаті люди вважаються найкращими.
У творі такожвисловлюються думки стосовно того, якими рисами повинен володіти справжійправитель держави. Він повинен бути видатним, вченою людиною, мудрим,справедливим, красномовим, повинен розумітися на праві, особливо на цивільному.Мета правителя – щасливе життя громадян. В управлінні державою слід виявлятимудрість, справедливість, хоробрість та витримку. Та держава стоїть міцно доти,доки справляють пошану найпершій людині – правителю.
Розмірковуючипро державу, автор не може не торкнутися такого пов’язаного з нею явища як право. Правояке ми досліджуємо, на думку автора, є те, що відноситься до громадянства, алене до природи. Якщо б сама природа для нас встановлювала права, усі людикерувалися би одними і тими ж законами, а одні і ті ж люди не користувалися бив різні часи різними законами. Доблесть не терпить непостійності, а природа нетерпить змінюваності. Закони підтримуються карою, а не нашим почуттямсправедливості. Таким чином право не являє собою нічого природного, з цьоговиходить, що немає навіть людей, справедливих від природи. Автор наводить думкиКорнеада, згідно з якими люди встановлюють собі права, керуючись вигодою, тобтоправа різні в залежності від звичаїв, але природного права не існує. Правоповинно бути засноване на справедливості. Справедливість вчить жаліти усіх,турбуватися про всіх людей, справляти кожному належне, не торкатися ні до якоїдержавної, громадської чи чужої власності. Що справедливо відносно окремих осібто справедливо і відносно народів: не знайдеться держави, настільки нерозумної,щоб вона не надавала перевагу несправедливим велінням, а не була в рабстві посправедливості. Лелій також подає визначення, що таке істинний закон. Істиннийзакон – це розумне положення, відповідне природі, поширене на всіх людей,постійне, вічне, яке кличе до виконання обов’язку, але не наказує чесним людям та не забороняє їм.
У висновку зусього сказаного Лелій порівнює державу з музичним твором, точніше з йоговиконанням. Він вважає, що подібно до того як у струнній та духовій музиці інавіть у співі слід дотримувати ладу різноманітних звуків, так і держава зпочуттям міри складена шляхом сполучення вищих, нижчих та середніх станів(немов складається зі звуків), струнко звучить завдяки узгодженню самихнесполучних початків; те, що музиканти називають гармонією у співі, в державі єузгодження, — цей найтісніший і найкращий зв’язок, який забезпечує безпеку вкожній державі і ніяким чином не можливий без справедливості. Таким чиномдержавою ніяким чином не можна керувати без верховенства та величісправедливості.
Таким чином утворі Цицерона “Про державу” розглядається та аналізуються такідержавно-правові явища як держава, її суть і походження, форми держави, яківиділяли античні філософи. Автор розмірковує, яка з цих форм держави найкращата найдосконаліша на основі форми держави Стародавнього Риму. Також у творіпорушені питання стосовно походження та суті права і закону. Твір не випадковопобудований у формі діалогу або диспуту, адже ще давньогрецькі філософи вважалидиспут мистецтвом домагатися істини шляхом розкриття протиріч у судженняхопонента та усунення цих протиріч. Цей метод називається діалектикою чидіалектичним методом. Інші філософи, зокрема Сократ вважав діалектикумистецтвом вести розмову з метою з’ясування поняття. Твір Цицерона якраз побудований у формі скоріше негострої полеміки, а простої розмови з метою з’ясування таких понять як держава, її походження і суть, формидержави, право, закон тощо. За змістом твір багато у чому схожий із твором Арістотеля“Політика”. У цих творах розкривається суть одного і того ж поняття,висловлюються схожі думки. Як і Арістотель Цицерон виділяє три основних формидержави по суті тих же самих: царська влада, тобто монархія; влада оптиматів уЦицерона – це аристократична республіка у Арістотеля; влада народу у Цицерона –демократія у Арістотеля. Ці філософи схиляються до думки, що ці правильні формиможуть відхилятись у негативну сторону та виражають думку, що найкраща формадержави у поєднанні цих трьох форм, але Арістотель все таки більш схиляється,що правильна форма – це демократична республіка, в якій править більшість вінтересах всього населення, влада поділяється на законодавчу, виконавчу тасудову, панує верховенство права та розвинене громадянське суспільство,проголошена ідея свободи громадян, як одну з найбільших соціальних цінностей.Цицерон же на доведення своєї позиції посилається на Стародавній Рим, який найого думку досяг у той час найкращої форми. Крім того він висловлює більш новіта прогресивні думки, які дістали відображення в сучасній концепції правовоїдержави та є деякими ознаками і принципами правової держави, а саме: рівностіправ всіх громадян незалежно від матеріального становища, ідея народовладдя,ідея справедливості законів, справедливості державної влади по відношенню досуспільства, ідеї громадянського суспільства, розподілу в деякій мірі органівдержавної влади, а також наявність високої правової та моральної культури удержавних посадовців та громадян. Деякі з них збігаються з ідеями Арістотеля.Ці ідеї та принципи були дещо прогресивними для держав того стародавнього часу,але вони знайшли своє відображення та закріплення у конституціях сучаснихпередових та демократичних державах світу та реалізуються ними фактично. ЦимЦицерон вніс свій вклад у формування концепції правової держави.