Онтологія техніки як соціально-філософська проблема
Поступальне занурення нашого соціуму вситуацію технологічної сінгулярності відбувається тому, що ключову роль у ньомувідіграє не ціннісна, а інструментальна раціональність, яка представлена,насамперед, у таких формах як науковий розум, технонаука, техніка, індустріямогутніх наукомістких технологій. Саме тому питання про природу раціональностінабуває не теоретичного, а практичного значення; навколо цієї проблеми відбуваютьсяжваві дискусії як в англомовній філософській думці, так і філософській думцікраїн СНД. Багатоаспектність проблематики диктує необхідність поглибленогоаналізу в тому числі і феномену техніки як частини загальної системисвітобудови.
Враховуючи те, що феномен техніки досліджувався насамперед вконтексті антропологічної традиції, автор ставить перед собою мету – більшретельно проаналізувати нереалізовані тенденції, що містяться в онтологіїтехніки, а також дослідити фундаментальні метафізичні проблеми, що належать дофілософії техніки. Особливе відчуття техносвіту, його онтологію найбільш наочнопоказав у своїх працях М. Гайдеггер. Аналіз його праць дає можливістьвизначити вихідні теоретичні положення, що служать базисом запропонованоїстатті.
Зауважимо, що техніка є детермінованим феноменом. Можна виділитинаступні аспекти детермінації техніки:
– самодетермінація, тобто, якщо техніці наданопершопочаткового імпульсу, вона починає самовідтворюватися: це є певнимінтерналістським підходом, що ґрунтується на протиріччі як необхідній умовісаморозвитку техніки;
– інший аспект детермінації можна назвати екстерналістським.У межах цього підходу розвиток техніки тлумачиться як причинно зумовленийфакторами зовнішнього плану. Наприклад, відповідному стану розвитку економікимає відповідати певна техніка, або ж техніка може розглядатися як похідна відрозвитку соціуму взагалі. Отже, у будь-якому разі в екстерналістському підходіможна виділити детермінанти або матеріального плану (насамперед, економіку),або духовного (науку, релігію тощо). У межах екстерналістського підходу можнавиділити наступні моделі детермінізму: технологічну та ціннісну. Середприбічників різних форм технологічного детермінізму – марксисти, Ж. Еллюль,Г. Маклюен, Ю. Габермас, Г. Маркузе й інші [4, с. 75].Основною ідеєю цього підходу є ідея зумовленості всіх соціокультурних змін усуспільстві розвитком виробничих відносин.
У моделі ціннісного детермінізму основний акцент робиться нанепідвладності техніки законам фізичного світу. Розвиток техніки зумовленийвільним вибором цінностей, що зумовлюють процеси технічної дії. Будь-якийзаклик до зміни позицій відносно техніки виходить із того, що вільнийнеусвідомлюваний вибір цінностей є безмежним моральним актом, що не зводитьсядо зовнішніх обставин.
За Нового часу відбулися радикальні події, які позначені Ф. Ніцше[9, с. 98] як смерть бога. Руйнування традиційного абсолюту призводить довиникнення нового божества: ним стає розум i продукти його діяльності, у томучислі й наука та техніка. Починаючи з Нового часу техніка набуваєсубстанційного, детермінуючого й універсального характеру.
Texнічні зміни, що відбувалися, викликали цілий ряд проблем, якихне знали попередні форми суспільства. Людське суспільство зіткнулося зпроблемою організації відповідного засобу співіснування з технікою. Передтехнікою постало завдання зберегти свою «людяність», знайти той оптимальнийstatus quo, що дозволив би людині зберегти свою природу на тлі подальшогорозвитку технічних систем. Техніка міцно вкорінена не тільки ззовні, але йусередині людської істоти. Техніка є специфічно властивим людині феноменомматеріального світу, своєрідним вираженням людської сутності. Історія техніки єматеріалізованою історією людства, і навпаки.
Без світу техніки неможливе сучасне існуваннялюдської спільноти. Людина, як істота фізична, не може існувати незадовольняючи потреб свого живого тіла. Джерело задоволення перебуває поза нею –у матеріальному середовищі життя. Зв’язок людини з цим середовищем буттєвонеобхідний для її існування. Роль, що відіграє техніка в сучасному світі,значно більша, ніж її теоретичні дослідження. Саме з цих причин автор здійснюєспробу аналізу специфіки соціального модусу існування техніки, розглядуфеномену техніки як складного явища суспільного життя, що пов’язане зглибинними засадами людського існування.
Техніка з моменту своєї появи несе в собі суб’єктивні інтенціїлюдини. Вони закладені в її структурі та функціях. Людина втілює себе в ній якдіяльна істота. Техніка є соціальним явищем і формує свою систему цінностейчерез певні механізми, виробничі й соціальні відносини, що панують у даномусуспільстві. Найбільш рельєфно в людському просторі техніка притаманна сферівідношень «техніка – людина» та «техніка – буття». Людина все більше усвідомлюєсебе володарем світу, і ця маніфестація є, по суті, маніфестацією «технічноїволі до влади». Техніка, включаючись до структурної взаємодії суб’єкта зоб’єктом, здійснює залучення людини до предметності буття. Проблема пізнаннятехнічного простору не менш актуальна для людини, ніж одвічне питання про те,ким є сама людина. Потрібно відзначити, що філософія стала вивчати феноментехніки з явним запізненням. Античні концепції «техне» (Платон, Арістотель)мали на увазі швидше не техніку, а мистецтво виробництва речей. Французькі йнімецькі просвітителі звернули увагу на техніку як ремесло й описали багатотехнічних нововведень і винаходів. Г. Гегель у «Реальній філософії» та «Філософіїправа» пов’язав виникнення машини з розподілом праці. Він дав першийфілософський аналіз знаряддєвого ставлення людини до природи. У зверненніфілософії до техніки величезну роль відіграли праці К. Маркса [3, с. 174],який не тільки здійснив економічний аналіз ролі машини у створенні капіталізму,але й зобразив руйнівний вплив машинного засобу виробництва на робітника.
Проте у метафізичному, аналітичному й соціокультурному аспектахтехніка стала цікавити дослідників лише впродовж декількох останніх десятиріч.Для того є об’єктивні причини.
Безупинний технічний прогрес із часів промислової революціїзабезпечував техніці певне алібі, як потенційно позитивному явищу буття.Біологічні й соціальні теорії еволюції XIX сторіччя зміцнили надію на безмежнеекономічне зростання та, як наслідок цього, на забезпечення суспільного,культурного й навіть морального прогресу людства за допомогою науки, техніки тапромисловості.
У XX сторіччі спостерігається радикальна зміна у ставленні досамої техніки, її розвитку та наслідків. Техніка, яку донедавна вважалирятівницею, тепер стає винуватницею у всіх негараздах нашого часу. Таким чином,виникає фундаментальне протиріччя між усвідомленням «меж росту» та традиційноюідеєю безмежного прогресу (проблема дефіциту ресурсів і сучасний стан екологіїпризводять до різких нападок на сучасну техніку).
Зневажливе ставлення до технічної проблематики пов’язане як ізконкретними історичними умовами, так і з інтелектуальною традицією західноїфілософії. Техніку переважно розглядали, як уже відзначалося, як ремесло, якпросте застосування наукових відкриттів і, тим самим, діяльність інтелектуальнобільш низького ґатунку, що не заслуговує на філософське дослідження. Філософія,займаючись більш загальними, фундаментальними проблемами, довгий час невідчувала потреби у вивченні проблем техніки, вважаючи їх не вартими уваги, думаючи,що техніка сама по собі не є «предметним полем» філософії. Філософія ж, що змоменту свого виникнення розглядалася як втілення теоретичного осмисленнясвіту, протиставлялася будь-якій практичній, технічній діяльності. Це сталопричиною того, що долею філософії стало уявлення, ніби вона може відстоюватисвою субстанціональність, лише виступаючи проти «техніки» в широкому їїрозумінні. Галуззю доповнення традиційної філософської думки вважалося сутосоціальне та природне. У словах «наука» й «техніка» закладений глибинний змістсучасної європейської цивілізації та культури, де теоретичне нерозривнопов’язане з практичним. Техніка сучасного світу не тільки змінилася якісно, алей змінила свою кількісну присутність у світі. Подібна позиція адекватна розуміннюролі техніки в марксистській філософії, де аспект Hоmо FаЬег незміннопревалював над традиційним для філософії західного світу розумінням людини яклюдина одухотворена. Техніка є матеріально-об’єктною базою, що визначаєпараметри людського існування. У працях Е. Каппа [4, с. 27], X. Ленка[4, с. 374], Г. Рополя [4, с. 203], А. Хунінга [4, с. 69], О. Тоффлера[5, с. 132] позиції авторів пов’язані з установкой на розгляд техніки яксукупності матеріальних, механічних об’єктів, упроваджених до соціального простору.Автори критикують техніку як таку й вимагають перетворення техніки хоча б у їїсоціальній якості.
Подібний розподіл точок зору філософів сучасності стосовнопроблеми технічного простору достатньо умовний. Розмірковуючи про матеріальніоб’єкти техніки, представники першої групи вчених припускають метафізичністьтехніки, та, навпаки, думка про техніку у сфері ментальностей завждиповертається до речових об’єктів. Розум є потенційною технікою, техніка єактуальним розумом. Інакше кажучи, змістом розуму повинно бути щось, що,втілюючись, породжує певні технічні засоби, а знаряддя є нічим іншим, якматеріалізованими термінами. Тому між законами мислення й технічнимидосягненнями вбачаються постійні паралелі, вважав П.А. Флоренський [6, с. 78].
Техніка, будучи матеріально втіленою в нашому світі, не може небути поза нашою свідомістю. І свідомість наша є першим провідником технічногодо простору нашого буття. Намагаючись зрозуміти технічний світ, не можемообминути його співвіднесеності із соціумом. Взаємозв’язок і взаємозумовленістьсоціуму й техніки є вже визнаним фактом у сучасній філософській науці.Загальним пунктом тут є людська діяльність. Соціум, будучи орієнтованимпереважно на свій внутрішній простір, оперує технікою як оптимальнимпосередником як усередині своєї структури, так і поза нею.
Соціум постає як форма життя, а – техніка як засіб існуваннялюдини. Соціальне й технічне простору являють собою основні форми матеріальногобуття людини у світі.
Ідея відповідності рівня соціальної організації рівню розвиткувиробничих сил була основою історичного матеріалізму в тому його вигляді, уякому він репродукувався в радянській історичній науці. Інакше кажучи, соціумстворює й визнає тільки ту техніку, у якій він відчуває потребу. Соціумприпускає й оперує потрібною йому технікою. Тут є сенс навести думку А. Гелена[7, с. 118] про те, що техніка як така є предметами, явищами та процесами,що існують як артефакти, тобто речі, створені штучно в результаті зміни природиза допомогою свідомості в процесі практичної діяльності. Технічні об’єктиутилітарні за своєю природою, мають інструментальний характер і зіткаються зісвітом у процесі практичної діяльності людини. Вони є її раціональнимизасобами. Техніка знаходить своє внутрішнє значення: вона стає носієм не тількизовнішніх параметрів, але й утілює в собі символічне значення. Техніка несе всобі знак, вона є символом, зразком оптимального й раціонального засобуспілкування з природою.
Для сучасної техніки життєво необхідними параметрами є штучність,утилітарність і раціональність. Але найбільш істотне те, що символічна якістьтехнічних об’єктів останнім часом значною мірою визначає характер взаємодіїсуспільства з технічним світом.
Наповнення техніки якимось значенням крім її прямої утилітарноїфункції, перетворення техніки більше на символ, ніж на предмет, об’єкт праціабо знаряддя супроводжуються й, очевидно, викликають певні зміни в організаціїсоціального простору.
Говорячи про людську діяльність, ми неминуче зіткаємося з поняттям«технологія». Техніка й технологія існували, з погляду історії людства, завжди,оскільки сама ця історія починається не раніше того часу, коли люди починаютьвикористовувати знаряддя праці, тобто найпростішу техніку. Більше того, перебіглюдської історії багато в чому визначається процесом поступового розвиткутехніки й сукупністю доступних суспільству технологій. Проте аж до промисловоїреволюції техніка й технологія не носили того загально-універсальногодетермінуючого характеру, якого вони набули за Нового часу.
На відміну від техніки, технологія в традиційному розумінні являєсобою сукупність різноманітних операцій і навичок, що реалізуються у фіксованійпослідовності, у відповідних просторово-часових інтервалах і на основі цілкомвизначеної техніки для досягнення обраних цілей. Технологія нездійсненна безтехніки, техніка ж без адекватної їй технології неефективна. У такомутрактуванні техніка й технологія належать до різних світів: перша-до світуречей, друга-до світу діяльності. При цьому слід розуміти, що технологія та діяльністьне є ідентичними. Технологія являє собою операційну систему, здійснювану йосмислену лише у зв’язку з технікою та зафіксовану у вигляді певних знань інавичок, що зберігаються й передаються у вербальній або письмовій формі.Завдяки цьому технологію можна передавати від одного соціуму до іншого,транслювати від покоління до покоління.
Техніка й технологія постійно впливають одна на одну. Змінатехніки потребує зміни технології, а без цього техніка стає непродуктивною таїї розвиток гальмується. І навпаки, зміна технології рано або пізно повиннапризвести до створення адекватної техніки. У противному разі технологія невиконує своїх функцій.
Технологія стає причиною різноманітних суспільних модифікацій ітрансформацій, впливаючи на різноманітні соціальні структури й підсистемисуспільства. У цьому виявляється соціогенна функція технології. Одночасно з цимсуспільство може впливати на технологію, а через неї – і на техніку. У цьомувиявляється техногенна функція суспільства.
Задаючи імператив ставлення до природи, техніка виступає як засібвідтворення живої праці (виробнича техніка). У засобі міститьсяісторично-конкретна єдність суб’єкта, що опредметнює процес праці та їїінструментальні прилади; єдність, що наочно виражена в технології трудовогопроцесу.
Техніка як сукупність речей, за допомогою яких здійснюєтьсятрудовий процес, є одним із компонентів засобу відтворення живої праці: річвизначає характер дії, а оскільки цій групі речей завжди була властива певнастандартність, а в її еволюції явно виражена спадкоємність, то відтворюється яксама дія, так і оптимальні прийоми дій. Зупиняючись сама, техніка змушуєзупинятися й суспільство, яке її використовує. Тут головним висновком для насслід визнати те, що техніка спроможна впливати на соціальні структури, у якихвона існує.
Якщо в першому тисячоріччі існуюча техніка визначалася рівнеморганізації та цілями соціуму, то з появою машинного виробництва і з поширеннямпроцесів автоматизації й інформатизації вона починає активно впливати насоціальні структури. Раніше життєвий світ людини вміщував техніку в себе.Сьогодні ж простір людини виявився вміщеним до технічного світу. Якщостародавня людина вибирала технічні об’єкти залежно своїх життєвих цілей, тосучасному людству доводиться засвоювати нові технології для того, щоб простоіснувати. Якщо раніше людина була власником речей, то сьогодні речі створюютьлюдину. Змінився не засіб, а характер взаємодії з технікою. Техніка, будучиоб’єктом і результатом культурних норм, що існують у суспільстві, є водночас самасобою, і тому вона також передбачає та встановлює певні норми як складовачастина нашого життєвого світу, економіки, політики й культури.
І сьогодні ми все інтенсивніше й інтенсивніше створюємо цей другий«бік» техніки, що все більше прагне до панування над людством.
Філософію техніки цікавить не зовнішній вигляд технічного світу,не сам факт вражаючого ускладнення техніки, а витоки та детермінанти, щозумовлюють функціонування й розвиток техніки. Серед них важливе місце посідаютьнауково-інженерна картина світу, що склалася наприкінці дев’ятнадцятого – напочатку двадцятого століття. Картина світу являє собою образ тієї дійсності, зякої, як безпосередньо даної, виходить фахівець. Науково-інженерна картинасвіту містить у собі певний сценарій. Існує природа, що уявляється у виглядінескінченного «Солярісу» матеріалів, процесів, енергій. Учені описують уприродознавчих науках закони природи й на основі цього будують відповіднітеорії. Спираючись на ці закони й теорії, інженер конструює, проектує інженернівироби (машини, механізми, спорудження). Масове виробництво, спираючись наінженерію, створює речі, продукти, що необхідні людині. На початку цього циклуперебувають учений та інженер – творці речей, а в кінці – їх споживачі. Успіввідношенні з традиційною науково-інженерною картиною світу вважається, щопізнання й інженерна діяльність не впливають на природу, із законів якоїінженер виходить; що техніка як результат інженерної діяльності не впливають налюдину, тому що є створеним нею засобом; що потреби зростають, розширюються йзавжди можуть бути задовільнені науково-інженерним шляхом.
Становлення інженерної діяльності, реальності й науково-інженерноїкартини світу не було б таким успішним, якби інженерна діяльність не була бефективною. Ефективність інженерної діяльності виявилась при створенні якокремих інженерних виробів, так і складних технічних систем. Якщо Гюйгенс змігстворити в інженерний спосіб годинник, сьогодні в такий спосіб створюєтьсянескінченна кількість необхідних людині речей. Результатом могутності йефективності інженерного підходу та водночас його обмеженням є формування «деміургічнихкомплексів».
ВисновкиВиконане дослідження онтології техніки дозволило зробитинаступні висновки:
1.Техніка реалізує відкритість суб’єкта для предметного буття, виступає засобомпоширення людського існування в бутті. Проте техніка диктує і напрямок, і засібспрямування людини. Стає зрозумілим, що метафізичний обрій на сьогоднішніймомент є більш значним, ніж проста матерія. Увага до внутрішніх інтенційтехніки має дуже велике значення для наших сучасників. Вторгнення техніки довсіх сфер людського буття породжує своєрідну ідеологію та психологіютехніцизму. Її особливістю є те, що сама людина в ній тлумачиться як машина, щоможе вирішувати будь-які проблеми на кшталт алгоритмів технічного знання. Протене варто забувати, що людство повинно бути технічним, а техніка у світілюдських відносин – людяною. Техніка являє собою певну загрозу для існуваннялюдства, якщо порушується баланс відношень «техніка – людина» та «техніка – буття».Існує значна кількістьлітератури, у якій аналізується феномен техніки.Але проблема соціальної природи техніки залишилася прихованою.
2.Філософський аналіз онтології техніки має звільнити свідомість людини відоднозначно оптимістичних або есхатологічних висновків. Останні утворюють лишевідповідне середовище для спекуляцій тотально-диктаторського характеру.Необхідно постійне осмислення філософських підстав онтології техніки,відпрацювання нових ціннісних орієнтацій для нього. До них відносяться:усвідомлення глобальної єдності з людством, благоговіння перед життям тадуховним багатством людини, певний аскетизм, почуття міри та відповідальності,плюралізм форм та методів тощо.
3. Досконале, теоретично зумовлене планування технічного прогресубуло тотожним спробі стилізації історичного процесу відповідно до заданоїмоделі. З цим пов’язані деякі ускладнення, що в демократичному суспільствінеприпустимі. Проблема ускладнюється неможливістю передбачення зміни цінніснихорієнтацій майбутніх поколінь, рішення, що доцільне для сучасності, можеопинитися негативним для майбутнього. Амбівалентність техніки в цьому напрямідоводиться достатньо обґрунтовано: вона може служити полегшенню та звільненню,але й створити нові проблеми та залежності. Вона може бути умовою людськогорозвитку та соціального прогресу, однак може викликати нелюдські руйнівнінаслідки. В утопічному баченні вона прославляється, як носій звільнення, а вантиутопії критикується, як засіб бездуховного маніпулювання. її вітають якпослідовне продовження відродження раціоналізму та просвіти, вона жзасуджується екзистенційними мислителями, як знаряддя знеособлення. Якщозалишити вимушене висування техніки на авансцену сьогодення, що викликанореаліями технічного світу, то криза сучасного розуміння техніки випливає зісвідомості зазначеної амбівалентності.
Література
1. Lenk H. Gesellschaftliche Probleme und Chancender neuen Informationstechniken | //Deutsche Zeitschrift fur Philosophie. –1992. – №3. – 273 s.
2. Философия ХХвека. – М., 1997. – 368 с.
3. Маркс К.,Энгельс Ф. Сочинения. – М., 1978. – Т. 39. – 453 с.
4. Философиятехники в ФРГ. – М: Прогресе, 1989. – 467 с.
5. Новаятехнократическая волна на Западе. – М, 1989. – 334 с.
6. Флоренский П.А. Техника //Флоренский П.А. Сочинения. – М., 1995. – 129 с.
7. McGinn R.E. What is Technology? //Researchin Philosophy & Technology. Vol.1. Greenwich. – Conn. – 2004. – 114 – 134s.
8. Masuda Y. Managong in the informationsociety. Releasing synergy Japanese style. – Oxford, Cambridge – 1990.
9. Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1990.
10.Newman K.S. Falling from grace. The experience of downward mobility in theAmerican middle class. – N.Y. – 1988. – 237 s.
11.Rowney D. Transition to Technocracy. – L. – 2001. – 365 s.