Міністерство фінансів України
Український державний університет фінансів і міжнародної торгівлі
Фінансово-економічний факультет
кафедра філософії та гуманітарних дисциплін
НАУКОВА РОБОТА
З ФІЛОСОФІЇ НА ТЕМУ:
«МОДЕЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ »
студентки І курсу
2 групи «фінанси і кредит
Сингаївської Тамари
Станіславівна
Науковий керівник:
доцент Зелінський М.Ю.
К-2008р.
Зміст
Вступ
І. Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання.
ІІ. Специфіка соціального моделювання.
Висновок
Література
Вступ
Майбутнє для нас, що
живуть в емпірії, існує тільки як
завдання, тих не стільки і якості
майбутнього, скільки в якості
сьогодення
Л. П. Карсавин
Актуальність дослідження
Людство — це можливо єдиний вид живих істот, що живе з відчуттям часу й ділить його на сьогодення, минуле і майбутнє. Можна сказати, що одним з невід'ємних якостей виду Homo sapiense є інтерес до майбутнього. Кожна конкретна людська соціальна система на будь-якому відрізку своєї історії завжди намагається довідатися, прояснити, пророчити й передбачати своє майбутнє. Люди не перестають замислюватися про прийдешнє. Майбутнє, і далеке, і близьке, стосується як конкретної особистості, так і суспільства в цілому. Майбутнє тривожить нас усіх у силу якихось внутрішніх психологічних або наукових мотивацій плюс, звичайно ж, з погляду соціально-економічної вигоди. Проте, при всіх численних спробах передбачення соціального розвитку дотепер не створено єдиної однозначної картини майбутнього. Людство так і не може прийти до загального знаменника із приводу завтрашнього дня як окремої особистості, так і суспільства в ціпом.
Спроба створення цілісної універсальної картини майбутнього суспільства в досить віддаленій його перспективі зажадала б величезних витрат як матеріальних, так і наукових. Що стосується найближчого майбутнього, то його можливо спрогнозувати на основі моделі.
Моделювання здійснюється різними соціальними науками: політологією, соціологією, філософією, економікою, культурологією, психологією й т.д. Науково-філософське моделювання й прогнозування суспільства відрізняється від релігійних, есхатологічних, футурологічних й ідеологічних форм і концепцій передбачень, насамперед, тим, що воно може бути проведено, по-перше, лише на базі реальних актуальних тенденцій суспільного розвитку, по-друге, тільки з опорою на раціональний системний методологічний апарат.
Кожна із соціогуманітарних наук фокусує свою увагу на моделюванні тенденцій розвитку соціальних систем у різних планах й аспектах. Так, наприклад, як відомо, політологія в дослідженні майбутнього більшою мірою концентрується на політичних світових процесах й явищах, проблемах глобалізації, потенційних змінах у політичних системах. А скажімо, соціологія фокусується на тенденціях соціальної сфери суспільства, на специфіці розвитку цивільного суспільства й наслідках соціальних експериментів. Економіка стурбована можливими поворотами фінансових потоків і змінами кон'юнктури ринку. Для культурології важливими є зміни, які можуть відбутися в рамках духовної культури людей і мистецтва. Психологія займається можливою трансформацією людської психіки й свідомості.
Можна сказати, що інформація про майбутнє, що поставляють різні науки, носить досить мозаїчний й ізольований характер, і найчастіше служить лише досягненню конкретної мети. Проте, соціальна філософія використовує, інтегрує, синтезує й аналізує релевантні інформаційні дані всіх інших суспільних і гуманітарних наук для побудови соціальної моделі й на її основі прогнозу. Але, на відміну від приватних наукових дисциплін, соціальна філософія намагається змоделювати соціум у цілому, спрогнозувати його потенційний розвиток узагальнено з урахуванням всіх явищ і процесів суспільної життєдіяльності.
Отже, пояснення загальних контурів найближчого майбутнього соціальної системи є завданням саме соціально-філософської рефлексії. Звертання до дослідження моделювання суспільства майбутнього в сучасній соціальній філософії є актуальним завданням, насамперед, що випливають з таких причин:
По-перше, у теоретичному, науково-пізнавальному аспекті, моделювання стає усе більше використовуваним і необхідним методом для вивчення як окремих соціальних сегментів, процесів, структур, так і суспільства в цілому. Моделювання дає можливість проводити дослідження громадського життя більш ефективно, виявляти сховані протиріччя в її пізнанні, адекватно здійснювати прогнозування й проектування соціальної реальності,
По-друге, у соціально-практичному аспекті, моделювання сприяє більш результативному передбаченню явищ і процесів розвитку навколишньої соціальної дійсності, виявленню її неоднозначних, небезпечних і чреватих катастрофами тенденції, допомагає вчасно виявляти й попереджати небажані, кризові наслідки. Суспільство вкрай потребує обґрунтованих, зважених, спрямованих на привнесення в нього стабільності й гармонії, моделях і прогнозах.
По-третє, в індивідуальному аспекті, моделювання необхідно кожної окремої особистості для більше адекватного бачення майбутнього й можливості скорегувати власні дії із суспільними тенденціями, щоб тим самим досягти поставлених цілей.
Труднощі, які виникають при моделюванні суспільства й прогнозуванні його розвитку в рамках соціальної філософії, насамперед, зв'язані: по-перше, із суперечливістю й масивністю вступник емпіричної інформації, по-друге, із прискоренням соціальних процесів, по-третє, з поліпарадигмальністю самої соціальної філософії.
Саме тому, моделювання суспільства й прогнозування його потенційного розвитку в рамках соціальної філософії має яскраво виражений проблемний і дискусійний характер. І прийти до загального висновку і накреслити якісь контури розвитку суспільства в цілому є досить важким завданням.
Ступінь розробленості проблеми
Моделювання суспільства й прогнозування його потенційного розвитку на найближчу перспективу є досить новою, свіжою й актуальною проблематикою для сучасної соціальної філософії.
Що стосується науки в цілому, то метод моделювання вже давно й активно використається в її сфері для прогнозування характеру розвитку й поводження технічних, фізичних і біологічних об'єктів, і в цьому плані він досить добре розроблений.
У науковій літературі був початий ретельний эпістемілогічний аналіз терміна «моделювання» і проведене його категоріальне розведення з іншими поняттями й категоріями.
Важливий внесок у загальну гносеологічну характеристику моделювання внесли відомі вітчизняні й закордонні дослідники, серед яких слід особливо зазначити таких учених, як: В. Абишов, Б.В. Бірюков, У.М. Глушков, А.А. Ляпунов та багатьох інших.
Учені аналізують метод моделювання в різних аспектах, планах і на різних рівнях. Тим не менш, якщо спробувати синтезувати гносеологічні концепції й отримані висновки, то можна зробити висновок про те, що в науковій літературі моделювання розглядається, насамперед, як спосіб створення моделей-аналогів, що існують тільки на дійсний момент феноменів і процесів навколишньої дійсності. Метою моделювання як наукового методу є одержання нової інформації про існуючий об'єкт через модель, в умовах труднощів або принципової неможливості безпосереднього вивчення існуючого об'єкта.
Моделювання як метод дослідження значною мірою корелюється з експериментом, абстрагуванням й ідеалізацією, які відіграють важливу роль при побудові аналогів складних багаторівневих системних об'єктів, чиє функціонування залежить від великої кількості показників. Подібні системні об'єкти відбиваються, реконструюються й рефлексуються в різних, неминуче іноді взаємодоповнюючих, а іноді суперечних один одному моделях.
Моделювання, як метод науки, завжди, так чи інакше, працює в тісному зв'язуванні з науковою теорією. При цьому, важливо розуміти, що Генезис наукової теорії й побудова адекватної моделі в її границях неможливо без обліку специфіки дії законів у тій або іншій області дослідження.
Методологія моделювання усе ще має потребу в подальшій науковій розробці. Тому що дотепер не існує єдиних конвенціональних підходів до створення моделей. Це можливо пов'язане з тим, що модель завжди будується для досягнення конкретних завдань теоретичного або практичного дослідження, що звичайно проводиться в різні й слабо сполучних сферах науки в цілому.
Потрібно підкреслити, що моделювання є недосконалим науковим методом тому, що на практиці неможливо привести кожну модель в ідеальну відповідність із об'єктом дослідження. За допомогою моделі не виходить охопити, виразити й відбити кожен реальний об'єкт у конкретному контексті, з огляду на всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори.
У всякому разі, застосування моделювання в науковому пізнанні скорочує витрати й строки дослідження. Тим самим, моделювання виявляється ефективним науковим методом і дає можливість більш чітко ідентифікувати, аналізувати, а часом, навіть поліпшувати й раціоналізувати реальні феномени й процеси навколишньої нас дійсності.
Застосування моделювання в рамках соціальних наук, і особливо в соціальній філософії, для прогнозування розвитку як окремих
соціальних сегментів і структур, так і суспільства в цілому є досить новою науково-філософською проблематикою. І важливо розуміти, що калькована проекція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії просто не адекватна й неправомірна. Тому що, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною специфікою, своєрідністю і, що дуже важливою якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знанні математики, скільки цілісного філософського підходу, інтуїції, уміння розкривати внутрішню логіку розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої — здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів.--PAGE_BREAK--
Основа методології соціального моделювання — це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істиності й правильності соціального моделювання є суспільна практика.
Якщо зробити загальний висновок про специфіку соціального моделювання, то можна сказати, що соціальні моделі є досить корисною підмогою для соціальних досліджень. Соціальне моделювання — це побудова моделей, які розглядаються в якості аналогів реальних соціальних процесів і феноменів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування й прогнозування. Об'єктом соціального моделювання, крім суспільства в цілому, можуть виступати й соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.
При моделюванні соціального об'єкта у динаміку передбачається використання поняття процес. Виділяється кілька видів процесів: насильницькі і добровільні, оборотні і необоротні, плановані і спонтанні, усвідомлені і неусвідомлені, організовані і стихійні; а також по векторі руху: лінійні, східчасті, експонентні, циклічні, спіральні, хаотичні і т.д.
При створенні тієї або іншої соціальної моделі, дослідник, природно, може наголошувати на який-небудь певний тип процесу.
При побудові соціальних моделей суспільства в цілому дослідник виявляє одну або дві ключові провідні причини процесів. При побудові моделей сегментарних соціальних об'єктів потрібний мультикаузальний підхід.
Процес соціального моделювання завжди випереджають гіпотези. Також, важливим моментом моделювання є постановка завдання. Потім установлюється спостереження за соціальним об'єктом, ведеться нагромадження фактів, збір й одержання інформації про соціальний об'єкт. А далі оформляється деяка стійка репрезентація соціального об'єкта, що на початку не повний, і є лише наближеним сприйняттям реального соціального об'єкта, але все-таки допомагає створити модель об'єкта. При цьому, важлива ідентифікація обмежень, цілей і ключових факторів об'єкта. З переходом до конструювання й аналізу моделі закінчується збір інформації.
Соціальні моделі, як інструмент соціальної теорії класифікують по різних підставах. Так у літературі виділяють формальні, змістовні, описові, пояснювальні, прогностичні, статичні, динамічні соціальні моделі. Також, у відповідній літературі виділяється ряд ключових етапів безпосередньої роботи із соціальною моделлю: створення ментальної моделі, конструювання змістовної моделі соціального об'єкта, концептуалізація моделі, формалізація моделі, якісний аналіз. Слід зазначити, що будь-яка соціальна модель повинна дозволяти простежити, наскільки зміну однієї частини соціального об'єкта може змінити інші його частини й складові.
За допомогою моделі розкривають специфіку й пророкують подальші дії соціального об'єкта, абстрагуючись від другорядного, і залишав лише мінімальний набір необхідних істотних факторів. Головним у побудові соціальної моделі є виявлення фундаментального детермінанта соціального об'єкта. 1Однак немає поки чітких правил для визначення істотних і несуттєвих ознак соціального об'єкта, які могли б бути відбиті в моделі.
Саме тому, моделювання починають із побудови простих моделей, а потім еволюційно переходять до більш комплексних моделей. При цьому, дослідники користуються інтуіцією, накопиченими знаннями й досвідом. Створення моделі соціального об'єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. Звичайно, зізнається, що ці відомості носять qмовірнісний характер. Взагалі, реконструкція соціальних об'єктів реальності в моделі, безперечно, має потребу в безперервному моніторингу, тому що соціальна дійсність, безумовно, завжди богаче, різноманітніше й динамічнічше, чім модель. А модель, так чи інакше, неминуче спрощує складний світ соціальних об'єктів.
Незважаючи на те, що соціальне моделювання як область наукового знання поки не має широкого разповсюдження, у науковому плані, воно може розглядатися як результат процесів диференціації й інтеграції науки в цілому. Поява й розвиток відгалужень у науці говорить про народження нових дисциплін, що дозволяють досліджувати соціальні об'єкти на більш глибокому рівні.
Моделювання суспільства в цілому, як соціального типу життєдіяльності людського роду в будь-якій крапці просторово-тимчасового контініума, і прогнозування його подальшого розвитку, насправді, завжди проводилося соціальною філософією. Інакше кажучи, соціальна філософія завжди створювала аналоги реальних процесів й явищ громадського життя. Активний внесок у розробку моделювання суспільства в рамках соціальної філософії в різних аспектах, внесли такі вчені, як: Т. Берні, М. Вебер, С. А. Кузьмін, Ю. Лотман, Н Луман і багато інших.
У науково-філософській літературі системний підхід виступає в якості важливого методологічного принципу моделювання суспільства. Отже, суспільство розглядається як складний, самоорганізований, матеріальний, відкритий, динамічний, столастичний системний об'єкт.
Суспільство як система виділяється серед інших систем світу тим, що може діяти в певній мірі довільно, спонтанно змінювати правила, ускладнювати й спрощувати структури й, нарешті, автономізувати елементи в процесі свого розвитку.
Саме тому, доскональний науково-філософський опис такого системного об'єкта, як суспільство поки не рекомендується можливим. А що, можливо, так це виявлення актуальних ключових факторів, що детермінують розвиток суспільства й побудова на їхній базі моделі. При цьому повинна бути дотримана оптимальна міра. Тому що, з одного боку, спроби зробити точний статистичний облік всіх особистостей соціальної системи приводять до створення громіздкої моделі, з іншого боку, надмірне спрощення не дає можливості зробити якісний і кількісний аналіз.
У науково-філософській літературі приділяється особлива увага дослідженню головних тенденцій, на основі яких тільки й можливе моделювання суспільства в цілому. Багато мислителів уже намагалися ідентифікувати ключовий фактор, що визначає генезис і процес розвитку суспільства як системи в цілому. У діахронічному плані, чимало сторінок філософських праць присвячено соціальним моделям, фіксуючим циклічність і типовість життєдіяльності соціального об'єкта. В синхронічному, в основному в західноєвропейській й англо-американській соціально-філософській літературі йде активна розробка проблематики моделювання і прогнозування соціуму. Активний вплив на розробку проблематики моделювання суспільства й прогнозування його розвитку зробили й роблять наступні соціальні філософи: З. Бауман, Д. Белл, Р. Бойнт, М. Вебер, Б. Старт.
У сучасній західній філософії останнім часом часто використається поняття «постсучасність» для позначення моделі існуючого й майбутнього суспільства. У цьому випадку моделювання суспільства здійснюється на базі ситуацій і тенденцій сьогодення, а майбутнє пролонгується із сучасного стану суспільства, як у матеріальному, так й у духовному аспектах. Незважаючи на те, що кожний дослідник акцентує свою увагу лише на певному аспекті, виокремлює й аналізує тільки ключовий, на його погляд, фактор розвитку соціальної системи, фактор, що визначає загальний характер моделі, на наш погляд, можливо й необхідно спробувати розкрити за зовнішньою розмаїтістю підходів якийсь закономірний зв'язок і підійти до системної побудови загальної багатофакторної моделі суспільного розвитку.
Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання
Застосування моделювання як методу для прогнозування загального характеру розвитку суспільних процесів й явищ є досить актуальним і складним завданням як для соціогуманітарного науково-дослідного поля в цілому, так і для соціальної філософії. Конструювання моделей окремих сегментів соціуму й прогнозування їх подальшого розвитку вже давно й активно використовуються в рамках наук соціогуманітарного профілю. Однак синтезування й репрезентація моделі всього соціуму й вироблення прогнозу його подальшого розвитку, за нашим переконанням, неможливо без розуміння сутності й особливості моделювання як методу пізнання взагалі.
Для здійснення цього завдання може бути запропонований наступний дедуктивний алгоритм наукового дослідження — послідовний перехід від загальних абстрактних понять до більш конкретних понять, явищ і процесів: «передбачення» — «прогнозування» — «моделювання» — «соціальне моделювання» — «моделювання й прогнозування суспільства».
Отже, передбачення визначають, як «обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи й суспільства або про явища, невідомих у даний момент, але що піддаються виявленню».1 Передбачення як наукову категорію класифікують по різних підставах. Так, наприклад, по сферах життя передбачення підрозділяють на: наукове, повсякденне, інтуїтивне й релігійне (пророцтва, «одкровення»). А скажімо, по типу спрямованості, передбачення ділять на: квазіпередбачення, коли певний відрізок минулого або сьогодення позиціюється як майбутнє; реконструктивне передбачення, тобто передбачення явищ по фрагментах; реверсивне передбачення, тобто логічне продовження тенденцій від сьогодення до минулого; презентивне передбачення, тобто передбачення можливих дій у даний момент; імітаційне передбачення, тобто передбачення розвитку явища від більше до менш віддаленого минулого; передбачення у вузькому змісті (передбачення майбутнього стану явища). Також поширений розподіл передбачення по формах конкретизації: властиве всьому живому передчуття, властиве людині передбачення, повсякденне персональне міркування-передвіщення, науково-дослідне прогнозування.
Нас, звичайно ж, більшою мірою цікавить науково-дослідне прогнозування, тому що воно працює у зв'язуванні з методом моделювання. Науково-дослідне прогнозування, насамперед, характеризується розробкою прогнозу про ймовірний стан реального об'єкта в майбутньому; детальним дослідженням перспектив розвитку об'єкта, іноді з якісними й кількісними оцінками й строками виконання. Самі прогнози підрозділяють на два види: проекція вихідної моделі в майбутнє по спостережуваній тенденції з урахуванням факторів прогнозуючого фону з метою виявлення проблем підносящих рішенню й проекція моделі в майбутнє відповідно до заданих цілями і нормами по заданим критеріям. (Останню часто називають проектуванням).
Отже, прогнозування, як область пророкування майбутнього в різних областях і сферах дослідження науки є частиною передбачення в цілому. Наукове дослідницьке прогнозування із широким охопленням об'єктів аналізу опирається на безліч методів, і серед них моделювання не є єдиним пріоритетним методом. Нарівні з моделюванням, науково-дослідне прогнозування використовує методи екстраполяції й експертизи.
Методи екстраполяції й експертизи мають високий ступінь поширення як засобу одержання прогнозної інформації. Екстраполяцію можна визначити, як процес перенесення й розподіл висновків, отриманих у результаті роботи з певного складового конкретного об'єкта вивчення чи на яку-небудь іншу частину цього об'єкта, або, взагалі, на об'єкт у цілому, або на його майбутнє.
Екстраполяція застосовується й в області дослідження соціальних наук. Так, яскравим прикладом звертання до екстраполяції в соціології є імплікація рівня соціальної групи з контрольованого, установленого спостереження за окремими її представниками.
Під експертизою, або, як її ще називають, експертною оцінкою, звичайно розуміється оцінка кваліфікованими фахівцями, тобто експертами, ситуації й висування авторитетного особистого прогнозу. Проводячи експертну оцінку, експерт зобов'язаний фокусуватися не стільки на найбільш важливих показниках стану й розвитку об'єкта прогнозування, скільки наголошувати на факторах, які здатні вивести об'єкт із нормального стану й задати йому нестандартні аномальні напрямки й тенденції.
Взагалі, слід зазначити, що розведення цих трьох методів прогнозування (екстраполяції, експертизи й моделювання) носить умовний характер, тому що всі вони досить часто утворюють крапки перетинання, у яких з'являються певні синтезовані методики. Як приклад подібних методик, можна цілком виділити: «метод Дельфи», що припускає кілька етапів автономного опитування експертів, об'єднаних у групи; «сценарій» — це розробка й опис ймовірного курсу подій у досліджуваній сфері, середовищі, системі і її оточенні, починаючи з конкретного даного етапу й закінчуючи часом попередження прогнозу; «мозкова атака» — це колективна оцінка, регламентована особливими правилами, заснована на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми; «індивідуальне пророкування експерта» — оцінка провідного спеціаліста, експерта-лідера, у даній області аналізу дослідження; «історична аналогія», «ретроспекція» — це пошук і перенесення в часі або з інших областей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій; «статистичне моделювання» — це розробка й аналіз моделей, створюваних на базі статистичного матеріалу минулого й сьогодення; «імітування» — це побудова математичних моделей з метою навчання й верифікація рішень як результатів прогнозного дослідження; «каузальне моделювання» — це встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів; «ігри» -це метод, використовуваний у передпланових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів. продолжение
--PAGE_BREAK--
Як би там не було, єдиних методів для створення моделей поки не існує. Можливо, тому, що модель завжди будується з урахуванням конкретних завдань теоретичного дослідження, що може проводитися в різних слабко співвідношенних і маючих свою специфіку сферах науки. Так що в деяких областях знання, скажімо, у соціальній філософії для побудови моделі потрібно не стільки знання математики, скільки глибоке проникнення в сутність явища і його тенденцій.
Для прикладних й, тим більш, технічних дослідженнях, як відзначають гносеологи, використання математичних алгоритмів, схем і піктограм є необхідною умовою. Тому що, інакше неможливо виконати обсяг розрахункових робіт, що представляють складний ланцюг логічних і рахункових операцій. Зокрема, використання комп'ютера для моделювання дозволяє: вирішити більші по обсязі інформації й складності завдання, розширити коло проблем, одержати поліваріантні й оптимальні рішення, скоротити строки створення моделей.
Отже, ми визначили моделювання як поняття й показали його місце в системі інших наукових категорій. Тим самим, окреслили коло понять, що співвідносять із ним. І підбиваючи підсумок, ми можемо зробити кілька висновків:
По-перше, моделювання — це досить ефективний метод, використовуваний наукою для більше адекватного вивчення реальних процесів й явищ навколишньої дійсності;
По-друге, моделювання як метод полягає, насамперед, у побудові аналогів реальних об'єктів дослідження;
По-третє, моделювання має на меті одержати нову інформацію про об'єкт, що важкo одержати при його безпосереднім вивченні, або є необхідність скоротити витрати й строки на вивчення;
По-четверте, моделювання — це метод, який може бути застосований при розробці прогнозу розвитку реального феномена;
По-п’яте, разом з тим, моделювання ще не зовсім як метод, тому що на практиці не вдається привести кожну сконструйовану модель в ідеальну відповідність об'єкту дослідження. Тобто, за допомогою моделі не можна охопити, виразити й відбити всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори реального об'єкта дослідження. А виходить, завжди залишається необхідність моніторингу, коректування моделей.
Визначивши значення, місце й роль методу моделювання в рамках науки, можна перейти від загальної эпістемології, до більш конкретного розгляду специфіки соціального моделювання, тобто застосування методу моделювання в рамках соціального знання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.
Специфіка соціального моделювання
Використання моделювання як методу в рамках соціального пізнання для дослідження як окремих соціальних сегментів і соціальних структур, так і суспільства в цілому є досить новою науковою проблематикою. Метод моделювання знаходить все більшу значимість при створенні сучасних соціальних прогнозів і проектів. Застосування моделювання як методу науки в рамках суспільствознавства має певну специфіку. І дуже важливо усвідомлювати, що калькована екстраполяція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії не адекватна й неправомірна. Тому що, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною своєрідністю й, що дуже важливо якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знань математичних алгоритмів, скільки філософського розуміння, інтуїції, здатності розкривати внутрішню логіку й проникати в сутність розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів.
Отже, завданням є мета відслідковування соціального моделювання взагалі, тобто, інакше кажучи, подання специфіки застосування моделювання в рамках соціального пізнання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.
Соціальне моделювання являє собою процес побудови моделей, які розглядаються як аналоги реальних соціальних об'єктів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування, прогнозування й експериментування. Об’єктом соціального моделювання можуть виступати, крім суспільства в цілому, і соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.
Варто підкреслити, що соціальне моделювання повинне здійснюватися з урахуванням специфіки соціальних законів. Як відомо, соціальний закон — це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами й процесами соціального життя, тобто відношення між соціальними об'єктами. Соціальні закони, або, як їх частіше називають, суспільні закономірності, багато в чому корелюються з фізичними й біологічними законами. Однак існує і якісна відмінність, що полягає завжди в статистичному характері дії соціальних законів.1 Однак, соціальне моделювання не ґрунтується тільки на законах, також необхідний відбір значимих факторів, що досить важкий. Потрібно не тільки знання законів, але й розуміння, здатності, навички. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої — здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів. Основа методології соціального моделювання — це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істинності соціальних моделей завжди виступає суспільна практика.
Процес моделювання соціального об'єкта завжди випереджають певні системи думок, понять, суджень, тобто гіпотези. Гіпотези — це попередні припущення для пояснення фактів, зв'язків і залежностей. Для розробки гіпотези характерні висування й розвиток нових ідей, що носять імовірнісний характер, на їхній основі аналіз знань і вироблення нових наукових положень. У принципі, гіпотези є невід'ємним елементом будь-якого дослідження. Відмова від гіпотетичних побудов, як правило, веде до догматизму.
Перед початком роботи з матеріалом й інформацією необхідно створити робочу гіпотезу, тобто напрямну наукову ідею, з подальшою перевіркою. Таким чином, гіпотеза — це ще не доведена теорія з невизначеністю кінцевих висновків. Процес створення й руйнування гіпотези — це той самий процес. Як пише Ч. Дарвін: «… я не могу вспомнить не единой первоначально составленной мной гипотезы, которая не была бы через некотое время отвергнута или сильно изменена мною».1
Висування гіпотези звичайно проходить у кілька етапів, серед яких найбільш важливими є аналіз фактів, установлених при спостереженні, конструювання креслень моделей як база для міркувань і висновків, використання уяви, що забезпечує аналіз усієї розмаїтості потенційних моделей, вибір самої оптимальної моделі, тобто моделі найбільше повно відбиваючої досліджуваний об'єкт, перевірка, більш-менш точне зв'язування створеної гіпотези з фактами й практикою. По суті, з переходом до постановки завдання й цілей моделювання закінчується гіпотетичне обґрунтування й починається збір даних.2
Якщо завдання поставлене, учений може зайнятися дослідженням моделі; проводити експерименти, шукати релевантну інформацію, розробляти рішення й варіанти адекватних дій. Також важливим при конкретному моделюванні соціального об'єкта є ідентифікація його обмежень, цілей функціонування й ключових факторів.
Обмеження являють собою: з одного боку, якийсь діапазон допустимих прийомів з моделлю, з іншого боку, можливі й неможливі дії соціального об'єкта. Цілей функціонування соціального об'єкта може бути кілька. Як правило, намагаються виділити найбільш важливу, хоч на практиці це не завжди вдається. Природно, що наявність декількох цілей істотно затруднює побудову адекватної моделі.
Слід зазначити, що в процесі моделювання соціального об'єкта іноді ціль досягається за рахунок зміни обмежень. Наприклад, якщо ціль об'єкта полягає в досягненні показника X, те досить задати планку У, що цей показник повинен перевершити, і тоді, від мети досягнення показника X перейти до пошуку рішення, що задовольняє умові Х_>У, а відповідно, досягти мети за рахунок зміни обмежень.
Приведемо хрестоматійний приклад американського соціолога
Р. Аккоффа: автобусна компанія встановлює надбавки за якість роботи водіїв і кондукторів автобусів. Якість роботи водіїв оцінюється по точності дотримання графіка руху, а кондукторів — по швидкості обслуговування пасажирів. Але такі форми заохочення приводять до трудового конфлікту — у години пік кондуктори не встигають обслужити всіх пасажирів, затримують відправлення автобуса й зривають графіка руху. Спочатку, керівництво компанії намагається не зауважувати конфлікт, але проблема не зникає. Не допомагає й спроба перерозподілити надбавки між працівниками, ріст ворожості між сторонами конфлікту не дозволяє прийти до розумного компромісу.
Проблему вдається вирішити системному аналітикові, що пропонує в години пік знімати кондукторів з автобусів і закріплювати їх за зупинками. Тепер кондуктори продають квитки до приходу автобуса, устигають перевіряти квитки у вихідних, і вчасно давати сигнал відправлення. Після того, як година пік закінчується, кондуктори повертаються в автобуси.
Впровадження цієї незвичайної схеми організації виробничого процесу дозволяє вирышити проблемну ситуацію. Як ми бачимо, системний аналітик моделює ситуацію, висуває проект, вносить відповідні корективи, і правильну ,і своєчасну зміну обмежень дозволяє досягти мети.
Абстрагуючись від другорядного, спрощуючи й залишаючи лише мінімальний набір необхідних істотних факторів, учений за допомогою моделі розкриває специфіку й пророкує подальші дії соціального об'єкта. Автори збірника «Соціальні механізми. Аналітичний підхід до соціологічної теорії» Дж. Элстер, Д. Гамбегта, Р. Будон сходяться із цього приводу в одному, а саме: головне в побудові соціальної моделі — це виявлення фундаментальних детермінантних факторів соціального об'єкта. Таким детермінантним фактором вони вважають соціальний механізм, що поясняє інтеракцію між індивідами, а також між індивідами й соціальними об'єктами.
Один з авторів збірника Т. С. Шеллінг приводить такий приклад: якщо водій контролює відстань до машини, що спереду, та це взаємодія між індивідами, якщо водій регулює швидкість у відповідності зі швидкістю потоку, та це взаємодія індивіда із соціальним агрегатом. На думку Т. З. Шеллінга, соціальний механізм виникає як інтерпретація в моделі реального феномена.
Однак, не можна говорити про існування наукової конвенції про ключові фактори соціального об’єкта, які могли б бути відбиті в моделі. Як затверджує Р. Шэпнон: «… будь-який набір правил для розробки моделей у найкращому разі має обмежену корисність і може служити лише приблизно як каркас майбутньої моделі або відправного пункту в її побудові». Саме тому, дослідникам доводиться користуватися інтуїцією, накопиченими знаннями й досвідом. Таким чином, з погляду Р. Шэпнона, не існує чіткого стандартного набору правил ідентифікації ключових факторів при моделюванні соціальних об'єктів, який би гарантував побудову найбільш адекватних соціальних моделей. Створення моделі соціального об’єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. При цьому, звичайно, зізнається, що ці відомості носять імовірнісний характер. Як уважає Р. Шэпнон: «Мистецтвом моделювання можуть опанувати ті, хто має оригінальне мислення, винахідливістю й спритністю, так само як і глибокими знаннями… Не існує магічних формул для вибору змінних, параметрів, відносин, описуючих поведінку системи, обмежень, а також критеріїв ефективності моделі».
Зібравши інформацію, висунувши робочу гіпотезу, поставивши завдання й ціль моделювання, що вживає, зробивши облік обмежень і цілей об'єкта, ключовий фактор, дослідник планомірно переходить до створення моделі й роботі з нею. У створенні моделей виділяється кілька ключових етапів:
Перший етап соціального моделювання полягає в створенні ментальної моделі, тобто відбиття реального соціального об'єкта у свідомості людини. Формуючи ментальну модель, дослідник звертається до процедур абстрагування й ідеалізації. Побудова ментальної моделі перебуває в прямої залежності від «картини світу» конкретного дослідника. Інакше кажучи, учений, просто ангажирований яким-небудь політичним замовленням, але й визначений у своїх трактуваннях власними психологічними й соціальними установками, особливостями апперцепції, соціальними цінностями, нормами й інтересами. Таким чином, він як би інкорпорований соціальний контекст, і йому надзвичайно важко вийти за його рамки, тобто «відбудуватися».
Крім цього, на першому етапі дослідник зобов'язаний вибрати форму модельного подання реального об'єкта дослідження: статичну, якщо соціальний об'єкт моделюється й статиці, тобто передбачається задане ігнорування можливих змін якісних і кількісних характеристик реального об'єкта протягом певного часу й у рамках певного простору; або динамічну, якщо соціальний об'єкт моделюється в динаміку з обліком якісних і кількісних змін, що відбуваються з ним, у часі й просторі. продолжение
--PAGE_BREAK--
Причини процесів також класифікуються на різних підставах. Так виділяють: природні – катастрофи, смерчі, землетруси, посуха, потоп; демографічні — міграція, перенаселення; соціогенні — економічні, політичні, соціальні, культурні; техногенні — науково-технологічний прогрес; гуманітарні -психологічні й фізичні. Перераховані причини бувають як внутрішніми, так і зовнішніми для конкретного соціального об'єкта.
Другим етапом соціального моделювання є побудова змістовної моделі соціального об'єкта на основі ментальної. Причому, змістовна модель ні в якій мірі не є вербальною або графічною копією ментальної моделі. З одного боку, тому що дослідник ніколи не може досконально транслювати певні елементи ментальної моделі на змістовну модель по психологічних або соціальних причинах. З іншого боку, тому що, навіть якщо змістовна модель створюється колективно, її тлумачення однак проходить через призму індивідуальної свідомості, через конкретний ступінь і рівень сприйняття й розуміння. Проте, побудова власної соціальної моделі дає можливість придбати нові відомості про характер соціального об'єкта, зафіксувати закономірності його функціонування.
Третім етапом соціального моделювання є концептуалізація змістовної моделі, тобто переміщення змістовної моделі в рамки певної соціальної теорії. Змістовна модель стає концептуальною моделлю й починає використовуватися в соціальній теорії. У рамках теорії змістовні описові моделі називаються логіко-семантичними, пояснювальні — структурно-функціональними, прогностичні — причинно-наслідковими. Концептуальні моделі виражаються або у вербально дискурсивній або в графічно-наглядовій формі.
Четвертим етапом соціального моделювання є формалізації концептуальної моделі. Вона, як правило, здійснюється тільки при проведенні прикладних соціологічних досліджень. Концептуальна модель стає формалізованою моделлю. Формалізовані моделі бувають двох видів: математичними й комп'ютерними. У цілому, формалізовані моделі призначаються для коректування змістовних концептуальних моделей.
На п'ятому й заключному етапі соціального моделювання визначається характер змін соціального об'єкта. Виробляється якісний аналіз побудованої соціальної моделі.
Слід зазначити той факт, що начебто, математика здатна створити відмінний каркас для будь-якої наукової моделі, і прикладна соціології вже давно й досить активно використовує математичний апарат для рішень прикладних проблем.
Висновок
Прогнозування суспільства на базі створюванні моделей розвитку життєдіяльності людей є найважливішим завданням сучасної соціальної філософії. Моделювання дає можливість не тільки прогнозувати потенційний стан соціальної системи на базі актуальних тенденцій суспільного розвитку, але й вивчати, і осмислювати саму дійсність, всіх її станів і процесів.
Разом з тим, проведення або використання соціального моделювання для прогнозування суспільства в цілому досить важке завдання, що в чималому ступені обумовлений складністю самого об'єкта моделювання — суспільства, особливо сучасного суспільства, у якому всі процеси життєдіяльності людей гранично прискорилися й ускладнилися.
Рішення цього завдання потребують обговорення й дослідження цілого ряду філософських питань: визначення можливостей побудови багатомірних моделей розвитку суспільства, виявлення що детермінують і домінують фактори змін його інститутів, аналізу границь і механізмів дії соціальних законів і т.д.
Обговорення й дослідження цих питань аж ніяк не припускає пошуку якихось тотальних причинних зв'язків у їхній нескінченності. Ми можемо осягати тільки певні причинні зв'язки, і тільки в тому разі конкретно-історичних форм буття, які ми здатні сприйняти й оцінити сьогодні.
Адже будь-якому дослідникові часом здається, що зафіксовані ним факти реальності, висунуті гіпотези, сконструйовані моделі, зроблені прогнози й висновки охоплюють досліджуваний об'єкт у цілому, але завжди очевидно, що це лише підхід, тобто якась цеглинка в побудові об'єктивного знання про світ і його об'єкти.
У своїй роботі, я спробувала показати, наскільки важливо в соціальному моделюванні враховувати взаємозв'язок і синхронну інтерактивність різних сторін суспільно цілого. Звичайно, часом елементи «працюють» разом узгоджено, а іноді ні. У всякому разі, філософська коректність змушує затверджувати відносну, а не абсолютну правоту тих або інших концепцій, теорій, гіпотез, доктрин і проектів, при цьому, безумовно, зберігається і їхня значимість. Адже той, хто займається реконструюванням соціальних об'єктів у моделі й робить прогноз, так чи інакше збільшує й розширює обсяг об'єктивних знань про світ у цілому. Я думаємо, що побудова соціальної прогностичної моделі повинна бути адекватною дійсності й задавати орієнтири для подальшого наукового пошуку.
Відповідно до мети наукової роботи, що полягала в розкритті специфіки моделювання суспільства в сучасній соціальній філософії, були вирішені наступні важливі завдання:
Проаналізовано зміст й особливості моделювання, показані його місце й роль в системі наукових досліджень. Обкреслено й визначене коло найважливіших понять, що співвідносять із моделюванням, прогнозування, проектування, екстраполяція, ізоморфізм, гомоморфізм, закони, теорії, гіпотези, експерименти, абстракції, ідеалізація й інші. На основі проведеного аналізу довело, що ефективним методом науки в адекватному вивченні реальних процесів й явищ навколишньої дійсності є моделювання як побудова аналогів реальних об'єктів дослідження.
Література
1. Абишов В. Роль ідеальних моделей і науковому пізнанні, Баку, 1999.
2. Алексєєв Т.Т., Панін А.В. Філософія, М.: Проспект; 1996.
3. Белкін В. Д. Модель системного прогнозу й організація роботи з його складання, М., 2000.
4. Вебер М Основні соціологічні поняття, Обрані добутки. -М., 2001.
5. Вінер Н. Кібернетика й суспільство. М, 2002
6. Карсавин Л. П. Философия Истории. С-Пб.,1999.
7. Social Mechanistios. АnAnalytical Approach lu Social Тheory/ Eds.P. Hedstrom, R. Swcdbcrg. Cambridge: Univ. Press, 2002.
8.Философский энциклопедический словар, М., «Советская энциклопедия»., 2001.
9. Дарвін Ч. Воспоминания о развитии соего ума и характера.М., 2004.
10. Меркулов И.П Дсдунтниная модель и розвитие маучного знания. М.,2006.
11. Ackoff R.I« Reflections on systems and theirmodcta //Systemsresearch. 1996. Vol. 13 № l.