Рефератна тему:
«Логічні помилки, які виникають припорушенні законів логіки»
Дніпропетровськ2009
Зміст
Вступ
Мислення
Помилки законів логіки
Основні закони логіки як відображенняоснов правильного мислення
Висновок
Література
Вступ
Логіка – ценаука, яка вивчає закони і форми мислення. Як граматика вивчає форми слів та їхпоєднань у речення, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так ілогіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретногозмісту цих думок.
Мислення людинивідбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам.
Під закономлогіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.
Людина схильна допомилок. Різних помилок. Серед них досить поширеними є логічні помилки.
1. Мислення
Важко перелічитивсі існуючі визначення поняття мислення. Загалом, є дві тенденції вперекручуванні змісту і обсягу цього поняття – надто вузьке визначення і надтошироке. Першим різновидом надто широкого розуміння поняття мислення єототожнювання його зі “свідомістю”.
Другим різновидомнадто широкого розуміння поняття мислення є те, згідно з яким до мисленнявідносять діяльність митця в процесі створення художніх образів, інтуїція, аіноді навіть деякі форми відображення високоорганізованих тварин – так званепредметне мислення тощо. Не абсолютизуючи це визначення, будемо виходити зтого, що мислення – це вища форма активного відображення дійсності, яка полягаєв цілеспрямованому, опосередкованому і узагальненому пізнанні істотнихвластивостей, зв’язків і відношень, предметів і явищ.
Іноді поняттю“мислення” надається надто вузьке значення. Загальновідомо, що до мисленнявідносять діяльність як розуму, так і розсудку. А “законами мислення”, тимизаконами, які вивчаються формальною логікою, фактично вважаються законимислення. Тому поняття мислення у визначенні предмета логіки використовується увузькому значенні. Виходячи з цих обставин, очевидно, раціональніше вважати, щоформальна логіка вивчає закони розсудкової діяльності людини. Є проблеми і щодоформ мислення. Оголосивши форми мислення (поряд із законами) предметом вивченнялогіки, нечітко визначають, чому в центрі її уваги є саме поняття, судження іумовиводи, а не інші форми мислення.
До того жзалишається не з’ясованим, які з цих форм є формами мислі (думки), а які –формами мислення, тобто руху думок. Деякі автори стверджують, ніби поняття ісудження належать до форм думки (мислі), а умовивід – до форм мислення.Поняття, справді, більше тяжіє до форми думки, а судження – до форми мислення.
Поняттяістинності характеризує думки, перед усім судження, а поняття правильності –зв’язки між думками у формі мислень.
Мислення – цезіставлення думок, пов’язання їх задля відповідних висновків.
Істинними єдумки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. Уформальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядаютьдумки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення – абоістина або хиба.
Правильнемислення – мислення, в якому одні думки ( висновки ) з необхідністю випливаютьз інших думок ( засновків ).
2. Помилкизаконів логіки
Помилки вміркуваннях, найчастіше виникають через порушення законів формальної логіки,основи якої заклав визначний давньогрецький філософ Арістотель. Помилки,пов'язані з порушенням законів логіки та законів математики бувають двох типів:паралогізми і софізми.
Паралогізми (згрецької — неправильне) — це хибне міркування, логічна помилка, допущена ненавмисне, а через втрату послідовності в міркуваннях чи порушення одного ззаконів логіки. Паралогізми в математиці неприпустимі, бо де є місце помилці,там вже немає місця математиці. Зовсім інша ситуація з софізмами.
Софізми (згрецької — хитрий викрутас, вигадка, хитрий умовивід) — це міркування навмиснепобудовані так, що вони містять логічну помилку і, звичайно, приводять дохибних висновків. Засновником школи софістів був давньогрецький філософПротогор із Адбери (бл. 480 — бл.410 до р. х.).
Введення софізмівсприяло вдосконаленню ораторського мистецтва, підвищенню логічної культуримислення. Щоправда, пізніше в деяких філософів-софістів мистецтво софістикиперетворилося на суперечку заради суперечки.
На сьогоднісофізми, і зокрема математичні, навчають мислити, доводити й спростовувати,чітко висловлювати свої думки; вони дивують та захоплюють, дають поштовх длятворчості, пошуку нового, відкриттів. Найчастіше софізми та паралогізмивиникають, коли міркування порушують закони логіки: закон тотожності, законсуперечності, закон виключного третього, закон достатньої підстави.
3. Основні законилогіки як відображення основ правильного мислення
Основнимизаконами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, законвиключеного третього і закон достатньої підстави.
Формально-логічнізакони — це закони правильної побудови і зв'язку думки. Закони логіки виражаютьтакі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність,несуперечливість, послідовність і обґрунтованість.
Закони логіки,будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані із законамиоб'єктивного світу, погоджуються із ними. «Закони мислення і закони природинеобхідно погоджуються між собою, якщо тільки вони належно пізнані».
Закони логікиоб'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самиммисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивногосвіту. «Закон логіки є відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомостілюдини».Виражаючи основні властивості мислення, закони логіки мають своюоснову, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображаєпевну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог іподібність у природі. Так, закон тотожності є відображенням якісноївизначеності речей і явищ, а закон достатнього обґрунтування відображаєпричинно-наслідковий зв'язок між предметами і явищами світу.
Закони логікиіснують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійнопідлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона проіснування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.
Виникненнязаконів логіки матеріалістична логіка пов'язує з людською практикою. Логічнізакони не є апріорними нормами, не нав'язані мисленню ззовні якоюсьнадприродною силою, а виникли у процесі мисленої, пізнавальної практики людини.Практика переконувала людей, що речі мають певні властивості і певним чиномпов'язані між собою і що мислення правильно відображає ці предмети лише тоді,коли думки пов'язуються відповідно до того, як пов'язані самі предмети вдійсності. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із однимий тими ж властивостями речей, що повторюються, відображаючи їх, саме набувалоподібних властивостей.
«Практика людини,мільярди разів повторюючись, закріплюється у свідомості людини фігурами логіки.Фігури ці мають міцність забобонів, аксіоматичний характер саме (і тільки) вміру цього мільярдного повторення. Практична діяльність людини мільярди разів імала приводити свідомість людини до повторення різних логічних фігур, щоб ціфігури могли здобути значення аксіоми».
Формально-логічнізакони мають загально — людський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежновід їхньої класової чи національної належності. Всі люди мислять за одним і тимже законом логіки. «Оскільки процес мислення сам виростає із відомих відношень,сам є природним процесом, то дійсно осягаюче мислення може бути тільки одним ітим же, відрізняючись тільки за ступенем, у залежності від зрілості розвитку і,зокрема, розвитку органу мислення».
Якби логічнийапарат (у тому числі і закони логіки) у різних класів і національностей буврізним, то взаєморозуміння людей взагалі було б неможливим, тоді неможливимибули б виробництво, саме життя суспільства.
Закони логіки єзагальними, законами. Вони діють у будь-якому мисленому акті, в усіх галузяхзнання, на всіх рівнях мислення, як у сфері повсякденного мислення, так і всфері мислення, яка пізнає найскладніші наукові проблеми.
Закони логіки єзнаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватноговідображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини,воно має відповідати вимогам формально-логічних законів — закону тотожності,суперечливості; виключеного третього та достатньої підстави.
Порушення вимогзаконів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. Упрактиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані зпорушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.
Софізм — целогічна помилка, допущена розмірковуючим навмисне. До софізмів вдаються ті, хтонамагається увести в оману, надати вигляд істинного за допомогою логічноговиправдання.
Найчастішесофістичні умовиводи будуються за допомогою порушення вимог закону тотожності.
Паралогізм — целогічна помилка, допущена не навмисне, звичайно через незнання логічних правил.
Закон тотожності
Закон тотожностіформулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркуваннятотожна сама собі скільки б разів вона не повторялась. Думка тотожна сама собітоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишаєтьсяодним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюєтьсяабо вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією жсамою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.
Закон тотожностіу вигляді формули записується так: А є А, або Л==Л.
У математичнійлогіці закон тотожності записується такими формулами, що є аналогом змістовногозакону тотожності, котрий вивчається загальною формальною логікою є:
1. А->А.Читається: «Із А випливає Л».
2.А=А. Читається:«А еквівалентне А», або «А рівнозначне А».є
Об'єктивноюосновою закону тотожності, його джерелом є якісна визначеність предметів і явищзовнішнього світу. Як відомо, речі та явища реальної дійсності перебувають, убезперервному процесі руху та змін. Але кожна річ, зазнаючи змін до певногочасу, лишається само тією річчю, а не іншою, має якісну визначеність, якаробить річ тим, чим вона є, і відрізняє її від усіх інших речей. Ця загальнавластивість усіх предметів і явищ об'єктивної дійсності, зафіксованабагатовіковою практикою, закріпилась у мисленні у вигляді закону тотожності. Увідповідності до того, як кожна річ володіє якісною визначеністю і кожна думка,яка відображає ту чи іншу річ, теж має бути визначеною.
Зміст законутотожності полягає в таких його вимогах:
1. У процесіміркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можнапідміняти його іншим предметом думки.
Так, якщо миобговорюємо Петренка, якийсь його вчинок, то ми маємо обговорювати Петренка, ане когось іншого, і саме цей його вчинок, а не якийсь інший. Закон тотожностівимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цейпредмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області.
Предметна область- це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; областьпредметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правилалогіки.
Закон тотожностіне забороняє переходити від одного предмету думки до другого, від одногообговорення питання до другого питання, він тільки забороняє підміняти одинпредмет думки другим предметом, одне питання другим питанням. Якщо ми розпочалирозмірковувати про що-небудь, ми повинні протягом усього розмірковування матина увазі саме цей предмет думки, а не якийсь інший. Звичайно, для того щоб скластиправильне уявлення про обговорюваний предмет, необхідно розглянути й інші йогосторони або інші предмети, з ним пов'язані, але обговорення однієї сторонипредмета не може бути незліченим, оскільки несумісне підмінене міркування проіншу його сторону або про інший предмет.
2. У процесіміркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному і тому жзначенні. Думка тотожна сама сові, якщо вона однозначна.
Закон тотожностіне допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенніпоняття, якими ми користуємося, мають уживатися протягом усього розміркування,скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінносвій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються у процесірозміркування неоднозначне, то мислення стає невизначеним, процес мислення утаких випадках не досягає мети. «… Справді,- писав Аристотель, — мати не однезначення -означає не мати жодного значення, якщо ж у слова немає (визначених)значень, тоді втрачена усіляка можливість розмірковувати один з одним, анасправді із самим собою».
Тому під часдискусії необхідно визначити, у якому значенні вживається те чи інше поняттяабо термін. В. І. Ленін у статті «Про карикатуру на марксизм», критикуючиКаутського, який перекрутив поняття «імперіалізм», наголошував: «Спорити прослова, звичайно, не розумно. Заборонити вживати «слово» імперіалізм так чиінакше неможливо. Але треба вияснити точно поняття, якщо хотіти вестидискусію».
Закон тотожностіне можна розуміти у тому розумінні, нібито будь-яке поняття має незміннозберігати свій раз і назавжди даний зміст і обсяг. Закон тотожності нестверджує, що поняття не залишаються незмінними, вони уточнюються,розвиваються, замість одних понять виробляються інші. Але кожне поняття напевному етапі розвитку знання має певний зміст. Визначеність змісту поняттязумовлена якісною визначеністю відображуваного цим поняттям предмета. Томувсіляке поняття в одному й тому ж розмірковуванні повинне мати одне визначенезначення, має бути тотожним самому собі.
Порушення вимогзакону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним,двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатнеправильно відобразити дійсність.
Найчастішетрапляються помилки при порушенні закону тотожності; підміна або змішанняпонять.
Змішання понять улогічному відношенні є ототожнювання відмінного. Ця помилка має місце тоді,коли різні за змістом поняття приймаються за тотожні.
Суб'єктивнозмішання понять відбувається часто через неточне знання змісту вживаних понять,коли розмірковуючому здається, що між поняттями, уживаними ним, немає ніякоїрізниці, що вони належать до одного й того ж предмета, мають один і той жезміст і відрізняються один від одного тільки мовним висловом; але насправді вонирізні. Змішання понять може мати місце і в тому випадку, коли в науці відсутніточно вироблені визначення тих чи інших понять. Змішанню понять сприяє такожнаявність у природній мові омонімів, слів, що виражають не один, а кількапонять. Штучні мови у цьому відношенні мають перевагу, оскільки для кожногознака в них установлюється чітка однозначність.
Виходячи з цього,можна виразити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнюватирізні думки і не можна тотожні думки розглядати як не тотожні, відмінні. Якнелогічне отожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного.
Законсуперечності.
Законсуперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; вкрайньому рам одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасноістинними судження: «Петренко є співучасником даного злочину», «Петренко не єспівучасником даного злочину». Одне з них суджень обов'язкової хибне. Питанняпро те, яке з двох протилежних суджень є хибним, закон суперечності нерозв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон суперечностіговорить лише про те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, щостверджує в другому, одне неодмінно хибне. Яким буде друге судження, істиннимчи хибним, закон суперечності також не розв'язує. Воно може бути як істиннимтак і хибним. Так, із двох суджень: «Усі обвинувачувані мають право на захист»,«Деякі обвинувачувані не мають права на захист» — друге судження хибне, а першеістинне. А якщо візьмемо такі два судження як «Іваненко під час здійсненнязлочину перебував на місці здійснення злочину», «Іваненко під час здійсненнязлочину був на роботі» — то хибним може бути не тільки одне з них, а й обидва,а істинним буде третє судження, наприклад: «Іваненко під час здійснення злочинубув у Петренка».
Отже, істинністьодного із протилежних суджень зобов'язує нас визначити друге судження хибним,оскільки вони не можуть бути одночасно істинними. Але встановлення хибностіодного з протилежних суджень, не в усіх випадках призводить до визнання другогоістинним. Пояснюється це різни характером суперечних суджень.
Законсуперечності поширюється на всі протилежні судження: і на супротивні(контрарні), і на суперечні (контрадикторні). Коли ми маємо справу зсуперечними судженнями, то, з'ясувавши хибність одного з них, ми маємовизначити істинність другого. У тих же випадках, коли судження є супротивним,то хибність одного судження згідно з законом суперечності, не є обґрунтуваннямдля визначення істинним другого, котре теж може бути хибним.
Закон суперечності,як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, укотрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самомувідношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознакиодного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до нихзакон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто,викрадене у потерпілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого,не було коричневим», якщо предметом думки цих суджень є різні пальта.
Законсуперечності не діє, якщо в судженнях ідеться, про один і той же предмет, алепредмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко єнеосудний» — обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається наувазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому-інший час (підчас здійснення злочину або після нього).
Незастосовнийзакон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмеї думкибереться у різних відношеннях. Наприклад, судження; «Петренко є здібний» та«Петренко не є здібним» — можуть бути одночасно істинними, якщо у першомусудженні йдеться про здібності у Петренка до гуманітарних наук, а у другому — про здібності до математичних наук.
Законсуперечності, як і закон тотожності, відображає якісну визначеність предметів,той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той жечас не володіти нею. В об'єктивній дійсності не буває так, щоб одне й те жодночасно було і не було притаманне якомусь предмету. Тому, якщо правильневизначення тієї чи іншої ознаки, то не може бути правильним у той же час йогозаперечення, і навпаки, якщо правильне заперечення даної ознаки, то не можебути одночасно правильним і його визнання.
Розглянемоформулу закону суперечності (А не є не-Л), котра означає, що не можуть бутиодночасно істинними судження А і його заперечення не-Л, наприклад, «Ця записканаписана обвинувачуваним» (А) і «Ця записка написана не обвинувачуваним»(не-Л).
Законсуперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об'єктивнійдійсності. Він забороняє лише логічні суперечності, суперечності «із самимсобою». «Логічної суперечності, — при умові, звичайно, правильного логічногомислення не повинно бути ні в економічному, ні в політичному аналізі".Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнаннясуперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мисленняможе правильно відобразити об'єктивні суперечності. Формально-логічнихсуперечностей не має бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вонинеприпустимі також у висновках суду за слідства.
Закон виключеноготретього.
Закон виключеноготретього формується так: У двох суперечних суджень про один і той же предмет, водин і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, другехибне, третього бути не може.
Наприклад, іздвох суджень «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та«Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не був осудним» — одне неодмінноістинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що істинним є перше судження, тодруге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то першебуде неодмінно хибним.
У вигляді формулизакон виключеного третього записується так: Л або не-Л. У математичній логіціцей закон має формулу А\/А.
Зміст законувиключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночаснохибним або одночасно істинним два суперечних судження.
Із законувиключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можнавважати одночасно, хибними два суперечних судження і визнавати істинним якесьтретє судження.
Згідно з закономвиключеного третього, із хибності одного суперечного судження неодмінновипливає істинність другою і тому не може бути істинним якесь третє судження,окрім двох суперечних суджень. Істинним за законом виключеного третього можебути тільки одне з двох суперечних суджень: або Л, або не-Л, третього не дано,третє судження об'єктивно не існує, воно виключене (чому цей закон іназивається законом виключеного третього).
Закон виключеноготретього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюєтьсяконкретним дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можутьбути одночасно хибними, одна з них має бути обов'язково істинною.
Закон виключеноготретього зумовлений властивостями самих речей, він відображає той простий факт,що предмет не може мати даної властивості, або її не має. Предмету не можутьодночасне належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другоїі, навпаки. Так, обвинувачуваний М. або «винен», або «невинен» і не може бути,щоб він був «винен» і «невинен» одночасно.
Закон виключеноготретього має схожість на закон суперечності, він, як і закон суперечливості,забезпечує несуперечливість і послідовність мислення. При порушенні вимогизакону виключеного третього мислення стає, як і при порушенні вимог законусуперечності, суперечним і непослідовним. Ллє якщо закон суперечності свідчитьпро те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними украйньому випадку одне з них хибне, то закон виключеного третього свідчить проте, що два суперечних судження не можуть бути одночасно хибними, одне з нихбезперечно істинне.
Сфера дії законувиключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Законисуперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супротивні (контрарні)і суперечні (контрадикторні). Закон виключеного третього застосовний тільки досуперечливих суджень, а до суджень супротивних він не застосовується.
Закон виключеноготретього вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятисявід вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагаєдавати зрозумілі, певні відповіді на поставлені запитання. Ленін, викриваючиліквідатора, який намагався уникнути прямої відповіді на запитання про характеррозбіжностей між більшовиками і ліквідаторами, писав: «Одне з двох: мізерні чине мізерні? Говоріть же прямо. Середини тут нема, бо мова йде саме про те,можлива єдність (так, можлива, якщо незгоди мізерні або малі), чи неможлива(ні, неможлива, якщо незгоди не «мізерні»)».
Послідовністьмислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути нетільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність єхарактерною ознакою всякої справді наукової теорії і науки в цілому.
Закон достатньоїпідстави.
Закон достатньоїпідстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.
Із закону достатньоїпідстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тількитоді, коди вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко єспівучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підставийого істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінновипливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину.Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення («Петренко єспівучасник нього злочину») не може вважатися істинним.
У науці йщоденному мисленні нічому не можна вняти віри, як цього вимагає релігія;будь-яке положення, всяка думка має бути обґрунтованою, доведеною. Довести тучи іншу думку — означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження),які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думкиє такі інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливаєістинність даної думки.
Судження, котрінаводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічноюпідставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави,називається логічним наслідком.
У виді формулизакон достатньої підстави записується так: А є тому, що є Б, де А є наслідком,а В — підставою цього наслідку.
Думка, яканаводиться як достатня підстава, у свою чергу має достатньою підставою третю думку,котра теж має достатню підставу і т.д. Де ж межа обґрунтування? Межеюобґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення і принципинауки. Те чи інше положення вважається обґрунтованим, якщо ми пошлемося наочевидні факти або на закони, аксіоми чи положення науки, з яких неодмінновипливає істинність нашого положення.
У судовомудослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти,юридичні закони і положення, котрі виробляються судовою практикою.
Закон достатньоїпідстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами іявищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідковихвідношень, генетичних зв'язків і т. д.
Як у самійдійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої вононе могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має своюдостатню підставу.
Закон достатньоїпідстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає,щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної,обґрунтовували одна одну. Будь-яке положення, у відповідності до законудостатньої підстави, набуває логічної сили лише тоді, коли наведені достатніпідстави його достовірності. Якою б правдоподібною не здавалася та чи іншадумка, вона може бути визнана істинною лише після того, як її істинність будедоведена. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки навіру. Порушення цих вимог призводить до того, що мислення стає необґрунтованим,бездоказовим, голослівним.
Доказу мисленнянадається велике значення в усякій науці, в будь-якій галузі знання. Жоднанаука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія можебути прийнята тільки після доказу її істинності.
Звичайно прийнятологічні помилки поділяти на дві групи: на помилки логічні у власному змісті іпомилки, які відбуваються внаслідок неправильності в словесному вираженнідумки. У першому випадку помилка полягає в неправильності логічного процесу, удругому в неправильності вираження. З помилок по словесному вираженнювизначають наступну:
Homonymia —помилка, яка відбувається внаслідок того, що те саме слово служить дляпозначення різних понять, тобто вживається в різних значеннях. Наприклад,багато хто думають, що “матеріалізм” філософський є той же саме, що і“матеріалізм” практичний, життєвий. У цьому випадку відбувається змішанняпонять унаслідок змішання слів. Інші помилки, які відбуваються внаслідокнеправильності у словесному вираженні думки, вказуються в граматиці.
1. Поняття про індуктивніумовиводи
Індуктивніумовиводи – це міркування, у яких рух думки йде від часткових випадків дозагальної закономірності (Україна – країна Європейського континенту. Білорусь — країна Європейського континенту. Обидві країни – європейські);
Серед принциповоіншого виду умовиводів – індуктивних виділяють такі:
повна індукція –заключення належить тільки до тих випадків, які розглянуті у посилках.Наприклад: Прямокутні трикутники мають площу, що дорівнює половині добутку(множенню) основи на висоту. Тупокутні трикутники мають площу, яка дорівнюєполовині добутку основи на висоту. Гостровугільні трикутники мають площу, якадорівнює половині добутку основи на висоту. Значить всі трикутники мають площу,яка дорівнює половині добутку основи на висоту.
неповна індукція– заключення належить не лише до випадків, які розглянуті у посилках, але і довсіх випадків того ж роду.
2. Найтиповішіпомилки в індуктивних умовиводах
До помилок,зв'язаним з індукцією, відносяться насамперед поспішні узагальнення (fallacia fictaeuniversalitatis).
Коли туристипісля поверхневого знайомства з яким-небудь народом роблять спробихарактеризувати його, наприклад коли вони вимовляють: “греки брехливі””:,“турки жорстокі” і т.п., то вони впадають саме в помилку поспішного узагальнення.
Помилка post hocergo propter hoc (“після цього значить через це”) називається також помилкою):nоn causa pro causa (“від того, що не є причиною, до причини”).
Якщо хто-небудьпомітив, що після якої-небудь події виникає яка-небудь дія, то він вважає першуподію причиною, хоча в дійсності, може бути, є події, від яких дана подіязнаходиться в більшій залежності і яка власне є справжньою причиною даної дії.
Коли після появикомети виникали які-небудь нещастя, то звичайно комету вважали причиною нещасть.
Коли в трубцівиникала порожнеча і вода в ній піднімалася, то думали, що порожнеча є причиноюпідняття води.
Якщо післявведення якої-небудь форми правління виникають які-небудь події, то звичайно ціформи правління вважаються причиною їх, тим часом як справжні причини, можливо,полягають у чому-небудь іншому, наприклад деякою мірою розумового чи моральногорозвитку суспільства.
Є випадки, якіособливо підштовхують до тих чи інших висновків. Це буває звичайно тоді, коли внас буває інтерес пам'ятати випадки, які підтверджують одне положення, ізабувати випадки, що спростовують це положення, якщо пророкування якого-небудькалендаря один раз збувається, то неосвічені люди схильні в цьому випадкучерпати для себе впевненість у правдивості пророкування цього календаря, зовсімупускаючи з виду тисячу випадків, у яких його пророкування не збувалися. Нацьому заснована віра в різних провісників, шарлатанів і т.п.
Варто привестикілька прикладів помилок індукції по простому перерахуванню.
Деякі частоміркують так: “більшість жінок у минулому не дорівнювало чоловікам по енергії ірозуму; тому варто визнати, що жінка взагалі нижче чоловіка”.
Але те положення,що в минулому жінки в розумовому житті не дорівнювали чоловікам, є положеннямемпіричним, справедливе лише для відомого часу і при відомих умовах.
Іншим часом і приінших умовах може бути зовсім інакше.
Помилкою попростому перерахуванню потрібно вважати твердження, що війна завжди буде міжнародами, тому що дотепер вона завжди була.
Фактично логічніпомилки в індуктивних умовиводах, як і в інших міркуваннях, є недотриманняосновних законів логіки. У наведених вище прикладах переважає порушення законудостатніх підстав.
Серед доведеннячи спростування також можуть бути припущені помилки в індуктивних умовиводах.Ось деякі з них:
1. Хибність основ(аргументів) – основна помилка, яка полягає у тому, що у якості аргументівберуться не істинні, а хибні судження, які видають або намагаються видати заістинні. Класичний приклад такої помилки – хибність аргументів Птоломея, якийвважав вірною геоцентричну будову Сонячної системи тому, що Сонце нібитообертається навколо Землі.
2. “Передбаченняаргументів” – теза спирається на недоведені аргументи, які можуть бутиістинними і тоді теза може бути істинною.
3. “Хибне коло” –теза доводиться аргументами, а істинність аргументів базується на цій же тезі.Прикладом цього може бути таке доведення “Вартість товарів на ринкувизначається вартістю праці, а вартість праці повинна залежати від вартостітоварів на ринку”.
4. Уявнеслідування – людина поєднує непоєднувані аргументи словами “значить”, “слідує”,“отже”, “таким чином”, “у підсумку маємо” тощо. Тоді складається видимістьтого, що теза аргументами підтверджується.
5. Аргументприймається безумовно істинним – він може бути істинним лише з урахуваннямпевного часу, відношення, місця – він ніколи не є істинним безумовно. Так їжею,отрутою і ліками часто є одна і таж речовина, але її властивості залежать віддози, часу прийняття.
3. Види науковоїдедукції та особливості уникнення логічних помилок
Наукова індукція– це умовивід, в якому узагальнення будується шляхом відбору необхідних івиключення випадкових обставин. В залежності від способів дослідженнярозрізняють: (1) індукцію методом відбору (селекції) і (2) індукцію методомвиключення (елімінації).
(1) Індукціяметодом відбору, чи селективна індукція – це умовивід, в якому висновок проприналежність ознаки класу (множині) базується на знанні про взірець(підмножині), отриманий методичним відбором явищ з різних частин цього класу.Тут треба врахувати показовість (представительность) чи репрезентативністьвзірця і різноманітність умов спостереження.
(2) Індукціяметодом виключення, чи елімінативна індукція – це система умовиводів, в якійвисновки про причину досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення обставин,які підтверджують, і виключення обставин, не задовольняючих властивостямпричинного зв’язку. Причинним є таки зв’язок між двома явищами, коли одно з них– причина – передує і викликає інше – дію.
Важливими властивостямипричинного зв’язку, які визначають методичність елімінативної індукції,виступають такі її характеристики, як:
1) всезагальність,
2) послідовністьв часі,
3) необхідність,
4) однозначність.
(1) Всезагальність причинного зв’язку означає, що в світі не існує безпричинних явищ(крім самого світу);
(2) Послідовністьв часі – причина – завжди передує дії (зразу – довго) (poct hoc, ergo propterhoc – після нього значить по причині цього) /Блискавка – грім – одне явище/.
(3) Причиннийзв’язок відрізняється властивістю необхідності (дія необхідно є, коли є їїпричина), однозначний характер причинного зв’язку проявляється в тому, що кожнаконкретна причина завжди викликає певну, відповідну їй дію.
Сучасна логікаописує п’ять методів встановлення причинних зв’язків:
(1) методподібності,
(2) метод різниці(відмінності);
(3) сполучнийметод подібності і сумісності,
(4) методсупутніх змін;
(5) метод залишку(остач.).
Розглянемологічну структуру цих методів.
(1) По методуподібності порівнюють декілька випадків, в кожному з яких досліджуване явищанастає і при цьому всі випадки схожі в одному і відмінні у всіх іншихобставинах. Тобто, цей метод знаходження спільного в різному.
Висновок
Логіка вивчаєправильне мислення людини. Мета викладення логіки — формування логічноїкультури. Вміння критично мислити, активно застосовувати логічні знання в практиці,уникати логічних помилок, спростовувати хибні думки сприяє прогресу в усіхсферах життя.
Література
Гвоздік О.І. Логічні числення:принципи побудови та застосування в юриспруденції.-К., 2003.
Жеребкін В.Є. Логіка.-Х.-К.,1998.
Наумов А.В., Новиченко А.С. Законылогики при квалификации преступлений.-М.,1978.
Конверський А.Є. Логіка дляюристів.-К.,2004.
Титов В.Д. Історичні взаємозв'язкиміж логікою та правом. -Х., 1994.
Титов В.Д. Логическое знание в егосоциально-исторической детерминации.- Х., 2004.
Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курслекцій.-К.,2004.
Михалкин Н.В. Логика и аргументація всудебной практике.- С.-П., 2004.
Логіка (За заг.ред. проф… В.Д.Титова)- Х., «Право», 2006.