Застосування системного підходу та системного аналізу в юридичному дослідженні

Реферат
Натему: «Застосуваннясистемного підходу та системного аналізу в юридичному дослідженні»
Зкурсу: Методологія та організація юридичних досліджень
Київ2010 р.

План
Вступ
Поняття системного підходу тасистемного аналізу як методів наукових досліджень
Понятійно-категоріальний апаратсистемного підходу та системного аналізу. Поняття системи
Особливості використання системногопідходу та системного аналізу у юридичних дослідженнях
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Як відомометодологічну основу будь-якого дослідження становить система загальнонауковихі спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку варсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук. Поряд іззагальнонауковими у процесі юридичного дослідження використовувалися, якправило і спеціальні, прикладні методи: структурно-функціональний аналіз,порівняльний, системного аналізу, історичний, статистичний, логічний,соціально-юридичний тощо. Проблема застосування системного підходу щододослідження державно-правових явищ висувалась окремими дослідниками ще у 70 –80-і рр. ХХ ст., але через низку причин вона й досі не отримала остаточногорозв’язання. Це пояснюєтьсянасамперед тим, що методологія загальної теорії систем склалася і розвиваласяна ґрунті несоціальних наук, де метод утвердився значно раніше, тому існуєпроблема його “переносу” у сферу соціальних наук. Це, по-перше. По-друге,соціальні системи, які є об’єктом системного дослідження, значно складніші інеоднорідніші явища порівняно з іншими системними утвореннями тому, що вонинесуть у собі новий, вищий інтегративний тип зв’язків. По-третє, об’єктивнаскладність методу, відсутність досконалої методології його застосування вдержавно-правовій сфері та інші причини також відчутно гальмують розв’язаннявказаної проблеми. У радянській науці розвиток системного методу здійснювався вумовах значної ідеологізації та догматизації теоретичної думки, абсолютизаціїдіалектичного методу у пізнанні, насамперед суспільних явищ. І все ж системнийпідхід навіть у застійні часи знаходив своїх прихильників серед науковцівюридичної галузі пізнання. Так, першим досвідом його застосування вдержавно-правових дослідженнях стали роботи Е. Маркаряна «Вопросы системногоисследования общества» (1972 р.), С. Алексєєва «Структура советского права»(1975 р.), Л. Тіунової “О системном подходе к праву” (1986 р.) та деякі інші.Ці дослідження ґрунтувались на фундаментальних працях таких вчених, якВ.Г.Афанасьєв (“Системность и общество”), И. В.Блауберг, Є. Г.Юдин (“Становлениеи сущность системного подхода”), Л. А.Петрушенко (“Единство системности,организованности и самодвижения”), В. Н.Садовский (“Основание общей теориисистем”) та ін.
 Основні науковіпраці щодо застосування системного підходу в галузі суспільних наук випадаютьна середину 70 – 80-х рр., проте жодна з них не порушувала проблему цілісногосистемного дослідження демократичної, соціальної, правової держави через повнеабо часткове несприйняття цих явищ панівною ідеологією. Пізніше взагалі завдякиідеологічним та політичним змінам, що сталися в нашому суспільстві, та іншимпричинам увага до цього методу відчутно послабилася. Значні якісні зрушення іззастосування системного підходу в державно-правових дослідженнях відбулися у90-і роки після обрання Україною та іншими пострадянськими державаминезалежного шляху розвитку.

Поняттясистемного підходу та системного аналізу як методів наукових досліджень
За своєю природоюсистемний підхід є міждисциплінарним, загальнонауковим методом, він виступаєзасобом формування цілісного світогляду, оскільки є методом дослідження об’єктаяк цілого (тобто сукупності елементів, що перебувають у взаємодії та породжуютьцілісні властивості). На сьогоднішній день системний підхід широковикористовується у різних галузях знань, що дає підставу говорити про йогоуніверсальність [1,2,3]. Ефективність його застосування пов’язана з відноснозакінченим процесом формування системного підходу як цілісної методології(зокрема, розробки його понятійно-категоріального апарату) [4,5,6,7].
Системний підхіднеобхідно відрізняти від принципу системності, який в методологічному планізабезпечує загальну позицію щодо пізнання того чи іншого явища з позиційзакономірностей системного цілого та взаємодії частин і утворення особливогогносеологічного зрізу (виміру) реальності.
Системний підхідє таким аспектом дослідження, який передбачає розгляд об’єкта як складного,багатогранного та багатоякісного явища, що складається з елементів, зв’язки міжякими утворюють його відносно незмінну структуру та забезпечують цілісність[9].
 Якщо усистемному підході виділити одну із його сторін, зокрема основні правила тапринципи його елементно-структурної методології, то можна отримати системнийаналіз. Він є комплексом спеціальних процедур, прийомів та методів, що забезпечуютьреалізацію системного підходу. У науковій літературі міститься достатньовеликий матеріал щодо системного аналізу. Узагальнюючи основні позиції щодопоняття системного аналізу, його можна визначити як сукупність методів таприйомів дослідження і конструювання цілісних (складних) об’єктів. Розрізняютьтакі методи системного аналізу: структурний, функціональний, факторний,генетичний та часовий. Особлива роль серед них належить структурномудослідженню. Структурний аналіз поділяється на макро- і мікроструктурний. Якщоперший дозволяє аналізувати певну систему як частину більшої системи(виокремлення її з оточуючого середовища), то мікроструктурний – вивчити будовусистеми аж до елементарних частин (одиниць). Системний аналіз встановлюєзагальні закономірності проведення дослідження, зміст його окремих етапів,інтегрування методів та прийомів дослідження в єдину взаємозумовленусукупність. Результатом системного аналізу є рекомендації по створенню новихабо удосконаленню функціонування існуючих систем.
Понятійно-категоріальнийапарат системного підходу та системного аналізу. Поняття системи
При системномуаналізі (як і системному підході в цілому) дослідники оперують великимпоняттєво-категоріальним апаратом, основним (центральним) в якому є поняттясистеми. Необхідно відзначити, що в природі існують предмети, об’єкти, явища,процеси, які можна розглядати як системи (екологічні, космічні, біологічнітощо). У спорі про те, що являє собою система – реальність чи плід розуму [6;с. 37-46], – методологічно правильною є позиція, що систем як таких у природіне існує. Тобто, система це поняття, яке є засобом дослідження складнихоб’єктів. Залежно від дослідницької мети один і той же об’єкт може уявлятисямножинністю різних систем. Термін “система”, що є ідеалізацією, відходом віддійсності, може виводитися із явища тільки шляхом мислення (абстрагування) [25;с. 40]. При системному дослідженні відбувається процес виділення з оточуючогосередовища будь-яких елементів, потрібних досліднику для тих чи інших цілей.Системний підхід, таким чином, є методологічним інструментом у руках дослідникаі дає специфічний зріз знань про об’єкт, що пізнається. А тому ототожненнясистеми з реально існуючими явищами та процесами є методологічно неправильним.
Варто зазначити,що при системному дослідженні оперують великим понятійним апаратом, основним(центральним) в якому є поняття системи. Система – слово грецького походження,що означає “складене з частин”, “об’єднання” (складаю, об’єдную). Воновикористовується як у побутовій мові, так і у науковій сфері і трактуєтьсяпо-різному: як сукупність елементів у взаємодії, що утворюють певну цілісність;сукупність об’єктів, взаємодія яких викликає появу нових інтегративнихвластивостей (якостей, не притаманних окремим компонентам); взаємопов’язанийкомплекс елементів, що виділені із оточуючого середовища і розглядаються якціле, тощо.
Тлумачний словникукраїнської мови серед інших значень слово “система” трактує як сукупністьелементів, одиниць, частин, що об’єднані спільною ознакою, призначенням, абоструктуру, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючихчастин.
Конкретизуючипоняття “система” у цій множинності тлумачень, можна визначити, що вона єцілісною сукупністю (комплексом) закономірно розташованих та взаємопов’язаних івзаємодіючих елементів. До основних ознак системи, як правило, відносять: 1)комплексність (сукупність) елементів; 2) впорядкованість та подільністьелементів; 3) наявність зв’язків між ними; 4) наявність цілісних властивостей.Ознаками, що відрізняють систему від інших явищ є цілісність, зв’язок, стійкаструктура.
У науковійлітературі існують різні позиції стосовно класифікації систем. Їх поділяють напрості і складні; матеріальні та ідеальні; малі, складні, ультраскладні(зокрема, соціальні організації), суперсистеми; концептуальні, штучні, змішані(наприклад, суспільство, держав, право). Якщо всі існуючі у дійсностісукупності об’єктів розмежувати, то можна отримати три класи: неорганізованісукупності, неорганічні та органічні системи. Двом останнім притаманнанаявність зв’язків між елементами та поява у цілісній системі новихвластивостей, не притаманних окремим елементам. Використовуючи різні критерії,можна було б продовжити виділення окремих видів систем. Проте більш доцільноювидається класифікація, яка здійснюється відповідно до предмета та метидослідження. Так правову систему (що є підсистемою соціальної системисуспільства як впорядкованої сукупності людей) можна віднести до органічнихсистем. Ці системи відрізняються від неорганічних тим, що: 1) мають структурніта генетичні зв’язки; 2) мають зв’язки координації та субординації; 3) маютьуправляючі механізми; 4) внутрішня організація цих систем складається з блоків(підсистем); 5)властивості частин визначаються структурою цілого; 6) відбуваєтьсяпостійне оновлення елементів у системі: 7) активність частин передаєтьсяцілому; 8) функціонуючі частини є якісно перетвореними (трансформованими зпервинних).
Поряд з поняттямсистема у понятійному апараті важливу роль відіграють поняття елемент,структура, зв’язок, функція, функціонування, мета, ціле. Первинною щодоструктури є система. Якщо відома система, то структура є її деяким аспектом, асаме – єдністю її інваріантних властивостей. У процесі дослідження об’єктвиступає як система, в якій виявляються закономірні зв’язки між її елементами.Елемент, як правило, визначається як “складова частина, складник чого-небудь;частина системи, що не підлягає подрібненню”; “внутрішньо вихідна одиницясистеми, яка у взаємодії з іншими елементами складає систему як ціле” тощо.
 Отже, можнасказати, що елементи системи це її внутрішні компоненти (мінімальні одиниці),які у взаємодії з іншими необхідними компонентами утворюють систему як ціле.Елемент є своєрідною межею можливого членування об’єкта. При характеристиці нерозглядається його будова, а розглядаються його властивості як одиниці у межахцілого. У системі як органічному цілому елемент є мінімальною одиницею, здатноюдо відносно самостійного функціонування. Елемент завжди є функційною одиницею іцим він відрізняється від частини. Частина тлумачиться, як правило, як“складова одиниця, елемент цілого”, як філософська категорія парна з категорією“ціле” [23, c. 804; 17, c. 571; 18, c. 515-516]. Частина є вказівкою лише навнутрішню належність чогось об’єктові. Таким чином, кожний елемент може бутичастиною, але не кожна частина – елементом. Елементами можуть бути не тількипредмети, а й різні явища та процеси. Часто елементи у складних системахгрупуються у підсистеми, які є відносно самостійними частинами системи, щоскладаються з елементів.
Окремі авториповну (необхідну та достатню) сукупність елементів системи називають складом(набором елементів, взятих поза структурою системи) [22; c. 17]. Однак середпонять системного аналізу більш важливим є поняття структури, системи, оскількисаме структура виконує роль системоутворюючого фактора і співвідноситься зпоняттями “елемент”, зв’язок.
Більшістьвизначень поняття структури дається через зв’язки та відносини [22; c. 18].Самі ж елементи в дане поняття не входять. Однак такий підхід не розмежовуєстатику і динаміку, зв’язків у об’єкті, що є найсуттєвішим моментом уструктурному “зрізі”. Структура ж є сукупністю стійких взаємозв’язків, щозабезпечують цілісність об’єкта, збереження основних властивостей при різнихвнутрішніх та зовнішніх змінах [9, c.14]. Стійкість є характерною особливістюструктури взагалі. У структурному аналізі важливим є не тільки вияв стійких учасі елементів, але й зв’язків, які характеризують стійкість системи тавиявляються в цілісних властивостях останньої. Це дає підставу деяким авторамвизначати структуру як стійку єдність елементів, їх відносин і цілісностісистеми або як склад елементів та постійні зв’язки між ними [15, c.145; 13,c.7]. Отож, під структурою системи слід розуміти стійку єдність елементів тапостійних зв’язків між ними, що утворюють цілісну систему. В той же часнеобхідно відзначити, що у системних дослідженнях обов’язковими є не тількиструктурний (статичний), але й функціональні аспекти системи, який розкриває організаційно-цільовудинаміку системи, а функціонування елементів у ній забезпечується встановленнямта реалізацією зв’язків.
Серед різнихзначен під поняттям “зв’язок” розуміють спосіб взаємодії, взаємозалежності явищчи елементів певної системи. Зв’язки є виразом єдності системи, адже елементиїї не є випадковим нагромадженням, а становлять єдине ціле, що існує на основізв’язків. Взаємодія елементів виступає умовою самого процесу виникненнясистеми, її функціонування, зміни та розвитку. Будь-які зв’язки реально існуютьлише через різноманітні форми руху. Тому зміст тієї чи іншої форми зв’язкувизначається природою відповідної форми руху матерії. Особливого характерунабувають зв’язки соціальні, що виникають у процесі людської діяльності. Існуютьрізні точки зору щодо класифікації зв’язків [24, c.135-138; 15, c.138 ], їхподіляють на: суттєві та несуттєві, внутрішні та зовнішні, необхідні тавипадкові, прямі та зворотні, взаємні та односторонні, жорсткі та гнучкі (усуспільстві зокрема) тощо. Особливу увагу у літературі звертають на такі їхвиди: 1) рекурсивний (необхідний зв’язок за правилом причина – наслідок); 2)симетричний (посилений зв’язок елементів, що породжує цілісні властивостісистеми); 3) циклічний (складний зворотний зв’язок).
Певна впорядкованістьяк зв’язків, так і самих елементів є основою функціонування системи.Функціонування – це процес реалізації доцільних властивостей системи, якийзабезпечує досягнення мети, а способи досягнення мети, що ґрунтуються надоцільних властивостях системи, – це її функції [24, c.18]. Поряд з названоюпозицією існують й інші точки зору стосовно поняття функції, зокрема під нею урізних сферах знань розуміють “діяльність”, “дію”, “перетворення”,“призначення”, “відношення” тощо. Головним у цьому багатозначному понятті є те,що функція, яка виражає діяльність доцільно організованих систем, їх поведінку,є, поряд зі структурою, системоутворюючим фактором. Будь-яка система виступаєяк єдність функцій та структури, які є взаємопов’язані і виражають єдинусутність (сутність цілого). Структура стосовно функцій є внутрішньою основою івизначає процедуру їх реалізації. Саме за функціями здійснюється включенняелементів у систему. Так у момент утворення системи її структура та функціїузгоджені (система є дієвою, “працездатною”), але в процесі розвитку змінюєтьсяі структура, і функції, їх узгодженість порушується, а дієвість системизнижується. Аналіз системоутворюючої ролі функції дає можливість виділитисистему із середовища і дослідити її як цілісне явище (ціле). Новий тлумачнийсловник української мови роз’яснює слово “цілісний” як “такий, що має внутрішнюєдність, сприймається як єдине ціле”, а “цілість” – як “внутрішню єдність,зв’язаність усіх частин чого-небудь, єдине ціле; цілісність.
На сьогодніпоняття “цілісний” відноситься не стільки до самої системи, скільки до способівїї дослідження, що дають змогу виразити цілісність як суттєву характеристикупевного класу об’єктів. У системних дослідженнях мова йде про цілісне уявлення,об’єкт: у цьому розумінні ставиться вимога особливого дослідження системи вцілому – на відміну від аналізу окремих її елементів. А тому до такихдосліджень висуваються, поряд з іншими, такі вимоги: 1) елемент маєдосліджуватися з урахуванням його місця у цілому (цілісному); 2) властивості цілогопороджуються із властивостей елементів і, навпаки, властивості елементів – ізцілісного. Цілісність передбачає системно ефективні дії, спрямовані надосягнення певної мети. Мета (ціль) – це те, до чого прагнуть, чого намагаютьсядосягти. Ціль системи визначається як бажаний стан або бажані (вишукувані)значення її параметрів [13, c.8]. Тобто мета – це те, чого повинна досягнутисистема у результаті свого функціонування. Метою може бути як певний стансистеми, так і результат, продукт її функціонування. Тільки відносно своєї метиоб’єкт виступає як система. Обрана мета зумовлює, детермінує відповідніфункції, а через них – і структуру системи, адже без структури сукупністьнеобхідних елементів є тільки їх складом, а при їх наявності з’являються ізв’язки між елементами.
Системний підхідмає як пізнавальний (описовий) аспект, так і конструктивний (проектуваннясистем). При використанні описових засобів зовнішні прояви системи (доцільнівластивості, функції як способи досягнення мети) пояснюються через внутрішнюбудову – структуру (зокрема, склад). При проектуванні системи цей процесвідбувається так: проблемна ситуація – мета – функція – структура (в т.ч.склад) – зовнішні умови. Ці аспекти взаємодоповнюють один одного. Так,наприклад, в процесі правотворчої діяльності при проектуванні нормативнихмоделей основним є конструктивний аспект; при дослідженні правової системи як“готової” конструкції у правовій дійсності первинним є описовий аспект їїструктури.
У власномурозумінні слова будова системних об’єктів розглядається за допомогоюпроаналізованих вище понять “система”, “структура”, “елемент”, “зв’язок”,“цілісність”, “ціле”. Водночас видається необхідним і розгляд різних аспектівфункціонування системних об’єктів, при якому використовуватимуться поняття “функціонування”,“функція”, “мета”. До понятійного апарата можна також віднести й ряд іншихпонять, які доповнюють вищенаведені основні: “поведінка”, “управління”, “стан”,“стабільність” тощо. Такий понятійний апарат дозволяє провести системнедослідження будь-якого типу системи, виявити функціонування і розвиток об’єктау його внутрішніх і зовнішніх характеристиках, розкрити не тільки принципивзаємозв’язку елементів в цілому, але й їх якісну своєрідність, тобто уявлятиоб’єкт як єдність форми та змісту.
Слово форматрактується по-різному, як-от: зовнішні межі предмета, що визначають йоговигляд; зовнішній вияв явища, пов’язаний із сутністю, змістом; спосіб виявудії; спосіб існування змісту; внутрішня структура та зовнішній вираз змістутощо. Слово “зміст” тлумачиться як “те, про що говориться, описується”,“сутність, внутрішня особливість чогось” тощо.
 Філософськікатегорії “зміст” та “форми” відображають єдність суттєвих сторін явищдійсності як певних систем у процесі їхнього функціонування та розвитку,сукупності елементів і процесів, притаманних системі та способу їхньоїорганізації. Певним чином впорядкована сукупність елементів та процесів, щопритаманні системі, і буде змістом, а спосіб існування і вираз цього змістубуде формою. Поняття форми використовується і у значенні внутрішньоїорганізації змісту, але свій подальший розвиток це її значення отримує упонятті “структура”. У взаємовідносинах змісту і форми визначальним є зміст.Форма змінюється від зміни змісту та конкретних умов його існування; в той жечас вона здійснює зворотний вплив на зміст: якщо форма відповідає змісту, топрискорює його розвиток, якщо ні – перешкоджає. У ході розвитку, наприкладсуспільства, виникають суперечності між змістом і форою, які можутьзавершуватися руйнуванням старої та виникненням нової форми, що відповідаєзмісту, який змінився.
Принципово новебачення процесів розвитку вноситься у системний аналіз завдяки поняттю“синергетика”, предметом якої є механізми самоорганізації – механізми утвореннята руйнування структур, переходу від хаосу до порядку та навпаки. Вони незалежать від природи елементів та системи і є важливими для будь-якої, зокремасоціальної системи. Виникнення нових структур синергетика пов’язує з такимиумовами існування системи, як відкритість, нелінійність, нерівноважність.Синергетичне світобачення є новим і наближає до нової цілісної моделі світу,який складається із взаємопереходів організації та дезорганізації, рівноваги танерівноваги, необхідності та випадковості, динамізму та стабільності. Восновному світ складається з відкритих систем, що інтенсивно обмінюютьсяенергією, інформацією тощо з оточуючим середовищем. Розвиток світу відбуваєтьсяне за лінійними законами, темп і напрям такого розвитку не задані однозначно, атому його не можна зводити до кумулятивної поступальності. Щоб забезпечитимайбутні системи (в т.ч. соціальної), необхідно знати механізми їїсамоорганізації (зокрема, еволюційні правила заборони), особливо у періодкризи.
Все вищесказанесвідчить, що застосування системної методології до соціальних об’єктівпов’язане з певними труднощами. По-перше, соціальні системи є найбільшускладненими та неоднорідними об’єктами дослідження. По-друге, понятійнийапарат та методологія складалися на базі несоціальних наук, а тому є потреба їхпереведення у світ соціальних зв’язків. Все це стосується і дослідженняправової системи як однієї з підсистем соціальної системи суспільства.
Особливостівикористання системного підходу та системного аналізу у юридичних дослідженнях
Використання системногопідходу у юридичних дослідженнях припускає розгляд державних і правових явищ якцілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіютьміж собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходувідносяться такі:
1)Державно-правові явища як проекти зовнішнього світу та предмети пізнання маютьцілісний характер, це обумовлює наявність у них таких властивостей, які незводяться до суми властивостей їх частин.
2) Елементибудь-якого державного-правового явища, які є системою, взаємопов´язаніміж собою, так само як і кожне явище з множиною інших систем, причомуінтерпретація (визначення) властивостей елементів чи систем залежить відвластивостей системного цілого, частиною якого вони є.
3) Будь-якедержавно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процесивиникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування.
4) Функціонуваннята розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнімсередовищем при приматі (домінуванні) внутрішніх закономірностей (йогосаморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.
При використанніметодології системного підходу досліджуються статичні, структурні, динамічнікомпоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, генетичні тафункціональні зв´язки, взаємодії з середовищем за допомогою методіваналізу, синтезу, функціонального, структурного та інших. Головнимикатегоріями, які використовуються в системному дослідженні є: елемент, частина,ціле; внутрішнє — зовнішнє; аналіз — синтез; статика — динаміка; склад — структура; зв´язки — відносини; властивості тощо, а відповідно в поняттяхюриспруденції: правова система, система органів держави, система права. Так,наприклад, дослідження системи юридичних джерел права, як багаторівневої і об’ємноїкатегорії, потребує застосування спеціальних методів (системний підхід,синергетика тощо), призначених для пізнання складних динамічнихсамоорганізуючих систем. Для державно-управлінських досліджень засобисистемного підходу є важливим елементом загально-методологічних основ: вонисприяють більш глибокому усвідомленню у структурно-функціонального змістууправлінських явищ, їх багатогранних взаємозв'язків між собою та оточуючимсоціальним середовищем, дій різноманітних системостворюючих факторів, їх існуваннята розвитку. Це надзвичайно важливо насамперед для юридичних дослідженьдержавного управління, оскільки в юридичній науці філософське осмисленнядержавних явищ і процесів слабо вивчено. Хоча порівняно з іншими суспільниминауками юридична наука — одна з тих, що найбільш здатна сприйняти кібернетичніпринципи, підходи та методи. Пізнавальні переваги системного підходу зовсім неозначають, що у всіх випадках слушно розглядати кожний управлінський об'єкт ізсистемних позицій. Без чіткого дослідницького наміру, досягненню якого сприяєзастосування саме системних поглядів, такий підхід сам по собі нічого цінногоне дає. На жаль, це не завжди враховується у державознавчих дослідженнях.Інколи їх «системологічна насиченість» зводиться лише до проголошення системнихпринципів і термінів. Причому недостатній поки що «коефіцієнт корисної дії»системного підходу у державознавчих дослідженнях зумовлений зараз зовсім неслабкою загальнонауковою його розробкою. Створився певний розрив між доситьрозвиненою методологією системного підходу як складовою частиноюзагально-методологічних основ досліджень державного управління, з одного боку,та рівнем використання його можливостей у вирішенні спеціально-науковихдослідницьких завдань з іншого. Він поглиблюється, зокрема, тим, що трапляютьсявипадки механічного застосування системних категорій до досліджуванихдержавно-правових явищ та процесів.
Найбільш суттєвимта визначальним атрибутом будь-якої соціальної системи є її цілісність. А цеозначає наявність інтегративного ефекту (його ще позначають як синергетичний,або емерджентний) взаємодії елементів системи, який не дорівнює результатпростого підсумування дій цих елементів окремо один від одного. Отже, удержавно-управлінських дослідженнях доцільно оперувати визначенням поняттясистеми як цілісного утворення з новими інтегративними якостями, що не властивійого компонентам окремо, а виникають завдяки їх взаємодії в системі [26].
Ще однаособливість застосування пізнавальних засобів системного підходу в дослідженняхдержавного управління випливає з того, що використання системного підходу вусій повноті складаючих його аспектів це, так би мовити, програма-максимумсистемного пізнання. Залежно від поставлених дослідницьких завдань, у кожнійконкретній пізнавальній ситуації необхідно визначитися стосовно вибору окремихаспектів системного підходу та відповідного обмеження рамок використання йогопонятійного апарату.
Питаннязастосування системного підходу далеко не вичерпує зміст методологічних знаньстосовно вивчення державного управління. Наприклад, надзвичайно актуальною іпрактично важливою є потреба вивчення діалектичних суперечностей у державномууправлінні. Адже, вчення про суперечності, як відомо, складає основудіалектичного методу наукового пізнання.
Категорія суперечностеймає вирішальне значення для адекватного тлумачення сутності управлінських явищта процесів. «Бачення» суперечностей у державному управлінні поглиблюєрозуміння об'єктивних закономірностей його функціонування, розвитку таудосконалення. Тому аналіз суперечностей необхідний у кожному дослідженні, якеспрямоване на виявлення суттєвих ознак пізнавального об'єкта, зовнішньої тавнутрішньої обумовленості його розвитку, методів та засобів вирішенняактуальних проблем. На жаль, у вітчизняній управлінській літературі ще недостатньо приділяється уваги згаданому напрямку досліджень, хоча певні зусиллясвого часу здійснювались [27]. Однією з причин цього виступає слабкарозробленість проблеми соціальних суперечностей у суспільствознавстві.Найчастіше такий аналіз зводився до наведення життєвих прикладів, а власнетеоретичні питання про виникнення та розв'язання суперечностей не розглядалися.

Висновки
Таким чином наоснові вищезазначеного можемо зробити висновки, що системний підхід тасистемний аналіз є досить важливими методами сучасних наукових і у тому числіюридичних досліджень. Вони припускають, що всі державно-правові явищарозглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні підрозділи євідкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать доширших систем. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певніфункції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системногопідходу та аналізу в пізнанні цих складних явищ. Так, первинна клітина права —його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиноюправової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічномузв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правовоїсистеми: законодавством, правосвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастішесистемний підхід дозволяє осягнути взаємодію держави і права як комплекснийпроцес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком удержавно-правових явищах. На жаль, можемо констатувати, що системний підхід тасистемний аналіз все ще досить мало застосовується саме при здійсненніюридичних досліджень, що обумовлено різними суб’єктивними та об’єктивнимипричинами, в тому числі значною складністю подальших наукових розвідок всучасній юриспруденції. Незважаючи на це, хочемо підкреслити, що системнийпідхід все ж таки відкриває великі можливості для вивчення системоутворюючихструктурних елементів держави і права, що виступають предметом дослідженняюридичної науки, прямого і зворотного впливу на державу і право внутрішнього ізовнішнього середовища, для попередження суперечностей і «збурень» в правовій ідержавній системах.

Списоквикористаної літератури
1. Сагатовский В.Н. Системнаядеятельность и ее философское осмысление Системные исследования. – М.,1980-1981.
2. Керимов Д.А. Философские основанияполитико-правовых исследований. М.: Мысль, 1986. – 332 с.
3. Соколов В.Г., Смирнов Б.А.Исследование гибкости и надежности экономических систем / Отв. ред. Розин Б.Б.– Новосибирск: Наука, Сиб. отд-ние, 1990. – 249 с.
4. Блауберг И.В., Юдин Э.Г.Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
5. Уемов А.И. Системный подход иобщая теория систем. – М.: Мысль, 1978. 272 с.
6. Афанасьев В.Г. Системность иобщество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
7.     Теория систем и вычислительныеметоды / Сб. науч. тр. АН УССР. – Киев: ИК, 1987. – 80 с.
8. Кузьмин В.П. Принцип системности втеории и методологии К.Маркса. – М.: Политиздат, 1980. – 312 с.
9. Тиунова Л.Б. Системные связиправовой действительности: Методология и теория. – СПб, 1991. – 133 с.
10. Черняк Ю.И. Системный анализ вуправлении экономикой. – М.: Экономика, 1975. – 191 с.
11. Системный анализ структурыуправления. – М.: Знание, 1975. – 303 с.
12. Системный анализ процессов глобальногоразвития / Отв. ред. Д.М. Гвишиани, С.В. Дубровский. – М.: ВНИИСИ, 1985. – 102с.
13. Погостинская Н.Н., ПогостинскийЮ.А. Системный подход в экономико-математическом моделировании: Учебноепособие. – СПб.: Изд-во СПб ГУЭФ, 1999. – 74 с.
14. Оболонский А.П. Системный анализотрасли государственного управления // Советское государство и право. – 1974. –№ 5. – С. 75-80.
15. Спицнадель В.Н. Основы системногоанализа: Учебное пособие. – С.-Пб.: Изд-ий дом «Бизнес-пресса», 2000.– 326 с.
16. Афанасьев В.Г. Общество:системность, познание и управление. – М.: Политиздат, 1981. – 432 с.
17. Філософський словник / Під ред.чл.-кор. АН УРСР В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакц. УРЕ, 1973. – 600 с.
18. Философский словарь / Под ред.Фролова И.Т. – М.: Изд-во полит. лит., 1991. – 600 с.
19. Афанасьев В.Г. О системномподходе в социальном сознании // Вопросы философии. – 1973. – № 6. – С. 98-111.
20. Черняк Ю.И. Теоретические основыэкономической кибернетики. – М., 1966.
21. Протасов В.Н. Теория права игосударства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. – М.: НовыйЮрист, 1999. – 240 с.
22. Протасов В.Н. Что и какрегулирует право. – М., 1995. – 96 с.
23. Новий тлумачний словникукраїнської мови: У 4-х т. / Укладачі В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: АКОНІТ,1998. – Т.4. – 941 с.
24. Блауберг И.В., Садовский В.Н.,Юдин Э.Г. Системный подход в современной науке // Проблемы методологиисистемного исследования. – М.: Мысль, 1970. – С. 7-48.
25. Петрушенко Л.А. Принцип обратнойсвязи (Некоторые философские и методологические проблемы управления). – М.:Мысль, 1967. – 276 с.
26. Аверьянов В. Б. Организациягосударственного управлення, структурно функциональньїй аспект. — К., 1985. —146 с.
27. Аверьянов В. Б. Аппаратгосударственного управлення: содержание деятельности й организационныеструктурм. — К., 1990. — 145 с.