МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Реферат
на тему:
"Еволюція філософських уявлень просубстанції світу"
Запоріжжя, 2008
Содеражание
Введення
1. Субстанція світу — філософська категорія
2. Субстанція світу в філософії Античності
3. Філософська субстанція світу в період Середньовіччя
5. Філософське уявлення про субстанцію світу періоду Новогочасу
6. Філософське уявлення про субстанцію світу ХІХ — ХХст.
Висновок
Література
Введення
"Субстанція світу" — одне з тих понять, які багатьма мислителямиминулого й сучасності покладені в основу філософії. Проблема субстанції світувиникає тоді, коли такого роду універсальні передумови стають предметом сумнівуй роздумів. Досить було сказати, що світі снує «тепер» інапрошувалися питання про його минуле й майбутнє Перший аспект проблеми буття — це і є ланцюжок думок про буття, відповіді на деякі питання, кожне з якихспонукає до постановки наступного Що існує? Світ, де існує? Тут і скрізь. Якдовго він існує? Тепер і завжди; світ був, є й буде, він неминущий. Як довгоіснують окремі речі, організми, люди, їхня життєдіяльність? Вони кінцеві,минущі. Отже, внутрішня логіка проблеми буття вела філософію від питання проіснування світу «тут» і «тепер» до питання про неминущий (абоминущому) існуванні миру як нескінченного (або обмеженого) цілого. Філософськевідкриття проблеми буття — це поки ще не аналіз того, у чому саме складаєтьсяєдність світу, а пошук його необхідних передумов, без чого неможливо розкритисвітову єдність. Субстанція позначає внутрішню єдність різноманіття конкретнихречей, подій, явищ і процесів, за допомогою яких і через які вона й існує.
Об’єкт дослідження:філософські уявлення про субстанцію світу.
Предметдослідження: еволюція філософських уявлень про субстанцію світу.
Мета дослідження: визначитиеволюційний розвиток уявлення про субстанцію світу.
Завдання:
вивчити уявленняпро субстанцію світу як філософську категорію;
проаналізуватифілософське уявлення про субстанцію світу епохи Античності:
дослідитифілософське уявлення про субстанцію світу епохи Середньовіччя;
вивчитифілософське уявлення про субстанцію світу епохи Відродження;
дослідитифілософське уявлення про субстанцію світу Нового часу.
проаналізуватиеволюцію філософських уявлень про субстанцію світу.
1. Субстанція світу — філософськакатегорія
Однією із суттєвихкатегорій, за допомогою якої намагалися виразити онтологічне розуміння світу,була категорія субстанції (від лат. substantia — сутність, щось таке, що лежитьв основі). Субстанцію розуміли як загальну чи то матеріальну, чи то ідеальнуоснову явищ світу. Поряд із категорією «субстанція», частковозбігаючись за змістом із нею, в онтології вживаються категорії «природа»і «матерія». Природно, що вже характер проблематики онтологіїпередбачав постановку і розв'язання такої філософської проблеми, як «основнепитання філософії». Чи є першоосновою світу Буття природне, матеріальне,фізичне начало, а дух, свідомість, психічно породжені і їх основний зміствизначається природними чинниками чи навпаки? Щодо відповідей на це питання уфілософії виокремлюють моністичні (від грец. privos — один), дуалістичні таплюралістичні філософські теорії. З погляду першої з них універсальнаспільність всіх світових явищ бачиться в їхній матеріальності (лінія Демокрита),з погляду другої така єдність убачається в загальній ідеальній основі світу (лініяПлатона). Обидві вони носять назву монізму, тому що й та й інша вбачають основусвіту в якій-небудь одній субстанції. Але саме розуміння субстанції може бутирізним: як субстанцію можна розуміти матерію й дух. Відповідно до цього філософськиймонізм може бути різної природи [1].
Варто розрізнятиматеріалістичний монізм (наприклад, навчання Фалеса, З, Спинози) іідеалістичний монізм (наприклад, філософія Платона, Гегеля). Ідеалістичниймонізм вважає першоосновою всього сущого ідеальне, розглядаючи матерію яквсього лише інобуття цього ідеального. Навпаки, матеріалістичний монізмзатверджує єдність світу через його матеріальність. Монізму протистоїтьдуалістичне трактування світу, відповідно до якого він утворений двомаіснуючими, вихідними початками — матеріальним і ідеальним. Перше з них поєднуєсферу тілесно-предметної реальності, а друге — сферу духу. В плюралістичнійтеорії субстанція світу вбачається як множинність духовних, ідеальних,різноякісних сутностей, своєрідних «духовних атомів» — монад (Лейбніц)[2].
2. Субстанція світу в філософіїАнтичності
Головним питаннямфілософії Давньої Греції було питання про першооснову світу. У цьому розумінніфілософи шукають субстанціональний початок світу — з чого все виникло.
Так, представникиМілетської школи субстанцію світу розуміли як певний матеріальний принцип.
Засновник Мілетськоїшколи Фалес, розглядав існуючий різновид речей та явищ природи як проявєдиного, вічного початку — води. Вода — це те з чого все виникає і у що у кінцівсе переходить.
У іншогопредставника Мілетської школи Анаксимена такою першопричиною та субстанцієювсіх речей та світу є конкретна стихія — повітря. Все виникає з повітря черезйого розрядження та згущення. У Анаксимандра субстанцією світу є апейрон(«безкінечне») — невизначене, вічне та безкінечне, першооснова, що постійноперебуває у русі.
Одним з найбільшвеликих філософським вченням Стародавньої Греції є вчення Геракліта [3].
Геракліт у якостісубстанціонально-генетичного початку Всесвіту розглядає вогонь. Світ згідно звченням Геракліта — це впорядкований Космос. Він вічний та безкінечний. Він нестворений а ні богами, а ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем. Однаматерія «живе смертю» іншої: «Вогонь живе смертю землі, повітряживе смертю вогню, вода живе смертю повітря, земля — смертю води».
Подальшим великимшляхом у розвитку античної філософії була філософія Елейської школи. Еліативперше у тлумаченні субстанції перейшли від конкретних природних стихій — води,повітря, вогню — до буття. Центральне поняття їх філософія — буття.
Зі слів Парменіда,єдино правдивим розумінням субстанції світу є положення: «буття є, анебуття немає, бо небуття неможливо ні пізнати, ні висловити». Буття вічне.Виникнення буття неможливе, бо немає з відкіля йому виникати, воно не можевиникнути з іншого буття, так як до нього не було іншого, бо буття єдине.
Парменід багатообразністьсвіту зводить до двох початків. Перший — Ефірний вогонь, чисте світло, тепло,другий — густа пітьма, ніч, холод. Зі змішенням цих двох початків почаловиникати багатообразність видимого світу [2].
Загалом Парменідвважав, що субстанція світу — це буття. Воно безкінечне у часі, воно усюдирівно стоїть від центру.
Ксенофан цейєдиний, вічний, нестворений та не знищений початок називає Богом. Бог — цесубстанція світу. У Ксенофана прослідковуються тенденція ототожнювання Бога зприродою.
З точки зоруДемокріта субстанція світу являє собою атоми. Демокріт Характеризує атоми таксамо, як Парменід буття. Атоми вічні, незмінні, неподільні, не виникають і незникають. Розвиток світу, його порядок, усе визначено механічним рухом атомів.
Згідно з вченнямСократа, світ є творінням божества «великого та всевладного», аосновою, сутністю світу — «духовний принцип».
Платон першоосновоюсвіту бачив ідеї. Він вважав, що світ, який оточує людини є тінню світа ідей. Самеідеї незмінні, нерухомі, вічні і є основою всього.
В періодАнтичності першооснова світу ототожнювалась з певною стихією, буттям, атомами,Богом та ідеями, відповідно до розвитку філософської думки [4].
3. Філософська субстанція світу вперіод Середньовіччя
В епохуСередньовіччя Бога вважали першопричиною світу. Загалом епоха Середньовіччя пов’язаназ християнською релігією. Згідно з християнським догматом Бог створив світ знічого, завдяки своєї всевладності. Божественне всемогуття продовжує зберігати,підтримувати буття світу. Богу приписують атрибути, якими античні філософинаділяли буття.
Августин Аврелій,представник середньовічної філософії, розумів Бога як особистість, що створилакінцевий світ і людини, виходячи зі своєї добро діяльності та прихильності. Розвитокяк світу, так і людини залежить від волі Бога [4].
Августин Аврелійподіляє світ на «град божий» та «град земний». До першоговідносяться усі істоти, що вірні Богу, справжні християне. Усі, хто пов'язанийз гріхом, безчесними діяннями, що йдуть шляхами помилок. Це є громадяни земногограду.
Суть філософії А. Авреліяу тому, що Бог створює світ, який поділяється на два граді, і у якому житилюдина обирає сама.
Форм Аквінськийзасновник томізму — одного з головних направлень схоластики.
Розуміння Бога уФоми можливе лише через вивчення його творіння.
Світ у Фоми являєсобою ієрархічну систему з чотирьох рівнів. Перший — це нежива природа. Над неювисочить світ тварин та рослин. З нього виростає вищій рівень — світ людей,який формує приход до духовної сфери. Найдосконалішою реальністю, вершиною,змістом і метою усього сущого є Бог [6].
4. Поняття субстанції світу епохи Відродження
В ціломуфілософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, вцентрі його уваги була людина.
Визначниймислитель епохи Відродження Піко делла Мірандола (1463-1494) так розумів людину.Бог дав людині свободу волі, і таким чином людина сама має вирішити свою долю,визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творецьсамої себе і цим відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїномприроди внаслідок усвідомлення себе творцем власного життя та волі. В періодгуманізму людина розглядається як образ і подоба бога.
Справжнійсвітоглядний переворот в епоху Відродження зробили Микола Копернік (1473-1543) таДжордано Бруно (1548-1600). Геліоцентрична теорія, створена і обґрунтована М. Коперніком,повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місцелюдини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвиткуприродознавства, зокрема фізики та астрономії. Дж. Бруно, розвиваючигеліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності вньому світів, стояв на позиціях пантеїзму. Дж. Бруно сформував основний принципприродознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний;він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. Вцілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які єскладовими частками Всесвіту [7].
Нове баченнясвітобудови вимагало пошуку та обґрунтування адекватного методу пізнаннядійсності. В цілому концепціям мислителів Відродження була властива діалектичнатенденція. Так, філософи Відродження розвивали думку про єдність природи тавзаємодію всіх її складових, визнавали вічність руху і зміну буття,висловлювали геніальні здогадки про внутрішні суперечності та їх боротьбу якголовну причину руху.
Основнимихарактеристиками натурфілософського напрямку філософії епохи Відродження були: метафізичнерозуміння елементів природи як загалом неживих; відсутність історичного поглядуна природу і у зв’язку з цим деізтична непослідовність, що зберігає уособленеположення бога у безкінечному світі. Філософське розуміння субстанції світу розвиваєтьсяу цей період на основі деїзму (передбачається наявність Бога, як безликоїпричини буття, що не приймає участь у подальшому розвитку світу). Таким чином,Бог творить світ, але удосконалюють його, керують ним природні сили та людина,як подоба Бога [5].
5. Філософське уявлення просубстанцію світу періоду Нового часу
Філософія Новогочасу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазногоспособу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI-XVII ст.,становлення експериментального природознавства.
Обґрунтуванняметодології наукового пізнання філософи Нового часу шукають узагальнофілософських (метафізичних) засадах осмислення буття. На цій основірозробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософіїНового часу — субстанція як сутність буття.
Субстанцію якЄдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністюдуховного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити таконкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання.
Одним з першихтаку спробу зробив Р. Декарт, роз'єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу,матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність тамислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, вся якіснабагатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічнихвідношень, а всі закономірності — до законів механіки. Друга самостійнасубстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити неможе, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, маєіснувати і відповідна субстанція. В підході до проблеми субстанції філософіяДекарта має дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики яквчення про матеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології яквчення про духовну мислячу субстанцію. Зв'язуючою ланкою між цими двоманезалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносить у природу рух ізабезпечує інваріантність усіх її законів [7].
Важливе місцепосідає вчення про субстанцію також у творчості Б. Спінози, яке маєпантеїстичний характер. Субстанція, на його думку, єдина, вона є Богом, щоспівпадає з Природою, а атрибутами її є протяжність та мислення. Субстанція — цеєдність Бога і Природи, єдність природи, що творить, і природи створеної. Бог — це універсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою. Природає причиною самої себе (causa sui). Визначивши як основну властивість субстанціїприроди самопричинність (causa sui), Спіноза на цій основі виводить усі інші їївластивості: вічність, безкінечність, неділимість, єдність і т.д. Субстанціяєдина, проте вона виявляє свою єдність через атрибути, тобто необхідні прояви,яких, на думку Спінози, безкінечна кількість, але ми знаємо самоочевидно два — протяжністьі мислення. Крім атрибутів, субстанція має також модуси, які, на відміну відатрибутів, характеризуються не необхідністю, а тільки можливістю існування. Тойчи інший модус субстанції може існувати, а може і не існувати. Основнимимодусами субстанції, на його думку, є рух і спокій, які визначаютьбагатоманітність світу [6].
Субстанцію та їїатрибути Спіноза називає природою, що творить, природою творчою, продуктивною,а модуси — природою створеною. Продуктивна природа є причиною окремих речей,джерелом безкінечної дії і творчості, виражає єдність речей, а створена — джереломбагатоманітності. Але і єдність, і багатоманітність є невід'ємними характеристикамиєдиної природи — субстанції, тотожної Богові.
Ще одну концепціюсубстанції розробляє відомий вчений-енциклопедист, один з найвідомішихфілософів Європи кінця XVII — початку XVIII ст. Готфрід Лейбніц (1646-1716) ^Свою плюралістичну концепцію субстанції він розкриває у працях: «Міркуванняпро метафізику» (1686), «Нові досліди про людське розуміння» (1705),«Теодицея» (1710), «Монадологія» (1714).
Центром філософіїГ. Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції — монадологія. Лейбніцнаголошує, що субстанцій-монад безкінечна кількість, вони є носіями сили таактивності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницею буття,здатною до активної діяльності. Монада є духовною, оскільки матерія (вфілософії XVII ст.) — пасивна, не здатна до саморуху та активної діяльностіМонади вічні, вони не виникають і не зникають природним шляхом, а є породженнямбезперервних «випромінювань божества». Монади є індивідуальними інеповторними, незалежними одна від одної, вони не можуть впливати на внутрішнєбуття одна одної. Єдність та узгодженість монад є результатом передбаченоїБогом гармонії, яка перетворює кожну монаду в «живе дзеркало Всесвіту. Всімонади об'єднані Всемудрим Творцем. Кожна монада є певним „світом у собі“і в той же час відображає і містить у собі весь світовий порядок. Єдиневідношення, яке існує між монадами — це гармонія [2]. Завдяки внутрішнійактивній діяльності кожна монада зберігає свою самобутність, індивідуальність усвіті мінливих явищ, має власну якісну визначеність і в той же час, завдякинаперед установленій гармонії, органічно поєднана з універсамом, має своє місцев ньому.
6. Філософське уявлення просубстанцію світу ХІХ – ХХ ст.
Історичнокатегорія субстанції дійсно мислилася як майже повний синонім матерії в їїнинішньому розумінні. Але в результаті розвитку діалектичного матеріалізму йпостійного уточнення логічного статусу всіх його категорій, і насамперед самоїкатегорії матерії, стало ясно, що необхідною є особлива категорія, що позначалаб єдину природну основу світу не з позицій гносеологічного (теоретико-пізнавального)протиставлення духу й матерії, а з вже властиво буттєвої, онтологічної позиції.Якщо в гносеологічному плані матерія й свідомість протилежні, то вонтологічному плані, виходячи із принципу матеріалістичного монізму, вониповинні як би ототожнюватися. Таким чином, поняття субстанції — це результатонтологічного поглиблення поняття матерії [4].
Необхідно, однак,чітко усвідомлювати, що поняття субстанції нерозривно пов'язане з поняттямматерії: це дві сторони однієї сутності Якщо розуміти субстанцію поза їїсутнісним зв'язком з матерією, то неминуче її з'єднання зі сферою ідеального, ітоді вже матерія буде розглядатися як атрибут духу, а не навпаки, що й маємісце у філософії об'єктивного ідеалізму.
Діалектико-матеріалістичнаконцепція матеріальної єдності світу, а також невичерпності будови йвластивостей матерії була підтверджена досягненнями науки XX ст., і насампередфізики Субстанція єдина у всіх своїх формально суперечливих властивостях — цевідтепер незаперечний, теоретично й експериментально підтверджений факт [7].
У філософськихвченнях А. Шопенгауер субстанцією світу є воля. Воля — це космічна сила, щостворює світ та людину у ньому. Світ і людина завжди у всьому служить волі. Шопенгауерсприймає волю як негативний фактор світу. На відміну від нього Ф. Ніцше вважаєволю з позитивної точки зору. Світом і людиною, по Ніцше, править, рухає волядо влади. „Життя прагне до максимуму почуття влади, де немає волі до влади,там упадок. При цьому влада над собою вища, ніж влада над іншими.
Висновок
На кожному етапірозвитку філософської думки субстанції світу розумілися і трактувалисяпо-різному, але поняття були у тому чи іншому плані пов’язані між собою.
Філософи періодуАнтичності вбачали субстанцію світу у певному матеріальному принципі. В періодАнтичності першооснова світу ототожнювалась з певною стихією, буттям, атомами,Богом та ідеями, щось всемогуче, безкрайнє. Так у філософи Середньовіччя Богу,як субстанції світу, притаманне всемогутність. Філософія епохи Відродженнясубстанція світу — це Бог, який лише творить світ та природа. Бог творить світ,але удосконалюють його, керують ним природні сили та людина, як подоба Бога. УНовий час субстанція — це єдність Бога і Природи, єдність природи, що творить,і природи створеної. Бог — це універсальна причина світу, завдяки йогонерозривній єдності з Природою. Філософське уявлення про субстанцію світу ХІХ –ХХ ст. являє собою матерія у різних своїх проявах.
Література
1. www.refine.org.ua
2. Антологія світової філософії. — М., 1969. Т.1.
3. Найдыш В.М. Концепции современного естествознания: Учебник. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М.:Альфа-М; ИНФРА-М, 2004.
4. www.ckct.org.ru/study/phil/phil17. shtml
5. Философия Учебник / Под ред.В.Д. Губина, Т.Ю. Сидориной, В.П. Филатова. — М.: Русское слово, 1996. — 432 с
6. Фролов И.Т. Введение в философию (Учеб. пособие для вузов) 3-е изд.,перераб. и доп. — М.: Республика, 2003. — 623 с.
7. Философия: Учебник.2-е изд., перераб. и доп. Отв. редакторы: В.Д.Губин, Т.Ю. Сидорина, В.П. Филатов. — М.: ТОН — Остожье, 2001. — 704 с.