Єдністьрізноманітного. Загальний зв'язок
Вступ
Людина внавколишньому різноманітті світу завжди була схильна шукати щось загальне, щопоєднує різні явища й речі. Для одних людей єдність навколишнього світуґрунтувалося на матеріальному, для інших — на духовному початку. Єдність цемогло бути субстратним, структурним, функціональним і т.д. Але, незважаючи наваріативність підходів, ідея єдності проходить через всі етапи пізнання мирулюдством.
Найдавнішоюформою об'єднуючого погляду на мир варто вважати міф. Возз'єднуючи свідоме йнесвідоме, він малював цілісну картину миру. Формувався міфологічний світоглядяк система уявлень. Ідею виявлення єдності миру ми виявляємо й в античнихнатурфілософів, які за основу єдності приймали яку-небудь речовинну першоосновуй намагалися з'ясувати процеси виникнення й знищення речей у єдинійпершооснові. Філософи міркують про «архе» (підстава, першопричина,принцип), уважаючи, що «апейрон» (безмежна, невизначена матерія) — основа світобудови. Античний розум спробував зрозуміти хаос через космос. ПоГераклітові, властивості речей відносні, тому що природа речей проявляєтьсялише у взаємодіях з іншими речами. У космосі (абсолютне) всі явища, і всі речі(відносне) єдині. А вища мудрість полягає в тому, щоб, прислухаючись доприроди, зрозуміти, що все єдино. Для Геракліта єдність навколишнього світупояснюється не тільки тим, що вогонь (як «ясновельможне, найтонше повітря»)- основа всього, але й тим, що єдино сам світовий процес, у результаті чоговиникає гармонія всього.
Для прихильниківатомізму як форми матеріалістичного погляду на фізичний мир все існуючепоходить із багато чого (атоми — основа єдності природи). У стоїків основаєдності — Логос і безперервне середовище (пневма). Філософія елеатівзатверджувала ідеальну єдність (суще як безумовно єдине). Вл. Соловйов, високооцінюючи погляди Зенона писав: "І попередні філософи не могли обходитисябез міркувань, без діалектики, але в них це був елемент другорядний. Зенонуживав винятково діалектичний спосіб". Однак його діалектика зверталася назаперечення зовнішнього буття. У Сократа ж Вл. Соловйов бачить «спосібпозитивної діалектики», оскільки Сократ уважає, що «повинне бути щосьбезумовне, загальне, об'єктивне, для всіх обов'язкове».
Вогонь, повітря,вода й земля утворять, по Емпедоклу, живий континуум, що стає, і Емпедоклзатверджує єдність як потяг усього існуючий друг до друга (любов якпротилежність розбрату). Прагнення Емпедокла до універсального синтезу буловисоко оцінене Гегелем. Для Анаксагора «хаос» (як сум'яття всіхречей) є матеріальна множинність, але саме хаос несе в собі можливість єдності(космос як гармонічне ціле). Піфагорійці ж розуміли єдність у змісті кількісноїгармонії.
На думку Вл.Соловйова, філософія виникає тоді, коли ворожнеча розриває людськеспівтовариство. Тому батьківщиною філософії російський філософ уважав ДревнюІндію, де поява філософії бути ознаменовано нечуваним висновком: «усе їстиєдині», тобто «всі особливості й поділи суть видозміни однієїзагальної сутності». Виявляється, таким чином, «вовлеченість людини увсеєдність існуючого».
У філософіїсамого Вл. Соловйова не можна не побачити прагнення до гармонії єдиного ймножинного. По Соловйову, у світовому процесі взаємодіють множинність буття йбожественна єдність. Мир — це різноманіття розвинених форм дійсності. Вонизберігаються, але пронизані прагненням до єдності, і "… множинність істотне є множинність безумовно окремих одиниць, а лише множинність елементів однієїорганічної системи, обумовленої істотною єдністю їхнього загального початку...".Разом з тим варто визнати, «що немає й не може бути ні чистої єдності, нічистої множинності, що все, що є, є необхідно і єдине, і багато чого».
1. Багато чого йодне
У сучаснихумовах, на новому етапі розвитку міждержавних відносин, цивілізації в цілому,пріоритетного значення набувають загальнолюдські проблеми й цінності. Існуючийрівень взаємодії суспільства із природою, міжнаціональні зв'язки, соціальнежиття ставлять такі питання, рішення яких вимагає якісних перетворень усвітогляді людей, у науці, у філософії. Загострилася необхідність охопити всеважливі сфери людського буття, відбити їхньому динаміку, осягти їх увзаємозв'язку й органічній єдності. Такий підхід під силу саме діалектичномуметоду пізнання.
Навколишня насдійсність нескінченно різноманітна у своїх проявах. Невичерпна об'єктами неживаприрода. З неозорого різноманіття форм складається життя на Землі. Нескінченнийкалейдоскоп соціальних процесів. Багатогранна сфера духовного. Явища й речіпостійно міняються, множачи це різноманіття.
На думку И.З.Цехмистро, розум не сумнівається в існуванні реального миру як всеосяжнасукупність різних об'єктів, а в логіку, у математичних побудовах такаконструкція навряд чи можлива. Тому він підкреслював: "… загальне не можебути відтворено ні в логіку, ні в математику на основі якої-небудьтеоретико-множинної моделі його. Основні труднощі виникають при цьому зісвоєрідної недостатності самого поняття безлічі для відображення властивостейзагального".
Діалектиковіподібності (спільності) і розходжень (різноманіття) відбиває принцип єдностірізноманітного, що орієнтує на дослідження об'єкта у всій сукупності, у всіййого своєрідності. Мир у цілому є єдність різноманітного, і будь-який об'єкт(як конкретне) — це єдність різноманіття.
Відносиниєдності, як і відносини розходжень, — самі найпоширеніші. Поняття єдністьозначає насамперед спільність, безперервність, системність. Воно відбиваєнаявність взаємозумовленості, цілісності. Це система взаємодій, внутрішньостійка у своїх змінах. Однак єдність аж ніяк не виключає розходжень. Поняттярізноманіття означає не тільки особливості просторових і тимчасовиххарактеристик об'єктів, але й служить вираженням конкретності наявного буттяцих об'єктів. Різноманіття випереджає нескінченне, воно є складність,різнорідність… Найбільш глибока єдність — це єдність сутностей, що формуєтьсяна базі системного різноманіття.
Принцип єдностірізноманітного як би поєднує інші діалектичні принципи, що обумовлює йоговинятково важливе методологічне значення. Із цього принципу виходять придослідженні, у першу чергу системному, різноманітних природних процесів(зв'язок мікро —, макро —, і мегамира). Його враховує людина при вивченнівласного буття (наприклад, об'єктивної необхідності багатоукладної економікисуспільства, різноманіття форм власності); суспільної свідомості (плюралізмудумок, розмаїтості ідей, поглядів, концепцій). Не менш важливий цей принцип прианалізі мислення й пізнання.
Оскількибудь-який пізнавальний процес здійснюється через переривання безперервного, вінпов'язаний з розмежуванням (різноякісність) або ототожненням об'єктів і їхнімнайменуванням. Розмовна мова, використовуючи ті або інші поняття, класифікуєявища, об'єкти або їхні властивості. Він закріплює це розмежування абоототожнення в назвах. У цьому плані будь-яке поняття є єдність різноманітного,оскільки фіксує те загальне, що властиве класу об'єктів.
Емпіричні законивиражають інваріантність певних відносин у сфері дійсності. Зрозуміло, це базапізнання, але не існує однозначних залежностей між емпіричним і теоретичним упізнанні. Наукові теорії, що формуються в мисленні дослідників, не виявляютьсяпростою логічною трансформацією експериментальних результатів. Це продуктбільше складної діяльності людського розуму, і певну роль у ній грає попереднєприпущення ( принцип-припущення), тобто порівняння, відбір і координаціявихідних даних.
Відзначимо й ролькатегоріального синтезу теоретичного знання. І. Кант уперше осмислює йрозробляє основні положення й стратегію категоріального синтезу, коли на базікатегоріального апарата філософії йде об'єднання всього різноманіття почуттєвихданих, одержуваних дослідником від явищ і об'єктів дійсного миру. Будучи йнатуралістом, і філософом, І. Кант, імовірно, краще інших бачив конструктивнуроль філософських категорій і в становленні теоретичних концепцій, і в синтезінового знання. Однак конкретні механізми здійснення категоріями діалектикитворчої функції в пізнанні дотепер залишилися недостатньо розробленими.
У кожний періодчасу в складному й гетерогенному по своїй суті людському мисленні співіснуютьвеликі поля вироблюваних суспільством понять і конкретні сітки найбільше широкозастосовуваних термінів і понять. Стійкість понятійним сіткам і єдність кожномуреальному стилю мислення, якщо такий формується й здобуває певнийконкретно-історичний характер, надає домінуючий, відносно твердий каркасфілософських категорій. Будь-який категоріальний каркас виражає певну специфікусуб'єктивного образа невичерпного, що вічно змінюється миру. Принцип єдностірізноманітного діє як запропалий регулятив становлення категоріальних структур.Він припускає співіснування різних категоріальних каркасів навіть в одномупонятійному полі, співіснування навіть альтернативних моделей ціліснихпонятійних систем. Таким чином, немає нічого протиприродного в можливості співіснуваннярізних концепцій самої діалектики. Більше того, варто підкреслити, щоваріативність діалектичних поглядів необхідна для більше продуктивногорозвитку, наприклад, природничо-наукового знання, оскільки забезпечує більшуволю дослідницького мислення. І тут ніяк не можна минути філософію Гегеля.
Відношення догегелівської філософії мінялося неодноразово, і кожне покоління знаходило вйого роботах щось важливе для себе. Звернемося безпосередньо до «Наукилогіки». Говорячи про єдність «одного» і «багато чого»,Гегель відзначає: «Древнє виречення говорить, що одне є багато чого й,особливо, що багато чого є одне» ". На його думку, «відштовхуванняпереходить у притягання, багато хто „одні“ — у єдине „одне“.Одне — це інобуття того, що ми називаємо багато чого. „Одне“визначене як вийшло за свої межі і як єдність...»Одне — це єдністьрізноманітного, це система, що може «само розщеплюватися» на елементи".
Принцип єдностірізноманітного — це вихідний принцип діалектики. Він у найбільш загальній формівиражає складність і варіативність навколишньої нас реальності, є основою йголовним керівництвом до її наукового аналізу. Однак орієнтуючись тільки нанього, ми не можемо пояснити всю складну сукупність мінливих явищ. Діалектичнийпідхід спонукує здійснювати подальше дослідження явищ із урахуванням іншихпринципів, що конкретизують вихідний.
Взаємодія
Говорячи проключові категорії понятійної структури діалектики, необхідно підкреслитиособливе значення поняття взаємодія. Це одне з найглибших і багатих за змістом понятьдіалектики, а принцип взаємодії виражає суть діалектичного підходу додійсності. Дослідник, приступаючи до вивчення тієї або іншої сукупностіреальних об'єктів, зіштовхується з їхньою багатогранністю, розділенням. Йогоцікавить «взаємна дія» об'єктів один на одного. Саме пізнаннядійсності являє собою процес взаємодії об'єкта й суб'єкта. Властивості речейвиявляються в результаті саме взаємодій.
Взаємодіяматеріальних систем об'єктивно, універсально й надзвичайно багатогранно, йогоможна назвати способом буття всього сущого. Воно — ключ до розуміння саморухуматеріальних об'єктів. Реальні взаємодії, здійснюючись у різних формах,визначають стан, тобто якісні, кількісні й інші характеристики, самого наявногобуття конкретних матеріальних систем. Усе характеризується різними внутрішнімий зовнішніми взаємодіями, причому взаємодіють об'єкти, що мають загальнуприроду, загальні елементи.
Можна ізупевненістю сказати, що евристичні можливості категорії «взаємодія»ще до кінця не розкриті. Вона дозволяє зрозуміти матерію як субстанцію,тридцятилітній суть буття, розібратися в його просторово-тимчасових формах,виявити саморозвиток матеріальних систем, аж до самих елементарних рівнівструктурної організації матерії, коли з'ясовується, що в основі фізичного мирулежать чотири фундаментальних види взаємодій: гравітаційні (керуючи рухомпланет і галактик), електромагнітне, сильне (ядерне) і слабке.
Діалектика,затверджуючи невичерпну складність навколишньої людини реальності, спонукуєйого розглядати будь-яку подію, будь-яку річ як процес. Взаємодіяти можуть, якмінімум, два об'єкти, але всякий реальний процес — це переплетення великоїкількості взаємодіючих сторін, сил, устремлінь.
Взаємодіямінливо, і його змінний характер — складова частина циклічності природнихпроцесів.
Взаємодія можепроявлятися у вигляді пульсуючої, динамічної системи відносин, що змінюються,між взаємозалежними матеріальними об'єктами. Категорія відношення формувалася вході вивчення різноманітних об'єктивно існуючих відносин між реальними об'єктами.Вона відбиває спосіб буття об'єктів, той тип взаємодій між ними, у результатіяких виявляються ті або інші особливості цих об'єктів. У певному відношенніможуть перебувати тільки ті сторони дійсності, які зв'язані між собоюяким-небудь загальним процесом. Сутність відносини — у взаємозалежностіоб'єктів. У розумінні концепції часу, наприклад, часовий порядок обумовлюєтьсяматеріальними взаємодіями і їхніми властивостями. І час, і простір можнарозглядати як особливі відносини між матеріальними об'єктами. Простір у цьомувипадку є співіснування, структурність, місце розташування об'єктів, а час — тривалість, послідовність зміни станів, руху.
2. Співвідношеннязміни, руху, розвитку
Діалектиковіможна розглядати як метод вивчення миру, що обґрунтовує варіативність взаємодійматеріальних систем і постійні їхні зміни. Вона прагне виявити основу цих змін,механізм їхнього формування, можливу спрямованість і способи прогнозування «розгорнення»досліджуваних змін.
Проблемаспіввідношення понять «розвиток», «рух», «зміна»досить детально обговорювалася у філософській літературі, і проте якого-небудьєдиного підходу поки не вироблено. Виділяються наступні основні точки зору наспіввідношення зазначених понять:
1) рух — цепоняття більше широке, чим розвиток. Розвиток можна трактувати як окремийвипадок руху, як особливий вид зміни;
2) іноді розвитокрозглядається як щось більше загальне, більше фундаментальне, чим рух;
3) деякі авторизатверджують, що поняття руху й тирі, і вже поняття розвитку;
4) категорії рухуй розвитку збігаються. Із цього робиться висновок, що відзначені позиції восновному не виходять за межі «простого, протиставлення категорій руху йрозвитку один одному». Ці категорії варто розуміти як відображення самоїдійсності, а як елемент їхньої єдності — поняття зміни.
У реальнійдійсності об'єктивні рух і розвиток матеріальних систем взаємозалежні,нерозривні, органічно злиті. їхні філософські категорії, що відбивають, «рух»і «розвиток» — гранично широкі й однаково загальні поняття вони невиведенідруг із друга й не збігаються один з одним.
Коли ми говоримо,що категорії суть щабля пізнання, освоєння дійсності, те це не просто образнепорівняння. Досліджуючи об'єкт як процес, ми розглядаємо його в постійнійзміні. Будь-який реальний процес багатогранний, він містить у собі різні зміни.Маючи справу з конкретним реальним процесом, ми пізнаємо його не одноактне, невідразу виявляючи всієї його особливості, його специфіку. Пізнання — це тежпроцес, і здійснюється він поетапно, східчасто. Виявлення змін — це як биперший щабель. Зміна має місце, якщо з'явилося щось нове, тобто те, чого небуло в об'єкта в попередній момент, або ж зникло те, що було.
Зміна — цебудь-який перехід одного стану в іншу, цю наявність розходжень, неоднаковості.Зміни можуть торкатися структури, функції, властивості, форму, зміст, сутністьоб'єктів. Вони можуть бути кількісними, якісними й т.д. Зміни настільки жрізноманітні, як різноманітний сам мир. Діалектичний підхід до дійсностіконкретизується тут у принципі відносності змін.
Подальшедослідження процесу дозволяє виявити взаємозв'язок змін, їхні певні сукупності.Категорія рух фіксує той взаємозв'язок змін, ту спрямовану сукупність змін, денемає (або ще не виявлені) змін структури, змін якісної визначеності. Рух більшповно відбиває процесуальність миру, а оскільки воно може бути представленоспівіснуванням різних видів змін, виникає необхідність класифікації форм руху.Рух об'єктивно, воно завжди рух реальних систем, що здійснюється в різноманіттіконкретних форм. Причому можна вести мову й про рух суб'єктивної реальності.Таким чином, діалектика виступає тут як сама загальна теорія руху йконкретизується в принципі невичерпності (іноді говорять: абсолютності) руху.Цей принцип припускає подальшу деталізацію різноманіття навколишнього нас миру.
Рух і спокій(рівновагу) часто розглядають як полярні категорії, де спокій є сталість,збереження об'єкта, його тотожність самому собі. Відзначимо, що в більшезагальному плані рух — це синтез спокою й зміни, єдність стійкості ймінливості. Природознавство, зокрема фізика, довгий час будував своїузагальнення на припущенні (принцип-припущення), що в приблизно однаковихобставинах будуть відбуватися подібні події. При такому підході до реальностівиникла ілюзія, що все в цьому світі піддається контролю з боку людини. Однаксьогодні дослідники визнають, що немає можливості повністю контролювати якприродні явища, так і соціальні процеси. Нерівність природи означає можливістьунікальних подій, їй властива нестабільність, мінливість. Це фундаментальнахарактеристика природи. Матеріальний світ розкривається як щось різноманітне, івизнання цього варто включити в підставу сучасного наукового пізнання, а цезажадає побудови нових його моделей.
Вираженнямзагальності руху є його абсолютність, але рух, як спосіб існування матерії, нетільки абсолютно, але й відносно, ця єдність абсолютного й відносного. Воноабсолютно, тому що немає що не рухається, що не змінюється матерії. Рухвідносно, тому що здійснюється через конкретні види змін конкретнихматеріальних систем, реалізується в конкретних умовах і фіксується такожстосовно чого-небудь конкретному — (зв'язкам, станам, властивостям матеріальнихсистем).
Поняття абсолютнеі відносного мають сенс тільки у взаємозв'язку один з одним. Вони визначають іприпускають один одного. Як неможливо відносне без абсолютного, так і абсолютнебез відносного. Пізнання руху, виявлення його характеристик можливі лише черезвивчення конкретних форм руху матерії. Причому класифікації форм руху,відбиваючи певний рівень знань людей про світ, самі виявляються відносними йминущими.
Категоріярозвиток відбиває наступний щабель у пізнанні реального процесу, новий рівеньпоглиблення в його сутність. Тут виявляється цілісність процесу, йогонеоборотність. Таким чином, розвиток — це така спрямована сукупність змін, щохарактеризується необоротністю, цілісністю, структурністю. Розвиток — це непростий потік необоротних змін, це система структурних, якісних перетворень. Цетакий вид змін, що містить у собі вдосконалювання (організмів, діяльності людейі т.д.).
В історіїфілософії концепція розвитку була всебічно обґрунтована Гегелем, що докладнопроаналізував кількісні і якісні зміни, заперечення, становлення й інші важливімоменти розвитку. Згодом визнання розвитку придбало характер очевидності,більше того, діалектикові стали визначати як науку про найбільш загальні законирозвитку всього. Однак тут необхідно зробити наступні зауваження. По-перше,відомість діалектики тільки до вчення про розвиток є грубим спрощенням. Принципрозвитку аж ніяк не найважливіший принцип діалектичного методу. Ми змушеніпідкреслювати це, оскільки більша частина літератури по філософії, щовипускалася в країні десятиліттями, вільно або мимоволі містила це, на нашпогляд, спрощення проблеми. По-друге, розвиток не можна підганяти тільки підзаперечення заперечення. Це аж ніяк не поступальний рух. По-третє, «боротьбапротилежностей» є приватний, «крайовий» випадок взаємодії.
Література
1.Фурман О.Є, Ливанова Г.С. Круговорот й прогрес урозвитку матеріальних систем. — К., 2002
2.Блауберг І.В., Юдин Б.Г. Поняття цілісності і йогороль у науковому пізнанні. — К., 1997
3.Динник М.Л. Нарис історії філософії класичноїГреції. — К.,1999
4.Костюк B.В. Кількісно-якісні зміни і їхня специфіка- К., 2002