Спорт і туризм
1. Безпекав активному туризмі
Успортивно-туристській діяльності проблеми забезпечення життєдіяльності ібезпеки учасників спортивно-туристських походів у досить екстремальних умовах єпроблемами послідовної та системної адаптації туристів. В активному туризміпроблеми забезпечення життєдіяльності та безпеки учасників туристських походіві сходжень у досить екстремальних умовах ( клімат, висота місцевості над рівнемморя, об’єктивні небезпеки (селі, лавина, каменепади, переміщення льодовиків),вкрай складні метеоумови (низькі температури, шквальні вітри тощо), не кажучивже про обов’язкове подолання крутих скельних, сніжних і льодових схилів,крутість і складність яких повинна відповідати категорії складності походу ікатегорії трудності класифікованої ділянки маршруту в туризмі або категорії трудностівершини в альпінізмі) є проблемами послідовної та системної адаптації організмудо таких умов, а також завданнями досягнення високого рівня технічноїпідготовки.
Слідзазначити, що нормативно-правові документи зі спортивного туризму (Правилапроведення спортивних туристських походів, розрядні вимоги щодо спортивноготуризму, Методика класифікації спортивних туристських маршрутів), а такожбезліч цілком доступної інформації про маршрути і перевали в горах впродовжпівстолітньої історії цього виду діяльності мали своїм основним завданнямбезумовне забезпечення безпеки спортсменів-туристів. Проте цього зазвичайвиявляється замало, оскільки надзвичайні події відбуваються насамперед заумовами погоди ( отже, і стану маршруту) і завдяки грубим помилкам, якихприпускаються керівники походів та їх у/>часники.Однак матеріальною основою є насамперед погода і спричинені нею стихійні явища:лавина, обвали льодових мас, селі, різке похолодання або, навпаки, потепліннятощо.
Розробленометодику аналізу теплового стану учасників походів у «холодних районах».При цьому було виведено формулу «коефіцієнта охолоджування»:
/>,
де: К0– величина «коефіцієнта охолоджування»;
V –швидкість вітру (м/с);
t°-температураповітря ( у градусах Цельсія);
25 — «комфортнатемпература».
Існуютьзагальновідомі моделі, відомі під назвою «холодового чинника» і «тепловогоіндексу».
Холодовийчинник (wind chill) є мірою дискомфорту, що зазнають люди, схильні до діїхолоду й вітру. Нову формулу для холодового чинника було розробленоНаціональною службою погоди США в 2001 р. і вона замінила ранішевикористовувану формулу, яка була у вжитку з 1945р.
Порівнянозі старою формулою, нова формула дає менше значення холодового чинника а тихсамих значень температури і швидкості вітру. Нова формула ґрунтується насучасній теорії теплопередачі. Вона була побудована емпірично за результатамиекспериментальної роботи, проведеної з випробовуваними у вітровій камері вТоронто (Канада):
/>, (1)
де Тw–холодовий чинник, °С;
Т –температура повітря, °С;
V-швидкість вітру, м/с;
Істотноспрощений варіант моделі має такий вигляд:
/>, (2)
де К0– коефіцієнт охолоджування;
Т-температураповітря, °С;
25 — комфортна температура повітря, °С;
V — швидкість вітру, м/с.
Розробленатакож модель, що враховує величину вологості повітря:
Кw=V0,1(0,01 TW),
де Кw–«тепловий індекс»;
V –швидкість вітру;
Т –температура повітря, °С;
W – вологістьповітря ( % відн.).
/>У XX столітті відбуласясправжня туристська революція, яка, на думку генерального секретаря ВсесвітньоїТуристської Організації Ф. Франжіаллі, «настільки ж творча і важлива, якіндустріальна революція, що почалася двома століттями раніше». Справжнійвибух туризму у світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельноїспроможності, і зокрема дискреційного доходу у сім'ях численного середньогокласу; зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню з боку соціальногозаконодавства на користь робітників; широке розповсюдження приватного автотранспортута поява дешевих авіаперевезень. Туризм поширився па нові, раніше не досяжні регіони. Його вплив на житія окремихтериторій, а іноді й цілих країн став надзвичайно великим. В сучасному світівін став потужною індустрією, величезним комплексом, в якому пов'язаніекономічна та соціальна сфери. І навіть в економіці найбільш індустріальнорозвинених країн Західної Європи та Америки ця галузь посідає чільні місця заобсягами загальних доходів, кількістю створених робочих місць, надходженнями добюджету. Завдяки стрімким темпам зростання наприкінці XX століття туристичнагалузь стала якщо не найбільшою галуззю світової економіки, то, безсумнівно,однією з найбільших. Про це свідчить те, що на частку туриз/>му припадає валового продукту, понад.ЗО відсотків обсягів послуг світової торгівлі та 11 відсотків світовихспоживчих витрат, 7 відсотків загального обсягу інвестицій та 5 відсотків усіхподаткових надходжень. Сьогодні безпосередньо в сфері надання туристичнихпослуг зайнятий кожен десятий працівник (понад 260 мли працюючих).
Якщоу 1950 році у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 мли. осіб, то у 1970році їх кількість зросла до 165 млн, у 1990-му — до 450 млн, а у 2000 р. цяцифра досягла майже 700 млн подорожуючих. І хоча трагічні події 2001-2004років, що сталися в різних куточках світу, трохи уповільнили темни зростаннякількісних показників, туризм продовжує розвиватися дуже динамічно. Так запрогнозом Всесвітньої Туристської Організації (ВТО), очікується, що у 2010 роціпонад 1 млрд осіб здійснюватимуть подорожі. І це лише міжнародні подорожі, аякщо додати до цього внутрішні туристські поїздки та екскурсії, то виявляється,що більше третини населення планети щорічно перебувають у статусі туристів. Заданими ВТО, прибутки від туризму у 2003 році досягли рекордних показників — 523млрд доларів США.
Саметуризм часто є тим каталізатором, що спричиняє активний розвиток як окремихгалузей економіки, так і соціально-економічного розвитку цілих країн.
Всеце свідчить, що туристська галузь завдяки її великому впливу на економічний тасоціальний розвиток країни має регулюватися державою і бути під пильнимконтролем громадськості.
ВУкраїні за часи незалежності спостерігаються постійні реорганізації відомства,що забезпечує державне регулювання туристською діяльністю. Ще за часів СРСР (угрудні 1988 р.) було ліквідовано Голов інтурист України і протягом 1989 —1993років органу управління галуззю взагалі не було, бо Асоціація по іноземномутуризму (1989—1991) та акціонерна компанія «Укрінтур» (1991 — 1993),що діяли в цей період, були суто комерційними структурам!!! і не мали важелівдержавного регулювання.
Тільки3.1993 повноцінно працювати орган центральної виконавчої влади в галузі туризму— Державний комітет України по туризму, вищий інституційний орган системи управліннявітчизняною туристською сферою, безпосередньо підпорядкований туризму. Зокрема,значною мірою виведено з «тіні» діяльність туристських фірм, посиленоборотьбу з шахрайством при організації подорожей за кордон, розширеноасортимент та якість послуг. Водночас мали місце справедливі нарікання наненалежне виконання чи невиконання взагалі завдань, що були поставлені передДержкомтуризмом. У втім, його ліквідацію у 1999 р. та утворення єдиногоДержавного комітету молодіжної політики, спорту та туризму на базі трьохдержавних комітетів не можна було розцінювати однозначно схвально. Подальшапрактика довела хибність такої політики: повністю дотаційні молодіжна тафізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну галузь на третій план. Цевідбувалося як на центральному, так і на регіональному рівні. Сумарні показникитуристської галузі у 1999-2000 рр. були найгіршими за всі роки незалежності(навіть порівняно з 1998 р., в якому туристська галузь зазнала значних втратвід фінансової кризи). І це зайвий раз свідчить про те, що істотне зростанняматеріальної та соціокультурної віддачі від туризму можливе лише у тому разі,коли існує уповноважений урядовий орган, який займається виключноспеціалізованими питаннями розвитку туристської сфери.
Наслідкомусвідомлення проблем, що реорганізація у листопаді 2001 року цього комітету істворення Державного департаменту туризму. 1 нарешті, у квітні 2002 року УказомПрезидента України була створена Державна туристична адміністрація України. Закороткий час її існування було чимало зроблено.
Цяподія засвідчила активізацію політики держави щодо підтримки розвитку туризму,створення нових механізмів просування якісного національного туристськогопродукту. У 2002 році прийнято Державну програму розвитку туризму на 2002-2010роки, основною метою якої є посилення позицій України на міжнародномутуристської ринку, привернення уваги світової спільноти до більшої кількості якіноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшеннянадходжень до державного бюджету. На основі цього програмного документаприйнято і ряд регіональних програм та програм розвитку окремих туристичнихцентрів.
Заостанні два з половиною роки прийняті зміни у національному законодавстві щодорегулювання діяльності туристських підприємств та організацій, готельногобізнесу, інвестиційної діяльності. Зокрема, у жовтні 2004 року за рекомендацієюЄвропейської туристської комісії, яку очолює президент Австрійськогонаціонального туристського офісу Артур Оберашер, прийнято рішення щодо залученняіноземних інвестицій у розвиток готельної індустрії України, зокрема, навстановлення гірськолижного витягу у Карпатському регіоні. Скасованодискримінаційний готельний збір, надано можливість для інвестування шляхомконцесійної діяльності при будівництві та експлуатації туристських об'єктів,встановлення рівних цін і тарифів на послуги, що надаються як українцям, так ііноземцям.
Міністерствомосвіти і науки України разом з Держтурадміністрацією України та Асоціацієюнавчальних закладів України туристичного і готельного профілю вперше в Українібуло ініційовано і введено окремий напрям підготовки фахівців — «Туризм»та розроблений і зареєстрований у Мін'юсті галузевий стандарт вищої освіти зацим напрямом. Відтепер запроваджено підготовку за трьома спеціальностями, доКласифікатора професій введена 31 професійна група для галузі туризму іготельного господарства, цього раніше не було.
Сьогодніпідготовкою кадрів для туризму і готельного господарства в Україні займаєтьсяблизько 130 навчальних закладів.
Багатоце чи мато? До речі, у Китаї їх налічується 845. Справа не у кількостізакладів, а в якості навчання, у тому, що пропонують ці навчальні заклади. Покищо певна кількість навчальних закладів, що готують фахівців туризму, не маютьнеобхідної для цього матеріально-технічної бази, навчально-виробничихлабораторій, підручників і посібників, а головне — викладачів-професіоналів.
Дужеповільно розвивається галузева наука. І це в той час, коли за кордономрегулярно проходять наукові конференції з питань туризмології.
Проблем,які ще потребують вирішення, чимало.
І отновий черговий поворот реорганізації: у квітні цього року утворено Міністерствокультури і туризму, на яке покладено завдання з реалізації державної політики і",сфері туризму. В цілому це є позитивним явищем.
Алені в кого не викликає сумніву твердження, що для сталого розвитку туристськоїгалузі потрібна стабільність, наукова прогнозованість, передбачуваність. А колиза останні 15 років орган державного управління держави і уряду стосовнотуризму: чи приділятиметься туризму належна увага та підтримка?
Зогляду на вищезазначене, потрібно, щоб новий орган виконавчої влади в галузітуризму був сильною внутрішньою структурою в системі міністерства, який би збоку держави справляв вагомий вплив на регулювання цієї індустрії. Для цьоговін повинен мати окремий бюджет у структурі Міністерства культури і туризму,відповідні повноваження, власну колегію, до складу якої ввійдуть справжніпрофесіонали.
Слідзазначити, що саме туризм в Україні відіграв свою роль, хоча і не повною мірою,у стабілізації української економіки. Починаючи з 2001 року основні показникигалузі стрімко зростають. Так, протягом останніх років щорічний прирісткількості туристів, які відвідали Україну, становив 15—20 відсотків. У цей жеперіод обсяг споживання туристських послуг з року в рік збільшувався і у 2004році досяг майже 35 млрд грн.
Сьогодніна постійній основі в Україні у галузі туризму працюють понад 200 тис. осіб іблизько 1 млн осіб сезонно, що свідчить про нагальну необхідність-збільшеннякількості робочих місць у цій сфері.
Дляпорівняння: в індустрії туризму у Німеччині зайнято 2,3 мли осіб (10 відсотківзагальної зайнятості), що еквівалентно кількості робочих місць умашинобудуванні, металургійній галузі та торгівлі; в Іспанії — 1,4 млн осіб(9,1 відсотка загальної зайнятості).
Керуючисьпрограмними завданнями, визначеними Президентом України В. Ющенком щодоборотьби з бідністю, зокрема проектом створення 5 млн додаткових робочих місць,треба підкреслити, що саме туризм має великі можливості стосовно збільшеннязайнятості населення, активізації підприємництва, зростання обсягу виробництватоварів та послуг Ллє для цього потрібна державна підтримка, визнанняпріоритетності галузі не на словах, а на ділі, в тому числі її у питаннях щодопобудови її управлінської вертикалі.
Розбудоватуризму в Україні — це копітка робота, яку можна успішно здійснювати тількиспільними зусиллями міністерств і відомств, що причетні до цієї індустрії. Якпідкреслюється у Гаазькій декларації по туризму (1989 р.), потрібно, щоб «туризмскладав частину комплексного плану розвитку країни поряд з іншими пріоритетнимисекторами: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров'я,соціальним забезпеченням, освітою і т. д.»
Томувважаємо за доцільне, щоб Кабінет Міністрів України консолідував зусилляміністерств і відомств, їхні фінансові та матеріально-технічні можливості зістворення інфраструктури туризму, а Верховна Рада України забезпечилазаконодавчу базу.
Нанашу думку, перед новим органом виконавчої влади в галузі туризму стоять гостріпроблемні питання, які спільно з іншими відомствами треба наполегливо йпрофесійно вирішувати в уряді.
Середних: невизначеність з перспективами розбудови курортної сфери на державномурівні. Відсутність генеральних планів забудови у більшості курортних тарекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами.Вочевидь, потрібно розробити Державну програму розвитку курортів; відпрацюватимеханізм створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованихнасамперед на будівництво нових та реконструкцію діючих об'єктів туристської такурортно-рекреаційної сфер, сприяти спрощенню процедури узгодженняінвестиційних проектів; прийняти комплексне рішення відносно виділенняземельних ділянок під будівництва інфраструктури;
реалізуватикомплекс для розвитку масового внутрішнього туризму, насамперед; соціальноготуризму, як чинника підвищення якості життя громадян України;
розбудуватитуристську інфраструктуру за напрямками національної мережі міжнароднихтранспортних коридорів та систему безпеки туристів;
розширюватидіяльність в Україні міжнародних готельних мереж, підтримувати діловіініціативи, спрямовані на створення у країні готельних мереж економ-класу;
активізуватипроцедуру подальшого спрощення візового режиму для туристів з країнЄвропейського Союзу та інших економічно розвинутих країн;
сприятирозвиткові дитячого, молодіжного, сільського туризму в Україні;
задіятита ефективно й раціонально використовувати пам'ятки культурної спадщини для розвиткутуризму.
На XVГенеральній асамблеї ВТО, що відбулася у жовтні 2003 року в Пекіні, булоприйняте рішення про проведення у листопаді 2004 року в м. Києві п'ятогоМіжнародного форуму ВТО для парламентарів і представників місцевих органіввлади на тему «Ефективне законодавство, державна політика ісамоврядування: ключові інструменти забезпечення глобального успіху туризму».На жаль, цей форум не відбувся у визначені строки. На пашу думку, сьогодніпотрібно повернутися до цього питання на рівні Верховної Ради України, узгодитиз ВТО дату проведення цього заходу.
Необхідноне втратити професійні кадри, які працювали в Державній туристичнійадміністрації України і мають великий досвід управлінської роботи. Окрім цього,важливо зберегти структурні підрозділи по туризму на місцях — в АР Крим,областях, містах, районах, тобто там, де вони були вже створені за часівіснування Держтурадміністрації. Новому органу влади в галузі туризму требазакріпити й продовжити роботу з метою створення місцевих підрозділів по туризмув перспективних районах України, що володіють значним туристсько-рекреаційнимпотенціалом.
2. Тепловийбаланс тіла людини і його здоров’я
Міжлюдиною і навколишнім середовищем відбувається постійний теплообмін. Організмлюдини, як відомо, являє собою складну термодинамічну систему, що відрізняєтьсявисокою стабільністю температури внутрішніх частин тіла при можливих значнихколиваннях інтенсивності теплообміну між тілом і зовнішнім середовищем. Упереважної більшості людей температура тіла становить 36,6…36,8°С. При цьомутемпература периферичних тканин у залежності від метеорологічних умов можезмінюватися в значних межах. Для збереження ізотермічного стану необхідно, щобнадходження і витрати тепла з поверхні тіла були рівні між собою.
Основнимджерелом тепла для організму людини є енергія, що утворюється в ньому в процесіхімічних реакцій біологічного окислювання. Окислюванню в клітинах організмупіддаються поживні речовини – жири, білки і вуглеводи. Ці перетвореннязакінчуються утворенням Н2О, СО2 і звільненням теплової енергії. Виділеннятепла в організмі, що зумовлено окисними процесами, які відбуваються ворганізмі, називають теплопродукцією. Інтенсивність теплопродукції постійнозмінюється. Для людини, яка стоїть, і знаходиться в стані спокою, виділеннятепла вважається таким, що дорівнює 93 Вт. Під час ходьби теплопродукціязбільшується в 2-4 рази, а при дуже напруженій роботі – у 7-10 разів. Якщоприйняти теплопродукцію людини в спокої за одиницю, то зміни її при різномуфізичному навантаженні такі:
/>
Угорах вище 3000-4000м теплопродукція збільшується на 8-13% внаслідок посиленняактивності дихальних м’язів. У природних умовах іншим джерелом тепла дляорганізму людини є енергія сонячної радіації. Тепло, що утворюється ворганізмі, переноситься кров’ю по кровоносних судинах до шкіри і слизистихоболонок, а також витрачається з видихуваним повітрям. Теплообміні функціїорганізму забезпечують динамічне співвідношення процесів теплоутворення ітепловіддачі в залежності від конкретних метеорологічних умов середовища.
Передачатепла в зовнішнє середовище з поверхні тла відбувається шляхом турбулентноїдифузії теплового випромінювання і випаровування вологи. При температуріповітря, що дорівнює температурі поверхні тіла, тепловіддача турбулентнимшляхом і випромінюванням відсутня, а тепловіддача здійснюється лише шляхомвипаровування поту. Коли температура навколишнього середовища нижча, ніжтемпература поверхні тіла, швидкість вітру збільшує тепловитрати турбулентнимшляхом і випаровуванням. При високих температурах повітря великі швидкостівітру не завжди сприяють посиленню тепловтрат організму, іноді це призводить дозбільшення теплового навантаження. З підвищенням температури помітно зростаєвплив вологості повітря. Збільшення вологості повітря зменшує фізіологічнийдефіцит насичення і тим самим обмежує тепловтрати випаровуванням. Аналогічнароль вологості при знижених температурах повітря значно менша. У той же час принизьких температурах повітря підвищена вологість збільшує тепловтрати організмув результаті інтенсивного поглинання водяною парою енергії довгохвильовоговипромінювання з поверхні тіла людини. Однак більше зростання тепловтратвідбувається при безпосередньому зволоженні тіла й одягу.
Притеплообміні організму, як вже згадувалося, мають місце і тепловтрати черезоргани дихання, що відбуваються за рахунок нагрівання вдихуваного повітря івипаровування з поверхні дихальних шляхів. Зростання тепловтрат тим більше, чимнижче температура вдихуваного повітря і чим більше фізіологічний дефіцитнасичення водяною парою навколишнього повітря і повітря, що міститься в легеняхі дихальних шляхах, а також чим більше обсяг легеневої вентиляції. Ступіньспроможності кондиціювання органів дихання визначають по температурі івологості видихуваного повітря і життєвої ємності легенів.
Прирізних метеорологічних умовах в організмі людини виникають зміни функцій рядусистем і органів, що приймають участь у терморегуляції – у системі кровообігу,нервової і потовидільної. Інтегральним показником теплового стану організмулюдини в тих чи інших метеорологічних умовах може бути температура тіла. Проступінь напруження терморегуляторних функцій і його тепловий стан можна судититакож по зміні температури шкіри і тепловому балансу. Тепловий баланс тілалюдини визначається впливом комплексу метеорологічних і фізіологічних факторів,а також теплозахисних властивостей одягу і фізичного навантаження. Дофізіологічних факторів теплового балансу людини відносять теплопродукцію,температуру шкіри і характеристику умов зволоження поверхні шкіри. Тепловийстан людини характеризується середнім зваженим значенням температури шкіри,визначеним для основних частин тіла з урахуванням їх площі. Співвідношення міжсуб’єктивними оцінками тепло відчуття людини і середньою температурою шкіритакі:
/>
Умовивипаровування характеризуються ступенем зволоження шкіри. У звичайних умовахприблизно 10% поверхні шкіри вологі. У жарких умовах уся поверхня шкіри волога.Умови зволоження шкіри функціонально пов’язані з температурою шкіри. Роль одягуполягає в зниженні втрати тепла з поверхні тіла і захисту її від надмірноговпливу сонячної радіації. Теплозахисні властивості одягу не залежать відприроди волокна тканин. Вони визначаються кількістю інертного повітря, щоміститься між волокнами тканин. Оцінка теплопровідних властивостей одягу можебути виконана за допомогою вимірів або розрахунку коефіцієнта, що характеризуєдифузію тепла в одязі.
Убіокліматичних дослідженнях теплоізоляційних властивостей одягу прийнятаодиниця КЛО. Термін КЛО відповідає трьом початковим буквам англійського словаclothing –одяг. Величина КЛО відповідає теплоізоляції, що створюється звичайнимодягом, який носять працівники розумової праці у приміщені в умовах теплогокомфорту при температурі повітря 18°С, а також при середній зваженійтемпературі шкіри 33°С, і теплопродукції 93 Вт. Таку теплоізоляцію має комплектодягу, що складається з вовняного костюма і білизни. Фізична величина одиниціКЛО дорівнює 0,18 ккал/м2·град. Оцінка теплозахисних властивостейдеяких типів одягу в числах КЛО надана в таблиці 2.1.
Таблиця2.1Число КЛО Тип одягу 0,5 Літня легка 1,0 Літня (комплект білизни і вовняний костюм) 1,5 Літнє пальто 2,0-2,5 Демісезонна 3,0-3,5 Зимова 4,0-4,5 Арктична 5,0-6,0 Утеплена арктична
Значеннячисел КЛО для різних типів одягу
Задопомогою одягу, теплоізоляція якої компенсує велику частину тепловтрат, діянизьких температур навколишнього середовища значно знижується.
3. Рівняннятеплового балансу тіла людини
Відомірізноманітні методи розрахунку теплового балансу тіла людини, однак найбільшобґрунтованими є два методи. Перший з них розроблений М. І. Будико і Г. В.Циценко, другий – Б.А. Айзенштатом. В основі їх лежить рівняння тепловогобалансу, складовими якого є метеорологічні, радіаційні і фізіологічніпараметри.
Вумовах стаціонарного режиму, коли температура тіла незначно змінюється зачасом, витрата тепла з поверхні тіла дорівнює приходу у виді власноїтеплопродукції і сонячної радіації. Рівняння теплового балансу з законузбереження енергії, можна представити в наступному вигляді:
R+q=LЕa+P+Pa
R –радіаційний баланс поверхні тіла, Вт;
q –теплопродукція, Вт;
LEa– витрати тепла на випаровування води з поверхні дихальних шляхів при диханні(L – теплота випаровування, при температурі шкіри 33°С L = 2,4 Дж/кг; Ea –швидкість випаровування в г / год); Вт;
P –турбулентний теплообмін між поверхнею тіла й атмосферним повітрям абоконвекція, Вт;
Pa– теплообмін між поверхнею дихальних шляхів і повітрям при диханні, Вт.
Рівністьтепловтрат і тепло надходжень, яка забезпечує баланс, може бути досягнуташляхом підбора відповідного одягу. Тому М. І. Будико і Г. В. Циценко ввели вдане рівняння для окремих складових коефіцієнти, що враховують впливтеплозахисних властивостей одягу на тепловий баланс людини. Рівняння тепловогобалансу може бути розв’язане відносно середньої зваженої температури шкіри, якає гарним показником теплового стану людини, особливо в інтервалі температур27-37°, або теплозахисних властивостей одягу, що забезпечує тепловий комфорт (збереження середньої зваженої температури шкіри в межах 31-33°С) за конкретнихметеорологічних умов і при заданому рівні фізичного навантаження.