/>Чернігівський національний педагогічнийуніверситет
імені Т.Г.Шевченка
факультет фізичного виховання
кафедра спорту
на правах рукопису
Солтан Ярослав Дмитрович
«Особливості підготовкистрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному, змагальному періодах»
Курсова робота
Студента IV курсу
41 група
денної форми навчання
за спеціальністю
«Фізичне виховання»
спеціалізація
«спортивно-масова
і туристична робота»
Науковий керівник —
старший викладач:
Буланов Олег Миколайович
Чернігів – 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ
1.1 Історія розвитку легкої атлетики
1.2 Класифікація стрибків та їх характеристика
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Завдання досліджень
2.2. Методи досліджень
2.3. Організація досліджень
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СТРИБУНІВ ПОТРІЙНИМ ЗРОЗБІГУ У ПІДГОТОВЧОМУ, ПЕРЕХІДНОМУ ТА ЗМАГАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ
3.1 Основи техніки потрійного стрибка
3.2 Особливості підготовка стрибунів потрійним зрозбігу у підготовчому, перехідному та змагальному періодах
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Одним знайважливіших питань успішного керування тренувальним процесом, шляхівпідвищення ефективності підготовки спортсменів є пошук раціональних форм плануваннятренувальних навантажень у структурах річної й багаторічної підготовкилегкоатлетів.
Розробка йобґрунтування перспективних технологічних методик підготовки стрибунів, якіспираються на всебічні достовірні наукові дослідження, вимагають комплексного вивченняпроблем з різних позицій.
В сучаснихумовах важливість удосконалення тренувального процессу особливо загострилась узв’язку зі значним розширенням спортивного календаря, необхідності показувативисокі резлультати протягом довгих змагальних періодів та виходу на пікготовності в головних змаганнях року.
Саме томупроведення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяєтьсяна три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумірічний цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути кілька.
Мета досліджень –проаналізувати особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу упідготовчому, перехідному, змагальному періодах.
Об’єкт досліджень– тренувально-педагогічний процес в легкій атлетиці.
Предмет дослідження– техніка та методика тренування стрибунів потрійним з розбігу.
Структура роботи:роботу викладено на 31 друкованій сторінці, вона складається зі вступу,основної частини у трьох розділах, висновків, списку використаної літератури,що містить 30 джерел.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ
1.1 Історія розвитку легкої атлетики
Боротьбу,кулачний бiй i взагалi усi вправи, що розвивали силу, греки вiдносили до важкоїатлетики. Ясно, що назва «легка атлетика» сьогоднi досить умовна, адже важконазвати, наприклад, бiг на довжелезну дистанцiю — марафон або метання молота «легкими»фiзичними вправами.
Найдавнiшимзмаганням атлетiв, безсумнiвно, є бiг. Разюче, що сьогоднi ми знаємо iм`япершого олiмпiйського чемпiона древньої Грецiї i дату, коли вiдбулася ця подiя.Це трапилося в 776 р. до н.е. в Олiмпiї. Переможець був один, тому що атлетизмагалися на тих iграх тiльки в бiгу на один стадiй (приблизно 192 м) — звiдси слово «стадiон». Переможця кликали Корiб, здається, вiн був кухарем з мiста-полiсаЭлiди. В Ермiтажi, у Санкт-Петербурзi, можна побачити грецькi i римськiпам`ятнi медальйони, монети iз зображеннями бiгунiв.
Змагалися древнii у метаннi диска. Були диски з дерева, каменю, залiза, бронзи, нерiдкоприкрашалися рiзьбленням, зображеннями птахiв, тварин або сценами спортивнихзмагань. Вага диска була вiд 1,25 до 6,63 кг. (Сьогоднi диск важить 2 кг для чоловiкiв i 1 кг для жiнок.) Серед болiльникiв iнодi дуже цiнувалися метателi спису. Їхохоче зображували i скульптори.
Сучасна легкаатлетика ранiше, нiж в iнших країнах, почала культивуватися в Англiї. Ще у 1837тут вiдбулися першi змагання з бiгу на дистанцiю близько 2 км. Учасниками цього змагання були учнi коледжу мiста Регбi. Незабаром i в коледжах iтона,Оксфорда, Кембриджу, Лондона також органiзуються спортивнi змагання. Трохипiзнiше в програму змагань включається бiг на короткi дистанцiї, бiг зперешкодами i метання ваги, з 1851 включенi в програму стрибки в довжину iвисоту з розбiгу, а з 1864 — метання молота i штовхання ядра. Новий етаппочався з проведення щорiчних змагань мiж унiверситетами Оксфорда i Кембриджу.У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що проводив першi чемпiонатикраїни з легкої атлетики.
У 1880 в Англiїбула заснована аматорська легкоатлетична асоцiацiя, що одержала права вищогооргана з легкої атлетики в межуах Британської iмперiї, а також у її колонiях. УСША перший атлетичний клуб з`явився в 1868 у Нью-Йорку. Але, мабуть, центрамирозвитку легкої атлетики в Америцi в тi роки стали унiверситети.
Вiдродження в1896 Олiмпiйських iгор сучасностi дуже вплинуло на розвиток легкої атлетики. Упрограму iгор I Олiмпiади в Афiнах (1896) були включенi 12 видiвлегкоатлетичних змагань. Майже всi медалi на цих iграх завоювали американськiлегкоатлети. Правда, з появою в 1952 на олiмпiйських iграх збiрної СРСР, вамериканцiв з`явилися серйознi конкуренти в легкiй атлетицi. На Олiмпiйськихiграх в Атлантi (1996) 2000 атлетiв розiгрували 44 комплекти нагород (бiльшенiж у будь-якому iншому видi спорту). Змагання для жiнок з`явилися наолiмпiйських iграх у 1928, на iграх 1996 жiнки змагалися у 20 видах легкоїатлетики, а вже на лiтньому чемпiонатi свiту (1999) i Олiмпiадi в Сiднеї (2000)жiнки почали змагатися в стрибках з шестом i метаннi молота.
Нерiдко самезмагання легкоатлетiв-олiмпiйцiв ставали самими яскравими у життi Олiмпiад. Такбуло, наприклад, у Мехiко (1968), коли американський спортсмен Боб Бiмонвстановив феноменальний свiтовий рекорд у стрибках в довжину — 8 м 90 см (одразу на 55 см перевищивши свiтове досягнення). Цей виступ назвали . Практично так воно i трапилося. Тiльки через двадцять рокiв цейрезультат був полiпшений. Фантастичнi секунди показала у забiгах на 100 i 200 м на Олiмпiадi в Сеулi американська бiгунка Флоренс Гриффiт- Джойнер. Її рекорд тримається бiльше14 рокiв
Легка атлетика — вид спорту, що поєднує такі дисципліни як: ходьба, біг, стрибки (у довжину,висоту, потрійний, з шестом), метання (диск, спис, молот, і штовхання ядра) ілегкоатлетичні багатоборства. Один з основних і найбільш масових видів спорту.
В англомовнихкраїнах легка атлетика поділяється на дві групи змагань: «трекові» і «польові».Кожен вид легкої атлетики має свою історію, свої тріумфи і визначні дати, своїрекорди, свої імена.
Міжнароднаасоціація легкоатлетичних федерацій (ИААФ) створена в 1912 і об’єднує 210національних федерацій (2002).
Олімпійськапрограма неодноразово змінювалася. У різний час до неї входили такі дисципліни,як біг 60 м, командний біг 5000 м, біг 2500 і 4000 м з перешкодами, стрибок у довжину з місця, потрійний стрибок з місця, перетягування каната,тріатлон і ін. Допуск на Олімпійські ігри одержують спортсмени, що виконалинормативи Міжнародного олімпійського комітету і Національного ОлімпійськогоКомітету.
Насьогоднішній день в легкій атлетиці існують наступні дисципліни:
— 10000 м чоловіки;
— 10000 м жінки;
— 100 м жінки;
— 100 м чоловіки;
— 100 м з бар`єрами жінки;
— 110 м з бар`єрами чоловіки;
— 1500 м чоловіки;
— 1500 м жінки;
— 200 м жінки;
— 200 м чоловіки;
— 20 км спортивна ходьба чоловіки;
— 20 км спортивна ходьба жінки;
— 3000 м жінки;
— 3000 м стипль-чез чоловіки;
— 400 м чоловіки;
— 400 м жінки;
— 400 м з бар`єрами жінки;
— 400 м з бар`єрами чоловіки;
— 4x100 местафета чоловіки;
— 4x100 местафета жінки;
— 4x400 местафета жінки;
— 4x400 местафета чоловіки;
— 5000 м чоловіки;
— 5000 м жінки;
— 50 км спортивна ходьба чоловіки;
— 800 м жінки;
— 800 м чоловіки;
— десятиборствочоловіки;
— метання дискачоловіки;
— метання дискажінки;
— метання молотажінки;
— метання молотачоловіки;
— семиборствожінки;
— стрибок увисоту жінки;
— стрибок увисоту чоловіки;
— метання списачоловіки;
— метання списажінки;
— стрибок удовжину жінки;
— стрибок удовжину чоловіки;
— марафон чоловіки;
— марафон жінки;
— стрибок зшестом жінки,
— стрибок зшестом чоловіки;
— штовхання ядрачоловіки;
— штовхання ядражінки;
— потрійнийстрибок жінки;
— потрійнийстрибок чоловіки.
1.2 Класифікаціястрибків та їх характеристика
Стрибкиподіляються на:
- стрибки у висоту
- стрибки у довжину
- потрійний стрибок
- стрибки з жердиною
Стрибки увисоту — видлегкої атлетики, який характеризується короткочасними м'язовими зусиллямивибухового характеру. Стрибкові вправи розвивають м'язи поперекового відділу,спини та ніг. Заняття стрибками поліпшують нервово-м'язову реакцію. За їхдопомогою формують вміння миттєво концентрувати зусилля, орієнтуватись упросторі, розвивати швидкість, силу, спритність та інші рухові якості. Під часдолання планки чудово розвиваються окомір і м'язові відчуття.
Стрибок у висотускладається з чотирьох фаз: розбігу, відштовхування, переходу через планку іприземлення. За своєю значущістю в досягненні кінцевого результату фази нерівноцінні. Тривалий час удосконаленню фази переходу через планку відводиласьпровідна роль, ріст спортивних результатів ставився у пряму залежність відефективності техніки долання планки. Неухильний пошук в цьому напрямі зумовивзміну однієї техніки іншою, яка давала змогу ефективніше використовуватиспеціальну фізичну підготовку стрибунів: переступання — перекат — хвиля — перекидний — «фосбюрі-флоп». Поява техніки стрибка «фосбюрі-флоп» і стрімкийріст спортивних результатів стрибунів спричинили зміну поглядів спеціалістів напроцес удосконалення технічної майстерності і методику підготовки спортсменів.У часи популярності «перекидного» при підготовці стрибунів увагазосереджувалась на розвитку насамперед силових якостей, на цій основібудувалась структура розбігу і відштовхування. Та з появою «фосбюрі-флоп»головною якістю стала швидкість. Техніку стрибка сучасних стрибунів, їхспеціальні фізичні якості сьогодні оцінюють за швидкістю розбігу, та швидкістювідштовхування. Сучасна техніка стрибка у висоту характеризується раціональнимвикористанням високої швидкості розбігу, потужним реактивно-маховим поштовхом ідоланням планки з якомога нижчим положенням ЗЦМТ спортсмена.
Розбіг в стрибкаху висоту становить переважно 7-9 бігових кроків (11-14 м). Кут розбігу стосовно до планки залежить від способу стрибка. Розбіг виконується з місця або зпідходу, коли стрибун робить декілька прискорених кроків і потім, попавшистопою на контрольну відмітку, починає розбіг. Одне із завдань стрибуна під часрозбігу — набути необхідної горизонтальної швидкості, яка повинна зростатипоступово, досягаючи в момент відштовхування 6,5-7,5м/с. Збільшення швидкостівідбувається паралельно зі збільшенням довжини кроків. У другій частині розбігуспортсмен готується до відштовхування. Довжина останніх кроків збільшується, аЗЦМТ знижується. Передостанній крок розбігу найдовший, останній короткий.Зменшення останнього кроку дозволяє спортсмену швидше перемістити тіло напоштовхову ногу, вивести таз вперед і звести до мінімуму втрату швидкостірозбігу. За даними В.М. Дячкова величина трьох останніх кроків у стрибуніввисокої кваліфікації становить: 3-й від поштовху крок — 215-220 см, передостанній — 220-230 см і останній — 195-220 см.
Успіх увідштовхуванні багато в чому залежить від швидкості і ритму розбігу і маєдекілька варіантів. Але для будь-якого ритму характерне поступове нарощуванняшвидкості з акцентованим прискоренням в кінці розбігу. Для розмітки розбігупереважно використовують дві відмітки: одна на початку розбігу і друга — натретьому кроці від місця відштовхування. Спортсмени високого класу виконуютьрозбіг вільно і легко, з широкою амплітудою рухів ніг. Постановка ніг на опорувідбувається з передньої частини стопи (тільки на останньому кроці постановкамахової і поштовхової ніг відбувається з п'яти), при цьому стопа ставитьсяпружно.
У стрибках увисоту біг на пружних стопах є важливою умовою, що забезпечує динамікувзаємодії стрибуна з опорою. Проштовхуючись стопою вперед, стрибун збільшуєтемп і швидкість бігових кроків у міру наближення до планки. Якщо перші крокирозбігу виконуються «натиканням» на виставлену ногу гомілкою вперед, тошвидкість перед поштовхом втрачається і, як наслідок, знижується можливийрезультат стрибка. На початку розбігу швидкість набрати нескладно, але важкозберегти її в кінці розбігу.
Кроки розбігувиконуються таким чином, щоб при постановці стоп на грунт не створювалось зайвогогальмування. Ногу на опору необхідно ставити м'яко, загрібним рухом, рукистрибуна працюють, як при звичайному бігу, тулуб нахилений до передостанньогокроку. За величиною рухової активності під час розбігу без порушення правильноїструктури рухів можна скласти уяву про характер спортсмена, про рівень йогоспортивної агресивності. Значення спортивної агресивності при виконанні стрибкау висоту — дуже важливий фактор. Чим більшою мірою він властивий стрибуну, тимшвидше зростають його спортивні результати.
Поштовх.Відштовхування починається з моменту торкання грунту поштовховою ногою. Однакйого ефективність в значною мірою залежить від рухів, які виконуються упопередньому кроці маховою ногою. В момент постановки махової ноги на опоруспортсмен згинає і подає коліно вперед. Одночасно з просуванням вперед насильно зігнутій маховій нозі і переходом її з п'яти на передню частину стопитулуб займає вертикальне положення, таз випереджає вісь плечей, а поштовхованога обганяє лінію таза. Махова нога активно розгинається, змінюючи напрям рухуЗЦМТ вперед-вгору, руки через сторони відводяться назад.
Поштовхова ногаставиться на опору з п'яти майже випрямленою. Після амортизаційного згинанняноги у колінному суглобі (до 130°) і переходу з п'яти на всю стопу починаєтьсяїї прискорене розгинання. Дії сил поштовху, спрямованих по вертикалі, сприяєрозгинання тулуба і мах вільною ногою і руками вгору. До моменту відриву відопори поштовхова нога та тулуб випрямлені, махова нога піднята, коліно на рівнігрудей.
Політ. Спочаткустрибун деякий час зберігає вертикальне положення, дещо затримуючи обертаннятіла за основними осями, яке розпочалось під час відштовхування. Одночасно зцим, розслабляючи м'язи, він готується до виконання рухів, які необхідні дляпереходу через планку. Спосіб «переступання» найбільш простий і в той же часнайменш результативний. Розбіг виконується під кутом 30-45°, а відштовхуваннядальньою від неї ногою — за 60-80 см від проекції планки на землю.
У стрибку способом«переступання» виліт виконується боком до планки. Махова нога знаходитьсяпаралельно до неї, а поштовхова вільно опущена вниз. У момент переходу планки,завдяки опусканню махової ноги за планку, поштовхова нога дугоподібним рухом зповоротом коліна і носка дещо назовні переноситься через планку. Внаслідок цихрухів тулуб повертається до планки і поштовхової ноги, нахиляється в сторонурозбігу, а таз швидко переміщається над планкою. В момент переходу через планкувнаслідок нахилу голови, плечей вперед стрибун піднімає вище таз. Рух тулуба всторону планки дає можливість краще відійти від планки. Руки опускаються вниз ірозводяться в сторони. Поштовхова нога переноситься над планкою, а приземленнявідбувається боком до планки спочатку на махову ногу, а потім на поштовхову.
Характерні рисистрибка у висоту способом «переступання»:
1. Розбіг підкутом 30-45°.
2. Довжинарозбігу 7-9 бігових кроків (11-14 м).
3. Горизонтальнашвидкість 6,5-7,5 м/с.
4. Довжинакроків: третій від поштовху – 200 см, передостанній – 210 см, останній -190 см.
5. У моментамортизації поштовхова нога зігнута в колінному суглобі до 130°.
6. Поштовхздійснюється дальньою ногою по відношенню до планки.
7. Місце поштовхувіддалене від проекції планки на відстань 70-80 см.
8. У вищій точціносок махової ноги і тулуб повертаються до планки.
9. Поштовхованога за планкою розвертається стопою до планки.
10. Приземленнявиконується на махову ногу боком до планки.
Рекорд світу встрибках у висоту належить кубинському стрибуну Хав'єру Сотомайору. Вінстановить 245 см. Рекордсменка світу серед жінок — болгарка Стефка Костадінова.Її найвище досягнення — 209 см.
РекордсменУкраїни Рудольф Поварніцин — 240 см. На момент встановлення цей результат був рекордом світу. Для жінок рекорд України складає 205 см. Його встановила Інга Бабакова.
Стрибки вдовжину — вид легкої атлетики, в якому спортсмени змагаються, хто далі стрибне, відштовхнувшисьз-за певної лінії.
Рекордсмен світусеред чоловіків — Майк Пауел, США. Його рекордний стрибок — 8 м 95 см, встановлений у 1991 році в Токіо.
Рекорд світусеред жінок, 7 м 52 см, належить радянській спортсменці Галині Чистяковій,уродженці Ізмаїла. Він встановлений у 1988 році в Ленінграді.
Рекорд України, 8 м 35 см, належить одразу двом спортсменам — Сергію Лаєвському (1997) та Роману Щуренко (2000).
Рекорд Українисеред жінок належить Ларисі Бережній — 7 м 24 см.
Потрійнийстрибок —складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконувані стрибки —скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсмен приземляється нату ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою, приземляється наіншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в яму з піском на двіноги (стрибок).
Результат употрійному стрибку залежить від горизонтальної швидкості, отриманої під часрозбігу, кута і висоти ЗЦМТ після кожного відштовхування, оптимальногоспіввідношення довжини окремих частин стрибка і технічної підготовленостістрибуна. Швидкість розбігу у провідних спортсменів становить 10-10,5 м/с. Кутивильоту ЗЦМТ становить 17°, 15° і 18° відповідно (скачок, крок, стрибок).Співвідношення довжини окремих частин стрибка знаходиться в межах 38; 29,5 і32,5 відсотки. Залежно від індивідуальних особливостей параметри виконаннярухових дій можуть видозмінюватись.
Стрибки зжердиною — легкоатлетична дисципліна, олімпійський вид спорту, змагання на подоланнявисоти з використанням гнучкої жердини.
Стрибки зжердиною відомі з древності, вони входили в змагання древніх греків, критян,кельтів. В програмі сучасних Олімпійських ігор стрибки з жердиною середчоловіків з 1896 року, серед жінок — з 2000 року.
Рекорд світу встрибках з жердиною серед чоловіків належить Сергію Бубці. Для змагань навідкритому повітрі він дорівнює 6 м 14 см, і був установлений 31 липня 1994 року в Сестрієрі. Для залів рекорд світу на сантиметр вищий — 6 м 15 см. Рекорд України дорівнює світовому рекорду. Бубка також першим ізстрибунів подолав престижну шестиметрову висоту. Сталося це в 1985 році.
Серед жіноксвітова рекордсменка — Єлєна Ісинбаєва. Її рекорд 5 м 6 см був установлений в 28 серпня 2009 року в Цюріху.
Рекорд Українисеред жінок належить Анджелі Балахоновій і дорівнює 4 м 57 см. Він був установлений 4 липня 2004 року в Ялті.
/>/>/>РОЗДІЛ 2. />/>/>ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ/>/>/>/>/> 2.1. Завдання досліджень
Відповідно домети роботи вирішувались наступні завдання:
1. Навестикласифікацію стрибків та дати їм загальну характеристику.
2. Дослідитиособливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому,перехідному та змагальномуперіодах./>/>/>/>/> 2.2. Методи досліджень
Вирішеннявисунутих завдань і досягнення таким чином поставленої мети здійснювалось натеоретичному рівні з використанням відповідних методів отриманняретроспективної інформації.
Методи отримання ретроспективної інформації включали теоретичний аналізлітературних джерел, що передбачав вивчення, аналіз, систематизацію таузагальнення даних наукової і науково-методичної літератури.
Результатипроведеного теоретичного аналізу дозволили визначити проблематику, встановитиколо завдань та намітити шляхи їх вирішення. />/>/>/>/> 2.3. Організація досліджень
Дослідженняпроводилось в три етапи: на першому етапі було здійснено вибір теми курсовоїроботи та складено план і графік її виконання; на другому етапі було здійсненопідбір та опрацювання літературних джерел з метою накопичення інформації прозакономірності розвитку фізичних якостей; на третьому етапі була здійсненасистематизація опрацьованого матеріалу та його комп’ютерний набір.
В процесівиконання курсової роботи були використанні літературні джерела бібліотеки Чернігівськогонаціонального педагогічного університету, бібліотеки ім.Короленко.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СТРИБУНІВ ПОТРІЙНИМ З РОЗБІГУ УПІДГОТОВЧОМУ, ПЕРЕХІДНОМУ ТА ЗМАГАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ
3.1 Основи техніки потрійного стрибка
Для досягненнявисоких результатів у потрійному стрибку спортсмен бесперечно повинен добреоволодіти технікою стрибка.
Потрійний стрибокз розбігу це складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконуваністрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсменприземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою,приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в ямуз піском на дві ноги (стрибок).
Результат употрійному стрибку залежить від горизонтальної швидкості, отриманої під часрозбігу, кута і висоти загального центра маси тіла (ЗЦМТ) після кожноговідштовхування, оптимального співвідношення довжини окремих частин стрибка ітехнічної підготовленості стрибуна. Швидкість розбігу у провідних спортсменівстановить 10-10,5 м/с. Кути вильоту ЗЦМТ становить 17°, 15° і 18° відповідно(скачок, крок, стрибок). Співвідношення довжини окремих частин стрибка знаходитьсяв межах 38; 29,5 і 32,5 відсотків. Залежно від індивідуальних особливостейпараметри виконання рухових дій можуть видозмінюватись.
Так, упочатківців довжина розбігу складає 25-30 м або 13-16 кроків, у кваліфікованих стрибунів — 40-43 м або 19-22 кроки. Завдання у розбігу — набрати максимальнушвидкість перед відштовхуванням. Розбіг може бути виконаний з місця або здеякого підбігання. За рахунок підвищення швидкості розбігу збільшуєтьсяпочаткова швидкість вильоту стрибуна, а значить, і дальність стрибка. Швидкістьв кінці розбігу зростає за рахунок збільшення довжини та темпу кроків.Характерним для розбігу у потрійному стрибку є відсутність попередньоїпідготовки до відштовхування, а довжина останніх кроків не змінюється, щозабезпечує збереження швидкості розбігу перед відштовхуванням. У потрійномустрибку атлет ставить ногу на місце відштовхування з передньої частини стопипід кутом 70° з дещо більшою амортизацією, а тулуб зберігає невеликий нахилвперед, що сприяє в «скачку» більшому просуванню ЗЦМТ вперед, ніж вгору. Надумку В. А. Креєра, В. Б. Попова, зв'язок «скачка» з «кроком» характеризуєрівень спеціальної підготовки стрибуна і є найбільш відповідальним факторомпідготовки стрибуна до високих спортивних результатів. Кут відштовхування при«скачку» складає 60-65° при незначному куті вильоту. Це не дає підстави вважатиперше відштовхування механічним пробіганням.
Підготовка донаступного відштовхування проводиться в останній третині польоту з великоюактивністю, створюючи визначений ритм відштовхування і стрибка в цілому. Цейритм складається із довгого зльоту у положенні «кроку», енергійного виносупоштовхової ноги для підготовки повторного відштовхування і відведення назадмахової ноги, замаху і загрібаючого опускання поштовхової ноги, з пружним їїставленням, поступаючим і довгим відштовхуванням у поєднанні з маховими рухами.Такий характер підготовчих дій (замах, опускання поштовхової ноги іззустрічними маховими рухами ногою і руками) дозволяє стрибуну: а) надати нозінеобхідної швидкості кутового переміщення щодо тіла і за найменшої амплітуди;б) досягнути цілісності і активності при переході від польотної до опорноїфази; в) не допустити перевантаження опорної ноги та розвинути більше зусиллядля пересування вперед по всій амплітуді відштовхування.
У другомувідштовхуванні нога ставиться на всю стопу більш випрямленою і з більшимнахилом до доріжки. У зв'язку з необхідністю зміни направлення руху тіла на32-34° (сума кутів при опусканні і вильоті) навантаження на м'язи і суглобидосягає найбільшої величини. Надмірне згинання в кульшовому та колінномусуглобах негативно впливає на досягнення висоти і довжини «кроку». Післядругого відштовхування і вильоту в «кроці» стрибун приймає вихідне положеннядля наступного відштовхування, піднімаючи махову ногу і відводячи назадпоштовхову. Кут розведення стегон на момент замаху досягає найбільшої амплітуди(100-105°). Опускання поштовхової ноги проводиться таким же загрібаючим рухомяк і в «скачку» одночасно з зустрічним швидким і за широкою амплітудою рухоммахової ноги і рук. Це сприяє збільшенню потужності поштовху і зберіганнюстійкої рівноваги в польоті. Після відриву від опори стрибун займає характернеположення у «кроці», коли зігнута махова нога попереду, а поштовхова позаду.Перед приземленням стрибун розгинає махову ногу, готуючись до приземлення, аруки відводить назад. В останньому відштовхуванні нога ставиться на всю стопумайже випрямленою під кутом 65°, тіло — у вертикальному положенні або дещонахилено вперед. Великий нахил тулуба вперед приводить до втрати рівноваги.Завдання в останньому відштовхуванні — не втратити поступальної швидкості.
Рухи у стрибкумайже не відрізняються від стрибка у довжину з незначного розбігу. Стрибунивиконують політ в «кроці» з витягнутими вгору руками, а потім зводять ступнініг і готуються до приземлення. Деякі стрибуни використовують спосіб«прогнувшись». Після зведення стоп обидві ноги утримуються разом високо ідалеко спереду тулуба. У зв'язку зі зниженням швидкості доцільно одразу післяторкання піску, м'яко згинаючи коліна, активно рухатися вперед через сильнозігнуті ноги.
3.2 Особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу упідготовчому, перехідному та змагальному періодах
Основна метаспортивного тренування — забезпечити високий рівень здоров'я спортсменів,оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру,розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на ційоснові — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все цеобов'язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якоїпідготовленості — від новачка до майстра спорту.
Вихованняспортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної,тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової татеоретичної підготовки.
При проведеннітренувань слід брати до уваги вік, підготовленість спортсмена, періодів.Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей,елементами спортивної техніки, тоді як підготовленішим спортсменам необхідні спеціальнатехнічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю.
У підготовчомуперіоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальнійпідготовці, а в змагальному — технічній.
Технічнапідготовка. Досягнення успіху вбудь-якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивноютехнікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорукависоких спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки — економневиконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсменповинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвихнапружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих рухів).
Важлива роль утехнічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з нимвправу в цілому і по частинах, проаналізувати кожен рух.
Тактичнапідготовка. Спортивна тактика —мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціональнішевикористати сили й можливості для перемоги.
Завданнятактичної підготовки: вивчення загальних положень, засобів і можливостей уданому виді спорту, тактичного досвіду найсильпішпх спортсменів і команд;практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під частренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної.фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.
Навчання тактикиі вдосконалення в ній провадиться з використанням таких основних методів:розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробкаваріантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять тазмагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,
Фізичнапідготовка — частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну йспеціальну.
Загальна фізичнапідготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвитокусіх органів і систем людського організму, підвищення їх функціональнихможливостей — збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т.д.
Все цедосягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальнийрозвиток з обраного виду, а також з інших видів спорту (спортивна гімнастика,біг, стрибки, метання, лижі, вправи зі штангою, рухливі й спортивні ігри,плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу ікомплексів.
Моральна йвольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим,працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїхсилах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завждипрагнути до перемоги.
Всі ці якостівиховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистимприкладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями прокращих людей України, зокрема видатних спортсменів).
Завданнятеоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального процесу,— озброїти їхпевними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і спортивної спеціалізаціїзокрема, ознайомити з питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролюта самоконтролю тощо.
Найважливішоюумовою ефективності тренувань та успіху в спортивних змаганнях є систематичнапідготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вимагаєправильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальнийта перехідний, які складають у сумі річниї цикл тренувань. Таких циклів водному році може бути й кілька.
Періоди тренуваньі тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивнихзмагань.
Підготовчийперіод.Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах спорту відводять цьомуперіодові вирішальну роль у підготовці спортсменів. У річному циклі тренуваньпідготовчий період повинен зайняти не менше 4-5 місяців при 4-5 тренуванихзаняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З-4 — для початківців.
Тренування впідготовчому періоді забезпечує:
— набуття тапокращання загальної і спеціальної фізичної підготовленості;
— подальшийрозвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних длявдосконалення в даному виді спорту;
— подальшепокращення моральних і вольових якостей;
— оволодінняспортивною технікою і вдосконалення;
— ознайомлення зелементами тактики;
— підвищеннярівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду спорту.
За підготовчийперіод тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволила бїм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивноїтехніки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються іпровадяться протягом року, в тому числі і в підготовчому періоді. Так,наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кількароків передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі
Змагальниііперіод.Основні завдання тренувань у цьому періоді зводяться до подальшого підвищеннярівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріпленняспортивної техніки, оволодіння тактикою і набуття досвіду змагань.
Цей періодприйнято поділяти на два етапи. Перший, так званий дозмагальний, триває одинмісяць, а другий — основних спортивних змагань – 3 — 5 місяців.
На першому етапіспортсмени повинні здійснювати напружене тренування і брати участь у невеликійкількості змагань для набуття «бойового» досвіду. Виступаючи в них, спортсменипризвичаються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищуютьтренованість. У цілому тренування на цьому етапі слід розглядати як підготовкудо участі в найбільш відповідальних змаганнях, запланованих на наступні місяцісезону.
Тренуванняна другому етапі основного періоду трохи відрізняються від тренувань на першомуетапі і мають свої особливості. Головну увагу в цей період приділяютьвдосконаленню техніки та підготовці до досягнення найвищих для даногоспортсмена результатів.
Перехіднийперіод маєна меті створення таких умов, за яких спортсмени після напруженої роботи взмагальному періоді будуть готові почати паступний цикл тренувань, не знизивширівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.
Одним знайважливіших питань успішного керування тренувальним процесом, шляхівпідвищення ефективності підготовки спортсменів є пошук раціональних формпланування тренувальних навантажень у структурах річної й багаторічноїпідготовки легкоатлетів.
Віднауково-обґрунтованого планування змісту окремих тренувальних занять,тренувальних і змагальних тижневих мікроциклів, мезоциклов, макроциклів річноїпідготовки залежить рівень і час досягнення планованих спортивних результатів.
Структура річноїпідготовки — це система організації тренувальних навантажень, що передбачаєпевний порядок і черговість уведення в тренування обсягів навантажень різноїспрямованості.
У практицілегкоатлетичного спорту найпоширенішою структурою планування річного циклу єдвоциклова структура. Протягом багатьох років структура планування річноїпідготовки зазнала корекції.
Озолин Н.Г.,Воронкин В.І. запропонували рік ділити на два великих цикли: осінньо-зимовий — 5 місяців, весняно-літній — 6 місяців і перехідний період 1 місяць.Осінньо-зимовий великий цикл містить у собі осінньо-зимовий підготовчий період,який умовно ділиться на загально підготовчий і спеціально-підготовчий етапи тазмагальний період. Весняно-літній великий цикл містить у собі весняно-літнійпідготовчий період, який умовно ділиться на весняний підготовчий і літнійпідготовчий етапи, і змагальний період, що включає, у свою чергу, етапипідготовчих та основних змагань (табл.3.1) [14].
В 90ті рокиМироненко І.Н. проаналізував більш 50 варіантів річної підготовки йзапропонував блочну систему побудови циклу підготовки в легкоатлетичнихстрибках. Таранів В., Мироненко І., Сергєєв В. [22] характеризують особливості блочної системи побудови циклупідготовки в легкоатлетичних стрибках (табл.3.2):
1. Двоцикловепланування підготовки до зимового й літнього змагального сезонів.
2. Поділ кожногопіврічного циклу на двотижневі навантажувальні й тижневі розвантажувальні блокипідготовки.
3. Систематизаціяй розподіл усіх застосовуваних тренувальних засобів по блоках підготовки(відповідно до завдань кожного з них) для забезпечення односпрямованоготренувального впливу.
4. Постійнепрограмоване вдосконалювання технічної майстерності за рахунок використання 2-3паралельних самостійних «технічних» програм із критеріями ефективності їхреалізації.
5. Стандартизаціяпереліку й ритмічності застосування тренувальних засобів усередині кожногонавантажувального блоку, яка досягається: а) у блоках функціональної, силової,швидкісно-силової й швидкісної підготовки за рахунок використання стандартнихпо змісту дводенних мікроциклів (повторюваних шість разів протягом двохтижнів); б) у блоках моделювання змагальної діяльності й безпосередньої перед змагальноїпідготовки й участі в змагання за рахунок використання стандартних по змістутижневих мікроциклів (з одним або двома днями відпочинку залежно від значимостізмагань, до яких здійснюється підготовка).
6. Переважнезастосування в навантажувальних блоках «вимірюваних» тренувальних засобів (увправах зі штангою й обтяженнями, стрибкових вправах, спринтерському бігу,вправах по вдосконалюванню спортивної техніки), по результативності в якихздійснюється поточний контроль над адаптацією організму спортсменів дозастосовуваним тренувальним впливом і оцінюється їхня ефективність наприкінцінаступних за ними розвантажувальних блоків.
7. Інтенсифікаціятренувального процесу не тільки при переході від одного навантажувального блокудо іншого, але й усередині кожного окремо взятого блоку.
8. Виключення(або значне зменшення обсягу) розвиваючих тренувальних впливів загальної йспеціальної силової, швидкісно-силової й швидкісної спрямованості врозвантажувальних блоках і заміна їх комплексом профілактичних і відбудовнихзаходів (при збереженні обсягу й інтенсивності засобів технічноговдосконалювання, як і в попередньому — навантажувальному блоці).
Сучасні фахівцівпропонують двоциклове планування річної підготовки. Це пов’язано з більшоюкількістю змагань як узимку, так і влітку, тому спортсмени повинні перебувати увисокій спортивній формі протягом зимового й літнього тренувально-змагальногоперіоду. У зв'язку із цим розроблена сучасна структура планування річноїпідготовки для легкоатлетів які спеціалізуються в горизонтальних стрибках(табл. 3.3) [12, 30].
З таблиці 3.3видно що, річний цикл підготовки складається із двох макроциклів — першого йдругого. Перший макроцикл складається з підготовчого (15-16 тижнів),змагального (6-7 тижнів) і перехідного (1-2 тижня) періодів. Кожний періодвключає ряд етапів, що характеризуються: певною спрямованістю, комбінацією йтривалістю тренувальних програм. Підготовчий період складається з етапівзагальної фізичної підготовки (ЗФП), спеціальної фізичної підготовки (СФП) ітехніко-фізичної підготовки (ТФП). Змагальний період складається з етапуспеціальної підготовки (СП). Перехідний період складається з етапу активноговідпочинку, профілактики, лікування травм, підтримка тренованості
Перший етап ЗФП:тривалість 4-5 тижнів. Основні завдання — розвиток загальної, силової,стрибкової та бігової витривалості.
Другий етап СФП:тривалість 5-6 тижнів. Основні завдання — розвиток максимальної сили,швидкісно-силових здібностей, швидкісних здібностей, удосконалювання в техніцістрибків.
Третій етап ТФП:тривалість 5-6 тижнів. Основні завдання — розвиток вибухової сили,швидкісно-силових і швидкісних здібностей, удосконалювання технічноїмайстерності.
Четвертий етапСП: тривалість 6-7 тижнів. Основні завдання — реалізація рівня швидкісно-силовоїй технічної підготовленості.
П'ятий етап АВ:тривалість 1-2 тижня. Основні засоби підготовки і їх обсяг представлено втаблиці 3.3.
Другий макроциклскладається з підготовчого (12-13 тижнів), змагального (14-15 тижнів) ізаключного (2-3 тижня) періодів. Підготовчий період складається з етапівспеціальної фізичної підготовки, тривалістю 6-7 тижнів і техніко-фізичноїпідготовки — 6-7 тижнів. Соревновательный період складається з етапуспеціальної підготовки. Заключний період складається з етапу відновленняорганізму спортсменів, активного відпочинку, лікування й профілактика травм.
ВИСНОВКИ
Потрійний стрибокз розбігу це складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконуваністрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсменприземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою,приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в ямуз піском на дві ноги (стрибок).
Для досягненнямаксимальних результатів на змаганнях безсумнівно важливий процес тренування,який починается з планування. Сучасні фахівців пропонують двоциклове плануваннярічної підготовки. Це пов’язано з більшою кількістю змагань як узимку, так івлітку, тому спортсмени повинні перебувати у високій спортивній формі протягомзимового й літнього тренувально-змагального періоду. Річний цикл підготовкискладається із двох макроциклів — першого й другого. Перший макроциклскладається з підготовчого (15-16 тижнів), змагального (6-7 тижнів) іперехідного (1-2 тижня) періодів. Кожний період включає ряд етапів, щохарактеризуються: певною спрямованістю, комбінацією й тривалістю тренувальнихпрограм. Підготовчий період складається з етапів загальної фізичної підготовки(ЗФП), спеціальної фізичної підготовки (СФП) і техніко-фізичної підготовки(ТФП). Змагальний період складається з етапу спеціальної підготовки (СП).Перехідний період складається з етапу активного відпочинку, профілактики,лікування травм, підтримка тренованості
Другий макроциклскладається з підготовчого (12-13 тижнів), змагального (14-15 тижнів) ізаключного (2-3 тижня) періодів. Підготовчий період складається з етапівспеціальної фізичної підготовки, тривалістю 6-7 тижнів і техніко-фізичноїпідготовки — 6-7 тижнів. Соревновательный період складається з етапуспеціальної підготовки. Заключний період складається з етапу відновленняорганізму спортсменів, активного відпочинку, лікування й профілактика травм.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ:
1. АртюшенкоО.Ф. Легка атлетика: Навчальний посібник для студентів факультетів фізичноїкультури. — Черкаси: БРАМА-ІСУЕП. 2000. – 316 с.
2. Бєлих М.О., Богачик П.Т., Синицький З.П.Легкоатлети України.2-е вид., доп. і переробл. – К.: Здоров’я, 1979. – 278 с.
3. Валик Б.В. Тренерам юных легкоатлетов. – М.: ФиС,1974. – 244 с.
4. Верхошанский Ю.В. Основы специальнойфизической подготовки спотрсменов.— М.: ФиС, 1988.— 331 с.
5. ВолковЛ.В. Теория спортивного отбора: способности, одарённость, талант. – К.: Вежа,1997. — 168 с.
6. ГогінО.В. Легка атлетика: Курс лекцій /Харк.держ.пед.ун-т ім.Г.С.Сковороди. –Харків:«ОВС», 2001. – 112 с.
7. Голобородько В.А. Педагогический подходк оценке //Физическая культура в школе.— 1978.— № 12.— С. 21.
8. ЗеличенокВ.Б., Никитушкин В.Г., Губа. Легкая атлетика: Критерии отбора. – М.: Терра-Спорт, 2000. – 240 с.
9. Золоті сторінки олімпійського спорту України / під.ред.І. Федоренка. – К.: Олімпійська література, 2000. – 192 с.
10. КеллерВ.С., Платонов В.Н. Теоретико-методические основы подготовки спортсменов. — Львов: Украинская спортивная ассоциация, 1993. — 270 с.
11. Книга легкоатлета (прошлое и настоящее «Королевы спорта»). – М.,Физкультура и спорт, 1971. – 384 с.
12. КолотА.В. Методика формування швидкiсно-силових здатностей легкоатлетiв-стрибунiв потрiйним стрибком з розбiгу у рiчному тренувальному циклi на етапi максимальноi реалiзацii iндивiдуальних спроможностей: Автореф. дис.… канд. наук з фiз.виховання i спорту: 24.00.01 / НУФВСУ. — К., 2005. — 20 с.
13. Креер В.А., ПоповВ.Б. Легкоатлетические прыжки. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 175 с.
14. Легкая атлетика:Учеб. для ин-тов физ. культ. — Изд. 3-е, доп. и перераб. / Под ред. Н.Г.Озолина, В.И. Воронкина. М.: Физкультура и спорт, 1986. — 597 с.
15. Партнов В.П. «Стрибок у висоту» фізкультура і спорт 1979 р.Видання стор.59.
16. Петров В.А. Примерные обучающиепрограммы // Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
17. Платонов В.Н. Системаподготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практическиеприложения. — К.: Олимпийская литература, 2004. — 808 с.
18. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник (в 2 кн). – К.:Олимпийская литература, 1994. – 496 с.
19. Подружись с «Королевой спорта»: Кн. для учащихся / Е.А. Малков. – 2-еизд., доп. – М.: Просвящение, 1999. – 126 с.
20. Попов В.Б. Прыжокв длину: многолетняя подготовка. — М.: Терра спорт, 2001. — 158 с.
21. Стражак А.П., «Стрибок у висоту» 1987 р. Видання стор. 76.
22. Таранов В., Мироненко И., Сергеев В. Прыжокдлиною в год: построение годичного цикла подготовки. Блочная система // Легкаяатлетика. — 1994. — № 3. — С. 14-15.
23. Теория и методики физического воспитания / Под. ред. Б.А. Ашмарина. –М.: Просвещение, 1990. – 287 с.
24. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А.Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.— С. 181.
25. Трофим’як Б. Є. Фізична культура і спорт в Українській РСР. – Львів:Вища школа, 1987. – 157 с.
26. Україна в цікавих фактах: книга рекордів України/Упор. Г.О. Маценко. –Львів: Слово, 1992. — 160 с.
27. Филин В.П. Воспитание физических качеству юных спортсменов.— М.: ФиС, 1974.— 232 с.
28. Філь С.М., Худолій О.М., Малка Г.В. Історія фізичної культури: навч.пос. – Харків: ОВС, 2003. – 160 с.
29. Чен Е.Б. Васприглашает «Королева»: История отечественной легкой атлетики. – М.: Знание,1986. – 189 с.
30. Юшко Б.Н. Системно-структурный методпланирования годичной подготовки бегунов на короткие дистанции // Материалысеминара по спринтерскому и барьерному бегу. Москва, 14-17 мая 2001 г. — М.: Терра-Спорт, 2001. — С. 54-56.