Організаціята проведення туристичних походів
1. Правильнекомплектування туристичної групи як основа безпеки в активному туризмі.
Цифрипідтверджують, що туризмом захоплюється переважно молодь, яка слабопідготовлена до подорожей, не вміє долати елементарні перешкоди, нехтуєправилами поведінки в горах.
Специфікатуристської діяльності полягає в автономності походів, коли безпека залежитьлише від учасника та його товаришів. Подолання природних перешкод можливетільки у разі колективної взаємодії та за умови взаємодопомоги. А це вимагаєвід особистості поступитися власними інтересами заради інтересів колективу.
Поряд з плановимиі самодіяльними туристами існують, на жаль, і неорганізовані, або «дикі»туристи. На їх долю припадають 92% загиблих, 70,2% травмованих, 87% тих, хтовтратив орієнтування. Підвищена аварійність неорганізованих походів –закономірне явище, адже жодне з них не підкріплюється достатньою технічною,фізичною і моральною підготовкою учасників. Такі походи не є школою спортивноїмайстерності, не дають справжнього туристичного досвіду. Навпаки, вонипороджують хуліганство, безрозсудність, безвідповідальність, спотворене поняттяпро честь і обов’язки. Перше ж серйозне випробування викликає у таких туристівпочуття безвиході і безпорадності, апатію замість швидкої реакції і рішучихдій, направлених на ліквідацію аварійної ситуації і рятування товаришів.
У наш час існуютьсоціально-професійні групи робітників туризму: господарсько-економічнікерівники (менеджери), спеціалісти і технічні виконавці. В умовахсьогоднішнього дня виникає необхідність заміни вузькоспеціалізованого робітникана людину, котра об’єднує у своїй діяльності функції керівництва і регулювання.Це повинна бути творча натура, ініціативна, відповідальна, рішуча, доситьінформована. Рівень розвитку особистості робітника туризму стає важливимфактором, який впливає на культуру і якість роботи. Активний туризм висуваєособливі вимоги до керівників, спеціалістам туристичних груп.
Керівниктуристичної пішохідної групи повинен знати: основні вчення в областігуманітарних і соціально-економічних наук, уміти науково аналізувати соціальніпроблеми; основи педагогічної діяльності; етичні і правові норми; природу психіки,розуміти значення волі та емоцій, аналізувати поведінку людини в конкретнихумовах; загальні закони культури мислення; основи вчення про здоровий спосібжиття, про можливості існування людини в природних умовах, мати навикифізичного самовдосконалення й адаптації в природному оточенні; методи наданняпершої медичної допомоги; методи спортивного та оздоровчого туризму; прийоми таспособи аварійно-рятувальних робіт; сучасні інформаційні освітні технології тавміти ними користуватися; методи керівництва колективом і групою туристів, умітиорганізувати роботу виконавців, знаходити і приймати керівні рішення в спірнихумовах; давати оцінку й використовувати досягнення наукових знань; висловлюватий обґрунтовувати свою думку; аналізувати головні економічні та політичні події;використовувати та складати нормативні документи; розробляти програмнудокументацію для групових та особистих занять; організовувати та проводититуристичні походи, забезпечувати їх безпеку та ін.
Пішохідний похідвключає, нараду з пізнавальною та навчальною діяльністю, виконання побутовихробіт, починаючи від установки палаток і розпалювання вогню до подоланняприродних перешкод.
Для успішного ібезпечного проведення походу слід передбачити всі види робіт і розподілитиобов’язки серед учасників. З цією метою керівник проводить загальні зборигрупи, на яких знайомить з метою та завданнями походу; вимогами до учасниківпоходу; узгоджує план роботи та графік наступних зустрічей. На чергових зборахостаточно вирішується питання про членський склад групи.
Безаварійність –найважливіша вимога до всіх туристичних походів. Навіть найпростіший вихід замісто малодосвідчених туристів може бути пов'язаний з елементами небезпеки. Щобтуризм став джерелом зміцнення здоров’я і розвитку фізичних сил, кожен туристповинен суворо дотримуватися в похідних умовах правил поведінки і технікибезпеки. Важливе правило кожного походу – дотримання розпорядку дня і режимухарчування та особистої гігієни всіма його учасниками. Багатьом відома думкадосвідчених туристів, що безпека залежить не скільки від складності маршруту,скільки від підготовленості й дисциплінованості учасників походу. Якщо групускладають туристи, які мають незначну різницю у віці та фізичній підготовці,спільні інтереси, то в поході буде легше досягти дружної взаємодії за будь-якихситуацій, створити психологічний клімат взаєморозуміння, взаємовиручки івзаємодопомоги. До небажаних наслідків у поході можуть призвести погане знаннямаршруту, темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низькадисципліна в групі, відсутність необхідного спорядження.
Таким чином,комплектування туристичної групи є безумовною запорукою проведення туристичнихзаходів з максимальною безпекою для людей.
2.Правильне планування маршруту для безпечного руху туристичної групи
Одним із суттєвихмоментів підготовки до походу є розробка та вибір маршруту. Від того, настількиретельно буде проведена ця робота, залежить успіх усього заходу. Процесскладання маршруту можна розділити на два етапи: складання маршруту в цілому,його ствердження і детальне вивчення об’єктів, по яким проходить ниткамаршруту.
Розробкоюмаршруту займається ініціативна група учасників на чолі з керівником. Виходячиз цілей та задач походу вибирається район, час і тривалість маршруту. Визначаючитериторію, необхідно враховувати можливі фінансові витрати. Виходячи зкліматичних умов вибраного району, узгоджують найкращий час проведення походу.Тривалість походу залежить від багатьох факторів, таких як: фізична підготовкаучасників, оснащення групи та ін.
Складання ниткимаршруту починається з вивчення пропонованого регіону. Вибраний район повиненвідрізнятися найбільшим географічним різноманіттям, наявністю широтноїзональності та висотної поясності. При всьому різноманітті вибору маршрутів требамати на увазі оздоровчі аспекти туризму та його безпеку. Краще вибиратимаршрути, що пролягають по негустому лісу, вздовж берегів водойм, де є найбільшсприятливі гігієнічні умови: насиченість повітря фітонцидами в хвойному лісі,що мають оздоровчу дію на дихальні шляхи; негативними іонами – поблизу води, щоволодіють тонізуючими і протиспазматичними діями на нервову й кровоноснусистеми. Усе це підвищує стійкість організму до простудних захворювань. Лісоварослинність значно покращує мікроклімат на маршруті – влітку, в жару, у тінілісу значно прохолодніше, ніж на відкритій місцевості, а під час дощу, присильному вітрі дерева дають затишок. Важливе також й естетичне значеннярослинності, що сприяє позитивним емоціям.
На детальнійкарті місцевості ви намітили маршрут передбачуваної подорожі. Тепер требаумовно розбити весь маршрут на складові частини, що відповідають дням походу чиокремим ділянкам переходів між опорними точками. Тут необхідно, якщо можливо,врахувати все: характер місцевості, сезон і умови погоди, природні перешкоди,рівень підготовки всієї групи, вагу рюкзаків, час доби тощо. Плануючи довжинупереходів, варто враховувати, що для школярів молодших класів кращими є денніпереходи – 7-13км, для середніх підліткових класів уже можна розраховувати на8-15км, а старші школярі можуть пройти 12-18км, дорослі – більше 25. На початкумаршруту не повинно бути крутих підйомів або спусків, а максимальна крутизнаприходилась би на середину або другу третину шляху. На кінцевому етапі також неповинно бути крутих спусків, підйомів і важких переправ, так як вони можутьсприяти травматизму стомлених туристів. Оптимальний варіант маршруту попересіченій місцевості – це чергування рівнинних етапів з підйомами таспусками. Таке різноманіття профілю забезпечує кращу витривалість, зменшуєшанси передчасної втоми. Раціональне планування показане на схематичномуграфіку:
Ознайомитисядетальніше з місцем проходження маршруту можна зі спеціальної,науково-популярної, художньої літератури, а також зі звітів попередніх груп.Для цього можна звернутися до туристичних клубів, рад по туризму і екскурсіям,маршрутно-кваліфікаційних комісій (МКК), де є звіти туристичних груп, що ранішепроходили даний регіон. Тим паче, що у звітах є відомості про особливостімаршруту, природні перешкоди і способи їх подолання і т.п., а такожкартографічний матеріал.
Після загальногоознайомлення з районом приступають до викреслювання нитки маршруту, розбивки поднях, визначення способів пересування всередині маршруту, а також прибуття і відправленняв початковий та кінцевий пункти походу. Визначають місця ночівлі, найбільшцікаві об’єкти з точки зору географії, біології, краєзнавства та ін. Потім,якщо в цьому є необхідність, у раніше складений маршрут вносяться корективи тазміни. Розробляються запасні варіанти добових переходів на випадокнепередбачуваних обставин, негоди і т. д. Визначається спеціальне обладнаннядля спостережень, збору мінералів, гербаріїв. Остаточно складений маршрутрозглядається в установі, з якої відправляється група (школа, підприємство, ДЮЦта ін.). Після цього оформлюється заявка до МКК (за місцем проходженнямаршруту) для того, щоб отримати дозвіл на проведення пішохідного походу вуказаному районі, узгоджується місця ночівлі. Заздалегідь в письмовій або уснійформі оформлюються домовленості з організаціями, на території яких плануєтьсяпроводити стоянки. Після того, як усі формальності виконані, приступають додругого етапу складання маршруту. Відповідальні за оформлення похідноїдокументації разом з керівником приступають до її створення. До заяви додаютьсясписок учасників та нитка маршруту. Якщо у членів МКК зауважень немає, то втакому разі можна сміливо вирушати в похід. Вони рекомендуютьконтрольно-рятувальну службу (КРС), де необхідно стати на облік перед виходомна маршрут і місця контрольно-рятувальних загонів (КРЗ) або КРС всерединімаршруту. Тут можна завжди отримати допомогу при нещасному випадку чи внадзвичайній ситуації. Для зручності всі члени групи повинні мати схематичнукарту маршруту з нанесеними географічними назвами усіх об’єктів, що входять дорайону маршруту.
У багатьохвипадках під час проведення туристських мандрівок, я також занять та змагань зтуристської техніки з метою забезпечення безпеки учасників необхіднозастосувати ряд прийомів для організації страхування. Від уміння правильноорганізувати подолання природних перешкод залежить безпека, здоров’я і життявсіх членів групи.
Більшістькерівників груп для походів з учнівською молоддю вибирають досить простімаршрути. Проте навіть у легких походах можуть скластися такі обставини, щопоставлять групу в дуже скрутне становище. У березні 1992 року група гуртківцівБудинку дитячої творчості Радянського району міста Києва мандрувала зі СтарогоКриму до гірського масиву Ечкідаг на узбережжі Чорного моря. Звичайний деннийпохід, який туристи долали за один день, неможливо було пройти через те, щозимою випав великий сніг, який не давав змоги піднятися на хребет і початиспуск у долину, де завжди ставили табір. Вечоріло, а група все ще продовжувалаважкий підйом по снігу до вершини хребта. Склалась екстремальна ситуація, уякій потрібно було приймати правильні рішення. Ось тут і допоміг туристськийдосвід керівників і добра підготовка учнів. Діти добре володіли технікоюдолання природних перешкод та організацією туристського бівуаку. Піднявшись утемряві, туристи при світлі ліхтарів швидко поставили намети, зварили їжу ілягли спати. Але навіть з такою групою становище було не з легких.
Стислахарактеристика району подорожі дає можливість спланувати маршрути походів зурахуванням рельєфу різних хребтів, полонин, їх природних особливостей таклімату. Нижче ми зупинимося на основних небезпеках, характерних длятуристських подорожей в умовах гірського рельєфу, при переправах через рівчакиі річки, на відкритій місцевості в спеку та грозу, переходах через лісові хащій болота. Умовно поділимо їх на фактори, обумовлені рельєфом місцевості, тафактори, обумовлені кліматичними умовами. До речі, дві третини всіх нещаснихвипадків у горах пов’язані саме з природними факторами.
Подорожі вгірській місцевості значно складніші й небезпечніші, ніж звичайні. Нелегкепересування по гірській місцевості ускладнюється різкими коливаннямиметеорологічних умов, значною висотою над рівнем моря, що викликає кисневеголодування, тощо. У цих умовах вимоги до засобів безпеки руху висуваються наперший план і потребують ретельної підготовки від кожного учасника, насампередвід керівника групи. Навіть на трав’янистих схилах можуть створитися такіумови, які вимагають застосування страхування і великої обережностіпересування.
Коли людинавперше потрапляє у гори, у неї часто виникає велике бажання «підкорити», іпричому негайно, найближчу вершину. Це чисто психологічний ефект. І хоч вершинаця не має назви через свою не великість, бажання туриста, що вибрався на самийверх її, задоволене. Він пишається своїм досягненням. Він ще не знає, якінебезпеки приховують у собі гори, не знає, як можна уникнути їх. Знайомство зможливими небезпеками в горах є однією з головних умов безаварійностітуристських походів у гірській місцевості. У більшості випадків ці небезпекипов’язані або з особливостями гірського рельєфу, або з опадами у вигляді дощу,снігу, або, і це найчастіше, з неправильною поведінкою туристів у горах.
Гірський рельєфпостійно змінюється. Зміна температур, робота вітру, дощу та снігу повільно,але постійно руйнують гори. Ці горді красуні, вкриті сивими шапками сніжників,такі привабливі зовні, постійно загрожують каменепадами, обвалами, лавинами,селевими потоками та паводками. Новачкові у горах і зовсім важко. Особливо,якщо він погано підготовлений до походу на заняттях у секції. Він можезірватися з крутого схилу, у нього закрутиться голова внаслідок зміни кліматупри кисневій недостатності, і він може впасти зі скелі.; турист може наступитина «живий» камінь, що «тікає» з-під ноги.
«З горами нежартують», — часто кажуть альпіністи. Вирушаючи в гірський похід, треба знатиособливості гір. Восени і взимку слід особливо побоюватися лавин, вліткувеликою небезпекою є каменепади.
Яких заходівслід вживати для забезпечення безпеки в горах?
При підготовцімаршруту необхідно проконсультуватися в маршрутно-кваліфікаційній комісії МОНУкраїни про характер гір у районі подорожі. Треба мати детальну карту маршрути,а ще краще – кроки з докладним описом ділянок шляху та зазначенням усіхнебезпечних місць.
Основніправила безпеки при пересуванні по гірському рельєфу:
1. бути дужеуважним;
2. повалені йгнилі дерева, камені на шляху переступати;
на вологих,крутих схилах, мокрій і слизькій поверхні користуватися страховкою;
3. у дощ,снігопад, туман, в умовах поганої видимості, темряві, а також при сильномувітрі рух забороняється;
4. проходженняскельних ділянок без касок неприпустиме;
5. при верхнійстраховці мотузка повинна проходити між руками;
6. при спускувниз по снігу корпус тримати вертикально, упор робити на п’яти;
7. дотримуватисянайсуворішої дисципліни, не допускати самовільних виходів на розвідку і з місцятабору.
Каменепади – одназ найсерйозніших небезпек у горах. Багато туристів, подорожуючи по Криму, частовідвідують Великий каньйон, на щастя, його нижню частину. І мало хто з нихзнає, що вище, у своєму вузькому і найкрасивішому місці, Великий каньйонбезпечний для проходження лише вранці, поки сонце не встигло розжарити стрімкіскелі: старі Кримські гори суцільно вкриті зморшками тріщин, у якихзосереджується волога. При сонячній погоді особливо багато каменепадів буваєблизько 12 години дня. Падінню каменів сприяють сильні вітри та грозовірозряди.
Отже, відкаменепадів можна вберегтися, проходячи небезпечні місця рано-вранці. Цестосується не тільки Кримських гір, а й будь-яких гір та ущелин. У кінці днякаменепади, як правило, припиняються і посилюються знов із заходом сонця, колискелі починають охолоджуватися. Узимку каменепади бувають зрідка, весною івлітку – часто.
Каменепади можутьвиникнути і при необережному русі, коли турист, ставлячи ногу на «живий»камінь, зіштовхує його. Дуже погано, якщо за таким необережним туристом ідутьтовариші: падаючий камінь може поранити їх і навіть збити. Найбільша небезпекакаменепадів виникає у вузьких ущелинах, біля підніжжя крутих скельних схилів,при проходженні кулуарів.
Основні правилапроходження схилів, де можливі каменепади
1. під частраверсу схилу не допускати знаходження учасників один над одним, а такожпаралельного руху двох груп поготів;
2. під часпідйому чи спуску необхідно дотримуватися якнайменшої відстані між учасниками;
3. на крутихсхилах під час підйому чи спуску «серпантином» інтервал між учасниками такожмає бути невеликим;
Подолання крутихсхилів.Друга особливість гірського рельєфу, що є певноюскладністю в туристському поході, — це круті снігові та трав’янисті схили.Трапляться, що абсолютно невинний на вигляд крутий схил, вкритий густою травою,приховує чималу небезпеку. Турист часто ковзає по траві, це утруднює підйом.Його ноги втомлюються, втрачають пружність, послаблюється самоконтроль. У цьомувипадку достатньо раптового зриву, і турист скочується з гори, марнонамагаючись утриматися за траву. А якщо на шляху падіння стоїть скельнийвиступ, турист може сильно забитися. На снігових схилах утриматися ще важче,льодинки снігу обпікають руки, зривають шкіру з долонь. Зриву може нетрапитись, якщо керівник походу перед підйомом по крутому сніжнику або по трав’янистомусхилу пояснить техніку подолання перешкоди, покаже, як користуватися льодорубомдля самострахування при падінні або, якщо немає льодоруба, як використатиальпеншток.
Великоюнеприємністю можуть закінчитися стрибки з каменя на камінь, особливо в районахосипів, ходіння поза стежкою без страхування, подорож у мокрому взутті поскелях, попадання на ділянки «баранячих лобів» і спуск з них без застосуванняспеціальної альпіністської техніки, втрата орієнтації в горах.
Снігові обвали,лавини.Найбільш реальною загрозою під час подорожі в гірськіймісцевості України в період міжсезоння є лавини. Зафіксовано схід лавини вже насхилі в 15° крутості. Навіть у Криму були випадки сходу лавин, не кажучи вжепро Карпати. Для гірського Криму лавини не типові. Але вони бувають на Головнійгряді окремими багатосніжними зимами. Найбільш реальними лавинонебезпечнимисхилами є схили крутістю понад 30°. Однією з основних ознак лавинонебезпечностіє природно сильний снігопад. (табл. 1.1)
Таблиця1.1
Залежністьступеня лавинонебезпечності від глибини снігового покриву
Ступінь
небезпеки
Глибина снігового
покриву, см
Характеристика
лавинонебезпечності. I 15-30 Виникнення небезпеки на схилах крутістю 30° II 30-50 Значна небезпека на схилах крутістю 30° III 50-70 Велика лавино небезпека на схилах крутістю 30° і більше IV 70-100 Надзвичайно велика небезпека сходу лавин на схилах крутістю >20° V >120 Катастрофічний стан
Природно, щовисоко в горах панують вітри. Переганяючи величезні маси снігу, вони надуваютьзвисаючі снігові карнизи. Сила зчеплення снігу, що утворює карниз, велика, алеобмежена, і, коли снігу надуває більше, ніж може втримати карниз, він згуркотом зривається і поринає вниз. Бували випадки, коли карнизи обвалювалисяпід вагою туристів, які приймали карниз за гребінь гори. Наслідки таких зривівсумні. Те саме слід сказати і про лавини. Утворюючись на гірських схилах, масиснігу при певних метеорологічних умовах час від часу сходять униз. Такілавинонебезпечні місця відомі туристам, і проходження їх є цілком безпечним,якщо походом керує досвідчений турист або альпініст. Але часто в зимовихпоходах малодосвідчені керівники нехтують обережністю.
Лавини сходятьпід час сильних снігопадів або після їх закінчення внаслідок швидкогонакопичення свіжого снігу. Зазвичай це відбувається при гарній погоді через діюсонячних променів на поверхню снігу або в результаті весняного розтавання. Дощтакож сприяє виникненню лавин.
Погода, при якійвиникають лавини:
1. Снігопад, приякому випадає багато снігу (не менше 25см) у середньому не менше 2-3см загодину, до того ж при сильному вітрі (понад 6 м/с). Це звичайне поєднанняфакторів при формуванні лавин.
2. Гарна погода зсонцем або без нього, яка супроводжується швидким підняттям температури і йдеслідом за бураном. Ці умови сприяють виникненню зсувів, обумовлених впливомсонячних променів і лавин зі снігових дошок, спричинених розтаванням.Температури вище 0°С, які утримуються весною протягом тридцяти шести годин,викликають глибоке танення і мокрі лавини. Такий самий ефект і від дощу, якийще й збільшує масу снігового покриву.
Як контролюватилавинонебезпечність снігу
Пухкий сніг, якиймістить у собі багато повітря, нестійкий: у нього недостатнє зчеплення міжчастинками, він сиплеться як пісок. Клейкий, вологий сніг також нестійкий. Вінпливе під ногами і скочується по схилу у вигляді грудок або зісковзує, якпокривало. Перехідний сніг – на межі між вологим і сухим — особливо сприятливийдля утворення лавин зі снігової дошки. М’який, насичений водою сніг нестійкий,навіть якщо покритий тонким настом. Весняний зернистий сніг може бути м’яким наповерхні, але всередині залишатися твердим. Снігові дошки можуть бути м’якимиабо твердими, проте вони завжди розламуються на блоки, і тріщини між нимивитягуються на значні відстані. Снігові дошки раптово, із шумом просідають підногами. Утрамбований вітром сніг може провалитися під ногами, але при цьому вінне розколюється на блоки, і в ньому не утворюються довгі тріщини. Брижі,складки на поверхні снігу – ознака вітряного ущільнення.
Найбільшхарактерні лавини в Карпатах – зі снігу, який щойно випав. Вони виникають звологого снігу, а весною – внаслідок збільшення ваги сніжної маси під частеплих вітрів, мряки, дощу, снігопаду при нульовій температурі. Лавини змокрого снігу виникають з «пухкого», мокрого старого снігу. На південних схилахвесною можна побачити різновид мокрої лавини – снігову «хустку», яка виникає здуже мокрого снігу.
Найбільшу увагупід час подорожей у міжсезоння та взимку слід звертати на великі снігові поля,що знаходяться на схилах крутістю від 30° до 50°. Такі схили розміщені наневеликій висоті, підпадають під вплив теплого повітря, маючи як підстилаючиповерхню нескошені трави ,- винятково лавинонебезпечні.
Не випадково такбагато нещасних випадків трапляється в Карпатах, особливо на перемичціПетрос-Говерла. Сніг, що спокійно лежить, не повинен присипляти пильністькерівника: часто під цим снігом є льодова кірка, що утворилася в періодкороткочасної відлиги і наступного морозу, і сніг лежить, як на змазці, чекаючивипадку, щоб піти вниз лавиною. Таким чином, вирушаючи в гори, слід обов’язковоодержати вичерпну консультацію у людей, які добре знають район вашої подорожі,та неухильно виконувати всі поради. Слід надзвичайно серйозно ставитися довибору маршруту в цих районах і за таких природних умов.
Ознакилавинонебезпечності:
1. на схилахкрутістю менше 25° лавини сходять рідко;
2. у густому лісілавини сходять рідко;
3. схили зокремими деревами небезпечніші, ніж зовсім безлісі.
4. підвітрянісхили сприятливі для накопичення надлишку пухкого снігу й утворення сніговихдошок; виступ снігового карнизу, спрямований у бік підвітряного схилу; заметивигнуті перпендикулярно до напрямку вітру, при цьому підвітряний схил більшкрутий;
5. в улоговинах,розташованих перпендикулярно до вітру, крихкий сніг чи утворення снігових дошокнакопичується переважно на підвітряному схилі;
6. на навітрянихсхилах сніговий покрив, як правило, сильно утрамбований вітром і безпечний;
7. схили,спрямовані на південь, сприятливі для утворення мокрих лавин весною і зсувів зісвіжого снігу під впливом сонячних променів;
8. наявністьлавинних конусів у нижній частині схилу;
9. вертикальніпросіки на схилах, зарослих хвойним лісом (це результат сходу потужних тавологих лавин, які змітають все на своєму шляху).
Порохоподібні тапластові лавини можуть виникати в будь-яку годину дня, але найчастіше вонисходять між 12 і 14 год. Уночі, при похолоданні, десь через годину після заходусонця, всі схили, нагріті вдень сонцем, стають безпечними, а тіньові схилинебезпечні й вночі.
Характеристикуможе доповнити знання напрямку панівних вітрів у цьому районі. Наприклад, наЧорногорському хребті (Карпати) в осінньо-зимовий період переважаютьпівденно-західні та західні вітри, тому сніг, який змітається з цих схилів,утворює великі наноси на східних та північно-східних схилах.
Основні правилаповедінки в зоні сходу лавини
1. наявністьтеплого одягу;
2. рюкзакодягають так, щоб його можна було швидко скинути з плечей;
3. виставляютьпост нагляду за схилом у безпечному місці;
4. при траверсісхилу рухатися по одному;
5. обов’язковоприв’язують до пояса лавинний шнур (мотузка, кольорова вірьовка (приблизно10м), яка закріплюється до пояса) та розпускають його;
6. при підйомі чиспуску рухатися «в лоб» (по лінії падіння води);
7. обходьтевідомі лавинонебезпечні схили, переходьте якомога вище по схилу;
8. безпечний шляхпо гребню хребта, але не можна рухатись по виступаючому карнизу;
9. будьтеуважними: під час пересування постійно контролюйте стан снігу. Перед тим, яквийти на основний схил, випробуйте невеликий з такою самою крутістю таорієнтацією на сонце. Якщо ви бачите слід лавини зі снігово дошки, знайте:поряд вас може чекати така сама лавина;
10. слідкуйте засвоєю тінню. Коли вона спрямована на схил, дія сонця найбільш інтенсивна.Шукайте захист у густому лісі, на навітряних схилах і за природними укриттями.Слідкуйте за погодою: будь-яка раптова зміна приховує в собі велику небезпеку.
11. весною періодміж десятою годиною ранку і заходом сонця найбільш лавинонебезпечний. Ранковігодини перед сходом є найбільш безпечними.
12. правильновикористовуйте свій час. Перечекайте сильний буран і деякий час після нього,доки не зійдуть лавини чи не просяде сніг. У перші години урагану можливий рух.Скористайтеся ЦМ для виходу із лавинонебезпечного району;
13. увага,спостережливість, а у разі найменшого сумніву і повна «бойова готовність» — найкраща гарантія того, що група вчасно помітить схід лавини і встигне вжитивсіх необхідних заходів.
Сильнийзустрічний вітер, незважаючи на значне нервово-м'язове напруження, зменшуєшвидкість пересування людини на 20-25%, перешкоджаючи диханню, порушуючи йогонормальний ритм і збільшуючи навантаження на дихальний апарат. Окрім того,тривалий сильний вітер впливає на нервову систему, спричиняючи збудження іроздратування, яке з’являється вже за швидкості вітру 6-7 м/с.
Надзвичайнонебезпечним є поєднання сильного вітру й низької температури. Так, починаючи звітру швидкістю 15 м/с, подальше збільшення швидкості на 1м/с рівноціннозниженню температури повітря приблизно на 5°С. Беручи до уваги, що на кожні100м підйому температура знижується в середньому на 0,62°С, ми можемопересвідчитися, що навіть влітку у середньогір'ї можливе переохолодження.
Надзвичайноважливим кліматичним фактором є опади. Оскільки з підйомом на висотутемпература повітря знижується, це призводить до збільшення відносноївологості. Наприклад, повітря, яке має абсолютну вологість 2,5мм рт. ст. притемпературі +15°С має 19,5% відносної вологості. А при тій самій абсолютнійвологості, але вже при температурі -5°С повітря буде близьким до насичення (79%відносної вологи). Тільки-но величина відносної вологості перевищує значення100% — маємо атмосфері опади у вигляді дощу чи снігу.
Туристи повиннізнати: якщо вітер раптово змінив напрямок і подув з півночі, якщопохолоднішало, вживай заходи: шукай притулок, спускайся з плато або, на крайнійвипадок, поспішай до уторованої дороги – скоро на яйлу ляже туман.
Крім дощу, снігу,туману доволі часто в горах можна потрапити під град. Він випадає зі зливовиххмар при температурі наземного повітря більше +10°С. Навіть звичайний град(діаметр до 3см) може завдати травми чи пошкодити намети. Град – явище,характерне тільки для теплої пори року і для помірних широт. Зазвичай вінвипадає вдень між 12 та 18 годинами. Це явище короткочасне, рідко перевищує20-30хв.
Дощ, мокрий сніг,град, ожеледь, іній роблять поверхню схилу слизькою, що вимагає організаціїсерйозної страховки, навіть на трав’янистих схилах, які зазвичай безпечні. Такіопади, як дощ, сніг і особливо туман, погіршують видимість, ускладнюютьорієнтування.
Сонячні й тепловіудари.При впливіна організм високих температур повітря може наступити перегрів організму. У цихумовах відбувається розширення кровоносних судин, зниження серцевого тонусу й артеріального тиску,частішання пульсу,збільшення температури шкіри. Більш значний перегрів може призвести до важких патологічних явищз боку серцево-судинної системи і загального стану організму (теплового удару). Тепловий удар настає раптово і часто призводить до важкихускладнень; найбільш характерний симптом — дуже висока температура тіла. Прицьому, з невідомих причин, теплорегулюючийцентр мозку припиняє функціонувати, і організм зовсім утрачає здатність звільнитися від надлишкутепла. Лікування полягає в можливості більш швидкого зниження температури тіла- за допомогою холоднихванн, обгортання холодними вологими простирадлами, змочування тіла холодною водою, холодних клізм та ін. — доти, поки температура тіла не знизиться до38,8°С. Потім можна обтерти тіло губкою, змоченою холодною водою. Лікару випадку теплового удару повинний допомогтиякнайшвидше.
Подорожі порівнині або пересіченій, але відкритій місцевості відносно безпечні. Тут тількизовсім недосвідчений керівник може допустити помилки, що призводять досерйозної небезпеки. Такою небезпекою є можливість одержати сонячний аботепловий удар. Заходи обережності при цьому зовсім не складні. Не слід безособливої необхідності в жаркий день робити переходи в період від 12 до 16години. Треба, щоб кожний турист мав головний убір. Перед виходом групи слідзапитати персонально кожного туриста про стан його здоров’я. Але трапляється,що теплові удари бувають і не в сонячну погоду, а коли в повітрі багато гарячихводяних парів, стає душно, важко дихати, і група, навантажена важкимирюкзаками, поспішає, іде швидше, ніж це припустимо. Висока температура повітряпри підвищеній вологості утруднює тепловіддачу організму, незважаючи наінтенсивне потовиділення. Перепади висот, вага рюкзака сприяють збільшеннютеплового навантаження на організм. Часом таке навантаження буває не під силунавіть здоровій людині. Окрім того, існує індивідуальна несприятливістьорганізму, про яку сама людина може не здогадуватись.
Переохолодження.Небезпека, що являєсобою холод для організму, як правило, полягає не в спаді температури тіла, а в місцевих змінах, яківідбуваються в шкірі і підшкірнихтканинах відкритих ділянок тіла; головним чином це руки, пальці рук і ніг, ступні, вуха, ніс і щоки. У залежностівід тривалості перебування на морозі й увогкості можуть наступити більш-менш небезпечніявища — почервоніння шкіри (кисті рук і ступні червоніють, починають горіти ісвербіти; іноді шкіра тріскається, з'являються виразки), обмороження шкіри або траншейна стопа. Що такетраншейна стопа? Якщо ноги озуті втісне взуття або людина знаходиться в нерухомому стані на сильному морозі й у вогкості, це може шкідливопозначитися на тканинах ніг. Спочатку людина відчуває біль, потім повнунечутливість, після чого настає зараженнякрові або гангрена; однак тканини можуть і ожити, коли відновиться нормальний кровообіг. Випадки траншейної стопита інші наслідки відмороження стопи — усе це варіанти одного захворювання, що розрізняються тривалістюперебування на морозі й у вогкості.
Унаслідокподразнення холодових рецепторів змінюються рефлекторні реакції, які регулюютьзбереження тепла: звужуються кровоносні судини шкіри, що на третину зменшуєтепловіддачу організму. Важливо, щоб процеси теплоутворення та тепловіддачібули збалансованими. Переважання тепловіддачі над теплоутворенням призводить допониження температури тіла і порушення функцій організму. При t тіла 35° спостерігається порушенняпсихіки. Подальше пониження температури сповільнює сприйняття організмом температури.При підвищеній вологості температура повітря здається вищою.
Про несприятливий вплив низьких температур на здоров'я людей свідчать сезонні коливання показників смертності.У зимовий період у Великобританії, США, Франції, Швеції й ін. країнах відзначаєтьсябільша кількість випадків госпіталізації і смертності, ніж улітку. Міжсмертністю узимку і температуроюзовнішнього повітря спостерігається лінійна залежність. Однак, лишеневелика кількість смертей у зимовий період безпосередньопов'язана з низькою температурою тіла (гіпотермія). Причиною смерті частіше є серцево-судинні іреспіраторні захворювання. Розлад серцево-судинної системи посилюється зподовженням холодного періоду. Кількість серцевих нездужань зростає після 1 — 2днів холодної погоди, серцевих нападів — після 3-4 днів, захворювань пневмонією і бронхітом — після 7 днівхолодної погоди.
Отже, під час розробки маршруту необхідно детально вивчити кліматичні картирайону, вивчити відповідну літературу, врахувати певні природні небезпеки з метоюзабезпечення комфортних умов в активному туризмі.
Списоклітератури
1.Фокін С. Небезпеки туристськогопоходу // Завуч. – 2003. — №5, лютий. — С.6-7.
2.Черемисин П. А. Виды современноготуризма // Краєзнавство. Географія.Туризм. – 2004. — № 25-28, липень. – С.54.
3.Штерн О. Заходи безпеки в туристичнійдіяльності // Краєзнавство та шкільний туризм. – 1997. — № 23. – С.1.
4.Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко.Теоретичні основи туризмології. — К.: Ніка, 2005.-315с.
5.Яцюк Н. Туризм з українськимвідтінком // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2007.-№ 8, лютий. – С. 7.