КУРСОВАРОБОТА
Натему:
«Державніоргани управління туристичною роботою»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Механізми реалізації державноїполітики в галузі туризму
1.1. Туристична галузь, як об'єкт державногоуправління
1.2.Основні типи моделей туристичноїдіяльності
1.3. Регулювання туризму у розвиненихкраїнах світу
Розділ 2. Проблеми державного регулювання туристичноїгалузі в Україні
2.1. Туристична галузь в Україні
2.2.Основа нормативно-правового забезпечення сфери туризму в Україні
Розділ 3. Шляхи вирішення проблем та перспективарозвитку туристичної галузі
3.1.Проблеми розвитку туристичної галузі
3.2.Перспектива розвитку туристичноїгалузі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Убагатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всіможливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними ірелігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю.
Крім значноїстатті прибутку туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижукраїни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян.
Туризм — цединамічне, що розвивається, орієнтоване на споживача явище. Туристичнадіяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробутудержави.
Вихід Українина міжнародну арену як самостійної держави створює сприятливі умови длярозвитку туризму. В свою чергу туристична діяльність є однією з найважливішихгалузей економіки та невід'ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництвата інтеграції в світову економіку для будь-якої держави. В Україні прийнятоДержавну програму розвитку туризму на період до 2010р., яка передбачає розвитоктуристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного іконкурентноздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості длязадоволення потреб українських та іноземних громадян в туристичних послугах.
Розділ 1. Механізми реалізації державної політики в галузі туризму
1.1.Туристична галузь,як об'єкт державногоуправління
Туризму багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національноїекономіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високоприбутковістю тавеликим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму нарозвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об'єктомдержавного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризмуяк синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи зрозгалуженою мережею зв'язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузейнародного господарства (транспорт, зв'язок, харчування тощо), є очевидною.
Аналіз,проведений Всесвітньою Туристичною Організацією, свідчить, що в більшості країнсвіту державна туристична політика впроваджується безпосередньо черезцентральні органи виконавчої влади — національні туристичні організації, іншіінститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримкитуристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика маєхарактерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякіспецифічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни,розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей,система відпусток), фактори, пов'язані зі створенням економічної основи длярозвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини),правові фактори, пов'язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства.
Зарезультатами дослідження виявлено, що механізм реалізації туристичної політикидержави включає:
1) складанняцільових програм з розвитку туризму на рівні держави і регіонів;
2) розробкуконкретних заходів щодо досягнення поставленої стратегічної мети;
3) державнерегулювання розвитку туристичної галузі.
Отже,державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механі-змівреалізації політики держави в галузі туризму.
Розвитоктуристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних таякісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків,відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості втуристичній галузі тощо.
У зв'язку звикладеним вище державне регулювання туристичної галузі пропонується розглядатияк сукупність форм і методів цілеспрямованого пливу органів державної влади нарозвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органівдержавної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвиткутуризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні,правові, екологічні тощо.
Ефективнедержавне регулювання потребує наукового та методичного забезпечення. Незважаючина активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму,певні аспекти державного регулювання цієї галузі залишаються недостатньорозробленими. Бракує робіт, присвячених як теоретичному осмисленню зазначенихпитань, так і розробці науково обґрунтованих практичних рекомендацій щододержавного регулювання туристичної галузі на національному, регіональному тамісцевому рівнях. Вироблення стратегії розвитку туристичної галузі і створенняумов для її ефективного впровадження є складним завданням. Для успішного йоговирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатисядосвідом інших країн.
1.2.Основні типи моделей туристичної діяльності
Аналізуючироль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнахсвіту, виділяють три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливоїскладової національної економіки.
Перша модельприпускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всіпитання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової«самоорганізації». Урядові органи використовують таку модель у тихвипадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, абоколи суб'єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатнівирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управлінняіндустрією туризму прийнята в США після того, як в 1997 р. була ліквідованадержавна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), щовідповідала за розвиток туризму в країні.
Друга модельпередбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу — міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі вкраїні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансовівкладення в туристичну індустрію, зокрема у рекламну й маркетингову діяльність,інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організаціїуправління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині таінших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень убюджет.
Третя модельпереважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовуєтьсятака модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в«надрах» певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідногогалузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідаєза розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішуєабо регламентує загальні питання державного регулювання (розробканормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької йвиконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання йобробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетинговудіяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері,управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо).
Така модельучасті держави в розвитку індустрії туризму отримала умовну назву"європейської". Доцільно розглянути європейську модель докладніше,оскільки вона уявляється найбільш прийнятною для України. Особливої актуальностідослідженню даної моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій усучасному світі, але й вибір Україною європейського вектора розвитку,необхідність побудови в ній демократичного, відкритого громадянськогосуспільства.
Слідзауважити, що центральна державна туристична адміністрація в розвиненихєвропейських країнах працює в тісній взаємодії з місцевою владою й приватнимбізнесом. Така схема роботи виявилася досить продуктивною з погляду знаходженняформ конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органіврізних рівнів державного та регіонального управління, а також для залученняфінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державнихзавдань. Наслідком такої політики стала поява змішаних за формою власності(державно-приватних) інститутів у сфері регулювання туристичної діяльності.
Варіантиреалізації третьої моделі управління туристичним сектором розглянемо наприкладі чотирьох європейських країн: Франції, Іспанії, Великобританії таІталії, на частку яких, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО)припадає близько 1/3 світових туристичних прибуттів.
1.3. Регулювання туризму у розвинених країнах світу
У Франціїпитання регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту тасуспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питаньтуризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління тарегулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крімтого, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом"із правом дорадчого голосу": Рада з туризму при Міністерствітранспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу,Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика втуризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальнийтуризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології йозеленення міст).
Нарегіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішуютьпитання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам.Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив,оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.
Просуваннямобразу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займаєтьсяасоціація «Maison de la France», що виникла в 1987 р. у результатіугоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами,готелями, адміністраціями об'єктів екскурсійного показу. На даний час асоціаціянараховує близько 800 членів. У штаті асоціації «Maison de la France»більше 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу.Керівний орган асоціації — рада директорів складається з 27 осіб (1/3 — чиновникиз держапарату, а 2/3 — представники приватного бізнесу).
Діяльністьасоціації на 60% фінансується з держбюджету. В 2005 р. субвенція, щопередбачена в Законі про державний бюджет Франції для «Maison de laFrance», становить 30,3 млн євро.
В 90-ті рокиХХ-го ст. просування французького туристичного продукту на закордонні ринкивідбувалося дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у просуванняфранк приносив 100 франків надходжень. Пріоритетними ринками для Франції заобсягом і потенціалом були Японія, США, Німеччина та Великобританія,надходження від яких становили половину всіх надходжень країни від міжнародноготуризму. Приклад «Maison de la France» яскраво засвідчує, якбагаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнюватиінвестиціями приватного сектора.
В Іспаніїпитання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму тамалого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім ДержсекретаріатуМіністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративніпитання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму);готельна мережа «Paradores» (83 готелі, розміщені в будинках, щостановлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі)та Іспанський інститут туризму — «Turespaca».
Повноваженнясамого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування,сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативоюмісцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада зрозвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів владивсіх рівнів та представники приватного бізнесу.
Україні слідперейняти в майбутньому досвід співробітництва Ради з розвитку туризму ізпредставниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження ворганізацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просуванняспецифічних та екологічних туристичних продуктів.
Іспанськийінститут туризму «Turespaca» займається залученням іноземнихтуристів, здійснюючи рекламну діяльність та промоцію іспанських курортів закордоном. Дана організація має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії та29 представництв у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується здержбюджету.
Як результат,Іспанія посідає перше місце у світі за обсягом річного бюджету для проведенняполітики просування національного туристичного продукту за кордоном, 70% якогонадається урядом країни.
УВеликобританії очолює сферу туризму Міністерство культури, засобів масовоїінформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координуєдіяльність у галузі туризму — «VisitBritain». Він займаєтьсязалученням іноземних туристів у Великобританію, розвитком внутрішнього туризму,а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму.«VisitBritain» — поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках(поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надаєплатні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різніпроекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники,відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію.
Правління«VisitBritain» призначається Міністерством культури, засобами масовоїінформації та спорту й складається з голови та 5 членів, а також голів«Wales Tourist Board», «VisitScotland» та «EnglandMarketing Advisory Board», регіональних структур, схожих за своїмифункціями з «VisitBritain». На фінансування діяльності організації в2004-2005 рр. державою асигновано 35,5 млн. фунтів, неурядове фінансуваннястановить приблизно 17 млн. фунтів.
Важливимчинником у процесі реалізації державної туристичної політики є запозиченняУкраїною досвіду «VisitBritain» з ефективного застосовування сучаснихінформаційних технологій та маркетингових компаній. Успіх проектів«VisitBritain» реалізованих в 2004 р. («The City Breaks»,«Touring and Good Living») позначився на зростанні прибутку відв'їзного туризму (12,3 млрд фунтів).
В ІталіїДепартамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності.Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональнихтурадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціональногохарактеру, досліджень та обробки статистичних даних, а також міжнародноїдіяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями таЄС).
Повноваженнямісцевих туристичних адміністрацій в Італії на даний час також значнорозширені. Вони відають всіма питаннями ліцензування туристичної діяльності насвоїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати йрекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи,участь у виставках тощо).
Однакпровідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринкуналежить Національному управлінню з туризму (Ente Nazionale Italiano per ilTurismo — ENIT), основними функціями якого є рекламно-інформаційна робота,маркетингові дослідження, координація міжнародної діяльності місцевихтурадміністрацій. ENIT підпорядковується Департаменту з туризму й повністюфінансується з держбюджету. У штаті ENIT 200 осіб, у тому числі співробітники20 представництв у 16 країнах.
Розділ 2. Проблеми державного регулювання туристичної галузі вУкраїні
2.1.Туристичнагалузь вУкраїні
Невід'ємноюскладовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Попривсі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустріятуризму стала тією галуззю народного господарства України, яка з року в рік беззалучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичногопродукту.
Туризм вУкраїні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джереломпоповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного іповноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення зісторико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.
Пріоритетнимвидом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомийчинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створеннядодаткових робочих місць.
Нині Українамає понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис.місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно доміжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційнізони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чиекскурсійних послуг.
За масштабамиміжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для Українинайбільш прийнятна саме третя модель управління. Однак для ефективногофункціонування даної моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування(щонайменше, часткове) для участі країни у формуванні й просуваннінаціонального турпродукту, здійснення маркетингових досліджень,рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнароднихтуристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакетуінвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.
Таким чином,на основі проведеного аналізу відмітимо, що окремі елементи механізмівдержавного регулювання туристичної галузі вище зазначених країн, ефективністьяких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвиткутуризму, доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі України зурахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.
Основнимипричинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсногопотенціалу України є:
Ш низькаякість складових національного туристичного продукту: значна частина природнихтериторій та об'єктів культурної спадщини непристосована для туристичнихвідвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якіснимпараметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії — вимогам щодо якості обслуговування;
Ш відсутністькомплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державногоуправління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідністьнормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучаснимпотребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичногопотоку, тенденціям розвитку туризму.
На основіаналізу історії та сучасних тенденцій розвитку туризму, який здійснений упопередніх розділах, визначимо, що туристична галузь України, маючи потужнийтуристично-рекреаційний потен-ціал, розвивалася без урахування особливостей їїфункціонування, глибокого проник-нення в суть проблем та за відсутностіцілеспрямованої, комплексної туристичної політики держави й відпрацьованихмеханізмів управління. Це приз-вело до переорієнтації туризму на виїзний,руйнування системи соціаль-ного туризму, важливих складових інфраструктуригалузі. Реформування системи державного регулювання галузі висвітлило низкупроблем, що потребують вирішення. Це, насамперед, невідповідність чинної нормативно-правовоїбази потребам та тенденціям розвитку туристичної галузі. Незважаючи наприйняття нової редакції Закону України «Про туризм», який,безперечно, став кроком вперед, існує нагальна потреба у вдосконаленніправового забезпечення галузі і приведення його у відповідність зі світовимистандартами. Крім того, перешкодою на шляху ефективного розвитку та інтеграціїтуристичної галузі стала відсутність протягом тривалого часу виваженоїрегіональної політики, що зумовило потребу у створенні струк-тури державногорегулювання туризму в Україні з урахуванням сучасних реалій та досвіду країн звисокорозвиненою туристичною індустрією.
Досвідпоказує, що сучасне туристичне підприємництво функціонує в умовах неналежноїнормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки збоку держави. Це особливо наочно проявляється на рівні малих міст і сільськихнаселених пунктів, у яких туризм може стати важливим чинникомсоціально-економічного та культурного розвитку завдяки забезпеченню зайнятостінаселення, розбудові міської інфраструктури, реконструкції та збереженнюпам'яток тощо.
2.2.Основанормативно-правового забезпечення сфери туризмув Україні
Основунормативно-правового забезпечення сфери туризму і діяльності курортів складаютьзакони України “Про туризм” та “Про курорти”.
Крім того,діяльність у сфері туризму і діяльності курортів регулюється Водним, Лісовим таЗемельними кодексами України, Кодексом України про надра, Законами України “Проохорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фондУкраїни”, постановами Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядкустворення і ведення Державного кадастру природних територій курортів”, “Прозатвердження порядку створення і ведення Державного кадастру природнихлікувальних ресурсів”, національні стандарти “Послуги туристичні. Засобирозміщення. Загальні вимоги”, “Послуги туристичні. Засоби розміщення. Термінита визначення” та “Послуги туристичні. Класифікація готелів” та іншиминормативно-правовими актами.
Закон України«Про курорти» передбачає створення Державного кадастру природнихтериторій курортів України. Невиконання робіт з встановлення меж округів та зонсанітарної охорони курортів унеможливлює розроблення й затвердження генеральнихпланів курортів, корегування містобудівної документації населених пунктівкурортних територій. Негативним наслідком цього є систематичні порушеннязаконодавства щодо використання земель курортного та рекреаційного призначення.
Концентраціяпромисловості та сільськогосподарського виробництва, в межах курортнихтериторій, створюють надмірне антропогенне навантаження. В наслідокнедофінансування протиерозійних та протизсувних заходів руйнуються частинаприбережних територій та пляжів курортів.
Експлуатаційнізапаси мінеральних вод складають понад 64 тис. куб. метрів на добу, з якихвикористовується лише 8 %.
Державнийкадастр природних лікувальних ресурсів України не розроблено, недостатнім єдержавний контроль за їх раціональним використанням та охороною, дотриманнямрежимів зон санітарної охорони тощо. В цілому можна констатувати, що природніресурси країни використовуються неефективно, існує загроза їх руйнування ізнищення.
Однією ізнайважливіших проблем розвитку туристичної галузі України є відсутністьсуттєвої державної підтримки місцевих ініціатив щодо розвитку туризму. Протезарубіжний досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можнадосягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевогосамоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницькихструктур.
Тобтопроблематика державного регулювання туристичної галузі полягає у визначенніосновних тенденцій розвитку міжнародного туризму та впровадженні відповіднихкроків інтеграції України в міжнародний ринок туристичних послуг з урахуваннямїї реальних можливостей.
Актуальнимизалишаються питання створення нормативно-правової бази державного регулювання вгалузі туризму, податкової політики, приватизації й акціонування, створенняінвестиційних умов, що стимулюють приплив коштів в об'єкти туріндустрії натериторії України. Насамперед, це стосується готельних і курортно-лікувальнихпідприємств країни, які можна ефективно розвивати, створюючи нові робочі місця,популяризуючи культурні цінності, багатство флори і фауни, рекреаційнийпотенціал нашої країни.
Крім того,необхідно обумовити повноваження та участь держави в регулюванні туристичногоринку, оскільки саме вона формує основні умови функціонування суб'єктівтуристичної діяльності як на національному, так і на міжнародному ринку.
Слідзазначити, що характерною ознакою вітчизняної туристичної галузі є витіснення зтуристичного ринку соціального туризму як неконкурентоспроможного порівняно зкомерційними видами туризму, зокрема виїзним. Серед інших гострих проблемтуристичної галузі України необхідно особливо виділити такі:
·невідповідність наявної туристичної інфраструктури світовому рівню та сучаснимвимогам споживачів туристичного ринку;
· низькаякість туристичних послуг;
· відсутністьсприятливого інвестиційного клімату, що зумовлює нерозвиненість соціальноїінфраструктури;
· недостатнійрівень кадрового забезпечення управління туристичною галуззю за кількісними таякісними параметрами;
· занадтоскладні порівняно із загальновизнаною міжнародною практикою візові, митні таприкордонні процедури;
· відомчапідпорядкованість закладів розміщення, санаторно-курортних та рекреаційнихзакладів, що ускладнює стандартизацію туристичних послуг, підвищення їх якостіта впровадження ефективних механізмів державного регулювання розвиткутуристичної галузі тощо.
Отже, передтуристичною галуззю України стоять багато проблем, які потребують розв'язанняза допомогою вдосконалення системи та механізмів її дер жавного регулювання.
Розділ 3.Шляхи вирішення проблем та перспектива розвиткутуристичної галузі
3.1.Проблеми розвитку туристичної галузі
Визначимошляхи вирішення проблем вітчизняного туризму на національному, регіональному тамісцевому рівнях через удосконалення механізмів державного регулюваннятуристичної галузі та з урахуванням зарубіжного досвіду.
Зазначимо, щоспособи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулюваннятуристичної галузі, далеко не завжди виявляються адекватними сучасним умовам татенденціям. Тому для зміни ситуації на краще необхідним є вдосконаленнямеханізмів регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн зрозвиненою туристичною галуззю, формування нових соціально-економічних підходівдо стратегії розвитку національного туристичного комплексу і системи управліннятуристичними процесами як на державному, так і на регіональному рівнях.Виходячи з цього, можна описати підходи до формування стратегії розвиткутуризму в Україні з виділенням пріоритетних видів (насам-перед, внутрішнього,в'їзного, соціального, сільського) і напрямів державного регулювання розвиткутуристичної галузі.
У цьомуконтексті видається необхідним прийняття законів, які забезпечать ефективнефункціонування галузі: «Кодексу туризму», законів України «Просільський туризм», «Про соціальний туризм», Концепції розвиткуукраїнських курортів, а також внесення окремих поправок до законів України«Про туризм», «Про місцеве самоврядування» (щодо функційорганів місцевого самоврядування в галузі туризму) тощо.
Аналізпроблем курортної сфери України свідчить про необхідність реорганізації всієїсистеми та зміни механізмів управління на державному, регіональному тамісцевому рівнях. З цією метою необхідно на державному рівні переосмислити рольсанаторно-курортних закладів у національній системі рекреації та оздоровленнянаселення і функції, які вони виконують. Лише зі зміною методологічних підходівдержава зможе розробити нові концепції розвитку як самих курортів, так ісанаторно-курортного обслуговування населення. У подальшому на базі цихконцепцій буде розроблено програму стратегічного розвитку цієї сфери зпоглибленням спеціалізації курортів та обов'язковим чітким визначенням праввласності.
Забезпеченнясталого розвитку туристичної галузі значною мірою має базуватися намодернізації інфраструктури туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цієюметою видається необхідним запровадити спеціальний інвестиційний режим длясприяння будівництву і реконструкції готелів та інших об'єктів туристичноїінфраструктури, що має спонукати іноземних та вітчизняних інвесторів вкладатикошти у туристичну індустрію. Водночас необхідне запровадження практики прямогофінансування з державного та місцевих бюджетів заходів щодо розвиткутуристичної інфраструктури, зокрема облаштування маршрутів, місць длявідпочинку в лісах та гірських районах, громадських пляжів, оглядовихмайданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів на дорогахтощо.
Зазначимо, щоумовою регіонального розвитку туризму є чіткий розподіл повноважень міжцентральними та регіональними галузевими органами влади, а також між органамивиконавчої влади та місцевого самоврядування. Доцільним є делегування органаммісцевого самоврядування повноважень щодо розвитку місцевого туризму: створеннярегіональних туристичних корпорацій, туристичних інформаційних центрів,розбудови інфраструктури, залучення інвестицій тощо. Ефективному здійсненнюделегованих повноважень може сприяти створена на рівні центрального органувиконавчої влади, до компетенції якого належать питання туристичної галузі,робоча група фахівців, що на основі нормативно-правової бази України, зурахуванням зарубіжного досвіду розроблятиме конкретний план заходів длякожного окремого туристичного регіону та дасть змогу втілити його в життя.
Відомо, щосамостійний розвиток туристичної галузі без суттєвої державної підтримки, якийвідбувався протягом останніх десятиліть, призвів до практично монополіїкомерційних форм та видів туризму. З метою зниження соціального напруження вгалузі і в суспільстві в цілому необхідне впровадження державної політикисоціалізації туристичної галузі.
3.2.Перспектива розвитку туристичної галузі
Ураховуючидосвід державної підтримки розвитку соціального туризму радянських часів ізарубіжний, зокрема досвід Франції, Росії, Німеччини, визначимо найбільш дієвімеханізми соціалізації туристичної галузі України:
· законодавчі- розробка та прийняття комплексної державної Програми розвитку соціальноготуризму в Україні, розрахованої на 10 років, основними етапами якої маютьстати: прийняття законів України «Про соціальний туризм», «Промолодіжний та дитячий туризм», Концепції розвитку спеціалізованоїтуристичної інфраструктури (для інвалідів, родинного відпочинку, студентівтощо);
·забезпечення умов для залучення до активного споживання туристичних послугінвалідів, пенсіонерів, військовослужбовців, малозабезпечених та багатодітнихгромадян та їх родин, у тому числі через розвиток спеціалізованої туристичноїінфраструктури для відпочинку людей з обмеженими фізичними можливостями,побудова пансіонатів та санаторіїв для сімейного відпочинку, розвиток недорогихвидів відпочинку: турів вихідного дня, екскурсій, сільського зеленого туризму,агротуризму тощо;
· створеннядієвих дисконтних систем для молоді та студентів, впровадження системи«культурних карток», підтримка міжнародних дисконтних карток тастудентських посвідчень, формування системи пільг для іноземних студентів тамолоді, що прибули до України з метою навчання, подорожей чи за програмоюкультурного обміну (наприклад, введення диференційованих тарифів на транспортніпослуги для іноземних студентів, знижки на розміщення, харчування, страхування,туристичні послуги);
· підтримкакультурного обміну між молоддю та дітьми різних країн, зокрема через створеннялітніх міжнародних таборів, центрів екологічного туризму (волонтерськихтаборів), літніх університетів і мовних шкіл в туристично привабливих регіонахУкраїни, проведення міжнародних конкурсів, олімпіад, фестивалів;
· сприяннярозвитку спеціалізованої інфраструктури та супутніх послуг, розрахованих напотреби молодіжного туризму та культурного обміну (кемпінги, інформаційніслужби, довідкова література, табори, хостели тощо). Пріоритетним напрямом можестати розбудова системи недорогих готелів — хостелів у туристичних центрахУкраїни;
· створенняумов для сезонного працевлаштування молоді в туристичній галузі (сезонні біржіпраці, сприяння залученню молоді до сезонних робіт та їх оплата тощо), системипільгового кредитування для студентів та молоді з метою участі в туристичних таобмінних програмах (пільговий відсоток на кредит, невелика застава тощо);
· розробка,впровадження та популяризація системи відпускних чеків для працівниківкомерційних структур, які потребують додаткового захисту, на зразокпрофспілкових туристичних путівок для працівників бюджетних установ;
· залученнядо розвитку соціального туризму органів місцевого самоврядування і впровадженнямеханізмів стимулювання підприємців щодо розвитку соціального туризму(наприклад, наданням певних податкових пільг, преференцій).
Ці заходимають стимулювати туристичний та культурний обмін між молоддю та студентамирізних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державноїполітики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашукраїну відкритою для світового суспільства. Отже, як вже неодноразовозазначалося, розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним для України.Унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам'яток, значнірекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більшетуристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цьогопотужного потенціалу, використовувати його для активного відпочинку таоздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадженняефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неїдосвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно,щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвиткутуризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики іпріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національнезначення.
Висновки
Розвитокрекреаційно-туристичної галузі пов'язаний майже з 50-ма галузями суспільноговиробництва: транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом,медициною, культурою тощо. Значна частина пасажирів у будь-якому видітранспорту, крім місцевого, — туристи. В авіації їхня частка складає близько 80%. Тому розвиток рекреаційно-туристичної галузі позитивно впливає на економічнезростання виробництва, перш за все, предметів споживання, агропромисловогокомплексу, спортивно-оздоровчих баз, розвиток дорожнього будівництва татранспорту, реставрацію пам'яток історії та культури, краще використанняприродно-рекреаційних ресурсів, підприємств торгівлі і харчування, закладівкультури.
Раціональне використаннярекреаційних ресурсів держави обумовлене доцільною політикою в цьому напрямку.Стійкий розвиток туризму є необхідною умовою за наявних негативних наслідків,що пов'язані з цією галуззю економіки, тому завданням статті є огляд передумовта засад такого туризму, який характеризується конкурентоспроможністю та ненесе негативних наслідків.
Списоквикористаної літератури
1. «Про Основні напрями розвитку туризму вУкраїні до 2010 року», Указ Президента № 973/99 від 10.08.1999, по состоянию на26 марта 2007 года.
2. Маринин М. Какие нужны меры по защитеотечественного туризма //Туризм: практика, проблемы, перспективы, 1998. № 2. С.12.
3. www.tourism.gov.ua/
4.tourlib.net/statti_tourism/bessonova.htm
5. www.sgu.ru