ПЛАН/>Вступ Розділ 1.Адаптація та її роль у вдосконаленні фізичних якостей Розділ 2.Адаптація організму до м'язових навантажень2.1 Стан системорганізму під час фізичних навантажень2.2 Роль м'язовогоапарату в розвитку вегетативних функцій2.3 Взаємозв'язокміж системами організму під впливом м'язової діяльностіРозділ 3.Використання адаптаційних основ в тренувальному процесі3.1 Неперервністьта поступовість процесу фізичного навантаження3.2 Поступовенаростання розвивально-тренувальних дій і адаптивне збалансування їх динаміки3.3 Віковаадекватність напрямків фізичного вихованняВисновкиСписок використанихджерел
Вступ
Актуальність. Аналіз передової наукової інауково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу особливо нараціональність навантаження на уроках фізичної культури. Головним фактором впливу на розвиток фізичнихякостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичнихвправ. Фізичне навантаження — це певна міра впливу рухової активності людини наорганізм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем йогофункціонування. Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можналише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретномувипадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадутьнайкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження називаютьвпливовим.
Предмет дослідження: деякі аспекти адаптивної фізичноїкультури.
Проблема: особливості організації занять з фізичної культуриз врахуванням можливостей використання фізичних вправ адаптивного характеру .
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапомадаптивної фізичної культури є орієнтація вчителя на загальний розвиток дитинита раціональність побудови процесу фізичного виховання
Мета дослідження: обгрунтування особливостей адаптивноїфізичної культури в системі психофізіологічного та фізичного розвитку людини.
Задачі дослідження:
1. Охарактеризувати роль адаптації у вдосконаленні фізичнихякостей.
2. З`ясувати сутність процесу адаптація організму до м'язовихнавантажень.
3. Охарактеризувати використання адаптаційних основ втренувальному процесі.
Методи і організація дослідження:
1. вивчення наукової і науково-методичної літератури.
2. Аналіз і синтез отриманих даних.
Організація дослідження включала аналіз наукової інформаціїщодо фізіологічних та фізичних змін в організмі під час занять фізичноюкультурою
На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:
- відомості наукової інауково-методичної літератури;
- порівняння змін ворганізмі людей різного віку на заняттях спортом.
Практична значимість: Для встановлення оптимального співвідношення інтенсивності та обсягутренувального навантаження необхідно керуватися метою, з якою виконується та чиінша вправа, а також враховувати вікові і статеві особливості та рівеньфізичної підготовленості тих, кому вона пропонується. У дітей та підлітківспостерігається велика неузгодженість відновлення окремих функцій, тому доситьважливим є коригування навантажень в тренувальному процесі.
/>Розділ 1.Адаптація та її роль у вдосконаленні фізичних якостей
Провідну роль у розвитку рухових якостей відіграєадаптація організму, яка проявляється в його пристосовній реакції нанеодноразово застосований подразник. Процес адаптації дозволяє досягнути нетільки вищого рівня розвитку фізичних якостей, але й розширює фізичні іпсихічні можливості переносити навантаження. Попередні навантаження долаютьсялегше, ніж раніше і викликають меншу втому. Їх тренувальний вплив спочаткузменшується. Знижується і подальший розвиток рухових якостей, а потім і зовсімприпиняється. Чим одноманітніше тренувальне навантаження, чим воно монотонніше,чим частіше застосовується, тим швидше організм звикає до нього і тим меншоюбуде ефективність розвитку рухових якостей, тому навіть найефективнішатренувальна програма не повинна застосовуватись понад півтора місяця.
Закономірний процес адаптації ставить вимоги щодосистематичного підвищення навантаження та обновлення засобів і методівудосконалення фізичних якостей, яке полягає у: зростанні обсягу вправ іінтенсивності їх виконання; застосуванні нових вправ; зміні співвідношенняінтенсивності й обсягу роботи та відпочинку тощо.
У підлітковому і юнацькому віці адаптаційні змінипротікають швидше, ніж у дорослих людей.
Вчитель повинен також враховувати, що адаптаціяорганізму проходить завжди в напрямку, обумовленому структурою навантаження.Так, наприклад, тренувальні впливи великого обсягу і малої або середньоїінтенсивності сприяють розвитку, насамперед, загальної витривалості.Навантаження відносно малого обсягу, але субмаксимальної і максимальноїінтенсивності сприяють розвитку переважно силових і швидкісних якостей.
В осіб з низьким рівнем фізичної підготовленості кожненавантаження комплексно впливає на адаптаційні процеси.
Поняття «методика» щодо вдосконаленняфізичних якостей означає раціональне застосування відповідних фізичних вправ іадекватних методів їх виконання з метою ефективного вирішення конкретногопедагогічного завдання в окремому занятті та системі занять.
Принципова схема побудови алгоритму методики розвиткурухових якостей повинна включати такі операції:
1. Постановка педагогічного завдання, яка полягає ваналізі стану фізичної підготовленості конкретних учнів та визначенні на ційоснові рухової якості, яку слід розвивати і до якого рівня.
2. Добір найефективніших для вирішення поставленогозавдання (з конкретним контингентом учнів) фізичних вправ.
3. Добір адекватних методів виконання вправ стосовнопідготовленості учнів та якості, що підлягає вдосконаленню.
4. Визначення місця вправ у окремому занятті і системісуміжних занять відповідно до закономірностей переносу рухових якостей.
5. Визначення тривалості впливу на розвиток конкретноїякості та необхідної кількості тренувальних занять.
6. Визначення загальної величини тренувальнихнавантажень та їх динаміки відповідно до закономірностей адаптації дотренувальних впливів.
/>Розділ 2.Адаптація організму до м'язових навантажень/>2.1 Стан систем організму під час фізичних навантажень
Якщо простежити за діяльністю кожної з функціональнихсистем організму, то можна помітити, що під час виконання фізичної роботи вонизазнають багатьох закономірних змін, причому ці зміни мають адаптивнийхарактер.
Адаптація організму під час м'язової роботи в першучергу спрямована на забезпечення відповідної сталості внутрішнього середовища — гомеостазу.
Функції нашого організму протікають нормально тількипри постійній температурі тіла. При фізичній роботі температура тілапідвищується тим більше, чим інтенсивніша і триваліша робота. При легкійроботі, наприклад при ходьбі середньої інтенсивності, вона підвищується на0,5-0,6° С, тоді як після тривалого і інтенсивного бігу — до 39-40° С.
Систематичні заняття фізкультурою і спортом підвищуютьадаптацію організму учнів до перегрівання. Фізичні вправи тренують однаковоюмірою як механізм хімічної, так і фізичної теплорегуляції. У тренованих дітейпри фізичних навантаженнях значно краще, ніж у нетренованих, поліпшуєтьсятепловіддача через шкіру завдяки більшому розкриванню капілярів. До шкіризбільшується приплив теплої крові, температура її підвищується, а томупосилюються такі способи тепловіддачі, як випромінювання, проведення івипаровування.
Яскравим прикладом адаптації теплорегуляційнихмеханізмів до фізичного навантаження є те, що при напруженій м'язовійдіяльності різко підвищується віддача тепла шляхом випаровування і зменшуєтьсявиведення води через нирки. Біологічна цінність цього механізму регуляціївидільних процесів характеризується збільшенням припливу крові до працюючихм'язів і шкіри, а також до нирок, оскільки функція їх певний час може замінятисяроботою потових залоз.
Клітини організму нормально функціонують лише привідносно постійному осмотичному тиску, який визначається постійним вмістом вних електролітів і води. При напруженій і тривалій фізичній роботі, особливопри високих температурах повітря, організм людини за 1 год. може втрачатибільше 1 л поту, а з ним вимивається до 3-5 г солей. Тривале і значнепотовиділення призводить до порушення водно-сольової рівноваги. В цих умовахм'язову роботу без зниження її інтенсивності може продовжувати лише тойорганізм, який добре адаптований до різкого підвищення осмотичного тиску.
Інтенсивна м'язова робота призводить до підвищенняконцентрації водневих іонів, оскільки під час її виконання в кров надходятькислі продукти (наприклад молочна кислота) і зміщують реакцію крові в кислусторону. Під впливом систематичних тренувань в організмі посилюються функціїбуферних систем, які перешкоджають зрушенням активної реакції крові в кислусторону. Буферні системи створюють лужний резерв, який у адаптованих людей дом'язової роботи вищий на 10-15%, ніж у тих, які не займаються напруженоюфізичною роботою. Завдяки цьому люди, які мають великий лужний резерв (до 80мл), можуть виконувати фізичну роботу навіть тоді, коли в крові накопичуєтьсядо 300 мг молочної кислоти на кожні 100 мл. В результаті цього рН кровізміщується в кислу сторону і може дорівнювати 6,9 проти 7,35-7,47 у станіспокою. Звичайно, виконувати фізичну роботу без помітного зменшення їїінтенсивності при такому ацидозі крові може лише та людина, тканини якої добрепристосовані до нестачі кисню і низького значення рН. Така адаптація тканин дом'язової роботи є одним з головних факторів, що забезпечують високу анаеробнупродуктивність [5].
Говорячи про адаптивний характер змін в крові підчасм'язової роботи, слід відзначити і те, що клітини нашого організму, особливонервові, дуже чутливі до зміни рівня глюкози. Під час напруженої тривалоїроботи (тривалий біг) запаси глюкози в організмі швидко зменшуються, оскількивона безперервно використовується всіма тканинами організму. При її окисленнізвільняється енергія, необхідна для роботи м'язів і внутрішніх органів. Улюдей, які добре треновані для такої роботи, концентрація глюкози в крові можезменшуватись до 50 мг% і навіть нижче. Не адаптована людина мусить припинити їїпри зниженні рівня глюкози до 60 мг%.
Одним з проявів адаптації організму до м'язовоїдіяльності є підвищення захисних функцій крові. Під час напруженої і тривалоїроботи виникає міогенний лейкоцитоз. Кількість лейкоцитів, порівнюючи із станомспокою, може зростати в 6-8 разів. При м'язовій діяльності збільшується також ічисло тромбоцитів, які, як відомо, беруть участь у зсіданні крові. Відомо, щонавіть при бігу на короткі дистанції (100 і 400 м) швидкість зсідання кровіпідвищується на 20-30%. Описані вище реакції організму на м'язову роботу маютьадаптивний характер, вони біологічно доцільні, тому що будь-яка м'язова роботаякоюсь мірою пов'язана з можливістю кровотеч і занесенням інфекції через рани.
Під час м'язової роботи змін адаптивного характерузазнають і інші системи організму. Зміна частоти серцевих скорочень є одним ізфізіологічних механізмів, що забезпечує адаптацію кровообігу до м'язовоїроботи. У людей, які систематично мають фізичне навантаження, частота серцевихскорочень як в стані спокою, так і при легкій роботі значно нижча, ніж у тих,хто займається лише розумовою діяльністю. Це свідчить про те, що організмперших більш пристосований до фізичної роботи і виконує її при більш економнійроботі серця [5].
При важкій фізичній роботі адаптація серця проходить восновному за рахунок повнішого випорожнення шлуночків, тобто за рахуноквикористання резервного об'єму крові, який у людей тренованих до м'язовоїроботи значно більший, ніж у нетренованих. Фізіологічний механізм такоїадаптації серця до роботи перш за все зумовлений підвищенням збудливостіпровідної системи серця, внаслідок чого прискорюються частота серцевихскорочень і їхня сила. Завдяки цьому і проходить більш повне вигнання крові зсерця.
Збільшення хвилинного об'єму крові при виконанніфізичної роботи є одним із адаптивних пристосувань організму. При легкій роботізростання хвилинного об'єму крові проходить переважно за рахунок збільшеннясистолічного об'єму крові, тоді як важка робота супроводжується збільшеннямхвилинного об'єму крові при частіших скороченнях серця. Адаптивний характерзмін серцево-судинної роботи залежить також і від виду роботи. При динамічнійроботі хвилинний об'єм крові збільшується, тоді як при статичній він змінюєтьсямало або навіть зменшується (В.В.Васильєва). При легкій роботі адаптаціясерцево-судинної системи до м'язового навантаження проходить переважно зарахунок перерозподілу крові без збільшення загального об'єму циркулюючої ворганізмі крові. Суть цього фізіологічного механізму полягає в тому, що значначастина крові притікає до працюючих м'язів і органів (серця, легень, мозку таін.), тоді як кровообіг у менш активно працюючих органах (кишках, шлунку,нирках та ін.) зменшується. Це досягається зміною вазомоторних реакцій: кровоноснісудини в працюючих м'язах значно розширюються, а в малоактивних органахзвужуються. Приплив крові до працюючих м'язів при дуже важкій роботі можезбільшуватись на 88%, тоді як в стані спокою він складає лише 20% відзагального хвилинного об'єму крові.
Ступінь і спрямованість перерозподіляючих реакцій, щовиникають при м'язовій роботі, в першу чергу зумовлюються функціональним станомвеликих артерій. Як показали дослідження В.В.Васильєвої, пружність (тонус)стінок артеріальних судин наростає більше в непрацюючих кінцівках, ніж упрацюючих. В зв'язку з цим приплив крові до непрацюючих кінцівок набагатоменший, ніж до працюючих. Про стан перерозподілу крові в організмі судять зазміною швидкості розповсюдження пульсової хвилі в судинах.
Одним із пристосувань організму до м'язової роботи єзміна загального периферійного опору судин кровотоку. При м'язовій діяльностівін знижується і тим більше, чим більш тренована до роботи людина. Звичайно,при меншому загальному периферійному опорові до тканин припливає більше крові,в них посилюються обмінні процеси, а це призводить до підвищення працездатностіорганізму. Характерно, що у людей, які добре адаптовані до фізичної роботи,відновлення загального периферійного опору проходить набагато повільніше, ніж унетренованих. Це забезпечує відносно кращі умови для діяльності їхнього серця ікровопостачання тканин.
М'язова діяльність збільшує роботу дихального апаратуу відповідності до підвищення газообміну. Під час роботи значно зростаєлегенева вентиляція. Причому вона може збільшуватись як за рахунок збільшеннячастоти дихання, так і за рахунок поглиблення дихальних рухів. Чим більша улюдини життєва ємність легень, тим дихальні рухи у неї будуть глибшими.Численні експериментальні дослідження показали, що більш працездатні ті люди, уяких показники життєвої ємності вищі. У них під час роботи збільшуєтьсялегенева вентиляція за рахунок поглиблення дихання, а не за рахунок збільшенняйого частоти. Це, звичайно, доцільніше для організму, оскільки знижуютьсяенерговитрати на роботу дихальних м'язів і, крім того, при поглибленні диханняповітря, що залишається в «мертвому просторі» дихальних шляхів, післякожного вдиху складає відносно меншу частину всього вентильованого повітря. Атому кількість повітря, що бере безпосередню участь у газообміні при такомудиханні, стає дещо вищою.
Останніми роками вчені довели, що всі триваліпристосувальні реакції організму (тренованість, загартування, адаптація доскладу їжі, імунітет і навіть пам'ять) мають у своїй основі той же процес — збільшеннякількості або зміну якості білків, що утворюють структури організму і виконуютьферментативну функцію. Наприклад, тривале примусове тренування щурів у бігупризвело не лише до гіпертрофії м'язів кінцівок, а й до збільшення в нихконцентрації білка міоглобіну (на 80%), який відповідає за утворення резервівкисню і транспортування його до мітохондрій. Причому активація генетичногоапарату клітин організму під впливом фізичної роботи та інших факторів, щотривалий час діють на організм, настає вже в перші години після підвищенняїхньої фізіологічної функції. Спочатку проявляються вони у збільшенні синтезуРНК і білка, а пізніше — ДНК. При цьому, як правило, настає фізіологічнагіпертрофія робочих органів.
Таким чином, м'язова робота підвищує надійністьбіологічної системи. Під надійністю біологічної системи розуміють такий рівеньрегулювання функцій, коли забезпечується оптимальна діяльність організму і йогоокремих органів. Надійність біологічної системи людини визначається резервамикожного органу. Чим більші резерви її, тим вища надійність біологічної системи.Так, наприклад, у дітей, які мають вищий рівень максимального споживання кисню(МСК), витрати його при дозованій роботі значно менші, ніж у тих, хто має нижчівеличини цього показника. Крім того, існує тісний корелятивний зв'язок міжрівнем МСК і тривалістю виконання напруженої роботи. Діти, які мають вищіпоказники МСК, як правило, мають і вищу аеробну працездатність. Однак удитячому віці надійність біологічної системи, а також і адаптація організму дом'язової роботи ще не досягли високого рівня. Цей період характеризуєтьсяінтенсивним вдосконаленням всіх механізмів адаптації [13].
У дітей шкільного віку спостерігаються деяківідмінності в протіканні таких фізіологічних явищ, як міогенний лейкоцитоз іеритроцитоз. А при тяжкій і тривалій фізичній роботі у підлітків і юнаківзначно більше, ніж у дорослих, розпадається лейкоцитів і еритроцитів, що знижуєадаптивні можливості крові. Про те, що у дітей при виконанні одних і тих жефізичних навантажень адаптивні механізми крові напружуються більше, ніж удорослих, свідчить поява другої фази міогенного лейкоцитозу. У дорослих при ційроботі з'являється лише перша фаза. Встановлено, що у дітей як міогеннийлейкоцитоз, так і тромбоцитоз при тяжкій і тривалій роботі настають значнораніше, ніж у дорослих. Все це свідчить про значно нижчі адаптивні можливостіфункції крові дітей при виконанні фізичної роботи, ніж у дорослих.
У дітей спостерігається відмінність і в адаптації їхсерцево-судинної системи до м'язової роботи. Адаптація до циклічної тривалоїроботи у них проходить значно важче, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що уних ще недостатньо розвинений міокард серця, менший об'єм останнього і значнобільша частота серцевих скорочень. Через це енергетична цінність кожногосистолічного об'єму крові у дітей нижча, ніж у дорослих. У юних спортсменівнерідко спостерігається гіпертрофія серцевого м'яза, яка-є результатомфорсованого тренування в спортивних вправах на витривалість. Частіше цеспостерігається у юних лижників і велогонщиків. Слід відзначити, що гіпертрофіясерцевого м'яза у дітей за нормальних умов спортивного тренування не досягаєтаких розмірів, як у дорослих [9].
Виконання однієї і тієї ж фізичної роботи у дітейсупроводжується значно більшою частотою серцевих скорочень і вищим артеріальнимтиском, ніж у дорослих (А.А.Маркосян). У дітей гранична робота виконується призначно нижчих показниках систолічного об'єму крові. Цей показник у 12-річнихучнів не перевищує 104 мл, у 13-річних він зростає до 112 мл, а у 14-річних — до 116 мл. У дорослих тренованих людей систолічний об'єм крові при граничнійроботі може дорівнювати 190 мл і більше. У дітей набагато менший і хвилиннийоб'єм крові. У 12 років він при граничній фізичній роботі досягає 19 л, у 13років -21 л, а у 14- 22-23 л. У дорослих спортсменів цей показник можеперевищувати 30 л. Ці морфологічні і фізіологічні відмінності серця дітей ідорослих і зумовлюють значно нижчі адаптаційні можливості його до фізичноїроботи у перших.
Адаптація дихальної системи дітей до фізичнихнавантажень теж має деякі свої особливості. В зв'язку з тим, що життєва ємністьлегень у них значно менша (наприклад, у 10-річних учнів вона складає всього1700 мл, а у 14-річних — 2250 мл), ніж у дорослих (у них вона знаходиться вмежах від 3 тис. до 5 тис. мл), легенева вентиляція при граничній роботі неперевищує 70-80 л у 16-17-річних.У 10-річних дітей вона складає 50-55 л, у14-річних-70-75 л. Чим молодша дитина, тим значніше збільшується вентиляціялегень за рахунок прискорення частоти дихання, а не за рахунок поглибленнядихання. Одним із пристосувань дихальної системи дітей до фізичногонавантаження е те, що з віком у них різко підвищується показник максимальногоспоживання кисню. Особливо різко він підвищується в 14-18 років. Встановлено,що як юнаки, так і дівчата цього віку більш чутливі до гіпоксії при м'язовійроботі, ніж дорослі. У них при гіпоксії більше посилюється і більше порушуєтьсядіяльність головного мозку, ніж у дітей молодшого віку або у дорослих [19].
Одним із адаптивних механізмів організму дітей дофізичного навантаження є те, що у них значно швидше, ніж у дорослих,відновлюється вихідний рівень споживання кисню. З віком ця здатність організмузменшується. При відносно однаковій потужності роботи у дітей кисневий боргменший, ніж у дорослих. Газообмін у дітей шкільного віку під час роботи дещонижчий, ніж відразу після її закінчення. Кисневий борг після короткочасноїроботи може досягати 90% відносно кисневого запиту. Чим молодша дитина, тимменше поглинається кисню в легенях, а тому в спокої менш економневикористовуються легенева вентиляція і серцева діяльність для споживання кисню(рис. 1). Ось чому при утрудненому диханні насичення крові киснем у дітейзменшується раніше, ніж у дорослих (рис. 2).
Тренеру і учителю фізичного виховання слід пам'ятати,що діти дихають менш економне, ніж дорослі, не тільки в стані спокою, але і прифізичній роботі. Вже це свідчить про менші можливості в регуляції дихання притяжкій фізичній роботі і про гірше пристосування їхнього організму до неї. Привиконанні важкої роботи діти швидше припиняють її тому, що мають менші запасиглюкози в печінці і м'язах, ніж дорослі люди. Крім того, заданими М. М.Яковлева, у юних спортсменів при роботі значно швидше, ніж у дорослих спортсменів,знижується рівень цукру в крові, а це є однією із умов розвитку втоми.
/>
Рис 1. Сумарна величина легеневоївентиляції при однаковій роботі в учнів різного віку (за І. Н екером)
/>
Рис 2. Зниження у дітей (суцільна лінія) і у дорослих(пунктирна лінія) насичення крові киснем при диханні в замкнений простір (за О.Б. Гандельсманом)
Частота серцевих скорочень при виконанні роботи навелоергометрі у дітей з віком зменшується, що призводить до підвищеннякисневого пульсу (кисневий пульс — відношення величини МСК до частоти серцевихскорочень). Це свідчить, що у міру розвитку дитячого організму адаптивніможливості працездатності дихальної і серцево-судинної систем до фізичноїроботи підвищуються.
/>2.2 Роль м'язового апарату в розвитку вегетативних функцій
Спеціальні досліди показали, що під впливом м'язовоїдіяльності поліпшується координація роботи м'язів і внутрішніх органів.Заданими М.Р.Могендовича, робота м'язів ніби настроює функції внутрішніхорганів і забезпечує більш вдосконалену їх регуляцію. При виконанні рухів відпрацюючих м'язів у центральну нервову систему (руховий аналізатор) безперервнонадходять нервові імпульси, які і сприяють пристосуванню діяльності внутрішніхорганів у запиті на кисень і продукти харчування. В організмі немає такихорганів і систем органів, які б не включались у роботу при м'язовій діяльностіі не вдосконалювались при цьому.
Під впливом фізичних вправ поліпшуються захисніфункції крові завдяки збільшенню лейкоцитів, тромбоцитів і антитіл. Прим'язовій діяльності більше в стані спокою виділяється в кров кортикостероїдів ікатехоламінів, а також інших гормонів, які підвищують життєдіяльність організму.
Систематичні заняття фізичними вправами в школіпризводять до фізіологічної гіпертрофії серцевого м'яза дітей, в результатічого зростає сила серцевих скорочень, збільшуються систолічний і хвилиннийоб'єми крові. Добре треноване серце в стані спокою скорочується повільніше, щодає йому можливість більше відпочивати. У відомих бігунів братів Знаменських,що тренувались в бігу на довгі дистанції, частота серцевих скорочень в спокоїдорівнювала 40-45 ударам за хвилину.
Скорочення тренованого серця більш глибокі і прикожній систолі в аорту надходить більший об'єм крові, ніж у людини, яка нетренується. Серце дітей, що займаються фізичною роботою або спортом, працюєекономніше. Про те, як м'язова робота впливає на розвиток серцевої діяльності,свідчать дані, одержані на спортсменах-лижниках міжнародного класу.Підраховано, що їхні серця працювали з потужністю 588 Дж за 1 хв. протягом 9год. Роботи, яку виконувало серце в цих умовах, вистачило б, щоб підняти 25чоловік масою 70 кг на висоту п'ятиповерхового будинку, а кількість крові, якуперекачували обидва шлуночки за цей час, дорівнювала 35 т, тобто масі великоїзалізничної цистерни, наповненої рідиною.
Не менш важливу роль відіграють фізичні вправи длярозвитку органів дихання. Систематичні заняття фізичними вправами збільшуютьжиттєву ємність легень. Наприклад, у стаєрів і плавців вона може досягати 6-7лі більше. У юних спортсменів поверхня легеневих пухирців (альвеол) можедосягати 120 см і більше. У них стають еластичнішими хрящі, змінюються дихальнім'язи, а це все сприяє підвищенню легеневої вентиляції. Якщо в спокої людинавидихає 6-8 л повітря за 1 хв., то при напруженій м'язовій роботі ця цифразбільшується в 20 разів, а у спортсменів, які тренуються на витривалість,легенева вентиляція може досягати 160-200 л за 1 хв.
Систематична робота м'язового апарату покращуєдіяльність травного каналу. Рухи справляють позитивний вплив на перистальтикукишок і шлунка, активізують дію травних залоз, усувають запори і застійні явищав тазовій порожнині, які можуть викликати геморой. Останній частоспостерігається у людей, що ведуть тривалий сидячий спосіб життя [5].
Згідно з даними М.Р.Могендовича, впливи, якіздійснюються на органи травлення з рухового апарату, під час м'язової роботипротікають за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Від пропріорецепторівпрацюючих м'язів аферентними шляхами у харчовий центр надходить великий потікнервових імпульсів, які збуджують його і цим самим стимулюють роботу органівтравлення. Поряд з цим під час виконання фізичних вправ м'язи черевного преса ідіафрагми своїми рухами масажують внутрішні органи, що призводить до посиленнясекреторної діяльності їх залозистого апарату і моторної функції. Під впливомм'язових скорочень поліпшуються обмінні процеси і робота органів виділення,артеріальний і венозний кровообіг в усіх тканинах, підвищуються функціїкровоносної і лімфатичної систем. Фізичні вправи є профілактичним засобомсклеротичних змін у судинах, які часто призводять до таких захворюваньсерцево-судинної системи, як інфаркт, атеросклероз та ін.
Заняття фізичними вправами і спортом справляютьвеликий вплив на психіку учнів і на їхню ендокринну систему. Під впливом вправпідвищується тонус нервової системи, посилюються нервові процеси, поліпшуєтьсяїхня рухливість, стимулюється робота залоз внутрішньої секреції. Впливаючи наендокринну та автономну системи через центральну нервову систему, м'язові рухипороджують позитивні емоції, які, в свою чергу, підвищують працездатністьорганізму. При систематичному і тривалому занятті фізичними вправами високапрацездатність людини зберігається до глибокої старості, підвищуються функціївсіх внутрішніх органів і систем./>2.3 Взаємозв'язок між системами організму під впливомм'язової діяльності
У високоорганізованих тварин і людей взаємозв'язок міжрізними системами і органами здійснюється за допомогою нервової системи. Крімтого, нервова система органічно впливає на залози внутрішньої секреції, яківиділяють у кров активно діючі речовини — гормони. Вони діють на функціїорганізму так, як нервова система, і входять в єдину систему регуляції функцій.
Вищим регуляторним органом діяльності всіх системорганізму є кора великого мозку. В кору безперервно надходить від м'язів івнутрішніх органів потік нервових імпульсів, який постійно підлягаєсистематизації, в результаті чого формуються відповідні програми і ефекторніреакції. Кора великого мозку дуже тонко реагує на всі ті подразнення, якінадходять до неї з зовнішнього середовища і внутрішніх органів, своєюдіяльністю забезпечує пристосування організму до оточуючого середовища і йогоактивний вплив на неї. Всі ці дуже складні процеси протікають в організмі дужешвидко протягом часток секунди.
Координована діяльність організму при виконанніфізичних вправ пов'язана з тим, що на ті чи інші подразнення він реагуєскороченням не всіх і неабияких м'язів, а чітко визначеної групи їх. При цьомурухова реакція організму супроводжується зміною діяльності серцево-судинної,дихальної та інших систем, а також зміною обміну речовин і енергії. Вищеназваніфізіологічні процеси забезпечують найкраще протікання рухового акту.
Інтенсивність обмінних процесів в організмі, а такожнапруженість різних органів при роботі спостерігають за рівнем газообміну.Звільнення енергії при розщепленні енергетичних речовин (білків, жирів,вуглеводів) забезпечується окислюючими процесами. Ось чому поглинання киснюорганізмом за час роботи точно відповідає витратам енергії. При використанні 1л кисню звільняється приблизно 21 Дж енергії. Між газообміном і роботоювнутрішніх органів існує тісний корелятивний зв'язок.
При малоінтенсивній роботі, наприклад при роботі наергографі, використовується невелика кількість кисню, а тому внутрішні органипрацюють без значного посилення своєї активності. Навіть при максимальнійроботі м'язів одного пальця з боку внутрішніх органів не відбувається значнихвідхилень від рівня спокою [2].
При роботі, яка виконується за участю невеликих групм'язів, але при цьому рухи висококоординовані (наприклад, рухи жонглера),вегетативні функції (кровообіг, дихання, видільні процеси і теплообмін) тежмало змінюються. Функціональні зміни, які мають місце при таких видах м'язовоїдіяльності, пов'язані переважно з процесами, що протікають в іннерваційнихмеханізмах м'язів і беруть безпосередню участь у роботі. В тому випадку, колиробота супроводжується сильним емоційним збудженням, викликаним складністюроботи або іншими причинами, зрушення в діяльності внутрішніх органів можутьбути значними, хоч при цьому і скорочується невелика група м'язів. Поглинаннятканинами кисню, витрати енергії, легенева вентиляція, хвилинний об'єм крові таінші показники функціонального стану організму за таких умов можуть підвищуватисьвідносно спокою у кілька разів.
При таких видах роботи, як біг, плавання, спортивнаходьба, бокс, фехтування, гребля, спортивні ігри, ходьба на лижах, колискорочується багато великих м'язів, настає активація вегетативних функцій. Підчас виконання роботи великої потужності (наприклад, при бігу на 10 км)вегетативні функції досягають максимального напруження. Регуляція внутрішніхорганів за цих умов настільки вдосконалена, що вони всі мобілізуються в роботу.Загальні витрати енергії (розраховані за поглинанням кисню) досягаютьмаксимальних величин і значною мірою залежать від тривалості роботи.
Тривалість роботи помірної інтенсивності визначаєтьсяне тільки координаційними процесами, що безпосередньо зв'язані з іннерваційнимимеханізмами діяльності м'язів, а й рівнем координації вегетативних функцій і впершу чергу діяльністю дихальної, серцево-судинної і видільної систем. Якщонастає обмеження роботи цієї інтенсивності, то в першу чергу в результатіпорушення координації діяльності серця, дихального апарату, нирок і потовихзалоз. Рухові функції при цьому погіршуються внаслідок зниження окислюючихпроцесів у м'язах і нервових центрах. Ось чому координація вегетативних функційпри виконанні фізичних вправ має не менш важливе значення, ніж координаціярухових функцій. В зв'язку з цим систематичне тренування рефлекторнихмеханізмів координації, які визначають ступінь регуляції роботисерцево-судинної, дихальної і видільної систем, повинно відбуватися поряд ізтренуванням координаційних механізмів рухового апарату.
У координації діяльності вегетативних систем значнароль належить умовно-рефлекторним механізмам; завдяки їм під час тренуваннявстановлюються тонкі. взаємовідносини між вегетативними і соматичнимифункціями. Крім того, при координації як соматичних, так і вегетативних функційвелике значення посідають трофічні впливи на внутрішні органи і м'язи, якінадходять з боку симпатичної частини автономної нервової системи.
/>Розділ 3. Використанняадаптаційних основ в тренувальному процесі/>3.1 Неперервність та поступовість процесу фізичного навантаження
Принцип безперервності і поступовості зумовленийумовно-рефлекторними закономірностями розвитку тренованості. Коли юніспортсмени систематично повторюють фізичні вправи, то тимчасові зв'язкизакріплюються, а рухові якості і рухові навички при цьому стають постійними іміцними. Тривалі перерви в тренуваннях призводять до згасання тимчасових зв'язківі ослаблення рухових навичок і рухових якостей. Раніше інших згасають тітимчасові зв'язки, які утворилися пізніше і тонко спеціалізовані. Інтерваливідпочинку між фізичними вправами або двома заняттями повинні бути такими, щобна «сліди» попередньої роботи накладався ефект наступної. Як правило, повторнуроботу потрібно проводити у відновному періоді в фазі підвищеної працездатності(фаза суперкомпенсації), але для розвитку всіх видів витривалості повторневиконання фізичних вправ слід проводити в фазі неповного відновленняпрацездатності. Це забезпечує адаптацію організму до діяльності в умовахзміненого внутрішнього середовища (кисневе голодування, зміни рН крові, підвищеннятемператури тіла та ін.).
Сама назва передбачає безперервну діяльність без інтерваліввідпочинку. Це може бути високоінтенсивна безперервна діяльність середньоїтривалості або тренувального навантаження невеликої інтенсивності протягомтривалого часу. Розглянемо два види.
Інтенсивність роботи при такому тренуванні складає85-95% максимальної ЧСС спортсмена. Наприклад, бігун на лижах на середнідистанції може пробігти 8 км (5 миль) із швидкістю 1 км за 3 хв. при середнійЧСС 180 уд./хв. (допустивши, що макс. ЧСС = 200 уд./хв.).
Високоінтенсивне безперервне тренування дуже ефективнедля підготовки спортсменів, які займаються видами спорту, що вимагаютьвитривалості при виконанні невеликого обсягу роботи. Тренування з постійною,близькою до змагань інтенсивністю підвищує спроможність спортсмена підтримуватиоднаковий темп під час забігу і, як правило, веде до покращення результату.Крім того, регулярні тренувальні навантаження або забіги з інтенсивністю,близькою до змагальної, підвищують швидкість ніг, їх силу і м'язовувитривалість. Але така тренувальна програма висуває спортсмену екстраординарнівимоги, особливо якщо вона розрахована на декілька тижнів або місяців.Рекомендується періодично вводити варіанти з нижчою інтенсивністю (1 -2 рази натиждень), щоб дати можливість спортсмену відпочити після виснажливихвисокоінтенсивних безперервних тренувань.
Довготривалі тренування низької інтенсивності. Цей видтренувань став дуже популярним в кінці 60-их років XX століття. Спортсменитренуються з відносно низькою інтенсивністю (60-80 % ЧСС). Частота СС рідкоперевищує 160 уд./хв. у молодих спортсменів і 140 уд./хв. — у доросліших.Головна мета тренування не швидкість, а дистанція. Спортсмени, які займаютьсявидами спорту, що вимагають витривалості, можуть пробігати 24-48 км (15-30миль) щодня, що складає за тиждень 160-320 км (100-200 миль). Швидкість бігупри цьому набагато нижча максимальної, яку може підтримувати спортсмен.Наприклад, якщо спортсмен може пробігти із швидкістю 1 км за 3 хвилини, то вінповинен тренуватись із швидкістю 1 км за 4-5 хвилин. Цей метод тренуваннязначно легший, ніж метод високоінтенсивного безперервного тренування, оскількидає значно менше навантаження на серцево-судинну і респіраторну системи. Разомз тим, пробігання великих дистанцій може викликати значний дискомфорт у м'язахі суглобах.
Цей метод тренування найчастіше використовується длярозвитку витривалості тими, хто хоче «бути у формі», а такожспортсменами, які займаються командними видами спорту і використовуютьтренування на розвиток витривалості для загальнофізичної підготовки і бажаючимизберегти високий рівень витривалості в міжзмагальному періоді.
Для цих цілей рівень інтенсивності зберігається влегенях 60-80% ЧСС, а дистанція скорочується. Наприклад, лижники можутьскоротити дистанцію до 5 км (3 миль).
Слід зазначити, щоденний метод дуже ефективний длярозвитку загальної витривалості, оскільки дозволяє виконати роботу з найбільшоюінтенсивністю. Для людей середнього і старшого віку, які хочуть досягти ізберегти рівень фізичної підготовки, цей метод найкращий і безпечний.
Вправи високої інтенсивності потенційно небезпечні длялюдей старшого віку, їм також не рекомендується займатись спринтерськими або«взривними» видами фізичної діяльності./>3.2 Поступове наростання розвивально-тренувальних дій іадаптивне збалансування їх динаміки
Оптимальні інтервали відпочинку між фізичними вправамиповинні визначатися завданнями даного періоду тренування, розвитком загальної іспеціальної фізичної підготовки, віком спортсмена тощо.
Щоб уникнути перетренування та перенапруженняорганізму в спортивній практиці, необхідно систематично дотримуватисьпоступовості в підвищенні фізичних навантажень. Це стосується як одноготренувального заняття, так і тренувальних мікро- і макроциклів.
Якщо тренувальні навантаження не будуть збільшуватисьпоступово, то виконувана робота стає звичною для людини, і реакції організму наних не змінюються. Оскільки в цих умовах не забезпечується суперкомпенсаціяенергетичних ресурсів і розширення функціональних можливостей, то розвитоктренованості при цьому припиняється. Принципи поступовості в підвищеннінавантажень особливо важливо враховувати при проведенні тренувальних занять здітьми і підлітками, для яких максимальні навантаження можуть бути шкідливими.
Максимальні навантаження застосовуються тоді, колидіти добре адаптовані до середніх і великих навантажень і коли останні невикликають у центральній нервовій системі гальмування. Максимальнінавантаження, при яких спортсмен досягає межі своїх функціональних можливостей,сприяють росту його тренованості, адаптації його організму до руховоїдіяльності при змінних умовах внутрішнього середовища і забезпечують розвитоквсіх систем організму.
Залежно від чергування фізичних вправ і інтерваліввідпочинку між ними в спортивному тренуванні використовують ряд методів.
Повторний метод характеризується багаторазовимповторенням вправи без зміни інтенсивності, темпу і структури її виконання.Використовується цей метод в усіх видах спорту для вдосконалення руховихнавичок і розвитку фізичних якостей спортсмена.
Перемінний метод тренування — це такий метод, коли прибагаторазовому застосуванні вправи змінюється або її інтенсивність, аботривалість, або структура. Цей метод є одним із основних для підвищенняфункціональних можливостей організму.
Інтервальний метод характеризується поступовимскороченням інтервалів відпочинку між виконуваними вправами. У малотренованихосіб інтервали відпочинку повинні забезпечити початок наступної роботи в фазісуперкомпенсації, тобто фазі підвищеної Працездатності. У міру ростутренованості організму інтервали відпочинку скорочуються, і наступна роботаповинна розпочинатися в фазі зниженої працездатності, тобто в фазінедовідновлення. Це сприяє адаптації організму до рухової діяльності призначному накопиченні в організмі продуктів метаболізму. Цей метод тренування єсильним стимулом анаеробної працездатності організму, а тому він широкозастосовується для виховання швидкісної витривалості.
Тренування з короткочасними (1-1,5 хв.) стандартнимиінтервалами відпочинку після напруженої фізичної роботи (в межах 80% відмаксимальної), яка виконується при частоті серцевих скорочень 160-180 захвилину, сприяє підвищенню працездатності серця і збільшенню споживання киснютканинами завдяки посиленню об'єму кровотоку.
На розвиток аеробної і анаеробної працездатностівеликий вплив справляє інтенсивність фізичних вправ. Аеробна працездатністьнайбільше зростає при роботі серця з частотою 150-175 скорочень за хвилину, аанаеробна — при 180. При цій частоті серцевих скорочень МСК досягає максимальнихвеличин, хоч порогом активізації анаеробного обміну вважається частота 165скорочень за хвилину. Споживання кисню при цій частоті може досягати 70-80% відмаксимального./>3.3 Вікова адекватність напрямків фізичного виховання
При дотриманні всіх методичних принципів спортивноготренування практично виключається можливість несприятливого впливу фізичнихвправ на організм дітей. Фізичними вправами систематично можуть займатися дітимолодшого шкільного віку і навіть дошкільного, але підготовка юних спортсменівповинна включати такі етапи: 1) попередню підготовку; 2) початкову спортивнуспеціалізацію; 3) поглиблене спортивне тренування в обраному виді спорту і 4)спортивне вдосконалення.
На початковому етапі тренування основна увага повиннаприділятися зміцненню здоров'я і всебічній фізичній підготовці дітей. Крімтого, на цьому етапі повинні розвиватись такі фізичні якості, як швидкість іспритність. Основними засобами їх виховання є нескладні комплекси фізичнихвправ, які не вимагають від дітей великих м'язових зусиль і виконуються звеликою амплітудою і максимальним розслабленням м'язів, що не беруть участі вроботі. Поряд з цим на тренувальних заняттях слід широко використовуватиприродні рухи: біг, стрибки, спортивні і рухливі ігри, на які відводиться до50% загального часу занять.
Вікові межі, а також тривалість цього етапу тренуванняіндивідуально, різні. Так, якщо дитина почала займатися спортом (наприкладлижним спортом) в 5-5,5 років, то етап попередньої підготовки триває приблизнотри роки. На кінець цього періоду, як правило, у дітей з'являється інтерес дотого чи іншого виду спорту і починають проявлятися спортивні здібності [6].
На етапі початкового спортивного тренування різнобічнафізична підготовка повинна бути спеціально спрямованою. Тепер діти починаютьоволодівати технікою фізичних вправ, характерних для даного виду спорту. Натренувальних заняттях можуть застосовуватись спеціалізовані комплекси вправ,які розвивають фізичні здібності. Основним завданням етапу початковоїспортивної спеціалізації є формування фізіологічних, морфологічних іпсихологічних передумов, поглибленого спеціалізованого тренування в обраномувиді спорту. Чим різнобічнішу фізичну підготовку одержала дитина на цьому етапітренування, тим кращі фізіологічні передумови складаються у неї для поглибленоїспеціалізації в віці 14-15 років. На кінець цього етапу діти повинні вжемайстерно виконувати вправи і мати достатній рівень розвитку фізичнихздібностей. Вони беруть участь у змаганнях, але при цьому потрібно враховуватистаж їх тренування.
Для тих, хто займається лижним та ковзанярськимспортом участь у змаганнях дозволяється через 1,5-2 роки, фігурним катанням наковзанах, плаванням, стрибками у воду через 2-2,5 роки спеціалізованих занять.Що стосується тих видів спорту, які вимагають від спортсменів високогофізичного і психічного напруження (біг на довгі дистанції, гонки на лижах на30-50 км), то спортсмени, які ними займаються, можуть брати участь у змаганняхлише через 5-6 років спеціалізації.
На цьому етапі спортивноготренування кількість виступів на змаганнях повинна строго регламентуватись.Учням 9-10 років дозволяється виступати переважно на внутрішньо шкільних, з11-12 років — на районних і міських змаганнях. Кількість змагань, в яких дітиберуть участь протягом року, теж повинна строго регламентуватись. Так, юнимгімнастам 13-14 років дозволяється брати участь у 5-6 змаганнях на рік зазагальною фізичною підготовкою і в 4 класифікаційних змаганнях. Легкоатлетамцього віку можна виступати в 10-12, а волейболістам — у 20 змаганнях на рік.Перерва між змаганнями для дітей молодшого шкільного віку повинна бути не менше1 місяця, а в 11-14 років-не менше 2 тижнів. В 15-16 років перерва міжзмаганнями може скорочуватись до тижня [18].
Практичний досвід свідчить, що високі спортивнірезультати (на рівні нормативів майстра спорту) більшість спортсменів показуєчерез 6-8 років систематичних занять спортом.
До змагань допускаються тільки ті учні, якінапередодні пройшли медичний огляд і мають дозвіл лікаря.
На сьогоднішній день розроблені орієнтовані за вікоммежі спеціалізованих занять для учнів [10].
У молодшому шкільному віці потрібно вдосконалюватикоординацію рухів, розвивати швидкість і спритність, стимулювати роботу вегетативнихорганів. Поряд із систематичною підготовкою з оволодіння деякими нормами ГПОдозволяється займатися фігурним катанням, катанням на ковзанах з 7 років,тенісом і настільним тенісом, плаванням — з 8 років, акробатикою, художньоюгімнастикою, лижними гонками на 1-3 км — з 9 років, швидкісно-силовими видамилегкої атлетики, баскетболом — з 10 років, хокеєм, фехтуванням і спортивноюгімнастикою — з 11 років.
В середньому шкільному віці відбувається складнийпроцес перебудови дитячого організму, пов'язаний з статевим дозріванням. Вцьому періоді прискорюється ріст тіла в довжину, нерідко помічаютьсядиспропорції тіла, висока емоційність при нестійкості функцій вегетативнихорганів і рухового апарату та ін. Заняття спортом і фізкультурою прискорюють і поліпшуютьстатеве дозрівання дитячого організму. В цьому віці, починаючи з 12 років,рекомендується займатися бігом на середні дистанції, стрибками на лижах, ручнимм'ячем, бігом на ковзанах і парусним спортом. З 13 років дозволяється займатисяборотьбою, греблею на байдарках, каное та академічною греблею, а з 14 років — велосипедним спортом і боксом. З 15 років діти можуть займатися важкоюатлетикою [21].
Учні старшого шкільного віку при хорошому станіздоров'я можуть займатися практично всіма видами спорту, але слід обмежуватитривалу роботу, яка вимагає високого розвитку тренованості всіх функційорганізму.
Слід зазначити, що в спортивній практиці (фігурномукатанні, художній і спортивній гімнастиці) є випадки, коли строкиспеціалізованих занять зміщувалися в сторону зменшення на 2-3 роки. Однакчисленні приклади із спортивного життя радянських і зарубіжних спортсменівсвідчать як про ранню, так і про пізню спеціалізацію.
На етапі поглибленого тренування основними завданнямиє вдосконалення техніки вправ і подальший розвиток фізичних здібностей. Фізичнінавантаження на тренувальних заняттях значно підвищуються, і спортсменипочинають регулярно брати участь у змаганнях [5].
На етапі спортивного вдосконалення тренування повинноносити спеціалізовану спрямованість. Спортсмени широко використовують комплексефективних засобів і методів тренування, які сприяють досягненню максимальнихрезультатів у спорті. На цьому етапі тренування обсяг і інтенсивністьтренувальних навантажень підвищуються і досягають максимального рівня, фізичнівправи повинні сприяти розвитку специфічних якостей рухової діяльностіспортсменів.
Слід відзначити, що у юних спортсменів вікові змінифізіологічних функцій на останніх двох етапах нерідко затушовують результатитренування.
/>Висновки
1. Провідну роль у розвитку рухових якостей відіграєадаптація організму, яка проявляється в його пристосуванні організму до реакціїна неодноразово застосований подразник. Процес адаптації дозволяє досягнути нетільки вищого рівня розвитку фізичних якостей, але й розширює фізичні іпсихічні можливості переносити навантаження. З фізіологічної точки зору, процесадаптації являє собою процес забезпечення відповідної сталості внутрішньогосередовища – гомеостазу. Під час м`язової роботи змін зазнають всі системиорганізму.
2. Фізичний розвиток людини в першу чергу визначаєтьсяступенем вдосконалення її рухового аналізатора. Досить важливе місце в розвиткумовної функції належить розвитку тонкої моторики пальців. Тренування пальціврук є могутнім тонізуючим фактором для роботи кори великого мозку, для розвиткурозумової діяльності людей різного віку. Рухова активність дітей має значнийвплив на розвиток предметного мислення. всі ці дані свідчать про взаємозв`язокфізичного та розумового розвитку людини.
3. Під впливом систематичних занять фізкультурою таспортом відбувається неспецифічні адаптація організму до різних стресовихфакторів завдяки вдосконаленню нейроендокринного апарату і в першу чергу зарахунок підвищення функції надниркових залоз і гіпофіза, а також ретикулярноїформації. Під впливом фізичних вправ в організмі проходять складані біохімічніі гематологічні зміни, які в першу чергу відбиваються на захисних функціяхкрові. При раціональному використанні фізичних вправ в спортивній практиціпідвищуються опорність організму до дії несприятливих факторів зовнішньогосередовища. Заняття фізичними вправами значно підвищують стійкість організму додії низьких температур.
4. В основі закономірностей побудови циклів фізичноговиховання лежить декілька принципів, а саме: неперервність процесу тренування,системність, циклічність, поступове збільшення навантаження (раціональнедозування навантаження), вікова відповідність тренувального процесу. Щобуникнути перетренування та перенапруження організму в спортивній практиці,необхідно систематично дотримуватись поступовості в підвищенні фізичнихнавантажень. Працездатність спортсмена неоднакова на початку, в середині і вкінці тижня. Найвищою вона є серед тижня, найнижчою в останні дні тижня. Осьчому виконання тяжких фізичних навантажень в ці дні нерідко призводить дозниження працездатності організму, розвитку втоми. Навантаження дитиниобов`язково повинне відповідати її віковим можливостям.
Список використаних джерел
1. Боген М.М. Обучение двигательнымдействиям. — М.: ФиС, 1985.
2. Вайзер С.Р. Это помогает обучению. //Физическая культура в школе, — 1975. — №7. — С. 27-28.
3. Вишнева Л.В. Обучение должно быть развивающим. //Физическая культура в школе. — 1981.— № 1. — С. 15.
4. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособиедля учителей. – М., 1988. – 360 с.
5. Завацький В.І. Курс лекцій з фізіології: В 2-хчастинах: Навчальний посібник. – Рівне: ППФ “Волинські обереги”, 2002.
6. Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. –Освіта, 1989. – 302 с.
7. Козєтов І. Методика використання нестандартногообладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. — 1999. — № 4. —С. 37-39.
8. Комплексне тестування руховихздібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.
9. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.– М.: ФиС, 1991. 543 с.
10. Методика физического воспитания школьников /Подред. Г.Б. Мейксона, Л. Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
11. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физическоговоспитания школьников. М., 1989. – 320 с.
12. Новосельський В.Ф. Методика урока физическойкультуры в старших классах. — К.: «Радянська школа», 1989. — 127 с.
13. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учитьоценивать свои движения // физическая культура в школе, 1984. — № 12. — С.26-29.
14. Платонов. Общая теория подготовкиспортсменов в Олимпийском спорте. — Київ: Олімпійська література, 1997.
15. Сенсорні механізми у правлінняточнісними рухами людини. За ред. Роєного А. С. — Харків, 2001.
16. Сінчаєвськйй С.М. Фізичне вихованняшколярів (теоретична підготовка) Фізичне виховання в школі, 1999. — №2. —с.25-28.
17. Слупский Л.Н. Волейбол. Активныеметоды обучения // Физическая культура в школе, 1987. — №11. — С. 23-25.
18. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиологияспорта и двигательной активности. — Київ: Олімпійська література, 1977.
19. Физическая культура и спорт в общеобразовательнойшколе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. – М.: Просвещение, 1985. – 87с.
20. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книгадля учителя / Под ред. А.М. Шлемина. – М.: Просвещение, 1988.
21. Фізіологія людини (За ред. КучероваІ. С. та ін.). — К.: Вища школа, 1981.
22. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів(Практикум ). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.
23. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів.Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.
24. Экологическая физиологиячеловека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). — М.: ГЭОТАРМедицина, 1999.
25. Экология, здоровье, спорт. Под ред.Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. — Ив.-Франковск -Москва: Пласт, 2002.
26. Энока Р.М. Основыкинестезии. – К.: Олимпийская литература, 1998.