Історія розвитку, види та функції туризму

ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА
ТЕМА1. Виникнення і розвиток теорії туризму
1.1Об’єктивні передумови виникнення теорії туризму
1.2 Основні етапи і тенденції у розвитку сучасної теорії туризму
1.3Взаємозв’язок теорії туризму з іншими науками
ТЕМА2. Сутність туризму та його основні функції
2.1 Етимологія і семантика поняття „туризм”
2.2 Класифікація подорожуючих осіб
2.3 Основні функції туризм
ТЕМА3. Історичний розвиток туризму
3.1 Періодизація світового туризму
3.2 Основні етапи історичного розвитку туризму
ТЕМА 4. Види та форми туризму
4.1 Підходи до класифікації подорожей
4.2 Види туризму
4.3 Організаційні форми туризму
ТЕМА 5. Індустрія туризму як міжгалузева система
5.1 Поняття індустрії туризму та її складові
5.2 Типологія підприємств сфери туризму
5.3 Спеціалізація ікооперування підприємств туризму
ЛІТЕРАТУРА

ПЕРЕДМОВА
„Туризмознавство” є однією зпровідних дисциплін навчального плану спеціальності „Туризм”.
Метою викладення цієї дисципліни єзасвоєння студентами базових понять і визначень туризму як сфери діяльності;ознайомлення з основними підходами до управління розвитком туризму в Україні тав світі; осмислення найбільш актуальних проблем, які виникають у зв’язку зпоширенням міжнародних туристських зв’язків.
Відповідно, за своїм змістом курс „Туризмознавство”складається з трьох логічно завершених частин або модулів:
1. Основи теорії туризму.
2. Інституціонально-організаційнізасади туризму.
3. Проблеми і конфліктисучасного туризму.
У першій частині опорногоконспекту лекцій (ОКЛ) з курсу „Туризмознавство” розглядаються питання,пов’язані з теорією туризму. Перш за все, тут висвітлюються об’єктивніпередумови виникнення теорії туризму і основні етапи її розвитку; наводятьсявизначення таких базових понять як „туризм”, „турист”, „туристська послуга”,„туристична індустрія”; розглядаються питання класифікації видів і формтуризму; характеризуються основні складові світової індустрії туризму.
Навчальний матеріал, якийвідноситься до останніх двох модулів курсу, планується надати у інших випускахОКЛ, які будуть видані пізніше.
Головна мета опорного конспектулекцій полягає в тому, щоб подати знання про туризм у максимально стислому,структуризованому за окремими темами виді. Це, на думку укладача, дозволитьзначно полегшити вивчення студентами основ туристичної діяльності. ОКЛ складеновідповідно до програми курсу „Туризмознавство”. В ньому використані матеріалипідручників та навчальних посібників з туризму, авторами яких є відомі вітчизняніта зарубіжні фахівці: Бейдик О.О., Любіцева О.О., Мініч І.М., Федорченко В.К., АлександроваА.Ю., Біржаков М.Б., Квартальнов В.О.,  Сєнін В.С., Яковлєв Г.А., Нешков М.,Ракаджийська С.

ТЕМА 1. Виникненняі розвиток теорії туризму
План лекції
1.1. Об’єктивні передумовивиникнення теорії туризму.
1.2. Основні етапи і тенденції урозвитку сучасної теорії туризму.
1.3. Взаємозв’язок теорії туризмуз іншими науками.
Література: 4, 9, 19, 20.
1.1 Об’єктивні передумовивиникнення теорії туризму
Теорія – це логічне узагальненнядосвіду, суспільної практики. Теорія туризму не є виключенням. Знання протуризм виникали і накопичувались протягом всього періоду його становлення таеволюції.
Туризм є відносно новимсоціально-економічним явищем. Подорожі, що здійснювались до ХІХ сторіччя, неможна вважати туризмом у сучасному розумінні. Більшість вчених-спеціалістівсходяться на тому, що сучасний туризм зі своєю структурою, матеріальною базою,методами роботи почав складатися тільки в ХІХ ст. [15, с. 7]. Новими інезавершеними є й знання в цій галузі. Саме тому теорію туризму слід сприйматита вивчати як „відкриту” систему логічно упорядкованих наукових знань прозазначене явище. Формування теорії туризму пов’язане та обумовлене процесомперетворення туризму в суспільно значимий фактор, який має серйозні наслідкидля розвитку людської цивілізації в її новій історії.
Відомо, що будь-яке знання єрезультатом і одночасно виразником об’єктивних людських потреб. Це справедливоі по відношенню до знань з туризму, які виникали та утверджувались внаслідокмасовості цього явища та перетворення його з індивідуальної до суспільноїпотреби.
До другої половини ХІХ сторіччятуризм розвивався як елітарне і індивідуальне за своїм характером явище, яке немало особливого значення та наслідків у суспільному житті. Його масовийрозвиток розпочинається з появою та утвердженням капіталістичних суспільнихвідносин у Західній Європі. Саме тут, а точніше у країнах Альпійського регіону,отримують розвиток перші масові види туризму – бальнеолікування і рекреаційнийтуризм.
Відповідно саме у Австрії,Швейцарії, Німеччині у другій половині ХІХ ст. помічені перші спробисистематизації знань, пов’язаних з тими або іншими процесами в галузітуристичного розвитку.
Зокрема, дослідники вказують надоповіді Eduard Fröler з проблем швейцарського готельного господарства, уЦюриху в 1883 році, Ĵoseph Stradner на конгресі з прискорення туристичногорозвитку в австрійських провінціях у м. Грац у Австрії у 1884 році [19, с. 10].
На цей же час приходиться і виникненнятуристичної термінології та методики, які є елементом будь-якої науки.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччянайбільш значущими подіями у розвитку теорії туризму вважаються такі:
ü  1896 р. – Е. Фльолер видає наукову працю„Значення туристичної статистики”;
ü  1917 р. – І. Штраднер з університету в м. Грацу книзі „Прорив туризму” досліджує вплив туризму на місцеву економіку ірозвиває теорію периферійного туристичного споживання. У зазначеній праці впершезапроваджуються терміни „географія туризму” (Fremdenverkehgeographie) і„туристичний район” (Fremdenverkehrsgebiet);
ü  1919 р. Карл Спютс з Віденя вводить і визначаєтермін „туристична індустрія” (Fremdenverkehrsgewerbe);
ü  1924 р. – Рене Бланшар із Франції публікуєсвою працю „Туризм у Французьких Альпах”;
ü  1925 р. – Андреас Маріоті із Римськогоуніверситету розпочинає викладати дидактичні проблеми туризму. [19, с. 11].
Можливо є й інші, поки ще незнайдені дослідниками, праці вітчизняних та іноземних вчених, у яких містятьсяспроби наукового осягнення, теоретичного осмислення туризму. Але й тідослідження, які вже відомі, дають підстави стверджувати, що у кінці ХІХ –початку ХХ сторіччя були закладені засади сучасної теорії туризму як важливогоявища суспільного життя.
1.2 Основні етапи і тенденції урозвитку сучасної теорії туризму
Початок сучасної теорії туризмуможе бути пов’язаний з появою і розвитком його створювачів та інституціональнихносіїв.
Це, перш за все, всіспеціалізовані навчальні та дослідницькі установи, які заклали основи ірозпочали дослідження в галузі туризму.
В окремих історичних дослідженняхвідображені приклади появи і діяльності навчальних закладів, які вважаютьсяпервісними створювачами та носіями теорії туризму:
ü  1919 р. – створюється Вище училище готельногогосподарства і транспорту в Дюссельдорфі (Німеччина);
ü  1929 р. – засновано Дослідний інститут туризмупри Вищому торговому училищі у Берлині;
ü  1934 р. – створено Науково-дослідний інституттуризму при Вищому училищі світової торгівлі у Відені (сьогодні – економічнийуніверситет);
ü  1941 р. – у Швейцарії засновано Інститутдосліджень з туризму у  м. Берн і семінар з туризму в Сент-Гален, де булинадруковані перші фундаментальні праці з туризму професорів Валтера Хунцикера іКурта Крапфа [20].
Наведені приклади свідчать, щоЄвропа є не тільки колискою туризму, але й наукою про нього. Певний внесок утеорію туризму був зроблений в США. В 1932 р. у Вашингтонському університетівперше представлена навчальна програма з готельної справи. Через рікамериканський професор Р. Бран надрукував свою працю „Бізнес-рекреації”, девперше використав термін „рекреація” (recreation).
Наукові досягнення у галузі туризмув період після Другої Світової війни пов’язані з декількома подіями. У 1949році у Швейцарії (м. Берн) заснована Міжнародна асоціація наукових експертів зтуризму (AIEST), яка приступила до видання журналу „Revue de tourisme”. Великуроль у становленні цієї установи як авторитетного наукового закладу відігравшвейцарський професор Клод Каспар – президент AIEST протягом багатьох років.
Пізніше теорія туризму розпочаларозвиватись і в східноєвропейських країнах. У середині 50-х років у Польщі булостворено Науково-дослідний інститут туризму при Вищому училищі статистики іпланування у Варшаві. У 60-ті роки у Лябляні і Спліті (СФРЮ) розпочалосьнавчання фахівців з туризму з вищою освітою. У 70-ті роки аналогічні закладибули створені у Болгарії, СРСР, Угорщині, Чехословакії.
Формування і утвердження теоріїтуризму є результатом не тільки діяльності інституцій, але і праці вчених,прізвища яких назавжди залишаться в історії як її засновників. Вагомим є внесоку даному напряму швейцарських професорів Kurt Kraft і Walter Hunzicker, які напочатку 40-х років ХХ сторіччя розробили основи теорії туризму. Традиціїшвейцарської наукової школи пізніше і до наших часів продовжують і збагачуютьPaul Risch, Jost Krippendorf, які відомі у цілому світі своїми працями зпроблем туристичного маркетингу і збереження навколишнього середовища в процесітуристичного розвитку. Їх земляка професора Claude Kaspar також знають унауковому світі як автора фундаментальних досліджень у багатьох галузяхтуризму.
З австрійської наукової школи зтуризму заслуговують уваги такі вчені як: P. Bernecker, J. Stradner, W. Edner,J. Mazanec, E. Spatt, а з німецької –   G. Walterspiel, B. Pfister, H.Sauermann.
Вагомий внесок у розвиток теоріїтуризму здійснили і радянські вчені: В.І. Азар, М.А. Ананьєв, П.М. Зачиняєв,И.В. Зорін, В.А. Кватальнов,   Н.П. Крачило, М.Е. Нємоляєва, М.С. Фалькович,В.К. Федорченко.
В Україні на сьогоднішній деньнайбільш сформованою можна вважати систему наукових поглядів на туризм, якіпов’язані з дослідженням географії туризму, просторових аспектів розміщеннятуристських ресурсів, розробкою методології формування та розвиткутериторіальних рекреаційних систем. Вагомий внесок у розвиток цих ідей зробилиукраїнські вчені О.О. Бейдик, Ю.А. Заставний, М.П. Крачило, О.О. Любіцева, Б.П.Яценко та інші.
Економічні дослідження туристськоїпроблематики відображені в працях українських фахівців: Агафонової Л.Г.,Євдокименка В.К., Долішного М.І., Карсєкіна В.І., Ковешнікова В.С., КоніщевоїН.Й., Стиченка Д.М. Історичні аспекти розвитку туризму висвітлено у роботах ДьоровоїТ.А., Поповича С.І., Тронька П.Г., Федорченка В.К. Туризм як соціальнийінститут розглядається в наукових працях Мініч І.М., Пазенка В.С., ЯковенкаЮ.І.
Провідні тенденції у розвиткутеорії туризму на сучасному етапі його розвитку, (починаючи з середини ХХ сторіччя),можуть бути угруповані у три такі напрямки: кількісний, структурний та якісний.
Основні кількісні тенденціїполягають у наступному:
а) Збільшується число навчальних ідослідницьких закладів у сфері туризму.
У Німеччині, Австрії, Швейцарії,Франції, Великобританії, Італії, США, Канаді, Австралії, Нової Зеландії, Японіїдесятки провідних університетів готовлять фахівців для сфери туризму.
У США близько 40 університетівмають спеціалізовані ланки (факультети, департаменти, центри) з туризму. Внашій державі у створену в 1997 році Асоціацію навчальних закладів Українитуристського та готельного профілю входить зараз понад 70 закладів освітирізних форм власності та рівнів акредитації.
У 80-90-ті роки відбуваєтьсяекспансія і в нетрадиційні регіони і країни, де туризм перетворюється упровідну галузь економіки. Ці процеси є характерними для Канади, Австрії, НовоїЗеландії, Японії, Індії, Китаю, В’єтнаму, Куби.
б) У періоді який досліджується високимитемпами збільшується кількість осіб з науковими ступенями і званнями в галузітуризму.
Основною причиною такого становищає швидке зростання потреб у спеціально підготовлених і висококваліфікованихкадрах для його управління. Значні наукові досягнення у 90-ті роки пов’язані зіменами таких вчених як Йост Крипендорф, що розробив маркетингову теорію втуризмі і видав низку праць, пов’язаних з туризмом та навколишнім середовищем;Вальтер Фрайер – який є автором публікацій з загальної теорії туризму; ДугласПирс – відомий як автор трилогії „Туризм сьогодні”, „Туристичний розвиток”,„Туристичні організації. Жан-П’єр Лозато Жіотар у ці роки видав „Географіютуризму”, яка чотири рази була видана у Франції і перекладена в Іспанії.
в) У сучасний період розвиткутеорії туризму значно збільшується кількість періодичних видань іспеціалізованої навчальної та наукової літератури. Науково-інформаційнезабезпечення туризму реалізується за допомогою десятків наукових журналів татисяч томів навчально-методичної літератури.
г) Наростає обсяг коштів, щоінвестуються у розвиток туристичної науки і освіти. З початку 90-х років тількиу Східній Європі була профінансована і здійснена низка довгострокових програм зрозвитку спеціалізованого навчання і науки з туризму: „Tempus”, „Phare”, „Socrates”,„Know How Fund” та інші.
Основні структурні зміни урозвитку сучасної теорії туризму відносяться перш за все до:
а) Змін у „географії” теоріїтуризму. У початковий етап свого розвитку туризм утверджувався як фактор, щостимулює господарський розвиток окремих країн і територій. Це визначило появузнань переважно в його економічних аспектах. У останні десятиріччя в країнах звисоким ступенем індустріалізації все більше місця займають соціальні,культурні, психологічні та інші змістовні напрями у дослідженні туризму.
б) Поглиблення інтегральногохарактеру теорії туризму.
Характерні структурні зміни узмісті теорії туризму пов’язані з тим, що він увібрав у себе багатофункціональних наукових напрямків таких як: маркетинг, планування,фінансування, управління людськими ресурсами та інші. Крім того, трудносьогодні уявити собі цілісне пізнання з туризму без інтегрування його з іншиминауковими галузями: соціологія, психологія, географія, медицина, екологія,історія, культурологія та інші.
в) Розширення змістовногоохоплення туризму.
В останні роки утверджуються дваосновних напрямки в наукових дослідженнях туризму.
Перший стосується внутрішньоїструктури явища та його основних видів діяльності: готельного господарства,ресторанного сервісу, туроператорської і агентської діяльності, туристичноготранспорту, спорту і розваг.
Другий змістовний аспект відбиваєпереважно зовнішні зв’язки туризму з іншими видами діяльності у рамках вільногочасу: рухова активність людини, рекреація, спорт і розваги у рамках постійногомісця проживання [19, с. 24].
Розширюються дослідження, якістосуються міського туризму, розважальних тематичних парків, туристичногопланування і розвитку, туристичного транспорту.
Основні якісні тенденції, якіспостерігаються у розвитку теорії туризму, полягають у такому:
ü  поглиблюється науковий характер системи знаньпро туризм;
ü  у дослідженнях туризму використовується новийнауковий апарат за рахунок застосування сучасних методів математики,інформатики, статистики;
ü  продовжується накопичення нових знань протуризм як важливе явище суспільного життя;
ü  відбувається уніфікація туристичноїтермінології і методики статистичних спостережень і досліджень у туризмі.
На початку ХХ сторіччя туристичнанаука стикається з новими вимогами для дослідження відповідних теоретичних іприкладних проблем.
Перш за все, є необхідністьподання у крупних монографічних дослідженнях окремих видів туризму за схожоюзмістовною структурою: генезис, функціональні характеристики, туристичнеобслуговування, рівень розвитку в світі.
По-друге, є потреба у створенні тареалізації у туристичній практиці теорії і моделі розвитку туристичних центріві територій як „клітин” туризму.
По-третє, необхідно об’єднаннязусиль різних освітніх, науково-дослідних установ, окремих вчених унаціональному і світовому масштабі з метою вирішення актуальних проблем, якістоять перед туризмом у новому сторіччі.
1.3 Взаємозв’язок теорії туризму зіншими науками
В останні десятиріччя туризмрозвивається і утверджується як динамічне, комплексне та багатогранне за своїмхарактером явище. Зазначені характеристики разом із зростанням його ролі ужитті суспільства обумовили інтегральний підхід при його вивченні, аналізі тауправлінні.
Дослідники туризму вивчають різніаспекти функціонування туризму, які практично сформувались у такі напрямкидосліджень: економічний, політичний, культурний, психологічний, соціальний,географічний.
Поступово туризм знайшов своємісце у предметах багатьох наук, що в свою чергу, сприяло розширенню і ускладненнюйого власного предмета.
Наразі туризм може вивчатись іуправлятись тільки загальними зусиллями спеціалістів різних наукових галузей.
Виходячи з такої позиції, багатоавторів розглядають знання про туризм як універсальну науку, яка„обслуговується” низкою суміжних наук і сама перетворюється у складову цих наук.
Наочно зазначений тезиспродемонстровано на рис. 1.1. и 1.2.
У публікаціях вчених у галузітуризму інтегральний підхід реалізується у застосуванні багатьох методів іелементів, які запозичені з інструментарію розвинутих і сталих наукових напрямків.
/>
/>

Рис. 1.1. Взаємозв’язок теорії туризму і суміжних наук
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Рис. 1.2. Туризм як складова інших наук
туризмподорож міжгалузевий
Так, наприклад, у дослідженніStephan Schulmeister туризм як феномен сучасності аналізується з позицій:
ü  споживчої теорії;
ü  теорії міжнародних економічних відносин;
ü  теорії трудового циклу;
ü  теорії домашнього господарства [Цит. за.19, с.25].
Зв’язок туризму з чисельнимисекторами господарської та соціальної сфери суспільства забезпечує все більшшироке прикладне застосування досягнень різних галузевих наук. Характернимприкладом тут може слугувати медицина (охорона здоров’я). Ця наука і пов’язаніз нею кліматологія, бальнеологія, таласотерапія, а також різноманітнілікувальні, профілактичні, відновлювальні методи фактично стали основою длярозвитку курортно-лікувального туризму.
Теорія туристичного транспорту –ще один приклад у даному напрямку. Вона відокремилась і розвивається на основітранспортної науки. Теж саме можна сказати і по відношенню до економікитуризму.
Як економічна діяльність туризм неможе розвиватись без фінансової науки, банківської справи, бухгалтерськогообміну.
На сучасному етапі теорія туризмувсе більш активно включає у свій методичний інструментарій досягненняматематики, математичної статистики, інформатики. Для спостереження надтуристичними потоками, вивчення динаміки і структури споживання туристичних послугз успіхом можна використовувати методи математичного аналізу, економетричніметоди, теорію масового обслуговування.
Питання для самоперевірки
1.  Які об’єктивні передумовисприяли розвитку теорії туризму?
2.  В якому регіоні світупомічені перші спроби теоретичного осмислення туристичного розвитку?
3.  Перерахуйте основнінайбільш значущі події у розвитку теорії туризму у ХХ сторіччі?
4.  У чому полягає різницяміж кількісними, структурними та якісними тенденціями у розвитку туристичноїнауки?
5.  Як пов’язані між собоютеорія туризму і економіка туризму?

ТЕМА 2. Сутністьтуризму та його основні функції
План лекції
2.1. Етимологія і семантикапоняття „туризм”.
2.2. Класифікація подорожуючихосіб.
2.3. Основні функції туризму.
Література: 1, 2, 4, 5, 9, 12, 17,19.
2.1 Етимологія і семантика поняття„туризм”
Процес пізнання людиноюнавколишнього світу тісно пов’язаний з подорожуванням. Ще в давні часи людивирушали в подорожі. Мотиви їх мандрівок були різними: допитливість, потреби влікуванні, бажання приймати участь у спортивних змаганнях, інтерес доісторичних, культурних пам’яток, природно-кліматичних особливостей.
Розвиток обміну та торгівельнихзв’язків вимагав достовірних та докладних знань про країни, їх населення,звичаї людей. У стародавньому Єгипті посланці фараонів подорожували не лише посвоїй країні, але й вирушали до приморських держав по північному африканськомуузбережжю, з пізнавальними та науковими цілями здійснювали тривалі подорожінауковці.
Девіз „Мандруй – наберешся розуму”відображав відношення античних народів до подорожей як засобу задоволення своїхкультурних та наукових потреб.
В античні часи людей, якіздійснюють подорожі та тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання,називали „подорожанинами”, „мандрівниками”, „подорожуючими”. Під подорожуючимрозумілась людина, яка вирушила у подорож не заради задоволення, а з якоюсьпевною метою, досягнення якої пов’язано зі значними труднощами.
Поняття „туризм” з’явилось у мовахнародів світу на межі ХVІІІ-ХІХ століть. Саме в цей час спостерігаються масовіпереміщення значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, аелементи ризику та труднощів, які протягом багатьох століть були пов’язані зподорожами, відпадають.
Існує декілька версій відносноетимології поняття „туризм”.
Відповідно до однієї з них слово„туризм” походить від латинського tornus (рух за кругом). У широкому розуміннівоно означає пересування з одночасною зміною побуту людей.
Найбільш виразне це поняття уфранцузькій мові: tour означає подорож з поверненням назад до місця виїзду.
Згідно з іншою версією, слова„туризм” і „турист” з’явились ще раніше в Англії. У кінці ХVІІІ-го століттяпредставників заможних класів європейських країн, які відвідували зарубіжнікраїни, почали називати „туристами”.
У книзі „Anecdote of the Englishlanguage” яка була видана у 1800 році, написано: „Сьогодні подорожуючихназивають туристами” (A traveler is nowadays called a tourist). [19, с.41]
Причому туристами називали не всіхподорожуючих, а лише іноземців, які приїхали до тієї чи іншої європейськоїкраїни. Англійці, які здійснювали протягом свого життя декілька поїздок наконтинент з метою завершення освіти, називали свої поїздки „Гранд тур”.
За змістом значення слів„подорожуючий” та „турист” відрізняються. Наприклад, в англійській мові міжсловами „подорожуючий” (traveler) і „турист” (tourist) існує певна змістовнарізниця. Слово „турист” у широкому розумінні означає особу, яка здійснюєподорож не за необхідністю, а заради власного задоволення, або розширеннякультурного кругозору, з одного пункту до іншого протягом якогось часу іповертається до того пункту, з якого розпочалася подорож.
Збільшення обсягів національногота міжнародного туризму у двадцятому столітті, підвищення його економічного,політичного і соціального значення, призвели до необхідності чіткого визначенняпонять „турист” і „туризм”.
Починаючи з 30-х років у всіхкраїнах розвинутого туризму велику увагу приділяють науковому визначенню цихтермінів. Але до сьогодення єдиного, всеохоплюючого визначення поняття „туризм”не знайдено. Навпаки, народжується все більше і більше його трактувань.
Труднощі і проблеми пов’язані звизначенням поняття „туризм” обумовлюються цілою низкою обставин.
По-перше, туризм вважаєтьсявідносно новим соціально-економічним явищем. Незважаючи на тисячорічну історіюподорожувань людей, туризм у сучасному розумінні даного поняття почавскладатися лише в ХІХ сторіччі.
По-друге, туризм є динамічним захарактером явищем, що находить своє вираження у постійних змінах йогохарактеристик, безперервному розвитку, збагачуванні та якісних удосконаленняхконкретних його різновидів та форм.
По-третє, туризм є складним табагатогранним за змістом явищем, „феноменом з багатьма обличчями” і з цієїпричини він також не може бути визначеним однозначно.
По-четверте, при тлумаченніпоняття „туризм” об’єктивно допускається змішування характеристик різних явищ іпроцесів як господарської, так і соціальної сфери.
По-п’яте, туризм як інтегральнеявище трактується з точки зору різних наукових областей – економіки, географії,соціології, медицини та інших.
Нарешті, необхідно враховувати ісуб’єктивізм у підходах різних авторів при трактуванні змісту туризму. „Туризммає стільки визначень, скільки є авторів” – це відоме висловлюванняавстрійського професора Р. Bernecker ще раз підтверджує вище наведену тезу.
Теоретичний аналіз наявних дефініційтуризму дозволяє відкрити найважливіші його змістовні характеристики, які, всвою чергу формують елементи так званого „відкритого” визначення поняття.
З такої позиції „туризм” може бутивизначений як:
¨  усі добровільні подорожі людей, вчинені зметою пізнання, відпочинку, лікування для здійснення громадської і професійноїдіяльності, якщо це не пов’язано з роботою, що оплачується на місцівідвідування;
¨  форма рекреації, засіб проведення вільногочасу шляхом використання сфери послуг у поїздках людей;
¨  сукупність технічних, економічних іорганізаційних видів діяльності, які відносяться до подорожей людей і пов’язаніз їх перебуванням поза місцем постійного проживання;
¨  галузь економіки невиробничої сфери,підприємства і організації якої задовольняють потреби туристів у матеріальних інематеріальних послугах;
¨  суспільно-організована економічна діяльність,спрямована на виробництво товарів та послуг для задоволення потреб людей, якізнаходяться поза місцем постійного проживання, з метою задоволення їх потреб,пов’язаних з відпочинком, відновленням здоров’я і задоволенням духовнихінтересів;
¨  сукупність відносин і явищ, що виникають підчас переміщення та перебування людей в місцях, які відрізняються від місць їхпостійного проживання і роботи.
Концепція відкритого визначеннятуризму актуальна і в теперішній час. Науковці і фахівці з туризму не припинятьроботи з доопрацювання і удосконалення існуючих дефініцій. З’являється багатонових оригінальних визначень туризму. Їх автори включають в поняття „туризм” туристичніпотреби і мотивації, особливості поведінки туристів, економічні відношення міжтуристами і виробниками послуг, взаємодію туризму з навколишнім середовищем ітаке інше.
Поряд з багаточисельними„авторськими” визначеннями туризму є і офіційні дефініції, які містяться удокументах Міжнародних туристських організацій, національних законах танормативних актах країн світу.
Так, в Законі України „Про туризм”наведені такі визначення: „Туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійногопроживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях безздійснення оплачуваною діяльністю в місці перебування… Турист – особа, яказдійснює подорож по Україні або в іншу країну з незабороненою законом країниперебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійсненнябудь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місцеперебування у зазначений термін”. [1, с. 434]
Прагнення світового співавторствавиробити уніфіковану термінологію туризму має великий практичний сенс. Длятого, щоб оцінити обсяги національного та міжнародного туризму необхіднокерування єдиними принципами. Це дозволяє забезпечити порівняння інформації пророзвиток туризму в країнах світу, організувати статистичний облік подорожуючихосіб.
2.2 Класифікація подорожуючих осіб
Людина – найголовніша фігуратуристичного процесу. Але не всі люди, які подорожують, вважаються туристами.
Одне з перших визначень туристаналежить Комітету експертів з питань статистики Ліги націй (1937 р.). Воноотримало міжнародне визначення і, в основному, дійшло до теперішнього часу здеякими уточненнями. В останні десятиріччя проблема дефініції туристаобговорювалась на нарадах Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій(Дублін, 1950 р.; Лондон, 1957 р.), на Конференції ООН з міжнародного туризму(Рим, 1963 р.), Конгресі Всесвітньої Туристської організації (ВТО) в Манілі у1986 р., Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 1989 р.) та інших міжнароднихфорумах, що свідчить про теоретичну і практичну значущість визначення поняття„турист”, а також про прагнення зробити його більш повним і точним зурахуванням нових тенденцій та явищ.
У наш час у міжнародній практицішироко використовується визначення, яке вироблено Міжнародною конференцією з статистикиподорожей і туризму (Оттава, 1991 р.) та ухвалено ВТО і Статистичною комісієюООН.
Турист – це відвідувач, тобто„особа яка подорожує і здійснює перебування у місцях, які знаходяться поза йогозвичайного середовища, на термін не більше 12 місяців з будь-якою метою, крімзаняття діяльністю, що оплачується із джерел в місці перебування”. [цит. за 2,с. 6]
Запропоноване визначення дозволилобільш чітко окреслити ту частину подорожуючих осіб, які виступають об’єктом статистичнихдосліджень у туризмі. У підсумкових документах Оттавської конференції ітехнічних посібниках ВТО турист визначається як відвідувач (visitor). Цепоняття рекомендовано використовувати як ключове у статистиці туризму. Вонопоширюється як на туристів, так і на екскурсантів, яким притаманні спільніриси.
Виділяються три головних ознаки,які дозволяють об’єднати туристів і екскурсантів у категорію відвідувачів іодночасно відрізнити їх від інших подорожуючих осіб:
¨  переміщення за межі звичайного середовища;
¨  тривалість перебування в місці призначення;
¨  мета поїздки.
Виїзд за межі звичайногосередовища – перший критерій класифікації подорожуючих. Термін „звичайнесередовище” був введений на Оттавській конференції для того, щоб вивести зчисла відвідувачів людей, які щоденно здійснюють поїздки з дому на роботу(навчання) та назад. Вони не покидають свого звичайного середовища і невважаються туристами.
Тривалість перебування – другийкритерій виділення статистичної сукупності відвідувачів. Він дозволяєвідрізнити туристів і екскурсантів від резидентів. Тривалість перебуванняобмежується 12 місяцями, після чого відвідувач переходить у категорію постійнихмешканців і не враховується у статистиці туризму. У разі повернення напопереднє місце проживання з короткочасним візитом (наприклад, для того, щобповідати родичів і знайомих) ця особа реєструється як відвідувач даноїтериторії. В Іспанії та Італії – провідних приймаючих туристських країнахПівденної Європи – емігранти, які приїздять на батьківщину, становлять більшучастину виїзного туристичного потоку.
Мета (мотив) подорожі – третяознака відвідувачів. На відміну від інших подорожуючих вони мають туристськіцілі, які в офіційних документах та науковій літературі трактується дужешироко. Заради зручності статистичного обліку відвідувачів за рекомендацією ВТОтуристичні цілі об’єднуються в декілька блоків: дозвілля, рекреація,відпочинок; відвідування родичів та знайомих; ділові та професійні цілі (участьу ділових зустрічах, конференціях, конгресах і т.і.); лікування; вшануваннярелігійних святинь (паломництво); інші туристські цілі.
Класифікація за цілями (мотивами)поїздки відбиває різну економічну природу двох категорій мігрантів:відвідувачів та інших подорожуючих осіб. З економічної точки зору людина, якаотримала робоче місце за кордоном, є виробником товарів і послуг, тобтовалового внутрішнього продукту іноземної держави. За свою працю вона одержуєгроші, які переводить на батьківщину. Тому у фінансовому відношенні оплачуванадіяльність іноземних громадян пов’язана з відпливом валюти (витратами) ізкраїни їх тимчасового перебування та надходженням (доходами) для країнипостійного проживання.
На відміну від виробниківматеріальних благ і послуг як категорії подорожуючих осіб, відвідувачі (туристиі екскурсанти) є споживачами національного продукту, тому що гроші, які вони накопичили,витрачаються ними на свої поїздки.
Принципове значення в туризмі маєтакож виділення з числа подорожуючих осіб відвідувачів, які здійснюють ночівлі– так званих „чистих” туристів, та одноденних відвідувачів – екскурсантів.
Етапи виділення відвідувачів ізвсієї сукупності подорожуючих осіб та їх загальна класифікація показані нарисунках 2.1. і 2.2.
Отже, поняття „турист”використовуються по відношенню до особи, яка виїхала за межі свого звичайногосередовища, знаходиться в місці перебування від 24 годин до одного року,подорожує з рекреаційними, пізнавальними, діловими та іншими туристськимицілями.
Екскурсант – це тимчасовий(одноденний) відвідувач місцевості, населеного пункту або країни, незалежно відйого громадянства, статі, мови і релігії, який знаходиться у даній місцевості вцілях туризму менш ніж 24 години.

/>

Чи виїжджають за межі звичайногосередовища?
/>

 ТакНі
Чи не перевищує
тривалістьперебування
12 місяців?
/>

 Так Ні
Чи не пов’язанаголовна
ціль поїздки зоплачуваною
діяльністю вмісці перебування?
/>/> ТакНі
/>

Відвідувачі   /> Сфера
 статистики
/> туризму
Чи здійснюють
ночівлю в місці
/>/> призначення?
Відвідувачі
(туристи)  
Одноденні відвідувачі (екскурсанти)    ТакНі
/>

Рис. 2.1. Етапивиділення статистичної сукупності відвідувачів і „чистих” туристів. [за А.Ю.Александровою, 2, с.40]
/>

Рис. 2.2. Класифікація подорожуючих осіб.
2.3 Основні функції туризму
Туризм – глобальне, поліфункціональнеявище сучасного світу. Серед основних функцій туризму слід зазначитирекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку івиховну. [9, с. 8-10]
Туризм є складовою рекреації, пов’язаноюз подоланням простору задля відпочинку, розваги, лікування або з будь-якою іншоюметою, не пов’язаною з отриманням прибутку.
Сутністю рекреаційної функціїтуризму є фізіологічна та психологічна релаксація людини. Вона знаходить своєвираження у відновленні під час туристичної поїздки фізичних сил людини, їїоздоровленні, набутті нових вражень та відчуттів.
Сучасний стиль життяурізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку,посилюючи тим самим культурну функцію туризму. Туризм виступає засобомкомунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культуришляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруванням, стилем тахарактером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинамиприроди.
В свою чергу, оздоровленнянаселення, підвищення його працездатності та рівня культури шляхом здійсненнякультурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює соціальнузначущість туризму. В наш час подорожування виступає ознакою певного рівня істилю життя, фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу таінших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованістьтуризму розширює коло споживачів, залучаючи нові та нові верстви населення дотуризму.
Дедалі більшого значення набуваєекологічна функція туризму. З одного боку, туризм виступає споживачем певнихприродно-рекреаційних благ і зацікавлений в їх збереженні. З іншого боку,зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальнірекреаційні системи, особливо традиційні або людні. Це ставить одразу цілунизку питань збереження світової та національної природної такультурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму. Захист довкілля маєбути невід’ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем йогосталого розвитку.
Значною є і економічна функціятуризму. Потреби подорожуючої людини, з огляду на масовість, сформували галузьсфери обслуговування населення, яка при подальшому розвитку перетворилась віндустрію туризму – міжгалузевий комплекс, що відіграє провідну роль векономіці багатьох країн світу.
Економічна складова туристичноїдіяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, а й в посиленнісоціальної та економічної ролі туризму (реставрація пам’яток історії такультури, природоохоронні заходи, реконструкція матеріальної бази, освітянськата виховна робота засобами туризму тощо).
Питання для самоперевірки
1. Які мотиви викликаютьпотреби людей в туризмі?
2. Коли і де з’явилосьпоняття „туризм” та що воно значило?
3. У чому полягаютьоб’єктивні труднощі, пов’язані з визначенням поняття „туризм”.
4. Яке визначення поняттям„туризм” і „турист” дає Закон України „Про туризм”?
5. Які є ознаки, щовідрізняють туристів від інших подорожуючих осіб?
6. Чи можна віднести докатегорії туристів таких осіб:
- службовець фірми вилітаєдо столиці на конференцію, а ввечері повертається додому;
- група студентів вирушає вгості до однокурсниці у сусіднє місто;
- переможниця місцевогоконкурсу „Міс красуня” відправляється на фінальний конкурс до столиці;
- політик з Києвазнаходиться протягом дня в обласному центрі на зустрічі з виборцями у ході передвиборноїкампанії.

ТЕМА 3.Історичний розвиток туризму
План лекції
3.1. Періодизація світовоготуризму.
3.2. Основні етапи історичногорозвитку туризму.
Література: 2, 4, 11, 15, 18, 19
3.1 Періодизація світового туризму
Людині протягом всієї своєїеволюції було притаманне прагнення до світопізнання та першовідкривательства зметою розвитку торгівлі, завоювання та освоєння нових земель, пошуку ресурсівта нових транспортних шляхів.
За багатовікову історію подорожей,географічних знахідок, промислового освоєння нових територій, розширеннягосподарчих зв’язків у світі було зібрано величезну кількість науковихлітературних матеріалів, звітів та щоденників. Вони зіграли визначну роль у накопиченнілюдиною знань в різноманітних областях науки, культури, техніки.
У свою чергу завжди існував іспостерігається зараз інтерес до історії самого туризму. Це зрозуміло, аджезнання історії туризму дозволяє продовжувати його дослідження і сприяєконкретизації відповіді на питання: „Що собою уявляє сучасний туризм як явищесуспільного життя?”
На сьогоднішній день існує чималоісторичних досліджень мандрівництва і туризму. У окремих публікаціях вонирозглядаються у контексті розвитку основних суспільно-економічних формацій:первісне, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм, соціалізм.
Інші історичні дослідження містять,перш за все, хронологію фактів і подій, пов’язаних із розвитком подорожей вокремих країнах і частинах світу.
Однак і перші, і другі дослідженняоб’єднує одна ціль – визначити внутрішньо однорідні етапи, які б найкращимчином характеризували історичний розвиток туризму.
Спираючись на існуючі літературніджерела можна виділити два таких варіанти, або способи періодизації світовоготуризму.
Перший полягає у досліджуванніявища у такій послідовності: стародавня історія (до розпаду Римської імперії); середньовіччя(ранній і пізній феодалізм – до 40-х років XVII ст.); нова історія (до першоїсвітової війни) і новітня історія [18].
Другий варіант періодизації туризмухарактеризується чітким розподіленням його розвитку на передісторію і сучаснийперіод [11, 15, 19, 21].
Відмінності у поглядах авторівполягають саме по відношенню до визначення точної межі між зазначеними двомаперіодами. Так, наприклад французькі вчені А. Mesplier та P. Durraffourвизначають цю межу між XV і XVII сторіччям [19, с.62]. Німецький науковець W.Frayer прокладає її близько 1850 р. [21, с.19]. У історичному розвитку туризмувін виділяє 4 фази: передісторія, початкова фаза, фаза розвитку і вища фаза. Воснову своєї періодизації W. Frayer закладає такі критерії: використаннятранспортних засобів, мотивація подорожуючих і склад учасників подорожей.Періодизація розвитку світового туризму, яка пропонується російським авторомАлександровою А.Ю., побудована виключно на підставі одного критерію – прогресув транспорті [2].
Окремі етапи у історичномурозвитку туризму вона пов’язує з промисловим переворотом, транспортноюреволюцією, розвитком залізничного, автомобільного і авіаційного транспорту,лібералізацією авіаперевезень.
Деякі варіанти періодизаціїрозвитку світового туризму наведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Періодизація розвиткусвітового туризмуАвтори періодизації, джерело Назва етапів розвитку туризму Історичний період
Frayer W.
[21; с.19-20]
1. Передісторія туризму.
2. Початкова фаза.
3. Фаза розвитку.
4. Вища фаза.
З античних часів до 1850 року
1850 – 19124 роки.
1914 – 1945 роки
після 1945 року
Сапрунова В.Б.
[11; с.8-17]
1. Передісторія туризму
2. Елітарний туризм, зародження масового туризму.
3. Становлення масового туризму.
4. Масовий туризм
З античних часів до початку XIX ст.
Початок XIX ст.- початок XX ст.
Початок XX ст. — до другої світової війни
Після другої світової війни – сучасний етап.
Атанасова Е. І колектив авторів[1] [18, с. 41-60]
1. Туризм епохи старої історії.
2. Туризм епохи середньовіччя.
3. Туризм епохи нової історії.
4. Туризм епохи новітньої історії.
З античних часів до IV сторіччя.
Початок Vст. – кінець XVIII ст.
Початок XIX ст. — початок XX ст.
Початок XX ст.- сучасний етап.
Федорченко В.К.;
Дьорова Т.А.[2]
[15, с. 6-147]
1. Мандрівництво як праобраз туризму.
2. Початок організованого туризму.
3. Туризм міжвоєнного періоду
4. Туризм повоєнних років.
5. Зоряний час радянського туризму.
6. Сучасний етап розвитку туризму
IX – XIX ст.
Кінець XIXст. — початок XX ст.
1918 – 1939 рр.
50 – 60 рр.
70 – 80 рр.
90-ті роки – сучасний етап.
Отже, туризм має свою історіюрозвитку. Розглянемо більш детально основні етапи його еволюції, використовуючипозитивні моменти періодизацій туризму, які були розглянуті вище.

3.2 Основні етапи історичногорозвитку туризму
На підставі порівняльного аналізувже існуючих періодизацій, відокремлення в них негативних моментів і уважноговивчення позитивних сторін є можливість виділити такі, найбільш суттєві етапи уісторичному розвитку світового туризму:
¨передісторія туризму – з античних часів допочатку XIX ст.;
¨зародження організованого туризму – початокXIX — початок XX сторіч;
¨становлення масового туризму – початок XXсторіччя – до другої світової війни;
¨масовий туризм – після другої світової війнидо 90-х років XX ст.;
¨початок сталого розвитку туризму – кінець XXст. – сучасний етап.
В основу нашої періодизаціїтуризму покладемо такі критерії: мотиви подорожуючих, техніко-економічні тасоціальні передумови, цільові функції туризму на різних етапах розвиткулюдства.
Перший етап – передісторіятуризму.
В античні часи основними мотивамимандрівництва були такі: торгівля, надбання освіти, паломництво, лікування.
Можна сказати, що в Давній Греціїзародилися й спортивні подорожі: учасники та глядачі Олімпійських ігорзбиралися з усієї країни.
У середні віки посилюєтьсярелігійний фактор мандрівництва – вшанування святинь християнства тамусульманства. Часи Ренесансу та Просвітництва послаблюють релігійні мотиви тапосилюють індивідуальний характер щодо навчального напрямку подорожей. Молодідворяни нерідко відправлялися у своєрідний „гранд-тур” Європою, перед вступомдо ниви професійної та політичної діяльності. В Англії, наприклад, маршрут такоїподорожі розпочинався в Лондоні, вів до Франції з тимчасовим перебуванням уПарижі, потім – до Італії: Генуя, Мілан, Флоренція, Рим. Зворотний шлях проходивчерез Швейцарію, Німеччину, Голландію. З посиленням суспільних позицій третьогокласу його представники в XVIII ст. – на початку XIX ст. все більше здійснюютьаналогічні освітні тури.
Відмітними рисами мандрівництва досередини XIX ст. були примітивізм засобів пересування, а також те, що подорожбула самоціллю, а необхідною умовою та способом досягнення саме мети: веденняторговельних справ, розширення навчального світогляду, лікування, паломництво;елітарні подорожі.
Поєднувало всіх цих подорожуючихте, що вони відносились до меншості, що займала привілейований стан усуспільстві. „Маленька людина” залишалася осторонь [11, ст. 8-9].
Розвиток мануфактурного виробництвата промислові перевороти  XVIII-XIX ст. у ведучих європейських державах внеслиглибинні зміни до економічного життя суспільства. Внаслідок розвитку фабричногоспособу виробництва відбувається чіткий розподіл робочого часу, відділеного відлюдини та вільного часу, що знаходиться в повному розпорядженні робітника.Окрім цього промислові революції XVIII-XIX ст. призвели до значного зростанняробочого часу в порівнянні з античністю та середньовіччям.
Другий етап – зародженняорганізованого туризму. Важливу роль в еволюції туризму відіграли революційнізміни у розвитку транспорту: винахід пароплава Фултоном у 1807 р., паровозаСтефенсоном у 1804 р., покращення поштового зв’язку, що супроводжувалосярозширенням низки туристичних шляхів у Європі. Все це обумовило більшунадійність та швидкість пересування при зменшенні витрат на подорожі. Внаслідокмасового потоку переселенців зі Стародавнього світу до Америки швидкими темпамирозвивається морське сполучення, в середині XIX ст. виникають великі пароплавнікомпанії.
Науково-технічний прогрес тасоціальна боротьба робітників, а також зростаючий добробут суспільстваобумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного: введеннягарантованих відпусток без збереження заробітної платні, а пізніше зізбереженням заробітної платні (в Німеччині вперше відпустки були встановленіЗаконом про державних службовців 1837 р.).
Підвищення якості та надійностітранспортних перевезень у сукупності з їх подешевшенням, а також поступовескорочення робочого часу обумовили суттєве збільшення потоків подорожуючих.Відповідно виникли перші підприємства, що спеціалізувалися на обслуговуваннітимчасових відвідувачів, тобто на зміну пансіонатам та „кімнатам для гостей” убудинках священиків розміщуються перші готелі. В 1812р. у Швейцарії вступає доладу готель „Риги-Клестерлі”, в 1832р. – готель у м. Фаульхорн. У 1801р. вНімеччині відкривається першокласний готель „Бадише Хоф” у Баден-Бадене, в1859р. у Швейцарії – гранд-готель „Швайцерхоф” у м. Інтерлакене. В Німеччині намежі XVIII-XIXст. виникають перші курорти мінеральних вод – у Хайлигендаммє, Нордернеє,Травемюнде. [11, ст. 10-11]. Представники еліти залежно від пори рокуперебували на французькій чи італійській Рив’єрі, або відпочивали на термальнихкурортах Швейцарії чи Німеччини, або здійснювали довгострокові подорожі доПівнічної Африки, Єгипту, Греції.
У другій половині XIX ст.індустрія відпочинку розширює сферу свого виробництва: до підприємствготельного господарства додаються перші бюро подорожей, метою яких сталаорганізація туристичних поїздок та реалізація їх споживачам.
Важливо відзначити діяльністьТомаса Кука, який першим зрозумів сутність та корисність організованих масовихпереміщень подорожуючих і у 1843 р. організував перший залізничний тур. Успіх супроводжувавйого, у 1851 р. він організував участь англійців із усіх провінцій країни уміжнародній виставці у Парижі. Йому вдалося одночасно привезти на виставку 165тис. відвідувачів. У другій половині XIX ст. індустрія відпочинку розширює своюсферу: до підприємств готельного господарства додаються перші бюро подорожей,метою яких була організація туристичних поїздок та реалізація їх споживачам.Основним прикладом першого пекідж-тура –комплексу туристичних послуг, що додававсяза однією ціною – був груповий тур на відпочинок, організований англійцемТомасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг включав до себе 20-мильну подорожзалізницею, чай та булочку в потязі, духовий оркестр. Уся подорож, в якій приймалиучасть 570 осіб, коштувала кожному з них 1 шилінг.
Цікаво, що Томас Кук переслідувавпри цьому скоріше соціальні, ніж комерційні цілі. Він намагався привернутиувагу до можливостей раціонального використання вільного часу. В наступні 20років у Англії виникає величезна кількість таких бюро. Починаючи з 1862 р., з’являютьсяі перші каталоги туристичних подорожей, що відобразило процес поширення туристичногопопиту. З 1856 р. подорожі до Європи стали постійними, створено туристичнуфірму Кука та багато філій. Постійне пароплавне сполучення між європейським таамериканським континентами було відкрите в 1832 р., і в 1866 р. Кук відправляєдо США перші дві групи туристів. Томас Кук першим запропонував подорож навколосвіту за 220 діб. Томас Кук помер у 1892 р., його справу продовжили син такомпаньйони. Компанія суттєво розширила масштаби своєї діяльності, перетвориласьна великий фінансовий інститут, почала видавати дорожні чеки для подорожуючих.Створення цих безпечних грошей вважають винаходом ХІХ сторіччя.
Отже, діяльність такої видатноїлюдини як Томас Кук заслуговує особливої уваги, бо він вперше організував туристичнеагентство та сформував перший пекідж-тур.
Слідом за Куком туристичні фірми йагенції почали з’являтись у Франції, Італії, Швейцарії, Росії та іншихєвропейських країнах.
У 1885 р. в Петербурзіорганізовується перше в Росії „Підприємство для громадських подорожей в усікраїни світу” Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійноїдіяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі,Москві, Казані та інших місцях імперії. Значної популярності набув гірськийтуризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями вЯлті та Севастополі  [15, с. 24].
Третійетап – становлення масовоготуризму.
Першасвітова війна, депресії 30-х р. та друга світова війна негативно вплинули нарозвиток туризму. Але, саме в цей період між двома війнами з'являються паросткимасового туризму, розквіт якого приходиться на післявоєнні десятиріччя.
У1935 р. в Швейцарії створено фірму „Готельплан", що заробляла на масовихдешевих путівках. „Народний туризм" мав успіх: у першому фінансовому роціфірма реалізувала 52648 туристичних подорожей [3, ст. 9-13]. У Німеччині діялаорганізація націонал-соціалістів „Сила крізь радощі” (Kraft durch Freude), а в1933 р. засновано імперський комітет у справах туризму, який перебував піднаглядом міністра народного просвітництва та пропаганди. Нацистський режимприділяв велику увагу масовому туризму. Помірні ціни сприяли першомутуристичному буму в Німеччині: з 2,3 млн. осіб. в 1934 р. — до 10,3 млн. осіб.у 1938 р. Індивідуальний туризм з часом поступився місцем масовому туризму.
Четвертийетап – масовий туризм.
Другасвітова війна паралізувала туризм, і подальший розвиток він отримує вже впіслявоєнні роки. Саме в цьому періоді туризм набуває дійсного масовогохарактеру: з предмету розкоші він перетворюється у потребу більшості населеннявисоко розвинених індустріальних країн. Формується потужна індустрія відпочинкузі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, методами організації тауправління виробництвом.
Узахідноєвропейських країнах 50-60-і рр. – це період активного грюндерстватуристичних фірм, масового будівництва готелів, ресторанів, мотелів, різного ґатункурозважальних закладів. Європейський туризм 50-х р. був спрямований переважно наприйом американських туристів та був джерелом доларових надходжень дляприймаючої країни. В 60-ті роки та до середини 70-х р. спостерігається швидкеекстенсивне зростання як іноземного, так і зарубіжного туризму, а такожзростання якості туристичних підприємств та обсягів виробництва.
Важливимпоказником завершення процесу формування масового туризму є інтенсивністьтуризму в тій чи іншій країні. Інтенсивність туризму показує, яка частинанаселення країни щорічно здійснює хоча б одну туристичну подорож (нетто –інтенсивність), і розраховується як процентне відношення до всього населеннякраїни чи до тієї частини, яка доросліше 14 років.
Післядругої світової війни у попиті та пропозиції на туристичному ринку відбулисяглибинні зміни, які дають підставу говорити про те, що масовий конвейєрнийтуризм трансформувався в масовий диференційований.
Конвейєрнийтуризм передбачає відносний приміктивізм та однорідність потреб та мотиваційтуристів та, відповідно, однаковий конвейєрний характер вироблених послуг.Диференційований туризм відрізняє різноманітна парадигма потреб та мотиваційтуристів, велика чисельність вузькоспеціалізованих сегментів туристичногопопиту, різноманітність запропонованих послуг та яскраво виражена спеціалізаціятуристичної пропозиції. Для диференційованого туризму характерним є не стількиширокий, скільки глибокий асортимент послуг. Іншими словами, турфірма пропонуєне велику кількість видів турпродукту, а обмежені види, кожен з яких має більшукількість варіантів. Перехід від конвейєрного до диференційованого туризмувідбувався одночасно з переходом від ринку виробників до ринку споживачів.
У50-60-ті рр. визначним мотивом поведінки споживача туристичних послуг єрекреаційний аспект туризму: відпочинок як засіб відновлення фізичних сил післящоденної важкої праці з метою продовження цієї праці. Розширення обсягів попитуна туристичному ринку супроводжувалося активним грюндерством підприємствтуризму. Туристичні послуги стандартизуються та пропонуються споживачу увигляді комбінованих „пекідж-турів”; формується так званий „конвейєрний масовийтуризм”.
У60-70-і р.р. ринок виробників замінюється ринком споживачів. Ускладнюєтьсямотивація туристичного попиту: разом із рекреаційним зростаючого значеннянабувають навчальний, комунікативний та інвестиційний аспекти туризму. Втуристичній пропозиції спостерігаються активні концентраційні процеси.Внаслідок збільшення обсягів туристичного попиту та пропозиції до туристичноїгалузі трансферується капітал з інших сфер народного господарства: особливуактивність виявляють транспортні підприємства та торговельні фірми — володарівеликих супермаркетів. Ринкову стратегію туристичних фірм на даному етапівідрізняють „універсалізм” виготовленого продукту за відсутністю суттєвоїспеціалізації на окремих вузьких сегментах попиту. Даний етап характеризуєтьсяяк розквіт конвейєрного туризму [11, ст. 13-21].
У сучасному суспільстві якіснонового характеру набуває взаємодія економіки та суспільства. Абсолютнонеобхідною постає орієнтація на задоволення потреб окремої особистості з їїрізноманітними вимогами, а не стандартизованими потребами нівельованогоіндивіду.
П’ятий етап – початок сталогорозвитку туризму.
Найбільш інтенсивного розвиткутуризм досягає у другій половині ХХ ст., саме у сторіччя стрімкого розвиткутехніки, технологій, суспільних відносин, за що й отримав титул „феномен ХХсторіччя” [4, ст. 34-36]. В цей час туризм набуває величезного значення.Туристичний ринок формується на підставі нових законів, відбуваються змінихарактеру попиту в зв’язку з появою нових видів туристичних послуг (закордоннішоп-тури, розважальні та пригодницькі тури, тури з метою вивчення мови та ін.).туризм стає одним з проявів способу життя цілих суспільних верств у розвиненихкраїнах світу.
У 2002 році кількість міжнароднихтуристських поїздок, іншими словами туристів, вперше перебільшила 700мільйонів, а доходи від туризму становили 470 млрд. доларів США.
Але поряд з цим, все гучнішимистають голоси противників туризму. Стає відомою заперечлива реакція на туризм збоку народів країн третього світу. Швейцарський вчений J. Krippendorf впершепідіймає проблему негативного впливу туризму на природне середовище і називаєйого „Пожирачем ландшафту”. Філософія – „туризм — це прогрес і всеосяжне благодля людства” починає змінюватись.
Як спосіб вирішення проблем іконфліктів, які породжує масовий туризм у 90-х роках ХХ сторіччя висовуєтьсяконцепція сталого туризму („sustainable tourism”). Вираз „sustainable tourism”,який означає, в загальному розумінні, „туризм, погоджений із дотриманнямблагополуччя природного середовища”, перекладено на різні мови по-різному.Зокрема, російською мовою він звучить як „устойчивое развитие”, українською –„сталий розвиток”.
Зараз і в сучасній спеціалізованійлітературі, і в офіційних документах застосовується поняття „сталий туризм”.Він означає, що сучасний туризм має розвиватись на фоні збалансованогоіснування трьох основних елементів людського розвитку – економіки, суспільстваі природи. Прихильники концепції сталого розвитку туризму для йогохарактеристики часто використовують прикметники „м’який”, „ніжний”, на відмінувід визначення „твердий” по відношенню до масового туризму.
Оскільки життя людей, функціонуванняекономіки і розвиток природи проходять у нерозривній єдності в межах єдиноїекосистеми, то зрозуміло, що ефективний розвиток туризму повинен відбуватисьтак, щоб не порушувалася її цілісність, оптимальне співвідношення її трьохосновних складових:
¨екологічної (оточуюче природне середовище);
¨економічної (господарський розвиток);
¨соціальної (ефективна життєздатністьнаселення).
Отже, у сучасний період нашоїісторії ми спостерігаємо початок епохи сталого розвитку туризму.
Питання для самоперевірки
1. Які є підходи доперіодизації історичного розвитку світового туризму?
2. Які критерії закладаютьсяавторами в основу своїх версій періодизації розвитку туризму?
3. Визначте своє ставлення дорізних варіантів періодизацій розвитку світового туризму, наданих у таблиці3.1.
4. Чим відрізняється „конвейєрний”туризм від „диференційованого”?
5. Сформулюйте концепціюсталого збалансованого розвитку туризму.

ТЕМА 4. Види таформи туризму
План лекції
4.1. Підходи до класифікаціїподорожей.
4.2. Види туризму.
4.3. Організаційні форми туризму.
Література: 1, 5, 6, 9, 12, 17,19.
4.1 Підходи до класифікаціїподорожей
Сучасний туризм характеризуєтьсязначною різноманітністю видів, що викликає потребу в їх упорядкуванні.
Необхідність розмежування тагрупування видів та форм туризму визначається потребами як науки, так іпрактичної діяльності. Знання, які дає класифікація дозволяють більш глибокоосягнути сутність явища, що аналізується. Крім того наукова класифікаціятуризму сприяє уніфікації спеціалізованої туристичної термінології.
Загальною методичною основоюкласифікації видів та форм туризму є спосіб групування. При його застосуваннібезліч конкретних різновидів явища систематизується і вивчається за одноріднимиознаками, що значно полегшує процес пізнання.
У науковій та навчальнійлітературі з туризму існує декілька підходів до його класифікації.
Перший підхід полягає у виділеннів туризмі певних класифікаційних ознак, за якими потім здійснюється його розподіленняза окремими видами [5, 6, 9] Більшість авторів виділяють такі ознаки як: метаподорожі, характер її організації, термін перебування, національність туристів,спосіб подорожування та інші.
Другий підхід базується наутворенні не тільки видів, а й форм туризму. При цьому основною ознакою, якадозволяє класифікувати подорожі за видами туризму вважаються мотиваційніфактори, що спонукають людину вирушити у подорож, тобто внутрішні причини.Відповідно форма туризму визначається зовнішніми факторами.
Прихильники такого підходувиділяють такі види туризму: туризм з метою відпочинку, туризм із метоювивчення культури, суспільний туризм, спортивний туризм, економічний туризм,науковий туризм, політичний туризм. [17, с. 16]
За рештою ознак утворюються формитуризму. До них відносяться: походження туристів, організація поїздок;тривалість подорожі, вік подорожуючих, вид транспортних засобів, яківикористовують туристи.  [17, с. 16-18]
При класифікації туризму в деякихнавчальних посібниках замість зазначених вище понять використовуються терміни„тип” і „категорія туризму”. За версією авторів даного підходу, існують тритипи туризму: внутрішній, в’їзний та виїзний. Категорії туризму включаютьміжнародний і національний туризм, а також туризм у межах країни. [12, с. 26]
Існує і така класифікаційна схематуризму, де поняття „вид” і „форма” застосовуються для позначення ієрархічногорівня вивчення об’єкта у рамках систематизації.
Наочно цей підхід продемонстрованона рис. 4.1.
/>
Рис. 4.1. Види і форми туризму. [за М. Нешков 19, с. 45]
Позначення: П – ознака класифікації.
В – вид туризму.
Ф – форма туризму.

З наведеної схеми ясно, що напершому рівні стоять ознаки, за якими здійснюється групування конкретних різновидівтуризму, на другому – основні види, а на третьому – форми туризму.
Незважаючи на різні підходинауковців з приводу побудови класифікаційної схеми туризму, можна виділитидеякі загальні принципи її формування.
До них належать такі:
¨  охоплювання основних та відносно стійких ознакдля групування видів і форм туризму;
¨  наявність внутрішньої логіки ознак, щовибираються, та класифікаційної схеми в цілому;
¨  можливість подальшого доповнення та розширеннякласифікації туризму.
Завершуючи аналіз, можна зробитивисновок, що на сьогоднішній день класифікація видів туризму постає як„відкрита” система, яка допускає можливість її розширення і оновлення змісту.
4.2 Види туризму
Докладну класифікацію туризмуможна зробити, спираючись на цілу низку ознак. Один із можливих і простихваріантів класифікації видів туризму наведено у таблиці 4.1. Він включає 10основних ознак, за якими туризм систематизується за найбільш характернимивидами.
Таблиця 4.1.Класифікація видівтуризмуОзнаки класифікації Види туризму І. Мета подорожі
1.  Лікувально-оздоровчий
2.  Відпускний (рекреаційний)
3.  Спортивний
4.  Діловий
5.  Культурно-пізнавальний
6.  Релігійний
Етнічний ІІ. Використання транспортних засобів
1.  Автомобільний
2.  Залізничний
3.  Судноплавний
4.  Авіаційний (в т.ч. космічний)
5.  Велосипедний
6.  Мотоциклетний
7.  Верховний та гужовий ІІІ. Характер організації подорожі
1.  Індивідуальний, груповий
2.  Організований, самодіяльний ІV. Термін перебування у подорожі
1.  Короткочасний
2.  Тривалий V. Розташування туристичної місцевості
1.  Гірський
2.  Водний
3.  Сільський та інші VІ. Інтенсивність туристських потоків
1.  Постійний
2.  Сезонний VІІ. Вік учасників
1.  Дитячий
2.  Молодіжний
3.  Туризм дорослих
4.  „Туризм „третього віку” VІІІ. Ступень ризику для життя
1.  Традиційний
2.  Екстремальний ІХ. Джерело фінансування туриста
1.  Соціальний
2.  Комерційний Х. Клас обслуговування туристів
1.  Масовий
2.  Ексклюзивний (V.I.P. – туризм, люкс-туризм) /> /> />
У залежності від мети подорожіможна виділити такі види туризму.
1. Лікувально-оздоровчий туризм. В основі цього виду туризму лежить потребалюдей у лікуванні та профілактиці. Рекомендації для поїздки на лікуваннявидаються лікарями-фахівцями, а оформлення всіх необхідних документів можездійснюватись туристичною фірмою.
Лікувальний туризм у свою чергу маєдекілька різновидів, які обумовлюються природними засобами, що використовуютьсядля впливу на організм людини. Наприклад, кліматолікування, яке основується наблагодійному впливі морського, гірського клімату, лісів, на здоров’я людини.Або грязелікування, коли використовується річна, озерна або морська грязь длялікування окремих хвороб.
2. Відпускний (рекреаційний)туризм. Під ним розумієтьсяпереміщення людей у вільний час з метою відпочинку необхідного для відновленняфізичних та духовних сил людини. Для багатьох країн світу цей вид туризму єнайбільш поширеним і масовим.
3. Спортивний туризм. Мета цього виду туризму – подорож для участіу різних спортивних змаганнях. Спортивний туризм має дві форми: а) активний –подорож для безпосередньої участі в спортивних змаганнях і б) пасивний – колиподорож та перебування здійснюється для участі в спортивних змаганнях в якостівболівальника.
4. Діловий туризм. В основі цього виду туризму полягаєнеобхідність виконання певних службових та професійних завдань. Подорож зділовими цілями розглядається як одна з найважливіших складових сучасноготуристського обміну. Ділові подорожі надзвичайно важливі з економічної точкизору, так як вони не залежать від сезонних факторів. До ділового туризмувідносяться подорожі делегацій або окремих осіб для участі в міжнароднихпереговорах, нарадах, національних святах, коронаціях, церемоніях вступу напосади керівників держав та уряду.
У діловому туризмі виділяютьсячотири різновиди: класичний, конгрес ний, ярмарковий та інтенсив-туризм.
Класичний діловий туризмпов’язаний з короткочасною поїздкою з торговельною, політичною або іншою службовоюметою. Терміном „конгресний туризм” позначають подорожування для участі усимпозіумах, конгресах, конференціях, семінарах, робочих зустрічах (work shops)і т. ін.
Ярмарковий туризм включає подорожідля участі або відвідування національних та міжнародних виставок, та ярмарок.Ряд міст стали центрами цього виду туризму: Відень, Лейпциг, Ізмир, Дамаск,Пловдив, Мілан, Каїр та інші.
Учасники таких заходів прибувають,як правило, на тривалий період часу, пов’язаний не тільки з проведеннямвиставки або ярмарки, але й з монтажем та демонтажем виставкового устаткування.
Інтенсив-туризм розвиваєтьсяостанні десятиріччя як форма та засіб стимулювання працівників фірм та установз боку їх керівництва.
5. Культурно-пізнавальний туризм. Включає подорожі людей з метою ознайомлення зприродними, історико-культурними визначними місцями, музеями, театрами,суспільним устроєм, життям та традиціями народів країни, яка відвідується.Пізнавальна мета може узгоджуватися з метою відпочинку.
6. Релігійний туризм (паломництво) є одним з найстаріших видів туризму і являєсобою переміщення людей до „святих місць” з метою відвідування храмів та монастиріву дні релігійних свят або для замолювання гріхів. Зародження паломництвапов’язано з формуванням у світі основних релігійних течій. Паломництво, як ітуризм взагалі, буває внутрішнім (в межах однієї країни) та міжнародним.
Вплив релігійного туризму наекономіку деяких країн та районів світу, в першу чергу, на самі релігійніцентри, надто великий. Це пов’язано з тим, що паломники залишають в країніперебування істотну частку взятих у дорогу грошей. Крім того, паломництво даєзаробіток багатьом тисячам місцевих мешканців.
Центрами релігійного туризму єМекка, Медина, Єрусалим, Ватикан та інші міста та місцевості.
7. Етнічний туризм. Мета цього виду туризму – відвідуванняродичів, місць народження своїх чи батьків. Особливе значення цей вид туризму маєдля країн, частина населення якого проживає за кордоном – це Польща, Угорщина,Югославія, Англія, Китай.
Спеціалісти відзначають певнізміни у цьому виді туризму. Якщо раніше основне місце займали поїздки з метоювідвідування родичів або місць народження, то в теперішній час з кожним рокомвідбувається природне скорочення першого покоління вихідців з інших країн і всебільше місце починають займати представники третього та четвертого поколінь, уяких у значній мірі губляться прямі родинні зв’язки і мотивом подорожей стаєзнайомство з етнічною батьківщиною. Ці обставини змінюють характер поведінкицих туристів у подорожах, частково збільшується попит на розташування вготелях, а не у родичів, змінюються їх вимоги і до програм перебування.
Слід мати на увазі, що розглянутівиди туризму, які обумовлені метою подорожей, не завжди зустрічаються у чистомувигляді. В туристичній практиці звичайно має місце комбінація декількох видівтуризму. Так, наприклад, відпускний (рекреаційний) туризм поєднується зпізнавальним, науковий з діловим і т. ін.
У залежності від основноготранспортного засобу, який використовується під час подорожування, можнавиділити такі види туризму: автомобільний, залізничний, судноплавний, авіаційний,велосипедний, мотоциклетний та інші.
За характером організаціїподорожі розрізняють:
1. Індивідуальний та груповийтуризм. Подорож однієї особи або сім’ї називається індивідуальним туризмом,подорож групи людей – груповим або колективним. Організація обслуговуванняіндивідуальних туристів і групи туристів має відмінності.
2. Організований та самодіяльнийтуризм. Подорож окремого туриста або групи туристів за попередньо розробленоютуристською фірмою програмою називається організованим туризмом. Організованітуристи забезпечуються необхідним туристським сервісом, який визначено узаздалегідь придбаних турах. Подорож окремого туриста або групи туристів, незв’язаних ніякими взаємними зобов’язаннями з туристською фірмою, називаєтьсясамодіяльним туризмом. У цьому випадку туристи самостійно розробляють маршрутподорожі, самі визначають кількість ночівель і вибирають об’єкти для відвідувань.
У залежності від термінуперебування поза постійним місцем проживання розрізняють два основних видитуризму: короткочасний („туризм вихідного дня” або „туризм кінця неділі”) та тривалий.Короткочасний туризм передбачає перебування людей в туристській подорожі небільше трьох діб. Тривалий туризм звичайно триває декілька тижнів.
За використанням засобіврозміщення (готелі, мотелі, кемпінги і т. ін.) виділяються і відповіднівиди туризм.
Готелям віддають перевагу туристи,які бажають одержати в подорожах комплексні та високоякісні послуги. Мотелям –туристи, які подорожують на власному автомобілі. Кемпінги найбільш зручніші длявело-, мото- та автотуристів.
У залежності від географічногорозташування туристичного місця, до якого прямують туристи, можна виділититакі види туризму: гірський, водний, сільський та інше.
Із перелічених видів туризмупорівняно новим та перспективним є сільський туризм. Він практикується в мальовничихмісцевостях різних за величиною селах. Сільський туризм пропонує людям спокій,безпосередній зв’язок із природою, свіжі сільськогосподарські продукти.Дослідження проведення у Франції, Германії, деяких інших європейських країнах,показують, що мільйони громадян віддають перевагу умовам відпочинку, якіпропонує сільський туризм. Немаловажну роль для туристів грає невисока вартістьтаких турів. Люди ж, які працюють у районах сільського туризму, бачать у цьомувиді туризму свої можливості компенсації збитку у сільському господарстві увипадку неврожаю. Сільський туризм має великі перспективи в Україні.
За інтенсивністю туристськихпотоків туризм розподіляється на постійний і сезонний. Під постійнимтуризмом розуміють відносно рівномірне відвідування туристських районів танаселених пунктів протягом всього року, а під сезонним – тільки у певний часроку. В свою чергу сезонний поділяється на односезонний та двосезонний.
За віком учасників можнавідокремити такі види туризму: дитячий, молодіжний, туризм дорослих та туризм„третього віку” (пенсіонерів).
Кожний із перерахованих видівтуризму виділено в залежності від особливостей потреб і споживчої поведінкиокремих вікових груп людей. До дитячого туризму відносяться подорожі осіб від 2до 14 років. Відповідно, на цю категорію туристів поширюються різноманітні знижки,а також надається спеціальне супроводження і обслуговування. При організаціїмолодіжного туризму до програми включаються заняття активним видами спорту,різні розваги. Є особливості також в організації туризму для людей похилоговіку.
Перераховані види туризму невичерпують усього його різноманіття. У практиці є і такі різновиди туризму, якіможуть бути віднесені до двох або більше класифікаційних ознак. Наприклад,сімейний туризм має відношення як до ознаки „вік учасників”, так і до ознаки„кількість учасників подорожі”.
Для узагальнення багатьох видівтуризму, яким трудно знайти самостійне місце у класифікаційній схемі, розпочаввикористовуватись термін „спеціалізований туризм”.
Його появу можна пояснитипрагненням туристів до специфічних послуг і відповідним пропонуванням з бокутуристичних фірм індивідуально спрямованих туристичних продуктів. До„спеціалізованого туризму” можна віднести подорожі молоді для навчання закордоном, романтичні тури, подорожі для участі у спеціальних подіях та інші.
За останні 10-15 років успеціалізованій літературі з’явились нові позначення туризму (термінинеологізми), які конкретизують окремі споживачі інтереси людей. Зокрема, у 90-іроки минулого століття установлюються такі терміни як: пригодницький(adventure), секс-туризм (sex-tourism), еко-туризм (eco-tourism), туризм новоїери (new age tourism).
Разом зі збагаченням змістутуризму як явища причиною виникнення термінів-неологізмів є значні зміни узагальній філософії туристичного споживання і поведінки. Прагнення сучасноготуриста повернутися назад до чистої природи призвело до з’явлення позначення„зелений” туризм. Попит на інші нетрадиційні туристичні послуги породив поняття„альтернативний” туризм. Подолання негативного впливу сучасного масовоготуризму на природне і соціальне середовище пов’язано з поняттям „сталий” (sustainable)туризм.
4.3 Організаційні форми туризму
Організаційними формами туризмувважаються міжнародний і внутрішній туризм. [1, с.435]
Міжнародний туризм (internationaltourism) – подорожі з туристичними цілями мешканців однієї країни на територіюдругої країни без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності. При міжнародномутуризмі має місце перетинання державного кордону, тому його учасникивідносяться до категорії іноземних туристів.
У свою чергу міжнародний туризм заспрямуванням туристичного потоку поділяється на: виїзний туризм (outgoingtourism) – подорожі осіб, що постійно проживають в одній країні, за межі їїмитної території, та в’їзний туризм (incoming tourism) – подорожі по країніосіб, що не проживають у ній постійно.
Внутрішній туризм (domestic orinternal tourism) – подорожі з туристськими цілями громадян однієї країни вмежах кордонів своєї держави без зайняття оплачуваною діяльністю в містіперебування.
Міжнародний туризм, у залежностівід його впливу на платіжний баланс країни, поділяється на активний і пасивний.Для кожної країни подорож її громадян в інші держави називається пасивнимтуризмом, і приїзд іноземців у країну – активним туризмом.
Пасивний міжнародний туризм маємісце у випадку, коли громадяни якої-небудь держави виїжджають за кордон і длясвоїх подорожей та перебування за кордоном витрачають кошти, накопичені в своїйкраїні. З цієї точки зору цей вид туризму уподібнюється імпорту, так якпов’язаний з валютними витратами країни.
Міжнародний активний туризм,навпаки, з економічної точки зору уявляє собою форму експорту, так як вінзабезпечує надходження в країну іноземної валюти. Принцип взаємної економічноївигоди і культурного обміну передбачає розвиток як активного так і пасивноготуризму.
Міжнародний та внутрішній видитуризму по-різному сполучаючись між собою, утворюють такі поняття:
¨  національний туризм, який охоплює внутрішнійта виїзний туризм;
¨  туризм у межах країни, що складається звнутрішнього та в’їзного туризму.
Форми туризму показані на рис. 4.2.
За останній час позначиласьтенденція зближування внутрішнього та міжнародного туризму, що обумовленоспрощенням туристських формальностей. Прикладом може слугувати Шенгенська угодаєвропейських країн, яка започаткувала створення в Європі єдиного візовогопростору.
/>

Рис. 4.2. Форми туризму
Питання для самоперевірки
1. Які існують підходи докласифікації туризму? Чим вони відрізняються один від одного?
2. За якими ознаками можназдійснювати класифікацію видів туризму?
3. Який підхід до класифікаціїтуризму Вас приваблює більш усього? Назвіть причини.
4. Що розуміється підтермінами „національний туризм”, „туризм у межах країни”?
5. Упорядкуйте за ознакамикласифікації такі види туризму: діловий, релігійний, автомобільний,самодіяльний, гірський, сільський, сезонний молодіжний, екстремальний,соціальний, масовий, екологічний, космічний.
6. До якого виду або формитуризму можна віднести такі поїздки:
- група німецьких археологіввідвідала Україну з метою знайомства з Карпатським регіоном;
- старшокласники під часканікул вирушили у подорож по Дніпру;
- лікар летить на дводеннийсемінар до Польщі;
- велосипедисти вирішили увихідні здійснити подорож до сусідньої області.

ТЕМА 5. Індустріятуризму як міжгалузева система
План лекції
5.1. Поняття індустрії туризму таїї складові.
5.2. Типологія підприємствтуризму.
5.3. Спеціалізація і кооперуванняпідприємств туризму.
Література: 5, 8, 9, 10, 14, 15, 17,19
5.1 Поняття індустрії туризму таїї складові
Життя сучасного суспільствахарактеризується зростанням ролі та значення сфери послуг. Чим вище рівеньекономічного розвитку країни, тим більша частка витрат на послуги в загальнійструктурі витрат споживачів. З розвитком міжнародних контактів сфера послугвийшла за рамки окремих країн та перетворилась на один із найважливіших видівсвітового господарства. Майже ¼ світової торгівлі складає торгівлярізноманітними послугами.
Останнє десятиріччяхарактеризується швидким ростом попиту населення розвинутих країн на туристичніпослуги. В результаті постійно збільшуються не тільки абсолютні розміри витратна туризм, але й їх частка в загальній структурі споживацьких витрат населення.
Збільшення вільного часу людей, зростанняїх грошових прибутків у багатьох країнах світу, підвищення рівня освіти такультури сприяє росту їх потреби в туризмі. Туристичні поїздки перейшли зараз урозряд першорядних потреб людини.
Частка витрат населення на туризму Великій Британії становить 19% сімейного бюджету, у Німеччині – 16%, у Японії– 14%, у Франції та США – 12%. Середня американська родина витрачає на туризм3900 дол. щороку   [15, с. 106].
Усі перелічені фактори зумовилиперетворення туризму на одну з важливих галузей економіки. За оцінкамиВсесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 р. туризм посівперше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягомекспорту товарів та послуг. За валютними надходженнями, що зростають на 9%щороку, туризм випередив експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного обладнання,автомобілебудування, всі інші види послуг. У сфері туризму зайнято понад 200млн. чол. [15, с. 106].
Туризм володіє всіма ознаками, яківизначають його як самостійну галузь господарства, що виникла у процесісуспільного поділу праці. У сучасному світі туризм виступає як потужнаміжгалузева система із різноманітними зв’язками між її окремими елементами як умежах економіки окремої країни, так і у межах зв’язків господарства цієї країнизі світовою економікою в цілому. Туризм – це особлива галузь застосуванняпраці, що включає такі види людської діяльності, які спрямовані на організаціювідпочинку та відновлення здоров’я людей. В цій галузі є й свої економічнівідносини.
Продуктом праці тут виступаютьтовари та послуги рекреаційного характеру, що створюються працівниками сферигостинності. Все це дає підстави стверджувати, що у сучасній економіцібільшості країн склався своєрідний туристично-рекреаційний комплекс, якийспеціалізується на виробництві та продажі відповідних послуг.
У відношенні назви комплексупідприємств та організацій, який займається обслуговуванням туристів, існуютьрізноманітні означення: „туристичне господарство”, „індустрія туризму”,„туристсько-рекреаційна сфера економіки” та ін.
Однак головною проблемою є невибір правильної термінології, а визначення реальних меж туристичної індустріїабо ж туристичного господарства.
Річ у тому, що більшість товарівта послуг, які виробляються відповідно до виявленого туристського попиту, одночасносприяють задоволенню потреб як туристів, так і не туристів. Будинки в зонівідпочинку можуть служити як засобом розміщення туристів, так і місцемпостійного проживання корінного населення.
Теж саме можна сказати і прорекреаційне та спортивне обладнання, яке може бути використане і туристами, імісцевим населенням. Таким чином, багато видів економічної діяльності здатніодночасно здійснювати туристичну функцію. В цьому полягає основна трудність воцінці економічного впливу туризму та у визначенні його границь – де вінпочинається і закінчується.
У класифікаторі галузей народногогосподарства України, яким користуються статистичні органи, галузь туризмуокремо не виділяється, а підприємства, які надають туристичні послугивиявляються розсредоточеними за різними сферами господарства. Так,лікувально-оздоровчі установи відносяться до галузі охорони здоров’я, готелі –до галузі житло-комунального господарства, ресторани – до громадськогохарчування, транспортні підприємства – відповідно до транспортної галузі. Такимчином, туристична індустрія – це збірна галузь економіки або комплексвиробництв, що забезпечують задоволення потреб при тимчасовому переміщеннілюдей з будь-якою метою, окрім занять професійною діяльністю, яка є оплачуваноюу відвідуваній країні.
Що стосується конкретного складуіндустрії туризму, то тут погляди спеціалістів розходяться. Так, російськийавтор Г.Я. Яковлєв вважає, що „туристська індустрія являє собою сукупністьзасобів розміщення, транспортних засобів, об’єктів громадського харчування,розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншогопризначення, організацій, які надають екскурсійні послуги, а також послугигідів-перекладачів” [17, с. 59].
У більш широкому розуміннірозглядає індустрію туризму українська вчена О.О. Любіцева. У межі індустріїтуризму вона включає не тільки підприємства сфери туризму, але й інші елементиі структури, причетні до організації туристичного споживання. Індустрія туризмуза версією  Любіцевої О.О. включає три підсистеми: організаційно-інституційну,функціонально-господарську та територіально-господарську [9, с. 62].
Її окремі компоненти показані утаблиці 5.1.
З таблиці видно, що у широкомурозумінні поняття – „індустрія туризму”, до її складу включаються державніінститути права, валютної податкової політики та страхування, консульська тамитна служби, підприємства з розміщення туристів, об’єкти харчування,транспортні засоби, туристичні ресурси та інші складові.
Вплив „індустрії туризму” став вжезвичним, але що містить це поняття? По-перше, чому індустрія?
Таблиця 5.1 Структура індустріїтуризму [за О.О. Любіцевою; 9, с. 62-63]Підсистеми Структури Компоненти Інституційно-організаційна Правова
Законодавча і нормативна база;
Митна служба;
Консульська служба Фінансово-економічна
Система оподаткування;
Система страхування;
Фінансова система і обмінний курс валют Кадрова
Система підготовка кадрів;
Система наукових досліджень і науково-дослідних розробок Функціонально-господарська Гостинності
Готельне господарство;
Громадське харчування;
Галузі сфери послуг з надання додаткових послуг Транспорту
Авіаційний;
Автомобільний;
Залізничний;
Водний Туристичної та оздоровчої діяльності
Туристичні підприємства;
Екскурсійні бюро;
Санаторно-курортні установи;
Оздоровчі заклади Територіально-господарська Туристичні ресурси
Природно — рекреаційні;
Культурно-історичні;
Інфраструктурні Соціально-демографічні
Населення;
Розселення і історія формування території;
Традиційна етнічна культура населення Господарські
Господарський комплекс території; Інфраструктурні системи; Адміністративно-територіальний
устрій і система управління
Індустріалізація передбачає широкевпровадження техніки і технологій в процес виробництва, постійне оновленнявиробничих потужностей, комплексну механізацію виробничих процесів, їхуніфікацію і стандартизацію з метою підвищення ефективності шляхом збільшення масштабівта скорочення строків виробництва. Зазначене цілком відповідає меті діяльностіта характеризує процес обслуговування в туризмі. В сфері туризму активновпроваджуються новітні технології устаткування і стандарти, які дозволяютьзадовольнити масовий попит на різноманітні послуги туристів.
По-друге, чому індустрія туризмувизначається як міжгалузевий комплекс? Міжгалузевий комплекс є елементомфункціонально-компонентної структури господарства і являє собою інтегрованусистему галузей, виробництв і видів діяльності, об’єднаних загальною метою тапрограмою розвитку. Будь-який міжгалузевий комплекс (МГК) як у матеріальномувиробництві, так і у невиробничій сфері, є цільовим утворенням, орієнтованим назадоволення певних суспільних потреб.
Спільність мети – задоволенняспецифічних потреб туриста у відпочинку і враженнях, шляхом надання послуг ізабезпечення товарами, які необхідні їм при подорожування, — об’єднуєрізнорідні галузі та види діяльності як матеріального виробництва, так іневиробничої сфери в міжгалузевий комплекс.
5.2 Типологія підприємств сферитуризму
Осередком індустрії туризму єрізноманітні підприємства з надання послуг гостинності.
Підприємство – це первиннагосподарська ланка національної економіки держави. Туристське підприємство можнавизначити як організаційно-правову, господарську та територіальну одиницю, щозаймається створенням, реалізацією та організацією споживання специфічних засвоїм характером благ, які призначаються для задоволення туристських іпов’язаних з ними потреб.
Основною відзнакою підприємствтуризму є те, що результати їх діяльності носять нематеріальний характер івиступають у виді послуг. За визначенням Ф. Котлера, „послуги – це об’єктипродажу у вигляді дій, вигод або задоволення” [8, с. 46]. З цього витікає, щопослуги не зберігаються і клієнту пропонується щось таке, що немає матеріальноїформи.
Підприємства сфери туризмурозподіляються на дві групи: первинні та вторинні. До перших відносятьсяпідприємства, які створюються спеціально для обслуговування туризму і в даномусенсі існують саме для нього. До них можна віднести:
1. Підприємства, які надаютьпослуги з розміщення туристів: готелі, мотелі, кемпінги, квартири та будинки,що здаються, пансіонати, будинки відпочинку та ін.
2. Підприємства харчування,якщо вони являються невід’ємною частиною підприємств, які надають послуги зрозміщення (ресторани в готелях, їдальні в пансіонатах та будинках відпочинкута ін.).
3. Туристичні фірми, щозаймаються організацією та продажем туристичних поїздок.
4. Транспортні організації,що займаються перевезенням туристів.
5. Навчальні заклади з підготовкиі підвищення кваліфікації спеціалістів туристської галузі.
6. Інформаційні та рекламніслужби.
7. Підприємства з виробництватоварів туристичного попиту.
8. Підприємства роздрібноїторгівлі по продажу товарів туристичного попиту.
Друга група підприємств призначенадля задоволення потреб як туристів, так і місцевого населення.
На відміну від суто туристськихпідприємств, вони можуть існувати і без туристів, але у час найбільшого їхнапливу, масштаби їхньої діяльності розширюються. До таких підприємстввідносяться: 1) організації, що здають у оренду легкові автомобілі; 2)автогосподарства, що надають автобуси для екскурсійного обслуговуваннятуристів; 3) таксомоторні парки; 4) ресторани; 5) кафе; 6) підприємства сферидозвілля – спортивні клуби та установи, музеї, театри та кінотеатри, зоологічніпарки, казино, виставочні та конгресні зали.
Коротко зупинимось нахарактеристиці діяльності найважливіших видів підприємств сфери туризму.
А. Підприємства щодо розміщеннятуристів. Вони поділяються на два основних типи:
1. Основні або традиційні(готелі, пансіонати, турбази, мотелі тощо), до яких належать підприємства, щоцілорічно надають комплекс послуг щодо гостинності, поєднуючи в процесіобслуговування капітальні основні фонди і кваліфіковану працю.
2. Додаткові (кемпінги,молодіжні табори та туристичні села, студентські гуртожитки, тимчасовіорендовані помешкання тощо), що працюють сезонно і надають обмеженуноменклатуру послуг, використовуючи переважно некапітальні будівлі абопристосовані приміщення.
Комплекс послуг гостинностігарантованої якості надає готель – комерційне підприємство, спеціалізоване нанаданні комплексу послуг розміщення, харчування та інших додаткових послуг, якізабезпечують безпечну і комфортну життєдіяльність людини, що тимчасовоперебуває поза місцем постійного проживання. Готелем є тільки те підприємствосфери послуг, потужність якого становить не менше 10 місць (номерів) і якегарантовано може забезпечити послуги щодо розміщення і харчування (в обсязі неменше сніданку) та надати інші послуги заздалегідь за обумовлену плату. Тобтосама назва „готель” надається тільки тим підприємствам, які відповідаютьзаконодавчо визначеним вимогам. Уніфікація вимог до якості обслуговуваннязакладена в державних стандартах, дотримання яких гарантоване сертифікацієюпідприємств, що надають послуги щодо розміщення. Відповідальність вимогамоцінюється в різних країнах по-різному (система „зірок”, „літер”, „корон”,балів тощо), але в її основі лежать архітектурно-планувальні вимоги до будівліі облаштування прилеглої території, технологічні вимоги до технічного стануустаткування та дотримання санітарно-гігієнічних норм, до номерного фонду(розміри, облаштування), обсягу та якості послуг, кваліфікації кадрів таорганізації виробництва. Зазначена класифікація готелів за рівнем комфортностімає п’ять рівнів: від „*” до „*****” за зростанням якісних показників [9, ст.66].
Крімтого, готелі можна класифікувати за величиною (кількістю місць або номерів):
до100 місць — малі готелі;
101-250-середні;
від250 до 500 — великі;
ідо 1000-крупні;
Готелі,що мають більшу кількість місць є готельними комплексами. Вони займають значнуплощу, відрізняються організацією праці та певною децентралізацією управління.
Замісцем розташування готелі поділяють на міські, курортні, придорожні,транспортні, сільські. В основі цього поділу лежать також особливостіорганізації обслуговування, пов'язані з характером клієнтури. Наприклад,курортні готелі, розташовані в рекреаційно-туристських зонах, призначені дляобслуговування відпочиваючих, що передбачає урізноманітнення комплексу послуг,розрахованого на тривале перебування, в той час як придорожні готелірозраховані на транзитних подорожуючих, які використовують переважно власнийтранспорт (автомобілі, човни тощо) і тому повинні враховувати попит тимчасовоїклієнтури, що недовго (1-3 доби) перебуває в даному готелі та потребує, крімкороткого перепочинку, комплексу з обслуговуванням транспортних засобів. Спеціалізованіпідприємства (мотелі, ротелі, альпотелі тощо) є результатом розвитку іурізноманітнення сфери гостинності, а використання орендованих приміщень — відповідністю потребам і фінансовим можливостям споживача. Таким чином, готелі,як загальнодоступні підприємства сфери послуг, що надають комплекснеобслуговування гарантованої якості, є базовими в організації обслуговуваннятуристів, а готельне господарство складає основу туристичної галузі індустріїтуризму [9, ст. 67].
Б. Підприємства харчування туристівзадовольняють одну з головних потреб туристів – потребу в їжі.
Послуги підприємства харчування –одна з найважливіших частин туристського сервісу. Їхня вартість може залучатисядо вартості туристичного продукту, або ж надаватися за окрему платню чи прийматиформу самообслуговування.
Зведена класифікація туристичнихпідприємств харчування може виглядати таким чином:
ü  за типом підприємства: ресторани, кафе тощо;
ü  за видом власності: власні чи орендовані;
ü  за місцем розташування: у складі туристичногоготельного комплексу, в складі готелю, у складі інших засобів розміщення,автономні;
ü  за способом обслуговування: ті, якіобслуговуються офіціантами, самообслуговування, змішаного обслуговування;
ü  за класом: „люкс", „виший",„перший";
ü  за асортиментом: страви широкого вибору,комплексні страви, страви національної кухні, екзотичні страви;
ü  за режимом обслуговування: сніданок,напівпансіон, повний пансіон, шведський стіл, спеціальне харчування, дитячехарчування [10, ст. 211].
Харчування,зараховане до вартості туру чи готельного номеру, може бути у вигляді повногопансіону (щоденне триразове харчування), напівпансіон (сніданок і обід;сніданок і вечеря), тільки сніданок (континентальний чи повний). До вартостіхарчування можуть залучатися також напої. При організації обслуговування затипом шведського столу чи буфету споживач має право вибору будь-якої страви убудь-якій кількості з виставлених у буфеті.
Якщотур передбачає самообслуговування, тоді туристи готують собі страви самостійноабо ж користуються послугами харчування поза межами туристського об'єкта задодаткову платню.
Послуги,які надаються споживачам на підприємствах харчування різних типів і класів(ресторанів, барів, кафе, закусочних тощо) поділяються на: послуги харчування,послуги з виготовлення кулінарної продукції і кондитерських виробів, послуги зреалізації кулінарної продукції, послуги з організації дозвілля, інші послуги (прокатстолової білизни, посуди, столових наборів, інвентаря, продаж квітів,сувенірів, пакування кулінарних виробів, які були придбані на підприємстві,надання телефонного зв'язку і факсу, виклик таксі тощо).
Специфіка корисного ефектудіяльності харчування проявляється у комплексному характері надаваного сервісу.Комплексність передбачає набір послуг, в якому основна профільна послугасполучається з доповнюючими послугами. Ступінь комплексності і відповідні їмформи обслуговування дозволяють умовно поділити підприємства на дві групи. Допершої групи належать підприємства харчування зі стандартною формоюобслуговування, які надають споживачам продукцію і послуги масового споживання.До другої групи належать підприємства харчування з вибірним індивідуальнимобслуговуванням, яке відповідає різноманітним потребам і уподобанням.
В. Транспортні організації, щозаймаються перевезенням туристів. Транспортні послуги в туризмі є невід’ємноюскладовою здійснення подорожі, умовою розвитку туризму і належать до основнихпослуг туристичної галузі. Перевезення туристів можуть здійснюватись різнимиспособами:
1. Власними транспортнимизасобами туристів.
2. Пасажирським транспортомзагального користування.
3. Спеціалізованимтуристським транспортом.
У першому випадку суб’єктом иоб’єктом транспортної послуги є сам турист. Він же бере на себе піклування проорганізацію поїздки.
У другому – перевезення здійснюютьтранспортні організації, які знаходяться поза системи туризму, але надають своїпослуги учасникам туристичного процесу. Споживачами цих послуг можуть бути якособи, що подорожують не з туристськими цілями, так і організації, які організуютьтуристські поїздки.
Третій спосіб перевезення туристіву найбільшій мірі наближує транспорт до туристичної діяльності. В науковійлітературі з туризму навіть утвердилися терміни „туристський транспорт” і„транспортний туристичний продукт”  [19, с. 175, 192].
Під туристським транспортомрозуміється спеціалізований і відносно відокремлений вид пасажирськоготранспорту, призначений тільки для обслуговування туристів під час їхподорожувань або перебування поза постійного місця проживання. У змістовнірамки туристського транспорту включаються: підприємства спеціалізованоготуристського автотранспорту, чартерні авіакомпанії, туристичні фірми, яківолодіють власними транспортними засобами.
Привиборі транспортного засобу споживач керується об'єктивними (вартість,швидкість, комфортність) і суб'єктивними чинниками (обмеження, пов'язані зістаном здоров «я, упередженість щодо певних видів транспорту, наприклад, повітряногоабо водного тощо). Головне, що визначає переваги в даному випадку, є час,відстань і зручність її долання. Зазначені параметри визначають вартістьтранспортної послуги, її частку в загальній вартості туру.
Важливоюхарактеристикою подорожування є також його тривалість і комфортність. Комфортність- поняття комплексне, яке включає технічні характеристики транспортного засобу(швидкість, ергономічність), наявність безпересадочних переміщень (»віддверей до дверей"), супутні послуги під час подорожування (харчування,зв'язок та інші), інфраструктурні послуги (зручність на вокзалах, в аеропортах,швидкість обробки вантажу, організація митного контролю тощо).
Середусіх видів транспорту, якими користуються туристи, спостерігається конкуренція,оскільки за зазначеними перевагами (час, комфортність, надійність) транспортуне рівнозначні: залізничний транспорт більш дешевий і надійний, але програєіншим видам у комфортабельності та витратах часу; авіаційний, навпаки,комфортабельний, зменшує витрати часу, але підвладний коливанням природних умові тому менш надійний і значно дорожчий; автомобільний транспорт достатньодешевий, але за іншими параметрами менш зручний; водний транспорт (морський аборічковий) став одним з перших використовуватись як високо комфортабельний дляорганізації транспортних подорожей. Конкурентність стимулює урізноманітнення пропозиціїі удосконалення організаційних форм діяльності, тобто інтенсифікацію ринкутуристичних послуг. З іншого боку, саме розвиток туризму і залучення дотуристичного «обігу» нових територій залежать від розвиткутранспортного комплексу, оскільки без транспортної інфраструктури освоїти новітериторії неможливо, і таким чином стимулюється екстенсивний шлях розвиткуринку транспортних туристичних послуг [9, с. 71].
Г.Підприємства, які забезпечують зв’язок суб’єкта туризму (туриста) з об’єктамитуризму (туристськими місцями, територіями) і створюють комплексний продукт, євласне туристичними підприємствами. За обсягом та характером діяльності,організацією виробничого процесу ці підприємства поділяються на туроператорівта турагенції.
Туроператоромє оптова туристична фірма, що займається розробкою турів, розрахованих намасовий попит, їхньою рекламою та реалізацією через мережу турагенцій.
Турагенція- це фірма, що купує тури,розроблені туроператором, випускає на ці тури путівки і реалізує їх споживачеві.Турагент додає до придбаного туру вартість проїзду туристів від місцяформування першого на маршруті пункту розміщення, а також на маршруті пунктурозміщення і назад.
Підприємствоможе бути одночасно і турагентом і туроператором. Наприклад, бюро розробляємаршрути як туроператор і реалізує їх туристам. [14, с. 148].
Тобто,турагентська діяльність є продовженням діяльності туроператора. Від іменітуроператора турагент завершує ринкову згоду за купівлею-продажем туристськогопродукту.
Прийняторозрізняти туроператорів і турагентів, які займаються прийомом чи відправленнямтуристів по внутрішніх чи міжнародних маршрутах, або ж тих, які діють намасовому чи спеціалізованому ринкові.
Агентськізв'язки можуть бути представлені таким чином:
1схема: туроператор — туристська агенція — турист – це найпростіший варіантагентських відносин, при яких туроператор формує туристські продукти, видаєфірмовий генеральний каталог як основу для оптового продажу, несевідповідальність за виконання проданих турів. Для виконання функцій роздрібноїторгівлі крупний туроператор створює для себе турагенцію. На практиці поруч зкрупним туроператором працюють декілька агенцій (центральне і регіональне),орієнтованих на роздрібний продаж турів. Поруч з цим турагенція надає туристампослуги щодо оформлення виїзних документів, дисконтних карток, проявуфотоплівок тощо.
2схема: туроператор — оптовик —туристична агенція — турист
Оскількитуроператор не займається роботою з виготовлення мережі дрібних регіональнихагенцій, то на регіональному рівні виникає необхідність у спеціалізованомувиробникові, який закупає тур продукти у різних вітчизняних і зарубіжнихтуроператорів, а потім перепродає їх туристським агенціям. Оптовики можуть матиширокий профіль або ж спеціалізуватися на обслуговуванні готельних мереж,транспортних підприємств тощо. Оптовики намагаються створити розгалужену мережутурагенцій, у тому числі дрібних.
3схема: туроператор — туристська агенція оптовик — туристська
 агенція— агент — турист
Нарозвиненому туристському ринку функціонують багато туристських агенцій.Нематеріальність, неосяжність туристських послуг, індивідуальність споживчихпотреб, висока комплексність і неоднорідність послуг, які поєднуютьсятуристським продуктом, потребують живих контактів з потенційними туристами, щоробить необхідним посередницьку участь агентів-представників фірм. Агент стаєпосередником між туристською агенцією і туристом, обслуговуючи окреміпідприємства, соціальні групи чи територіальні орієнтири. Агент веде пошукпотенційних туристів і продає їм тури. Агентська мережа достатньо частостворюється на основі гнучкої зайнятості робітників сезонного характеру.
Д.Підприємства сфери дозвілля.
Турист,який одержав ночівлю і харчування, потребує розваг. Послуги дозвілля в туризмідуже різноманітні, різноманітність ця зростає з розвитком сфери дозвілля. Їхможна поділити на:
ü Культурно-просвітницькі,які надаються класичними закладами (театри, кіно, цирки, музеї тощо).
ü Рекреаційні (парки різноготипу, атракціони).
ü Розважальні (гральний бізнес,шоу-програми та ін.) [9, ст. 72].
Розваги,активні та пасивні, організовані та самодіяльні – необхідний елементтуристичної поїздки, які прямо чи опосередковано входять до туру, і залежатьвід спрямованості та виду подорожі, а також від нахилів туристів. Перелікрозумних видів розваг залежить від національності туриста, його традицій іобразу життя та є спільні види розваг, які легко сприймаються різними групамитуристів.
Уцілому це називають атракцією. Сюди залучаються і туристсько-екскурсійні послуги– організація відвідування об'єктів, які являють собою туристський інтерес —музеїв, історичних пам'яток, дозорні екскурсії в місті чи в місцевості,спостерігання природних явищ чи гарних ландшафтів, інші пізнавальні чирозважальні заходи (свята, фестивалі, концерти, відвідування магазинів чиігрових закладів). Міра атрактивності залежить від характеру заходу. Длярозваги пляжних туристів у курортних готелях і на круїзних лайнерахвикористовують спеціальних аніматорів, частіше за все, талановитих молодих людей,починаючих артистів, які розважають оточуючих своїми виступами, танцями тощо.
Великезначення надається спортивним розвагам. У наш час, поле для гольфу – невід’ємначастина гарного готелю, у гольф грають навіть у зимовий період. Гарносприймається наїзництво, ігри з м'ячем, теніс, катання на човнах, а також іншіактивні види спортивних розваг, особливо, гірські лижі.
Туристиіз задоволенням відвідують різноманітні спортивні заходи у якості глядачів.
Длярозваги туристів створюються різноманітні тематичні парки з різнимиатрактивними комплексами. Яскравим прикладом є Діснейленд. У наш час придуманінавіть індустріальні тематичні парки, де турист може випробувати себе напромивці золота, виготовленні глечиків, плетенні кошиків. [4, ст. 113-114].
5.3 Спеціалізація і кооперуванняпідприємств туризму
Дляіндустрії туризму, так як і для інших галузей, притаманні процеси спеціалізації,кооперування та концентрації виробництва.
Спеціалізаціяу індустрії туризму виявляється у спеціалізованому розміщенні (готелі,кемпінги, мотелі, ботелі), різних формах обслуговування, подальшому зміненнівиду і характеру установ харчування і розваг, збільшенні кількості новихтуристських послуг, різноманітності видів туристичних подорожей.
Створеннятуристичних послуг і товарів, а також їх реалізація стає справою все більшоїкількості галузей, підприємств, фірм і організацій, кожна з яких концентруєсвою діяльність на виготовленні окремих товарів чи напівфабрикатів, наданніокремих послуг, здійсненні окремих функцій туристичного обслуговування.
Аналогічнийпроцес розвивається і в галузях, які стикаються з туризмом, а саме: будівництвіі архітектурі, транспорті, легкої та харчової промисловості, сільськомугосподарстві.
Процесиспеціалізації, які відбуваються у туризмі та суміжних галузях призводять доускладнення господарчих зв'язків між підприємствами, котрі приймають участь уобслуговуванні туристів. Виникає необхідність у кооперуванні спеціалізованихпідприємств із метою всебічного задоволення потреб туристів і підвищенні якостіїх обслуговування.
Кооперуванняіндустрії туризму є форма організації сталих економічних зв'язків міжспеціалізованими, але самостійними підприємствами щодо виготовлення і наданнятуристичних послуг і товарів.
Утуристичній практиці кооперування проявляється у формі довгостроковогоспівробітництва на предметній, функціональній, регіональній, міжгалузевої,національної і міжнародній основі.
Ініціюючуроль у здійсненні кооперування грають туристичні підприємства, тому що вонистворюють і реалізують туристичний продукт.
Кооперуванняє не самоціллю, а засобом підвищення якісних показників туристськогообслуговування; економії часу, сил і коштів.
Основнимметодом співробітництва між кооперованими сторонами у сфері туризму єкоординація їх незалежної економічної діяльності.
Кооперуванняможе бути внутрішньо регіональним і міжрегіональним. У першому випадкуекономічні зв'язки обмежуються територією одного туристичного регіону, вдругому — вони охоплюють два сусідніх чи декілька різних регіонів.
Узалежності від галузевої приналежності підприємства кооперування може бутивнутрішньогалузевим і міжгалузевим.
Узалежності від мети, з якою воно здійснюється, кооперування у туризмі може бутивиробничим – щодо виготовлення туристичного продукту і збутовим — щодо його реалізації.
Концентраціявиробництва в туристськійіндустрії відбувається як шляхом збільшення окремих виробничих одиниць, так ішляхом концентрування у межах об'єднання широкого кругу виробництв.
Прикладомможе слугувати об'єднання «готельних мереж». Американська готельнамережа «Холідей Інн» є самою великою готельною компанією світу. Вонаоб'єднує готелі, які розташовані у 50 країнах.
Усвітовій практиці існує декілька концепцій готельного бізнесу: інтегрованімережі, готельні консорціуми, громадське помешкання, таймшер, незалежніпідприємства.
Дляінтегрованих готельних мереж характерні такі ознаки: однорідність продукту,який реалізується, управління на основі франчайзінгу чи контракту, об'єднанняпід єдиним фірмовим знаком.
Концентраціяготельних мереж вимагає відмови від специфічних особливостей і місцевихтрадицій в обслуговуванні та дотримання стандартних вимог.
Концентраціявиробництва в туристській індустрії, так як і в інших галузях, створюєсприятливі умови для використання принципово нової техніки, скороченняперсоналу, звідси, скорочення витрат на цю статтю.
Усучасних умовах для індустрії туризму став характерним вихід процесуконцентрації за межі не тільки окремих галузей, а й національних кордонівшляхом створення міжнародних у тому числі і транснаціональних об’єднань.
Загальноюзакономірністю розвитку індустрії туризму слід вважати залежність від рівнясоціально-економічного розвитку країни: високий і стабільний розвиток економіки,здатний забезпечити стабільний розвиток індустрії туризму, а розвиненаіндустрія туризму створює турпродукт, який за своїми змістовними, кількісними таякісними параметрами не тільки відповідає вимогам споживачів, а й певною мірою формуєці вимоги, стандартизуючи складові турпродукту [9, с. 94]
Питання для самоперевірки
1. Що таке індустрія туризмуу вузькому та широкому розумінні цього поняття?
2. Назвіть і дайте визначенняосновних підсистем індустрії туризму.
3. Поясніть, чому індустріятуризму визначається як міжгалузевий комплекс.
4. У чому полягаютьособливості функціонування підприємств туризму?
5. Які підприємства сферитуризму відносяться до первинних і які до вторинних? Поясність практичний сенстакого розподілення.
6. Як можна класифікуватипідприємства розміщення туристів?
7. За якими ознакамирозподіляються підприємства харчування туристів?
8. У чому полягають процесиспеціалізації і кооперування підприємств туризму?

ЛІТЕРАТУРА
1.  Закон України „Про внесення змін до ЗаконуУкраїни „Про туризм” — Відомості Верховної Ради України, 2003 р.,№13, с. 434-452.
2.  Александрова А.Ю. Международный туризм.- М.:Аспект — Пресс, 2001. — 467 с.
3.  Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурсиУкраїни: Монографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київськийуніверситет”, 2001. — 395с.
4.  Биржаков М.Б. Введение в туризм. Издание 6-е.-СПб.:”Издательский дом Герда”, 2004. — 320 с.
5.  Герасименко В.Г. Основи туристського бізнесу:Навч. посібник.-Одеса: Чорномор’я, 1997 — 160с.
6.  Гуляев В.Г. Организация туристскойдеятельности: Учеб. пособие.- М.: Нолидж-1996 – 312 с.
7.  Кифяк В.Ф.Організація туристичної діяльності вУкраїні. – Чернівці: книги –XXI, 2003 – 300 с.
8.  Котлер Ф. И др. Маркетинг: гостеприимство,туризм. – СПб.: ЮНИТИ, 1998 – 796 с.
9.  Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг(геопросторові аспекти) –К.: „Альтерпрес”, 2002 – 436 с.
10. Менеджмент туризма: Туризмкак вид деятельности: Учебник – М.: Финансы и статистика, 2002 – 320 с.
11. Сапрунова В.Б. Туризм: эволюция,структура, маркетинг. – М.: «Ось — 89», 1998 – 160 с.
12. Сенин В.С. Организациямеждународного туризма: Учебник – М.: Финансы и статистика, 2001 – 400 с.
13. Правове регулюваннятуристичної діяльності в Україні: Збірник нормативно-правових актів. Під заг.ред. В.К. Федорченка, Київ, ун-т туризму, економіки і права – К.: Юрінком Інтер,2002 – 640 с.
14. Федорченко В.К., МінічІ.М. Туристський словник-довідник. Навч. посібник – К.: Дніпро, 2000 -160 с.
15. Федорченко В.К., ДьороваТ.А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник /Передм. В.А. Смолія – К.: Вищашкола, 2002 – 195 с.
16. Школа І.М. та інш. Менеджменттуристичної індустрії: Навч. посібник – Чернівці, 2003 – 596 с.
17. Яковлев Г.А. Экономика истатистика туризма: Учебн. пособие. – М.: Издательство РДЛ, 2002 – 240 с.
18. Атанасова Е. и кол.Икономика и организация на туризма – Варна: Книгоиздательство «Г. Бакалов»,1987 – 247 с.
19. Въведение в туризма. Подобщата редакция на доц. Марин Нешков – Варна: Университетско издателство.Икономически университет, 2001 – 350 с.
20. Нешков М., Апостолов Н.Туристическата наука в крае на ХХ век. – Икономика и развитието на обществото.Том IV – Варна: Университетско издателство – 2002, с. 354 – 360.
21. Freyer W. Tourismus: Einfuhrungin die Fremdenverkehrsokonomie – «Oldenburg Verl» Wien Munchen, 1990.